Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT 2
СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ
Коледж економіки і управління
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З дисципліни : «Кримінальне право»
На тему : «Осудність як необхідна умова кримінальної відповідальності»
|
Виконала студентка: 4-го курсу групи КЮР-02 |
Перевірив викладач: Брайченко С.М. |
|
Ковалюк Аліна Сергіївна |
Черкаси - 2013
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………………...3
1. Поняття і критерії осудності………………………………………………….4
2.Критерії неосудності: медичний (біологічний) та юридичний (психологічний)…………………………………………………………………..6
3. Поняття та кримінально-правове значення зменшеної (обмеженої) осудності…………………………………………………………………………10
Висновок…………………………………………………………………………13
Список літератури………………………………………………………………14
Вступ
Осудність - це кримінально-правова категорія, яка характеризує психічний стан особи під час вчинення злочину, при якому у неї повністю збережена здатність усвідомлювати свої дії або бездіяльність та керувати ними. Різновидом осудності є обмежена осудність. Відповідно до Закону обмежено осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії або бездіяльність та керувати ними. Юридичним критерієм осудності є факт вчинення суспільно небезпечного діяння (злочину), передбаченого Законом про кримінальну відповідальність, психічно здоровою особою, здатною повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) (фактичну сторону та суспільну небезпечність свого діяння) та керувати ними під час вчинення злочину. Обмежена осудність визначається тільки на момент вчинення злочину і тільки у зв’язку з ним. Ставити питання про обмежену осудність за межами такого діяння недопустимо.
1. Поняття і критерії осудності
Правильне трактування поняття осудності відіграє важливу роль у здійсненні правосуддя. Правова держава не допускає засудження людини, яка при скоєнні суспільно небезпечного діяння не давала звіт своїм діям або не могла керувати ними. Така людина, з точки зору вітчизняного кримінального права, не може розглядатися як злочинець і відповідати за суспільно небезпечні діяння нарівні із психічно здоровили людьми, здатними пізнавати об’єктивний світ і внаслідок цього правильно орієнтуватися в реальній дійсності.
Людина, яка володіє нормальними розумовими і вольовими якостями, здатна свідомо сприймати вплив на її мозок впливу зовнішнього світу, а значить і здатна критично підходити до своєї поведінки, розуміти вимоги, які пред’являються до неї встановленими в суспільстві правилами поведінки.
Володіючи цими якостями, кожна психічно здорова людина може нести відповідальність за свої дії і вчинки, в тому числі і за суспільно небезпечні діяння. Таким чином, осудність особи є необхідною передумовою її відповідальності за кримінальним законом. Це принципове положення кримінального права базується на вченні про детермінованість поведінки людини, у відповідності з яким свідомість і воля – основні психічні функції, які визначають її вчинки.
Осудність – обов’язкова ознака суб’єкта злочину, яка призначена забезпечувати кримінальну відповідальність тільки тих осіб, які здатні нести таку відповідальність. Осудність являється самостійною категорією кримінального права і має свої специфічні риси.
Осудність – перш за все ознака людини, яка володіє психічним здоров’ям. Однак іноді осудними можуть бути не тільки особи, які не мають ніяких недоліків психічного характеру, але і особи, які страждають психічними захворюваннями і недоліками розумового розвитку. До останніх при вивченні питання про вплив психічного здоров’я на осудність необхідний диференційований підхід.
Осудність має соціально-психологічну характеристику, яка виражається у рівні інтелектуального розвитку, у володінні особою певними вольовими якостями, в емоційних рисах характеру. Такі феномени, як свідомість і воля, обумовлені об’єктивною дійсністю, матеріальними умовами життя суспільства і, в першу чергу, тим суспільним середовищем, в якому формується особа.
Таким чином, кримінальне право України розглядає людину не як безвільну біологічну істоту, яка цілком залежить від біопсихофізіологічних факторів, а як особистість, наділену розумом і волею, здатну вільно вибирати той чи інший соціально значущий варіант поведінки. Активна роль свідомості і волі людини виражається у свідомому сприйнятті зовнішнього світу, а відповідно і здатності критично підходити до своєї поведінки, розуміти вимоги, які пред’являються до неї встановленими у суспільстві правилами поведінки. Тобто особа здатна усвідомлювати вчинене і керувати своїми діями.
Для осудності важливий і певний рівень соціалізації особи: її участь у суспільних відносинах у різних сферах життя, усвідомлення прав і обов’язків, ролі і відповідальності за свою поведінку. Тому осудність як певний рівень соціального розвитку набувається із досягненням певного віку.
Значення осудності, в першу чергу, полягає в тому, що вона означає здатність особи бути винною у скоєному нею суспільно небезпечному діянні. Інакше кажучи, осудність є:
1) обов’язковою умовою вини;
2) вина – це обов’язкова умова кримінальної відповідальності (ст. 2 КК України);
3) кримінальна відповідальність – реалізація у покаранні.
Осудність не випереджує вину, а свідчить лише про наявність за цією ознакою суб’єкта злочину. Осудність пов’язана з виною тільки через склад злочину, через суб’єкта і суб’єктивну сторону. Це не виключає того, що осудність як ознака суб’єкта в складі злочину пов’язана з виною як ознакою суб’єктивної сторони, разом вони забезпечують дію принципу суб’єктивного ставлення в вину у кримінальному праві.
Одже, осудність – це психічний стан особи, який полягає у її здатності за станом психічного здоров’я, за рівнем соціально-психологічного розвитку і соціалізації, а також за віком усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій, керувати ними під час скоєння злочину і нести у зв’язку з цим кримінальну відповідальність.Необхідно визначити основні значущі риси осудності.
По-перше, осудність – не тільки фактична, але і логічна підстава кримінальної відповідальності.
По-друге, осудність є юридичною передумовою кримінальної відповідальності, так як співвідношення вини і кримінальної відповідальності, осудності і вини реалізується в нормах права. Іншими словами, осудність – це правова категорія. Оскільки вона характеризується формалізованими показниками і відображає інтелектуальні, вольові і емоційні можливості людини як особистості, тобто соціально-психологічну сторону особи злочинця.
Кримінально-правове визначення осудності дало можливість законодавчо закріпити формулу осудності через поєднання двох критеріїв: юридичного (психологічного) і медичного (біологічного). Юридичний критерій осудності характеризує її як здатність особи усвідомлювати фактичний характер скоєного суспільно небезпечного діяння і керувати цим діянням під час його вчинення. Медичний (біологічний) критерій осудності означає такий рівень розвитку психічних функцій особи, який обумовлює здатність цієї особи під час скоєння злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Згаданий критерій осудності охоплює психічний стан практично здорових людей і людей, у психіці яких є відхилення, що межують з патологією, але які не виключають здатності усвідомлювати свої дії або керувати ними. При наявності цього критерію кримінальну відповідальність може нести як практично здорова людина, так і особа з пограничними розладами психіки, які не виключають її осудності.
2.Критерії неосудності: медичний (біологічний) та юридичний (психологічний)
Неосудна особа не підлягає кримінальній відповідальності за вчинене нею суспільно небезпечне діяння, оскільки воно вчиняється без відповідного усвідомлення або волі. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, якщо така особа за характером вчиненого нею діяння і за своїм психічним станом становить небезпеку для суспільства.
Не підлягає кримінальній відповідальності, згідно зі ст. 19 КК, “особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки”.
Таким чином, неосудність – це неспроможність особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.
Поняття неосудності включає в себе два критерії – медичний та юридичний. Закріплені в законі ознаки є однаково обов’язковими як для експертів, так і для юристів при вирішенні питання про неосудність конкретної особи.
Медичний (біологічний) критерій неосудності пов’язаний із хворобливою природою психічного розладу здоров’я людини. Це хронічна психічна хвороба, тимчасовий розлад психічної діяльності, слабоумство чи інший хворобливий стан (ч. 2 ст. 19 КК). Для наявності медичного критерію достатньо одного із зазначених видів психічного розладу здоров’я людини.
Під хронічним психічним захворюванням розуміється постійне, безперервне, важковиліковне або невиліковне психічне захворювання, яке має тенденцію до періодичного прояву хворобливих явищ: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч, енцефалітний психоз, старечий психоз тощо.
Тимчасовий розлад психічної діяльності характеризується раптовим приступом психічної хвороби, швидким її розвитком, відносно нетривалим перебігом, що закінчується одужанням. Це деякі алкогольні психози (наприклад, біла гарячка), гострі психози при загальних інфекційних захворюваннях (наприклад, при тифі), реактивні стани (тимчасовий розлад психічної діяльності під впливом тяжких душевних потрясінь) і так звані виняткові стани (патологічне сп’яніння, паморочні стани, патологічний афект та ін.).
Слабоумство (олігофренія) – це хворобливий стан психіки, який характеризується неповноцінністю розумової діяльності (психічне каліцтво). За глибиною ураження розумових властивостей розрізняють три ступені слабоумства: ідіотію, імбецильність, дебільність. Самостійне судово-психіатричне значення має уроджене слабоумство – порушення розумових здібностей, викликане внутрішньоутробними ушкодженнями плоду, гострими і хронічними захворюваннями батьків, травмами і захворюваннями самого плоду з ознаками ураження мозку. Набуте слабоумство характеризується зниженням чи повним розладом раніше нормальної розумової діяльності. Воно охоплюється першою ознакою медичного критерію.
Інший хворобливий стан означає не всяке захворювання, а тільки таке, яке пов’язане з розладом психічної діяльності. До них відносяться різні форми психопатії, аномалії психіки у глухонімих та інші психічні розлади, викликані деякими захворюваннями. Наприклад, тимчасові психічні розлади можливі при хворобах внутрішніх органів і обміну речовин, які мали тяжкий і затяжний характер, при деяких інфекційних захворюваннях (черевному і висипному тифах). Це тяжкі форми психопатії та психастенії, стан абстиненції при наркоманіях (морфійне голодування), під час яких у хворого може бути порушена здатність до розумової або вольової діяльності. Медичний критерій є лише можливим (потенційним) джерелом неосудності. Це означає, що констатація наявності медичного критерію встановлює лише можливе і необхідне джерело неосудності, але не вирішує питання про стан неосудності.
Другу частину формули неосудності складає юридичний (психологічний) критерій неосудності. Цей критерій вказує на ступінь або глибину розладу психічної діяльності як наслідок психічного захворювання. У відповідності до ч. 2 ст. 19 КК юридичний критерій неосудності означає нездатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок психічного захворювання або розладу психічної діяльності. Свідомість і воля тісно пов’язані між собою і знаходять свій вияв у психологічній діяльності людини.
Інтелектуальна ознака неосудності означає, що особа не здатна усвідомлювати (розуміти) фактичний бік або соціальний зміст своєї поведінки, її наслідків на момент вчинення нею конкретного суспільно небезпечногодіяння. Вольова ознака неосудності – це нездатність особи керувати під час вчинення суспільно небезпечного діяння своїми діями.
Стан неосудності може бути констатовано при наявності юридичного критерію, встановленого на базі медичного критерію. Отже особа, яка не усвідомлює своєї поведінки, або усвідомлює, але не може керувати своїми діями внаслідок розладу психічної діяльності, вважається неосудною і не підлягає кримінальній відповідальності. При наявності даних, що викликають сумнів щодо осудності обвинуваченого або підсудного, обов’язково призначається психіатрична експертиза.
Питання про осудність завжди вирішується по відношенню до конкретного діяння. Ніхто не може бути визнаний неосудним взагалі, безвідносно до вчиненого. По-перше, перебіг хронічних душевних хвороб допускає можливість покращання стану (ремісії). По-друге, при деяких видах психічних розладів, наприклад, олігофренії, особа може усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпечність одних своїх дій (таких, як заподіяння тілесних ушкоджень) і не усвідомлювати суспільної небезпеки інших дій, які стосуються суспільно небезпечних діянь з більш складними конструкціями діяння (об’єктивна сторона злочину, складна форма вини тощо).
Інтелектуальна ознака юридичного критерію передбачає нездатність особи розуміти як фактичну сторону скоєних нею дій, так і їх суспільну значущість, тобто суспільно небезпечний характер. Коли особа не розуміє фактичної сторони своїй дій, того, що вона робить, причинного зв’язку між вчиненими нею діяннями і їх наслідками, вона, природно, не усвідомлює і суспільної небезпечності скоєного. Другою ознакою юридичного критерію є вольова ознака – нездатність особи керувати своїми діями. Вольові дії людини нерозривно пов’язані з роботою його свідомості. Але можливі випадки, коли при хворобливому розладі психічної діяльності відносно зберігається одна із функцій психічної діяльності – вольова діяльність. ї.
Отже, для наявності юридичного критерію неосудності достатньо встановити одну із його ознак – або інтелектуальну, або вольову. Для визнання особи неосудною необхідні одночасно два критерії неосудності, а саме одна із ознак медичного і одна – юридичного критеріїв. Необхідність одночасно встановлювати два критерії неосудності обумовлена тим, що медичний критерій, який вказує на наявність у особи психічної хвороби або іншої психічної аномалії, сам по собі ще не може служити підставою для визнання особи неосудною.
Психічне захворювання може бути різним за тяжкістю перебігу, глибиною ураження розумових і вольових здібностей. Особа, яка страждає психічними захворюваннями, тільки тоді може бути визнана неосудною, коли під час скоєння суспільно небезпечного діяння захворювання досягло такої глибини або ступеня, що позбавило хворого можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Адже для перебігу багатьох хвороб характерне те, що тільки у певні перебіги хвороби досягає такої сили і інтенсивності, що позбавляє особу здатності усвідомлювати вчинене і керувати своїми діями. Серед таких хвороб епілепсія, епідемічний енцефаліт та ін.
Отже, юридичний критерій неосудності встановлює ту межу тяжкості психічного захворювання, починаючи з якої особа визнається неосудною.
Таким чином, тільки встановлення ознак двох критеріїв неосудності дає підставу для визнання особи неосудною. Наявність ознак медичного і юридичного критеріїв.
Формула неосудності, передбачена Кримінальним кодексом 2001 р., загалом розкриває правові ознаки та зміст аналізованого поняття. Однак, звертають увагу деякі незавершені формулювання, уточнення яких сприяло б більш повному аналізу інституту неосудності. Це стосується, по-перше, характеристики юридичного критерію неосудності: замість виразу “не могла усвідомлювати своїх дій” (ч. 2 ст. 19 КК) слід дати більш точне розвернуте визначення цього критерію, який визнаний наукою і практикою, а саме: “не могла усвідомлювати фактичний характер або суспільну небезпеку свого діяння”.
3. Поняття та кримінально-правове значення зменшеної (обмеженої) осудності
В Кримінальному кодексі знайшла юридичне закріплення норма про обмежену осудність. Уже на ранніх етапах розвитку судової психіатрії було помічено, що немає ніякої межі між психічною хворобою і повним психічним здоров’ям. Для оцінки суміжних станів ще в минулому столітті була сформована концепція зменшеної осудності. Як відомо, ця концепція не отримала широкої підтримки.
Необхідно підкреслити, що обмежена осудність – об’єктивна реальність, відображення особливостей свідомості психічно хворої людини, які характеризують зменшену здатність керувати своїми діями і давати в них звіт. Обмежена осудність не являється реакційним чи ненауковим поняттям, як це стверджувалося в 30-40 роки.
Стаття 20 КК України передбачає, що “підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.
Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру”.
Аналіз і порівняння категорії обмеженої осудності з категоріями осудності і неосудності, з деякими іншими інститутами кримінального права (відповідальність, вина, покарання) дозволяє стверджувати, що трактування обмеженої осудності класичною школою кримінального права та законодавства деяких зарубіжних країн (наприклад, Угорщини, Німеччини, Польщі, Чехії, Югославії) як обставини, яка в усіх випадках пом’якшує вину, непереконлива і суперечлива. У зв’язку з цим необхідне нове тлумачення обмеженої осудності, яка відображала б сучасні погляди науковців в доктрині кримінального права.
Категорія обмеженої осудності у кримінальному праві має такі основні риси:
1) характеризує стан особи з психічними аномаліями, яка скоїла злочин;
2) являється не проміжною категорією між осудністю і неосудністю, а складовою частиною осудності;
3) як складова частина осудності служить передумовою кримінальної відповідальності осіб з психічними аномаліями, які скоїли злочин;
4) являється обставиною, яка пом’якшує кримінальну відповідальність, не має самостійного визначального значення і враховується судом при призначенні покарання у сукупності з іншими даними і обставинами, які характеризують злочин і особу винного;
5) ніколи і ні при яких умовах не може бути витлумачена як обставина, яка обтяжує відповідальність;
6) може служити підставою для визначення режиму утримання засуджених до позбавлення волі і призначення примусового лікування, яке поєднується з покаранням;
7) може мати кримінально-правове значення для визначення розподілу ролей співучасників у злочинах, скоєних у співучасті;
8) відноситься тільки до часу скоєння особою злочину і самостійно ніяких правових та інших наслідків після відбування покарання не тягне;
9) може визнаватись тільки слідчим в постанові і судом у вироку на підставі компетентного висновку про це експерта-психіатра.
Як підсумок всього вищевикладеного можна зазначити, що під обмеженою осудністю слід розуміти психічний стан особи, при якому під час скоєння злочину у винного була обмежена здатність усвідомлювати фактичний характер або суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними в силу розладу психічної діяльності або інших психічних аномалій, що не виключає кримінальну відповідальність та покарання такої особи.
Значення обмеженої осудності полягає в тому, що вона враховується судом при призначенні покарання і є підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
Висновок
Отже виходячи з суті моєї контрольної роботи , можна зробити висновок, що обов'язковою ознакою суб'єкта злочину є осудність особи.
Осудність - це здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними , тобто правильно розуміти фактичні об'єктивні ознаки. Здатність усвідомлювати повинна бути пов'язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Лише осудна особа може вчинити злочин та підлягати кримін. відповідальності. Особа, яка перебуває в стані неосудності, не підлягає кримін. відповідальності і покаранню за скоєне суспільне небезпечне діяння незалежно від його тяжкості, оскільки вона не є суб'єктом злочину. Неосудною є особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, «не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок психічного захворювання, тимчасового розладу психіки, недоумства або іншого хворобливого стану психіки». Отже, до такої особи можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Підлягає кримінінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною яка під час вчинення злочину через психічний розлад повною мірою не здатна була усвідомлювати свої дії або бездіяльність і керувати ними .
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс] : Закон України від 05.03.2001№25-26.-Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436-5
2.Жадан М О. Кримінальне право України. Конспект лекцій/ М.О.Жадан. - Днепропетровск,Світанок,2008.- 198с.
3.Коржанський О.К. Словник кримінально-правових термінів / О.К.Коржанський. - Київ,Оріон, 2010. - 324с
4.Конституція України [Електронний ресурс] : Закон України від 28 червня1996р.№2222-IV.-Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96
5.Коломієць С.С. Поняття неосудності особи/ С.С.Коломієць- К.: Атіка,2008. – 255с.
6. Матвієнко Н.С. Неосудність особи: невід`ємна частина ознак елемента злочину/ Н.С.Матвієнко. – Львів, ЛГУ,2008.- 547с.