Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Виховна година
Тема: «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття...»
Мета: Продовжити знайомство учнів з постаттю геніального українського поета Т.Г.Шевченка, його життєвими стежками та багатогранною мистецькою натурою;
вчити сприймати, розуміти та аналізувати творчість Шевченка як поета, маляра, мислителя, гуманіста і патріота; розвивати декламаторські вміння та здібності, допитливість та бажання глибше пізнати світ Кобзаря; виховувати любов до поетичного слова, належну шану та повагу до постатей, що стали національними символами.
Обладнання: ноутбук, проектор, екран, ілюстративний матеріал до теми «Шевченко-художник», презентація сторінок усного журналу, плакат «Чому я читаю Шевченка?», картки для учнів.
Хід уроку
1. Організація класу до уроку.
1.1. Привітання.
1.2. Перевірка готовності учнів до уроку.
2. Оголошення теми та мети уроку. Вступне слово вчителя.
Доброго дня, дорогі учні! Святково та урочисто розпочався для вас новий навчальний рік. Нехай він буде плідним, радісним, цікавим для всіх учнів і принесе гарні досягнення в навчанні, сформує міцні знання.
Традиційно, найбільш пам’ятними в житті кожного учня є перший та останній дні навчання. Чому так? Не дивно, адже Перше вересня – це плани, сподівання, мрії, задуми на весь навчальний рік, а свято Останнього дзвоника – це досягнення, звершення, успіхи.
Вчені вже давно довели, що найкраще і найміцніше людина запам’ятовує ту інформацію, яку почула чи побачила на початку та наприкінці. Мабуть, саме тому такого важливого значення в нашій державі надають Першому урокові в новому навчальному році, адже саме він стає своєрідним гаслом, вступом, орієнтиром для нас із вами.
Цей урок – незвичайний, бо він не стосується жодного з предметів. Це урок державності, громадянськості, людяності, а сьогодні – це ще й урок нашої з вами пам’яті, і я сподіваюся, ви не залишитеся байдужими до того, про що ми говоритимемо.
Щасливою є та нація, котра має своїх геніїв, людей, що стали символами країни, культури, епохи. Україна отримала такого генія в постаті Великого Кобзаря.
9 березня 2014 року виповниться 200 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка – поета, художника, мислителя, палкого патріота України.
Але постать Кобзаря досить часто настільки таємнича, що за нею досить важко побачити звичайну людину.
То яким же був Тарас насправді? Спробуймо відповісти на це запитання разом у формі усного журналу, першу сторінку якого пропоную зараз відкрити.
3. Сторінка 1. «А ми усе про нього та про нього – сльозою, словом, вигуком руки…»
(Учні зачитують поетичні рядки, присвячені Т. Шевченку)
Учень 1.
Забриніла душа многозвучними барвами слова,
Мов бандури струна залилася у трелях дзвінких,
Загриміла велично Тарасова, батькова мова
І сплела у вінок волелюбних думок колоски.
Учень 2.
Загриміла, мов дзвін, відпустивши у небо свободу,
У зелені гаї, де розноситься шепіт тополь,
Розбудила зі сну заколисану волю народу,
Що проспав сотні літ у пітьмі переламаних доль.
Учень 3.
По забутих стежках, у безмежжі сліпого блукання,
Твоє слово, Тарасе, зорею освічує шлях,
Твої горді пісні розривають кайдани мовчання,
Чистим світлом ведуть по широких вкраїнських полях.
Учень 4.
Геніальний творець. У безсмертних рядках Заповіту
Ти навіки живий полиновими травами мрій,
Твоє слово повік буде в пам’яті нації жити
Невгасимим вогнем, джерелом для майбутніх надій.
4. Сторінка 2. «Твій образ вічно буде жити в серцях праправнуків твоїх…»
4.1. Розповідь учителя. (Короткі біографічні відомості про Т. Шевченка на)
Т. Г. Шевченко народився 9 березня 1814 р. в селі Моринцях, Звенигородського повіту, Київської губернії, в сім'ї селянина-кріпака. Рано втративши матір, а потім і батька, він з дитинства зазнав багато горя, відчув на собі весь тягар кріпацтва.
Деякий час Шевченко був у навчанні в дяка-вчителя на становищі школяра-«попихача». Вже у ті роки в нього виявляється великий потяг до малювання. Після невдалих спроб знайти собі в сусідніх селах учителя малювання, Шевченко повертається до свого села і стає наймитом у попа.
Коли Шевченкові йшов 15 рік, його взяли за слугу-козачка до молодого пана
Енгельгардта. Разом з паном Шевченко їде до Києва, а потім живе у м. Вільно і в 1831 р. приїжджає до Петербурга. На 18-му році життя Шевченка законтрактовано до цехового майстра живопису Ширяєва. Випадково знайомиться він з художником І. Сошенком, а через нього — з відомими художниками й письменниками: К. Брюлловим, В. Жуковським, О. Венеціановим. Є. Гребінкою та ін.
22 квітня 1838 року Шевченка викуплено у пана Енгельгардта за 2500 крб. асигнаціями. Молодий художник стає вільним слухачем Академії мистецтв.
Починає навчання в Академії мистецтв, робить перші поетичні спроби. У 1840 р. виходить друком перша поетична збірка «Кобзар» (містила 8 творів), що отримала схвальні рецензії в газетах та журналах; у 1843 р. - вирушає в подорож Україною, згодом повертається до Петербурга, видає альбом малюнків «Живописна Україна». У 1845 р. Шевченко блискуче закінчує навчання, отримує звання некласного художника, повертається в Україну.
У 1846 р. зарахований до складу археографічної комісії, збирає історико- етнографічний матеріал, замальовує історичні місця, багато подорожує, зближається з членами Кирило-Мефодіївського товариства, і в 1847 р. його заарештовують за участь у діяльності цього товариства, а також за твори, спрямовані проти самодержавства.
Отримав покарання: безстрокове заслання рядовим солдатом із забороною писати і малювати; місце заслання — Оренбурзька область, Орська фортеця. У 1848 р. бере участь у експедиції до Аральського моря; 1849 р. — Шевченкові дозволено виїхати до Оренбурга, там він займається обробкою матеріалів експедиції; 1850 р. заарештований за доносом і відправлений до Новопетровського укріплення, що на Каспійському морі. 1851 р.— бере участь у геологічній експедиції в гори Карпати; у 1856 р. виходить Коронаційний маніфест нового імператора Олександра ІІ, згідно з яким проведено амністію політичних в’язнів.
У 1857 р. поет отримує наказ про звільнення, дозвіл на виїзд, повертається до Петербурга, через декілька місяців починає працювати в Академії мистецтв; у 1859 р. — поїздка в Україну. 1860 р. виходить «Кобзар» в перекладі російською мовою; Шевченка обирають академіком Петербурзької академії мистецтв за роботи в галузі гравюри.
10 березня 1861 р. Тарас Шевченко помирає в Петербурзі, згодом прах поета перевезено в Україну і поховано на Чернeчій горі поблизу Канева.
4.2. Виступ творчої групи учнів (тематичні міні-доповіді про Т. Г. Шевченка)
Учень 5.
Зовнішність поета.
У молодості Шевченко вдягався дуже модно. Про зачіску не вельми дбав.
Голив вуса, але залишав негусті бакенбарди. Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. На смаглявому обличчі – ледь помітні сліди віспи. Русявий. На перший погляд, обличчя його видавалося звичайним, але кожного, хто хоч трохи приглядався до нього, чарували невеликі, але виразні сірі очі, що світилися надзвичайним розумом і дивною добротою.
Учень 6.
Особливості характеру.
Ось як згадують про Шевченка сучасники: "Своєю простотою, сердечністю, однією своєю появою мимоволі прив’язував до себе всіх: від малого до великого…", "Його трохи незграбні, але зовсім не вульгарні манери, проста мова, добра, розумна усмішка, все якось притягувало до нього й залишало враження старого знайомства, старої приязні, при якій всі церемонії робилися зайвими", "Він був надзвичайно ласкавий, м’який і наївно довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й захоплювався часто людьми, що не були його варті. Сам же він впливав на інших якось чарівливо, всі любили його, навіть слуги".
Гроші Шевченка не трималися. Маючи великі суми, витрачав їх, сам добре не знаючи, як і куди. Не вмів бути ні ощадливим, ні розпоряджатися грішми. Часто необережно позичав і ставав жертвою ошуканців. Заходячи до міста, завжди брав гроші для жебраків. Якось, не замислюючись, всунув у руку старцеві золотого імперіала. Переляканий небувалою щедрістю, той відмовився від такої суми.
У Києві служниця, перучи Шевченкові хустки, знайшла позав’язувані у вузликах гроші. Поет ніяк не міг пригадати, коли і за яких обставин туди їх заховав.
У неділю за ці "дурні якісь гроші" він справив банкет для дітвори з цілої околиці.
Учень 7.
Талант.
Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома: міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь.
Шевченко був академіком гравюри Петербурзької академії мистецтв. Він залишав по собі багату спадщину: сотні закінчених картин олією, сепією та аквареллю, понад 30 офортів, близько 1300 малюнків. До того ж, не все збереглося.
Шевченко був віртуозом сольного співу. Мав добрий слух, гарний голос. Знав безліч українських пісень. Часто співав соло, а свою улюблену "Зіроньку" виконував так, що загіпнотизовував слухачів. Окрім того, був талановитим оповідачем і прекрасним декламатором. Запальний театрал і приятель найвидатніших акторів – свого часу, під час солдатчини він проявив блискучі акторські здібності.
Учень 8.
Слава.
В Україні Шевченко мав таку велику популярність, що поміщики навперейми запрошували його в гості, а коли поет входив до зали, то всі присутні стовплювалися при вході, і навіть чванькуваті пані, що інакше не розмовляли, як французькою, очікували його появи з великою цікавістю. Він був предметом загальної уваги і захоплення.
Повертаючись пароплавом із заслання, недавній рядовий Шевченко мешкав у каюті самого капітана і був постійним гостем подорожуючих мільйонерів. Уся петербурзька еліта: найславетніші вчені, письменники, політичні діячі, митці, артисти, композитори, колишні політичні вигнанці і в’язні, модні красуні, аристократи й студенти, урядовці усі вони строкатим і галасливим натовпом після заслання оточили Шевченка, не даючи йому ні відпочити, ні зайнятися своїми справами. Його мало не носили на руках.
Учень 9.
Останні дні поета.
Про своє фізичне здоров’я Шевченко дбав мало. А воно було дуже надірваним ще в часи заслання. Окрім того, був рідкісним працелюбом. Уже наприкінці вересня 1860 року стало помітно, що поет вельми хворий. Однак він про це нікому не говорив і весь віддавався праці. лише 23 листопада поскаржився лікарю на біль у грудях. Той порадив не виходити на двір. Домашній карантин Шевченко витримав до Різдва. Казав: "Щоб і на Різдво не виходити? А кутя? А узвар? Ні, не всиджу: колядувати хоч рачки полізу до куми! Це колядування цілком надломило його організм.
Діагноз лікарів був невтішний: водяна хвороба. Останні дні Шевченко провів у великих муках. Проте жоден стогін не вирвався з його грудей. Шевченко лише стискав зуби, давлячи в собі біль, що його мучив.
У неділю, 10 березня, о п’ятій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, він охнув і впав. Так перестало битися серце Тараса Шевченка.
Кріпак із кріпаків, геній із геніїв – це він дочасно віддав своє життя, аби неправда і сваволя, кривда і глум над чесною людиною ніколи не приходила на нашу землю.
- Дякуємо творчій групі за цікаві, яскраві та змістовні доповнення до біографії
Т. Г. Шевченка.
- Що із почутого вам найбільше запам’яталося?
- Чи дізналися ви щось нове про Великого Кобзаря?
4.3. Перегляд фрагменту відео-фільму «Мій Шевченко» (джерело -
http://www.ex.ua)
- Цікавим, але складним було життя Т. Шевченка, це ще раз нам доводе відео-
сюжет, який я пропоную вам переглянути.
5. Сторінка 3. «Для нас він більше, ніж література…»
5.1. Перегляд репродукцій картин Т. Шевченка.
- Сьогодні ми вже згадували про те, що Т. Шевченко був неперевершеним
маляром, автором сотень майстерних художніх робіт. Перегляньмо ж деякі з
його робіт (вчитель звертає увагу на виставку репродукцій картин
Т. Шевченка, називає їх та коментує, що зображено).
- Котра із картин вам найбільше сподобалась? Чому?
- Який настрій у вас викликають пейзажі Т. Шевченка? Які кольори там
переважають?
6. Сторінка 4. «Живи, поете, в бронзі і граніті, живи, поете, в пам’яті
людській…»
- Тарас Шевченко – автор чудових віршів як для дорослих, так і для дітей. Ми ці вірші знаємо, любимо, читаємо та перечитуємо, бо кожен українець знаходить в них щось дороге та близьке серцю. Духовним заповітом для поколінь українців став «Кобзар» – наш скарб і наша гордість. Сьогодні в Україні та світі налічується більше 1100 пам’ятників Шевченку (це найбільше число монументів, зведених одній людині, якщо не враховувати пам’ятники вождям тоталітарного режиму та «Невідомому солдату»). Та не тільки в такий спосіб ми бережемо пам’ять про нього, чимало поетів присвячують свої вірші Тарасу Шевченку. Послухаймо ж їх.
Учень 10.
Маю я книжок багато,
Та найбільший маю дар:
— Чемна ти! — сказав раз тато,
Дарував мені "Кобзар".
В "Кобзарі" садки квітучі
І на конях козаки,
І русалки там на кручі...
Мов найкращі це казки!
Я вже вмію "Гамалію"
І "Підкови" вмію пів,
І колись вернутись мрію
До Тарасових степів.
Як Тарасові віддячу,
Що мене так гарно вчить?
Не годиться — добре бачу
Бути винній і на мить!
Я буду його чигати
За усе, що нам зробив,
Пильно мову цю вивчати,
Що її він так любив.
Він тоді на мене гляне
Зі стіни, з-під рушника:
— Справді, вчиться непогано —
Славна дівчинка така!
Учень 11.
До мене сьогодні всміхнувся Шевченко
З картини, що там на стіні.
Читає вірші залюбки мені ненька,
Розказував батько мені:
Як вівці він пас — ще малий був хлопчина,
А виріс — великий дав дар:
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,
Цю книгу, що зветься "Кобзар".
Як книгу святу берегли ми завзято,
З собою забрали у світ,
Як слово Тараса завжди зберігати,
Великий усім заповіт.
Я буду любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.
Учень 12.
Кобзар співав в пустелі Косаралу,
У казематах батюшки-царя.
Кайдани, шаленіючи, бряжчали,
Щоб заглушити пісню Кобзаря.
А пісня наростала у засланні.
А пісня грати розбивала вщент.
Правдивій пісні передзвін кайданів –
То тільки звичний акомпанемент.
Учень 13.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.
Тебе своїм сучасником звемо.
7. Сторінка 5. «Співаємо Тараса, діти, співаєм славу Кобзарю…»
- Багато віршів Т. Шевченка стали народними піснями, і це не дивно, адже своїм змістом та мелодикою вони близькі і зрозумілі народу. Послухаймо ж одну із пісень на слова Т. Г. Шевченка.
(звучить пісня «Зоре моя вечірняя…», автор музики – Гордій Гладкий)
8. Сторінка 6. «Щоб зрозуміти нам сучасне, читаймо, діти, Кобзаря»
- Тарас Григорович Шевченко – геніальна постать української історії, культури, літератури. Колись І. Франко, аналізуючи значення Шевченка для України, написав про нього так: «Він був сином мужика – і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим». Український письменник-гуморист Остап Вишня без натяку на жарт стверджував: «Т. Г. Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілий народ, цілу націю». А письменник Олесь Гончар, вбачаючи у Шевченку постать вселенського масштабу, сказав: «Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя».
- А чим для нас дорогий Шевченко? Чого вчать його твори? Чому слід читати «Кобзаря»?
- Спробуймо відповісти на ці запитання у формі гри.
(на дошці питання - «Чому я читаю Шевченка?»; кожен учень отримує картки для запису власної відповіді; всі учні, зачитуючи написане, коментуючи свою думку, прикріплюють картки на дошку.)
9. Сторінка 7. «Іду з дитинства до Тараса…»
Минають роки, змінюються покоління, а слава Шевченка не згасає, твори його сьогодні є не менш актуальними, ніж майже два століття тому. На початку уроку ми згадували про пам’ятну дату, яка чекає нас цього року – 200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка. Понад 300 сходинок ведуть на Тарасову гору у Каневі. Ними пройшли понад 11 мільйонів людей зі 150 країн світу, такі приблизні підрахунки.
Прийдуть до могили Шевченка і 9 березня. Хтось за рангом служби відбуватиме урочистість, а хтось приїде у Канів за велінням серця.
Остання сторінка нашого сьогоднішнього уроку має назву «Іду з дитинства до Тараса…», бо саме в ранньому дитинстві розпочинається наше знайомство з творчістю геніального українського поета, справжнього патріота – Тараса Шевченка. Насамкінець послухаймо вірш Ю. Рибчинського «Шлях до Тараса» і пам’ятаймо Шевченкові заповіти.
(Учні зачитують поетичні рядки)
Учень 14.
В дні перемог і в дні поразок,
Щасливі дні і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Несу думки свої земні.
Учень 15.
Іду крізь свята, і крізь будні,
Крізь глум юрби, і суєту,
Ні, не в минуле, а в майбутнє
До Тебе, я, Тарасе, йду.
Учень 16.
Крізь вітер злий карбую кроки
І чую серцем кожну мить,
“Реве та стогне Дніпр широкий”,
Щоб розбудити всіх, хто спить.
Учень 17.
Коли в душі моїй тривога,
Коли в душі пекельний щем,
Іду до нього – до живого –
У Всесвіт віршів і поем.
Учень 18.
Я не один іду до нього –
Ідуть до нього тисячі,
Наче грішники – до Бога,
Свої печалі несучи.
Учень 19.
І доки в римах “Заповіту”
Бентежить кожне слово нас,
Той рух до сонця не спинити,
Бо зветься сонце те – Тарас.
10. Підсумок уроку.
- Якій темі було присвячено сьогоднішній урок?
- Що нового ви дізналися?
- Яка інформація вас зацікавила?
- Що виявилось складним, викликало труднощі?
- Як ви зможете використати отримані знання і відомості надалі? Де вони
стануть для вас корисними?
- Дякую за активну роботу на уроці та чудові поетичні доповнення до теми уроку.