Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

Тема 4. Діяльність державних установ та громадських організацій щодо захисту прав споживача в Україні

Работа добавлена на сайт samzan.net:


PAGE  11

Тема 4. Діяльність державних установ та громадських організацій щодо захисту прав споживача в Україні.

Лекція – 1 год.

План.

  1.  Законодавча база і органи, які здійснюють державний захист прав споживачів.
  2.  Створення громадських організацій споживачів, (об'єднання споживачів) та їхні права.

Самостійна робота – 14 год.

План

  1.  Роль і значення товарознавства у вирішенні соціально-економічних завдань щодо захисту прав споживачів. 
  2.  Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав та інтересів споживачів і його територіальних органів. 
  3.  Повноваження органів захисту прав споживачів та порядок проведення перевірок.
  4.  Повноваження інших органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо захисту прав споживачів.
  5.  Правовий захист службових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних органів.

Семінарське заняття – 1 год.

План

  1.  Законодавча база і органи, які здійснюють державний захист прав споживачів.
  2.  Створення громадських організацій споживачів, (об'єднання споживачів) та їхні права.
  3.  Роль і значення товарознавства у вирішенні соціально-економічних завдань щодо захисту прав споживачів. 
  4.  Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав та інтересів споживачів і його територіальних органів. 
  5.  Повноваження органів захисту прав споживачів та порядок проведення перевірок.
  6.  Повноваження інших органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо захисту прав споживачів.
  7.  Правовий захист службових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних органів.

Лекція

  1.  Законодавча база і органи, які здійснюють державний захист прав споживачів.

У квітні 1985 р. Генеральна Асамблея ООН затвердила керівні принципи щодо захисту інтересів споживачів, які повинні використовуватися урядами країн світу при реалізації політики захисту інтересів споживачів, здоров'я споживачів. Керівні принципи щодо захисту прав споживачів підписані Україною.

У ЗУ „Про захист прав споживачів,, були визначені основні правові положення захисту інтересів споживачів щодо товарів, робіт та послуг в умовах функціонування різних форм власності, розширення ринкових і товарно-грошових відносин.

Законом визначена система органів, які здійснюють державний захист прав споживачів. Це Ради народних депутатів, їх виконавчі та розпорядчі органи, місцеві державні адміністрації, Державний комітет України у справах захисту прав споживачів, Державний комітет по стандартизації, метрології та сертифікації і його територіальні органи, установи державного санітарного нагляду України, інші органи державної виконавчої влади, на які покладено контроль за якістю і безпекою товарів /робіт, послуг/, призначених для споживачів, а також суд.

Держспоживзахист та його територіальні органи здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів:

  •  центральними і місцевими органами державної виконавчої влади;
  •  господарюючими суб'єктами підприємцями, установами, організаціями незалежно від форм власності;
  •   громадянами-підприємцями;
  •  іноземними юридичними особами, що здійснюють підприємницьку діяльність на території України.

Забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право :

1. Давати господарюючим суб'єктам обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів.

2. Перевіряти господарюючих суб'єктів сфери торгівлі, якість товарів (робіт, послуг), додержання обов'язкових вимог щодо безпеки товарів та правил торгівлі. Входити безперешкодно та обстежувати, відповідно до законодавства, будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення, відбирати у гоподарюючих суб'єктів сфери торгівлі зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості на місці або проведення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях та в інших установах з оплатою вартості зразків і проведених досліджень (експертиз) за рахунок господарюючих суб'єктів, що перевіряються. Порядок відбору таких зразків визначається Кабінетом Міністрів України /постанова Кабінету Міністрів України від 2.04.94р. №215/.

Держспоживзахист також має право проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за надані послуги та реалізовані товари, забороняти господарюючим суб'єктам реалізацію споживачам товарів (виконання робіт, надання послуг), на які немає документів, що засвідчують їх відповідність вимогам, нормативних документів, на які в актах законодавства, нормативних документах встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я, майна споживачів і охорони навколишнього природного середовища, якщо ці товари (роботи, послуги) не мають сертифікати відповідності та інше.

Крім того, державні органи у справах захисту прав споживачів мають право приймати рішення про припинення продажу та виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативних документів, - до усунення виявлених, недоліків; про тимчасове припинення діяльності підприємств торгівлі, складів, що систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання та транспортування товарів. Вилучати неякісні товари, документи, інші предмети, що свідчать про порушення прав споживачів.

Питання прийняття цих рішень регулюються Положеннями, затвердженими постановою Верховної Ради України від 25.01.95р. 26/95ВР.

Основною метою роботи цих органів є правовий захист прав споживачів у всіх відносинах його з продавцем товарів, робіт, послуг.

  1.  Створення громадських організацій споживачів, (об'єднання споживачів) та їхні права.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про захист прав споживачів» з метою захисту своїх законних прав та інтересів споживачі мають право об'єднуватися у громадські організації споживачів (об'єднання споживачів), що провадять свою діяльність відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян».

Громадські організації створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності.

Об'єднання громадян України утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом (ст. 9 Закону України «Про об'єднання громадян»).

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про об'єднання громадян» є обов'язковою легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність об'єднань громадян, які нелегалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною.

У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статус юридичної особи.

Легалізація громадської організації здійснюється відповідно Міністерством юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

У разі, коли діяльність місцевої громадської організації поширюється на територію двох і більше адміністративно-територіальних одиниць, її легалізація здійснюється відповідним вищестоящим органом.

Місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради реєструються в обов'язковому порядку місцеві осередки зареєстрованих всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян, якщо така реєстрація передбачена статутними документами цих об'єднань.

Про легалізацію (офіційне визнання) об'єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації.

Згідно із ст. 15 зазначеного Закону для реєстрації об'єднання громадян його засновники подають заяву.

До заяви додаються статут (положення), протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів, відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про місцеві осередки, документи про сплату реєстраційного збору, крім випадків, коли громадська організація звільняється від сплати реєстраційного збору відповідно до законів України.

Заява про реєстрацію місцевої громадської організації розглядається у 3-денний строк з дня надходження документів.

Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття рішення.

Заява про реєстрацію всеукраїнської та міжнародної громадської організації розглядається протягом 1 місяця. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово в 10-денний строк.

При розгляді питання про реєстрацію можуть бути присутніми представники об'єднання громадян.

Зміни до статутних документів зареєстрованих об'єднань громадян підлягають обов'язковій реєстрації.

Органи, що здійснюють реєстрацію об'єднань громадян, ведуть реєстр цих об'єднань.

Розмір реєстраційного збору встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У реєстрації об'єднанню громадян може бути відмовлено, якщо його назва, статутний або інші документи, подані для реєстрації об'єднання, суперечать вимогам законодавства України.

Рішення про відмову у реєстрації повинно містити підстави такої відмови. Це рішення може бути оскаржено у судовому порядку.

Про відмову у реєстрації об'єднання громадян реєструючий орган повідомляє у засобах масової інформації.

Відповідно до ст. 19 цього Закону припинення діяльності об'єднання громадян може бути проведено шляхом його реорганізації або ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску). Реорганізація об'єднання громадян здійснюється відповідно до його статуту. Реєстрація новоствореного об'єднання здійснюється у порядку, встановленому цим Законом.

Ліквідація об'єднання громадян здійснюється на підставі статуту або рішення суду.

Згідно із ст. 25 Закону України «Про захист прав споживачів» об'єднання споживачів мають право:

1) вивчати споживчі властивості продукції, попит на'неї, проводити опитування населення для виявлення громадської думки про якість товарів, що випускаються і реалізуються, та ціни на них;

2) проводити самостійно або звертатися до уповноважених державних органів щодо проведення експертизи та випробування продукції;

3) одержувати від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;

4) сприяти відповідним державним органам у здійсненні контролю за якістю продукції та обслуговування;

5) надавати юридичну і консультаційну допомогу споживачам згідно із законодавством;

6) вносити пропозиції щодо розроблення нормативних документів, які встановлюють вимоги до якості продукції;

7) представляти і захищати інтереси споживачів в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування згідно із законодавством;

8) вносити органам виконавчої влади і суб'єктам господарювання пропозиції про заходи щодо підвищення якості продукції, про тимчасове зупинення випуску та реалізації продукції, яка не відповідає встановленим вимогам щодо якості, про припинення виробництва, вилучення з реалізації продукції, що становлять небезпеку для життя, здоров'я та майна громадян або завдають шкоди навколишньому природному середовищу, фальсифіковану та дефектну продукцію, а також про коригування цін, встановлених з порушенням законодавства;

9) звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій.

При задоволенні такого позову суд зобов'язує порушника довести рішення суду у встановлений ним строк через засоби масової інформації або іншим способом до відома споживачів.

Рішення суду, що набрало законної сили, про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів є обов'язковим для суду, що розглядає позов споживача щодо цивільно-правових наслідків їх дій з питань, чи мали місце ці дії і чи були здійснені вони цими особами;

10) відповідно до законодавства захищати у суді права споживачів, які не є членами громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів);

11) звертатися до правоохоронних органів та органів виконавчої влади про притягнення до відповідальності осіб, винних у випуску та реалізації продукції неналежної якості;

12) інформувати громадськість про права споживачів;

13) сприяти розвитку міжнародного співробітництва у сфері захисту прав та інтересів споживачів.

 Самостійна робота – 14 год.

  1.   Роль і значення товарознавства у вирішенні соціально-економічних завдань щодо захисту прав споживачів. 

Товарознавство є однією з наук, що найбільшою мірою соціальне затребувана саме на сучасному етапі. Для акцентування позицій наукового товарознавства є необхідність розглянути основні напрямки його застосування.

Традиційно науковці - товарознавці беруть активну участь у розробці нових товарів, починаючи з його „ідеї"", через створення певної наукової концепції, дослідження споживчих властивостей до впровадження у виробництво. Враховуючи свідомий та комплексний підхід до цього процесу, можна з певністю стверджувати, що товари, створені за цією схемою, максимально адаптовані до споживацьких вимог.

Однією з важливих складових товарознавства є розробка заходів щодо забезпечення якості товарів (як нових, так і традиційного асортименту):

- пошук та дослідження нових сировинних компонентів, встановлення шляхів їх застосування в харчових системах;

- визначення ступеня відповідності специфіці товару певних пакувальних матеріалів;

- розробка причинно - наслідкових залежностей факторів, які формують якість товарів;

- прогнозування її під час всього процесу товаропросування, що реалізує право споживача на гарантовану якість. Дослідження якості товарів, яке може здійснюватися шляхом проведення комплексних товарознавчих експертиз, дозволяє встановити основні позитивні та негативні аспекти товару, в тому числі ті, що не очікуються або не властиві аналогічним товарам.

Визначення показників нешкідливості, розробка критеріїв потенційної небезпеки товарів для споживача, дослідження профілактичних властивостей - одні з актуальніших на сьогодні функцій науки про якість товару.

Україна була і залишається унікальною за традиціями харчування державою. Багато десятиріч в країні споживали тільки натуральні продукти, вітчизняна промисловість була позбавлена будь-яких синтетичних, штучних добавок і залучала до харчового обігу тільки природні барвники, ароматизатори, стабілізатори, емульгатори тощо. Сучасний стан товарного ринку, на якому представлені товари, по-перше, традиційного асортименту, по-друге, нові за рецептурою та технологією, по-третє, товари - сурогати, призвів до дезорієнтації українського невибагливого споживача майже до повного знищення „вітчизняної якості". Відродження та пропаганда цієї товарної категорії одне з пріоритетних напрямків розвитку товарознавства. Небувалого розвитку набула проблема виявлення фальсифікації товарів. Якщо десять років тому, крім пересортиці товару, фальсифікація нічим себе не „виявила", сьогодні ми складаємо класифікації її видів.

Відносна прозорість наших кордонів та недосконалість законодавства спровокували виникнення порочної практики імпорту в Україну товарів, які не можуть бути реалізованими на території країни-виробника, а благополучно, іноді з позначкою „для країн третього світу", надходять до нас. При цьому великі вітчизняні підприємства харчової промисловості за економічних обставин не здатні випускати такого обсягу та асортименту продукції, як за часів планової економіки. Конкуренцію їм склали фірми, для яких характерні мобільність змін та гнучкість асортименту, значна пристосованість до вимог ринку. З точки зору ліквідації товарного дефіциту їм немає рівних, але виробництво є низькокваліфікованим, хаотичним, часто не відповідає технологічним нормам.

Крім того, присвоєння марок, товарних знаків для продукції таких підприємств є процедурою не тільки дорогою, але й не бажаною із-за потенційної можливості апеляції споживачів на неякісність, підробку, тому і виглядає вона знеособленою. Створення нових або аргументоване застосування існуючих методик визначення фальсифікації товарів, відбір та систематизація інформації про факти фальсифікації, запровадження практики антиреклами фальсифікованих товарів з наданням компетентного коментарю - все це функції товарознавства.

Крім того, товарознавство може і повинно відігравати ключову роль у розробці сучасних науково-практичних критеріїв ідентифікації як сукупної якості товарів, так і окремих її ознак.

Однією з найгостріших потреб сьогодення є організація широкомасштабних заходів щодо створення сучасних норм стосовно товарів. Враховуючи бурхливі ринкові перетворення, певної раціоналізації потребують існуючі класифікації груп товарів з урахуванням реального асортименту, змін та доповнень в стандартах, внесені за останні роки. Самі стандарти та товари теж повинні бути переглянуті в аспекті їх актуалізації виходячи із набутого практичного досвіду, сучасних уявлень науки про харчування, безпеки тощо.

Неприпустимим є ігнорування компетентності науковців-товарознавців при розробці законодавчої бази щодо товарів. Підтвердженням цього є очевидні для більшості спеціалістів недоліки нових законів.

Неоціненним за значенням може стати перспективний внесок товарознавства у реалізацію одного з основних прав споживачів -права на інформацію. Добутки товарознавства можуть бути направлені на:

- раціоналізацію інформації на упакуванні товарів;

- розробку змісту інформаційного забезпечення просування товарів (анотації, листівки, буклети тощо);

- інформування споживачів через засоби масової інформації;

- висвітлення позитивних та негативних аспектів щодо товарів;

- акцентвіння проблем, пов'язаних з товаром;

- роз'яснювання специфічних ознак сучасного товарного ринку;

- формування громадської думки щодо підтримання українського товаровиробника.

Реклама як один із ефективних засобів забезпечення „успіху" товару на ринку теж потребує втручання товарознавців в питанні:

- розробки змісту реклами товарів для максимізації ступеня захисту прав споживачів;

- експертизи змісту існуючої та нової реклами на відповідність чинним нормам і споживацьким вимогам.

Освіта була, є і залишається надовго одним з поширених, впливових та ефективних засобів підвищення свідомості споживача, вміння приймати компетентне рішення про вибір товарів та послуг на ринку. Вона дозволяє створювати умови для забезпечення як здоров'я та безпечності самого споживача, так і „здоров'я " суспільства в цілому. На сьогодні положення із споживацькою освітою можна характеризувати як незадовільне. Існує нагайна потреба у кваліфікованих фахівцях, які б могли не тільки особисто передавати свої знання іншим, але й вміти організувати осередки створення та поширення таких знань серед значної кількості споживачів.

Таким чином, хотілося б зазначити актуальність та соціальну затребуваність товарознавства як науки; звернути увагу на небувалий за всю історію його розвитку інтеграційний характер сучасного етапу (необхідність широкомасштабного співробітництва з державними і недержавними органами у справах захисту прав споживачів, Держстандартом, МОЗ України, Митним комітетом та іншими); зазначити життєво важливу для країни потребу в міжнародній співпраці за консумерськими напрямками; наголосити на освітянській для споживача функції сучасного товарознавства.

  1.  Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав та інтересів споживачів і його територіальних органів. 

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні. органи в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі:

- здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів;

- забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів.

Вони мають право:

1) давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

2) перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів. Порядок проведення таких перевірок визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів;

3) відбирати у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості на місці або проведення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях та інших установах, акредитованих на право проведення таких робіт згідно із законодавством, з оплатою вартості зразків і проведених досліджень (експертизи) за рахунок коштів державного бюджету. У разі встановлення за результатами проведених досліджень (експертизи) факту реалізації продукції неналежної якості та/або фальсифікованої суб'єкт господарювання, що перевірявся, відшкодовує здійснені за це витрати. Кошти відшкодовування витрат зараховуються до державного бюджету. Порядок відбору таких зразків визначається Кабінетом Міністрів України;

4) проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за реалізовану продукцію. У разі неможливості повернення продукції, яка була використана (одержана) під час контрольної перевірки, відшкодування затрат відноситься на результати діяльності суб'єктів господарювання. Порядок проведення таких перевірок визначається Кабінетом Міністрів України;

5) одержувати безоплатно від суб'єктів господарювання, що перевіряються, копії необхідних документів, які характеризують якість продукції, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, що використовуються для виробництва цієї продукції;

6) припиняти відвантаження і реалізацію товарів, що не відповідають вимогам нормативних документів, до усунення суб'єктами господарювання виявлених недоліків;

7) забороняти суб'єктам господарювання реалізацію споживачам продукції:

а) на яку відсутні документи, що засвідчують її відповідність вимогам нормативних документів;

б) на яку в нормативно-правових актах та нормативних документах встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я, майна споживачів та охорони навколишнього природного середовища, якщо продукцію внесено до переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, але яка не має сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання відповідності);

в) ввезеної на територію України без документів, які підтверджують її належну якість;

г) на яку строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув;

ґ) яка є фальсифікованою;

8) приймати рішення про:

а) припинення суб'єктами господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, реалізації та виробництва продукції, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, - до усунення виявлених недоліків;

б) тимчасове припинення діяльності суб'єктів господарювання сфери торгівлі (секцій, відділів), послуг, у тому числі ресторанного господарства, складів підприємств оптової і роздрібної торгівлі та організацій незалежно від форми власності, що систематично реалізують товари неналежної якості, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання та транспортування товарів, - до усунення виявлених недоліків;

9) опломбовувати у порядку, передбаченому законодавством, виробничі, складські, торговельні та інші приміщення суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, а також несправні, з неправильними показаннями, з пошкодженим повірочним тавром або без нього, чи з таким, строк дії якого закінчився, засоби вимірювальної техніки, за допомогою яких здійснюється обслуговування споживачів, з подальшим повідомленням про це територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації;

10) подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів;

11) передавати матеріали перевірок на дії осіб, що містять ознаки злочину, органам дізнання чи досудового слідства;

12) накладати на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення.

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцезнаходженням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів або його територіальних органів;

13) накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Результати перевірок суб'єктів господарювання службовими особами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних органів оформлюються відповідними актами.

Службові особи органів виконавчої влади, які здійснюють захист прав споживачів, зобов'язані суворо додержуватися вимог законодавства. За невиконання або неналежне виконання обов'язків службові особи притягаються до відповідальності згідно із законодавством.

Інші органи виконавчої влади здійснюють державний захист прав споживачів у межах своєї компетенції, визначеної законодавством.

Органи місцевого самоврядування з метою захисту прав споживачів мають право створювати при їх виконавчих органах структурні підрозділи з питань захисту прав споживачів, які вправі:

1) розглядати звернення споживачів, консультувати їх з питань захисту прав споживачів;

2) аналізувати договори, що укладаються продавцями (виконавцями, виробниками) із споживачами, з метою виявлення умов, які обмежують права споживачів;

3) у разі виявлення продукції неналежної якості, фальсифікованої, небезпечної для життя, здоров'я, майна споживачів і навколишнього природного середовища терміново повідомляти про це відповідні територіальні органи у справах захисту прав споживачів, інші органи, що здійснюють контроль і нагляд за якістю і безпекою продукції;

4) у разі виявлення фактів реалізації продукції, яка не супроводжується необхідною, доступною, достовірною, своєчасною інформацією та відповідними документами, або продукції з простроченим строком придатності - тимчасово зупиняти реалізацію продукції до пред'явлення інформації, супровідних документів або припиняти її реалізацію;

5) готувати подання до органу, який видав дозвіл на провадження відповідного виду діяльності, для вирішення питання про тимчасове зупинення його дії чи про дострокове анулювання у разі систематичного порушення прав споживачів;

6) подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів.

Службова особа спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів при виконанні своїх службових обов'язків перебуває під захистом закону.

Держава гарантує захист життя, здоров'я, честі, гідності та майна службової особи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів і членів її сім'ї від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Усі службові особи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів підлягають державному обов'язковому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету.

Порядок та умови страхування службової особи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Образа службової особи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, а також опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на неї завдань, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.

У разі каліцтва чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків, службова особа спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів одержує компенсацію в розмірі від річного до п'ятирічного грошового утримання залежно від ступеня втрати працездатності, а в разі її загибелі із зазначеної причини сім'ї загиблого виплачується одноразова допомога в розмірі десятирічного грошового утримання за останньою посадою.

Шкода (збитки), завдані майну службової особи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів або членів її сім'ї у зв'язку з виконанням нею службових обов'язків, компенсуються в повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету з подальшим стягненням цієї суми з винних осіб.

  1.  Повноваження органів захисту прав споживачів та порядок проведення перевірок.

Згідно зі ст.4 Закону України „Про захист прав споживачів" повноважними органами з захисту прав споживачів є:

- Державний комітет України у справах захисту прав споживачів та його територіальні органи;

- Державний комітет України зі стандартизації, метрології і сертифікації та його територіальні органи;

- органи і установи Державного санітарно-епідеміологічного нагляду України;

- Ради народних депутатів, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації та інші.

Посадові особи вказаних органів мають право:

- видавати господарюючим суб'єктам обов'язкові до виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

- перевіряти на підприємствах торгівлі, громадського харчування та послуг:

а) якість товарів (робіт, послуг);

б) дотримання обов'язкових вимог з безпеки товарів (робіт, послуг);

в) дотримання правил торгівлі та надання послуг;

- вільно входити і обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення;

- відбирати зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки якості на місці або для проведення незалежної експертизи в лабораторіях (при цьому така експертиза виконується за рахунок підприємств, у яких відбувалася перевірка). Порядок відбору зразків затверджений постановою КМУ від 02.04.94р. №215;

- проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за вказані послуги та peaлізовані товари. Порядок

- проведення таких перевірок затверджений постановою КМУ від 02.04.94р. №215;

- припиняти відвантаження та реалізацію товарів, які не відповідають вимогам нормативних документів, до усунення недоліків, згідно з положенням, затвердженим постановою ВРУ від 25.01.95р. №26/95 - ВР;

- забороняти реалізацію споживачам товарів (виконання робіт, надання послуг), на які у підприємств:

1) відсутні документи, які засвідчують їх відповідність вимогам нормативних документів;

2) відсутні сертифікати відповідності при реалізації товарів;

3) відсутні документи, які підтверджують відповідну якість імпортних товарів;

- тимчасово, до усунення виявлених недоліків, припиняти діяльність підприємств сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, які систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі і надання послуг, умови зберігання та транспортування товарів у порядку, затвердженому постановою ВРУ від 25.01.95р. №26/95 - ВР;

- опломбовувати в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг:

1) виробничі, складські, торговельні та інші приміщення;

2) неправильні, несправні й такі, що не мають відповідного клейма чи з порушеними термінами повірки вимірювальні прилади, за допомогою яких здійснюється обслуговування споживачів у відповідності до порядку, затвердженого наказом Держспоживзахисту від 13.02.96р. №5;

- вилучати неякісні товари, документи та інші предмети, що свідчать про порушення прав споживачів;

- подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів;

- передавати матеріали перевірок на дії осіб, що мають ознаки злочину, органам дізнання чи попереднього слідства;

- накладати на винних осіб адміністративні штрафи;

- накладати на господарюючих суб'єктів сфери торгівлі, громадського харчування та послуг, в тому числі на громадян-підприємців, стягнення, передбачені ст.23 Закону про захист прав споживачів.

Державний контроль за дотриманням законодавства на про захист прав споживачів здійснюється Держспоживзахистом та його регіональними органами, які мають право перевіряти:

- підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і організаційно-правових форм;

- громадян-підприємців;

- іноземних юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України.

Права посадових осіб органів захисту прав споживачів при проведенні перевірок викладені в ст.5 Закону про захист прав споживачів. Порядок проведення контрольної перевірки правильності розрахунку із споживачами за надані послуги і реалізовані товари затверджений постановою КМУ від 02.04.94р. №215.

Контрольні перевірки проводяться посадовими особами вищезазначених органів Держспоживзахист після пред'явлення службового посвідчення і в присутності особи, яка здійснює безпосередній продаж товарів (продавця), та, по можливості, представника перевіряючого господарюючого суб'єкта (наприклад, директора магазину).

Результати контрольної перевірки оформляються актом, один примірник якого залишається у перевіряючого підприємства.

Якщо при проведенні контрольної перевірки будуть встановлені порушення правил торгівлі, особа, що допустила порушення, зобов'язана надати письмове пояснення. Це пояснення додається до акта контрольної перевірки, про що в акті ставиться відповідна відмітка.

Акт про результати контрольної перевірки підписується всіма учасниками контрольної перевірки.

Продавець (виконавець), представник господарюючого суб'єкта мають право при підписанні акта письмово оформити свою незгоду з результатами контрольної перевірки в формі протоколу розбіжностей. Згідно зі ст.10 Указу Президента України від 23.07.98р. №817/98 „Про деякі міри з дерегулювання підприємницької діяльності" державні органи у справах захисту прав споживачів здійснюють позапланові перевірки діяльності суб'єктів підприємницької діяльності виключно на основі отримання від споживачів скарг про порушення такими суб'єктами вимог законодавства про захист прав споживачів.

Скарга споживача повинна подаватися в письмовому вигляді і містити прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, серію і номер паспорта або інший документ, який засвідчує особу, а також дані про товар, при продажу якого були порушені права споживача.

Органи у справах захисту прав споживачів не мають права розголошувати відомості про споживача, який подав скаргу.

З цього ми бачимо, що службові особи управління у справах захисту прав споживачів мають широкі повноваження. Вони мають право перевіряти на підприємствах торгівлі і громадського харчування якість товарів, дотримання правил торгівлі, вільно входити і обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення, забороняти реалізацію товарів, тимчасово припиняти діяльність торговельних підприємств, накладати штрафи та стягнення. Але також службові особи повинні суворо дотримуватися законодавства України „Про захист прав споживачів" та зобов'язані не розголошувати відомостей, отриманих під час здійснення своїх повноважень.

  1.  Повноваження інших органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо захисту прав споживачів.

Структура, напрями діяльності та завдання Держспоживзахисту України

Розбудова незалежної держави, впровадження в її економіку ринкових відносин зумовили необхідність розробки в Україні ефективного механізму захисту прав та законних інтересів споживачів.

Реалізація загальнодержавної політики впровадження і розвитку консюмеризму в Україні почалися із забезпечення правової й організаційно-структурної бази. Як уже зазначено, першою серед колишніх республік СРСР Верховна Рада України 12 травня 1991 р. прийняла Закон "Про захист прав споживачів". Наступного року Постановою Кабінету Міністрів від 1 липня 1992 р. (№ 297) був створений Державний комітет України у справах захисту прав споживачів (Держспоживзахист). З 1997 р. Держспоживзахист став членом СІ. Держспоживзахист став основним органом серед тих, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів. Рішення Держспоживзахисту, як центрального органу виконавчої влади, підвідомчого Кабінету Міністрів України, стали обов'язковими для центральних і місцевих органів державної влади, а також підприємств і організацій.

Основні завдання Держспоживзахисту:

  •  Забезпечення реалізації державної політики щодо захисту прав споживачів на всій території України.
  •  Сприяння виконанню в Україні Керівних принципів захисту інтересів споживачів, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН 9.04.85 р. Узагальнення практики застосування законодавства з питань, які входять до його компетенції; розробка пропозицій щодо його удосконалення, подання їх на розгляд до Кабінету Міністрів України.
  •  Визначення основних напрямків та координація здійснення заходів міждержавного та міжнародного співробітництва у сфері захисту прав споживачів.
  •  Здійснення методичного керівництва та координація роботи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в Україні з питань захисту прав споживачів у разі придбання або використання ними товарів, робіт, послуг.
  •  Здійснення державного контролю за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів центральними та місцевими органами виконавчої влади та господарюючими суб'єктами-підприємствами (об'єднаннями), установами, організаціями, не
  •  залежно від форм власності, громадянами-підприємцями та іноземними юридичними особами, що здійснюють підприємницьку діяльність на території України.
  •  прийняття рішень про зняття з виробництва та вилучення з обігу товарів, що не відповідають вимогам нормативної документації. Заборона господарюючим суб'єктам реалізації товарів, на які відсутні документи, що підтверджують їх якість.
  •  здійснення контролю за дотриманням рекламодавцями, виробниками та розповсюджувачами реклами вимог законодавства України про рекламу в сфері захисту прав споживачів.
  •  захист споживачів від порушень рекламодавцями, виробниками та розповсюджувачами реклами законодавства України про рекламу.
  •  захист інтересів і прав громадян як споживачів у разі придбання замовлення або використання ними товарів, робіт, послуг для власних потреб.
  •  вжиття заходів впливу до господарюючих суб'єктів, які порушують права споживачів, а також до рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами, які порушують законодавство про рекламу, передбачених законодавством.
  •  направлення матеріалів перевірок за фактами зловживань до відповідних органів, до компетенції яких входить прийняття щодо них рішень.
  •  висвітлення у засобах масової інформації результатів роботи державних органів у справах захисту прав споживачів, інформування населення про порядок реалізації прав споживачів та законодавства про рекламу.
  •  проведення роботи щодо освіти споживачів.

Структура та напрями діяльності управлінь у справах захисту прав споживачів

Основною проблемою державних підприємств, в тому числі і управлінь у справах захисту прав споживачів, є недостатнє фінансування з боку Держави. Доказ цьому - це незначний склад (за чисельністю 9-15 чоловік) спеціалістів в управлінні. Кожний провідний спеціаліст відповідає за декілька груп товарів (послуг), наприклад, один спеціаліст на всю область проводить перевірки по всіх групах продовольчих товарів.

Начальник управління у справах захисту прав споживачів керує процесом роботи спеціалістів на підприємстві. В його обов'язки входить: організація роботи спеціалістів, консультації для споживачів.

Заступник начальника управління у справах захисту прав споживачів підпорядкований начальнику управління і виконує розпорядження начальника, доводить їх до відома спеціалістів управління.

Спеціалісти управління у справах захисту прав споживачів роблять планові та позапланові (за письмовими скаргами споживачів) контрольні перевірки по областях України. Вони підпорядковані заступникові начальника управління у справах захисту прав споживачів.

Бухгалтер веде статистичний облік заяв споживачів та іншу фінансову звітність. Він підпорядковується безпосередньо начальнику у правління у справах захисту прав споживачів.

Організація та порядок роботи управління у справах захисту прав споживачів

Спеціалісти управління у справах захисту прав споживачів мають право:

- видавати господарюючим суб'єктам обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачі»; перевіряти на підприємствах торгівлі, громадського харчування та послуг: якість товарів (робіт, послуг), додержання обов'язкових вимог щодо безпеки товарів (робіт, послуг), додержання правил торгівлі та надання послуг;

безперешкодно входити та досліджувати будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення;

відбирати зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки якості на місці або для проведення незалежної експертизи у лабораторіях (при цьому така експертиза виконується за рахунок підприємств, у яких проводиться перевірка);

проводити контрольні перевірки правильності розрахунків зі споживачами за надані послуги і реалізовані товари; припиняти відвантаження та реалізацію, які не відповідають вимогам нормативних документів до усунення недоліків згідно з положенням, затвердженим постановою Верховної Ради України від 25.01.95 р. №26/95-ВР;

забороняти реалізацію споживачам товарів (виконання робіт, надання послуг), на які у підприємства відсутні документи, які посвідчують їх відповідність вимогам нормативних документів; відсутні сертифікати відповідності на товари, що реалізуються; відсутні документи, які підтверджують відповідну якість імпортних товарів (завезених на територію України без документів);

Структура управління у справах захисту прав споживачів:

Начальник управління у справах захисту прав споживачів:

1) Заступник начальника управління у справах захисту прав:

Спеціаліст по продовольчих товарах

Спеціаліст по продовольчих товарах

Спеціаліст по промислових товарах

Спеціаліст по промислових товарах

Спеціаліст у справах комунального обслуговування

2) Бухгалтер

- тимчасово, до ліквідації виявлених недоліків, припиняти діяльність підприємств сфери торгівлі, громадського харчування та послуг, які систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі і надання послуг, умови зберігання та транспортування в порядку, затвердженому постановою ВРУ від 25.01.95р. №26/95-ВР;

- опломбовувати у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг: виробничі, складські, торговельні та інші приміщення; неправильні, несправні та з відсутнім відповідним клеймом або з порушеними строками повірки вимірювальних приладів, за допомогою яких здійснюється обслуговування споживачів у відповідності з порядком, затвердженим наказом Держспоживзахисту від 13.02.96р. №5;

- вилучати неякісні товари, документи та інші предмети, які свідчать про порушення прав споживачів;

- подавати у суд позови стосовно захисту прав споживачів;

- передавати матеріали перевірок на дію осіб, які вміщують ознаки злочину, органам дізнання або попереднього слідства;

- накладати на винних осіб адміністративні стягнення;

- накладати на господарюючі суб'єкти сфери торгівлі, громадського харчування та послуг, у тому числі на громадян-підприємців стягнення, які передбачені ст. 23 Закону про захист прав споживачів.

Державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів здійснюється управлінням у справах захисту прав споживачів, які мають право перевіряти:

- підприємства (їх об'єднання), заклади і організації незалежно від форм власності та організаційно-правових форм;

- громадян-підприємців;

- іноземних юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України.

Права посадових осіб органів захисту прав споживачів при проведенні перевірок викладені у ст. 5 Закону про захист прав споживачів. Порядок проведення контрольної перевірки правильності розрахунків зі споживачами за надані послуги та реалізовані товари затверджений постановою КМУ від 02.04.94 р. № 215.

Контрольні перевірки проводяться посадовими особами при пред'явленні службового посвідчення та в присутності особи, яка здійснює безпосередній продаж товарів (продавців), та, по можливості, представника перевіряючого господарюючого суб'єкта (наприклад, директора магазину).

Результати контрольної перевірки оформляються актом, один примірник якого залишається у перевіряючого підприємства.

Якщо при проведенні контрольної перевірки будуть встановлені порушення правил торгівлі (побутового обслуговування), особа, яка допустила порушення, повинна дати письмове пояснення. Це пояснення додається до акта контрольної перевірки, про що в акті робиться відповідна відмітка.

Акт про результати контрольної перевірки підписується всіма учасниками перевірки. У разі відмови підписати акт або дати письмове пояснення в акті робиться запис про те, що вказані особи ознайомлені зі змістом акта, проте від його підписання відмовилися.

Продавець, представник господарюючого суб'єкта, має право під час підписання акта письмово оформити свою незгоду з результатами контрольної перевірки у формі протоколу розбіжностей.

Згідно зі ст. 10 Указу Президента України від 23.07.98 р. № 817/98 „О некоторых мерах по дерегулированию предпринимательской деятельности" державні органи у справах захисту прав споживачів здійснюють позапланову перевірку діяльності суб'єктів підприємницької діяльності виключно на основі одержаних від споживачів скарг про порушення такими суб'єктами вимог законодавства про захист прав споживачів.

Скарга споживача повинна подаватися у письмовому вигляді і вміщувати відомості про прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, серію та номер паспорта або іншого документа, що посвідчує особистість, а також дані про товар, при продажу якого були порушені права споживача. Органи у справах захисту прав споживачів не мають права розголошувати вказані відомості про споживача, який подав скаргу.

За результатами перевірки до суб'єктів підприємницької діяльності можуть застосовуватися санкції у вигляді:

  •  тимчасового припинення діяльності;
  •  анулювання сертифікатів та ліцензій;
  •  вилучення неякісних товарів, документів та інше;
  •  заборони на реалізацію (продаж) товарів, які не відповідають
  •  вимогам нормативних документів;
  •  накладення адміністративних стягнень;
  •  застосування санкцій згідно зі ст. 23 Чакону про захист прав споживачів.

Застосовувати фінансові санкції до господарюючого суб'єкта за порушення законодавства про захист прав споживачів, які передбачені ст. 23 Закону про захист прав споживачів та п. 2 положення, затвердженого постановою КМУ від 14.04.94 р. № 236, мають право:

- голова Держспоживзахисту та його заступника;

- начальники управлінь у справах захисту прав споживачів у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, їх заступника.

Рішення про накладення стягнення приймається на основі акта перевірки, який складено уповноваженою посадовою особою Держспоживзахисту та затвердженого начальником (його заступником), і оформляється постановою у встановленій формі.

У разі необхідності питання про накладення стягнення може розглядатися за участю представника господарюючого суб'єкта.

Постанова про накладення стягнення складається у трьох примірниках:

- перший примірник залишається в державному органі у справах захисту прав споживачів, посадова особа якого прийняла постанову про накладення стягнення;

- другий примірник постанови у триденний термін після його прийняття направляється господарюючому суб'єкту або видається його представникові під розписку;

- третій примірник передається державній податковій інспекції за місцем знаходження підприємства для контролю за нарахуванням суми штрафу.

Штраф повинен бути перерахований підприємством у п'ятнадцятиденний термін з дня отримання постанови.

У триденний термін після сплати підприємство повинно письмово повідомити державний орган у справах захисту прав споживачів, який наклав стягнення, з зазначенням номера й дати платіжного доручення, на основі якого сплачено штраф.

При порушенні п'ятнадцятиденного терміну сплати штрафу державна податкова інспекція за місцем знаходження підприємства стягує штраф у бсзспірному порядку в десятиденний строк.

Рішення про накладення стягнення на господарюючі суб'єкти може бути оскаржене у вищий орган Держспоживзахисту або суд, при цьому подання скарги не зупиняє виконання рішення (ст. Закону про захист прав споживачів). 

Згідно з п. 12 ст. 5 Закону про захист прав споживачів органи Держспоживзахисту мають право накладати на винних осіб адміністративні штрафи.

Згідно зі ст. 14 КУпАП посадові особи підприємств несуть відповідальність за адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням встановлених правил у сфері торгівлі, захисту прав споживачів, стандартизації та метрології, забезпечення виконання яких входить в їх службові обов'язки.

Основою для притягнення посадових осіб до адміністративної відповідальності та порядок накладення адміністративних штрафів передбачені такими статтями КУпАП: 155, 156, 156і, 167, 168, 168, 170, 170, 172, 188.

За фактом здійснення адміністративного правопорушення посадовою особою Держспоживзахисту складається протокол, в якому, крім інших обов'язкових даних, вказується суть адміністративного правопорушення та назва нормативного акта, який передбачає відповідальність за це правопорушення.

Протокол підписується особою, яка його виписала, та правопорушником - посадовою особою підприємства, яке перевіряється.

У разі незгоди особи, яка здійснила правопорушення, на основі, якого накладене стягнення, така особа може скласти протокол розбіжностей, або пояснення та зауваження за змістом протоколу, а у разі відмови від підпису протоколу - викласти мотиви своєї відмови.

Згідно зі ст. 227 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в п'ятнадцятиденний термін від дня складення протоколу.

Рішення про накладення адміністративних штрафів виноситься уповноваженою посадовою особою - начальником Управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі чи його заступниками. На основі рішення виноситься постанова, копія якої впродовж трьох днів вручається чи надсилається особі, стосовно якої вона винесена.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення не є кінцевою і може бути оскаржена у вищому органі (Держспоживзахист або суд).

У разі неодержання вкачаного терміну з поважних причинам цеп термін за заявою особи, стосовно якої винесена постанова, може бути поновлений органом, правомочним розглядати скаргу Я скарга подана у встановлений термін, виконання про накладання адміністративного штрафу призупиняється.

На розгляд скарги та винесення рішення по ній також встановлений десятиденний термін з дня її надходження (ст. 292 КУпАП).

Постанова про накладання адміністративного штрафу обов'язкова для виконання підприємствами всіх форм власності, посадовими особами та громадянами.

Згідно зі ст. 307 КУпАП штраф повинен бути сплачений правопорушником не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а у разі оскарження - не пізніше п'ятнадцяти днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Штраф, накладений за здійснення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу Ощадбанку України.

У разі несплати штрафу в строк постанова про накладення штрафу направляється за місцем роботи для утримання суми штрафу в примусовому порядку із заробітної платні.

Документи щодо організації та порядку захисту прав споживачів

Документами, які регулюють організацію та порядок захисту прав споживачів, є:

Інструкція про порядок опломбування виробничих, складських, торгових та інших приміщень, а також неправильних, несправних та з відсутнім відповідним тавром чи з порушеними строками повірки вимірювальних пристроїв, затверджена наказом Держспоживзахисту України від 13.02.96 р. № 5; Наказ Державного Комітету України у справах захисту прав споживачів від 17.09.97 р. № 50 „Про затвердження форм актів перевірок додержання законодавства про захист прав споживачів господарюючими суб'єктами сфери торгівлі та громадського харчування"; - Інструкція про порядок вилучення з реалізації (конфіскації) шкідливих для здоров'я продуктів харчування, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.04.95 р. № 68; Наказ Державного Комітету України у справах захисту прав споживачів від 17.10.97 р. № 53 „Про введення порядку накладання штрафів за порушення законодавства про рекламу"; Порядок застосування державними органами у справах захисту прав споживачів фінансових санкцій за порушення Закону України „Про державне регулювання виробництва та торгівлі спиртом етиловим, коньячним та плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами", затверджений наказом Дсржспоживзахисту від 24.09.96 р. № 36.

  1.  Правовий захист службових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних органів.

Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення у життя державної політики щодо захисту прав споживачів на всій території України, здійснює керівництво дорученою сферою управління, несе відповідальність за стан її розвитку. Були створені управління з захисту прав споживачів. Наприклад, управління Державної інспекції з якості товарів і торгівлі у Чернігівській області було засновано згідно з постановою Ради Міністрів УРСР № 461 від 10 травня 1965 року й наказу Міністра торгівлі УССР № 235 від 10 червня 1965 року наказом Головного управління Держінспекції з якості товарів і торгівлі УРСР від 15 червня 1965 року.

Функції управління:

1. Здійснення контролю за виконанням усіма промисловими підприємствами, організаціями й підприємствами торгівлі й громадського харчування, незалежно від відомчого підпорядкування, законодавства СРСР й УРСР, наказів Державного комітету Ради Міністрів СРСР з торгівлі. Міністерства торгівлі УРСР, стосовно якості виробництва, зберігання й реалізації товарів народного споживання.

2. Перевірка якості товарів народного споживання на промислових підприємствах, їх базах, складах.

3. Здійснення контролю за дотриманням усіма промисловими підприємствами, оптовими базами, конторами, фірмами, підприємствами торгівлі й громадського харчування встановлених цін та націнок на товари народного споживання.

4. Контроль за дотриманням в роздрібній торговельний мережі й на підприємствах громадського харчування встановлених правил торгівлі.

5. Розробка пропозицій про поліпшення виробництва товарів.

На виконання постанови Верховної Ради Української РСР від 12.05.1991 р. № 1024 XII „Про порядок введення в дію Закону України „Про захист прав споживачів" постановою Ради Міністрів України від 1 червня 1992 року № 297 створено Державний комітет України у справах захисту прав споживачів.

З липня 1992 року розпорядженням Президента України „Про місцеві органи у справах захисту прав споживачів" створюється Державний комітет України у справах захисту прав споживачів, управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві і Севастополі.

З листопада 2000 року управління у справах захисту прав споживачів підпорядковано Державному комітету стандартизації, метрології та сертифікації України.

З метою підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів Указом Президента України від 01.10.2002 року Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України перетворено в Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, який є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом і підпорядкований безпосередньо Кабінету Міністрів України.

Територіальні органи у справах захисту прав споживачів, незважаючи на їх недостатню чисельність (наприклад, у Чернігівському обласному управлінні у справах захисту прав споживачів працює 9 чоловік), проводять контроль за дотриманням господарюючими суб'єктами вимог законодавства про захист прав споживачів.




1. тематика 9
2. Информация и навыки полученные в процессе одного проекта часто позволяют определить направления дополнит
3. Это один из крупнейших исходов населения в последние десятилетия нынешнего столетия
4. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук КИ
5. Воистину ваш Господь Аллах Который сотворил небеса и землю за шесть дней а затем вознесся на Трон или утве
6. первая медицинская помощь; доврачебная фельдшерская; первая врачебная помощь; квалифицированная м
7. Доклад- Айва
8. 2 Учет начисления заработной платы на предприятии6 1
9. Роман ЕЗамятина Мы и жанр антиутопии в современной русской литературе
10. Дня пограничника.html
11. Topic ldquo;My friends nd Irdquo;
12. диагностического факультета Краткая история латинского языка Роль древнегреческой медицины в.html
13. . Кожен народ нація незалежно від рівня його політичного економічного та культурного розвитку а також чисе
14. 51 курсанта спеціальне звання Живчик Юлії Євгенівни прізвище ім~я та по батькові Керівник- викла
15. тематизировать детские представления о Вселенной Солнечной системе и её планетах
16. Органы юстиции в системе разделения властей
17. Зашита информации - методы и объекты
18. таки лечиться Подробно о всех методах лечения Наркология в нашей стране стала местом для зарабатыв
19. Озон [3] 1
20. УФИМСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ АВИАЦИОННЫЙ ТЕХНИЧЕСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ Кафедра телекоммуникационных систем