Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЛЕКЦІЯ №5
ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА
План
1. Поняття політичної системи
Сучасні суспільства являють собою складні системні утворення, що складаються з декількох органічно пов'язаних між собою підсистем: економічної, політичної, культурної, правової, етнічної та ін. Отже, політична система є одним із важливих компонентів соціальної системи суспільства (в найширшому її розумінні). У ході історичної еволюції цивілізації соціальні зв'язки між людьми все ускладнювалися, формувалися нові потреби та інтереси, змінювалося природне і соціальне середовище, внутрішні й зовнішні умови існування політично організованих народів. І саме в політичній системі, перш за все, з'являлися механізми адаптації суспільства до оточуючого середовища, що змінювалось, тобто вона виступала гарантом стабільності соціуму.
У науковій літературі побутують різні погляди, як на тлумачення поняття «політична система» суспільства, так і на сутність цього феномена. Прихильники соціологічної теорії обміну вважають політичну систему інститутом, який підтримує стабільність загальних правил щодо відносин обміну. Згідно з конфліктологічними концепціями, політична система є інструментом легалізації та продуктивного розв'язання соціальних конфліктів.
Отже, політологія розглядає систему як єдність структури (соціально-політичних інститутів) і процесів (поведінки спільнот та індивідів) за умови, що кожен відіграє свою роль у забезпеченні стабільності всієї системи.
Політична система виникла з поділом суспільства на класи та появою держави. У процесі еволюції державне організованого суспільства вона все більше ускладнювалася та розгалужувалася. Тому структура, механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний характер, зумовлені рівнем економічного, соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками.
Основоположником системного підходу в політології вважають американського дослідника Дэвіда Істона, який у творах «Політична система» (1953), «Системний аналіз політичного життя» (1965) та ін. Запропонував метод вивчення політичної системи будь-якої країни, а також елементів (підсистем) усієї політичної організації: парламенту, уряду, місцевого самоврядування, політичної партії, громадської асоціації. Д. Істон вбачав сенс політичної системи у врахуванні взаємодії з середовищем, зміст системного аналізу політичного життя – у виявленні засобів підтримки рівноваги з середовищем, а призначення політичної системи – у зменшенні соціальних відмінностей, подоланні суперечностей і політичних конфліктів.
За Д. Істоном, політична система – це організм, що саморегулюється, розвивається та реагує на імпульси, які надходять ззовні. Отже, політична система є відкритим утворенням: вона піддається численним впливам зовнішнього середовища.
Система має вхід, на який ззовні надходять імпульси у формі вимог (конструктивних і деструктивних), підтримки чи протесту. Вимоги виникають і формулюються як в оточуючому середовищі, так і у самій системі; підтримка виявляється у сплаті податків, військовій службі, дотриманні законів, участі в голосуванні, лояльному ставленні до державної влади та її символів; протест суспільство висловлює у формах політичної незгоди, які за певних умов можуть зруйнувати легітимність усієї політичної системи. Вихід інформації – це результат функціонування політичної системи, він здійснюється у вигляді рішень та політичних дій, які тим чи іншим чином впливають на зовнішнє середовище. Вихідні дії політичної системи, за Д. Істоном, обумовлені її головним призначенням згідно з природою політичної влади. Воно полягає в обов'язковому виданні політичних рішень, авторитарному розподілі цінностей та забезпеченні прийняття цього населенням (див. рис. 1).
|
Економічні, культурні, соціальні ресурси |
||||
|
Вхід → |
ВИМОГИ ПІДТРИМКА |
ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА |
РІШЕННЯ І ДІЇ |
Вихід → |
|
Економічні, інформаційні, правові, силові ресурси |
ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ
Рис. 1. Політична система за Д. Істоном
Модель Д. Істона дає змогу уявити становище та умови дії політичної системи, прогнозувати наслідки схвалених політичних рішень.
Не менш цікаві ідеї висловив і американський політолог Габріэль Алмонд («Порівняльні політичні системи», «Порівняльний політичний аналіз»). Політичну систему він розглядає як набір ролей, що взаємодіють, або як рольову структуру. Він зазначає, що будь-яка політична система є:
Так, досить часто ми зустрічаємось із законотворчою діяльністю президентів та урядів, чи з втручанням парламенту в поточну політику. Змішаність політичних систем у культурному сенсі означає, наприклад, що лише в ідеалі може відтворитися «чисте» президентське або «чисте» парламентське правління, ті чи інші «чисті» різновиди політичної культури, свідомості тощо.
Модель Г. Алмонда отримала назву мікроструктуралістського функціоналізму.
Отже, системний підхід розкриває сутність політики як цілого; надає засоби аналізу форм її взаємодії з природою, економікою, культурою, соціальною структурою; висвітлює канали впливу політичної поведінки на характер політичних інститутів і структур; врешті, доводить найзначніше призначення політики – забезпечення єдності, соціальної інтеграції, мобілізації ресурсів суспільства та стабільності.
2. Сутність, структура і функції політичної системи
Сучасні інтерпретації політичних систем вирізняються різноманіттям теорій та концепцій, навіть визначень категорії «політична система» існує понад два десятки.
Першим аналогом поняття «політична система» було давньогрецьке слово «політія», яку Арістотель визначав як певну організацію жителів або громадян античного полісу, що виникає через єдність прав і обов'язків та участь у політиці.
Сучасні трактування політичної системи виходять з того, що це — сукупність взаємодіючих між собою норм, ідей та заснованих на цьому політичних інститутів і дій, які організують політичну владу та механізми взаємозв'язку громадян і держави.
Якщо застосувати до визначення цього поняття соціологічний підхід, то політичною системою можна вважати універсальну управлінську систему суспільства, компоненти якої пов'язані політичними відносинами і яка регулює взаємовідносини соціальних груп, забезпечуючи стабільність суспільства і належний соціальний порядок, шляхом використання державної влади.
У політичній науці політичну систему суспільства найчастіше визначають як сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, соціальних і правових норм, завдяки яким реалізуються політико-владні відносини. Отже, вона перш за все являє собою комплексний механізм організації та функціонування політичної влади. Системоутворюючі засади політичної організації полягають: а) у політичній діяльності, через яку реалізуються всі політичні відносини; б) у духовно-культурних цінностях даного суспільства.
Формування політичної системи — це процес, який пов'язаний з поступовим набуттям політичними відносинами низки суттєвих ознак:
Врешті, політична система належить до класу відкритих системних утворень, тобто вона піддається різним впливам не тільки внутрішніх, а й зовнішніх чинників і формує власні механізми самозбереження та опору руйнівним діям.
Структура політичної системи — сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.
Розглядаючи структуру політичної системи, слід зазначити, що саме ті соціальні інститути (організації, установи, усталені порядки) та соціальні норми, традиції, які так чи інакше пов'язані зі здійсненням політичної влади, і є найважливішими компонентами політичної системи. Політичні інститути, норми і рішення, які відіграють роль засобів вироблення та реалізації політичних програм, стратегій чи акцій, є регулятором діяльності соціальних суб'єктів політики, можна вважати елементами сучасних політичних систем.
Політична система містить такі компоненти:
Кожен із компонентів політичної системи має свою власну структуру, особливі, часом специфічні форми внутрішньої організації.
Структурні елементи політичної системи:
Структурна складність системи, а особливо багатоманітність політичного життя зумовили виокремлення цілого ряду важливих функцій політичної системи. У теорії систем будь-яка дія, що спрямована на забезпечення життєздатності системи, на підтримку її рівноваги, вважається функцією. Відповідно дії, які спричиняють руйнування стабільності, організованості та зв'язків у системі, розуміють як дисфункції.
У західній політології загальновизнаною є класифікація функцій політичної системи, яку запропонували Г. Алмонд і Дж. Пауелл: вони виокремили ті функції, що забезпечують «збереження системи» в цілому, а кожна окремо – задовольняє певну потребу політичної організації (див. рис. 2).
1. Функція політичної соціалізації підтримує існуючу політичну систему. Вона означає процес набуття людиною політичних знань, переконань, вірувань, цінностей, емоцій і традицій, що притаманні даному суспільству. Крім того, залучення людини до загальноприйнятих стандартів політичної поведінки забезпечує лояльне ставлення до інститутів влади і в цілому – до збереження діючої моделі політичної системи.
Життєздатність системи забезпечується також її здатністю до адаптації до навколишнього середовища й можливостями вдосконалення, що випливають з цього. 2.Функція адаптації, зокрема, реалізується через політичне рекрутування (лідерів, еліт), тобто добір і підготовку суб'єктів влади, які здатні знаходити найефективніші шляхи політичного розвитку.
Рис. 2. Класифікація функцій політичної системи
Наступною є 3. функція реагування, завдяки якій політична система відповідає на сигнали та імпульси, що надходять ззовні чи зсередини. Вона стає особливо важливою, коли з'являються нові вимоги соціальних груп, партій, опозиції, якими не слід нехтувати.
Політична система може ефективно відповідати на вимоги соціальних верств, якщо має необхідні ресурси. Звідси й виникає 4. екстракційна функція — здобуття ресурсів із природного, зовнішньоекономічного й внутрішнього середовищ.
Отримані ресурси необхідно розподілити таким чином, щоб зберегти згоду та інтеграцію інтересів різних соціальних груп. Отже, 5. функція дистрибутивна, націлена на розподіл матеріальних і духовних благ, послуг, статусів і привілеїв, і виконує це завдання.
Управлінські дії політичної системи відбивають сутність 6. функції регулювання і контролю, адже вона здійснює свій вплив на суспільство шляхом координації поведінки груп та індивідів. Ця функція реалізується через легалізацію та нормативізацію політичного життя, а також шляхом застосування санкцій адміністративної та інших видів юридичної відповідальності й неюридичного контролю щодо порушників норм і правил політичної поведінки особи, групи.
3. Типологія політичних систем
Оскільки на процес формування і функціонування політики впливає досить багато чинників — історичні традиції, культура, економічний розвиток, правова система, геополітичні умови, зрілість громадянського суспільства та інші чинники, у сучасному світі склалося певне різноманіття політичних систем.
Типологію політичних систем здійснюють на основі різних критеріїв. Якщо за базову ознаку прийняти характер взаємин політичної системи із зовнішнім середовищем, то можна виокремити закриті (автаркії) та відкриті політичні системи. Автаркії мають обмежені зв'язки із зовнішнім середовищем, самодостатні (тобто обмежуються внутрішніми ресурсами розвитку) та не сприймають цінності чужих систем і культур (наприклад, Японія до кінця XIX ст., СРСР, Албанія). Відкриті політичні системи рухливі та сприйнятливі, успішно опановують цінності та політичні досягнення інших систем, активно ведуть обмін ресурсами розвитку з зовнішнім світом.
Загальновизнаною в західній науці є типологія Г. Алмонда, основою якої є комплексний критерій – тип політичної культури та вирізнення політичних ролей. Відповідно виокремлені такі політичні системи:
1. Англо-американська, з гомогенною (цілісною) політичною культурою, коли політичні цілі поділяє практично все суспільство; з розвинутою системою політичних відносин, інститутів і чіткою спеціалізацією їх функцій; з багатоманітною структурою політичних ролей, які диференційовані відповідно до функцій політичної організації та різноманіття форм політичної участі; влада і вплив розподілені між різними ланками політичної системи (держава, партії, групи інтересів, опозиція, лобі тощо); партійна система зазвичай двопартійна; висока політична стабільність.
2. Континентально-європейська, яка характеризується фрагментарністю (мозаїчністю) політичної культури; наявністю всередині національних культур протилежних ідеалів, цінностей, орієнтацій, що притаманні певній соціальній верстві, етносу, групі, партії; має місце співіснування старих і нових культур. Саме тому розподіл політичних ролей і функцій відбувається не у межах суспільства, а всередині класу, еліти, партії. Партії організовані в багатопартійну систему; суспільство і держава відносно стабільні, адже загальною політико-культурною основою є ліберальні (чи соціал-демократичні) цінності.
3. Доіндустріальні та частково індустріальні, мають змішану політичну культуру, в якій наявні різні види несучасних зразків (традиційна, патріархальна, містечкова, хуторська тощо), а також включені політичні субкультури місцевого походження (роду, племені, клану, громади). Політичні ролі дуже слабо диференційовані, тому політична координація та комунікація є ускладненою; політична еліта має олігархічний (клановий, аристократичний) характер. Партійні системи або гегемоністського типу, або мультипартійні (атомізований плюралізм); слабка політична стабільність, нерідко порушено гармонію розподілу влади між її гілками.
4. Тоталітарні — ґрунтуються на тоталітарній свідомості та політичній культурі, що утворює примусовий тип політичної активності. Політичні ролі практично не виокремлені; немає громадських політичних об'єднань, монолітна однопартійна система зорієнтована на пріоритет класових, національних, расових або релігійних цінностей, тому її моноідеологією може бути комунізм або фашизм; політична стабільність забезпечується тотальним контролем за масовою та індивідуальною свідомістю і поведінкою.
Французький політолог Ж. Блондель поділяє політичні системи на п'ять категорій за змістом і формами управління:
1. Ліберальні демократії, в яких прийняття політичних рішень зумовлено цінностями свободи, права, індивідуалізму особи, власності.
PAGE 9
Функції політичної системи
даптації
Політичної соціалізації
Контролю й регулювання
Дистрибутивна (розподілу цінностей і ресурсів)
Реагування
Екстракційна (вилучення ресурсів із зовнішнього та внутрішнього середовищ)