Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
33
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
КУШЕРЕЦЬ Василь Іванович
УДК .92+165.9
АНАЛІЗ ЗНАННЯ
ЯК СТРАТЕГІЧНОГО РЕСУРСУ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА
(СВІТОГЛЯДНО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ)
Спеціальність 09. 00. 03 –
соціальна філософія та філософія історії
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук
Київ 2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі галузевої соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий консультант – доктор філософських наук, професор,
академік НАН України
Губерський Леонід Васильович,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
проректор –директор Інституту Міжнародних відносин
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор,
член-кореспондент НАН України,
Михальченко Микола Іванович,
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України,
головний науковий співробітник
доктор філософських наук, професор,
Свінціцький Володимир Миколайович,
Київський Національний економічний університет,
завідувач кафедри філософії
доктор філософських наук, професор,
Князєв Володимир Миколайович,
Українська Академія державного управління
при Президентові України,
проректор
Провідна установа – Центр гуманітарної освіти НАН України
Захист відбудеться “”вересня 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.328.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.
Автореферат розісланий “серпня 2003 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради П.І. Скрипка
Актуальність теми. Соціально-економічний розвиток України має спрямовуватися в єдине поле сучасного поступу передових країн світу. Він характеризується переходом від індустріального до постіндустріального (інформаційного) етапу, в основі якого лежить інноваційна модель розвитку. Забезпечити таку модель можна лише на базі всебічного розширення, поглиблення та інтенсифікації процесу вироблення, нагромадження, трансформації, трансляції, поширення і практичного використання знань –головної рушійної сили розвитку людства на сучасному етапі історії.
Важливість ролі знань, інформації полягає в тому, що трансформації в суспільстві дедалі більше визначаються динамікою знань.
Прикметною рисою сучасного історичного етапу є, зокрема те, що інтелектуальні чинники розвитку, виникнення принципово нового типу розширеного виробництва, яке базується на інноваційних знаннях, набувають першорядного значення. В доіндустріальну епоху домінували “живі”знання: досвід, фахові навички, кваліфікація. В індустріальну епоху на чільне місце за значущістю вийшли матеріалізовані знання у вигляді основного капіталу (машини). В сучасну епоху все більшу роль відіграють фундаментальні і прикладні знання, конструкторські розробки та інформація (інформаційний ресурс), а також машинні засоби їх переробки. Якісне оновлення засобів та способів соціальних трансформацій полягає чималою мірою саме у висуванні на перший план інформації як основи інформаційних технологій. На базі цієї форми інноваційних знань (інформаційних ресурсів) виникли специфічні галузі соціальної практики (інформаційна індустрія, ринок знань, інформаційний менеджмент), а також новий, невідомий у минулому тип суспільних відносин –інформаційні відносини.
Цим зумовлюється гостра необхідність світоглядно-методологічного, теоретичного та науково-практичного осмислення інтелектуальної (інформаційної) сфери суспільного життя, всебічного вивчення особливостей розвитку знань та їхнього трансформуючого впливу на соціальні структури, конвергентні та суспільні коеволюційні, мультиплікаційні процеси. Традиційне трактування знання лише як правильного чи перевіреного практикою відображення дійсності в свідомості людини виявляється недостатнім.
Необхідне вивчення когнітивно-інформаційних аспектів руху знань (засобів їх отримання, механізмів відбору, поширення, трансформації, нагромадження, трансляції та застосування у всіх галузях життя суспільства), а також способів автоматизації цих складних процесів на базі комп’ютерної і телекомунікаційної техніки.
Мова йде про маловивчені і надзвичайно актуальні проблеми переробки знань та перетворень їх у діючий інформаційний ресурс –чи не головний ресурс людства в сучасних умовах .
Ці проблеми потребують комплексного, багатоаспектного, не лише філософського, але й економічного, політологічного, соціологічного, психологічного, культурологічного, юридичного тощо осмислення. Здійснити ж таке осмислення відповідно до сучасних запитів можна лише за належного філософського, світоглядно-методологічного забезпечення. Особливо нагальною ця потреба є для інноваційного розвитку України, яка вступила на шлях органічного входження в сім’ю європейських держав.
Виявлення та осмислення світоглядних та методологічних засад інтелектуалізації та інформатизації суспільства з урахуванням специфіки України, феноменів ресурсу знання, інформаційного ресурсу та інформаційних технологій –їхніх видів та рівнів, умов застосування, готовності до цього соціального середовища, вивчення основних ланок циклу “наука-виробництво”та особливості їх взаємодії, ролі фундаментальних і галузевих наук в інноваційних процесах, соціальних і психологічних аспектів руху знань є важливою і необхідною складовою радикального поліпшення національних програм, бажаних суспільних трансформацій і не тільки у найближчому, а й у віддаленому майбутньому.
Розробка світоглядно-методологічного аспекту проблем інтелектуалізації та інформатизації суспільства з урахуванням національної специфіки України, особливо слабко вивчених зрізів соціальної, економічної, духовної, організаційної, кадрової, правової тощо трансформації соціального середовища, а також структур, інститутів та механізмів інформаційного ринку (ринку знання) сприяє визначенню шляхів до ефективної розбудови та реалізації моделей інноваційного розвитку України.
При цьому дуже важливо враховувати і те, що продуктивна розробка і ефективне втілення в життя моделей широкомасштабних суспільних перетворень сучасного рівня потребує вивчення трансформації не лише теоретико-методологічних (“парадигмальних”), а й світоглядних засад суспільного буття.
Дослідженню вищезазначених проблем в останні десятиліття як в Україні, так і в країнах СНД надається все більшої уваги, причому в різних ракурсах: соціально-філософського спрямування, що знаходить своє відображення в працях: В.П. Андрущенка, І.В. Бойченка, Л.В. Губерського, В.М. Князєва, В.Г. Кременя, В.С.Пазенка, В.М. Свінціцького; логіко-гносеологічного: І.С. Добронравої, А.Є. Конверського, В.В. Ляха, В.С. Лук’янця, Т.Д. Пікашової, Л.В. Рижко, В.А. Рижка, В.С. Стьопіна, А.І. Уйомова, І.З. Цехмістро; філософсько-політичного: І.Ф. Кураса, М.І. Михальченка, Є.К. Марчука; культурологічного: С.Б. Кримського, В.А. Парахонського, М.В. Поповича; економічного: А.С. Гальчинського, Б.В. Губського, В.К. Врублевського, С.Й. Вовканича, І.С. Каленюк; когнітивно-інформаційного: Г.М. Доброва, Л.Г. Дротянко, Ю.М. Канигіна, Г.І. Калитича, Б.А. Малицького, Ю.І. Саєнка, О.Ю.Чубукової, Ю.І. Яковенка та інших.
Продуктивна цінність знання в розвитку суспільства та вплив його на особу стала предметом аналізу багатьох вчених за кордоном, зокрема, герменевтичного: Г. Арендт, Г. Гадамера, Ж. Рюс; соціокультурного: М. Беслера, Ф. Махлупа, К. Мангейма, П. Рікера, Л. Туроу, Т. Шульца, філософсько-наукового: Т.Куна, К. Попера, Р. Татона, С. Тулміна, П. Феєрабенда; інформаційно-комунікативного: П. Бурд”є, Ф. Еванса, Т. Ландіна, Б. Саніеля, Ю. Габермаса; інформаційно-технологічного напрямів: І. Міцуру, С. Осуги, К. Шенона, І. Харукі та представників теорії постіндустріального та інформаційного суспільства: Д. Белла, Й. Масуди, Е. Тофлера, Ф. Фукуями та інших.
Позитивно оцінюючи результати досліджень, які викладені у вітчизняній та зарубіжній літературі, все ж зазначимо, що в цілому системне наукове осмислення складної, об’ємної і багатоаспектної проблеми з’ясування своєрідності руху знань, їхнього продукування, нагромадження, трансформації, трансляції, переробки, автоматизації, інформатизації, впливу на трансформацію ринкових відносин, інстуціональних, управлінських структур, правових норм, кадрового потенціалу, науки і освіти тощо –знаходиться лише на початковому етапі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. В дисертаційній роботі висвітлені результати наукових і прикладних досліджень, які застосовувалися в практичній роботі Товариства “Знання”України, зокрема при розробці і реалізації “Програми інформаційно-освітньої та науково-просвітницької діяльності Товариства “Знання”України”на 2000-2004 роки, затвердженої президією правління Товариства. Робота пов’язана з науково-дослідними темами на факультеті соціології і психології Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка: “Проблеми співіснування різних технологій навчання у період реформування вищої освіти в сучасних умовах розбудови державності в Україні”(Наук. керівник: академік НАН України Губерський Л.В.), “Організація самостійної роботи студентів університету в умовах модульно-тьюторської системи навчання”(Наук. керівник: проф. Казьміренко В.П.), “Методологічні та методичні розробки соціальних показників встановлення демократизації суспільства в Україні”(державний, реєстраційний № 01БП017-01 Наук. керівник: проф. Волович В.І.), “Методологія та методика формування іміджу України в сучасному світі: соціально-психологічні аспекти”(номер державної реєстрації 2/02.23 Наук. керівник: проф. Яковенко Ю.І.).
Особистий внесок здобувача полягає у розробці концептуальних схем, світоглядно-методологічних засад вироблення, засвоєння і поширення знань серед різних категорій населення, підготовки та перепідготовки фахівців, побудові аналітичних і прогнозних моделей ефективного використання інтелектуального потенціалу країни, розробці методів збору, обробки і аналізу інформації зазначених тем.
Метою дисертаційної роботи є світоглядно-методологічне осмислення та виокремлення знання як стратегічного ресурсу трансформації суспільства та його (знання) ролі в забезпеченні інноваційного соціального прогресу, включаючи передусім розвиток людини з врахуванням запитів сучасних соціальних перетворень, що відбуваються нині в Україні.
Для досягнення мети визначено такі основні завдання дослідження:
З’ясувати теоретико-методологічні засади дослідження знання як стратегічного ресурсу трансформації суспільства та його (знання) наріжні, в тому числі трансформаційні характеристики;
Розробити та включити в науковий обіг як концептуальні такі поняття та наукові підходи: функціональні форми знання, інтелектуальний та інформаційний ресурс, інформаційні технології та їх рівні, інтелектуальна активність, інтелектуальна сфера суспільства в її інформаційному вимірі;
Виявити своєрідність науково-дослідницького та освітнього потенціалів, їхнє місце та роль у розвитку суспільства, а також механізм їхнього відтворювального впливу на процес та динамізм соціальної трансформації;
Виокремити та схарактеризувати основні чинники, напрями та засоби реалізації інтелектуального потенціалу суспільства в період трансформації;
Розкрити своєрідність та роль інтелектуалізації суспільних систем, чутливості організаційних структур до дифузії знань, як складової механізму сучасних суспільних перетворень;
Визначити відмітні риси сучасного ринку знань та основні напрями і форми його подальшого розвитку, структурування, функціювання та диверсифікації.
Об’єктом дослідження є інтелектуально-духовна сфера суспільства як відносно самостійний стратегічний ресурс трансформації суспільства.
Предмет дослідження –багатоциклічний процес вироблення, нагромадження, перетворення, трансляції і використання знань, як стратегічного ресурсу трансформації суспільства, розширення їхніх історично обумовлених
функцій в когнітивно-інформаційному, технологічному аспектах формування інформаційних ресурсів, інтелектуалізації та інформатизації суспільних систем як основи їх трансформації.
Методи дослідження. В процесі дослідження автор застосовує філософський метод сходження від абстрактного до конкретного. Крім того у дослідженні послідовно використовувалися основоположні, загальнонаукові принципи об’єктивності, системності, єдності історичного і логічного, аналізу та синтезу, компаративістики; а також, тією чи іншою мірою, деякі соціологічні методи: експертні опитування, традиційний та контент-аналіз документів, проведення фокус-груп, позиційного аналізу, які використовувались під час семінарів, конференцій, диспутів та дискусій, проведених в Товаристві “Знання”України.
Теоретичною та методологічною базою дисертаційного дослідження є основні досягнення вітчизняних та зарубіжних авторів, творче переосмислення вітчизняної і зарубіжної філософської та соціальної думки стосовно функціональної ролі знання в соціально-економічному розвитку суспільства.
Наукова новизна роботи полягає у розробці принципово нової цілісної концепції знання як стратегічного ресурсу суспільної трансформації та соціально-економічного розвитку на сучасному етапі взагалі і трансформаційних процесів в українському суспільстві у перехідний період до ринку та органічного входження в європейський простір зокрема.
До положень, які містять елементи наукової новизни, можна віднести наступні:
доведено, що перетворення знань в процесі становлення інформаційного суспільства у дедалі важливіший чинник соціальної трансформації як комплексу глибинних, якісних і цілеспрямованих перетворень в усіх сферах життєдіяльності людей зумовлює нагальну потребу їх (знань) осмислення не тільки в пізнавальному, а й у методологічно-інструментальному, практичному зрізі. За такого підходу знання постають не лише як в основному вірне, адекватне відображення дійсності, а й як стратегічний ресурс трансформації суспільства;
розкрито, що в якості стратегічного ресурсу трансформації суспільства, одного з основних чинників системних перетворень, знання все більшою мірою визначає розмаїття форм і методів як цілеспрямованого (свідомого), так і ненавмисного (стихійного) впливу людини на природне і суспільне середовище. При цьому в процесі поширення і практичного застосування знання не розпорошуються, а потужнішають, уможливлюють подальше вдосконалення трансформованої структури, чутливої до дифузії знання та їх використання. Водночас знання, залишаючись ефективним засобом соціально-перетворюючої дії, здійснюють зворотній вплив на суб’єкт цієї дії, не тільки сприяючи підтриманню стабільності, суспільної рівноваги, соціального порядку, але й постаючи істотним чинником забезпечення сталого розвитку і прогресу;
визначено, що концептуального означення для системного світоглядно-методологічного аналізу знання як стратегічного ресурсу набувають такі поняття як “інформаційний ресурс”, “інтелектуальний (науковий та освітній) потенціал”, “інформаційне середовище”, “інформаційне суспільство”, “ринок знання”(інформаційний ринок), що відображають основні грані виробництва, нагромадження, переробки, трансформації, трансляції та практичного використання знань як стратегічного ресурсу суспільних перетворень;
дістала подальший розвиток концепція подання, існування та функціонування знань, уточнено їх значущість на кожному з історичних етапів розвитку суспільства. Головна увага при цьому зосереджена на семантичній інформації як основній формі інноваційного знання в сучасних умовах, безпосередній продуктивній силі суспільства. Виявлено, що знання у вигляді інформаційного ресурсу характеризується тим, що воно неамортизується (на відміну від матеріальних ресурсів), під час свого використання не зникає, а зберігається, навіть збільшується, відзначається радикальністю своєї дії, коли продуктивність праці підвищується не на відсотки, а на порядки –у 10-100 і більше разів тощо;
виокремлено основні елементи багатоциклічного руху знань від ідеї до її організаційного та матеріального втілення. Показано, що основними послідовними ланками окремого циклу такого руху знань постають: проблема як виявлення невідповідності існуючих знань реальному стану речей у природі і суспільстві; ідея як подолання означеної невідповідності через отримання нових знань; концептуальна схема як теоретичне осмислення системи історичних і вірогідних знань, модель як якісна і кількісна характеристика об’єкта знань, алгоритми, проекти, програми, технології, нововведення, трансформації, впровадження як послідовні, напрямки та параметри руху знань до їх організаційного та матеріального втілення. Процес цей має характер замкненого кругообігу (циклу); із впровадженням завершується одне коло спіралі і починається інше;
аргументовано, що найважливішою формою нагромадження та консолідації знань як стратегічного ресурсу системної соціальної трансформації виступає інтелектуальний потенціал суспільства. Суб’єктом створення інтелектуального потенціалу, своєрідним генератором, носієм і передавачем нових ідей, втілення яких у життя відбувається в діяльності широких верств населення через механізм наслідування (мімезису) та соціально-історичної творчої активності, постає інтелектуальна еліта. При цьому роль наукової еліти у процесі створення та зростання інтелектуального потенціалу полягає у виробництві знань, що є принципово новими як для вченого, що отримує ці знання, так і для суспільства загалом. Освітянська еліта у цьому ж процесі постає передусім носієм і транслятором знань, які теж виступають як нові, але вже тільки для індивідів, що вчаться. Оволодіваючи цими знаннями, означені індивіди теж постають у ролі суб’єктів збагачення інтелектуального потенціалу суспільства. Отже, значення інтелектуальної еліти набуває загальносуспільного масштабу, оскільки вона відіграє роль важливого рушія, своєрідного каталізатора трансформації суспільства в цілому;
показано, що інтелектуальний потенціал суспільства становить собою стратегічний ресурс вироблення, утвердження, розвитку та втілення в життя національної ідеї. При цьому його вплив на національну ідею виявляється в тому, що він відіграє роль важливої передумови, чинника, складової та дійового засобу здійснення означених процесів, сприяючи формуванню, чіткому формулюванню та розвитку, пошуку шляхів і способів її (ідеї) реалізації, посиленню етнічного спрямування у соціально-творчому процесі та досягненні високого рівня національної самосвідомої культури;
виявлено, що на сучасному етапі езотеричні знання поступово посідають місце однієї з вагомих складових масиву сучасної інформації і технологій, що циркулюють у суспільстві. Доведено, що своєрідність їхнього статусу в інтелектуальному, світоглядному та духовному потенціалі суспільства зумовлена акцентованістю їх на використанні переважно позараціональних пізнавальних засобів та осягненні духовної складової передусім окремої людини, а також поширенні духовного простору на сфери недоступні, принаймні на даний час, для засобів наукового пізнання;
аргументовано тлумачення когнітивного (інформаційно-технологічного) підходу як важливої передумови та складової успішної розробки системи переробки та використання знань як стратегічного ресурсу соціальної трансформації, підвищення ефективності їх (знань) застосування шляхом їх квантифікації та машинної обробки та консолідації (комплектування інформації). Виокремлено наріжні принципи та напрямки означеної консолідації: забезпечення повноти і достовірності обліку всіх сторін господарської практики, а також нерозривного зв’язку з комплексним первинним обліком і прийняттям рішень на всіх рівнях ієрархії управління, мінімізація інформаційного шуму і обмеження інформаційної надмінності, раціоналізація установчих і оцінюючих (звітних) показників відповідно до дійової функції управління, чіткого розмежування контурів управління, мінімізація їх перетинів і сполучень, відокремлення рутинної обробки масових даних від творчої частини аналізу тощо;
з’ясовано специфіку структури та особливості функціонування сучасного ринку знань. Своєрідність нинішнього етапу розвитку інформаційного ринку вбачається при цьому в посиленні ролі інформаційного менеджменту та маркетингу, рівня відповідальності суб’єктів інформаційної діяльності, ефективності використання ресурсу знання в інформаційних технологіях. Показано, що за сучасних умов ринок постає як ключовий чинник інтелектуалізації, основою широкомасштабних системних соціальних трансформацій, які, у свою чергу, створюють принципово нові можливості для поступу , структурування та функціонування означеного ринку.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження знайшли впровадження у вирішенні питань вироблення, нагромадження та поширення знань в Україні.
Висновки та пропозиції автора прийняті до впровадження президією Товариства “Знання”України, Спілкою наукових та інженерних об’єднань України.
Розробки, практичні висновки та пропозиції, що випливають із змісту реферованого дослідження, використанні у процесі підготовки Закону України “Про вищу освіту”, враховані при підготовці Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, прийнятій другим з’їздом працівників освіти, а також використовуються при підготовці Закону України „Про безперервну освіту”.
Результати дослідження можуть бути використані при підготовці нормативних курсів лекцій з філософії, соціології та спецкурсів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати досліджень оприлюдненні та пройшли апробацію у формі доповідей та виступів на 22 міжнародних і національних теоретичних і науково-практичних конференціях: “Всеукраїнська наукова конференція: Україна на порозі ХХІ століття: уроки реформ та стратегія розвитку”(м. Київ, 2000 р.), “Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи”(м. Київ, 2000 р.), “Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь”(м. Київ, 2000 р.), “Економіка України: стратегія відродження і трансформаційні перетворення”(м. Київ, 2000), “Нові політичні реалії України на рубежі тисячоліть”(м. Київ, 2001 р.), “Єдиний освітній простір у ХХІ столітті. Інформаційні технології, проблеми і перспективи”(м. Кишинів, 2001 р.), “Роль міжнародних організацій у розвитку загальноєвропейського науково-технологічного простору”(м. Київ, 2001 р.) “Туризм у ХХІ столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості”(м. Київ, 2001 р.), “Українознавство –наука самопізнання українського народу”(м. Київ 2001 р.), “ХІ Німецька конференція освіти дорослих”(м. Гамбург, 2001 р.), “ІІ Всеукраїнський з’їзд працівників освіти”(м. Київ, 2001 р.), “Електронна торгівля в СНД і Східноєвропейських країнах: разом в ХХІ століття”(м. Мінськ, 2001 р.), “Молодь у системі цивілізаційних процесів”(м. Київ, 2001 р.), “Українознавство в розбудові національної освіти України ХХІ століття: проблеми та напрямки розвитку”(м. Київ, 2002 р.), “Освіта через усе життя”(м. Париж, 2002 р.), “Інформаційно-телекомунікаційні технології в освіті”(м. Москва, 2002 р.), “Освіта дорослих в Україні”(м. Київ, 2002 р.), громадське обговорення проекту “Концепція національної інформаційної політики”(м. Київ, 2002 р), ІІІ міжнародна науково-практична конференція “Інформація, аналіз, прогноз, стратегічні важелі ефективного державного управління”(м. Київ, 2002 р.), “Проблеми і перспективи розвитку інформаційного суспільства”(м. Київ, 2003 р.), “Внесок академіка В.І. Вернадського в дослідження проблем розвитку і розміщення продуктивних сил”(м. Київ, 2003 р.), “Постнекласичні методології в освіті”(м. Київ, 2003 р.), а також у викладацькій роботі автора в Київському Національному університеті імені Тараса Шевченка (Інститут міжнародних відносин, Інститут журналістики, історичний факультет, факультет соціології та психології) в курсах “Соціологія”та “Соціологія громадської думки”.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані в 50 друкованих роботах, серед яких 3 монографії (одна особиста –,5 друк. арк.), 6 брошур, 41 статті в наукових журналах і збірниках наукових праць (з них 29 у фахових) загальним обсягом авторського матеріалу 65 друк. арк.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів, висновків, викладених на 390 сторінках. Список використаних джерел (364) -21 сторінка.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі розкривається актуальність теми, стан дослідженості проблеми, її значення для забезпечення подальшого розвитку України, формулюються мета і завдання дослідження, визначається наукова новизна, показано теоретичне та практичне значення одержаних результатів.
У розділі І “Теоретико-методологічні дослідження знання як стратегічного ресурсу трансформації суспільства” даються трактування історико-генетичних форм знань, а також новітні інтерпретації знань, у тому числі з позицій інформатики та глобалізаційних процесів, розкриваються основні форми їхнього функціонування, особлива увага приділяється аналізу категорії “семантична інформація”як сучасної форми інноваційного знання. Розкриваються також проблеми формування й перебігу циклу “наука –виробництво”та нові умови використання новацій і особливо інформаційні технології як важливої форми концентрації та реалізації інноваційних знань.
Комп’ютеризація й інформатизація –це, по суті, вихід людства на новий рівень оволодіння знаннями, ідеями, пов’язаний з їхньою інженерною обробкою. Отже, закономірно виникла потреба виробити конкретніші уявлення стосовно “предметів”інтелектуальної інженерії. У контексті активної (перетворюючої) ролі знань у житті суспільства великого евристичного значення набуває відоме вчення про ноосферу В.І. Вернадського, яке потребує конкретизації: ноосфера –це такий стан біосфери, коли її розвиток відбувається цілеспрямовано, коли соціальний розум має можливість спрямовувати розвиток біосфери в інтересах людини, її майбутнього (і навпаки –призвести до антропологічної катастрофи).
За останні 200 –років саме наукові знання (серед всієї системи знань людства –практичних, повсякденних, фахових, світоглядних, метафізичних, інтуїтивних, віщунських (провидінських), езотеричних тощо) відігравали вирішальне значення в інтелектуальному, технічному, соціальному прогресі.
Сучасні процеси зміни цілей наукового пізнання і трансформації самої форми знань пов’язані з переходом до постнеокласичної науки. Тут треба вказати, перш за все, на зміни характеру та результатів досліджень. Йдеться про подолання позитивізму та лапласівського детермінізму, а також однобічного феноменологізму. Позитивізм (при всій своїй аксіологічній цінності, що зумовила його живучість упродовж усього періоду існування класичного природознавства), тепер все більше виявляє свої недоліки, пов’язані з “утилітарним”, спрощеним підходом до відображення дійсності. “Позитивні”знання (точні, конкретні, однозначні, математизовані, доведені до “очевидності”шляхом операціоналізації або ж експерименту) зазвичай легко трансформувати в інженерні конструкції. Але вони вже не забезпечують необхідної глибини проникнення у “світ явищ”, розуміння природи феноменів мікро- і макросвіту, а також самої людини, її внутрішнього (духовного) світу.
Але перехід до некласичної науки не означає втрату наукового реалізму, хоча останній трактується у зовсім іншому, глибшому розумінні. Сучасний плюралістичний, сценарний і нерівноважний (синергетичний) підхід, а також функціональні характеристики знань (як додаток до сутнісних характеристик) органічно пов’язані з трактуванням сучасної науки як безпосередньої продуктивної сили.
Важливо при цьому виходити з широкого “всеохоплюючого”розуміння наукових знань у вигляді знаків (символів), їхньої провідної регулюючої ролі в життєдіяльності та розвитку суспільства. Йдеться про нове бачення соціальної динаміки, як такої, в основі якої лежать інформаційні процеси, тобто кодування, переробка, розповсюдження, використання знань і символів2.
Семантична інформація, тобто інформація у вигляді знань, має знакове (вербальне, текстове) вираження. Тому соціальні функції знакових систем, з одного боку, багато в чому збігаються з соціальними функціями інформації. З іншого боку, провідна роль інформаційних ресурсів у суспільстві проявляється через знакові системи. Це і дало підстави Французькій Академії наук визначити поняття “наукове знання”як “символьну демонстрацію дійсності”3.
Принципове значення для розуміння знань як головного ресурсу системних соціальних трансформацій має їхнє подання у вигляді різних функціонально обумовлених форм. Таких основних форм –три: 1. “Живі”знання, тобто знання, невіддільні від їхніх носіїв –людей (досвід, навички, кваліфікація); 2. Матеріалізовані знання (втілені в новій техніці, матеріалах, препаратах, організаційних формах); 3. Знання у вигляді інформації (семантичних посилок, відокремлюваних від їхніх “першоджерел”, переданих каналами зв’язку, збережених у пам’яті (природній чи штучній).
Особливість сучасного і прийдешнього (“постіндустріального”) суспільства полягає в тому, що вирішальну роль у його розвитку починає відігравати семантична інформація, яка стає головним фактором системної трансформації суспільства.
Стає дедалі зрозумілішим і те, що саме інформаційне (когнітивне) трактування знань дає можливість намітити шляхи квантифікації і машинної переробки останніх.
Важливого значення у зв’язку з цим набуває з’ясування співвідношення знань і інформації, їхніх загальних рис і розходжень, а також механізму перетворення знань в інформацію (виникнення гносеоінформації).
Знання –це в основному адекватне відображення тієї чи іншої сторони об’єктивної дійсності в голові людини, осмислене та виражене у вигляді ідей (понять, уявлень про якийсь предмет чи явище). Але не всі знання і не за всіляких умов стають інформацією. Інформацією можуть стати лише знання, яким притаманний елемент новизни, корисності, причому ті з них, що можуть бути корисними в контексті певної мети і набувають характеру повідомлень, сприяючи її реалізації.
Звідси можна тлумачити інформацію як знання, відомості про навколишнє середовище (об’єкти, явища, події, процеси тощо), які зменшують наявний ступінь невизначеності, і перетворені в повідомлення (виражені певною мовою у вигляді знаків, у тому числі записані на матеріальному носії), котрі можна відтворювати шляхом передачі людьми усно, письмово або в інший спосіб (за допомогою умовних сигналів, технічних та обчислювальних засобів тощо).
Інформація в повному розумінні не просто те, що “просвіщає”чи інформує користувача, задовольняє його цікавість, а й те, що “розв’язує”додаткову енергію в системі, спрямовує її в доцільне русло і “утримує”всі елементи системи в заданому цільовому руслі функціонування. Гносеоінформація –це знання, перероблені так, щоб стати готовими для “перетворення в матеріальну силу”.
Таким чином, інформація –це знання для інших, автономні щодо їх первісного живого носія (генератора), що стали повідомленнями (у тій чи іншій мірі переробленими). До них належать знання, зафіксовані в статтях, книгах, патентних описах, усних повідомленнях (безпосередньо, по телефону, радіо, телебаченню), в управлінських документах (звітах, планах, розпорядженнях тощо), проектній документації, моделях, алгоритмах, програмах і т. д.
Інформаційний ресурс –це знання, які уже підготовлені для користування і застосовуються для вирішення конкретних завдань. Інформаційні ресурси поділяються на активні (алгоритми, програми, проекти, технології) і пасивні (книги, статті, патенти тощо).
Відповідно семантична інформація –це смислове знання, яке набуває акцентуйованого осмислення і використовується для реалізації цілей розвитку суб’єкта знання. Сукупність семантичної інформації складає інформаційний ресурс.
Особливостями інформаційного ресурсу є його постійне оновлення, поповнюваність, потенційність, менша затратність вироблення, безпосереднє включення до складу продуктивних сил, радикальний характер дії, зв’язок з творчою складовою розумової праці.
Вироблення та використання інформаційного ресурсу пов’язані з організацією циклів “наука –виробництво”. В дисертації окреслюються шляхи трансформації наукових знань від загальних ідей (гіпотез, концепцій, теорій) до рівня прикладних знань та інженерних схем.
Важливою передумовою та складовою розробки досліджуваної проблеми є розгляд інформаційних технологій –їх сутності у національному вимірі, форм та ступенів розвитку, значущості цих технологій у побудові та реалізації інноваційних моделей розвитку сучасного українського суспільства.
Інформаційне суспільство –це суспільство, структури, технічна база і людський потенціал якого пристосовані для оптимального перетворення знань в інформаційний ресурс, переробки цього ресурсу з метою переведення його з пасивних форм (книги, статті, патенти тощо) в активні (моделі, алгоритми, програми, проекти, інформаційні технології), та, нарешті, його практичне використання.
Інформаційна технологія –це представлене в проектній формі (тобто у формалізованому вигляді –як послідовність операцій, алгоритмів, дій тощо –придатному для практичного використання) концентроване вираження наукових знань і практичного досвіду, що дозволяє раціональним чином організувати та здійснити той чи інший інформаційний процес з метою економії витрат праці, енергії, чи матеріальних ресурсів, необхідних для реалізації цього процесу.
Інформаційні технології можуть бути компонентами складніших технологій. Проте інформаційні технології заслуговують самостійного вивчення, у першу чергу, саме завдяки найширшому використанню їх у житті суспільства –як акумуляторів, концентраторів знань та способів їх опредметнення.
На жаль, багато створених в Україні за останнє десятиліття автоматизованих систем (управлінських, діагностичних, пошукових) не сповна реалізують потенціал інформаційних технологій. Останні працюють тут на рівні систем зв’язку: “повідомляють”людям різні зведення даних –потрібні, а іноді й непотрібні.
Комп’ютеризовані технології даного рівня вкрай потрібні, а подальший розвиток зв’язку без них узагалі немислимий, але необхідно розуміти, що це, попри всю важливість, лише історично перша форма комп’ютеризації народного господарства –на технічному рівні.
Другий рівень інформаційних технологій –раціоналізуючі системи. Вони відрізняються більшою складністю та розмаїтістю функцій і охоплюють не тільки стадію зв’язку, а й певною мірою стадію використання повідомлень у системі користувача. Технологія зв’язку входить у технології цього рівня як один з елементів.
В Україні на дистанційній основі до теперішнього часу створено сотні систем, що наближаються до другого рівня інформаційних технологій. Але комп’ютерна і телекомунікаційна техніка і в них, як правило, задіяна “недостатньо технологічно”. Системи поки що не реалізують цілісних технологій, оскільки в них органічно не об’єднані, не злиті воєдино процеси машинних обчислень і процеси прийняття та реалізації рішень людиною.
Найвищим рівнем інформаційних технологій виступають системи творчі (креативні). Вони охоплюють повний інформаційний цикл –вироблення інформації (нових знань), її кодування, нагромадження, передачу, переробку, використання для перетворення об’єкта, досягнення нових, вищих цілей. Їх можна назвати інформаційно-динамічними технологіями, оскільки вони забезпечують динаміку (перебудову) управлінських об’єктів.
Важливе значення має також технологія, точніше комплекс технологій, який об’єднується назвою “Інтернет”. В дисертації дається аналіз цієї технології та стадії її впровадження в Україні.
Якісні зрушення в інтелектуальному розвитку людства у зв’язку з переходом від індустріальної до інформаційної цивілізації вимагають розширення та поглиблення дослідження знань у світоглядно-методологічному аспекті –їхніх форм, функцій, стадій дозрівання та трансформацій “від ідей до технологій”, формування інформаційних ресурсів та нового типу соціальних відносин –інформаційних відносин, що зароджувалися на цій основі. На чільне місце виходять гуманітарна та соціальна сторони інформаційних технологій як принципово нового та найбільш потужного інструмента переведення життя суспільства в якісно вищий стан.
У розділі ІІ “Науково-дослідницький та інформаційно-освітній потенціал: місце і роль у розвитку суспільства” характеризуються особливості наукових знань та виробництва їх як когнітивного процесу. Це принципово новий підхід у порівнянні з відомим гносеологічним підходом до феномену знань, який не розкриває механізму генезису та реалізації їх як ресурсу. Знання –це відображення матеріального світу, але як саме відбувається це відображення як цільове, а також ресурсне нагромадження знань? Яка роль пам’яті (оперативної та довгострокової), зворотніх зв’язків, інформаційних посилань, інтелектуального забезпечення процесів управління? Як виглядають механізми впливу знань на розвиток суспільства? Ці процеси –по суті, інформаційні, і вони розглядаються далі в дисертації. Наводяться дані про сучасний стан вітчизняної науки та шляхи подолання кризи в цій сфері суспільного життя. Особлива увага приділяється проблемам формування “якісної”наукової еліти і використання нових форм концентрації та втілення наукових знань.
Наголошується, що нововведення перестали бути лінійним і спорадичним процесом, пов’язаним з окремими науковими відкриттями. Тепер для нововведень необхідний системний підхід, що включає партнерські зв’язки, їх ущільнення між багатьма партнерами. До можливих ініціатив належить створення центрів спільних досліджень і науково-дослідних програм та мереж, “інкубаторів”технологій і науково-дослідних парків, а також органів з передачі технологій і консультативних органів для малих і середніх підприємств. Для вирішення питань, що стосуються зв’язків між наукою і технікою, варто розробити конкретні інструменти політики, включаючи ініціативи, спрямовані на сприяння національним системам нововведень, з обліком глобальних економічних і технологічних змін.
Сучасна перебудова національної науки, під якою ми розуміємо сукупність інституційних, структурно-функціональних і когнітивних змін у науковій системі, здійснюється в умовах радикальної і всеохоплюючої трансформації суспільства. Вона є, по суті, процесом, завдяки якому система науки переходить під впливом зовнішніх (щодо науки) і внутрішніх її факторів з одного структурно-функціонального стану (плановість, централізм, військовий пріоритет) до іншого, якісно нового, що більше відповідає вимогам самоорганізації, демократії і ринку.
У даний час важливим інноваційним орієнтиром для української науки є основні напрями державної інноваційної політики, визначені в програмі “Україна –”, яка розроблена за участю спеціалістів міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, вчених НАН України, установ при Раді національної безпеки й оборони України на виконання відповідних розпоряджень Президента України. Виходячи з цього документа і зважаючи на тривожність ситуації, що склалася, необхідно невідкладно визначити і чітко сформулювати дійову програму розвитку всього інноваційного комплексу України. Вона повинна охоплювати такими інноваціями як окремі виробничі, дослідницькі, конструкторські, інформаційні одиниці, їх поєднання в ринкових структурах, так і органи державного управління.
Головним виробником і випробувачем знань, які “циркулюють”у суспільстві, виступають елітні елементи етносу, його творча частина, тобто “кращі”, “добірні”прошарки населення (від франц. –еlite). І якщо ми хочемо краще, глибше задіяти “фактор знань”у процесах прогресивного перетворення суспільства, ми повинні першочергову увагу звертати на формування саме цього, інтелектуального прошарку.
Якщо в суспільстві не викристалізувались ці інтелектуально добірні елементи або якщо вони чисто формальні, “не якісні”, то нація не може і оволодіти потенціалом знань і як слід реалізуватись. Ця річ дуже серйозна, бо вона стосується наявності інтелектуальних і духовних лідерів не в суто формальному, а в реальному значенні цього поняття. Йдеться про генераторів “ідей”, так звану “національну духовну аристократію”, без якої ні етнографічна маса людей, ні окрема територія та мова не створять автоматично нової нації. Для того, щоб утворилася самобутня та самосвідома українська нація, потрібен активний гурт людей, що веде вперед у розвитку та пропагуванні політичних, державних, культурних цінностей, на яких вона формується. Ця група і є носієм національної ідеї, виробником та акумулятором знань.
Сьогодні в Україні в більшості із зазначених вище сфер впливу наукової еліти відбуваються або намічаються ентропійні процеси, що набувають поступово патологічного характеру. Поряд з іншими важливими факторами, що спричинюють ці процеси, принциповим є незадовільний стан наукової еліти.
Однією з важливих тенденцій у виробництві та мобілізації знань, збагаченні та реалізації науково-технічного потенціалу в багатьох країнах виступає збільшення частки тематичного конкурсного фінансування наукових праць і зменшення частки базового фінансування, що означає розширення селективного підходу в системі державної підтримки досліджень і розробок.
Гостро стоять також питання вдосконалення конкурсного відбору, забезпечення свободи вибору і пріоритету при цьому думки самих вчених, усунення умов, що спричиняють бюрократичне втручання в конкурсні процедури.
Дедалі важливішою формою впливу знань на економіку й інші сфери суспільства стають також інноваційні процеси. З цим у першу чергу пов’язані проектна і програмна форми використання знань, які набувають усе більшого використання.
З когнітивних позицій висвітлюються також головні, на погляд дисертанта, освітянські проблеми, без вирішення яких неможливе просування уперед у галузі використанні знань. Дається конкретний аналіз кризових процесів у цій галузі в першій половині 90-х років ХХ ст. та заходів щодо їх подолання в сучасний період.
ХХ століття відзначалося стрімкими темпами науково-технічного прогресу, що підвищувало значення освіти як системи формування “живих знань”–кваліфікованого масиву людських ресурсів. Освіта перетворилася в широкомасштабну сферу діяльності з власним механізмом поступу та функціонування. Зростає визнання освіти як важливого чинника, що впливає на соціальні процеси.
Нові моделі, що з’явилися ще у 80-х роках ХХ століття, включають у формулу економічного зростання такі фактори: інвестиції в людський капітал, підготовка на робочому місці, зовнішня економія від спеціалізації та впровадження нових товарів у структуру виробництва.
Освіта та професійна підготовка належать до найважливіших важелів, що має держава для забезпечення позитивної трансформації суспільства.
Більше того, на думку багатьох дослідників, на початку ХХІ століття народжується “суспільство освіти”. Це суспільство спочатку намагатиметься інтегрувати маргіналізовані сектори населення через поширення повної освіти до 18 років та виховання високої технічної й екологічної культури всього покоління через відповідні системи неперервної освіти. У наступній фазі –“суспільстві визволення”–це зробить можливим повний розквіт досліджень і творчих здібностей, які є ключовими елементами в конкурентоспроможності індивідів, спільнот і, навіть, суспільств.
Зростання ролі освіти як чинника системної трансформації суспільства пов’язане безпосередньо і з виникненням в останні десятиліття такого інтелектуально-виробничого феномена, який отримав назву “інтелектуальний капітал”.
Категорія “капітал”в аспекті освіти застосовується найчастіше як “людський капітал”. В однойменній концепції інтелектуальний капітал складається з набутих знань, навичок, мотивацій і енергії, якими наділені людські істоти і які можуть використовуватися протягом певного часу з метою виробництва товарів та послуг.
Нині система освіти України, що недавно ще могла похвалитися багатьма позитивними показниками і характеризувалася як одна із найрозвиненіших у світі, перебуває у стані затяжної системної кризи.
По-перше, доводиться констатувати тенденцію падіння у молоді інтересу до отримання середньої і вищої освіти, зниження позитивної мотивації до тривалого і систематичного процесу набуття знань, умінь і навичок, що становить основу і зміст освіти в цілому. По-друге, триває відтік найздібніших педагогічних кадрів із загальноосвітніх шкіл, пов’язаний як з переходом на іншу роботу, так і з тенденціями міграції з України кваліфікованих учителів, викладачів вузів. По-третє, ще має місце деформація психологічного клімату в колективах учнів, учителів, студентів, викладачів вузів у бік його погіршення, негативної зміни ціннісних орієнтирів та загальної деморалізації, пов’язаної з падінням престижу вчителя, а то й викладача вузу, фахівців з вищою освітою з більшості набутих професій.
Ці несприятливі тенденції в розвитку освіти України усе ще мають місце, хоч слід відзначити водночас певну стабілізацію і поворот до покращення стану справ у цій сфері, що намітилися наприкінці 90-х років. Разом з тим, без психологічної готовності до перетворень, до тимчасових труднощів і подолання їх, без готовності всієї нації до творчої діяльності у складних умовах реформ було б наївно очікувати успіху в царині перетворень навчального процесу.
Загалом стан освіти в Україні поки що не відповідає потребам назрілої трансформації суспільства. Так, за показником кількості учнів і студентів на 10 тис. населення ми значно відстаємо від інших країн. Це результат збайдужілості нашого суспільства на певному етапі його розвитку до механізмів його саморозвитку, які закладені в освіті. Це й результат того, що на сьогодні не вироблена та система цінностей, та ідеологія, що могла б бути визнана щонайменше більшістю людей країни і могла б стимулювати позитивну повсякденну мотивацію, і, звичайно, мотивацію на вищі потреби, сенс життя наших громадян узагалі.
Інтегральним показником рівня освітнього процесу в тій чи іншій країні за багато років виступає середня кількість років навчання. Цей показник в Україні стійко підвищувався до 1990 р., а потім став досить швидко знижуватися. Тепер середній рівень освіти населення України (якщо його вимірити числом років навчання) складає 8,6 років, тобто нижчий рівня 1990 р. на 18%.
У розвинутих країнах світу, особливо таких, як США, Японія, Південна Корея, цей показник становить приблизно 12 –років, тобто на 30 –% вищий, ніж в Україні.
Якщо мати на увазі “віддалені”, тобто стратегічні цілі, то важливо звернути увагу на такі моменти.
По-перше, тривають процеси фундаменталізації освіти, особливо вищої. В умовах триваючої широкої комп’ютеризації освіта, однак, дедалі помітніше піднімається над отриманням учнем певної суми чи, скажімо, “набору”конкретних даних, відомостей, яке не є особливою проблемою, бо ці дані у величезних обсягах закладені в комп’ютерну пам’ять і легко можуть бути витягнуті з неї.
По-друге, перед системою освіти гостро постають питання світоглядного характеру, а також завдання посилення ролі “національної домінанти”у виховному процесі. Проблеми національного відродження, формування сучасної нації європейського типу, особливо демократичної національної держави, не можуть успішно вирішуватися без участі суспільних наук. Соціальні і гуманітарні науки повинні бути щільніше включені в навчально-виховний процес.
По-третє, у зв’язку з переведенням економіки на інноваційну модель розвитку ми зараз говоримо про інноваційну культуру. Але інноваційна культура як вельми важливий компонент містить у собі інформаційну культуру. Це: комп’ютерна грамотність, системний погляд на речі, розуміння високої значимості інформації в житті суспільства, уміння створювати інформаційний комфорт для працівників тощо. Зрозуміло, що науки інформаційно-кібернетичного циклу мають бути залучені до формування інформаційної культури молоді.
По-четверте, відбуваються радикальні зрушення в технології освітнього процесу. Основою таких зрушень виступають сучасні науки, зокрема інформатика, кібернетика, системотехніка. Ми ще не усвідомили належною мірою той факт, що людство переживає третій інформаційний переворот –за своїми наслідками значиміший, ніж навіть перший інформаційний переворот (пов’язаний з появою писемності) і другий (пов’язаний з появою друкарства). Навчання книжкове перетворюється в навчання комп’ютерне. І хоча ми розуміємо, що не можна впадати в крайнощі і принижувати значення писемності і друкарства, все-таки обличчя нової ери визначають бази знань, персональні комп’ютери, Інтернет, засоби теледоступу, включаючи супутникові системи зв’язку, дистанційне навчання.
Великого значення у сучасних умовах набирає когнітивно-інформаційний, технологічний підхід до вироблення, нагромадження, використання нових знань, передусім інноваційного рівня. Доповнення відомого гносеологічного підходу до пізнання підходом функціонально-інструментальним передбачає вагомі прориви у методології аналізу та реалізації інтелектуального, інформаційного потенціалу суспільства, який зосереджений у сферах науки, освіти та державного управління, а також нового розуміння їхніх функцій та трансформаційних механізмів. Визріла, зокрема, необхідність у модернізації вчення про базис та надбудову суспільства, продуктивну та непродуктивну працю, оскільки інтелектуально-інформаційна сфера стає основою подальшого соціально-економічного зростання.
У розділі ІІІ “Реалізація інтелектуального потенціалу суспільства, що трансформується: чинники, напрями, засоби” в центрі уваги “особистістний”підхід до проблеми нагромадження, поширення та використання знань у суспільстві, включаючи проблеми трансформації світоглядної структури. При цьому під світоглядною структурою суспільства розуміється категоріальний каркас суспільної свідомості в її ціннісних, орієнтаційних характеристиках. Значною мірою розділ написаний на основі соціологічних досліджень автора (експертного опитування, фокус-груп, позиційного аналізу, матеріалів конференцій, дискусій, інших публічних заходів, що організовувалися Товариством “Знання”України).
У контексті висвітлення теми дисертації аналізуються відмітні риси менталітету суспільства, особливості визначення потенціалу розвитку творчої особистості на базі моделі “інтелектуальна людина”тощо. При цьому обстоюється думка про те, що системно організована реалізація творчого потенціалу суспільства й окремих його особистостей повинна стати одним з магістральних напрямків у здійсненні державної політики.
А це, у свою чергу, актуалізує розробки спеціальних методів добору, селекції талантів, їхнього стимулювання та продуктивного використання.
До певного часу педагогіка, головним чином, стимулювала пізнавальну потребу. Однак орієнтація навчання і наукової праці винятково на пізнавальну потребу не тільки обмежує, звужує мотиваційну основу творчості, але й завдає шкоди гармонійному формуванню чеснот, оскільки спрямованість тільки на пізнавальний інтерес не буде розвивати інших дуже важливих соціальних потреб людини. У тому числі й важливої для навчальної діяльності потреби в досягненнях4.
У зв’язку з цим важливо дати характеристику структури соціопсихологічної готовності до праці взагалі, в усіх сферах соціуму. Можна виділити такі особливості структури праці і творчості:
По-перше, творча спрямованість властива лише окультуреній формі праці, без протиставлення й відокремлення інтелектуальної і фізичної сторін діяльності.
По-друге, творчість визначається свободою від примусової діяльності і такими здібностями людини, що надають їй можливість включатися в різні форми соціальної діяльності.
По-третє, творча праця визначається як духовно та тілесно напружена продуктивна діяльність, спрямована на виявлення умов і суті походження всіх предметів і явищ. Така інтелектуальна властивість, як рефлексія, дозволяє суб’єкту критично ставитися до своїх дій, шукати шляхи і засоби їхнього вдосконалення.
По-четверте, творчий характер особистості виникає і закріплюється лише при усвідомленні людиною причетності до загальної кооперативної праці із суспільно значимим результатом, запитаним суспільною сферою. Практична діяльність людини надає можливість “бути діяльною для інших”, відмовитися від суб’єктивності, відносної нездатності, споглядальності й ілюзорності ідеалів.
Серед безлічі факторів, що визначають стан людського середовища –середовища нагромадження, поширення і використання знань (семантичної інформації), треба відмітити і такий найважливіший і маловивчений фактор, як ментальність суспільства. Ментальність –це склад, лад людського мислення, що стосується не тільки сфери свідомості, але й сфери підсвідомості (включаючи й архетипи людини і етносу).
Є підстави вважати, що в цьому відношенні в Україні склалася вкрай несприятлива ситуація. Суспільство (нація) “загрузло”в поточних проблемах боротьби за елементарне виживання; мають місце прояви апатії, розчарування в керівництві, фінансово-бізнесовій еліті, втрата впевненості й інтересу до майбутнього; зростає роз’єднаність нації, послабшали конструктивні соціальні зв’язки, часто-густо втрачається інтерес до інформації, нових знань, новацій.
Цінною в науковому відношенні є категорія “гуманітарний потенціал суспільства”, що все ширше використовується філософами та соціологами. Це не просто “людський фактор”у старому розумінні епохи горбачовської перебудови. Це тонко працююча система, яка містить в собі насамперед інтелект людей (рівень знань, забезпеченість інформаційними ресурсами), фізичне і психічне здоров’я, соціальне благополуччя, духовність і моральність.
Вищезазначене спонукає шукати дійові методологічні і методичні підходи до індексації потенціалу людського розвитку на основі моделі “інтелектуальна людина”.
Важливо включити в систему характеристик рівня людського розвитку, по-перше, такі показники, як середній рівень освіти робочої сили, а також (особливо) рівні вузівської і післявузівської освіти. Що стосується середнього рівня освіти робочої сили, то він в Україні став знижуватися, про що мова йшла раніше.
По-друге, важливо фіксувати ступінь доступності інформаційних ресурсів (національних і світових) кожній людині. Тут має значення і наявність інтелектуалізованих баз знань (загальних і спеціалізованих), і доступність Інтернету, і навіть рівень телефонізації країни, не кажучи вже про ступінь розвиненості електронної пошти, супутникових систем зв’язку тощо.
По-третє, важливо знайти способи кількісного визначення рівня розвитку інтелектуального (інформаційного) ринку, фіксації рівня “інтелектуального”законодавства (ступеня захищеності інтелектуальної власності).
По-четверте, рівень людського розвитку (з урахуванням моделі “інтелектуальна людина”), безсумнівно, пов’язаний з умовами розумової діяльності. Однією з характеристик таких умов може бути структура робочого часу, а також показник вільного часу, що є в розпорядженні людини.
По-п’яте, відомі коефіцієнти розумових здібностей (IQ) варто було б трансформувати з урахуванням рівня інформатизації життєвого середовища. Це складне завдання може бути вирішене шляхом соціологічних “вимірів”і розробки тестів щодо визначення рівня соціальної ентропії (“відхилення”стану соціальних середовищ від певного еталонного стану, встановлюваного методом експертних оцінок).
Модель “інтелектуальної людини”як основи ідентифікації потенціалу людського розвитку за сучасних умов може мати велике евристичне значення.
Розглянуто нові підходи до використання знань у зв’язку з духовною спрямованістю нації.
Доводиться необхідність уточнення поняття національної ідеї взагалі і стосовно України особливо, оскільки наростаючий потік публікацій з цього приводу багато в чому заплутує проблему.
У контексті підходу пропонованого автором визначення означеного поняття уточнене таким чином. Національна ідея –це виражені інтелектуально, тобто осмислені і чітко сформульовані духовні основи буття етносу –його неповторності, цілісності, історичної спрямованості, сенсу життя і місця серед інших народів.
На основі аналізу специфіки української національної ідеї виокремлюються такі її основні складові:
Духовність. Незалежна держава. Соборність.
Саме вони, гадається, становлять квінтесенцію історичних устремлінь українців, їхніх багатовікових сподівань і боротьби, специфічної ролі в житті Європи (східного слов’янства) як центру східного християнства.
Одним з найважливіших стратегічних напрямків підвищення соціальної віддачі науки, зростання її позитивного впливу на всі сторони економічного і громадського життя України є посилення національної орієнтації в подальшому розвитку НТП. Термін “національний”у даному випадку можна розуміти і як “всеукраїнський”, “всенародний”, “суспільний”, а не тільки як дотичний до української національності лише в генетичному аспекті. І в цьому плані завдання національної переорієнтації (і відповідної переструктуризації) наукового потенціалу постають перед нами дуже широко й містко. Вони не вичерпуються мовними, етнічними, культурно-історичними аспектами, хоча самі по собі є дуже важливими і в сучасних умовах набуття Україною статусу самостійної держави стають в шеренгу найважливіших.
Що стосується гуманітарних наук, то актуальність завдань їхньої українізації очевидна. Загальносвітова тенденція зростання престижу наук про життя, людину, суспільство, виводить їх на чільне місце і в Україні буде розвиватися в тісному зв’язку з посиленням національної домінанти при трансформації всього наукового й освітнього потенціалу.
За останні 10 років, звичайно, багато зроблено в цій сфері –в розумінні необхідності: а) формування нових для нас галузей науки (політології, менеджменту, етнології, україністики тощо); б) їх кадрового забезпечення; в) переосмислення шляхів розвитку традиційних наук (скажімо, історії, правознавства); г) появи маси цікавих праць, що відповідають завданням нашого відродження. Загалом зросла і зміцнилася національна домінанта в системі суспільних наук, включаючи філософію і соціологію.
Водночас усе ще недостатньо переборюється техноцентричний “перекіс”наукового потенціалу України, зумовлений завищеною часткою досліджень у галузі матеріалознавства, металургії, традиційного машинобудування і заниженою –живої матерії, людини, етносу, психології і т. п.
Ставиться та конкретно розкривається питання езотеричних знань –їх цінності, місця у духовному потенціалі, раціональної складової тощо. Обґрунтовано висновки щодо ролі суспільних наук в аналізі і використанні цих знань. Останнє мають пряме відношення до визначення духовного світоглядного потенціалу людини.
При всій критичності нашого ставлення до езотеризму, у ньому все-таки є цінні зерна: людина “троїчна”–фізичне тіло (носій душі), душа (носій духу), дух (“божественна”частинка в душі людини). Такий погляд на людину (і на народ як соборну особистість) однак заперечувався і не лише марксистською, а й західною (екзотеричною) наукою. А ті вчені, що такий підхід утверджували (К. Юнг, В.І. Вернадський та ін.), неминуче вступали в сферу езотерії, і зараз інколи їх називають “великими містиками”. Головна евристична цінність езотеризму –у розкритті внутрішнього –духовного світу людини (і етносу).
Адже езотеризм за самою своєю суттю антропологічний (на відміну від техноцентричної екзотеричної науки). Він завжди головну увагу звертав на внутрішній світ людини і народу.
Езотерика (зрозуміло, за раціонального осмислення її ідей) суттєво розширює науковий простір сучасних досліджень. Але вся справа в тому, що механічно не можна включити езотерію в систему наших гуманітарних (суспільних) наук. Езотеричні знання розглядають світ і саму людину як систему кодів (“сакральну книгу”), яку треба розшифрувати (прочитати).
На Заході ведеться ґрунтовне вивчення Біблії і Ведичної літератури. Відомо, що в США, та й у Європі, інформацію, взяту з Біблії і, особливо, з Ведичної літератури, використовують у медицині, психології, а також для аналізу сучасної ситуації у світі і побудови сценаріїв майбутнього.
Стає очевидним, що корисно було б науково проаналізувати феномен живучості і впливу езотеричних знань на людську свідомість, спричинювані цим вчинки і поведінку людської особистості, громад, етносів.
У нас у цьому напрямі зроблено лише перші кроки. Необхідно зазначену проблему включити в дослідницьку проблематику, а також підключити до її вирішення філософів, істориків, психологів і соціологів.
У розділі ІV “Інтелектуалізація та сучасні соціальні перетворення” –здійснена спроба системного аналізу соціально-економічних аспектів інформатизації суспільства. Цим аспектам (на відміну від технічних), на жаль, приділяється мало уваги. Але ж саме їх нерозробленість призводить до чималих труднощів, в тому числі методологічного характеру, при використанні знань у сучасних трансформаціях. Потрібно глибше розкривати зміст таких понять як соціальна інформатизація, інформаційне середовище, глобалізація, інтелектуалізація суспільного життя, інтелектуальна активність суспільства, інформаційна культура, органічно включати їх у науковий обіг і ефективно залучати в практику соціальних перетворень.
Зокрема, соціальну інформатизацію не можна плутати з комп’ютеризацією. Комп’ютеризація –насичення комп’ютерною і телекомунікаційною технікою та засобами її алгоритмічного і програмного забезпечення. Чим ширше впроваджуються ЕОМ, складні комплекси, тим більший “опір середовища”. Історично сформовані соціальні середовища (у виробництві, управлінні, науці, освіті, сфері послуг, медицині і т. ін.) пристосовані для “паперової”інформатики –рутинних процесів збирання, обробки, передачі, використання даних. Заміна їх машинними технологіями, заснованими на сучасній мікропроцесорній і телекомунікаційній техніці, а в недалекому майбутньому – на штучному інтелекті, вимагає радикальної перебудови всієї системи факторів і умов роботи підприємств, установ, галузей, усього народногосподарського комплексу, особливо його управлінських підсистем.
До інформатизації, звичайно ж, входить і комп’ютеризація як її технічна основа. Але головні аспекти інформатизації –соціально-економічні й інтелектуальні.
Можна сказати, що Україна не залишається осторонь світових процесів інформатизації. Ще в 1998 році тут були прийняті закони: “Про Національну програму інформатизації”, “Про Концепцію Національної програми інформатизації”, “Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 1998 –роки”та інші.
Цими документами визначено основні поняття та терміни; сфера дії та суб’єкти, що беруть участь у процесах інформатизації українського суспільства; функції органів державної влади в реалізації Національної програми інформатизації; наведена її структура, яка включає концепцію, сукупність державних програм з інформатизації, програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування.
Але ж у цілому хід подій доводить невтішний для нас висновок: інформаційний простір України за всіма параметрами дуже істотно відстає від інформаційного простору не лише передових, але й середньорозвинутих країн, таких, як Бразилія, Мексика, Португалія, що є суттєвою перешкодою для ефективного використання внутрішніх інформаційних ресурсів (знань) та органічного входження нашої країни в європейський науково-технологічний простір.
Поняття інформатизації тісно пов’язане з поняттям інтелектуалізації. Разом з тим друге глибше розкриває сутність тих процесів, що відображаються й у понятті інформатизації, їх комплексний характер і соціальну спрямованість. Воно протистоїть “техніцизму”–обмеженому розумінню інформатизації як організаційно-технічного процесу, насичення народного господарства електронно-обчислювальною технікою, тобто ототожненню її з комп’ютеризацією. Інтелектуалізація переносить центр ваги всієї роботи на вирішення соціальних завдань і, отже, завдань посилення творчих процесів у суспільстві.
З іншого боку, з інформатизацією пов’язане підвищення інтелектуальної активності суспільства.
Особливе значення у підвищенні інтелектуального рівня діяльності суспільства має перебудова систем соціального управління на науковій основі.
У розділі здійснена спроба простежити основні напрямки застосування знань (інтелектуальних зусиль) при вирішенні проблем раціоналізації соціального управління (у центрі і на місцях) та його інформатизації.
Десятирічний досвід інформатизації навчив нас багато чому і, зокрема, дав розуміння того, що знання, інформація, нові технології –це ще й “знаряддя”, “інструменти”, “засоби”в руках людей. Тому їх можна купувати і продавати, відтворювати в різних умовах, за відмінних рівнів культури народу, механічно включати в наші власні етно-соціальні системи тощо. Але насправді і знання, і техніка, і інформаційні ресурси завжди узгоджуються з культурою того чи іншого етносу; усе це, по суті, елементи культури, форми її втілення, як цілісної, тонко реагуючої системи. Епоха, коли знання у вигляді інформаційного ресурсу стають основним фактором системних соціальних перетворень, –така епоха повинна характеризуватися певним (і доволі високим) культурним рівнем нації. І не лише в розумінні загальної культури, але й у розумінні наявності і розвиненості в ній специфічних елементів, таких, як комп’ютерна грамотність населення, навички програмування, інформаційна безпека особистості, відповідні аспекти правового виховання, культури інтелектуального спілкування й інформаційного обслуговування “користувачів”.
Таким чином, у всьому комплексі соціальних перетворень необхідно виділити основні (ключові) зрушення, забезпечення яких можливе лише на основі всебічної інтелектуалізації, коли опираються на наукові знання та здоровий глузд в усіх сферах суспільного організму, особливо в царині державного управління.
Перш за все, це пов’язано з інформатизацією на основі сучасних комп’ютерних та телекомунікайних технологій. Їхній ефект багато в чому залежить від повноти соціально-гуманітарних та інституційних перетворень. Усе це важливо брати до уваги при розробці та реалізації відповідних національних програм.
Розділ V “Диверсифікація і розвиток сучасного ринку знань”присвячено дослідженню наріжних аспектів інформаційного ринку: структури ринку знань, особливостей інформаційного маркетингу, консолідації знань, тенденцій розвитку інформаційного ринку тощо.
Аналіз знання як стратегічного ресурсу системного перетворення суспільства не може бути повним і обґрунтованим без урахування інтелектуального ринку –найважливішого феномена нашого часу.
Відомі високі темпи такого зростання (розширення) продукції ринку знань і засобів її переробки, яке спостерігається останніми десятиліттями в передових країнах. Цей ринок за обсягом обігу в більшості розвинутих країн уже перевищив “ринок речей”(металу і металовиробів, паливно-енергетичних ресурсів, харчових продуктів, одягу і взуття тощо).
До ринку знань, інтелектуальної продукції –знаків, символів і засобів їх переробки, –що складають обіг ринку знань у широкому розумінні, належать:
традиційні носії знань (книги, газети, журнали, проектна документація, патенти, ліцензії, рецепти тощо);
освітні, консультативні, роз’яснювальні, експертні, культурно-просвітницькі послуги тощо;
дослідні (піонерні) зразки, що мають інформаційне значення і лише в потенції –економічне значення: дослідні партії товарів, устаткування, препарати, технологічні комплекси;
знакові системи сучасної машинної інформатики: алгоритми, моделі, програми, а також так звана “м’яка”частина програмно-технічних комплексів –відеофільми, комп’ютерні ігри, магнітні звукофіксатори і таке інше;
техніка (знаряддя) створення всієї “знакової та символьної продукції”та її використання –комп’ютерна техніка, інтегральні схеми, засоби зв’язку (традиційні і сучасні), інша техніка конторської і взагалі інтелектуальної праці, техніка відео- і звукозапису;
інші засоби виробництва і використання знакової продукції –папір, магнітні стрічки і магнітні диски, мікросхеми, чіпи, кристали тощо;
реклама і ринок видовищ, внутрішній і міжнародний туризм, який в основному пов’язаний з інформаційними, пізнавальними цілями;
до ринку знань причетна і та частина внутрішнього роздрібного інформаційного ринку, яка обслуговує побутову сферу, без чого нормальне життя людей (за сучасними мірками) стає неможливим і яка на сьогодні найшвидше розвивається і стала дуже значною за сумарним обігом. Мова йде про розвинуту сферу платних інформаційних, зокрема, комп’ютерних, послуг: електронна пошта, електронні газети і журнали, дискусії, симпозіуми, референдуми (із платною участю), послуги міських довідкових бюро, включаючи повідомлення про комунальний сервіс, електронний телефонний довідник, дані про вакантні робочі місця, наявність тих чи інших товарів у магазинах, розклад руху транспорту, повідомлення бюро щодо обміну квартир, замовлення квитків на транспорт, розподіл місць у готелях, проведення телеігор, надання навчально-виховної інформації, щоденник новин, корисні поради (рецепти, мода, реклама, рекомендації лікаря), прогноз погоди тощо.
Можна сказати, що масштаби й рівень розвитку ринку знань є критерієм ефективності трансформаційних процесів у суспільстві на базі знань.
Особливе місце в системі такого ринку посідає ринок програмних засобів. Бурхливого розвитку набуває підгалузь програмних засобів –центри зі створення програмного продукту, організації, індустріальні підприємства з масового створення і тиражування програм загального призначення (типових, масового характеру і багаторазового використання).
Необхідно також передбачити необхідні кроки в галузі розвитку зовнішнього інформаційного ринку.
Важливим питанням в даному контексті виступає питання маркетингу у сфері купівлі-продажу знань. Концепція маркетингу –це система науково обґрунтованих уявлень про управління виробничо-збутовою діяльністю в умовах розвинутого ринку. Відповідно до цієї концепції, в основу організації виробництва і реалізації продукції закладаються точні знання, передбачення й врахування вимог ринку і запитів споживачів. У концепції маркетингу знайшли своє відображення теоретичні, методологічні й організаційно-методичні знання західних економістів про економічну поведінку підприємств у боротьбі за підвищення конкурентоспроможності, а для середніх і дрібних фірм –за виживання на все більш тісному ринку.
За допомогою маркетингу здійснюється інформаційний менеджмент –управління інформаційними потребами торгово-промислових фірм і їх ділових контор, тобто динамікою їхніх потреб у знаннях і використанням останніх.
Особливе значення в маркетингу надається науково-технічним прогнозам, що мають подвійну мету: по-перше, визначити перспективні напрями використання досягнень науки і техніки у сфері виробництва та споживання і, по-друге, виявити ймовірність і можливості створення нових товарів, здатних вплинути на структуру потреб ринку.
Як показує сучасна практика, маркетингова діяльність може бути ефективною тільки на основі використання нових інформаційних технологій. Економія робочого часу досягатиметься за рахунок передачі комп’ютеру нетворчих операцій, таких, як збирання інформації, оформлення текстових і креслярсько-графічних матеріалів, розробка і редагування технічної документації та рекламних проспектів, складання ділових листів, техніко-економічні розрахунки.
У сучасному механізмі ринку знань та в маркетинговій діяльності важливу роль відіграють експертні системи.
Експертні системи найбільш ефективні в тих сферах, де велика увага приділяється евристичним знанням і підходам. Необхідність застосування евристичних методів виникає, наприклад, у ситуаціях, коли неможливо точно накреслити завдання чи сформулювати правила його вирішення, коли завдання не вдається чи недоцільно вирішувати його чисто формальними методами. Саме до таких систем належить сучасний ринок.
У практичній роботі з використанням банків даних, баз знань, експертних систем важливо керуватися досвідом кращих закордонних фірм. Цей досвід показує, що достатня ефективність своєчасних даних, повідомлень, зведень може бути досягнута лише за умов радикальної перебудови інформаційних служб підприємств, торгових фірм та інших користувачів.
З розвитком інтелектуального маркетингу й експертних систем тісно пов’язана загальніша проблема –консолідація управлінських знань. Цілком зрозуміло, що найбільший трансформуючий вплив на соціальний прогрес знання роблять тоді, коли їх використовують як засіб поліпшення функціонування і розвитку “мізкових”центрів суспільства, тобто його управлінських систем.
Тут найвагоміше значення має робота з консолідації інформації, що забезпечує раціональний, комплексний добір знань, зосередження їх, як то кажуть, у потрібному місці і в потрібний час. Варто відзначити, що термін “консолідація”(від лат. consolidatio –замкнення, комплексність) щодо інформаційних зв’язків і потоків видається дуже вдалим. Він відображає саме те, чого нам найбільше не вистачає в інформаційно-управлінській діяльності, а саме –по-справжньому комплексних (консолідованих), отже, цілком обґрунтованих рішень.
У розділі докладно розглянуто принципи консолідації знань.
Так, у сучасних умовах основними завданнями консолідації управлінських знань є усунення всякої марної праці (з позицій кінцевої мети управління), ліквідація зайвих процедур, даних, документів, ланок адміністративного апарата, модернізація систем оперативного і бухгалтерського обліку (що створить важливі передумови для радикального поліпшення системи статистики). Тільки мобілізація теоретичних знань у сфері соціальної філософії, соціології, економіки, організаційної науки, психології, інформатики для консолідованого використання в управлінні створює умови для стандартизації й уніфікації форм, процедур, документів, що, у свою чергу, необхідно для широкого й органічного (а не формального) використання високих технологій та інтегрованих систем обробки знань, які дозволяють піднести організацію соціального життя на новий рівень.
Поширення системних, наукових знань –незамінний чинник інтелектуального і духовного збагачення суспільства. Все це стосується як країни загалом, так і окремих її регіонів.
На перший план, з огляду важливості проблеми і значною мірою її невирішеності висувається усне поширення наукових знань з допомогою вченого-лектора як своєрідного проповідника гуманістичних ідей, коментатора складних подій, явищ і відкриттів, організатора і активного учасника дискусій, “прямих ліній”, семінарів, круглих столів, тренінгів тощо. Наукове просвітництво надає достовірні знання про те реальне (та постійно мінливе) середовище, в яке вписується все господарське і суспільне життя народу.
Другою проблемою поширення наукових знань, без вирішення якої усяка система поширення знань не буде перспективною, є освоєння комп’ютерних інформаційних технологій. Комп’ютерні мережі все більше стають найефективнішим каналом передачі інформації. Інтернет (світова павутина комп’ютерних мереж) становить каркас інформаційного суспільства. Україна на порозі вибуху комп’ютеризації. Треба максимально наповнити сайти науковим змістом.
Третя фундаментальна проблема для наукового просвітництва –звести разом на полі поширення знань виробників знань, їхніх популяризаторів і тих, кому ці знання потрібні, хто їх засвоює, використовує. Йдеться, насамперед, про взаємодію науково-просвітницьких структур і державних академій наук. Президії НАН України і правління Товариства “Знання”України вже розглядали це питання і прийняли спільну постанову про співробітництво. Передбачається включити в цю взаємодію правову, педагогічну, аграрну, медичну, мистецьку академії. Підключаються сюди і недержавні академії, наукові товариства.
Науково-популярна література –четверта проблема просвітницької справи. Більшість нових журналів має не науково-популярний, а громадсько-політичний і літературно-художній характер. Тому стан популяризації наукового знання залишається незадовільним.
У поширенні знань зростаюча роль належить також реферативним виданням. Створено кілька українських реферативних журналів. Але вони за межі вузького кола не виходять і не служать широкому інформуванню.
В Україні останнім часом спостерігається бум видання енциклопедій, словників, підручників. Ця література найкраща для наукового забезпечення інформаційно-просвітницької роботи. Бажано, щоб у базових організаціях науково-просвітницьких товариств були бібліотечки таких книжок, які б громадські лектори широко використовували. Можливі і електронні варіанти таких видань. Адже практично вся література нині готується до видання на комп’ютерах. Крім того, існує і поступово реалізується велика програма підготовки електронних підручників і словників.
В інформаційному суспільстві виробництво і поширення наукових знань стане визначальною галуззю інтелектуальної індустрії. Інформаційний працівник буде престижною фігурою соціокультурного процесу. Реальними прообразами такого інформаційного працівника є сучасний популяризатор знання, лектор-просвітник, творець електронних баз, референт наукової літератури, лектор-методист і т. д. Можна сказати, що майбутній масовий носій знання виростає сьогодні в надрах науково-просвітницьких структур. Тому діяльність таких організацій переростає межі звичайного поширення знань і перетворюється в стратегічно важливу ділянку формування інтелектуальної і духовної атмосфери нового суспільства.
Особливе значення для справи наукової просвіти має зростання потреби у постійному оновленні та примноженні знань, потреби, яка конкретизується відповідно до необхідного інформаційного забезпечення.
Україна, для якої характерний низький рівень соціальних витрат, істотно відстає від Європи саме за соціальними показниками, індексом соціального розвитку. Неузгодженість програм економічного і соціального розвитку не лише перешкоджає економічним реформам, але й є джерелом суспільної напруги.
Однією з головних світоглядних настанов сучасної філософії стає ідея коеволюції природних, соціальних і культурних систем людського буття. Парадигма збалансованого, гармонійного їх поєднання (коеволюція) має змінити парадигму “панування”людини над природою, суспільством, самою собою. Міжлюдські відносини, стосунки спільнот, соціальних груп, етносів повинні визначатися принципами цивілізованої комунікаційної культури, засобами постійного діалогу та полілогу, “технологіями”узгодження різноманітних інтересів, толерантністю до інших “ціннісних світів”. Органічними засадами філософської освіченості, адекватної ХХІ-му століттю, є також ідеї демократизації і гуманітарізації всіх складових стратегії життєтворчості людини.
У сучасному суспільстві відбуваються істотні перебудови сфери моральних стосунків, системи регулювання соціальної поведінки. Раніше моральні цінності і норми перевірялися у безпосередньому контакті однієї людини з іншою. Етичний горизонт особистості у такому разі збігався з межами наочних результатів її вчинків, вона бачила і оцінювала безпосередні наслідки свого морального дійства, і це визначало та зміцнювало основи її морального розвитку. Сьогодні, коли людина все більше і більше спілкується дистанційно, значно зростає значення “внутрішнього контролю”, тобто розвиненої моральної структури, власної совісті, почуття якої теж має культивуватися і загострюватися.
Зазначені стратегічні напрями науково-дослідницької і навчально-виховної роботи, звичайно, не охоплюють весь простір духовного впливу на людей. В даному разі йдеться лише про деякі особливості освітнього та інформаційного процесу, які домінують у сучасній культурі, визначають основні парадигми її вдосконалення, головні вектори простору цивілізації ХХІ-го століття, специфіку розвитку “перехідного суспільства”, в тому числі українського.
У висновках формулюються та наводяться основні результати дослідження.
Результати дисертаційної роботи дають можливість сформулювати такі основні висновки і пропозиції.
1. Знання як стратегічний ресурс трансформації суспільства є складним соціально-культурним феноменом одним з основних чинників системних соціальних перетворень впливу людини на природне і суспільне середовище. Важливо, що знання на відміну від ресурсів матеріальних, від поширення в процесі використання не розпорошуються, не амортизуються, а навпаки примножуються, потужнішають, підвищують ефективність тієї структури, яка чутлива до дифузії знань, сприяє становленню інформаційного суспільства. Тому і зміни у суспільстві відбуваються адекватно до його інтелектуального розвитку, з чим синхронізуються перетворення в соціальній, економічній та духовній сферах. При цьому знання, постаючи дійовим засобом соціальної дії, й собі впливають на суб’єкт цієї дії, сприяючи підтриманню стабільності, суспільної рівноваги, соціального порядку, сталому розвитку і прогресу.
Швидке досягнення Україною політичного, економічного, соціального, духовного успіху можливе лише на основі реформ, постійних якісних змін в інститутах і культурі, заснованих на негайному та ефективному запровадженні обширного комплексу інновацій та нововведень.
. Новий рівень комплексного дослідження феномену знання, осмислення останнього як ресурсу якісних суспільних змін пов’язаний з розкриттям причин його особливої значущості на сучасному етапі соціального прогресу, з переходом до інноваційних моделей розвитку та необхідністю забезпечення теоретичного та інформаційного фундаменту, системних, узгоджених, економічних, соціальних, культурних та екологічних перетворень. Важливий аспект таких досліджень становить вивчення когнітивних процесів, тобто механізмів інтелектуальної діяльності, джерел, форм, алгоритмів продукування знання, їх нагромадження, консолідації, переробки, передачі та використання. Велика увага тут має приділятись не лише аналізу пізнавальних інформаційних процесів як сучасної форми нагромадження і реалізації потенціалу знання, а й його використання в системах інформаційних технологій і комунікацій.
. Особливого значення в сучасних умовах внаслідок цього набуває когнітивний, “інформаційно-технологічний”підхід до створення і втілення ефективно діючого науково-освітнього потенціалу. Відомий суто гносеологічний підхід до знання потребує доповнення шляхом розробки і запровадження функціонального руху механізмів знань в соціальному організмі –“від ідей до технології”. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність істотних змін в світоглядних засадах суспільства. Зокрема, потребують модернізації відомі положення про базис і надбудову суспільства та його виробничу і невиробничу сфери, оскільки інтелектуально-інформаційна сфера стає однією з наріжних підвалин подальшого соціально-економічного зростання.
. Сучасні тенденції розвитку України та її переходу до інформаційного суспільства висувають на одне із чільних місць за своєю значущістю науку про інформаційні процеси та їхні суспільно-трансформуючі ролі. Інформатика стає не просто спеціальною наукою, а набуває дійового статусу вузлової своєрідної пізнавальної галузі базових структурних елементів сучасної науки. ЇЇ категорії і поняття хоч і увійшли вже в науковий обіг, проте вимагають поглибленого, світоглядно-методологічного аналізу з позиції соціальної філософії.
5. Істотною компонентою розробки інноваційних моделей соціально-економічного розвитку є урахування специфіки і можливостей функціональних форм знань і особливо такої їх сучасної форми як інформаційний ресурс (його відмітних рис, способів отримання, переробки, машинізованих процесів передачі і використання тощо).
. Умовою та складовою широкого переходу від технології зберігання й передачі інформації до творчих, креативних (перетворюючих) систем є врахування специфіки, продуктивне використання різних видів та рівнів інформаційних технологій. У зв’язку з цим пріоритетного значення набуває категоріальне осмислення інформаційного середовища. Останнє можна охарактеризувати як одну з визначальних детермінантів ефективного функціонування інформаційних технологій.
Реалізація нових відповідних запитам сучасного світового розвитку програм розвитку науки і освіти в Україні актуалізує розробку, крім вищезазначених понять, поняття “інтелектуальна особа”, модель якої уявляється суттєвою для індексації потенціалу розвитку людини, яка розробляється в країнах –членах ООН за рекомендації ЮНЕСКО.
Необхідно розширити аналіз менталітету суспільства й особи, від якого залежить творчий процес в соціумі. Це дозволить глибше вивчити інтелектуальний і духовний потенціал суспільства у зв’язку з національною ідеєю. В програмах національного відродження важливо посилити ментальні аспекти, що дасть змогу задіяти особистісні (психологічні) чинники в соціальних перетвореннях на основі знань. Певна духовна роз’єднаність української нації – негативний наслідок історії –стає головною перешкодою розвитку колективного інтелекту, консолідації зусиль у використанні знань. Звідси випливають і завдання перетворення соціальних наук в напрямку посилення національної домінанти та їхнього розвитку, трансформації світогляду нації.
Методологія досліджень соціально-економічних процесів в умовах зростання перетворюючої ролі знання потребує, в свою чергу, істотних корекцій традиційного світогляду. Ці корекції пов’язані не тільки з визнанням провідної ролі інформаційної та духовної сфер у відображенні нації та реалізації української національної ідеї, а й в конструктивному підході до так званих езотеричних знань, що теж вимагає певних світоглядних змін.
Перегляд ставлення до езотеричних знань, критичний розгляд їх ролі і статусу в соціумі, виявлення їхнього раціонального зерна дозволить розширити духовний простір за рахунок “духовних скарбів”так званих першокниг людства, включаючи духовно-релігійну літературу, в якій містяться багатства багатовікового досвіду людства, вчення про “внутрішній світ”людини, моральні засади тощо.
Важливими ланками механізму використання знання як стратегічного ресурсу трансформації соціуму є інформатизація суспільства та інформаційний ринок. Підхід, що зводив інформатизацію тільки до насичення соціальних структур комп’ютерною і телекомунікаційною технікою на сьогодні повною мірою виявив свою обмеженість. Інформаційне суспільство відрізняється від індустріального передусім обсягом вироблення і використання знань у вигляді інформаційних ресурсів. Тому інформатизація своїм головним завданням має передусім інтелектуалізацію, пов’язану з глибинним перетворенням кадрового (людського) потенціалу, соціальних і організаційних структур, правової основи.
Відмінною рисою сучасного етапу розвитку суспільства є виникнення та стрімке розширення інформаційного ринку –ринку знань та засобів їх переробки і використання. Важливо чіткіше визначити аспекти, межі, структури ринку знань, виробити методичні підходи до формування інформаційного менеджменту і маркетингу.
Розвиток інформаційного ринку є ключовим фактором інтелектуалізації як основи широкомасштабних соціальних перетворень сучасного рівня. В свою чергу, інформаційний маркетинг створює реальні умови побудови інформаційного суспільства.
. Серед форм і засобів підвищення ефективності використання знань (семантичної інформації) чимале значення має консолідація інформації (комплектування інформаційних зв’язків і потоків). Впорядкування структур, документопотоків, штатних розкладів, процесів автоматизації і т. д. –насамперед в системах соціального управління –уможливить якщо не усунення то, принаймні, істотне зменшення впливу таких вельми негативних чинників як стрімке зростання паперопотоків, числа організаційних процедур і працівників в умовах інформатизації на базі комп’ютерної техніки. Це говорить про примітивне (нетехнологічне) використання сучасної техніки при переробці знань тощо. Виходячи з цього можна визначити наступні основні принципи консолідації інформаційних потоків в управлінні:
забезпечення повноти та ефективності врахування основних значень (з позицій обраної мети) суспільно-господарської практики, досягнення нерозривного зв’язку між оперативним, статистичним і бухгалтерським звітом;
мінімізація інформаційного шуму і обмеження інформаційної достатності лише вимогами надійності;
забезпечення безперервного зв’язку між комплексним первинним аналізом і прийняттям рішень на всіх рівнях управління;
чітке розмежування контурів управління, мінімізація їхніх перетинів і сумісництва;
відокремлення рутинної обробки масиву даних від творчої частини аналізу і вироблення рішень, переведення обробки масиву даних на машинну технологію.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Монографії, розділи в монографіях, брошури:
Кушерець В.І. Знання як стратегічний ресурс соціальних трансформацій. –К.: Знання України, 2002. –с. (15,5 друк. арк.).
Кушерець В.І., Полторак В.А.Вибори до рад і громадська думка. К.: Політвидав України. –. - 123 с. Особисто автору належить розділ 1, 3, 4, додатки. –(4 друк. арк.).
Кушерець В.І., Зуєва В. І. Концептуальні засади дистанційної освіти українців зарубіжжя. К.: Знання України, 2003. –с. (Автору належить 5 друк. арк.).
Кушерець В.І Формування громадської думки. –К.: Товариство “Знання”, 1990. –с. (1,5 друк. арк.).
Україна: уроки та перспективи ринкових реформ. –К.: Знання України. 2000. –с. Особисто автору належить передмова, загальна, наукова редакція. (1 друк. арк.).
Лекционная пропаганда и общественное мнение //М.П. Гончаренко, В.И. Кушерец, И.Ф. Надольный. –К.: Общество “Знание”, 1983. –с. Особисто автору належать третина (0,5 друк. арк.).
Кушерец, В.И. Северчук И.П. Социологический анализ эффективности перестройки лекционной пропаганды. –К.: Общество “Знание”, 1985. –с. Особисто автору належать половина. (0,5 друк. арк.).
Общественное мнение и идейно-воспитательная работа –К.: Политиздат Украины 1988. –с. Раздел 2, Общественное мнение: сущность, факторы, формирование. –С.22-46. Приложение с. 143-184 (3 друк. арк.).
Методологические семинары: идейно-теоретическая подготовка научно-педагогических кадров. //Н.П. Депенчук, Н.Н. Киселев, В.І. Кушерець.
–К.: Радянська Україна, 1986 –с. Особисто автору належить розділ 2. Организационно-методические основы деятельности методологических семинаров, приложение (1 друк. арк.).
Ідеологічна робота. Запитання і відповіді. // В.А. Одинцов, І.Д. Дмитренко, В.І. Кушерець та ін. –Політвидав України, 1989р. –с. Особисто автору належить розділ 1, 3. –С. 3-41, 69-83 (3 друк. арк.).
Социальная политика КПСС // В.С. Белоус, В.А. Буслинский и др. –К.: Политиздат Украины 1988 –с. Особисто автору належать розділи 2, 13. “Роль социальной политики в ускорении социально-экономического развития страны”та “Социальная политика и осуществление социалистического самоуправления народа”. –С. 6-18, 207-221, (2 друк. арк.).
Розвиток просвітництва в Україні у ХХІ столітті // В. Кушерець, В. Василашко та ін. –К.: Знання України, 2001. –с. Особисто автору належить розділ 1. Імідж України в англомовній пресі (за матеріалами контекст-аналізу текстів про Україну в поширених англомовних газетах. С. 2-7 (0,5 друк. арк.).
Кушерец В.И. Методические рекомендации по проведению социологических исследований эффективности лекционной пропаганды. –К.: Общество “Знание”, 1988. –с. ( 1 друк. арк.).
Кушерец В.И. Социологический анализ эффективности планирования лекционной пропаганды в ходе ее перестройки// Социологические исследования в организации общества “Знание”. –М.-К.: 1986. –С. 23-25.
(0,5 друк. арк.).
. Кушерець В.І. “Туризм як джерело інноваційних знань”в кн. Туризм у ХХІ столітті. –К.: 2002. –с. , С. 32-40. (1 друк. арк.).
. Кушерець В.І. Ментальні та світоглядні виміри соціально-економічної моделі України в кн. Україна на порозі ХХІ століття: уроки реформ та стратегія розвитку. –К.: НТУУ КПІ, 2001. –с. 152-156 (0,5 друк. арк.)
. Кушерець В.І. “Знання як основа розвитку в ХХІ столітті”в кн. Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь. –К.: “Знання”, 2001. –с. 58-66 (1 друк. арк.)
18. Кушерець В.І. “Молодь як суб’єкт інноваційної діяльності”в кн. Молодь у сучасному світі: морально-естетичні та культурологічні виміри. –К., 2001. –с. 14-18 (1 друк. арк.)
Статті в наукових фахових виданнях:
1. Кушерець В.І. Громадська думка і вибори // Під прапором ленінізму. –.№12. –С. 69-73. (0,7 друк .арк.).
2. Кушерец В.И. Влияние общественного мнения на процессы предвидения
// Проблемы философии. –. –Вып. № 58. –С. 39-46 (0,5 друк. арк.).
3. Кушерець В.І. Механізм морального впливу громадської думки на особу при соціалізмі // Вісник КГУ, Питан. філософських наук. –. –№ 61. –С. 74-79 (0,5 друк. арк.).
. Кушерець В.И. Слипенчук А.П. О совершенствовании морального стимулирования труда // Вопросы политэкономии. –К.:1985. –вып. 180 с.90-95 (0,5 друк. арк. Автору належить половина).
. Кушерец В.И. Интегративная природа общественного мнения // Проблемы философии. –. –Вып. № 62. –С.132-133 (0,5 друк. арк.).
. Кушерец В.И. Общественное мнение как средство формирования научного мировоззрения студентов // Философские проблемы современного естествознания. –. –Вып. №58. с.125-129 (0,5 друк. арк.).
. Кушерець В.І. Методологічні семінари республіки: підсумки і завдання
// Філософська думка. –. –№ 6. –С. 3-7 (1 друк. арк.).
. Бутко Ф.И., Давидов Р.К., Кушерец В.И. Депутаты избиратели и новая избирательная практика (опыт социологического исследования общественного мнения) // Советское государство и право. –. –№11.
–С. 36-42. Особистий внесок автора: організація опитування громадської думки під час першого експерименту виборів у місцеві органи влади, обробка і аналіз результатів соціологічного дослідження. (1,5 друк. арк.).
. Кушерець В.І. Соціальна справедливість в дзеркалі громадської думки
// Філософська і соціологічна думка. –. –№2. –С. 4-12 (1 друк. арк.)
. Кушерець В.І. Орлов А.В. Національно-культурний розвиток: основні аспекти і деякі результати дослідження // Філософська і соціологічна думка. – 1989. –№ 10. –С. 24-28 Особистий внесок автора: виявлення та аналіз структури національно-культурних запитів респондентів. (0,5друк. арк.)
. Кушерець В.І. Справедливість за рахунок кого? // Україна. –.
–№ 50. –С. 4-5 (0,5 друк. арк.).
. Кушерець В.І. Земля і воля // Україна. –. –№ 17. –С. 10-12
(0,7 друк. арк.).
. Кушерец В.И. Общественное мнение как важный фактор реализации управленческих решений // Вопросы научного коммунизма. –К.: 1983.
–Вып. № 55. –С. 28-35 (0,5 друк. арк.).
. Кушерець В.І. Опитування як метод збору соціальної інформації // Під прапором ленінізму. –. –№4. –С. 67-73 (1 друк. арк.).
. Кушерець В., Косуха Л. Символіка: думка громадськості // Під прапором ленінізму. –, № 15. –С. 70-74 Особистий внесок автора: розробка концепції методики і організація проведення дослідження, аналіз соціологічних данних (1 друк. арк.).
. Кушерец В.І., Соболєв В. Працівники про соціальну справедливість
// Під прапором ленінізму. –. № 17. –С. 67-71. (Автору належить
,5 друк. арк.).
17. Кушерец В.И. Степко М.Т. Районная пресса: участие в антиалкогольной пропаганде // Коммунист Украины. –, №2. Особистий внесок автора: розробка методу контент-аналізу, текстів районних газет. Узагальнення результатів дослідження (1 друк. арк.).
18. Кушерець В.І. До питання про основні характеристики українського суспільства // Вісник соціології та психології. –. –С. 23-28 (0,5 друк. арк.).
. Кушерець В.І. Знання в синергетичній моделі успіху// Практична філософія. –, №2 с. 52-58 (1 друк. арк).
Інші видання, матеріали, тези наукових конференцій:
1. Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи. Методологічний семінар 22 листопада 2000 р. Збірник наукових праць. Випуск 3. –К.: 2000. –ст. Особисто автору належить розділ “Філософія освіти дорослих”. –С. 495-497. ( 0,5 друк. арк.).
. Кушерець В.І. Усі ми паростки однієї лози // Трибуна. –. –№ 9-10.
–С. 13-15. (0.5 друк. арк.).
. Кушерець В.І. Основний ресурс національного багатства (в ХХІ столітті цивілізацію врятує знання) // Трибуна. –. –№11-12. –С. 7-10.
(1 друк. арк.)
. Кушерець В.І. Час перетворень –час нових пошуків, нових підходів і методів // Трибуна. –. –№ 3-4. –С. 5- 9. (1 друк. арк.).
. Кушерець В.І. Потужна сила знань // Трибуна. –. –№ 5-6. –С. 9-10. (0.5 друк. арк.).
. Кушерець В.І. До нового суспільства –з новим гуманістичним світобаченням. Концептуальні засади та основні напрями інформаційно-освітньої і науково-просвітницької діяльності // Трибуна. –. –№ 7-8. –С. 10-13. ( 1 друк. арк.).
. Кушерець В.І. Безперервна освіта як складова подальшого поступу людства // Трибуна. –. –№ 9-10. –С. 2-4. (0,5 друк. арк.).
8. Кушерець В.І. Знання як основа успішного розвитку // Трибуна. –.
–№ 3-4. –С. 6-9. (1 друк. арк.)
9. Кушерець В.І. Товариство “Знання”України: книговидання –друге крило для подальшого злету // Трибуна. –. –№ 5-6. –С. 12-14. (0,5 друк. арк.).
10. Кушерець В.І. Знання як основне джерело розвитку в ХХІ столітті
// Наука і суспільство. –. –№ 7-8. –С. 2-4. ( 0,5 друк. арк.).
. Кушерець В.І. Найбільше багатство ХХІ століття // Трибуна. –.
–№ 7-8. –С. 10-24. (1,5 друк. арк.).
. Кушерець В.І. Шлях до інтелектуалізації України // Трибуна. –.
–№ 9-10. –С. 5-10 (1 друк. арк.).
. Кушерець В.І. Знання і духовність (адаптація наукової діяльності в контексті національної ідеї України) // Трибуна. –. –№ 11-12.
–С. 14-17. (1 друк. арк.).
АНОТАЦІЯ
Кушерець В.І. Аналіз знання як стратегічного ресурсу трансформації суспільства (світоглядно-методологічний аспект). –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 –соціальна філософія та філософія історії. –Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
Дисертацію присвячено світоглядно-методологічному осмисленню знання як важливого ресурсу на етапі постіндустріальної трансформації суспільства. Простежується динаміка якісної зміни ролі знання в нинішніх інноваційних моделях соціально-економічного розвитку, чинники та складові інтелектуального потенціалу суспільства і засоби реалізації означеного потенціалу, розкрито сутність, особливості вияву та дії нових форм і механізмів використання знань у процесі соціальних трансформацій. Аналізуються різні види та рівні інформаційних технологій, умови та засоби їх дійового застосування.
Конкретизується зміст понять інтелектуалізації та інформатизації суспільства, розглядаються світоглядно-методологічні основи подальшого вдосконалення національних і локальних програм інформатизації як форм безпосередньої участі знань у житті суспільства і його розвитку.
Ключові слова: знання як стратегічний ресурс, трансформація суспільства, інформаційний ресурс, інноваційна модель, інтелектуалізація та інформатизація суспільства, інтелектуальний потенціал, інформаційний ринок, інформаційне суспільство.
АННОТАЦИЯ
Кушерец В.И. Анализ знания как стратегического ресурса трансформации общества (мировоззренческо-методологический аспект). –Рукопись 390 ст. компьютерного текста.
Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 –социальная философия и философия истории. –Киевский Национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев 2003.
Исследование посвящено мировоззренческо-методологическому осмыслению знания как важного ресурса постиндустриальной трансформации общества, качественному изменению роли знания в современных инновационных моделях социально-экономического развития, раскрыты сущность, особенности проявления и действия новых форм и механизмов использования знаний в процессе социальных трансформаций.
Большое внимание уделяется знанию как семантической информации (информационному ресурсу) –специфической форме функционирования знания, которая проявляется в основном через информационные технологии –движущую силу постиндустриальных систем.
В диссертации рассматриваются функциональные формы существования знания, их роль в социальных преобразованиях, способы и средства их практического использования. Прослежены основные характеристики важнейших стадий трансформации знаний “от идеи к технологии”, звеньев научно-производственных циклов, роли и места фундаментальных исследований в инновационных процессах.
Анализируются различные виды и уровни информационных технологий, условия и средства их эффективного применения. Особенности менталитета общества и личности, влияния знаний на интеллектуальные процессы изучаются с позиций развития и воплощения национальной идеи Украины. На этой основе разработаны рекомендации по перестройке общественных наук с целью дальнейшего усиления национальной доминанты.
Конкретизируется, на уровне современных запросов, содержание понятий интеллектуализации и информатизации общества, определяются методологические средства усовершенствования национальных и локальных программ информатизации.
Выявляются, применительно к ситуации постиндустриального перехода, отличительные черты интеллектуализации общественной жизни, прежде всего управления, особенности включения научных и вненаучных знаний, во все сферы бытия нации. Показательно, что краеугольными компонентами информатизации выступают информационные технологии, процессы перестройки кадрового потенциала и социальных подсистем, формы и средства развития информационной культуры.
В работе рассмотрены способы повышения дальнейшего преобразования и реализации научного и просветительского потенциала Украины. Значительное место отведено анализу рынка знания (информационной сфере рыночных отношений), его цели функционирования, масштабов, структуры, исторического значения, а также особенностей интеллектуального маркетинга и информационного менеджмента.
Предложены мероприятия по консолидации (комплексированию) информации, повышению эффективности использования знаний (семантической информации) как стратегического ресурса общественных трансформаций; принципы консолидации информационных потоков и связей в социальном управлении. Рассмотрены методологические принципы и конкретные мероприятия по расширению и ускорению процессов использования знаний в общественно-просветительских программах. При этом предусмотрено использование как традиционных форм (Общество “Знание”, другие научно-просветительские организации) и институтов образования взрослых, так и новых форм (дистанционное обучение, компьютерные публикации, система Интернет и др.).
Отслежен комплекс предложений по ускорению инновационных процессов и вступлению Украины в систему развитых стран, усовершенствования управления потоками знаний в виде информационных ресурсов, способов трансформаций социальных структур, улучшения учебного процесса, развития информационной культуры.
В исследовании применены методы конкретно-исторического подхода системного и сравнительного анализа, в той или иной степени задействовались социологические методы сбора и анализа информации (анкетирование, интервьюирование, экспертный опрос, фокус-группы, контент-анализ и т.п.).
Теоретические основы научно-методической разработки и практические рекомендации использованы в практике работы Общества “Знание”Украины, Университета Современных Знаний, в учебном процессе других вузов.
Ключевые слова: знание как стратегический ресурс, трансформация общества, информационный ресурс, инновационная модель, интеллектуализация и информатизация общества, интеллектуальный потенциал, информационный рынок, информационное общество.
Annotation
V.I. Kusherets. KNOWLEDGE ANALYSIS as a STRATEGIC RESOURCE OF SOCIAL TRANSFORMATION (AN IDEOLOGICAL and METHODOLOGICAL PERSPECTIVE) –Manuscript.
Thesis for the academic degree of Doctor of Philosophy according to the trade Specialty 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of History at Kiev Taras Shevchenko National University.
The thesis is dedicated to the ideological and methodological research of knowledge as a significant resource to mankind on the stage of post-industrialized social transformation. The dynamic in qualitative change of the role of knowledge in present innovation models of social and economic development of society, reasons that components of societies intellectual potential and methods of the mentioned potential realizations are studied. Essence, peculiarities of development, and actions of new forms and mechanisms of knowledge application in the process of social transformations are suggested. Different types and levels of informational technologies are analyzed, as well as conditions and means of their operative applications.
The notions of intellectualization and informativeness of society are specified on an ideological and methodological basis of further national and local programs of informatics as the forms of direct knowledge as participators in the life of a society and its developments are analyzed.
Key words and phrases: knowledge as a strategic resource, society transformation, informational resource, innovation model, intellectualization and informatization of society, intellectual potential, informational market, informational society.
2 Поняття “знак” у цьому випадку трактується з деякою мірою умовності. У більш чіткому смислі потрібно, звичайно, розрізняти такі поняття, як знак, символ, еквівалент, образ, код, модель, вказівка та інші. Все це – типи і підтипи семіотичних засобів, яких нараховується до 1000.
3 Dictionaire de L’informatique. – Paris, 1975, р.75.
4 Відповідні експертні опитування, позиційні аналізи, здійснені під керівництвом автора під час наукових конференцій, семінарів, які організовувались Товариством “Знання” України, показали, що вищеподані аспекти наукової та навчальної роботи перебувають зараз у занедбаному стані. Необхідно широко розгорнути соціопсихологічні дослідження в галузі мотивування творчості.