Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Фактори регіональної економіки та розміщення продуктивних сил.
Фактори розміщення розуміють сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця для окремих п-в, їх груп і галузей. Усі фактори РПС можуть бути представлені такими основними укрупненими групами: природно-географічні, геополітичні, демоекономічні, соціально-економічні та техніко-економічні.
1)Природно-географічні ф.: характеристика природно-кліматичних умов та економічна оцінка природних ресурсів. Природно-ресурсний потенціал-сукупність усіх природних засобів, запасів, джерел, які є і можуть бути мобілізовані, вико рис танні для досягнення певної мети. Природно-ресурсний потенціал - важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу. Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів вони поділяються на: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали. В перспективі для посилення позитивного впливу цієї групи факторів на РПС необхідно сформувати високоефективну систему водо-, земле- та лісокористування.
2)Геополітичні ф.: географічне положення території; конкурентні переваги вітчизняних товаровиробників у системі світового господарства; модель інтеграції в світовий ек-й простір. Дія геополітичних факторів забезпечує інтеграцію п/с країни чи певного регіону в стр-ру світового ек простору і міжнародного поділу праці на основі розвитку різних форм зовнішньоек-х зв;язків. При цьому визначальну роль відіграють певні конкурентні переваги держави в світогосподарській сфері, які залежать від рівня ефективності використання природно-ресурсного потенціалу, стр-ри економіки, курсу зовнішньоек-ї політики. В суч сис-мі світового госп-ва зовнішньоек зв;язки нац-х економік охоплюють ширший, ніж раніше спектр взаємодій: торговельний обмін переріс у науково-технологічне та інвестиційне співробітництво. Склалася нова виробничо-інвестиційна модель, в якій важливе місце посідає не тільки зовнішня торгівля, а й співробітництво по всіх ланках виробничо-технічного прогресу з винесенням частини з них за національні межі.
3)Демоекономічні ф.: загальна чисельність нас-ня, його стр-ра, режим відтворення та територіальні особливості розміщення; чисельність трудових ресурсів, їх терит особл-ті розм; чисельність трудових ресурсів, їх територ-галузевий розподіл та якісні хар-ки; чисельність роб сили, основні форми її зайнятості, рівень зареєстрованого і прихованого безробіття; мобільність роб сили та форми її ек руху. Комплексний аналіз демоек факторів дозволяє оцінити рівень трудозабезпеченості певних територій, а відтак і можливостей розміщення нових виробництв чи доцільності скорочення діючих у зв;язку з погіршенням екологічної ситуації, низькою рентабельністю, необхідністю реструктуризації господ комплексу тощо. Ці фактори чинять вагомий вплив на розміщ трудо- та наукомістких галузей промисловості, а також тих галузей, які потребують роб сили певного проф-кваліфікац складу.
4)Соц-ек ф.: рівень ровитку соц інфрастр-ри, що задовольняє потреби нас-ня в освіті, охороні здоров;я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні; стан навк сер і природоохоронну діяльність; санітарно-гігієнічні умови праці. З розвитком п/с актуальність соц-ек факторів постійно зростає. Є необхідність створення потужного інфраструктурного потенціалу всієї соц сфери та вирішення питань щодо задоволення відповідних соц потреб населення. Важливо досягти внутрирегіональної збалансованості в ек-му і соц-му розвитку, і в першу чергу на рівні міських і сільських поселень. Великі міста і промислові центри мають розвиватися на основі модернізації, реконструкції та екологізації в-ва, прискореного розвитку соц інфраструктури, рац-го викор міських територій. За суч ек ситуації, крім традиційних ціелй, соціально-ек фактори розміщення і розвитку п/с повинні забезпечити: зменшеня масштабів бідності та посилення соціального захисту населення, розширення продуктивної зайнятості нас-ня і скорочення безробіття, сприяння соціальній інтеграції.
5)Техніко-ек ф.: основні напрями НТП та конкретні форми впровадження його результатів у практику господарювання, форми суспільної організації в-ва та рівень розвитку транспортної системи. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення п/с на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості в-ва, встановлення раціональних міжгалузевих та внутрігалузевих зв;язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів.
2. Регіональні особливості розвитку, використання та розміщення сировинної бази кольорової металургії України.
Сучасний розвиток наукомісткого машинобудування, особливо електроніки, радіотехніки, космічної техніки базується на використанні кольорових металів. Україна – імпортер кольорових металів.
Алюм. промисл. представлена Запорізьким алюмін.комбінатом. Миколаївським глиноземним заводом. Алюміній має значне поширення. Він застосовується в усіх галузях народного. Основною алюмінієвою рудою, на якій базується майже вся світова алюмінієва промисловість, є боксити. У Дніпропетровській обл. (Малишівське і Вовчанське родовища)
Головними родовищами калійно-магнієвих солей на Україні є Стебниківське і Калушське у Прикарпатті та сполук магнію — Сивашське в Криму.
В Україні відкрито цілий ряд родовищ нікелю, але всі вони дрібні за величиною запасів. Найбільшими з них, які мають промислове значення, є Побузьке і Придніпровське.
Найбільші родовища титанових руд знаходяться в Житомирській (Іршанське і Стремигородське) і Дніпропетровській (Самотканське).
Основні родовища хромітів на Україні відкриті в Кіровоградській і Дніпропетровській областях, але вони ще не експлуатуються. Потреба України в хромі задовольняється його імпортом з Уралу та Казахстану.
Руди цирконію в Україні відкриті в Самотканському родовищі титанових руд, вони є також в Приазов'ї.
В Україні є значні запаси ртуті. Основне її родовище — Микитівське, яке розташоване в межах м. Горлівки. Родовища ртуті є також в Закарпатті та Криму.
Родовища з промисловими запасами молібдену, свинцю і цинку в Україні відсутні, а підвищені концентрації ванадію є тільки в Керченських залізних рудах, які можуть бути основною сировиною для його отримання.
В Дніпропетровській, Кіровоградській, Донецькій і Закарпатській областях відкриті родовища золота і ведеться підготовка до їх експлуатації.
Комплекс підприємств кольорової металургії в Україні здійснює видобуток, збагачення і металургійну переробку руд кольорових і рідкісних металів. До його складу входить виробництво сплавів, прокат кольорових металів і переробка вторинної сировини. Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено переважно двома основними факторами--сировинним і енергетичним. Підприємства, які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів та ін.) Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве) розміщуються в місцях дешевої електроенергії, як правило, поблизу потужних електростанцій.
У розміщенні підприємств кольорової металургії в Україні виділяються два основних райони: Донецький і Придніпровський.
Ще однією важливою умовою раціонального розміщення є наявність споживача металу. Досить велику частку металу споживає машинобудування. Кольорова металургія України залишається досить потужним промисловим утворенням. За даними статистики, у галузі налічується більше 70 підприємств різної форми власності, на яких працює більше 50 тис. чоловік. В останні роки, завдяки позитивній кон'юнктурі світового ринку кольорових металів, стан в галузі дещо стабілізувався.
Майже 80% продукції підприємств кольорової металургії йде на експорт через невисоке внутрішнє споживання. Однак з кожним роком ситуація щодо розвитку внутрішнього споживання поступово поліпшується. Найбільш значущими в експорті кольорових металів з України є алюмінієва й мідна групи(90,1%),79,5% валютних надходжень від експорту даної продукції. Об'єм імпортованої кольорової металопродукції виріс майже на 9,26%, а валютні витрати – на 43,3%.
3. Наукові основи розміщення внутрішньої торгівлі.
Торгівля-це галузь економіки,що реалізує товари шляхом купівлі продажу. Вона поєднує виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів. Внутрішня торгівля відноситься до форм власного об’єднання підприємств таких видів державні,приватні,колективні,сімейні та індивідуальні.
Внутрішня торгівля поділяється на такі види: роздрібна, оптова та ресторанне господарство.
Форми роздрібної торгівлі можуть бути:
магазинна; позамагазинна;мережева;дистанційна.
Оптова торгівля здійснюється через:
магазин „кеш енд кері”;складські приміщення;аукціони;оптові ярмарки;оптові ринки; за допомогою засобів дистанційного зв’язку.
За типами об’єкти торгівлі ресторанного господарства поділяються на:
фабрики-кухні, ресторани,барии, кафе, їдальні, закусочні, буфети, магазини кулінарних виробів, кафетерії, відкриті літні майданчики
Функції торгівлі:
1.Доведення товарів виробництва промисловості та с/г безпосередньо до споживання.
2.Закупівля товарів у виробництві
3.Надання товарній масі відповідної форми
4.Доведення товарів через посередницькі установи безпосередньо до споживання
5.Зміна форм власності з товарної на грошову
6.Надання торгових послуг населенню
Фактори,що впливають на розміщення об’єктів внутрішньої торгівлі:
матеріальний стан торгівлі
демографічні показники
купівельна спроможність громадян
співвідношення промислового і аграрного виробництва
умови самозабезпечення споживчими товарами населення
4. Місце Причорноморського економічного району в територіальній та галузевій структурі господарства України. Проблеми його регіонального розвитку.
Причорноморський соціально-економічний район займає південну частину України. До складу входять АР Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська області, площа – 113 тис.км2 (18,7% плУ), населення – 6,8 млн. осіб (14,3 % населУ). Вигідність ЕГП району визначають:приморське положення щодо Чорного й Азовських морів. Адже найпотужніші транспортно-розподільчі комплекси(порти,термінали), об’єкти інфраструктури,найпопулярніші рекреаційні зони, найактивніші регіони зовнішньоекономічної діяльності тяжіють до морських узбереж, приморське положення, завдяки якому Україна має вихід до багатьох світових ринків
Рівень економічного і соціального розвитку Причорноморського району оцінюється,як середній. Тут виробляється валової продукції та національного доходу на душу населення стільки,як і в середньому по Україні. У районі сконцентровано16% основних виробничих і 15% невиробничих фондів України. На район припадає 30 % виробництва ковальсько-пресового устаткування, 45,9 % консервів, 20 % хімічних добрив України. Тут сконцентровано до 90% українського виробництва вин.
Основу господарського комплексу становлять АПК, рекреаційний, машинобудівний комплекси, паливна, хімічна, будівельна промисловість, електроенергетика.
Ключовим в районі є машинобудівний комплекс. Його профіль становить випуск велико- і малотонажних суден, потужних земснарядів, плавучих кранів, доків, металорізальних верстатів, кукурудзозбиральних комбайнів, тракторних плугів, устаткування для харчової промисловості, важких кранів, будівельно-шляхових машин, телевізорів і електротехніки, поліграфічних машин.
На основі ропи із Сиваша, солоних озер на заході Криму та довізної сировини (нафта, сірчаний колчедан, апатит, ільменіт), розвивається хімічна промисловість. Серед основних підприємств хімічної промисловості слід назвати бромне виробництво у Красноперекопську, хімкомбінат у м. Саки, суперфосфатний, азотнотуковий, хіміко-фармацевтичний, лакофарбовий заводи в Одесі.
Металургійний комплекс представлений в районі первинною сировинною ланкою. Ведеться видобуток у Керченському залізорудному басейні Камиш-Бурунським залізорудним комбінатом, для збагачення сировина відправляється у Маріуполь. В Миколаєві працює глиноземний завод, що дає сировину для потреб Запорізького алюмінієвого комбінату.
ПЕК. На місцевих гідроресурсах працює Каховська ГЕС на Дніпрі. Основна частка електроенергії виробляється на ТЕС і ТЕЦ (Сімферопольська, Камиш-Бурунська, Севастопольська, Одеська. Миколаївська, Херсонська). Працює Южноукраїнська АЕС. Паливна промисловість має значні перспективи у зв'язку з ростом видобутку нафти та газу у Причорномор'ї, початком функціонування нафтопроводу Одеса - Броди та Одеським нафтотерміналом.
Серед негативних рис ЕГП виділимо досить далеке розташування від західних кордонів України і соціально-економічних районів, що тут розташовані.
Проблеми
1.Природокористування,що пов’язані з недостатньо ефективним використанням природних умов і ресурсів.
2.Соціальні проблеми,що пов’язані з підвищенням реальних доходів населення.
3.Проблема кримсько-татарської частини населення АРК,пов ’язана з відсутністю чіткої осмисленої політики щодо реінтеграції кримських татар.
4.Проблема формування морегосподарського комплексу.
5.Енергетична проблема.
6.Проблема використання ресурсів Чорного моря.
7.Проблема забезпечення населення району прісною водою.
8.Проблема рекреаційного комплексу.
9.Проблеми Сивашу.
5. Соціально-економічне районування: мета, завдання, функції, види.
Соціально-економічне районування – науково обгрунтований поділ країни на соціально-економічні райони для кращої територіальної організації виробництва та підвищення соціальних умов життя населення.
Соціально-економічний район – територія з відносно цілісною організацією економічного і соціального життя, що характеризується цілісністю та комплексністю розвитку природно-територіальних і соціально-економічних утворень.
Функції
1.політична – сприяти укріпленню стійкості держави
2. господарсько-соціальна – створювати найкращі умови для формування в країні раціональних територіальних пропорцій і розвинених ефективних регіональних комплексів господарства.
3.організаційна – забезпечувати керованість територіями
Рівні соціально-економічного районування: мікрорайонування, мезорайонування, макрорайонування.
Види соціально - економічного районування: загальне (або інтегральне) та галузеве.
Інтегральне районування здійснюється на двох рівнях:
– макрорівень;
– мезорівень;
Галузеве економічне районування поділяє територію країни на окремі райони, виходячи з однієї певної ознаки – однієї галузі виробництва.
Галузевий район – це територія з підвищеною концентрацією виробництва, продукції чи послуг відповідної галузі, що характеризуються специфічними місцевими умовами, їх структурою, проблемами і перспективами розвитку, його територіальною організацією і положенням в системі міжгалузевого господарського комплексу. Галузеве районування є обов’язковою аналітичною передумовою встановлення меж інтегральних районів.
6. Регіональні особливості розвитку рекреаційного комплексу України.
Територіальна структура рекреаційного комплексу України складається з багатьох ланок. Первинною ланкою цього комплексу є санаторії, пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні бази. Окремо розміщені санаторії, пансіонати, бази створюють рекреаційні пункти. Курорт--населений пункт з кількома рекреаційними пунктами. Курортом може називатися також частина великого міста, в якій сконцентровані рекреаційні пункти: санаторії, бази тощо (наприклад, в Одесі - курорти Аркадія, Великий Фонтан, Чорноморка).
В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення. У країні є понад 400 санаторіїв, що можуть прийняти на лікування понад 600 тис. відпочиваючих. Існує перелік з 265 територій, які резервуються для організації зон лікування, відпочинку й туризму(Київській – 38,Черкаській - 17, Чернігівській - 33) .
Найбільшою популярністю у населення користуються райони Південного берега, включно з Гірським Кримом, узбережжя Чорного й Азовського морів та Карпати. На узбережжях Чорного й Азовського морів є чималі запаси рекреаційних ресурсів, які дають змогу розвивати курортне господарство. Курорт Аркадія розташований в одному з мальовничих куточків Одеси. До нього входить уся приморська територія від Відради до Аркадії. Основними лікувальними факторами курорту є клімат, таласотерапія та мінеральні води. Природа Карпат завжди вабила людей, проте це не єдина причина створення тут курортного господарства. Напрочуд корисні вуглекислі води верхів'їв Чорного Черемошу та інші мінеральні води. Є родовища торфових лікувальних грязей.
Україна має потужний рекреаційний комплекс, проте розвиток комплексу стримується низкою проблем, таких як підвищення пропускної здатності рекреаційного господарства, нерівномірність його використання, тобто сезонність, тощо. Нерозв'язаною залишається проблема територіальності розміщення рекреаційного господарства та рекреаційного природокористування.
7. Розселення населення, його основні форми, особливості за регіонами світу.
Розселення населення—розміщення населення на території, сукупність насел пунктів.
Середня густота населення зростає пропорційно зростанню його кількості на Землі, частково віддзеркалюючи ступінь освоєності певного типу природного середовища, задіяності його в господарській діяльності. За місцем проживання населення світу поділяється на міське та сільське. Критерій міста закріплюється законодавчо в кожній країні, коливаючись від 2000 чоловік в Ісландії до 50 тис. чоловік в Японії. Нині в світі міське населення становить трохи менше половини, але його кількість невпинно зростає.
Найбільша частка міського населення в Австралії (85 %), країнах Західної Європи, Північної Америки (близько 75 %), Латинської Америки (понад 60 %). До найважливіших соціально-економічних процесів сучасності належить урбанізація. Тобто головна ознака урбанізації - зростання міст, збільшення їх впливу на розселення та відповідне ускладнення функцій. До найбільш урбанізованих країн, де міське населення становить понад 4/5 жителів, належить Великобританія, ФРН, Швеція, Ісландія, Австралія, Уругвай, Кувейт, Ізраїль, Японія. Міста відіграють провідну роль в економічному, політичному та культурному житті. Вони є центрами культурно-побутових, інформаційно-управлінських, рекреаційних та інших зв'язків. У результаті формуються такі сучасні групові форми міського розселення, як агломерація. Міська агломерація - це система поселень, що розміщені на певній території і об'єднані між собою політичними, трудовими, культурно-побутовими, виробничими, організаційно-господарськими, адміністративно-управлінськими та іншими зв'язками. Вони формуються навколо одного чи кількох центрів. Найбільші в світі агломерації сформувалися навколо Токіо, Нью-Йорка, Мехіко, Сан-Паулу, Лондона, Парижа, Лос-Анджелеса, Буенос-Айреса, Осака - Кобе - Кіото, Ріо-де-Жанейро. В США налічується більш як півтори сотні агломерацій, в яких проживає 70 % населення країни, у Великобританії - 8 агломерацій з населенням понад 2 млн. чоловік кожна. Швидкими темпами формуються урбанізовані території в Китаї, Індії, Бразилії, інших країнах, що розвиваються. Мегаполіс--злиття зон суцільної урбанізації(н: мегалополіс БосВаш на північному сході США об'єднує агломерації Бостона, Нью-Йорка, Філадельфії, Вашингтона та інших міст, концентруючи близько 50 млн чоловік). Незважаючи на швидке зростання міст, половина населення світу нині проживає в сільській місцевості.
Сільське населення переважає в таких країнах, як Бангладеш (понад 70 % кількості), Індія, Пакистан, Індонезія, Китай. У більшості країн Африки воно становить близько 80 % усього населення. Розрізняють дві основні форми сільського розселення: групову різних видів і розкидану (дисперсну). Групові форми розселення переважають в Україні, Росії, у зарубіжній Європі, Японії, Китаї, в більшості країн, що розвиваються. Розкидана форма розселення (фермерський тип) переважає в таких розвинутих країнах, як СТА, Канада, Австралія.
Поширені й мішані форми розселення. У розвинутих країнах значна кількість людей працюють у місті, а живуть у приміській зоні, де оселилися з екологічних та соціально-економічних причин(субурбанізація). Водночас у країнах з низьким рівнем економічного розвитку частина міських жителів займається сільським господарством. Таким чином, форми розселення населення постійно ускладнюються, віддзеркалюючи відповідні зміни у ході розвитку цивілізації від античного «поліса» (міста-держави) до сучасного мегалополіса. Технополіс — це цілісний науково-виробничий комплекс, створений на базі окремого міста(у Німеччині,Бельгії,Фрнації,США).
8. Особливості і фактори розміщення меблевого виробництва в Україні, основні центри.
Меблева промисловість відноситься до тих галузей промисловості, на яких більшою мірою впливає сировинний та споживчий фактори. Споживчий фактор є важливим тому, що масове споживання готової продукції локалізується у певних центрах, наприклад, у великих містах або агломераціях, а сировина легко транспортується. Значною мірою розміщується у великих містах: Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку тощо.
Важливим залишається для виробництва меблів і сировинний фактор, хоча його роль зменшується через дедалі більше використання для виготовлення меблів деревостружкових та деревно-волокнистих плит. Найбільшими центрами виробництва меблів у лісопромислових районах або недалеко від них є Житомир, Ужгород, Мукачеве. Багато меблевих підприємств розташовано у невеликих містах (Карпати, Полісся) та поблизу великих міст в інших районах країни. Щодо Столичного економічного району, то там найбільшого розвитку меблева промисловість набула у подільських областях, де вона орієнтується на власну сировинну базу. Також промисловість зосередженна у великих містах, враховуючи наявність значної кількості споживачів продукції (Чернігів, Малин, Київ, Коростель і т. ін.).
У Карпатському ек.р-ні є в наявності значна матеріаломістка база для виробництва меблів, тому дана промисловість є тут розвинена. Основні регіони розвитку промисловості: Жидачів, Івано-Франківськ, Чернівці, Свалява, Надвірна тощо. У місті Надвірна є в наявності матеріали, потрібні для даної промисловості - ДСП, яке виробляється потужною фірмою "Інтерплит". У Північно-Західному ек.р-ні розміщена у: Костопіль, Ківерці, Луцьк, Рівне. Для Придніпровського ек.ра-ну меблева промисловість, яка входить до лісовиробничого комплексу має виключно обслуговуюче значення. Але, дніпропетровська меблева фабрика "Дніпромеблі" - одна з найстаріших в Україні.У Північно-Східному ек.р-ні меблева промисловість орієнтується на споживача і розташовується у великих містах: Харків, Суми, Полтава. У Причорноморському ек.р-німеблева промисловість не є провідною, але вона тут присутня і орієнтується на споживача. Котовська меблева фабрика в Одеській області є відомим виробником меблів на українському ринку та за кордоном.
Для вдалого розміщення меблевої промисловості потрібна велика кількість кваліфікованих фахівців. На жаль, в нашій країні технічна освіта розвинена недостатньо (немає достатньої кількості фахівців). Тому підприємства меблевої промисловості не мають можливості розташовуватися вільно, а залежать від наявності на території трудових ресурсів потрібного призначення. Розміщення виробників меблевої промисловості більш за все залежить від сировинної бази, матеріалів для виробництва меблів, потрібного устаткування та споживачів. Підприємства, які виготовляють меблі з натуральної деревини залежать більше від сировини, ніж від розташування підприємств, які є виробниками ДСП, ДВП, МДФ та інших матеріалів. А інші виробники меблів (крім м'яких) розміщуються поблизу виробників відповідних матеріалів або близько до портів, куди постачають імпортні матеріали.
9. Сутність, значення і структура продовольчого комплексу.
Продовольчий комплекс — це сукупність галузей, пов’язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження. Продовольчий комплекс є складовою частиною агропромислового комплексу. Крім того, до продовольчого комплексу входять виробництва, що технологічно не належать до сільського господарства. Це — виробництво солі, мінеральних вод, вилов риби та ін.
Продовольчий комплекс в залежності від виду сировини, що використовується, поділяється на рослинницькі і тваринницькі підкомплекси.
Продовольчий комплекс забезпечує населення продуктами харчування.
В продовольчий комплекс входять такі підкомплекси: зернопродуктовий, бурякоцукровий, картоплепродуктовий, плодоовочепродуктовий, олійнопродукто-вий, винограднопродуктовий, тютюнопромисловий, хмелепромисловий, м'ясопродуктовий, яйцепродуктовий, рибопродуктовий, бджолопродуктовий.
Головними компонентами продовольчого комплексу є: сільське господарство (виробництво сировини); виробництво засобів виробництва для всіх галузей ПК; харчова промисловість; рибне господарство; виробнича інфраструктура; роздрібна торгівля продовольчими товарами.).
10. Регіональні особливості розміщення та використання лісових та водних ресурсів України.
Лісовий фонд – це територія лісів і земель, покритих лісом, які призначенні для потреб лісового господарства.
Загальна площа лісового фонду України--9942 тис га. У складі лісового фонду України переважають державні ліси Частка гірських лісів становить 21,8%. Забезпеченість лісом населення України —0,17 га на людину — одна із найнижчих в Європі
У складі лісового фонду переважають хвойні породи. Ліси розміщені дуже нерівномірно. В Українських Карпатах ліси займають 40,5% від площі, в Кримських горах – 32%, на Поліссі – 26,1%, в Лісостеповій зоні--12,2%, в Степовій – 3,8%.До найбільш лісистих областей належать – Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.
Лісистість території України (частка покритої лісом площі) становить 15,6 % За окремими регіонами держави лісистість така Карпати — 40%, Крим — 36%, Полісся — 25,7, Лісостеп — 11,4, Степ — 3,6 %.
Користування лісовими ресурсами поділяють на головне і проміжне. Головне користування лісом — це процес заготівлі деревини в стиглих і перестійних насадженнях. Проміжне користування лісом здійснюється в процесі догляду за лісом, санітарних рубок і рубок, пов'язаних з реконструкцією малоцінних лісових насаджень.
Найбільш високий рівень інтенсивності головного та проміжного користування лісом досягнутий в Чернівецькій, Вінницькій, Івано-Франківській та Хмельницькій областях України. Найбільше використовують лісові ресурси ті області, де розвиненими є дерево-обробна, целюлозно-паперова, лісо-хімічні промисловості. Найбільшими споживачами лусових ресурсів є наступні області: Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська,Житомирська та Хмельницька.
Водні ресурси — це поверхневі і підземні води, придатні для використання в народному господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенергетика, водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для відпочинку, туризму, спорту.
В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води складають 94 км3, з яких доступні для використання лише 60%.
Основна частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річковий стік--85,1 км3 (без Дунаю). 60% річкового стоку формується на території України (місцевий стік), 40%--за її межами (транзитний стік). Доступні для широкого використання водні ресурси формуються, в основному, в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов’я та Причорномор’я
Водними ресурсами найбільш забезпечені наступні області: Закарпатська, Івано-Франківська, Волинська, Житомирська та Чернігівська.
Територіальний розподіл водних ресурсів не відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу. Найбільша кількість водних ресурсів (58 відсотків) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5 відсотків її загальних запасів. Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені найбільші споживачі води.
Використання водних ресурсів
На потреби комунального господарства у 2008р з водних джерел забрано 18% води, промисловості – 46%, сільського господарства – 35%.
У басейні Дніпра сконцентровані найбільш водоємні промислові та сільськогосподарські виробництва, розміщені великі міста, об’єкти атомної енергетики. Саме в цьому районі відбувається найбільша експлуатація водних ресурсів України.
Основне споживання водних ресурсів Сіверського Дінця відбувається у Харківській, Луганській та Донецькій областях, де розташовано багато виробництв із високим рівнем споживання води.
Основними водоспоживачами в басейні Західного Бугу є: промисловість, комунальне господарство, сільське господарство Волинської та Львівської областей.
У річки басейну Південного Бугу споживачами водних ресурсів є підприємства харчової, хімічної промисловості, комунального господарства Вінницької, Миколаївської та Кіровоградської областей.
11. Сутність, галузевий склад та основні функції соціальної сфери суспільства.
Соціальна сфера--сукупність галузей, підприємств, організацій, зв'язаних з рівнем життя людей, їх добробутом і вжитком. Соціальна сфера охоплює весь простір життя людини - від умов її праці і побуту, здоров'я і дозвілля до соціально-класових і національних стосунків.
Соціальна інфраструктура – комплекс галузей, пов’язаних з відновленням людини та її робочої сили.
Головне завдання--задоволення матеріальних та духовних потреб кожної людини.
До соціальної сфери відносять перш за все сферу послуг, освіту, культуру, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, громадське харчування, комунальне обслуговування, пасажирський транспорт, зв'язок.
До соціальної сфери належать галузі соціальної інфраструктури та такі види діяльності:
- Діяльність із забезпечення ефективної зайнятості населення.
- Діяльність з формування доходів членів суспільства.
- Діяльність із соціального забезпечення і соціального захисту.
- Діяльність, що забезпечує споживання, форми і способи їх задоволення.
- Охорона здоров’я.
- Народна освіта.
- Торгівля та громадське харчування.
- Житлове та комунальне господарство.
- Діяльність з екологічного захисту громадян.
- Культура і мистецтво
Функцією соціальної сфери є:
1) поліпшення добробуту населення
2) задоволення потреб людей ( побутові,культурні)
3) створення умов для життєдіяльності населення
4) комплексний розвиток і підвищення ефективності функціонування галузей
12. Сучасний стан, особливості регіонального розвитку і розміщення сільського господарства України як центральної сфери АПК.
АПК – сукупність ланок господарства (галузей, підгалузей, підприємств), діяльність яких тісно пов’язана з виробництвом, зберіганням, транспортуванням, переробкою та збутом с/г продукції.
Найважливішою ланкою АПК, другою важливою галуззю матеріального виробництва України є її високоінтенсивне, багатогалузеве сільське господарство. Якщо в структурі АПК за показниками обсягу продукції, основних виробничих фондів, чисельністю зайнятих сільськогосподарське виробництво відіграє провідну роль, то в народногосподарському комплексі України на нього припадає близько 24,6% основних виробничих фондів, 14,4% валової суспільної продукції, 21,9% працівників народного господарства. Сільськогосподарське виробництво формує 16—22% національного доходу країни.
В структурі сільського господарства виділяють дві основні галузі — рослинництво і тваринництво. Залежно від соціально-економічних умов та рівня розвитку сільського господарства співвідношення між цими галузями в обсягах його продукції змінюються. В останні роки у структурі продукції сг переважає продукція рослинництва.
Розвиток і розміщення рослинництва:
Чорноземні грунти і сприятливий клімат, велика густота населення, землеробські навички, які історично склалися на території України, її зручне економіко-географічне положення зробили рослинництво базовою галузю с/г.
Україна за виробництвом озимої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків посідає 1, а за посівами соняшнику – 2 місце серед держав СНД.
На півночі та Поліссі Південно-західного р-ну прохолодний, вологий клімат і підзолисті грунти. Тут вирощують льон і сіяні трави. Крім сіяних трав для молочної худоби використовують заплавні луги та лісовя пасовища. Більше ніж в інших районах вирощують картоплю. Із зернових культур—жито, овес, гречка.
У лісостепу склався найважливіший в Україні район виробництва цукрових буряків та озимої пшениці. Їх вирощуванню сприяють помірна кількість опадів і чорноземні грунти. У районі багато садів, а в Закарпатті – виноградників.
У Південно-Західному р-ні на відміну від Донецько-Придніпровського, більше значення має харчова промисловість, особливо цукрова. Вона дає країні понад 40% цукру.
У Південному р-ні де мало опадів і високі літні температури, на чорноземних та каштанових грунтах сіють озиму пшеницю, ячмінь , соняшик, на поливних землях – рис.
На узбережжі Чорного моря і в Криму багато садів, виноградників, а в степах – бахчанові культури.
Розвиток і розміщення тваринництва:
Україна має величезні природні пасовища і луки, що сприяє розвитку тваринництва. Проте для кращого розвитку треба розширювати кормову базу, збільшувати виробництво концентрованих і сокових кормів, щоб забезпечувати ними худобу цілий рік.
У лісовій і лісостеповій зонах розводять молочні породи худоби, через те що тут легше забезпечувати її соковитими кормами.
Молочно-м’ясну худобу розводять у степовій зоні, де на природних пасовищах мало соковитих кормів, але є можливість забезпечувати худобу силосом та концентрованими кормами при стійловому утриманні.
Приблизно 1/3 поголів’я великої рогатої худоби припадає на поголів’я корів. За останні роки значно збільшився обсяг виробнництва молока, в зв’язку із збільшенням корів. Однак досягнутий рівень виробництва молока ще не відповідає реальним можливостям галузі.
Розміщення тваринництва визначається також потребами населення і промисловості в його продукції. Н: велика рогата худоба поширена майже всюди в усіх землеробсььких районах України. Але використання її продукції не скрізь однакове. Біля великих міст і в промислових районах розвивається молочне тваринництво для забезпечення населення молоком. Далеко від цих районів молоко переробляють на масло, сир, молочні консерви.
Вівчарство розвивається в південних степах, гірських районах. Воно може бути додатковою галуззю в районах розведення великої рогатої худоби. У північних районах розводять овець на хутро і м’ясо у південних – тонкорунних. Смужкове та молочне вівчарство переважно склалося в Карпатах.
Товарною галуззю тваринництва в багатьох районах є кролівництво(виробництво кролячого м’яса в У досягло 69-80 т. на рік). Чисельність поголів’я кролів коливається в межах 10-15тис. Основна їх кількість зосереджена в підсобних господарствах.
Перспективною галуззю є рибне господарство. Воно розвивається на осові ставків, водоймів Дністра, Дніпра, Південного Бугу та ін., а також уздовж багатьох середніх та великих річок. Тут переважно розводять коропа, білог амура, ляща, товстолобика, судака та ін.
13. Поняття про природно-ресурсний потенціал, його структура і оцінка.
Потенціал природно-ресурсний — теоретична кількість, природних ресурсів, які без шкоди для природи і людства можуть бути використані в господарських цілях.
Структура ПРП:
Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу.
Компонентна структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна--різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна--можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів; функціональна-- відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.
За економічною класифікацією розрізняють:
– ресурси матеріального виробництва, у тому числі промисловості (паливо, метали, деревина, риба) і сільського господарства (грунти, води для зрошення, кормові рослини, промислові тварини);
– ресурси невиробничої сфери, у тому числі прямого споживання (питна вода, дикорослі рослини і тварини) і непрямого (наприклад, використання для відпочинку зелених насаджень та водоймищ).
За походженням і природними властивостями виділяють: мінеральні ресурси (корисні копалини), земельні, водні, біологічні (зокрема лісові), агрокліматичні (сонячне тепло, світло, опади), ресурси енергії природних процесів (енергія сонця, вітру, землі), а також рекреаційні (вони поєднують в собі різні види ресурсів).
Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна.
При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.
Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності.
14. Місце Північно-Східного економічного району в територіальній та галузевій структурі господарства України. Проблеми його регіонального розвитку.
До складу району входять Харківська, Полтавська й Сумська області. За територією – 84 тис. км2 (13,9% території України) та кількістю населення – 6,1 млн чол. (12,1%). Північно-Східний район найменший. Він входить до ек.р-нів з високим рівнем розвитку. Проте його роль в економічному потенціалі держави досить велика. Північно-Східний район дає 13,7% валового внутрішнього продукту. Його частка в обсязі валової сільськогосподарської продукції становить 14,6%.
Географічне положення району створило передумови для формування економічних зв’язків з Росією, більш міцних, ніж це характерно для інших реґіонів України. Таке положення посилювалося розміщенням району на перетині напрямків масових перевезень вантажів між двома індустріальними велетнями: Донецько-Придніпровським районом України й Центральним районом Росії. Безпосередня близькість Північного Сходу до української металургійної бази сприяла розвитку тут важкого, металомісткого машинобудування. Районотвірним фактором є дуже розвинена транспортна мережа з магістралями загальнодержавного й міжнародного значення--залізницями, автошляхами, трубопроводами, авіалініями.
Провідною галуззю економіки Північно-Східного району є машинобудування, де працює 61% промислово-виробничого персоналу. Воно представлено як металомісткими, так і працемісткими галузями: енергетичне, електротехнічне, гірничошахтне, будівельно-шляхове, підйомно-транспортне, тепловозобудування. Близькість металургійної бази, кваліфіковані трудові ресурси й потреби транспорту – все це сприяло розвиткові тут транспортного машинобудування. Потреби промислового комплексу викликали необхідність розміщення сільськогосподарського машинобудування, виробництва тракторів, обладнання для харчової промисловості.
Агропромисловий комплекс посідає друге місце в районі за часткою в валовій продукції. Він представлений, в першу чергу, виробництвом цукру, зерна, соняшнику й олії, м’яса, молока. За виробництвом цукрового буряка й соняшника район посідає третє місце. Найбільші цукрові заводи діють у Лохвиці, Сумах (рафінадний завод), Куп’янську. Найпотужніші м’ясокомбінати – в Полтаві, Харкові, Сумах, Охтирці.
ПЕК базується як на місцевій сировині – видобуток і переробка нафти, газ, – так і на довізному з Донбасу вугіллі, а також поставках нафти й газу з-за кордону.
В електроенергетиці переважають теплові електростанції, з них найбільша – Зміївська.
Хімічна промисловість характеризується перевагою нематеріаломістких виробництв. Виняток становить завод фосфатних добрив у Сумах. Хімічна промисловість також характеризується наявністю підприємств з виготовлення фото- і кіноплівки (Шостка), гумових виробів (Суми), фармацевтичною промисловістю (Харків), виробництвом пластмас, лаків, фарб.
Проблеми:
1.Відсутність поновлення основних виробничих фондів(зношення фондів у багатьох галузях сягає 65% і існує тенденція до подальшого погіршення їх стану).
2.Застарілість матеріало-технічної бази машинобудівний комплекс, автомобільного парку.
3.Перенасичення Північно-Східного району галузями важкої індустрії
4.Існівання територіальної концепції промисловості у великих індустріальних центрах, особливо у Харкові, Полтаві, Сумах, Кременчуку, що зменшує використання трудових ресурсів в середніх і малих містах.
5.Низька ефективність сільськогосподарського комплексу району.
6.Висока трудомісткість культури
7.Жахлива екологічна ситуація, внаслідок надмірної концепції забруднювальних виробництв із застарілими технологіями, нагромадження токсичних відходів, високого рівня урбанізації
15. Прості методи економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил.
Картографічний метод
Зображення просторової локалізації явищ та їх зв’язків. Особливо широко застосовується у прикладних розробках картографічний метод, запозичений з економічної географії. При моделюванні перспективного розміщення виробництва застосовують нормативний метод.
Порівняльний метод
Визначення відмінних та подібних рис розвитку. За його допомогою на основі аналізу статистичних даних і основних економічних показників визначається місце галузі серед інших галузей р-ну чи серед інших районів.
Експедиційний
Метод експедиційний або польових досліджень – застосовується для
отримання первинної оригінальної інформації, яку не може дати офіційна
статистика (карта-анкета)
Літературний
Полягає у відборі і аналізі літератури, присвяченій великій темі
Описовий
Полягає в описі розміщення явищ в сфері економічної діяльності та розселення населення
Статистичний
Дослідження на основі аналізу класичних показників
Моделювання
Дослідження на основі моделі (мисленної, матеріальної, мастатичної, ідеально-матеріальної)
16. Місце Столичного економічного району в територіальній та галузевій структурі господарства України. Проблеми його регіонального розвитку.
Район охоплює території Київської, Чернігівської і Житомирської областей.
Площа--90,7 тис.км.кв.(14,9%), населення — 7,5 млн чол.(14,4%)
Столичний район посідає друге місце в Україні за територією, а за кількістю населення поступається тільки Донецькому і Причорноморському економічним районам.
Друге місце в країні належить району за виробництвом продукції промисловості, за виробництвом продукції сільського господарстварайон поступається тільки Причорноморському.
В галузевій структурі промисловості виділяється машинобудування та металообробка(1/4 промислової продукції району). Підприємства спеціалізуються на виготовленні й ремонті сільськогосподарських машин (Біла Церква, Київ, Ніжин), устаткування для хімічного виробництва (заводи "Більшовик" у Києві, хімічного устаткування у Бердичеві, Бахмачі, Коростені, Фастові), точне машинобудування, виробництва радіо-електроприладів, електроустаткування, радіоелектроніки(ВО "Арсенал","Електронмаш" у Києві, ВО "Чернігівський завод радіоприладів"). Найбільшим виробником річкових суден є суднобудівний та судноремонтний завод у Києві. Функціонує єдиний в Україні мотоциклетний завод. Значними потужностями виділяються АНТК ім. Антонова та Київський авіабудівний завод. Велосипеди випускають у Чернігові та Києві.
Лісова й деревообробна промисловість працює на місцевій та привізній сировині. Продукція Столичного району становить майже 21% виробленої в Україні. Провідною у структурі деревообробної промисловості району є меблева галузь. Виробництво меблів розміщене в Києві, Чернігові, Корюківці. Значно розвинена целюлозно-паперова промисловість(у Житомирі, Коростишеві, Мирополі, Чижівці). Вироблюваний у Малині високоякісний папір експортується в зарубіжні країни.
Значне місце в господарстві району посідає хімічна промисловість, особливо виробництво штучних волокон(Чернігов, Житомир, Київ), за виробництвом яких район займає перше місце в Україні, пластмас (Бровари, Київ, Прилуки).
Важливе місце в господарстві району посідає промисловість будівельних матеріалів, яка є галуззю спеціалізації, її розвиток пов'язаний з наявністю значної кількості будівельної сировини. Найбільш розвинене виробництво нерудних та облицювальних будівельних матеріалів у місцях видобутку сировини, особливо в Житомирській області. У Броварах працює підприємство з виробництва алюмінієвих конструкцій. Асфальт, цеглу, вапно виробляють Біла Церква, Бориспіль, Житомир, Чернігів, Бровари, Бердичів. Найбільшими підприємствами скляної промисловість є Гучанський, Гостомельський, Бабинський, Мар'янівський, Романівський, Баранівський та інші скляні заводи. В Житомирі знаходиться дзеркальна фабрика. Однією з найстаріших у районі й Україні є фарфорово-фаянсова промисловість.
Частка виробленої в сільському господарстві району продукції становить 15% від загального показника по Україні.Провідною галуззю сільського господарства району є рослинництво. Переважають зернові культури, головна--озима пшениця, територіальна концентрація якої коливається в межах 15-30%.
Посіви цукрових буряків розміщені в лісостеповій зоні, особливо значні вони в Київській області, де урожайність їх найвища по Україні,значними є плантації цикорію та хмелю, які зосереджені переважно в Житомирській області(майже80%)
Показники продуктивності тваринництва (приріст живої маси тварин, середньорічні надої молока) в районі майже дорівнюють середнім по Україні. Значно вищі вони в Київській області, яка посідає перше місце в країні за обсягами виробництва м'яса, в тому числі м'яса птиці, а також яєць, молока.
Проблеми розвитку:
1.Перенасичення Київа промисловими підприємствами. Це створює багато проблем: забезпечення населення житлом, роботою, транспортом тощо.
2.Демографічна проблема. Смертність в багатьох частинах району перевищує народжуваність. Відбувається відтік населення, особливо молоді, з сільської місцевості до міст. Несприятлива ситуація склалася в Чернігівській і Житомирській областях, де середній вік сільських жителів становить 50—55 років.
3.Екологічні проблеми. Через Чорнобильську радіаційно забруднені всі області, особливо Київська та Житомирська.
4.Стан водних ресурсів. Рівень повторного її використання значно нижчий за середній по Україні. Найбільшими забруднювачами водних ресурсів району є підприємства м. Києва та Київської обл. .
5.Значне виснаження лісів, погіршення структури лісового фонду, зниження його продуктивності. Сьогодні понад 90% площі займають молоді насадження і середньостиглі ліси.
6.Через недосконалі технології видобутку та переробки мінеральної сировини, незадовільне вирішення питань комплексного освоєння родовищ у надрах залишається і губиться розвіданих запасів нафти 70%, солей 50%, вугілля 40%, металів 25%.
17. Сутність регіональної політики в Україні.
Регіональна політика - сфера діяльності суспільства, яка реалізує інтереси держави щодо регіонів і внутрішні інтереси самих регіонів з урахуванням природи сучасних регіональних процесів, а також цілей і завдань розвитку суспільства.
Об'єктом державної регіональної політики є регіон, соціально-економічна сутність якого відображає систему суспільних відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території.
Суб'єктами державної регіональної політики є органи державної влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування. Засобом реалізації державної регіональної політики є управління, одна із галузей якого - управління регіональною економікою.
Стратегічні цілі регіональної політики України:
--політичні: збереження унітарної незалежної держави, усунення умов для дезінтеграційних, сепаратистських процесів;
--економічні: забезпечення комплексного, збалансованого розвитку регіонів на основі реалізації їх потенціалу, зменшення соціально-економічної диференціації, прискорення ринкового реформування;
--соціальні: реалізація конституційних прав громадян, забезпечення необхідних умов для життя незалежно від місця проживання.
Регіональна політика в Україні здійснюється на основі таких принципів:
- системність, згідно з яким у процесі формування та реалізації державної регіональної політики мають враховуватися у взаємному зв’язку загальнодержавні, регіональні та місцеві інтереси;
- географічна обґрунтованість, згідно з яким формування та реалізація державної регіональної політики мають спиратися на географічні знання про території, їх природні, економічні, історичні, демографічні та інші особливості, етнічні і культурні традиції з метою збереження самобутності окремих частин країни та ефективного використання ресурсного потенціалу регіонів;
- нституційність та законність, за якими реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, інших актів законодавства та на основі чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності між органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
- пріоритетності забезпечення прав і свобод людини і громадянина, максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів;
- забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної, бюджетної системи;
- диференційованість надання державної підтримки регіонам з урахуванням рівнів їх соціально-економічного розвитку, природно-ресурсного потенціалу та інших факторів відповідно до умов, критеріїв та строків, визначених законодавством;
- стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування для об’єднання їх зусиль з метою розроблення та реалізації заходів, які становлять спільний інтерес.
18. Регіональні особливості розвитку і розміщення світового автомобілебудування.
Автомобілебудівна галузь відноситься до машинобудівного комплексу.
Сформувалися три головних ареали світового автомобілебудування: азіатський - із провідною роллю Японії, американський - з домінуванням США й західноєвропейський - з менш вираженим домінуванням ФРН і Франції.
Найбільшу кількість автомобілів виробляє Японія (1/4 світового виробництва).
Частка країн Європи в останні роки становить біля 32-34% обсягу світового виробництва легкових автомобілів. В останні роки європейське автомобілебудування (як і світове) стає все більш інтегрованим та „глобалізованим”, зростають прямі закордонні інвестиції, як в країни регіону, так і за його межі.
США випускає 18% автомобілів світу. Американська компанія "Форд" є другим у світі виробником автомобілів, 60 % її автомобілів виробляються за межами США.
Автомобілебудування Німеччини займає третє місце у світі, що становить понад 14 % світового виробництва. П'ять найпопулярніших у світі фірм: "Даймлер-Бенц'", "БМВ", "Фольксваген", а також "Опель" і "Форд'" випускають у Німеччині понад 90% усіх автомобілів. При цьому "Форд" - німецька філія американського концерну "Форд", а "Опель" - дочірнє підприємство американської фірми "Дженерал Моторс".
Щорічно у світі випускається 40~50 млн автомобілів, четверта частина яких — вантажні автомобілі та автобуси.
19. Структурний аналіз в регіональній економіці. Функціонально-господарська структура.
Структуру виробництва в регіоні можна аналізувати з погляду ступеня стабільності, рівня спеціалізації (наскільки різноманітно представлені галузі спеціалізації), повторюваності виробничого процесу, повноти виробничо-технологічного циклу, рівня пов’язаності регіонального комплексу.
При структурному аналізі необхідно з’ясувати галузі спеціалізації регіону (базові).
Для оцінки стадії економічного розвитку регіону важливо визначити наявність у ньому первинних, вторинних, третинних і четвертинних видів діяльності. Для цього визначають спеціалізацію в регіоні: управління, дослідження чи власне виробництво.
Для розрахунку цих показників зіставляється частка зайнятих в окремих галузях у регіоні і країні в цілому.
Також дуже важливим є визначення галузей спеціалізації регіону, галузей, які виконують допоміжну функцію, і галузей, які обслуговують виробництво і населення. Співвідношення між ними дає кількісне значення регіонального мультиплікатора (віднош. загального коеф-ту зайнятих до кількості зайнятих у спеціалізації):
За показником інтенсивності виконання головних функцій розрізняють регіони:
• ;з високою інтенсивністю,
• =зі збалансованістю галузей спеціалізації,
• ;з низькою інтенсивністю виконання базових функцій.
Регіональний мультиплікатор чітко вказує, яким чином розвиток одного сектора спричиняє розширення іншого. Це дуже важливо, оскільки імпульси одних приводять до розширення виробництва, а інших — до його скорочення.
Аналіз з наголосом на економічну базу заснований на розмежуванні базових (первинне виробництво) та обслуговуючих (вторинне, третинне, четвертинне виробництво) галузей виробництв. Такі «базові» види діяльності дають кошти на оплачування сировини, продовольчої продукції та інше.
Мультиплікатор міжрегіональної торгівлі використовується для вивчення взаємозв’язків одного регіону з іншим, які передаються через експорт, імпорт, інвестиції, споживання і доходи.
Функціонально-господарська структура країни чи світового господарства залежить від сучасного розвитку стану суспільного поділу праці в усіх його формах, в тому числі стану міжнародного поділу праці. На сьогодні, аналізуючи стан господарства не тільки економічно розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, вже недостатньо обмежуватися розглядом тільки галузей. Практично скрізь іде процес формування міжгалузевих систем, а в межах країн--і міжгалузевих комплексів. Цей процес зумовлений розвитком технологічних звязків, інвестиційної діяльності та вимогами сучасного менеджменту і маркетингу.
20. Особливості і фактори розміщення фарфоро-фаянсової та скляної промисловості в Україні, їх основні регіони та центри.
До промисловості будівельних матеріалів відносять виробництво скляних, кришталевих і порцеляново-фаянсових виробів, враховуючи спільність сировинної бази (пісок, глина, каолін). Скляна та фарфорова промисловості розвиваються на всій території України, орієнтуючись на споживача. Але, через низьку транспортабельність сировини, на розміщення підприємств, що виробляють скло, найбільший вплив має сировинний фактор.
Скляна промисловість (стара назва-гутництво)--галузь промисловості, що виробляє будівельно-технічне, тарне, хіміко-лабораторне та приладобудів., госп.-побутове, електронно-технічне і вакуумне, медичне, оптичне й ін. види скла.
В Україні є шість заводів листового і технічного скла. Найбільші з них - Лисичанський "Пролетар", Костянтинівський склоробний та завод "Автоскло" і Запорізький склоробний. Скло виробляється на склозаводах Луганської й Донецької областей, на Львівському склоробному заводі й частково на Київському заводі художнього скла. Збільшується виробництво скла міркового віконного, полірованого, теплозахисного та архітектурно-будівельного, полірованого шлакоситалу, кольорового візерункового та армованого скла, штучного скловидного мармуру.
Фарфорова промисловість має в Україні центри Коростень, Баранівка, Городниця, Кам'яний Брід, Довбичі (Житомирська обл.), Дружківка (Донецька обл.), Полтава, Кіровоград, Суми, Борислав (Львівська обл.), Синельникове (Дніпропетровська обл.) і Тернопіль.
21. Закономірності розміщення продуктивних сил і регіональної економіки як форма вияву економічних законів суспільства.
Закономірності розміщення продуктивних сил – найзагальніші відносини між продуктивними силами і територією. Закономірності РПС виявляються у відношенні між виробничою діяльністю людей і територією, на якій вони діють.
Основні закономірності: прод.сил
З. територ. поділу праці. Країни і регіони дуже відрізняються за економічними, природно-ресурсними, соціальними та історичними умовами і особливостями, рівнями економічного розвитку тощо. Саме диференціація цих умов лежить в основі територіального поділу праці. Кожен регіон може формувати свою спеціалізацію економіки і на основі економічних зв’язків обмінюватися продукцією з іншими регіонами.
З. територ. Комплексності ПС. В основі даної закономірності покладено взаємозв’язки між спеціалізуючими, допоміжними і обслуговуючими галузями, природними ресурсами та виробництвом району, між трудовими ресурсами і виробництвом, невиробничою та виробничою сферами, між виробництвом і територією. Поєднання закономірностей територіальної комплексності та концентрації призводить до формування територіально-виробничий комплексу.
З. територ. Концентр. ПС полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий (ніж середній для регіону) рівень життя та ефективність виробництва. Дана закономірність виявляється у формуванні промислових чи виробничих (агропромислових) центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон. Надмірна концентрація продуктивних сил у ряді вузлів чи регіонів призводить до зниження ефективності суспільного виробництва, надмірного техногенного наван-таження на природу, може перетворити територію в зону екологічного лиха (Донбас, Нижнє Придніпров’я).
З. територ. диференціації ПС . Суть цієї закономірності полягає в тому, що регіон, зберігаючи цілісність, має певні внутрішні відмінності в природних, економічних, соціальних умовах і об’єктивно диференціюється на ділянки, що найбільш придатні для певного різновиду діяльності. На одних ділянках вигідніше збудувати металургійний комбінат, на інших – лісо-переробний.
З. територ. ефективності при розміщ. ПС є найзагальнішою територіальною закономірністю, бо вона частково охоплює сферу впливу інших закономірностей, які їй підпорядковуються. В основу цієї закономірності покладено економічний закон – економії суспільної праці. Його сутність полягає в забезпеченні максимальної продуктивності праці за умови подолання просторових розривів між сировиною, паливом, енергією та споживачем. За цією закономірністю відношення між економікою та територією такі, що найбільш можливий ефект забезпечується найменш можливими витратами на розміщення об’єкта.
22. Регіональні особливості розвитку залізничного транспорту світу.
Ефективний розвиток і діяльність залізничного транспорту та його вплив на комплексний розвиток господарств регіонів в значній мірі залежить від стану навколишнього природного середовища.
Враховуючи важливу роль залізничного транспорту в комплексному розвитку регіонів та те, що в останні роки спостерігається поступове погіршення всіх показників його діяльності, доцільним є перегляд основних принципів його функціонування, розробка та впровадження комплексу заходів, які б забезпечили адаптацію галузі до ринкових умов розвитку, реформування управління, корінну зміну організаційної структури.
Залізничний транспорт надзвичайно важливий для внутрішніх перевезень. У багатьох країнах галузь залізничного транспорту належить до найважливіших інфраструктурних галузей економіки, ефективне функціонування яких є запорукою успішного розвитку економіки в цілому. Довжина залізниць світу становить приблизно 1,3 млн км. Залізничний транспорт діє у 140 країнах світу. Останнім часом загальна протяжність залізниць зменшується. Більше половини експлуатаційної довжини припадає на розвинені країни і лише 1/5 – на ті, які розвиваються. Відповідно, у першому випадку щільність доріг набагато вища, ніж у другому. Найбільш висока вона у Бельгії, Німеччині, Швейцарії. Є країни, які не мають залізниць: Кіпр, Лаос, Нігер, Чад, Бурунді, Ісландія тощо. Максимальна густота залізниць у Європі та Японії.
За довжиною залізниць США випереджає інші країни світу, на 2 місці – Росія.
Залізнична мережа розвинених країн вирізняється високою пропускною здатністю. Цей показник залежить від кількості прокладених ліній. Більша частина доріг – одноколійна; двоколійні та багатоколійні становлять приблизно 1/7 загальної довжини залізниць світу. Багатоколійні дороги розташовані на підходах до великих залізничних вузлів. Іноді у потужних індустріальних районах між постачальником та споживачем сировини прокладається декілька шляхів для безперебійної поставки вугілля, залізної руди тощо.
Характерною особливістю цього виду транспорту є наявність великих за довжиною трансконтинентальних доріг. У Європі це Брест (Франція) – Париж – Берлін – Варшава – Москва – Єкатеринбург, Копенгаген – Гамбург – Франкфурт-на-Майні – Мілан – Рим – Реджо-ді-Калабрія, Амстердам – Брюссель – Париж – Мадрид – Кадіс та багато інших, що перетинають континент у різних напрямках. Працює багатофункціональна тунельна дорога під Ла-Маншем, що з’єднала Францію та Англію.
23. Транспорт як особлива сфера матеріального виробництва, його вплив на регіональний розвиток.
Транспорт--галузь матеріального виробництва, яка забезпечує потреби господарства і населення в усіх видах перевезень.
Одним із основних факторів комплексного розвитку регіонів, який забезпечує взаємозв’язок структурних елементів господарського комплексу регіонів, є транспортна система.
Транспортна система--територіальне поєднання мереж, транспортних засобів і служб перевезення, що забезпечують реалізацію транспортно-економічних зв’язків з метою безперервного функціонування гоподарства
На її основі формуються і функціонують всі види матеріальних потоків, що забезпечують соціально-економічний розвиток як країни так і її регіонів. Як і більшість галузей господарства транспорт здійснює вплив на екосистеми регіонів.
Транспортна забезпеченість території – транспортно-географічна характеристика будь-якої території, яка відбиває співвідношення між потребами в шляхах сполучення і транспортних засобах, з одного боку, і наявністю та адекватністю транспортної мережі і транспортних засобів – з іншого.
Зміни у національній економіці привели до необхідності пошуку нових шляхів регулювання та організації продуктивних сил, розробки нових напрямів раціонального використання природно–ресурсного потенціалу, створення умов для активізації соціально–економічного розвитку регіону. З переходом економіки до ринкових форм господарювання суттєво зростає роль транспортного фактора у регіональному розвитку.
З чотирьох форм свобод, що необхідні для входження економіки у відкритий ринковий простір, три з них забезпечує транспорт – свободу переміщення людей, товарів і послуг. Це говорить про значну роль транспорту в просторовому розвитку економіки.
У структурі транспортних шляхів найбільшу питому вагу мають автомобільні: понад 70%, 1/5 частина припадає на авіалінії й лише 5% – на залізниці. Далі йдуть трубопровідний та внутрішній водний транспорт.
За обсягом вантажообігу перше місце займає морський транспорт – 70%; потім ідуть залізничний та автомобільний транспорт. У країнах, що розвиваються, технічний рівень залізничного транспорту низький: застосовується різнотипний рухомий склад, здебільшого малопотужні локомотиви, вагони малої вантажності, значне місце належить паровій тязі.
24. Проблеми раціонального використання природно-ресурсного потенціалу регіонів світу.
Природно-ресурсний потенціал--важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови.
ПРП розглядається як сукупність усіх природних можливостей, засобів, запасів, джерел, що використовуються (або можуть використовуватись) при даному рівні розвитку продуктивних сил для досягнення певної мети
В умовах сучасного науково-технічного прогресу, швидкого розвитку продуктивних сил, які ведуть до значного споживання природних ресурсів, глобального характеру набувають проблеми забезпечення та їх захисту.Тривалий час проблема обмеження природних ресурсів не розглядалася, однак з розвитком науки і техніки вона постала як проблема економічна, технологічна і світоглядна. В більшості країн сформувався такий устрій життя, коли розвиток їх досягається за рахунок дедалі більшого залучення у виробництво природних благ, що й зумовило значне виснаження природних ресурсів і виникнення енергетичної кризи.
Після детального вивчення вичерпності природних ресурсів вчені прийшли до висновку, що основна проблема не в недостатку природних ресурсів, а в їх нераціональному використанні і забрудненні.
Ресурсозбереження--це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію при¬родних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій са¬мій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміж¬них матеріалів.
Для економіки природокористування найголовнішими є два аспекти проблеми використання природних ресурсів:
1) виснаження природного середовища і природних ресурсів
2) заповнення цього середовища непотрібними компонентами, що робить його непридатним для споживання
25. Місце Донецького економічного району в територіальній та галузевій структурі господарства України. Проблеми його регіонального розвитку.
Донецький економічний р-н є найрозвинутішим у державі. Він розташований на південному сході держави та включає в себе Донецьку і Луганську області. Територія—53,2тис.км.кв(8,8%), Насел—7,8млн.ос.(15,4%)
Спеціалізація—вугяльна пром., електроенергетика, чорна, кольорова мет., хім..пром., машино буд., цементна.
Район виробляє 14% продукції машинобудування України. Важке машинобудування розвивалося високими темпами для задоволення потреб металургійної, енергетичної, вугільної, гірничорудної галузей промисловості. Найбільший центр важкого машинобудування - Краматорськ.
За випуском чорних металів район знаходиться на другому місці після Придніпровського. У районі виробляють 50% чавуну і 33% всієї продукції металургії України. Металургія району розвивається на власних ресурсах коксівного вугілля і нерудної сировини, привізній (з Придніпров'я) залізній і марганцевій рудах. Чорну металургію обслуговує коксохімічна промисловість. Вона дає більше 50% всього коксу України. Електроенергетика представлена тепловими електростанціями. Електростанції району виробляють 30% електроенергії України. Діє могутня лінія електропередач Донбас-Західна Україна.
За загальним обсягом перевезень Донецький район посідає перше місце в країні. Характерне переважання вивозу над ввезенням. Донецька залізнична дорога забезпечує 45% загального об’єму загрузки та 15% загального об’єму пасажирських перевозок.
Обсяг виробництва в хімічній та нафтохімічній промисловості збільшився на 1,8%. Рубіжанський хімкомбінат - найбільший в країні виробник барвників. Район спеціалізується на виробництві залізобетонних конструкцій, віконного і технічного скла, цементу.
У районі сформувався потужний АПК, 80 % сільськогосподарських угідь становлять орні землі. Всього в районі відповідно до вимог міжнародних стандартів працюють 18 підприємств харчової промисловості. Освоєно майже 100 нових видів харчової продукції.
ПРОБЛЕМИ:
1.Скорочення обсягів виробництва продукції відбулося в металургії, виробництві коксу, продуктів нафтоперероблення, вугільній промисловості, добуванні корисних копалин, виробництві та розподіленні електроенергії харчовій промисловості, в 18 містах і 5 районах області.
2.Загострилася ситуація у вугільній промисловості. Обсяг виробництва продукції у порівнянних цінах скоротився на 1,6% проти передбаченого Програмою зростання на 2,0%.
3.У районах розташування електростанцій склалася дуже несприятлива екологічна обстановка.
4.Значно уповільнились темпи зростання обсягів виробництва в машинобудівному комплексі.
5.Уповільнились темпи зростання у виробництві будматеріалів.
26. Внутрішня торгівля, її роль і функції в суспільстві., регіональні закономірності товарообороту закладів внутрішньої торгівлі в Україні.
Внутрішня торгівля - сфера підприємницької діяльності по реалізації товарної продукції на внутрішньому ринку країни суб'єктами господарювання усіх форм власності, що охоплює обертання засобів виробництва і споживчих товарів і включає в себе оптову торгівлю і посередництво в торгівлі, роздрібну торгівлю.
Функції торгівлі:
• Економічна
• Соціальна
• Етична і естетична
Роль торгівлі – надавати широкий вибір послуг та товарів населенню, а також централізація функцій господарського обслуговування торгівельної діяльності.
Товарооборот—об’єм продажу товарів та послуг у грошовому вираженні за певний період часу на душу населення.
Найбільша питома вага роздрібного товарообороту, включаючи виручку фізичних осіб, що мають торгову мережу, спостерігалася в Сумській (73,0 %), Житомирській (72,6 %) Закарпатській (71,5 %), Чернігівській (70,1 %), а також в м. Києві (74 %) та в м. Севастополі (70,8 %).
Частка обороту організованих ринків була вищою за середню по Україні (30,1 %) в таких областях, як Хмельницька (47,8 %), Кіровоградська (42,4 %), Київська (41,6 %), Луганська (37,8 %), Івано-Франківська (37,7 %), Харківська (34,2 %), Херсонська (35,9 %), Рівненська (33,8 %), Республіка Крим (34,0 %).
Частка обороту неформальних ринків теж значно відрізняється в регіональному розрізі. Так, якщо в цілому по Україні вона складає 6,2 %, то в таких областях як Закарпатська – 10,5 %, Миколаївська – 9,5 %, Херсонська – 10,1 %. В той же час в м. Києві на оборот неформальних ринків припадало всього 4 %, а в м. Севастополі – 3,3 %.
Таким чином, спостерігаються значні регіональні відмінності в каналах реалізації споживчих товарів. Це пояснюється, з одного боку, різним співвідношенням промислового і аграрного виробництва по регіонах, з другого – різним товарним забезпеченням торгівлі і умовами самозабезпечення споживчими товарами населення. Загальновідомо, що роздрібний товарооборот є основним індикатором життєвого рівня населення України.
27. Регіональні особливості розвитку і розміщення хімічного комплексу світу.
Хімічний комплекс ; це виробництва, що пов’язані з видобутком і переробкою хімічної сировини, виготовленням і створенням різноманітних видів конструкційних матеріалів, товарів господарського призначення .
Найважливіше значення для розміщення галузей хімічної промисловості мають сировинний, паливно-енергетичний та споживчий фактори.
Сировина для хімічної промисловості має вирішальне значення. Її частка у собівартості готової продукції коливається від 45% до 90%.
Важливим є також фактор водомісткості, що дуже обмежує можливості вибору при розміщенні підприємств хімічної промисловості. Це тим більш важливо, що чимало видів сировини зустрічається у маловодних місцевостях.
При виробництві багатьох видів синтетичної продукції поглинається теплова енергія – пара. Тому дуже часто підприємства орієнтують лише на паливно-енергетичний фактор.
Споживчий фактор поширюється переважно на галузі основної хімії – на виробництво мінеральних добрив (крім калійних) та сірчаної кислоти. У галузях хімії органічного синтезу споживач має важливе значення лише при розташуванні підприємств кінцевої продукції. У цих випадках важливим є також вибір робочої сили.
На форми розташування хімічної промисловості впливає технологічний фактор. Якщо виробництво не схильне до внутрішньогалузевого комбінування і являє собою технологічно самостійні спеціалізовані підприємства, – воно не зосереджується на певній території. Таким є виробництво мінеральних добрив, фарб, лаків, переробка пластмас.
Попри розмежування факторів розміщення хімічної промисловості, у багатьох районах світу вони можуть змінюватися й мати власну специфіку.
Хімічна промисловість розташована передусім у розвинутих країнах.
Лише у США виробляється понад чверть, а в шістьох найрозвинутіших країнах – понад 3/4 хімічної продукції світу.
Закономірність розвитку хімічної промисловості у США пояснюється наявністю на їхній території чималої кількості практично усіх видів хімічної сировини: нафти, газу, солей, фосфоритів тощо. Інші розвинуті країни дуже залежать від імпорту хімічної сировини.
У територіально невеликих державах Європи хімічна промисловість концентрується у старих індустріальних районах.
Провідне місце у виробництві добрив посідають країни Західної Європи, Північної Америки та Японія. Значне місце займають також Росія, Україна, Казахстан, Білорусь. До найбільших виробників азотних добрив належать США, країни Західної Європи, Японія, Росія, Україна, Індія, Кувейт, Венесуела, Мексика, Румунія, Польща, Чилі. До найбільших виробників калійних солей належать США, Канада, Німеччина, Україна, Білорусь, Росія.
До найбільших виробників фосфорних добрив належать США, Марокко, країни Західної Європи, Україна, Казахстан, Індія, Росія, Бразилія, Польща.
Підприємства хімії органічного синтезу тяжіють до районів нафтовидобутку, масового споживання нафтопродуктів та магістральних нафто- і газопроводів.
Виробництво синтетичних смол і пластмас зосереджено переважно у США, Німеччині, Японії, а також у Польщі, Чехії, Росії.
Хімічне волокно виробляється в економічно розвинутих країнах а також в Україні, Єгипті, Бразилії, Польщі, Білорусі.
Виробництво синтетичного каучуку зосереджено у США, деяких країнах Західної Європи, Японії, Канаді.
Важливими факторами розміщення фармацевтичної промисловості є наявність наукової бази та сировини. У виробництві медикаментів перед ведуть США, Японія, Німеччина, Швейцарія, Велика Британія, Угорщина, Франція.
28. Складні методи економічного обґрунтування РПС.
Розміщення продуктивних сил є об'єктом територіального планування, яке передбачає розробку схем розвитку і розміщення галузей господарства, продуктивних сил областей та економічних районів. На основі галузевих і територіальних схем складають генеральну схему розміщення продуктивних сил країни. Складання схем є частиною передпланових територіальних досліджень. Для вирішення найважливіших проблем розвитку господарства розробляють цільові комплексні програми, у тому числі й територіальні. Проекти будівництва підприємств, схеми і проекти районних планів розробляють на проектній стадії обґрунтування розміщення виробництва і його територіального розвитку.
Системний аналіз
За допомогою системного аналізу можна порівнювати альтернативні варіанти розв'язання проблем удосконалення розміщення продуктивних сил та вибирати для практичного використання кращі з боку інтересів регіону. Застосування принципів системного аналізу дає змогу розглядати кожну економічну проблему як особливу систему у взаємодії з іншими. Сисемний аналіз робить можливим раціональне використання різноманітної інформації, дає змогу чітко визначити кожну проблему, виявити мету та вибрати ефективні методи розв'язання. Наукова розробка економіко-математичних методів роширила застосування системного аналізу розміщення продуктивних сил, придала цілеспрямованого характеру економічним розрахункам.
Балансовий метод. Балансовий метод є найпоширенішим у плануванні, зокрема у передпланових дослідженнях. Використовується система матеріальних, фінансових балансів, балансів трудових ресурсів, грошових доходів, видатків населення, територіальних балансів потужностей будівельних організацій , баланси місцевих будівельних організацій, виробів металообробної промисловості міжгалузевого використання. Баланси є звітні та планові. Науково-дослідні інститути проводять спеціальні дослідження з удосконалення регіональної системи балансів (розробка звітних міжгалузевих балансів виробництва, розподілу та споживання продукції в областях та економічних районах.).
Техніко-економічні розрахунки.
Техніко-економічні розрахунки застосовуються на проектній стадії обгрунтування розміщення продуктивних сил (підприємств та територального розвитку виробництва). Порівняльну ефективність альтернативних варіантів розміщення виробництв визначають на основі розрахунку поточних (собівартості) та порівняння одноразових (капітальних) витрат. Обов'язково враховують показники матеріало-, енерго-, фондо-, трудо-, водомісткості та транспортабельності продукції.
Економіко-статистичні та економіко-математичні методи
З економіко-статистичних методів найбільш поширеними є обчислення індексів та середніх величин, кореляційний - регресійний аналіз, групування, графоаналітичний метод. Сутність економіко-математичних методів полягає у формалізованому описі економічних явищ та процесів у вигляді системи математичних рівнянь.Найбільш поширені з економіко-математичних моделей балансова та оптимізаційна.
29. Регіональні особливості розвитку і розміщення головних машинобудівних регіонів світу.
Розміщення світового машинобудування.
У високорозвинутих країнах на машинобудування припадає 1/3–2/5 і більше продукції обробної промисловості. Саме у цій сфері яскраво виявляється лідерство цих країн.
Основні регіони світового виробництва машинобудівної продукції:
1. Країни Північної Америки 30% (науко- і капіталомістка продукція). США, Канада, Мексика.
2. Країни Західної Європи 25-30% (середнє точне машинобудування). Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Іспанія та ін.
3. Країни Східної і Південно-Східної Азії 20% (побутова техніка). Японія, Республіка Корея, Китай та ін.
4. Країни СНД, Східної Європи <15% (важке). Росія, Україна, Білорусь та ін.
Регіональний аспект міжнародної спеціалізації в машинобудуванні розвинутих країн
США : Загальне машинобудування, електротехнічне, автомобільне, авіаційне, електроніка, воєнна техніка, телекомунікації.
Канада : Телекомунікація, електроніка, електро¬технічна, вироᬬ¬ництво ЕОМ, авіаційне, космос, оборонне.
Австралія : Автомобіле-будування, вироб¬ництво гірничої техніки, виробництво воєннооборонної техніки, виробництво ЕОМ.
Республіка Корея : Машинобудування, автомобілебудування суднобудування, електротехнічна, виробництво ЕОМ, виробництво побутових приладів.
У світовому машинобудуванні сформувалося п’ять реґіонів:
Північноамериканський реґіон виробляє понад 30% продукції, має найширшу номенклатуру виробів та спеціалізується на випуску науко- й капіталомістких товарів. На нього припадає 1/4 продукції світового автомобілебудування, 2/3 цивільного літакобудування й 70% великих ЕОМ. Реґіон виступає експортером продукції високої складності, виробів важкого машинобудування й наукомістких галузей. Поряд з цим він імпортує різноманітну побутову техніку, автомобілі, судна.
Західноєвропейський реґіон виробляє 25-30% продукції світового машинобудування. Це переважно машини середньої складності, але чимала частка припадає й на вироби особливої складності. Завозиться високоскладна техніка з США, а менш складна, але
працемістка, – з Японії та країн, що розвиваються.
Східно- та Південно-Східно-Азіатський реґіон з центром у Японії виробляє 20% світової продукції машинобудування. У Японії машинобудування досягло високого ступеня структурного й науково-технічного розвитку тільки-но на початку 80-х років. Чільним напрямом розвитку машинобудування Японії є вивезення малокваліфікованих і середніх за рівнем виробництв до країн з дешевшою працею. Експортер виробів високої складності, побутової техніки, реґіон завозить продукцію найвищої складності з США та Західної Європи.
Франція : Загальне машинобу-дування, електричне, електроніка, вироб-ництво ЕОМ, авіа-ційне, верстато-будування.
Італія : Загальне машинобудування, телекомунікації, автомобілебудування, електротехнічне, верстатобудування.
Великобританія : Електротехнічне, телекомунікаційне, виробництво побутових приладів, авіаційне, воєнна техніка, верстатобудування.
Швеція : Електроніка, автомо-білебудування, вироб¬ництво побутових приладів.
Німеччина: Загальне машинобу-дування, автомобіле-будування, виробни-цтво ЕОМ, авіаційне, верстатобудування.
Країни СНД та Східної Європи виділяються розвитком верстатобудування (Чехія, Україна, Росія), автомобілебудування (Угорщина, Україна, Білорусь, Росія), авіа- та ракетобудування (Україна, Росія), морського суднобудування (Україна, Росія, Польща), військового машинобудування (Україна, Росія). В них досить дешева робоча сила, в деяких галузях (авіа-, ракето-, суднобудування та військова техніка) їх продукція не поступається світовим аналогам, але, з другого боку, виробництво застаріло, потребує модернізації і залучення значних інвестицій.
В країнах Латинської Америки (Бразилія, Аргентина) формується п’ятий реґіон на базі виробництва ЕОМ (електронно-обчислювальних машин), літаків, автомобілів, суднобудування – в Бразилії; авіа- та автомобілебудування – в Аргентині.
Тяжке машинобудування виробляє гірничо-шахтне, підйомно-транспортне, металургійне обладнання, устаткування для хімічного та будівельного комплексів, шляхові машини ( бульдозери , екскаватори , катки, грейдери) тощо. Воно є металоємним, тому тяжіє до металургійних баз; водночас воно – громіздке, тому тяжіє до споживача. Продукція цієї галузі випускається невеликими партіями або навіть одиничними зразками ( парові казани, турбіни, прокатні стани) і є трудоємним.
Рівнем розвитку тяжкого машинобудування виділяються насамперед розвинені країни, де є тяжка промисловість. Серед країн, що розвиваються, тяжке машинобудування орієнтується на добувну промисловість ( видобуток нафти, газу, руди, вугілля) чи на металургійну промисловість ( Індія, Бразилія, Аргентина).
30. Об’єкт та предмет вивчення дисципліни «Регіональна економіка», її місце в системі наук.
Дисципліна "Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка" є складовою навчального плану загальнонаукової та професійної підготовки фахівців економічного профілю вищих навчальних закладів України. Наука про розміщення продуктивних сил, як і інші науки, виникли і розвиваються у тісному зв’язку з практичними потребами і запитами людського суспільства.
Розміщення продуктивних сил – галузь економічної науки, що вивчає спеціальні просторові аспекти прояви дії економічних законів.
Отже, раціональне розміщення продуктивних сил є одним з найважливіших чинників зростання економічної могутності України. Вивчення дисципліни "Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка" є надзвичайно актуальним у наш час.
Об’єктом РЕ є регіон,як частина території країни. Предметом РЕ являється виявлення законів, закономірностей та визначення принципів та факторів цілеспрямованої просторової організації продуктивних сил. Складність питання про місце регіональної економіки в системі економічних наук полягає в тому, що регіональна економіка має не тільки власний предмет і власний об'єкт вивчення, вона займається ще і регіональними аспектами економічного життя.
Актуальність вивчення дисципліни полягає в тому, що:
- вона дає можливість студентам розбиратися в особливостях поєднання таких елементів, як місця прикладання праці, людські ресурси і природно-ресурсний потенціал у конкретному місці простору і у певний час, тобто в конкретних просторово - часових координатах, а також розглядати це поєднання як фактор і передумову діяльності, так і наслідки діяльності;
- знання, які в ній можна почерпнути, дають змогу виробити належні погляди на регіональну політику в державі.
Мета дисципліни – пошук такої територіальної організації і таких форм продуктивних сил для конкретних умов геопросторово-часових координат, які б функціонували в цих умовах з найвищою ефективністю;
- сформувати у студентів теоретико-методичні знання і практичні навики з питань організації виробництва.
У сучасній літературі регіональну економіку прийнято вважати, перш за все, ужитковою наукою.
- Одна з функцій регіональної економіки — створення різних сервісних виробництв та організацій, а також виробництв, що випускають продукцію міжгалузевого призначення. - Регіональні органи управління можуть виконувати засновницьку функцію, тобто стати фундаторами нових типів сервісних та виробничих організацій, які згодом можуть функціонувати самостійно.
- У галузі науково-технічного прогресу функцією регіональної економіки є забезпечення адаптації досягнень науково-технічного прогресу до місцевих умов. На регіональному рівні можлива координація діяльності різних наукових установ та мобілізація їхніх зусиль на розв'язання завдань регіонального характеру.
- У сфері регіональної економіки має перебувати й зовнішньоекономічна діяльність, бо багато її форм, такі як вільні економічні зони, прикордонна та прибережна торгівля, іноземний туризм, мають регіональний характер, а інші тісно пов'язані з рівнем розвитку інфраструктури, господарської культури та ділового сервісу регіону.
Таким чином, господарство регіону є відкритою економічною системою, що функціонує на основі спеціалізації, міжрегіональної інтеграції, зміст яких реалізується через галузеві, міжгалузеві та міжрегіональні виробничо-економічні зв'язки.
31. Сучасні зрушення у структурі машинобудівного комплексу світу. Продукція комплексу у світовій торгівлі, регіональні відмінності.
Найбільша різноманітність притаманна машинобудуванню США, Японії, Великої Британії, Франції, Німеччини. Вони мають усі галузі машинобудівного виробництва й безпосередньо формують світовий ринок. Ця група країн є основними постачальниками виробів високої складності. Найбільша чисельність номенклатури машинобудівної продукції виготовляється у США, Німеччині та Японії. Решта країн не в змозі повністю забезпечити себе цією продукцією й тому залежить від поставок зовнішнього ринку.
Країни, що розвиваються, перебувають на різних стадіях економічного росту. Деякі за випуском продукції машинобудування на душу населення близькі до розвинутих,але тут слід враховувати структуру виробництва. Машинобудування у них розвивається коштом дешевої праці. Південній Кореї, Сінгапуру, та ін. властива орієнтація на розвинуті країни як ринок збуту, велика роль іноземного капіталу в галузі, дешева робоча сила. У Бразилії, Індії, Мексиці, Аргентині завдяки розвитку інших галузей, що працюють на світовий ринок, створені можливості для зростання машинобудування, яке великою мірою контролюється іноземним капіталом. У найменш розвинутих країнах машинобудування представлене здебільшого ремонтними та збиральними підприємствами
32. Екологічні проблеми розвитку металургійного виробництва у світі, сучасні зрушення у його розміщенні.
Одним із найбільших забруднювачів біосфери в багатьох країнах світу є металургійний комплекс. Металургійні комбінати з повним циклом — це фактично міста, які охоплюють десятки кілометрів. Копальні й підприємства чор¬ної металургії охоплюють величезні площі земельних угідь, використовують мільярди кубометрів кисню.
На підприємства чорної металургії припадає близько 15 % всіх промислових викидів в атмосферу пилу, 8—10% — викидів діоксиду сірки, 10—15 % — загального обсягу споживання води. До цього слід додати величезну кількість твердих відходів (шлаків, шламів тощо).
Нині найважливішим напрямом науково-технологічного прогресу є створення і впровадження маловідходних технологій, які дозволяють не лише зменшити забруднення довкілля, а й підвищити ефективність металургійного виробництва. Так, флотаційні відходи збагачення вугілля можуть бути використані для виробництва силікатної цегли. Основним споживачем доменних шлаків є цементна промисловість. Крім того, вони служать сировиною для виробництва бетону, в будівництві автошляхів, для залізничного насипу тощо. Також для покращення екологічного стану металургійних зон необхідно оздоровити місця надмірної концентрації металургійних підприємств та підвищити рівень соціального захисту населення, що проживає в металургійних районах.
В останні роки спостерігаються наступні зміни у розміщенні виробництв металургійного комплексу:
- Протягом 1996-2006 років посилилась орієнтація на сировину, причому на великі родовища
- Через стрімкий розвиток науково-технічних інновацій перевага віддається великим за покладами, але бідним за вмістом заліза родовищам, наприклад Курська магнітна аномалія в Росії або родовища у США, Канаді, Австралії.
- Технічні зрушення, пов’язані з використанням низьковідсоткових руд, скорочення витрат вугілля на коксування й зменшення використання коксу в доменному виробництві зумовили економічну доцільність розташування чорної металургії поблизу рудних баз, а особливо — у проміжках між базами руди, коксівного вугілля та районами збуту металів
- У низці країн накреслилась тенденція розташовувати металургію в примор’ї, куди надходить імпортна залізна руда. Через це у міжнародному розміщенні продуктивних сил з"явився такий феномен, як припортова металургія.
- Протягом останніх років у низці країн, що розвиваються, націоналізується гірничорудна промисловість і створюється власна переробна база, що дає значний поштовх розвитку металургійного комплексу в цих країнах.
- Через збільшення попиту на мідь виробництво цього металу поширилось в Чилі, Китаї та Польщі та у країнах,які ведуть перед у споживанні міді
- Попит на срібло у світі постійно зростає, хоч видобуток останні три роки знизився (за рахунок Мексики, Перу, Росії та Казахстану). Надалі очікується розширення виробництва за рахунок видобутку срібла у Австралії, Індонезії, США та Китаї.
33. Населення як основна продуктивна сила суспільства, типи відтворення населення. Регіональні відмінності у демографічній політиці країн.
Населення, трудові ресурси – найголовніша продуктивна сила господарського комплексу світу. Населення виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Трудові ресурси створюють можливість для повнішого використання наявних природних ресурсів, сприяючи тим самим підвищенню рівня комплексного розвитку території. На території добре забезпеченій трудовими ресурсами, розвивається система виробництв з високою трудомісткістю продукції.
У природному русі населення розрізняють типи його відтворення: традиційний (екстенсивний) та сучасний (інтенсивний).
Традиційний тип відтворення характеризується високою нерегульованою народжуваністю і високою смертністю, що пов’язано з нерозвиненістю медицини, низьким рівнем життя, війнами, епідеміями.
Сучасний тип відтворення обумовлений соціально-економічним розвитком, зростанням рівня життя, емансипацією та залученням в економічну діяльність жінок, збільшенням середньої тривалості життя та ін.
Демографічна політика - цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інституцій з метою збереження або зміни наявних тенденцій у демографічних процесах. Демографічна політика може розглядатись у двох напрямах: у царині народжуваності та смертності.
Чим більший рівень цивілізованості, тим нижчий народжуваності. Третина людства живе в країнах, де забезпеченість продовольством у середньому відповідає енергетичним і якісним нормам. Але саме в цих країнах рівень народжуваності має тенденцію до зниження. Розвинуті країни стоять перед загрозою "старіння" населення. Демографічну кризу в європейських країнах, США, Японії дослідники пояснюють переходом від традиційного типу суспільства до сучасного, у якому жінки мають більше альтернатив і не завжди готові пожертвувати ними заради дітей. Високий рівень життя спонукає їх до навчання, кар'єри чи відпочинку. Так, у розвинутих країнах демографічна політика передбачає пільги (економічні, соціальні) сім'ям, які планують збільшити кількість народжуваних дітей.
85% приросту населення нашої планети припадає саме країни, що розвиваються. Проте,і смертність в цих країнах досягає високого рівня. Тому батьки прагнуть мати кількох дітей на випадок хвороб, епідемій. У країнах, що розвиваються, завданням демографічної політики стає скорочення народжуваності. Індія стала першою країною, яка на державному рівні почала підтримувати програми планування сім'ї (1952 рік), і відтоді коефіцієнт сумарної народжуваності зменшився з 6 до 3,6 наприкінці 90-х. Китай також проводить політику зменшення приросту населення. У містах сімейним парам дозволяється мати лише одну дитину, у сільській місцевості – дві, в іншому випадку на родину накладаються великі штрафи.
Демографічна статистика арабських країн свідчить про величезну перевагу молодих людей у структурі населення: 45% усього населення становлять діти та підлітки у віці до 14 років. Очікується, що населення подвоїться протягом наступної чверті століття. Прискорення темпів зростання населення не відповідає темпам економічного розвитку.
Традиційний тип відтворення характеризується високою нерегульованою народжуваністю і високою смертністю, що пов’язано з нерозвиненістю медицини, низьким рівнем життя, війнами, епідеміями. Сучасний тип відтворення обумовлений соціально-економічним розвитком, зростанням рівня життя, емансипацією та залученням в економічну діяльність жінок, збільшенням середньої тривалості життя та іншими причинами.
34. Регіональні проблеми розвитку і розміщення легкої промисловості України.
До галузі легкої промисловості України належать двадцять підгалузей. Проте виробництво товарів не задовольняють пртреб населення України. Тому слід збільшити випуск товарів і обсяг послуг за рахунок поліпшення використання виробничих потужностей, зниження матеріаломісткості продукції, економічного витрачання всіх видів ресурсів, будівництва нових підприємств і їх філіалів у містах і селищах, які мають відповідні трудові ресурси.
Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка про¬мисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій
Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотаж¬ну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємст¬ва яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, на¬явність трудових ресурсів та сировини.
Провідною галуззю легкої промисловості с текстильна проми¬словість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходя¬ться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий ком¬бінат), а також у Києві, Харкові, Івано-Франківську, Львові, Полтаві.
Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вов¬ни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах
Лляна промисловість України розвивається на власній сиро¬вині. Підприємства — основні виробники лляної продукції зосе¬реджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівсь¬кій областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джуто-вої промисловості, в Харкові — канатний завод..
Шовкова промисловість України зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську.
Трикотажна промисловість України випускає досить різнома¬нітний асортимент продукції. Підприємства цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Луганську, Чернівцях, Хмельницькому.
Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих на¬селених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську.
Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємства¬ми у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку.
Хутрове виробництво представлено у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмерин¬ці, Тисмениці.
Основними проблемами легкої промисловості України є:
--висока частка імпортованих товарів, що ввозяться за демпінговими цінами та контрабандно;
--недостатня купівельна спроможність населення;
--висока собiвартiсть вітчизняних товарів легкої промисловості;
--неможливість отримання довгострокових кредитів для значної частини виробників товарів легкої промисловості;
--вiдсутнiсть виробництва спецiалiзованого обладнання для виготовлення товарів легкої промисловості та запасних частин до нього;
--різке скорочення сировинної бази та залежність текстильної промисловості вiд імпортованої сировини;
--вiдсутнiсть сприятливих умов для залучення iнвестицiй з метою розвитку галузі;
--недостатність бюджетного фінансування науково-дослідних i дослідно-конструкторських робіт, спрямованих на створення i впровадження нових технологій;
--складність процедури митного оформлення;
--вiдсутнiсть у значної частини приватизованих підприємств ефективного власника;
--низька заробітна плата працiвникiв галузі, різке зменшення кiлькостi молодих кадрів.
35. Галузевий склад і чинники регіонального розвитку і розміщення харчової промисловості України..
Харчова промисловість – одна з найбільших та найважливіших галузей промисловості України. Від рівня її розвитку, стабільності функціонування залежить стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, рівень життя населення.
Харчова промисловість об'єднує понад 40 галузей, які виробляють продукти харчування. Основними серед них є цукрова, борошномельно-круп'яна, олійно-жирова, хлібопекарська, спиртова, плодоовоче-консервна, рибна, молочна, м'ясна, виноробна, кондитерська, пивоварна, тютюнова та ін. Визначальну роль у розміщенні підприємств даних галузей відіграють сировина і споживач. Ті з них, які використовують малотранспортабельну сировину (що швидко псується) або велику кількість сировини, тяжіють до неї. Це — цукрова, олійна, рибна, плодово-овочево-консервна, маслоробна та ін. Галузі, в яких затрати на транспортування готової продукції більші, ніж на перевезення сировини, орієнтуються на споживача (кондитерська, хлібопекарська, пивоварна, молочна та ін.). На сировину і споживача орієнтуються м'ясна, борошномельно-круп'яна, тютюнова та інші галузі.
- Борошномельно-круп’яна промисловість Найбільші виробництва розташовані у Києві, Харкові,Одесі,Дніпропетровську. Невеликі підприємства розташовані у кожному обласному центрі.
- Підприємства хлібопекарської промисловості розташовані у всіх великих обласних центрах.
- Макаронна промисловість розташована у Києві,Харкові, Одесі,Дніпропетровську.
- Кондитерська. Центри виробництва – Київ, Харків, Одеса. Львів, Тростянець. Луганськ,Донецьк, Дніпропетровськ, Вінниця.
- Цукрова промисловість являється комплексоутворюючою галуззю, адже навколо цукрових заводів виникають суміжні виробництва,які працюють на відходах(спирт, дріжджі, дефективний цукор, меляса, жом). Розташована у 19 областях України.
- Олійно-жирова. Під-ства розташовані у Придніпров’ї , Донбасі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Мелітополі.
- Тютюнова промисловість. Центри: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Кременчук, Черкаси, Прилуки, Ромни,Сімферополь.
- Крохмале-патокова промисловість. Підприємства розташовані у невеличких містах і селах. Найбільші центри розташовані у Житомирській та Чернігівських областях.
- Плодово-овочева промисловість характеризується мало транспортабельною
продукцією. Найбільше підприємств у Лісостеповій зоні, Поліссі, Степовій та Криму.
- Виноробна промисловість має державне значення. Тяжіє до районів виробництва основної сировини. Центри: Крим, Одеська,Миколаївська, Херсонська області та Закарпаття.
- Лікеро-горілчана Основними центрами є Київ, Львів та Харків.
- Пиво та безалкогольні напої виготовляються у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Чернігові, Донецька та Львові. Орієнтуються на сировину та споживача.
- Виробництво мінеральної воді орієнтується в першу чергу на сировину, але маючи на увазі і споживчий фактор. Центри: Трускавець, Закарпаття, Полтава, Львівська та Івано-Франківська області, Київ.
- Молочна промисловість. Основні центри: Київ, Дніпропетровськ, Харків, Одеса, Львів, Бердянськ, Кременчук.
- М’ясна промисловість орієнтується на сировину, споживача, та холодильно-технічне оснащення. Центри: Київ,Полтава, Одеса, Харків та Вінниця.
- Рибна промисловість. Основні центри: Миколаїв, Херсон, Одеса.
36. Сутність соціально-економічного району, його головні ознаки та районоутворюючі фактори.
Соціально-економічний район – територія з відносно цілісною організацією економічного та соціального життя, що характеризується цілісністю та комплексністю розвитку природно-територіальних та соціально-економічних утворень.
Ознаки соціально-економічного району:
--Характеризується певним економіко-географічним положенням
--Має певний масштаб
--Має історію формування
--Володіє відповідним правовим статусом
--Має специфічну структуру
--Володіє специфічним потенціалом
--Має певні проблеми та перспективи розвитку
На формування економічних районів впливають різні фактори: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні.
- Головним районоутворюючим фактором у кожній країні є суспільний територіальний поділ праці, який є результатом просторового прояву дії загального економічного закону суспільного поділу праці. Територіальний поділ праці проявляється у господарській спеціалізації окремих частин території країни на різних видах виробничої діяльності відповідно до їх природних умов і наявних трудових та інших ресурсів. Його розвиток відкриває шлях до максимального, найбільш ефективного використання сприятливих для виробництва умов кожної території
- Територіальні виробничі комплекси (ТВК). Територіальний поділ праці веде до формування галузей спеціалізації окремих територій, які, в свою чергу, обумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють. Це приводить до виникнення ТВК.
Як складові частини до ТВК входять елементарні техніко-економічні комплекси (первинні ланки енерговиробничих циклів). В основі цих комплексів знаходяться стійкі сполучення взаємопов’язаних підприємств різних галузей. Їх зв’язки визначені технологією і економікою виробництва.
Територіально-виробничий комплекс--сукупність однорідних або тісно зв’язаних між собою різних елементарних техніко-економічних комплексів, розташованих на компактній території, який охоплює значну частину економічного району. В межах одного великого економічного району може бути один або декілька тісно пов’язаних ТВК.
- Найбільші міста країни — великі регіональні і індустріальні центри із зонами економічного тяжіння до них периферійних територій. Кожне місто як економічний центр впливає на навколишню тяжіючу до нього місцевість, а найбільше місто об’єднує своєю зоною районоформуючого впливу всі менші міста. Так забезпечується зв’язок ядра і периферії економічного району.
- Особливості економіко-географічного положення території району. Вони значною мірою впливають на формування спеціалізації його господарства. Так, наприклад, вихід Південного економічного району України до берегів Чорного моря обумовив значний розвиток у його народногосподарському комплексі морського транспорту, портово-промислових центрів, суднобудування і судноремонту, курортно-туристичного комплексу, риболовства і рибопереробної промисловості.
- Природні умови і ресурси. Природні умови взагалі, і особливо природні ресурси, — це основа розвитку і спеціалізації сільського господарства та промисловості району. Вони мають значний вплив на формування галузевої структури територіальних виробничих комплексів, на розвиток і розміщення енерго-, водо-, трудомістких та інших виробництв, а також на галузеву спеціалізацію сільського господарства. Наявність великих родовищ і басейнів паливно-енергетичних, рудних і нерудних ресурсів створює передумови для визначення спеціалізації економічних районів на тих чи інших галузях промисловості.
- Форми територіальної організації виробництва — промислові центри, промислові вузли (зосереджені в одному місті чи розосереджені в близько розташованих містах і селищах міського типу), одногалузеві і багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні агропромислові комплекси, які разом з транспортним комплексом та інфраструктурою об’єднуються в народногосподарський комплекс економічного району. - Транспорт. Наявність розвинутої транспортної мережі на певній території впливає на темпи формування економічного району, забезпечує здійснення широких міжрайонних економічних зв’язків, посилює формування зон економічного тяжіння периферійних територій до їхнього економічного ядра.
- Національно-політичний устрій та адміністративно-територіальний поділ країни. В умовах перехідної економіки, коли ще значна кількість промислових підприємств залишається власністю держави, а в сільському господарстві зберігаються кооперативні сільськогосподарські підприємства, адміністративні області залишаються ще як єдине господарське ціле із своїми органами управління господарством. У їх межах функціонують територіальні виробничі комплекси, їхні основні складові частини або окремі ланки народногосподарського комплексу великого економічного району.
Адміністративні центри низових районів і областей, як правило, стають і важливими економічними центрами, створюють свої зони впливу на навколишню територію і цим також зв’язують її в єдине ціле.
37. Регіональна спеціалізація та проблеми розвитку легкої промисловості України.
Легка промисловість – це комплексна галузь, що включає майже 20 підгалузей, які можуть бути об’єднані в три групи:
– текстильна, в тому числі, бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, трикотажна. Сюди входить первинна обробка льону, шерсті та ін., виробництво нетканих матеріалів, в’язання сіток, виробництво текстильної галантереї та ін.;
–швейна;
–шкіряно-взуттєва і хутрова.
Тканини та інші вироби з бавовни виробляють у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовняно-прядильний комбінат), Ново-волинську (бавовняна фабрика), Полтаві (прядильна фабрика), Києві (ватно-ткацька фабрика), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова фабрика).
Вовняна промисловість є другою за значенням у галузі. Вона виробляє 7,0% усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї.
Підприємства вовняної промисловості розміщені в Харкові, Луганську, Одесі, Дунаєвцях (Хмельницька область), Сумах, Богуславі, Кременчуці, Лубнах, Чернігові, Кривому Розі, Черкасах; у ряді міст Чернівецької і Закар-патської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни та синтетичних волокон.
На базі натуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у Києві, який випускає високоякісний натуральний шовк (крепдешин і креп-жоржет). Підприємства Черкас, Києва, Луцька виробляють шовкові тканини з синтетичного та штучного волокна. У Києві та Лисичанську виготовляють шовкові тканини технічного призначення. На власній сировині працює лляна промис-ловість, яка випускає 7,3% тканин країни.
Лляні тканини виробляють на комбінатах у Рівному і Житомирі, на фабриці в Коростені (Житомирська область).
Найбільші центри шкіряно-взуттєвої промисловості: Харків, Київ, Львів, Васильків, Бердичів, Запоріжжя, Тернопіль, Одеса.
У розроблених проектах програм розвитку легкої промисловості передбачено розширити сировинну базу та ліквідувати диспропорції в окремих підгалузях; розвивати машинобудування для легкої промисловості. Доцільним є відновлення посівів бавовни на півдні України; виготовлення целюлози з біологічної маси та її переробка на штучні волокна і нитки; розгортання виробництва дубильних речовин; організація виробництва досі імпортованих поліуретанових композицій для взуттєвої галузі. Дуже важливими загальними проблемами є підвищення конкурентоспромож-ності галузі на основі вдосконалення виробничих відносин, впровадження сучасних технологій, підвищення технічного рівня, продуктивності праці тощо.
38. Головні тенденції розвитку і регіональні особливості функціонування світової транспортної системи .
Транспорт загального користування виконує важливу роль в господарстві всіх країн і є важливою інфраструктурною галуззю, що забезпечує функціонування світового господарства на всіх етапах його розвитку.
За видами роботи транспорт поділяється на дві галузі - вантажний та пасажирський, за видами використання можливостей навколишнього середовища - на сухопутний, водний (морський та річковий) і повітряний, за видами використання засобів пересування - на залізничний, автомобільний, трубопровідний, гужовий.
- Найбільш розвинена транспортна система в країнах Європи та Північної Америки, де зосереджено понад половини залізничних колій, рухомого складу, шосейних шляхів, автопарку тощо. У цих країнах досягнуто високого технічного рівня розвитку транспорту (великі швидкості, регулярність сполучення, відносна дешевизна, масові перевезення вантажів та пасажирів, відносна безпека, постійне оновлення засобів транспорту та ін.).
- Країнам, що розвиваються, властивий низький рівень розвитку видів транспорту, застарілий різнотипний склад, малопотужний парк локомотивів, вагонів, автомобілів, непридатне обладнання.
- У багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки користуються послугами таких архаїчних видів транспорту, як в’ючний та гужовий, працюють носильники та рикші. В’ючний транспорт розповсюджений у тропічній Африці, гірських областях Південної Америки, пустелях та напівпустелях Азії, рикші та велорикші – у Південній та Південно-Східній Азії.
- Найвища густота транспортної мережі сформувалася в Північній Америці, в Західній, Центральній, Південній та Східній Європі, в Східній Азії (зокрема в Японії та Східному Китаї), на півострові Індостан та на півдні і сході Африки.
Основними показниками роботи вантажного і пасажирського транспорту відповідно є вантажообіг і пасажирообіг. У світовому вантажообігу дві третіх припадає на морський транспорт, а у пасажирообігу понад 60% - на легкові автомобілі. На промислово розвинені країни припадає 85% вантажообігу внутрішнього транспорту і майже 90% вантажообігу повітряного транспорту.
Транспортні системи розвинених країн становлять 78% загальної довжини світової транспортної мережі, 74% світового вантажообігу; щільність транспортної мережі – 50-60 км на 100 км2 території; характеризується високим технічним рівнем, тісною взаємодією всіх видів транспорту, складною конфігурацією транспортної мережі, високою «рухливістю» населення.
Транспортні системи країн, що розвиваються, становлять 22% загальної довжини світової транспортної мережі, 26% світового вантажообігу; щільність транспортної мережі - 5-10 км на 100 км2 території; характеризується невисоким технічним рівнем, перевагою двох-одного-двох видів (залізничного, трубопровідного) транспорту, перевагою транспортних ліній, що з'єднують головний центр (порт, столицю) з районами експортної спеціалізації, низкою «рухливістю» населення.
Найбільша довжина автодоріг у США, Індії, Японії, Китаї, Росії, Франції; найгустіша мережа автодоріг у Великобританії, Франції, Німеччині, Італії, Японії, Іспанії; найвищий рівень автомобілізації в США (600 автомобілів на 1000 жителів). Тут же й найвищий вантажообіг автомобільного транспорту.
Фінансування транспортного комплексу в промислово розвинених країнах традиційно є однієї із пріоритетних функцій держави, тому що транспорт поряд з енергетикою й зв'язком є загальною найважливішою базою нормальної діяльності виробництва й соціального середовища в державі.
Важливе значення з погляду впливу на інвестиційний процес на транспорті робить науково-технічний прогрес. Під впливом НТП істотно змінилася роль основних фондів транспортного комплексу, які в кількісному відношенні досягли необхідного рівня розвитку й адекватно задовольняють потреби населення й економіки промислово розвинених країн у перевезеннях.
У довгостроковій перспективі в країнах з ринковою економікою очікується подальший розвиток НТП на транспорті. Структура мережі шляхів сполучення перетерпить істотні зміни. Довжина набундючених і нерентабельних залізничних ліній і ділянок буде скорочуватися. У той же час передбачається спорудження ряду нових, в основному швидкісних, ліній. Очікується розгортання робіт з електрифікації залізниць. Довжина автомобільних доріг із твердим покриттям збільшиться. Основна увага буде приділено вдосконалюванню існуючої мережі. Збільшиться кількість аеропортів (в основному вантажні) і довжина внутрішній авіаліній.
39. Місце Центрального економічного району в територіальній та галузевій структурі господарства України. Проблеми його регіонального розвитку.
Площа—45,5тис.км.кв.(7,5%), насел—2,7млн.ос(5,3%).
Спеціалізація—вирощування, переробка с/г сировини, машино буд., хім..пром., кольорова мет., легка та пром.. буд. Матер.
Район розташований в центральній частині України. На півночі район межує з Київським, на заході – з Подільським, на півдні – з Причорноморським та Придніпровським соціально-економічними районами. Практично це є єдиний район України, який немає виходу в будь-якій формі до державного кордону України.
Визначальний вплив на його розвиток мають столичний регіон разом з Києвом та Придніпровський соціально-економічний район. Територією району проходять залізничні колії за напрямками Одеса – Київ – Москва, Львів – Кіровоград – Харків, Донецьк – Кіровоград – Харків, Київ – Черкаси – Запоріжжя. В широтному та меридіональному напрямках проходять і автомобільні шляхи. Трубопровідний транспорт представлений ділянками газопроводів Уренгой – Помари – Ужгород, “Союз”.
Відсутній вихід до державного кордону або до моря.
У структурі валового випуску продукції на сільське господарство припадає 32.5%, промисловість — 23.8%, транспорт і зв’язок — 9.3%, будівництво — 5.9%, торгівля — 3.7%, інші галузі виробництва — 1.9% та невиробничу сферу — 22.8%.
Чорна металургія--Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат, ливарний завод в Кіровограді.
Кольорова металургія: ВАТ “Чисті метали” і Світловодський комбінат твердих сплавів і тугоплавких металів, які випускають радіоактивні і важкі метали, вольфрамовий дріт, литво з кольорового металу.
Хімічна галузь – це чотири підприємства (ВАТ “Азот” та “Хімволокно”, м. Черкаси, завод “Промінь”, м. Світловодськ, завод “Прогрес”, м. Кіровоград), продукція яких широко відома в Україні та за її межами: мінеральні добрива, хімічні волокна, лакофарбові матеріали, хімічні реактиви, розчинники , засоби для догляду за автомобілем , плівки полімерні, лікарські засоби.
Паливна промисловість. Область забезпечує 100% державних обсягів видобутку бурого вугілля. Родовища бурого вугілля відносяться до Дніпровського буро-вугільного басейну.
Проблеми:
- Недостат. рівень економіч. та соц. розвитку території
- Проблема функціонування черкаського господарського вузла, профілюючою галуззю якого є основна хімія
- Радіоекологіч. забруднення
- Збереження родючості грунтів
40. Сутність, значення та галузева структура паливно-енергетичного комплексу світу. Паливно-енергетичний баланс та його регіональні особливості.
Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії, їхнього транспортування, розподілу й використання. До його складу входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торфова) та електроенергетика, тісно пов’язані з усіма галузями народного господарства.
На сучасному етапі економічного розвитку найважливіша – паливно-енергетична проблема. Успішне її розв’язання визначає можливості, темпи й напрями економічного та соціального розвитку. Значення палива для економіки будь-якої держави величезне: без нього неможливий виробничий процес, робота промисловості, сільського господарства й транспорту.
Паливно-енергетичний баланс – баланс виробництва, перетворення та використання всіх видів енергії: мінеральної, сонячної, вітрової, хвильової, геотермальної тощо.
Структура паливно-енергетичного балансу світу: нафта – 40%, природний газ – 23%, вугілля – 31%, інші види палива – 1%, атомна енергія – 2%, гідроенергія – 3%.
На економічно розвинуті країни й країни, що розвиваються, припадає приблизно 540 млрд т.у.п., що 2/3 з них становить вугілля й менше 1/3 – нафтогазове паливо. Переважна частина запасів твердого органічного палива та урану розташована на території промислове розвинутих країн, а ресурси нафти й гідроенергії – передусім у країнах, що розвиваються.
Найбільші запаси органічного палива зосереджені у Північній Америці та Азії. У розміщенні всіх основних галузей енергетики світу – нафтової, вугільної, газової промисловості, електроенергетики – спостерігаються великі відмінності зумовлені як природними, так і соціально-економічними факторами.
За видобутком вугілля, природного газу, уранових руд перед ведуть економічно розвинуті країни, а за видобутком нафти – країни, що розвиваються. Проте переважна частина усіх цих енергоресурсів, кінець кінцем, споживається в економічно розвинутих країнах.
Вугільна промисловість. Серед загальних ресурсів викопного органічного палива на вугілля припадає (залежно від оцінки) 65%–90%. Історично воно відіграло величезну роль у світовому промисловому розвитку. Вугілля забезпечувало енергетичну основу першої промислової революції, що розпочалася в останній третині XVII ст. у Великій Британії й згодом охопила інші країни. Ще 1913 р. світові потреби в енергії задовольнялися за рахунок вугілля майже на 75%, а якщо не рахувати дрова, на які тоді припадало 17–18% світового енергоспоживання, – то майже 90%.
У промислово розвинутих країнах вугілля є надзвичайно важливим паливом, що забезпечує зростання економіки та замінює нафту в багатьох сферах її теперішнього використання. Найбільшими споживачами вугілля сьогодні є теплоенергетика, чорна металургія, залізничний транспорт, машинобудування, а також житлово-побутовий сектор. Роль вугілля можна поцінувати за його місцем у структури паливно-енергетичного балансу.
Відкриття та освоєння великих покладів нафти на Близькому Сході викликало приплив дешевого палива на ринки таких країн, як США, Японія, держави Західної Європи, і призвело до скорочення вуглевидобутку в цих країнах. Вугільна промисловість у США та Західній Європі почала згортатися.
Група основних країн – експортерів нафти: Ірак, ОАЕ, Кувейт, Іран, Сауд.Арав., Венесуела.
Вугілля – єдиний енергетичний ресурс, якого за теперішніх технологій видобутку його в США, Канаді, Австралії, Росії та деяких інших країнах вистачить на віддалену перспективу.
41. Регіональні особливості розвитку і розміщення будівельно-індустріального комплексу в Україні.
Будівельний комплекс -- це сукупність галузей ма-теріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. До складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріаль-ного виробництва: будівництво, промисловість буді-вельних матеріалів, виробництво будівельних конст-рукцій і деталей.
Будівельний комплекс складається з таких основних блоків: виробництво будівельних матеріалів, власне будівництво, будівельне машинобудування, проектно-конструкторські й дослідні роботи в галузі будівництва. Частка будівельного комплексу в господарстві досить значна. В Україні ВВП тільки будівництва становить 8%.Комплекс охоплює майже 10% усіх зайнятих у господарстві, з них 6% - у будівництві.
Будівельний комплекс тісно пов'язаний з усіма галузями господарства. У будівництві використовується 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів. Воно споживає вироби хімічної промисловості (лаки, фарби, пластмаси). Для виробництва будівельних матеріалів потрібна велика кількість палива й води. Будівельні матеріали, конструкції є важливою складовою частиною вантажообігу транспорту. Транспортні витрати в собівартості будівництва становлять біля 25%. Будівництво - головна ланка комплексу. Тут створюються основні фонди господарства. Від інших галузей будівництво відрізняється своєю продукцією(будівлі), яка є нерухомою,великогабаритною. За призначенням будівництво поділяється на промислове (заводи, фабрики), гідротехнічне (ГЕС, водосховища, канали), енергетичне (електростанції, електромережі), транспортне (автомобільні, зілізничні шляхи, аеропорти, трубопроводи), сільське (спорудження ферм, елеваторів).
Найважливіші фактори на основі яких обираються райони і пункти будівництва-це трудовий, сировинний, паливно-енергетичний, водний та інші. Значний вплив на будівництво чинять кліматичні особливості різних регіонів.
Проектування зосереджено у великих індустріальних центрах, які мають розвинену мережу науково-дослідних і вищих учбових закладів, значний контингент фахівців-будівельників. В Україні такими центрами є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса.
Найбільші інвестиції припадають на регіони з розвинутим будівельним комплексом та видобувною промисловістю (Дніпропетровська, Донецька, Одеська, Київська області). Промисловість будівельних матеріалів досить рівномірно розміщена по території України, крім Донбасу і Придніпров'я ( на Донецьку, Луганську, Дніпропетровську й Запорізьку області припадає понад 30% усього виробництва продукції галузі ). Високий рівень розвитку промисловості будівельних матеріалів також у Харківській (7%), Одеській і Львівській (по 5%), Хмельницькій (4,5% ) областях та АР Крим (4,5%).
Цементна промисловість Розвивається у тих районах, де сировина (глини, мергелі, вапняки) територіально суміщена з мінеральним паливом або залягає вздовж основних напрямків його транспортування.
Центри:Амвросіївка, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Балаклея, Миколаїв Здолбунів, Кам’янець-Подільський, Бахчисарай, підприємства Миколаївській, Одеській, Івано-Франківській областях. Всього в Україні діє 15 підприємств по виробництву цементу.
Залізобетонна промисловість. Основні потужності концентруються у великих промислових центрах і районах, а також в місцях, де ведеться значне індустріальне будівництво.В усіх областях України працюють домобудівні комбінати, що спеціалізуються на випуску залізобетонних деталей для спорудження великопанельних житлових будинків.
Центри: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Львів
Цегельна промисловість. Виробляється глиняна та силікатна цегла. Оскільки сировина для виробництва цегли є майже в усіх районах, розміщення підприємств орієнтується на споживача.
Центри - великі міста. Тут працюють підприємства оснащені високопродуктивними кільцевими тунельними печами. Заводи меншої потужності працюють у сільській місцевості.
Виробництво будівельної кераміки. Включає в себе виробництво керамічної плитки для фасадів, плитки для підлоги, облицювальної глазурованої плитки.
Найбільші підприємства розміщені у: Харкові, Слов’янську, Часовому Ярі (Донбас).
В областях України працюють також підприємства по виробництву будівельного фаянсу і фарфору, будівельного вапна, гіпсу і крейди. Фарфорова промисловість зосереджена у:
Житомирській області, у Дружківці, Полтаві, Кіровограді, Сумах, Синельниковому.
Скляна промисловість. Віконне скло виробляється на заводах Донецької і Луганської областей, на Запорізькому та Львівському склоробних підприємствах. Завод технічного скла працює у Костянтинівці – “Автоскло”.
42. Закономірності, принципи, фактори та критерії розміщення соціальної сфери.
Соціальна сфера – це сукупність галузей та видів діяльності, спрямованих на задоволення потреб людини і суспільства в цілому, на формування і вдосконалення фізичних, культурних, духовних, інтелектуальних здібностей населення, створення належних умов життєдіяльності. . Одночасно з цим розвиток соціальної сфери сприяє розв’язанню таких соціальних завдань, як формування гармонійно розвиненої особистості, ліквідація культурно-побутових розбіжностей між містом і селом, між соціальними групами населення і районами країни.
Соціальна сфера складається з двох комплексів: соціально-культурного і матеріально-побутового.
Соціально-економічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил охоплюють: рівень розвитку соціальної інфраструктури, що задовольняє потреби населення в освіті, охороні здоров'я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні ; стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність; санітарно-гігієнічні умови праці.
За сучасної економічної ситуації, крім традиційних цілей, соціально-економічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил повинні забезпечити: зменшення масштабів бідності та посилення соціального захисту населення, розширення продуктивної зайнятості населення і скорочення безробіття, сприяння соціальній інтеграції.
Техніко-економічні фактори включають: основні напрями науково-технічного прогресу та конкретні форми впровадження йо¬го результатів у практику господарювання, форми суспільної організації виробництва та рівень розвитку транспортної системи. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення продуктивних сил на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва, встановлення раціональних міжгалузевих та внутрігалузевих зв'язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів.
Поряд з основними закономірностями і принципами важливу роль в територіальній організації продуктивних сил відіграють і критерії їх розміщення.
Соціальні критерії передбачають врахування потреб та ін¬тересів населення в соціально-економічному розвитку території, екологобезпечному проживанні в певному регіоні, розширенні мережі соціально-культурних закладів та сфери послуг, достатній забезпеченості робочими місцями, створенні територіальних цент¬рів соціальної допомоги.
43. Регіональні особливості розвитку і розміщення лісової та деревообробної промисловості в Україні.
Лісова промисловість – одна з найстаріших галузей, яка, займаючись заготівлею, механічною обробкою та хімічною переробкою деревини, виробляє конструкційні матеріали: круглий ліс, вироби з дерева, меблі, целюлозу, папір, картон та інше.
Незважаючи на те, що застосовування деревини знижується за рахунок впровадження пластмас та інших штучних і синтетичних матеріалів, попит на деревину зростає, вона перетворюється на дедалі дефіцитніший матеріал.
Як відомо, лісові ресурси України дуже обмежені і забезпечують власні потреби лише на 20-25%. До лісових ресурсів відносять, крім деревних, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні властивості лісу – водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо. Ліси в Україні відіграють переважно ґрунтозахисну, водоохоронну роль, служать “легенями” великих міст. Лісистість території держави досягає лише 14%, та й розміщення лісів дуже нерівномірне. Обсяг заготівель лісу, що ведуться на Поліссі та Карпатах, не задовольняє потреби країни, які забезпечуються частково за рахунок поставок з Росії та Білорусії. Величезних збитків галузі завдала аварія на Чорнобильській АЕС, що вивела з народного господарства значну частину лісових ресурсів України.
Серед міжгалузевих комплексів питома вага лісовиробничого комплексу (ЛВК) за обсягом виробництва становить 2,8%, за чисельністю працюючих – 4,6%, за вартістю основних виробничих фондів – близько 2%. Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс пов’язаний з більш ніж 100 галузями.
До складу лісопромислового комплексу входять такі підкомплекси: лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий, лісо-хімічний.
У структурі комплексу провідне місце посідає деревообробна галузь. На неї припадає 70% випуску товарної продукції даного комплексу. Через обмеженість лісових ресурсів лісозаготівельна галузь не отримала значного розвитку. У ній виробляється майже 10% товарної продукції. На целюлозно-паперову промисловість припадає 18% товарної продукції комплексу, а питома вага зайнятих у ній становить 9,6%. Лісохімічна промисловість України не займає істотного місця в структурі галузі – на її товарну продукцію припадає 2,4%.
Деревообробний підкомплекс включає наступні галузі виробництва: лісопильну, фанерну і меблеву промисловості, виробництво деревно-стружкових і деревноволокнистих плит та будівельних матеріалів. Підприємства дерево-обробної промисловості розміщуються в усіх областях з найбільшою концентрацією в районах заготівлі лісу та споживання продукції.
Але основна частина продукції виробляється на території областей Західного регіону і Полісся.
Лісопильне виробництво тяжіє до районів лісозаготівлі. Найбільшими лісопильними центрами є Берегове (Чернівецька область), Вигода, Надвірна, Брошнів (Івано-Франківська область), Рахів, Свалява (Закарпатська область), Ковель (Волинська область), Сарни (Рівненська область), Малин, Овруч і Коростень (Житомирська область).
Фанерна промисловість зосереджена, в основному, в Західному районі: Львів, Київ, Чернівці, Оржев і Костополь.
Найбільш потужною серед деревообробних галузей промисловості України є меблева, в якій зайнято 47% промислово-виробничого персоналу та виробляється 40% товарної продукції цього підкомплексу. Центрами виготовлення меблів є Київ, Житомир, Одеса, Харків, Чернівці, Львів, Мукачево, Луганськ, Дніпропетровськ, Донецьк.
Виробництво деревностружкових і деревно-волокнистих плит, як і будівельних матеріалів з лісу, виникло в Україні відносно недавно. Плити виробляють у Києві, Костополі, Сваляві, Брошневі і Тересві. Найбільші підприємства з виробництва будівельних матеріалів – вікон, дверей, паркету – пов’язані з житловим будівництвом і зосереджуються в Києві, Харкові, Одесі, Донецьку, Чернівцях, Ківерцях та ін., в основному, з привізної деревини.
44. Сутність, значення. галузева і територіальна структура хімічного комплексу світу.
Хімічний комплекс ; це виробництва, що пов’язані з видобутком і переробкою хімічної сировини, виготовленням і створенням різноманітних видів конструкційних матеріалів, товарів господарського призначення .
Хімізація народного господарства сприяє інтенсифікації виробничих процесів, економії витрат суспільної праці.Хімічна промисловість рухає НТП вперед, має високі темпи зростання виробництва, але є одним із забруднювачів навколишнього середовища. Використання різної сировини та різноманітність технологічних процесів визначають різні фактори і принципи розміщення підприємств хімічної промисловості.
І. Західна Європа – 2/5 всієї продукції (орієнтація на експортну сировину) світового хімічного комплексу, „тонка” хімія, фармацевтична, парфумерія, фототовари, хімія побутового призначення, виробництво полімерів.
З цього району основні виробники Франція – 5% і Німеччина – 10%.
Найбільші центри нафтохімії – „Техас – Європа” (Роттердам – Антверпен), Гавр – Марсель, Південна Італія (Сицилія – Сардинія – Південь Апеннін), Шотландія.
ІІ. Північна Америка – ; світового виробництва (газо хімія, нафтохімія, мінеральні добрива)
США – 20% - узбережжя Мексиканської затоки (Хьюстон), Канада--внічний Схід (Нью-Йорк), Захід В Онтаріо, Квебеку, Альберті – 93% всіх підприємств країни
ІІІ. Східна та Південно-Східна Азія – 1/10 світового виробництва
Японія (1/6 світового виробництва) – нафтохімія на привізній сировині – Тихоокеанський промисловий пояс
Китай – основна хімія (мінеральні добрива), виробництво смол, пластмас, хімволокон
НІК – синтетичні продукти та напівфабрикати
ІV. Країни СНД – багатогалузева спеціалізація
Росія – 4% основна хімія, нафтохімія, хімія полімерних матеріалів Уральський, Центральний
Також Білорусь, Казахстан
V. Зона Перської затоки – Майже 7% світового виробництва, експорт напівфабрикатів органічного синтезу, мінеральних добрив (Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Іран).
45. Земельні ресурси і структура земельного фонду України, регіональні проблеми розміщення і використання.
За земельною територією Україна є найбільшою країною Європи (після європейської частини Росії), а за якісним складом ґрунтів та біопродуктивністю угідь — однією з найбагатших держав світу. Земельний фонд України становить 60354,8 тис. га. Наші землі є одними з найкращих у Європі. Господарська освоєність території становить 92 %. При цьому сільськогосподарське освоєння земель перевищує 70 % і є одним
з найвищих у світі. Розорано 56 % земельного фонду. Україна має значні резерви чорноземів, вони становлять основу рільництва.
Переважання родючих земель, висока густота населення та особливості розвитку сільського господарства, що склались історично, обумовили високий рівень освоєності земельного фонду. Так, питома вага сільськогосподарських угідь становить 70,3 %, а орних земель — 56,9 %; це відповідно у 2,6 і 5,6 раза вище, ніж у середньому по СНД. Якщо Україна в Європі займає 5,7 % території, то її сільськогосподарські угіддя — 18,9 %, а рілля — 26,9 %. Ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому по Європі.
Розміщення і структура сільськогосподарських угідь на території України визначаються природно-кліматичними та екологічними умовами виробництва. Так, питома вага сільськогосподарських угідь в областях Полісся — 35 %, тоді як на півдні Степу — 74 %. В останні роки у структурах сільськогосподарських угідь зменшилася частка орних земель завдяки створенню багаторічних насаджень, пасовищ, перелогів і сіножатей.
Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Надмірна розораність території та величезний вплив діяльності людини призвели до порушення природного процесу ґрунтоутворення, до ерозійних процесів. Розораність земель є найвищою і досягла 56 % території країни і 80 % сільськогосподарських угідь. Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії ґрунтів досягають 9,1 млрд грн.
Все небезпечнішого характеру набуває засмічення і забруднення земель несанкціонованими звалищами промислових, побутових, сільськогосподарських та інших відходів виробництв і споживання.
Осушення боліт і заболочених угідь у Поліссі, створення переважно великих осушувальних систем, ігнорування еволюції природних геобіоценозів, ґрунтів і гідрологічних умов, а також прорахунки і порушення, допущені при їх проектуванні та будівництві, призвели до серйозного погіршення навколишнього природного середовища, завдало відчутних еколого-економічних втрат.
Державна політика охорони і раціонального використання земель визначається системою правових, організаційних, економіч¬них та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.
Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий характер та передбачати збереження ґрунтів, обмеження впливу на рослинний і тваринний світ, геологічні породи та інші компоненти навколишнього середовища.
Охорона земель та їх раціональне використання здійснюються на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням їх зональних та регіональних особливостей.
46. Регіональні особливості розміщення і використання закладів освіти в Україні.
Освіта забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення та всі галузі народного господарства кваліфікованими кадрами, а тому виступає важливим елементом відтворення робочої сили. У систему освіти України входить приблизно 23 тис. дошкільних закладів.
Вищий рівень забезпеченості дітей дошкільними закладами спостерігається у південних та східних областях України, нижчий — у західних регіонах.
Співвідношення рівнів охоплення дітей дошкільного віку суспільним вихованням, наприклад між такими областями, як Волинська, Рівненська, Чернігівська, з одного боку, і Автономна Республіка Крим та Дніпропетровська область — з іншого, становить 1:3.
Різке скорочення темпів спорудження дошкільних закладів в окремих сільських районах стало головною причиною того, що тут ще не повною мірою задовольняються потреби населення в послугах дошкільного виховання. Це негативно впливає на закріплення кадрів на селі, на продуктивність праці сільськогосподарських працівників. Тому подальше розширення мережі дитячих садків у сільській місцевості, створення необхідних умов для дошкільників у кожному населеному пункті не втрачає свого соціально-економічного значення. Досвід роботи Хмельницької, Дніпропетровської та ряду інших областей показав, що відкриття в невеликих населених пунктах дитячих дошкільних закладів як самостійного об’єкта чи в комплексі зі школою дає позитивні результати. Збільшення показника охоплення дітей постійними дитячими садками і яслами продовжує залишатися актуальною проблемою, особливо в західних регіонах. Зокрема, у Львівській, Івано-Франківській областях лише 16% дітей охоплено постійними дошкільними закладами освіти. Це найнижчий показник по Україні, майже втричі нижчий, ніж у Черкаській області. Педагогічні та медичні освітні заклади розміщені рівномірно по території країни, обласних центрах та містах обласного підпорядкування. Профіль підготовки спеціалістів для інших галузей відповідає переважно регіональній спеціалізації господарства України. Найбільше закладів вищої освіти, зокрема ІІІ—ІV рівнів акредитації, сконцентровано у Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську, Львові, Донецьку. Припинили роботу 78 загальноосвітніх навчальних закладів сільської місцевості. Найбільша кількість – у Житомирській (26) та Чернігівській (15) областях.
47. Структурні і територіальні особливості розвитку і розміщення електроенергетики світу.
Електроенергетика – капіталомістка складова частина паливно-енергетичного комплексу будь-якої країни, його базова галузь. Їй належить провідна роль у розвитку науково-технічного прогресу. У багатьох країнах світу її розвиток фінансується за рахунок державних коштів.
За обсягом виробництва електроенергії перше місце у світі належить США; 75% світового виробітку електроенергії припадає на США, Росію, Японію, Китай, Канаду, Німеччину, Францію, Великобританію, Бразилію та Італію.
Електроенергія виробляється здебільшого за рахунок невідновлюваних джерел – вугілля, нафти, природного газу тощо. Єдиним відновлюваним джерелом енергії є гідроенергетика. Економічний гідропотенціал планети використовується лише на 17%. Особливо великі гідроенергетичні ресурси зосереджені у Південній Америці, Південно-Східній Азії, Африці, хоча освоєні вони недостатньо. За виробництвом електроенергії перед у світі веде теплоенергетика. У розташуванні теплоелектростанцій, що працюють на різних видах палива, є своя специфіка. У країнах, які мають великі розробки вугілля, потужні конденсаційні електростанції, що його використовують, прив’язані саме до цих розробок. Збагачене кам’яне вугілля нерідко перевозять до ТЕС на чималі відстані, використовуючи для цього водний транспорт . Місце для спорудження ТЕС вибирають шляхом зіставлення економічних показників транспортування палива та електроенергії. Якщо дешевше перевезти паливо, то ТЕС доцільно розташувати поблизу споживачів електроенергії, а якщо кращі економічні показники має електронний транспорт, то їх вигідніше будувати біля джерел палива. Попри гідроенергетичне будівництво, що триває в усьому світі, роль ГЕС в енергопостачанні постійно зменшується. Це пояснюється вищими темпами спорудження ТЕС, що працюють на мінеральному паливі.
Атомні електростанції (АЕС) використовують транспортабельне паливо – уран. Їх розташовують незалежно від паливно-енергетичного фактора та орієнтують на споживачів у районах з напруженим паливно-енергетичним балансом. Оскільки АЕС дуже водомісткі, їх споруджують біля водних джерел. До найбільших експортерів уранових концентратів належать Канада, Австралія, ПАР, Ніґер, Бразилія і США.
48. Регіональні особливості розселення населення в Україні. Українська діаспора.
Попри те, що кількість населення в Україні неухильно зменшується, його густота залишається відносно високою. У середньому вона нині становить 77 осіб/км2, хоча по території країни населення розміщене нерівномірно.
Найбільшою концентрацією населення виділяється Донбас (Донецька і Луганська області). Тут проживає понад 15 % населення країни. Друге місце посідають центральні області, де зосереджено понад 12 % населення країни. Третє і четверте місця належать відповідно Придніпров’ю і Північному Сходу України, де проживає понад 11 % загальної кількості населення країни. Щільно заселені також і деякі західні області України, як от: Івано-Франківська, Львівська і Чернівецька області, що склалося історично. Густота населення тут перевищує 100 осіб/км2. Водночас Полісся і південь України через несприятливі природні умови (заболочені землі на Поліссі, нестача вологи на півдні) є малозаселеними. Це найнижчі показники в межах нашої країни.
Чинники розселення населення. Особливості розселення населення по території України, як і скрізь у світі, визначаються поєднанням природних і соціально-економічних чинників.
Територія України має загалом сприятливі для розселення природні умови та багаті природні ресурси, для яких характерна просторова неоднорідність. Найсприятливіші природні умови та багаті ресурси в Донецькій області, а найнесприятливіші умови та бідні ресурси у Волинській. При цьому за сумарною продуктивністю природних ресурсів різниця між крайніми показниками серед 24 областей і АР Крим становить 5,5 раза (найвища в Донецькій найнижча – у Волинській областях).
Саме інтенсивне освоєння надр у Дніпропетровській, Донецькій і Луганській областях значною мірою зумовило тут високу густоту населення. Отже, природні умови й ресурси суттєво впливають на формування розселення людей. Проте нині визначальну роль у розміщенні населення по території країни відіграє виробництво, адже будь-які підприємства (промислові, сільськогосподарські, транспортні тощо) потребують забезпечення робочою силою. Розвиткові поселень, крім виробництва, сприяє й виконання ними соціальних функцій, тобто створення лікувально-оздоровчих і освітніх установ, торговельних закладів і закладів культури, об’єктів побутового призначення.
Українська діаспора
Під українською діаспорою розуміють усіх українців поза політичними кордонами України, які відчувають духовний зв'язок з Україною. Передумовою виникнення такого явища є міграція українців через економічні негаразди і політичні причини. Нова еміграційна хвиля в 90_х роках ХХ – на початку ХХІ ст. поповнила українську діаспору в багатьох країнах світу, передусім Європи, Північної Америки, Азії. Нині за кордоном проживає загалом понад 11,3 млн українців. Понад половину з них мешкає у країнах СНД. При цьому левова частка припадає на Росію, де нині постійно проживає 4 млн 400 тис. українців. Чимало українських емігрантів (1 млн 278 тис.) оселилися в різних західноєвропейських країнах. Найчисленніша українська діаспора утворилась у Польщі удвічі менша вона в Румунії, третє місце за її чисельністю посідає Словаччина. У багатьох інших європейських країнах українська діаспора помітно менша. Америка є давно освоєною українськими емігрантами частиною світу. Нині їх тут 2 млн 598,5 тис. Лідером за чисельністю української діаспори є США. Утім не набагато їм поступається інша відома країна української міграції – Канада. Тут, переважно на півдні, у більш близьких для себе природних умовах, нині проживає понад мільйон українців. Українська діаспора Австралії (35 тис.) наймолодша. Вони оселилися на сході і півдні новообраної країни. Ще 0,5 тис. «наших» знайшли нову батьківщину в Новій Зеландії. Нарешті, 35 тис. колишніх наших співвітчизників загубилися на теренах велетенської Азії та сповненої екзотики Африки. З незалежністю України, українці переселяються в Португалію, Іспанію, Чехію, Італію через непевний економічний стан в Україні.
49. Характеристика головних хімічних регіонів світу.
І. Західна Європа – 2/5 всієї продукції (орієнтація на експортну сировину) світового хімічного комплексу, „тонка” хімія, фармацевтична, парфумерія, фототовари, хімія побутового призначення, виробництво полімерів.
З цього району основні виробники Франція – 5% і Німеччина – 10%.
Найбільші центри нафтохімії – „Техас – Європа” (Роттердам – Антверпен), Гавр – Марсель, Південна Італія (Сицилія – Сардинія – Південь Апеннін), Шотландія.
ІІ. Північна Америка – ; світового виробництва (газо хімія, нафтохімія, мінеральні добрива)
США – 20% - узбережжя Мексиканської затоки (Хьюстон), Канада--внічний Схід (Нью-Йорк), Захід В Онтаріо, Квебеку, Альберті – 93% всіх підприємств країни
ІІІ. Східна та Південно-Східна Азія – 1/10 світового виробництва
Японія (1/6 світового виробництва) – нафтохімія на привізній сировині – Тихоокеанський промисловий пояс
Китай – основна хімія (мінеральні добрива), виробництво смол, пластмас, хімволокон
НІК – синтетичні продукти та напівфабрикати
ІV. Країни СНД – багатогалузева спеціалізація
Росія – 4% основна хімія, нафтохімія, хімія полімерних матеріалів Уральський, Центральний
Також Білорусь, Казахстан
V. Зона Перської затоки – Майже 7% світового виробництва, експорт напівфабрикатів органічного синтезу, мінеральних добрив (Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Іран).
50. Місце Карпатського економічного району в галузевій і територіальній структурі господарства України. Їх проблеми розвитку.
Площа – 56,6 тис.км.кв(9,4%), Насел. – 6,4млн.ос(12,7%).
Територіально-господарський комплекс Карпатського району має складну галузеву і функціонально-компонентну структури. Він складається з вісьмох взаємопов'язаних міжгалузевих територіальних комплексів (МТК): паливно-енергетичного, машинобудівного, хімічної індустрії, лісовиробничого,індустріально-будівельного, агропромислового, рекреаційного, транспортного. Більшість МТК розвиваються на основі трудових і природних ресурсів району і повністю чи окремими галузями характеризують його місце в територіальному поділі та інтеграції праці. За інтегральним природно-ресурсним потенціалом (22% загальноукраїнського показника) район поступається тільки Донецько-Придніпровському.
Найбільш розвинені в Карпатському економічному районі машинобудування, харчова, лісова і деревообробна промисловість, промисловість будівельних матеріалів. Традиційними галузями є нафтова і газова промисловість Прикарпаття. Останнім часом видобуток нафти і газу помітно знизився внаслідок вичерпання розвіданих ресурсів. Провідна галузь комплексу — електроенергетика. Теплові електростанції працюють в основному на вугіллі,яке видобувають у Львівсько-волинському районі. Важливою є роль західноукраїнської розподільної підстанції у міждержавній енергосистемі "Мир". Обслуговуючими галузями в комплексі є виробництво і ремонт гірничовидобувного й енергетичного обладнання (у Дрогобичі, Червонограді,Львові).
Територіальна структура комплексу представлена Прикарпатським нафтогазоенергетичним, Львівсько-волинським вугільно-енергетичним районами і рядом енергетичних центрів. Машинобудівний комплекс орієнтується на кваліфіковану робочу силу й наукову інфраструктуру Львова і зосереджений переважно в обласних центрах. Комплекс хімічної індустрії поєднує деякі виробництва з іншими МТК: агропромисловими (виробництво міндобрив), лісопромисловими (лісохімія), індустріально-будівельними (виробництво лаків, фарб). Лісовиробничий комплекс спеціалізується в основному на виробництві меблів. Агропромисловий комплекс характеризується значним обсягом валової продукції та галузевою різноманітністю; це район зернового господарства, найбільшого в країні виробництва цукрових буряків (43% до загальноукраїнського виробництва), льонарства, овочівництва, виробництва м’яса (27%).
ПРОБЛЕМИ:
У районі недостатньо розвинене хімічне машинобудування та індустріальна інфраструктура комплексу.
Передкарпатський реґіон, а також Рівненський промвузол знаходяться в зоні екологічної напруги, це проблема, яка мусить бути негайно вирішена за рахунок, зокрема, галузевого перепрофілювання.
Зовсім не розвинена рибна промисловість.
Дуже мало розвинена чорна металургія та електроенергетика.
Екологічне напруження зумовлено розміщенням у цих регіонах потужних хімічних та нафтохімічних виробництв
51. Регіональні особливості урбанізаційного процесу в світі.
Урбаніза;ція — процес зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення.
Сучасна урбанізація як всесвітній процес має три спільні риси, характерні для більшості країн.
- швидкі темпи зростання кількості міського населення.
- концентрація населення і господарства в основному у великих містах. Це пояснюється насамперед характером виробництва, ускладненням його зв'язків з наукою, освітою. Крім того, великі міста звичайно повніше задовольняють духовні запити людей, краще забезпечують достаток і різноманітність товарів і послуг, доступ до сховищ інформації.
-«розповзання» міст, розширення їхньої території. Для сучасної урбанізації особливо характерний перехід від простих до групових форм міського розселення — від звичайного «точкового» міста до міських агломерацій — компактних територіальних угруповань міських і сільських поселень. Ядрами найбільших міських агломерацій стають переважно столиці, найважливіші промислові і портові центри.
Незважаючи на спільні риси, урбанізація в різних країнах і регіонах має певні відмінності, зокрема неоднакові рівні і темпи. У розвинутих країнах рівень урбанізації в середньому становить 72 %, а в країнах, що розвиваються,— 32 %. Темпи урбанізації багато в чому залежать від її рівня. У наші дні міське населення в країнах, що розвиваються, зростає в 3 рази швидше, ніж у розвинутих. На них тепер припадає 1/6 усього щорічного приросту міських мешканців.
До найбільш урбанізованих країн, де міське населення становить понад 4/5 жителів, належить Великобританія, ФРН, Швеція, Ісландія, Австралія, Уругвай, Кувейт, Ізраїль, Японія. Найактивніше зростає населення великих міст (понад 100 тис. чоловік), дуже великих (понад 500 тис. чоловік) та міст-мільйонерів.
52. Особливості розміщення і оцінки мінеральних ресурсів у світі, ресурсозабезпеченість головних світових регіонів.
Мінеральні ресурси поділяються на паливні, рудні, нерудні металургійні (флюси, вогнетриви), гірничо-хімічні, технічні, будівельні, гідротермальні (прісні і мінеральні природні води). Мінеральних ресурсів нараховується понад 250 видів. В середньому за рік добувають 8-10 млрд. т корисних копалин.
З паливних ресурсів (вугілля, нафта, газ, уран, горючі сланці, торф) головні — кам'яне і буре вугілля, нафта, природний газ.
Відомо понад 3,6 тис. вугільних басейнів і родовищ у 75 країнах світу з розвіданими запасами (60% припадає на кам'яне, 40% — на буре вугілля). Більша частина вугілля (90%) знаходиться у Північній півкулі. Найбільш багаті на вугілля Азія, Північна Америка і Європа. Головна частина цих запасів сконцентрована в Аппалачському (США), Рурському (Німеччина), Сілезькому (Польща), Кузнецькому, Кансько-Ачинському, Тунгуському (Росія), Фушунському (Китай) басейнах. У Південній півкулі значні запаси вугілля є у Південній Африці та Австралії.
Нафтогазоносних басейнів розвідано понад 600, розробляється — 450. Розвідані запаси нафти складають 150 млрд т, природного газу — 135 трлн м3. Особливе значення мають родовища нафти і газу з величезними запасами — таких у світі близько 50. Більше половини з них знаходиться в країнах Близького і Середнього Сходу (Саудівська Аравія, Ірак, Кувейт, Іран, ОАБ), у Латинській Америці (Венесуела, Мексика). Значні запаси є в Росії, США, Китаї, Лівії, Норвегії.
Потенційні ресурси урану оцінюють у 10 млн т. У першу десятку країн добувачів і експортерів урану входять Австралія, ПАР, Нігерія, Бразилія та ін.
Рудні корисні копалини репрезентовані рудами чорних і кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів. Запаси залізних і марганцевих руд зосереджені головним чином у Росії, Україні, США, Канаді, Бразилії, Австралії та ін.
Майже половина запасів міді приурочена до Тихоокеанського узбережжя обох Америк (Канада, США, Мексика, Перу, Чілі). Значні вони в країнах «мідного поясу» Африки (Замбія і Конго), а також в Австралії, Казахстані, Росії, Польщі. Великі запаси алюмінієвої сировини зосереджені в Австралії, Гвінеї, на Ямайці, у Бразилії та ін.
Поліметалічні руди свинцю і цинку сконцентровані в Австралії і Північній Америці, хоча в невеликих кількостях зустрічаються в багатьох країнах. Унікальні запаси нікелю на острові Нова Каледонія, є вони в Канаді, Росії, Австралії . Олово і вольфрам приурочені до двох металогенічних поясів — Тихоокеанського, що простирається з півночі Якутії до Яви, і Андського (Болівія, Перу). За запасами і видобутком золота і платини виділяється ПАР, значні ресурси є в Росії, США, Канаді та ін.
Нерудна гірнича-хімічна сировина — апатити, нефеліни, кам'яна і калійна солі, сірка, барій, фосфорити. Основою для виготовлення мінеральних добрив є калійні солі (сильвін і карналіт), фосфати (апатити, фосфорити) і азот, одержуваний з повітря. Значні родовища калійних солей є в США і Канаді, у Німеччині, Росії, Білорусі. Апатити є на півостровах Лабрадор (Канада) і Кольському (Росія). Величезні запаси фосфоритів осадового походження сконцентровані у Західній Африці (Марокко), на Аравійському півострові, у США (Флоріда).
Широко використовуються галіт (кухонна сіль) і сірка. Запаси солі практично невичерпні. Вона добувається більш ніж у ста країнах світу, але найбільше її використовують у розвинених країнах для виробництва соди і хлору. Розвідані родовища самородної сірки широко розробляються в США, Мексиці, Польщі, Україні й Іраку.
Найбільші обсяги видобутку припадають на будівельні матеріали (будівельний камінь, вапняк, гіпс, глина, пісок та ін.). Вони поширені всюди. Запаси дорогоцінних і напівдорогоцінних каменів мають Індія, Росія, Шрі-Ланка, Канада та ін.
Особливий інтерес серед технічних ресурсів (алмаз, азбест, тальк, каолін, графіт) викликають алмази. Значні алмазоносні провінції розташовані на півдні Африки (ПАР, Конго, Ботсвана, Намібія) і в Якутії.
53. Місце Придніпровського економічного району в галузевій і територіальній структурі господарства України. Їх проблеми розвитку.
Донецько-Придніпровський район — індустріальне серце України. Його частка у виробництві промислової продукції країни становить майже 53%. На нього припадає майже 90% видобутку кам'яного вугілля, переважна частина видобутку залізної й 100% марганцевої руди, майже вся виплавка сталі, переважна більшість виплавки чавуну й виготовлення прокату. Район дає значну частину металомісткого устаткування, в першу чергу, металургійного й гірничошахтного; тут виробляють автомобілі, локомотиви, верстати. Важка промисловість визначає профіль економіки району.
Площа – 59,1тис.км.кв(9,8%), Насел. – 5,8млн.ос(11,5%).
Економічне обличчя району сформувала важка індустрія, насамперед, гірничодобувна, паливно-енергетична, металургійна галузі, основна хімія, металомістке машинобудування. Разом з цим значний внесок в українську економіку роблять галузі агропромислового комплексу. Паливно-енергетичний комплекс справляє величезний вплив на рівень, структуру й розміщення промисловості, транспорту й інших галузей. Завдяки покладам вугілля й гідроенергетичним ресурсам саме у цьому районі вперше в Україні почали зосереджуватися енергомісткі види виробництва — кольорова металургія, органічний синтез та деякі інші. Донецький басейн містить майже всі види кам'яного вугілля — від антрацитів до коксівних.
Балансові запаси кам'яного вугілля Донбасу становлять 49 млрд т. За запасами й видобутком коксівного вугілля Донбас має світове значення.
Придніпровський мезорайон — лідер металургійної промисловості України.
Проблеми
----Надмірне перевантаження в структурі економіки галузей важкої індустрії привело до серйозних соціально-економічних диспропорцій.
----Район має застарілу структуру промисловості: недостатня частка працемісткого , особливо електронного, верстатобудування, приладобудування.
----погіршилися гірничо-геологічні умови. Собівартість вугілля зростає, рентабельність знижується;
----Подальший розвиток чорної і кольорової металургії стримується через брак енергоносіїв і води, особливо в Донбасі. Можливості для екстенсивного розвитку металургії вичерпано.
----Екологічна проблема
54. Принципи розміщення продуктивних сил і регіональної економіки, їх сутність і значення в територіальній організації виробництва.
Принципи – керівні положення, що відображають об’єктивні потреби і умови соціально-економічного розвитку в територіальному аспекті.
Принципи – керівні положення або правила розміщення галузей (категорія є історично змінною).
Принципи розміщення – економічна політика, що спрямована на здійснення закономірностей.
Одним з головних є принцип раціонального розміщення виробництва. Суть цього принципу полягає в тому, щоб під час розміщення об’єктів досягала висока ефективність народного господарства. Раціональне розміщення виробництва передбачає:
--Наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії і води;
--Наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів;
---Наближення масового виробництва малотранспонтабельної продукції до місць її споживання;
---Ліквідація (уникнення) зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції з одного регіону в інший;
---Обмеження надмірної концентрації промисловості у великих містах, переважне розміщення нових промислових об’єктів у малих і середніх містах;
---Охорона природи і забезпечення комфортних екологічних умов проживання населення.
---Принцип комплексного розміщення виробництва випливає з однойменної закономірності. Згідно з цим принципом розміщення об’єктів передбачається:
---Комплексне використання природних ресурсів та відходів їх переробки
---Раціональне використання трудових ресурсів різних вікових груп чоловічої та жіночої статі
Дотримання принципів розміщення продуктивних сил є основою регіональної політики держави. Регіональна політика — це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому, регіональному аспекті. Регіональна політика характеризується такими напрямами:
--співвідношення й взаємодія рушійних сил регіонального розвитку в державному, кооперативному, приватному та інших секторах національної економіки;
--співвідношення державного й регіонального аспектів розвитку, центрального й регіонального рівнів управління;
--зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;
--регіональні аспекти демографічної, екологічної політики.
Принципи розміщення продуктивних сил є основою для побудови економічної політики. випливаючи із закономірностей, принципи ілюструють шлях найдоцільнішого вирішення проблеми розміщення виробництва.
55. Особливості розвитку і розміщення чорної металургії світу. Основні її райони.
Типологія країн за розвитком чорної металургії:
Країна зі значним розвитком чорної металургії, потужною базою залізнорудної та вугільної промисловості (США, Велика Британія, Україна, Росія, Китай)
Країни зі значним розвитком чорної металургії, забезпечені вугіллям і відносно невеликими покладами руди (Німеччина, Польща)
Країни зі значним розвитком чорної металургії, великими покладами руди і незначними покладами вугілля (Франція, Швеція, Канада)
Країни зі значним розвитком чорної металургії, але недостатніми рудними та паливними запасами (Японія, Італія, Бельгія, Люксембург)
Країни, де чорна металургія тільки розвивається, але є значні запаси руди і вугілля (ПАР, Індія, Австралія)
Країни, де чорна металургія тільки розвивається, які мають значну рудну базу і обмежену паливну (Бразилія, Чилі, Венесуела, Перу, Колумбія)
Країни, які не мають чорної металургії, але забезпечені рудою і паливом (Алжир, Гвінея, Сьєрра-Леоне)
Основні райони чорної металургії світу:
Китай, Японія, США, Росія, Україна, Німеччина, Італія, Південна корея, Бразилія, Індія.
Найбільші поклади залізних руд знаходяться у південній частині Бразилії та у Венесуелі. Руди Бразилії та Венесуели мають високу якість і вміст заліза не менше за 50%. Чималі запаси залізної руди є і в Північній Америці. Тут виділяються металогенічні провінції Канадського щита, у родовищі Месабі вміст заліза – 46–53%, на півострові Лабрадор розробляються залізисті кварцити (30–35% заліза).
Приблизно однакові поклади залізних руд є у країнах Європи та Азії. У Західній Європі першорядне значення мають Лотаринзький залізорудний басейн) і родовища, пов’язані з Балтійським. В Азії є важливі родовища, пов’язані з Індійською платформою (Декан), як за своїми запасами, так і за високою якістю (понад 60% заліза з невеликим відсотком сірки та інших домішок).
Поклади руди у Східній Європі та Китаї оцінюються як дуже великі: понад 1/2 світових запасів. Йдеться передусім про Росію, Україну, Казахстан, Китай, КНДР. Чимала частина цих руд містить 30–35% заліза. Тим часом більшість східноєвропейських країн не має достатніх покладів залізної руди, – їм доводиться імпортувати до 75% споживання. Переважна частина цього постачання до Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини припадає на Україну та Росію. В рік у світі видобувається 1 млрд т залізної руди, 40% її експортується. Головні експортери: Австралія та Бразилія (відповідно 150 і 190 млн т). Україна експортує 45 млн т руди і займає сьоме місце в світі після Індії, Росії, США та Китаю. 90% залізної руди транспортується морем.
56. Спроби сучасного соціально-економічного районування України.
Після здобуття Україною незалежності її було остаточно подвлено на 9 економічних районів:
1.Столичний (Київська, Житомирська, Чернігівська обл..)
2.Центральний (Черкаська, Кіровоградська)
3.Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська)
4.Донецький (Донецька, Луганська)
5.Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька)
6.Причорноморський (АР Крим, Херсонська, Одеська, Миколаївська)
7.Подільський (Хмельницька, Вінницька, Тернопільська)
8.Карпатський (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька)
9.Північно-Західний (Волинська, Рівненська)
Соціально-економічний розвиток районів повинен відбуватись на основі науково обґрунтованої регіональної політики, яку слід розглядати як необхідну і надзвичайно важливу складову загальнодержавної політики. Отже, вона повинна бути тісно пов’язана зі стратегічними напрямками розвитку національного господарського комплексу.
Стратегія розвитку регіонів – це набір таких установок, правил і законів, якими повинні керуватись, з однієї сторони, державні структури, з іншої – регіональні. Якщо немає розробленої стратегії розвитку регіонів, то по суті, не можна говорити про здійснення регіональної політики в державі.
В “Пояснювальній записці до проекту Концепції регіональної політики в Україні і Основних напрямів розвитку регіонів України” зазначається, що стратегія регіональної політики полягає у тому, щоб органічно поєднати інтереси держави і регіонів, створити умови для раціонального використання місцевих ресурсів та особливостей природно-виробничого потенціалу з метою найефективнішого розвитку продуктивних сил. Слід констатувати, що національна стратегія розвитку України повинна також передбачати розв’язання трьох наступних надзвичайно важливих проблем.
1. Розбудова державності і формування національногосподарського комплексу України.
2. Розробка ефективної внутрішньодержавної стратегії, тобто визначення шляхів повноцінного розвитку регіонів України.
3. Інтеграція національногосподарського комплексу з національними комплексами сусідніх держав і світовою економікою.
Отже, стратегія розвитку економічного району повинна базуватись на наступних принципах:
1. Трансформація структур господарських комплексів соціально-економічних комплексів з метою досягнення відповідності їх потенціалам їх територій.
2. Інтеграція господарських комплексів економічних районів в єдиний національний господарський комплекс України.
3. Послідовне покращення екологічної ситуації в регіонах. Зменшення соціальної напруги в регіонах.
4. Формування якісно нових взаємовідносин між державою і регіонами на взаємовигідних умовах.
Названі принципи в кожному з регіонів повинні реалізовуватись виходячи з урахування.
57. Галузева структура і регіональні особливості розміщення зернового господарства світу.
Найважливішою галуззю рослинництва є зернове господарство. У структурі світового виробництва зерна провідне місце належить пшениці (понад 30%), рису (майже 28%), кукурудзі (25%). Зернові культури широко розповсюджені в усіх країнах світу. Найбільше зернових виробляється в Азії, Північній Америці і Європі - чотири п'ятих світового виробництва. Однак якщо загальне виробництво зерна зростає досить швидко, то виробництво на одного жителя планети зростає значно повільніше. Характерно, що в Азії, яка за валовим збором зернових займає перше місце в світі, на одного жителя виробляється на 67 кг. менше зерна, ніж на одного жителя земної кулі, а в Австралії і Океанії, яка за валовим збором займає останнє місце, на одного жителя виробляється зерна в 2,9 рази більше, ніж на одного жителя планети.
Основні райони вирощування пшениці зосереджені в таких країнах: Китай, США, Індія, Росія, Франція, Канада, Україна. Найбільшими виробниками кукурудзи є США (45% світового збору), Китай, Бразилія, Мексика, Аргентина, Франція, Індія. Рису щороку вирощується понад 500 млн.т., зокрема 1/3 виробництва припадає на Китай і 1/5 - на Індію. Ця культура поширена в Південно-Східній Азії та у Східній Азії.