Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1) Правове регулювання лізингових операцій в Україні
Лізинг (від англійського lease — оренда) як одна з прогресивних форм забезпечення товаровиробників засобами виробництва є порівняно новим видом зобов'язань для нашої господарської системи.
Прогалини в правовому регулюванні лізингових операцій деякою мірою заповнив Закон України від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 22 травня 1997 р.) «Про оподаткування прибутку підприємств», в якому вміщено визначення понять «лізингова (орендна) операція», «оперативний лізинг (оренда)», «фінансовий лізинг (оренда)», «зворотний лізинг (оренда)».
Під лізинговою операцією цей Закон розуміє господарську операцію фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) під процент та на визначений строк.
Лізингові операції за цим Законом здійснюються у вигляді оперативного лізингу, фінансового лізингу та зворотного лізингу.
Сьогодні цей Закон діє в редакції Закону України від 11 грудня 2003 р. і називається «Про фінансовий лізинг»1.
Згідно зі ст. 1 Закону фінансовий лізинг (далі — лізинг) — це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
За договором фінансового лізингу (далі — договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Предметом договору лізингу (далі — предмет лізингу) згідно зі ст. З Закону може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Відповідно до ст. 10 Закону лізингодавець має право:
інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;
здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;
стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;
вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору;
вимагати повернення предмета лізингу та виконання гро шових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зо бов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу.
Лізингодавець зобов'язаний:
1) у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;
попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть станови ти небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого пред мета лізингу під час користування ним;
відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу;
відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором;
Права та обов'язки лізингоодержувача встановлені ст. 11 Закону, відповідно до якої лізингоодержувач має право:
обирати предмет лізингу та продавця або встановити спе цифікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;
відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, спе цифікаціям;
вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу ви падках;
вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, зав даних невиконанням або неналежним виконанням умов дого вору лізингу.
Лізингоодержувач зобов'язаний:
прийняти предмет лізингу та користуватися ним відпо відно до його призначення та умов договору;
своєчасно сплачувати лізингові платежі;
надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його ви користання та утримання;
письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправнос тей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;
письмово повідомляти про порушення строків проведен ня або непроведения поточного чи сезонного технічного об слуговування та про будь-які інші обставини, що можуть не гативно позначитися на стані предмета лізингу, — негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;
2) Порядок відшкодування моральної шкоди підприємцям
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)” від 31.03.95 р. (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України зазначено, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, також вчинення дій спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Умови відшкодування моральної шкоди
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.95 р. (зі змінами та доповненнями) при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з’ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
За загальним правилом моральну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала, за наявності її вини. Згідно з ч.2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної чи юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.