Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
red54;;МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА”
КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
Курсова робота з конституційного права
на тему:
"Організація роботи Верховної Ради України"
Виконала:
студент 2 курсу , 5 групи
юридичного факультету
денної форми навчання
Ядвичук Ю.А.
Науковий керівник:
Климюк О. Ф.
Київ
2010
Зміст
Вступ
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна створювати різноманітні державні організації, які у юридичній науці називають механізмом держави.
Значну увагу в характеристиці вищих органів держави приділяють парламентам. За визначенням, парламент - це виборні і колегіальні вищі органи держави, які функціонують в умовах демократичного правління і мають своїми головними повноваженнями функції в сфері законотворчості. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях - також і на рівні їх суб`єктів.
Нині парламенти діють у понад 160 країнах світу. За змістом діяльності вони є насамперед органами законодавчої влади, легіслатурами (від латинського Lex — закон). Водночас у їх діяльності значне місце посідають й інші, окрім законодавчої, функції, зокрема представницька, установча, парламентського контролю, бюджетно-фінансова, міжнародних зв'язків тощо.
Парламенти мають різні назви —Верховна Рада (Україна), Федеральні збори (Росія, Швейцарія), Конгрес (США), Стортинг (Норвегія), Альтинг (Ісландія), Генеральні кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мексика), Кнесет (Ізраїль), Національні збори (Єгипет), Все-китайські збори народних представників тощо, —але для усіх них властиві загальні принципи парламентаризму.
Сучасний парламентаризм характеризується наявністю кількох усталених видів парламентів, що різняться своїм статусом, порядком формування, структурою, функціями та іншими ознаками. Зокрема, за своїм статусом розрізняють парламенти президентських, парламентських і змішаних (президентсько-парламентських, парламентсько-президентських) республік та монархій.
Розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому властиві і певні національні особливості. Вони обумовлені не тільки специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного устрою України. Важливе значення тут мають також історичні передумови і традиції становлення українського парламентаризму.
Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність, виключність, універсальність в системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, поділом державної влади, його внутрішньою структурою та ін.
Верховна Рада України є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє весь український народ — громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції України, з її змісту, так і з назви парламенту — "Верховна Рада України".
Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної влади. Відмовившись від ієрархічної, вертикальної системи організації державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації державної влади — принцип поділу її на законодавчу, виконавчу і судову.
Верховна Рада України, за Конституцією України, набула всіх основних рис парламенту України — єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України.
Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади.
Саме тому метою цієї роботи є дослідити та визначити особливості Верховної Ради України, її внутрішню організацію та компетенцію, а також організацію роботи парламенту України та її комітетів.
Першим конституційним попередником Верховної Ради України була Центральна Рада Української Народної Республіки, утворена 17 березня 1917року. Вона розпочала розбудову української державності шляхом видання Універсалів. IV Універсалом ЦР проголосила (22 січня 1918 р., затверджений 24 січня 1918 Малою Радою) УНР самостійною і суверенною державою, а Генеральний Секретаріат перейменувала на Раду Народних Міністрів. На останньому засіданні Центральної Ради 29 квітня 1918 року було ухвалено проект Конституції Української Народної Республіки — «Статут про державний устрій, права і вольності УНР».
Другим попередником Верховної Ради України можна вважати З'їзд хліборобів-землевласників за участю 8000 делегатів, який відбувся в Києві 29 квітня 1918 і проголосив гетьманом України Павла Скоропадського. Цього ж дня було оголошено «Закони про тимчасовий державний устрій України», що мали слугувати за Конституцію держави до скликання Сейму. Однак Сейм так і не було скликано. За цією тимчасовою Конституцією влада в Україні належала Гетьману, який призначав Отамана Ради Міністрів, а той подавав Гетьману свій Кабінет на затвердження.
Безпосереднім попередником Верховної Ради України була Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Верховна Рада УРСР —найвищий орган державної влади і єдиний законодавчий орган колишньої УРСР. Законодавчо визначена Конституцією УРСР 1937 року замість Всеукраїнського центрального виконавчого комітету.
Верховна Рада УРСР обирала підзвітну їй Президію, утворювала уряд УРСР — Раду Міністрів УРСР та обирала Верховний Суд УРСР. Також депутатами обиралися голови облвиконкомів та частково їхні заступники, перші чи другі секретарі обкомів, вищий командний склад розташованих на території України військових округів.
До повноважень ВР також належало право:
Основною формою діяльності Ради були сесії, що скликалися Президією двічі на рік. Також за розсудом Президії, або за вимогою третини депутатів могли скликатися позачергові та урочисті (присвячені визначним датам) сесії. Рада утворювала постійні і тимчасові комісії. Закони приймалися більшістю голосів депутатів, які брали участь у засіданні ВР.
За чинною Конституцією Верховна Рада України є однопалатним парламентом, який складається з 450 народних депутатів, що обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на 4 роки.
Народним депутатом може бути тільки громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх 5 років. Не може бути обраний до Верховної Ради України громадянин, що має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Верховна Рада України є повноважною у випадку обрання не менш як 2/3 від її конституційного складу.
Повноваження народних депутатів починаються з моменту принесення присяги. Чинно Конституція, Регламент Верховної Ради не містять чіткої процедури її складання, тому ці питання були вирішені Підготовчою депутатською групою і розроблена нею процедура вперше відбулася перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради ХІV скликання.
Структура Верховної Ради України обумовлена її представницьким, колегіальним характером, функціями та компетенцією. Кількісний склад Українського парламенту ускладнює процес вироблення і прийняття рішень, вимагає розподілу народних депутатів по структурних ланках для вироблення колективних позицій і поєднання спеціалізації цих ланок із спільною роботою всіх парламентарів.[9]
Очолює Верховну Раду України Голова, який обирається на строк повноважень парламенту з числа народних депутатів таємним голосуванням. Обирається також 1-й заступник і заступник Голови Верховної Ради України. Органами Верховної Ради України є депутатські групи, фракції, Погоджувальна рада фракцій (груп), комітети Верховної Ради України, Рада голів комітетів, тимчасові спеціальні та слідчі комісії, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Комітети зі свого складу можуть створювати підкомісії й робочі групи. Рахункова палата є самостійним органом і до складу Верховної Ради не входить.[9]
Принципи організації й діяльності українського парламенту прямо чи опосередковано відображені у Конституції України та Регламенті Верховної Ради України. Аналіз названих актів дає можливість виділити наступні принципи:
Компетенція Верховної Ради України є великою за обсягом, але водночас збалансованою порівняно з компетенцією інших органів державної влади.. Верховна Рада України є органом загальної компетенції, тобто її повноваження стосуються практично усіх сфер суспільного життя.[6]
У сфері державного будівництва до повноважень Верховної Ради України належить законодавче визначення:
Крім того, важливими повноваженнями парламенту у даній сфері є призначення виборів Президента України (п.7ч.1ст.85 КУ), призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування (п.30ч.1ст.85 КУ), а також призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених Конституцією України(п.15ч.1ст.85 КУ).[1]
У сфері забезпечення конституційної законності та правопорядку Верховна Рада України здійснює:
У сфері забезпечення обороноздатності та національної безпеки України до компетенції Верховної Ради України належить:
У сфері забезпечення основних прав і свобод громадян Верховна Рада України:
У бюджетно-фінансовій сфері Верховна Рада України має право:
У соціальній сфері до відання українського парламенту належить:
У сфері забезпечення екологічної безпеки України Верховна Рада України уповноважена здійснювати:
Законодавчий процес - чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України діяльність, яка полягає у творенні законів. Ця діяльність здійснюється в кілька послідовних етапів або стадій. Звичайно виділяють основні стадії законодавчого процесу:
1) підготування законопроекту та внесення його до Верховної Ради України
2) попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України;
3) обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України з його наступним прийняттям або відхиленням (повністю чи частково);
4) підписання та оприлюднення закону. [7]
Підготування законопроекту та внесення його до Верховної Ради України. Згідно з Регламентом Верховної Ради України розроблення проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради України, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. Верховна Рада України може доручити розроблення проекту закону (його структурної частини) комітету або тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради України, а також Кабінету Міністрів України.
Законодавча ініціатива - офіційне внесення до Верховної Ради України уповноваженим суб'єктом законопроекту або законодавчої пропозиції.
Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України мають особи та органи, визначені ст. 93 Конституції України та ч. 1 ст. 89 Регламенту ВРУ. До них на лежать:
Цей перелік є вичерпним.
Конституція України суттєво обмежує коло суб'єктів права законодавчої ініціативи в разі перегляду Конституції України та внесенні до неї змін і доповнень. Так, законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.[7]
Попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України.
Законодавча пропозиція чи законопроект після поширення їх серед депутатів для попереднього розгляду і підготування висновку про доцільність їх прийняття і включення до порядку денного сесії, а також про порядок подальшої роботи над ними передаються відповідним комітетам Верховної Ради України з визначенням терміну виконання і одночасно передаються комітету, до компетенції якого входять питання конституційності актів.
Під час попереднього обговорення законопроекту в комітетах Верховної Ради України може бути поставлене преюдиціальне або відкладальне питання стосовно законопроекту в цілому чи його структурної частини, з пропозицією не розглядати його взагалі або відкласти його розгляд чи прийняття остаточного рішення щодо нього до настання певних обставин чи здійснення певних дій.
Законодавча пропозиція чи законопроект після попереднього розгляду у відповідних комітетах з їхніми висновками передаються на розгляд Верховної Ради України для постановлення рішення що до внесення їх до порядку денного сесії.[7]
Обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України здійснюється впродовж трьох читань.
У першому читанні обговорюються основні положення законопроекту. При цьому Верховна Рада України заслуховує доповідь його ініціатора, співдоповіді ініціаторів внесення кожного альтернативного законопроекту (якщо такі є) в порядку їх надходження, співдоповідь головного комітету; заслуховує відповіді на запитання, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, розділи, глави, статті, повноту й послідовність їх викладення); заслуховує пропозиції та зауваження щодо них, розглядає пропозиції про опублікування законопроекту для народного обговорення.
За наслідками обговорення законопроекту в першому читанні Верховна Рада України може прийняти рішення про:
1) відхилення законопроекту;
2) передання законопроекту на доопрацювання з установленням терміну доопрацювання і повторне подання його на перше читання;
3) опублікування законопроекту для народного обговорення, доопрацювання його з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання на перше читання (кількість повторних перших читань необмежена);
4) прийняття законопроекту за основу (з можливим доопрацюванням) і доручення відповідним комітетам підготувати законопроект на друге читання. [5]
Друге читання полягає в постатейному обговоренні законопроекту і внесених депутатами пропозицій, поправок. До другого читання законопроект подається у вигляді таблиці, яка містить:
1) законопроект, прийнятий в першому читанні за основу;
2) всі внесені і не відкликані в установленому порядку пропозиції, поправки;
3) висновки головного комітету щодо внесених пропозицій, поправок, поправок до поправок;
4) законопроект у редакції, запропонованій головним комітетом для другого читання.[5]
За результатами розгляду законопроекту в другому читанні Верховна Рада приймає рішення про:
1) прийняття законопроекту в другому читанні та доручення головному комітету підготувати його до третього читання;
2) відхилення законопроекту;
3) прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому;
4) прийняття законопроекту в другому читанні, за винятком окремих розділів, глав, статей, частин статей, та направлення їх головному комітету на доопрацювання з наступним поданням законопроекту на повторне друге читання;
5) повернення законопроекту головному комітету на доопрацювання з наступним поданням на повторне друге читання.[5]
Третє читання проводиться з метою внесення редакційних правок, узгодження структурних частин схваленого в другому читанні законопроекту між собою, узгодження розглянутого законопроекту з іншими законами. Під час третього читання також розглядаються і приймаються рішення щодо тих статей і поправок, розгляд яких за рішенням Верховної Ради України виносився на третє читання.
За результатами розгляду законопроекту у третьому читанні Верховна Рада може прийняти рішення про:
1) прийняття закону в цілому і направлення його на підпис Президенту України;
2) перенесення голосування щодо законопроекту в цілому у зв’язку із прийняттям рішення про перенесення розгляду законопроекту або до подання Кабінетом Міністрів України проектів актів, прийняття яких передбачено в законопроекті, що розглядається;
3) схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум;
4) відхилення законопроекту.[5]
Підписання та оприлюднення закону. Текст прийнятого Верховною Радою закону оформляється Апаратом Верховної Ради і в п'ятиденний строк підписується Головою Верховної Ради України, після чого закон невідкладно направляється Президентові України.
Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
Офіційне оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів, що їх приймає Верховна Рада України, здійснюється в порядку, визначеному Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. Згідно з цим Указом закони України, інші акти Верховної Ради України не пізніше як у 15-денний строк після їх прийняття в установленому порядку і під писання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. При цьому офіційними друкованими виданнями цим Указом визначені:
«Офіційний вісник України»;
«Відомості Верховної Ради України»;
газета «Президентський вісник»;
газета «Урядовий кур'єр». [4]
В окремих випадках акти Верховної Ради України можуть бути офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України в друкованих органах, непередбачених у цьому Указі, є неофіційним і має інформаційний характер.
Неопубліковані акти Верховної Ради України набирають чинності від моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо Верховною Радою України не встановлено інший строк набрання ними чинності.
Правовий статус Голови Верховної Ради України та його заступників регулюється Розділом IV Конституції України і главою 4.3. Регламенту Верховної Ради України. [5]
Згідно зі ст.88 Конституції України, Голова Верховної Ради України: веде засідання Верховної Ради України; організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України; підписує акти, прийняті Верховною Радою України; представляє Україну у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав; організовує роботу апарату Верховної Ради України.
На пленарному засіданні Голова ВРУ зобов’язаний:
Головуючий на пленарному засіданні Верховної Ради має право:
Перший заступник Голови Верховної Ради і заступник Голови Верховної Ради виконують визначені Конституцією України обов’язки, беруть участь у розробці проекту кошторису витрат Верховної Ради, звіту про витрати з кошторису Верховної Ради, контролюють виконання головами відповідних комітетів Верховної Ради їх посадових обов’язків, не рідше одного разу на рік подають звіт Верховній Раді про свою діяльність і організацію діяльності Верховної Ради та її органів з питань, віднесених до їх відання.
Перший заступник Голови Верховної Ради веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами виконавчої влади, органами самоврядування, а також з питань підготовки і розгляду у Верховній Раді України законопроекту про державний бюджет та звіту про його виконання.
Заступник Голови Верховної Ради здійснює організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами судової влади, а також з питань ефективного здійснення Верховною Радою та її органами законопроектної діяльності, законодавчої процедури та контрольних повноважень.
Організація роботи народного депутата у ВРУ.
Діяльність народного депутата у Верховної Раді України включає в себе:
–участь у засіданнях Верховної Ради України,
–участь у засіданнях комітетів, комісій, підкомісій і робочих груп,
–виконання доручень Верховної Ради України та її органів,
–роботу над законопроектами, документами Верховної Ради,
–виконання інших депутатських повноважень у складі фракцій або індивідуально.
Робота народного депутата України у Верховній Раді України здійснюється згідно з планом роботи сесії парламенту. Депутат може брати участь у засіданнях парламентських комітетів, підкомісій та робочих груп, виконувати доручення Верховної Ради України та її органів (за винятком виконання невідкладних доручень), працювати над законопроектами лише у період між засіданнями Верховної Ради. Робочі дні поза сесійним часом і часом відпустки депутати використовують на свій розсуд для підвищення своєї кваліфікації, обміну досвідом, роботи у виборчому окрузі та іншої діяльності, пов’язаної з виконанням депутатських повноважень.
Участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, виконання доручень Верховної Ради та її органів є підставою для відкладення депутатом усіх інших службових справ. Депутат зобов’язаний зареєструватися і бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України та її органів, до яких його обрано. Депутат не має права не брати участь у голосуванні, в тому числі й таємному, за винятком випадку, коли Верховна Рада прийме окреме рішення щодо нього персонально, та інших випадків, передбачених законодавством.
Відсутність народного депутата на засіданнях Верховної Ради України та її органів допускається тільки з поважних причин. Поважними причинами визнаються: виконання доручень Верховної Ради або її органів; тимчасове відсторонення від роботи у зв’язку з хворобою чи доглядом за дитиною; одруження, траур, документально підтверджені транспортні перешкоди.
Регламент Верховної Ради України містить норму, згідно з якою, у випадку відсутності депутата без поважних причин більш ніж на 20 засіданнях протягом календарного року, Комітет з питань Регламенту та депутатської етики подає до Верховної Ради України пропозицію про порушення Верховною Радою питання перед виборцями відповідного округу про його відкликання. Однак Конституція України 1996 р. не містить відкликання в якості однієї з підстав дострокового припинення повноважень народних депутатів, що унеможливлює відкликання як таке.
Народний депутат є членом Верховної Ради і має усі права, що забезпечують його участь у діяльності парламенту. Він несе відповідальність перед Верховною Радою, виконує її доручення і доручення її органів.[8]
Депутат має право ухвального голосу щодо всіх питань, що розглядаються на засіданнях Верховної Ради та її органів, до складу яких його обрано. Кожен депутат має один голос. Якщо депутат не є членом якогось органу Верховної Ради, він може взяти участь у його роботі з правом дорадчого голосу.
Народний депутат має право:
Обов’язки народного депутата у Верховної Раді України:
Організація роботи комітетів, комісій та депутатських груп ( фракцій) Верховної Ради.
Повноваження комітетів визначаються Конституцією України та законами, а їх завдання і компетенція —Положеннями про відповідні комітети, що затверджуються Верховною Радою, її Регламентом та іншими актами.
Порядок організації роботи комітетів Верховної Ради закріплюється Законом України «Про комітети Верховної Ради України». [3]
Основною формою роботи комітетів є їх засідання. Вони правомочні приймати рішення, якщо на них присутня більш як половина депутатів затвердженого складу. Засідання проводяться відкрито і гласно. Вони можуть висвітлюватися засобами масової інформації, а за згодою простої більшості комітету може здійснюватися звукозапис, кіно- та відео зйомка, трансляція по радіо і телебаченню та шляхом іншого висвітлення засобами масової інформації. За рішенням простої більшості членів комітету може проводитися закрите засідання. На закритому засіданні, крім членів комітету, можуть бути присутні запрошені особи.
За рішеннями комітетів на їх засіданнях можуть проводитися слухання з питань, що належать до їхньої компетенції. Метою слухань є одержання всебічної інформації щодо питань, які розглядаються, їх вивчення і обговорення. Слухання протоколюються і стенографуються, підсумкові документи за їх результатами не складаються. Інформацію, одержану під час слухань, використовують для прийняття рішень комітетів. За результатами обговорення того чи іншого питання на засіданнях комітетів приймаються рішення, рекомендації, висновки. Для їх прийняття необхідно, щоб проголосувала більшість членів комітету. Голосування може бути відкрите, поіменне чи закрите. Рішення приймаються з питань, що стосуються організації роботи комітетів. Після обговорення питань приймають рекомендації,що готуються на розгляд Верховної Ради України і вносяться особами та органами, які мають право законодавчої ініціативи, а також щодо контрольної діяльності комітетів. Висновки приймаються щодо законопроектів і проектів інших актів, внесених на розгляд Верховної Ради України суб'єктами, які мають право законодавчої ініціативи, а також щодо кандидатур, які пропонуються для обрання, призначення чи затвердження Верховною Радою України або призначення яких відповідно до постанов Верховної Ради України погоджується з комітетами, крім випадків, визначених Законом або Регламентом Верховної Ради України.
Роботу комітетів організують їх голови. [9]
Верховна Рада може створювати, коли визнає за необхідне, тимчасові спеціальні комісії для розробки, попереднього розгляду, доопрацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради, для вивчення чи дослідження питань, віднесених до її компетенції (крім контрольних, ревізійних і слідчих комісій, які створюються і діють відповідно до інших статей Регламенту). Тимчасова спеціальна комісія завжди є головною комісією з питання, Для підготовки якого її створено. Питання про створення тимчасової спеціальної комісії включається окремим пунктом до порядку денного сесії Верховної Ради, якщо інше не встановлено Регламентом.
Тимчасова спеціальна комісія діє відповідно до порядку, встановленого для комітетів Верховної Ради.
Таким чином, Конституція, закони і Регламент Верховної Ради України закріплюють порядок організації і діяльності комітетів і комісій, використання ними організаційно-правових форм і методів.
Депутатські фракції у Верховній Раді утворюються виключно депутатами на основі політичних партій та блоків політичних партій. Депутатські фракції утворюються за умови, що до складу кожної з фракцій входить не менш як 14 народних депутатів України. Вони не можуть формуватися для захисту приватних, комерційних, місцевих, професійних чи релігійних інтересів. Принципи функціонування депутатської групи (фракції) не можуть порушувати імперативного характеру депутатського мандата. Порядок їх роботи, умови вступу до них депутата, його виходу чи виключення з будь-якої фракції визначаються самою депутатською групою (фракцією).
Депутатські групи (фракції) проводять свої засідання відкрито і гласно. За рішенням депутатської групи (фракції) може бути проведено закрите засідання.
У процесі роботи Верховної Ради виникає необхідність у погодженні значної кількості різних питань. З цією метою уповноважені представники депутатських груп і фракцій (від кожної по одному) утворюють Погоджувальну раду депутатських груп (фракцій), яка є органом дорадчого, погоджувального характеру. У разі потреби Погоджувальна рада депутатських груп чи фракцій вносить пропозиції з питань порядку денного, про раціональну організацію і планування роботи Верховної Ради та її органів, сприяє узгодженню позицій депутатів у разі виникнення спірних питань у роботі Верховної Ради та її органів. Вона збирається на засідання за своєю ініціативою або за пропозицією Голови Верховної Ради, його заступників, Президії сесії, обраного Верховною Радою головуючого для окремого засідання. Засідання Погоджувальної ради проводяться лише відкрито і гласно. Вона не приймає рішень, обов'язкових для виконання.
Висновки
З проголошенням незалежності в Україні докорінно змінено організацію державної влади, виникли інститути, властиві суверенній, правовій державі. Біля витоків процесу державотворення стояла Верховна Рада України. З кожним роком свого існування Верховна Рада вдосконалює свою організацію та правову діяльність. З кожним скликанням відбувається збільшення якісних характеристик складу депутатського корпусу. Помітно поліпшилось організаційне, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності законодавчого органу. Законодавча діяльність набула нових ознак і якостей –стала більш систематизованою, послідовною та плановою.
На сьогоднішній день парламенти є рушійним фактором демократичного розвитку держав і гарантією проти диктатури. Організація влади на засадах парламентаризму надає можливість залучити до участі в управлінні державою найбільш підготовлених до цього представників народу. Парламенти діють від імені народу, виражають його волю та інтереси.
На відміну від органів виконавчої і судової влади, органи законодавчої влади приймають свої рішення відкрито, публічно. І хоча не можна не визнати, що й парламенти припускаються помилок, але ж безсумнівним є те, що без парламентів, без парламентаризму існування демократії неможливе.
Розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому притаманні й певні національні особливості, які зумовлено не тільки специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного устрою України, але й історичними передумовами та традиціями становлення парламентаризм в нашій державі.
В даній роботі були розглянуті у загальних рисах функції та принципи роботи парламенту та розкрито саме організацію роботи Голови ВРУ, народного депутата, депутатських фракцій, комісій та комітетів Верховної Ради України.
Як підсумок, відмічу, що Верховна Рада України - український парламент –є єдиним органом, який належить до законодавчої гілки державної влади в нашій державі. Його конституційний склад становлять 450 депутатів, які обираються на загальних, рівних, прямих виборах строком на чотири роки. Кожен депутат незалежно від того, як він був обраний, представляє у парламенті народ України в цілому, а не лише виборців свого округу чи прихильників його політичної партії. Верховна Рада України працює сесійно. Це означає, що робочий рік парламенту поділений на два періоди (сесії), розмежовані так званими "парламентськими канікулами". У свою чергу, сесії поділяються на періоди, протягом яких відбуваються пленарні засідання парламенту, на яких Верховна Рада України обговорює різноманітні питання і приймає відповідні рішення, депутати працюють у парламентських комітетах та у виборчих округах.
Список використаних джерел