ТЕМА СУСПІЛЬСТВА План Поняття політичної системи

Работа добавлена на сайт samzan.net:

ЛЕКЦІЯ №5

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

План

1.  Поняття політичної системи.
2.  Сутність, структура і функції політичної системи.
3.  Типологія політичних систем.

1. Поняття політичної системи

Сучасні суспільства являють собою складні системні утворення, що складаються з декількох органічно пов'язаних між собою підсистем: економічної, політичної, культурної, правової, етнічної та ін. Отже, політична система є одним із важливих компонентів соціальної системи суспільства (в найширшому її розумінні). У ході історичної еволюції цивілізації соціальні зв'язки між людьми все ускладнювалися, формувалися нові потреби та інтереси, змінювалося природне і соціальне середовище, внутрішні й зовнішні умови існування політично організованих народів. І саме в політичній системі, перш за все, з'являлися механізми адаптації суспільства до оточуючого середовища, що змінювалось, тобто вона виступала гарантом стабільності соціуму.

У науковій літературі побутують різні погляди, як на тлумачення поняття «політична система» суспільства, так і на сутність цього феномена. Прихильники соціологічної теорії обміну вважають політичну систему інститутом, який підтримує стабільність загальних правил щодо відносин обміну. Згідно з конфліктологічними концепціями, політична система є інструментом легалізації та продуктивного розв'язання соціальних конфліктів.

Отже, політологія розглядає систему як єдність структури (соціально-політичних інститутів) і процесів (поведінки спільнот та індивідів) за умови, що кожен відіграє свою роль у забезпеченні стабільності всієї системи.

Політична система виникла з поділом суспільства на класи та появою держави. У процесі еволюції державне організованого суспільства вона все більше ускладнювалася та розгалужувалася. Тому структура, механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний характер, зумовлені рівнем економічного, соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками.

Основоположником системного підходу в політології вважають американського дослідника Дэвіда Істона, який у творах «Політична система» (1953), «Системний аналіз політичного життя» (1965) та ін. Запропонував метод вивчення політичної системи будь-якої країни, а також елементів (підсистем) усієї політичної організації: парламенту, уряду, місцевого самоврядування, політичної партії, громадської асоціації. Д. Істон вбачав сенс політичної системи у врахуванні взаємодії з середовищем, зміст системного аналізу політичного життя – у виявленні засобів підтримки рівноваги з середовищем, а призначення політичної системи – у зменшенні соціальних відмінностей, подоланні суперечностей і політичних конфліктів.

За Д. Істоном, політична система – це організм, що саморегулюється, розвивається та реагує на імпульси, які надходять ззовні. Отже, політична система є відкритим утворенням: вона піддається численним впливам зовнішнього середовища.

Система має вхід, на який ззовні надходять імпульси у формі вимог (конструктивних і деструктивних), підтримки чи протесту. Вимоги виникають і формулюються як в оточуючому середовищі, так і у самій системі; підтримка виявляється у сплаті податків, військовій службі, дотриманні законів, участі в голосуванні, лояльному ставленні до державної влади та її символів; протест суспільство висловлює у формах політичної незгоди, які за певних умов можуть зруйнувати легітимність усієї політичної системи. Вихід інформації – це результат функціонування політичної системи, він здійснюється у вигляді рішень та політичних дій, які тим чи іншим чином впливають на зовнішнє середовище. Вихідні дії політичної системи, за Д. Істоном, обумовлені її головним призначенням згідно з природою політичної влади. Воно полягає в обов'язковому виданні політичних рішень, авторитарному розподілі цінностей та забезпеченні прийняття цього населенням (див. рис. 1).

Економічні, культурні, соціальні ресурси
Вхід →	ВИМОГИ ПІДТРИМКА	ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА	РІШЕННЯ І ДІЇ	Вихід →
Економічні, інформаційні, правові, силові ресурси

ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

Рис. 1. Політична система за Д. Істоном

Модель Д. Істона дає змогу уявити становище та умови дії політичної системи, прогнозувати наслідки схвалених політичних рішень.

Не менш цікаві ідеї висловив і американський політолог Габріэль Алмонд («Порівняльні політичні системи», «Порівняльний політичний аналіз»). Політичну систему він розглядає як набір ролей, що взаємодіють, або як рольову структуру. Він зазначає, що будь-яка політична система є:

•  Багатофункціональною;
•  має свою власну структуру;
•  всі політичні системи є змішаними у культурному плані та, незалежно від принципу поділу влад, деякі функції політичних систем лишаються неподільними.

Так, досить часто ми зустрічаємось із законотворчою діяльністю президентів та урядів, чи з втручанням парламенту в поточну політику. Змішаність політичних систем у культурному сенсі означає, наприклад, що лише в ідеалі може відтворитися «чисте» президентське або «чисте» парламентське правління, ті чи інші «чисті» різновиди політичної культури, свідомості тощо.

Модель Г. Алмонда отримала назву мікроструктуралістського функціоналізму.

Отже, системний підхід розкриває сутність політики як цілого; надає засоби аналізу форм її взаємодії з природою, економікою, культурою, соціальною структурою; висвітлює канали впливу політичної поведінки на характер політичних інститутів і структур; врешті, доводить найзначніше призначення політики – забезпечення єдності, соціальної інтеграції, мобілізації ресурсів суспільства та стабільності.

2. Сутність, структура і функції політичної системи

Сучасні інтерпретації політичних систем вирізняються різноманіттям теорій та концепцій, навіть визначень категорії «політична система» існує понад два десятки.

Першим аналогом поняття «політична система» було давньогрецьке слово «політія», яку Арістотель визначав як певну організацію жителів або громадян античного полісу, що виникає через єдність прав і обов'язків та участь у політиці.

Сучасні трактування політичної системи виходять з того, що це — сукупність взаємодіючих між собою норм, ідей та заснованих на цьому політичних інститутів і дій, які організують політичну владу та механізми взаємозв'язку громадян і держави.

Якщо застосувати до визначення цього поняття соціологічний підхід, то політичною системою можна вважати універсальну управлінську систему суспільства, компоненти якої пов'язані політичними відносинами і яка регулює взаємовідносини соціальних груп, забезпечуючи стабільність суспільства і належний соціальний порядок, шляхом використання державної влади.

У політичній науці політичну систему суспільства найчастіше визначають як сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, соціальних і правових норм, завдяки яким реалізуються політико-владні відносини. Отже, вона перш за все являє собою комплексний механізм організації та функціонування політичної влади. Системоутворюючі засади політичної організації полягають: а) у політичній діяльності, через яку реалізуються всі політичні відносини; б) у духовно-культурних цінностях даного суспільства.

Формування політичної системи — це процес, який пов'язаний з поступовим набуттям політичними відносинами низки суттєвих ознак:

•  стійка взаємозалежність різних елементів політичного життя (за відсутності яких може виникнути розпад системи і дезінтеграція соціуму);
•  впорядкованість політичних відносин, оптимальне поєднання їх розвитку та стабільності;
•  культурне підґрунтя політичної системи, що полягає в спільності духовних цінностей, політичних символів, силі переконань, що сприйняті членами політичної спільноти;
•  політичній системі властиве спільне реагування усіх складових елементів на зовнішні впливи та реакції. Саме із взаємодії, кооперації народжується здатність політичної системи до швидкої мобілізації необхідних ресурсів для вирішення певної загальної проблеми.

Врешті, політична система належить до класу відкритих системних утворень, тобто вона піддається різним впливам не тільки внутрішніх, а й зовнішніх чинників і формує власні механізми самозбереження та опору руйнівним діям.

Структура політичної системи — сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

Розглядаючи структуру політичної системи, слід зазначити, що саме ті соціальні інститути (організації, установи, усталені порядки) та соціальні норми, традиції, які так чи інакше пов'язані зі здійсненням політичної влади, і є найважливішими компонентами політичної системи. Політичні інститути, норми і рішення, які відіграють роль засобів вироблення та реалізації політичних програм, стратегій чи акцій, є регулятором діяльності соціальних суб'єктів політики, можна вважати елементами сучасних політичних систем.

Політична система містить такі компоненти:

1.  інституційний – складається з різних соціально-політичних інститутів та установ. Насамперед – це держава, її органи й установи, політичні партії, громадські рухи, організації, об'єднання, різні інституції представницької та плебісцитарної (безпосередньої) демократії;
2.  функціональний – сукупність функцій, які здійснюються окремими соціально-політичними інститутами та їх групами (політична участь, діяльність, здійснення влади, вплив на громадське життя, політична соціалізація);
3.  регулятивний – комплекс політико-правових норм та інших засобів регулювання взаємин між суб'єктами політики (звичаї, традиції, ритуали, політичні принципи, настанови тощо), політичні рішення і технології;
4.  комунікативний – сукупність відносин між суб'єктами політичної системи (діалог, конкуренція, конфлікт тощо), що стосуються влади, а також опрацювання і здійснення політики;
5.  ідеологічний – сукупність політичних ідей, теорій, концепцій, стратегій і доктрин (політична свідомість, культура, ідеологія, правова культура, політична наука).

Кожен із компонентів політичної системи має свою власну структуру, особливі, часом специфічні форми внутрішньої організації.

Структурні елементи політичної системи:

1.  Політичні інститути – держава, її органи і установи; політичні партії та рухи, інші громадсько-політичні об'єднання; інститути виборів, парламентаризму, політичного плюралізму, демократії, автократії тощо.
2.  Політичні відносини, які відбивають зв'язки між класами, етносами, соціальними групами, між особою, суспільством і державою, всередині політичних організацій щодо оволодіння, організації та використання влади.
3.  Політичні принципи та норми (нормативна підсистема політичної системи), завдяки яким соціальні інтереси і політичні устої отримують офіційне визначення та правове закріплення. Отже, право є механізмом легалізації політичної системи, а значить, – її необхідним елементом.
4.  Політична культура, політична ідеологія, політична свідомість. Вони відбивають політичні прагнення та інтереси через ціннісну оцінку людьми політичних явищ у вигляді певних ідей, поглядів, теорій, духовно-політичних орієнтацій, уявлень і переконань. Політичні цінності та емоції, якими керуються люди, безпосередньо визначають зміст і характер політичної культури, отже й моделей політичної поведінки.
5.  Політична участь і поведінка – комплекс стереотипів, зразків і стандартів, що складають моделі й типи політичної діяльності, функціонування (чи бездіяльності) індивідів, груп, інших спільнот.
6.  Соціальні суб'єкти політики – індивіди (громадяни, політичні лідери), політичні групи і колективи, класи, нації, народ.
7.  Механізми політичної комунікації – перш за все діяльність ЗМІ («четвертої влади»), політична агітація та пропаганда («політична реклама»), вплив на громадську думку, засоби політичної конкуренції, політичний маркетинг, механізми політичного конфлікту чи співробітництва, діалогу тощо.

Структурна складність системи, а особливо багатоманітність політичного життя зумовили виокремлення цілого ряду важливих функцій політичної системи. У теорії систем будь-яка дія, що спрямована на забезпечення життєздатності системи, на підтримку її рівноваги, вважається функцією. Відповідно дії, які спричиняють руйнування стабільності, організованості та зв'язків у системі, розуміють як дисфункції.

У західній політології загальновизнаною є класифікація функцій політичної системи, яку запропонували Г. Алмонд і Дж. Пауелл: вони виокремили ті функції, що забезпечують «збереження системи» в цілому, а кожна окремо – задовольняє певну потребу політичної організації (див. рис. 2).

1. Функція політичної соціалізації підтримує існуючу політичну систему. Вона означає процес набуття людиною політичних знань, переконань, вірувань, цінностей, емоцій і традицій, що притаманні даному суспільству. Крім того, залучення людини до загальноприйнятих стандартів політичної поведінки забезпечує лояльне ставлення до інститутів влади і в цілому – до збереження діючої моделі політичної системи.

Життєздатність системи забезпечується також її здатністю до адаптації до навколишнього середовища й можливостями вдосконалення, що випливають з цього. 2.Функція адаптації, зокрема, реалізується через політичне рекрутування (лідерів, еліт), тобто добір і підготовку суб'єктів влади, які здатні знаходити найефективніші шляхи політичного розвитку.

Рис. 2. Класифікація функцій політичної системи

Наступною є 3. функція реагування, завдяки якій політична система відповідає на сигнали та імпульси, що надходять ззовні чи зсередини. Вона стає особливо важливою, коли з'являються нові вимоги соціальних груп, партій, опозиції, якими не слід нехтувати.

Політична система може ефективно відповідати на вимоги соціальних верств, якщо має необхідні ресурси. Звідси й виникає 4. екстракційна функція — здобуття ресурсів із природного, зовнішньоекономічного й внутрішнього середовищ.

Отримані ресурси необхідно розподілити таким чином, щоб зберегти згоду та інтеграцію інтересів різних соціальних груп. Отже, 5. функція дистрибутивна, націлена на розподіл матеріальних і духовних благ, послуг, статусів і привілеїв, і виконує це завдання.

Управлінські дії політичної системи відбивають сутність 6. функції регулювання і контролю, адже вона здійснює свій вплив на суспільство шляхом координації поведінки груп та індивідів. Ця функція реалізується через легалізацію та нормативізацію політичного життя, а також шляхом застосування санкцій адміністративної та інших видів юридичної відповідальності й неюридичного контролю щодо порушників норм і правил політичної поведінки особи, групи.

3. Типологія політичних систем

Оскільки на процес формування і функціонування політики впливає досить багато чинників — історичні традиції, культура, економічний розвиток, правова система, геополітичні умови, зрілість громадянського суспільства та інші чинники, у сучасному світі склалося певне різноманіття політичних систем.

Типологію політичних систем здійснюють на основі різних критеріїв. Якщо за базову ознаку прийняти характер взаємин політичної системи із зовнішнім середовищем, то можна виокремити закриті (автаркії) та відкриті політичні системи. Автаркії мають обмежені зв'язки із зовнішнім середовищем, самодостатні (тобто обмежуються внутрішніми ресурсами розвитку) та не сприймають цінності чужих систем і культур (наприклад, Японія до кінця XIX ст., СРСР, Албанія). Відкриті політичні системи рухливі та сприйнятливі, успішно опановують цінності та політичні досягнення інших систем, активно ведуть обмін ресурсами розвитку з зовнішнім світом.

Загальновизнаною в західній науці є типологія Г. Алмонда, основою якої є комплексний критерій – тип політичної культури та вирізнення політичних ролей. Відповідно виокремлені такі політичні системи:

1. Англо-американська, з гомогенною (цілісною) політичною культурою, коли політичні цілі поділяє практично все суспільство; з розвинутою системою політичних відносин, інститутів і чіткою спеціалізацією їх функцій; з багатоманітною структурою політичних ролей, які диференційовані відповідно до функцій політичної організації та різноманіття форм політичної участі; влада і вплив розподілені між різними ланками політичної системи (держава, партії, групи інтересів, опозиція, лобі тощо); партійна система зазвичай двопартійна; висока політична стабільність.

2. Континентально-європейська, яка характеризується фрагментарністю (мозаїчністю) політичної культури; наявністю всередині національних культур протилежних ідеалів, цінностей, орієнтацій, що притаманні певній соціальній верстві, етносу, групі, партії; має місце співіснування старих і нових культур. Саме тому розподіл політичних ролей і функцій відбувається не у межах суспільства, а всередині класу, еліти, партії. Партії організовані в багатопартійну систему; суспільство і держава відносно стабільні, адже загальною політико-культурною основою є ліберальні (чи соціал-демократичні) цінності.

3. Доіндустріальні та частково індустріальні, мають змішану політичну культуру, в якій наявні різні види несучасних зразків (традиційна, патріархальна, містечкова, хуторська тощо), а також включені політичні субкультури місцевого походження (роду, племені, клану, громади). Політичні ролі дуже слабо диференційовані, тому політична координація та комунікація є ускладненою; політична еліта має олігархічний (клановий, аристократичний) характер. Партійні системи або гегемоністського типу, або мультипартійні (атомізований плюралізм); слабка політична стабільність, нерідко порушено гармонію розподілу влади між її гілками.

4. Тоталітарні — ґрунтуються на тоталітарній свідомості та політичній культурі, що утворює примусовий тип політичної активності. Політичні ролі практично не виокремлені; немає громадських політичних об'єднань, монолітна однопартійна система зорієнтована на пріоритет класових, національних, расових або релігійних цінностей, тому її моноідеологією може бути комунізм або фашизм; політична стабільність забезпечується тотальним контролем за масовою та індивідуальною свідомістю і поведінкою.

Французький політолог Ж. Блондель поділяє політичні системи на п'ять категорій за змістом і формами управління:

1. Ліберальні демократії, в яких прийняття політичних рішень зумовлено цінностями свободи, права, індивідуалізму особи, власності.

1.  Комуністичні (авторитарно-радикальні), орієнтовані на пріоритет соціальної рівності, справедливого розподілу соціальних благ, планування, нехтування ліберальними досягненнями.
2.  Традиційні, з олігархічними формами правління, консервативні за характером, поділ економічних ресурсів і соціальних статусів зазвичай здійснюється нерівномірно (в інтересах традиційних еліт).
3.  Популістські, які склалися в країнах, що розвиваються після Другої світової війни; є авторитарними за деякими методами влади заради збільшення соціальної рівності у розподілі благ в економічній і соціальній сферах та через необхідність послідовно здійснювати реформи, яких потребує модернізація.
4.  Авторитарно-консервативні, метою яких є збереження усталеної соціальної нерівності, нехтування ліберальним розумінням прав і свобод, обмеження політичної участі населення.

PAGE  9

Функції політичної системи

даптації

Політичної соціалізації

Контролю й регулювання

Дистрибутивна (розподілу цінностей і ресурсів)

Реагування

Екстракційна (вилучення ресурсів із зовнішнього та внутрішнього середовищ)

1.  

1. научного и собственно философского знания в его удивительной глубине тонкости и масштабности
2. . Прочность и устойчивость; 2.
3. Личность латperson личина человек взятый в системе его социально психологических характеристик позволяю
4. Рой из космоса Пол дрогнул и пополз вниз
5. Лабораторная работа 5 Тема
6.  Большинство считает технику религиозно нейтральной
7. Принцип действия зеркальной антенны
8. Системный анализ безопасности
9. климатическому районированию Российской Федерации I В Подзона по градостроительноклиматическому зонир
10. Проведение наружных приемов выделения последа Для ведения последового периода важно знать при
11. Статья- Банковский счет- безналичные расчеты
12. Путешественник Посвящается Гленде Когда Марко Поло лежал на смертном одре родственники д
13. Перечень билетов и вопросов к экзамену по экономике
14. 1 Полномочия Президента Российской Федерации как гаранта Конституции Российской Федерации
15. Анализ объёма производства начинают с изучения динамики валовой и товарной продукции расчётов темпов рос
16. Реферат- Отдел желто-зеленые или разножгутиковые водоросли
17. Анализ конкуренции в маркетинговых исследованиях
18. Контрольная работа- Понятие и сущность внешнеэкономической политик
19. субсидии относя к нему любое государственное вмешательство приводящее к снижению цен по сравнению с уровн.
20. а Главным критерием при этом выступают национальные интересы

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе