Правові акти

Закон про ЦБ

Статут ЦБ

Закон  про банки і банківську діяльність

Валютне законодавство

Статутний капітал

Увесь статутний капітал

належить державі (Франція, Німеччина)

Частка статутного капіталу належить державі, а частка перебуває у власності акціонерів (Австрія, Швейцарія, Японія)

Увесь статутний капітал є власністю приватних акціонерів (США, Італія)

Організаційна структура ЦБ

Федеративний устрій держави (США)

Унітарний устрій держави (Японія)

ФРС: Федеральна резервна система:

- Рада керуючих (7 осіб);

- 12 федеральних резервних банків;

- Федеральний комітет відкритого
ринку;

- Федеральна консультаційна рада.

ЦБ (55% капіталу є державною власністю):

- Правління ЦБ (9 осіб)

Напрями діяльності ЦБ

Емісійний центр готівкового обороту

Банк банків

Орган банківського регулювання та

нагляду

Банкір і фінансовий агент уряду

Провідник    монетарної політики

ЦБ як емісійний центр

- користується монопольним правом емісії банкнот і розмінної монети;

- організовує виготовлення грошей;

- регулює кількість грошей в обороті;

- вилучає з обігу фальшиві та зношені гроші та здійснює їх утилізацію

ЦБ як орган банківського регулювання

Використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок

Ухвалення положень, що регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив

Застосування превентивних і протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільного функціонування банківської системи та проведення ефективної монетарної політики

Превентивні заходи

Протекційні заходи

- вимоги щодо розміру та структури капіталу; - вимоги щодо ліквідності;

- вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків;

- обмеження на деякі види діяльності

- рефінансування комерційних банків;

-- створення систем гарантування
банківських депозитів;

-- формування банками резервів для відшкодування можливих втрат від проведення активних операцій.

ЦБ як орган банківського нагляду

1.  визначення вимог та умов, що є обов'язковими для отримання ліцензії і здійснення нагляду за дотриманням цих вимог та умов;
2.  забезпечення регулювання банківської діяльності з метою мінімізації банківських ризиків;
3.  отримання від банків звітність для контролю та нагляду за їх діяльністю,
4.  здійснення інспекційних перевірок у банках,
5.  застосування заходів примусового впливу щодо проблемних банків;
6.  призупинення діяльності неплатоспроможних банків, проведення їх реорганізації або ліквідації.

ЦБ як банкір і фінансовий агент уряду

- здійснює касове виконання державного бюджету;

-  веде рахунки уряду (казначейства);

-   здійснює емісію державних боргових зобов'язань та їх розміщення на вторинному ринку.

-  вживає заходи щодо підтримання курсу державних цінних паперів;

-  обслуговує державний борг, використовуючи наступні методи:

• податкове фінансування;

• боргове фінансування;

• фінансування шляхом емісії грошей.

ЦБ як провідник монетарної політики

Цілі монетарної політики

Інструменти монетарної політики   

- стратегічні;

- проміжні:

- тактичні

-    політика відкритого ринку;

- облікова (дисконтна) політика:

- політика обов'язкових резервів;
-  селективні інструменти.

Створення центральних банків

Еволюційний шлях

Законодавчий шлях

Поступове перетворення комерційного банку, який мав статус емісійного, у ЦБ.

Банк Англії - засновано у 1694р.:

згідно з законами про банківські привілеї 1833 та 1844р. отримав повноваження на необмежений випуск банкнот; статус емісійного набув у 1928р.

Банк Франції - засновано у 1800р.:

у 1803р. він отримав монопольне право емісії банкнот у Парижі, а з 1843р. – на території всієї Франції

Державний банк Росії - засновано у 1860р.; набув статусу емісійного в результаті проведення грошової реформи 1895-1897 р.р., за якою Росія перейшла то золотомонетною стандарту.

ЦБ створюється на основі спеціального закону, який передбачає особливий статус банку з моменту його заснування.

Цей шлях с характерним:

- для розвинутих країн, у яких не існувало єдиного емісійного банку (США):

- для колишніх колоній, які після отримання незалежності будували власну банківську систему

- для постсоціалістичних країн, які проводили реформування банківської системи за принципів дворівневої побудови.

Етапи

Характеристика етапу

І етап

XVII ст.

Чіткого розмежовування між комерційними та центральними банками не було. У цей час монополії банкнот не існувало, тобто комерційні банки активно застосовували випуск банкнот для нагромаджування капіталу.

II етап

ХУІІ-ХІХ ст.

Система золотомонетного стандарту, за якого законодавчо закріплювався безпосередній обіг золотих монет, їх безперешкодний обмін на паперові банкноти.

Централізація банкнотної емісії, що привело до створення центральних емісійних банків

1668 р.- Центральний банк Швеції;

1694 р.- Центральний банк Англії;

1816р.- Центральний банк Норвегії;

1860 р.- Центральний банк Росії;

1875 р.- Центральний банк Німеччини;

1880 р.- Центральний банк Франції;

1893 р.- Центральний банк Італії.

III етап

XIX - ХХ ст.

Перехід від системи золотомонетного стандарту до системи обігу нерозмінних на золото грошей, позбавлених власної вартості.

1920 р. - прийняття Міжнародної фінансової конвенції, відповідно до якої всі країни повинні були організовувати свій центральний банк.

1940-1970 рр. - створення центральних банків у країнах Азії, Африки, Латинської Америки.

1991р.- прийняття Верховною Радою України Закону «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якого на базі Української республіканської контори державного банку СРСР був утворений Національний банк України, у нашій країні було започатковано функціонування центрального банку у ринковому розумінні цього поняття - як верхнього рівня банківської системи.

IV етап

ХХ-ХХ1 ст.

Глобалізація світового фінансового ринку. Співробітництво центральних банків на міждержавному рівні:

- створення Банку міждержавних розрахунків (Швейцарія),засновниками якого стали центральні банки більшості розвинутих країн з метою сприяння співробітництву, полегшенню проведення міжнародних розрахунків;

- створення Комітету з банківського регулювання та нагляду (Базельського Комітету), метою діяльності якого є розроблення на основі дослідження світового банківського досвіду принципів ефективного банківського нагляду та рекомендацій центральним банкам щодо процедури аналізу банківських ризиків та критеріїв їх оцінки.

Співпраця центральних банків з міжнародними валютно-кредитними та фінансовими організаціями (Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, Світовий банк, Міжамериканський банк розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Азіатський банк розвитку та ін.) Створення наднаціональних центральних банків певних груп країн (Європейський центральний банк).

Напрями розвитку центральних банків в епоху глобалізації

світових ринків

1 напрям

2 напрям

3 напрям

Співробітництво на міждержавному рівні

Співпраця з міжнародними кредитно-фінансовими організаціями

Створення наднаціональних  ЦБ

1930 р. створено Банк міждержавних розрахунків        

{БМР). Його основні завдання:

- сприяти співробітництву між ЦБ;

- забезпечувати умови для  проведення ЦБ міжнародних фінансових операцій;

- виступати у ролі агента ЦБ - членів БМР у проведенні міжнародних розрахунків

1944р. створено Міжнародний валютний фонд (МВФ), який на

сучасному етапі розвитку міжнародних кредитно- фінансових організацій є  головним органом  міждержавного валютного регулювання.

Згідно зі Статутом МВФ виконує функції:

- емісійну;

- кредитну,

- регулятивну;

- консультативну;

- дослідницьку

і в рамках їх реалізації співпрацює переважно з ЦБ, що у перспективі може перетворити його на Банк центральних банків.

1979р.створена Європейська валютна

система (ЄВС). Її функціонування створило передумови для формування економічного валютного союзу ЕС (ЕВС), а з часом    Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), яка складається з

Європейського центрального банку {ЄЦБ    розпочав функціонування з 1998р.) і національних

ЦБ країн ЄС.

Головне завдання ЄСЦБ

- підтримання цінової

стабільності в ЄВС, а

основні напрями діяльності:

- визначення та реалізація єдиної монетарної політики в зоні євро;

- проведення міжнародних валютних операцій:

- зберігання офіційних золотовалютних резервів

країн-учасниць, а також управління ними.

- сприяння чіткому функціонуванню

платіжних систем країн-

учасниць ЄВС.

Етапи

Характеристика етапу

І етап

ХІХ-ХХст..

(до 1917р.)

В рамках Російської імперії Україна не мала власного центрального банку,  хоча  одним   із  попередників   Національного  банку  України вважається Київська контора Державного банку російської імперії, яка виконувала   певні   функції   центрального   банку   і   була  третьою   за значенням у Росії

II етап

1917-1918 рр.

3 проголошенням  Української Народної Республіки у 1917  р.  був створений Державний банк УНР. Із втратою Україною державності банк продовжував працювати  в еміграції (з  1920р.до 1944р. зберігалися архіви банку).

ІІІ етап

1921-1922 рр.

утворення

Радянського

Союзу

Із  запровадженням  центральним   урядом   Радянської  Росії  нової економічної політики (непу) банки знову почали функціонувати,  12 грудня 1921 р. розпочала діяльність Всеукраїнська контора Держбанку у м. Харкові. Система Держбанку розвивалася в Україні шляхом створення відділень і контор у великих містах та обласних центрах. Після утворення Радянського Союзу ці установи стали філіями Держбанку УРСР, які підпорядковувалися безпосередньо Москві.

IV етап

У 1955 р. була створена Українська республіканська контора Держбанку СРСР,  яка взяла  на  себе функції управління  регіональними банківськими установами України, але сама підпорядковувалась Держбанкові СРСР. Республіканська контора (з деякими змінами в 1987р. та 1990 р., зокрема перейменуванням на Український республіканський банк) функціонувала до створення НБУ і за своїм статусом мала ознаки ЦБ

V етап

з 1991 р. і до

нашого часу

Створення Національного банку України було спричинено розпадом колишнього    СРСР    і    його    централізованої    банківської    системи. Декларація про державний суверенітет України, ухвалена Верховною Радою України в липні  1990 р., проголосила курс на політичну та економічну   самостійність   України   як   незалежної   держави.   Для реалізації цього курсу потрібні були власні банківська система та гроші. Законом «Про банки і банківську діяльність», прийнятим у березні 1991р. проголошено   створення   самостійної  дворівневої  банківської  системи ринкового  типу,   перший   рівень  якої  становить  НБУ,   а  другий  - комерційні банки. Прийнятою одночасно постановою Верховної Ради України про порядок введення в дію цього закону передбачалося: ввести в дію вказаний закон з 1 травня 1991 р.; проголосити власністю України всі  філії банків  колишнього  СРСР,  які діяли  на території України, включаючи   Український   республіканський   банк   Держбанку   СРСР; створити на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР Національний банк України; розробити до 1 травня 1991 року проект статуту НБУ, визначити структуру та чисельність центрального апарату, мережу установ тощо. Вказаними законодавчими актами були закладені організаційно-правові основи створення і подальшого розвитку НБУ.  Формування  НБУ  в  наступні роки  відбувалося  в  надзвичайно складних  умовах  перехідної економіки,  побудови  принципово   нової системи державного управління, докорінної зміни політичної ситуації в країні, наростання хронічної економічної та фінансової кризи.

Найпомітнішими подіями, що визначили розвиток НБУ як центрального банку держави, були:

• закріплення за ним права на емісію національних грошей України;

• розробка теоретично-методологічних засад грошово-кредитної політики та організаційного механізму її реалізації;

• у 1994 р. введення в дію банкнотно-монетного двору, спроможного забезпечити власними силами потреби економіки в готівкових грошах;

• у 1995 р. був створений ринок державних цінних паперів, і НБУ одержав   у   своє   розпорядження   такий   важливий   інструмент   цієї політики, як операції на відкритому ринку; розмежування емісійної діяльності НБУ і бюджетного процесу Міністерства фінансів, надання взаємовідносинам    цих    двох    фінансових    органів    держави    чіткої

визначеності і прозорості;

•   запровадження традиційного для країн із ринковою економікою механізму обслуговування бюджетного дефіциту через ринок державних   цінних   паперів,   національної  платіжної   системи,   міжбанківських розрахунків із застосуванням новітніх технологій переказування    коштів    на    основі    електронних    платежів;    запровадження дійового механізму регулювання валютного ринку, що базується на використанні    валютних    інтервенцій,    запровадження    валютного ліцензування та валютного контролю, формування золотовалютних 1 резервів, лібералізації валютного ринку України;

•   у 1996 р. - проведення грошової реформи та запровадження гривні, створення механізму державного нагляду за діяльністю комерційних банків;

•  у 1999р. - ухвала Верховною Радою України Закону „Про Національний банк України" (із змінами і доповненнями 2000 р.)

Цим було підведено риску під етапом інституційного становлення НБУ як центрального банку, законодавчо зафіксовано його місце в економічній системі, чітко окреслено статус, функції та механізми управління відповідно до нових умов та перспектив розвитку України. У ході свого становлення НБУ вдалося добитися подолання безпрецедентної гіперінфляції й утримання інфляційного процесу протягом тривалого часу у допустимих параметрах, обмеження впливу на національну економіку та  банківську систему масштабних фінансових криз  у   1997-1998рр.,  які  потрясли  грошові ринки  багатьох  країн; забезпечити відносну стабільність національних грошей, практично безперебійне функціонування валютного ринку;

У 2004 р. (наприкінці) вітчизняна банківська система зітнулася з кризою довіри суспільства до перспектив розвитку фінансової системи країни. Як відомо, це було пов'язано з драматичним перебігом президентської виборчої кампанії; котра сколихнула суспільно-політичне життя в Україні і мала широкий міжнародний резонанс. Неупереджений аналіз подій на фінансовому ринку країни у листопаді - грудні 2004 р. засвідчив, що вітчизняна банківська система в цілому   набула певного запасу  міцності і може протистояти проявам нестабільності економічного середовища. Водночас гостро проявлялися і недоліки: слабка дія саморегулюючих механізмів ринку та низький розвиток ринкових відносин у банківській системі.

Законодавчо-нормативна база, що регламентує діяльність центрального банку України

Назва законодавчого акту

Рік

прийняття

Характеристика основних положень

ЗУ "Про банки і банківську діяльність"

1991р.

Утворено центральний банк - Національний банк України (НБУ) та закладено основи дворівневої банківської системи, яка включає:

-центральний банк як головний банківський інститут держави;

-комерційні банки.

Конституція України

1996р.

Закріплено основи правового статусу НБУ як центрального банку країни та надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді

ЗУ "Про Національний банк України"

1999р.

Посилено незалежний статус НБУ від владних структур у межах проведення монетарної політики та підвищено відповідальність за розв'язання макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері, насамперед:

- підтримки сталості національної валюти;

- забезпечення стабільності функціонування банківської системи.

Складові системи НБУ (структурні елементи)

- центральний апарат

- територіальні управління

- розрахункові палати

- банкнотно-монетний двір

- фабрика банкнотного паперу

- державна скарбниця

- центральне сховище грошей

- спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку

- банківські навчальні заклади

НБУ

Рада НБУ

►

- розроблення засад грошово-кредитної політики;

- затвердження кошторису НБУ;

- затвердження бухгалтерського балансу банку;

- право застосування вето щодо рішень Правління банку

    складається з 15 осіб:

7 членів призначає ВР;

7 членів призначає Президент;

строк повноважень 7років

Голову НБУ призначає ВР за поданням Президента

Правління НБУ

- забезпечення реалізацій монетарної політики через інструменти грошово-
кредитного регулювання;

- здійснення емісії грошей,

- визначення основ формування структури НБУ;

- встановлення порядку ліцензування

банківської діяльності;

- видача нормативних актів.

кількісний та персональний склад формується Головою НБУ і затверджується Радою НБУ

Принцип незалежності

Принцип президентського та парламентського контролю

Принцип централізації

Основні принципи функціонування НБУ

Принцип економічної самостійності

Принцип єдності системи банку

Принцип вертикальної структури управління

Функція

Зміст функції

Центральний банк

України

забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Національний банк веде Республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Комерційні банки та іноземні банки можуть здійснювати банківські операції тільки після реєстрації, в Республіканській книзі реєстрації банків. Національний банк представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

Емісійний центр

країни

Національному банку України належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). Для друкування банкнот та карбування монет створено власний Банкнотно-монетний двір. 3 введенням у дію Малинської фабрики банкнотного паперу Україна має замкнутий цикл виготовлення національних грошей. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу регіональних управлінь Національного банку на замовлення банків. Національний банк створює і організує діяльність Державної скарбниці України, нагромаджує золотовалютні резерви, які зараховуються на баланс Національного банку

Орган валютного

регулювання та

контролю

Національний банк України є головним органом, який визначає валютну політику.

'У сфері валютного регулювання Національний банк:

• здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;

• складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

• контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

• визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважені банків нерезидентам;

• нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

• видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

* визначає способи встановлення і використання валютно-обмінних курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях.

У сфері валютного контролю Національний банк:

1.  здійснює контроль за виконанням правил валютних операцій на території України;
2.  забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю

Регулювання банківської діяльності

На Національний банк покладено функцію банківського нагляда та контролю за виконанням банками законодавства з банківської справи, додержанням економічних нормативів, установлених Національним банком, та власних нормативних актів. Для захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків Національний банк установлює для банків такі обов'язкові економічні нормативи:

• показники капіталу банку;

• платоспроможність;

• співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку;

• показники ліквідності банку;

• максимальний розмір ризику на одного позичальника.

Порядок розрахунку зазначених економічних нормативів визначається Національним банком.

НБУ- кредитор

останньої інстанції

Для підтримки стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей Національний банк видає банкам кредити, які використовуються для задоволення тимчасових потреб банків і кредитування потреб, пов'язаних із структурною перебудовою економіки України. Виконуючи функцію кредитора останньої інстанції, Національний банк України видає банкам кредити під програми фінансового оздоровлення банків. Рефінансування банків здійснювалося через аукціони (з 1994 року), що забезпечувало створення рівноправних умов доступу банків до централізованих кредитних ресурсів. Було запроваджено ломбардний кредит (з 1996 року) та операції

РЕПО під заставу державних цінних паперів (з 1965 року)

Фінансовий агент

уряду

Національний банк організовує і здійснює через уповноважені банки касове обслуговування державного бюджету України. У 1993 році в Україні запроваджено новий механізм касового обслуговування державного бюджету, який виключає автоматизм кредитування державних витрат. Фінансування з бюджету здійснюється в межах наявних коштів. Законом України „Про Національний банк України" Національному банку забороняється фінансування дефіциту державного бюджету. До 1995 року надання прямих кредитів для покриття дефіциту державного бюджету здійснювалося Національним

банком України в межах, встановлених Верховною Радою України під час затвердження державного бюджету на відповідний рік. Після введення у другій половині 1995 року механізму покриття дефіциту бюджету лише шляхом випуску державних цінних паперів на Національний банк України покладено виконання операцій з державними цінними паперами, для обліку яких створено депозитарій

Організатор

міжбанківських

розрахунків

Із січня 1994 року Національний банк відповідно до покладених на нього функцій створив і запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Для функціонування цієї системи в Республіці Крим та кожній області створено регіональні розрахункові палати, що об'єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої перебуває Центральна розрахункова палата у м. Києві. Система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз та захист від несанкціонованого втручання. Нині банківські установи працюють в системі електронних мі жбанківських розрахунків (СЕН) Національного банку України за однією із 7 моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунка

Цілі грошово-кредитної політики

Стратегічні

Проміжні

Тактичні

Сприяння зростанню виробництва, повній зайнятості, стабілізації цін та збалансованості платіжного балансу

Пожвавлення чи стримування ринкової кон’юнктур задля досягнення стратегічних цілей

Зміна грошової маси та ставки % в напрямку, що забезпечує досягнення проміжних цілей

Інструменти грошово-кредитної політики

Політика відкритого ринку

Політика обов’язкових резервів

Облікова політика

Полягає в змінах обсягів купівель та продажів державних цінних паперів ЦБ

Полягає в тому, що ЦБ встановлює для всіх банків норму обов’язкового зберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без виплати % по них

Полягає в тому, що ЦБ встановлює ставки процентів за позичками, які він надає комерційним банкам у порядку їх рефінансування