виникнення електричних зарядів які можуть утримуватись на поверхні цих тіл протягом тривалого часу

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Захист від статичної електрики

Статична електрика – це сукупність явищ, що пов’язані з виникненням, накопиченням та релаксацією вільного електричного заряду на поверхні або в об’ємі діелектричних та напівпровідникових речовин, матеріалів та виробів. Виникнення зарядів статичної електрики є результатом складних процесів перерозподілу електронів чи іонів при стиканні двох різнорідних тіл (речовин).

Порушення поверхневого контакту при терті тіл призводить до електризації - виникнення електричних зарядів, які можуть утримуватись на поверхні цих тіл протягом тривалого часу. Такі заряди, на відміну від рухомих зарядів динамічної електрики (електричний струм) знаходяться у статичному стані.

Електричні заряди виникають:

 при терті діелектричних тіл один об одного або об метал (наприклад, пасові передачі);

 при переливанні, перекачуванні, перевезенні в ємностях горючих та легкозаймистих рідин;

 при транспортуванні горючих газів трубопроводом;

 при подрібненні діелектриків;

 при переміщенні сухого запиленого повітря зі швидкістю понад 15 – 20 м/с і т.п.

За сприятливих умов, наприклад, при низькій вологості повітря статичні заряди не лише утворюються, а й накопичуються. Коли в результаті такого накопичення вони набудуть високого потенціалу, то може виникнути швидкий іскровий розряд між частинами устаткування або розряд на землю. Такий іскровий розряд при наявності горючих сумішей може спричинити вибух чи пожежу. В цьому і полягає основна небезпека статичної електрики.

Заряди статичної електрики можуть утворюватись чи передаватись (контактним або індукційним шляхом) тілу людини. Якщо виникнуть іскрові розряди, то вони викликають фізіологічну дію у вигляді уколу чи незначного поштовху, які самі по собі не являють небезпеки для людини (сила струму розряду дуже мала). Однак, враховуючи неочікуваність такого розряду, у людини може виникнути переляк, внаслідок якого може відбутись рефлекторний рух, що в низці випадків призводить до травмування (робота на висоті, біля рухомих незахищених частин устаткування тощо).

Систематичний вплив електростатичного поля підвищеної напруженості негативно впливає на організм людини, викликаючи, в першу чергу, функціональні розлади центральної нервової та серце-судинної систем. Відповідно до ГОСТ 12.1.045-84 гранично допустима напруженість електричного поля Едоп на робочих місцях не повинна перевищувати 60 кВ/м, якщо час впливу tв не перевищує 1 год; при 1 год < tв < 9 год – .

Захист від статичної електрики та її небезпечних проявів досягається трьома основними способами:

1. запобіганням виникнення та накопичення статичної електрики,

2. прискоренням стікання електростатичних зарядів,

3. нейтралізацією електростатичних зарядів.

Запобігти виникненню статичної електрики чи зменшити її величину можна заміною небезпечної технології, зменшенням швидкості руху речовини по трубопроводу, виготовленням поверхонь, що труться, з однорідних матеріалів.

Прискоренню стікання зарядів сприяє заземлення устаткування, збільшення електропровідності матеріалів шляхом нанесення на їх поверхню антистатичних добавок чи присадок, підвищення відносної вологості повітря.

Нейтралізація зарядів статичної електрики здійснюється внаслідок іонізації повітря індукційними, високовольтними, радіоактивними та комбінованими нейтралізаторами.

Праця жінок

Кодексом законів про працю України забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (окрім нефізичних робіт - по санітарному та побутовому обслуговуванню). Піднімання та пересування вантажів допускається тільки в межах санітарних норм (до 7 кг при постійному перенесенні і до 10 кг при періодичному). Робота жінок обмежується у нічний час. Дозвіл на нічні роботи може бути отриманий при особливій необхідності (як тимчасовий захід). Вагітні жінки і ті, що мають дітей до 3-х років, не залучаються до роботи в нічні години і вихідні дні, до надурочних робіт, а також не направляються у відрядження.

Жінки, що мають дітей 3-14 років або дітей-інвалідів, не залучаються до надурочних робіт і не направляються у відрядження без їх згоди. Жінок із дітьми віком до 3-х років можуть, за їх бажанням, переводити на легшу або зручнішу для них роботу із збереженням середньомісячного заробітку. Це стосується і вагітних жінок.

Пільги вагітним жінкам і при пологах: надається відпустка - 70 календарних днів до пологів і 56 після пологів, до 2-х років по догляду за дитиною з виплатою допомоги по соціальному страхуванню, до 3-х років без збереження заробітної плати. За медичним висновком (догляд дитини) відпустка може досягати 6 років.

Відпустка по вагітності, догляду за дитиною зараховується в загальний стаж роботи і професійний стаж.

Вагітність жінки та її діти (незалежно від віку) не можуть бути причиною звільнення або відмови у прийнятті на роботу. Передбачено позачергове забезпечення путівками до санаторію або будинку відпочинку жінок з дітьми віком до 14 років і надання їм матеріальної допомоги.

СОЦІАЛЬНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

 

5.1. Соціальне значення охорони праці

Соціальне значення охорони праці полягає в сприянні росту ефективності суспільного виробництва шляхом безперервного вдосконалення і поліпшення умов праці, підвищення їх безпеки, зниження виробничого травматизму і профзахворювань.

Соціальне значення охорони праці проявляється в зростанні продуктивності праці, збереженні трудових ресурсів і збільшенні сукупного національного продукту.

Зростання продуктивності праці відбувається в результаті збільшення фонду робочого часу завдяки скороченню внутрішньо-змінних простоїв шляхом ліквідації мікротравм або зниження їх кількості, а також завдяки запобіганню передчасного стомлення шляхом раціоналізації і покращення умов праці та введенню оптимальних режимів праці і відпочинку та інших заходів, які сприяють підвищенню ефективності використання робочого часу.

Збереження трудових ресурсів і підвищення професійної активності працюючих відбувається завдяки покращенню стану здоров'я і подовженню середньої тривалості життя шляхом покращення умов праці, що супроводжується високою трудовою активністю і підвищенням виробничого стажу. Підвищується професійний рівень також завдяки зростанню кваліфікації і майстерності.

Збільшення сукупного національного продукту відбувається завдяки покращенню вищеперелічених показників та їх складових компонентів.

5.2. Економічне значення охорони праці

Економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів з покращення умов і підвищення безпеки праці та є економічним виразом соціальної значущості охорони праці. Тобто, економічне значення охорони праці оцінюється за результатами, отриманими при зміні соціальних показників шляхом впровадження заходів з покращення умов праці: підвищення продуктивності праці; зниження непродуктивних витрат часу і праці; збільшення фонду робочого часу; зниження витрат, пов'язаних з плинністю кадрів через умови праці, тощо.

Збільшення фонду робочого часу і ефективність використання обладнання досягається шляхом зниження простоїв протягом зміни внаслідок погіршення самопочуття через умови праці та мікротравми. При комплексній дії на людину декількох шкідливих виробничих чинників простої на робочому місці можуть досягати 20...40% за зміну через виробничий травматизм та погане самопочуття. Зростання непродуктивних витрат часу, а значить, і праці, обумовлюється також поганою організацією робочих місць: без урахування органометричних вимог виникає необхідність виконання зайвих рухів та докладання додаткових фізичних зусиль через незручне положення, невдале розташування органів управління обладнанням і невдале конструктивне оформлення робочих місць. В результаті поліпшення умов праці нормалізується психологічний клімат в трудовому колективі, підвищується налагодженість в роботі, зростає продуктивність праці.

Збільшення фонду робочого часу досягається скороченням цілодобових втрат на виробничий травматизм та неявки на роботу. Шкідливі умови праці суттєво впливають не тільки на виникнення професійних захворювань, а й на виникнення і тривалість загальних захворювань.

Економії матеріальних втрат можна досягти шляхом відміни пільг та компенсацій за несприятливі умови праці через недотримання відповідних санітарно-гігієнічних вимог і правил безпеки до робочих місць. Дотримання таких вимог дає можливість повністю або частково відмінити такі пільги, як: скорочений робочий час і додаткова відпустка; підвищення тарифної ставки та пільгової пенсії; лікувально-профілактичне харчування і безкоштовна видача молока. Всі ці пільги пов'язані зі значними трудовими втратами і супроводжуються виплатами додаткових коштів за фактично не відпрацьований час.

ЗАВДАННЯ  ОХОРОНИ  ПРАЦІ

1. Розкрийте зміст поняття "виробниче середовище".

К оглавлению

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11  Виробниче середовище — це середовище, де людина здійснює свою трудову діяльність (предмети праці, знаряддя праці, продук­ти праці, умови праці).

Під терміном «виробниче середовище», який надто активно використовується на Заході, мається на увазі більш широке поняття, ніж тільки умови праці. Ґрунтуючись на принципі системного підходу до виробництва, він включає й організацію виробництва з різними елементами управління, серед яких одним з провідних є вдосконалення охорони праці, у тому числі з використанням економічних стимулів.

Роботи відрізняються величиною і структурою навантажень, умовами виробничого середовища, що викликає певне трудове напруження організму працівника. Відмінності в напруженості певних фізіологічних систем зумовлені різними факторами та їх комбінаціями. При цьому виділяють чинники важкості праці — фактори трудового процесу і фактори умов праці.

2. Розкрийте зміст поняття "умови праці".

Умови праці – це умови, які складаються в процесі праці людини – головної продуктивної сили суспільства. Вони поділяються на соціально-економічні, які розглядаються у широкому розумінні і характеризують відношення до них суспільства, а також виробничі, або умови праці безпосередньо на робочих місцях, тобто у вужчому розумінні.

Вчені Науково-дослідного інституту праці (НДІ праці) визначили умови праці як складне об’єктивне суспільне явище, яке формується в процесі виробничої діяльності під впливом взаємопов’язаних факторів соціально-економічного, техніко-організацій­ного та природно-кліматичного характеру, що суттєво вплива­ють не тільки на здоров’я, працездатність людини та її ставлення до праці, на продуктивність праці та інші економічні результати ви­робництва, а й на рівень життя, всебічний розвиток людини.

В навчальному посібнику «Экономика труда и социально-тру­довые отношения» умови праці визначаються як сукупність взає­мопов’язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіоло­гічних, естетичних і соціальних чинників конкретної праці, обумовлених розвитком продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища і вплив на здоров’я і працездатність людини.

ГОСТ 19605-74 «Організація праці. Основні поняття, терміни і визначення» трактує умови праці як «сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці».

Праця, а відповідно умови й охорона праці є реаліями різних систем: з одного боку, «людина—машина (технологічний процес)», «людина—середовище», «людина—машина (технологічний процес)—середовище», а з іншого — «людина—колектив—суспільство», «людина—суспільство—природа».

3. В чому полягає зміст гуманізації праці?

Гуманізація праці — профілактика перевтоми, професійних захворювань, запобігання виробничому травматизму, підвищення змістовності праці, створення умов для всебічного розвитку особистості.

4. Назвіть завдання охорони праці.

Основним завданням охорони праці є гуманізація праці, під якою розуміють профілактику перевтоми, професійних захворювань, запобігання виробничому травматизму, підвищення змістов­ності праці, створювання умов для всебічного розвитку особистості. Завданнями охорони праці є також:

знаходження оптимальних співвідношень між різними факторами виробничого середовища;

впровадження норм гранично допустимих рівнів виробничих факторів, визначення ступеня шкідливості і небезпеки праці;

розробка та планування заходів щодо поліпшення умов праці;

забезпечення безпеки виконання робіт працівниками;

впровадження технічних засобів і заходів щодо боротьби з травматизмом і профзахворюваннями;

розробка методів оцінки соціальної та економічної ефектив­ності заходів з удосконалення умов і охорони праці.

 Назвіть основні принципи економічного стимулювання охорони праці.

Стимулювання заходів щодо охорони праці здійснюється згідно з розділом ІV «Стимулювання охорони праці» Закону України «Про охорону праці». Так, ст. 25 «Економічне стимулювання охорони праці» визначає, що до працівників підприємств можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки й поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором).

Економічне стимулювання націлено насамперед на посилення діяльності та заінтересованості підприємств у поліпшенні умов праці на робочих місцях, а також підвищення економічної відповідальності власників (адміністрації) підприємств за шкоду, заподіяну несприятливими умовами праці.

На практиці під економічним регулюванням розуміють матеріальну (фінансову) заінтересованість і відповідальність підрозділів, служб та відділів (організаторів і керівників виробництв) за створення умов для безпечної праці, з одного боку, й додержання встановлених норм і правил, роботу без травм і аварій безпосеред­ніх виконавців — з другого. Питання полягає лише в тому, як виконати це практично, як конкретно змусити економіку працювати на безпеку.

Види шкідливого шуму:

1) ударний (штампування, кування);

2) механічний (тертя, биття);

3) аеродинамічний (в апаратах і трубопроводах при великих швидкостях

руху повітря).

Основні джерела шкідливого шуму:

1) усі види транспорту, ліфти;

2) промислові об’єкти;

3) будівельні машини;

4) музичні інструменти, гучномовні пристрої, телевізори, радіоприймачі;

5) групи людей і окремі люди.

Рівень шуму вимірюється в одиницях, які характеризують ступінь

звукового тиску —децибелах (дБ).

За характером негативного впливу на організм людини шум

поділяється на:

1) такий, що заважає (перешкоджає мовному зв’язку) — від 50 до 70 дБ;

2) подразнювальний (викликає нервове напруження, зниження

працездатності, загальну перевтому) — від 70 до 90 дБ;

3) шкідливий (порушує фізіологічні функції організму на тривалий час і

викликає розвиток хронічних захворювань органів слуху та інших хвороб,

що безпосередньо або опосередковано пов’язані із слуховим сприйняттям)

— від 90 до 140 дБ;

4) травмуючий (різко порушує фізіологічні функції організму людини) —

понад 140 дБ.

За часом та характером дії шуми поділяють на сталі, переривчасті,

73

змінні, фонові та імпульсні (тривалістю менше секунди). За частотно-

амплітудними параметрами розрізняють широкочастотні, тональні,

низькочастотні (менше 350 Гц), середньочастотні (350...1000 Гц) і

високочастотні (понад 1000 Гц) шуми. Чим вища тональність звуків

(шуму), тим шкідливіші вони для органів слуху. Тому для шумів різних

частот існують різні гранично допустимі норми. Так, низькочастотні шуми

навіть до 100 дБ особливої шкоди слуху не завдають, а високочастотні є

небезпечними вже при рівнях, більших 75...80 дБ.

Негативний вплив шуму на організм людини може призвести до

туговухості (невриту слухового нерву), або ж навіть до „шумової хвороби”.

Шумова хвороба — незворотне порушення діяльності різних систем

людського організму (центральної нервової системи, вегетативної системи,

серцево-судинної системи, кишково-шлункового тракту, ендокринної

системи) внаслідок тривалої або систематичної дії шкідливого шуму. Шумова

хвороба не виліковується.

Комплекс заходів, спрямованих на боротьбу із шумовим

забрудненням:

1) технічні (усунення причин шуму, звукоізоляція);

2) архітектурні (під час будівництва за основу береться витягнута форма

промислового приміщення, висотою 6÷7 м);

3) організаційні (вдосконалення та використання індивідуальних засобів

захисту);

4) медико-профілактичні (медичні огляди, диспансерне спостереження,

створення і використання кімнат психологічного розвантаження,

організація санаторно-курортного лікування).

Способи зменшення рівня шумового забруднення включають в себе.

Комплекс заходів по зменшенню шуму в джерелі його виникнення:

1) конструктивні (акустичне проектування шумних підприємств, озеленення

території господарств і населених місць, розробка досконалих конструкцій

двигунів машин і вузлів, зменшення навантаження та маси обертальних

частин, застосування мало шумних підшипників, вдосконалення та

використання індивідуальних засобів захисту – заглушок, антифонів,

навушників, шумозахисних шоломів, протишумового одягу);

2) технологічні (удосконалення технологічних процесів виготовлення

деталей, поліпшення якості складання вузлів, застосування обкатувальних

навантажувальних стендів з вимірювальною апаратурою тощо);

3) експлуатаційні (виконання щомісячного технічного обслуговування та

регулювання, збереження однакової стійкості з’єднувальних деталей,

усунення перекосів, осьових люфтів, своєчасне регулювання та змащування

з’єднувальних деталей).

Заходи боротьби із шумом на шляху його поширення:

1) раціональне розміщення джерел шуму відносно оператора машини;

2) дистанційне керування машинами та повна автоматизація процесів;

3) звукоізоляція (встановлення звукоізолюючих конструкцій, акустичних

74

екранів);

4) звукопоглинання (встановлення звукопоглинаючих конструкцій і кожухів,

застосування активних і реактивних глушників шуму, звукопоглинаючих

облицювань, покриттів і мостів).

Боротьба із шумом та його наслідками за допомогою організаційних і

медичних заходів:

1) встановлення раціонального режиму праці;

2) суміщення шумних і безшумних робіт;

3) приймання теплих душів і ванн;

4) забезпечення повноцінного сну та відпочинку, раціонального харчування

працюючих;

5) здійснення медичного вибору за професійною придатністю;

Закон України "Про охорону праці" визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Закон України "Про охорону праці" складається з дев'яти розділів, що містять загальні положення з охорони праці, гарантії прав на охорону праці, організацію охорони праці, стимулювання охорони праці, нормативно-правові акти з охорони праці, державне управління охороною праці, державного нагляду та громадський контроль за охороною праці, відповідальність за порушення законодавства про охорону праці та прикінцеві положення.

Поняття охорони праці.

         

         Охорона праці за своєю сутністю є турботою про людину у процесі використання її праці і розглядається як охорона працездатності людини1. З іншого боку, відносини щодо охорони праці — невід'ємна складова організації процесу праці, що створює умови для стабільної та успішної трудової діяльності громадян.

Охорону праці і здоров'я громадян віднесено до пріоритетних напрямків соціальної політики України. Так, Конституція України одним з основних соціальних прав громадян визначає право кожного на належні, безпечні й здорові умови праці, встановлює, що використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється2. Право на охорону здоров'я закріплено і в Основах законодавства України про охорону здоров'я3.

Охорона здоров'я — це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя, а здоров'я — стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Право на охорону здоров'я досить широке поняття за колом суб'єктів, за оцінкою факторів впливу на здоров'я, за завданнями правового регулювання.

Закон України "Про охорону праці" визначає, що охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі саме трудової діяльності (а не праці, як це було передбачено раніше)2.

Зміст охорони праці розглядають у соціальному, технічному, медико-біологічному, юридичному, галузевому та вузькоспеціальному аспектах. Кожен аспект охорони праці має свій зміст і є самостійним напрямком у системі заходів щодо безпеки життя та здоров'я у процесі трудової діяльності.

Соціальний аспект охорони праці передбачає забезпечення всебічного соціального розвитку кожної працюючої особи, захист особи. Соціальний аспект охорони праці передбачає визнання пріоритету життя та здоров'я людини у процесі виробничої та трудової діяльності. До соціального змісту охорони праці належить запобігання шкідливим наслідкам, до яких може призвести ігнорування вимог техніки безпеки та гігієни праці на виробництві. Запобігання шкідливим наслідкам потребує встановлення юридичних гарантій:

• надання технічним та санітарним правилам сили правових норм;

• запровадження нагляду та контролю за додержанням норм з охорони праці;

• встановлення відповідальності за невиконання норм з охорони праці.

Техніко-економічний аспект охорони праці має бути спрямований на удосконалення засобів праці, техніки та технологій.

Медико-біологічний аспект охорони праці враховується насамперед при нормуванні праці.

Юридичний аспект охорони праці полягає у забезпеченні права працівника на життя, охорону здоров'я, на належні, безпечні і здорові умови праці. Охорона праці в юридичному аспекті являє собою правовий інститут, що має міжгалузевий характер. Норми цього інституту захищають інтереси різних суб'єктів права: а) роботодавців та працівників, які перебувають з ними у трудових правовідносинах; б) членів виробничих кооперативів; в) студентів, які проходять виробничу практику; в) громадян, які відбувають покарання за вироком суду, в період їх роботи в організації та ін. Дія Закону України "Про охорону праці" поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Державна політика у сфері охорони праці спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням2. До основних правових принципів у сфері охорони праці в Україні належать:

• пріоритет охорони життя та здоров'я працівників перед економічними інтересами;

• повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

• соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

• компетентність діяльності щодо забезпечення охорони праці;

• двосторонній зобов'язуючий (і працівника, і роботодавця) характер діяльності щодо додержання норм з охорони праці;

• встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

• встановлення та гарантування заходів самозахисту прав працівників на здорові та безпечні умови праці;

• обов'язковість відшкодування шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з виконанням трудових обов'язків;

• соціальне страхування ризику втрати працездатності та трудового доходу у зв'язку з нещасним випадком чи професійним захворюванням.

Загальним об'єктом охорони праці є працездатність як специфічна якість особи, тому для трудового права важливе значення має оцінка професійної працездатності особи (якісна характеристика здатності до певних видів діяльності та кількісна характеристика допустимих обсягів навантаження). Це дає можливість обмежити для конкретних категорій працівників виконання певних видів трудової діяльності чи знизити трудове навантаження (наприклад, для неповнолітніх, жінок, інвалідів).

Обмеження (заборони) виконання окремих видів трудової діяльності реалізуються як при прийнятті на роботу, так і у процесі здійснення трудової діяльності особи (наприклад, за наслідками медичних оглядів окремих категорій працівників тощо). Зниження трудового навантаження може виявлятися у встановленні певного режиму праці та відпочинку, зниженні норм виробітку, забороні залучення до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, виконанні роботи за сумісництвом тощо.

Таким чином, як міжгалузевий інститут охорона праці є цілісною системою норм різної галузевої належності, що регулює спеціальні заходи з охорони здоров'я окремих категорій громадян, зайнятих у сфері праці, від несприятливого впливу виробничих факторів на їхню пр ацез датність.

Останнім часом у сфері охорони праці визначаються стандарти вимог, які є обов'язковими для всіх роботодавців, удосконалюється механізм управління національною системою охорони праці, державного нагляду за додержанням законодавства щодо охорони праці в Україні.

Галузевий та вузькоспеціальний аспекти охорони праці. У юридичній літературі поняття "охорона праці" в галузевому аспекті розглядається в широкому і вузькому значенні. У широкому значенні під охороною праці розуміють фактично трудове право в цілому, тому що його норми враховують і захищають переважно права та інтереси працівників (як система всіх норм, що встановлені в інтересах працівників). У вузькоспеціальному значенні під охороною праці розуміють норми інституту трудового права, що містяться в різних джерелах права. До них належать:

• норми, що містять вимоги щодо забезпечення здорових і безпечних умов роботи, запобігають виробничому травматизму, загальним та професійним захворюванням;

• норми, що гарантують право працівника на працю в умовах, які відповідають вимогам безпеки та гігієни, захист працівника в разі отримання травми чи захворювання у період роботи, а також травм та захворювань, які пов'язані з виконанням його трудових обов'язків;

• норми, що забезпечують участь працівників та професійних спілок у встановленні умов праці;

• норми, що забезпечують здійснення нагляду та контролю за реалізацією зазначених вимог у сфері охорони праці;

• норми, що визначають відповідальність за порушення у сфері охорони праці.

Слід врахувати, що особливістю змісту норм і правил з охорони праці є припис їх додержуватися.

2.10.1. Класифікація електромагнітних полів і випромінювань

Категорія:   Підручники  Інші книги  Основи охорони праці

 

Біосфера впродовж усієї еволюції знаходилась під впливом електромагнітних полів, так званого фонового випромінювання, викликаного природними причинами. У процесі індустріалізації людство додало до цього цілий ряд факторів, посиливши фонове випромінювання. В зв'язку з цим ЕМП антропогенного походження почали значно перевищувати природний фон і дотепер перетворились у небезпечний екологічний фактор.

Класифікація ЕМП наведена на рис. 2.11.

Усі електромагнітні поля та випромінювання діляться на природні та антропогенні.

ЕМП природного походження. Навколо Землі існує електричне поле напруженістю у середньому 130 В/м, яке зменшується від середніх широт до полюсів та до екватора, а також за експоненціальним законом з віддаленням від земної поверхні. Спостерігаються річні, добові та інші варіації цього поля, а також

Рис 2 11 Класифікація ЕМП та випромінювань

випадкові його зміни під впливом грозових розрядів, опадів, завірюх, пилових бур, вітрів.

Наша планета також має магнітне поле з напруженістю 47,3 А/м< на північному, 39,8 А/м — на південному полюсах, 19,9 А/м — на магнітному екваторі. Це магнітне поле коливається з 80-річним та 11-річним циклами змін.

Земля постійно знаходиться під впливом ЕМП, які випромінює Сонце, у діапазоні в основному 10 МГц... 10 ГГц. Спектр сонячного; .випромінювання досягає і більш короткохвильової області, яка включає ■ в себе інфрачервоне (ІЧ), видиме, ультрафіолетове (УФ), рентгенівське' та гамма-випромінювання. Інтенсивність випромінювання змінюється; періодично, а також швидко та різко збільшується при хромосферних' спалахах

Розглянуті ЕМП впливали на біологічні об'єкти та зокрема на людину під час усього її існування Це дало змогу у процесі еволюції пристосуватися до впливу таких полів та виробити захисні механізми, які захищають людину від можливих ушкоджень за рахунок природних факторів. Однак все ж спостерігається кореляція між змінами сонячної активності (викликаними ними змінами електромагнітного випромінювання) і нервовими, психічними, серцево-судинними захворюваннями людей, а також порушенням умовно-рефлекторної діяльності тварин.

Антропогенні випромінювання фактично охоплюють усі діапазони. Розглянемо вплив радіохвильового випромінювання, зокрема випромінювання ВЧ та УВЧ діапазонів (діапазони ЗО кГц—500 МГц). Можливості прямого опромінення радіохвилями визначаються умовами їх розповсюдження, які залежать від довжини хвилі.

На довгих хвилях (10—1 км) ЕМП створюється хвилею, яка огинає земну поверхню та перешкоди, які на ній знаходяться (будинки, рослинність, нерівності місцевості), і йде між земною поверхнею та нижньою межею іонізаційного шару атмосфери. Вони майже не поглинаються грунтом. Сигнали потужних радіомовних станцій в цьому діапазоні фактично у будь-який час доби вільно розповсюджуються на далекі відстані.

Середні хвилі (1000—100 м) також достатньо добре огинають земну поверхню, хоча при цьому відхиляються перешкодами, які мають розмір, більший від довжини хвилі, та значно поглинаються грунтом. В зв'язку з цим віддаль розповсюдження середніх хвиль становить близько 500 км, а для обслуговування великих територій встановлюється мережа ретрансляційних станцій. В цьому діапазоні працюють радіостанції на суднах та аеродромна радіослужба. Та головну екологічну небезпеку створюють потужні радіомовні станції.

У діапазоні коротких хвиль (100—10 м) радіохвилі дуже сильно поглинаються грунтом, але для розповсюдження на велику відстань використовується к віддзеркалення від земної поверхні та від іоносфери. В цьому діапазоні працюють радіомовні станції та станції зв'язку.

На ультракоротких хвилях (10—1 м), які дуже поглинаються грунтом та майже не віддзеркалюються іоносферою, розповсюдження сигналів відбувається практично лише в межах прямої видимості. Для збільшення цієї зони використовують високо розміщені антени та ретранслятори, причому ЕМП утворюється внаслідок інтерференції прямого та віддзеркаленого променів. В цьому діапазоні працюють зв'язкові, радіомовні та телевізійні станції, розташовані, як правило, у місцях великої концентрації населення.

Випромінювання НВЧ діапазону. Активність впливу ЕМП різних діапазонів частот різна: вона значно зростає з ростом частоти та дуже серйозно впливає у НВЧ діапазоні. У даний діапазон входять дециметрові (100—10 см), синтиметрові (10—1 см) та міліметрові (10—1 мм) хвилі. Ці діапазони об'єднуються терміном „мікрохвильові".

Як і УВЧ, НВЧ випромінювання дуже поглинається грунтом та нд віддзеркалюється іоносферою. Тому розповсюдження НВЧ відбувається в межах прямої видимості.

На дециметрових хвилях працюють рядіомовні та телевізійні станції, які забезпечують в зв'язку із зниженням рівня перешкод вищу якість передачі інформації, ніж в УВЧ діапазоні.

Усі ділянки НВЧ діапазону використовуються для радіозв'язку в тому числі радіорелейного та супутникового. В цьому діапазон працюють практично усі радіолокатори.

Оскільки випромінювання НВЧ, поглинаючись поганопровідник середовищем, викликає іх нагрівання, цей діапазон широке використовується у промислових установках, які базуються н< використанні й інших ефектів, пов'язаних з НВЧ випромінюваннями Подібні установки використовуються і в побуті Вплив HBSвипромінювання на живі тканини дав підставу для розробку терапевтичної медичної апаратури. Зявдяки особливостям розповсюдження НВЧ саме цей діапазон використовується для передач енергії променем на великі відстані.

 

Основні поняття та визначення пожежної безпеки

Вогонь, що вийшов із-під контролю, здатний викликати значні руйнівні та смертоносні наслідки. До таких проявів вогняної стихії належать пожежі.

Пожежа - неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується у часі і просторі.

Залежно від розмірів матеріальних збитків пожежі поділяються на особливо великі (коли збитки становлять від 10000 і більше розмірів мінімальної заробітної плати) і великі (збитки сягають від 1000 до 10 000 розмірів мінімальної заробітної плати) та інші. Проте наслідки пожеж не обмежуються суто матеріальними втратами, пов'язаними зі знищенням або пошкодженням основних виробничих та невиробничих фондів, товарно-матеріальних цінностей, особистого майна населення, витратами на ліквідацію пожежі та її наслідків, на компенсацію постраждалим і т. ін. Найвідчутнішими, безперечно, є соціальні наслідки, які, передусім, пов'язуються з загибеллю і травмуванням людей, а також порушенням їх фізичного та психологічного стану, зростанням захворюваності населення, підвищенням соціальної напруги у суспільстві внаслідок втрати житлового фонду, позбавленням робочих місць тощо.

Не слід забувати й про екологічні наслідки пожеж, до яких, у першу чергу, можна віднести забруднення навколишнього середовища продуктами горіння, засобами пожежогасіння та пошкодженими матеріалами, руйнування озонового шару, втрати атмосферою кисню, теплове забруднення, посилення парникового ефекту тощо.

Цілком закономірно, що існує безпосередня зацікавленість у зниженні вірогідності виникнення пожеж і зменшенні шкоди від них. Досягнення цієї мети є досить актуальним і складним соціально-економічним завданням, вирішенню якого повинні сприяти системи пожежної безпеки.

Пожежна безпека об'єкта - стан об'єкта, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

 

Основними напрямками забезпечення пожежної безпеки є усунення умов виникнення пожежі та мінімізація її наслідків. Об'єкти повинні мати системи пожежної безпеки, спрямовані на запобігання пожежі, дії на людей та матеріальні цінності небезпечних факторів пожежі, в тому числі їх вторинних проявів. До таких факторів, згідно з ГОСТ 12.1.004-91, належать: полум'я та іскри, підвищена температура навколишнього середовища, токсичні продукти горіння й термічного розкладу матеріалів і речовин, дим, знижена концентрація кисню.

Вторинними проявами небезпечних факторів пожежі вважаються: уламки, частини зруйнованих апаратів, агрегатів, установок, конструкцій; радіоактивні та токсичні речовини і матеріали, викинуті зі зруйнованих апаратів та установок; електричний струм, пов'язаний з переходом напруги на струмопровідні елементи будівельних конструкцій, апаратів, агрегатів внаслідок пошкодження ізоляції під дією високих температур; небезпечні фактори вибухів, пов'язаних з пожежами; вогнегасні речовини.

21.2. Складові та загальна схема забезпечення пожежної безпеки

Системи пожежної безпеки - це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі та збитків від неї.

Відповідно до ГОСТ 12.1.004 -91 пожежна безпека об'єкта повинна забезпечуватися системою запобігання пожежі, системою протипожежного захисту і системою організаційно-технічних заходів.

Системи пожежної безпеки мають запобігти виникненню пожежі і впливу на людей небезпечних факторів пожежі на необхідному рівні. Потрібний рівень пожежної безпеки людей за допомогою зазначених систем, згідно з ГОСТ 12.1.004-91, не повинен бути меншим за 0,999999 відвернення впливу на кожну людину, а допустимий рівень пожежної небезпеки для людей не може перевищувати 10" впливу небезпечних факторів пожежі, що перевищують гранично допустимі значення на рік у розрахунку на кожну людину.

Об'єкти, пожежі на яких можуть призвести до загибелі або масового ураження людей небезпечними факторами пожежі та їх вторинними проявами, а також до значного пошкодження матеріальних цінностей, повинні мати системи пожежної безпеки, що забезпечують мінімально можливу імовірність виникнення пожежі. Конкретні значення такої імовірності визначаються проектувальниками та технологами.

Метою пожежної безпеки об'єкта є попередження виникнення пожежі на визначеному чинними нормативами рівні, а у випадку виникнення пожежі - обмеження її розповсюдження, своєчасне виявлення, гасіння пожежі, захист людей і матеріальних цінностей.

Основними вихідними даними при розробці комплексу технічних і організаційних рішень щодо забезпечення потрібного рівня пожежної безпеки в кожному конкретному випадку є чинна законодавча і нормативно-технічна база з питань пожежної безпеки, вибухопожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин, що застосовуються у виробничому циклі, кількість вибухопожежонебезпечних матеріалів і речовин і особливості виробництва. На основі цих вихідних даних визначаються такі критерії вибухопожежонебезпеки об'єкта, як категорії приміщень і будівель за вибуховою і пожежною небезпекою, а також класи вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зон. Саме залежно від категорії приміщень та будівель і класу зон за вибуховою і пожежною небезпекою, відповідно до вимог чинних нормативів, розробляються технічні і організаційні заходи і засоби забезпечення вибухопожежної безпеки об'єкта.

Згідно з викладеним вище на рис. 21.1 для більшої наочності у вигляді блок-схеми приведена загальна послідовність вирішення питань щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта. Характеристика окремих елементів цієї схеми і їх змістовне наповнення більш детально розглядаються далі.

Гранично допустима концентрація забруднюючих речовин (ГДК) — це максимальна маса шкідливої речовини в одиниці об'єму (мг/м3) окремих складових біосфери, періодичне чи постійне цілодобова дія якої (прямо чи через екологічні системи) на організм людей, тварин та рослин не викликає ніяких відхилень в нормальну їх функціонуванні протягом всього життя даного та наступних поколінь [1].

 

ГДК є єдиними для всієї території країни і на даний момент вони затверджені Мінздравом для більше як 200 шкідливих речовин, забруднюючих атмосферне повітря населених пунктів.

 

Всі шкідливі речовини по степені шкідливого впливу на людину діляться на чотири класи:

 

1 — особливо шкідливі;

2 — високо шкідливі;

3 — помірно шкідливі;

4 — мало шкідливі.

Чим шкідливіші речовини, тим складніші, масштабніші та значніші зусилля по охороні атмосферного повітря. Для кожної речовини, забруднюючої атмосферне повітря, на Україні встановлені два нормативи: максимальна разова та середньодобова ГДК.

 

Максимальна разова ГДК встановлюється для попередження рефлекторних реакцій у людини через подразнення рецепторів органів дихання (сприйняття неприємних запахів, чхання, алергічні явища, зміна біоелектричної активності головного мозку, світової чуттєвості очей та інше) при короткочасній дії (до 20 хв.) атмосферних забруднень. У зв'язку з тим, що концентрації забруднень в атмосферному повітрі не постійні в часі і змінюються в залежності від метеорологічних умов, рельєфу місцевості, характеру викиду, виду і інтенсивності забудови та інших причин, разові проби, у відповідності з вимогами стандартів повинні відбиратись регулярно декілька раз на добу протягом короткого проміжку часу (20 .30 хв.). Найвищі значення вмісту забруднюючих домішок в атмосферному повітрі, які отримані при аналізі багаточисельних відібраних проб, називають максимальною разовою концент­рацією.

 

Середньодобова ГДК встановлюється для попередження загальнотоксичної, канцерогенної, мутагенної та іншої прямої чи побічної шкідливої дії на людину в умовах тривалого довгого цілодобового вдихання. Середньодобова концентрація визначається як середньоарифметичне значення разових концентрацій, для яких вказаний термін часу відбору, чи як середній вміст шкідливих домішок в пробах атмосферного повітря, які відбираються протягом 24 годин без перерви чи з рівними інтервалами між відборами. Відбір проб регламентується ГОСТ 17.2.6.01—86. Найбільша концентрація кожної шкідливої речовини в приземному шарі не повинна перевищувати максимальну разову ГДК.

111 

1.3.1. Навчання з питань охорони праці при прийнятті на роботу і в процесі роботи

Організація навчання і перевірки знань з питань охорони праці працівників при підготовці, перепідготовці, підвищенні кваліфікації на підприємстві здійснюють працівники служби кадрів або інші спеціалісти, яким, керівником підприємства, доручена організація цієї роботи. Підготовка працівників для виконання робіт з підвищеною небезпекою здійснюється тільки в закладах освіти (професійно-технічні училища, центри підготовки, навчально-курсові комбінати), які одержали в установленому порядку ліцензію Міносвіти та дозвіл Держнаглядохоронпраці на проведення такого навчання. Для решти робіт підготовка, перепідготовка працівників за професіями можуть здійснюватися як в закладах освіти, так і на підприємстві. Навчальні плани та програми підготовки повинні передбачати теоретичне та практичне (виробниче) навчання з курсу „Охорона праці".

На підприємствах для перевірки знань працівників з питань охорони праці наказом керівника створюються постійно діючі комісії. Головами комісій призначаються заступники керівників підприємств, в службові обов'язки яких входить організація роботи з охорони праці. До складу комісій входять спеціалісти служби охорони праці, юридичної, виробничої і технічних служб, представники органів держнагляду за охороною праці та профспілок. Перед перевіркою знань працівників з питань охорони праці на підприємстві організовуються заняття: лекції, семінари та консультації.

Перевірка знань працівників з питань охорони праці проводиться за тими нормативними актами про охорону праці, додержання яких входить до їх службових обов'язків. Формою перевірки знань з питань охорони праці працівників є іспит, який проводиться за екзаменаційними білетами у вигляді усного опитування або шляхом тестування на автоекзаменаторі з наступним усним опитуванням. Результати перевірки знань працівників з питань охорони праці оформляються відповідним протоколом. Працівникам, які при перевірці знань з питань охорони праці виявили задовільні результати, видаються посвідчення, а при незадовільних результатах — працівник повинен протягом одного місяця пройти повторне навчання та повторну перевірку знань. При незадовільних результатах повторної перевірки знань питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним законодавством.

Навчання і перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб і_сдеціалістів відповідно до ДНАОП 0.00-8.01-93 „Перелік посад посадових осіб, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці" проводиться до початку виконання ними ,. роїх обов'язків, а також періодично, один раз на три роки. Тематичний план і програма навчання цієї категорії працівників складаються на основі типового тематичного плану і програми та з урахуванням вимог охорони праці для конкретних галузей і виробництв.

Заступники керівників (на яких покладені обов'язки з управління охороною праці) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, державних адміністрацій усіх рівнів, концернів, корпорацій та інших об'єднань підприємств, керівники структурних підрозділів виробничої сфери, спеціалісти служби охорони праці, члени комісії з перевірки знань з охорони праці цих органів, керівники та викладачі кафедр охорони праці вищих закладів освіти, галузевих і регіональних навчальних центрів з охорони праці, керівники підприємств, виробничих, науково-виробничих об'єднань чисельністю понад 500 працівників проходять навчання та перевірку знань у Національному науково-дослідному інституті охорони праці. Комісію з перевірки знань цієї категорії посадових осіб очолює Голова (заступник Голови) Комітету по нагляду за охороною праці України.

Посадові особи і спеціалісти, зазначені в додатку 4 Типового положення, проходять навчання з питань охорони праці в галузевих (відомчих) навчальних закладах, які в установленому порядку одержали дозвіл органів Держнаглядохоронпраці на проведення відповідного навчання. Перевірка знань цієї категорії посадових осіб і спеціалістів проводиться комісією відповідного вищого органу, склад якої затверджується наказом керівника.

Інші посадові особи і спеціалісти, які не зазначені в Переліку посадових осіб, навчання яких з питань охорони праці проводиться в навчальних закладах (додаток 4 Типового положення), проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці стосовно робіт, що вховдть до їх функціональних обов'язків, до початку роботи, а також періодично раз на три роки безпосередньо на підприємстві.

Посадові особи і спеціалісти невеликих підприємств, де немає можливості провести навчання безпосередньо на підприємстві та створити комісію з перевірки знань з питань охорони праці, а також приватні підприємці, що використовують найману працю, проходять навчання та перевірку знань у навчальних закладах, які отримали відповідний дозвіл органів Держнаглядохоронпраці. Посадові особи і спеціалісти, які при перевірці знань виявили незадовільні знання, повинні протягом одного місяця пройти повторне навчання та повторну перевірку знань з питань охорони праці.

За певних обставин (введення в експлуатацію нового устаткування, призначення на іншу посаду, на вимогу працівника держнагляду за охороною праці) посадові особи і спеціалісти можуть проходити позачергове навчання та перевірку знань з питань охорони праці.

Керівники підприємств, виробничих та науково-виробничих об'єднань, а також посадові особи цехів, дільниць, виробництв, де сталася техногенна аварія чи катастрофа, повинні протягом місяця пройти позачергове навчання та перевірку знань з питань охорони праці.

Посадові особи і спеціалісти, в службові обов'язки яких входить безпосереднє виконання робіт підвищеної небезпеки (ДНАОП 0.00-8.02-93) та робіт, що потребують професійного добору (ДНАОП 0.03-8.06-94), при прийнятті на роботу проходять на підприємстві попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці стосовно конкретних виробничих умов, а надалі — періодичні перевірки знань у строки, встановлені відповідними нормативними актами про охорону праці, але не рідше одного разу на рік.

Програми попереднього спеціального навчання розробляються відповідними службами підприємств з урахуванням конкретних виробничих умов і відповідних їм чинних нормативних актів про охорону праці та затверджуються їх керівниками.

 

БЕЗПЕКА ПРИ ВАНТАЖНО-РОЗВАНТАЖУВАЛЬНИХ РОБОТАХ І НА ТРАНСПОРТІ

3.3.1. БЕЗПЕКА ПРИ ВАНТАЖНО-РОЗВАНТАЖУВАЛЬНИХ РОБОТАХ

Вантажно-розвантажувальні роботи в залежності від ступеня небезпеки поділяються на чотири групи:

— малонебезпечні (метали, лісо- та будматеріали);

— небезпечні (з огляду на великі габаритні розміри);

— пилові та гарячі (цемент, крейда, вапно, асфальт);

— небезпечні (предмети і речовини, котрі при транспортуванні, вантажно-розвантажувальних роботах і зберіганні можуть стати причиною вибуху, пожежі або пошкодження транспортних засобів,

будівель і споруд, загибелі, каліцтва, отруєння, опіків, опромінення або захворювання людей або тварин).

За масою одного місця вантажі поділяються на три категорії:

— масою менше 80 кг, а також сипкі, дрібноштучні;

— масою від 80 до 500 кг;

— масою понад 500 кг.

Особливих заходів безпеки слід дотримуватись при транспортуванні небезпечних речовин, котрі можуть викликати пожежі, вибухи, отруєння працівників. Небезпечні речовини поділяються на дев'ять класів: 1 — вибухові речовини; 2 — гази; 3 та 4 — легкозаймисті рідини, речовини і матеріали; 5 — окислювальні речовини; 6 — отруйні та інфекційні речовини; 7 — радіоактивні; 8 — їдкі і корозійно активні речовини; 9 — інші.

На упаковці з небезпечними вантажами, крім стандартного маркування, повинні бути знаки небезпеки. Знак має форму квадрата, який окантований чорною рамкою, повернений на кут і поділений на два однакових трикутника. У верхньому трикутнику наносять символ небезпеки. У нижньому кутку нижнього трикутника робиться напис про небезпечність вантажу. Під ним можуть бути нанесені написи про заходи обережності.

Вантажно-розвантажувальні роботи необхідно виконувати під керівництвом відповідальної особи, що призначається адміністрацією підприємства. Ця особа перевіряє справність вантажопідіймальних механізмів, такелажу, пристосувань та іншого інвентаря, інструктує робітників, пояснюючи їм їх обов' зки, послідовність виконання операцій та значення застосовуваних при цьому сигналів. Вантажно-розвантажувальні роботи слід виконувати із застосуванням засобів малої механізації (візки, лебідки, вагонетки) та за допомогою підіймально-транспортного обладнання. Проведенню цих робіт передує складання технологічних карт і проектів виконання робіт. На місці виконання робіт вивішуються знаки безпеки. Для штучних вантажів застосовуються піддони, контейнери, пакетоформувальні засоби, а для сипких — пневмотранспорт, що виключає забруднення повітря. При виникненні небезпечної ситуації особа, відповідальна за проведення робіт, повинна вжити запобіжних заходів або припинити їх.

Майданчики, де проводяться вантажно-розвантажувальні роботи, повинні мати рівне та тверде покриття або твердий грунт, мати ухил не більше 5°, а також природне і штучне освітлення.

До робіт з вантажопідіймальними пристроями допускаються особи не молодші 18 років, які пройшли медичний огляд і спеціальне навчання, склали іспит кваліфікаційній комісії і одержали посвідчення.

У випадку, коли вага вантажу перевищує 50 кг, а також при підійманні вантажів на висоту понад 3 м слід застосовувати засоби механізації.

Правила складування вантажів: висота штабеля не повинна перевищувати 6 м для нерозбірної тари і 4,5 м — для складаної тари; З м — для вантажів у ящиках при ручному навантаженні та 6 м — при механізованому; для барабанів з карбідом кальцію — не більше двох ярусів, для кошиків з бутлями агресивних речовин — в один ряд. Ширина головного проходу в закритих складах повинна бути не менше 3 м. Під час виконання вантажно-розвантажувальних робіт з вантажами третьої та четвертої груп необхідно застосовувати засоби індивідуального захисту.

3.3.2. БЕЗПЕКА ПІДІЙМАЛЬНО-ТРАНСПОРТНОГО ОБЛАДНАННЯ

До підіймально-транспортних відносяться транспортувальні і вантажопідіймальні машини. До вантажопідіймальних машин відносяться підіймачі та крани. Серед підіймачів найбільш поширені—ліфти, електро-та автонавантажувачі. Серед вантажопідіймальних кранів широко використовуються баштові, козлові, мостові крани, кран-балки та електроталі. Аналіз травматизму при експлуатації підіймально-транспортних машин в різних галузях промисловості показує, що більшість нещасних випадків, а серед них — з важким наслідком, — припадає на роботи, при виконанні котрих використовуються вантажопідіймальні машини.

Робоча зона вантажопідіймальних машин є небезпечною зоною. Вона є джерелом виробничої небезпеки для обслуговуючого персоналу та для сторонніх осіб, котрі можуть опинитись тут. Робота біля вантажопідіймальних та транспортних машин є джерелом підвищеної небезпеки, тому що виконувати роботу за допомогою цих машин можна лише

До підіймально-транспортних відносяться транспортувальні і вантажопідіймальні машини. До вантажопідіймальних машин відносяться підіймачі та крани. Серед підіймачів найбільш поширені – ліфти, електро та автонавантажувачі. Серед вантажопідіймальних кранів широко використовуються баштові, козлові, мостові крани, кран-балки та електроталі. Аналіз травматизму при експлуатації підіймально-транспортних машин в різних галузях промисловості показує, що більшість нещасних випадків, а серед них – з важким наслідком, – припадає на роботи, при виконанні котрих використовуються вантажопідіймальні машини.

 

Робоча зона вантажопідіймальних машин є небезпечною зоною. Вона є джерелом виробничої небезпеки для обслуговуючого персоналу та для сторонніх осіб, котрі можуть опинитись тут. Робота біля вантажопідіймальних та транспортних машин є джерелом підвищеної небезпеки, тому що виконувати роботу за допомогою цих машин можна лише знаходячись всередині зон їхньої дії. Небезпеки, з котрими стикаються люди, пов’язані переважно з ненавмисним контактом з рухомими частинами обладнання та можливими ударами від предметів, що подають, а також при висипанні частини вантажу і з падінням самого обладнання. Це стосується і самохідного обладнання, котре нерідко переміщується з великою швидкістю. В цьому випадку додається наїзд та удар при зіткненні.

 

Особливістю підіймально-транспортних машин є переміщення цих машин та вантажів, котрі ними переміщуються. Конструкція підіймально-транспортних машин містить велику кількість рухомих частин. Це зумовлює їх потенційну травмонебезпечність. Під час роботи вантажопідіймальних кранів велика ймовірність динамічного впливу на елементи будівельних конструкцій. Внаслідок обриву канатів та ланцюгів, за котрі піднімається вантаж, можливі важкі наслідки: руйнування крана при перевантаженні або втраті стійкості, „набігання” вантажу на елементи конструкції крана або його зісковзування з вантажо-захоплювального пристроя.

 

До вантажопідіймальних кранів ставляться підвищені вимоги щодо міцності та надійності їх кінематичних ланок, а також їх стійкості. Оскільки керування більшістю кранів здійснюється з кабін, розташованих на них, то необхідно дотримуватись вимог щодо профілактики травматизму і загорань під час їх експлуатації. Актуальною є проблема забезпечення відповідних умов праці, зокрема оптимальних або допустимих значень параметрів мікроклімату, чистоти повітря робочої зони, освітлення, зниження вібрацій та шуму. Вантажопідіймальні крани повинні бути обладнані наступними запобіжними пристроями: сигналізацією, кінцевими вимикачами для автоматичної зупинки механізмів пересування крану, ходового візка та підіймання вантажозахоплювальних органів; блокуванням для автоматичного зняття напруги з крана при виході людини на галерею, блокуванням дверей кабіни; дзвінка для сигналізації; протиугінними пристроями; анемометрами для визначення швидкості вітру при роботі на відкритому місці.

 

Обмежувач вантажопідіймальності. Обмежувач вантажопідіймальності (рис. 1) призначений для запобігання поломок механізмів та падіння крана у випадку перевантаження. У кранів з електричним та дизель-електричним приводами обмежувач вантажопідіймальності вмикається в електричну схему, а у кранів з механічним приводом – в схему спеціальних виконавчих механізмів. Принцип роботи обмежувача: одна ланка вантажного каната в баштовому крані спирається на блок обмежувача вантажопідіймальності, встановленого на головці башти. Канат натягується під час підіймання вантажу і через блок навантаження передається на важіль. Важіль повертається, тяга деформує пружне динамометричне кільце давача зусиль. Давач зусиль перетворює зусилля динамометричного кільця в електричний сигнал, пропорційний зусиллю, що прикладене.

 

 

 

Обмежувач та вказівник висоти підіймання стріли. Обмежувач та, вказівник висоти підіймання стріли (рис. 2) призначений для обмеження верхнього крайнього та нижнього її положення. Регулюванням обмежувача та вказівника вильоту стріли можна досягнути того, щоб при встановленні й стріли на мінімальному та максимальному вильотах спрацьовували кінцеві вимикачі. Обмежувач – вказівник повинен перевірятись щомісячно при й холостому ввімкненні стріли та після кожного монтажу крана. Надійність спрацювання обмежувача перевіряють трикратним підійманням стріли при мінімальному вильоті та опусканням стріли при максимальному.

 

Обмежувач висоти підіймання гака (рис. 3) призначений для запобігання впирання гакової обойми в блок або стрілу і являє собою пристрій, котрий автоматично вимикає вантажну лебідку під час підходу гака до блока головки стріли. Обмежувач встановлюється на головці стріли. Принцип дії: в головній частині стріли встановлено кінцевий вимикач, важіль 2 котрий під дією упора 1 вимикає струм. При цьому ланка кінцевого вимикача замкнена. При підійманні гака понад припустиму висоту упор гакової обойми піднімає важіль і ланка розмикається. Принцип роботи обмежувача, котрий встановлюється на барабанні лебідки, базується на відліку обертів барабана під час навивання каната.

Обмежувач повороти башти (рис. 4) призначений для обмеження куга закручування кабеля в межах двох обертів. Він складається з кінцевого шпиндельного вимикача ВУ-250 1, встановленого на спеціальному кронштейні 2 на внутрішній обичайці поворотної платформи 3. Обмежувач приводиться в дію за допомогою шестерні, насадженої на вісь вимикача і зчепленої з вінцем опорно-поворотного круга 4. Під час роботи крана контакти замкнені і він може обертатись в обидва боки. При підході до» крайнього положення ролик розмикальної шайби натискає на виступ собачки і звільняє важіль, котрий під дією пружин розмикає контакти. При, цьому обертання крана припиняється і поворот можна здійснити лише в зворотному напрямку, оскільки друга пара нерухомих контактів замкнена.

Він призначений для вимкнення механізму пересування в кінцевих ділянках підкранового шляху. До його складу входить кінцевий вимикач 1 типу КУ-504 встановлений на рамі одного з ведучих візків, та упори 2, встановлені в кінцевих ділянках підкранового шляху. При підході до кінцевих ділянок підкранового шляху вилка кінцевого вимикача впирається в спеціальні упори, прикріплені до шпаги, повертається, розмикає електричне коло; електродвигуни механізму пересування вимикаються. Регулювання обмежувача пересування полягає в правильному встановленні упорів кінцевих вимикачів.

 

Обмежувач вильоту каретки. Він складається з кінцевого вимикача ВУ-250А, котрий приводиться в рух ланцюговою передачею від барабана лебідки пересуванням каретки.

 

Протиугінні пристрої. З метою запобігання випадкового пересування та перекидання крана під дією сильного вітру, внаслідок просідання підкранового шляху та інших факторів в нижній частині рами ходових візків між колесами встановлюють кліщові захвати (рис. 6). Кліщові захвати баштових кранів серії КБ працюють з губками, постійно підведеними під головку рейки. Це підвищує безпеку роботи крана, оскільки при цьому виключається можливість сходу візків з рейок та перекидання крана.

Анемометри. Вони призначені для вимірювання швидкості вітру та автоматичного ввімкнення сирени, котра сповіщає про силу вітру, при котрій слід припинити роботу крана. Анемометр М95 складається з давача швидкості вітру та вказівного пульта, з’єднаних між собою кабелем. Анемометри на заводі-виготовлювачі налаштовуються на задану граничну швидкість вітру для робочого стану крана. Анемометр сигналізує, якщо швидкість вітру досягає цього значення. Шкала прилада забезпечує спостереження за швидкостями вітру від 2 до 25 або від 2 до 50 м/с.

 

Сигналізація. Для світлової сигналізації передбачене ввімкнення ламп: зеленої – якщо швидкість вітру менша, ніж гранична; жовтої – якщо з’являються пориви вітру, швидкість котрих сягає граничного значення; червоного – коли швидкість вітру та тривалість його поривів небезпечні; для роботи крана. Для захисту давача швидкості вітру, котрий встановлений на верхній частині башти, передбачено блискавкозахист. Вказівний пульт анемометра встановлюється в кабіні машиніста. Звуковий сигналізатор небезпеки наближення до ЛЕП. Стрілові самохідні крани обладнуються приладами, котрі сповіщають звуковим Сигналом про наближення стріли крана до проводів електричної мережі бо до лінії електропередач.

ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКА

ЕЛЕКТРОТРАВМАТИЗМ ТА ДІЯ  ЕЛЕКТРИЧНОГО  СТРУМУ  

НА  ОРГАНІЗМ  ЛЮДИНИ

З кожним роком зростає виробництво та споживання електроенергії, а відтак і кількість людей, які в процесі своєї життєдіяльності використовують (експлуатують) електричні пристрої та установки. Тому питання електробезпеки набувають особливої ваги.

Динаміка зростання світового виробництва електроенергії

Роки 1970 1980 1990 2000

% до 1960р. 175 235 320 415

Електробезпека — це система організаційних та технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого та небезпечного впливу електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичної електрики.

Аналіз виробничого травматизму показує, що кількість травм, які спричинені дією електричного струму є незначною і складає близько 1 %, однак із загальної кількості смертельних нещасних випадків частка електротравм вже складає 20—40% і займає одне з перших місць. Найбільша кількість випадків електротравматизму, в тому числі із смертельними наслідками, стається при експлуатації електроустановок напругою до 1000 В, що пов'язано з їх поширенням і відносною доступністю практично для кожного, хто працює на виробництві. Випадки електротравматизму, під час експлуатації електроустановок напругою понад 1000 В нечасті, що обумовлено незначним поширенням таких електроустановок і обслуговуванням їх висококваліфікованим персоналом.

Основними причинами електротравматизму на виробництві є: випадкове дотор¬кання до неізольованих струмопровідних частин електроустаткування; використання несправних ручних електроінструментів; застосування нестандартних або несправних переносних світильників напругою 220 чи 127 В; робота без надійних захисних засобів та запобіжних пристосувань; доторкання до незаземлених корпусів електроустаткування, що опинилися під напругою внаслідок пошкодження ізоляції; недотримання правил улаштування, технічної експлуатації та правил техніки безпеки при експлуатації електроустановок та ін.

Електроустаткування, з яким доводиться мати справу практично всім працівникам на виробництві, становить значну потенційну небезпеку ще й тому, що органи чуття людини не здатні на відстані виявляти наявність електричної напруги. В зв'язку з цим захисна реакція організму проявляється лише після того, як людина потрапила під дію електричної напруги. Проходячи через організм людини електричний струм справляє на нього термічну, електролітичну, механічну та біологічну дію.

Термічна дія струму проявляється опіками окремих ділянок тіла, нагріванням кровоносних судин, серця, мозку та інших органів, через які проходить струм, що призводить до виникнення в них функціональних розладів.

Електролітична дія струму характеризується розкладом крові та інших органічних рідин, що викликає суттєві порушення їх фізико-хімічного складу.

Механічна дія струму проявляється ушкодженнями (розриви, розшарування тощо) різноманітних тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту.

Біологічна дія струму на живу тканину проявляється небезпечним збудженням клітин та тканин організму, що супроводжується мимовільним судомним скороченням м'язів. Таке збудження може призвести до суттєвих порушень і навіть повного припинення діяльності органів дихання та кровообігу.

Подразнення тканин організму внаслідок дії електричного струму може бути прямим, коли струм проходить безпосередньо через ці тканини, та рефлекторним (через центральну нервову систему), коли тканини не знаходяться на шляху проходження струму.

3.6.4. Пожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин

 

Горючість (спалимість) - це здатність речовини або матеріалу до горіння (рис . 3 . 54) . За показником горючості всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі

Негорючі - речовини та матеріали не здатні до горіння на повітрі нормального складу Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції

Важкогорючі - це речовини не здатні до займання в повітрі від

джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини . Наприклад, асфальтобетон, фіброліт

Горючі - матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення

До них належать всі органічні матеріали В свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії без попереднього нагрівання та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання

Температура спалаху - найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння За температурою спалаху розрізняють:

- легкозаймисті рідини (ЛЗР) - рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61°С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт);

- горючі рідини (ГР) - рідини, які мають температуру спалаху понад 61°С . у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін)

Займання - початок горіння під дією джерела запалювання Температура займання - найменша температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.

Температура спалахування - найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння

Температура спалаху - найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення полум'янистого горіння Температури спалаху та спалахування належать до показників пожежовибухонебезпечності лише рідин та твердих речовин

Температура у вогнищі пожежі досягає 700-900°С . Особливістю пожеж, що розпочинаються у приміщенні з закритими дверима та вікнами, є порівняно повільний розвиток горіння протягом перших 30-40 хвилин через недостатню кількість повітря в зоні горіння

На розвиток пожежі у приміщеннях та спорудах значно впливає здатність окремих будівельних елементів чинити опір впливу теплоти, тобто їх вогнестійкість (рис 3 55)

Вогнестійкість - це здатність конструкцій, матеріалів затримувати поширення вогню, виражена в

годинах Усі будови і споруди за вогнестійкістю поділяються на 5 ступенів Ступінь вогнестійкості залежить від вогнетривкості та займистості будівельних конструкцій, а також від межі поширення вогню по цих конструкціях

У будівлях 1-го ступеню вогнестійкості всі конструктивні елементи неспалимі, з високою межею вогнестійкості (1,5-3 години)

2-го ступеню - також негорючі, але з меншою межею вогнестійкості (0,5-2,5 год . ) .

3-го ступеню - будови, які мають основні несучі конструкції негорючі, а ненесучі (міжповерхові й перекриття на горищі) - важкогорючі (0,25-2 год . ) .

4-го ступеню - будови, які мають всі конструкції важко спалимі (0,25-0,5 год )

5-го ступеню - всі конструкції горючі .

Багато неорганічних матеріалів хоч і не горять, але мають порівняно невелику термічну стійкість Наприклад, вапняки і мармур руйнуються при температурі 300-400°С, а шифер і азбоцементні вироби при температурі 300°С втрачають воду, стають крихкими, а при температурі 600°С при попаданні на них води - розтріскуються

Межа вогнестійкості - це час (у годинах) від початку вогневого стандартного випробування зразків до виникнення одного з граничних станів елементів та конструкцій (втрата несучої та теплоізолюючої спроможності, щільності)

Межа поширення вогню - максимальний розмір пошкоджень, см, яким вважається обвуглення або вигорання матеріалу, що визначається візуально, а також оплавлюванням термопластичних матеріалів

Пожежовибухонебезпечність об’єкта.

Класифікація виробництв за вибухо- та пожежонебезпекою

Для створення дієвої системи протипожежного захисту виробничих будівель і споруд є необхідність визначити категорії приміщень по вибухонебезпечності і пожежній небезпеці згідно ОНТП 24-86

Категорія приміщення	Характеристика речовин і матеріалів, які знаходяться в приміщенні
А вибухопожежна	Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалахування не більше 28С в такій кількості, що можуть створити вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при загорянні яких розвивається розрахунковий надмірний тиск вибуху в приміщенні, більше 5кПа. Речовини і матеріали, які можуть вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря чи один з одним в такій кількості, що тиск буде більший за 5кПа.
Б вибухопожежо небезпечна	Горючий пил чи волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалахування більшою за 28С, горючі рідини в такій кількості, що можуть створити вибухонебезпечні пилоповітряні чи пароповітряні суміші, при загорянні яких розвивається розрахунковий надмірний тиск більший за 5кПа.
В пожежонебезпечна	Горючі і важкогорючі рідини, тверді горючі і важкогорючі речовини і матеріали (у тому числі пил і волокна), речовини і матеріали, які при взаємодії з водою, киснем повітря чи одне з одним можуть горіти тільки при умові, коли приміщення в яких вони є в наявності чи обертаються, не відносяться до категорії А і Б.
Г	Негорючі речовини і матеріали в гарячому розпеченому чи розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променевого тепла, іскор та вогню; Горючі гази, рідини і тверді речовини, котрі спалюються чи утилізуються в якості горючого;
Д	Негорючі речовини і матеріали в холодному стані допускаєтьсявідносити до категорії Д приміщення в яких знаходяться горючі рідини в системах змащування, охолодження і гідроприводу обладнання в кількості не більше 60кг на одиницю обладнання при тиску не більше 0,2МПа, кабельні електропроводів та електрообладнання, окремі предмети меблів на місцях.

Пожежна характеристика будівельних матеріалів та конструкцій

Виробничі будівлі і споруди будуються із різноманітних будівельних конструкцій, які мають різні межі вогнестійкості і розповсюдження вогню. Ступінь вогнестійкості характеризує можливості будівлі в цілому опиратись руйнуванню в умовах пожежі.

Усі будівлі і споруди поділяються на вісім ступенів по вогнестійкості:

Перевірка відповідності будівельних конструкцій вимогам пожежної безпеки визначається методом порівняння: порівнюються фактичні ступені вогнестійкості будівельних конструкцій, межі розповсюдження вогню по конструкціях з необхідними.

Система попередження пожеж

Одним із основних принципів у системі попередження пожеж є положення про те, що горіння (пожежа) можливе лише за певних умов. Такою умовою є наявність трьох факторів: горючої речовини, окислювача та джерела запалювання. Крім того, необхідно, щоб горюча речовина була нагріта до необхідної температури і знаходилась у відповідному кількісному співвідношенні з окислювачем, а джерело запалювання мало необхідну енергію для початкового імпульсу (запалювання). Так сірником не можливо запалити дерев'яну колоду, в той же час аркуш паперу л,егко загориться.

До окислювачів належать хлор, фтор, оксиди азоту та інші речовини, однак з практичної точки зору найбільш важливе значення має горіння, яке виникає при оксидуванні горючої речовини киснем повітря. Зі зменшенням вмісту кисню в повітрі уповільнюється швидкість ! горіння, а при вмісті кисню менше 14% .(норма 21%) горіння більшості речовин стає неможливим. Окислювач разом з горючою речовиною утворює так зване горюче середовище.

Система попередження пожеж виключає два основних напрямки: запобігання формуванню горючого середовища і виникненню в цьому середовищі (чи внесенню в нього) джерела запалювання.

Запобігання формуванню горючого середовища досягається: застосуванням герметичного виробничого устаткування; максимально можливою заміною в технологічних процесах горючих речовин та матеріалів негорючими; обмеженням кількості пожежо- та вибухонебезпечних речовин при використанні та зберіганні, а також правильним їх розміщенням; ізоляцією горючого та вибухо­небезпечного середовища; організацією контролю за складом повітря в приміщенні та контролю за станом середовища в апаратах; застосуванням робочої та аварійної вентиляції; відведенням горючого середовища в спеціальні пристрої та безпечні місця; використанням інгібуючих (хімічно активні компоненти, що сприяють припиненню пожежі) та флегматизуючих (інертні компоненти, що роблять середовище негорючим) добавок.

Запобігання виникненню в горючому середовищі джерела запалювання досягається: використанням устаткування та пристроїв, при роботі котрих не виникає джерел запалювання; використання електроустаткування, що відповідає за виконанням класу пожежо- та вибухонебезпеки приміщень та зон, групі і категорії вибухонебезпечної суміші; обмеження щодо сумісного зберігання речовин та матеріалів; використання устаткування, що задовшьняє вимогам електростатичної іскробезпеки; улаштуванням блискавкозахисту; організацією автоматичного контролю параметрів, що визначають джерела запалювання; заземленням устаткування, видовжених металоконструкцій; використання при роботі з ЛЗР інструментів, що виключають іскроутворення; ліквідацією умов для самоспалахування речовин і матеріалів.

Система попередження пожеж об'єднується загальним поняттям — пожежна профілактика.

Пожежна профілактика — це комплекс організаційних заходів та технічних засобів, спрямованих на запобігання можливого виникнення пожежі чи зменшення її негативних наслідків і створення умов для пожежогасіння.

Пожежна профілактика передбачає оцінку пожежної і вибухово-виробничої небезпеки та здійснення різних способів і засобів захисту:

- технологічних (автоматичне блокування, сигналізація і ін.);

- будівельних (димовидалення, легкорозбірні конструкції, шляхи евакуації, брандмауери і ін.);

- організаційних (створення пожежно-рятувальних частин, газорятувальних служб і ін.).

Система попередження пожеж має забезпечувати необхідний рівень безпеки працюючих і матеріальних цінностей. Її призначення полягає у тому, щоб:

- унеможливити виникнення пожеж;

- у разі виникнення пожежі гарантувати максимальну безпеку людей;

- забезпечувати одночасну пожежну безпеку як для працюючих, так і для матеріальних цінностей;

- попереджувати та не допускати негативного впливу на працюючих небезпечних чинників пожежі.

Об'єкти, на яких пожежі можуть призвести до ураження працюючих унаслідок впливу небезпечних чинників, пов'язаних з пожежею, повинні розробляти чітку систему заходів попередження пожеж.

Роль громадських об`єднань у галузі охорони праці

     Відповідно до Закону України „Про охорону праці” (ст. 46)  громадський

контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють:  трудовіколективи через обраних ними уповноважених;  професійні  спілки  —  в  особісвоїх виборчих органів і представників.

     Уповноважені трудових колективів з питань охорони  праці,  їх  основні

обов'язки і права.

     Інститут уповноважених трудових  колективів  з  питань  охорони  праці

створюється на підприємствах, в  установах  та  організаціях  незалежно  від

форм власності, видів їх діяльності та чисельності працюючих для  здійснення

громадського  контролю  за  додержанням  законодавства  про  охорону  праці.

Діяльність  уповноважених  проводиться  на  підставі  Положення  про  роботууповноважених трудових колективів з питань охорони праці, яке  розробляєтьсявідповідно  до  Типового  положення  і  затверджується  загальними   зборами(конференцією) трудового колективу підприємства.

     Уповноважені з питань охорони праці  обираються  на  загальних  зборах Уповноважені з питань охорони праці  обираються  на  загальних  зборах

(конференції)  колективу   підприємства   або   цеху,   дільниці   з   числа

досвідчених, та ініціативних працівників на  строк  дії  повноважень  органу

самоврядування трудового колективу.  Працівник,  який  згідно  з  посадовими

обов'язками відповідає за організацію безпечних та нешкідливих  умов  праці,

не може бути уповноваженим з  питань  охорони  праці.  Чисельність  останніхвизначається рішенням загальних  зборів  (конференції)  трудового  колективузалежно  від  конкретних  умов  виробництва  та  необхідності   забезпечення  безперерізного громадського контролю за  станом  безпеки  та  умов  праці  в

кожному  виробничому  підрозділі.  Уповноважені,  в  місячний  термін  після

обрання, за рахунок власника  проходять  навчання  з  питань  охорони  праці

відповідно до програми,  розробленої  службою  охорони  праці  підприємства,

погодженої з органом самоврядування трудового  колективу  та  профспілкою  ізатвердженої керівником підприємства.

     Свої обов'язки уповноважені  з  питань  охорони  праці  виконують,  як

правило, в процесі виробництва,  безпосередньо  на  своїй  дільниці,  зміні,

бригаді. Уповноважені з питань охорони праці не рідше  одного  разу  на  рік

звітують  про  свою  роботу  на  загальних  зборах  (конференції)  трудового

колективу, котрим вони обрані.

     Відповідно до Типового положення, уповноважені з питань охорони праці,

з метою  створення  безпечних  і  нешкідливих  умов  праці  на  виробництві,

оперативного усунення виявлених порушень здійснюють контроль за:

- виконанням вимог законодавчих та нормативних актів про охорону праці;

- забезпеченням працівників інструкціями, положеннями з охорони праці,  які

 діють в межах підприємства, та додержання їх вимог працівниками;

- своєчасним і правильним  розслідуванням,  документальним  оформленням  та

 обліком нещасних випадків та професійних захворювань;

- використанням фонду охорони праці підприємства за його  призначенням,  та

 інше.

     Уповноважені  з  охорони  праці  можуть  і   повинні   залучатися   до

розроблення  розділу  „Охорона  праці”  колективних   договорів   та   угод,

комплексних перспективних планів з охорони праці, до  роботи  в  комісіях  з

питань  атестації  робочих  місць.  Вони  беруть  участь:   в   комісіях   з

розслідування професійних захворювань і нещасних  випадків  на  виробництві,

якщо потерпілий не є членом профспілки; у  вирішенні  питання  про  зниження

розміру одноразової  допомоги  потерпілому  від  нещасного  випадку  у  разі

невиконання працівником вимог  нормативних  документів  про  охорону  праці;

розгляду факту наявності виробничої ситуації, небезпечної  для  здоров'я  чи

життя  працівника  або  для  людей,  які  його  оточують,  і   навколишнього

природного середовища, у випадку відмови працівника виконувати з цих  причин

доручену йому роботу.

     Уповноважені з охорони праці мають право:

     Гарантії для уповноважених з питань охорони праці щодо звільнення їх з

роботи  з  ініціативи  власника  або  притягнення   до   дисциплінарної   чи

матеріальної  відповідальності  передбачається  у   колективному   договорі.

Уповноважений може бути відкликаний до закінчення терміну своїх  повноважень

у разі незадовільного їх  виконання  тільки  за  рішенням  загальних  зборів

(конференції) трудового колективу, який його обирав.

     Повноваження і права профспілок у здійсненні контролю  за  додержанням

законодавства про охорону праці

     Законом України „Про охорону праці”  на  профспілки  покладено  чимало

повноважень в галузі охорони праці, виконання  яких  вони  здійснюють  через

свої  виборні  органи  та  представників.   Головною   метою   і   завданням

представників профспілок є захист прав та законних інтересів  працівників  у

сфері охорони праці, надання їм практичної допомоги у вирішенні цих питань.

     Відповідно  до  Закону  України  „Про  охорону   праці”   представники

профспілок беруть участь у вирішенні таких основних питань:

     Безпосередніми виконавцями функцій профспілок на підприємствах, згідно

з Законом  України  "Про  охорону  праці",  є  профспілковий  комітет,  його

комісія з питань охорони праці,  цехові  комітети,  профгрупи  і  громадські

інспектори з охорони праці. Функції і обов'язки цих громадських формувань  і

к  права  викладені  у  відповідних   положеннях,   затверджених   президією

Федерації профспілок України від 20 вересня 1994 р.

     Оскільки зміст роботи громадських інспекторів профспілкових  комітетів

та уповноважених з питань охорони праці трудових колективів  багато  в  чому

збігаються,  то  розгляд  даного  питання  опускається,  так  як  воно  щодо

уповноважених досить детально висвітлене в попередній частині підрозділу.

     Підтвердженням сказаного може слугувати і той факт, що  відповідно  до

Типового положення про роботу  уповноважених  трудових  колективів,  останніможуть бути одночасно і представниками профспілок з питань охорони праці.  Втой же час, за рішенням трудового колективу обов'язки  уповноважених  можуть

бути покладені на громадських інспекторів з охорони праці профспілок.  Разом

з тим, необхідно зазначити, що профспілковий комітет має дещо  ширші  права.

Зокрема,  він  має  право  внести  власнику,  державним  органам  управління

подання  з  будь-якого  питання  охорони  праці  та   домагатися   від   них

аргументованої відповіді. Більше того, відповідно до ст. 45 КЗпП  на  вимогу

профспілкового комітету, який підписав  за  дорученням  трудового  колективу

колективний договір, власник або уповноважений ним орган  повинен  розірвати

трудовий договір (контракт) з  будь-яким  керівником  або  усунути  його  із

займаної посади, якщо він порушує  законодавство  про  працю  і  не  виконує

заходи або вимоги Колективного договору, у тому числі  і  з  питань  охорони

праці.

     Значна роль профспілкових комітетів щодо профілактики  травматизму  та

професійних  захворювань.  На  засіданнях  своїх  колективних  органів  вони

розглядають причини нещасних  випадків,  особливо  з  важкими  наслідками  і

дають принципову оцінку діяльності власника щодо  підвищення  рівня  безпеки

праці на виробництві. важливою функцією  профспілкового  комітету  є  захист

інтересів членів профспілки та інших працівників  при  розгляді  конфліктних

ситуацій з будь-яких питань охорони праці.

12. Який вплив шуму та вібрації на людину та які існують засоби захисту проти їх дії?

Виробничий шум — це хаотична сук різних за силою і частотою звуків, що виникають у пов сер-щі і безпосер впливають на працездатність. Джерела шуму: всі види транспорту, насоси, промислові об’єкти, пневматичні та електричні інструменти, верстати, будівельна техніка тощо.  Вимірювання шуму на роб місцях здійсн шумовимірювачами та аналізаторами спектра шуму. Рівень шуму на роб місцях потрібно контролювати не менше 1 разу/рік.

Шум несприятливо впливає на людину. У робітників, які мають справу з гуркотливими машинами та механізмами, виникають стійкі порушення слуху, що нерідко призводить до професійних захворювань (глухуватості і глухоти).

Зниження шуму можна досягти шляхом заміни металу іншими матеріалами — пресованим текстолітом, капроном та різними пластмасами. Захист від високочастотного шуму забезпечують засоби індивідуального захисту. Вібрація – це тремтіння всього тіла або окремих його частин унаслідок виконання певних робіт. Джерелом вібрації є механічні, пневматичні й електричні інструменти ударної або обертальної дії, обладнання, встановлене без достатньої амортизації та віброізоляції, а також транспортні і с/г машини. За хар-ром впливу на організм розрізняють заг та локальну вібрацію. Загальна вібрація викликає тремтіння всього тіла людини, локальна — залучає до коливання лише окремі частини тіла. Вібрація завдає великої шкоди здоров’ю людини — від перевтоми організму та незначних змін функцій організму до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої дія-ті і нервової системи, деформації м’язів та кісток, порушення чутливості шкіри і кровообігу тощо. Віброізоляція зменшує рівні вібрації, що передаються від джерела на тіло працюючого. Вібропоглинання може бути здійснено: використанням конструктивних матеріалів з великим внутрішнім тертям; нанесенням на поверхню виробу шару пружнов’язких матеріалів, що мають потужне внутрішнє тертя. До засобів інд захисту від вібрації відносяться: спеціальне віброзахистне взуття, рукавиці з м’якими надолонниками.

2. Назвіть суть і завдання охорони праці

Вивчення факторів виробничого середовища, організаційно-технічних і санітарно-гігієнічних умов, у яких здійснюється трудова діяльність людини, а також системи правових заходів щодо виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та охорони праці є предметом курсу «Основи охорони праці». Розглядаючи «Основи охорони праці» як наукову дисципліну, слід зазначити, що вона виникла й сформувалася на стику наук про працю і людину.

Для визначення на науковій основі методів і шляхів поліпшення та оздоровлення умов праці на виробництві, забезпечення правильного ритму праці, режиму праці і відпочинку, необхідно враховувати вимоги психології й фізіології праці людини (вивчення працездатності людини, пов’язаної з втомою, нервовою напругою, монотонністю праці).

У конкретних дослідженнях охорона праці як наука базується на загальнонаукових підходах: комплексності, системності, особистісному гуманізмі, єдності наукового дослідження і практики, організації трудової діяльності з урахуванням людського фактора.

Основним завданням охорони праці є гуманізація праці, під якою розуміють профілактику перевтоми, професійних захворювань, запобігання виробничому травматизму, підвищення змістов¬ності праці, створювання умов для всебічного розвитку особистості. Завданнями охорони праці є також:

― знаходження оптимальних співвідношень між різними факторами виробничого середовища;

― впровадження норм гранично допустимих рівнів виробничих факторів, визначення ступеня шкідливості і небезпеки праці;

― розробка та планування заходів щодо поліпшення умов праці;

― забезпечення безпеки виконання робіт працівниками;

― впровадження технічних засобів і заходів щодо боротьби з травматизмом і профзахворюваннями;

― розробка методів оцінки соціальної та економічної ефектив¬ності заходів з удосконалення умов і охорони праці.

28. Суть Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі  застрахованих на виробництві (далі - страхування від нещасного випадку).

Страхування від нещасного випадку є самостійним  видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Закон визначає такі завдання страхування від нещасного випадку (ст. 1):

— вжиття профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання не-щасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

— відновлення здоров я та працездатності потерпілих на ви¬робництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

— відшкодування матеріальної й моральної шкоди застрахо-ваним і членам їх сімей.

Найголовнішим завданням вважається не відшкодування шкоди від нещасного випадку, як випливає з назви Закону, а завдання що¬до вжиття профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та профзахворюванням на виробництві.

Основними принципами страхування від нещасного випадку (ст.5)є:

— паритетність держави, представників застрахованих осіб і роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

— своєчасне й повне відшкодування шкоди страховиком;

— обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, працюючих на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також до-бровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, і громадян — суб'єктів підприємницької ді-яльності;

— надання   державних   гарантій   реалізації   застрахованими громадянами своїх прав;

— диференціація страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

— формування й витрачання страхових коштів на солідарній основі;

— економічна заінтересованість суб'єктів страхування в по-ліпшенні умов і безпеки праці;

— цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Сам факт вступу на роботу або до навчального закладу людини свідчить про те, що вона застрахована незалежно від фактичного виконання роботодавцем своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків. Застрахованій особі видається свідоцтво вста¬новленого зразка. Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціаль¬ного страхування. Управління ним здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.

38. Як законодавство охороняє працю жінок і неповнолітніх?

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах,  крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов'язаних  з  санітарним  та побутовим обслуговуванням),  а також залучення жінок до  підіймання  і  переміщення  речей,  маса  яких перевищує  встановлені  для  них  граничні  норми,  відповідно  до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці,  граничних  норм підіймання і переміщення важких речей,  що затверджуються  спеціально   уповноваженим   центральним   органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

  Праця вагітних жінок і жінок,  які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.

Не допускається залучення неповнолітніх до  праці  на  важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах,  до нічних,  надурочних  робіт  та  робіт  у вихідні дні,  а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує  встановлені  для  них  граничні  норми,  відповідно  до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці,  граничних норм підіймання і переміщення важких  речей,  що затверджуються   спеціально   уповноваженим   центральним  органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

  Неповнолітні приймаються на роботу  лише  після  попереднього медичного огляду.      Порядок трудового   і   професійного  навчання  неповнолітніх професій,  пов'язаних з важкими роботами і роботами із  шкідливими або  небезпечними  умовами  праці,  визначається  положенням,  яке затверджується  спеціально   уповноваженим   центральним   органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Вік, з  якого  допускається  прийняття на роботу,  тривалість робочого часу,  відпусток та деякі інші умови праці  неповнолітніх визначаються законом.

50. Назвіть завдання, функції та права Державного департаменту промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду .

Комплексне управління охороною праці в державі, у тому числі й державний нагляд за охороною праці здійснює Державний депар¬тамент з нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці), який виступає правонаступником Комітету з нагляду за охороною праці. Основними завданнями департаменту є реалізація державної полі¬тики у сфері охорони праці та виробничої безпеки, комплексне управління охороною праці, здійснення державного нагляду за до-держанням вимог законодавчих та інших нормативно-правових ак¬тів щодо безпечного проведення робіт, а також охорони надр.

Державний департамент з нагляду за охороною праці виконує такі функції:

— розробляє за участю міністерств, інших центральних орга¬нів виконавчої влади і профспілок Національну програму поліп¬шення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, конт¬ролює її виконання;

— організовує й здійснює державний нагляд за додержанням у процесі трудової діяльності вимог законодавчих, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів щодо охорони праці за відповідністю вимогам нормативних актів з охорони праці дію¬чих технологій, технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів;

— проводить експертизу проектів будівництва підприємств і виробничих об'єктів, розробок нових технологій, засобів вироб-ництва на їх відповідність нормативним актам про охорону праці;

— здійснює облік та аналіз аварій і нещасних випадків на ви¬робництві, розробляє на цій основі пропозиції щодо профілакти¬ки аварійності й виробничого травматизму тощо.

Працівники Держнаглядохоронпраці мають досить широкі повноваження: від накладання штрафів до зупинки експлуатації підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів і дільниць, ро¬бочих місць та обладнання, до усунення порушень вимог щодо охорони праці.

Для виконання своїх функцій Держнаглядохоронпраці створює територіальні управління й інспекції. Основними завданнями територіального управління Держнаглядохоронпраці згідно з Тнповим положенням про територіальне управління Комітету з нагляду за охороною праці України, затвердженим наказом Комітету з паї ляду за охороною праці України 2 липня 1998 р. № 135і, є:

— здійснення державного нагляду за додержанням у процесі трудової діяльності вимог законодавчих та інших нормативно» правових актів щодо безпеки, гігієни праці й виробничого середо¬вища, а також за проведенням робіт з геологічного вивчення надр, їх охороною і використанням, переробкою мінеральної сировини;

— координація робіт з профілактики травматизму невиробни¬чого характеру;

— дотримання вимог законодавства та інших нормативно» правових актів про охорону праці при введенні в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, об'єктів та засобів виробництва;

— сприяння впровадженню у виробництво нових науково-дослідних розробок, винаходів, технологій, спрямованих на поліпшення умов праці і раціональне використання мінеральної сировини. ,

Для виконання своїх функцій територіальне управління Держнаглядохоронпраці має у своєму складі державні інспекції, кількість яких погоджується Комітетом.

З метою технічної підтримки державного нагляду створено мережу експертно-технічних центрів, які включають 61 випробу вальну лабораторію, котрі проводять експертизу технічної документації, діагностику обладнання, опрацьовують експертні висновки щодо можливості введення в експлуатацію нових реконструйованих об'єктів і засобів виробництва.

53. Охарактеризуйте систему фінансування охорони праці.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Згідно 21 статті Закону України “Про охорону праці”: фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці.

На підприємствах, в галузях і на державному рівні у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку створюються фонди охорони праці.

Такі ж фонди можуть створюватись органами місцевого і регіонального самоврядування для потреб регіону.

На підприємстві кошти вказаного фонду використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві.

Кошти галузевих і державного фондів охорони праці витрачаються на здійснення галузевих і національних програм з питань охорони праці, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, що виконуються в межах цих програм, на сприяння становленню і розвитку спеціалізованих підприємств та виробництв, творчих колективів, науково-технічних центрів, експертних груп, на заохочення трудових колективів і окремих осіб, які плідно працюють над розв'язанням проблем охорони праці.

Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню. Витрати на охорону праці, що передбачаються в державному і місцевих бюджетах, виділяються окремим рядком. Фонд охорони праці  включає:1.Заходи, що можуть здійснюватись за рахунок коштів фонду охорони праці підприємств, установ, організацій (далі підприємства) чи спеціально виділених цільових коштів з інших джерел з метою доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці. 2.Заходи, що можуть здійснюватись за рахунок коштів галузевого фонду охорони праці.3.Заходи, що можуть здійснюватись за рахунок коштів регіонального фонду охорони праці.

Фінансування заходів, спрямованих на приведення умов і безпеки праці до нормативних вимог, підтримку досягнутого та підвищення існуючого рівня стану охорони праці можуть здійснюватись на підприємствах, як правило, за рахунок:а) витрат виробництва за такими елементами:

- матеріальні затрати на удосконалення технологій та організацію виробництва, винахідництво та раціоналізацію, підтримку основних виробничих фондів у робочому стані, утримання засобів колективного захисту тощо;б) амортизація основних фондів;в) капітальних вкладень;г) банківського кредиту;д) кошторису видатків бюджетних організацій і установ;е) фонду охорони праці.

54. Розкрийте зміст організації контролю за дотриманням законодавства про охорону праці.

Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю є особливою правозастосувальною діяльністю спеціально уповноважених органів, спрямованою на захист трудових прав людини, їх здійснюють спеціально уповноважені на те органи й інспекції, що не залежать від роботодавця. Центральні органи державної виконавчої влади здійсн контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Громадський контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють професійні спілки та їх об’єднання. Органи: Державну інспекцію праці Міністерства праці та соціальної політики України; Державний комітет по нагляду за охороною праці України; Державну інспекцію охорони праці Комітету України по нагляду за охороною праці; Міністерство екології та природних ресурсів України; органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України; органи і заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України; органи державного енергетичного нагляду Міністерства енергетики й електрифікації України.

Місцеві державні адміністрації і Ради народних депутатів у межах відповідної території:забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці; формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення; здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці.

Ці органи створюють систему органів нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю й охорону здоров'я підприємствами (установами, організаціями) всіх форм власності і діють на основі відповідних нормативно-правових актів, що регламентують їхню діяльність.

Державна інспекція виконує, зокрема, такі функції:а) контролює додержання законодавства про працю на підприємствах, вимагає усунення виявлених порушень;

б) вносить на розгляд власника (керівника) підприємства або уповноваженого ним органу, органів державної виконавчої влади пропозиції, спрямовані на усунення і попередження порушень законодавства про працю, а у разі необхідності доводить їх до відома органів прокуратури;в) складає у випадках, передбачених законодавством, протоколи про адміністративні правопорушення вимог законодавства про працю, а також розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення згідно із законодавством;г) сприяє організації правового навчання власників (керівників) підприємств або уповноважених ними органів та проведенню роз'яснювальної роботи щодо законодавства про працю;д) веде прийом громадян, розглядає листи, заяви, скарги громадян, підприємств з питань додержання законодавства про працю. При цьому посадові особи Держ інспекції не виступають як посередники чи арбітри під час розгляду індивідуальних трудових спорів, зберігають конфіденційність джерела інформації (скарги) про порушення зак-ва про працю.

55. В чому суть соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань і що є джерелом фінансування соціального страхування?

Закон визначає такі завдання страхування від нещасного випадку (ст. 1):

— вжиття профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання не-щасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

— відновлення здоров я та працездатності потерпілих на ви¬робництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

— відшкодування матеріальної й моральної шкоди застрахо-ваним і членам їх сімей.

Найголовнішим завданням вважається не відшкодування шкоди від нещасного випадку, як випливає з назви Закону, а завдання що¬до вжиття профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та профзахворюванням на виробництві.

Основними принципами страхування від нещасного випадку (ст.5)є:

— паритетність держави, представників застрахованих осіб і роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

— своєчасне й повне відшкодування шкоди страховиком;

— обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, працюючих на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також до-бровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, і громадян — суб'єктів підприємницької ді-яльності;

— надання   державних   гарантій   реалізації   застрахованими громадянами своїх прав;

— диференціація страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

— формування й витрачання страхових коштів на солідарній основі;

— економічна заінтересованість суб'єктів страхування в по-ліпшенні умов і безпеки праці;

— цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Сам факт вступу на роботу або до навчального закладу людини свідчить про те, що вона застрахована незалежно від фактичного виконання роботодавцем своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків. Застрахованій особі видається свідоцтво вста¬новленого зразка. Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціаль¬ного страхування. Управління ним здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.

71. Назвіть основні принципи економічного стимулювання охорони праці.

З ухваленням Закону «Про охорону праці» та підзаконних актів виникла реальна можливість переходу до нових форм мотивації організації та безпечного виконання робіт передусім за допомогою економічного механізму на основі цільових методів. Економіко-цільовий підхід на виробничому рівні передбачає: - умови й порядок взаємного пред’явлення економічних санкцій (претензій, позовів) до виконавців щодо відшкодування заподіяної шкоди внаслідок порушення правил безпеки та до посадових осіб (за нестворення нормативних умов для безпечного виконання робіт); - поєднання економічних показників діяльності підрозділів і посадових осіб зі станом охорони праці та виконанням (невиконанням) цільових завдань; - встановлення оплати праці з урахуванням необхідності додержання в процесі виробничої діяльності норм і правил безпеки; - встановлення відповідних доплат за роботу в шкідливих та небезпечних умовах; - стимулювання (заохочення) підрозділів і працівників за роботу без травм, аварій, професійних захворювань, за високий рівень організації роботи в галузі охорони праці, як це передбачає ст. 29 Закону. Досвід розвинутих країн у галузі охорони праці свідчить про те, що поліпшенню умов праці сприяють заходи: податкові пільги на засоби, спрямовані на оздоровлення умов праці; диференціювання страхових внесків залежно від частоти й тяжкості травматизму і професійних захворювань; впровадження санкцій за бездіяльність власників щодо поліпшення умов охорони праці. Запропонована Європейським фондом поліпшення умов життя і праці модель акцентує увагу на ідентифікації майбутніх ризиків, так само як і на існуючих, а також на визначенні зусиль щодо їх зниження

1.  Мета і завдання індивідуальної роботиІндивідуальна робота з мікроекономіки є невід~ємною складовою части
2. Мыльные пузыри 305000 г
3. политика ввел древнегреческий философ Аристотель 384 322 до н
4. Понятие и задачи уголовного права
5. .1] 1.1. Биография Александра II
6.  Понятие государственного кадастра недвижимости
7. медицинская экспертиза вещественных доказательств.html
8. ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ
9. три доказать Разложение многочлена в произведение неприводимых множителей и его единственность
10. лечебный метод заключающийся во введении в сосудистую систему больного цельной крови или ее компонентов
11. Контрольная работа Политика предприятия в области качества
12. это столкновение противоположных общественных сил обусловленное определенными взаимоисключающими полити
13. Предмет функции и методы политологии
14. І1416 ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСЬ ВАЛЕНТИНА КАТАЄВА
15. Контрольная работа по дисциплине- Компьютерные информационные системы в аудите Вариант 9
16. Реферат- Теория деятельности
17. ть як один ~ temporomndibulris tlntooccipitlis rdioulnris proximlis et distlis; Комплексний rticultio complexнаявність хряща або меніска поро.
18. Особенности издержек предприятия и пути их снижения
19. тема 7 инновационный менеджмент История возникновения инновационной деятельности на предп
20. варианты государственной поддержки малого бизнеса прямое выделение бюджетных средств в страховые фонды фон

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе