Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема: Власне українська та іншомовна лексика у проф..
У цей період закладено підґрунтя,на якому виформовується і вдосконалюється укр..муз. терміносистема. На основі укр..мови виникають назви муз. Інструментів,жанрів та окремих муз.творів.
Із поширенням муз. кльтури в Україні розвивалася музична лексика.
Розвиток муз.культури сприяв виникненню в лексичній системі мови специфічних найменувань.
Досліджуючи пам*ятки 11-14 ст. ,В. Філіппов виділяє муз. Назви ігрець,судець,плясець,скоромох,смичець. Доказом системної організації цих лексем є наявність суфікса -ець- .
Розвиток укр..церковно-муз.термінології досліджує О.Горбач у науковій розвідці «З історії укр.. церковно-муз.термінології». автор аналізує муз. Лексику,зафіксовану в писемних джерелах 11-18 ст. робить висновок,що «вся термінологія нашої церковної –а отже найдавнішої вченої музики в основному грецька:… скрізь ідеться або про безпосередні позичення з грецької або про кальки-переклади грецьких термінів на церквнослов*янщину». На думку вченого,церковно-музична термінологія засвідчує «сильну південну, візантійсько-болгарську хвилю,змінену згодом західною,польсько-латинською чи - італійською».
У цей період на розвиток муз. культури в Україні впливає європейська музика. Основа сучасної музики – лінійна система запису музичних звуків – була запозичена з Європи: «вдосконалене західне нотно-лінійне письмо стало по через Польщу ширитися і в нас у Києві в 16 ст., а звідти в 17 і в Росію».
У 16-18 ст. в укр..муз. термінологію увійшла значна кількість латинських та італійських запозичень.
Слід відзначити великий внесок у розбудову і становлення муз. термінології найвизначнішого тогочасного музикознавця, автора багатьох партесних творів, основоположника нової музикознавця у вітчизняному мистецтві Миколи Дилецького, теоретичний трактат якого «Граматика музикальна» був відомий у багатьох країнах Європи.
Цей трактат презентує муз. термінолексику, а саме:назви музичних інструментів:скрипица,труба; назви діячів у галузі музики: грательник, дудигайди (композитори-диледанти); назви муз.колективів:капелія, хор; назви співацьких голосів:альт,бас та інші тематичні групи.
Про ненормативність тогочасної термінології свідчить той факт, що музикознавець використовував на позначення однієї і тієї самої реалії назви-дублети: музика-музикія, музикальний-музицький, мусикійський, трен- лемент-пініє надгробноє, складені терміни: музика веселого тону(мажор), смутная музика (мінор).
Українська музична лексика представлена в тогочасних лексикографічних працях , зокрема в таких як «Лексикон словенороський» Памва Беринди, «Лексис» Лаврентія Зизанія, «Лексикон латинський» Є.Славинецького та «Лексикон словено-латинський» Є.Славинецького та А. Корецького-Сатановського.
Поява «Енеїди» І.Котляревського (1978) – першого твору нової української літератури, базованої на народній основі, засвідчила лексичне багатство мови. Поруч із пластами побутової лексики (назви одягу, страв) тут зафіксовано муз. термінолексику.
У цьому творі виділяємо такі тематичні групи муз. лексики:назви муз. інструментів (дудка, труба, ріг, сопілка, свистілка;бандура,кобза; брязкальце, бубон та інші)4 назви діячів у галузі музики (музика, співак, танцюра); назви народних танців (гайдук, гоцак,санжарівка) тощо.
Народна музична лексика і наукові муз. терміни дуже широко представлені у лексикографічних працях українських учених, зокрема у «Словарі російсько - українському»М. Уманця і А. Спілки, у «МАлорусько-німецькому словарі» Є. Желехівського та С. Недільського, у «Словарі української мови» за редакцією Б.Грінченка.
У 1925 році при Інституті української наукової мови було утворено Музичну секцію у складі 15-ти осіб. Вони уклали,а в 1930 році опублікували проект «Словника муз. термінології», який став першим повним систематизованим реєстром муз. лексики укр..мови.
Серед авторів цієї праці – надзвичайно авторитетні особистості, такі як М. Грінченко, А. Бабій, Мар*яна Лисенко, Дмитро та Левко Ревуцький, Ю. Масютин, Андроник Степович.
Автори словника поставили перед собою надскладне завдання: подати цілісну систему тогочасної, ще остаточно не сформованої, музичної термінології. Поставлену мету можна було вирішувати по-різному: взяти за основу муз. термінологію інших народів і пере транскрибувати її по-українському, тобто утверджувати інтернаціональну термінологію, або визбирувати з різних джерел національну термінолексику як основу майбутньої укр..муз. терміносистеми.
Перша частина словника має два розділи: російсько-український і чужомовно- український; друга – українсько- російський показник.
До запозичених термінів автори знаходять українські відповідники, хоча й запозичене слово подають як один з варіантів.
Широко представленій діалектні назви, які автори трактують як ненормативні, подаючи їх у квадратних дужках.
Після обговорення, уточнень і доопрацювань проекту словника його планували перевидати, але цим добрим намірам не судилося здійснитися – проект словника став бібліографічним раритетом.
У 1933 році У м.Стрий було видано «Музичний словник» З.Лиська , який став базою для написання українських муз. підручників.
В основу цієї лексикографічної праці лягли музичні терміни, запозичені з німецької, італійської, польської, французької, латинської, англійської та іспанської мов. У словнику подано вимову та наведено тлумачення більшості термінів, вказано їхні укр.. паралелі.
До запозичених муз. термінів лексикограф вдало добирає укр.. відповідники.
«Музичний словник» З. Лиська відіграв важливу роль в унормуванні муз. лексики в Галичині, але через незначний тираж не міг задовольнити попит. Лише у 1994 році цю працю перевидано репринтним способом.
5. Радянський період розвитку муз.термінології
У 1965 році в Києві було видано короткий словник-довідник «Музиканту-любителю» С.Павлюченка, який містить понад тисячу гасел. Уперше він вийшов російською мовою у 1905 р. ,а згодом Є. Дроб*язко преклав словник для українського видання.
Цій лексикографічній праці властива заідеологізованість, кон*юктурність.
У поясненні національних термінів відсутнє слово «український»: бугай – «народний інструмент, що видає звук непевної висоти»; бубон – ударний інструмент непевної висоти звука, … увіходить до вкладу троїстої музики».
Деякі старовинні укр..народні інструменти пояснено як російські: дудка,дуда - 1) російський духовий народний інструмент, тепер рідко вживаний…; 2) спільна назва російського, білоруського, українського духового народного інструмента роду подовжньої флейти і т.д.
Отже, С.Павлюченко подав тлумачення муз.термінів з позиції російської термінології.
У Києві 1971 року десятитисячним тиражем вийшов «Словник музичних термінів» Ю.Юцевича. Він фіксує близько 2 тисяч статей «з різних питань, які добирались з урахуванням потреби стислого тлумачення основної термінології, що вживається в програмах, підручниках з музичних дисциплін».
З переліку використаної літератури бачимо, що автор зорієнтований виключно на російські видання. Така одновекторність укладача словника стала причиною того,що збіднено українську музичну термінологію,зокрема відсутні назви на позначення музичних інструментів, що побутують в Україні. Деякі музичні інструменти відповідно до російських першоджерел інтерпретуються як російські : гудок, гуслі, набат, ріжок.
Отже, обидві лексикографічні праці радянського періоду орієнтовані на російську термінологію, автори уникають фіксації власне українських назв. Проте ,незважаючи на вказані недоліки, ці словники стали популярними і відіграли важливу роль в усталенні і систематизації української музичної термінології.
6. Сучасний період розвитку муз.термінології (1990-ті роки ХХ ст.. – початок ХХІ ст..)
У 90-х роках ХХ ст.. музикознавці різних міст України активно працювали над укладанням музичних термінних словників. Студії вчених вилилисяу у лексикографічні праці, які мають низку недоліків: не завжди добре продумані та науково виважені,часто не позбавлені мовних огріхів, нові словники виходять дуже малим тиражем.
У Сумах 1993 року надруковано термінний словник «Естрада. Рок-музика. Джаз» старшого викладача кафедри духових інструментів Харківського державного інституту культури В.Откидача. Свою роботу автор розглядає як «першу спробу дати україномовну інформацію про термінологію, яка вживається при викладанні в навчальних закладах, при творчих стосунках між музикантами». Словник вартісний, адже він містить терміни, що називають музичні терміни, течії, школи, жанри, форми та інші музичні поняття, не зафіксовані у жодній раніше виданій лексикографічній праці укр..мови наприклад, гард-рок, геві-метал, свінг, соул, шейк. Проте ця лексикографічна праця обмежена невеликою кількістю гасел і малим тиражем. Недоліки словника: трапляються орфографічні та стилістичні помилки, кальки з російської мови.
У Києві 1994 році видано «Російсько-український словник муз.термінів» В.Іванова, що містить понад дві тисячі російських муз.термінів та українських відповідників «з музичної педагогіки, естетичного виховання, теорії і практики вокально-хорового та інструментально-оркестрового мистецтва, історії й теорії музики, фольклору, музикознавства, акустики, церковної музики». У словнику зафіксовано терміни, які недавно увійшли в укр. термінологію з англ..мови (арс-нова, панк-рок, слоуфокс, мюзикл); широко представлені екзотизми (анклунг – індонез , атух-пандур – чечен та ін.. ).
Професор В.Іванов є спеціалістом з давньої церковної музики, тому 1998 року в Миколаєві вийшла друком ще одна лексикографічна праця цього автора «Словник термінів і слів укр..церковного співу(посібник-довідник)»,що містить 1300 муз. термінів з теорії і практики укр..церковного мистецтва Х-ХХ ст.. Цей посібник-довідник є першою спробою системного укладання хорознавчих церковно-півчих термінів.
В останнє десятиріччя вийшло декілька вартісних лексикографічних праць, серед яких словник-довідник «Музика» Ю. Юцевича (Тернопіль, 2003. – 352 с.), «Словник іноземних музичних термінів» за ред.. Ж. Хабаль (Хмельницький, 2004. – 160 с.), «Словник іноземних музичних термінів та виразів» В. Павленка (Вінниця, 2005. – 384 с.), «Тлумачний словник джазу» В.Колесникова (Донецьк, 2010. – 254 с.).
На сучасному етапі розвитку муз. Термінології спостерігаємо дві тенденції: впровадження запозичень і відродження давніх українських назв.
Формування муз. терміносистеми зумовлене екстралінгвальними (культурними, соціально-історичними, психологічними) та інтралінгвальними (внутрішньомовними та міжмовними ) чинниками. Після закріплення статусу укр..мови як державної актуальними завданнями мовознавства є створення й упорядкування терміносистем, міжнародне узгодження та уніфікація термінів, укладання термінних словників та енциклопедій.