Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 1
Соціальна профілактика як аспект соціальної політики держави
ПЛАН
1.Сутність соціальної профілактики.
Загальна соціально-економічна скрута, яку сьогодні переживають різновікові категорії населення України, потребує зосередження зусиль державних органів у справах молоді, фахівців соціальних служб для молоді та інших соціальних інституцій, молодіжного громадського активу для вирішення комплексу найгостріших питань, пов'язаних з попередженням асоціальної поведінки молоді та підлітків. Саме тому проведення необхідних заходів з метою профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі закономірно стало одним із основних завдань системи центрів соціальних служб для молоді.
Актуальність цих завдань підсилюється ще й тим, що з кожним роком зростає кількість кризових явищ у суспільстві. Вони тісно пов'язані не тільки з політичною, соціально-економічною ситуацією та нестабільністю в суспільстві, а і з умовами виховання та побутовим неблагополуччям у сім'ях, недоліками в організації навчально-виховного процесу в закладах освіти, негативним впливом антигромадських елементів тощо. Недостатня увага приділяється організації дозвілля дітей і підлітків, вихованню в них поваги до закону і загальноприйнятих правил поведінки в суспільстві, формуванню позитивного погляду на здоровий спосіб життя.
Сам термін «профілактика» (від грецького «запобіжний») звичайно асоціюється із запланованим попередженням якоїсь несприятливої події, тобто з усуненням причин, здатних викликати ті або інші небажані наслідки. З цього виходить, що профілактика повинна проводитися у формі запланованих дій, націлених головним чином на досягнення бажаного результату, але в той же час і на запобігання можливих негативних явищ.
Соціальна профілактика має на меті зусилля, спрямовані:
- на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп;
- попередження ускладнення вже наявних проблем.
Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Профілактика грунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку дітей і молоді, в їхній поведінці, стані здоров’я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля.
У сучасній практиці розрізняють первинну, вторинну та третинну профілактику. Так, відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони здоров’я, профілактика поділяється на первинну, вторинну і третинну.
Первинна профілактика. Найбільш масова та найбільш неспецифічна, її контингент включає загальну популяцію дітей, підлітків і молоді, а метою є формування активного, адаптивного, високо функціонального життєвого стилю, спрямованого на здоров’я. Первинна профілактика є найбільш ефективною. Зусилля первинної профілактики спрямовані не стільки на попередження хвороби, скільки на формування здорового способу життя.
Первинна профілактика має наступні завдання:
• удосконалювання, підвищення ефективності використовуваних молодою людиною активних, конструктивних поведінкових стратегій;
• збільшення потенціалу особистісних ресурсів (формування позитивної, стійкої Я-концепції, підвищення ефективності функціонування соціально-підтримуючих мереж, розвиток емпатії, внутрішнього контролю власної поведінки і т.д.).
Основними способами реалізації задач первинної профілактики є:
• навчання здоровому способу життя: усвідомлення, розвиток і тренування визначених умінь справлятися з вимогами соціального середовища, керувати своєю поведінкою;
• надання дітям і підліткам психологічної і соціальної підтримки адекватними підтримуючими системами і структурами.
Виконання задач первинної профілактики повинне здійснюватися спеціально навченими в області профілактики психологами, медичними і соціальними психологами і педагогами.
Первинна профілактика більшою мірою носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок.
Її змістом є:
- надання підліткам та молоді інформації про наслідки асоціальних дій, вживання різних видів алкогольних, наркотичних та токсичних речовин;
- роз’яснення правових норм стосовно різних аспектів асоціальної поведінки; популяризація переваг здорового способу життя;
- формування у підлітків та молоді навичок культурного проведення дозвілля;
- створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної, громадської діяльності.
Вторинна профілактика має на меті обмеження поширення окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Вторинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді містить у собі як соціально-психологічні, так і медичні заходи неспецифічного характеру, її контингентом є діти і підлітки з ризикованою поведінкою (бездоглядні діти, діти з кризових сімей, діти вулиці).
По своїй спрямованості на контингенти ризику вторинна профілактика є масовою, залишаючись при цьому індивідуальною у відношенні конкретної дитини чи підлітка.
Метою вторинної профілактики є зміна мало адаптивної дисфункціональної ризикованої поведінки на адаптивну форму поведінки
Вторинна профілактика має наступні завдання:
• розвиток активних стратегій поведінки, що допомагає подолати проблему;
• підвищення потенціалу особистісних ресурсів.
Виконання програм вторинної профілактики повинно здійснюватися спеціально навченими професіоналами-психотерапевтами, психологами, соціальними працівниками, педагогами і мережею непрофесіоналів - членів груп само- і взаємодопомоги, консультантами. Ефект від програм вторинної профілактики більш швидкий, але менш універсальний і діючий, ніж від первинної.
Третинна профілактика - комплекс соціальних, освітніх та медико-психологічних заходів, спрямованих на відновлення особистісного та соціального статусу людини, повернення її в сім'ю, освітній заклад, трудовий колектив, до суспільно-корисної діяльності. Тому соціально - педагогічна діяльність в межах третинної профілактики зосереджується в різноманітних осередках допомоги особистості: реабілітаційних центрах, дружніх клініках для молоді, анонімних кабінетах, громадських приймальнях.
Третинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді є переважно медико-соціальною, індивідуальною і направлена на попередження переходу сформованого захворювання в його більш важку форму, наслідків у вигляді стійкої дезадаптації.
Метою третинної профілактики є максимальне збільшення терміну ремісій.
При проведенні третинної профілактики різко зростає роль професіоналів - психотерапевтів, терапевтів, соціальних працівників і психологів, а також непрофесіоналів - консультантів, членів соціально-підтримуючих груп і співтовариств.
Крім цих видів профілактики, розрізняють ще загальну та спеціальну профілактики.
Загальна профілактика полягає у здійсненні попереджувальних заходів, спрямованих на виникнення певних проблем у майбутньому людини (на попередження негативної ризикованої поведінки підлітків).
Спеціальною профілактикою називається система заходів, спрямованих на попередження та локалізацію конкретних негативних явищ в поведінці людей (профілактика підліткового суїциду, профілактика небезпечної статевої поведінки тощо).
Отже, соціальна профілактика є комплексом конкретних соціальних заходів (економічних, організаційних, управлінських, культурно-виховних і інших), здійснюваних з метою попередження негативних явищ, зменшення їх кількості аж до повного викорінення шляхом виявлення і усунення причин і умов, які сприяють протиправній поведінці.
Профілактика не заперечує біологічних або генетичних чинників, але розглядає їх в більш широкому психологічному і культурному контексті. Сутність змін, що відбуваються, полягає не тільки в переорієнтації з лікування (втручання) на профілактику; новий підхід ще більшою мірою виявляється в самій організації профілактики.
2. Об’єкти та суб’єкти соціальної профілактики.
Предмет соціальної профілактики – процес сприяння соціальному розвитку особистості людини на різних етапах її віку; соціально-педагогічна діяльність, спрямована на оптимізацію соціального формування і розвитку особистості, усунення соціально-педагогічної проблеми шляхом здійснення профілактичних заходів; покращення соціально-педагогічних можливостей середовища, в якому живе і формується індивід.
Суб'єктами соціальної профілактики правопорушень є державні і господарські органи, профспілкові, суспільні організації, трудові колективи, посадовці і громадяни, що беруть участь в діяльності з профілактики негативних явищ в суспільстві. У профілактичній роботі покликані також брати участь засоби масової інформації.
Об'єктами соціально-профілактичної дії є ті негативні чинники життєдіяльності людей, які сприяють здійсненню асоціальних дій, а також недоліки у виховній діяльності і стереотипи поведінки, які спричинюють антигромадські вчинки.
Об’єкти соціально-профілактичної дії можна умовно підрозділити на чотири основні групи:
- негативні сторони в об’єктивних умовах життєдіяльності людей (матеріальна і соціально-культурна база, рівень добробуту і житлово-побутові умови, технічне забезпечення виробництва, технологічний процес, умови праці і т.д.);
- негативні сторони в організаційно-управлінській діяльності державних і суспільних органів самоврядування (система загальної і спеціальної освіти, соціально-побутове обслуговування, засоби масової інформації, установи культури, ідейно-виховна і культурно-масова робота);
- негативні сторони в міжособистісних відносинах і поведінці людей у процесі трудової діяльності, в побуті і відпочинку, а також у сімейних і родинних стосунках;
- негативні явища в правосвідомості і соціально-правовому мисленні.
Коло об’єктів соціально-профілактичної дії надзвичайно широке. Тому конкретні об’єкти соціально-профілактичної дії визначаються в процесі попереднього вивчення стану правопорядку в регіоні, галузі народного господарства, трудовому колективі.
На створення сприятливої обстановки у сфері розвитку профілактики прямо або побічно впливають наступні чинники:
1) визнання значимості психосоціальних, медичних і економічних проблем, вирішити які за допомогою наявного персоналу і технічних засобів неможливо. Відповідно, стає необхідним новаторське мислення і новий підхід до поліпшення охорони здоров’я і рішення загальнолюдських, індивідуальних і соціальних проблем;
2) постійне збільшення цін на лікування і реабілітацію при колишньому (чи навіть гіршому) рівні та стані фізичного і психічного здоров'я;
3) суперечливі підсумки досліджень в області традиційних методів втручання разом з деякими новими, успішними результатами дослідження в галузі профілактики;
4) підтвердження даних, що свідчать про нерівність людей з різних соціальних прошарків і культур у можливостях і якості лікування, соціального забезпечення;
5) підвищення уваги до проблеми здоров’я загалом: до здорового способу життя, раціонального харчування, фізичних вправ і т.д.;
6) обмеження ресурсів, що вкладаються урядом в оздоровлення природного і соціального середовища населення.
3. Рівні профілактики
Дія на соціально-профілактичні об’єкти здійснюється загальними, спеціальними й індивідуальними заходами.
Загальними є заходи, не призначені винятково для профілактики правопорушень, але які об'єктивно сприяють їх попередженню або скороченню (поліпшення умов праці, відпочинку і побуту людей, підвищення освітнього і культурного рівня населення, удосконалення виховної та культурно-масової роботи серед різних соціальних груп, особливо серед неповнолітніх)
Спеціальні заходи призначені виключно для профілактики кожного різновиду правопорушень і направлені безпосередньо на чинники, що впливають на їх скорочення.
Індивідуальні заходи призначені для дії на осіб, схильних до порушення правопорядку (посилення охорони громадського порядку, поліпшення виховної роботи, підвищення рівня соціального контролю за поведінкою осіб, які раніше вчинили правопорушення, і особливо злочини.
Можна стверджувати, що профілактична робота здійснюєть на таких рівнях: особистісному, сімейному, соціальному. На особистісному рівні профілактичні заходи спрямовані на формування таких якостей індивіда, які забезпечують підвищення рівня особистісної відповідальності людини з метою попередження виникнення різних проблем.
1. До провідних форм профілактики на особистісному рівні можна віднести консультування та тренінгові заняття.
2. Сімейний рівень профілактики має на меті вплив на найближчий "мікросоціум" людини – сім’ю, з метою попередження виникнення різноманітних проблем як для конкретної особистості так і всієї сім’ї.
3. Соціальний рівень профілактики сприяє актуалізації проблем, пов’язаних з окремими негативними явищами в спільстві, а також зміні суспільних норм стосовно осіб, які за певних причин стали жертвами асоціальних моделей поведінки (наркозалежні, люди нетрадиційної сексуальної орієнтації, ВІЛ-інфіковані).
4. Нормативно-правова база держави в напрямку профілактики негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі.
У своїй діяльності система профілактичної роботи здійснюється згідно Конституції, законів України, постанов та інших актів Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, декретів, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, зокрема:
- Закону України від 05.02.93 №2998-ХІІ "Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні";
- Декларації від 15.12.92 №2859 "Про загальні засади державної молодіжної політики";
- Додаткових заходів щодо реалізації державної молодіжної політики (Указ Президента України від 04.12.96 р. №1165\96);
- Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю;
- Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві;
- Програми правової освіти населення України (Постанова Кабінету Міністрів України від 29.05.95 №336);
- Комплексних програм профілактики СНІДу та наркоманії;
- Міжнародних актів та рекомендацій щодо становища дітей та молоді та ін.
http://old.tnpu.edu.ua/kurs/52/
Тема 2
Організаційні основи та планування соціальної профілактики
ПЛАН
1. Завдання і принципи здійснення соціальної профілактики.
2. Напрями соціально-профілактичних заходів.
3. Типологія заходів соціальної профілактики, що застосовуються в межах держави.
4. Комплексне планування соціальної профілактики.
5. Складові профілактичних програм.
1. Завдання і принципи соціальної профілактики
Завдання соціальної профілактики:
- проведення системних та комплексних заходів з профілактики негативних явищ у суспільстві;
- використання інноваційних форм соціальної роботи, які здатні ефективно впливати на ціннісні пріоритети підлітків та молоді;
- формування позитивної мотивації вчинків, підвищення рівня інформованості молодих людей, їхніх батьків та найближчого оточення.
Для створення профілактичних програм необхідно чітко знати принципи, по яких будується профілактична активність.
1. Принцип системності. Цей принцип припускає розробку і проведення програмних профілактичних заходів на основі системного аналізу соціальної ситуації в країні.
2. Принцип стратегічної цілісності. Цей принцип визначає єдину стратегію профілактичної діяльності, що обумовлює основні стратегічні напрямки і конкретні заходи й акції. Підхід до профілактики повинний бути стратегічно цілісним.
3. Принцип багатоаспектності. Він припускає сполучення різних аспектів профілактичної діяльності.
- Особистісний аспект припускає вплив, спрямований на позитивний розвиток ресурсів особистості.
- Поведінковий аспект припускає цілеспрямоване формування у дорослих міцних навичок і стратегій поведінки, що стрес-переборює.
- Просторово-централізований аспект припускає активне формування систем соціальної підтримки в рамках превентивного і реабілітаційного простору (тобто, системи соціальних інститутів, соціальних центрів, спрямованих на профілактичну і реабілітаційну активність). Ця система може бути організована в окремому районі, країні, і повинна носити організований характер.
4. Принцип ситуаційної адекватності профілактичної діяльності. Відповідність профілактичних дій реальній соціально-економічній, соціально-психологічній і наркологічній ситуації в країні.
5. Принцип континуальності. Забезпечення безперервності, цілісності, динамічності, сталості, розвитку й удосконалення профілактичної діяльності.
6. Принцип солідарності. Солідарна міжвідомча взаємодія між державними і суспільними структурами з використанням системи соціальних замовлень.
7. Принцип легітимності. Припускає реалізацію цільової профілактичної діяльності на основі прийняття її ідеології і довірливої підтримки більшістю населення.
8. Принцип полімодальності і максимальної диференціації. Припускає гнучке застосування в профілактичній діяльності різних підходів і методів, а не центрування тільки на одному методі чи підході.
Отже, під профілактикою маються на увазі перш за все науково обгрунтовані та своєчасно зроблені дії, спрямовані:
- на запобігання можливих фізичних, психологічних або соціокультурних колізій у окремих індивідів і груп ризику;
- на збереження, підтримку і захист нормального рівня життя і здоров’я людей, сприяння в досягненні ними поставлених цілей і розкритті їх внутрішніх потенціалів.
Практика профілактичної роботи знаходиться в постійному розвитку. Проте можна виділити деякі основні моменти, що стосуються її змістовної частини.
1. Повсякденне життя рясніє стресовими чинниками, але, оскільки вони непомітно нагромаджуючись, володіють так званим кумулятивним ефектом, жоден з них окремо не може вважатися причиною тієї або іншої складної соціальної проблеми. Тому методи профілактики мають системний характер, тобто, вони направлені на викорінювання джерел стресу як в самій людині, так і в соціальному та природному середовищі і одночасно — на створення умов для придбання людиною необхідного досвіду вирішення проблем, які виникають.
2. Служби профілактики прагнуть не стільки реагувати на ці проблеми, скільки запобігти їх появі. Вони звернені до здорових громадян, що ще не вступили в смугу непередбаченої життєвої кризи або непередбачених проблем, які виникають в результаті несподіваних подій (наприклад, проблеми, з якими стикаються діти після розлучення батьків).
Така установка на роботу із здоровим клієнтом припускає надання диференційованих послуг, що враховують мотиви клієнта, його відносини з соціальним працівником і джерела винагороди останнього. Взаємостосунки між клієнтом і соціальним працівником повинні будуватися на основі взаємної пошани, з розумінням того факту, що кожний з них вносить свій посильний внесок в рішення даної проблеми.
3. Методи профілактики звичайно включають навчання людей новим навикам, які допомагають їм досягти поставлених цілей і зберегти здоров’я. У той же час робота відповідних служб націлена на такі зміни соціального середовища, щоб підтримувати і стимулювати нормальну життєдіяльність людини. Системний підхід враховує всі ці взаємопов’язані чинники. Традиційні методи надання допомоги в переважній більшості можуть бути використані і для профілактики (наприклад, тренінг позитивного життєвого настрою був розроблений для терапевтичних цілей, але він широко використовується для підтримки корисних соціальних навиків).
4. Профілактика передбачає вирішення ще не виниклих проблем. Тому одні профілактичні заходи вживаються задовго до їх виникнення, а інші — безпосередньо перед виникненням проблеми.
5. Служби профілактики покликані знаходити оптимальні рішення як для досягнення поставлених цілей, так і для запобігання передбачених проблем, — в цьому і полягають цінність і значення профілактики.
2. Напрями соціально-профілактичних заходів.
Соціально-профілактичні заходи можуть бути направлені:
— на підвищення рівня правосвідомості населення регіону, працівників галузі народного господарства, членів трудового колективу, їх соціальної активності у сфері боротьби з правопорушеннями;
— на попередження певних видів правопорушень окремими соціальними групами;
- на становлення нового соціально-правового мислення, що дозволяє грамотно вирішувати завдання комплексного планування профілактики правопорушень.
Для забезпечення скоординованої профілактичної діяльності різних органів, організацій і установ, узгодження різних форм профілактики.
В планах слід передбачати загальні організаційні заходи, до числа яких можуть відноситися:
- створення ради профілактики;
- розробка Положення про раду профілактики правопорушень.
Разом з тим в даний час між теорією профілактики і практикою профілактичної діяльності відчувається помітний розрив, що перш за все негативно впливає на ефективність і результативність соціальної роботи. Тому сьогодні виникла гостра необхідність розробляти, систематизувати методи і напрями профілактичної роботи, оцінювати і аналізувати інформацію з цієї проблеми в різних галузях знань.
Профілактична робота проводиться на трьох рівнях:
1). в межах держави, тобто стосовно всіх громадян;
2). в колективах і групах;
3). індивідуально з певною особою.
Як видно, загальна профілактика відповідає І та 2 рівню, а індивідуальна співпадає з третім рівнем.
3. Типологія заходів соціальної профілактики, що застосовуються в межах держави.
Кожному рівню профілактики притаманний певний комплекс спеціальних заходів, що застосовуються до певних осіб. Сюди входить весь комплекс здійснюваних державою економічних, соціально-культурних, правових та інших дій, спрямованих на недопущення скоєння злочинів.
1. Економічні заходи. Вони включають дії, спрямовані на:
- покращення ведення економічної політики;
- здійснення належного ведення бухгалтерського обліку та контролю;
- усунення проявів безгосподарності;
- ліквідацію інфляції, безробіття;
- забезпечення людей товарами першої необхідності, житлом, робочими місцями;
- своєчасну виплату заробітної плати, пенсії та інших виплат;
- розробка всяких технічних засобів та пристроїв (сигналізації, замки тощо) та інше.
2. Соціально-культурні заходи:
- проведення належного виховання громадян;
- функціонування навчальних закладів;
- виховання в дітей та інших громадян любові до краю, своєї культури, духовності;
- наголошення про шкідливий вплив наркоманії, токсикоманії, п'янства, проституції та інших антисоціальних вчинків (фонові явища);
- наявність гуртків масового проведення дозвілля (спортивних, радіотехнічних тощо);
- недопущення демонстрації по телебаченню програм, які пропагують культ насильства, агресії тощо;
3. Правові заходи:
- правове виховання (повага до законів);
- пропаганда і навчання громадян знанням юридичних норм;
- приведення законодавства до рівня міжнародних стандартів;
- усунення прогалин у законодавстві;
- застосування юридичних санкцій;
- кримінологічна експертиза нормативних акцій.
Заходи, що застосовуються до певної групи осіб:
1. Проведення роз’яснювальної роботи на підприємствах, установах, організаціях.
2. Проведення профілактичної перевірки. Таку перевірку в силу нормативних актів щодо належного функціонування певного об’єкта можуть проводити широке коло суб’єктів.
3. Направлення письмових повідомлень про усунення виявлених недоліків. Під час проведення профілактичної перевірки про результати її здійснення складається акт.
У залежності від того, що виявлено, можна прийняти ряд рішень:
- на підставі акту та інших доказів можемо прийняти рішення про притягнення винних осіб до адміністративної чи кримінальної відповідальності;
- повідомити вищестояще керівництво про виявлені недоліки та притягнення винних до дисциплінарної відповідальності;
- попередити про недопущення в подальшому здійснення таких вчинків;
- зобов’язати у встановлений термін усунути виявлені недоліки.
4. Встановлення посиленого режиму несення служби по охороні громадського порядку (ОГП) на певній території (дільниці).
6. Здійснення профілактичних операцій і рейдів.
7. Соціальний патронат. Під соціальним патронатом розуміють комплекс заходів державної та іншої підтримки і допомоги особам, що її потребують. Сюди можна віднести:
• допомога дітям, батьки яких позбавлені батьківських прав, чи які взагалі одинокі;
• надання допомоги та лікування алкоголіків, наркоманів, осіб з психічними розладами;
• сприяння в працевлаштуванні осіб, звільнених з місць позбавлення волі;
• функціонування мережі притулків, пансіонатів.
4. Комплексне планування соціальної профілактики.
Комплексне планування соціальної профілактики - одна з основних форм узгодження діяльності в цьому напрямку державних, господарських органів, суспільних організацій і трудових колективів. Воно є підсумком сумісної розробки різними органами, організаціями і колективами злагоджених планів, що передбачають систему довгострокових і поточних заходів щодо виявлення і усунення причин асоціальної поведінки.
Комплексне планування соціальної профілактики переслідує наступні основні цілі:
- скорочення і в перспективі повну ліквідацію асоціальної поведінки громадян;
- обмеження і в подальшому ліквідацію випадків антигромадської поведінки громадян і посадовців, тобто порушень соціальних норм, що шкодить суспільству і спричиняє протиправні діяння, які сприяють їх здійсненню;
- подолання негативних сторін суспільного розвитку, які сприяють негативним явищам;
- усунення умов для правопорушень, недоліків і прорахунків в діяльності органів управління, господарських організацій, суспільних формувань, культурно-виховних і медичних установ;
- боротьбу з пияцтвом і алкоголізмом: поступове викорінення негативних форм поведінки в сім’ї, на виробництві, в суспільному житті, що сприяють правопорушенням;
- розвиток і вдосконалення позитивних соціальних процесів, які протидіють антигромадській поведінці громадян і сприяють дотриманню державної і трудової дисципліни;
- підвищення рівня свідомості та організованості громадян, формування пошани до правових розпоряджень;
- виховання екологічної дисципліни, підйом екологічної культури і знань в цій області, формування у кожної людини свідомого і дбайливого відношення до природи.
Комплексний план соціальної профілактики правопорушень доцільно розробляти як складову частину плану економічного і соціального розвитку регіону, галузі народного господарства, трудового колективу. При такому підході не тільки досягається узгодженість цих планів, але і полегшується вирішення питань матеріального й іншого забезпечення передбачених заходів.
Комплексний план соціальної профілактики правопорушень повинен бути обгрунтованим, реально забезпеченим відповідними матеріальними та іншими ресурсами, відображати специфічні умови життєдіяльності регіону, галузі народного господарства, трудового колективу.
При його розробці доцільно передбачити:
- вибір найактуальніших цілей профілактичної діяльності;
- максимально повне використання можливостей системи управління економічними і соціально-культурними процесами з урахуванням компетенції і функцій окремих органів управління, соціальної активності населення, нових умов, які виникають в результаті реформ у всіх сферах суспільства;
- об’єднання і раціональне використання сил і засобів для профілактичної роботи;
- збалансований розвиток всіх провідних напрямів профілактичної роботи і охоплення нею всіх складових частин даного регіону (міської і сільської місцевості, окремих населених пунктів, районів і територіальних зон із значною кількістю антигромадських проявів).
При розробці регіональних комплексних планів соціальної профілактики правопорушень слід враховувати, що специфічними особливостями, зокрема, володіють регіони:
- промислові, промислово-аграрні, які швидко розвиваються і відносно стабільні центри;
- надвеликі, великі, середні і малі міста;
- новобудови, портові, курортні, сільські райони.
Особливості кожного з таких регіонів повинні бути враховані при організації, розробці і реалізації комплексних планів соціальної профілактики правопорушень.
Комплексні плани соціальної профілактики правопорушень різних рівнів повинні бути органічно взаємопов’язані. У регіональному плані слід передбачати загальні і найважливіші заходи, реалізація яких покладається на певні суб’єкти профілактичної діяльності (наприклад, на профспілковий орган, прокуратуру, органи внутрішніх справ). Відповідні органи, організації і установи, розташовані на даній території, в своїх планах відтворюють адресовані їм заходи регіонального плану, деталізують їх, включають конкретні заходи профілактичної діяльності, що викликані специфікою відповідних суб'єктів.
За напрямком "Профілактика негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі" фахівцями центрів соціальних служб для молоді розроблено та реалізується 552 соціальних програми, зокрема з питань профілактики алкоголізму та наркоманії -157 програм, з профілактики ВІЛ\СНІДу та венеричних захворювань - 142 програми, з профілактики правопорушень та злочинності -140, з правової освіти - 77, з питань соціальної підтримки неповнолітніх та молоді, що повернулися з місць позбавлення волі - 36 соціальних програм.
Соціальні програми відзначаються цілісністю, системним та комплексним підходом до вирішення проблем профілактики негативних явищ. Соціальна робота здійснюється як з дітьми та молоддю, так і з їхніми батьками та найближчим оточенням. У рамках програм діє широке коло спеціалізованих служб, передбачено створення реабілітаційних центрів. До реалізації програм залучені працівники освіти, інших зацікавлених організацій та установ, організовуються серії семінарів та тренінгів для підготовки волонтерів, навчання спеціалістів районних центрів ССМ
5. Моделі та складові профілактичних програм.
З кожним роком з'являється все більше доказів того, що можливості медицини лікувати та рятувати від смерті не призводять до кардинальних змін в стані здоров’я населення. Доведено, що здоров’я людини на 55% залежить від способу життя і тільки на 8-10% - від організації допомоги. Тому, виникає нагальна необхідність впровадження серед населення, особливо дітей та молоді профілактичних програм.
На жаль, як в нашій країні, так і за кордоном існують випадки розробки профілактичних заходів без достатнього опрацювання їх менеджерського та соціально-психолого-педагогічного підгрунтя, без урахування політичної ситуації, суб’єктивних аспектів тих, на кого вони спрямовані тощо.
З іншого боку, аналіз профілактичної роботи (в основі дослідження Е.Чарлтона) дозволяє виділити п'ять основних типів профілактичних програм (або програм навчання здоровому способу життя).
Медична модель - молодим людям надається інформація про небезпечні наслідки того чи іншого явища. Слід зазначити, що така модель не є достатньо ефективною, тому що не враховує соціально-психологічних особливостей молодої людини, і тому вона іноді може призвести до зворотного ефекту.
Освітня модель - являє собою дію, спрямовану на окремого індивіда, дає йому змогу самостійно прийняти рішення. Але така модель не враховує профілактичну ситуацію, формування громадської думки щодо того чи іншого кризового явища та шляхів його подолання.
Соціально-політична модель - лобіювання необхідних рішень, реклама в засобах масової інформації. Перевага цієї моделі полягає в тому, що вона є ефективним засобом формування громадської думки, враховує соціально-територіальні особливості, соціальний час і тим самим знімає недоліки освітньої моделі.
Перших три моделі і зараз широко використовуються при попередженні кризових явищ. Але найбільш ефективними профілактичними моделями, які зараз застосовуються в профілактичних програмах серед молоді країн Європи, вважаються дві наступні.
Модель самопідсилення (комбіновано поєднує в собі основні характеристики трьох попередніх моделей).
Модель “дії на благо здоров’я”, що крім цього враховує і вплив на молоду людину її соціального оточення (референтної групи). Моделі "дій на благо здоров'я" діють в двох напрямках - через переконання та через підвищення відповідних мотивів (наприклад, підвищення цін на тютюн чи алкоголь, що пов’язано з матеріальними втратами курців). Переконання використовуються в програмах публічного навчання та "підвищення" або "покращення" здоров’я.
1. Київський міський центр соціальних служб для молоді намагається інтегрувати відомі менеджерські підходи та фінансові механізми, можливості здійснення профілактичної роботи. Тому структурна складова, в першу чергу, базується на політичних та нормативних вимогах, а з іншого боку, є адаптаційною, що корегується під умови конкретного фінансового року, окремих районів міста та референтних груп молоді.
2. Структурна складова київського підходу до реалізації профілактичних програм для молоді та за участю молоді функціональну складову. Дослідження практики показує, що в різні періоди реалізації відповідних профілактичних програм роль соціального працівника домінувала по-різному 3. Це підтверджує вище наведене твердження про вплив змін в політичній складовій на інший комплекс джерел та обмежень профілактичнії роботи. Якщо в 1998 році головною функцією була роль інформування населення про знання та соціальні послуги в контексті профілактики негативних явищ в молодіжному середовищі, то через п'ять років (в 2003 р.) на перших ролях - як тренери та консультанти. Порівняний аналіз дослідження дозволяє припустити, що в системі профілактичної роботи ЦССМ міста відбуваються кардинальні зміни: роль консультанта як прикордонна роль між медиком та психологом визначить в найближчий час активізацію індивідуальної та групової, а не масової роботи.
http://old.tnpu.edu.ua/kurs/52/
Тема 3
Методи та форми соціально-профілактичної роботи
ПЛАН
1. Завдання профілактичної роботи системи служб соціальної роботи.
Передбачається вирішення конкретних завдань:
- проведення поведінкових та соціологічних досліджень, у результаті яких буде чітко визначено картину про групи молоді, які мають девіантну поведінку, є схильними до вживання наркотиків, алкоголю; форми та методи профілактичної роботи адаптуються до наявних соціально-демографічних та матеріальних умов;
- проведення ряду просвітницько-навчальних заходів з метою формування стійкого інтересу підлітків та молоді до здорового способу життя, підвищення рівня гігієнічної культури, санітарної освіти, відповідального ставлення до свого здоров’я; створення науково-методичної бази з профілактики негативних явищ і пропаганди здорового способу життя в молодіжному середовищі;
- створення різнопланових (духовних, медико-психологічних) реабілітаційних центрів, кризових стаціонарів для молоді, яка має алкогольну чи наркотичну залежність; активізація підтримки спільнот родичів, діти яких страждають від алкогольної чи наркотичної залежності;
- створення притулків для дітей з родин, схильних до вживання алкоголю та наркотиків.
2. Методика соціально-профілактичної роботи.
Практики соціальної роботи виділяють кілька груп методів, методичних моделей реалізації профілактичних програм у молодіжному середовищі.
По-перше, це група методів, що продукують систематичну переробку переконань.
Власне визначається п’ять послідовних кроків у профілактичній діяльності:
1 — увага; 2 — розуміння; 3 — згода; 4 — запам'ятовування; 5 — поведінка.
Щоб досягти результатів профілактичної роботи за цією методикою суб’єкт профілактичної роботи під час комунікації повинен пройти всі ці кроки.
По-друге, це методики “когнітивної відповіді”, що акцентують профілактичну дію на думках або “когнітивних відповідях” (виникають у суб’єкта під час комунікації переконання: на зовнішню інформацію індивід відповідає внутрішньою дискусією). Тобто, методики ґрунтуються на сприйнятті індивіда як інформаційного “процесора”.
По-третє, методики очікування – зв’язок групи факторів поведінки зі здоров’ям.
Ці фактори поведінки і є "справжнім" ядром очікувань, а саме, сприйняття індивідом:
- чутливості до захворювання (“я маю дуже високі шанси захворіти”);
- серйозності захворювання “рак є дуже серйозним захворюванням”);
- втрат, що пов’язані зі зміною поведінки (коли не палю - роблюсь роздратованим);
- переваг, що приносить зміна поведінки (’не випиваю - економлю кошти і приділяю більше уваги дитині);
- сигнали (натяки на дію) тощо.
П’ять стадій змін поведінки, пов’язаної зі здоров’ям:
1. “Навчання на рівних” - метод профілактичної роботи, при кому спеціально підготовлені добровольці з числа цільової групи поширюють серед “своїх” інформацію і засоби запобігання, навчають безпечній поведінці, надають підтримку.
2. Стадія передзамислювання - індивід не виражає бажання змінити свою поведінку в найближчий час. Багато з людей на цій стадії не усвідомлюють (або не знають) свої проблеми.
2. Стадія замислювання - люди усвідомлюють, що проблема існує і вони думають її змінити, але це поки що не має зв'язків з їх певними намірами. На цій стадії люди можуть знаходитись довгий час (до 2 років).
3. Підготовча стадія - комбінація намірів та поведінкових компонентів, на цій стадії люди бажають почати дію в найближчий рік (тобто, прийняти рішення).
4. Безпосередня дія - зміна своєї поведінки, рішення або оточення в порядку вирішення своєї проблеми.
5. Стадія підтримки - профілактика рецидивів та оцінка виграшів зміненої поведінки.
Зміна цих стадій може розгортатись по спіралі ~ молода людина може повертатись до стадії дії на підготовчу тощо.
Процесуальний метод адаптації передостороги включає в собі сім стадій:
1. Молоді люди не усвідомлюють наслідки для здоров’я своєї поведінки.
2. Усвідомлення цього, але сама проблема не знаходиться в полі зору особистості.
3. Зацікавленість та занепокоєність цією проблемою.
4. Рішення не робити якісь дії - вихід.
5. Прийняття рішення змінити свою поведінку.
6. Безпосередня дія.
7. Підтримка нової поведінки, пов'язаної зі здоров’ям.
Взаємодію когнітивних та емоційних компонентів особистості використовує методика саморегуляції: цикл рішення проблем з метою повернення організму зі несприятливого стану в нормальний стан.
Прийняття рішення проходить в три етапи:
1. Інтерпретація. Індивід може отримати інформацію про можливість захворювання через два канали: сприйняття симптомів („я відчуваю втому”) та соціальні повідомлення (“реклама повідомляє, що це може бути пов’язано з палінням”). Отримана інформація сприймається через когнітивні компоненти обробки інформації як загроза (ідентифікація причин, висновки, життєва лінія), на емоційному рівні - у вигляді негативних емоцій: страху, тривоги та депресії.
2. Розвиток та ідентифікація адекватної стратегії подолання. Два найбільш загальні типи:
- застосування подолання (уникнення нездорових форм поведінки);
- уникнення подолання (відмова, фантазування).
3. Стадія оцінки, що включає індивідуальну оцінку ефективності стратегії і рішення про продовження цієї стратегії подолання чи заміну її на іншу, більш оптимальну.
Ще одна модель дії була розроблена на основі теорії запланованої поведінки. Вона постулює, що безпосередньою детермінантою людської поведінки є наміри щодо поведінки, яку особистість планує зробити.
Однією з причин, чому люди продовжують практику нездорової поведінки є слідування невірному сприйняттю ризику та чутливості до захворювання, тобто так званому “нереалістичному оптимізму”. Така осо-бистісна риса є базою теоретичної моделі сприйняття підлітками ризику. Вона є предиктором їх ризикової для здоров’я поведінки (паління, небезпечний секс, вживання наркотиків тощо). З позиції когнітивного підходу, можливо виділити чотири фактори, що вносять свій вклад щодо утворення “нереалістичного оптимізму”:
1) недостатність особистісного досвіду з даної проблеми;
2) впевненість, що проблема може бути попереджена діями індивіда;
3) впевненість, що проблема не з’явилась і що її не буде у майбутньому;
4) впевненість, що проблема зустрічається дуже рідко.
Існують специфічні теорії дії, які враховують, в першу чергу, саме соціальні та соціально-психологічні аспекти. Так, у сучасних профілактичних програмах застосовується соціальна когнітивна модель. Ця теоретична модель обґрунтовує поведінку, яка управляється очікуваннями та соціальними знаннями.
Очікування включають:
- очікування наслідків ситуації (“паління може спричинити рак”);
- очікування наслідків поведінки (“припинення паління може знизити ризик захворіти на ...”);
- очікування ефективності (“якщо я хочу - я зможу припинити палити”).
Побудники - висновки, які впливають на управління поведінкою. Соціальні знання - центральний компонент. Особистість, з точки зору концепції, - це інформаційний процесор, що на відміну від когнітивних моделей, включає в собі репрезентацію соціального світу. Ця модель розглядає особистість в контексті широкого соціального світу в нормативних переконань особистості (“люди, значимі для мене, кинули палити”).
Методика соціального контролю фокусується на зв’язках, що особистість формує з суспільством. Цей зв’язок є об’єднанням чотирьох елементів:
1) прикріплення соціальних зв’язків за допомогою соціальних норм;
2) взяття на себе певних обов’язків;
3) кількість часу особистого життя затраченого на дані зв’язки;
4) прийняття центральної системи соціальних цінностей в суспільстві.
Методична модель соціального розвитку розглядає соціальні фактори, що являються предикторами ризикової для здоров’я поведінки (історія сім’ї, сімейне управління, сімейний конфлікт та установки батьків, шкільні зв’язки, ранні форми антисоціальної поведінки, референтна група та її вплив тощо).
Вищезазначені операційні моделі застосувались при поясненні небезпечної для здоров’я поведінки (вживання алкоголю, тютюну, наркотиків, небезпечний секс, небезпечна харчова поведінка тощо), застосувались в численних профілактичних програмах. На сьогодні втрата здоров’я серед молоді створює проблему національної безпеки, самого існування держави, благополуччя територіальної громади.
З одного боку, тактика залякування та моралізаторства й дотепер продовжує існувати в інформаційному й освітньому просторі. Просвітницька робота серед молоді щодо здорового способу життя поки що фрагментарна та не дуже ефективна. Знання про шляхи збереження і зміцнення здоров’я реалізуються здебільшого формально, епізодично, без урахування об’єктивних тенденцій у молодіжному середовищі (погіршення життєвих умов, послаблення мотивації до здорового способу життя, низький рівень превентивних знань, навичок і вмінь тощо). На жаль, профілактична діяльність в багатьох організаціях зорієнтована на передавання знань від дорослого до дитини з ігноруванням активної позиції самої дитини, її права на самовизначення щодо власного способу життя.
З іншого боку, співпраця закладів освіти, соціальних служб молоді, центрів здоров’я, громадських організацій утворила новий управлісько-методичний простір, нові традиції популяризації здорового способу життя, розвитку духовно, психічно, фізично і соціально здорової особистості, розширення демократичної взаємодії дорослих з молоддю та попередження негативних явищ у молодіжному середовищі.
3. Форми роботи з профілактики негативних явищ.
Соціологічні дослідження.
Дослідницька діяльність включає в себе збір та поновлення банку даних про стан захворюваності та хворобливості дітей і молоді регіонів, поширення наркоманії, токсикоманії, хвороб, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНДу; про стан та динаміку злочинності в регіоні. Спеціалісти центрів ССМ систематично поновлюють інформацію про підлітків, що перебувають на обліку кримінальної міліції в справах неповнолітніх, підлітків та молоді, що перебуває на обліку медичних закладів, шкірвен- та наркологічних диспансерів.
Створюються інформаційні банки даних про лікувальні, профілактичні, оздоровчі, спортивні заклади, заклади дозвілля та відпочинку тощо. З метою кращого проведення корекційної роботи з підлітками та молоддю регулярно проводять тестування, опитування, анкетування.
Дослідження мають виявити:
- оцінку орієнтирів підлітків та молоді щодо здорового способу життя;
- рівень знань молоді з проблем наркоманії, інформованість про наркотичні речовини;
- оцінку реальних масштабів наркотизації та алкоголізації серед підлітків та молоді;
- причини зловживання будь-якими наркотичними речовинами та проблеми, пов’язані з цим;
- передумови правопорушень та злочинності в дитячому та молодіжному середовищі;
- рівень інформованості молоді про ВІЛ/СНІД, хвороби, що передаються статевим шляхом, способи захисту від інфекції;
- пропозиції щодо форм та методів соціальної та профілактичної роботи, які молодь вважає найбільш дієвими;
- молодих людей, схильних до девіантної поведінки;
- основні проблеми молоді;
- оцінки задоволеності молоді власним відпочинком.
Науково-методична діяльність.
Пріоритетною діяльністю є науково-методична робота, в основу якої покладені наступні напрямки: - розробка методичних та інформаційно-довідкових матеріалів на допомогу працівникам центрів ССМ, педагогам, батькам, молоді;
- проведення тематичних зустрічей, семінарів, “круглих столів” та конференцій з метою надання методичної допомоги фахівцям, що працюють з конкретними категоріями молодих людей та сімей, координації зусиль усіх зацікавлених організацій;
- діяльність експериментальних майданчиків центрів ССМ з метою розробки та впровадження інноваційних технологій, вдосконалення форм і методів соціальної роботи.
Медично-психологічна робота.
- виявлення контингенту, що потрапив у кризову ситуацію, та своєчасне направлення дітей та підлітків на консультацію в кризовий центр;
- надання висококваліфікованої спеціалізованої допомоги силами лікарів (гінеколога, психотерапевта, судмедексперта, венеролога);
- соціальна терапія з метою виявлення причин кризового стану, головної проблеми кризи, орієнтовної оцінки психічного стану, ступеня психічної травми, можливості психотерапевтичного лікування кризи, спільної тактики виходу з кризової ситуації, можливості розробки індивідуальної програми роботи.
Профілактично-корекційна робота.
- проведення особистої діагностики та психокорекції, психолого-педагогічна допомога у вирішенні сімейних конфліктів;
- повний комплекс допомоги для дітей-сиріт та дітей, що позбавлені батьківського піклування, з метою уникнення та формування кризових ситуацій.
Організаційно-інформаційна робота.
- участь у роботі постійно діючого семінару з проблем профілактики кризових ситуацій для педагогів шкіл при міському відділі освіти;
- організація виїзних лекторіїв, проведення бесід, консультацій для учнів середніх навчальних закладів.
Методично-просвітницька діяльність.
Системою центрів ССМ активно проводиться просвітницька робота для спеціалістів ЦССМ, викладачів та заступників директорів з виховної роботи навчальних закладів, педагогів та медичних працівників загальноосвітніх шкіл, вихователів дитячих дошкільних закладів, представників зацікавлених громадських організацій.
Психопрофілактична робота.
Одним із найважливіших напрямів у вирішенні проблем людини є розвиток системи психопрофілактичної роботи. Методи корекції, направлені на часткову або повну зміну стану, що вже склався, можуть розглядатися як частина психологічної роботи. Потреба в профілактичних і коректувальних методиках настільки висока, що їх розробка і упровадження в життя нерідко випереджають формування науково обгрунтованих уявлень про механізми розвитку і саморозвитку людини.
У найзагальнішому значенні під профілактикою несприятливих функціональних станів розуміється комплекс заходів, спрямованих на попередження розвитку або на ліквідацію (повну або часткову) станів, що вже виникли.
Існує безліч способів поліпшення або нормалізації стану людини. До їх числа відносяться і такі традиційні для науки прийоми, як оптимізація режимів праці ф відпочинку, тренування і професійна підготовка, нормалізація санітарно-гігієнічних умов і езотеричні способи (наприклад, методики зміни станів свідомості).
http://old.tnpu.edu.ua/kurs/52/
Тема 4
Система соціальної профілактики в практичній діяльності соціальних служб
ПЛАН
1. Проблеми й недоліки профілактичної роботи соціальних служб на сучасному етапі.
2. Особливості профілактичної роботи у діяльності соціальних служб.
3. Взаємодія соціальних служб з питань профілактики з організаціями-партнерами.
4. Соціально-профілактична робота в системі практичної діяльності соціальних служб.
5. Участь волонтерів у профілактичній діяльності.
1. Проблеми й недоліки профілактичної роботи соціальних служб на сучасному етапі.
Аналіз звітів Республіканського (АР Крим), обласних, міст Києва та Севастополя центрів соціальних служб для молоді показав, що результативності проведення профілактичної роботи перешкоджає ряд проблем.
- Недостатнім залишається фінансування соціальних програм, що заважає проведенню систематичної, послідовної та комплексної соціально-профілактичної роботи.
- Відсутня матеріально-технічна база ряду центрів, зокрема районних.
- Проблематичним є кадрове забезпечення, особливо в районах та сільській місцевості. Якщо в містах до роботи з правової освіти молоді та профілактики правопорушень можна залучати студентів правових факультетів вузів, то в районах до цієї роботи залучаються представники правоохоронних органів і юристи райдержадміністрацій, які за браком часу не завжди можуть добре порозумітися з молодіжною аудиторією. Зберігається негативна тенденція відтоку кваліфікованих кадрів в інші установи й організації з більш привабливими умовами праці.
- Складним залишається методичне забезпечення центрів соціальних служб для молоді. Особливо з таких питань як підтримка молоді, що звільняється з місць позбавлення волі, соціально-психологічна робота з співзалежними людьми, профілактика ВІЛ\СНІДу та венеричних захворювань тощо.
- Також актуальним є створення кризових центрів ресоціалізації наркозалежної молоді.
- При проведенні профілактичної роботи потрібно сконцентрувати увагу на систематизації роботи з патронажу різних категорій молоді, їхніх батьків та найближчого оточення, здійснити так званий соціальний супровід. На жаль, центрами здебільшого проводяться лише окремі, поодинокі заходи масового характеру.
- З метою кращого методичного забезпечення доцільною є розробка власних та апробація сучасних вітчизняних і зарубіжних методик профілактичної роботи.
- Важливою умовою підвищення ефективності профілактичної роботи стане відпрацювання системи обміну методичних матеріалів, відео- та освітніх програм серед центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
- Необхідною умовою залишається підвищення кваліфікації соціальних працівників з питань наркології, сексології, венерології тощо. Програма навчання повинна включати, крім теоретичної частини, практичні заняття для оволодіння навиками психологічної роботи (профілактики, реабілітації) з усіма категоріями молоді, які цього потребують.
- Оскільки однією з причин зростання негативних проявів серед неповнолітніх і молоді е недостатня узгодженість дій служб, що займаються порушеними проблемами, виникає необхідність ефективнішої координації зусиль усіх зацікавлених установ та організацій.
- Для проведення більш результативних соціально-реабілітаційних програм важливим елементом залишається залучення якомога більшого числа партнерів як з державних, так і з громадських установ та організацій.
Програми профілактики.
Всі ефективні програми профілактики, спрямовані на зміну небезпечної поведінки, мають загальні риси.
У таких програмах присутня хоча б частина наступних характеристик:
- визначено конкретну цільову групу за такими параметрами, як стать, вік, сексуальна орієнтація, етнічні/культурні характеристики, характер ризикованої поведінки, соціальне оточення, умови життя;
- обрано цільову групу, поведінка якої найбільш ризикована;
- обрано групу, якій приділяється недостатньо уваги;
- цільовій групі дають можливість змінювати свою поведінку поступово, крок за кроком;
- цільовій групі надаються матеріальні ресурси для зміни поведінки (презервативи, стерильні шприци) та інші послуги за бажанням (консультації, лікування ІПСШ, лікування наркоманії, обстеження на ВІЛ);
- у плануванні і проведенні всіх заходів активно беруть участь самі представники цільової групи, інформаційні матеріали сформульовані тією мовою, якою вони спілкуються один з одним;
- організовано взаємну підтримку членів цільової групи;
- позитивні зміни поведінки й участь у програмі заохочуються (у тому числі й матеріально);
- мобілізуються духовні (у тому числі релігійні) прагнення членів цільової групи, їхній творчий потенціал (програми "12 кроків", театр, артистичні майстерні);
- приймаються заходи до зміни середовища, у якому живуть представники цільової групи: фізичної (переїзд на нове місце) чи соціальної (нове чи “перевиховане” оточення).
Малоефективні програми також мають загальні риси.
Ці програми:
- розраховані на “населення в цілому” чи на великі і неоднорідні групи населення (наприклад, молодь);
- містять неконкретні, неоднозначні чи непридатні в реальному житті заклики;
- складені і проводяться людьми “з боку”, мало знайомими з конкретними умовами життя даної цільової групи;
- використовують переважно однобічний дидактичний підхід (лекції, розповсюдження інформації);
- засновані на почутті страху чи сорому, використовують репресивні заходи;
- розглядають цільову групу як “об’єкт впливу”, а не як свідому силу, від якої залежить успіх програми.
У профілактиці поняття “цільова група” означає конкретну категорію людей, на яких спрямована профілактична програма. Як правило, особливості поведінки та/чи обставин життя роблять представників цієї групи уразливими для зараження ВІЛ. Цільовою групою можуть бути, наприклад, бездомні підлітки, водії - “далекобійники” чи солдати.
2. Особливості профілактики негативних явищ у практичній діяльності працівників соціальних служб.
Соціальному працівнику необхідно знати існуючі методи профілактичної роботи, уміти ефективно використовувати накопичений досвід для вирішення практичних завдань, а також знати ряд принципово важливих моментів.
По-перше, негативні тенденції, як правило, мають перш за все соціально-економічний характер. Тому їх продуктивне вирішення припускає облік і реорганізацію усього комплексу чинників силами фахівців різних професій. Соціальному працівнику необхідно виділити ті аспекти проблеми, які відповідають його компетенції. Грамотна постановка завдання, концентрація зусиль для вибору відповідних засобів — необхідна умова успішності діяльності соціального працівника. Як правило, будь-яка велика соціальна проблема носить комплексний характер, а значить, при пошуку методів її вирішення необхідно виділити ключові моменти для проведення власне соціальної роботи.
По-друге, формулювання конкретних цілей профілактичної роботи може вестися тільки на основі обліку специфіки конкретної ситуації. Важко налагодити роботу з клієнтом при вирішенні, наприклад, його матеріальних проблем, не знаючи рівень його доходів, або займатися профілактикою асоціальної поведінки, не знаючи її видів і причин виникнення. Це означає, що при постановці мети соціальної роботи з оптимізації соціального стану індивіда повинен бути чітко визначений об’єкт (тип стану) і предмет (вид професійної діяльності) спрямованості дії.
По-третє, підбір адекватних засобів для оптимізації соціального стану (самопочуття) клієнта може вестися тільки на основі ретельно конкретизованої мети роботи. Соціальний працівник повинен враховувати рівень, масштабність, тимчасові рамки, призначення, форми і характеристики дії для здійснення управлінської діяльності. Як і відносно діагностики, тут не існує “універсальних” профілактичних засобів, що дозволяють одним і тим же способом ліквідувати несприятливі наслідки негативних станів у всьому різноманітті ситуацій.
По-четверте, найважливішим моментом в діяльності соціального працівника є визначення ефективності заходів. Це важливо, в першу чергу тому, що соціальний працівник (як і медик, психолог, педагог) повинен оцінювати свою діяльність відповідно до головного принципу “Допомагай людям і не нашкодь”. Важливо також, щоб його реальна робота була відчутна, корисна, представлена в явній формі, зрозумілій і неспеціалістам - тим, на кого направлена профілактична дія, і тим, хто санкціонував їх проведення. У цих випадках не тільки можливо, але і необхідно опиратися на аналіз показників соціально-економічної, соціально-психологічної ефективності: задоволеність соціальним обслуговуванням (патронажем), скорочення захворюваності, поліпшення соціально-психологічного клімату в колективі, задоволеність працею.
Радикальним шляхом усунення небажаного явища служить викорінювання причин його виникнення.
Реорганізація об’єктивного змісту і умов діяльності.
Його основними напрямами є:
- раціоналізація процесу праці з погляду складання оптимальних алгоритмів роботи, схем рішення трудових завдань, забезпечення оптимального розподілу тимчасових лімітів і т.д.;
- удосконалення знарядь і засобів праці відповідно до психофізіологічних особливостей людини і з метою полегшення виконання найбільш трудомістких операцій;
- раціональна організація робочих місць (робочих зон) і формування оптимальної робочої позиції;
- розробка оптимальних режимів праці та відпочинку для компенсації своєчасним і повноцінним відпочинком виснаження внутрішніх ресурсів людини протягом одного трудового циклу;
- використання раціональних форм чергування різних трудових завдань і збагачення змісту праці для зниження одноманітності роботи і усунення перевантаження окремих психофізіологічних систем;
- нормалізація умов роботи по відношенню до природних для людини умов середовища незаселеного;
- створення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі, підвищення матеріальної і моральної зацікавленості в результатах праці, формування свідомої дисциплінованості.
3.Взаємодія соціальних служб з питань профілактики з організаціями-партнерами.
Проблема інформаційного забезпечення та надання допомоги певним категоріям підлітків та молоді залишається ще невирішеною. Соціальні служби для молоді плідно співпрацюють з різноманітними державними та громадськими організаціями. Спільна діяльність полягає у проведенні профілактичних заходів, інформаційно-методичному забезпеченні (обмін інформацією, випуск спільної рекламної продукції, бюлетенів, методичної літератури тощо), наданні соціально-психологічної допомоги кризовим категоріям дітей та молоді (наркозалежним та членам їх сімей, молоді девіантної поведінки, неповнолітнім та молоді, що звільняються з місць позбавлення волі, молодим особам, що постраждали від насильства та жорстокого поводження).
Така співпраця здійснюється в формі проведення масових акцій та заходів, бесід, лекцій, рейдів, відеолекторіїв, опитувань, спортивних змагань, організації фестивалів, конкурсів, виставок, здійснення патронату неповнолітніх, профілактичних тижнів та місячників, надання спільних консультацій різним категоріям дітей та молоді, збору банків даних тощо.
Найчастіше з питаньб профілактики центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді співпрацюють з такими організаціями та структурами:
- управліннями та відділами обласних, районних державних адміністрацій та міськвиконкомів у справах сім’ї та молоді, фізкультури і спорту, освіти, культури;
- внутрішньої політики, службою у справах неповнолітніх;
- управліннями юстиції;
- кримінальною міліцією в справах неповнолітніх,
- навчальними закладами;
- народними судами;
- органами прокуратури;
- управліннями Державного департаменту з питань виконання покарань;
- виховно-трудовими колоніями для неповнолітніх, центрами здоров’я;
- центрами статевого виховання;
- регіональними товариствами Червоного Хреста;
- центрами репродуктивного здоров’я дітей і підлітків;
- центрами профілактики ВІЛ- інфекції та лікування хворих на СНІД;
- асоціаціями допомоги людям, що страждають від алкоголізму та наркоманії;
- регіональними нарко- та шкірвендиспансерами, центрами медико-психологічної допомоги сім’ї,
- регіональними асоціаціями планування сім’ї;
- громадськими фондами "Благодійність" та "Згода", молодіжними громадськими організаціями.
Взаємовідносини з більшістю партнерів закріплені угодами з розподілом обов’язків і відповідальності сторін, а також скоординовані спільними планами діяльності.
Здійснюється реалізація спільних міжнародних програм, зокрема з Міжнародним Фондом ООН, Представництвом ЮНІСЕФ в Україні. Основним завданням міжнародної співпраці є вивчення та використання кращого іноземного досвіду соціальної роботи, який може бути адаптований до умов сучасного стану українського суспільства - навчання спеціалістів, розробка спільних проектів, організація та проведення заходів з реалізації соціальних програм.
3. Соціально-профілактична робота в системі практичної діяльності соціальних служб.
Система соціально-профілактичної роботи представлена різними видами соціальної роботи:
- соціально-педагогічна профілактика;
- соціально-психологічна допомога;
- соціальна адаптація та реабілітація.
З соціально-педагогічної профілактики при проведенні профілактичної роботи перевага надається масовим формам. Кожний четвертий масовий захід спрямований на профілактику негативних явищ у молодіжному середовищі.
Системою соціальних і профілактичних служб реалізується ряд заходів, які вже стали традиційними: проведення днів, тижнів, місячників, присвячених боротьбі з наркоманією, СНІД, злочинністю; різноманітні фестивалі, естафети молодіжних організацій, конкурси. Систематично проводяться заходи, що поширюють інформацію та популяризують положення національних та міжнародних законодавчих актів із забезпечення прав людини та з питань правової освіти. При проведенні акцій додержуються таких принципів як тривалість, систематичність, поєднують різноманітні форми і методи.
Найпоширеніші заходи:
- масові (фестивалі, концерти, марафони, форуми, змагання, конкурси агітбригад, плакатів, листівок);
- інформаційні (зібрання, прес-конференції, презентації, виставки);
- навчальні (бесіди, лекції, практикуми, заняття, тренінги);
- методичні (семінари, круглі столи);
- дослідницькі (опитування, анкетування, тестування).
Надання соціально-психологічної допомоги здійснюється, переважно, через систему: стаціонарні та виїзні консультативні пункти, служби соціальної, юридичної, медико-психологічної допомоги, "Телефони Довіри", анонімного обстеження, постійно діючі лекторії правових та медичних знань, морально-етичного виховання, молодіжні інформаційно-просвітницькі центри, громадські приймальні, вечірні дівочі та юнацькі гімназії, школи здорового способу життя тощо
Соціально - адаптаційне та реабілітаційне спрямування діяльності залишається проблематичним, оскільки повноваження соціальних працівників є недостатніми для вирішення питань, що виникають при роботі з алкоголе- та наркозалежними, ВІЛ-інфікованими, хворими на СНІД, засудженими підлітками та молоддю.
5. Участь волонтерів у профілактичній діяльності.
При реалізації соціальних програм мережею центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді залучаються волонтери та добровільні помічники. Це - студенти педагогічних та медичних вузів, педагоги, психологи, медики, фахівці правоохоронних органів, члени громадських об’єднань, лідери благодійних християнських організацій, представники мальтійської служби допомоги тощо.
Волонтери активно беруть участь у проведенні масових заходів, місячників боротьби з наркоманією та СНІД, правопорушеннями і злочинністю, акціях "Діти вулиці" тощо. Під час зазначених заходів добровільні помічники роздають рекламно-інформаційну продукцію, проводять розважальні програми.
Для проведення соціальної роботи волонтери проходять курси навчання, що здійснюються у різноманітних формах. Майже в усіх центрах працюють школи волонтерів.
http://old.tnpu.edu.ua/kurs/52/