туційний рівень OWER Управління низової ланки MIDDLE Управління середньої ланки TOP Управління ви

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Технічний рівень

Адміністративний рівень

Інсти-туційний рівень

OWER

Управління низової ланки

MIDDLE

Управління середньої ланки

TOP

Управління вищої ланки

III

ШТАБНІ

СЛУЖБИ

ЗБУТ ПОСТАЧАННЯ ВИРОБНИЦТВО R&D*

РАДИ

КОМІТЕТИ

ПРЕЗИДЕНТ

ВІЦЕ-ПРЕЗИДЕНТИ

ТА ІНШІ КЕРІВНИКИ

РАДА

ДИРЕКТОРІВ

III

ШТАБНІ

СЛУЖБИ

ЗБУТ ПОСТАЧАННЯ ВИРОБНИЦТВО R&D*

РАДИ

КОМІТЕТИ

ПРЕЗИДЕНТ

ВІЦЕ-ПРЕЗИДЕНТИ

ТА ІНШІ КЕРІВНИКИ

РАДА

ДИРЕКТОРІВ

Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М.

Менеджмент: теорія та практика: Підручник для вузів. – Тернопіль: Карт-бланш, 1997. – 456 с.

РОЗДІЛ І. ПРЕДМЕТ ТА СФЕРА КОМПЕТЕНЦІЇ УПРАВЛІННЯ

Тема 1. ВСТУП ДО СУЧАСНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

1. Поняття менеджменту, його зміст і загальна термінологія.

2. Рівні менеджменту.

3.Основні поняття системного та ситуаційного підходів у менеджменті.

4. Модель менеджера (10 ролей за Мінцбергом) та його обов'язки.

1. Поняття менеджменту, його зміст і загальна термінологія.

У спрощеному розумінні, менеджмент (від англ. (to manage - управляти) – це вміння досягати поставлених завдань, використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей. Менеджмент - український відповідник "управління" - функція, вид діяльності, зміст якого складає керівництво підлеглими в межах організації. Менеджмент – це також галузь знань, що допомагає здійснити цю функцію. Зрештою, менеджмент – як похідна від "менеджер", це певна категорія людей, а соціальний прошарок тих, хто реалізує, здійснює на практиці роботу по управлінню.

Фундаментальний Оксфордський словник англійської мови визначає менеджмент як спосіб, манеру спілкування з людьми, владу та мистецтво стосунків, особливого роду вміння та адміністративні навички, орган управління, адміністративну одиницю.

Американські підручники для студентів дають таке визначення:

"Менеджмент - це процес оптимізації людських, матеріальних і фінансових ресурсів для досягнення організаційних цілей".

У 30-тих роках XX століття ця діяльність остаточно перетворюється у професію, галузь знань – у самостійну дисципліну, а соціальний прошарок – у впливову суспільну силу.

Отже, запропонуємо стислі визначення економічних категорій, які вважаємо найбільш суттєвими при вивченні даного курсу, а саме:

Менеджмент – управління (планування, регулювання, контроль), керівництво, організація виробництва. Це також сукупність методів, форм, засобів управління виробництвом для досягнення поставлених завдань або визначеної мети (підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутку тощо).

Менеджер – управлінець, директор, завідувач, адміністратор, функціонер, найманий професійний керівник, що не є власником фірми.

Мікро- та макроекономіка – поняття, широко розповсюджені в науковій літературі для визначення аналізу стану економіки на різних рівнях управління – верхніх (все господарство на національному рівні, окрема галузь, виробничо-територіальний комплекс – макроекономіка) та нижніх (прийняття господарських рішень на рівні управління підприємством, фірмою чи окремим структурним підрозділом – мікроекономіка).

Зустрічаються однак й інші тлумачення:

Макроекономіка (macroeconomics) - розділ економіки, що вивчає крупномасштабні економічні явища, зокрема такі, як інфляція, безробіття, економічне зростання чи занепад.

Мікроекономіка (microeconomics) - розділ економіки, що досліджує сукупності дій, переваг, уподобань та вибору, здійснених порівняно дрібними економічними одиницями.

Ще дещо стосовно термінології. Виникає питання, чи англійське поняття "менеджмент" та українське "управління" тотожні, ідентичні? І так, і ні. У загальному змісті - це терміни-аналоги, але існують певні відмінності в трактуванні та застосуванні цих визначень. По-перше, використовуючи поняття "менеджмент", мають на увазі фігуру менеджера – людину, суб'єкта управління, що діє в деякій організації. Часто застосовують термін адміністрування "administration", що краще відображає систему управління з невизначеною особистістю (рос. -"обезличенную").

По-друге, коли вживають термін "менеджер", мають на увазі професійного управлінця, а не тільки інженера чи економіста, що займається управлінням. Німецька мова при визначенні суті менеджменту передбачає термін "unternehmen fuhneng" (управління виробництвом), французи теж вживають термін administration, public administration, тому використання англійського поняття "management" не завжди доречне.

Поняття менеджменту часто пов'язане з поняттям бізнесу. У недалекому минулому в колишньому СРСР термін "бізнес" визначали як людську діяльність, що переслідує єдину мету – наживу. Іноземні видання (термінологічні словники та довідники) вкладали у це поняття дещо інший зміст – незалежна комерційна діяльність людини, що виступає для неї як спосіб існування. А суть бізнесу, на їх думку, полягає в етично наповненій економічній активності людей по виробництву товарів, які мають корисні для споживача якості.

Бізнес - це діяльність, спрямована на отримання прибутку шляхом створення та реалізації певної продукції, робіт чи послуг. Управління бізнесом (business management) - це управління комерційними, господарськими організаціями.

Термін "менеджмент" застосовується до будь-яких типів організацій, крім державних органів будь-якого рівня, тут вживають термін "public administration" – державне управління.

Бізнесмен і менеджер – поняття не тотожні. Суб'єкт у бізнесі називається бізнесменом (businessman) або комерсантом. На початковій стадії свого розвитку бізнес виступав у вигляді простого товарообміну (натуральний обмін). По мірі еволюції економічних структур суспільства бізнес перетворюється на складну, розгалужену діяльність, у якій приймають участь промислові підприємства, склади, магазини, біржі. Активними суб'єктами цієї діяльності виступають підприємці, менеджери, брокери та ін. Їх об'єднують терміном "бізнесмени". Поступово до бізнесу почали відносити будь-яку людську діяльність, що приносить доход.

Бізнесмен - це той, хто "робить гроші", власник капіталу, що знаходиться в обігу і дає доход. Ним може бути ділова людина, у якої немає підлеглих, або власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, але є утримувачем її акцій, або членом правління.

Менеджер обов'язково займає постійну посаду і в його підпорядкуванні знаходяться люди, а власник – суб'єкт власності, утримувач і розпорядник об'єктів власності (окрема особа, колектив, асоціація, держава).

Істотним компонентом бізнесу є капітал, тобто гроші, матеріальні цінності чи активи конкретної особи, що вкладені у справу. Власник капіталу дає життя бізнесу, надихає його, наповнює змістом.

При цьому він зацікавлений в стабільному та відносно високому прибутку.

Найбільш поширений різновид бізнесу – підприємництво.

Підприємництво - господарська діяльність підприємця, особливий, творчий тип господарювання (економічної поведінки), якому притаманне новаторство, пошук ефективних способів використання ресурсів, активність та прагнення до нових перспектив, можливостей, творче ставлення до ризику.

Доречним буде і таке визначення: "Підприємництво – це певна система функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів господарювання, економічної, організаційної, технічної та технологічної творчості й новаторства."

Підприємець - людина, що здійснює бізнес, розпочинає нову справу, реалізує певні впровадження, вкладає власні кошти в розвиток підприємства і зважується на ризик, долає протидію зовнішнього середовища, словом, рухає суспільство у напрямі постійного вдосконалення.

Згідно з сучасним трактуванням, підприємець розглядається як господарюючий суб'єкт, здатний розпочати та впроваджувати в життя будь-яку вигідну справу; людина, що шукає та реалізує раніше невідомі, нові можливості розвитку ринку у вигляді нових товарів, послуг, технологій, новаторських ідей, сфер вкладання капіталу тощо.

Підприємець виконує корисну для суспільства функцію - постійно вивчає та аналізує суспільні потреби і прагне їх задовольнити.

Стихією бізнесу є конкуренція. В умовах конкуренції бізнесмен постійно прагне зменшення витрат на виробництво і вдосконалення якості продукції.

Останнім часом широкого розповсюдження в менеджменті набуло таке поняття як "підприємницька структура", тобто склад суб'єктів ринкових відносин, до яких зараховують лише ті організаційно-господарські одиниці, чия мета полягає в отриманні прибутку як кінцевого результату діяльності.

Використавши мету діяльності суб'єктів ринкових відносин як показник класифікації, можна виділити чотири категорії економічних суб'єктів: фірми, банки, страхові та трастові компанії, інвестиційні структури. При цьому фірми належать до основних суб'єктів підприємницької діяльності, а решта економічних суб'єктів - до тих, що обслуговують сферу підприємницької діяльності.

Фірма – будь-яка організаційно-господарська одиниця, що здійснює підприємницьку діяльність у галузі промисловості, торгівлі, будівництва, транспорту, сервісу, побутового обслуговування, індустрії відпочинку, наданні послуг або кваліфікованих порад, виконанні робіт, чи будь-якій іншій сфері діяльності, яка прагне досягти комерційних цілей та користується правами юридичної особи. У менеджменті для визначення фірми використовується термін "організація" (хоча ці два терміни суттєво відрізняються між собою, але так склалося історично і сприймається науковцями та практиками безапеляційно).

Кожна фірма, як організаційно-господарська одиниця, має у своєму складі одне чи кілька підприємств, що спеціалізуються на конкретних видах діяльності (у виробництві товарів та послуг), і функціональні підрозділи, які здійснюють управлінську діяльність.

Під підприємством розуміють виробничо-господарську одиницю, що є сукупністю матеріальних і людських ресурсів, певним чином організовану для досягнення конкретно поставлених завдань.

Отже, менеджмент - це процес планування, організації діяльності, мотивації і контролю (класичний перелік функцій менеджменту), необхідний для формулювання і досягнення завдань організації.

Пітер Ф. Друкер, видатний теоретик у галузі менеджменту, пропонує таке визначення: "Управління – це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ефективну, цілеспрямовану і продуктивну групу."

2. Рівні менеджменту.

Хоча всі управлінці мають визначене місце і виконують певні функції, це не свідчить про те, що всі вони займаються виконанням однакової роботи. Управлінська праця теж розподіляється. Одна з форм такого розподілу має горизонтальний характер: розміщення конкретних керівників по окремих підрозділах (фінансовий відділ, виробничий відділ, служба маркетингу тощо).

Горизонтально розподілена управлінська робота повинна бути скоординована, щоб організація мала можливість досягти успіху у своїй діяльності. Такий вертикальний розподіл праці підлеглих, а вони, в свою чергу, власних підлеглих, до стадії фізичних виробників продукції або осіб, що надають послуги, створює в результаті рівні управління.

Кожна організація має свою певну кількість рівнів управління -наприклад, римська католицька церква, що нараховує мільйони членів, має лише чотири рівні між Римським Папою і священником, а у військовому полку, кількістю 1000 осіб, між генералом та рядовим – 75 ступенів градації.

Та попри залежність від того, скільки існує ступенів управління, керівників розподіляють на три категорії з точки зору виконання функцій. Назви цих рівнів: технічний, адміністративний та рівень соціальних структур (інституційний).

Особи, що діють на технічному рівні (нижчі ланки управління: керівники підвідділів, бригад, майстри та інші аналогічні їм за рангом управлінські кадри) займаються поточними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної роботи без зривів у виробництві продукції чи наданні послуг.

Керівники на адміністративному рівні (середня ланка управління: керівники управлінь і самостійних відділів) займаються управлінням і координацією всередині організації, вони узгоджують різноманітні форми діяльності і зусилля різних підрозділів організації.

Керівники на інституційному рівні (вища керівна ланка: генеральний директор та інші члени правління) займаються в основному виробленням довгострокових (перспективних) планів, формулюванням завдань, адаптацією організації до різних змін, управлінням відносинами між організацією і зовнішнім середовищем, а також суспільством, у якому існує і функціонує дана організація.

В організаційному контексті керівництво може розглядатися на трьох рівнях відповідальності та контролю (мал.1), а саме: технічному, адміністративному та інституційному. Мал. 1 відображає співвідношення між цими рівнями і концепцією рівнів управління.

Керівники низової ланки – молодші начальники – це організаційний рівень, що знаходиться безпосередньо над робітниками та іншими працівниками (не управлінцями), здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань і забезпечують інформацією керівників вищих ланок. Вони відповідальні за використання виділених їм ресурсів, сировини та обладнання.

Мал. 1.1. Два способи подання рівнів управління

Керівники середньої ланки координують і контролюють роботу молодших начальників. Вони визначають проблеми, починають обговорення, рекомендують дії, розробляють творчі пропозиції, готують інформацію для рішень, що приймаються керівниками вищої ланки і передають ці рішення в технологічно зручній формі як конкретні завдання низовим лінійним керівникам.

Керівники вищої ланки – як правило, один або кілька людей – відповідальні за прийняття найважливіших рішень для організації у цілому. Робота вищого керівника не має чіткого завершення.

Успішність діяльності менеджера залежить від рівня управлінської майстерності (досвіду), якою вони володіють. Ця майстерність може бути згрупована у сім категорій:

1. Концептуальна майстерність - здатність менеджера розуміти узагальнену перспективу організації, уявляти повну картину.

2. Майстерність ухвалення рішень - вміння обирати найкращий з двох чи більше альтернативних варіантів.

3. Мистецтво аналітика - талант правильного розподілу робіт та завдань, вибору оптимальної техніки та засобів, діагностика проблем і передбачення розвитку ситуації.

4. Адміністративна майстерність - спроможність виконувати предписані організаційні обов'язки, ефективно діяти в рамках обмеженого бюджету, координувати інформаційний потік.

5. Комунікаційне мистецтво - вміння логічно і доступно передавати свої ідеї та погляди іншим як усно, так і письмово.

6. Психологічна майстерність - здатність безконфліктно взаємодіяти з людьми, створювати сприятливий мікроклімат.

7. Технічна майстерність передбачає особливу компетенцію для виконання завдань.

Рівні управління утворюють конструкцію організаційної структури фірми, що зображується у вигляді ієрархічної піраміди управління, де кожна управлінська ланка займає своє чітко визначене місце і виконує предписані функції.

(І - Рівень, що визначає загальну політику компанії: II - розпорядництво та координація; III - органи надання послуг, вироблення рекомендацій; IV - виконавчий рівень).

Мал. 1.2. Рівні управління в концернах та на великих фірмах

Сучасні потужні концерни характеризуються чотириступеневою структурою рівнів управління (між вищою адміністрацією фірми та адміністрацією виробничих підрозділів формується адміністрація виробничих груп, яка здійснює безпосереднє управління діяльністю виробничих відділів (мал. 1.2.)).

Основою відокремлення управлінських ланок є визначення кола питань, які повинні вирішуватися на різних рівнях управління. Так, наприклад, при чотириступеневій структурі вищий рівень управління визначає загальну політику фірми, другий рівень здійснює розпорядницькі та координаційні функції, на третьому рівні функціональні служби розробляють рекомендації, четвертий рівень - виконавчий.

3.Основні поняття системного та ситуаційного підходів у менеджменті.

До сьогоднішнього часу відомі чотири найважливіших підходи до управління, як науки:

1) підхід з позицій виділення різних шкіл в управлінні, який ми детально розглянемо окремим питанням теми "Формування та розвиток теорії менеджменту";

2) процесний підхід, що розглядає управління, як безперервну серію взаємопов'язаних управлінських функцій;

3) системний підхід, який передбачає організації, як сукупності взаємопов'язаних елементів: людей, структури, завдань і технології які орієнтовані на досягнення визначеної мети в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється;

4) ситуаційний підхід передбачає, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Найефективнішим методом в конкретній ситуації є той, що найбільш їй відповідає.

Розглянемо докладніше 3-й та 4-їі підходи до управління.

Система - це деяка цілісність, що складається з взаємозалеж-• них частин, кожна з яких робить свій внесок у характеристики цілого.

Усі організації є системами. Оскільки люди є компонентами організацій (соціальні компоненти), поряд з технікою, що використовується для виконання роботи, вони носять назву - соціотехнічні системи. Існує два основних типи систем: відкриті і закриті.

Закрита система має визначені фіксовані межі, а її дії відносно незалежні від навколишнього середовища (наприклад, годинник).

Відкрита система характеризується взаємодією з зовнішнім середовищем. Енергія, інформація, матеріали – це об'єкти обміну з ним. Всі організації є відкритими системами і мають здатність пристосовуватись до змін у зовнішньому середовищі для подальшого функціонування (мал. 1.3):

Мал. 1.3. Організація - відкрита система

Великі складові частини системи, як правило, самі є системами і мають назву підсистем.

Ситуаційний підхід - імовірнісний, залежний від випадковостей, обставин, що склалися, від ситуації.

Центральним моментом цього підходу є ситуація, тобто визначений набір обставин, які впливають на організацію в даний конкретний час. Він намагається інтегрувати різноманітні часткові підходи і підкреслює взаємозв'язок між управлінськими функціями, не розглядаючи їх окремо.

Ситуаційний підхід прагне пов'язати конкретні прийоми і концепції з визначеними конкретними ситуаціями для ефективного досягнення завдань організації. Він концентрується на ситуаційних розбіжностях між організаціями і всередині їх, намагається визначити значущість змінних ситуації та їх вплив на ефективність організації (питому вагу і потенційний вплив від зміни значення певних складових).

Методологія даного підходу складається з чотирьох етапів:

а) керівник повинен володіти ефективними засобами професійного управління. Це передбачає розуміння процесу управління, індивідуальної та групової поведінки, системного аналізу, методів планування і контролю, кількісних методів прийняття рішень:

б) керівник повинен передбачати імовірні наслідки - як сприятливі, так і негативні – від застосування даної методика чи концепції;

в) керівник повинен вміти правильно інтерпретувати ситуацію, визначити, які чинники найважливіші у даній ситуації і який імовірний ефект викличе зміна однієї або кількох змінних;

г) керівник повинен пов'язати конкретні прийоми, що викличуть мінімальний негативний ефект і приховують у собі найменше недоліків, з конкретними ситуаціями, забезпечуючи досягнення завдань організації найсприятливішим шляхом у обставинах, що склалися.

4. Модель менеджера (10 ролей за Мінцбергом) та його обов'язки.

Менеджери – це люди, відповідальні за отримання результатів конкретних зусиль інших людей, працюючих як індивідуально, так і об'єднаних у групи чи організації.

Визначимо ролі, що виконує керівник. Роль - набір визначених правил поведінки, що відповідають конкретній установі чи конкретній посаді. Окрема особистість може вплинути на характер виконання ролі, але не на її зміст.

Десять управлінських ролей за визначенням Мінцберга:

1) Міжособові ролі

а) головний керівник;

б) лідер;

в) зв'язкова ланка.

2) Інформаційні ролі:

а) отримувач інформації;

б) розповсюджувач інформації;

в) представник.

3) Ролі, пов'язані з прийняттям рішень:

а) підприємець;

б) ліквідатор порушень;

в) розподілювач ресурсів;

г) ведучий переговори.

Ці десять ролей беруть на себе керівники в різні періоди і залежно від рангу. Вони класифікуються в рамках трьох категорій: міжособові, інформаційні та ролі, що пов'язані з прийняттям рішень. Ролі взаємозалежні та взаємодіють для створення єдиного цілого.

Міжособові ролі випливають з повноважень і статусу керівника в організації і охоплюють сферу його взаємин з людьми. Міжособові ролі можуть зробити керівника об'єктом нагромадження інформації, що дає можливість і одночасно змушує його грати інформаційні ролі й діяти в якості центру обробки інформації. Приймаючи на себе міжособові та інформаційні ролі, керівник здатний відігравати ролі, пов'язані з прийняттям рішень: розподіл ресурсів, погодження конфліктів, пошук можливостей для організації, ведення переговорів від імені організації.

Всі ці 10 ролей, взяті разом, визначають обсяг і зміст роботи менеджера незалежно від характеру конкретної організації (табл. 1.1.).

Таблиця 1.1 Десять управлінських ролей за Мінцбергом

Роль	Опис ролі	Характер діяльності
Міжособові ролі
Головний керівник	Символічний глава, до обов'язків якого належить виконання шаблонних дій правового чи соціального характеру	Церемонії, дії, що зумовлені посадою, статусом чи службовим становищем
Лідер	Відповідальний за мотивацію та активізацію підлеглих, за набір, підготовку працівників тощо	Фактично всі управлінські дії за участю підлеглих
Зв'язкова ланка	Забезпечує функціонування мережі зовнішніх контактів і джерел інформації	Листування, участь у зборах, засіданнях, зв'язки з громадськістю
Інформаційні ролі
Отримувач інформації	Розшукує та отримує різну інформацію (загалом поточну) спеціалізованого характеру, яку трансформує та успішно використовує, враховуючи потреби організації та зовнішні умови	Обробка пошти, здійснення контактів (періодичні видання, телефон, факс, Е-таіІ, ознайомчі зустрічі, подорожі та інспекційні візити)
Розповсюджувач інформації	Передає інформацію, яка надходить із зовнішніх джерел чи від інших підлеглих, членам організації; частина такої ін формації має фактичний характер, а частина потребує узагальнення і формування поглядів орієнтира	Відсилання пошти (кореспонденції) зацікавленим організаціям з метою доведення інформації, вербальні контакти для передавання інформації підлеглим (огляди, бесіди)
Представник	Передає інформацію для зовнішніх контактів фірми відносно планів, політики, дій, підсумків, результатів роботи, діє як експерт з питань даної галузі	Участь у засіданнях, усні публічні виступи, звернення через пошту та засоби масової інформації
Роль	Опис ролі	Характер діяльності
Ролі, пов'язані з прийняттям рішень
Підприємець	Вишукує можливості та перспективи розвитку всередині підприємства та зовні, розробляє та здійснює "проекти по вдосконаленню", контролює розробку та виконання цих проектів	Формування стратегії, огляд ситуацій, ініціатива, контакти, зв'язки, пошук можливостей тощо
Ліквідатор порушень	Відповідає за коригуючі дії, коли в організації нагально постає необхідність важливих чи несподіваних змін	Обговорення стратегічних та оперативних питань, в т. ч. проблем і кризових ситуацій
Розподілювач ресурсів	Приймає чи схвалює всі значні рішення, що стосують ся розподілу наявних активів чи ресурсів організації	Складає графіки, запити повноважень, бюджети, програмує роботу підлеглих
Ведучий переговори	Відповідальний за представництво організації на всіх значних та важливих переговорах	Проводить переговори

Обов'язки менеджера поділяються на три групи:

1) Контроль за стосунками серед персоналу, який передбачає керуючі та зв'язкові функції.

Керуючі функції – координація та встановлення напрямів діяльності підлеглих, контроль за виконанням рішень та інші.

Зв'язкові функції – організація позаслужбових стосунків між персоналом.

2) Розподіл інформації. Передбачає одержання та розповсюдження інформації (непоточної та неповсякденної), моніторинг. Проведення моніторингу включає в себе аналіз навколишніх умов діяльності організації з метою отримання інформації про зміни цих умов, проблем і перспектив, що можуть впливати на діяльність підрозділу.

3) Ухвалення рішень. При вирішенні конфліктних ситуацій менеджер приймає рішення або виконує дії, спрямовані на утримання контролю над ситуацією.

Дослідження, проведені Чарльзом Макдональдом, що торкалися обов'язків менеджерів нижчої та середньої ланки, дозволили отримати такі результати:

Таблиця1.2 Обов'язки менеджерів нижчої ланки

Ранг	Обов'язок	Процент часу	Частота виконання
1	Контроль	15	Щоденно
2	Вирішення проблем	12	Щоденно
3	Планування	11	Щоденно
4	Неформальне та усне спілкування	11	Щоденно
5	Спілкування з керівництвом	11	Щоденно
6	Відповіді на запити підлеглих	10	Щоденно
7	Навчання підлеглих	10	Щоденно
8	Звітність та кореспонденція	6	Щоденно
9	Створення і підтримка мотиваційної атмосфери	5	Щоденно
10	Розподіл часу	3	Щоденно
11	Відвідування засідань, нарад	3	Двічі в місяць
12	Самоосвіта і вдосконалення майстерності	1	Щотижня
13	Ділові консультації з підлеглими	1	Раз у два місяці
14	Представництво фірми	1	Щомісячно

Таблиця 1.3 Обов'язки менеджерів середньої ланки

Ранг	Обов'язок	Процент часу	Частота виконання
1	Контроль	21	Щоденно
2	Розвиток і навчання підлеглих	14	Щоденно
3	Планування	14	Щоденно
4	Розподіл часу	10	Щоденно
5	Відвідування засідань, нарад	8	Щоденно
6	Ухвалення рішень	5	Щоденно
7	Самоосвіта і вдосконалення майстерності	5	Щоденно
8	Відповіді на запити підлеглих	4	Щоденно
9	Звітність та кореспонденція	4	Щоденно
10	Мотивація	3	Щоденно
11	Спілкування з керівництвом	3	Щоденно
12	Налагодження комунікаційних зв'язків	3	Раз у два місяці
13	Спілкування з підлеглими	3	Щоденно
14	Представництво фірми	3	Щоденно

На практиці обов'язки менеджера значно ширші та охоплюють всю сферу організації виробництва та збуту, взаємодії підлеглих у межах організації, постійний аналіз позицій підрозділу, за який він несе відповідальність, і творчий пошук сприятливих можливостей і конкурентних переваг.

РЕЗЮМЕ

1. Менеджмент – це вміння досягати поставлених завдань, використовуючи працю, інтелект та мотиви поведінки інших людей. Менеджмент – управління, керівництво, організація виробництва; сукупність методів, форм, засобів управління виробництвом для досягнення поставлених завдань або визначеної мети.

Менеджер – управлінець, директор, завідувач, адміністратор, функціонер, найманий професійний керівник, що не є власником підприємства. Менеджер обов'язково займає постійну посаду і в його підлеглості знаходяться люди.

Бізнес – це діяльність, спрямована на отримання прибутку шляхом створення та реалізації певної продукції, робіт чи послуг.

Бізнесмен і менеджер – поняття не тотожні. Суб'єкт у бізнесі називається бізнесменом або комерсантом. Бізнесмен – це той, хто "робить гроші", власник капіталу, що знаходиться в обігу і дає доход. Ним може бути ділова людина, у якої немає підлеглих, або власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, але є утримувачем її акцій або членом правління.

Власник - суб'єкт власності, утримувач і розпорядник об'єктів власності (окрема особа, колектив, асоціація, держава). Капітал – це гроші, вкладені у бізнес, мета капіталовкладень - отримання прибутку.

Підприємництво – господарська діяльність підприємця, особливий, творчий тип господарювання (економічної поведінки). Підприємець – людина, що здійснює бізнес, розпочинає нову справу, реалізує певні впровадження, вкладає власні кошти в розвиток фірми.

Менеджмент – це процес планування, організації діяльності, мотивації і контролю (класичний перелік функцій менеджменту), необхідний для того, щоб сформулювати і досягти завдань організації.

2. Управлінська праця теж розподіляється. Одна з форм такого поділу має горизонтальний характер: розміщення конкретних керівників по окремих підрозділах (фінансовий відділ, виробничий відділ, служба маркетингу тощо), а друга – вертикальний, що створює рівні управління (інституційний, управлінський, технічний). Вони відрізняються колом обов'язків, метою діяльності, кваліфікацією та досвідом менеджерів та ін.

3. Відомі кілька підходів до сучасного менеджменту:

При системному підході організація розглядається, як сукупність взаємопов'язаних елементів: люди, структура, завдання і технологія, орієнтовані на досягнення визначеної мети в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється.

Ситуаційний підхід передбачає, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Найефективнішим методом у конкретній ситуації є той, що найбільш їй відповідає.

4. Менеджери – це люди, відповідальні за отримання результатів конкретних зусиль інших людей. Роль – набір визначених правил поведінки, що відповідають конкретній установі чи конкретній посаді. Окрема особистість може вплинути на характер виконання ролі, але не на її зміст.

Десять управлінських ролей за визначенням Мінцберга:

1) Міжособові ролі - а) головний керівник; 6) лідер; в) зв'язкова ланка. 2) Інформаційні ролі - а) отримувач інформації; 6) розповсюджувач інформації; в) представник. 3) Ролі, пов'язані з прийняттям рішень - а) підприємець; 6) ліквідатор порушень; в) розподілювач ресурсів; г) ведучий переговори.

1. умом Россию не понять
2. Доклад Как подготовиться к ответу на экзамене
3. ТЕМА- Письменная речь величайшее достижение человечества
4. Реферат- Державне регулювання ринку нерухомості в Україні
5. Лекция 1. Информация и информационные процессы 1.
6. Правопорядок як основа суспільного порядку
7. Основные понятия фонетики
8. Наименования жителей Уральского федерального округа в контексте проблемы образования патронимических производных
9. Классификация вагонов
10. Основание и деятельность фирмы Appl
11. Изучаем безопасность Windows 2003
12. . Афонин Алексей Александрович 71 2
13. Общие положения 13
14. Концепция новозаветной эсхатологии в романе Достоевского Братья Карамазоы
15. Протоколы сетевого взаимодействия
16. Виды издержек для целей ценообразования Издержки на производство и реализацию продукции представляют
17. Я хотел бы выразить свое восхищение и благодарность великолепному учи
18. на тему- Рослинна тканина Виконала
19. Теорія електричних та магнітних кіл Електрична енергія її властивості і застосування.
20. splio 15 d Ptvirtinu kd ~teikims drbs ldquo;Prezidento instituto JV ir Lietuvoje lyginimsrdquo; yr- tlikts svrnkiki ir n~r pteikts kitm kursui ime r nkstesniuose semestruo

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе