Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

Подписываем
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема: Розвиток особистості дитини дошкільного віку
Завдання: Визначити базові особистісні новоутворення дитини дошкільного віку.
Зясувати роль дорослих та однолітків у розвитку особистості дітей дошкільного віку.
Охарактеризувати розвиток мотиваційної сфери дітей дошкільного віку.
План
Література:
Березін А. М. Психологічні чинники формування національної самосвідомості / А. М. Березін // Практична психологія та соціальна робота. 2001. № 10. С. 5456.
Лісіна М. Що діти знають про себе / М. Лісіна // Дошкільне виховання. 1981. № 11. С. 67.
Павелків Р. В. Дитяча психологія : навч. посіб. / Р. В. Па-велків, О. П. Цигипало. К. : Академвидав, 2008. 432 с.
Павелків Р. В. Дитяча психологія : практикум / Р. В. Павелків, О. П. Цигипало. Рівне : Волинські обереги, 2008. 320 с.
Строюк К. Який Я і який Ти / К. Строюк // Дошкільне виховання. 1988. № 7. С. 67.
Чамата П. Р. Самосвідомість га її розвиток у дітей / П. Р. Чамата. К. : Знание, 1965. 48 с.
Чеснокова И. И. Проблема самосознания в психологии / И. И. Чеснокова. М. : Наука, 1977. 143 с.
Зміст лекційного матеріалу:
Дошкільний вік є важливим етапом формування особистості, результатом якого є поява в кінці періоду ряду особистісних новоутворень.
Рис. 1. Особистісні новоутворення дошкільного віку
На різних вікових етапах мотивацію зумовлюють провідні види діяльності і соціальна ситуація розвитку.
Мотиви дітей дошкільного віку різноманітні. Найтиповіші серед них:
мотиви, пов'язані з інтересом до світу дорослих;
ігрові мотиви, пов'язані з інтересом до процесу гри;
мотиви налагодження і збереження позитивних взаємин із дорослими та дітьми;
мотиви самолюбства, самоствердження.
Протягом дошкільного дитинства мотиви поведінки суттєво змінюються:
спонукання, які діяли епізодично і розрізнено, перетворюються на певну систему мотивів;
чіткіше починає виступати різна спонукальна сила різних мотивів.
Пізнавальні мотиви виявляються насамперед у дитячих питаннях. У цьому віці вони пов'язані з практичною діяльністю: відомості, які отримує дитина від дорослих, потрібні для використання у грі, малюванні, конструюванні тощо. Своєрідними є змагальні мотиви дитини, які ґрунтуються на прагненні виграти, бути першим. Моральні мотиви поведінки виражають ставлення дитини до оточення. У цьому віці дедалі більше починають розвиватися суспільні мотиви бажання принести користь людям.
Між різними мотивами поведінки дошкільника виникає підпорядкування, ієрархія: одні мотиви набувають важливішого значення для дитини, ніж інші. Наприклад, вранці малюк хоче спати, однак розуміє, що треба збиратись до садочка й тому відповідно діє.
Підпорядкування мотивів є цінним новоутворенням у розвитку мотиваційної сфери дошкільника. Воно надає певної спрямованості усій його поведінці. Із часом з'являється змога оцінювати не лише певні вчинки дитини, а й її поведінку загалом як добру або погану.
Діяльність і поведінка дошкільника спричинюються рядом мотивів, між якими існує складна система різних співвідношень. При виникненні ситуації зіткнення безпосередніх особистісних спонукань дитини з засвоєними соціальними мотивами виникає так звана боротьба, внаслідок якої один мотив починає домінувати і підпорядковувати інші. Повторюваність цієї ситуації формує супідрядність мотивів як особистісне новоутворення дошкільного віку.
Супідрядність мотивів - спроможність дошкільника підпорядковувати поведінку одному домінуючому мотиву над іншими, менш вагомими
Конкретний зміст цієї ієрархії, а саме, які мотиви підкоряють собі всі інші спонукання, залежить від віку дітей і їх виховання. Дії дорослих виступають прикладом для дошкільника, який опосередковує свої бажання та дії цим зразком. У дітей цього віку наявні особистісні та соціальні мотиви поведінки, однак перші є домінуючими.
У дошкільному віці дитина починає керуватися в своїй поведінці засвоєними моральними нормами. Спочатку у неї формуються моральні уявлення та оцінки, джерелом яких є спілкування з дорослими, сприймання казок, мультфільмів та оповідань етичної тематики. Паралельно поведінка малюків регламентується вимогами дорослих. Відповідність вчинків дитини суспільним етичним нормам, що визначається та оцінюється дорослими, викликає моральні переживання. З часом ці моральні переживання забезпечують присвоєння моральних норм - вироблення внутрішніх етичних інстанцій, яких дитина дотримується навіть поза контролем дорослого.
Внутрішні етичні інстанції - засвоєні дошкільником моральні норми, які регулюють його поведінку у відповідності до соціальних вимог.
Поступово засвоюючи моральні норми та узгоджуючи їх з власними потребами й проявами самостійності, дошкільники досягають значного ступеня регуляції власної поведінки. Водночас із цілеспрямованістю дій дошкільнят зростає здатність до вольових зусиль, яку діти спрямовують на досягнення мети і подолання труднощів. Регуляція емоційних переживань та поведінкових актів малюка, спонукувана в грі та взаємодії з дорослим формує довільність поведінки - важливе особистісне новоутворення дошкільного віку. На фоні імпульсивної поведінки дитини початку дошкільного віку її дії з часом стають все більш керованими, безпосередні емоційні спонуки підкоряються соціально прийнятній меті. Довільність поведінки дошкільняти формується за умов правильного виховного підходу батьків:
Рис. 2. Шляхи розвитку батьками довільності поведінки дошкільника
Паралельно з пізнанням навколишнього світу дошкільник інтенсивно пізнає самого себе. Дитина починає усвідомлювати свої бажання, дії у їх відповідності етичним нормам - формується її образ "Я". Порівняння дошкільням себе з ровесниками теж поповнює багаж знань про власне "Я". Впродовж дошкільного періоду на основі накопиченого досвіду самопізнання відбувається диференціація образу "Я":
Рис. 3. Аспекти образу "Я" дитини-дошкільника
Діти спершу просто повторюють думку дорослого про себе, а потім асимілюють її настільки, що вона стає їх власною самооцінкою.
Г. С. Костюк
Дошкільний період є сенситивним до формування самооцінки дитини, яка за сприятливих виховних умов набуває адекватного характеру. Авторитет значимих дорослих зумовлює чутливість малюка до їх оцінних суджень щодо нього. Надалі дитина стає здатною оцінити себе, визначаючи відповідність своїх якостей і дій певним очікуванням чи вимогам дорослих. Таким чином, оцінка дорослими якостей та вчинків дитини стає підґрунтям для формування самооцінки. Здебільшого самооцінки дітей цього віку є прямим відображенням ставлення до них значимих дорослих.
З віком у дітей зростає об'єктивність самооцінки, однак це стосується лише чітко зрозумілих дитині критеріїв - відповідності її вчинків моральним нормам, фізичних якостей тощо. Адекватність самооцінки дошкільника все ж таки залежить від оцінки дорослих та ситуативних досягнень. Усвідомлення дитиною власних дій через дорослих основа для формування самооцінки. У різних видах діяльності самооцінка різна: у малюванні дитина оцінює себе правильно; у грамоті переоцінює; у співі недооцінює.
Емоційні реакції дітей на оцінні впливи дорослих визначають становлення самолюбства, почуття власної гідності. Самолюбство має й іншу сторону, що виявляється в переживанні сорому, ніяковості. Вони виникають, якщо дитина втрачає позитивну оцінку, хороше ставлення до неї дорослих. Розвиток почуття сорому у дошкільників пов'язаний із зростанням їх морального досвіду й самосвідомості.
Якщо зусилля дитини досягнути самостійності підриваються критикою і покараннями дорослого, вона переживає сором і сумніви в собі.
Е.Еріксон
На основі адекватної самооцінки та почуття власної гідності у дошкільняти проявляється схильність до самоствердження. Однак прагнення дитини до самоствердження, прояви її самостійності підлягають оцінці дорослих. Згідно з концепцією Е.Еріксона, чинником адекватного психічного розвитку дошкільнят є позитивне ставлення дорослих до зусиль дитини досягнути умілості і почуття компетентності. Батьки та вихователі дітей цього віку повинні стежити за тим, щоб їх виховні методи не породжували у дитини тривогу та почуття провини.
Умови розвитку дошкільника суттєво відрізняються від умов попереднього вікового етапу. Значно підвищуються вимоги дорослих до його поведінки. Центральною вимогою є дотримання обов'язкових для всіх правил поведінки, норм суспільної моралі. Нові можливості пізнання світу сприяють засвоєнню форм взаємин, які існують між дорослими. Дитина включається у спільну діяльність з однолітками, вчиться узгоджувати з ними свої дії, рахуватися з їхніми інтересами і думками. Весь час змінюється й ускладнюється її діяльність, що висуває нові вимоги до сприймання, мислення, пам'яті, вміння організовувати свою поведінку. Усе це поступово формує особистість дитини, а кожне особистісне надбання змінює, розширює можливості для виховання. Умови розвитку і сам розвиток особистості взаємопов'язані.
Розвиток особистості дитини охоплює такі якісні зміни:
1) розуміння дитиною навколишнього світу, усвідомлення свого місця в ньому, що породжує нові мотиви поведінки, під впливом яких вона здійснює свої вчинки;
2) розвиток почуттів і волі, що забезпечують дієвість мотивів, стійкість поведінки, її незалежність від зовнішніх обставин.
Основний вплив дорослих на розвиток особистості дитини полягає в організації засвоєння нею моральних норм, що регулюють поведінку людей у суспільстві. Найсильніше на дитину впливає поведінка близьких їй людей. Вона наслідує їх, переймає їхні манери, запозичує в них спосіб оцінювання людей, подій, речей. Однак цей вплив не обмежується близькими людьми. Дитина дошкільного віку знайомиться з життям дорослих людей, спостерігаючи за тим, як вони працюють, слухаючи розповіді, казки, переглядаючи фільми тощо. Для неї зразковою є поведінка людей, яких поважають, про кого схвально говорять, авторитетних однолітків, персонажів казок, мультфільмів та ін. Вирішальними в освоєнні зразків поведінки є оцінки, які дають дорослим, дітям, персонажам казок, фільмів, розповідей люди, думка яких для дитини найавторитетніша.
Дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистості дитини, навчають дитину правил поведінки, які організовують її у повсякденних справах, налаштовують на позитивні вчинки. Пред'являючи вимоги, оцінюючи вчинки, вони вимагають від дітей виконання правил. Поступово малюки починають самостійно оцінювати свої вчинки на основі власних уявлень про те, якої поведінки чекають від них дорослі і ровесники.
У молодшому дошкільному віці діти засвоюють правила, що стосуються культурно-гігієнічних навичок, дотримання режиму, поводження з іграшками. Підкоряючись вимогам дорослих, вони й самі намагаються оволодіти цими правилами. Нерідко в дошкільному закладі діти звертаються до вихователя з приводу порушення правил поведінки їхніми однолітками. Ці заяви найчастіше є своєрідним проханням підтвердити правило і його обов'язковість для всіх. Іноді вони є спробою відкрити нове, невідоме правило. У такій ситуації діти запитують, чи можна так робити.
У середньому й особливо старшому дошкільному віці надто важливим є засвоєння правил взаємин з іншими дітьми, оскільки ускладнення діяльності дітей породжує необхідність врахування прав, інтересів товаришів. Дітям нелегко опановувати такі правила, вони часто застосовують їх формально, не розуміючи суті й особливостей конкретного випадку. Оволодіння ними відбувається на основі досвіду.
Найближчим соціальним оточенням дитини є, як правило, сім'я. Тривалий час вона найвідчутніше впливає на формування особистості підростаючої людини. Особлива значущість сімейного мікросередовища пояснюється відносною самостійністю дитини, залежністю життя і благополуччя від піклування і допомоги дорослих людей, що її виховують. Такі впливи, як схвалення і несхвалення батьків, є регулятором і стимулом психічного розвитку дитини. Від їх характеру залежить формування деяких властивостей дитини та її поведінки.
Виховання з використанням суворих, але суперечливих вимог і заборон, як стверджують психіатри, зумовлює у дітей неврози, нав'язливі стани і психостенію. Негативно впливають на їхню самооцінку і досягнення, породжують невпевненість у власних силах намагання дорослих ізолювати дитину від однолітків, позбавлення її елементарної самостійності, докучливі повчання і моралізування (з метою привчання до доброго, позитивного), образи, приниження, висміювання і фізичні покарання за помилки і невдачі, навіювання дитині її слабкості і неповноцінності.
У кожній сім'ї між дитиною і батьками, попри певні спільні ознаки, складаються особливі індивідуальні стосунки. Залежно від використання батьками методів впливу їх стосунки з дітьми кваліфікують як демократичні й авторитарні.
За демократичної форми сімейного впливу дорослі намагаються на рівних контактувати з дитиною, довіряють їй, поважають думку, роз'яснюють прийняті у сім'ї правила, змістовно відповідають на дитячі питання тощо.
Використання багатьох обмежень відносно дітей передбачає авторитарна форма сімейного впливу.Батьки-диктатори дбають про непохитність власного авторитету, неухильне підкорення дітей їх волі, до мінімуму зводять спілкування з метою пояснення правил поведінки тощо.
Діти з демократичних сімей частіше виявляють схильність і прагнення до творчості, ініціативність, лідерські якості, нонконформізм (неприйняття пристосовництва), адекватну емоційність у соціальних взаєминах.
Психологічний клімат у сім'ї, який відображається на характері спілкування з дітьми, рівні інтересу до них, їхніх проблем, піклуванні та увазі до них, є суттєвим чинником формування морального обличчя дитини. Чим менше ласки, піклування і тепла одержує дитина, тим повільніше формується як особистість, тим більше схильна до пасивності й апатичності, тим вища ймовірність формування у неї слабкого характеру. Дружні стосунки, тепла сімейна атмосфера, в якій росте дитина, сприяють формуванню почуття особистої захищеності, впевненості в собі, оптимізму.
На формування особистості дошкільника впливає і склад сім'ї. Дитина, у вихованні якої, крім батьків, беруть участь бабусі і дідусі, більше здатна до співчуття, доброзичливіша, однак менш самостійна і наполеглива, їй бракує організаторських здібностей.
Вплив родичів на розвиток дитини залежить від того, як вона ставиться до них, оцінює їх. Прихильність дитини до рідних виражається у бажанні бути поруч (особливо, коли дитина хворіє або переживає страхи, налякана), гратися з ними, зробити їм приємний подарунок, у співпереживанні радощам і смуткам батьків. Ці почуття діти реалізовують і у малюнках, висловлюваннях.
Особлива роль у сімейному мікросередовищі дитини належить матері, оскільки їй віддають перевагу діти всіх вікових груп. Важливе значення мають також стосунки з батьком, братом, сестрою, дідусем і бабусею, нерідко - з далекими родичами.
Симпатія до дітей, що з'являється у ранньому віці, з часом стає потребою у спілкуванні з ними. Розвивається ця потреба на основі спільної гри, виконання трудових доручень тощо. Для 4-5-річних дітей відчутним покаранням є позбавлення їх можливості спілкуватися з ровесниками.
Дитина, яка постійно перебуває серед однолітків, має з ними різноманітні стосунки, набуває перших навичок поведінки у колективі, встановлює рівноправні і рівноцінні взаємини, набуває досвіду співжиття і співдіяльності. Саме серед однолітків дитина формується як суспільна істота. За таких обставин вона діє, реалізовує себе "як суб'єкт, особа, що живе своїм життям, як член маленького суспільства з його інтересами, вимогами, зв'язками" (О. У сова). На думку Я. Коломінського, дошкільна група є генетично раннім ступенем соціальної організації людей, який змінюється потім шкільним колективом.
У спілкуванні з однолітками дитина постійно опиняється перед необхідністю реалізовувати на практиці норми поведінки щодо інших людей, застосовувати їх до різноманітних ситуацій. У спільній діяльності дітей безперервно виникає необхідність узгодження дій, вияву доброзичливого ставлення до однолітків, уміння відмовитися від особистих бажань заради досягнення спільної мети. У цих ситуаціях діти не завжди знаходять потрібні способи новедінки. Часто між ними виникають конфлікти, коли кожен відстоює своє право, не беручи до уваги права однолітків. Втручаючись у конфлікти, вирішуючи їх, вихователь учить дітей усвідомленому виконанню норм поведінки.
Спілкування і спільна діяльність вправляють дітей у правильних вчинках, необхідних, щоб дитина знала норми поведінки і керувалася ними.
Вплив дитячого оточення на розвиток особистості дітей, засвоєння ними норм поведінки забезпечує також колективна думка. У групі 3-річних дітей її ще немає, думка однієї дитини не впливає на думку іншої. Однак у 4-5 років діти починають прислухатися до думок однолітків, підкоряються думці більшості, навіть якщо вона суперечить їхнім враженням і знанням, тобто виявляють конформність.
Конформність (лат. Сопformis - подібний) - тенденція людини змінювати свою поведінку під впливом інших людей, пристосовувати її до їхніх вимог.
Яскравим прикладом вияву схильності до конформності є дослід, під час якого спеціально підготовлені діти сказали про чорну і білу пірамідки, що вони обидві білі. Дитина, яка не брала участі у змові, вислухавши думку однолітків, на питання про колір пірамідки також відповіла, що вони білі.
У 6-річних дітей конформність суттєво знижується. Загалом у дошкільному періоді конформність є перехідним етапом в оволодінні вмінням узгоджувати свої думки. Однак у деяких дітей вона закріплюється і може стати негативною властивістю особистості.
Кожна дитина займає у групі дошкільного закладу певне становище, яке виявляється у ставленні до неї однолітків. Як правило, двоє-троє дітей користуються найбільшою популярністю: з ними хочуть дружити, сидіти поряд на заняттях, їх наслідують, охоче виконують їхні прохання. Майже у кожній групі є діти, з якими мало спілкуються, не діляться іграшками, яких не залучають до ігор. Решта дітей позиціонуються між цими полюсами. Рівень популярності дитини залежить від її знань, розумового розвитку, особливостей поведінки, уміння встановлювати контакти, зовнішності, фізичної сили і витривалості тощо.
Особливою популярністю користуються товариські, дружелюбні, веселі, емоційно і розумово розвинені діти, які вміють придумувати та організовувати ігри, мають певні художні здібності, активні на заняттях, достатньо самостійні у своїх діях, мають привабливу зовнішність.
Найменш популярні - невпевнені у собі, нетовариські або занадто комунікабельні, надокучливі, озлоблені діти. Здебільшого вони відстають від своїх однолітків у розвитку, безініціативні, іноді мають погану вимову (дизлексія), вади зовнішності. Вихователь не повинен залишати таких дітей без уваги. Його завдання - виявити і розвинути в них позитивні якості, виробити адекватну самооцінку, рівень домагань, підвищити статус у системі особистісних стосунків. Усе це потребує педагогічного такту, мудрості, перегляду свого ставлення до таких дітей, особистої мотивації і зусиль у співпраці.
Вихователь повинен врівноважено ставитись до авторитетних серед однолітків дітей, щоб роль лідера не розвинула у них зазнайства, зарозумілості, схильності принижувати інших. Вихователь повинен знати, завдяки яким якостям діти здобули лідерство, на чому ґрунтується їхній авторитет. Оскільки не завжди моральність і ціннісні орієнтації таких дітей відповідають віковим завданням. Іноді в позиції лідера може опинитися дитина, схильна нав'язувати свою волю іншим, не зважаючи на інтереси і права решти дітей. Такі лідери часто мають необмежений вплив на однолітків.
У дошкільному віці у дітей виникають складні і різноманітні стосунки з однолітками, які значною мірою впливають на становлення їхньої особистості. Виявити характер особистісних стосунків дітей у групі вихователю дає змогу спостережливість, використання спеціальних методів соціально-педагогічних та психологічних досліджень (бесіда, соціометричний метод, вибір у дії, метод одномоментних зрізів та ін.). Вивчення цих стосунків є передумовою цілеспрямованого формування їх з метою створення для кожної дитини сприятливого емоційного клімат сімї.
Дорослі й однолітки впливають на дитину у процесі діяльності, у якій вона має різні стосунки, випробовує свої можливості і вміння, оцінює себе, розвивається як особистість, набуває навичок взаємодії.
Найважливіше значення для розвитку особистості дитини має гра. Виконуючи роль дорослих, відтворюючи їх-ню діяльність і взаємини, діти знайомляться з доступними для них правилами і мотивами поведінки, якими керуються дорослі в трудовій і громадській діяльності, спілкуванні між собою. Наприклад, виконуючи роль лікаря, дитина намагається відтворити його турботливість і уважність до хворого тощо.
Гра захоплює дітей, примушує їх переживати почуття інших персонажів: співчувати хворим, симпатизувати дітям, поважати старших тощо. Інтерес до гри, бажання зіграти певну роль спонукає дітей виконувати непривабливі дії. Вона є способом входження у реальне життя дорослих. Будь-яке втручання дорослого в гру дитини позбавляє її творчої сили, тому дорослим слід допомогти дитині створити умови для гри.
Дії і взаємини, які діти розігрують відповідно до ролей, допомагають їм краще зрозуміти мотиви поведінки, вчинки і почуття дорослих, але ще не забезпечують їх засвоєння. У процесі взаємин, що розгортаються з приводу гри, під час обговорення її змісту, розподілу ролей, ігрового матеріалу тощо діти вчаться враховувати інтереси товариша, співчувати йому, поступатися своїми інтересами, працювати заради спільної справи. Часто між ними виникають конфлікти з приводу організації і проведення гри, спричинені невмінням узгоджувати свої плани і дії. У таких випадках їм повинен допомагати вихователь.
Складність гри, кількість її учасників і узгодженість між їхніми діями формують вимоги до поведінки дітей, їхніх взаємин. Тому з ускладненням ігор підвищується і їх значення у розвитку особистості дітей.
У більшості ігор ролі дітей нерівноцінні, серед них є головні (вихователь, лікарь, продавець) і другорядні (няня, дитина, медсестра, покупець). Головні ролі привабливіші для дитини, тому, граючись із ляльками, вона обов'язково виконує головну роль. У кожній групі є діти, які придумують і організовують ігри, розподіляють ролі, підказують іншим потрібні дії. Вони, як правило, виконують головні ролі, хоч можуть і поступитися ними на користь інших дітей. Від них залежить і специфіка взаємин між усіма дітьми у грі. Визнання їх однолітками не викликає жодних сумнівів щодо їхніх слів, дій і не створює конфліктних ситуацій. Іноді можливі прояви незгоди, боротьба за лідерство, з'ясування стосунків з допомогою сили.
Сила і зміст позитивного впливу гри на розвиток особистості дітей залежать від вихователя, який за необхідності має підказати дітям її зміст, простежити розподіл ролей, узгодженість дій. При цьому важливо, щоб діти поступово переходили до ігор, які потребують тісної взаємодії учасників, уміння враховувати думки один одного. Особливої уваги вихователя потребують лідери дитячих ігор, використання доцільних способів регулювання їхньої поведінки щодо інших дітей.
У продуктивних видах діяльності, під час виконання трудових і навчальних завдань формується спрямованість дитини на отримання результату, схваленого дорослими й однолітками. Цим результатом можуть бути малюнок, конструкція, прибране приміщення, скопана грядка, розв'язання арифметичної задачі тощо.
Необхідність досягнення результату привчає дитину планувати свої дії, керувати ними, розвиває її волю, вміння контролювати свою поведінку. На основі результату діяльності дитина порівнює свої вміння і старання з уміннями і стараннями ровесників. Спочатку таке порівняння використовують дорослі, пізніше, оволодіваючи навичками самооцінки, усвідомлення власних якостей і досягнень, його виконує дитина.
У дошкільників формуються нові мотиви поведінки: виконання, наприклад, навчальних завдань сприяє розвитку пізнавальних мотивів (допитливість, прагнення пізнати нове, інтереси до різних галузей діяльності тощо), що створюють умови для розвитку їх загальних і спеціальних здібностей.
Спрямованість на результат діяльності розвиває працелюбність дитини, без якої неможливо досягти успіху. Прагнення до визнання спонукає її до нових досягнень, формує внутрішню налаштованість на певний вид діяльності.
PAGE 1