Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
БЖД
7. 8. Ризик як оцінка небезпеки. Прогнозування небезпек та захист від їхньої дії. Напрямки забезпечення безпечної життєдіяльності
Нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються смертельними випадками, травмами, скороченням тривалості життя, шкодою здоров'ю та природному середовищу є наслідками прояву небезпек Завжди постає проблема оцінки цих наслідків Кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежать від багатьох факторів, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних цінностей, що перебували там, природних ресурсів тощо
Кожен вид шкоди має своє кількісне вираження Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо
Перший кількісний спосіб визначення шкоди - це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті Другою, універсальною, найбільш розповсюдженою оцінкою небезпечності є ризик. Його можна назвати ще фактором потенційної небезпеки
У тлумачному словнику наводиться таке означення поняття "ризику": "усвідомлена можливість небезпеки". Точнішим, очевидно, слід вважати інше означення: "Усвідомлена ймовірність небезпеки"
Ризик - кількісна оцінка небезпеки, це відношення числа тих чи інших небажаних реалізованих наслідків (n), до максимально можливої їх кількості (N1) за конкретний період часу: R = n/N, тобто це частота реалізації небезпечностей . Він є супутником будь-якої діяльності людини
Наведена формула дозволяє розрахувати розміри індивідуального, групового та загального ризику При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику - максимальну кількість подій у конкретній соціальній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою В групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу може складати один клас суб'єктів господарської діяльності тощо . Щоб визначити індивідуальний ризик, наприклад, потрапити людині в аварію на транспорті необхідно число людей які травмувалися 46 000, поділити на число тих, що можуть травмуватися за рік (46 млн . ), тоді ризик (N - фактична частота небезпечності на транспорті) буде складати: 0,001 (46000 : 46 000 000) .
В охороні праці для характеристики рівня травматизму використовують коефіцієнт частоти (Кч), який показує кількість травмованих чи загиблих на 1 000 працівників .
За ступенем припустимості для суспільства ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий (рис . 1 .14), надмірний . Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного рівня . Прийнятним називають такий рівень ризику, який громадськість може спокійно прийняти, враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі розвитку цивілізації . Гранично допустимий ризик - це найбільший ризик, який не може перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат . Надмірний ризик характеризується надзвичайно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків
Практично досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, сьогодні неможливо . Абсолютна безпека не може бути гарантована жодній людині незалежно від її способу життя та соціального статусу . Ми живемо тому, що щоденно уникаємо небезпек Вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися трагедією для людей На даному етапі розвитку суспільства знехтуваного ризику також неможливо досягти з огляду на технічні та економічні передумови для цього . Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні допустимого ризику . Суть ідеї концепції "допустимогоризику" полягає у намаганні створити такий низький ступінь ризику, який сприймає суспільство в даний час . Допустимий ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення.
Щоб оцінити розмір прийнятного (допустимого) ризику використовують витратний механізм, який дозволяє перерозподілити витрати держави на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами . Завжди необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику, і його рівень вийде за межі допустимих значень .
Збільшуючи кількість коштів на технічні витрати, ризик аварій на технічних устаткуваннях зменшується, але зростає соціально-економічний ризик . Збільшенням витрат на підвищення безпеки технічних систем в умовах обмеженості коштів можна занедбати соціальну сферу, наприклад, погіршити стан аварійно-рятувальних служб, медичну допомогу
Загальний ризик зводиться до мінімуму при збалансованому співвідношенні витрат у технічній та соціальній сферах . Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини вважається ризик, який дорівнює 10-6 на рік . Малим вважається ризик загибелі людей, що дорівнює 10-8 на рік .
Дослідження причин виникнення небезпек, їх характеристик, особливостей впливу сприяють розробці ефективних заходів захисту, що спрямовані на забезпечення нормальної життєдіяльності людини.
Прогнозування наслідків небезпечних ситуацій та екстремальних ситуацій повинно включати:
o оцінку ймовірності та аналіз причин виникнення небезпек;
o очікувану силу впливу (інтенсивність) та механізми розвитку небезпеки (ураження);
o характеристику та розміри ураження реципієнтів (населення, тваринний та рослинний світ, повітряне та геологічне середовище, водоймище, господарських об'єктів);
o агресивність та глибину впливу чинників небезпеки (імовірність генетичних змін у біосфері, тривалість періодів прояву негативних наслідків, багатоступеневість такого прояву тощо);
o періодичність виникнення небезпечних та екстремальних ситуацій та їх динаміку;
o визначення величини збитків у випадку реалізації небезпечних ситуацій
Головним пріоритетом безпеки життєдіяльності є намагання підвищення рівня безпеки у всіх видах діяльності людини . Коли створюються нові пристрої, устаткування, технічні системи, то необхідно, щоб у відповідний проект, наскільки це можливо, були включені елементи, що виключають небезпеку . Але це не завжди вдається здійснити (рис . 1 .16) . Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до мінімуму шляхом вибору відповідного рішення . В будь-якій системі чи ситуації досягають цього такими шляхами:
o повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;
o заміна небезпечних операцій іншими, менш небезпечними;
o технічне удосконалення системи та об'єкту;
o розробка та використання спеціальних засобів захисту;
o вживання заходів організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.
9. Розглянемо компоненти біосфери та їх вплив на здоров'я людини:
•· Повітря(атмосфера) . Людина не може жити без повітря, яке є одним з найважливіших елементів навколишнього середовища. Атмосферне повітря є постійним джерелом кисню, необхідного для оксидаційних процесів і збереження життя. В процесі еволюції між організмом людини і повітряним середовищем склалася певна рівновага. Таке значення мають температура повітря, його вологість, барометричний тиск, рух повітря, сонячна радіація, процеси теплообміну організму з навколишнім середовищем, кліматотворчі фактори тощо. Найбільш поширеною шкідливою домішкою повітряного середовища є монооксид вуглецю. При вдиханні цього газу наступає швидка втомлюваність, головний біль, запаморочення, порушення сну, лабільність настрою, ослаблення пам'яті, порушення діяльності серцево-судинної системи та інших систем організму. Забруднення атмосферного повітря сприяють появі підвищеної кількості запальних захворювань органів дихання і очей, захворювань серцево-судинної системи, інфекційних захворювань, раку легенів.
•· Вода(гідросфера) і харчові продукти. Ці компоненти входять до складу організму, вони є джерелом мінеральних речовин, вітамінів, білків, жирів, вуглеводів, що постійно беруть участь в обміні між організмом і навколишнім середовищем. У багатьох районах світу, особливо в економічно слабкорозвинених країнах з дуже швидким зростанням населення, виробництво продуктів харчування більше не в змозі задовольнити потребу населення, в результаті чого голодування стало постійним явищем. Вода є необхідною для життєдіяльності людини, і тому забруднення її є причиною багатьох захворювань. Хвороби, які викликаються бактеріологічним та хімічним забрудненням води, виникають внаслідок попадання у водойми промислових та сільськогосподарських стічних вод, а також нечистот населених місць. Найбільшу небезпеку розповсюдження захворювань водним шляхом представляють кишкові інфекційні захворювання, зокрема холера, черевний тиф, паратифи, дизентерія, лептоспіроз, сибірська виразка, туберкульоз.
•· Грунт(літосфера). Він є джерелом мінеральних, органічних, органо-мінеральних речовин і унікальною лабораторією, в якій відбуваються процеси розкладу та синтезу органічних речовин, а також фотохімічні процеси, необхідні для циклу обміну речовин, для росту рослин, які вживає людина і тварини. Він став джерелом захворювань на туберкульоз, бруцельоз, паратифи та інші шлунково-кишкові захворювання, а також гельмінтозів.
•· Шум. Спектр дії шуму на організм дуже багатогранний. Крім вибіркової негативної дії шуму на органи слуху, він викликає загальні зміни в цілому організмі. Негативна тривала дія шуму викликає шумову хворобу з явищами зрушень у функціональному стані центральної нервової системи. При цьому порушується динаміка процесів збудження в корі головного мозку, спостерігаються фазові зміни умовно-рефлекторної діяльності, сповільнення психічних реакцій при вирішенні тестових завдань, зниження працездатності, слуху, послаблення уваги, врешті виникнення неврозу. Суб'єктивні відчуття зводяться до роздратованості, швидкої втомлюваності, порушення концентрації уваги, болю в ділянці серця та підвищення тиску крові. Крім того, високий рівень шуму сприяє підвищенню захворюваності населення на гіпертонічну і гіпотонічну хворобу, гастрит, виразкову хворобу шлунка, хвороби залоз внутрішньої секреції і обміну.
•· Вібрація. При дії локальної вібрації значної інтенсивності порушується регуляція тонусу периферичних кровоносних судин, що спричинює порушення вазомоторної координації і вегетативний поліневрит.
•· Радіоактивне випромінювання. Вплив радіоактивного випромінювання на організм людини особливо небезпечний. В результаті експериментів на тваринах та вивчення наслідків опромінення людей при атомних вибухах у Хіросімі та в Нагасакі, а пізніше в Чорнобилі було доведено, що гостра біологічна дія радіації проявляється у вигляді променевої хвороби і здатна призвести до смерті, до променевої хвороби, до локальних уражень шкіри, кришталика ока, кровотворного кісткового мозку, пневмосклерозу. Згодом можуть виникати злоякісні пухлини та вроджені аномалії, які передаються спадково.
10. Аналізатори — системи чутливих нервових утворень, які сприймають і аналізують різні зовнішні і внутрішні подразники. Аналізатори забезпечують реакції пристосування організму до змін в зовнішньому і внутрішньому середовищі. Термін введений у фізіологію І. П. Павловим (1909). В сучасній фізіології замість нього частіше вживають поняття сенсорні системи. Кожний аналізатор складається з трьох частин: 1) периферичної, яка сприймає енергію зовнішнього подразнення і переробляє її в нервовий імпульс; 2) провідного шляху, по якому нервовий імпульс слідує до нервового центру; 3) коркового кінця аналізатора, розташованого у відповідних ділянках кори великого мозку, де відбувається вищий аналіз.
Відчуття, які спричиняє зовнішнє середовище, сприймаються органами чуття — це комплекс анатомічних структур, які сприймають енергію зовнішнього подразнення, перетворюють її на нервовий імпульс і передають в певні відділи мозку, у тому числі і в кору великого мозку, де відбувається вищий аналіз. До органів чуття відносяться: органи зору, слуху, відчуття земного тяжіння (гравітації), смаку, нюху, дотику.
Значення органів чуття полягає в тому, що, сприймаючи зміни в навколишньому середовищі, вони дозволяють організму орієнтуватися в ньому і адекватно реагувати на ці зміни.
Органи чуття обумовлюють основні види чутливості: дотик і положення тіла в просторі, нюх, смак, зір, слух.
Дотик — це сприйняття форми, величини, густини, температури різних предметів. Збудження від рецепторів, розташованих в шкірі, передається в спинний мозок і потім в центральний відділ аналізатора — зону шкірно-м'язового відчуття. Ця зона розташована в задній центральній звивині тім'яної частини кори, де формується відчуття і складається уявлення про предмет, об'єкт. Найбільш багаті рецепторами губи, кінчики язика і пальців, долоні. Важливе значення має також м'язове відчуття, яке дозволяє людині орієнтуватися в темноті, визначати положення тіла. Рецептори м'язового відчуття розташовуються в м'язах, зв'язках, сухожиллях і на суглобових поверхнях.
Нюх — сприйняття організмом за допомогою органів нюху певних властивостей (запаху) різних речовин, присутніх у навколишньому середовищі. Нюхові рецептори знаходяться в слизовій верхній і частково середній носових раковин, утворюючи орган хімічного відчуття. Від нюхових рецепторів імпульси по нюховому нерву надходять у проміжний мозок і потім в лобову частину кори, де відбувається аналіз речовин, що вдихаються.
Смак — це сприйняття смакових властивостей речовин, що поступають в ротову порожнину. Рецептори смаку розташовані в сосочках слизової язика, у ротовій порожнині, на піднебінні, у глотці. Збудження від рецепторів передається по волокнах язичного нерва в довгастий мозок, варолієв міст, до зорових горбочків і потім в скроневу частину кори, де формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Основні смакові відчуття — кисле, солоне, солодке, гірке — визначаються як конфігурацією молекул речовин, що адсорбуються на специфічних рецепторах органів смаку, так і діяльністю смакової системи. Усі складні смакові відчуття утворюються комбінацією основних.
Зір — це процес, який дозволяє сприймати форму, розмір і кольори оточуючих нас предметів і орієнтуватися серед них. Зір можливий завдяки функції зорового аналізатора, периферичною частиною якого є орган зору — око. До складу зорового аналізатора входить також зоровий нерв і зорова зона в корі потиличних частин головного мозку.
Функція ока — сприйняття світлового проміння. Це відбувається через оптичний апарат ока: рогівку, вологу передньої камери, зіницю, кришталик, вологу задньої камери, склоподібне тіло. Проміння світла заломлюється таким чином, що на сітківці утворюється зменшене перевернене зображення предметів. Унаслідок переробки інформації в корі головного мозку людина сприймає предмети в їх природному положенні. Властивість оптичної системи ока створювати на сітківці чітке зображення предметів, розташованих як на близькій, так і на дальній відстані від ока, називається акомодацією; вона досягається завдяки тому, що кришталик може змінювати свою кривизну.
Зір відіграє дуже важливу роль в житті людини, тому його потрібно берегти. Для попередження погіршення гостроти зору у зв'язку з високим навантаженням на очі потрібно дотримуватися певних правил: 1) при читанні повинне бути достатнє і рівномірне освітлення; 2) світло повинне падати зліва; 3) відстань від ока до предмету повинна бути близько 30-35 см; 4) не можна читати в транспорті, оскільки в результаті постійної зміни відстані між книгою і кришталиком слабшають еластичність кришталика і функції війкового м'яза, що веде до погіршення зору. Необхідно берегти очі від попадання пилу і чужорідних предметів, дуже яскравого світла, яке руйнує світлочутливі рецептори. Тому при дуже яскравому освітленні потрібно надягати темні окуляри.
Слух — це вид чутливості, забезпечуючи сприйняття звукових коливань. Користуючись слухом, люди можуть визначати напрям звуку і за ним — джерело звуку; без нього неможливо звукове і мовне спілкування між людьми. Значення слуху велике також для розвитку мови і психічного розвитку людини. Людина сприймає звуки з частотою від 16 до 20 000 коливань за секунду. Слуховий аналізатор складається з периферичної частини — органу слуху, провідної частини — слухового нерва і центральної частини — слухової зони в скроневій частині кори головного мозку.
Вухо— орган слуху складається з трьох частин: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха.
11. Закон Вебера — Фехнера — психофізіологічний закон, що описує сприйняття різних фізичних величин органами чуттів.
Цей закон полягає в тому, що коли інтенсивність якої-небудь фізичної величини збільшувати в геометричній прогресії, то відчуття цієї величини буде збільшуватись в арифметичній прогресіїї. Іншими словами, при збільшенні інтенсивності стимулу в певну кількість разів його відчуття зростає на певну величину. Тобто, відчуття пропорційне логарифму інтенсивності стимулювання.
Закон Вебера — Фехнера справедливий, наприклад, для людського сприйняття гучності звуку, інтенсивності світла, сили механічного навантаження. Через це шкала рівнів гучності звуку та блиску зір є логарифмічною (збільшення гучності на 1 бел відповідає збільшенню інтенсивності звуку у 10 разів, а збільшення блиску на 1 зоряну величину — зменшенню інтенсивності світла у 1001/5≈ 2,512 разів).
Цей закон можна записати таким чином:
де:
А1 , А2, — відчуття двох стимулів, різних за величиною (точніше, чисельні значення цих відчуттів за відповідною логарифмічною шкалою),
I1, I2 — інтенсивність відповідної фізичної величини для цих стимулів,
k — коефіцієнт, що залежить від способу побудови шкали. Для шкали гучності звуку у белах k = 1, у децибелах — k = 10, а для шкали зоряних величин k = −2,500.
Цей закон встановив німецький психофізіолог та анатом Ернст Генріх Вебер за результатами своїх досліджень, здійснених у 1830–1834 роках. Остаточно його сформулював Густав Фехнер 1858 року.
ОХОРОНА ПРАЦІ
15. Засоби колективного захисту призначені для:
• нормалізації повітряного середовища виробничих приміщень і робочих місць (вентиляція, кондиціонування, опалення, автоматичний контроль і сигналізація);
• нормалізації освітлення виробничих приміщень і робочих місць (джерела світла, освітлювальні прилади, світлозахисне обладнання, світлофільтри);
• захисту від іонізуючих, інфрачервоних, ультрафіолетових, електромагнітних, лазерних, магнітних та електричних полів (огородження, герметизація, знаки безпеки, автоматичний контроль і сигналізація, дистанційне керування тощо);
• захисту від шуму, вібрації (огородження, звукоізоляція, віброізоляція);
• захисту від ураження електричним струмом (різні види огородження, захисне заземлення, автоматичне відключення, дистанційне керування);
• захисту від дії механічних факторів (огородження, автоматичний контроль і сигналізація, знаки безпеки);
• захисту від хімічних факторів (огородження, герметизація, вентиляція та очищення повітря, дистанційне керування, знаки безпеки);
• захисту від високих і низьких температур навколишнього середовища (огородження, автоматичний контроль і сигналізація, термоізоляція, дистанційне керування).
Створення на робочому місці сприятливих і безпечних умов праці тісно пов'язане із забезпеченням робітників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.
16. Основні законодавчі акти з охорони праці
Основним законом, що гарантує право громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція України. У Конституції проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно обирають, або на яку погоджуються.
Роботодавець (власник підприємства) зобов'язаний забезпечити нешкідливі умови праці відповідно до вимог безпеки і гігієни праці.
Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії та роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки робітників.
Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах щодо охорони праці, а саме:
• Кодексі законів про працю;
• Законі «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;
• Законі «Про охорону праці»;
• Законі «Про пожежну безпеку»;
• Законі «Про охорону здоров'я»;
• Законі «Про охорону навколишнього природного середовища»;
• Законі «Про колективні договори і угоди»;
• Законі «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;
• Законі «Про поводження з радіоактивними відходами»;
• Законі «Про дорожній рух».
Закон України «Про охорону праці»
Закон України «Про охорону праці» — це самостійна гілка в законодавстві України про працю. Закон визначає основні положення конституційного права громадян на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці, а також встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форми власності та видів діяльності (далі — підприємство), фізичних осіб, які, відповідно до законодавства, використовують найману працю, та на всіх громадян, які працюють за наймом.
Закон не відмінив жодної з діючих норм і дозволив:
• створити органи управління охороною праці та систему органів нагляду за охороною праці;
• створити власну нормативну базу з охорони праці;
• забезпечити гласність з питань охорони праці;
• ввести економічні важелі управління охороною праці;
• визначити роль колективних договорів;
• увести нові інститути управління і нагляду за охороною праці на підприємстві (уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці);
• розпочати підготовку дипломованих спеціалістів з охорони праці. Розглянемо основні принципи державної політики в галузі охорони праці:
« пріоритет життя і здоров'я працюючих, відповідальність роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці;
• комплексне вирішення завдань охорони праці на основі створення національної програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
• соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди потерпілим від нещасних випадків, профзахворювань;
• встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності;
• організація навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працюючих з питань охорони праці.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»
Цей Закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.
Завданнями страхування від нещасних випадків є такі:
• здійснення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням;
• відновлення здоров'я та працездатності потерпілих па виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;
• відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
Дія Закону поширюється на осіб, які працюють за умовами трудового договору на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності, а також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.
Гарантом забезпечення прав у страхуванні від нещасних випадків на виробництві для всіх застрахованих є держава.
Кодекс законів про працю
Кодекс законів про працю України — основний закон національного трудового законодавства.
Законодавство про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.
Працівники реалізують право на працю укладанням трудового договору на підприємстві, в установі тощо.
Працівники мають право на:
• відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;
• здорові й безпечні умови праці;
• матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, у разі хвороби, втрати працездатності, а також матеріальну допомогу в разі безробіття;
• об'єднання в професійні спілки;
• вирішення колективних трудових конфліктів.
Умови договорів про працю, які порушують чинне законодавство України про працю, вважаються недійсними.