Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT 1
Зміст
Вступ……………………………………………………………………………….2
Розділ I. Фізичні навантаження і працездатність школярів...............................5
Розділ II. Методи і організація дослідження......................................................16
2.1Методи визначення фізичної працездатності..........................................16
2.2 Оцінка фізичного стану і розумової працездатності школярів...................22
Вступ
Актуальність теми. Постійні шкільні навантаження та проблеми у фізичному розвитку значно впливають на фізичну працездатність школярів. Основна увага фахівців фізичного виховання і спорту, а також тренерів спрямована на оптимізацію спортивного тренування. Досконалий рівень спортивних досягнень потребує пошуку нових шляхів формування, корекції й підтримки високої працездатності юних учнів. Тому проблема вивчення динаміки взаємозв’язків фізичної і розумової працездатності і механізмів їх формування є важливою і актуальною проблемою.
Мета: вивчити та дослідити вплив фізичних вправ на працездатність школярів
Завдання :1) проаналізувати науково-методичну літературу щодо впливу фізичних вправ на організм учнів, зокрема на фізичну працездатність;
2) дослідити вплив фізичних навантажень на фізичну працездатність учнів;
3) розобити методичні рекомендації щодо покращення фізичного стану організму після навантаження;
Об’єктом: є працездатність учнів шкільного віку, які займаються
Предметом: є механізм формування взаємозв’язків між фізичними вправами і розумовою працездатністю школярів.
Неодноразово вчені різних спеціальностей стверджували , що інтелектуальний розвиток вимагає відповідного стану, а відомий український педагог В.О.Сухомлинський підкреслював, що інтелектуальне багатство особи залежить від гармонії фізичного розвитку, здоров'я і праці.
Зв’язки фізичного виховання з розумовим різнобічні. Насамперед, продумана шкільна система фізичного виховання може бути надійним підгрунтям високого рівня розумової працездатності протягом всього навчального дня. Систематичні заняття фізичними вправами позначаються на творчому інтелектуальному довголітті.
Система знань, що постійно розширюється в багаторічному процесі фізичного виховання, набуває все більшого загальноосвітнього значення і сприяє розвитку інтелекта школярів та збагаченню їх спеціальними фізкультурними знаннями. Сучасна освічена та й просто культурна людина немислима без грунтових фізкультурних знань.
Освітня суть фізичного виховання тісно пов'язана із вихованням пізнавальної активності і таких якостей розуму як допитливість, динамічність, гнучкість і гострота, для чого у фізичному вихованні, немало можливостей. Реалізуючи ці можливості, необхідно поряд з передачею знань оптимізувати пізнавальні процеси безпосередньо в ході занять фізичними вправами, спонукаючи учнів до осимслення рухових завдань, їх аналізу і корекції. При цьому використовуються наочні посібники, тренажери, різні способи зворотньої інформації, ігровий і змагальний методи. Активізуючи розумову діяльність учнів, слід використовувати завдання, що вимагають самостійного пошуку шляхів їх вирішення. Тут, зрозуміло, необхідно враховувати, що можливості пізнавальної активності залежить від віку тих, хто займається , обсягу і змісту засвоєних знань, досвіду практичного їх застосування і рухового досвіду взагалі.
Специфіка практичної діяльності у процесі виконання фізичних вправ, ігор і змагань дозволяє вдосконалювати такі інтелектуальні здібності учнів як аналіз, порівняння і проектування своїх дій. Вона фактично відтворює життєві ситуації, а тому має велике значення для розвитку дітей та підлітків, і, не випадково називається педагогами «лабораторією формування особистості».
Сенсорна діяльність суттєво впливає на розвиток психічних процесів, що лежать в основі мислення. В дошкільному віці фізичні вправи та ігри допомагають дітям у вивченні рахунку елементарних арифметичних дій, засвоєння віршів. Під впливом занять фізичними вправами розвивається рухова, слухова, зорова пам’ять, спостережливість і увага.
У свою чергу інтелектуально розвинені учні досягають кращих результатів у фізичній культурі та спорті. Більше того, однією з причин неуспішності у фізичному вихованні школярів є відставання в інтелектуальному розвитку.
Таким чином, у процесі занять фізичними вправами педагог та учень повинні прагнути не до однобічного розвитку, а до гармонії розуму душі і тіла. Саме рухова активність допомагають школярам кращому засвоєнню навчального матеріалу та поліпшенню у розвитку для фізичного навантаження.
Доречно цитувати стару істину : «У здоровому тілі – здоровий дух».
Розділ I. Фізичні навантаження і працездатність школярів
1.1 Функціональні можливості організму школярів
Не надійтесь на медицину. Вона непогано лікує багато хвороб, але не може зробити людину здоровою.
М.М.Амосов.
До теперішнього часу ведуться суперечки про те, які якості визначають фізичну підготовленість школярів. Найбільш відомі фахівці в галузі здорового способу життя (Г.Гілмор, А.Лідьяр, М.Амосов) пов'язують процес зміцнення здоров'я з розвитком витривалості. Саме в процесі розвитку цієї фізичної якості підвищуються функціональні можливості серцево-судинної і дихальної систем, відповідальних за постачання організму киснем, розширюються резервні можливості печінки, нирок, збільшується капіляризація м'язів, покращується стійкість до несприятливих зрушень у внутрішньому середовищі організму і зовнішнього впливу.
Відомий французький професор Юшар писав : «Викликає захоплення людське серце з його дивовижним і досконалим механізмом, перший рух якого передує народженню, а останній удар сповіщає про смерть». За 70 років життя серце робить біля 3 мільярдів скорочень. Для порівняння – двигун сучасного лекового автомобіля до капітального ремонту може зробити 500-600 мільйонів обертів. Таким чином кількість скорочень серця майже в 6 разів перевершує кількість обертів колінвалу двигуна. А проте, якраз серце є «найслабшою ланкою» в організмі людини. По-перше, серце не парний орган, в той час як всі життєво важливі органи парні. Людина може жити з однією долею легенів або з однією ниркою, а відмова від роботи навіть невеличкої ділянки серця ставить організм під загрозу смерті. Головне призначення серця – забезпечувати кровообіг в усіх тканинах організму. Практично серце є унікальною живою помпою, потужність якої залежить від того, з якою частотою воно може скорочуватись і скільки крові може виштовхнути за одне скорочення (ударний об'єм). Чим більшу кількість крові здатне перекачати серце, тим краще воно зможе постачати до працюючих тканин і органів поживні речовини і виводити із них продукти обміну. У добре тренованих спортсменів з високим рівнем розвитку витривалості пульс в спокої може бути низьким- 30-35 уд./хв. Отож серце добре тренованої людини для забезпечення нормальної життєдіяльності організму здійснює вдвічі менше скорочень і, відповідно, повільніше зношується.
Якщо припустити, що на протязі 50 років ви будете підтримувати високу тренованість серця, то неважко підрахувати який запас функціональної міцності воно буде мати і наскільки повільніше буде зношуватись.
При помірному фізичному навантаженні пульс швидко підвищується і на протязі 1-2 хв. досягає відповідного рівня, а потім може утримуватись на ньому досить тривалий час. При підвищенні інтенсивності фізичного навантаження пульс також досить швидко і практично лінійно підвищується.
Оскільки в більшості видів діяльності (виробничій, спортивній) тяжко визначити реальну інтенсивність навантаження, більшість фахівців в галузі фізіології тренування радять визначити її по ЧСС. При максимальному напруженні у 10-річних дітей пульс досягає 220-230 уд/хв, у 20-річних – біля 200 уд/хв, а у 60-річних – приблизно 160 уд/хв. Граничні показники ЧСС у тренованих людей приблизно на 20 % вищі, ніж у нетренованих. Таким чином у тенованих людей в спокої серце працює економніше (рідше скороується), а в екстремальних умовах воно скорочується з більшою частотою, ніж у нетренованих.
Іще більші розбіжності між тренованим і нетренованим серцем спостеріагються в кількості крові в одному серцевому викиді, відповідно 150-200 і 40-60 мілілітрів. Нетреноване серце на зростаюче навантаження відповідає різким збільшення ЧСС і в меншій мірі – збільшенням ударного об'єму, а добре треноване – навпаки, в більшій мірі – збільшенням ударного об'єму і в меншій – зростанням ЧСС.
Об'єм крові в організмі дорослої людини складає 4-6 літрів. В спокої серце перекачує 4-5 літрів крові на хвилину. У добре тренованих людей цей показник складає 5-6 літрів. При високоінтенсивному фізичному навантаженні серце спортсменів, які займаються розвитком витривалості, здатне перекачувати до 40 літрів крові за 1 хвилину, в той час як серце нетренованої людини тільки 6-8 літрів, тобто резерви серця добре тренованої людини в 4-5 разів вищі, ніж у нетренованої. Наскільки це важливо, буде видно із наступного прикладу. Уявіть собі, що добре тренована людина, серце якої має потужність 40 літрів на хвилину, тяжко захворіла. Різке підвищення температури до 40 градусів і навіть більше, призводить до одноразового збільшення потреби організму в кисні. Але для організму такої людини це не страшно. Її серце здатне витримати і 4-5 разове збільшення навантаження. А що може статися з людиною, у котрої нетреноване серце, максимум продуктивності якого – 6-8 літрів крові на хвилину ? Його тканини почнуть задихатися від нестачі кисню. Хвороба буде проходити значно важче, виникнуть ускладнення з боку інших органів, які в свою чергу ляжуть ще більшим навантаженням на серце. Про наслідки легко здогадатися. Людина помре від «ускладнення з боку серця».
Одне з багатьох призначень крові – транспортувати кисень від легенів до працюючих клітин, а від них – вуглекислий газ до легенів. Із легенів вуглекислий газ виводиться разом з видихнутим повітрям. Необхідною умовою для того, щоб кров могла циркулювати і надходити до всіх ланок організму, є відповідний кров'яний тиск. Коли лівий шлуночок серця скорочується і виштовхує кров до аорти, тиск крові у 20-річної людини дорівнює 120 міліметрам ртутного стовпчика.у людей похилого віку тиск вищий, і може становити 130-140 мм рт.ст. у великих венах поблизу серця тиск близький до нуля, і навіть може бути від'ємним. Ця розбіжність і тиску необхідна для того, щоб кров поступала до тканин і органів, а від них назад до серця. В фазі серцевого розслаблення тиск крові в аорті знижується приблизно до 70-80 мм рт.ст.
Суттєву допомогу серцю в перекачуванні крові здійснює м’язова система. Не дивлячись на свою дивовижну працездатність , серце не змогло б упоратись з величезною роботою по перекачуванню крові, лімфи і тканинної рідини без помічників, особливо при великих фізичних навантаженнях.
У спортсменів, які займаються циклічними видами спорту, пов’язаними з переважним проявом витривалості, показники роботи м’язових насосів сягають 60 мм рт. ст.
Під час досить інтенсивного навантаження внаслідок накопичення кисневого боргу може виникнути велика задишка.
Систематичні заняття фізичними вправами сприяють нормалізації зсідаючих і протизасідаючих систем крові.
Одним із об’єктивних критеріїв здоров’я людини є рівень фізичної працездатності. Висока працездатність є показником міцного здоров’я, і навпаки, низькі її значення розглядаються як фактор ризику для здоров’я.
В побутовій і виробничій діяльності фізична працездатність найбільш тісно пов’язана з витривалістю. Чим менше стомлюється людина при виконанні досить тяжкого фізичного навантаження і чим вища стійкість її організму до несприятливих зовнішніх впливів, тим, за інших рівних умов, більшу кількість роботи вона виконує.
В останні десятиріччя в більшості розвинутих країнах світу широко розгорнулась компанія «фізична культура на виробництві». Її першопричина має економічний характер. Вкладати гроші в зміцнення здоров’я виявилось набагато вигіднішим, ніж в лікуванні захворювань.
При доборі вправ для фізкультурних пауз необхідно також подбати про усунення застійних явищ, які виникають в різних ланках організму при виконанні робочих операцій.
1.2 Фізіологічна характеристика дітей шкільного віку
Середній шкільний вік охвачує дітей у віці від 12 до 15 років. (5-8 класи).
Середній шкільний вік характеризується інтенсивним розвитком росту і збільшенням розмірів тіла. Річний приріст довжини тіла досягає 4-7см головним чином за рахунок збільшенням довжини ніг. Маса тіла прибавляється щорічно на 3-6 кг. Найбільш інтенсивний темп росту хлопчиків відбувається у 13-14 років, коли довжина тіла збільшується за рік на 7-9 см. А у дівчат інтенсивне збільшення росту відбувається у 11-12 років.
У підлітковому віці швидко ростуть довгі губчасті кістки верхніх і нижніх кінцівок, прискорюючи ріст хребців у висоту. Хребет підлітка дуже рухливий. Великі м'язові навантаження, прискорюючи процес окостеніння, можуть затримувати ріст трубчастих кісток у довжину.
У цьому віці швидкими темпами розвивається і м’язова система. З 13 років різкий стрибок в збільшенні загальної маси м’язів, головним чином за рахунок збільшення товщини м'язових волокон м'язова маса особливо інтенсивно наростає у хлопців в 13-14 років, у дівчат – 11-12 років.
Спостерігаються суттєві зміни у період статевого дозрівання хлопців і дівчат. Період статевого дозрівання у дівчат наступає на 1-2 рік раніше, ніж у хлопців. В одному класі навчаються учні з різним ступенем статевого дозрівання, а послідовно, з різними функціональними адаптаційними можливостями. Звідси видно, що у підлітковому віці набирає особливу актуальність проблема індивідуального навчання в умовах колективних форм виховання.
У підлітків на фоні морфологічної і функціональної незрілості серцево-судинної системи, а також продовженого розвитку центральної нервової системи особливо помітно виступає незавершеність формування механізмів, регулюючих і координуючих різні функції серця і судин. Тому адаптаційні можливості системи кровообігу у дітей середнього шкільного віку при м'язовій діяльності значно менша, чим у юнацькому віці. Їх система кровообігу реагує на навантаження менш економніше. Повного морфологічного і функціонального вдосконалення серце досягає лише до 20 років.
У період статевого дозрівання у підлітків спостерігаються найбільш високий темп розвитку дихальної системи. Об’єм легенів у віці з 11 до 14 років збільшується майже у 2 рази, значно підвищується хвилинний об'єм дихання і росте показник життєвої ємкості легень(ЖЕЛ): у хлопців – з 1970 мл (12 років) до 2600 мл (15 років); у дівчат - з 1900 мл (12 років) до 2500 мл (15 років).
Режим дихання у дітей середнього шкільного віку менш ефективний, чим у дорослих . За один дихальний цикл підліток споживає 14 мл кисню, у той час як дорослий 20 мл. Підлітки менше чим дорослі, здатні затримувати дихання і працювати в умовах не достатку кисню. У них швидше, чим у дорослих знижується насищення крові киснем.
Підлітковий вік – це період продовження рухового вдосконалення моторних здібностей, більших можливостей у розвитку дихальних якостей. (приріст основних рухових якостей наведений у таблиці №1,2)
Таблиця №1
Темпи приросту різних фізичних здатностей у дітей середнього шкільного віку(%)
|
Фізичні якості |
Середньорічний приріст |
Загальний приріст |
||
|
хлопці |
дівчата |
хлопці |
дівчата |
|
|
Швидкісні |
3.9 |
2.9 |
15.4 |
11.5 |
|
Силові |
15.8 |
18.4 |
79.0 |
92.0 |
|
Загальна витривалість |
3.3 |
2.1 |
13.0 |
8.4 |
|
Швидкісна витривалість |
4.1 |
1.0 |
16.4 |
4.0 |
|
Силова витривалість |
9.4 |
3.3 |
37.5 |
13.1 |
Таблиця №2
Темпи приросту активної і пасивної гнучкості у дітей 11-14 років(%)
|
Суглоби |
Гнучкість |
|||
|
активна |
пасивна |
|||
|
хлопці |
дівчата |
хлопці |
дівчата |
|
|
Рухомість у суглобах плечового поясу, ліктєвих і стопогомілкових |
- 0.1 |
- 1.4 |
- 0.8 |
- 1.7 |
|
Рухомість у тазостегнових, колінних і гомілковоступневих суглобах |
-1.7 |
- 2.6 |
- 3.4 |
- 2.3 |
|
Рухомість різних відділів хребтового стовба: - тазостегновий суглоб при згинанні тулуба - нижньогрудний поясний відділ - верхньогрудний відділ - шийний відділ |
3.4 5.1 11.6 6.0 |
10.4 20.0 6.4 4.1 |
- - - - |
- - - - |
У дітей середнього шкільного віку досить високими темпами покращуються окремі координаційні здатності, силові і швидкісно-силові здатності, помірно збільшуються швидкісні здатності і витривалість. Низькі темпи спостерігаються в розвитку гнучкості.
Задачі фізичного виховання у середньому шкільному віці.
Багатогранність задач, які вирішуються в середньому віці, дозволяє :
1) підтримувати гармонійний фізичний розвиток ;
2) здійснення подальше навчання основам базових видів рухових дій ;
3) продовжити розвиток координаційних здібностей ;
4) формування основи знань про особисту гігієну, про вплив занять фізичними вправами на основі системи організму ;
5) поглиблювати представлення про основні види спорту, значення, знаряддя і інвентар ;
6) розвивати звички до самостійних занять у вільний час фізичними вправами ;
7) виробляти організаторські навики проведення занять у якості командира відділення ;
8) формування вміння адекватності оцінки особистих фізичних якостей ;
9) виховувати ініціативність, самостійніть, дисциплінованість ;
10)допомагати розвитку психічних процесів і навчання основам психічної саморегуляції.
Засоби фізичного виховання.
Основними засобами фізичного виховання дітей 12-15 років являються фізичні вправи, за допомогою яких у підлітків формуються життєво важливі вміння і навики. До них відносяться:
а)гімнастичні і акробатичні вправи:
1) вправи у шикуванні і перешикуванні;
2) загальнорозвиваючі вправи без предметів на місці і в русі;
3) загальнорозвиваючі вправи з предметами: хлопці з набивними м'ячами, гантелями(1-3 кг), дівчата з обручами, булавами, великим м'ячем;
4) вправи у висах і опорі на різних гімнастичних знарядах;
5) опорні стрибки;
6) акробатичні вправи.
б) легкоатлетичні вправи:
1) біг з високого і низького старту(10-60 м);
2) біг з прискоренням(20-50 м);
3) біг з максимальною швидкістю(40-80 м);
4) біг у рівномірному темпі: хлопці – до 20 хв; дівчата – до 15 хв;
5) крос;
6) стрибки в довжину з розбігу з 9-13 кроків способом "зігнув ноги";
7) стрибки у висоту з розбігу з 6-8 кроків способом "перешагування";
8) метання малого м'яча(150 г) у горизонтальну і вертикальну ціль: хлопці – з відстані 8-18 м, дівчата – 8-14 м;
9) метання малого м'яча на довжину з розбігу.
в) лижна підготовка:
1) рух на лижах різними класичними ходами;
2) підйоми на лижах вгору;
3) спуск з гір на лижах;
4) гальмування на спусках;
5) повороти на лижах в русі;
6) проходження навчальних дистанцій (1,2,3 км).
г) спортивні ігри.
У якості базових ігор рекомендується баскетбол, ручний м'яч(гандбол), волейбол, футбол (для хлопців), а у якості допоміжних ігор – настільний теніс, бадмінтон. По своїй дії спортивна гра буде універсальним компрлексним засобов фізичного виховання. Спеціально підібрані вправи, виконуються індивідуально, у групах, командах.
д) плавання:
1) спеціальні плавальні вправи для вивчення кроля на грудях, спині, брасом;
2) повторні пропливи відрізків 25-50, 100-150м;
3) ігри і розваги на воді.
е) елементи єдиноборств.
Підвідні вправи по оволодінню основними прийомами греко-римської боротьби(хлопці).
Фізична підготовка. Діти середнього шкільного віку повинні показати результати, не нижче середнього рівня показників, характеризуючих розвиток основних фізичних якостей.
Особливості методики фізичного виховання.
Особливістю урочних форм занять з дітьми середнього шкільного віку виступають углублення навчання базовим видам рухових дій.
У підлітковому віці збільшуються індивідуальні відмінності дітей, що необхідно враховувати в навчанні рухів і при розвитку рухових дій. У цьому зв’язку для групи школярів і окремих учнів необхідно диференціювати задачі, зміст, темп засвоєння програмним матеріалом.
При виборі методів і засобів, які використовуються на занняттях, необхідно у великій мірі, чим у молодшому шкільному віці, враховувати статеві особливості школярів.
Розділ ІІ. Методи і організація дослідження
2.1Методи визначення фізичної працездатності
Існують прямі та непрямі, прості та складні методи визначення фізичної працездатності (РWC). До числа простих методів відносять пробу Руф’є (описану у попередньому розділі). У практиці найчастіше використовуються субмаксимальний тест PWC170, тест Наваккі, тест Купера, Гарвардський степ-тест та ін.
СУБМАКСИМАЛЬНИЙ ТЕСТ PWC –170
PWC170 – абревіатура складена з перших букв виразу Physical Working Capacity (фізична працездатність). Тест рекомендований ВООЗ для визначення фізичної працездатності для фізкультурників та спортсменів. Тест об’єктивний, простий, помірної інтенсивності.
Тест використовується з метою визначення ступеня працездатності організму при пульсі 170 за хвилину. Вибір саме цієї частоти зумовлений наступним: зона оптимального функціонування серцево-судинної системи в процесі виконання м’язового навантаження знаходиться в межах 170-190 уд/хв.; взаємозв’язок між ЧСС і потужністю виконаного фізичного навантаження зберігає лінійний характер до 170 уд/хв.; при більш високій ЧСС лінійний характер залежності порушується внаслідок активації анаеробних (гліколітичних ) механізмів м’язової діяльності.
Тест носить назву субмаксимального тому, що не дається навантаження до ЧСС уд/хв. (бо занадто велике, тому небезпечне), а два менших навантаження. Потім графічним чи математичним методами і визначають, яку величину потужності навантаження особа змогла б виконати при ЧСС, рівній 170 уд/хв.
Для проведення субмаксимального тесту PWC170 використовується на велоергометрі або сходження на сходинку (степ-тест).
Методика проведення тесту PWC170 за допомогою велоергометра. Обстежуваному рекомендують виконати 2 навантаження відносно невеликої потужності (W1 та W2) тривалістю 5 хвилин кожна з 3-хвилиною перервою між ними. Частота педалювання 60-75 обертів за хвилину. В кінці кожного навантаження (за останні 30 с) визначають ЧСС.
Для цього, крім аускультативного методу використовують електрокардіографію, пульсотахометрію та ін. Подвоюючи ці числа, одержують ЧСС за 1 хв. (f1 та f2).
Вибір першого навантаження залежить від маси тіла, спортивної спеціалізації Важливою умовою досягнення високої результативності пробиPWC170 є досягнення після першого навантаження ЧСС 100-120 ударів, після другого – 145-160, різниця між ними повинна бути не меншою, ніж 40 ударів.
С.Б.Тіхвінського, Я.Н.Бобко (1991) рекомендують для юних спортсменів потужність першого навантаження 1 Вт/кг маси тіла (або 6 кгм/хв.), потужність другого навантаження – 2 Вт/кг маси тіла (12 кгм/хв.). Якщо після другого навантаження пульс не досягає 150 ударів, визначається третє навантаження (2,5-3,0 Вт/кг маси тіла або 15-18 кгм/хв.
У дітей молодшого шкільного віку, менш підготовлених осіб та хворих визначають рівень фізичної працездатності при ЧСС 150 ударів – PWC150. У цього випадку дається менша за потужністю друге навантаження (1,5 Вт на 1 кг маси тіла, а не 2), що робить пробу практично доступною майже для всіх осіб, які займаються оздоровчою та лікувальною фізичною культурою.
Оцінку тесту PWC170 можна вести двома способами: графічним та математичним.
При графічному методі на осі ординат відкладають значення частоти пульсу (за хвилину), на осі абсцис - потужність роботи (в кгм/хв. чи Вт). Відмічається значення потужності та частоти пульсу при першому та другому м’язовому навантаженні. Отримані дві точки з’єднують прямою, яка продовжується до перетину з горизонтальною лінією, проведеної через значення частоти пульсу в 170 ударів. З точки перетину опускають перпендикуляр на вісь абсцис і визначають потужність роботи при частоті пульсу в 170 ударів.
Визначення субмаксимального тесту РWC170 з допомогою сходинки. При відсутності велоергометра та для спортсменів окремих видів спорту застосовують степ-тест, сходження на сходинку. Виконана робота за одиницю часу може бути точно визначена при цьому за формулою:
W = P x h x n x 1,33
де W – навантаження (кгм/хв.), З – маса тіла (кг), h – висота сходинки (м), n – кількість підйомів за 1 хв, 1,33 – поправочний коефіцієнт на фізичні витрати, пов’язані зі спуском із сходинки, які складають 1/3 витрат на підіймання. Отриманий результат у кгм/хв. для переводу у вати необхідно розділити на 6, оскільки 1 вт = 6 кгм/хв.
У здорових нетренованих чоловіків величина PWC170 коливається в межах 120-180 Вт (в середньому 2,8 Вт/кг), у жінок – 75-125 (2,0 Вт/кг). У спортсменів цей показник вищий в два і більше разів.
Визначення фізичної працездатності по тесту PWC170 при поглиблених диспансерних обстеженнях та при динамічних спостереженнях за спортсменами вимагає специфічних для того чи іншого виду спорту навантажень (біг, сходження на сходинку, специфічні навантаження в умовах тренувань).
ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ПРОБИ
1. Визначення медичного та спортивного анамнезу досліджуваного, антропометричні вимірювання і (при необхідності) інші дослідження в стані спокою.
2. Підготовка апаратури (велоергометра, електрокімографа та засобів надання невідкладної допомоги) до роботи.
3. Визначення ЧСС, артеріального тиску, частоти дихання в стані спокою.
4. Перше навантаження (W1). Тривалість 5 хв. Потужність роботи підбирається згідно таблиці, частота педалювання 60-75 (на кафедрі прийнято 60) обертів за 1 хв.
5. Визначення ЧСС при першому навантаженні на протязі останніх 30с. Роботи, подвоюючи отриману цифру визначаємо ЧСС за 1 хв. ( f1 ).
6. 3 хвилини відпочинку.
7. Друге навантаження (W2). Потужність другої роботи визначається за таблицею по результатах ЧСС за останні 30 с. першого навантаження. Тривалість роботи та частота педалювання та ж, що і при першому навантаженні. Проба проводиться під постійним контролем лікаря.
8. Визначення ЧСС за останні 30 с. другого навантаження, подвоюючи отриману цифру перемножуємо на 2, визначаючи ЧСС за 1 хв ( f2 ).
9. Розрахунки індивідуальної величини PWC 170 графічним та математичним методами.
Гарвардський степ-тест
Гарвардський степ-тест запропонований вченими Гарвардського університету для обстеження юнаків, які направляються на службу у збройні сили.
Гарвардський степ-тест використовується для визначення фізичної працездатності, адаптаційної здатності організму до фізичних навантажень. Він заснований на реєстрації ЧСС після дозованого фізичного навантаження і дає можливість визначити хід відновних процесів.
Методика проведення тесту: досліджуваний здійснює сходження на сходинку висотою 50 см для чоловіків, 43 см для жінок.
Методика проведення тесту: досліджуваний здійснює сходження на сходинку. Висота сходинок і час сходження залежить від віку, статі, фізичного розвитку обстежуваного. Для чоловіків – 50 см, для жінок – 43 см, для юнаків та підлітків – 45, для дівчат – 40 см. Дорослі здійснюють сходження на протязі 5 хв., підлітки та дівчата – 4 хв. Частота підйому 30 сходжень на хвилину, яка регулюється метрономом, настроєним на 120 ударів на 1 хв. На кожний удар метронома обстежуваний виконує один рух: 1 – ставить одну ногу на сходинку, 2 – ставить другу ногу, піднявшись на сходинку, 3 – опускає ногу, з якої почав сходження, 4 – приставляє другу ногу. Кожне сходження та опускання повинне починатися весь час з однієї і тієї ж ноги.
Якщо обстежуваний не зможе продовжувати сходження на протязі зазначеного часу, можна припинити пробу, реєструється час.
Зважуючи на значне фізичне навантаження під час фактичного сходження час проведення проби лікар повинен уважно слідкувати за появою ознак втоми, щоб попередити виникнення перевантаження у досліджуваного. Першими ознаками виникнення втоми є порушення координації рухів.
Оцінка результатів проби. Після закінчення проби обстежуваний сідає і відпочиває сидячи. У нього підраховують ЧСС за перші 30 с 2,3,4 хвилини відновного періоду. Результати тестування підставляють у рівняння:
t x 100
ІГСТ =(f1+f2+f3) x 2
де ІГСТ – індекс Гарвардського степ-тесту, t – час сходження на сходинку у заданому темпі в секундах ( при повністю виконаному 5 хвилинному навантаженні це 300 с), f1, f2,f3 – частота пульсу за перші 30 с відповідно на 2,3,4 хвилині відновного періоду.
Підвищення рівня фізичної тренованості супроводжується підвищенням ІГСТ. У спортсменів ці показники вищі, ніж у нетренованих, що свідчить про зростання про зростання адаптаційних можливостей до фізичних навантажень. У спортсменів, що тренуються циклічними видами спорту з навантаженнями “на витривалість” ІГСТ більший, ніж у інших.
Зважаючи на значне фізичне навантаження під тесту, він може використовуватися лише для достатньо фізично підготовлених осіб. Людям старшого і похилого віку призначати його не рекомендується.
Тест Наваккі
Тест Наваккі відноситься до тестів з максимальним навантаженням. Вони характеризуються виконанням до межі, здатності продовжувати роботу. Використовується безперервне, східчасто зростаюче навантаження. Визначається час, протягом якого особа зможе виконувати навантаження певної потужності, яка залежить від маси тіла. Тест простий, достатньо інформативний, виконується на велоергометрі.
Методика проведення тесту Наваккі. Обстежуваному пропонується виконати вихідне навантаження, яке може визначатися в залежності від маси тіла (1 Вт/кг маси тіла) або ж згідно рекомендаціям ВООЗ: для дітей та жінок 25 Вт (150 кгм/хв.), для чоловіків – 50 Вт (300 кгм/хв.). Після виконання роботи указаної потужності на протязі 2 хвилин, не припиняючи педалювання, пацієнту збільшують навантаження на Вт/кг (або 25-50 Вт за рекомендацією ВООЗ). Навантаження кожні 2 хвилини збільшується на указану величину до тих пір, поки досліджуваний зможе виконувати роботу. Наприклад, маса обстежуваного 70 кг, початкове навантаження вибирають 70 Вт. Ледарює 2 хвилини. Навантаження збільшують на 70 Вт. Ледарює 2 хвилини. Добавляється ще 70 Вт (тобто вже 210 Вт). Ледарює ще 2 хвилини. Добавляють ще 70 Вт (тобто вже 280 Вт). Обстежуваний педалював 1 хвилину і відмовився продовжувати роботу.
Фізична працездатність оцінюється по максимально досягнутій потужності та утриманні її на протязі 2 хвилин. У нашому випадку останнє навантаження, яке витримав обстежуваний на протязі 2 хвилин було 210 Вт, тобто фізична працездатність – 210 Вт.
Нормальна працездатність у нетренованих вважається навантаження 3 Вт/кг, яке утримується на протязі 2 хв., що відповідає максимальному споживанню кисню (МСК) 42-44 мл/хв. Подібний рівень фізичної працездатності (за даними Г.Л.Апанасенка) мали всього 5-8 % чоловіків європейської частини колишнього Радянського Союзу.
Тест Наваккі може використовуватися як для обстеження спортсменів, так і для фізкультурників і людей середнього та похилого віку. Для останніх початкове навантаження – 0,25 Вт на кілограм маси тіла (з розрахунку на нормальну щодо віку масу тіла)
2.2 Оцінка фізичного стану і розумової працездатності школярів
Під час дослідження був застосований констатуючий педагогічний експеримент. Двадцятьом підліткам середнього шкільного віку, 17 хлопчикам і 3 дівчатам, які займаються у гуртку логічними іграми на базі від палацу дітей та молоді було запропоновано після двохгодинного тренування комплекс фізичних вправ. У цей комплекс входили вправи, які покращували розумову працездатність. Зокрема спеціальні вправи для зняття розумової напруги, вправи з гігієнічно-оздоровчої гімнастики у поєднанні з рухливими іграми. Заняття як і самі тренування проводились 2 рази на тиждень. Робота проходила на свіжому повітрі на спортивному майданчику. Після цього діти ще протягом однієї – півтори години проводили тренування, займаючись логічними іграми.
До занять фізичними вправами було виміряна ЧСС і АТ та зафіксовано його після навантаження. Дані наведено у таблиці №3.
Таблиця №3
Середні показники ЧСС (за 1хв) учнів які брали участь в експерименті
|
№ |
Стать |
Вік |
ЧСС у спокої (уд/хв) |
ЧСС після навантаження (уд/хв) |
|
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 |
x x x x x x x x x x x x x x x x x Д Д Д |
12 12 14 12 13 13 13 14 12 15 12 12 12 15 15 15 14 12 14 14 |
74 78 68 70 75 75 74 74 68 70 68 70 72 72 74 75 66 75 70 68 |
125 130 118 128 130 120 126 128 136 125 118 110 125 110 128 115 120 128 118 110 |
ЧСС вимірювалося за допомогою пальпації променевої та сонної артерії. У таблиці середні показники ЧСС за 1 хв у школярів. В загальному середня ЧСС у спокої становить 71 уд/хв, після навантаження 120 уд/хв, отже збільшення ЧСС відбулося на 70 %. Відомо, що оптимальне навантаження для занять фізичними вправами становить 120-140 уд/хв середнього шкільного віку. Хоча для деяких школярів необхідно підбирати індивідуально фізичне навантаження. Адже вік дещо відрізняється між ними.
Отже, результат заміру ЧСС у школярів до і після навантаження відповідає більш менш нормам дозування фізичних вправ.
При оцінці АТ визначалися функціональні здібності серцево-судинної системи школярів. Вимірювання здійснювалося за допомогою фонендоскопа, тонометра та манжетки відповідно до і після фізичного навантаження. Результати наведені у табл.№4.
Таблиця №4
Середні показники АТ в учнів середнього шкільного віку
|
№ |
Стать |
Вік |
АТ у спокої (мм.рт.ст) |
АТ після навантаження (мм.рт.ст) |
||
|
систолічний |
діастолічний |
систолічний |
діастолічний |
|||
|
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 |
x x x x x x x x x x x x x x x x x Д Д Д |
12 12 14 12 13 13 13 14 12 15 12 12 12 15 15 15 14 12 14 14 |
115 100 118 105 110 105 107 115 104 115 98 100 105 108 117 115 110 105 114 110 |
62 55 60 64 66 58 62 64 62 66 55 58 56 68 70 66 60 53 58 58 |
130 105 125 115 115 125 137 133 124 118 110 125 115 117 120 125 128 128 130 130 |
55 50 62 60 58 55 60 56 60 60 55 55 50 60 65 61 58 50 52 52 |
Середній АТ (систолічний) у спокої = 104 мм.рт.ст.
Середній АТ (діастолічний) у спокої = 61 мм.рт.ст
Середній АТ (систолічний) після навантаження = 122 мм.рт.ст.
Середній АТ (діастолічний) після навантаження = 57 мм.рт.ст.
Середній АТ (систолічний )становив – 104 мм.рт.ст ; діастолічний – 61 мм.рт.ст. після фізичного навантаження 122/57. Різниця АТ після фізичного навантаження: систолічного – 17 %, діастолічного - 7 %
Отже, нормальною реакцією вважається прискорення ЧСС на 50-70%. Більш значні величини свідчать про нераціональну реакцію системи кровообігу на навантаження. У даному випадку реакція на навантаження була у нормі. Показники АТ при оцінці враховувалася аналогічно. У нормі систолічний АТ збільшується на 15-20 %, а діастолічний – знижується на 20-30 %. У нашому випадку спостерігаються показники у нормі.
Можна вважати, що дозоване фізичне навантаження проводилося за дотриманням відповідних норм і правил, що в подальшому дало позитивний відновлювальний ефект при занятті логічними іграми на розумову працездатність школярів. Методика визначення фізичних можливостей організму школярів показала здатність систем пристосовуватися до фізичних навантажень.
Для вивчення та діагностики розумової працездатності була використана методика вивчення уваги та концентрації, а саме “коректурна проба" – буквенний варіант (додаток №1). Школярам, які займаються логічними іграми було запропоновано до та після тренувань методику дослідження уваги. Їм представлявся бланк з різними буквами 40 рядів по 40 букв у кожному. Досліджувані повинні у кожному ряду вичеркнути визначену букву і підкреслити іншу. Робота проводилася на час з використанням максимальної точності. Час роботи – 1 хвилина.
Робота проводилася швидко і точно. Об’єм уваги оцінювався по кількості букв, які продивилися , концентрація – по кількості зроблених помилок. Таким чином по даній методиці оцінювалося два показники.
Норма об’єму уваги – 850 знаків і вище, концентрація – 5 помилок і менше. Методика використовувалася в групі та індивідуально.
Тест для вивчення методики уваги проводився на 20 школярах, декілька разів до тренування та заняття фізичними вправами. Результат показав, що після тренування логічними іграми, з напруженням розумової працездатності школярі допустили на 7-8 помилок на концентрацію та встигали дослідити до 500-700 знаків, це показує, що йшло навантаження на нервову систему та значно знижувалася розумова працездатність під впливом втоми.
Після заняття фізичними вправами кількість помилок у запропонованому тесті зменшилася на 3-4 у середньому на одну особу та кількість знаків, які школярі продивились збільшилась на 100-200 букв у середньому.
Отже, по даній методиці оцінилися два показника : концентрація та увага в досліджуваній групі. Концентрація зросла в середньому на 30-40 % , а увага дійшла до норми і зросла на 20-30 %.
Розумова працездатність школярів підвищилася та додала емоційну наснагу для подальших тренувань. Дозовані дихальні вправи з використанням статичних і динамічних напружень та додаванням симетричних, асиметричних і циклічних та загальнорозвиваючих вправ у поєднанні з рухливими іграми дало позитивний ефект для зняття втоми та розвантаження напруги. Це свідчить, що діти , які займалися фізичними вправами після тренування, стали краще думати та концентрувати свою увагу на грі довше, ніж до того, коли вони не були зайняті “фізхвилинкою’ та не відпочивали як слід .
Під спостереженням слід розуміти постійний нагляд за школярами зі сторони. Спочатку спостереження проводилося без втручання у тренування та використання додаткових умов роботи з дітьми. Пізніше під час застосування педагогічного експерименту контролювалося правильне використання запропонованої роботи та слідкування за тим, щоб дана робота з нашої сторони допомогла у подальшому ефективно використовувати та виконувати дані вказівки та знання під час тренування та заняття. Було використано численний ряд запропонованих принципів та зауважень з педагогічним напрямком. Насамперед принцип систематичності та поступовості, ціленаправленості, свідомості і активності учнів. Ставилися конкретні завдання з оволодінням необхідних знань та вмінь. Ми навчили самостійно самооцінювати дії учнів, виховувати творче ставлення до занять. Передбачили постійні вимоги до учнів, підвищували вимоги до здійснення шляхом поставлення перед ними постійно нових завдань.
Отже, дане спостереження дало позитивний ефект для виявлення та виправлення помилок, які допускалися. Закріпити набуті навики, які вивчалися у минулому та підкреслити основні завдання, які складалися з самого початку для вирішення поставлених проблем.
2. Проаналізовано науково-методичну літературу щодо впливу фізичних вправ на організм учнів з теорії і методики фізичного виховання. За допомогою методів, які визначали розумову працездатність, а саме "коректурна проба" показано механізми втоми після тренування логічними іграми та засобів фізичного відновлення після застосування комплексу фізичних вправ для учнів.
3. Розроблено методичні рекомендації щодо покращення фізичного стану після навантаження, яке дало ефективність покращення розумової працездатності після тренувань логічними іграми.
Отже, крім застосування фізичних вправ у період тренувань можна додатково рекомендувати учням комплекс фізичного відновлення.
А саме плавання, заняття футблом, настільним тенісом, бадмінтон, ранкова гімнастика і т.д. Це дасть змогу покращии результати на тренуваннях та зменшить втому під час них.
Список використаних джерел та літератури
1. Амосов И.М. Раздумья о здоровье, 3-е изд. доп. и перераб. – М. : Физкльтура и спорт, 187. – 64 с.
2. Апанасенко Г.А. Физическое развитие у детей и подростков. – К.: Здоровье, 1985.
3. Ахмеджанов Э.Р. Составление, подготовка текста, библиграфия. Психологические тесты. – М. : 1996. – 92-93
4. Ашмарин Б.А.,Виноградов Ю.А., Вяткина З.Н. Теория и методика физического воспитания. – М.: Просвещение, 1990 – 287 с.
5. Батуев А.С.Высшая нервная деятелъностъ.-М.: Высш.шк., 1991.
6. Велитченко В.К.Физкулътура для ослабленых детей. -2-е изд. – М. : Физкулътура и спорт, 1989.
7. Велитченко В.К.Физкулътура для ослабленых детей. :- Метод. пособие. – М. : Здоровъе , 1985.
8. Гогунов Е. Н., Мартъянов Б.И. Психология физического воспитания и спорта. – М. ,- 2000.
9. Голощапов Б.Р.История физической культуры и спорта. – М., 2000.
10. Готовцев П.И., Субботин А.Д., Селиванов В.П. Лечебные фізкультура и массаж. – М.: Медецына, 1987.
11. Гутько И.П., Соколов В.А., Заборовський К.К. Азбука здоровья. – Минск : Полымя, 1988 – 175 с.
12. Егоров А.С. Психофизиология умственного труда. – Ленинград. : Наука, 173. – 132 с.
13. Єрмаков С.С. Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту №8, Харків, ХХПІ, 2000. – 68 с.
14. Єрмаков С.С. Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту №11, Харків, ХХПІ, 1998. – 52 с.
15. Железняк Ю.Д.Основы научно-методической деятельности в физической культуре и спорте. – М.: Академия, 2002, -264 с.
16. Железняк Ю.Д., Портнов Ю.М. Спортивные игры: Учебник – М., 2000.
17. Жуков М.И. Подвижные игры: Ученик – М., 2000.
18. За редакцією професора В.Г. Шевчука. Посібник з фізіології . – Вінниця: НОВА КНИГА, 2005.
19. Збірник наукових статей аспірантів галузі фізичої культури та спорту. Випуск 3.- Львів , 1999.
20. Лазарев И.В., Кузнєцов В.С., Орлов Г.А. Практикум по легкой атлетике: Учеб. пособие. – М., 1999.
21. Ловейко И.Д., Фонарьов М.И. ЛФК при заболеваниях у детей. – Л.: Медицина, 1987.
22. Линець М.М., Андрієнко Г.М.. Витривалість , здоров’я, працездатність – Львів, 1993. – с.10-26
23. Лях В.И. Тесты в физическом воспитание школьников. – М., 1998.
24. Матвеева Л.П. Теория и методика физического воспитания. Часть 1. – М.: Физкультура и спорт, 1976, с.87-90.
25. Матвеева Л.П. Теория и методика физического воспитания. Часть 2. – М.: Физкультура и спорт, 1976, с.197-242.
26. Матвеев Л.П. Общая теория спорта.: Учеб. – М., 1997.
27. Максименко А.М. Основы теории и методики физической культуры. – М., 1999.
28. Емерсон Ф.З., Пшенникова Ч.Г. Адаптацыя к стрессовым ситуаціям и физическим загрузкам. – М.: Медицина, 1988.
29. Милюкова И.В., Євдокимова Т.А. Полная энциклопедия лечебной гімнастики / Под общ. ред. Т.А. Евдокимовой. – Сова, М.: ЭКСМО, 2003.
30. Мурза В.П. Фізичні вправи і здоров'я . – К.: Здоров'я, 1991.
31. Мухин В.Н., Третилова Т.А. Лечебная физическая культура / Под ред. В.Н. Мухина. – М.: РИО ГЦОЛИФК, 1985.
32. Мухін В.М. Фізична реабілітація. – К.: Олімпійська література, 2000.
33. Нормальна фізіологія / Під ред. В.І. Філімонова. – К.: Здоров'я, 1994.
34. Пархотик И.А. Лечебная физическая культура. К., 1986.
35. Пирогова Е.А., Иващенко Л.Я., Странко И.П. Влияние физических упражнений на работоспособность и здоровье человека. – К. : Здоровье, 1986. – 152 с.
36. Плиска А.И. Нормальная физиология человека. – К.: Домис, 1995.
37. Плиска О.І., Хоменко Б.Г. Фізіологія людини і тварин(курс лекцій). – К.: Видавничий дім "ІН ЮРЕ", 2003.
38. Сергієнко Л.П. Тестування рухових здібностей школярів. – К.: Олімпійська література, 2001. – с. 387 – 429.
39. Сіренко Р.Р. Автореферат на здобуття наукового ступеня . механізм формування взаємозв’язків фізичної та розумової працездатності у підлітків під впливом м’язевої діяльності. – Львів, 2001.
40. Скрипко А.Д., Юспа М.Б. Технология в физической культуре и спорте: Учеб. – метод. пособие. – ГУ РУМУ ФВН, 2001.
41. Смирнов Ю.И., Полевщеков М.М. Спортивная метрология: Учебник – М., 2000.
42. Справочник по детской лечебной физкультуре / Под ред. М.И. Фонарева. - Л.: Медецина, 1983.
43. Справочник по детской лечебной физкультуре / Под общ. ред. В.П. Правосудова. – М.: Физкультура и спорт, 1980.
44. Фізичне виховання в школі. Журнал. № 1, №2, 2000р.
45. Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я сучасному суспільстві. Збірник наукових праць. – Луцьк, 1999- 1180 с.
46. Фирсов З.П. Плавание для всех. – М .: Физкультура и спорт, 1983. – 64 с.
47. Физическое воспитание учащихся 5-7 классов: Пособие для учителя / Под ред. В.И. Ляха, Г.Д. Мейксона. – М., 1997.
48. Холодов А.К., Кузнецов В.С. Теория и методика физического воспитания и спорта. – М. : Академия, 2001. – 480 с.
49. Хрущов С.В. Врачебный контроль за физическим воспитаниум у школьников. – М.: Медицина, 1977.
50. Шкалы, тесты и опросники в медицынской реабилитации / Под ред. А.Н. Беловой, О.Н. Щепетовой. – М.: Антидор, 2000.
51. Штенергерц А.С. Лечебная физкультура при паралитических заболеваниях и травмах нервной системы у детей. М.: Здоровье, 1972.
52. Шевандрин Н.І. Психодігностика, корекція і розвиток особистості. – М. : 1998, с.75-29.
53. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. – Тернопіль. Богдан, 2001. – 272 с.
54. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 2. – Тернопіль. Богдан, 2002. – 248 с.55. Язловецкий В. Физическое воспитание детей и подростков с ослабленным здоровьем. – К.: Здоровье, 1991.