Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
81. Дисконтна політика.
Диско́нтна полі́тика - облікова грошово-кредитна політика, підвищення або зниження облікових ставок відсотка за кредит з метою регулювання попиту і пропозиції на позичковий капітал. Диско́нтна полі́тика (облікова політика), зміна офіційного дисконту (облікової ставки) центрального банку з метою регулювання економіки. Будучи однією з форм грошово-кредитної і валютної політики, дисконтна політика виконує дві функції – внутрішню і зовнішню. Зміна облікової ставки впливає на рівень процентних ставок у країні. Підвищуючи облікову ставку відсотка за кредит, центральний банк сприяє зниженню попиту на кредитні гроші, а знижуючи відсоток, активізує попит. Зовнішня функція дисконтної політики при підвищенні облікової ставки спрямована на залучення іноземних капіталів і підвищення курсу національної валюти. Ефективність зовнішньої функції дисконтної політики залежить від припливу (або відтоку) іноземного короткострокового капіталу, однак його міжнародний рух визначається не тільки рівнем процентних ставок, але і критерієм надійності інвестицій. Звідси випливає короткочасність і порівняно низька ефективність дисконтної політики.
Банки враховують різницю процентних ставок на національних і світових валютних і кредитних ринках. Отримуючи більш дешевий кредит у країні, де ставки нижчі, вони розміщують запозичену іноземну валюту на національному (або іншому) кредитному ринку, де процентні ставки вищі.
82. Управління валютними резервами.
Важливим методом валютного регулювання є управління офіційними валютними резервами. Валютні резерви - це запаси резервних активів, які перебувають на рахунках у центральному банку та в банках за кордоном і використовуються для сплати боргових зобов 'я-зань, а також, уразі необхідності, для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці. Офіційні валютні резерви складаються із золота, іноземних валют, спеціальних прав запозичення (СПЗ), а також із внеску країни до капіталу Міжнародного валютного фонду, тобто з її квоти. Рівень офіційних валютних резервів залежить від таких факторів: - стану зовнішньої торгівлі. За сприятливої кон'юнктури на світових ринках, яка зумовлює зростання прибутків від експорту та падіння цін на імпорт, а відповідно і падіння імпортних витрат, спостерігається збільшення обсягу офіційних валютних резервів країни. За протилежної ситуації, коли знижуються ціни на експорт, відповідно дорожчає імпорт та з'являється негативне сальдо торговельного балансу, що призводить до скорочення валютних резервів через необхідність витрачати значні кошти в іноземній валюті для фінансування імпорту; - урівноваженості платіжного балансу. Погіршення платіжного балансу призводить до падіння курсу національної грошової одиниці, збільшення потреб країни у валютних резервах, які використовуються для регулювання курсу; - режиму валютних обмежень. В окремих країнах обмін національної грошової одиниці на іноземну валюту без обмежень може призводити до зменшення обсягів валютних резервів; - інвестиційного клімату. За сприятливого інвестиційного клімату спостерігається приплив у країну іноземного капіталу та зростання масштабів купівлі національної валюти за іноземну, що сприяє збільшенню валютних резервів; - характеру політики інтервенцій. З метою стримування падіння або зростання курсу національної грошової одиниці центральний банк може здійснювати значні валютні інтервенції, що призводить до скорочення обсягів валютних резервів; - режиму валютних курсів (плаваючий, фіксований). Плаваючий валютний курс зменшує потребу країни у валютних резервах, тому що вільні коливання курсу автоматично ліквідують дисбаланси платежів та перешкоджають рухові спекулятивних потоків капіталів. Фіксований курс може стати причиною підвищення потреби країни у валютних резервах, оскільки його підтримування на певному рівні потребує значних коштів в іноземній валюті на проведення валютних інтервенцій. Управління валютними резервами включає формування їхньої оптимальної структури та раціональне розміщення активів країни за кордоном, зокрема через визначення строкової структури валютних резервів та валютного кошика, з чим пов'язаний вибір інструментарію. Будь-який центральний банк, оцінюючи інструментарій управління валютними резервами, керується такими основними критеріями: ліквідність, наявність державних гарантій, рентабельність. Під час розміщення валютних резервів центральні банки, як правило, використовують такі форми: - розміщення валютних коштів у депозити в закордонних банках; - здійснення валютообмінних (форексних) операцій; - розміщення вільних валютних коштів у цінні папери. Вибір стратегічних напрямів управління валютними резервами залежить від конкретної економічної ситуації та цілого ряду факторів: напрямів грошово-кредитної політики, рівня інфляції, стану державної заборгованості тощо.
83. Валютні обмеження.
Валютні обмеження - система нормативних правил, установлених у законодавчому та адміністративному порядку, спрямованих на обмеження операцій із золотом, валютними цінностями та іноземною валютою. Вони поширюються на фізичних та юридичних осіб стосовно обміну валюти власної країни на іноземну, а також інших валютних операцій.
Валютні обмеження передбачають організацію і здійснення компетентними органами відповідних країн спеціальних заходів з валютного контролю з метою врівноваження платіжних балансів і підтримання курсів національних валют.
Втручання держави у сферу валютно-фінансових відносин виявляється в періодичному використанні валютних клірингів, при застосуванні яких взаємні розрахунки між двома або кількома країнами здійснюються через залік зустрічних вимог, а платежі валютою - лише на суму різниці в товарних постачаннях і наданих послугах. У практиці міжнародних розрахунків розрізняють дво-, три- і багатосторонні кліринги. Найбільшого поширення набули двосторонні кліринги, за якими залік зустрічних вимог і зобов'язань відбувається між двома країнами. Багатосторонній валютний кліринг відрізняється від двостороннього тим, що заліки взаємних вимог, зобов'язань і взаємне збалансування міжнародних платежів здійснюються між усіма країнами - учасницями клірингової угоди.
Однією з форм валютних обмежень є валютна блокада - припинення або обмеження валютно-фінансових відносин із блокованою країною аж до заморожування в банках валютних цінностей цієї держави та валюти приватних осіб з метою здійснення на неї економічного та політичного тиску.
Розрізняють односторонню, коли одна країна блокує іншу, та багатосторонню, коли її здійснює низка держав, валютні блокади. Валютна блокада буває повна - за використання всіх методів валютно-фінансового впливу аж до заморожування валюти країни, що піддається валютній блокаді, та часткова, коли використовуються лише окремі методи валютної блокади. Багатостороння валютна блокада часто здійснюється через міжнародні валютно-фінансові організації - Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та ін. Останнім часом валютна блокада застосовується до країн - учасниць локальних і регіональних конфліктів.
Валютні обмеження можуть практикуватися шляхом офіційного встановлення країною кількох валютних курсів. Таким чином держави диференціюють їх за групами товарів, послуг і цільовим використанням валюти. Деякі країни світу застосовують одночасно кілька видів валютних курсів, наприклад, особливий курс для зовнішньоторговельних операцій, курс для фінансових операцій, для туристів тощо. За різними оцінками на сьогодні від 60 до 70 % країн - членів МВФ використовують валютні обмеження.
У листопаді 2008 р. Національний банк України з метою утримання рівноваги на валютному ринкові посилив валютні обмеження. Це рішення було закріплене постановою НБУ № 353. Зокрема прийняті обмеження передбачали, що на валютному ринку України уповноважені банки мали встановлювати курс продажу готівкової іноземної валюти не вище, ніж офіційний курс гривні до іноземних валют, що встановлюється НБУ. Ціну за придбання готівкової іноземної валюти могли встановлювати банки у межах 3 % нижче ціни продажу іноземної валюти. До появи цього документа відхилення між курсом купівлі і курсом продажу готівкової іноземної валюти НБУ встановив на рівні 5 %.
Також цією постановою НБУ заборонив банкам протягом робочого дня змінювати значення курсів купівлі і продажу готівкової іноземної валюти. При цьому передбачався й обов'язковий продаж комерційними банками на роздрібному ринку в той самий день усієї готівкової валюти, купленої в НБУ.
84. Валютний контроль.
Валютний контроль є специфічним видом фінансового контролю. Його слід розглядати як комплекс заходів, які здійснюють спеціально уповноважені державні органи та інші суб’єкти. Ці заходи спрямовані на забезпечення додержання учасниками валютних правовідносин валютного законодавства України при проведенні валютних операцій.
Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (п. 1 ст. 12) визначено, що валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютному контролю підлягають також зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України.
Валютний контроль поширюється на всі валютні операції, які виступають його об’єктом. Серед основних напрямів валютного контролю слід виділити такі:
- перевірка наявності ліцензій на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю";
- перевірка додержання порядку реєстрації Національним банком України договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов’язань перед нерезидентами за кредитами та позиками в іноземній валюті;
- перевірка правомірності відкриття та використання банківських рахунків резидентами за межами України;
- виконання резидентами вимог щодо порядку і термінів декларування валютних цінностей та іншого майна, що перебуває за межами України;
- виконання зобов’язань щодо обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів-юридичних осіб;
- перевірка додержання валютного законодавства при переміщенні валютних цінностей через митний кордон України;
- своєчасність і повнота подання встановленої Національним банком України звітності про валютні операції.
Валютний контроль виконує такі функції:
- забезпечує режим законності при проведенні валютних операцій;
- запобігає правопорушенням у валютній сфері;
- виявляє факти порушення валютного законодавства та вживає заходів щодо юридичної відповідальності.
Суб’єкти, що здійснюють валютний контроль, поділяються на дві групи. До першої групи належать органи валютного контролю. Відповідно до п. 1 ст. 12 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", головним органом валютного контролю є Національний банк України, який:
- здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів;
- забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з валютним законодавством України.
Органом валютного контролю є також Державна податкова адміністрація України. Відповідно до п. 1 ст. 8 Закону "Про державну податкову службу в Україні" функцією Державної податкової адміністрації України є виконання безпосередньо, а також організація роботи державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов’язаної зі здійсненням контролю за додержанням законодавства про валютні операції.
Державна митна служба України як орган валютного контролю здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Другу групу суб’єктів, що здійснюють контроль за порядком проведення валютних операцій, становлять агенти валютного контролю. На відміну від органів валютного контролю агенти не мають права видавати нормативно-правові акти, що регулюють порядок здійснення валютного контролю. Компетенція агентів валютного контролю обмежується реалізацією контрольних повноважень за додержанням валютного законодавства резидентами та нерезидентами.
Відповідно до п. 1.2. Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 р. №49, функції агента валютного контролю - обов’язки уповноваженого банку, іншої фінансової установи та національного оператора поштового зв’язку, які отримали від Національного банку генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи. Зміст такого контролю полягає в запобіганні уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв’язку проведенню резидентами і нерезидентами через ці установи незаконних валютних операцій та/або своєчасному інформуванню уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв’язку у випадках та в порядку, установлених законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов’язаного з проведенням ними валютних операцій.
85. Курсова політика НБУ.
Головною метою валютного регулювання Національного банку України. Валютний курс є проведення зваженої та обгрунтованої курсової політики -- це ключова ланка, яка зв'язує економіку України зі світовою економікою. Поява обмінних валютних курсів національних валют пов'язана з розвитком міжнародної торгівлі, яка давно вже стала невід'ємною частиною економічної діяльності країн світового співтовариства. Обмінні курси впливають не тільки на стан міжнародної торгівлі, а значною мірою і на національну економіку країни. Водночас зміни в різних секторах економіки, особливо в кризових ситуаціях, відображаються в коливаннях обмінних курсів національних валют.
Валютний курс(ціна одиниці іноземної валюти, виражена у національній грошовій одиниці) виконує низку важливих економічних функцій. За його допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюється в міжнародну. Відповідно до цього валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей.
На основі валютного курсу зіставляються цінові структури окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів. Зниження курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту та зростанню експорту, і навпаки -- зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту та падіння експорту. Валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів та послуг, адже через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки.
На валютний курс впливають такі фактори, як зміни обсягів ВВП, стан торговельного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня та зовнішня пропозиція грошей, процентні ставки, перспективи політичного розвитку тощо. Усі ці обставини ускладнюють визначення та вибір режиму валютного курсу.