Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
80. Історичний портрет Данило Галицький 1201-1264
руський князь з династії Рюриковичів, правитель Галицько-Волинського князівства. Князь волинський (1211—1264), галицький (1211—1264), київський (1240). Син князя Романа II Великого з династії Рюриковичів.
Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком. З перемінним успіхом чинив впертий опір монгольскій експансії, одночасно нейтралізуючи мілітарні спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.
Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління були побудовані Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.
Час його князювання був добою найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах, Дніпру та Дунаю, за його правління вона зробилася найбільшою державою в Європі, стала праобразом першої української національної держави.
Впродовж понад 10 років молоді Романовичі не відігравали майже ніякої ролі в бурхливих подіях, що розгорталися у їхній вотчині. В 1215 році при підримці Краківського князя Лешка I Білого Данило став князем у Володимир-Волинському. Заволодівши містом, князі почали вести самостійну політику. Головну роль відігравав Данило як старший, а Василько став його помічником і союзником.
Коли Мстислав II Удатний, князь Торопецький, опанував Галич, він поріднився з Данилом, видавши за нього свою доньку Анну. Лешко I Білий, великий князь Краківский, посварившись з Мстиславом, вигнав його та посадив у Галичі королевича угорського Коломана (1220). Мстислав із допомогою Данила вигнав угорців із Галича 1221 року.
1223 — разом з іншими руськими князями брав участь у битві на р. Калка проти монголів. Був поранений у груди й відступив з поля битви.
Незабаром між Данилом та його тестем виникли суперечки за владу в Галичі. Ще більше посварив їх двоюрідний брат Данила, Олександр Всеволодович Белзький, який свого часу марно намагався опанувати Волинь. 1225 року він озброїв Мстислава проти Данила, який воював Галич у союзі з Лешком I Білим. Мстислав закликав половців, а Олександр тим часом запевняв його, що Данило має намір вбити тестя. Згодом Данило та Мстислав помирилися і 1228 року спільно воювали з угорским королем.
1227 — галицькі бояри (передусім Судислав) умовили вмирущого Мстислава II передати Галич не Данилу, а своєму зятеві, угорскому королевичу Андрію.
1227 — Данило з Васильком проводить успішний похід на Луцьк проти Ярослава Ігоревича, який закінчився взяттям міста і приєднанням князівства до володінь Романовичів. Одразу після походу Данило передав Василькові Луцьк і Пересопницю. В тому ж році Данило і Василько провели успішний похід на Чарторийськ, в якому князювали ворожі Данилу пінські князі. Похід завершився взяттям і приєднанням міcта да володінь Данила Романовича, і полоном пінських князів. У відповідь велика коаліція у складі Ростислава Пінського, Михайла Чернігівського, Володимира Київського разом з половцями у 1228 році облягла місто Кам'янець — володіння Данила. Ініціатором походу був Ростислав Пінський, який мстив за взятих у полон його дітей. Однак Данило і Василько в союзі Олександром Всеволодовичем зробили несподіваний похід на Київ, в результаті якого Михайло Чернігівський і Володимир Київський змушені були зняти облогу і піти на примирення з Данилом.
Об'єднавши Волинь, Данило передав її братові Васильку (1230), а сам розпочав боротьбу за Галицьку землю. 1229 року його прихильники в Галичі запросили Данила на престол. Він узяв місто в облогу та, попри спалення галичанами мосту через Дністер, захопив Галич. Данило відпустив захопленого в полон королевича Андрія, але згодом той, за підтримки боярина Судислава та свого батька, угорського короля Андраш II, зробив ще одну (невдалу) спробу опанувати Галич.
Галицькі бояри у змові з Олександром Белзьким готували вбивство Данила, але його брат Василько випадково викрив змову. Данило з Васильком почали війну проти Олександра. Олександр утік до Угорщини, звідки разом з угорським військом королевича Андрія підійшов до Галича і взяв його.
1232 — Данило в союзі з київським великим князем Володимиром IV та половцями безуспішно воював проти угорців. Невдовзі помер королевич Андрій, і Данило зайняв галицький трон.
1233 — Михайло Чернігівський зайняв Галич і залишив там свого сина Ростислава. Лише 1238 року Данило повернув собі галицький трон. До титулу Волинського князя Данило додав ще й титул князя Галицького.
1238 — розбив лицарів Добжинського ордену в битві під Дорогочином і повернув собі порубіжні з Мазовією землі Берестейщини. Того ж року підкорив Турово-Пінське князівство.
1239 — зайняв Київ, де тоді не було князя, і посадив там свого намісника — воєводу Дмитра Єйковича.
Грудень 1240 р. — воєвода Дмитро очолив оборону Києва від орд хана Батия. Але місто відстояти не вдалося.
1241 — орди хана Батия рушили на Волинь та Галич. У цей час Данило не був на своїх землях — він їздив в Угорщину зі сином Львом сватати королівську доньку Констанцію; коли отримав відмову, поїхав у Польщу, де й був до відходу татарів. Володіння його були спустошені; щоби врятувати хоча б щось, Дмитро переконав Батия йти на угрів.
Повернувшись до Галичини, Данило змушений був придушувати боярський заколот. Після цього його давній ворог Ростислав IV (син Михайла II Чернігівського) кілька разів протягом 1241—1245 рр. нападав на Галицьку землю в союзі з руськими князями, або з поляками, або з військом свого тестя, угорского короля.
1240-ві рр. — Данило на річці Угорці заснував місто Холм. Сюди, на західні кордони своєї держави, подалі від татарів, він переніс свою столицю з Галича. На заклик Данила її заселили численні ремісники, будівничі, що тікали від татар, а також іноземці. Головною спорудою Холма стала велична й багато оздоблена церква Іоана Златоуста. Зводилися й інші храми: Кузьми та Дем'яна, пресвятої Богородиці.
17 серпня 1245 — в битві під Ярославом війська Данила та його брата Василька розбили полки чернігівського князя Ростислава, галицьких бояр, угорців і поляків, що завершило майже 40-річну боротьбу за владу над Галицько-Волинським князівством. Ця битва була однією з найбільших в історії Русі ХІІІ ст.
Він був змушений поїхати до ханського двору в Сараї і визнати залежність від Золотої Орди. Хоча його прийняли там досить милостиво, але перенесені приниження змусили згодом літописця завершити розповідь про цю подорож словами: «Зліше зла честь татарська». В переговорах з Батиєм Данило добився від нього підтвердження своєї влади над Галицько-Волинським князівством, але не над Києвом. До того ж він був зобов'язаний надсилати свої військо для участі в походах Батия на Польщу, Литву, Угорщину та інколи платити данину.
Хороші відносини з татарами пішли, проте, на користь Данилові: король Угорщини Бела IV погодився на шлюб своєї дочки Констанції з сином Данила, Левом. Цей родинний зв'язок спричинив участь Данила в боротьбі угорского короля з чеським за австрійську спадщину. При цьому його син Роман одружився з наступницею трону Австро-Штирійського герцогства Гертрудою і на початку 1250-х рр. (після смерті її батька, герцога Фрідріха ІІ) Данило заявив свої права на його володіння як на посаг своєї невістки. Він втрутився у війну за австрійський трон, але його участь у ній (з допомогою поляків) була невдалою.
У цей час стала ширитись і набирати силу Литва під владою короля Міндовга I. Данило пішов війною на Литву, але Міндовг замирився з ним, віддав за Данилового сина Шварна свою дочку, а в посаг за нею дав міста Новгородок (Новогрудок), Слоним і Волковийськ (Волковиськ).
Вимушене підпорядкування татарам обтяжувало Данила. Він проводив походи на прикордонні з татарами землі по ріках Случ і Горинь — проти т. зв. «татарських людей», будував укріплення (Кременець і Данилів так і не були взяті татарами), розпочав реорганізацію війська, ударною силою якого стала важкоозброєна кінна дружина, а також селянське і міщанське ополчення, шукав союзу з Заходом, зокрема, схилявся до пропозицій, що надходили від папи Іннокентія IV. Папський посол Плано Карпіні дорогою в Орду розмовляв з Васильком про поєднання церков (1246). Сам Данило погодився прийняти від Папи королівський вінець, і в грудні 1253 р. (січні 1254 р.) був коронований в Дрогичині.
Наприкінці 1254 р. Данило почав військову кампанію проти татарів. Темник Куремса спробував перейти у контрнаступ і виступив зі своїм військом під Крем'янець, потім під Володимир-Волинський і Луцьк, але був розгромлений. Це була перша руська перемога в боротьбі проти Орди.
1254—1255 — військо Данила звільнило від загонів Куремси землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева, взяло Возвягель (нині Новоград-Волинський). Данилові вдалося відстояти від татар Бакоту (Поділля) та повернути зайняті ними міста на Волині.
Але в Каракорумі ствердився великий хан (імператор) Хубілай, а на місце Куремси призначили заповзятливого Бурундая. Він посварив Данила з Міндовгом і навіть досяг того, що в його поході на Литву 1258 року брали участь галицькі дружини під проводом Василька, попри те, що Данило був сватом Міндовга.
Союзників у Данила не виявилося — Бела був послаблений поразкою від чехів (він знову намагався оволодіти австрійським спадком). Коли Бурундай зажадав, аби Данило прибув до нього, він відправив замість себе сина Лева, а сам поїхав до Польші.
Продемонструвавши свою силу, Бурундай прийшов на землі Галичини й Волині з великим військом, заявивши: «Якщо хочете жити з нами у злагоді, то розкидайте всі ваші міста». Данило й Василько змушені були зруйнувати все, що будували довгі роки. Вони розібрали фортифікації Луцька, Крем'янця, Данилова, Львова (названого на честь княжого сина Лева). Галицько-Волинська держава позбулася головних пунктів опору у війні з ординцями. Вдалося зберегти лише Холм. Лише 1260 року загони Бурундая залишили Галичину та Волинь.
Татари також змусили галицькі дружини до участі в їхньому поході на Польщу. В 1262 році Василько відбив грабіжницький набіг Литви, наздогнавши та винищивши обтяжених здобиччю литовців біля міста Небля.
З усіх зовнішніх дій Данила найуспішнішим був його похід на ятвягів, яких вдалося нарешті змусити платити данину.
Вів боротьбу з феодальними уособицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та чернігово-сіверського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.
Винятково здібний правитель, Данило Галицький об'єднав на певний час західноукраїнські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.
Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (Холм, Львів тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холму.
Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.
1264 — Данило Галицький занедужав і помер у Холмі, де й похований у церкві святої Богородиці, яку сам і збудував. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим по Соломоні».
Зміцнення великокняжої влади у Волинсько-Галицкому князівстві за часів Данила було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної роздрібленості, які провокувала боярська верхівка.
Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості князя Данила Галицького. Після падіння ГВК правонаступниками Київської Русі заявили себе Велике князівство Литовське, а потім і Московська держава.