Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Послухай тепер іншу історію, про те, як я покинув той слизький, але прибутковий шлях. Тільки налий-но ще пів чарки, ось так, досить. Було це чотири місяці тому, тут, в Бовванові на вулиці Валенти 17, коло пам'ятника загиблим міліцонерам.
Наша ватага ще за тиждень приготувалася до багатообіцяючої справи — обчистити хату такої собі Регіни Пустої, багатої старої вдови, яка вже два місяці жила на статки свого покійного, непомірно молодого проти неї чоловіка. Досі ми хапали все, що погано лежить, в наших витівках не було навіть складу злочину. Шнурок, наш наводчик, завжди знав на якому складі за документами не слідкують, де кольорові метали без власника, а де хазяїн сам накрав і вже радий спихнути те, що коле йому совість, куди подалі.
Ось і того разу через п'ятого-десятого до нас надійшла інформація про плани Пустої понищити застраховане майно, а страховка вимірювалася сумою з не одним нулем доларів. В квартирі з тим майном вона не жила, це була квартира чоловіка, просто цінна нерухомість, її ж житло знаходилося на іншому краю міста. Прослідкувавши, коли вона планує провернути свій задум, ми і розробили план дій. Пані Пуста їде у відпустку, в цей час якийсь нібито електрик влаштує коротке замикання і все спалахне. Ми ж, скориставшись нагодою, просто вкрадемо те, що і так скоро щезне. Та де там вкрадемо, врятуємо ті картини, чи що вже там є! Продамо їх і все, скарби цілі і ми багаті.
Ранок того дня видався похмурий, інколи падали поодинокі краплі, які язик не повертався назвати дощем, а повітря було бридко холодне, ніби якийсь слиз обліпив зі всіх сторін. О шостій ранку ми вже були на місці. Продумали все від взуття до системи знаків, аби не створювати зайвого шуму. Просто зайти до під'їзду справа нехитра, перша проблема полягала у відкритті замка. Оскільки всередині будинку ще було темно, благо, світло на сходах наніч вимикали, цікаві сусіди не розгледіли б у вічка анічогісіньо. На наше щастя ручка дверей мала підсвітку від мініатюрної синьої лампочки, світла якої було достатньо, щоб побачити замкову щілину. Мороз, він же Петя Холодний, який займався виготовленням ключів, відчинив двері менш як за хвилину і ми, всі четверо, один за одним безшумно проникли в квартиру. Чотирикімнатна, саме по кімнаті на кожного. Присвітивши ліхтариком, наш ватажок показав жестами хто куди іде і злодії взялися за роботу. Мені дісталася кімната з диваном, вінтажною шафою і парою картин, щось типу домашньої бібліотеки. Крізь вікно проходило те світло, яке давав цей сірий ранок. Я першим ділом оглянув картини, але то були лише копії, однак, в дорогих рамах. В шафі стояли численні книги, якось хаотично, великі і малі, багатотомні видання розділяли тонкі нікому не потрібні збірки віршів. В шухляді нижче лежали альбоми в потертих обкладинках, виглядали ніби старі фотоальбоми чи ті штуки, в яких зберігають марки. Я розгорнув перший. Це був таки альбом для фото, старих фото, років так 50-60-х, але окремо лежали вкладені давніші, серед них одна зовсім древня, на скляній пластині. Ось це могло б вже потягнути на деяку суму. Але тут до кімнати зайшов Мороз і жестом наказав іти за ним.
Всі зібралися на кухні, там щось стояло на столі. Я просунув свою голову між плечима Шнура і Дишла, Дишленка. На столі стояли три тарілки з якимось порошками і кожна була підписана, маркером здається. На тій, що знаходилася ліворуч найдалі був напис цікавим округлим почерком з гострими а та р: "Прах пані Пустої".
Оце була несподіванка. Я чув щоб прах померлих зберігали у вазах, але не так ось, у тарілках на кухні. До того ж ще вчора хазяйка квартири була жива, коли вона встигла померти і кремуватися? На інших двох тарілках читалося: "Прах пана Стасова" і "Прах пана Віщого". Ці імена нічого нам не говорили, подивовані, ми розійшлися далі обшукувати помешкання.
Я повернувся до фото. На скляній пластині було зображення двох чоловіків в галіфе, чоловіки стояли на березі водойми поряд з каменем, на поверхні котрого були вирізьблені правильніпрямі та вигнуті лінії, чимось схожі на почерк на тарілках. Разом утворений ними візерунок нагадував архімедову спіраль, перекреслену в багатьох місцях. На інших фото стояли люди в мундирах, якісь бородаті і в окулярах діячі, всі на одне лице. Знову трапився камінь, вже інший, меший, тепер десь в горах. На решті сторінок містилися буденні світлини невідомих мені людей. Ближче до кінця лежали окремо іще дивні зображеня.
Ох, хороша горілка. Дай-но занюхаю. Огг-х.
Там була стіна кар'єру чи котловану, не знаю, коротше, щось розкопане. Поряд з каменями і коріняччям лежало щось, що я навіть не знаю, чи то предмет, чи то що. Воно скидалося на скам'янілість, ти бачив кості в музеях, впечатані в камінь? Ще інколи з відбитками плоті навколо бувають. Якийсь кістяк, прикритий скам'янілим панцирем, лежав в глині. Я не знаю, чи було його розкопано повністю, навіть яка частина. Те, що було на поверхні, можна було розуміти і як лапу, і як голову чи клешню, чи ріг, як лосиний ріг. Що за спадок отримав покійний чоловік Пустої...
І тут я звернув увагу на великий лист паперу, що лежав на дивані, на найвиднішому місці. Формату А3, його не можна було не помітити, але мене цікавило досі інше. Я поклав на місце альбом і обережно підійшов до дивану. Взяв лист, на нижній стороні був напис крупними буквами, що аж довелося тримати його на витягнутих руках, щоб розрізнити текст за ненайкращого освітлення.
Брр, напис, зроблений вірогідно ще першим власником квартири, немовби промовляв особисто до мене і був загрозливого змісту: "Камені і останки — це знаряддя. Не пробуй ними скористатися, це в принципі неможливо. Від діда я отримав щось подібне, у вигляді раковини. Не чіпай раковину, вона приносить самі проблеми, а то і спопеляє, якщо ти тут зі злими намірами. Це Знаряддя, воно відчуває твої наміри і реагує у відповідь, але ми не готові працювати з його допомогою, надто злі, надто заздрісні, надто зіпсовані. Іди звідси, цю квартиру тепер краще лишити назавжди зачиненою, я не уявляю іншого виходу".
Я вийшов з цим папером в руках на кухню, там вже стояв блідий Шнур з таким же. Зайшов Мороз, теж з папером. Він, наш ватажок, без усяких секретних жестів здавлено промовив: "Ідемо звідси, я бачив раковину, тут, в сусідній кімнаті." Ми обережно, невідомо чого боячись, рушили до вхідних дверей. Кажуть, злодії та усілякі бандити народ забобонний, хоч себе ми не зараховували до людей кримінальних, та ця квартира була повна всього, що хай Бог милує.
На виході з кухні Мороз тихо покликав Дишло. Здалося, він пішов за нами. Я зробив іще крок, озирнувся разом зі своїми друзями і, після короткого заціпеніння, ми всі, покидавши папери, з шумом вибігли з картири. Двері грюкнули на весь під'їзд, я зачепився за перило, та ця миттєва зупинка не завадила мені не відставати від товаришів. Ми бігли ще безлюдною вулицею аж до мосту, потім просиділи до вечора в барі. Шнурок так і лишився коло нього ночувати на лавці, побоявся іти спати в квартиру.
А все тому, що коли я обернувся на кухні, то побачив на столі четверту тарілку. О Боже, там було написано: "Прах пана Дишленка".