тема монополія на владу й істину насильство та репресії проти тих хто крокує не в ногу
Работа добавлена на сайт samzan.net:
35 тоталітаризм та його основні характеристики
Тоталітаризм — це всезагальний контроль держави над усіма суспільно важливими аспектами життя громадян, включаючи їх спосіб мислення. Тоталітаризм — це режим особистої несвободи, коли політика, економіка, духовна сфера життя — все підпорядковано державі. Звідси — командно-адміністративна система, монополія на владу й істину, насильство та репресії проти тих, хто крокує не в ногу. Фундаментом тоталітаризму, його базою стало цілковите одержавлення основних знарядь та засобів виробництва, відчуження працівника від власності, перетворення його на придаток системи, націоналізація свідомості.
Всесилля партократичної держави з'явилося тоді, коли компартії, знищивши приватну власність, оволоділи всім національним багатством.
Найхарактерніші ознаки тоталітаризму: державна власність на знаряддя та засоби виробництва, централізована планова економіка, панування розподільчих принципів над вартісними, однопартійна система, в основі якої "єдино вірне вчення", відсутність поділу влади і правової держави, псевдопредставницька система, що насправді є механізмом само призначення партійно-державної номенклатури на всі посади державної влади й управління зверху донизу, підміна соціальної справедливості лозунгами соціальної рівності, демагогічна пропаганда диктатури робітничого класу, який насправді поставлений у жалюгідне та безправне становище, панування класових пріоритетів у зовнішній політиці. Усі ці ознаки виявилися і діяли упродовж більш як сорокарічної історії тоталітаризму в країнах народної демократії.
36 Унітарія та конфедерація-основні політологічні характеристики та відмінності.
Унітарна держава — це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами.Більшість держав, які існували в минулому й існують сьогодні, є унітарними. Перевагою унітарної держави є можливість ефективно керувати нею, унітарна форма надійно забезпечує державну єдність і цілісність.
Унітарна держава характеризується такими ознаками.
1. Має єдині вищі органи державної влади (глава держави, парламент, уряд, судові органи та ін.), яким підпорядковуються або підконтрольні місцеві органи.
2. Не містить відокремлених територіальних утворень, що мають ознаки суверенності.
3. Має єдину для всієї держави систему законодавства.
4. Управління єдиними збройними силами і правоохоронними органами здійснюється центральними органами державної влади.
5. Має єдине громадянство.
6. Одноособове представництво від усієї держави у міжнародних взаємовідносинах на рівні держав.
За ступенем залежності місцевих органів від центральної влади унітарні держави поділяються на:
централізовані,
децентралізовані,
змішані.
Централізовані — місцеві органи державної влади очолюють керівники, що призначені із центру і їм підпорядковуються органи місцевого самоврядування (наприклад, Фінляндія).
Децентралізовані — місцеві органи влади мають значну самостійність у вирішенні питань місцевого життя (наприклад, Велика Британія,Данія, Грузія та ін.).
Змішані — присутні ознаки централізації і децентралізації (наприклад, Японія, Туреччина, Україна та ін.).
Конфедерація — тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях"повної самостійності.
- Основні ознаки конфедерації:
1) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної території і державного кордону;
2) відсутність загальних законодавчих органів і системи управління;
3) відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;
4) відсутність суверенітету конфедерації, збереження суверенітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;
5) наявність загального конфедеративного органу, що складається з делегатів суверенних держав;
6) рішення загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедерації не є обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право нуліфікації, тобто відхилення);
7) наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.
Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у федерацію.
37 Поняття політичної культури. Складові політичної культури.
Політи́чна культу́ра — сукупність соціально-психологічних настанов, цінностей і зразків поведінки соціальних верств, окремих громадян, які стосуються їх взаємодії з політичною владою. Політична культура охоплює рівень знань та уявлень про політику, емоційне ставлення до неї, що мотивує політичну поведінку громадян.
Політична культура – сукупність цінностей, знань, ставлень, орієнтації того чи іншого соціального суб’єкту, що фіксує рівень розвитку їх політичної свідомості, політичної діяльності і поведінки.
Поняття політичної культури. Політологія вивчає насамперед політичну культуру, що характеризує розвиток теоретичних, ціннісних, нормативних, реальних і підсвідомих уявлень та ставлень громадян. Вони допомагають нам усвідомити й розвинути всебічні зв’язки з інститутами влади і між собою. Від політичної культури людей значною мірою залежать політичні процеси в суспільстві, стабільність і демократизм політичної системи тощо. Цей термін в політологію ввів Г. Алмонд (США). Існує багато уявлень щодо визначення політичної культури. Одні дослідники вважають, що політична культура це якісний бік системи політичних уявлень і політичної поведінки мас, це їх рівень політичних знань, міра включеності у політичний процес, компетентність і професіоналізм. Інші схильні вважати, що політична культура це не якість і не стан політики, а конкретні політичні феномени, які самі формують механізми політичного життя. Г. Алмонд гадав, що за допомогою цього поняття можливо провести зрівняльний аналіз різних політичних систем, бо воно охоплює такі явища як політичні теорії і цінності, ідеології, відмінності національного характеру, культурне середовище, рівень загальної освіти та інше. Це був інструмент, за допомогою якого можно було провести якісний аналіз характеру і рівня розвитку політичної системи.
Серед багатьох визначень поняття "політична культура" можна знайти спільний знаменник, яким є знання, оцінки та поведінка більшості громадян стосовно таких політичних об'єктів, як нація, держава, її політичні інститути. Б. Цимбалістий вважає, що "політична культура стосується не політичних надій, а специфічно політичних орієнтацій ставлення до політичної системи та її окремих компонентів і ставлення до ролі одиниці в системі."
Найважливіші елементи політичної культури
- Політична свідомість
- Політична діяльність
- Політична поведінка
- політична участь
38 Типології політичної культури. Функції політичної культури.
Типи політичних культур
Політологи виділяють кілька базових моделей політичної культури. Розрізняють фрагментарну і інтегровану політичну культуру. Для першої характерна наявність різноманітних політичних орієнтацій і діяльності, відсутність процедур налагодження конфліктів, а також довір'я між окремими верствами населення (прикладом подібного типу є сучасна Україна), для другої - низький рівень політичного насильства, лояльність до режиму, відсутність протилежних субкультур. Надмірна фрагментація політичної культури є причиною суспільної нестабільності.
Американські політологи Г.Алмонд і С.Верба виділили три базових типи політичної культури:
- патріархальна культура характеризується повною відсутністю у населення цікавості до політики, сліпим підпорядкуванням владі, злиттям політичних орієнтацій з релігійними і соціальними;
- підданська культура передбачає слабку індивідуальну участь у політичному житті визнання особливого авторитету влади, поважне або негативне ставлення до неї;
- активістська культура (культура участі) відрізняється від усіх інших типів активною участю громадян у політиці незалежно від позитивного чи негативного ставлення до політичної системи.
В історії переважають змішані політичні культури, які є різними варіантами поєднання базових типів: патріархально-підданська і патріархально-активістська. Г.Алмонд і С.Верба стверджують, що демократичній системі притаманна громадянська культура, в якій окремі патріархальні та підданські орієнтації урівноважують індивіда, тим самим забезпечуючи стабільність демократії (як приклад політологи наводять США і Великобританію). В громадянській культурі будуть поєднуватися політична активність і абсентеїзм (в західних демократичних системах спостерігається зниження електоральної активності виборців), законослухняність і протест проти певних дій уряду, лояльність до влади та її критика.
Існують і інші типології політичних культур. Так, залежно від типу політичної системи говорять про тоталітарну, авторитарну і демократичнукультуру.
В тоталітарній культурі домінують такі ознаки:
- дихотомічне сприйняття світу, яке проявляється у протиставленні "своїх" і "чужих". В якості "чужих" виступають інші класи, нації, раси та ідеологічні противники. "Чужі" сприймаються як вороги;
- відсутність терпимості (толерантності) до іншої думки, способу життя;
- заперечення компромісу і ставка на силове вирішення конфліктів;
- сакралізація вождів, створення їх культів. У масовій свідомості вожді втрачають властивості живих людей і набувають символічних рис, стають носіями харизми;
- домінування у суспільній свідомості міфів, наприклад, про комуністичний або расовий рай;
- фанатичне служіння ідеям, відчуття єдності з владою.
Для авторитарної культури характерна відсутність активної підтримки влади, остання втрачає сакральність. В основі авторитарної культури лежать або патріархальні, або підданські орієнтації населення.
Характерні ознаки демократичної культури:
- толерантність до інакодумства, визнання за інакодумцями права відстоювати свою точку зору;
- схильність до пошуку компромісу як головного засобу вирішення конфліктів;
- згода (консенсус) стосовно базових ліберальних цінностей: автономність особистості, невідчуженість її прав.
Функції:
Роль політичної культури в житті суспільства більш конкретно проявляється через виконувані нею функції. Основними функціями політичної культури є вираження й реалізація соціальних інтересів, нормативно-регулююча, виховна, комунікативна і прогностична.
Визначальна функція політичної культури — вираження й реалізація соціальних інтересів. У політичній свідомості, передусім у її найважливішій складовій — політичній ідеології, відтворюються корінні інтереси соціальних спільностей, які стосуються влади в суспільстві. Усвідомлення цих інтересів зумовлює відповідну політичну поведінку соціальних спільностей та окремих їх представників. Для завоювання й використання державної влади, здійснення впливу на неї вони створюють політичні партії, об'єднуються в громадські організації, тим чи іншим чином ведуть себе у виборчих кампаніях, інших політичних процесах.
Призначення політики в цілому, політичної культури зокрема, — узгодження багатоманітних соціальних інтересів, забезпечення єдності й цілісності суспільства. В узгодженні соціальних інтересів, забезпеченні стійкого, злагодженого і динамічного функціонування політичної системи знаходить свій вияв нормативно-регулююча функція політичної культури. Реалізується вона за допомогою формування і закріплення в суспільній свідомості необхідних політичних цінностей, установок, цілей, мотивів і норм поведінки. Як правило, вони втілюються в нормативних політичних рішеннях держави і надають можливість ефективно регулювати відносини в межах політичної системи з боку як держави, так і громадянського суспільства. Завдяки нормативно-регулюючій функції політичної культури досягається соціальний і в цілому — суспільний консенсус.
Виховна функція політичної культури, або функція політичної соціалізації, спрямована на формування й розвиток індивіда як суб'єкта політичних відносин. Відбувається це на основі тих політичних цінностей і норм поведінки, які переважають у суспільстві в цілому або відповідають інтересам і цілям тих чи інших соціальних спільностей. Засвоюючи політичну культуру, індивід набуває знань про політичну систему, свої права та обов'язки як громадянина, стає активним учасником політичного процесу. Виховна функція політичної культури, отже, спрямована на розвиток політичної активності людей.
Суть комунікативної функції виявляється в тому, що політична культура виступає засобом ідейно-політичного і правового зв'язку громадян з політичними інститутами та між собою. Ця функція забезпечує взаємодію всіх учасників політичного процесу на базі використання загальноприйнятих термінів, символів, стереотипів мислення й поведінки. Вона дає змогу встановити зв'язки між учасниками політичного процесу як у просторі, тобто в межах існуючої політичної системи, так і в часі — транслюючи надбання політичної культури від покоління до покоління і тим самим забезпечуючи спадковість політичного досвіду різних поколінь.
Прогностична функція політичної культури полягає в тому, що на основі знання особливостей і стану політичної культури різних соціальних спільностей, притаманних їм ціннісних орієнтацій та оцінок політичних явищ і процесів можна передбачити можливі варіанти їхньої поведінки в тих чи інших конкретних соціально-політичних ситуаціях. Реалізація цієї функції потребує постійного вивчення і врахування в діяльності всіх владних структур стану політичної свідомості різних соціальних спільностей, притаманних їм інтересів і прагнень. У західній політології цінність вивчення політичної культури вбачається саме у її здатності передбачати політичну поведінку людей.
39 Поняття політичної свідомості. Рівні політичної свідомості.
Політи́чна свідо́мість (від лат. con — разом, спільно та scentia — знання) — це система знань, оцінок, настроїв і почуттів, за допомогою яких відбувається усвідомлення політичної сфери суб'єктами — індивідами, групами, націями тощо. Політична свідомість, є системою ідей, теорій, поглядів, уявлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин; це система знань і оцінок, завдяки яким відбувається усвідомлення сфери політики суб'єктами, що виступають у вигляді індивідів, груп, класів, спільнот. Вона є необхідним елементом функціонування і розвитку політичної системи в цілому.
Сутність політичної свідомості полягає в тому, що це є результат і одночасно процес відображення й освоєння політичної реальності з урахуванням інтересів людей.
Ідея і поняття політичної свідомості, як такої, що притаманна, відповідно від індивідуума-рядового члена суспільства, починаючи з класового розшарування в ньому, і до нації і суспільства в цілому особливо розроблені в марксизмі, були загальноприйнятими у СРСР і лишаються популярними в пострадянських філософських школах.
Політична свідомість як системне утворення, котре має такі рівні:
1. Емпірично-буденний рівень, котрий базується на безпосередній практиці й участі в політичному процесі різних суб'єктів. Цей рівень відображає почуття, настрої, переживання, волю, ілюзії, уявлення, фіксує переважно зовнішні аспекти подій і явищ.
2. Практично-політичний рівень створює інформаційну базу для більш складної теоретичної моделі свідомості.
3. Концептуальний рівень або політико-ідеологічний, який існує на рівні політичних ідей, концепцій, доктрин, учень.
Усвідомлення політики на теоретичному рівні дає змогу ставити й вирішувати стратегічні та тактичні політичні завдання, визначати засоби їх досягнення, напрями і шляхи організаційно політичного забезпечення назрілих проблем, коригувати політику на основі практичного досвіду.
4. Державний рівень, на якому здійснюється вироблення офіційної політики; обґрунтовується і реалізується захист існуючих політичних режимів і принципів управління.
Крім цього, виділяють такі типи політичної свідомості: великих суспільних груп; національну; партійну, елітну, індивідуальну свідомість, а також державні й антидержавні, централістські та децентралістські типи політичної свідомості.
40 Функції та політологічні класифікації держав.
Функції держави - головні напрямки і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність і соціальне призначення у суспільстві.
За сферами політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяють на:
- Внутрішні функції- здійснюються в межах даної держави і в яких виявляється її внутрішня політика стосовно економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя суспільства. Внутрішні функції дають уявлення про напрями діяльності держави всередині країни.
1) політична — ця діяльність держави по здійсненню політичних функцій є вельми складною, багатогранною, по суті, створює умови для ефективного виконання інших функції. Вона забезпечує реалізацію волевиявлення народу, реалізацію прав громадян на участь у формуванні державної влади. Вона спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства.
2) економічна — спрямована на забезпечення нормального формування, функціонування та розвитку економіки країни, на захист існуючих форм власності та створення умов для їх розвитку, організацію виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності.
3) оподаткування і фінансового контролю — спрямована на формування та поповнення казни, передусім державного бюджету, місцевих бюджетів за рахунок всіх видів податків, на здійснення контролю за утворенням, розподілом і використанням всіх ресурсів фінансової системи країни. Податки, як відомо,призначені для покриття витрат на утримання державного апарату, а фінансовий контроль потрібен для перевірки додержання правил фінансових операцій.
4) соціальна — спрямована на створення умов, які забезпечують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток, створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту, соціальної захищеності особистості. Належне виконання соціальної функції держави багато в чому залежить від матеріальних можливостей суспільства, від наявності певної матеріальної бази. Це такі напрямки діяльності як забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, життєвий достатній рівень та ін.
5) екологічна — спрямована на забезпечення екологічного благополуччя громадян і екологічної безпеки країни. Вона виникла у зв'язку з розвитком науково-технічної революції, яка, створюючи великі блага для людей, разом з тим неминуче втягувала і втягує довкілля у суспільне виробництво. Це спричинило різні негативні явища в екологічних системах, за цих умов проблема екології стала основною не тільки в межах окремої країни, але і в глобальному міжнародному масштабі.
6) культурна (духовна) — покликана підняти культурний і освітній рівень громадян, необхідний для цивілізованого суспільства, створити умови для їх участі в культурному житті суспільства, охороняти культурну спадщину. Держава і суспільство в цілому зацікавлені в тому, щоб кожен громадянин мав освіту, яка відповідає прийнятим нормам.
7) інформаційна — організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації.
8) охоронна — це діяльність держави по охороні і захисті конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності та правопорядку, забезпечення громадського миру, прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин.
- Зовнішні функції - основні напрями діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим співтовариством у цілому. Зовнішні функції дають уявлення про діяльність держави поза її межами, характеризують її напрями діяльності на міжнародній арені.
військова функція - позитивними проявами цієї функції є збройний захист цілісності і недоторканності власної території, виконання міжнародних зобов'язань. Військова функція має чи не найбільше значення впродовж існування держави. Робота по обороні країни може здійснюватися за різними напрямками: вироблення оборонної стратегії, зміцнення збройних сил, відбиття агресії, охорона державних кордонів. Ця функція є найважливішим напрямком діяльності держави, тому що вона націлена на захист мирної праці, суверенітету та територіальної цілісності держави. В ст.17 Конституції України закріплено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу.
2) економічна - це встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами, розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку, інтеграція до світової економіки.
3) функція інтеграції в європейську та світову економіку - випливає з визнання економічної взаємозалежності держав, що охоплює широке коло відносин. Основу інтеграційних процесів становлять загальновизнані принципи суверенітету держав щодо їх природних ресурсів свободи, вибору інтеграційних зв'язків, рівності, взаємовигідної співпраці.
4) інформаційна — це участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами.
5) дипломатична функція - передбачає встановлення, підтримку і розвиток відносин з іншими державами та міжнародними організаціями. Функція співробітництва реалізується через здійснення зовнішньої торгівлі, координацію економічної діяльності з іншими державами, участь у міжнародних економічних об´єднаннях тощо. Зовнішні функції держави тісно пов´язані між собою, взаємодоповнюють одна одну, і їх розмежування має умовний характер.
6) Функція співробітництва сучасних держав - мається на увазі розвиток політичних, економічних, правових, культурних, інформаційних та інших відносин, що базувалися б на гармонійному поєднанні інтересів кожної з держав. Як внутрішні, так і зовнішні функції не можуть бути однаковими для всіх держав. Певні відмінності залежать від типу держави і характеру політичного режиму, від етапів її розвитку, міжнародної обтстановки, характеру взаємовідносин співіснуючих між собою держав. Між внутрішніми і зовнішніми функціями існує тісний зв'язок. Кожна держава заради найефективнішого вирішення своїх внутрішніх завдань вступає у відносини з іншими країнами у сфері економіки, політики, культури тощо. З їх допомогою держава може швидше і ефективніше вирішувати свої внутрішні проблеми, особливо тоді, коли для цього у неї немає необхідних сировинних та інших матеріальних ресурсів. Це призводить до того, що значна частина зовнішніх функцій стає, по суті, продовженням внутрішніх, особливо у державах з однотипною соціальною базою.
КЛАСИФІКАЦІЯ. Яксаме не зрозуміла , тому будуть всі))
Форма державного правління – це елемент форми держави, що відображає певний порядок утворення та організації вищих органів влади.
За формою правління держави поділяються на монархії та республіки.
Монархія – це форма правління, за якої вища влада в державі належить одній особі – монарху.
Для неї характерні такі риси: монарх виступає як глава держави у внутрішніх і зовнішніх відносинах; він здійснює одноособове правління, тобто, може прийняти до свого розгляду будь-яке питання; влада монарха оголошується священною і поширюється на всі сфери суспільних відносин; він є формально незалежним у здійсненні повноважень і не несе юридичної відповідальності; повноваження монарха є безстроковими, а його влада, як правило передається у спадок.
Залежно від рівня конституційного обмеження влади монарха та наявність інших вищих органів влади, монархія існує у формі абсолютної та обмеженої.
Абсолютна монархія – це історичний тип монархії, якій властива належність монарху необмеженої влади.
Обмежена монархія – це форма правління, що передбачає чіткі визначення повноважень монарха. Цей різновид монархії поділяється на конституційну і дуалістичну.
Конституційна монархія характеризується певними співвідношеннями повноважень монарха й парламенту. Влада монарха є законодавчо обмеженою; він хоча й призначає уряд, але останній контролюється парламентом: нормативні акти, що видаються монархом набирають юридичної сили після їх затвердження парламентом (Англія, Данія, Швеція, Японія).
Дуалістична монархія характеризується особливим процесом призначення та контролювання уряду. Вона передбачає двопалатний парламент, нижня палата якого обирається населенням, а верхня призначається монархом і контролюється ним самостійно, або через прем’єр-міністра, який призначається монархом, глава держави має право вето щодо актів парламенту (країни Африки та близького Сходу).
Республіка – це форма правління, відповідно до якої вища належить виборчому органу парламенту. Для неї характерні наявність вищих виборчих органів влади; заснованість діяльності держави на принципах демократії та поділу державної влади; чіткий розподіл серед впливу владних структур і визначення терміну їх повноважень; відповідальність посадових осіб, що реалізується через відкликання та відставку.
Президентська республіка характеризується наявністю голови держави, президента, який може поєднувати повноваження глави держави та уряду. Президент призначає уряд, що несе перед ним політичну відповідальність, він може застосувати право вето, щодо актів парламенту. Президент за певних обставин може розпустити парламент.
Змішана республіка поєднує риси парламентської і президентської республіки.
Політичний режим визначає методи, якими здійснюють владу в державі. Способи та засоби, що для цього використовують.
Політичних режимів є багато, але основним із них є демократія, авторитаризм, теократія, тоталітаризм.
Демократією називають державний устрій, в якому забезпечується реальна влада нараду, або безпосередньо так звана пряма демократія, або опосередковано – через обрання представників до органів влади – представницька демократія.
У демократичній державі повинно бути гарантовано і забезпечено реальну рівність усіх громадян перед законом, реалізацію проголошених прав і свобод. Це завдання конституції – Основного Закону, який закріплює права громадян і порядок їх взаємовідносин з державою.
На відміну від демократичної держави в антидемократичних суспільствах громадяни позбавлені можливості брати участь у розв’язанні державних питань, або їх участь є формальною. Здебільшого в таких країнах утверджується влада однієї особи (або групи осіб) партії ідеології, інші зазнають переслідувань. В антидемократичних державах права особи не гарантовані, постійно обмежуються.
Державний устрій визначає внутрішню територіальну організацію держави, взаємодію центральних і місцевих органів влади.
За державним устроєм виділяють прості (унітарні) і складні держави. Області, департаменти, або інші територіальні одиниці простої держави не мають власних, окремих від центральних законів і повністю підпорядковані центральним органам. Складні держави поділяються на федерації і конфедерації. У федеративній державі кожна складова частина – республіка, штат, тощо – має суверенітет, певні особливості законодавства, судочинства, але зберігають цілісність держави, спільні вищі органи влади. Федерацією є Федеративна Республіка Німеччини, федерацією був Радянський союз. Конфедерація об’єднує в союз суверенні держави, які мають власне громадянство, закони, тощо. Конфедерація створюється здебільшого для виконання окремих завдань і здебільшого мають нестійкий характер, швидко розпадаються, або перетворюються у федерацію. Іноді виділяють також складну державу у формі імперії. До складу такої держави входять окремі території, адміністративні одиниці чи державні утворення території, які імперія насильницьки включила до свого складу (Римська Імперія, Британська колоніальна імперія минулих століть).
2. Наиболее часто используемой функцией коммутационного программного обеспечения является функция перед
3. Статья 42 Каждый имеет право на благоприятную окружающую среду Каждый имеет право на благоприятную окружаю
4. О создании мощных ракетносителей спутников космических кораблей и освоении космического пространства в 196
5. Вариант 21 последней цифре зачетки Дано- Абс
6. Тема 1- Построение простого английского предложения
7. сообщение человеком информации о себе др
8. Тема поэта и поэзии в лирике Державина, Пушкина, Лермонтова
9. 1С г. Екатеринбург ул
10. Закон Ома электропроводности металлов как фундаментальное следствие нетеплового действия электрического тока
11. Финансовая политика организаций
12. смысловые типы речи- повествование описание рассуждение
13. Биохимия углеводов в организме человека
14. тема Функции языка
15. ВВЕДЕНИЕ
16. Парная регрессия и корреляция
17. Электронная коммерция Её отличие от традиционной формы торговли
18. Основы информационных технологий специальность Документоведение [1] I
19. Тема- Проституція як форма прояву відхилень від норм поведінки Питання- 1
20. Генитальная кунсткамера