Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
43
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ГАМЗЮК Микола Васильович
ЕМОТИВНІСТЬ ФРАЗЕОЛОГІЧНОЇ СИСТЕМИ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ
(ДОСВІД ДОСЛІДЖЕННЯ В СИНХРОНІЇ ТА ДІАХРОНІЇ)
Спеціальність 10.02.04 –германські мови
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня доктора
філологічних наук
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі німецької філології Київського державного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.
|
Науковий консультант |
кандидат філологічних наук, професор ГАВРИСЬ Володимир Іванович, Київський національний лінгвістичний університет, професор кафедри німецької філології |
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Денисенко Софія Никифорівна, Львівський лісотехнічний університет, професор кафедри іноземних мов
доктор філологічних наук, професор Сахарчук Людмила Іллівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри германської філології
доктор філологічних наук, професор Квеселевич Дмитро Іванович, Житомирський державний педагогічний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри англійської філології
Провідна установа: Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, кафедра германського, загального та порівняльного мовознавства, Міністерство освіти і науки України, м. Чернівці
Захист відбудеться “3” жовтня 2001 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського державного лінгвістичного університету (03680 МСП, м. Київ-5, вул. Червоноармійська, 73)
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського державного лінгвістичного університету
Автореферат розісланий “1” вересня 2001 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради А.А. Калита
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Реферована робота присвячена вивченню емотивного компонента значення фразеологічних одиниць німецької мови. У дисертації розглядаються особливості емотивності, її структура, зв’язки з іншими компонентами семантики мовних одиниць, а також аналізуються основні мовні механізми створення емотивності фразеологічних одиниць.
Емоційна сфера людини завжди привертала увагу вчених. Інтерес дослідників, які працюють у галузі цілої низки наук (філософії, фізіології, психології та лінгвістики), повністю обґрунтований, оскільки емоції певною мірою виявляються в усіх галузях діяльності людини, у тому числі і в мовленнєвій. Традиційно емоційний бік мови досліджувався в лінгвістиці в межах лексикології (М.М.Аверіна, С.Б.Берлізон, Р.С.Сакієва) та стилістики (Е.С.Азнаурова, І.В.Арнольд, М.П.Брандес). Ці дослідження проводились у трьох основних напрямках: вивчалися слова, які називають емоції, так звана “емоційна” лексика (слова, що виражають емоції) (М.А.Буряков, Е.А.Вайгла), а також стилістичні характеристики слів і словосполучень (В.В.Аврасін, В.І.Болотов, Н.М.Разінкіна). Поняття конотації було головним в аналізі цих мовних явищ, оскільки вважалося, що саме конотація створює емоційні ефекти мовлення (В.М.Телія). Емотивне значення описувалося як один із компонентів конотативного значення, котрий традиційно вважався факультативним у структурі значення слова. Тому до аналізу не залучалася велика кількість слів, які потенційно мали емоційні характеристики. Останнім часом емотивне значення досліджується також у прагматиці (Д.В.Зиблєва), де визнається, що будь-яке слово може набувати такого значення в певних умовах функціонування, з’явилися окремі роботи, присвячені вивченню вираження емотивності мовними одиницями фонетичного (Л.М.Медвєдєва, Е.А.Нушикян) та граматичного рівня (Ю.М.Малинович), розробляються питання національно-культурної своєрідності емотивних засобів різних мов (А.Вежбицька) та проводиться їхнє зіставлення (Д.І.Квеселевич, В.П.Саніна).
Про надзвичайну складність зазначеного феномену свідчить той факт, що в лінгвістиці до цього часу немає цілісної теорії емотивності, хоча описано велику кількість лексичних засобів, які використовуються для позначення та вираження емоцій. Комунікативний підхід до вивчення проблем емотивності мовних одиниць, передусім лексичного складу мови, а також спроби категоризації емоцій у лексико-семантичній системі на матеріалі англійської мови запропонував В.І.Шаховський (1988). Заслугою вченого є виділення емотивності як лексичної категорії, класифікація лексичних емотивних одиниць на такі, що називають, виражають та описують емоції, а також дослідження участі мовних одиниць нижчого рівня у створенні емотивності лексем. Проте його аналіз був спрямований на вивчення ефективності мовленнєвої комунікації та ролі в ній емотивних одиниць і не дозволив глибше дослідити складові частини емотивності, фактори її утворення під впливом мовних та позамовних явищ.
Незважаючи на виявлення емотивних засобів на різних мовних рівнях, вчені все ж заперечують системний характер емотивності. Відсутній також діахронічний аналіз емотивності, яка вважається вторинною щодо предметно-логічного компонента значення. Зовсім не вивченою є проблема емотивності фразеологічних одиниць. Крім того, виділивши вигуки в окремий розряд емотивних одиниць, автори залишають поза увагою модальні частки.
Актуальність теми дослідження зумовлена посиленням уваги сучасних лінгвістів до вивчення проблеми емотивності, оскільки емотивні аспекти семантики відображають один із моментів діяльності людини, який супроводжує процес людського пізнання. Кожна емоція має свої характерні ознаки, сукупність яких формує семіотику емоцій людини. Тому назріла нагальна потреба розробки питання дискретності емотивності та визначення її складників, а також вивчення мовних шляхів та механізмів утворення емотивності фразеологічних одиниць, які існують не лише для номінації об’єктів позамовної дійсності, але й для вираження ставлення до них.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах держбюджетної наукової теми Міністерства освіти і науки України “Типологія і функціонування мовних одиниць фонетичної, граматичної й лексичної систем германських та романських мов: когнітивний, комунікативний та прагматичний аспекти”, що розробляється в Київському державному лінгвістичному університеті (тему затверджено вченою радою КДЛУ, протокол №5 від 27 січня 1997 року), та в рамках науково-дослідної теми кафедри німецької філології Київського державного лінгвістичного університету “Взаємодія одиниць різних рівнів мови та мовлення” (тему затверджено вченою радою КДЛУ, протокол №6 від 30 січня 2000 року).
Метою дослідження є розкриття мовних механізмів створення емотивності фразеологічних одиниць німецької мови шляхом їх синхронічного та діахронічного аналізу, а також виявлення впливу емотивного компонента значення на актуалізацію фразеологізмів та на дефразеологічну деривацію. Задля досягнення цієї мети в дисертації розв’язувались такі завдання:
–встановлення онтологічних і гносеологічних основ емотивності, її зв’язку з іншими компонентами значення, передусім –з предметно-логічним;
–розкриття особливостей формування семантичної структури мовних одиниць німецької мови;
–встановлення специфіки структурно-семантичної організації фразеологічних одиниць порівняно з іншими мовними одиницями, їхніх категоріальних ознак та рівневої належності;
–виділення основних механізмів емотивного переосмислення мовних одиниць німецької мови через встановлення основним значенням мовних одиниць нових видів логіко-семантичних відношень;
–встановлення шляхів створення фразеологізмів німецької мови без переосмислення компонентів;
–визначення специфіки запозичення фразеологічних одиниць у німецьку мову;
–розкриття особливостей актуалізації фразеологізмів німецької мови в контексті, дослідження ролі позамовного контексту в актуалізації цих одиниць;
–встановлення основних механізмів дефразеологічної деривації та впливу семантики твірних фразеологічних одиниць німецької мови на дефразеологічні деривати;
–визначення мовних та позамовних чинників елімінації фразеологічних одиниць.
Об’єктом дослідження є мовні механізми створення емотивності фразеологічних одиниць німецької мови.
Предметом дослідження є емотивний компонент значення фразеологічних одиниць німецької мови.
Матеріалом дослідження послужили близько 40 000 фразеологічних одиниць німецької мови, вибраних методом суцільної вибірки з лексико- та фразеографічних джерел німецької мови ХІХ-ХХ століть.
Методи дослідження зумовлені метою, завданнями та аналізованим матеріалом:
Наукова новизна одержаних результатів:
Уперше встановлено категоріальний характер емотивності як мовного феномену; виявлено дискретний характер емотивності та встановлено її компоненти: емотивну оцінність, емотивний тон, інтенсивність та тривалість емоцій. Розглянуто мовні засоби вираження цих компонентів.
Уперше визначено основні джерела емотивності фразеологічних одиниць німецької мови. Емотивність може виникати внаслідок суспільного ставлення до об’єкта номінації, вона може бути наслідком входження до складу фразеологізмів емотивно маркованих слів і/ чи синтаксичних конструкцій, у результаті алогічного поєднання емотивно нейтральних мовних одиниць, у тому числі одиниць, що належать до різних функціональних стилів, унаслідок дії фонетичних чинників (інтонації, алітерації, асонансу), опису емоціогенних ситуацій.
На основі визначення онтологічних властивостей емоцій доведена можливість емотивності самостійно створювати основне значення мовних одиниць, що є результатом логічних операцій аналізу, синтезу та узагальнення.
Вперше проведено аналіз взаємодії емотивного і предметно-логічного компонентів та встановлено можливість домінування одного з них у семантичній структурі мовних одиниць. На цій основі виділені емотивно-логічні та логічно-емотивні лексичні і фразеологічні одиниці.
Розроблено систему аналізу переосмислення мовних одиниць використанням принципу встановлення існуючим основним значенням нових видів відношень на основі асоціацій, які виникають між мовними одиницями.
Залученням до аналізу граматичних сем доопрацьовано відомий метод компонентного аналізу семантичної структури лексичних одиниць і розповсюджено зазначений метод на клас стійких словосполучень і фраз.
Уперше проведено дослідження ефекту емотивної конвергенції –сполучуваності в межах стійких та змішаних мікротекстів емотивних та емотивно маркованих мовних одиниць на основі спільних емотивних сем.
Наукове значення роботи полягає передусім у виявленні конструктивного характеру емотивності фразеологічних одиниць, у визначенні складових частин емотивності: емотивної оцінності, емотивного тону, інтенсивності й тривалості та у встановленні мовних засобів їхнього вираження, що створює можливості для подальших окремих досліджень цих компонентів.
Виявлення системного характеру емотивності, її зв’язків з предметно-логічним, функціонально-стилістичним, мотиваційно-образним компонентами значення, проведеного на основі фразеологічного значення, дозволяє поширити використані в роботі підходи на аналіз семантики мовних одиниць інших рівнів.
Визначення механізмів емотивного переосмислення мовних одиниць як установлення нових видів відношень основним значенням дозволяє використати його також для аналізу неемотивного переосмислення.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання їх у практиці викладання німецької мови, в курсах фразеології (розділи “Поняття фразеологічна одиниця”, “Утворення фразеологічних одиниць”, “Види фразеологічних одиниць”), стилістики (розділ “Мовні засоби реалізації стилю мовленнєвого твору”), лексикології (розділ “Словотвір”), історії німецької мови (розділ “Збагачення складу лексичних одиниць німецької мови в процесі її історичного розвитку”), в укладанні тлумачних та двомовних словників. Результати дослідження стануть у пригоді при вивченні фразотвору та словотвору.
У статтях “Складнопідрядні речення із сполучником bis у структурі мікротесту”, надрукована у журналі “Іноземна філологія” (співавтор –к.філол.н, ст. викл. І.І.Пелашенко) та “Асиметрія –джерело розвитку вигукових фразеологізмів”, надрукована у збірнику “Семантико-стилістична будова тексту та функціонування мовних рівнів” (співавтор –професор В.І.Гаврись) особистий внесок дисертанта полягає в розробці тематики дослідження, а також у встановленні зв’язку між дієсловами у контексті –вербальних ланцюжків –та у визначенні асиметрії вигукових фразеологічних одиниць джерелом їх структурно-семантичного розвитку.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження представлені на міжнародних конференціях “Україна-Греція: історія співробітництва та перспективи” (Маріуполь 1999 р.), “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ 2000 р.), “Функціональна лінгвістика” (Ялта 2000 р.), “Linguapax - VIII” (Київ 2000 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності” (Львів, 1999 р.), ІІІ і ІV Всеукраїнській науковій конференції “Нові підходи до філології у вищій школі” (Мелітополь, 1996 р., Запоріжжя, 1998 р.), міжвузівському науково-практичному семінарі з проблем сучасної семіотики “Знак, символ, образ” (Черкаси, 1999 р.), міжвузівській конференції “Мови і світ: дослідження та викладання” (Кіровоград, 1999 р.).
Публікації. Основні положення дисертації відображені у монографії “Емотивний компонент значення в процесі створення фразеологічних одиниць (на матеріалі німецької мови)” та в 38 публікаціях, із них 25 –статті в провідних фахових виданнях України.
Структура дисертації. Дисертація загальним обсягом 424 сторінки складається зі вступу, чотирьох розділів з висновками по кожному з них, із загальних висновків та списку використаних джерел (527 найменувань).
У вступі обгрунтовано доцільність проведення дослідження, викладено мету і завдання роботи. Розкрито актуальність, наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, формулюються положення, що виносяться на захист.
У першому розділі “Роль і місце емотивності в семантичній структурі фразеологічних одиниць” наводяться особливості структурно-семантичної організації фразеологічних одиниць, визначаються їхні категоріальні ознаки, дано короткий огляд історії вивчення емотивності, визначаються невирішені питання, наводяться онтологічні та гносеологічні основи емотивності, показується взаємодія емоцій з іншими психічними процесами, розглядаються прийоми відображення емотивності в мові.
У другому розділі “Утворення емотивного компонента значення в процесі первинного фразотвору” аналізуються шляхи та механізми первинного фразотворчого процесу.
У третьому розділі “Становлення й розвиток емотивного компонента значення у ході вторинного фразотворчого процесу” розглядаються семантичні та граматично-семантичні механізми вторинного фразотворчого процесу –утворення фразеологічних одиниць на базі стійких словосполучень і речень нефразеологічного характеру та на основі наявної у мові фразеології. Аналізуються можливості модифікації компонентів емотивності: емотивної оцінності, емотивного тону, інтенсивності, тривалості.
У четвертому розділі “Актуалізація й лексикалізація фразеологічних одиниць” розглядаються особливості актуалізації різних груп фразеологічних одиниць залежно від граматичного значення, розглядається роль емотивного компонента у формуванні семантики одиниць вищого рівня, види синтаксичного зв’язку емотивних фразеологізмів з іншими мовними одиницями, аналізується роль позамовного контексту в актуалізації фразеологічної семантики.
У висновках роботи підсумовуються результати праці та накреслюються шляхи подальших наукових досліджень.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У першому розділі “Роль і місце емотивності в семантичній структурі фразеологічних одиниць” наводяться особливості структурно-семантичної організації фразеологічних одиниць. До мовних одиниць, які покликані до життя передусім необхідністю вираження емоцій, належать фразеологізми. Зважаючи на різне визначення обсягу поняття фразеологія у роботі визначаються три категоріальні ознаки фразеологічних одиниць: емотивність, відтворюваність, нарізнооформленість, яка трактується як поєднання синтаксичної структури з певним лексичним наповненням. Роль фразеологізмів полягає в їхному входженні до мовної системи і виконанні знакової функції. Спроби проаналізувати фразеологічне значення та його специфіку не можна вважати ефективними без точного встановлення структури емотивного компонента значення, зв’язку емотивності з іншими складовими частинами цілісного фразеологічного значення.
Аналіз денотативної віднесеності фразеологічних одиниць дозволив встановити залежно від кількісних параметрів цих одиниць сфери об’єктивної дійсності, які відображаються фразеологічним фондом німецької мови. Існуючи для емотивного позначення об’єктів, фразеологічні одиниці відіграють особливо велику роль там, де безпосередньо позначаються емоції або ті об’єкти, які викликають особливу зацікавленість, емоційні переживання суб’єкта. Особливо продуктивними царинами для фразеологічної номінації є сфери інтересів усього соціуму, незалежних від вікових, статевих, майнових та професійних розбіжностей, а ділянки діяльності окремих груп, навпаки, низькопродуктивні. Із розширенням суспільної практики відбувається відповідно і збільшення числа об’єктів фразеологічної номінації. Останнім часом фразеологічне позначення отримують навіть об’єкти тих галузей, які вважалися нефразеологічними, напр.: Genialer Idiot –„комп’ютер“.
Порівнюючи денотати фразеологічних та лексичних одиниць, мовознавці дійшли висновку, що денотативний аспект фразеологічного значення вужчий, ніж відповідний аспект лексичного значення. Фразеологізм позначає меншу кількість об’єктів порівняно зі словом, несучи більший обсяг інформації про них. Це явище свідчить і про те, що у фразеологічних одиницях відбивається набагато більше характерних рис об’єкта порівняно зі словом, оскільки вони виражають ставлення до позначуваного об’єкта.
Друга особливість денотативної віднесеності фразеологізмів полягає у непрямому характері номінації –використанні матеріальної форми вже існуючих мовних одиниць як імені для нового позначення. Вторинна номінація базується на асоціативному характері людського мислення. Денотат фразеологізму як емотивно-кваліфікаційної одиниці являє собою складне комплексне явище, у якого співвіднесеність із кваліфікативним боком ніби заломлюється крізь обрану мовним колективом ознаку об’єкта номінації, що стала основою переосмислення мовної одиниці. Саме на основі цієї ознаки відбувається процес переосмислення слів крізь призму оцінно-емоційного уявлення.
Семантична структура мовних одиниць поділяється на кілька макрокомпонентів, кожен з яких має, у свою чергу, власну структуру. Крім денотативного макрокомпонента виділяють ще граматичний, оцінний, мотиваційний, емотивний, стилістично маркований і культурно-національний. Фразеологізм має свою специфіку як у мовному вираженні загальномовних облігаторних компонентів, так і в їхньому додатковому наборі. Обов’язковою рисою фразеологічної одиниці є емотивність.
Граматичне значення фразеологічних одиниць має свої особливості, оскільки фразеологізми існують у двох формах: стійкого словосполучення і речення (фрази). Стійким словосполученням непредикативного характеру властива наявність категоріальних сем предметності, дії, якості чи ознаки дії, стану, ступеня чи міри виявлення самої ознаки, що дає можливість співвідносити їх з іменниками, дієсловами, прикметниками, прислівниками. Наявна категоріальна сема зумовлює їхні функції як членів речення у складі змінного мікротексту. На основі категоріальних сем виділяють: субстантивні (flüssiges Brot –“Bier“); дієслівні (j-n auf den Arm nehmen – “necken“); ад’єктивні (j-d ist nicht gerade ein Adonis –“nicht besonders schön“), адвербіальні фразеологічні одиниці (im Nu –“schnell, sofort“). Серед стійких фраз вирізняються емотивні фразеологізми, семантична структура яких складається з денотативного, граматичного та емотивного макрокомпонентів (напр.: Du kriegst die Tür nicht zu!), а також емотивно марковані фразеологічні одиниці, до семантичної структури яких належать як обов’язкові граматичний, денотативний, предметно-логічний, емотивний макрокомпоненти.
Співвідношення між предметно-логічним і емотивним компонентами у семантичній структурі емотивно маркованих фразеологізмів є різним, питома вага кожного із зазначених компонентів може бути різною. Так, наприклад, є емотивно-логічні фразеологічні одиниці: Du merkst aber auch alles!, а також логічно-емотивні: Doppelt hält besser. Йдеться про домінування одного компонента над іншим.
Відмінність емотивного компонента значення від предметно-логічного полягає у меншій стійкості, у більшому ступені залежності від епохи, соціальних та суспільних засад.
Друга проблема, яка виникає у зв’язку з дослідженням емотивного макрокомпонента значення, –це його дискретність. Більшість дослідників вважають емотивність недискретною, зокрема, В.І.Шаховський прямо вказує на це у своєму дослідженні.
Розв’язання цих проблем потребує глибшого дослідження онтологічних та гносеологічних властивостей емотивності, а також встановлення взаємодії мислення та емоцій як психічного фактора, який дістає відображення у мові.
Емоція являє собою складний феномен з нейрофізіологічним, нервовом’язовим та феноменологічним аспектами. Емоції можуть по-різному впливати на людей. Це виявляється зокрема у тому, що ті ж самі об’єкти можуть викликати різні емоції не лише у різних людей, а навіть у тієї ж самої людини у різні моменти життя. Результати соціальних досліджень свідчать, що певні емоції є універсальним, загальнолюдським феноменом. І кодування, і декодування низки емоційних виразів однакові для людей усього світу, незалежно від їхньої культури, мови або освітнього рівня. Проте соціокультурні фактори відіграють важливу роль у визначенні виражального компонента емоції. Можна говорити про вплив національного, соціального, культурного середовища на характер експресії емоцій, на появу в ній спеціальних забарвлень, поширених саме в цьому середовищі. У певному середовищі спостерігаються стереотипи вираження емоцій, вони властиві певним культурно-соціальним групам і добре ними розуміються.
Наукові дослідження довели існування не окремих емоцій, а емоційної системи, у якій окремі елементи взаємопов’язані динамічними й відносно стабільними відношеннями. Системність емоцій виявляється у їхній ієрархічній організації (переляк, страх, жах) та полярності між деякими їх парами: радість –сум, інтерес –відраза, сором –зневага.
Емоції мають два якісні компоненти: емоційний тон та оцінку. Особливість емоційного тону полягає у вираженні не емоції взагалі, а певної конкретної емоції: радості, суму, злості тощо. Специфіка емоційної оцінки полягає в наявності більшої кількості її різновидів порівняно з раціональною: позитивної, негативної, амбівалентної та невизначеної.
Чинником, який розрізняє певні емоційні стани, є також –інтенсивність та тривалість.
Інтенсивність визначається силою та задіяністю складових частин емоції: збільшенням чи зменшенням кількості розрядів нейронів, виражального боку емоції: міміки, пантоміміки, словесних реакцій та глибиною переживання.
Тривалість емоції –це період між напруженням та розрядкою. Емоції можуть бути швидкоплинними або тривати досить довго.
Основні емоційні стани, у яких може перебувати людина, поділяються на власне емоції, почуття, афекти, стреси.
Взаємодія мислення та емоцій полягає передусім в усвідомленні та виділенні окремих емоцій і станів. Мислення може сприяти певному контролю над емоційним процесом, зменшувати інтенсивність та тривалість емоцій. Взаємодія емоційної та когнітивної систем є взаємопроникною, впливаючи через баланс або домінування однієї над іншою на ефективність функціонування людини. У випадку домінування емоцій виникає особливий вид мислення, який називають тенденційним. У ньому мета досягається відсутністю логічних обмежень щодо виникнення асоціацій, які відповідають потребам людини.
Взаємодія емоцій з пам’яттю є також взаємопроникною. Вплив пам’яті на емоції полягає в тому, що вони запам’ятовуються й відтворюються не довільно, а разом зі згадкою про об’єкти, які їх викликали. Вплив емоцій на пам’ять виявляється у вибірковому відтворенні лише окремих даних з минулого досвіду і гальмуванні інших. Емоції визначають особливість асоціювання та зміст асоціативного процесу.
Емоції, належачи до ідеальних об’єктів, у мові відображаються через знаки. Емоції можуть по-різному відображатися мовними засобами. Вони можуть називатися, виражатися й описуватися мовними одиницями.
Онтологічні властивості емотивності зумовлюють мовне вираження складових частин емоції: емотивного тону, оцінності, інтенсивності, тривалості.
Емотивний тон являє собою вираження різноманітних переживань людини, у яких відображається перебіг її взаємовідносин із зовнішнім світом та з іншими людьми. Фразеологізм виражає, як правило, не емоцію взагалі, а певне переживання чи комплекс переживань, що якісно відрізняються від інших, напр.: j-m steht das Herz still - радість; j-m geht das Herz hoch - гнів; Pfui Spinne! - відразу. Фразеологічна система являє собою більшу градацію вираження емотивності порівняно з лексикою. Таким чином, фразеологізми здатні точніше ніж слова передавати шкалу почуттів людини.
Оцінність є загальновизнаною категорією, оскільки в кожному соціумі склалося та закріпилося певне соціальне ставлення до тих чи інших предметів або явищ, відображених у значеннях мовних одиниць. Емотивна оцінка відрізняється від логічної за характером. “Емоційне й раціональне в оцінці передбачає два різних боки ставлення суб’єкта до об’єкта, перший –його почуття, другий –його думка” (О.М.Вольф). Як раціональна, так і емотивна оцінки мають певні стандарти, зразки, ідеали, норми, які є їх основою. Емотивна оцінка у чистому вигляді виражається лише емотивними одиницями: вигуками, емотивними частками, емотивними фразеологізмами. Проте у більшості випадків емотивне і предметно-логічне значення співіснують у семантичній структурі мовної одиниці, що визначає певне співвідношення емотивної та раціональної оцінки. І емотивна, і раціональна оцінки емотивно маркованої одиниці мають той самий об’єкт і суб’єкт оцінки, різними є лише характер і основа оцінювання. Характер емоційного й раціонального оцінювання, як правило, збігається, проте це має місце не завжди, що наочно спостерігається на прикладах гумору, іронії, сатири та сарказму Оцінювання може здійснюватися суб’єктом як від свого імені, так і від імені суспільства. Через суспільний характер мови, а також відсутність певного ставлення всіх соціальних груп до окремих явищ навколишнього світу, за тою ж самою формою може закріплюватися невизначена або амбівалентна оцінка.
Стосовно поділу оцінності на об’єктивну й суб’єктивну ми дотримуємося точки зору, що протиставлення суб’єктивно-оцінного і кваліфікативного компонентів недоцільне, оскільки об’єктивна оцінність має вирішальне значення для розуміння суб’єктивної. Окрема людина завжди виступає об’єктом впливу норм і засад, які панують у суспільстві, тому суб’єктивна оцінка так чи інакше зумовлена об’єктивною.
Мовне відображення дістають також інтенсивність та тривалість.
Інтенсивність являє собою відображення ступеня вияву якої-небудь ознаки референта. Вона є загальномовною категорією, яка виражає градацію будь-якої ознаки стосовно позначуваного об’єкта, тобто вказівку на наявність кількісного вияву певної ознаки відносно позначуваного об’єкта. Інтенсивність властива як предметно-логічному, так і емотивному значенню. В.Г.Гак розрізняє два види інтенсивності мовного вираження емоцій: кількісну й якісну. Якісна інтенсивність полягає у виборі сильнішої мовної одиниці з синонімічного ряду. Інтенсивність емотивної або емотивно маркованої одиниці виявляється лише шляхом її порівняння з іншими одиницями, які виражають певну емоцію, тобто мають ідентичний емотивний тон. Кількісна інтенсивність полягає у конвергенції емотивно маркованих компонентів у складі фразеологічної одиниці, напр.: Das ist ja die Höhe! Засобами створення інтенсивності у фразеологізмі є: вигукова інтонація, емотивна (модальна) частка ja, емотивно переосмислений іменник Höhe, переосмислення синтаксичної структури розповідного речення внаслідок встановлення йому вигукової інтонації. Дуже часто у створені інтенсивності вираження емоції фразеологічною одиницею використовуються обидва прийоми, напр.: Halte den Mund!; Halte die Fresse! Лексема Fresse є емотивно маркованою порівняно із словом Mund, що збільшує інтенсивність вираження емоції фразеологізмом, до складу якого вона входить. Коли кількісної й якісної інтенсивності взаємодіють, відбувається вибір із синонімічного ряду емотивно маркованих одиниць: лексем та синтаксичних конструкцій, які є компонентами фразеологізму.
Другим кількісним показником емоцій є тривалість. Емоції, як відомо, являють собою процеси, які мають просторові й часові параметри. Водночас вони є проявом категорій статики і динаміки, де статика виступає як окремий вияв динаміки. Фразеологізми можуть виражати як процес, так і стан.
У дослідженні встановлено взаємовідношення емотивності та функціонально-стилістичного компонента в семантиці фразеологізмів. Встановлено, що не існує прямого зв’язку між належністю мовної одиниці до певного стилю та її емотивним значенням.
Розмежування емотивного та функціонально-стилістичного компонентів значень зовсім не означає їхньої ізольованості один від одного. Взаємодія зазначених складових частин значення фіксується у мові у вигляді позначок “грубий, вульгарний”, які досить часто існують як ремарки у словниках для характеристики значення мовних одиниць. Вони свідчать про те, що слова чи фразеологічні одиниці одночасно виражають негативну емоцію та належність до стилістично зниженого шару лексики або фразеології, напр.: Das ist alles Scheiße!; Leck mich am Arsch!. Інший різновид взаємодії спостерігається у явищі “змішання стилів”, коли у складі фразеологічної одиниці поєднуються слова, які належать до різних функціональних стилів, напр.: Gott sei’s getrommelt und gepfiffen!. На момент виникнення фразеологізму в кінці ХІХ століття іменник Gott належав до високого стилю, дієслова, від яких утворилися дієприкметники, trommeln –до нейтрального, а pfeifen –до зниженого.
Фразеологізм як мовна одиниця характеризується наявністю не лише ідеальної сторони –плану змісту, але й матеріальної –плану вираження. План вираження фразеологічної одиниці суттєво відрізняється від плану вираження слова. Компонентами фразеологізмів виступають не лише лексеми, але й синтаксичні конструкції, оскільки нарізнооформленість означає, що лексичні компоненти організовані між собою за певною синтаксичною схемою. Специфіка плану вираження фразеологічної одиниці полягає в нарізнооформленості її складу, що формується на основі слів і синтаксичних структур, які зазнали певних змін семантичних, синтагматичних та парадигматичних властивостей порівняно з вільним уживанням.
У другому розділі “Утворення емотивного компонента значення в процесі первинного фразотвору” розглянуто шляхи та механізми первинного фразотворчого процесу. Традиційно процес фразотвору прийнято аналізувати з урахуванням трьох основних моментів: 1) мотивації мисленнєвої і/або емотивної інформації, яка підлягає реалізації у фразеологічній одиниці; 2) дериваційної бази –вихідної матеріальної форми, завдяки якій відбувається матеріалізація значення фразеологізму; 3) екстралінгвальних факторів –позамовної ситуативної сфери, що служить поштовхом до появи фразеологічних одиниць. У процесі створення фразеологізмів зазначені фактори взаємодіють, проте залежно від дериваційної бази їх вплив може бути різним. Дериваційна база є основою поділу фразотворчого процесу на первинний і вторинний. В ході первинного фразотвору фразеологізми утворюються на базі одиниць інших мовних рівнів: слів, словосполучень і речень, –вторинного –на основі стійких словосполучень, сполучень слів та фраз. Ця обставина впливає на специфіку процесу фразотвору в цілому і на становлення емотивного компонента значення зокрема. Під час первинного фразотворчого процесу відбувається становлення нарізнооформленості та відтворюваності. В ході вторинного фразотворчого процесу залежно від семантики відбувається становлення чи модифікація емотивного компонента, оскільки вихідні одиниці вже стійкі та нарізнооформлені.
Залежно від основних відношень у фразі розрізняють лексико-семантичні, структурно-синтаксичні та лексико-синтаксичні шляхи первинного фразотворчого процесу.
В основі семантичних змін, які призводять до утворення фразеологізмів, лежить переосмислення слів чи словосполучень. Внаслідок переосмислення слово стає виразником іншої предметно-логічної чи емотивної інформації. Хоча переосмислення окремих лексем або словосполучень відбувається на лексичному рівні, розрізнення слів з прямим і переносним значенням можливе лише в контексті за умови поєднання з іншими словами в рамках висловлювання.
Слово є умовним звуковим (або письмовим) знаком предметів, явищ чи властивостей, які є зовнішніми відносно людини і з якими слово пов’язане асоціативним зв’язком. Слово чи словосполучення є носієм певного образу, уявлення, думки про позначуваний ним об’єкт. Значення слова виникає в практичній діяльності, в якій люди пізнають предмети, явища, відношення між ними й результати цього пізнання фіксують у словах, їхніх значеннях. Значення слова відображає предмети через їхнє узагальнення, яке формується не лише в індивідуальному пізнавальному досвіді окремої людини, а являє собою результат суспільної практики, воно виступає засобом формування й закріплення здобутого в суспільній практиці знання про предмети і явища об’єктивної дійсності. Пізнаючи навколишній світ, людина виділяє певні об’єкти і називає їх через якусь ознаку. Об’єктам можуть також приписуватися певні властивості, яких вони реально не мають. Як правило, властивості предметів зовнішнього світу багатогранні й виділяються людиною як суттєві або несуттєві. Суттєві ознаки складають основні значення мовних одиниць, оскільки кожна з них, взята окремо, необхідна, а у своїй сукупності достатня для виділення певного об’єкта з-поміж інших. Значення виникає внаслідок мисленнєвих операцій аналізу, синтезу, абстрагування, порівняння, узагальнення. Залежно від того, які з виділених внаслідок цих операцій ознак лягають в основу значення лексеми, виникають або терміни, або службові слова, або ж вигуки. Коли створюються різні значення, одні ознаки виділяються як суттєві, інші –як несуттєві, що виражається різною мірою абстрагування від ознак об’єкта чи об’єктів.
Семи поділяються на основні, які виражають суттєві ознаки, необхідні та достатні для ідентифікації об’єкта, та потенційні, які виражають несуттєві ознаки. Сукупність основних сем складає основне значення мовної одиниці. Крім вираження образів, уявлень і думок про властивості об’єкта, слово може виражати також емотивне ставлення з боку членів мовного колективу до зазначеного об’єкта. Емоції також виражаються у значенні слова у вигляді основних і потенційних сем.
Оскільки предмети зовнішнього світу перебувають у певному взаємозв’язку і взаємозумовленості, то в певних відношеннях перебувають і основні значення. За змістом основні значення поділяються на непорівнювані й порівнювані. Непорівнювані основні значення не мають загальних родових ознак, порівнювані ж такі ознаки мають. Порівнювані основні значення, у свою чергу, поділяють на сумісні та несумісні. Сумісними називають такі основні значення, видові ознаки яких забезпечують повний або частковий збіг їх обсягів. Між сумісними основними значеннями існує три типи відношень: тотожність, перехрещення, субординація. Несумісними називаються основні значення, видові ознаки яких зумовлюють повну відсутність збігу їхніх обсягів. Несумісні основні значення можуть також перебувати у трьох відношеннях: координації, контрадикторності, контрарності.
З проблемою значення тісно переплітається питання порівняння. Виявлення значень слів є можливим лише за умови зіставлення однієї одиниці з іншою для виявлення спільних або різних ознак через аналіз і синтез, при чому частина ознак може бути спільною (інтегральні ознаки), а частина –різними (диференційними).
Виділення й наступне об’єднання семантичних компонентів слів визначається потребами людей і завданнями, які вони ставлять перед собою. В процесі створення фразеологічних одиниць такими завданнями є передача емотивної або емотивної і предметно-логічної інформації про певний об’єкт з використанням старої матеріальної форми слів.
Завдяки зумовленості та опосередкованості слова іншими мовними знаками стає можливим утворення нових основних значень через порушення логічних зв’язків між словами, точніше, між основними значеннями, вираженими цими словами. У подібному випадку об’єднання слів або словосполучень відбувається не на основі зв’язків, що існують між об’єктами зовнішнього світу, а ґрунтується на схожості їхньої форми, єдності денотатів, сигніфікатів, певних спільних сем, як основних, так і потенційних. Встановлення словам нових типів нелогічних відношень у процесі створення фразеологічних одиниць вирішує два завдання: виділити або підсилити емотивність та ввести її до системи основних сем новоутвореного основного значення. При цьому може допускатися збереження або часткова деактуалізація предметно-логічних сем, якщо утворюються логічно-емотивні чи емотивно-логічні фразеологізми, та повна деактуалізація зазначених сем, коли утворюються емотивні фразеологічні одиниці. На цій підставі здійснюється добір слів для порівняння і встановлюються певні типи зв’язку між ними: тотожність, перехресність, субординація, координація, контрарність, контрадикторність. До уваги беруться також реально існуючі логічні відношення між основними значеннями, які виражають слова. Так, тотожність, наприклад, може нав’язуватися словам, які виражають непорівнювані основні значення, на основі схожості їхньої матеріальної форми (напр.: Das geht durch Mark und Pfennige, де тотожність встановлюється омонімам: das Mark –“кістковий мозок” і die Mark “грошова одиниця в Німеччині”).
Алогічні єдності, які виникають у результаті встановлення словам нових типів відношень, стимулюють інші психічні явища, пов’язані не з поняттєвим, а з образним мисленням, викликаючи на поверхню свідомості образно-мотиваційну основу об’єктів, знаками яких є слова. Вчені встановили, що отримання інформації людським мозком забезпечується його здатністю до сприймання, зберігання і відтворення пам’яттю, а переробка і використання –уявою. Емоційна пам’ять ґрунтується також на образній, оскільки, як зазначалося, емоції запам’ятовуються не самі по собі, а разом з об’єктами, які їх викликають. Оскільки емоції пов’язані з певним об’єктом, то вони асоціюються також зі словом, яке є знаком цього об’єкта. Ці асоціації можуть мати не індивідуальний, а суспільний характер, тобто певне емотивне ставлення до об’єкта характерне не для однієї особи, а для всіх або певної частини членів мовного колективу. Лише за цієї умови емотивність входить до семантичної структури слова як основна чи потенційна сема.
Емотивність фразеологічної одиниці завдячує дії кількох факторів. Основним з них є емотивна маркованість окремих лексем, коли семи емотивності входять до складу основних або потенційних. Перебудова семантичної структури за рахунок встановлення основним значенням невластивих їм типів відношень переводить емотивні семи із потенційних в основні. Емотивний компонент значення виникає також внаслідок емотивної реакції на події, які зображуються у мікротексті, а також за рахунок фонетичних засобів –алітерації, асонансу, рими, ритмічної організації висловлювання. Певний внесок у загальну емотивність фразеологічної одиниці робить також емотивна переосмисленість синтаксичної структури або характер відношень, які нею встановлюються окремим основним значенням.
Необхідність усіх зазначених вище факторів для емотивного переосмислення ілюструє приклад емотивного й неемотивного переосмислення слова Bock, яке має твірне значення “цап”, а похідні –“козел (спортивний снаряд)”, “весела людина”, “затята, вперта людина”, “хирий кінь”. У кожному окремому випадку відбулася своя дисоціація та модифікація семного складу. Семантична структура слова Bock може бути представлена таким чином:
Перенесення матеріальної форми з тварини на предмет внаслідок ототожнення зумовлює деактуалізацію та заміну субкатегоріальної семи третього розряду ‘тварина’–‘назва предмета’. У цьому разі маємо деактуалізацію й заміну частини основних предметно-логічних сем ‘має довгу шерсть, роги’; актуалізації потенційних сем у цьому випадку не відбулося.
Ототожнення коня і цапа призводить до деактуалізації всіх основних предметно-логічних сем, місце яких займають потенційні: предметно-логічна –‘хира тварина’й емотивна –‘презирливе ставлення’, граматичні семи змін не зазнали, оскільки збігаються в обох ототожнюваних об’єктах.
Встановлення відношень тотожності основним значенням слів “людина” і “цап” деактуалізує й замінює не лише основні предметно-логічні семи, але й частину граматичних: ‘назва тварини’на ‘назва людини’.
Емотивність, як елемент цілісного фразеологічного значення, також є конструктивною за своїм характером.
Перенесення значення з одного слова на інше є лише початком процесу фразотвору, оскільки актуалізація нового значення переосмисленим словом можлива лише в обмеженому контексті. Слова мають не лише номінувати об’єкти, даючи певну інформацію про них, але й вступати у зв’язки між собою. Вони можуть переважно виступати у поєднанні з певним словом (преференційність), сполучатися з обмеженою кількістю слів, у тому числі з одним єдиним (вибірковість), утворювати одиничні сполучення з повністю переосмисленим значенням (ідіоматичність) (О.Д.Райхштейн).
Як правило, переосмислене слово, що виникло внаслідок ототожнення слів, які виражають нетотожні основні значення, відрізняється від свого прототипу сполучуваністю з іншими словами. Переосмислене слово замість преференційного зв’язку має зв’язок вибірковий.
Зазначена особливість сполучуваності слів залежно від їхньої семантики криється в асоціативному характері людського мислення, коли з певним звукорядом пов’язується певне значення. При виникненні нового основного значення, пов’язаного з тим же звукорядом, може виникнути нерозуміння між мовцем і слухачем щодо адекватності сприймання інформації, що передається. Тому оточення переосмисленої мовної одиниці має передусім нейтралізувати асоціативний зв’язок між звукорядом та вихідним значенням, який є найстійкішим, тобто показати, що зазначений звукоряд виражає нове значення. Друге завдання в ході добору слів для оточення переосмисленої одиниці полягає в актуалізації нового значення. Особливо це стосується тих випадків, коли на основі одного слова виникає кілька значень. Тому слова у складі фразеологічних одиниць характеризуються низьким асоціативним зв’язком. Зміна сполучуваності переосмислених слів стосується всіх частин мови.
Вживання одного переосмисленого слова не призводить до утворення стійкого виразу, виняток становить лише одинична сполучуваність, напр.: blinder Passagier –„безбілетний пасажир“. Сполучуваність цього типу виникає ще й унаслідок поєднання у висловлюванні двох або більше переосмислених компонентів, напр.: j-s Mühle steht nicht still –“хтось розмовляє без упину“. Іменник вживається у значенні “рот”, а дієслово –“мовчати”. Між переосмисленими словами можлива одинична сполучуваність, проте між іменником та позицією перед ним існує вибірковість, оскільки вона може займатися лише іменником у родовому відмінку, що виражає особу, або присвійним займенником. Трапляються випадки, коли сполучаються всі переосмислені компоненти, напр.: Du kriegst die Tür nicht zu! –“вигук подиву”, де іменник має значення “рот”, дієслово “закривати”, особовий займенник du вживається замість неозначено-особового man. Зазначена особливість сполучування властива виникненню всіх стійких словосполучень як фразеологічного, так і нефразеологічного типу. Таким чином виникають стійкі елементарні мікротексти (фразеологічні одиниці у формі словосполучення), рідше –стійкі мікротексти (фразеологізми у формі речення).
У разі, коли слова набувають нових типів відношень, крім тотожних, між сполучуваними компонентами виникає ідіоматичний зв’язок, оскільки нове основне значення виражається вже не одним словом, а переосмисленим словосполученням, кожний елемент якого для вираження нового значення передбачає наявність іншого елемента. Зв’язок такого елементарного мікротексту з іншими словами висловлювання, які не були переосмисленими, є вибірковим або преференційним.
Якщо емотивне переосмислення відбувається за участю кількох слів, що входять до складу висловлювання, відбувається конвергенція емотивних засобів. Характер емотивності фразеологічної одиниці визначається співвіднесеністю у стійкому мікротексті слів та синтаксичних конструкцій з предметно-логічним та емотивним значенням.
Іншою можливістю лексико-семантичних механізмів утворення фразеологічних одиниць на базі висловлювань, що є змінними мікротекстами, є описування певної емоціогенної ситуації. Під ситуацією ми розуміємо сукупність елементів, які знаходяться у свідомості людини в момент висловлювання та які зумовлюють вибір мовних засобів під час формування висловлювання.
Цьому сприяє стереотипність людського мислення, особливо у випадках, коли описуються типові ситуації. Відмінність фразеологічних одиниць такого типу від попередніх полягає у відсутності у більшості випадків у їхньому складі окремих переосмислених компонентів. Йдеться про прагнення мовця до зображення такої ситуації, яка б напевне викликала в адресата конкретні емоції. Така можливість створюється наявністю в суспільстві певної шкали цінностей. Емотивність таких одиниць базується на властивості емоцій викликатися пам’яттю, уявою, образним і передбачуваним мисленням, імпульсами від пантомімічної та іншої рухової діяльності, ендокринною діяльністю, яка впливає на м’язовий механізм емоції, а також взаємодією зазначених факторів. Зображення переживання емоції іншою людиною або причин, які призводять до цього переживання, викликає емоції інших людей на основі принципу емоційного зараження. Оскільки емотивна та когнітивна системи взаємозв’язані, то описування емоціогенної ситуації навіть у разі використання емотивно нейтральних слів та синтаксичних конструкцій збуджує емоційну пам’ять людей, якщо вони переживали чи спостерігали емоції, або емоційну уяву. Цей факт фіксується мисленням і входить до семантичної структури фразеологічної одиниці як емотивний компонент значення. Тісний зв’язок лексичних компонентів між собою забезпечується єдністю емотивної функції під час зображення певної ситуації. Зв’язок між окремими словами в процесі опису можна визначити як вибірковий.
За характером описи поділяються на істинні, які змальовують реальні події, та хибні, які зображують нереальні події.
Істинні описи залежно від предмета поділяються на зображення мімічних, пантомімічних та аксіологічних компонентів емоцій, ситуацій, наслідком яких є приємні чи неприємні події, ситуацій, що є фрагментами певних приємних або неприємних подій, напр.: j-m werden die Knie weich –“у кого-небудь ноги підкошуються, коліна тремтять”. Семантика таких фразеологізмів базується на універсальності експресивних компонентів емоцій, зображення яких мовними засобами дозволяє визначити, яка саме емоція переживається.
Інший фактор емоціогенності спрацьовує в ході зображення нереальних ситуацій та ситуацій, які описують нормативні порушення. Причиною емоції в цьому випадку є невідповідність інформації нормі чи стандарту. Емоції, які виникають під час опису зображуваних ситуацій, спричинюють появу емотивності як компонента фразеологічного значення. Аналогічним чином за допомогою асоціативного зв’язку відбувається поєднання емотивності з висловлюванням як знаком об’єкта, про що йшлося вище. В основі такого поєднання лежить ставлення суспільства до описуваних явищ, напр.: Der Arbeit aus dem Wege gehen –„лінуватися“. Опис являє собою порушення норми, яка полягає у ствердженні необхідності суспільно активної праці. Ставлення до лінощів у суспільстві завжди негативне.
Граматично-семантичні шляхи створення фразеологічних одиниць ґрунтуються на наявності взаємозв’язку між формою і змістом, між лексичним і граматичним значенням. Незважаючи на провідну роль змісту відносно форми, трапляються випадки, коли формальна система виступає провідним елементом порівняно з лексичною семантикою, тобто коли чисто формальні показники починають отримувати емотивний зміст. Значущими можуть ставати різні формальні показники: порядок слів, чисто кількісне зростання чи скорочення компонентів фразеологізму, наголос, зміна висоти тону та ін. Існує можливість виходу формальних показників із залежної ролі та їх домінування над лексичною семантикою у складі висловлювання, що призводить до стабілізації такого висловлювання. Хоча подібні випадки не такі вже й численні порівняно з провідною роллю лексичної семантики, вони виражають одну з особливостей емотивності фразотвору. Усі структурно-синтаксичні чинники, які впливають на процес утворення емотивності, ми поділяємо на три групи: фонетичні (рима, ритм, алітерація, метр, асонанс, акронімія, наголос, інтонація); імплікація змінного висловлювання та структурно-синтаксичні механізми.
Сутність емотивного смислоутворення фонетичними факторами полягає у тому, що певним чином скомбіновані фонетичні засоби можуть впливати на емоції, створюючи певний настрій, здаватися приємними чи неприємними, напр.: Wennschon, dennschon! Слово dennschon не фіксується сучасними словниками німецької мови як самостійна лексема поза межами фразеологізму, що нам дозволяє говорити про неї як про некротизм, спеціально утворений для римо-ритмічної організації висловлювання.
Імплікація твірної структури полягає у зменшенні кількості членів речення. Її специфіка криється у скороченні не лише службових, але й повнозначних слів. Елімінуватися можуть різні компоненти речення: початкові, кінцеві, початкові й кінцеві, центральні, напр.: Mach keine unglaubwürdigen Sachen! > Mach keine Sachen! –„Ausruf des Erstaunens“. Скорочення не лише другорядних, а й головних членів речення пов’язане з наявністю у мові двох каналів, якими передається значення –вербального і невербального (інтонації), –а також з можливістю домінування невербального каналу над вербальним. У разі редуціювання головних і другорядних членів речення, виражених повнозначними словами, лексеми, які залишилися у скороченому висловлюванні, виступають лише матеріальним носієм емотивної інтонації. Доказом цього є фразеологізми, які складаються лише зі службових частин мови: прийменників, часток, тощо, які не можуть самостійно утворювати речення, оскільки не мають лексичного значення. Прототипи таких одиниць можуть встановлюватися лише етимологічними дослідженнями, напр.: Und ob!, Ach wo!, Woher denn!. Службові слова мають вказувати лише на зв’язок між повнозначними словами. Емотивність таких висловлювань виражається лише інтонацією, яка скріплює ці лексичні одиниці як матеріальні носії інтонації. У цьому випадку можна говорити про глобальну ідіоматичність, яка виникає між елементами граматичної структури, між лексичними одиницями, між лексикою і граматикою.
Причиною утворення фразеологічних одиниць може бути характер структурно-синтаксичного функціонування прототипів у суворо фіксованій граматичній формі. Першопричиною їхнього утворення є синтаксичний фактор, відносно якого лексико-семантичний момент є вторинним. Саме синтаксична спеціалізація змінних словосполучень служить поштовхом для їхньої спеціалізації, напр.: Das (die Sache) ist vergeben und vergessen. Семантичній перебудові слів сприяє граматична незмінність словосполучення, яка підтримує й закріплює його лексико-семантичну стійкість.
Стабілізація змінного висловлювання може розпочинатися з лексико-граматичних відношень. Такими процесами є: експлікація вихідної матеріальної форми; неправильне осмислення слова у зв’язку з асоціацією, яку воно викликає (народно-етимологічне переосмислення); семантичний зсув, викликаний наявністю у висловлюванні історизмів, архаїзмів, неологізмів, некротизмів, запозичених слів та лексико-синтаксичний зсув.
Експлікації початкової матеріальної форми та її різновиду –фразеологічній диференціації –властиве представлення мотиваційної бази, вираженої словом, розгорнутим словосполученням. Основою для утворення фразеологічних одиниць є висловлювання, що містять стійкі аналітичні вербальні словосполучення, напр.: Flucht ergreifen –„fliehen“. Іменник Flucht виник на основі дієслова fliehen завдяки заміні граматичної категоріальної семи ‘дія як процес’на ‘предметність’. Дієслово ergreifen у цьому сполученні деактуалізує своє лексичне значення й починає виражати лише значення категоріальне –‘дія як процес’, тобто відбувається переосмислення повнозначного дієслова і перехід його до виконання функцій службових дієслів.
Таким чином, стійкі вербальні словосполучення являють собою поєднання двох слів: віддієслівного іменника, який є виразником лексичного значення, та переосмисленого дієслова, носія граматичного значення. У німецькій мові виділилася група допоміжних слів haben, sein, werden, а також група близьких до них слів: anfangen, anheben, aufhören, beginnen, fortfahren, fortsetzen, enden, pflegen, але дієслова, які утворюють аналітичні вербальні словосполучення, до цієї групи не належать. Йдеться про послаблення лексичного значення зазначених дієслів лише у складі аналізованих словосполучень, що свідчить про наявність ідіоматичного лексико-синтаксичного зв’язку між елементами словосполучення.
Емотивність зазначених словосполучень виникає як наслідок описування приємних чи неприємних ситуацій, вживання найменування емоцій, більшість яких являє собою девербальні іменники типу: in Schrecken setzen –„erschrecken“ ; eine Strafe auflegen –„bestrafen“. Крім емотивного тону, подібні фразеологізми виражають також тривалість емоції залежно від способу протікання дії, носіями якого є дієслівні компоненти фразеологізмів. Наявність такого значення відрізняє семантику фразеологізмів від значення слів, з якими вони співвідносяться.
Семантичний зсув, викликаний наявністю у висловлюванні історизмів, архаїзмів, неологізмів, некротизмів, запозичених слів, обмежує сполучуваність цих компонентів. Емотивність виникає як результат опису певної ситуації чи внаслідок емотивної маркованості окремих компонентів.
Лексично-синтаксичні шляхи фразотвору починаються зі стабілізації лексико-граматичних відношень у висловлюванні. Емотивність стійкого мікротексту привноситься переосмисленою синтаксичною структурою, лексичним складом, а також обома факторами. Лексико-синтаксичний зсув ґрунтується на тісному зв’язку між лексичним і граматичним значенням. Діалектика цього зв’язку полягає у здатності лексичної системи обмежувати використання граматичних форм й у здатності граматичних форм диференціювати чи змінювати значення слів, а також у взаємній компенсації: у використанні лексичних засобів для вираження граматичного значення, а граматичних елементів –як засобів словосполучення. У процесі організації висловлювання лексика і граматика ідуть назустріч один одному. Не лише синтаксичні конструкції виникають із сполучення слів, а й слова добираються відповідно до синтаксичної структури. Порушення цієї закономірності призводить до переосмислення та ідіоматизації лексико-граматичних відношень у фразі.
У німецькій мові існує два типи емотивних синтаксичних конструкцій: зі специфічною структурою та інтонацією, які служать лише для вираження емотивного значення, та конструкції, що служать для вираження як емотивного, так і предметно-логічного значення. І в одному, і в другому випадку вони стають фразеологізмами лише за умови заповнення синтаксичної схеми певними лексичними одиницями. В емотивних конструкціях є постійна лексема, наявність якої свідчить про лексико-граматичну ідіоматизацію, напр.: Dieser + Subst.: Dieser Tollhäusler –„Schimpfwort für j-n, der etwas Unsinniges tut“. Вказівний займенник займає у цій синтаксичній схемі постійне місце, утворюючи лексико-граматичну ідіоматичність. Місце Subst. у цій конструкції займають іменники, у семантичній структурі яких є потенційні семи, що виражають негативні емоції. Синтаксична структура сприяє інтенсифікації цих сем, оскільки і сама вона служить для вираження негативних емоцій. Конкретний емоційний тон фразеологічної одиниці залежить від семантики іменникового компонента. Основною вимогою для заповнення у конструкції місця Subst. є наявність у семантичній структурі іменника семи негативної оцінки.
Інші синтаксичні конструкції, що виражають емоції, виникли внаслідок транспозиції синтаксичної структури, напр.: Das (es) ist zum subst. Inf., де susbt. Inf. означає субстантивований інфінітив, напр.: Es ist zum Stürzen! –„Сміх та й годі“. Транспозиція полягає у порушенні правил вираження предикативної групи конструкції іменником у називному відмінку, замість якого вживається субстантивований інфінітив з прийменником zu(m). Завдяки цьому конструкція виконує не ідентифікуючу, а емотивно-характеризуючу функцію, вказуючи на неприйнятність ситуації. Зазначимо, що певні місця в конструкції (підмета, копулятивного слова, частини іменної групи присудка) займаються постійними лексичними одиницями.
У третьому розділі “Становлення й розвиток емотивного компонента значення у ході вторинного фразотворчого процесу” розглядаються семантичні та граматично-семантичні механізми вторинного фразотворчого процесу –утворення фразеологічних одиниць на базі стійких словосполучень і речень нефразеологічного характеру та на основі наявної у мові фразеології. Аналізуються можливості модифікації компонентів емотивності: емотивної оцінності, емотивного тону, інтенсивності, тривалості.
Склад фразеологічних одиниць збагачується також завдяки переходу до фразеологізмів стійких словосполучень нефразеологічного типу й модифікації існуючих фразеологічних одиниць, тобто за рахунок стійких елементарних мікротекстів та стійких мікротекстів. До цих одиниць належать надслівні терміни, команди, різні мовні штампи, кліше, крилаті вислови, прислів’я та приказки. Спільними рисами цих одиниць є відтворюваність та нарізнооформленість, що дозволяє сприймати їх як мікротексти. Усі зазначені одиниці виражають окреме значення і виникли внаслідок як переосмислення окремих компонентів, так і без їхнього переосмислення, завдяки описуванню певної ситуації. Значення стійкого мікротексту, як і значення слова, являє собою сукупність основних і потенційних сем. Основні семи утворюють основне значення, потенційні ж семи формують передумови для можливості семантичних перетворень основних значень та проведення з ними логічних операцій.
Переосмислення прототипів фразеологічних одиниць відбувається також встановленням нових видів логічних відношень, але вони встановлюються не безпосередньо значенням, а ситуаціям, у яких вживаються ті чи інші стійкі мікротексти. У процесі встановлення значенням відношень тотожності відбувається змінність змісту на фоні незмінності форми, тобто мають місце семантичні механізми вторинного фразотвору. Встановлення інших видів відношень має наслідком зміни і форми, і змісту, які ми визначаємо як структурно-семантичні механізми.
Семантичні зміни полягають в універсалізації значення похідних одиниць, межею якого є суто емотивне значення, його конкретизації за рахунок внесення додаткових предметно-логічних та емотивних сем, межею чого є одиничний денотат, й у зміні емотивної оцінки.
Абстрагування у вираженні емотивного тону відбувається у випадках, коли одиниця з колишнього виразника комплексу емоцій стає виразником однієї емоції, напр.: Himmel und Hölle!. Ця одиниця на початку ХІХ століття мала значення „Ausruf der Bewunderung, des Zornes, der Wut“, у сучасних словниках зафіксовано, що цією формою виражається лише одне значення –„Ausruf des Zornes“. Як видно з наведених прикладів, похідна одиниця має менше диференційних сем, оскільки вже не виражає ні здивування, ні люті, а лише роздратування. Це дозволяє говорити про універсалізацію як семантичний механізм утворення цієї фразеологічної одиниці.
Прикладом звуження обсягу основного значення до одиничного може бути фразеологізм die Zeit des großen Sterbens, який вживався відносно всіх епідемій ХIV-ХV століть, коли вимирало до половини населення Німеччини. Зараз цей вислів вживається лише стосовно епідемії 1347-1350 років, під час якої вмерла найбільша кількість людей.
Емотивність, як категоріальна ознака фразеологічних одиниць, у процесі семантичних змін вторинного фразотвору може доповнювати предметно-логічне значення, виділятися, підсилюватися, послаблюватися, змінювати сему оцінності, може відбуватися перехід як від вираження однієї емоції до комплексу емоцій, так і навпаки.
Схильність стійких мікротекстів до структурно-семантичних змін закладена у слівному характері компонентів фразеологізмів та в конструктивності їхньої форми й семантики. Нарізнооформленість фразеологізмів дозволяє модифікувати як їхній план вираження, так і план змісту.
Залежно від збереження чи зміни кількості компонентів синтаксичної структури твірного фразеологізму виділяється три групи видозмін. Першу складають трансформації, пов’язані з заміною окремих компонентів синтаксичної структури на слова або словосполучення вільного вживання за умови збереження кількісного складу членів речення твірної синтаксичної структури. Друга група являє собою скорочення твірної синтаксичної структури –фразеологічний еліпсис та перерозклад твірної структури. До третьої групи належать зміни, пов’язані з розширенням твірної синтаксичної структури –аглютинація та контамінація фразеологізмів. Семантичні модифікації структурно-семантичних шляхів вторинного фразотоворчого процесу крім наведених вище включають також збільшення або зменшення інтенсивності вираження емоцій та тривалості, збільшення чи зменшення питомої ваги емотивності у семантичній структурі фразеологізмів.
У четвертому розділі “Актуалізація й лексикалізація фразеологічних одиниць” розглядаються особливості актуалізації різних груп фразеологічних одиниць залежно від граматичного значення, розглядається роль емотивного компонента у формуванні семантики одиниць вищого рівня, види синтаксичного зв’язку емотивних фразеологізмів з іншими мовними одиницями, аналізується роль позамовного контексту в актуалізації фразеологічної семантики. Входячи до складу одиниць вищого рівня, фразеологізми можуть сполучатися з іншими мовними одиницями на основі лише граматичних та предметно-логічних сем, створюючи певний емоційний фон, або на основі емотивних сем, створюючи певний емоційний настрій. Можливі також випадки сполучення на основі як одних, так і других сем. Встановлено особливий вид сполучуваності емотивних фразеологізмів –віднесеність, який є відображенням причинного характеру емоцій.
Окремо розглядаються механізми дефразеологічної деривації. Передумовами для створення слів на основі фразеологічних одиниць, є слівний характер їхніх лексичних компонентів, що знаходиться на межі між нулем та одиницею, тобто коли лексичний компонент втрачає всі ознаки самостійного слова, наближаючись до морфеми, чи отримує всі характеристики слова вільного вжитку. Коли лексичний компонент чи словосполученням досягає одиниці, компоненти фразеологізму втрачають характер фразеологічної зв’язаності й починають функціонувати як самостійні мовні одиниці, напр.: семантика дієслова sich kringeln у значенні „sehr stark lachen“ є наслідком входження цього дієслова до складу фразеологічної одиниці sich vor Lachen kringeln, aufschneiden –„prahlen“ < mit großem Messer aufschneiden.
Коли слівність лексичних компонентів наближається до нуля, що властиве ідіомам, відбувається втрата конструктивного характеру семантики фразеологічних одиниць, наслідком чого є подальша аглютинація компонентів в одне слово, напр.: іменник der Schabab утворився на основі фразеологізму Schab ab!, який існував у середньоверхньонімецькій мові. Слівність окремих компонентів може бути втрачена внаслідок перенесення значення з ситуації на предмет, напр.: Gott sei bei uns! > der Gottseibeiuns –„Teufel“.
Процес виходу фразеологізмів з ужитку є свідченням динамічного характеру фразеологічної підсистеми мови. Елімінація викликається екстралінгвальними та лінгвальними чинниками. Позамовними факторами цього процесу є вихід з ужитку реалії, описом якої є фразеологізм, пуризм та локально-часова обмеженість картини світу, яка знайшла своє відображення у фразеологічній одиниці. Мовними причинами елімінації є наявність у складі фразеологічних одиниць архаїчних лексичних і граматичних компонентів, які є незрозумілими для сучасного носія мови, виникнення повних синонімів, які витісняють твірні одиниці, втрата фразеологізмом емотивності.
ВИСНОВКИ
У висновках узагальнюються основні результати, підводиться підсумок проведеного дослідження, окреслюються перспективи подальшого вивчення проблеми й наводяться рекомендації щодо наукового і практичного використання одержаних результатів.
У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в установленні дискретного характеру емотивності, визначенні її складників, мовних засобів їхнього вираження у складі фразеологізмів, у встановленні взаємодії емотивності з іншими компонентами семантичної структури мовних одиниць, передусім з предметно-логічним, та визначенні емотивності категоріальною ознакою фразеологічних одиниць.
Використанням онтологічних і гносеологічних підходів до вивчення проблем емотивності було доведено хибність поглядів щодо недискретного характеру емотивності, що дозволило детальніше проаналізувати складники цього мовного феномена у процесі створення фразеологічних одиниць німецької мови, визначити особливості актуалізації фразеологізмів та їхні зв’язки з різними видами контексту, а також розглянути вплив емотивності на дефразеологічну деривацію та елімінацію фразеологічних одиниць.
Емотивність, яка являє собою мовне відображення емоцій, властива всім рівням мови. Емоції можуть по-різному відображатися мовними засобами. Вони можуть називатися, виражатися та описуватися. Структура емотивності та особливості її мовного відбиття зумовлені специфікою об’єкта відображення –емоціями. Складниками емотивності є емотивний тон, емотивна оцінність, інтенсивність та тривалість. Мовою відображаються як кількісні, так і якісні компоненти емоцій.
Емотивність може самостійно створювати значення мовних одиниць, виділяючи внаслідок логічних операцій аналізу, синтезу, абстрагування, індукції, дедукції, узагальнення з-проміж ознак об’єкта емотивне ставлення до нього. Чисто емотивними одиницями є вигуки, емотивні (модальні) частки, емотивні фразеологічні одиниці.
Разом з відтворюваністю та нарізнооформленістю емотивність виступає категоріальною ознакою фразеологічних одиниць, мовне призначення яких полягає у вираженні передусім емотивного ставлення до об’єкта позначення. Експресивність, яка вважається категоріальною ознакою фразеологічних одиниць, є багатозначним терміном. Ним позначають образність, інтенсивність, емотивність. Тому пропонується замінити цю ознаку емотивністю, однозначним терміном.
Залежно від наявності у семантичній структурі фразеологічних одиниць предметно-логічного макрокомпонента значення виділяються емотивні та емотивно марковані одиниці. Остання група поділяється на емотивно-логічні фразеологізми, якщо домінує емотивність, та логічно-емотивні, якщо питома вага предметно-логічного значення є більшою.
Залежно від основних видів відношень у фразі: між лексичними компонентами, між елементами граматичної структури та між лексикою і синтаксичною структурою виділяються лексико-семантичні, граматично-семантичні та лексико-синтаксичні шляхи первинного фразотворчого процесу.
Основним мовним механізмом утворення емотивності лексико-семантичних шляхів первинного фразотворчого процесу є емотивне переосмислення, яке виникає внаслідок встановлення основним значенням, виражених словами, нових видів логіко-семантичних відношень. Це спричиняє деактуалізацію основних предметно-логічних сем і заміну їх потенційними емотивними семами. Емотивність може також виникати без переосмислення лексичних компонентів внаслідок опису ситуацій –реальних чи нереальних подій, які викликають однакове емотивне ставлення з боку членів мовного колективу.
Утворення емотивності в ході граматично-семантичних аспектів первинного фразотворчого процесу відбувається в результаті емотивного переосмислення типового граматичного значення. Це діється внаслідок відступу від норм оформлення емотивно нейтрального речення, коли порушуються рамкові конструкції речення, встановлення структурі речення іншого інтонаційного оформлення, порушення норм акцентування слів у висловлюванні, імплікації структури твірної одиниці. Велику роль у вираженні емотивності відіграє інтонація, яка нейтралізує значення лексичних компонентів і типове значення синтаксичних конструкцій. Інтенсивність вираження емоцій та співвіднесення між емотивним і предметно-логічним макрокомпонентами значення залежить від кількості та характеру зазначених змін.
У ході лексико-синтаксичних шляхів первинного фразотворчого процесу емотивність утворюється двома способами: емотивним переосмисленням слів, які входять до складу синтаксичних конструкцій, що спеціалізуються на вираженні емоцій (так званого емотивного синтаксису), та внаслідок порушення норм взаємодії і взаємного впливу лексичного складу та синтаксичної структури, властивих емотивно нейтральному реченню, що призводить до емотивного переосмислення висловлювання.
Запозичення фразеологічних одиниць являє собою їх перенесення з мови-донора у мову-реципієнт. Особливістю запозичення фразеологізмів є повне перенесення як плану змісту, так і плану вираження. Додаткова емотивність виникає внаслідок незвичного для мови-реципієнта звукового складу запозичених одиниць. Подальша асиміляція запозичених фразеологізмів відбувається за законами мови-реципієнта.
Особливим прийомом створення інтенсивності емотивності фразеологічних одиниць є конвергенція в одному висловлюванні різних механізмів створення емотивності. Внаслідок цього виникають емотивні або емотивно-логічні фразеологізми.
У ході вторинного фразотворчого процесу, який є також встановленням основним значенням нових видів відношень, створення емотивності чи її модифікація залежить від семантики твірних одиниць. У процесі переосмислення стійких словосполучень чи речень нефразеологічного характеру емотивність переходить з потенційних сем у основні. Переосмислення емотивно маркованих фразеологічних одиниць може супроводжуватись збільшенням або зменшенням питомої ваги емотивності, зміною емотивної оцінності, інтенсивності вираження емоцій. Модифікації емотивних фразеологізмів полягають також у переході від вираження комплексу емоцій до однієї емоції чи навпаки.
Для актуалізації значення фразеологізмів вирішальну роль відіграє граматичний макрокомпонент значення. Фразеологічні одиниці у формі словосполучення актуалізуються в межах змінного речення, у формі речення –в межах надфразової єдності. Поєднання фразеологічних одиниць з іншими мовними одиницями в контексті відбувається на основі наявних у її семантичній структурі сем –однієї чи всіх. Фразеологізми можуть створювати емотивний тон контексту, якщо поєднання відбувається на основі предметно-логічних сем, або настрій у разі сполучуваності на основі емотивних чи емотивних і предметно-логічних сем. Емотивні фразеологічні одиниці мають особливий вид синтаксичного зв’язку з контекстом –віднесеність, що викликано властивостями емоцій відноситися до причини, яка їх викликала. Емотивні фразеологізми можуть відноситися до певних предметів чи ситуацій, які або безпосередньо передують емоціям, або згадуються чи моделюються.
Дефразеологічна деривація ґрунтується на слівному характері фразеологічних одиниць, який знаходиться в межах від повної втрати лексичним компонентом властивостей слова до втрати ним характеру фразеологічної зв’язаності. Коли слово чи словосполучення досягає тієї чи іншої межі, відбувається створення нового слова за законами словотворення. Емотивність похідних одиниць залежить від характеру емотивності твірних фразеологізмів. На основі фразеологічних одиниць можуть виникати як вигуки та емотивні частки, так і прийменники, які є емотивно нейтральними.
Втрата об’єктом найменування емоціогенного характеру може призвести до елімінації фразеологічної одиниці. Іншими причинами цього процесу є створення нових фразеологічних одиниць, які витісняють існуючі одиниці, зміна картини світу, вихід з ужитку реалії, яка викликала появу фразеологізму.
Визначення складових частин емотивності, визнання за нею можливості створювати поняття як самостійно, так і з предметно-логічним значенням, дозволяє переглянути презентацію мовних одиниць (лексем та фразеологізмів) у тлумачних та двомовних словниках. Це ми вважаємо особливо актуальним у зв’язку з поширеною останнім часом практикою, особливо у зарубіжних виданнях, наводити тільки предметно-логічне значення.
Встановлені особливості актуалізації фразеологічних одиниць можуть використовуватися для викладання практичних та теоретичних дисциплін німецької мови, теорії та практики перекладу, а також у процесі укладання тлумачних та фразеологічних словників.
Методика аналізу переосмислення окремих слів з обов’язковим залученням граматичних сем може використовуватися також у дослідженнях утворення термінів, конвергенції мовних одиниць.
Окремого вивчення потребують проблеми взаємодії емоцій, різних видів мислення, свідомості, знання та їхній вплив на формування семантики мовних одиниць. Найцікавішим, на нашу думку, є встановлення чинників, які впливають на визнання окремих ознак об’єкта необхідними і достатніми для його ідентифікації та на перехід несуттєвих ознак у суттєві і навпаки.
Спеціального дослідження заслуговує вивчення взаємодії емотивних лексичних одиниць –вигуків та емотивних часток, їхній взаємний перехід.
Зміст дисертації висвітлено в таких публікаціях:
1. Гамзюк М.В. Емотивний компонент значення в процесі створення фразеологічних одиниць: На матеріалі німецької мови. Монографія. - К.: Видавничий центр КДЛУ, 2000. –с.
. Гаврись В.І., Гамзюк М.В. Асиметрія - джерело розвитку вигукових фразеологізмів // Семантико-стилістична будова тексту та функціонування мовних рівнів. - К.: КДЛУ. - 1995. - С.174-180.
. Гамзюк М.В. Особливості лексико-семантичних шляхів утворення фразеологічних одиниць // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Вип. 4. –К.: Видавничий центр КДЛУ. - 2000. –С. 288-296.
. Гамзюк М.В. Соціокультурні фактори емотивності фразеологічних одиниць: На матеріалі німецької мови // Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. - Чернівці: Рута. - 2000. - Вип.98.- С.79-85.
. Гамзюк М.В. Актуалізація значення стійких фраз // Нова філологія. - Запоріжжя: ЗДУ. - 2000. - №1.- С.86-110.
. Гамзюк М.В. Актуалізація стійких елементарних мікротекстів: На матеріалі німецької мови // Мовознавство. - 2000. -№1. - C.63-69.
7. Гамзюк М.В. Вигукові фразеологічні одиниці у контексті // Семантико-стилістична будова тексту та функціонування мовних рівнів. - К.: КДЛУ. - 1995. - С.155-158.
8. Гамзюк М.В. Відношення між емотивним і функціонально-стилістичним компонентами значення: На матеріалі німецької мови // Науковий вісник ВДУ. Філологічні науки. - Луцьк: Волинський державний університет. - 2000.- №2.- С.254-257.
. Гамзюк М.В. Відображення емоцій лексичними засобами: На матеріалі німецької мови // Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія “Філологія”. К.: КДЛУ. - 1999. -№2.- Том 2.- С.39-47.
. Гамзюк М.В. Емотивне ототожнення як засіб утворення фразеологізмів: На матеріалі німецької мови // Вісник Київського лінгвістичного університету. Том 3.- К.: Видавничий центр КДЛУ. - 2000.- №1. - С.34-44.
. Гамзюк М.В. Заміна компонентів фразеологічних одиниць як засіб фразотвору: На матеріалі німецької та української мов // Система і структура східнослов’янських мов. - К.: Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова. - 2000. - С.222-228.
. Гамзюк М.В. Знакові властивості і семантична структура фразеологічних одиниць // Вісник КДЛУ: Дослідження молодих вчених. Серія “Філологія”. Вип. 3. Взаємодія одиниць різних рівнів германських та романських мов. - К.: КДЛУ. -1997. - С.79-84.
. Гамзюк М.В. Культурологічний аспект емотивності фразеологічних одиниць німецької мови // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського державного лінгвістичного університету. Філологія. Педагогіка. Психологія. - К.: Видавничий центр КДЛУ. - 2000.- Вип.2. - С.49-58.
. Гамзюк М.В. Номінативні властивості фразеологічних одиниць сучасної німецької мови //Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія “Філологія”. - К.: Видавничий центр КДЛУ. - 2000 - №2. - С.54-59.
. Гамзюк М.В. Онтологічні властивості емотивності // Вісник Запорізького державного університету. - Запоріжжя: Запорізький державний університет. - 1999. - №2. - С.20-25.
. Гамзюк М.В. Онтологічні і гносеологічні особливості взаємодії емотивної і когнітивної систем // Наука і сучасність. - К: Логос. - 2000. - С.164-176.
. Гамзюк М.В. Особливості функціонування емотивних фразеологічних одиниць у контексті: На матеріалі німецької мови // Семантика мови і тексту. –Івано-Франківськ: Плай. - 2000. –С.103-108.
. Гамзюк М.В. Семантична структура емотивності: На матеріалі німецької мови // Проблема семантики слова, речення та тексту. - К.: КДЛУ. - 2000. - Вип. 3. - С.41-48.
19. Гамзюк М.В. Семантичні аспекти субституції компонентів фразеологічних одиниць // Наукові записки. Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка. - 2000.- Вип. 22., Ч.1. - С.124-133.
. Гамзюк М.В. Скорочення структури твірних мовних одиниць у процесі створення фразеологізмів: На матеріалі німецької мови // Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. - Чернівці: Рута. - 2000. - Вип. 84.- С.122-128.
. Гамзюк М.В. Створення емотивності засобами граматичного рівня: На матеріалі німецької мови // Наука і сучасність. - К.: Логос. - 2000. - Випуск 2., Частина 1. - С.164-176.
. Гамзюк М.В. Утворення емотивного компонента значення фразеологічних одиниць шляхом опису ситуацій // Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. - Чернівці: Рута. - 2000.- Вип.71. - С.85-94.
. Гамзюк М.В. Утворення фразеологічних одиниць шляхом нав’язування поняттям відношень несумісності: На матеріалі німецької мови // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Мовознавство. - Тернопіль: Тернопільський педуніверситет імені Володимира Гнатюка.- 2000. - №1. - С.94-99.
. Гамзюк М.В. Утворення фразеологічних одиниць шляхом нав’язування поняттям відношень субординованості // Філологічні студії. - Луцьк: Волинський державний ун-т ім. Л.Українки, Волинський академічний дім. - 2000. - №4.- С.58-66.
. Гамзюк Н.В. Дискуссия о правильности имен в свете проблем современной лингвистики // Україна - Греція: Історична спадщина і перспективи співробітництва. - Маріуполь: Маріупольський гуманітарний інститут. - 1999. - С.32-34.
. Пелашенко І.І., Гамзюк М.В. Складнопідрядні речення із сполучником bis у структурі мікротексту // Іноземна філологія . - 1983. - Вип. 73. - С.45-49.
АНОТАЦІЇ
Гамзюк М.В. Емотивність фразеологічної системи німецької мови: Досвід дослідження в синхронії та діахронії. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 –германське мовознавство. –Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2001.
Дисертацію присвячено вивченню емотивності як мовної категорії та механізмів утворення емотивного компонента значення у становленні фразеологізмів. Аналіз онтологічних та гносеологічних основ емотивності, взаємозв’язку емоцій з іншими компонентами відомості, передусім з мисленням і пам’яттю, а також їх мовного відображення засвідчили, що емотивність властива кожному мовному рівню, кожен з яких має власну систему вираження емоцій, а лексичні та фразеологічні одиниці можуть їх також називати і описувати.
Фразеологічні одиниці спеціально створені для вираження емоцій. Емотивність є однією з їхніх категоріальних ознак. Вона виникає внаслідок встановлення основним значенням вихідних слів нових видів відношень, що призводить до емотивного переосмислення слів і/ чи синтаксичних конструкцій. Емотивність може виникати без переосмислення шляхом опису емоціогенних ситуацій чи наявності у складі твірної одиниці архаїзмів, некротизмів, неологізмів, запозичених слів.
Досліджено мовні механізми вираження та модифікації складників емотивності: емотивної оцінності, емотивного тону, інтенсивності та тривалості. Установлено особливості актуалізації фразеологічних одиниць з урахуванням емотивного компонента значення, а також передумови лексикалізації та елімінації фразеологізмів.
Ключові слова: емотивність, фразеологічна одиниця, фразотворчий процес, оцінність, емотивний тон, інтенсивність, тривалість.
Гамзюк Н.В. Эмотивность фразеологических единиц немецкого языка: Опыт исследования в синхронии и диахронии. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.04 –германские языки. –Киевский национальный лингвистический университет, Киев, 2001.
Диссертация посвящена изучению эмотивности как языковой категории и механизмов создания эмотивного компонента значения в становлении фразеологизмов. Анализ онтологических и гносеологических основ эмотивности, взаимосвязи эмоций с другими компонентами сознания, прежде всего с мышлением и памятью, а также их языкового отображения доказали, что эмотивность свойственна каждому языковому уровню, каждый из которых имеет собственную систему выражения эмоций, а лексические и фразеологические единицы могут их также называть и описывать.
Фразеологизмы являются языковыми единицами, специально созданными для выражения эмоций. Эмотивность является одним из категориальных признаков этих единиц наряду с воспроизводительностью и устойчивостью. Эмотивность может самостоятельно образовывать содержание фразеологизма, образовывая эмотивные единицы. Она может взаимодействовать с предметно-логическим компонентом. В этом случае эмотивность может доминировать над предметно-логическим компонентом, создавая эмотивно-логические единицы. Удельный вес предметно-логического компонента значения в семантической структуре фразеологизмов может быть больше эмотивного. В этом случае возникают логико-эмотивные единицы.
Приобретение протототипом всех категориальных признаков фразеологической единицы называется процессом фразообразования. В зависимости от характера прототипа различают первичный и вторичный фразобразовательный процессы. Основой для возникновения фразеологизмов при первичном фразооборазовательном процессе выступают единицы низшего уровня: лексемы, словосочетания, синтаксические конструкции. При первичном фразообразовательном процессе различаются лексико-семантические, структурно-синтаксические и лексико-грамматические пути образования фразеологических единиц. Эмотивность может возникнуть вследствие навязывания понятием новых видов отношений, что приводит к переосмыслению слов, словосочетаний и/ или синтаксических конструкций. Возможность переосмысления зиждется на наличии в семантике слов потенциальных сем, занимающих место дезактуализированных основных сем. Эмотивность может возникать и без переосмысления компонентов вследствие описания эмоциогенных ситуаций или наличия в составе протопипа архаизмов, некротизмов, неологизмов, заимствованных слов, имеющих ограничения сочетаемости.
При вторичном фразообразовательном процессе прототипами фразеологических единиц выступают устойчивые микротексты –фразеологизмы, устойчивые словосочетания и предложения терминологического характера, крылатые выражения, поговорки, формулы социального этикета.
Различают семантические и структурно-семантические пути вторичного фразообразовательного процесса. Особенностью семантических путей фразообразования является возможность изменений плана содержания на фоне стабильной формы. Семантические модификации прототипов в зависимости от их характера заключаются в индуцировании эмотивности, увеличении или уменьшении удельного веса эмотивного компонента, переход от выражения комплекса эмоций к выражению одной эмоции и наоборот, изменении оценочности.
Структурно-семантические изменения заключаются в изменениях не только плана содержания, но и плана выражения. Различают три вида структурно-семантических модификаций: сохранение количественного состава производной единицы в сравнении с производящей, расширение и уменьшение количества компонентов. К перечисленным выше семантическим изменениям добавляются увеличение или уменьшение интенсивности выражения эмоций и длительности.
Установлены также особенности актуализации фразеологических единиц с учетом эмотивного компонента значения. Фразеологизмы могут сочетаться с другими языковыми единицами благодаря одному из компонентов значения: грамматическому, предметно-логическому или эмотивному. Установлен новый вид сочетаемости эмотивных фразеологизмов –отнесенность, являющейся языковым выражением причинного характера эмоций
Проанализированы также условия и предпосылки лексикализации и элиминации фразеологизмов.
Ключевые слова: эмотивность, фразеологическая единица, фразообразовательный процесс, оценочность, эмотивный тон, интенсивность, продолжительность.
Hamzyuk M.V. Emotivity of Phraseological System in German: A Synchronic and Diachronic Study. –Manuscript.
Thesis for a doctoral degree in philology by specialty 10.02.04 –German Languages. –Kyiv National Linguistic University, Kyiv, 2001.
The dissertation is devoted to the study of emotivity as a language category and the mechanisms of emotive meaning creation in the evolution of German phraseology. The analysis of ontological and gnoseological basis of emotivity, interaction of emotions with other mental phenomena, those of thinking and memory in particular, as well as the study of their language embodiment proved that emotivity pertains to every language level. Each of them has its own system of means for expressing emotions while lexicon and phraseology can also name and describe them.
Phraseological units are specifically created to express emotions, emotivity being their categorial property. It emerges as a result of imposing new kinds of relations by the main meaning of phraseological constituents, which, in its turn, leads to reinterpreting a respective word and/ or syntactic construction. Emotivity may also emerge without reinterpretation, through emotive situation descriptions or due to archaic words, necrotisms, neologisms and borrowings being part of the phrase-forming component.
Language mechanisms of expressing and modifying emotivity constituents, such as emotive evaluation, emotive tone, intensity, and duration, were revealed. Peculiarities of phraseological units’ actualization with regard to their emotive meaning as well as prerequisites for lexicalisation and elimination of phraseological units in German were established.
Key words: emotivity, phraseological unit, phrase-forming process, emotive evaluation, emotive tone, intensity, duration.