Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Леонардо да Вінчі (Leonardo da Vinci)
Леонардо да Вінчі — історичний живописець, скульптор, архітектор, вчений та інженер епохи Відродження.
У ранніх творах (голова ангела в “Хрещенні” Верроккьо, після 1470; “Благовіщення”, 1474 — обидва у Галереї Уффіци Флоренція; “Мадонна, Бенуа” — 1478 — Ермітаж Санкт Петербург). Леонардо да Вінчі розвиває традиції кватроченто, підкреслюючи плавну об’ємність форми м’якою світлотінню, іноді оживлюючи обличчя мало помітною посмішкою; у композиції “Поклоніння волхвів” (1181-82, не закінчена, підмальовка — в Уффіці) він, перетворює релігійний сюжет у дзеркало різноманітних людських емоцій, розробляючи новаторські методи малюнку. Фіксуючи результати без чисельних спостережень в начерках, ескізах і натурних студіях, виповнених у різних техніках (олівець, срібний олівець, сангіно, перо та інші), Леонардо да Вінчі добивається великої гостроти в передачі міміки обличчя, а фізичні особливості і рухи людського тіла приводить в ідеальну відповідність з духовною атмосферою композиції.
В “Мадонні в скалах” (1483-94, Лувр, Париж; 2-1 варіант — 1497-1511, Національна галерея, Лондон) персонажі представлені в оточенні дивного скелястого пейзажу, в якому відображені геологічні спостереження Леонардо да Вінчі.
В трапезній монастиря Санта-Марія Делла Грація Леонадо да Вінчі створює “Тайну вечерю”. “Тайна вечеря” знаменує одну із вершин розвитку всього європейського мистецтва.
Займаючись архітектурою, він розробляє різні варіанти ідеального міста і центрально-купольного храму. У Мілані навколо Леонардо да Вінчі виникло коло учнів. Наступні роки він проводить у постійних переїздах (Флоренція — 1500-02, 1503-1507; Мантуя і Венеція — 1500; Мілан — 1506, 1507-13; Рим — 1513-16; Франція — 1517-19). У Франції Леонардо да Вінчі працює над розписом в Палаццо Векльо (”Битва при Амльярі”, 1503-06, не закінчена, відома по копіях з картону), тут у сутичці кінних воїнів показано “звіряче шаленство” війни.
У портреті Монни Лізи (або “Джоконди”, 1503, Лувр) образ багатої міщанки представлений втіленням піднесеного ідеалу жіночості, який не втратив при цьому інтимно-людської краси. Важливим елементом композиції виступає комічний пейзаж.
До пізньої творчості Леонардо да Вінчі належать: проекти пам’ятника маршалу Трівульціо (1508-12; до цих проектів близька бронзова статуетка коня з вершником, Музей мистецтва Будапешт); “Св. Анна з Марією і новонародженим Христом” (бл. 1500-07, Лувр), звершує пошуки майстра у області гармонійної пірамідальної композиції “Іоан Хреститель” (1513-17, Лувр), де досмисленість образу вказує на наростання прирісних моментів у творчості Леонадо да Вінчі; серія малюнків з зображенням земної катастрофи (”Потоп” 1514-16), в якій роздуми про беззахисність людини перед могутністю стихії сполучаються з раціоналістичними уявленнями про циклічність природних процесів.
Зібрані Леонардо да Вінчі спостереження над впливом прозорих та напівпрозорих середовищ на забарвлення предметів, відображені в його живописі, призвели до утвердження у мистецтві Високого Відродження принципів повітряної перспективи. Універсальність оптичних законів була зв’язана для нього з уявленням про однорідність Всесвіту, він був близький до створення геліоцентричної системи, вважаючи Землю “точкою в світоутворенні”.
Як художник Леонардо да Вінчі стоїть на грані двох епох — раннього і високого Відродження. Він підсумовує багатий художній досвід XV століття, і він закладає основи для мистецтва XVI століття. Леонардо ставить собі метою дати об’єктивне відображення дійсності. Але цю дійсність він сприймає вже по-іншому. Він шукає узагальнених форм, типових рішень, ясної художньої мови. Його вже не задовольняє аналітичний реалізм XV століття, у якому інтерес до деталей нерідко затемнював головне. Його цікавлять нові задачі — удосконалення психологічних засобів вираження і більш глибоке розкриття внутрішнього світу людини, спрощення композиційного ладу заради досягнення більшої монументальності, використання світлотіні з метою посилення життєвості образів, розробка реалістичного творчого методу і підведення під нього міцної теоретичної основи. Реаліст у науці, Леонардо залишається реалістом і в мистецтві. Але його реалізм знаменує більш високий ступінь розвитку.
Малюнки Леонардо 70-х років свідчать про пильне й уважне вивчення молодим художником натури. Він замальовує обличчя, що сподобалися йому, пейзажі, рослини, фігури тварин, він без утоми робить найдокладніші етюди драпірувань, домагаючись максимальної рельєфності в передачі складок, він виконує вражаючі вже на цьому ранньому етапі своєю зрілістю композиційні начерки для картин. Природа у всіх своїх різноманітних проявах уладно приваблює його до себе. Він схиляється перед її дивною красою і досконалістю, перед нескінченною розмаїтістю її форм.
Протягом 70-х років Леонардо виконав ряд картин, щодо яких дотепер йдуть гарячі суперечки в науці. У майстерні Верроккіо застосовувалася спільна робота вчителя й учнів над тим самим добутком; у зв’язку з цим, природно, виникають великі складності при розпізнанні окремих художніх почерків. Кілька років назад наука все-таки схилилася до того, щоб приписати молодому Леонардо дві речі, що найчастіше зв’язували з ім’ям Верроккіо. Це «Благовіщення» і «Портрет Джіневри де Бенчі». В обох цих роботах Леонардо виступає перед нами ще як типовий майстер XV століття, що віддає перевагу подробицям перед цілим.
Найбільш зрілим добутком молодого Леонардо є «Мадонна з квіткою». У цій картині він представив щастя молодої матері, що грає із сином, якому вона простягнула квітку. Леонардо домігся чудової злитості композиції, об’єднавши фігури Марії і дитини в нерозривну групу на темному тлі стіни, прорізаної праворуч вікном. Живопис XV століття не знав настільки довершених композиційних рішень.
У 1480 році Леонардо має «casa sua», тобто свою власну майстерню. Приблизно в тому ж році виникла картина «Мадонна Ліза», що зберігається в Державному Ермітажі. Ця картина написана темперою, тобто фарбами, розведеними на яєчному жовтку. До цієї техніки Леонардо прибігав лише у зрідка, що пояснює трохи не звичайну для нього манеру листа — менш м’яку і більш деталізовану.
На наступний рік він укладає з ченцями монастиря Сан Донато а Скопето договір на вівтарний образ «Поклоніння волхвів». Ця картина, як і більшість Леонардових речей, залишилася незакінченою.
Найбільш прославлений твір Леонардо — знаменита «Таємна вечеря» у міланському монастирі Санта Марія делла Грація. Цей розпис, був виконаний між 1495 і 1497 роками. Причиною швидкого псування, що давала про себе знати вже в 1517 році, була своєрідна техніка, яка сполучила олію з темперою.
Портрет, написаний Леонардо разом з досвідченим міланським художником Амброджо да Предісом, називається «Дама з горностаєм». Портрет чудово відбиває ті якості, якими ця жінка, спокушена Сфорца, коли їй було всього сімнадцять років, володіли: вираження її інтелігентного обличчя проникливе і зосереджене, пальці в неї довгі і чуттєві — такі бувають у музикантів.
Ще один портрет, написаний Леонардо в ранні роки перебування в Мілані, можливо, найменш значний із всіх і гірше всього документований, однак по іронії долі найкраще збережений. Це «Портрет музиканта». У портреті закінчене тільки обличчя; по типі воно близьке обличчям ангелів Леонардо. Кілька років назад живопис був розчищений, і на клаптику папера в руці зображеної людини виявилося кілька нотних знаків. Дослідники Леонардо, що знають його схильність до загадок і секретів, поки безрезультатно намагалися прочитати це нотне послання.
Першою великою художньою роботою Леонардо у Флоренції був розпис для залу Великої Ради в Палаццо Веккіо. Як сюжет Леонардо обрав битву під Ангиари, що закінчилася перемогою флорентійців над ломбардськими військами. Розпис він залишив незакінченим до моменту свого від’їзду в Мілан. Приблизно у тому ж 1503 році була написана одна з найвідоміших картин Леонардо- «Мона Ліза». Мона Ліза не була, як багато хто вважає, ідеалом краси для Леонардо: його ідеал скоріше проглядається в ангелі з «Мадонни у скелях». Усе-таки Леонардо напевно повинний вважати Мону Лізу особливою людиною: вона справила на нього настільки сильне враження, що він відмовився від інших вигідних пропозицій і протягом трьох років працював над її портретом. Портрет відображав своєрідний людський характер. Монна Ліза (скорочення від мадонна Ліза) була третьою дружиною флорентійського купця по імені Франческо ді Бартоломео справді Джокондо (звідси і вульгарна друга назва картини «Джоконда»). Віддавшись роботі над цією картиною, Леонардо зовсім втратив інтерес до «Битви під Ангиари». А вона перетерпіла настільки серйозні пошкодження, що потрібно було починати все спочатку, до чого в Леонардо не було ні найменшого бажання.
Лише детальніше розібравшись у стосунках Леонардо з його замовниками, можна правильно вирішити питання про уявну «асоціальність» Леонардо, у якій його так багато і так часто звинувачували. Не про «асоціальність» Леонардо варто говорити, а про його соціальне приниження. Він змушений був віддавати свій талант тим, хто міг його матеріально забезпечити. І це було трагедією його життя. Він прекрасно розумів жорстоку владу золота.