Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT 2
ПЛАН
ЛІТЕРАТУРА:
Ресурси кожної економіки обмежені – праця, технічні знання, заводи та обладнання, земля, енергія. Вирішуючи питання що? та як? виробляти, економіка, по суті, вирішує задачу, як розподілити наявні ресурси для виробництва тисяч різноманітних товарів та послуг. Скільки землі відвести для вирощування пшениці? Чи під будівництво житла? Скільки заводів буде займатися виробництвом комп’ютерів? А скільки – виробництвом піци? Скільки дітей в майбутньому повинні стати професійними спортсменами чи професійними економістами чи програмістами?
Стикаючись із незаперечним фактом, що наявна кількість товарів не може задовольнити всі наші потреби, економіка повинна вирішувати, як використовувати обмежені ресурси. Їй необхідно вибрати із безлічі товарів (що?), серед різноманітних технологій виробництва (як?) та, врешті решт, вирішувати, хто буде споживати ці товари (для кого?).
Ресурси виробництва - це сукупність тих природних, соціальних, духовних сил, які можуть бути використані в процесі створення товарів, послуг та інших цінностей.
Між поняттями "фактор виробництва" і "виробничий ресурс" є певні відмінності. Ресурс - це потенційний фактор: тільки той ресурс, що залучається у виробництво, стає фактором. В економічній теорії ресурси прийнято ділити на чотири групи:
* природні - потенційно придатні для застосування в виробництві природні сили та речовини, серед яких розрізняють "невичерпні" та "вичерпні" ( а в останніх - "відновлювані" та "невідновлювані";
* матеріальні - всі створені людиною ("рукотворні") засоби виробництва, що самі є результатом виробництва (верстати, обладнання, заводи, транспортні засоби, будинки);
* трудові - населення в працездатному віці, яке в "ресурсному" аспекті оцінюють за трьома параметрами: соціально-демографічному, професійно-кваліфікаційному та культурно-освітньому;
* фінансові - грошові засоби, які суспільство виділяє на організацію виробництва.
Хоча потреби безпосередньо задовольняються як створеними людиною, так і подарованими при родою благами, проте можливості для постійного задоволення потреб створюються лише завдяки наявності у країни, суспільства, окремих ресурсів.
Значимість окремих видів ресурсів змінювалась у період переходу від доіндустріальної до індустріальної, а від неї - до постіндустріальної технології. В доіндустріальному суспільстві перевага надається природним і трудовим ресурсам, в індустріальному - матеріальним, в постіндустріальному – інтелектуальним та інформаційним ресурсам.
Природні, матеріальні та трудові ресурси притаманні будь-якому виробництву, тому вони називаються базовими; фінансові ресурси, які виникли на "ринковому" етапі, - похідними.
Слід відзначити, що у кожний даний момент необхідні для господарської діяльності економічні ресурси є обмеженими. Ця обмеженість відносна і означає, що ресурсів менше, ніж потрібно для задоволення всіх потреб за даного рівня економічного розвитку. Обмеженість часто характеризують ще як рідкість ресурсів відносно безмежності людських потреб. Ці потреби постійно зростають і змінюються з розвитком суспільства, із зростанням господарської діяльності, розвитком ринку і т.д. Одне слово, люди в будь-якій країні хочуть більше благ і послуг, ніж вони мають.
Що ж ми вкладаємо в поняття "обмеженість"? Орні землі, пасовиська, корисні копалини, лісові масиви та інші різновиди природних ресурсів, обмежених територією країни, особливостями геологічного складу її ґрунтів, географічним положенням, кліматичними особливостями та низкою інших чинників.
Обмеженість трудових ресурсів зумовлена загальною кількістю населення країни і часткою працездатних людей у його складі. Обмеженою є також кількість людей певної спеціальності та певного рівня кваліфікації, вкрай необхідних для виробництва суспільних благ.
Обмеженість матеріальних (капітальних) ресурсів визначена всім попереднім економічним розвитком кожної країни, досягненим технологічним рівнем виробництва, наявними можливостями імпорту капітальних ресурсів. Звісно, можна побудувати нові фабрики та ферми, виготовити обладнання. проте для цього потрібен час і, знову ж таки, ресурси для їх створення.
Щодо обмеженості підприємницьких здібностей, то за деякими оцінками, лише 3-5% працездатного населення країни за своїми здібностями можуть бути вдалими підприємцями. Безперечно, до країни можна запросити закордонних кваліфікованих менеджерів чи то підготувати власні кваліфіковані кадри, проте це потребує часу і коштів.
Отже, оскільки не всім людям властиві підприємницькі здібності, то кількість таких людей обмежена.
Таким чином, про обмеженість ресурсів свідчить проблема абсолютного вичерпання ресурсів та їх кількісної визначеності в певному місці й у певний час, а також їх дефіцит.
Наслідком обмеженості ресурсів є неможливість задоволення всіх потреб суспільства одночасно в будь-який визначений момент. Граничність ресурсів. їх кількісна обмеженість, а також рідкісність деяких особливо цінних ресурсів зумовлюють певні межі виробничої діяльності. Від наявних у суспільстві ресурсів можливо отримати визначений обсяг матеріальних благ та послуг.
Суспільство не здатне виробити весь той обсяг товарів та послуг, який відповідає абсолютним (ідеальним) потребам людей у країні.
У самій серцевині економіки є безперечна істина, яку називаємо законом рідкісності ресурсів. Цей закон стверджує: блага є обмеженими, оскільки немає достатньо ресурсів, щоб виробити всі блага, які потребують люди для споживання.
Все в економіці випливає з цього центрального факту: оскільки ресурси обмежені, то потрібно дослідити, як суспільство вибирає для виробництва набір товарів і послуг, як різні товари виробляються, на них встановлюються ціни і хто має споживати товари, що виробляються.
У повсякденному житті постійно доводиться вибирати, вирішувати, як використати обмежені час і доходи. Піти в кіно, чи прочитати книгу? Вчитися далі, закінчивши університет, чи одразу йти працювати? В кожному з цих випадків вибір у світлі обмежених ресурсів вимагає від нас відмови від чогось, фактично, втрати можливості зробити щось інше. Ця втрачена альтернатива називається вартістю втрачених можливостей, або альтернативною вартістю.
Наведемо ще один приклад. На певній ділянці землі можна збудувати автостоянку, автозаправну станцію, літнє кафе або магазин. Ми вирішили будувати автостоянку. Що ж буде ціною нашого вибору? Альтернативною вартістю відведення цієї землі під автостоянку виявляються збитки, пов'язані з відмовою лише від найбажанішої серед решти альтернатив. Це неможливість побудувати на цьому самому місці чи то автозаправну стацію, чи то кафе, чи то магазин, але не три об'єкти водночас.
Таким чином, термін "ціна вибору" (або альтернативна вартість) стосується найбажанішої серед необраних альтернатив. Що саме серед даних нереалізованих можливостей було найнеобхіднішим, визначається додатковими дослідженнями. Але право називатися такою ціною мають лише ті блага, які за бажаністю посідають друге місце після обраного варіанту.
Альтернативна вартість - це вартість (цінність) найбільш пріоритетного серед благ, одержання яких стає неможливим за обраного способу використання обмежених ресурсів.
Отже, вартість втрачених можливостей виникає тому, що вибір чогось одного в світлі обмежених ресурсів означає відмову від чогось іншого. Вартістю втрачених можливостей є цінність товару чи послуги, від яких відмовились.
Оскільки ресурси обмежені, то перед будь-яким суспільством, чи є воно повністю колективізованою комуністичною державою, племенем жителів островів Південних морів, капіталістичною індустріальною нацією, сімейством робінзонів чи складається з одного тільки Робінзона Крузо, виникають три основні взаємопов'язані економічні проблеми:
* Що повинно вироблятися, тобто скільки і яких продуктів слід виробити, тобто визначити кількість продуктів, які необхідно та можливо за конкретних умов виготовити?
* Як ці товари потрібно виробити, тобто за допомогою яких матеріальних і трудових ресурсів, з використанням якої технології вони мають бути виготовлені?
* Для кого призначаються продукти та послуги, тобто як вони розподіляються і кому, врешті-решт, підуть на споживання?
Вирішувати такі проблеми потрібно (як показує світовий досвід) лише на основі розвитку та раціонального використання продуктивних сил і ресурсів.
Щоб привести продуктивні сили суспільства в дію, необхідно відшукати оптимальні співвідношення (пропорції) між усіма речовими елементами виробництва та чисельністю робітників. Наприклад, якщо відомо, скільки треба виробити товарів, то й слід знати, яка потрібна кількість предметів праці (сировини, матеріалів, напівфабрикатів), засобів праці (верстатів, машин, обладнання) та трудових ресурсів (робочої сили), а також яку використовувати технологію.
Оскільки економічні ресурси рідкісні, обмежені, а наші потреби практично безмежні, ми не в змозі задовольнити всі матеріальні потреби суспільства. Отже, завданням економіки є вивчення шляхів найкращого (ефективного) використання предметів і засобів праці, робочої сили та підприємницького таланту.
Економічна ефективність враховує вартість витрат і вигоду, пов'язані з різними ринковими вподобаннями, намірами і рішеннями. Щоб отримати максимальну користь від використання наших обмежених ресурсів, ми повинні здійснювати тільки ті економічні дії, які ведуть до додаткової вигоди, що перевищує додаткові витрати. Згідно з таким підходом, не варто здійснювати економічні дії, якщо додаткові витрати перевищують додаткову вигоду.
Поняття економічної ефективності є центральним в економіці, на неї повинен робитися особливий наголос при ухвалі індивідуальних і соціальних рішень.
Щоб досягти у виробництві максимальної кількості повного обсягу корисних товарів та послуг, суспільству необхідно ефективно використати свої рідкісні ресурси, тобто забезпечити їх повну зайнятість.
Під повною зайнятістю розуміють використання всіх придатних для виробництва ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче і здатний працювати, повинен бути забезпечений роботою, не можуть простоювати орні землі, машини та устаткування тощо.
Виробничі можливості - це можливості суспільства з виробництва економічних благ за умови цілковитого і ефективного використання всіх наявних ресурсів при даному рівні розвитку технології.
Для найкращої ілюстрації проблеми вибору зробимо декілька припущень:
З цих припущень перед економікою постає проблема вибору між 2-ма альтернативами. Обмеженість ресурсів означає, що економіка здатна виробляти обмежений обсяг продукції: будь-яке збільшення виробництва одного продукту потребуватиме переміщення частини ресурсів із виробництва іншого. Суспільство не може водночас досягати 2-х взаємопротилежних цілей.
Таблиця 1.
Альтернативні можливості виробництва масла і тракторів
|
Альтернативи |
Трактори, тис. шт. |
Масло, млн. кг |
|
A |
15 |
0 |
|
B |
14 |
1 |
|
C |
12 |
2 |
|
D |
9 |
3 |
|
E |
5 |
4 |
|
F |
0 |
5 |
Ця крива (рис. нижче) фактично зображує певну межу економіки за наявних ресурсів. Досягнення будь-якої точки на цій кривій передбачає і повну зайнятість, і повний обсяг виробництва. Точки, що лежать на кривій, як і точки всередині кривої досяжні. Проте точки, що лежать всередині кривої, не такі бажані, як точки на кривій. Точки, що лежать поза кривою виробничих можливостей (такі як точка W), за наявної кількості ресурсів і за незмінної технології є недосяжними.
В умовах повної зайнятості збільшення виробництва одного продукту означає відмову від іншого. Крива є опуклою, а не прямою, що пояснюється дією закону зростання альтернативної вартості.
Трактори, тис. шт.
Масло, млн. кг.
Крива виробничих можливостей
Альтернативна вартість – це кількість певного продукту, від якого відмовилися, щоб отримати деяку кількість даного продукту. Альтернативна вартість – найцінніша після вибраної альтернатива, від якої відмовилися.
Закон альтернативної вартості – для отримання додаткової одиниці потрібного продукту доводиться відмовлятися від щораз більшої кількості іншого продукту.
Однак ця крива може пересуватися (зміщуватися) як ліворуч, так і праворуч.
Зміцнення КВМ праворуч означає, що в суспільстві досягнуто економічне зростання за рахунок збільшення та підвищення якості ресурсів, створення нових технологій, участі у міжнародній спеціалізації та розвитку зовнішньої торгівлі.
Зміщення КВМ ліворуч означає, що технологічна база в суспільства застаріла; внаслідок політичних та економічних причин використання наявних ресурсів неповне, має місце економічна деградація, скорочення кількості працездатних громадян. До того ж, скорочення виробничих можливостей суспільства пов'язане зі зменшенням кількості ресурсів як внаслідок руйнування господарських зв'язків між країнами, так і через виведення земель та інших природних ресурсів з господарського обігу (як це сталось, наприклад, внаслідок аварії на ЧАЕС в Україні та Білорусії).
Раціональність поведінки (принцип раціональності) означає, що основним мотивом діяльності економічного суб’єкта є максимізація безпосередньої вигоди. Мікроекономічні суб’єкти приймають рішення на основі порівняння витрат і вигод і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати.
Пошук шляхів максимізації прибутку перш за все означає для фірми оптимізацію процесу виробництва. Виробництво розглядається як процес перетворення вхідного потоку затрат ресурсів, або факторів виробництва, у вихідний потік випуску готової продукції. Фактори виробництва, до яких належать праця, земля, капітал, організація або підприємливість, час та технологія – розглядаються як блага, які повинна придбати фірма для забезпечення випуску інших благ – готової продукції.
В аналізі факторів виробництва застосовують кілька припущень:
- припущення абсолютної необхідності основних факторів: якщо хоч один вид ресурсу відсутній, виробництво неможливе;
Наприкінці ХІХ ст. економісти розробили теорію спадної граничної продуктивності факторів виробництва, згідно з якою віддача від змінного фактора з нарощуванням його використання спадає.
Закон спадної віддачі – передбачає, що додатковий обсяг продукції від послідовного збільшення одного фактора виробництва зменшується, коли інші фактори залишаються сталими.
А. Маршалл обмежив дію закону спадної продуктивності фактором часу, виділивши три часових періоди виробництва: миттєвий, короткостроковий і довгостроковий.
У миттєвому періоді ніяких змін у виробництві не відбувається.
У короткостроковому періоді деякі ресурси є змінними, інші фіксовані, а в довгостроковому – всі ресурси змінні.
Закон спадної віддачі діє в короткостроковому періоді, коли не відбувається жодних змін у техніці і технології.
Поняття „короткостроковий” і „довгостроковий” мають різний смисл для характеристики стану виробництва на фірмі і в галузі. 3 точки зору фірми короткостроковий період – це період часу, в якому виробничі потужності фірми фіксовані, але обсяг виробництва можна розширити чи зменшити за рахунок більшої або меншої кількості живої праці, сировини тощо. З точки зору галузі короткостроковий період – це період, протягом якого число діючих фірм в галузі не змінюється.
Довгостроковий період з точки зору фірми – це тривалий період часу, достатній для зміни кількості всіх ресурсів, в тому числі і виробничих потужностей. З точки зору галузі – це період, протягом якого діючі фірми можуть розформуватись і залишити галузь, водночас нові фірми можуть виникнути і увійти в галузь. Отже, у довгостроковому періоді число фірм в галузі є змінним.
Якщо, починаючи виробництво якогось продукту, фірма у короткостроковому періоді найме менше робітників, ніж має устаткування, то ефективність виробництва буде низькою. Робітники будуть змушені виконувати різні операції, а частина устаткування буде простоювати. Збільшення кількості робітників дозволить скористатися перевагами спеціалізації і повністю завантажити потужності. В цей час віддача від факторів виробництва, їх продуктивність з кожним наступним робітником зростає.
Але розширення виробництва за незмінних потужностей не може тривати безмежно. У короткостроковому періоді, коли всі потужності будуть задіяні максимально, додатковий робітник мало що додасть до випуску, бо йому доведеться чекати, поки звільниться потрібне устаткування, стояти в черзі. З цього моменту продуктивність додаткового робітника спадає. Сукупний обсяг виробництва зростатиме все повільніше, а з досягненням певного рівня випуску почне скорочуватись: зміна співвідношення „число робітників – кількість устаткування” призведе до того, що ще один додатковий робітник скоріше буде заважати працювати іншим, ніж випускати додаткову продукцію.
Закон спадної віддачі базується на припущенні якісної однорідності всіх додаткових одиниць змінних ресурсів. Додатковий продукт кожного наступного робітника спадає не тому, що фірма набирає менш кваліфікованих робітників, а тому що їх стає відносно більше, ніж діючого устаткування.
Використовуючи властивість взаємозамінності вхідних ресурсів, можна виробляти ту саму кількість продукції за певний час різними способами: або найняти багато робітників і озброїти їх ручними знаряддями праці, або за допомогою комплексу дорогих роботів і невеликої кількості висококваліфікованих спеціалістів. Фірма приймає рішення про вибір технології, порівнюючи продуктивність і витрати на ресурси за різних способів виробництва. Вона оцінює способи виробництва з точки зору технологічної та економічної ефективності.
Спосіб виробництва вважається технологічно ефективним, якщо не існує іншого способу, за якого для випуску заданого обсягу продукції витрачалось би менше будь-якого виду ресурсів, при тому, що іншого виду ресурсів витрачається не більше. Іншими словами: спосіб виробництва вважається технологічно ефективним, якщо вироблений обсяг продукції є максимально можливим за використання точно визначеного обсягу ресурсів.