Тема- Регіональна економічна політика 1
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Тема: Регіональна економічна політика
1. Сутність державної регіональної політики.
2. Об'єкти і суб'єкти державної регіональної політики.
3. Цілі державної регіональної економічної політики.
4. Сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики.
5. Спеціальні (вільні) економічні зони як засіб реалізації регіональної економічної політики.
6. Міжрегіональне і прикордонне співробітництво як інструменти реалізації регіональної економічної політики.
1. Сутність державної регіональної політики.
Регіональна політика є невід'ємною складовою загальнодержавної економічної політики. Вона ґрунтується на пріоритетності національних інтересів, економічній самостійності регіонів та сприяє ефективному використанню внутрішнього потенціалу територій.
Здійснення цієї політики повинно забезпечити єдність державних, регіональних та місцевих інтересів. Поняття регіональної політики виникло у XX ст. Спочатку нею позначали зусилля національного уряду щодо подолання істотних відмінностей між рівнями розвитку різних регіонів, а надалі -- всю сукупність дій, спрямовану на вирішення внутрішніх проблем регіонів.
Державна регіональна економічна політика - це цілеспрямована діяльність держави щодо управління соціальним, економічним, екологічним розвитком регіонів При визначенні сутності державної регіональної політики і напрямків її реалізації важливо враховувати досвід розвинутих країн, зокрема ЄС.
Основними принципами сучасної регіональної політики ЄС визнано: субсидіарність, децентралізацію, партнерство, програмування, концентрацію, адиціоналізм.
Базовим серед них є принцип субсидіарності, згідно з яким вищі суспільні одиниці повинні розв'язувати лише ті проблеми, які не можуть бути вирішені нижчими структурами.
Децентралізація передбачає розподіл повноважень, ресурсів, бюджетних коштів на користь менш розвинутих регіонів. Ці два принципи активізують місцеву ініціативу і мають принципове значення для регіональної політики.
Принцип партнерства стимулює активне співробітництво між суб'єктами з метою досягнення єдиної мети. Міжрегіональне співробітництво, розвиток транскордонного співробітництва посідають провідне місце у регіональній економічній політиці країн світу.
Принцип програмування означає, що в політиці ЄС важливу роль відіграє розробка стратегій програмного характеру з урахуванням довгострокових цілей. Відповідно до цього програмування передбачає чітке визначення порядку дій, джерел фінансування, виконавців, негативних і позитивних наслідків здійснюваних заходів
Важливе значення в регіональній політиці мають принцип адиціоналізму. (лат. additivus — до давальний). Згідно з цим принципом фінансові ресурси, які надає ЄС регіонам, мають доповнюватися за рахунок місцевих джерел. Обсяги коштів із власних джерел фінансування програм регіонального розвитку депресивних регіонів повинні становити не менше 20%.
Відповідно до названих принципів встановлено шість пріоритетних напрямів регіональної політики ЄС: 1)сприяння структурній перебудові та розвитку депресивних регіонів; 2)надання фінансових ресурсів регіонам, в яких спостерігається стагнація промисловості;3) боротьба з тривалим безробіттям та підтримка зайнятості;4) адаптація підприємців, робітників у промисловості та виробничій сфері до системних змін, що загрожують безробіттям; 5)фінансування розвитку сільськогосподарських територій та прискорення структурної перебудови сільського господарства;6) допомога північним країнам з низькою густотою населення.
Досвід країн Європи показує, що не існує єдиної, універсальної моделі регіональної політики, прийнятної для будь-яких умов господарювання. Відмінність між існуючими моделями зумовлена відмінностями в ідеях, покладених в основу цієї політики.
Класична теорія регіональної політики спирається на принципи, обґрунтовані Дж. М. Кейнсом ще у 30-ті рр. XX ст. Він вважав, що утримувати економічну рівновагу без втручання держави просто неможливо. Виходячи з цих ідей, сформувалася концепція регіонального розвитку, що одержала назву «захисної». Вона передбачає активне втручання держави в регіональний розвиток з метою зменшення диспропорцій у рівнях розвитку окремих територій. З цією метою використовується широкий арсенал економічних засобів впливу -- фінансові трансферти (кошти, що передаються з державного бюджету до місцевих бюджетів або з місцевих бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій та в інших формах), прямі інвестиції, зміни в системі оподаткування. У центрі уваги такої політики, як правило, економіка депресивних територій, яка характеризується загостренням проблем структурного безробіття, різким зниженням рівня життя населення.
На інших засадах ґрунтується модель регіонального розвитку, що враховує ідеї неокласичної теорії економічного розвитку, запропонованої американським економістом М.Фридманом. За цією моделлю втручання держави у сферу господарювання є мінімальним, а головне завдання регіональної політики полягає не в подоланні регіональних диспропорцій, а в загальному підвищенні ефективності регіонального господарського комплексу. Вважається, що найбільш гострі проблеми депресивних територій повинні вирішуватися не пріоритетно, а в міру того, як будуть нагромаджені необхідні кошти внаслідок підвищення ефективності функціонування господарських комплексів інших територій.
2. Об'єкти і суб'єкти державної регіональної політики.
Суб'єктно-об'єктні відносини -- основа будь-якої політики.
Суб'єкти та їх діяльність характеризують активну сторону політики. Кожний суб'єкт виступає носієм певних потреб, інтересів.
Об'єкти політики -- те, на що спрямовується управлінська діяльність суб'єктів; отже, це - пасивна сторона політики
Відповідно до проекту Закону України «Про Концепцію державної регіональної економічної політики» суб'єктами цієї політики визнано центральні та місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції вирішують питання, пов'язані з соціально-економічним розвитком регіонів.
У широкому розумінні об'єктами державної регіональної економічної політики в ринкових умовах виступають самі регіони, які відрізняються між собою за темпами економічного розвитку, умовами для зайнятості населення та рівнем його життя; у вузькому значенні - їх адміністративно-територіальні утворення.
Спеціальним об'єктом регіональної політики можуть бути депресивні чи монопрофільні території, зони стихійного лиха, природних, антропо- і техногенних катастроф.
У центрі уваги державної регіональної економічної політики завжди перебувають проблемні регіони, тобто ті території, які характеризуються найвищим загостренням соціально-економічних проблем, пов'язаних з нераціональним розміщенням продуктивних сил. До цієї категорії можуть потрапити території з досить високим економічним потенціалом, які внаслідок неконкурентоспроможності основних галузей спеціалізації опинилися у стані глибокої кризи, про що свідчить високий рівень безробіття, низька інвестиційна активність суб'єктів господарювання. Проблемні регіони існують в усіх країнах світу незалежно від рівня їх соціально-економічного розвитку. Однак різними є причини, що породжують їх виникнення, та форми прояву кризових явищ.
З метою формування і реалізації ефективної регіональної політики здійснюють типологію регіонів як об'єктів цієї політики. В основу типології можуть бути покладені різні ознаки: природно-географічні, геополітичні, демографічні, соціально-економічні.
До основних індикаторів, за якими визначають тип регіону, зараховують: ВВП на душу населення, показники демографічного розвитку та якості життя, техногенного навантаження, фінансового стану, інвестиційної активності, бюджетної забезпеченості.
За рівнем соціально-економічного розвитку вирізняють високо- і слаборозвинуті регіони, а також ті, що мають середній рівень розвитку
Залежно від структури економіки регіону вирізняють індустріальні, індустріально-аграрні, аграрні території. У межах індустріальних регіонів розрізняють території з переважанням добувних чи обробних галузей промисловості, виробництв ВПК. З погляду перебігу процесів реформування регіональної економіки вирізняють території, що адаптувалися до нових умов господарювання, і такі, що не адаптувалися. Для успішної реалізації державної регіональної економічної політики необхідно враховувати міжрегіональні і міждержавні економічні зв'язки
Виділяють експортно та імпортноорієнтовані території. Під експортно орієнтованими регіонами розуміють території, продукція яких не тільки забезпечує у повному обсязі власні потреби цих територій, а й вивозиться за межі країни. Імпортно орієнтовані регіони ввозять значні обсяги продукції з інших територій чи виготовляють продукцію на базі довізної сировини. Часто виділяють стратегічно важливі для держави території, зокрема, в плані залучення іноземного капіталу, робочої сили чи ті, які мають унікальні природні ресурси.
Важливе значення мають природно-географічні та геополітичні характеристики територій, зокрема, прикордонні, віддалені від основної території держави, приморські території. Оскільки змінити ці ознаки практично неможливо, вони лише враховуються в нормативно-правових актах, що визначають особливості функціонування їх господарства.
Здійснюється класифікація регіонів і за такою ознакою, як рівень економічної чи соціальної безпеки. Внутрішньою загрозою соціальній безпеці регіонів є інтенсивне посилення майнового розшарування населення, зростання бідності та чисельності безробітних. Реальну загрозу економічній безпеці регіонів формують низька конкурентоспроможність продукції, високий рівень спрацювання основних виробничих фондів, незадовільна природоохоронна діяльність, зношеність комунікаційних систем тощо.
Типологія регіонів дає змогу чітко визначити прийнятні методи і форми регулятивного впливу на регіональний розвиток, а також диференціювати їх залежно від реальної соціально-економічної ситуації в регіоні.
Держава відіграє провідну роль у формуванні і реалізації регіональної економічної політики, оскільки є носієм загальнонаціональних інтересів.
3. Цілі державної регіональної економічної політики.
У проекті Закону України «Про концепцію державної регіональної економічної політики» зазначається, що на нинішньому етапі соціально-економічного розвитку головною метою державної регіональної економічної політики є збільшення національного багатства країни на основі ефективного використання природно-ресурсного, трудового і науково-технічного потенціалу регіонів, раціоналізації систем розселення та досягнення внутрішньорегіональної збалансованості.
Зокрема, в економічній сфері вона полягає у досягненні економічно доцільного рівня комплексності господарства регіонів та раціоналізації їх структури; створенні економічних передумов для розвитку підприємництва та ринкової інфраструктури, проведення земельної реформи та приватизації державного майна, інших ринкових перетворень; створенні і розвитку спеціальних (вільних) економічних зон; удосконаленні економічного районування країни.
У соціальній сфері головна мета державної регіональної економічної політики реалізується в конкретних заходах, націлених на стабілізацію рівня життя всіх верств населення з поступовим підвищенням рівня добробуту; запровадження єдиних соціальних стандартів та посилення всіх форм соціального захисту населення; забезпечення продуктивної зайнятості населення через ефективне регулювання регіональних ринків праці та міграційних процесів; сприяння покращанню демографічної ситуації з метою збільшення тривалості життя та забезпечення природного приросту населення в регіонах; формування раціональної системи розтелення на основі збереження існуючих та створення нових населених пунктів, активізації функціонування сіл та малих міських поселень, регулювання розвитку великих міст
В екологічній сфері державна регіональна економічна політика спрямовується на запобігання забрудненню довкілля та ліквідацію його наслідків, впровадження механізму раціонального природокористування, збереження унікальних територій та природних об'єктів. Особливого значення набуває попередження кризових ситуацій у регіонах з надмірним техногенним навантаженням на навколишнє середовище. Необхідно пом'якшити негативні наслідки екологічних катастроф, зокрема Чорнобильської.
Для України важливим і корисним є досвід Європейського Союзу щодо чіткого визначення пріоритетних цілей регіонального розвитку. Сьогодні ця мета двоєдина: з одного боку, це «підтягування» регіонів з низькими показниками соціально-економічного розвитку до розвинутих, а з другого -- це пом'якшення чи ліквідація територіальних диспропорцій у межах країн Європейського Союзу.
За останні роки багато європейських країн змінили цілі регіональної політики. Якщо раніше вони зводилися лише до зменшення територіальних диспропорцій, то тепер велика увага приділяється саме забезпеченню конкурентоспроможності регіональної економіки, підвищенню продуктивності праці, зростанню інноваційної активності. При цьому зберігається актуальність такого завдання, як збереження міжрегіональної пропорційності та збалансованості. Зокрема, у Фінляндії основними цілями регіональної політики визнано досягнення збалансованого регіонального розвитку, створення робочих місць та незалежний розвиток кожного окремого регіону. Регіональна політика Швеції спрямована на те, щоб забезпечити приблизно однаковий рівень розвитку регіонів у економічному і соціальному плані.
4. Сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики.
Механізм реалізації державної регіональної економічної політики - це система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію продуктивних сил, забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, вдосконалюється структура їх господарського комплексу.
Держава впливає на регіональний розвиток за допомогою адміністративних та економічних важелів.
Основними складовими механізму державної регіональної політики України, виступають: відповідна законодавчо-нормативна база, бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку, прогнозування і програмування, розвиток різних форм територіальної організації продуктивних сил (створення спеціальних економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво та ін.).
Першоосновою механізму державної регіональної економічної політики є законодавча база, що визначає взаємовідносини держави і регіонів та відповідні організаційні структури управління соціально-економічними процесами. На сучасному етапі економічного розвитку держава через законодавчу базу проводить політику, спрямовану на підвищення економічної самостійності територій. Водночас вона координує діяльність місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і місцевих бюджетів, розвитку інфраструктурних об'єктів місцевого та загальнодержавного призначення, формування централізованих і регіональних фондів різного цільового призначення.
Механізм державної регіональної політики поєднує в собі методи прямого та опосередкованого впливу на соціально-економічні процеси. За своїм характером ці методи можуть бути заохочувальні та обмежувальні, активні та пасивні. їх комплексне поєднання дає змогу забезпечити високу результативність державного впливу на процеси, що протікають на регіональному рівні.
У державній регіональній економічній політиці широко використовуються такі методи прямого економічного регулювання, як цільове фінансування, пряма фінансова допомога, надання субсидій та субвенцій тощо.
Для опосередкованого економічного регулювання використовують важелі податкової, кредитно-грошової, амортизаційної, зовнішньоекономічної політики. Державні органи управління можуть впливати на регіональний розвиток через такі заходи протекціонізму: надання податкових пільг для розвитку наукомістких виробництв, створення акціонерних товариств для завершення раніше розпочатого будівництва, надання регіонам інвестиційних премій за спорудження об'єктів, що дозволяють покращати структуру економіки регіону, працевлаштувати вивільнених працівників, поліпшити екологічну ситуацію та ін. Протекціоністські методи можуть охоплювати, за оцінками фахівців, до 40 % господарського обороту.
Принциповим питанням є формування системи бюджетного регулювання та розширення бюджетної автономії територій. Ступінь державного втручання в господарські процеси вимірюється показниками питомої ваги державних прибутків і видатків у внутрішньому валовому продукті: їх висока питома вага свідчить про сильний вплив держави на економіку. У перспективі передбачається суттєво розширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці на основі підвищення ролі місцевих податків і зборів, встановлення науково обґрунтованих нормативів відрахувань до місцевих бюджетів тощо.
Одним з важливих елементів регіональної економічної політики є розроблення довгострокових, середньострокових прогнозів соціально-економічного розвитку АР Крим, областей України, міст Києва і Севастополя та державних регіональних програм, за допомогою яких досягається планомірність у розвитку продуктивних сил, узгоджуються інтереси галузей і територій.
У регіональній економічній політиці особливе місце посідає економічне стимулювання розміщення нових виробничих об'єктів, здатних виготовляти конкурентоспроможну продукцію та швидко реагувати на зміну ринкової кон'юнктури. У першу чергу це стосується розвитку малого та середнього підприємництва, яке має виражену регіональну специфіку. Саме малий бізнес може ефективно вирішувати проблему забезпечення незайнятого населення робочими місцями. Для досягнення збалансованого розвитку господарства певної території необхідно сприяти формуванню регіональних центрів малого і середнього бізнесу, створенню різних типів спеціальних (вільних) економічних зон, центрів активної науково-технічної діяльності.
Велика увага в регіональній економічній політиці приділяється так званим проблемним регіонам, тобто тим територіям, які вирізняються серед інших кризовим загостренням певної проблеми. Причиною загострення цих проблем можуть бути як природні та техногенні катастрофи, так і соціально-економічні процеси. З погіршенням загальноекономічної ситуації-кількість таких територій постійно зростає, а розв'язання нагромаджених тут проблем потребує все більше фінансових коштів та матеріальних ресурсів. Особливе місце в регіональній економічній політиці займає державне сприяння розвитку депресивних регіонів. Пряма державна підтримка надається: регіонам, де чітко відстежуються структурні деформації, внаслідок чого
Організаційно-правова база реалізації регіональної економічної політики охоплює державне регулювання територіального розвитку на основі системи законів і нормативів, програмні методи впливу на розвиток регіонів, власне економічні регулятори. Система економічних регуляторів повинна забезпечити рівновагу між економічною доцільністю та соціальною справедливістю..
Держава регулює регіональний соціально-економічний розвиток на основі нормативно-правових та економічних важелів.
Нормативно-правові важелі створюють відповідне законодавче поле, в межах якого функціонують економічно самостійні суб'єкти господарської діяльності.
Економічні важелі (фінанси, податки, ціни, кредит) формують основу для розвитку конкуренції та підприємництва. У цілому нормативно-правові та економічні методи регулювання спрямовуються на те, щоб забезпечити найбільш сприятливі умови для ефективної роботи низових суб'єктів регіонального господарювання.
Основними економічними регуляторами з боку держави є: грошово-фінансові (норма обов'язкових резервів, ставка міжбанківського кредиту, операції національного банку з державними облігаціями на ринку цінних паперів); податкові (види і ставки податків, об'єкти оподаткування, пільги); цінові; норми амортизаційних відрахувань, прискорена амортизація; квоти і ліцензії; зовнішньоторговельні регулятори; митні; дотації і субсидії; стимулювання поставок продукції і надання послуг для державних потреб.
Держава активно застосовує адміністративні методи регулювання у сферах, які відображають національні інтереси: використання національного багатства, у тому числі природних ресурсів; геополітичні та екологічні проблеми; соціальний захист населення. До основних адміністративних регуляторів з боку держави належать: прямий контроль за монопольними ринками; заходи превентивного характеру; розроблення стандартів і контроль за їх виконанням; визначення соціальних стандартів якості життя; захист національних інтересів.
5. Спеціальні (вільні) економічні зони як засіб реалізації регіональної економічної політики.
Одним з важливих елементів механізму реалізації державної регіональної економічної політики є створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) та територій пріоритетного розвитку.
Завдяки СЕЗ формуються передумови для залучення інвестицій, появи нових робочих місць, структурного оновлення виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції.
Отже, спеціальні економічні зони -- це окремі території суверенних країн, де створено сприятливі умови для руху товарів і капіталу, розвитку підприємництва з метою пожвавлення господарської діяльності. Для цього територіям надається сприятливий кредитний і податковий режим.
Спеціальні економічні зони являють собою по суті території вільного підприємництва. Вони сприяють інтеграції регіонів у систему світових господарських зв'язків, нарощуванню їх експортного потенціалу. Водночас це один із засобів вирішення соціально-економічних проблем території її власними зусиллями.
Вдале розміщення зон передбачає вигідне транспортно-географічне положення (близькість до зовнішніх і внутрішніх ринків, наявність необхідних транспортних комунікацій), розвинений виробничий потенціал, розгалужену соціальну і виробничу інфраструктуру. Для зовнішньоторговельних зон пріоритетне значення має мережа транспортних шляхів; туристично-рекреаційних зон -- сфера обслуговування населення; науково-технічних -- наявність відповідного кадрового забезпечення.
З 1995 р. діє перша створена в Україні експериментальна зона «Сиваш», до склад усякої увійшли Кримське об'єднання «Титан», Перекопський бромний завод, Сивашський анілінофарбовий завод, Кримський содовий завод, завод пластмас «Поліфтор», сільськогосподарські підприємства, рибокомбінат.
Світовий досвід показує, що дедалі більшого значення для досягнення соціально-економічного прогресу набуває створення науково-технічних зон. Їх ядром є регіональні науково-технологічні парки, які формуються навколо провідних науково-дослідних установ чи вищих навчальних закладів за участю виробничих підприємств, спроможних розробляти і запроваджувати новітні високі технології.
Регіональні технопарки забезпечують запровадження досягнень фундаментальної науки у господарську практику. Технопаркові утворення мають ієрархічну будову. Елементарними утвореннями є інкубатори, які являють собою інноваційні центри чи бізнесові.
Бізнес-інкубатори дають змогу підтримувати підприємництво інноваційної спрямованості. Регіональні науково-технологічні парки включають технополіси, інкубатори, розгалужену мережу інфраструктури. Це складні територіальні утворення, які розширюють можливості нарощування потенціалу наукомістких і експортоспроможних галузей господарства. В Україні існують сприятливі умови для створення регіональних науково-технологічних парків.
6. Міжрегіональне і прикордонне співробітництво як інструменти реалізації регіональної економічної політики.
Важливе значення в регіональному розвитку належить прикордонному співробітництву Міжрегіональне і прикордонне співробітництво націлено на вирішення конкретних соціально-економічних проблем кожної території. З розвитком ринкових відносин все більше прикордонних територій залучається до різних форм міжнародної співпраці.
Інтенсивність цього співробітництва залежить від рівня економічного розвитку території, розгалуженості її транспортної системи, наявності конкурентних переваг у міжнародному поділі праці та багатьох інших чинників. Але за будь-яких соціально-економічних умов розвиток прикордонного співробітництва надає нового імпульсу розвитку цих територій, сприяє залученню іноземних інвестицій та створенню транспортних коридорів.
Вищою формою прикордонного співробітництва стали єврорегіони, які забезпечують співробітництво кількох держав на рівні органів місцевого самоврядування. Єврорегіони являють собою форму транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади регіонів, які мають спільний кордон. Взагалі основний принцип транскордонного співробітництва полягає в тому, щоб розвивати зв'язки і договірні відносини в прикордонних територіях з метою пошуку прийнятних рішень ідентичних проблем.
Єврорегіони створюються для реалізації певних заходів у різних сферах життєдіяльності населення відповідно до норм міжнародного права і національних законодавств.). Головна мета їх створення -- вирішення спільних проблем в інтересах населення країн, що співпрацюють. Конкретними формами такого співробітництва виступають проекти, спрямовані на вирішення проблем зайнятості населення, економічної та екологічної безпеки, розвиту інфраструктури тощо. Формування єврорегіонів здійснюється на добровільній основі.
Основною передумовою успішного створення і функціонування єврорегіонів є спільність інтересів зацікавлених сторін. Ці інтереси стосуються торгово-економічної сфери, розвитку туризму, вирішення екологічних та природоохоронних проблем, розвитку спільних комунікацій.. Як правило, єврорегіони охоплюють території країн, що мають спільне історичне минуле або раніше входили до складу однієї держави. Тому це переважно багатонаціональні території.
Україна як суверенна держава залучена до багатостороннього транскордонного співробітництва. Шість областей України -- Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Волинська, Одеська -- входять до складу трьох єврорегіонів. У цьому плані найбільш успішними є єврорегіони «Карпати» та «Буг». До складу міжнародної асоціації «Карпатський регіон», створеної у 1993 р., увійшли 5 областей Угорщини, 3 воєводства Польщі, б районів Словаччини та Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Львівська області. Відповідно до статусу асоціації «Карпатський єврорегіон» вона визначає лише форми співробітництва у господарській сфері, в галузі освіти, охорони навколишнього середовища. Головна мета створення такої асоціації полягає у координації спільної економічної діяльності сусідніх територій.
У 1995 р. було створено єврорегіон «Буг» з метою використання переваг географічного розташування території, прискореного соціально-економічного розвитку регіону, охорони навколишнього середовища. Серед екологічних проектів найбільше значення має проект «Чистий Буг». На основі вигідного геополітичного розташування в регіоні здійснюється розвиток експортно орієнтованих виробництв, створюються міжнародні господарські об'єкти, транзитні транспортні коридори, забезпечується комплексне використання природних ресурсів. Функціонування єврорегіонів забезпечує не тільки позитивний економічний ефект, а й сприяє міжнародній стабільності в регіоні. У 1998 р. Одеська область увійшла до єврорегіону «Нижній Дунай». Триває робота з формування екоєврорегіону «Верхній Прут» за участю Чернівецької області з боку України та повітів Румунії і Молдови.
2. тема управления это совокупность субъекта управления и объекта управления которые находятся в определенно
3. You hve my support on this
4. Реферат- Молодая семья- особенности молодой семьи, исследование отношения к материнству у лиц от 16 до 26 лет
5. Доверенность- понятие виды сроки передоверие прекращение доверенности
6. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук3
7. Современные аграрные преобразования в Республике Беларусь
8. Статья- Глобальные изменения климата- антропогенная и космогенная концепции
9. 1. Определение плана формирования имиджа организации.html
10. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук Харків ~ Дис
11. Доходность банковской деятельности
12. Расчет тяговой подстанции
13. Изобразительновыразительные возможности лексики и фразеологии
14. Реферат- Западная Австралия
15. Аудит финансовой отчетности
16. приматы моря Подкласс Наружнораковинные
17. конспекты 4 Проведение уроков
18. Китч не-искусство не-элиты Этимология и история понятия
19. цільовий метод планування його доцільність і можливості З досвіду формування національної програми роз
20. .К таким правам относятся пожизненное наследуемое владение и постоянное бессрочное пользование