Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
84. Основи функціонування фінансової системи Великої Британії.
Фінансова система Великобританії після другої світової війни одержала подальший розвиток у напрямку більш активного втручання держави в економіку країни і соціальні процеси. В даний час фінансова система включає чотири ланки:
- державний бюджет;
- позабюджетні спеціальні фонди;
- фінанси місцевих органів влади;
- фінанси державних корпорацій.
Головною ланкою є державний бюджет, йому належить основна роль у забезпеченні політичних і економічних умов відтворення виробничих відношень капіталізму, через державний бюджет перерозподіляється біля 40 % національного доходу країни. Він виступає як головну зброю державно-монополістичного регулювання і стимулювання економіки країни. За рахунок ресурсів бюджету здійснюється мілітаризація господарства і капіталовкладення в ряд нових галузей, що потребують значних витрат.
У загальнодержавних витратах значне місце займають місцеві бюджети. Витрати на соціальні цілі, особливо на освіту / крім системи вищої освіти/, центральний уряд перекладає на цю ланку фінансової системи. Крім того, із місцевих бюджетів фінансуються витрати на житлове і шкільне будівництво, спорудження доріг, мостів і інших об'єктів місцевого господарства. Ріст витрат місцевих бюджетів не супроводжується розширенням їх власної дохідної бази.
Таким чином, основні фінансові ресурси Англії поєднуються в державному бюджеті, що впливає на всі ланки фінансової системи, на всі сторони економічного і соціального життя.
З 1 червня 1998 р. новим лейбористським Кабінетом у Великобританії розпочата масштабна реформа органів управління фінансовим ринком. Суть реформи - створення єдиного органу -Управління з фінансового регулювання і нагляду, відповідального за регулювання і нагляд за діяльністю всіх інвестиційних, фінансових і банківських компаній, що здійснюють діяльність на території Великобританії. На сучасному етапі діяльність банків та інвестиційних компаній стає дедалі універсальнішою, ризики на різних сегментах ринку перемішуються. У цих умовах ідея єдиного регулюючого і наглядового органу виглядає дуже логічною.
Перевагою нового режиму регулювання є те, що він передбачає чіткий поділ сфер відповідальності між Казначейством і Управлінням з фінансового регулювання й нагляду, при цьому міністри відповідають за законодавчу базу, а Управління - за ефективну роботу відповідно до діючого в даний час законодавства.
Отже, нова модель органу фінансового регулювання має дві основні переваги, одна з яких - здатність до своєчасного реагування на зміни ринкового середовища, а інша - її ефективність.
85. Європейський Союз: етапи інтеграції, мета, завдання. Основні інституції ЄС, їх призначення.
Европейский союз — этапы интеграции
Отраслевой союз 1951-1957 За время своего существования европейская интеграция претерпела ряд качественных метаморфоз. В 1951 г. первоначальной «клеточкой» будущего Союза стало отраслевое объединение угля и стали (ЕОУС) — Парижский договор, когда произошло картелирование двух базовых отраслей экономик шести стран. В Объединение ЕЭС-6 вступили: Франция, Германия, Италия, Бельгия, Нидерланды, Люксембург. Впервые национальные правительства этих стран добровольно делегировали часть своего суверенитета, хотя и в четко определенной области, наднациональной организации.
Зона свободной торговли 1958-1968 В 1957 г. между теми же странами состоялось подписание исторических Римских договоров о создании Европейского экономического сообщества (ЕЭС) и Европейского сообщества по атомной энергии. Римские договоры в совокупности с Парижским договором создали институциональные основы Европейского сообщества. Днем основания ЕЭС считается 1 января 1958 г., когда договоры вступили в силу. Все договоры имели единую цель — экономический рост и более высокий жизненный уровень, опирающийся на политический союз народов Европы. Все три Сообщества (ЕЭС, ЕОУС, Евратом) имели общие Парламентскую ассамблею и Суд. В 1958 г. председателем Ассамблеи был избран Р. Шуман — активный организатор европейского единства.
Таможенный союз 1968-1986. охватывает всю торговлю товарами и предусматривает запрещение импортных и экспортных пошлин и любых, равнозначных по последствиям сборов в торговых отношениях государств-членов, а также установление единого таможенного тарифа в отношениях с третьими странами. Таким образом, создание таможенного союза имело два аспекта — внутренний и внешний.
Внутренний аспект — формирование зоны свободной торговли внутри Сообщества при сохранении свободы экономических действий по отношению к третьим странам.
Внешний аспект — осуществление единой внешнеторговой политики на базе замены национальных тарифов единым таможенным тарифом (ЕТТ), ограждающим территорию Сообщества в торговле с третьими странами.
Общий рынок 1986-1992 С 1987 г., в соответствии с решениями Единого европейского акта, страны европейского союза переходят в стадию Общего рынка. Внутри Сообщества реально перемещаются не только товары, но и все другие факторы производства: услуги, капиталы и др. Иными словами, формируется общее рыночное пространство. Полноценное функционирование последнего невозможно без создания единого валютно-финансового пространства.
Экономический и валютный союз 1993 — настоящее время Маастрихтский договор (1993 г.) или Договор о Европейском союзе придает Европейскому экономическому союзу и Европейской валютной системе новые очертания. Валютный союз является логическим завершением строительства единого внутреннего рынка и, по замыслу лидеров ЕС, может стать хорошей предпосылкой для перехода на новый уровень политической интеграции.
До сих пор наряду с углублением европейской интеграции с успехом идет процесс ее расширения. Отраслевой союз и зона свободной торговли существовали в рамках шести европейских государств. Таможенный союз включал в себя девять стран (ЕС-6) плюс Дания, Великобритания, Ирландия. В формировании Общего рынка приняли участие уже двенадцать стран (ЕС-9) плюс Греция, Испания, Португалия. С 1995 г. участниками Евросоюза являются пятнадцать стран (ЕС-12) плюс Австрия, Финляндия и Швеция. Дальнейшее расширение Союза проходит, главным образом, за счет стран Центральной и Восточной Европы (ЦВЕ) — бывших членов Совета экономической взаимопомощи (СЭВ), ориентированных на СССР, и стран Балтии.
Настоящий этап интеграции характеризуется следующими особенностями:
Завдання ЄС зводяться до такого:
1. Сприяти соціально-економічному прогресу, високому рівню зайнятості, досягненню збалансованого і рівномірного розвитку шляхом створення простору без внутрішніх кордонів через посилення економічних та соціальних зв’язків.
2. Створення економічного та валютного союзу, що передбачає введення єдиної валюти відповідно до положень даного Договору.
3. Утверджувати свою ідентичність на міжнародній арені, зокрема шляхом здійснення спільної зовнішньої політики та політики безпеки, не виключаючи можливості оформлення в маїбутньому спільної оборонної політики.
4. Посилити захист прав та інтересів народів, що входять до держав-членів, шляхом запровадження громадянства Союзу.
5. Розвивати й утверджувати роль Союзу у сфері свободи, безпеки та справедливості, в якому забезпечується свобода пересування людей поряд з відповідними заходами по контролю за зовнішнім кордоном, наданням притулку, імміграцією, а також по запобіганню та боротьбі зі злочинністю.
6. Забезпечити дотримання умов створення ЄС і спиратись на них для визначення, в якій мірі політика та форми співробітництва, запроваджені даним Договором, потребують перегляду з метою забезпечення ефективності механізмів та інститутів Співтовариства.
Такі зміни пояснюються тим, що спочатку ідея об'єднання країн в Європейське Економічне Співтовариство, а нині - в Європейський Союз, носила наднаціональний характер. Відповідно ті інститути, які додавали до свого статусу наднаціональності, ставали впливовішими.
Європейська Рада — керівний політичний орган, що заснований 1974 р., який включає глав держав або урядів, міністрів закордонних справ, а також голову Європейської Комісії разом з одним зі своїх заступників. На відміну від інших інституцій, Європейська Рада діє без будь-яких правил внутрішнього розпорядку (цей формальний недолік є характеристикою вищого органу, скликаного державою-членом, що головує в ЄС, його засідання зазвичай проводяться в цій країні, порядок денний готує ця ж країна).
Європейська Комісія (Комісія ЄС) — виконавчий орган ЄС, який має досить обмежені повноваження та можливості втілювати політику ЄС. Вважається "двигуном європейської інтеграції", оскільки має майже виняткове право на законодавчу ініціативу. Саме до її компетенції належить переважна більшість ініціатив у сфері фінансів. Крім того, Комісія забезпечує нагляд за виконанням прийнятих рішень. Відповідно до своїх повноважень Комісія повинна:
— розробляти й пропонувати законодавчі акти;
— керувати запровадженням політики ЄС;
— розпоряджатися бюджетом;
— підтримувати зовнішні відносини;
— забезпечувати нагляд та контроль за дотриманням законів ЄС;
— вказувати шляхи та перспективи розвитку.
Суд Європейського Союзу — орган, створений у 1952 р. Договором про заснування Європейського об'єднання вугілля та сталі, який забезпечує дотримання права в ЄС. Оскільки Суд ЄС має надзвичайно великий обсяг обов'язків, Єдиний європейський акт (1987 р.) передбачив створення Суду першої інстанції — додаткового судового органу, покликаного "розвантажити" і максимально допомогти Суду ЄС виконувати його основну функцію. Отже, Суд ЄС та Суд першої інстанції втілюють судову гілку влади Євросоюзу.
86. Особливості організації фінансів ЄС. Фінансова політика ЄС. Спільна валютна політика ЄС.
Розкриваючи особливості організації фінансів ЄС необхідно враховувати певні аспекти:
По-перше, однією з найхарактерніших особливостей функціонування фінансової системи Європейського Союзу є те, що, на відміну від інших міжнародних економічних організацій, ЄС має самостійний бюджет, який об'єднує переважну частину спільних фінансових фондів. Бюджет ЄС — основна фінансова база інтеграційних заходів у межах Союзу, проте він ще не перетворився в інструмент повноцінної фінансової політики Євросоюзу і лише частково є важелем наднаціонального регулювання економік країн-учасниць.
По-друге, не менш важливим аспектом, з погляду організації фінансів ЄС, е синхронізація податкових систем та гармонізація податкової політики країн-учасниць.
По-третє, вироблення механізму реалізації спільної валютної політики і запровадження єдиної валюти — євро, яка покликана стати потужним фактором поглиблення фінансової інтеграції шляхом створення єдиного економічного простору, загострили проблему координації економічної політики країн євро зони.
По-четверте, поряд із гармонізацією бюджетної, податкової та валютної політики в Європейському Союзі триває активний процес уніфікації діяльності банківської сфери, створення єдиного ринку банківських послуг.
По-п'яте, вживаються заходи щодо полегшення організації операцій з мобілізації капіталів на фондових біржах і ринках капіталу, введені й діють єдині правила, які регулюють питання емісії та обігу цінних паперів, у тому числі боргових. Упродовж останніх років ринок цінних паперів ЄС суттєво розширився за рахунок впровадження великої кількості нових видів фінансових зобов'язань. Завдяки цьому, з одного боку, промислові компанії отримали нові можливості одержання кредитів із банківських джерел, з іншого — це зумовило розширення спектра й більшу доступність для клієнтів різного роду фінансових послуг та значне зниження їхніх затрат.
По-шосте, як було зазначено вище, еволюція ЄС відображає закономірну тенденцію переростання цим інтеграційним об'єднанням меж державного суверенітету, безпосереднім наслідком чого є передача більшої кількості повноважень і прав наднаціональним органам та поглиблення інтеграції у сфері інституційної надбудови. До керівних органів Європейського Союзу належать: Європейська рада міністрів (Рада ЄС), Європейська Комісія (Комісія ЄС), Європейський парламент і Європейський суд, а також Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів, Рахункова палата, Європейський інвестиційний банк, Європейський центральний банк.
Отже, фінанси ЄС є досить розгалуженою структурою, характер та тенденції функціонування якої значною мірою визначаються, з одного боку, особливостями організації національних фінансових систем окремих держав-членів, а з іншого — якісно іншим рівнем організації, який відповідає фінансовій системі багатонаціонального інтеграційного об'єднання. Фінанси ЄС можна розглядати у широкому і вузькому розумінні. Якщо у вузькому розумінні фінанси ЄС асоціюються лише з централізацією коштів і фінансових ресурсів на регіональному рівні, то у широкому розумінні вони характеризують усю сукупність економічних відносин між країнами — членами ЄС, опосередкованих рухом грошових потоків і формуванням централізованих грошових фондів на рівні інтеграційного об'єднання, а також функціонуванням розгалуженої інститу-ційної структури. У широкому розумінні сучасну фінансову систему ЄС вирізняє розгалужений регулятивний механізм, який охоплює бюджетну, податкову і валютну політику. Цей механізм забезпечує координацію зусиль європейської спільноти щодо регулювання фінансових відносин і, разом з тим, валютно-фінансовій конвергенції в рамках інтеграційного об'єднання. Через спільний бюджет, який є фінансовою базою інтеграційних заходів у межах Союзу, здійснюється не лише перерозподіл фінансових ресурсів між країнами — членами ЄС, а й реалізується єдина соціальна й регіональна політика. Проведення країнами-учасницями узгодженої податкової політики сприяє вирішенню як кон'юнктурних, так і довгострокових структурних проблем. Запровадження єдиної валюти — євро та реалізація спільної валютної політики є потужним фактором поглиблення фінансової інтеграції та формування єдиного економічного простору.
У результаті формування Європейського економічного і валютного союзу та вироблення механізму реалізації спільної валютної політики впродовж 1990-х років утворено інституційну структуру для управління цим союзом — Європейську систему центральних банків, яка складається з Європейського центрального банку і національних центральних банків країн ЄС. На Європейську систему центральних банків покладено відповідальність за спільну монетарну політику країн — членів єврозони, здійснення валютних операцій, управління та підтримання валютних резервів, забезпечення безперебійного функціонування платіжної системи, здійснення банківського нагляду. Європейська центральна система банків має не лише виключне право емісії євробанкнот у межах зони євро, а й сприяє здійсненню заходів, змістом яких є зміцнення стабільності фінансової системи ЄС.
Європейська система центральних банків є незалежним інституціональним елементом Європейського економічного і валютного союзу, що проводить незалежну грошово-кредитну політику, основні напрями якої розробляє Європейський центральний банк, а центральні банки країн-учасниць відповідають за її дотримання. Найважливіше завдання грошово-кредитної політики Європейської системи центральних банків — забезпечення стабільності внутрішніх цін у середиьостроковому періоді. Цей показник визначається як темп приросту гармонізованого індексу споживчих цін, який не перевищує 2 % від аналогічного періоду попереднього року. Цінова стабільність у Європейському економічному і валютному союзі спирається на моніторинг, аналіз і прогнозування динаміки цін, визначення факторів ризику їх дестабілізації. Аналітичну базу для цього становить динаміка таких макроекономічних показників: середньої заробітної плати, валютних курсів, курсів цінних паперів.
Основні завдання, покладені на Європейську систему центральних банків, такі:
— визначення та здійснення валютної політики ЄС;
— проведення операцій з іноземною валютою;
— підтримка та регулювання офіційних іноземних валютних резервів держав-членів;
— сприяння злагодженому функціонуванню системи платежів.
87. Бюджетна стратегія і бюджетний процес ЄС. Бюджет ЄС, його доходи і видатки.
Згідно зі ст. 199 Римського договору ЄС повинен мати спільний бюджет, оскільки це — головна фінансова база інтеграційних заходів. Бюджет ЄС є централізованим фондом грошових коштів країн-членів та водночас фінансовим планом формування та використання фінансових ресурсів Європейського Союзу. Специфікою бюджету ЄС є те, що він не може виконувати роль інструменту макроекономічної політики, тобто впливати на стабілізацію економіки держав-членів. Його доходи та витрати мають зрівноважуватись, тобто не можна використовувати бюджетний дефіцит як інструмент пожвавлення сукупного попиту й інвестицій або зменшення безробіття.
Бюджет ЄС базується на дотриманні таких принципів:
— принцип єдності та принцип бюджетної точності означають, що доходи й видатки ЄС мають бути зведені в єдиному документі з метою ефективного обліку та контролю за витрачанням спільних коштів. Практика бюджетних відносин Євросоюзу еволюціонувала відповідно до цього принципу, забезпечивши на сучасному етапі об'єднання всіх статей доходів і видатків у єдиний бюджет;
— принцип щорічності передбачає розроблення бюджету строком на один рік, а також те, що операції за зобов'язаннями та платежами бюджету мають бути завершені упродовж поточного року;
— принцип рівноваги вимагає, щоб доходи відповідали видаткам бюджету. Тобто не допускається дефіцитність бюджету, а також забороняється здійснення позик для покриття видатків. У випадку виникнення дефіциту (що є винятком із правил у європейській практиці) його розмір зараховується у видаткову частину бюджету наступного року. Як правило, бюджет зводиться із профіцитом і його активне сальдо переноситься в дохід бюджету наступного року;
— принцип єдиної одиниці обліку полягає у тому, що бюджет складається, виконується та обліковується у єдиній одиниці — євро;
— принцип універсальності передбачає незакріплення доходів бюджету за окремими статтями видатків. Усі доходи та видатки повною мірою включаються до бюджету ЄС без будь-якої прив'язки між собою;
— принцип цільового характеру видатків потребує, щоб кожна сума асигнувань мала власне конкретне призначення й обґрунтування;
— принцип ефективного фінансового управління полягає у врахуванні закономірностей функціонування економіки з метою досягнення ефективності формування та використання ресурсів бюджету ЄС;
— принцип прозорості, відповідно до якого гарантується надання повної та точної інформації про складання й виконання бюджету.
Бюджет ЄС на 2007 р. уперше побудовано відповідно до нової фінансової стратегії Європейського Союзу, розрахованої на період до 2013 р. У бюджеті 2007 р. закладено нові пріоритети та стратегічні програми, які зосереджують увагу на вирішенні ключових завдань сьогодення — підтримці економічного зростання та зайнятості.
Видатки бюджету ЄС об'єднуються у шість груп, які відображені у відповідних розділах цього фінансового плану.
1. Відповідно до нової бюджетної стратегії першочерговим пріоритетом, починаючи з 2007 р., для Європейського Союзу є сприяння економічному зростанню, підтримці конкурентоспроможності та зайнятості, що вплинуло і на бюджетні показники.
2. Програми Євросоюзу, спрямовані на охорону та управління природними ресурсами, покликані забезпечити чистоту навколишнього природного середовища, якісну та екологічно чисту їжу для населення Європи.
3. Ще однією складовою бюджету ЄС є видатки за розділом "Громадянство, свобода, безпека та правосуддя". Ці видатки пов'язані з фінансуванням програм гарантування громадянських свобод, захисту прав споживачів, підтримки демократії та свободи слова, контролю за кордонами ЄС і міграційними процесами загалом.
4. Іншу групу видатків становлять видатки на фінансування зовнішніх програм і, зокрема, щодо кооперації з іншими державами, у тому числі країнами, що розвиваються (Азія, Південна Африка, Центральна й Східна Європа
5. Адміністративні витрати становлять у бюджеті 2007 р. близько 6 % бюджету. Видатки на утримання адміністративного апарату ЄС є порівняно високими. Крім основних видатків, вони містять витрати на виплату пенсій.
6. Останнім розділом бюджету Євросоюзу є зрівняльні платежі, які будуть спрямовані у вигляді допомоги новим країнам — членам ЄС.
88. Фінансова безпека держави у системі економічної безпеки.
Фінансова безпека — багаторівнева система, яку утворює низка підсистем, кожна з котрих має власну структуру і логіку розвитку.
Фінансова безпека держави — це ступінь захищеності фінансових інтересів держави, стан фінансової, грошово-кредитної, бюджетної, податкової, валютної, банківської, інвестиційної, митно-тарифної, розрахункової та фондової систем, що характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, спроможністю держави ефективно формувати та раціонально використовувати фінансові ресурси, достатні для задоволення її потреб, шляхом виконання зобов'язань і забезпечення соціально-економічного розвитку.
Суб'єктами фінансової безпеки виступають: окремі громадяни, домашні господарства, населення в цілому, підприємства, організації, установи, галузі господарського комплексу, регіони, окремі сектори економіки, держава, міждержавні утворення, а також світові співтовариства.
Основні загрози фінансовій безпеці держави становлять:
— недосконалість бюджетної політики і нецільове використання коштів бюджету;
— ефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків;
— значні обсяги державного та гарантованого державою боргу, проблеми з його обслуговування;
— різкі зміни рівня цін та курсу національної валюти;
— значна різниця співвідношення доходів найбільш і найменш забезпеченого населення та недостатня соціальна захищеність певних груп населення;
— невисокий рівень капіталізації банківської системи, невеликі обсяги довгострокового банківського кредитування та значний рівень відсоткових ставок із кредитів;
— залежність реформування економіки країни від отримання іноземних кредитів;
— низький рівень інвестиційної діяльності;
— зростання "тіньової" економіки, посилення її криміналізації, нелегальний відплив валютних коштів за кордон тощо.
івень фінансової безпеки визначають багато індикаторів, основними з яких є: дефіцит бюджету, обсяги боргів держави, рівень інфляції, вартість банківських кредитів, рівень монетизації економіки, обсяг міжнародних резервів НБУ.
89. Сутність бюджетної та податкової безпеки на сучасному етапі економічних реформ.
Бюджетна безпека — це спроможність бюджетної системи забезпечити платоспроможність держави під час збалансування доходів і видатків та ефективне використання бюджетних коштів у процесі виконання функцій державного регулювання економічного розвитку, реалізації соціальної політики, а також утримання органів державного управління, забезпечення національної безпеки й оборони.
Бюджетну безпеку визначають за такими характеристиками, як:
— ступінь збалансованості;
— цілісність бюджетної системи;
— ретельність складання, процедури розгляду та затвердження бюджету;
— обсяги бюджетного фінансування;
— наявність або відсутність бюджетних резервів;
— характер касового виконання бюджету;
— чисельність податкових пільг;
— дотримання бюджетної дисципліни.
Проблеми бюджетної системи полягають не тільки у надзвичайно малих розмірах бюджету, але й у неякісному бюджетному плануванні. Прогнозні показники мають невизначеність, залежать від впливу непідконтрольних уряду чинників, що перетворює бюджет як фінансовий план на умовність і призводить до негативних наслідків.
Найважливішим індикатором фінансової безпеки держави є рівень бюджетного дефіциту.
Бюджетний дефіцит — перевищення видатків бюджету над його доходами. Рівень дефіциту бюджету визначається як відношення обсягу дефіциту до обсягу валового внутрішнього продукту
90. Боргова та грошово-кредитна безпека як складові фінансової безпеки держави.
Боргова безпека держави - це складова частина фінансової безпеки держави, яка являє собою певний рівень державної внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень та оптимального відношення між ними, достатній для вирішення загальних соціально-економічних потреб, який дає змогу зберегти стійкість фінансової системи країни до внутрішніх і зовнішніх загроз, забезпечити відносну незалежність держави, зберігаючи при цьому економічну можливість країни здійснювати виплати на погашення основної суми і відсотків без загрози втратити суверенітет, одночасно підтримуючи належний рівень платоспроможності та кредитного рейтингу. З іншою точки зору, боргова безпека держави - це збалансоване співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями з урахуванням сумарної величини державного боргу та вартості обслуговування його складових, яка забезпечує стійкість фінансової сфери держави до внутрішніх та зовнішніх загроз, а також ефективне функціонування національної економіки і соціальний розвиток держави.
На рівень боргової безпеки впливають такі чинники:
- ступінь інформаційного та нормативно-правового забезпечення боргової політики держави;
- стратегія боргової політики держави;
- структура державного боргу;
- рівень соціально-економічного розвитку;
- напрямок політичного та економічного курсу держави;
- «борговий досвід» держави тощо.
Як було зазначено вище, боргова безпека країни є досить складним та суперечливим явищем. Діючим законодавством України на сьогодні не визначено єдину систему індикаторів боргової безпеки. Також не має єдиного підходу до оцінки боргової безпеки і в роботах дослідників. Рекомендовані граничні значення та нормативи цих індикаторів також різняться як на світовому рівні, так і на рівні України.
Грошово-кредитна безпека – такий стан грошово-кредитної системи, який характеризується стабільністю грошової одиниці, доступністю кредитних ресурсів та таким рівнем інфляції, що забезпечує економічне зростання та підвищення реальних доходів населення.
Одним із основних факторів, що впливають на грошово-кредитну безпеку є інфляція, як один із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б в останні десятиліття тією чи іншою мірою не зазнала утрат від інфляції. Дуже гостра нині проблема інфляції і для України, особливо актуальною стала у період фінансової кризи 2008-2009 років, яка ще іменується, як «криза банківського сектора». Отже, що ж таке інфляція?
Інфляція – це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. У періоди інфляції зменшується реальна вартість готівки, вкладів у банках, страхових полюсів, спотворює й динаміку номінальної процентної ставки, тощо.
Грошово-кредитна політика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тактичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Визначаючи тактичні й оперативні завдання грошово-кредитної політики потрібно враховувати необхідність її диференціації залежно від конкретної макроекономічної ситуації. При цьому величина позичкового проценту має бути доступною для насичення трансакційного попиту на гроші й переходу на політику «довгих грошей», а розмір грошової маси повинен бути достатнім для обслуговування нею господарських оборотів.
91. Поясніть відмінності між поняттями «державні доходи» і «доходи державного бюджету».
Державні доходи охоплюють ту частину фінансових відносин, яка пов’язана з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави і державних підприємств. При цьому акумульовані державою фінансові ресурси належать до централізованих (концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення), а ті, що залишаються у розпорядженні державних підприємств, є децентралізованими. Доходи бюджету посідають головне місце у складі централізованих державних доходів, але це поняття більш вузьке, ніж доходи держави.
оходи Державного бюджету — це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.
Залежно від конституційного устрою держави може бути кілька рівнів доходів бюджету — від загальнодержавного до нижчих адміністративно-територіальних угруповань. Україна згідно з Конституцією є унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні — державний та місцеві. До місцевих відносять бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, обласні, міські, районні, сільські та селищні.