Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.Предмет і метод економічної історії.
2.Д. М. Кейнс, У. Ерроу і У. Паркер про творчу роль економічної історії в системі економічних наук.
3.Багатогранність творчих зв'язків економічної історії з сучасною соціально-економічною практикою.
4.Значення економічної історії в економічній освіті. Задачі курсу.
5.Первісне нагромадження капіталу як основна умова формування капіталістичної системи господарювання. Джерела первісного нагромадження капіталу в Англії (XVI - XVII ст.)
6.Економічні передумови і наслідки великих географічних відкриттів.
7.Загальна характеристика економіки Західної Європи в умовах розкладу феодалізму.
8.Визначення промислового перевороту. Його відношення до подальших етапів розвитку техніко-економічної бази капіталізму та проблематика.
9.Передумови, хід та наслідки промислового перевороту в Англії.
10.Передумови, хід та наслідки промислового перевороту у Франції (кінець ХУШ ст. -1870 p.).
11.Особливості промислового перевороту в Німеччині ( кінець XVIII ст. - 1870 p.).
12.Соціально-економічні причини та наслідки буржуазної революції в США.
13.Промисловий переворот у США.
14.Соціально-економічні причини та наслідки громадянської війни в США
(1861-1865 pp.).
15. Розвиток економіки Англії з 1870 по 1913 pp.
16.Розвиток економіки Франції з 1870 по 1913 pp.
17.Розвиток економіки Німеччини з 1870-1913 pp.
18.Розвиток економіки США з 1870 по 1913 pp.
19.Вплив першої світової війни на економіку Англії, Франції, Німеччини та США.
20.Економіка Англії в період 1914-1939 pp.
21.Економіка Франції в період 1914-1939 pp.
22.Економіка Німеччини в період 1914-1939 pp.
23.Економіка США в період 1914-1939 pp.
24.Криза 1929-1933 pp. та її вплив на господарство Англії, Франції, Німеччини та США.
25. Криза 1929-1933 pp. в США. Новий курс Рузвельта.
26.Вплив другої світової війни на економіку США.
27.Розвиток економіки США в 50-60 pp. XX ст.
28.Розвиток економіки США в 70-90 pp. XX ст.
29.Вплив другої світової війни на господарство Англії. Післявоєнні перетворення в економіці.
30.Розвиток економіки Англії в 50-60 pp. XX ст.
31 .Розвиток економіки Англії в 70-90 pp. XX ст.
32.Вплив другої світової війни на господарство Німеччини. Післявоєнні перетворення в економіці. Виникнення ФРН та її розвиток в 1945-1950 pp.
33.Розвиток економіки ФРН в 50-60 pp. XX ст.
34.Розвиток економіки ФРН в 70-90 pp. XX ст.
35.Вплив другої світової війни на економіку Франції. Розвиток господарства
Франції в 1945-1950 pp.
36.Розвиток економіки Франції в 50-60 pp. XX ст.
37.Розвиток економіки Франції в 70-90 pp. XX ст.
З8.Європейський Союз та його роль в розвитку провідних західноєвропейських країн (50-90 pp. XX ст.).
39.Інтеграційні процеси в Західній півкулі: США- Латинська Америка (50-90 pp. XX ст.).
40.Соціально-економічні передумови формування Київської Русі. Критика норманської теорії.
41.Розвиток сільського господарства, ремесла і торгівлі Київської Русі.
42.Економічні причини та наслідки розпаду Київської Русі.
43.Татаро-монгольське завоювання Київської Русі. Форми експлуатації безпосередніх виробників.
44.Сільське господарство України в XIII першій половині ХУІІ ст.
45.Довготривалий процес закріпачення українського селянства. Литовські статути.
46.Розвиток ремесла та торгівлі українських земель у XIII першій половині ХУІІ ст.
47.Соціапьно-економічні наслідки визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького.
48.Господарство України в другій половині ХУІІ-ХУІІІ ст. Сільське господарство. Промисли. Мануфактура. Торгівля.
49.Реформи Петра І та їх вплив на господарський розвиток Лівобережної України.
50.Криза феодально-кріпосницької економіки в першій половині XIX ст. Сільське господарство. Промисловість. Торгівля. Фінанси.
51.Початок промислового перевороту в Україні (30-50 pp. XIX ст.).
52.Реформа 1861 р. та її соціально-економічні наслідки.
53.Розвиток господарства України в 60-90 pp. XX ст. Сільське господарство. Промисловість. Транспорт. Торгівля. Фінанси. Соціальні процеси.
54.Розвиток економіки України в кінці XIX ст. на початку XX ст. Сільське господарство. Промисловість. Транспорт. Торгівля. Соціальні процеси.
55.Вплив монополій на розвиток господарств України (1900-1913).
56.Столипінська аграрна реформа. її суть та соціально-економічні наслідки.
57.Вплив першої світової війни на господарство України.
58.Господарство України в роки революції та громадянської війни. Політика "військового комунізму".
59.Розвиток господарства України в 1921-1928 pp. НЕП та її історико-економічний досвід.
60.Розвиток господарства України в 1928-1941 pp.
61.Індустріалізація. її соціально-економічні наслідки (1928-1941).
62.Колективізація сільського господарства України. Голодомор. Соціально-економічні наслідки колективізації.
63.Господарство України в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 pp.).
64.Відбудова і розвиток господарства України в післявоєнні роки (1945-1950 pp.).
65.Розвиток економіки України в 50-60 pp. XX ст.
66.Господарські реформи 1957 р. та 1965 p., їх суть та соціально-економічні наслідки.
67.Розвиток економіки України в 70-80 pp. XX ст.
68.Розвиток економіки незалежної України.
69. Незалежна Україна і Європейський Союз: проблеми інтеграції.
1.Предмет и метод эк.истории
Предметом исследования эк истории явл. процесс развития общественного произв-ва, характерный для каждой эк системы и присущий конкретному истор периоду. История народного хоз-ва опирается на общие закономерности истор процесса, изучая в хронологической после-довательности и во всём многообразии хоз-во отдельных стран. Она показывает результаты действия эк законов в различ общественно-эконом формациях. Ф-ции эк истории: 1.исслед-е процесса развития обществ-го производства. 2.обобщение соц-эк опыта в интересах современности. 3.стимулирование разв-я эк теор и отраслевых наук. 4.интеграция эк знаний 5.повышение уровня культуры эк мышления
Методы ЭИ:1.исторический, 2.логич-кий, 3.диалектический, 4.хронологический 5.моделирования
«Без эк.истории нет эк теории»-Шмуллер. Периодизация: сущ-ет 2подхода: 1)Формационный(Маркс)-базир.на том,что истор чел-кого общ-ва-это история последов-ной закономерной смены обществ-эк формаций,котор происходят в результате соц. Революций. Маркс выделил 5способов пр-ва ПС+ПО=способ пр-ва. 1.первообщинный 2.рабовлад 3.феодальн. 4.капиталистический 5.комунистический (отсутств частной собств). 2)Цивилизационный подход хар-ет поиск движ-я сил истор-го процесса:рост населения, нац.качества и др. У.Ростоу стадии эк общ-ва: 1.традиционное общ-во 2.подготовка предпос для взлёта 3.взлёт 4.движ-е к зрелости 5.эра высокого массового потребления. Недостаток Марксовской теор в том, что общ-во рассм.в целом(нац.вопросы им не рассматр). Недостаток цивилизац подхода предопределяется тех-м подходом к истории экономики.
2.Д. М. Кейнс, У. Ерроу і У. Паркер про творчу роль економічної історії в системі економічних наук.
Д. М. Кейнс вважав, що історія господарства не тільки ілюструє, але й обґрунтовує економічну теорію. однією з її найважливіших функцій являється перевірка економічних теорій. Відомий американський економіст У. Ерроу, в свою чергу, відзначав, що історико-економічні знання можуть виступати у формі емпіричних даних і використо-вуватись для перевірки теор гіпотез. В їх функції входить також висвітлення розбіжностей у характері і темпах економічного росту окремих країн. Інший американський економіст У. Паркер, услід за Д.М. Кейнсом, підкреслював, що економічна історія являється полігоном, на якому можна перевірити правильність економічної теорії. Він упевнений, що вивчення цієї науки необхідне і для того, щоб уникнути Повторень минулих помилок в економічній політиці. Історія народного господарства виконує ряд творчих функцій і по відношенню до сучасного маркетингу. З останнім її зближує спільність деяких аспектів дослідження: вивчення умов життя та споживчих мотивацій населення, тенденцій ділової активності, політики цін, кон'юктури внутрішнього і міжнародного ринків. Економічна історія тісно пов'язана і з такою дисципліною, як історія економічної думки. Вивчаючи історико-економічні умови формування економічних ідей, вона визначає рівень залежності концепцій від господарського довкілля. Досліджуючи довготривалий процес розвитку господарських підсистем, історики-економісти приходять до висновку, що інноваційні процеси у сферіматеріально-технічної бази підприємств часто суттєво випереджують інновації в області управління трудовими ресурсами. Такий розрив в інноваційних процесах стримує розвиток економічних об'єктів, знецінюючи одноразово рівень ефективності нововведень у техніці і технології. В таких ситуаціях історики-економісти можуть виступати ініціаторами постановки актуальних міждисциплінарних проблем. Уже сьогодні вони вказують на актуальність розробки менеджменту духовних виробничих сил підприємства, в рамках якого могли б формуватись гуманітарні технології радикальних змін на рівні мислення, знання, досвіду, навичок, умінь та моралі безпосереднього виробника.
3.Багатогранність творчих зв'язків економічної історії з сучасною соціально-економічною практикою.
ЭИ связ со многими обществен науками, и прежде всего со всемирной историей. Без знания ЭИ и очага полит событий прошлого полит тенденции настоящего не могут быть до конца поняты. В поле зрения ЭИ находится влияние религ, полит, и моральн идеалов на эк деят-ть,т.к.изуч-е эк жизни наций невозможно отделить от повседневной жизни людей. Таким образом,связь ЭИ и ВсемИ проял в том,что обе изуч явления в процессе их эволюции,но предм всем-й истор шире. Особо следует подчеркнуть связь ЭИ и ЭкТеор, если 1я базир на истор методе, то 2я на логич,но обе они взаимозависимы. Различ в том,что ЭИ рассматр движ-е эк явл в разл истор эпохи,акцентируясь на его закономерностях, а эк теор занимается теор анализом общ-ва и использ гл образом абстрактно-логич и матем методы исследования.
Без теор абстракций ЭИ лишается тверд теор основы,а ЭкТеор без истор-эк обобщений превращается в бездоказательную науку.Поэтому в равной степени необх разв обоих направлений. ЭИ тесно связ с ИЭМ котор занимается изучением интерпритаций чел сознанием тех или иных эк явлений. Все остальные гуманит науки связаны в той степени в которой они объясняют ход эк развития.
4.Значення економічної історії в економічній освіті. Задачі курсу.
Стать полноценным спец в эк с развитым эк мышлением без знания всемирной истории хоз-ва невозможно. Специалистам необходимы знания эк мех-в , имевших место в зап.европе, японии,США в прошлом,напрю,амер пути разв-я с\х произв-ва;прич и факторов способствовавших «эк чуду»в различ странах мира послевтор мир войны и т.д.Эти знания могут помочь в поиске наиболее приемлимого пути выхода из кризиса.Благодаря изучению ЭИ приходит понимание того,что прогресс часто достигается огромной ценой.ЭИ учит как,изменяя эк порядок, действовать более эф и рационально. Изучая ЭкИст наиболее разв стран предполагается,что аккумулирование, передача и пропаганда опыта хоз разв стран-лидеров совр мира. Без знания ЭИ и очага полит событий прошлого полит тенденции настоящего не могут быть до конца поняты. В поле зрения ЭИ находится влияние религ, полит, и моральн идеалов на эк деят-ть,т.к.изуч-е эк жизни наций невозможно отделить от повседневной жизни людей.
5.Первісне нагромадження капіталу як основна умова формування капіталістичної системи господарювання. Джерела первісного нагромадження капіталу в Англії (XVI - XVII ст.)
ПНК-истор процесс отделения мелкого производителя от ср-в пр-ва, принудит-го лишенияего частн собств и превращение в неимущих продавцов своей раб силы. Для осущ-я капиталист пр-ва необх 2условия:наличие массы неимущих людей,юр своб-х и вынужденных наниматься к капиталисту, накопление богатств,необх для создания капиталистич предприятий. К 16в.эти 2услов только начали складываться.Перв шагом в ПНКстало юр освоб личности крстьян от крепостной завис.Затем произошло принуд лишение мелких товаропроизв-й ср-в пр-ва и они стали продавать свою раб силу.Это было началом ПНК. Основ источ накопл капит стали колониал войны,торг рабами, пиратство и т.д.Классич путь разв капиталист пр-ва-ПНК,простая капиталист кооперация, мануфпр-во,капиталистич фабрика – характерен для всех ведущ странЗапЕвр,в перв очередь для Англ и Голанд. Эк разв-ю Англии в 16в.содействовало то, что после велик геогр откр и перемещ мир торг путей она оказалась в центре внимания.вместе с тем Европа нуждалась в англ овечьей шерсти,произошла массовая эмиграция ремесл-в в Англ. Главн причиной успехов капитализма в Англ было то что,что процесс ПНК проход в ней более интенсивно, чем в др странах. Важн роль в делеПНКв Англ сыграла реформа церкви:земли и имущ-во монастырей были частично проданы по низким ценам.Одним из гл методов накопл больш денеж ср-в стало участие Англ в торг рабами и пиратстве.Немало-важную роль сыграла сист гос займа,система протекционизма. Несмотря на быстрое разв-ев ЗапЕвр капиталистич спос пр-ва,его разв-е сдерживалось существующими феод порядками.
6.Економічні передумови і наслідки великих географічних відкриттів.
Большую роль в разложении феод и генезисе капит-ма сыграли геогр открытия 15-16вв. 1492-Колумб Америка. 1497-1498-Васко-да-Гамма морск путь из евр в Индию. 1519-1521-Магелан 1е кругосв путешествие. Предпосылки геогр открытий: 1.быстрое разв науки и техн. 2.Кризис средиземном торговли 3.«жажда золота» и т.д. Последствия ВГО: 1.расширение сферы мир-й торговли 2.мировое разд труда 3.начало возникновения мир хоз-ва и мир рынка,4.изм хар-р, методы внеш торговли
5.появл нов товары ранее не известные европейцам(табак,какао,кофе,картош) 6.спекуляц товаров приводит к появл биржи 7.перераспред богатств между ведущ странами, складывается колониальная система 8.возникновение работорговли 9.меняются торг пути и торг центры 10.эволюция цен 11.резкое падение реал з\пл 12.увелич прибыли капиталистов. Ведущей эк политикой явл меркантилизм. Источник богатства-сфера обращения(торговля). Таким образом в рез велик геогр открытий, одни страны ЗапЕвр оказались в макс благопр условиях для разв капиталистического пр-ва Великие геогр откр-я ускорили процесс ПНК.
7.Загальна характеристика економіки Західної Європи в умовах розкладу феодалізму.
Первые эл-ты капиталистич пр-ва зарод. ещё в 14-15ст.(капиталист-наём раб- з\п). Само капиталистич пр-во начало быстро разв-ся только в 16-17ст. В рез-те чего возник капиталистич уклад.начало этому процессу положили изменения в сфере матер пр-ва,состоянии и характере производительных сил,расшир внутр и внеш рынка. По словам Ф.Энгельса: «ни в одной стране мира не сущ-етв чистом виде ни одна общ-эк формация». Так к нач16в.во всех основных отраслях пром пр-ва были значительно усоверш орудия труда и технолог пр-ва. Наиб знач был прогресс в добыв и обраб отраслях, наиб полно процесс техн нововвед затронул текстильное пр-во,т.к.именно оно занимало ведущ место в эк. Появл самопрялки способствует многокр увелич произв-ти труда, изобр-ся книгопечат-е с помощью литер-го набора,налаж пр-во бумаги,изобр корманные мех-е часы. В с\х переход.к системе многополья, использ лошади вместо волов. Изобр телескоп, микроскоп, термометр, барометр. Развивается судостроит отрасли появл нов виды судов:баржи,каравеллы. Появл 1й геогр атлас.Развитие ПС не происх равномерно, наиболее быстро это происх в Англ,Фр,Голанд,Итал,наиб медл в Герм и Португалии.
В целом эти усоверш и изобр привели к коренным сдвигам в пром-ти ЗапЕвр. Возросла произв-ть труда ,ув объём тов прод-ции,появ нов отрасли пром, углубилось ОРТ,начала формироваться специализ-я стран на отдельн видах прод. Это приводит к появл нов соц слоёв: -торг.буржуазия, -с\х буржуазия,-наём раб. Эк полож мелкого произв-ля менялось он был вынужден тратить всё больше ср-в на орудия труда. Это облегч станов эк завис ремесленника от купца или владельца капитала, и подчинение капиталу. такая формаподч и завис-ти была наиболее распростран в ЗапЕвр в16в. Постеп возник нов форма пр-ва,когда пр-ль был лишен права собств на своё хо-во и она получ назв капиталист дом-й пром-ти, или рассеянная мануфактура. К 17ст на тер-рии ЗапЕвр заверш проц феод раздробл и возникли крупные гос-ва.
8.Визначення ПП. Його відношення до подальших етапів розвитку техніко-економічної бази капіталізму та проблематика.
Промисловий переворот - це довготривалий історико-економічний процес, що характеризується корінними техніко-економічними, соціально-економічними та організаційно-економічними змінами.
Техніко-економічні зміни включають: перехід від ручного до машинного виробництва, від мануфактури до фабрики; формування інноваційної за своєю природою техніко-економічної бази капіталістичного суспільства, заснованої на системі машин. Соціально-економічні зміни пов'язані з оформленням капіталістичних виробничих відносин, нових соціальних сил - буржуазії і робітничого класу та загостренням соціальних суперечностей між ними. Вивчення промислових переворотів - це не тільки данина минулому. Сьогодні це ключова, гостроактуальна проблема, без детального знання якої неможливі наукові уявлення про явища і процеси подальшого розвитку та сучасності. Промислові перевороти являли собою першу ступінь в еволюції техніко-економічної системи капіталізму. На їх основі формувались нові етапи її розвитку - науково-технічна революція кінця XIX ст., початку XX ст.. та науково-технічна революція, що розпочалась у середині 50-х років XX ст. і продовжується в наші дні. З одного боку промислові перевороти, витісняючи ручну працю машинною, суттєво підвищують продуктивність праці, збільшують обсяги та здешевлюють собівартість продукції. Позитивні зміни у виробничих силах суспільства забезпечують більш раціональне розміщення підприємств, поглиблюють концентрацію та спеціалізацію, ємкість ринку, сприяють подальшому розвитку ринкових відносин. Це забезпечує новий, більш високий рівень життя певної частини суспільства. Та з іншого боку промислові перевороти започатковують цілий ряд негативних довготривалих явищ та процесів: підкорення та витіснення людини машиною, використання жіночої та дитячої праці, падіння реальної заробітної плати, вихолощення творчого змісту трудового процесу та поглиблене відчуження виробника від праці і її результатів. Машинне виробництво вимагає кваліфікованого, певною мірою освіченого виробника, та разом з тим воно суттєво звужує його внутрішній духовний світ, деформує систему гуманістичних цінностей. Цей суперечливий процес проходить через усі етапи розвитку матеріально-технічної бази капіталізму і особливо гостро проявляється у наші дні. Технічний прогрес посилює тенденцію до витіснення живої праці, до безробіття і соціального напруження. Водночас започаткований промисловими переворотами наступ на природу в наші дні поставив людство на край загибелі.
Created by 9.Передумови, хід та наслідки промислового перевороту в Англії.
ПП-это долгосроч истор-эк процесс изм-я пр-ва,который предполагает замену руч-ного труда машинным,имеющий эк и соц последствия. Он выступаетв роли 1й ступени технико-эк системы капитализма В 60е гг.18ст. в Великобритании раньше, чем в др странах,начался пром переврот. Одной из предпосылок ПП стало значительное накопление капитала, причем крупный капитал сконцентри-ровался в руках небольшого колич людей котор были способны предостав гос-ву ср-ва для ведения войны.Важн факторами проц-са накопл К явились оконч уничтож класса крестианства и полный переход с\х на капиталистич путь. К числу важнейших предпосылок относится Англ бурж-ная революция,устранившая пре-пятствия для разв капиталистич отнош. Она открыла путь для быстрого роста произв-х сил,утвердила бурж собств на землю,дала можный толчок аграр перевороту и ускорила образ-е нац рынка. Важным фактором была иностр конкур-ция. Победить конкур-в по сбыту на мир рынке мож было только при условии налаж-ния фабрич пр-ва и выпуска более дешевой и качеств прод-ции. Войны 18в сопровождались захватом колоний, это расшир рынок для британских товаров.
Техн изобр-я были сделаны в конце18в. Именно потому что услов того периода заставляли людей искать решение пробл массового пр-ва товаров. К середине 19в. Англия станов колониальной империей.
Основ соц последств ПП в Англии: 1.Урбанизация(первая страна в котор 80% гражд к концу 19ст жили в городе); 2.Массовое использ женского и детского труда(раб день 16-18часов); 3.пром капиталисты стали играть глав роль в бурж-м обществе. Лудизм-1е рабочее движение(ломали станки) Чартизм-1е концентрированная форма борьбы пролетариата против буржуазии(профсоюзы боролись за сокращение раб дня). Эк последствия ПП в Англии: 1.Индустриализация хоз-ва,2.Преймущ-е разв-е тяжелой пром-ти,3.Мировой пере-возчик,4.Мировой торговец,5.Политика фритрейдерства. Таким образом Великобритания, первой из стран мира переживая пром револю-цию, к сер19в.превращ в самую могущ державу,обладающей самой большой колониальной империей,котор позволяла обеспеч собств пром-ть необх и дешевым сырьём, а так же обширным рынком сбыта ГП. Ориентация важнейших отраслей пр-ва в основном на колониальный рынок отрицательно скажется впоследствии на эк развитии Великобритании.
10.Передумови, хід та наслідки промислового перевороту у Франції (кінець ХУШ ст. -1870 p.).
ПП-это долгосроч истор-эк процесс изм-я пр-ва,который предполагает замену руч-ного труда машинным,имеющий эк и соц последствия. Он выступаетв роли 1й ступени технико-эк системы капитализма. К нач 18в Фр явл одной из крупнейших стран Европы.(Физиократия.Типично аграрная страна.)ПП развивался более медл темпами чем в Англии.Основ тормозом ПП явл феод-абсолютинские порядки. Основой феод повинности явл-ся денежный и натур оброк.Крестьяне обяз были платитьдесятину церкви и двадцатину гос-ву.Феод пережитки стали преградой для разв-я капиталистич-го фермерства.Только во 2йполовине 18ст созрели предпосылки для бурж революц. 1789-1794гг. Бурж революция во Фр. Проведенные Соц-эк реформы,не только уничтожали феод-абсолютинские порядки,но и создавали условия для ускорения ПП. Псле революции решился аграрный вопрос и кажд крестиан получ по2га земли. В1799г.в результате 2й бурж революции к власти пришел Наполеон. Континентальная блокада проведенная во времена правления Наполеона1,имела целью подорвать могущество Англии и создать условия для развития пром Фр.Привела же она к тому что фр пром-ть осталась на многие годы без важнейших видов колониальн-ого сырья(хлопок). Несмотря на это Фр пром развивалась традиц были разв отрасли мануфактуры, котор спец-сь на пр-ве предм роскоши. Во Фр быстро росло строит-во шоссейных дорог и речных каналов,число пароходов. Обороты внеш торг выросли вдвое. Особ ПП во Фр:1.Для утрверждения капит строяво Фр понадобилосьсвыше 100лет и 3бурж революции 2.на протяжении17-18ст на тер-рии Фр велись войны.3.в отличии от Англии прав-во Фр уделяло большое внимание разв-ю финн системы(банковская). 4.концентрация пр-ва и К на самом низком ур среди стран запЕвропы. 5.Фр до 20ст оставалась агр страной а в городах проживало 20%насел. В целом ПП во Фр плотекал знач медленнее чем в Англ. Преоблад-е мелкого крестианск хоз-ва задерж разв-е крупной пром.Больш-во насел оставалось занятым с\х а дешевизна раб силы малоземельных крестьян тормоз внедр машин.
11.Особливості Промислового перевороту у Німеччині(кін.18ст. – 1870р)
Головною рисою промислового перевороту в Німеччині, яка відрізняла її до 19 ст. була економічна та політична відсталість. У цій країні довше, ніж у інших країнах Західної Європи, збереглося панування феодальних відносин, феодальна політична роздробленість, тобто була відсутня єдина держава. Німеччина тривалий час була розмежована на багато незалежних, великих і малих держав. У середині країни існували митні податки, які дуже гальмували розвиток торгівлі і промисловості. Велику роль у підготовці промислового перевороту у Німеччині відіграла часткова ліквідація економічної роздробленості шляхом створення Митного союзу. Зростання мануфактурної промисловості, розвиток капіталізму в сільському господарстві, створення Митного союзу, посилення процесу початкового накопичення капіталу, можливість використання іноземної техніки прискорили початок промислового перевороту. Будуються перші залізниці. У 40-х роках під впливом Митного союзу масштаби залізничного будівництва зростають настільки, що за темпами приросту залізничної мережі вона випереджає в це десятиліття Францію та Англію. Але незважаючи на деяке пожвавлення промисловості, Німеччина продовжувала запишатись сільськогосподарською країною, а в промисловості переважали дрібні підприємства. Промисловий переворот розгорнувся по-справжньому у 50-ті р. й особливо у 60-70 p.p. 19 ст. Революція 1848 p. хоча і не ліквідувала остаточно феодальний режим, але в той же час сприяла створенню умов для капіталістичного розвитку Німеччини. Промисловий переворот у цей період проходив високими темпами, стрімко. На відміну від французької промисловості, механізація якої залежала значною мірою від постачання англійських машин, німецька індустріалізація проходила на основі вітчизняного машинобудування. Німецька промисловість почала розвиватись небаченими для XIX ст. темпами. Особливо швидко розвивалася важка промисловість. У Німеччині швидко розвивається воєнна промисловість. Створюється воєнно-промислова база. Розвиток залізничних шляхів надав нового значення географічному положенню Німеччини у Західній Європі. Усе сприяло зростанню питомої ваги перевезень залізницею. Німеччині стало зручно розвивати транзитну торгівлю з країнами Західної Європи. Завдяки високим темпам розвитку промисловості Німеччина на 1870 р. обійшла Францію з видобутку вугілля, виплавки чавуну, потужності парових двигунів, довжини залізничної колії та наблизилася у розмірі обороту зовнішньої торгівлі й перевищила її за потужністю важкої індустрії. Індустріалізація привела до докорінної перебудови німецької зовнішньої торгівлі. У другій половині XIX ст. в Німеччині на основі індустріалізації швидко розвивається капіталістичний кредит. Було створено мережу комерційних банків. Банки брали активну участь у заснуванні акціонерних компаній. Ліквідація кріпосного права у Німеччині відбувалась пізніше, ніж у розвинутих країнах Західної Європи, й мала затяжний характер. Воно було ліквідовано шляхом урядових реформ. Аграрна реформа дала поштовх розвиткові капіталістичного господарства у німецькому селі. Із обезземелених селян утворилася численна армія сільськогосподарських та промислових робітників. А викупні селянські платежі стали важливим джерелом капіталістичного накопичення в Німеччині. Інтенсивно розвивалася агрохімія, почали застосовуватись штучні добрива, використовувалися сільськогосподарські машини. Вирощувалися зернові, технічні культури. Німеччина вийшла на одне з перших місць у світі за кількістю збору картоплі та цукрового буряка. Розвиваються харчова промисловість -цукроваріння, виробництво крохмалю, спиртова промисловість.
12.Соціально-економічні причини та наслідки буржуазної революції в США.
Суперечності між колоніями та метрополією привело до війни за незалежність у Північний Англії (1775-1783). Ця війна зіграла роль першої буржуазної революції. 4 червня 1776 p. II Континентальний конгрес від імені 13 штатів прийняв "Декларацію незалежності" й сповістив світ про створення нової держави -Сполучених Штатів Америки. У вересні 1783 р. у Версалі було підписано мирний договір з Англією, який юридично закріпив незалежність США. У 1787 р. було прийнято Конституцію, яка юридично закріплювала буржуазну республіканську форму правління. Основні підсумки війни за незалежність 1775-1783 pp. такі: 1)ліквідовано тенденцію до насадження феодальних порядків з боку колишньої латифундії в галузі аграрних відносин; 2)економічні завоювання революції знайшли відображення в демократичному аграрному законі 1784-1787 pp., згідно з яким західні землі оголошувались державними й поступали у розпорядження Конгресу США для подальшого розпродажу. А це означало, що приватна власність на "громадських землях" виникла на новій, капіталістичній основі, тобто створила економічну базу для розвитку капіталізму в сільському господарстві
фермерським шляхом; 3)революція ліквідувала перепони для розвитку промисловості й торгівлі;
4)виникла незалежна держава, яка сприяла формуванню єдиної грошової та транспортної системи, створенню єдиного внутрішнього ринку США, формуванню нації; 5)революція та конституція США заклали правові підвалини розвитку реформ у підприємницький діяльності американських громадян; 6)США отримали можливість самостійно виходити на міжнародну арену й встановлювати прямі зв'язки з країнами Західної Європи та світу.
14.Соціально-економічні причини та наслідки громадянської війни в США (1861-1865гг)
Розвиток промислової Півночі вимагав різкого розширення внутрішнього ринку товарів і робочої сили, а це впиралося в існування рабоволодіння. Наявність в економічній системі рабовласницького сільськогосподарського сектора перешкоджало розвитку виробничих сил США. Суперечність між капіталістичною системою Півдня та рабовласницьким плантаційним господарством на Півночі призвели до Громадянської війни 1861-1865 pp. Ця війна закінчилася повною перемогою Півночі. Одним із головних завоювань Громадянської війни було знищення рабства. Його скасування усувало головну перешкоду на шляху повної перемоги капіталізму в масштабах всієї країни.
Другим важливим завоюванням було юридичне вирішення аграрного питання на користь фермерів. Третій підсумок Громадянської війни - це зміцнення грошового обігу та банківської системи. У політичному плані Громадянська війна призвела до переходу влади на всіх теренах США у руки торгово-промислової буржуазії Півночі. По закінченні Громадянської війни почався процес "Реконструкції Півдня". Основні завдання цього процесу були такі: місце і роль Півдня у системі федерального управління; про створення нових органів влади на Півдні; про наділення землею визволених негрів та безземельного білого населення Півдня; про політичні та економічні права колишніх рабів. Боротьба за вирішення цих задач продовжувалася з 1863 до 1877 pp. Першочергове завдання програми Реконструкції Півдня - це вирішення аграрної проблеми. У роки Реконструкції безземельне населення брало землю в оренду, створювалась нова для Півдня форма ведення господарства -сільськогосподарські кооперативи, які об'єднували до 160 осіб.
13.Промисловий переворот у США
У колонізації Північної Америки головну роль відіграла Англія. В Америку їхали головним чином селяни, дрібні ремісники, купці. Особливості початкового накопичення капіталу - це такі джерела: масове знищення місцевого населення і захоплення їхніх земель, експлуатація робітників, рабоволодіння, работоргівля та морська контрабанда. Південноамериканські колонії Англії за типом господарства та соціальною структурою поділялись на три групи: південні, північні та центральні. У південних колоніях утворювались крупні плантаторські господарства, на яких використовувалась праця рабів-негрів, привезених з Африки. У Північних колоніях, відомих під спільною назвою Нова Англія, переважало дрібне фермерське господарство. Значна частина населення займалася морським риболовством. Велику силу мало купецтво. Швидко розвивалися капіталістичні мануфактури: суднобудівництво, деревообробка, металургійна, текстильна галузі. У центральних колоніях, розташованих на родючих землях, широко розвивалось фермерське господарство. У прибережних районах процвітало виробництво спиртових напоїв, особливо рому. Суперечності між колоніями та метрополією привело до війни за незалежність у Північний Англії (1775-1783). Ця війна зіграла роль першої буржуазної революції. Однак ця революція не розв'язала соціальне питання. Рабство не було ліквідовано і не вирішено аграрне питання. Усе це гальмувало розвиток капіталізму в США й обмежувало розвиток внутрішнього капіталістичного ринку. Промисловий переворот у США зайняв недовгий час. Він проходив в умовах повного панування буржуазії у північних штатах, де були відсутні феодальні пережитки. Промисловий переворот у США проходив пізніше, ніж в Англії, використавши англійський технічний досвід, при цьому значно збагативши його. США знаходились у вигідному географічному положенні, далеко від своїх конкурентів. Матеріальною базою для промислової революції у США, як і в Англії, була мануфактурна організація бавовняної галузі. Промисловий переворот торкнувся і вовняної промисловості. Розвивається сільськогосподарське машинобудування. Усе це сприяло переходу від екстенсивного до інтенсивного ведення сільського господарства. Виключно важливу роль у ході промислового перевороту США відіграла механізація транспорту. Розвиток залізничного транспорту сприяв зростанню металургії та добувної промисловості. Механізація виробництва сприяла зниженню цін на промислові товари, розширила внутрішній ринок.
Однією з особливостей промислового перевороту був швидкий розвиток вітчизняної інженерної думки. Серед них винайдення швейної машини, револьвера, електромагнітного телеграфу Морзе, ротаційної типографської машини та ін. Промисловий переворот супроводжувався розвитком американської зовнішньої торгівлі. Однак, незважаючи на високі темпи промислового перевороту в країні, зберігалася багатоукладна економіка, наявність рабства, що перешкоджувало розвиткові промислового перевороту. Швидке зростання промисловості в США, прискорене залізничне будівництво, збільшення міського населення викликали стійкий попит на продукцію сільського господарства. Різко зріс експорт зерна. Поряд із землеробством швидко розвивалося тваринництво. Фермери розводили велику рогату худобу, овець, коней і т.д. Таким чином, фермерський (північний) напрямок колонізації та розвитку сільського господарства носив капіталістичний характер. Цілком інша ситуація у розвитку сільського господарства складалась на півдні. Там продовжувала панувати плантаційна система господарства з використанням праці рабів. Високими темпами проходив процес концентрації виробництва і робочої сили. У результаті швидких темпів розвитку сільського господарства та промисловості різко зросла питома вага США у світовому промисловому виробництві. Таким чином, за 100 років незалежного існування США пройшли у своєму соціально-економічному і політичному розвитку новаторський шлях всесвітньо-історичного значення.
15.Розвиток економіки Англії 1870-1913рр.
Промисловий переворот, тобто перехід від мануфактури з її ручною ремісничою технікою до великого машинного фабрично-заводського виробництва почався в Західній Європі наприкінці XVIII сторіччя і закінчився у другій половині XIX ст. Великобританія була першою з європейських держав, яка створила у себе мережу фабрик по виробництву сукняних, вовняних та бавовняних виробів, металургійних і машинобудівних підприємств. Це стало можливим завдяки англійським винахідникам, які запропонували промисловцям ткацький верстат (Джон Кей у 1733 p.), паровий двигун (Джеймс Ватт у 1769 p.), конвертори для переробки чавуну в сталь (Генрі Бесемер у 1856 p.). Промисловий переворот зробив неминучим зміни у засобах транспорту: були поліпшені сухопутні шляхи, прокладені сталеві колії, почалось пароплавне сполучення річок і морів, що з'єднували Велику Британію з Європою, Африкою, Америкою та Азією. У ІІ пол.. XIX ст.. Великобританія перетворилась на "фабрику світу". На її долю припадала половина світового видобутку кам'яного вугілля, виплавки чавуну і обробки бавовни. Питома вага Англії у світовій торгівлі становила 65%. Постійні потреби промисловців у великих партіях сировини та матеріалів сприяли розвитку оптової торгівлі та її центрів - товарних бірж. Майже у кожному торговельно-промисловому місті Великобританії діяли біржі, де купці і промисловці укладали угоди з купівлі й продажу значними партіями сировини, матеріалів та готової продукції на підставі їх зразків. Головною перевагою бірж перед ярмарковою та базарною торгівлею було те, що вони працювали постійно, і завдяки біржовим торгам ціни на товари усюди були приблизно однаковими. Починаючи з 1880 р. становище Великобританії на світовому ринку почалось погіршуватися. Це було викликано тим, що в англійській промисловості застосовували застарілу техніку - парові двигуни, механічні ткацькі верстати. Собівартість і ціни іноземних виробів стали нижчими, ніж на англійські товари, а тому обсяги продажу товарів, вироблених у Великобританії, на світовому ринку почали знижуватися. Замість того щоб вкладати кошти у модернізацію промисловості, англійські фабриканти взяли курс на поширення торгівлі з колоніями, а також почали створювати у колоніальних країнах Британської імперії філіали своїх виробництв. Завдяки дешевизні сировини та робочої сили, безжалісній експлуатації праці населення колоній англійські підприємці одержували великий прибуток без додаткових втрат. Наприкінці XIX ст. Великобританія втратила роль "майстерні світу", але в цій країні також відбувались зміни: високими темпами розвивалися сталеплавильна, електротехнічна і хімічна промисловість, створювалися монополії у промисловості, сформувався грошовий ринок з банківським капіталом на чолі. Основа могутності Великобританії перейшла від заводів і фабрик до банків і фондових бірж, а сама країна стала фінансовим центром світу. Великобританія спочатку посідала перше місце серед інших капіталістичних країн по виробництву чавуну і сталі, а потім поступилася США і Німеччині, а за темпами промислового розвитку відстала навіть від Франції. Незважаючи на структурні зміни в економіці, Велика Британія все ж таки залишилася могутньою країною, що володіла колоніями майже в усіх частинах світу.
16.Розвиток економіки Франції 1870-1913рр.
На початок 70-х років XIX ст. Франція являла собою розвинену капіталістичну країну з колоніями в Африці та Азії. У Франції були створені підприємства легкої й харчової промисловості, що працювали на сировині й матеріалах місцевого і колоніального виробництва, була створена металургійна промисловість, що споживала руду і вугілля з провінції Лотарингії на півночі країни. Французькі товари - шовкові тканини, парфумерно-косметичні та ювелірні вироби користувалися великим попитом на світовому ринку. Французькі модельєри диктували моду заможнім покупцям з Європи, Азії та Америки. Протягом майже всього XIX ст. Франція посідала по рівню промислового виробництва друге місце у світі, поступаючи лише Великобританії. Значну роль в економіці країни відігравали внутрішня і зовнішня торгівля завдяки мережі залізниць і судноплавству. Провідну роль в економіці Франції відігравав банківській капітал, хоча діяльність банків була спрямована не на інвестиції у промисловість, а на позиково-лихварську діяльність. Саме у Франції біржова діяльність була спрямована не на операції з товарами, а на купівлю і продаж цінних паперів -акцій, облігацій, векселів тощо. При цьому поруч з офіційною біржовою торгівлею цінними паперами, діяла вільна біржова торгівля фондовими цінностями, де в торгах брали участь фізичні особи. Зі вступом Франції у війну з Пруссією у 1870-71р. економічне становище країни погіршилось, оскільки Франція втратила провінцію Ельзас - центр текстильного виробництва та Лотарингію - сировинну базу вугілля і залізної руди. Згідно з мирним договором Франція повинна була сплатити переможнику контрибуцію у розмірі 5 млрд. франків, що теж підірвало економіку. На занепад промислового виробництва Франції в останній чверті XIX ст також вплинули невдачі у сільському господарстві. Французькі селяни вели натуральне господарство і обходились без багатьох промислових виробів. Парцелярне господарство гальмувало процеси урбанізації, оскільки робочі руки були потрібними вдома у сільській місцевості. Франція так і не змогла перетворитися на індустріальну країну. Дві третини населення мешкали у селах. У промисловості переважали дрібні підприємства з застарілим устаткуванням. У той же час у Франції також проходила концентрація виробництва. Незважаючи на окремі успіхи в економіці, Франція подібно Великобританії зупинилась у своєму розвитку і з другого перейшла на четверте місце у світовому рангу провідних країн світу.
17.Розвиток економіки Німеччини 1870-1913рр.
Німеччина внаслідок перемоги у війні з Францією одержала додаткову територію з багатими природними ресурсами і працьовитим населенням, що сприяло економічному підйому цієї країни. У 1871 році відбулось об'єднання 22 монархій в єдину імперію. У 1877 р. у Німеччині була запроваджена єдина грошова одиниця - марка, єдина система вимірювання ваги і мір, створені загальнонімецьке залізничне і поштове право. Для об'єднаної імперії характерною особливістю став розвиток власної важкої промисловості, яка випередила легку промисловість. Це відбулось завдяки багатим природним ресурсам, зокрема запасам вугілля у Рурському та Саарському басейнах, запасам руди в Лотарингії. На відміну від Англії і Франції над німецькою промисловістю не тяжів тягар застарілого устаткування. Практично всі підприємства створювалися на новій технічній основі з використанням нових видів енергії, зокрема електричної, з'явились нові галузі промисловості - електротехнічна, синтетичних барвників, мінеральних добрив. Особливістю індустріалізації Німеччини було те, що прискорений розвиток промисловості, особливо важкої, був спрямований у мілітаристське русло. Державні замовлення на зброю, боєприпаси значною мірою зумовили ріст галузей важкої індустрії. Процес монополізації у Німеччині відбувався на основі створення картелів та синдикатів. Напередодні першої світової війни у Німеччині було близько 600 монополістичних об'єднань, продукція яких за своєю якістю випередила вироби французів і англійців, стала конкурентоспроможною на світовому ринку.
Німеччина розвивалась дуже стрімко і за темпами поступалась лише США. У господарчому житті Німеччини суттєве місце посідали товарні біржі -осередки оптової торгівлі сировиною, матеріалами та готовими виробами. Держава сприяла біржовій торгівлі і контролювала її розвиток, не дозволяючи масової спекуляції. Поруч з товарними діяли корабельні біржі, де можна було замовити річкове чи морське судно для перевезення товарів, придбаних за допомогою бірж. Працювали фондові біржі, які також здійснювали операції з валютою. Слабким ланцюгом економічного механізму Німеччини слід вважати наявність крупних землевласників - юнкерів, яким належала значна частина родючих земель. Із-за відсутності землі дрібні селянські господарства були неспроможними виробляти у значному обсязі зерно та овочі, а беручи землю в оренду, не покривали своїх витрат по сплаті внесків. В останні тридцять років XIX ст.. і на початку XX ст.. Німеччина щорічно імпортувала зерно, вовну, шкіру та інші товари сільгоспвиробництва. Залежність від імпорту сировини стримувала розвиток легкої промисловості. Саме в цей період у Німеччині виникла теорія про нестачу життєвого простору і перерозподіл колоній, що належали Великобританії, Франції, Росії.
18.Розвиток економіки США 1870-1913рр.
Кінець XX ст. став справжнім бенефісом економічного піднесення Сполучених Штатів Америки. До початку 70-х років США оволоділи великою територією, витиснувши корінних мешканців - індійців. Крім того, у 1867 р. було взято в оренду, а фактично за безцінь викуплено у Росії Аляску з її запасами нафти, золота, вугілля. Колоніями стали Куба, Пуерто-Ріко, Філіппіни та ще ряд островів у Тихому океані. Економічному зростанню Сполучених Штатів сприяли як зовнішні, так і внутрішні фактори: високі митні тарифи на ввіз готових виробів і повна свобода для ввозу іноземних капіталів, що йшли у промисловість, сільське господарство, торгівлю, банківську справу. Дешевизна землі і практична відсутність ренти обумовили високу конкурентноздатність експортованих зі США в Європу пшениці, м'яса та птиці. До США приїхало багато працьовитих і енергійних людей - хліборобів, робітників, бізнесменів, інженерів і вчених. Усі вони своєю працею та інтелектом сприяли розвитку промисловості, транспорту, сільського господарства. За всіма показниками економіки США вийшли на перше місце у світі. Знаменита на цілий світ Уолл-Стріт з її банками перетворилася на символ могутності банківського капіталу Америки. Нью-Йоркська фондова і Чиказька товарна біржі вже наприкінці XIX ст. почали обслуговувати клієнтів майже з усіх країн світу і одержали назву "барометрів економіки". В США особливо швидкими темпами створювались монополістичні об'єднання, які незабаром оволодіють світовими ринками.
19.Вплив І світової війни на економіку Англії, Франції, Німеччини,США.
Передусім належить зрозуміти причини 1-ої світової війни, які були обумовлені суперечностями між провідними країнами на початку XX ст. При цьому особливу увагу звернути на такі фактори: зростання воєнного виробництва, вивіз капіталу, суперечності на ринках збуту, особливо між Німеччиною, Англією та Францією. Зростала питома увага США у світовому господарстві. Перша світова війна була дуже тяжкою: 10 млн. убитих, 20 млн. покалічених людей. Тисячі зруйнованих міст, сіл, підприємств тощо. Країни понесли великі фінансові втрати. Німеччина потерпіла катастрофічну поразку. Різко скоротився обсяг промислового виробництва. Зростав державний борг. Різко погіршився стан населення країни: у 1916 р. розпочався голод, знизилася заробітна плата, робочий день зріс до 12-14 годин. За умовами Версальського договору 1919 р. Німеччина повернула Франції Ельзас та Лотарингію, а також передала шахти Саарського вугільного басейну. Німецькі колонії поділили між собою Англія, Франція, Бельгія, Японія. І крім того, Німеччина повинна була сплатити воєнну контрибуцію (132 млрд. золотих крон). Німеччина втратила 1/8 території, родовищ залізних руд, 1/3 вугілля та сталі. Так вона була покарана за спробу домогтися світового панування. Англія та Франція були серед країн-переможців, але і вони вийшли з війни знесиленими. Англія втратила 2/3 торгового флоту, заборгувала США 4 млрд. дол. Вдвічі зменшився експорт товарів. Англія втратила третину національного багатства. З'явилися труднощі у таких галузях, як сталеплавильна, текстильна, суднобудівельна. Державний борг зріс у 13 разів. Франція в роки війни постраждала ще більше ніж Англія. Німеччина окупувала 13 найрозвиненіших районів Франції, вони були зруйновані, особливо житниці. Франція втратила понад 10 % населення. Після війни з'явилася недостатність продовольства. Франція змушена була відновлювати своє господарство, розвивати промислове виробництво, електростанції. Великі витрати на війну підірвали стабільність французької валюти. Вона перестає грати роль світового кредитора. По-іншому розвивалося господарство США. У війну ця країна вступила тільки у 1917 p., фактично не приймала участь. У той же час вона торгувала з усіма воюючими країнами, що допомогло США збільшити промислову продукцію, сільськогосподарську сировину та продовольство. За роки війни в США сконцентрувалося більшість золотого запасу світу. Із боржника (до війни) США стали кредитором багатьох країн. Урешті американська валюта посіла панівне місце у світовій фінансово-кредитній системі. Центр світового господарства перемістився з Європи до США.
20.Економіка Англії в період 1914-1939рр.
Перша світова війна була дуже тяжкою: мільйони вбитих та покалічених людей, тисячі зруйнованих міст, сіл, підприємств тощо. Країни понесли великі фінансові втрати. Англія втратила 2/3 торгового флоту, заборгувала США 4 млрд. дол. Вдвічі зменшився експорт товарів. Англія втратила третину національного багатства. З'явилися труднощі у таких галузях, як сталеплавильна, текстильна, суднобудівельна. Державний борг зріс у 13 разів. Після першої світової війни в Англії відбувався процес установлення господарства. Англія досягла довоєнного рівня лише до 1929 р., в той час у ряді галузей, а саме: в металургійній, вугледобувній, судно будівельній навіть відчувався спад. Помітне пожвавлення відбувалося в авіаційній, автомобільній, електротехнічній промисловості. Але ці нові галузі становили 10 % усього обсягу індустрії. Технічне відставання деяких галузей спричинило втрату конкурентоспроможності англійських товарів на світовому ринку. Недоліком післявоєнної економіки була її залежність від імпорту сільськогосподарської продукції та промислової сировини. В Англію ввозили понад 60 % потрібних харчових продуктів. Стурбовані тяжким станом Німеччини США, Франція, Англія вирішили прийнять участь у відновленні господарства Німеччини. У 1924 р. на Лондонській конференції держав-переможців був прийнятий план Дауеса. Він передбачав надання позик і кредитів, переважно американських, на відбудову господарства та оздоровлення фінансів Німеччини з метою, що така допомога дасть можливість справно оплачувати репарації. Англії та Франції, які у свою чергу за цей рахунок покриють воєнні борги США в період 1-ої світової війни. План Дауеса діяв до 1929 р. Він сприяв стабілізації господарства країни. Після відновлення господарства капіталістичних країн настав період часткової тимчасової стабілізації (1924-1928рр.), який характеризувався масовим оновленням устаткування, раціоналізації виробництва, зростання енергоозброєння праці, запровадження нових методів у виробництві. Особливо слід відзначити реорганізацію управління виробництвом на основі системи Ф.Тейлора - наукового менеджменту, що став одним із головним факторів зростання продуктивності праці. Економічна криза почалася в США, далі поширилася в інших країнах світу, включаючи Англію. У жовтні 1929 року у США стався біржовий крах. Він і поклав початок кризи. В загальному плані це була криза перевиробництва і величезні запаси товарів не могли знайти збуту. Криза охопила кредитно-фінансову сферу, важку промисловість. Наслідки світової кризи були важкими для всіх країн,в тому числі і для Англії.
21.Економіка Франції в період 1914-1939 pp.
Франция очень пострадала от войны: Германия оккупировала самые развитые промышленные и лучшие сельскохозяйственные районы Франции: было вывезено и разрушено оборудование, транспортные средства., большие потери в работоспособном населении. Вместе с тем началась индустриализация экономически отсталых южных районов Франции: развивалась промышленность, строились электростанции, внедрялись НТП, механизация производства. Франция вступила в период экономического подъема в 1924 году.Пром.про-во превышало довоенное, речной прирост составлял 5% в год Вернулись Эльзас и Лотарингия, выплачены репарации с Германии, которые повлияли на стабилизацию франка развивались новые отрасли промышленности. Ф. превратилась в индустриально-развитую страну, было развито ростовщичество. В 1930 годы большая депрессия коснулась Ф.поступилась: большие потери понесла легкая промышленность, ощущались «ножницы цен», сельское хоз-во не могло в полной мере обеспечить продуктами питания население.Было вывезено много финансового капитала за границу, пошатнулась национальная валюта-франк.за период 1913-1938 гг снизилась часть в мировом экспорте Ф.Таким образом в 1939 г Ф.уступала не только США, Англии, Германии, но и Японии и Канаде.
22.Економіка Німеччини в період 1914-1939 pp.
Германия в последствии войны оказалась в самом сложном положении. Версальский договор обязывал Г.вернуть Эльзас-Лотарингию и другие значительные территории , была лишена своих колоний, обязана была выплатить репарации потерпевшим странам. Т.о экономика Г. обанкротилась. Так как Г не имела столько денег чтобы выплатить все репарации, то она выплачивала паровозами , оборудованием, автомобилями.. Г. в начале 20-х пережила экономическую и политическую дестабилизацию: потеряла внешние рынки, в упадке пром. и с.х. производство, ощутила крах кредитно-финансовая система. Однако план Дауса, направленный на обновление промышленного потенциала Г. и обеспечения выплат репараций странам-победителям. дал результаты: был обновлен основной капитал тяжелой промышленности, постепенно Г. опередила Англию по экспорту машин и индустриального оборудования,. Мировой кризис имел катастрофические последствия на Германию: сократилось про-во, большое кол-во банкротств, катастрофически сократился экспорт, не за что было выплачивать репарации. Экон. кризис привел к власти нацистов, которые усилили масштабы гос. регулирования экономики, внимание уделялось развитию военной промышленности. Возник дефицит бюджета, который покрывался выпуском бумажных денег. Чтоб не допустить инфляции правительство вело контроль над ценами и з.п., начался переход к карточной системы распределения. Все предприятия были объединены в картели и починялись Имперскому мин хоз-ва. Такой комплекс мер ускорил выход Г. из кризиса., однако приоритетное развитие военного комплекса тормозило развитие других, экономическая экспансия заменилась военной.
23.Економіка США в період 1914-1939 pp.
Во время 1-ой мир. войны в связи с ростом спроса на все виды стратегического сырья, США превратилась экономически самой развитой страной в мире, развивалась промышленность, с.х., фин- кред. система: США превратилась на наибольшего кредитора, продолжалось развиваться рыночное управления экономикой. США раньше всех высоко развитых стран вступила в период стабилизации, а в 1922-1929 г экономика США была на подъеме. В конце 20-х г.производилось половину промышленной продукции мира., распространяется конвейерный метод массового про-ва, замена трад. видов топлива электрикой и нефтепродуктами, высокий уровень механизации про-ва, увеличилось кол-во автомобилей., вследствие получило развитие ряд отраслей: строительства дорог, сфера услуг. Вырос экспорт товаров. Интенсивно развивается машиностроение, электротехническая, химическая, авиационная и др. Однако в период подъема началась проявляться кризис, который начался с резкого падения цен на акции, в целом промышленное про-во и торговля сократилась вдвое, безработица достигла астрономических цифр. Выход с экон. кризиса в США тесно связан с именем Франклина Рузвельта с программой названной «новый курс».Тут были приняты программы спасения банковской системы, закон про видбудову промышленности, закон про регулирование с.х.,акты соц. характера,. Гос регулирование экономике в США успешно победило мировой кризис.
24.Криза 1929-1933 pp. та її вплив на господарство Англії, Франції, Німеччини та США.
В Англии экон кризис начался в конце 1929 г., трудности возникли в связи с перепроизводством и реализацией товаров, остановились многие предприятия, выросла безработица. Английское правительство приняло ряд мероприятий: поддерживалась концентрация про-ва, устанавливался контроль по выпуску продукции. Выходу из кризиса содействовала внешнеэкономическая политика го-ва .В 1931 оздоровлению экономики содействовала ликвидация золотого стандарта. В 1930 годы большая депрессия коснулась и Ф. Экономический кризис во Франции длился аж до 1936. Большие потери понесла легкая промышленность, Ощущались «ножницы цен», сельское хоз-во не могло в полной мере обеспечить продуктами питания население. Было вывезено много финансового капитала за границу, пошатнулась национальная валюта-франк. Мировой кризис имел катастрофические последствия на Германию: сократилось про-во, большое кол-во банкротств, катастрофически сократился экспорт, не за что было выплачивать репарации. Для улучшения ситуации в Германии правительства США, Англии, Ф. приняли план Юнга который предусматривал уменшение размеров ежегодных репараций и платежей. Экономический кризис в Германии длился до начала 1934.
Кризис в США начался с резкого падения цен на акции, в целом промышленное про-во и торговля сократилась вдвое, безработица достигла астрономических цифр. Выход с экон. кризиса в США тесно связан с именем Франклина Рузвельта с программой названной «новый курс».
25. Криза 1929-1933 pp. в США. Новий курс Рузвельта.
Кризис в США начался с резкого падения цен на акции на нью-йорской бирже, в целом промышленное про-во и торговля сократилась вдвое, безработица достигла астрономических цифр, выросло кол-во голодающих, имело место «голодные походы» на Вашингтон Выход с экон. кризиса в США тесно связан с именем Франклина Рузвельта с программой названной «новый курс» в течение 1933-38 гг. Первый этап «нового курса» длился с 1933 по 1934:проведены реформы в финансово-кредитной сфере, в 1933 на время были закрыты все банки, остановлен обмен на золото, поощрялись Рузвельтом только перспективные банки. В 1933 был принят закон на восстановление промышленности: он предусматривал введения «кодексов честной конкуренции»-поддержка конкурентоспособного про-ва. Начал действовать закон про регулирование с.х., направленный на поднятие цен на с.х. продукцию, проводились меры по интенсификации, механизации с.х. На втором этапе «нового курса»(1935-1938) были приняты законы, акты социального характера. Был принят закон про трудовые отношения, в нем фиксировалось право рабочего объединяться в профсоюзы, вступил в силу закон про соц. страхование и помощь безработным. Был принят новый закон про регулирование с.производством, целью гос. Регулирования в этой сфере стала борьба за сохранение плодородности грунтов. Гос регулирование экономике в США успешно победило мировой кризис.
26.Вплив другої світової війни на економіку США.
CША вступила в войну после нападения на Перл-Харбор(1941) японцами. США предоставляла странам антигитлеровской коалиции Ленд-лиз -широкомасштабная система помощи странам-союзницам, которая обеспечила массовый сбыт американских товаров и продуктов на внешний рынок. США превратилась в мощный военный арсенал, а промышленное про-во выросло больше чем в два раза, во время войны США давало 60% мирового промышленного про-ва, усилилась роль государства, которая была главным заказчиком на про-во оружия, боезапасов, строительство новых предприятий. Опережающими темпами начали развиваться производственные мощности в цв металлургии и металлообработке.увеличелся гос сектор экономики.Началась американизация мировой валютной системы.во времявойны в Америке сконцентрировалось 2/3 мировых запасов золота. США стала единственной сраной которая во время войны пережила настоящий экономический подъем, совершила настоящий технологический прорыв.
27.Розвиток економіки США в 50-60 pp. XX ст.
У системі факторів, що сприяли покращенню економічної кон'юнктури і підвищенню економічної ролі держави, були Бреттон-Вудська валютна угода (1944) і "План Маршала". Бреттон-Вудська міжнародна угода оголосила долар еквівалентом золоту.. "План Маршала" , що діяв з 1948 до 1951 року, був програмою економічної допомоги європейським країнам. Здійснення цього плану не тільки сприяло відродженню економіки західноєвропейських країн (особливо Німеччини, Англії, Франції), а певною мірою стимулювало і розвиток господарства США. Вони реалізували в Європі продовольство та неходові на їх внутрішньому ринку товари спонсора і т. ін. Початок науково-технічної революції в середині 50-их років став новим могутнім фактором техніко-економічного росту США. Широко розвернулась автоматизація виробництва, з'явились станки з числовим програмним управлінням та електронно-обчислювальні машини. Виробництво стало ще більш організованим та інтенсивним. У цих умовах валовий національний продукт (1961-1966 pp.) зростав у діапазоні 4-6 % на рік. Цьому сприяли високі прибутки монополій, що давали змогу направляти значну частину коштів на розширення та оновлення виробництва. В цих умовах адміністрація президента Джонсона почала здійснювати програму боротьби з бідністю (в 1963 p.). Та в 60-ті роки в економіці вже чітко окреслились і негативні, протилежно направлені тенденції. Європейські країни відновили свій економічний потенціал. їх конкуренція посилилась. Це почало звуясувати зовнішньо-торговельні можливості США. В цьому ж напрямку діяв розпад колоніальної системи. Продовжувались протистояння з соціалістичним табором. У зв'язку з цим постійно росли витрати на озброєння. В 1965 р. розпочалась військова експансія у В'єтнамі. Мала місце інфляція. Уряд зменшив витрати на соціальні потреби та ввів 10 % надбавку до податку на прибутки. У кінці 60-их років спостерігався спад промислового виробництва. Армія безробітних складала 5 млн. осіб. У подальшому ситуація ускладнилась у зв'язку з нафтовою кризою 1973 р. Країни-експортери різко підвищили ціни на нафту. Внаслідок цього в США, які імпортували значну частину нафтопродуктів, суттєво зросла вартість енергоносіїв. Це негативно вплинуло на виробництво. Мав місце значний скачок на енергоносії і промислові товари. Поступово енергетична криза переросла в кризу перевиробництва (1973-1975 pp.). У зв'язку з цим спостерігався значний спад виробництва, розорення підприємств, збільшення кількості безробітних.
28.Розвиток економіки США в 70-90 pp. XX ст.
Период 70-90 характеризуется неравномерностью экономического развития США В 70-80 среднегодовые темпы ВВП упали В 1992-1999 наблюдается рост. Вместе с тем часть США в мировом производстве уменьшилось с 45% до 1/3 но все же промышленный комплекс в сША остался одним из самых разинутых и конкурентоспособных в мире. В целом основной капитал за период 65-85 вырос.. особенно значительным был рост оборудования.,оборудование перешло на гибкие производственные системы, что включали электронно-вычислительные машины и компьютеризованная система оборудования. Это обеспечило ускоренную переналадку оборудования и быстрое освоение новых видов продукции. Это значительно увеличило адаптацию предприятий к динамике рыночного спроса. Стала возможной диверсификация производства. Большие предприятия имели службы развития и соц службы. Усовершенствовалась система стимулирования работников: включала надбавки, коэффициент доплат. Практиковалось смешивание разных профессий, расширение рабочих функций. Вместе с тем на предприя тиях была жестокая система контроля за рабочими местами с помощью электронных датчиков. Реальная з/п выросла на 488% и параллельно выросли требования к квалификации. У 1984 році вийшов закон про кооперацію у дослідженнях, що надавав компаніям право створювати науково-дослідні консорціуми і забезпечував, таким чином, їх безпосередній зв'язок з науково-дослідними установами та прискорював рішення актуальних міждисциплінарних проблем. Сільське господарство США являло собою високорозвинутий, найбільш потужний у світі аграрно-індустріальний комплекс. Головними напрямками спеціалізації було зернове господарство. сільське господарство вступило в період біологізації, штучного стимулювання росту рослин, виведення нових сортів та видів сільськогосподарських тварин, клонування і т. ін У цілому розглянутий період характеризується загальним ускладненням економічного розвитку США. 1.Ріст конкуренції з боку Японії, країн Європейського Союзу, 2.Рост военных расходов 3. Позиції США ускладнює також сировинна криза. Великий зовнішньоторговельний і платіжний дефіцит сприяли скороченню внутрішніх інвестицій та росту державного боргу. Американський бюджет суттєво переобтяжувався великими сумами соціальних витрат. Розробка спеціальних комплексних програм економічного розвитку. Останні, як правило, пов'язують з періодом влади кожного наступного президента., який прийняв низку програм розвитку. У результаті виконання більшості цих завдань економічний розвиток СІНА в 1983- 1989 pp. прискорився. У 90-х роках , у період президентства Клінтона, зниження бюджетного дефіциту залишалося однією з головних задач.
29.Вплив другої світової війни на господарство Англії. Післявоєнні перетворення в економіці.
Англии пришлось пережить угрозу гитлеровского вторжения. Массовым воздушным бамбордированиям поддался Лондон. Были блокированы морские коммуникации, оккупировано ряд колоний, потеряна значительная часть торгов. и военно-морского флота. Промышленное поизводство сократилось на 5%. Расходы Англии на войну были 25 млрд фунтов стерлингов. Для покрытия этих расходов были вовлечены около третьей части всех заграничних капиталовложений, особенно из колониальных стран. Гос задолженность увеличилась во время войны втрое. Великобритания приняла ряд мер, направленных на стабилизацию экономики. С 1947 г. было объявлено о проведении режима экономии, который включал в себя замораживание зарплат, доходов, ограничение потребления граждан. Серьезной проблемой для страны стало соглашение об англо-американском займе от 6 декабря 1945 г. (Американское правительство обеспечивало Великобританию долговременными займами при условии конвертации фунта стерлингов, что направляло поток держателей фунтов к доллару). Капиталовложения в промышленность способствовали росту производительности труда, уже в 1948 г. промышленность смогла достигнуть и превзойти довоенный уровень выпуска продукции. Принятая в 1947 г. четырехлетняя программа развития сельскохозяйственного производства способствовала увеличению выпуска продукции. К началу 50-х годов в основном удалось восстановить экономический потенциал страны.
30.Розвиток економіки Англії в 50-60 pp. XX ст.
Темпы развития Великобритании в 50-е годы были ниже, чем в других европейских странах. К началу 70-х годов от Британской империи остались лишь ряд островов в Мировом океане, а сама она преобразовалась в Британское содружество — межправительственную организацию стран, ранее в нее входивших и признающих связи с бывшей метрополией. Ликвидация империи поставила перед ней вопрос участия в европейской интеграции. Капиталовложения в промышленность способствовали росту производительности труда, уже в 1948 г. промышленность смогла достигнуть и превзойти довоенный уровень выпуска продукции. Принятая в 1947 г. четырехлетняя программа развития сельскохозяйственного производства способствовала увеличению выпуска продукции. К началу 50-х годов в основном удалось восстановить экономический потенциал страны.В 50-е годы экономическое развитие страны ускорилось. Этому способствовали следующие факторы: влияние научно-технической революции, совершенствование метода управления, крупные капиталовложения государства в производство, структурные изменения в промышленности. Созданной в 1960 г. под руководством Англии Европейской ассоциации свободной торговли (ЕАСТ), объединившей страны, не вошедшие в ЕЭС (Австрия, Дания, Норвегия, Португалия, Швейцария, Швеция), не удалась создать благоприятные условия для английских товаров, поэтому уже с 1961 г. Англия начинает вести переговоры о вступлении в Общий рынок, которые увенчались успехом лишь в 1973 г. Во второй половине 60—70-х гг. экономика страны находилась в трудном положении. Этому способствовали и мировой энергетический кризис 1973 г., и циклический кризис 1975 г., большие расходы на социальные программы правительства лейбористов.
31.Развитие экономики Англии в 70-90 гг XX.
Во второй половине 60-х —70-е гг. экономика Великобритании находилась в крайне сложном положении. С одной стороны, бурно росли гигантские монополии в наиболее современных отраслях производства, которые диктовали свои условия и оказывали мощное воздействие на внутреннюю и внешнюю политику правительства. С другой — увеличился государственный сектор, который охватывал в основном старые традиционные отрасли производства и крайне медленно перестраивался под влиянием НТР, его продукция не могла успешно конкурировать на мировом рынке. Колоссальные расходы на социальные программы привели к появлению в обществе тенденций к "иждивенчеству", а попытки сокращения расходов вызывали бурный протест со стороны могущественного профсоюзного движения. Привычка жить "хорошо" сложилась в английском обществе, а значит, и в сознании англичан за годы существования колониальной империи, которая помогала поддерживать высокий уровень жизни в метрополии. С крахом колониальной империи Англии приходилось рассчитывать на свои силы и возможности, и вот здесь была главная проблема для общества. Жесткая конкуренция со Стороны США и Японии заставила Англию вступить в ЕЭС, но и этот шаг не разрешил всех накопившихся проблем.
Таким образом, в 70-е гг. Великобритания превратилась в застойное общество, которое не то чтобы двигалось назад, просто все ее главные соперники быстрее уходили вперед. Система управления экономикой стала корпоративной, т.е. решения принимались путем заключения сделок между правительством, профсоюзами и предпринимателями. В 1979 г к правительству пришли консерваторы во главе с Тэтчер, кот предложила совершенно новую экономическую программу развития. Идеологической основой новой политики являлись несколько основопологающих элементов: а)свободное предпринимательство. б)личная инициатива. в)крайний индивидуализм. Еще одно важное направление в экономич программе консерваторов – это упор на развитие мелкого и среднего бизнеса. В целом в 80-е гг. Британия была единственной из ведущих стран мира, где совокупный показатель эффективности производства увеличивался. Однако перестройка в Англии происходила отнюдь не без проблем. В обществе усилилась социальная поляризация. Дело в том, что правительство М.Тэтчер проводило в жизнь программу сокращения расходов на социальные нужды, а также же контролировало заработную плату. Правительству М.Тэтчер пришлось столкнуться с проблемой изменения психологии основной массы населения, ибо приходилось разрушать сложившуюся веками систему социальных гарантий "для всех" и заменить новой шкалой ценностей, индивидуалистской — "каждый за себя. Подводя итоги экономического развития Англии в 80 — 90-е гг., следует отметить, что "тэтчеризм" применительно к условиям Британии оказался достаточно эффективным. Лицо Англии существенно изменилось. "Тэтчеризм" как британская модель неоконсерватизма подтвердил, что капитализм оказался гибкой системой, способной приспосабливаться к изменяющимся социально-экономическим условиям, перестраиваться и модернизироваться.
32.Влияние второй мировой войны на хоз-во Германии. Послевоенные изменения в эк-ке. Возникновение ФРН и ее развитие в 1945-50гг.
Исходное состояние народного хозяйства Западной Германии было плачевным. В поверженной, разрушенной, расколотой стране в руинах лежали города, большая часть промышленности была уничтожена бомбардировками или демонтирована победителями. Отдельные сохранившиеся предприятия почти ничего не производили. Миллионы людей праздно бродили среди развалин, не видя каких-либо перспектив. Из-за военных разрушений резко обострился жилищный кризис. Почти полное отсутствие товаров, минимальная покупательная способность марки вели к натурализации хозяйства и продуктообмену. К "черному рынку" добавился еще и "серый рынок" — товарообменные соглашения между отдельными предприятиями, частичная натуральная оплата рабочей силы, транспорта, сферы услуг й т.д. В результате воины Германия потратила почти половину свого нац. богатсва, 6.5 млн. немцев было убито, 2 млн. стали калеками. Были расформированы немецкая армия, морской и воздушный флот. В этих условиях были проведены реформы, направленные на решительное становление свободного рыночного хозяйства. Благодаря им буквально через 10 лет произошло "немецкое чудо", сделавшее Германию мощным процветающим государством, "локомотивом" Европы. Главным идеологом и архитектором "германского чуда" был профессор Л.Эрхард. При основании ФРГ в сентябре 1949 г. он занял пост министра народного хозяйства. Государство в эрхардовскую пору правления не играло классической роли "ночного сторожа". Оно вмешивалось в экономические процессы, вмешивалось целенаправленно и активно. Низкие налоги, свободные цены, антитрестовские и анти-картельные указы, льготы для свободного частного инвести¬рования, защита внутреннего рынка от внешней конкуренции... Все это и многое другое творило экономическое чудо, создавая общий тонус защищенности, перспективы и свободы, свободы действий в своем экономическом пространстве. Несколько позже были приняты законодательные акты о кредитной и налоговой политике, о мерах против произвольного завышения цен, антимонопольные и антикартельные указы и др. Периодически публиковались каталоги так называемых "уместных цен", т.е. учитывающих состояние кошелька жителей. Покупатель стал, по словам Эрхарда, "королем", определявшим лицо рынка. Важнейшим элементом социального рыночного хозяйства считался мелкий и средний бизнес — "основа благосостояния для всех", — и политика государства направлялась на его всемерную поддержку и развитие. Розвиток важкої промисловості стимулювала організація "Міждержавного Європейського об'єднання вугілля та сталі" (1951р.), керівне положення якого займали німецькі монополії. Важливими факторами успішного розвитку господарства стала організованість, дисциплінованість та духовна культура німецького народу, розвиненість економічної науки і практики, високий рівень компетентності і відповідальності реформаторів (Л.Ерхарда та ін.). У 1961р. ФРН зайняла перше місце у Європі по виробництву сталі, вугілля, основних хімічних продуктів. Значно посилилась концентрація виробництва. У структурі промислового виробництва найбільш успішно розвивались: машинобудування, приладобудування, хімічна промисловість, оптика. Різко виросло виробництво товарів широкого попиту.
33.Розвиток економіки ФРН в 50-60 pp. XX ст.
Реформы Эрхарда дали положительный результат в самые короткие сроки. За два года производство товаров широкого потребления увеличилось вдвое, магазины наполнились товарами, исчез "черный рынок" вместе со спекулянтами, Наблюдалось ускоренное развитие машиностроения, приборостроения, оптики, производство электроэнергии и других отраслей промышленности. После некоторого конъюнктурного замедления роста (1952 —1953) в экономике наступает новый подъем, вызванный расширением основного капитала, обновлением техники производства и поддержанный специальными государственными мероприятиями с целью ускорить развитие основных отраслей тяжелой промышленности. Достижению высокой эффективности народного хозяйства благоприятствовала, несомненно, активная социальная политика государства, которая обеспечивала удовлетворение важнейших материальных и духовных потребностей населения, стабильность в обществе. Уже в 1952 г. прекратилось повышение цен, а с 1953 г. при росте объемов производства, производительности труда и заработной платы цены стабилизировались или даже упали. Резко увеличился выпуск товаров широкого потребления, стройиндустрия успешно справлялась с возведением нормального жилья для миллионов беженцев и граждан, оставшихся в ходе войны без крова. Все это вело, говоря словами Л.Эрхарда, к "благосостоянию для всех", а 1953 г. по праву стал "годом потребителя". Одновременно росла производительность труда и урожайность в сельском хозяйстве. В этот период структура сельскохозяйственного производства стала характеризоваться преобладанием животноводства, в основном мясомолочного направления, продукция которого превысила 70 % стоимости сельскохозяйственной продукции. В ходе технического переворота, связанного с интенсификацией производства, усилился процесс укрупнения хозяйств. Мелкокрестьянское землевладение начало уступать более крупному, более стойкому в конкурентной борьбе. По завершении стадии восстановления экономики, приблизительно с середины 50-х гг., в ФРГ наступил подъем, длившийся более 10 лет. К началу 60-х гг. ФРГ становится передовой страной Западной Европы, оказав-шись на втором месте после США по уровню промышленного развития.
34.Розвиток економіки ФРН в 70-90 pp. XX ст.
У першій половині 70-х років структура промислового виробництва, що характеризувалась перевагою традиційних галузей: вугледобування, металургії, суднобудування, слабким розвитком інфраструктури та низькою долею сфери послуг, стала стримувати розвиток економіки. Ситуацію ускладнив ріст світових цін на нафтопродукти в 1973 році та криза 1973-1975 pp., що викликала значний спад виробництва. Протидією цим явищам стала поступова структурна перебудова промисловості. Стимулювався розвиток електроніки, точного машинобудування, автобудування. Впроваджувались наукоємні ресурсозберігаючі технології, електрообчислювальні машини, роботи, лазерна техніка, мікропроцесори, новітні системи зв'язку. Структурні зміни та оновлення матеріально-технічної бази промисловості сприяли подальшому росту продуктивності праці та конкурентоспроможності німецьких товарів. Важливу роль у розвитку німецької промисловості відіграли капіталовкладення США. На ФРН приходилось 40% американських інвестицій у Європі. На цих основах у господарстві Німеччини з 1983 р. починається значний економічний підйом, що продовжувався до початку 90-х років. Разом з дією вищезгаданих позитивних факторів йому сприяли: 1.Позитивний торговий баланс ФРН на основі значного розширення зовнішньоторговельних зв'язків з країнами "Спільного ринку" та СРСР. 2.Значний ріст витрат на науково-технічні дослідження та участь ФРН в Європейській стратегічній програмі наукових досліджень (з 1984 p.). 4.Завершення процесу формування науковоємних виробництв (обчислювальні машини, лазерна техніка, засоби зв'язку, станкобудування). 5.Ріст золотовалютних резервів.6.Посилення процесу концентрації промислового виробництва: 2% великих
корпорацій давали 50% продукції. 7. Посилення внутрішньої та міжнародної ролі транснаціональних корпорацій (з 350 найбільших ТНК світу - 12 - німецькі). Сільське господарство Німеччини забезпечувало її потреби на 80 %. По рівню механізації і хімізації воно займало одне з перших місць в Європі. В галузі з 50-х років розвивався процес концентрації виробництва. 90 % господарств мають по 50 га землі. Головний напрямок спеціалізації - тваринництво. Один німецький фермер своєю працею в 90 pp. утримував 80 осіб. Та собівартість сільськогосподарської продукції висока. В області зовнішньої торгівлі Німеччина в даний період займала друге місце в світі. її основними торговими партнерами були країни Європейського союзу. Зарубіжні капіталовкладення німецьких корпорацій досягай 309 млрд. марок, у той час як внутрішні склали порівняно скромну величину - 35 млрд. марок. У кінці 90-х років у ФРН спостерігався дефіцит платіжного балансу.
35.Вплив другої світової війни на економіку Франції. Розвиток господарстваФранції в 1945-1950pp.
Война и четырехлетняя оккупация нанесли Франции значительный ущерб, оцениваемый в 1440 млрд франков. Почти на 70 % сократилось промышленное производство, его структура была архаичной, длительное время не обновлялся машинный парк. Страна испытывала острую нехватку промышленного оборудования, сырья, продовольствия, полностью нарушенной оказалась транспортная система. Материальное положение народа резко ухудшилось, примерно 3/4 населения городов недоедало.
Еще в ходе войны начался распад Французской колониальной империи: независимости добились Индокитай, Сирия и Ливан. Окончание войны поставило Францию перед сложнейшими задачами, главной из которых была ликвидация экономической разрухи. Вся полнота власти была сосредоточена в руках Временного правительства, в состав кот вошли представители ряда партий, в том числе коммунистов и социалистов, что предопределило столкновение политических сил в решении вопросов государственного устройства. Потребности восстановления экономики привели к тому, что большая часть капиталовложений стала направляться в промышленность. Некоторые льготы вводились.и для работников сельского хозяйства. Немаловажные результаты в первый послевоенный период были достигнуты в области социального законодательства. Так, был принят закон о восстановлении 40-часовой рабочей недели; работа свыше 40 ч в неделю считалась сверхурочной и оплачивалась по повышенным расценкам. Таким образом, после окончания второй мировой войны Франция столкнулась с рядом экономических и политических проблем. С целью выхода из сложившейся ситуации в стране была проведена частичная национализация, увеличился приток капиталовложений в национальную промышленность. К концу 40-х гг. экономика страны была восстановлена. Франция присоединилась к "плану Маршалла", что в известной степени ограничило ее суверенитет, но позволило модернизировать производственный потенциал.
36.Розвиток економіки Франції в 50-60 pp. XX ст.
Потребности восстановления экономики, а также новая обстановка в мире существенно изменили экономическую стратегию правящих кругов Франции. Во-первых, основное внимание стало уделяться переоснащению промышленности новой техникой. Во-вторых, значительно уменьшился вывоз капитала за границу и стал осуществляться, как правило, в форме производительного, а не ссудного капитала.
В-третьих, стало широко применяться программирование экономики. Еще в 1946 г. был образован Генеральный секретариат по планированию. Следует, однако, отметить, что по степени концентрации производства Франция по-прежнему отставала от других крупных капиталистических государств. 50-е гг. прошли под знаком милитаризации экономики. На экономическое положение страны большое влияние оказала начавшаяся западноевропейская интеграция, в которой Франция приняла активное участие. Крупные изменения произошли и в сельском хозяйстве. Именно в 50-е гг. здесь завершился технический переворот. Значительно увеличилось количество тракторов (в 16 раз), комбайнов, автомобилей; большинство сельскохозяйственных районов было электрифицировано. Широко стали применяться химические удобрения и средства защиты растений. Сдерживающим фактором в развитии экономики Франции явились небывало высокие темпы инфляции и быстрый рост цен. К 1957 г. цены в 25 раз превысили довоенный уровень. Участие Франции в европейской экономической интеграции усилило государственно-монополистические тенденции в экономике. Правительство систематически принимало планы экономического и социального развития, охватывавшие среду финансо-экономической и технической политики. Научно-техническая революция и расширение масштабов промышленного производства ускорили интенсификацию и индустриализацию сельского хозяйства. В 60-е гг. значительно активизировалась внешняя торговля Франции. На ее развитие оказали воздействие два основных фактора: переход к открытой экономике в рамках "Общего рынка" и распад французской колониальной системы. Таким образом, в 50 —60-е гг. развитие французской экономики шло под воздействием НТР. Усилились тенденции государственно-монополисти¬ческого капитализма, определяющую роль стал играть промышленный капитал. Изменилась структура экономики, были модернизированы ее основные отрасли. Активное участие Франции в экономической интеграции позволило значительно интенсифицировать внешнеторговые связи.
37.Розвиток економіки Франції в 70-90 pp. XX ст.
Франція після другої світової війни швидко модернізувала своє господарство. У структурі господарства зменшилася частка сільського господарства, галузей добувної промисловості, транспорту, зв'язку. Розширилася сфера матеріального виробництва. Важливою особливістю повоєнного розвитку Франції
було збільшення обсягу інвестицій, їхня частка у ВНП зросла з 14,9 % в 1953 p. до 26,3 % у 1969 p. Значно посилилося державне втручання в господарське життя. В 1944—1947 pp. було проведено націоналізацію вугільної, авіаційної галузей, електростанцій, повітряного флоту. Франція першою серед економічно розвинених держав стала на шлях програмування національної економіки. У 1954—1957 pp. господарство Франції розвивалося за планом модернізації економіки. Третій план (1958—1961 pp.) проголосив перехід від протекціонізму до "відкритої економіки". Повоєнний період характеризувався швидким зростан-ням концентрації та централізації капіталу. Цей процесс відбувався у двох напрямах: злиття великих і середніх капіталів, розорення і об'єднання невеликих сімейних і ремісничих підприємств. Однією з ознак французької економіки було зміщення позицій іноземного капіталу. Економіка Франції у 70—80-х роках розвивалася надзвичайно динамічно. Вступ Франції до ЄС стимулював процес концентрації промисловості. На початку 70-х років Франція перетворилася на одну з найрозвиненіших країн світу, її частка у випуску промислової продукції становила майже 7 %. У 1960—1983 pp. обсяг виробництва, пов'язаного з науково-технічним прогресом, а саме: електронікою, кібернетикою, ЕОМ. Однак на початку 80-х років у Франції спостерігалися значний бюджетний дефіцит, посилення інфляції. На економіку Франції негативно впливали воєнні витрати, які досягли в 1983 p. 7,6 млрд дол. Величезні масштаби виробництва воєнної техніки гальмували нормальний процес індустріального відтворення.
З8.Європейський Союз та його роль в розвитку провідних західноєвропейських країн (50-90 pp. XX ст)
У 50-х роках в більшості європейських держав були роз-винуті індустріальні господарства. їхній розвиток відзначався динамічністю і стабільністю. Швидкі темпи економічного зростання доповнюються початком органічної інтеграції в єдиний західноєвропейський економічний простір. Організаційне оформлення цей процес отримав ще у 1951 р. Саме тоді у Парижі (Паризька угода) було створено Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). До нього ввійшли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Важливим кроком в інтеграційному процесі було підписання Римського договору про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Договір підписали у 1957 р. У листопаді 1993 р. вступив в силу Маастрихтський договір, згідно з яким до кінця десятиріччя Європейське Співтовариство мало перетворитись у валютний, економічний і політичний Європейський Союз з єдиними зовнішньою політикою, громадянством та валютою. 1 січня 1999 р. на єдину валюту — євро перейшли 11 держав ЄС. Протягом кількох років євро буде засобом безготівкового розрахунку поряд з національними валютами. На сучасному етапі до Європейського Союзу входить 15 країн. Схиляються до поступового входження до Європейського Союзу й фактично всі нові незалежні держави європейської частини колишнього СРСР, в тому числі й Україна. Отже, для господарського розвитку провідних країн світу друга половина XX ст. стала періодом поступової стабілізації основних галузей промисловості, зростання виробництва товарів масового споживання, підвищення життєвого рівня населення. Масове застосування досягнень науки, інформації та комп'ютеризації надало економічному розвитку технотронного характеру. Людська діяльність все більше набуває духовного виміру. Фізична праця поступається місцем розумовій. Індустріальна епоха трансформується в постіндустріальну.
39.Інтеграційні процеси в Західній півкулі: США- Латинська Америка (50-90 pp. XX ст.).
К началу 90-х гг. интеграционные процессы в регионе начинают усиливаться, выделяются два направления интеграции: первое направлено на сотрудничество с США (к нему относятся организации, созданные 60-70-е гг. – ЦАОР, КАРИКОМ), а второе – на укрепление отношений между странами региона, создание экономики, независимой от США (сюда можно отнести МЕРКОСУР). В 1986 Аргентина и Бразилия – две крупнейшие экономические державы Латинской Америки – выдвинули совместный проект развития экономического сотрудничества и последующей интеграции, провозгласив его открытым для присоединения других стран. Этот проект поддержали Уругвай и Парагвай. В марте 1991 был подписан четырехсторонний договор в городе Асунсьоне (Парагвай) о создании таможенного союза и общего рынка МЕРКОСУР. Однако реально торговый блок оформился лишь к 1995 г. В 1996 г. в качестве ассоциированного члена к организации присоединилась Боливия, а в 2000 – Чили. Стратегическая цель МЕРКОСУР, по определению его участников, - объединение в институт, способный гарантировать экономический рост на основе масштабной внутризональной торговли и эффективного использования инвестиций, повышения международной конкурентоспособности экономик субрегиона. Экономисты отмечают, что создание блока помогает стабилизировать экономики входящих в него стран. В 1990-е сдерживание инфляции осуществлялось увеличением импорта, регулирование тарифной политики способствовало «торможению» темпов экономического спада (в Аргентине и Бразилии). Отмечалось, что в период экономического застоя в Бразилии в 1991–1993 гг. местная промышленность смогла выжить в значительной мере благодаря доступу на рынок Аргентины, экономика которой в то время была на подъеме. А в 1994–1995, в условиях экономического спада в Аргентине, спасительным кругом для нее стал доступ на динамично развивавшийся рынок Бразилии. Можно сказать, что сегодня латиноамериканцы видят в МЕРКОСУРе «буфер» проникновению США в Латинскую Америку. Латиноамериканская политика США при Б.Клинтоне не носила «доктринального характера», свойственного многим вашингтонским администрациям. Тем не менее, интеграционные процессы, деятельность региональных и субрегиональных группировок постоянно находились в поле зрения Белого дома и государственного департамента. Основой латиноамериканской политики США в 1990-е гг. стал Североамериканский договор о свободной торговле (НАФТА). На базе НАФТА по замыслу американской администрации должно быть создано самое сильное интеграционное объединение в мире, обеспечивающее Америке экономическое и политическое лидерство сначала в Новом Свете при помощи альянса трех ведущих североамериканских стран (США, Мексика, Канада), с последующим присоединением остальных стран Латинской Америки. Соглашение о создании Североамериканской ассоциации свободной торговли вступило в силу 1 января 1994 г. В значительной мере оно было инициировано администрацией США под влиянием американских ТНК, которые в условиях растущей конкуренции рассчитывали соединить научно-технические и предпринимательские потенциалы США и Канады с низкими издержками производства, характерными для Мексики. В целом этот договор оказался более выгодным США и Канаде, которые смогли перенести трудоемкие, материалоемкие производства в Мексику и благодаря этому снизить издержки производства и повысить конкурентоспособность своих товаров на внутриамериканском рынке. Отношение к Латинской Америке как к «сырьевому придатку» в 1990-е гг. почти не изменилось.
40.Соціально-економічні передумови формування Київської Русі. Критика норманської теорії.
В IX в. на территории восточных славян складывается единое крупное Древнерусское государство с центром в г. Киеве. Образование этого государства способствовало развитие ремёсел, техники и обработки земли, торговых отношений, укрепившее связи между существовавшими государственными образованиями отдельных славянских племён. Усилению объединительной тенденции способствовали и внешняя торговля (известный водный торговый путь “из варяг в греки”), сложные политические отношения с Византией, а также необходимость борьбы против половцев-кочевников, хазар и других племён, нападавших на славян. Всё это требовало создания объединенных вооруженных сил, лучшей организации внешней торговли. Важным фактором, слимулировавшим объединение, была определенная этническая общность славян, сходство языческих верований. Однако главным было то обстоятельство, что Киевский князь, имевший много земель, рабов, зависимых крестьян, а потому и сильную дружину мог бы защитить властьимущих в условиях острой классовой борьбы, увеличивавшихся классовых противоречий. Впервые норманская теория была сформулирована немецкими учёными Г.-Ф. Миллером и Г.-З. Байером, приглашёнными для работы в Россию в XVIII в. Горячим противником этой теории выступал М.В. Ломоносов. Сам факт пребывания варяжских дружин, под которыми, как правило, понимают скандинавов, на службе у славянских князей, их участие в жизни Руси не вызывает сомнения, как и постоянные взаимные связи между скандинавами и Русью. Однако нет следов сколько-нибудь заметного влияния варягов на экономические и социально-политические институты славян, а также на их язык и культуру. Учёные спорят о том, каково происхождение названия “Русь”. Одни полагают, что оно является производным от названия реки Рось (приток Днепра южнее Киева) и дано древними славянами-земледельцами. Но большинство лингвистов доказывают, что слово“Русь” – не славянское, а скорее всего пришло с севера и образовано от названия южного берега Швеции - “Руслаген”.
41. Розвиток сільського господарства, ремесла і торгівлі Київської Русі.
В эпоху образования Киевская Русь пашенное земледелие с упряжными почвообрабатывающими орудиями постепенно (на севере несколько позднее) сменило мотыжную обработку почвы. Появилась трехпольная система земледелия. Выращивались пшеница, овес, просо, рожь, ячмень и др. Летописи упоминают хлеб яровой и озимый. Население занималось также скотоводством, охотой, рыболовством и бортничеством. Деревенское ремесло имело второстепенное значение. Ранее всего выделилось производство, базирующееся на местной болотной руде. Металл получали сыродутным способом. Основой общественного строя являлась феодальная собственность на землю, с постепенно возрастающим закрепощением свободных общинников. Результатом закабаления деревни явилось ее включение в систему феодального хозяйства, основанного на отработочной и продуктовой ренте. Наряду с этим сохраняются и элементы рабовладения (холопство). В 6—7 вв. в лесной полосе места поселений рода или небольшой семьи (городища) исчезают, и на смену им появляются неукрепленные деревенские селища и укрепленные дворы феодалов. Начинает складываться вотчинное хозяйство. Представители вотчинной администрации имели как экономические, так и политические функции. В вотчинном хозяйстве существовало ремесло. С усложнением вотчинной системы усадебная замкнутость несвободных ремесленников начинает исчезать, возникают связь с рынком и конкуренция с городским ремеслом. Развитие ремесла и торговли обусловило появление в Киевской Руси городов. Наиболее древние из них — Киев, Чернигов, Переяславль, Смоленск, Ростов, Ладога, Псков, Полоцк и др. Центром города был торг, где реализовалась ремесленная продукция. В городе существовали различные виды ремесел: кузнечно-слесарное, оружейное, обработка цветных металлов (ковка и чеканка, тиснение и штамповка) гончарное, кожевенное, портняжное и др. Под влиянием Византии возникает сложное производство эмалей (конец 10 в.). В крупных городах существовали особые торговые подворья для заезжих торговцев — "гостей". История торговли Киевская Русь делится на 2 периода, 1-й (9—середина 11 вв.) характеризуется усилением роли арабских купцов, укреплением связей с Византией и Хазарией. Киевская Русь экспортировала в Западную Европу меха, воск, лен, полотно, изделия. Ввозились дорогие ткани (византийские паволоки, парча, восточные шелка), и в диргемах, пряности, благовония, лекарственные растения, красящие вещества, византийская церковная утварь, 2-й период (середина 11—12 вв.) — изменение международной обстановки (крушение арабского Халифата, нападение половцев на южнорусские земли, 1-й крестовый поход 1096—99 и т.д.) и нарушения торговых путей, связывавших многие государства с Русью. Проникновение иностранных купцов в Черное море, конкуренция генуэзцев и венецианцев парализовали торговлю Киевской Руси на юге, и к концу 12 в. она была в основном перенесена на север — в Новгород, Смоленск и Полоцк. Торговый путь в Иран и Арабский халифат проходил по Волге, через Итиль и далее по Каспийскому морю. Путь в Византию и Скандинавию (путь "из варяг в греки"), помимо главного направления (Днепр — Ловать), имел еще ответвление и через Западную Двину. На 3. вели два направления: из Киева в Центральную Европу (Моравия, Чехия, Польша, Южная и из Новгорода и Полоцка через Балтийское море в Скандинавию и Южную Прибалтику.
42. Економічні причини та наслідки розпаду Київської Русі.
Основной причиной, заложенной в государственности Киевской Руси, было растущее несоответствие между природой власти и экономическим и социальным развитием отдельных территорий. С ростом благосостояния государства и усилением местных экономик преимущество Киева как резиденции великого князя постепенно уменьшалось. При этом система, при которой великокняжеские наместники существовали на доходы от местных экономик, обладала большим конфликтным потенциалом, поскольку попытки дополнительного изъятия у подчиненных князей дани или требования большего количества войск приводили к мятежам, подавлять которые великим князьям становилось все сложнее.
Внешние факторы. Помимо внутренних причин, у экономического и политического ослабления Киева были и внешние факторы. После начала войн Византии с сельджуками в 1071 году роль торгового пути «из варяг в греки» начала падать. При этом роль балтийской торговли и маршрутов через Центральную Европу возросла. Как следствие, доходы киевских князей начали сокращаться. К середине XII века Киевская Русь разделилась на 13 княжеств, каждое из которых проводило самостоятельную политику. Княжества различались как по степени консолидации, так и по соотношению сил между князем, боярством, нарождавшимся служилым дворянством и рядовым населением. Киевское княжество, превратившись из столичной области в самостоятельную территорию, вступило в полосу упадка. Среди факторов, подорвавших могущество Киева, был, во-первых, усилившийся натиск половцев. Во-вторых, изменение международных торговых коммуникаций. «Путь из варяг в греки», являвшийся стержнем Древнерусского государства, потерял свою актуальность после Крестовых походов. Европа, Византия и Восток теперь были связаны в обход Киева. Третьей важной причиной было острейшее соперничество претендентов на престол. Страшный удар был нанесён Киеву в ходе монгольского нашествия в 1240. В этот период город управлялся уже только княжеским наместником. По свидетельству посетившего город шесть лет спустя Плано Карпини, столица Руси превратилась в городок, насчитывающий не более 200 домов. В условиях запустения значительная часть населения Киевщины ушла в западные и северные области. В 1299 Киев лишился последнего столичного атрибута — митрополичьей кафедры, которая была перенесена во Владимир. В 1321 в битве у реки Ирпени киевский князь Судислав, потомок Ольговичей, потерпел поражение от литовцев и признал себя вассалом литовского князя. В 1362 город был окончательно присоединён к Литве, а в 1569 отошел к Польше. Являясь закономерным явлением, феодальная раздробленность способствовала динамичному экономическому развитию русских земель: росту городов, расцвету культуры. С другой стороны, она привела к снижению оборонного потенциала. Ослабление страны совпало по времени с неблагоприятной внешнеполитической ситуацией. К началу XIII века Русь столкнулась с агрессией с трёх направлений. В дополнение к традиционной половецкой опасности (прежде всего для южно-русских княжеств Киевского, Черниговского), появились враги на северо-западе: католические немецкие Ордена (угрожали Новгороду, Пскову, Смоленску,) и теснимые ими литовские племена, которые в свою очередь стали нападать на Полоцкое княжество. Однако все эти силы не были способны на широкую экспансию. Роковым для русских земель стало монголо-татарское нашествие.
43.Татаро-монгольське завоювання Київської Русі. Форми експлуатації безпосередніх виробників.
Перший похід Батия на Русь почався в 1236 році. Монголи наприкінці 1236 року розгромили волзьких болгар, улітку 1237 року підкорили собі половців у межиріччя Волги й Дону, а восени 1237 року головні сили Батия зосередилися у верхів'ях ріки Воронежа. Попереду перед ними лежала Північно-Східна Русь. Першим здобутком завойовників стало Рязанське князівство. “У п'ять днів” здолали Москву. У міру просування військ Батия - Субедея до Володимирської землі опір русичів зростав. З'явилися загони, які в наш час прийнято називати партизанськими. 5 вересня 1240 року війська Батия, Субедея й Бурендея форсували Дніпро й оточили з усіх боків Київ. Роль монголо-татарської навали та іга у словянській історії. Вже перші наслідки завойовницьких походів монголо-татар були катастрофічними для слов'янських земель. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII-XIII ст., відомих з розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялись із руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села. У перші 50 років панування завойовників на Русі не було побудовано жодного міста, а домонгольського рівня кам'яного будівництва було досягнуто лише через 100 років після навали Батия. Руйнація міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втрати спадкоємності у ремісництві, зникнення цілих його галузей, що спричинило занепад торгівлі. Фізичне знищення, рабство та втечі стали трьома ключовими факторами, які помітно зменшили кількість населення на Півдні Русі. Знищення значної частини феодальної еліти не тільки помітно ослабила протидію ворожому володінню, а й суттєво загальмувало та деформувало розвиток феодального землеволодіння, усієї системи феодальних відносин. Іго виявлялося, головним чином, у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей -- данина, мито та ін.); політичній (затвердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управління землями); воєнній (обов'язок слов'янських князівств направляти своїх воїнів до монголо-татарського війська та брати участь у воєнних походах). Стежити за збереженням та зміцненням системи залежності покликані були ханські намісники в руських землях - баскаки. Встановлення монголо-татарського іга на Русі мало свої особливості: 1. Руські землі не увійшли безпосередньо до складу Золотої Орди. 2. На території Русі не було створено постійно діючого адміністративного апарату завойовників. Навіть інститут баскаків на початку XIV ст. фактично ліквідовується. 3.Толерантне ставлення золотоординців до християнства та православного духовенства. Саме ці особливості монголо-татарського панування дали змогу східним слов'янам не тільки зберегти власну етнічну самобутність, а й накопичити державотворчі сили. Золотоординське панування надало імпульсу тенденціям, які помітно вплинули на динаміку східнослов'янського історичного розвитку, якісно змінили характер державних структур, наклали значний відбиток на ментальність народу: 1.Занепад Києва призвів до втрати ним ролі об'єднувача слов'янських земель, що сприяло появі і піднесенню нових об'єднавчих політичних центрів. Спочатку на Заході, скориставшись своєю віддаленістю від Орди та іншими сприятливими факторами, вагомо починає заявляти про себе Галицько-Волинське князівство (XIIIст.-перш пол XVст.), а незабаром на Сході, остаточно оговтавшись від монголо-татарських наскоків, піднімається Московське князівство (середина XIV--XV ст.). До речі, не останню роль у цьому процесі відіграла масова міграція еліти південних князівств (боярства, міського патриціату, церковної ієрархії) та кваліфікованих ремісників спочатку до Володимира, а потім до Москви. 2.Консервація та поглиблення феодальної роздрібненості.3.Поступове витіснення у відносинах між князем і місцевою знаттю принципу васалітету та запровадження стосунків підданства. Принцип васалітету допускав певні права та привілеї для різних верств населення, що певною мірою обмежувало свавілля монарха. Саме права і свободи, що базувались на васалітеті, в подальшому і лягли в основу європейської правової системи, сприяли формуванню буржуазних відносин.
44. Сільське господарство Укр. В 13 перш пол. 17 ст.
Одна из географических особенностей Киевской Руси – деление страны на природные зоны – предопределила ее экономическое развитие в лесных и степных районах, привела к заметной разнице между севером и югом. В степной зоне первоначально использовалась переложная система земледелия, заключавшаяся в том, что после первых урожаев землю оставляли под паром на несколько лет, не соблюдая какого-либо определенного чередования – позже появилось двуполье и трехполье. На юге плуг (рало) использовался со скифских времен, а в качестве тягловой силы – лошади или волы. Плужное земледелие было эффективным и давало относительно высокие и стабильные урожаи. В этот же период стало применяться железо при изготовлении земледельческих орудий. В лесной зоне работа должна была начинаться с вырубки деревьев и выжигания подлеска. Такая система называется подсечно-огневой. В первый год, очищенные от лесной растительности, поля, удобренные древесной золой давали высокий урожай, однако, в последующем урожайность резко падала и через три-четыре года такие участки земли становились непригодными для использования а земля нуждалась в длительном отдыхе. Система подсечного земледелия, практиковавшаяся на протяжении нескольких веков в Восточной Европе, явилась фактором деградации почв, существенно отразилась на состоянии ландшафтов лесной и лесостепной зоны, в первую очередь, почв. Из зерновых культур на юге выращивали пшеницу, гречиху, пшено и др. на севере – озимую рожь, яровую пшеницу а также овес, ячмень и просо. При трехпольной системе возделывали следующие культуры: волокнистые, пригодные для ткачества (лен и коноплю); бобовые (горох и чечевицу) и репу на отдельных полях. Вокруг Киева и других городов были огороды, которые часто располагались в речных поймах и других низких влажных местах. Выращивали капусту, горох, репу, лук, чеснок и тыкву. Есть упоминания об огородничестве на монастырских землях и в частных поместьях. Разводили свиней, коров, овец, коз. В индивидуальных хозяйствах и сельских общинах киевского периода и в последующие века преобладало натуральное производство, разделение занятий было слабым; земледелие сочеталось с животноводством, промыслами, сельскими ремеслами, и др. видами деятельности. В течение всего киевского периода, земледелие, культура и традиции которого оставались неизменными в течение многих веков, было наиболее стабильным фактором жизнедеятельности населения, однако, его качественное развитие на Руси шло очень медленно; ему препятствовало, с одной стороны несовершенство инфраструктуры и проблемы рынков, а с другой – наличие массивов незаселенных неосвоенных земель, и следовательно – альтернативных занятий производителей.
45.Довготривалий процес закріпачення українського селянства. Литовські статути.
Економічний розвиток України в другій половині 14-16 вв. був зумовлений її бездержавним статусом, перебуванням її у складі сусідніх держав: Великого Князівства Литовського та Польського королівства., з 1569-Речі Посполитої. Процес феодалізації земель полягав у розподілі землі та її юридичному закріпленню за власником. Земельна власність зосереджувалась в руках королів, магнатів, шляхти, церкви. Упродовж 16 ст. виникає і розвивається козацьке землеволодіння. Воно поділяється на маєтки реєстрових і запорозьких козаків. Аграрні відносини польско-литовської доби регулювалися правовими актами: литовськими статутами та іншими. За Литовськими статутами (1529) шляхтич мав право лише на рухоме майно, якщо володів маєтком на військовій служби магнатові. Перший Литовський статут вводив ряд обмежень для селян: їм заборонялось без дозволу панів купувати або давати землю у заставу. Литовскі статути (1566) скасували основне обмеження щодо шляхетської земельної власності, шляхетська вотчина може відчужуватися без дозволу великого князя визнали за селянством право лише на рухому власність, а продаж селянської землі дозволялось лише в межах одного маєтку. Важливу роль у розвитку аграрних відносин відіграла «устава про волоки». Згідно з « Уставою» всі землі перемірювались і ділили на волоки. Селянскі наділи вважались спадковими. Волочний переділ зруйнував громадські порядки, що перед тим існували в Україні. Він юридично закріпив належність селян феодалам. Третій Литовський статут (1588) остаточно закріпачили селян. Їм заборонялось самостійно брати участь у судочинстві, свідчити про своїх панів. Селяни втратили право разпоряджатися своїм майном. У першій половині 17 ст у Галичині стало нормальним явищем щоденна Паншина.
46. Розвиток ремесла та торгівлі українських земель у XIII першій половині ХУІІ ст.
К числу наиболее древних ремесел относятся: горнодобыча, ткачество, бондарничество, кожевенное и полотняное ремесло. Особое значение имело кузнецы и оружейники. Ремесленники изготовляли: рала, плуги, серпы, топоры, мечи, стрелы, щиты, кольчуги, замки, ключи, браслеты и перстни из золота и серебра. Местом сосредоточения свободного ремесла были посады. В Киеве было представлено около 50 ремесел. Городские ремесленники селились группами по роду занятий и занимали улицы или кварталы города, например, квартал Кожемяки в Киеве. В условиях преобладающего натурального хозяйства значительную роль играло домашнее производство, сельские ремесла, переработка продукции сельского хозяйства и промыслов. Им часто занимались в зимнее время, свободное от земледельческих проблем. Первоначально оружие производили кузнецы, а затем возникла специализация: щитники, лучники и др. Внутренняя торговля развивалась под влиянием обществееого разделения труда, выделения ремесел, роста городов, возникновения и накопления излишков продукции. В крупных городах были постоянно действующие торги или торговища – предшественники ныне существующих рынков. Другой ранней формой торговли были ярмарки. Для них были характерны: относительно редкая периодичность, большое стечение народа, наличие привозных и местных товаров, сопровождение торговли увеселительными мероприятиями. Источники того времени упоминают следующие товары регулярного спроса: зерно, хлеб, мед, воск, благовония, домашних животных, оружие, изделия из металла, соль, одежду, меха, полотно, гончарные изделия, древесину и др. Происходит расцвет торговли по днепровскому торговому пути – это во многом объяснялось тем, что потребности князей и воинов-варягов в оружии, снаряжении, одежде, обуви и др. не могли быть удовлетворены натуральными данями и изделиями местных ремесленников, что стимулировало развитие торговли и поиск внешних рынков.
47.Соц-екон наслідки визвольної війни укр. народу під проводом Б. Хмельницького.
Війна почалася в лютому 1648 р. із захоплення повстанцями Запорозької Січі та обрання гетьманом Війська Запорізького Б.Хмельницького. Національно-визвольна революція справила значний вплив і на розвиток української промисловості. Склалися сприятливі умови для розвитку міст тих українських земель, що були визволені від польського володарювання. На великі промислово-торгівельні центри перетворювалися Київ, Ніжин, Переяслав, Миргород, Чернігів, Полтава, Новгород-Сіверський та ін. Найбільші міста розвивалися за магдебурзьким правом. Воно гарантувало незалежність міст від старшинських органів влади й закріплювало особливі права купецтва та міщанства. Ремесло на Лівобережжі та Слобожанщині розвивалося в межах цехової системи з її суворою регламентацією виробничих процесів. Але НВР послабила, а то й скасувала різні, в тому числі й цехові, заборони та обмеження. Ремесло поступово перетворювалося у свою вищу форму – дрібнотоварне виробництво. Розвивалися мануфактури. Успішними були гуральництво, медо-, пивоваріння. Найпоширенішою формою металургійного виробництва була рудня, що складалася з млина, димарні і кузні. У кінці 18 ст. з'явилися перші доменні мануфактури.
48.Хозяйство Украины во второй половине XVII-XVIIIст. Сельское хоз-во. Промыслы. Мануфактура. Торговля.
Экономической основой развития Украины традиционно остается сельское хоз-во. Высокопродуктивный труд наемных работников, усовершенствованная техника и технология обработки почв вывело хоз-во на достаточно высокий уровень сельскохозяйственного пр-ва. Расширялись посевы под техничные культуры, особенно конопли. Значительные изменения наблюдались в садоводстве и пр-ве. Важное место в сельском хоз-ве занимало животноводство, которое основывалось на использовании преимущественно наемной рабочей силы.Изменения поземельных отношениях наступили, когда Гетманщина и Слободская Украина вошла в состав России, поэтому земельные отношения развивались под влиянием экономики России. Уничтожалось землевладения селян, они превращались на крестьян.Национально–освободительная революция оказала значительное влияние на укр. пр-ть.Создались приятные условия для развития городов на Укр.,что были освобождены от польского владения. Основой появления мануфактур были сельские и городские ремесла и промыслы. Технической предпосылкой для образование мануфактур было широкое использование водяного колеса, что обеспечивает переход от мелкого ручного пр-ва к большому механизированному. Наилучшего развития достигли мукомольные мануфактуры, которым служили не только водные, но и ветряные мельницы. Успешно развивалось пивоварение и мёдоварение, котор. имели хорошую сырьевую базу в Украине. Также развивалось металлургическое пр-во. Мануфактуры представляли собой относительно большие предприятия. Мануфактурное пр-во было в основном товарным и рыночным. С развитием товарного пр-ва в Укр. активизировались экономич. связи между нас. пуктами, регионами и странами. Собирались ярмарки на правобережной Укр., Закарпатье, на котор. торговля велась бесперерывно. На ярмарки в Кременчуг прбывали купцы как из близких, так и из отдаленных городов, точнее с Могилева и т.д. Купцы с правобережн. и западноукр. городов торговали на ярмарках Нежина, Харькова вином, дегтем и др. товарами. Активной была торговля Правобережной Укр. с Запорожьем: отсюда везли соль, рыбу, оружие. Развивалась также постоянная торговля, котор. осущ. через магазины, склады. Аукционная торговля – продавали и покупали земли, дома. Развивалось купечество и чумачество. С развитием торговли появлялись новые торговые пути.
49.Реформи Петра І та їх вплив на господарський розвиток Лівобережної України.
Петр Великий во многом походил на тех русских людей XVII в., которые, по словам Ключевского, пользовались плодами иноземной цивилизации, «не заглядывая далеко вперед, в возможные последствия своих начинаний, и не допытываясь, какими усилиями западноевропейский ум достиг технических успехов». Петр ослабил те ограничения, которые привязывали человека к его сословию, но вырваться из сословных пут можно было только полностью подчинив свои действия и помыслы государственной идее, только заняв место на одной из ступенек «Табели о рангах». Реформы не освободили личность, а лишь переподчинили ее, хотя, конечно, н создали более благоприятные условия для служебной бюрократической карьеры и для интеллектуального развития человека. Реформы Петра заморозили процессы эмансипации частной собственности, особенно на самом массовом, крестьянском уровне. Подтверждение этому - разрушение права частного владения землей вследствие введения уравнительного подушного (вместо поземельного) налога на государственных крестьян.
Розглядаючи реформаторську діяльність Петра І, слід наголосити, що за роки свого правління він розгорнув особливо активну (то приховану, то явну) боротьбу за підпорядкування гетьманської влади російському урядові. Перехід І. Мазепи Петро І використав як привід до рішучих дій з ліквідації української автономії. Позбавляючи старшин "зрадників" їхніх маєтків, цар під приводом захисту народних інтересів втручався у внутрішні справи України. До обраного в 1708 р гетьмана І. Скоропадського було призначено наглядача в особі царського резидента, котрий мав контролювати дії гетьманського уряду, все політичне життя України. Гетьманську столицю перенесли до Глухова, на самий кордон з Московією. А в 1722 р Петро І видав спеціальний указ про створення в Україні Малоросійської колегії — урядового органу Москви, до якого входили шість російських урядовців, котрі постійно перебували в Україні й мали право ділити з гетьманом владу. Попри рішучі протести гетьмана, Колегія здійснювала всю судову, фінансову й адміністративну владу в Лівобережній Україні. Після смерті І. Скоропадського Петро І взагалі заборонив вибори наступного гетьмана. Наказним гетьманом призначили Павла Полуботка (1722—1724 pp.), який дуже швидко за свої незалежні погляди потрапив до Петропавловської в'язниці, де після тяжких моральних і фізичних страждань помер. Такий був трагічний кінець останнього безпосереднього спадкоємця І. Мазепи. Після смерті Петра І в 1725 р. процес цілковитої ліквідації автономії України пригальмовано. У жовтні 1727 р. за згодою царя гетьманом було обрано миргородського полковника Данила Апостола (1727—1734). Він відновив право призначати старшину та полковників, значно зменшив число росіян в адміністрації, намагався підпорядкувати собі Київ, обмежив до шести число російських полків в Україні, реорганізував судову систему тощо. Тим самим було затримано процес інтеграції Гетьманщини в структуру російської імперії. 22 серпня 1728 р. російський цар ухвалив "Рішительні пункти", що стали конституцією України аж до кінця її автономії. Щоправда, вони вже значно звужували компетенцію місцевого самоврядування.
50.Криза феодально-кріпосницької економіки в першій половині 19ст.
Перша половина 19 ст. і у Росії, і в Україні характеризувалась розпадом феодально-кріпосницького ладу і формуванням капіталістичного укладу, а у середині 19 ст. феодальну систему Росії охопила глибока криза. Провідним в економіці України і надалі було сільське господарство, передусім землеробство, основою якого були поміщицькі латифундії. У феодальних володіннях відбулись певні зміни – поміщики були змушені пристосовуватись до потреб ринку: спеціалізувати власне господарство, удосконалювати технічні засоби виробництва; поміщицьке господарство усе більш набувало товарного характеру (усе більше продуктів поміщики виробляли не лише для власного споживання, а й на продаж) – у сер. 19 ст. у поміщицьких володіннях вироблялось 90% товарного хліба, тваринництво теж ставало товарним, товаризація проникала і в натуральне господарство селян. Розширюючи посівну площу під зернові культури, поміщицькі господарства збільшували посіви технічних культур, на які зростав попит. На Півдні України широко розвивалось конярство і скотарство. Прискорено розвивається промисловість; спершу існували 3 форми підприємств: вотчинні, посесійні і капіталістичні.У сер.19 ст. купці-промисловці стали монополістами у суконній промисловості, а саме у виробництві тютюну і канатів, а також значної частини млинів, олійниць тощо; проте, переважали дрібні підприємства. У поміщицьких маєтках поширеними галузями промисловості були суконництво, цукроваріння, гуральництво тощо; поза тим розвивались нові базові галузі – машинобудування, металургія (виробництво заліза і чавуна), вугледобування, виробництво скла, паперу, селітри і поташу. У 1822 р. в Україні запрацював перший цукровий завод, а незабаром було створено цукрову промисловість, яка обслуговувала потреби усієї Росії. Були і казенні (державні) підприємства – Луганський ливарний завод, Шостенський пороховий завод, Катеринославська суконна мануфактура, Київський арсенал, тощо. У 20х рр. 19 ст. почала розвиватись кам`яновугільна промисловість Донбасу. Проте, головними галузями української промисловості на той час були харчова і сировиннообробна, а у загальноросійському масштабі промисловість України була насамперед оборонною. У першій половині 19 ст. в Україні чітко визначились 3 економічних райони: Лівобережжя, де промисловий розвиток досяг найвищого рівня; Південь, який став не лише в Україні, а й у всій Російській державі головним виробником товарної пшениці і продуктів тваринництва, та де водночас відбувався прискорений розвиток промисловості; і Правобережжя, яке було, здебільшого, сільськогосподарським районом, де зберіглись застійні форми феодального виробництва та існували обробні галузі промисловості. Зростанню хліборобства, тваринництва і промисловості сприяв розвиток торгівлі, передусім українсько-російської. Зовнішній торгівлі особливо сприяло створення чорноморсько-азовських портів, зокрема в Одесі і Херсоні, які стали важливими пунктами всеросійської торгівлі. Одеса отримала статус порто-франко, тобто право безмитної торгівлі, що перетворило її у космополітичне місто. У 30-40-х рр. 19 ст. на мануфактурах України внаслідок світового технічного перевороту усе більш застосовуються машини, зокрема парові двигуни, тобто відбувається перехід від мануфактурної стадії промисловості до машинної індустрії, від ручної до машинної праці. Зростає кількість вільнонайманих робітників. Мануфактурне виробництво в Україні поступово перетворюється у промислове, фабрично-заводське.
51.Початок промислового перевороту в Україні(1830-50)
Перший етап відбувся у 20-40рр. 19ст. Мануфактурне виробництво, незважаючи на панування кріпосництва в аграрній сфері, досягло успіхів. Зростали кількість мануфактур і число найманих працівників. Почали використання механічних робочіх машин, зросло зацікавлення поміщиків та купців у збільшенні обсягів виробництва. Почався промисловий переворот у харчовій галузі. Вже у 20-х роках парова техніка прискорила виробничі процеси, збільшила вихід горілки з одиниці сировини=). Виникла цукрова промисловість (завод у 1824) почали використовувати машину у заміну людському труду, таких заводів було спочатку не багато, але це вже свідчило про початок промислового перевороту в країні. З'явились також механізми на текстильних мануфактурах. Перший пароплав «Бджілка». Всезростаючі потреби у машинах і механізмах зумовили появу машинобудівних заводів. Перший такий завод було збудовано у 1841р. Розвиток машинобудівництва сприяв зростанню обсягів металургійного виробництва, видобутку кам’яного вугля. Промислове виробництво базувалося зокрема на примусовій кріпосній праці. Дуже скоро зясувалось, що наймана праця прибутковіше і вигідніша за дармову, тому почав зростати попит на вільнонайомників. Нові фабрики з 40-х років почали будувати в містах. ПП проходив успішно але повільніше ніж у розвинутих західноєвропейськіх країнах.
52.Реформа 1861 та її с-е наслідки
19 лютого 1861 р. цар Олександр II видав маніфест про скасування кріпосного права та "Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності". За цими документами селяни ставали особисто вільними, але за поміщиками залишалося право Власності на землю. В ході аграрної реформи територія України ділилась на регіони за специфікою проведення: 1)общинне землеволодіння (губернії Новоросійського краю); 2)подвірне землекористування (Лівобережна Україна). Реформою було збережене велике поміщицьке землеволодіння. Селяни отримали економічні права (купувати нерухомість, займатись торгівлею і промислами, заводити фабрики). Однак, селянство залишалось нижчим станом у державі з обмеженим правом пересування. Внаслідок земельної реформи селяни на півдні і сході втратили 30% своїх наділів. На Правобережжі уряд збільшив селянські наділи на 20%, з метою привернути селян на свою сторону, і послабити польську шляхту. Протягом 49 років селяни повинні були виплатити викупні платежі. На Правобережжі викупну плату зменшили на 20%. Впроваджувалась система селянського управління: сільські громади об’єднувались у волості, встановлювалась кругова порука за сплату податків. Наслідки реформи: 1)відбулися корінні зміни у розподілі земельної власності; 2)товарно-грошові відносини ставали домінуючими у господарствах поміщиків та заможних селян; 3)чіткішою стає спеціалізація окремих районів України; 4)застосовують різні методи використання землі (оренду; ведення власного господарства); 5)підвищилась урожайність с/г культур внаслідок використання машин, вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів.
53.Розвиток господарства У. 1860-1890
Незважаючи на залишки кріпосництва, що гальмували зростання продуктивних сил, розвиток капіталізму в промисловості після 1861 р. здійснювався прискореними темпами. Збільшувався попит на засоби виробництва, техніку, сільськогосподарські машини, що стимулювало розвиток промисловості. Диференціація селянства створювала ринок вільної найманої сили, посилювався процес первісного накопичення капіталу за рахунок експропріації селянства, оподаткування, викупних платежів. Отримані в такий спосіб кошти передавалися урядом у вигляді позичок, субсидій і державних замовлень промисловцям. Крім того, важливим фактором накопичення капіталу були прибутки від зовнішньої торгівлі, зокрема від експорту зернових. Так, з 1876р. до 1880р. він склав більше половини всього експорту Росії. А також вагомий внесок у розвиток промислового підприємництва зробило купецтво, швидко зростала вага іноземного капіталу. У такий спосіб створювалися умови для розвитку капіталістичної промисловості і промислового перевороту. Як і в інших країнах формувалися фабрично-заводська система виробництва. Вона супроводжувалася впровадженням у виробництво машин нових технологій, парових двигунів. Зменшувалася частка ручної праці. У той же час формувались нові соціальні верстви - промислова буржуазія і промислові робітники. Промисловий переворот в Україні починався в деяких галузях ще до скасування кріпосного права. З 1825 по 1861 роки кількість підприємств збільшилася втроє. Промисловими центрами стають Харків, Луцьк, Одеса, Чернігів. Найбільш успішно розвивалося виробництво металургії. Але тоді не було необхідних умов для інтенсивного розвитку промислового перевороту. У пореформений період він спостерігається у вугільній промисловості, у машинобудуванні та ін. Багато галузей виробництва створювалися заново, минаючи період мануфактурного виробництва. Швидко зростає кількість фабрик і заводів, а також число промислових робітників. На відміну від промислового перевороту у західних країнах індустріальний розвиток України починався не з галузей легкої промисловості, а із сировинних галузей і важких. У пореформений період продовжується освоєння Донецького кам'яновугільного і Криворізького залізорудного басейнів. У 1900 р. там виплавлялося в два рази більше чавуну, ніж на Уралі, що давало понад 52% усієї загальноросійської виплавки металу. У другій половині XIX ст. прискорено розвивається сільськогосподарське машинобудування. Також успішно розвивалось транспортне машинобудування. Так, у 1897 р. почав випускати паровози Луганський паровобудівний завод Гартмана. Галузева структура української промисловості була досить різноманітною. Крім важкої, одержують розвиток харчова і легка. Вони були тісно пов'язані з сільськогосподарським виробництвом (цукрова, борошномельна, маслоробна та інші).
54.Розвиток економіки У.в кінці 19ст. на початку 20ст.
У 90-ті роки XIX ст. в основному завершується промисловий переворот в Україні. На великих підприємствах постійно збільшувалося число робітників. У 1860 р. було 2147 підприємств, де працювало 86 тис. робітників, у 1865 р. кількість великих підприємств зросла до 30310, а робітників - до 205 тис .Життєвий рівень робітників був дуже важким. З кінця XIX ст. підсилюється процес концентрації виробництва. Перші акціонерні об'єднання з'явилися ще в 80-90-ті роки. Але після економічної кризи 1900 - 1903 pp. були створені найбільші монополії "Продвугіль", "Продамет", "Продвагон" та інші. За рівнем концентрації виробництва в промисловості Україна займала провідне місце у світі. Показником промислового перевороту було залізничне будівництво. Розширення капіталістичних відносин, внутрішнього ринку, капіталістична промисловість викликали нагальну потребу у створенні транспортної системи. Будівництво залізниць починається в 60-ті роки і особливо інтенсивно здійснюється в 70-90-ті роки XIX ст. До кінця XIX ст. довжина залізниць склала 1/5 усієї мережі Росії. Будівництво залізниць стимулювало розвиток таких галузей виробництва, як металургійна, кам'яновугільна, вагонобудівельна тощо. Таким чином, слід підкреслити, що особливість промислового перевороту в Україні відзначалася деякими факторами: 1.Промисловість розвивалася як частина загальноросійської. Царат не міг забезпечити швидкого підйому продуктивних сил. Йому на допомогу приходила державна влада й іноземний капітал. Економічна політика царату була непослідовною. На початок формування фабрично-заводської системи проводився протекціонізм, тоді було потрібно. Але наприкінці XIX ст. вона вже перешкоджає виробництву. 2.Завдяки сприятливим умовам деякі галузі промисловості (залізорудна, вугільна та інші) розвивалися швидкими темпами на Півдні України, ніж у цілому по країні. Великий вплив на хід промислового перевороту мав іноземний капітал. Спочатку він сприяв розвитку промисловості. Однак, надалі одержуючи великі прибутки за рахунок, в основному, експлуатації дешевої робочої сили, іноземні капіталісти не прагнули впроваджувати передову техніку і технологію, що вело до технічного відставання і затримки індустріалізації.
55.Вплив монополій на розвиток господарств України (1900-1913).
В Україні перші монополії почали зароджуватись в кінці 19 на початку 20 ст., поява яких сприяла розвитку економіки. Як і у всьому світі поява монополій була пов’язана з зростанням концентрації виробництва і капіталу. Переломним моментом процесу зростаючої концентрації була економічна криза 1900-1903рр. Вона безпосередньо призвела до краху сотень невеликих і слабких підприємств та створенню ряду великих монополістичних об’єднань. Важливим фактором у монополізації промисловості було створення у 1904р. синдикату “Продвугілля”, який об’єднав майже весь видобуток і продаж кам’яного вугілля в Донбасі. Це був один з найбільших синдикатів в Російській імперії, до якого входило 18 акціонерних товариств, які зосереджували 75% видобутку всього вугілля в Донбасі. У 1902р. в Україні було засновано найбільший у металургії завод ”Продамет”, що об’єднував 12 металургійних заводів, які виробляли 2/3 усього заліза і сталі Пд. України. У харчовій промисловості найбільшим був синдикат “Цукрозавод”, який об’єднував 90% усього виробництва галузі, підприємці навмисно вивозили частину цукру за кордон, тим самим підтримуючи високі ціни на нього в Україні. Ще у харчовій промисловості існували синдикат “Дріжжі”, соляна монополія, тютюновий трест. Монополії охопили своєю діяльністю й інші галузі народного господарства. Напередодні першої світової війни в Україні вже не було жодної важливої галузі промисловості, щоб не булла монополізована. Усі монополістичні об’єднання, що діяли в Україні мали не регіональне, а загальноімперське значення.
56.Столипінська аграрна реформа
Царський уряд намагався стабілізувати незатихаючу боротьбу з приводу невирішеності аграрних питань і у квітні 1906 головою ради міністрів було призначено Петра Столипіна(противник ліберального і соціалістичного рухів,вважав,що потрібні економічні і соц.реформи,активно боровся з нац.-визвольними рухами) Аграрна реформа 9 листопада 1906р. скасувала обов’язки земельної общини і надав кожному селянинові право вимагати виходу з общиниі відділення йому землі(відруб),де селянин міг створити свій хутір. Створення селянського земельного банку,що дає селянам вигідні кредити для купівлі землі.
Переселення з густонаселених районів в Сибір, Урал, де був надлишок вільної землі.(до 1914 року переселили 2 млн українців). Реформа мала успіх в Україні, єю скористалися ті селяни, які хотіли та вміли господарювати. Прискорила перехід села на індустріальну основу. Продуктивність с/г зросла в 1,5 рази у період 1900-1913р.
57.Вплив 1 світ.війни на господарство в У.
1 світова війна мала руйнівний вплив на економіку України. Була паралізована зовнішня торгівля. Скорочувалися посівні площі (на 200 млн пудів знизився збір зерна) почалися перебої з продовольством. Назріла криза промислового виробництва (скоротилося на 30-50%) не працювали шахти, зупинилися металургійні заводи. Протягом усієї війни Галичина слугувала ареною найбільших і найкровопролитніших побоїщ на Східному фронті. Її населення зазнавало страшних збитків від руйнувань та спустошень, спричинених воєнними діями, а також брутальністю як російського, так і австрійського командування. Але поряд із фізичними втратами війна ще більше погіршила долю українців, котрі не мали власної держави, що захищала б їхні конкретні інтереси. Величезна кількість українців (у російській армії налічувалося 3,5 млн.українських солдатів і 250 тис. служили в австрійському війську) боролися і вмирали за імпреії, що не лише ігнорували їхні національні інтереси, але й активно намагалися, як, зокрема, Росія знищити їхній національний рух. Найгіршим було те, що українців - як учасників боїв з обох сторін - змушували вбивати один одного. Єдиним позитивним аспектом війни було те, що вона виснажувала воюючі імперії, створюючи тим самим нові політичні можливості для їхніх пригноблених підданих.
58.Господарство в У. в роки революції та громадянської війни. Політика «військового комунізму»
Повалення самодержавства в Росії створило передумови для демократизації всіх сторін суспільного життя, в тому числі розв'язанні соціально-економічних питань. В Україні важливе значення мало утворення Української Центральної ради на чолі з відомим істориком і політичним діячем М.С.Грушевським. На початку грудня 1917 р. УЦР заснували Головну скарбницю УНР, у якій були підпорядковані всі губернські і повітові казначейства, що стали її місцевим органом. Усі державні податки і прибутки, які збиралися на території УНР, визнавалися державним скарбом України. На початку 1918 р. в Україні виникають українські паперові гроші (гривня). У відбудові народного господарства України велику роль зіграв Генеральний секретаріат торгу й промисловості, якому підпорядкувалися департаменти фабрично-заводського, технічного, гірничого, паливного, тарифного, департамент внутрішнього та зовнішнього торгу, відділ металообробної промисловості та ін. Генеральний секретаріат УЦР розробив план земельної реформи: скасування права власності на поміщицькі, удільні, монастирські, церковні та ін. землі нетрудових господарств. Землі УЦР вважала власністю всього народу. Наймана праця могла використовуватись лише у виключних випадках, тимчасово. Користування землею проголошувалось безкоштовним, оподаткуванню підлягали лише землі, надані понад установлену норму. Зовсім інша соціально-економічна політика проводилась в Україні з приходом до влади гетьмана П. Скоропадського. В документах свого універсалу, оголошеного в квітні 1918 p., гетьман обіцяв, що найближчим часом ліквідує "Соціалістичні експерименти" ЦР, насамперед у сфері економіки. Припинила своє існування Рада Народних Міністрів, а її функції покладались на Раду Міністрів Української держави. Був розроблений проект аграрної реформи, який передбачав примусовий викуп державою великих земельних володінь і розподіл їх між селянами (не більше ніж по 25 десятин на одну особу). Відновлювалась повна свобода щодо укладання купчі з купівлі-продажу землі. Але на практиці в добу Гетьманату повним ходом відбувалася реставрація поміщицького землеволодіння. 14 листопада 1918 р. у Києві утворився Верховний орган відновленої УНР - Директорія. За місяць вона встановила контроль над усією Україною. Директорія стала прямою спадкоємницею Центральної ради. Новій українській владі так і не вдалося налагодити управління економікою. 8 січня 1919 р. був опублікований земельний закон, який проголосив ліквідацію приватної власності на землю, але не дав відповіді на головне питання селян, коли вони її отримають. Земельна власність іноземних землевласників була оголошена недоторканною. Наприкінці 1920 р. Директорія УНР остаточно втратила контроль над територією України. 1919 р. увійшов в історію України як рік встановлення радянської форми державності. В урядовій Декларації від 25 січня 1919 р. проголошувалось за необхідне визволення трудящих із-під гніту експлуатації шляхом націоналізації промисловості, ліквідації поміщицького та монастирського землеволодіння, створення всеохоплюючого законодавства з охорони праці, страхування, пенсійного забезпечення робітників. Український уряд був реорганізований і став називатися Радою народних комісарів (РНК). Моделлю соціально-економічної політики в цей час стала політика "воєнного комунізму", яка передбачала: прискорені темпи націоналізації всіх промислових підприємств; згортання товарно-грошових відносин, заборону свободи торгівлі, запровадження карткової системи розподілу продуктів; заміну товарного ринку як універсального фундаменту економіки розкладками, насамперед продовольчою, а в сільському господарстві - прагнення перейти від одноосібного до усуспільненого виробництва через радгоспи, комуни, артілі; мілітаризацію народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності та інші. Своєрідним стержнем політики "воєнного комунізму" стала продрозкладка, з метою вирішення продовольчої проблеми.
59.Розвиток господарства в У.в 1921-1928 НЕП
Воєнні дії, і політика "'воєнного комунізму" завдали величезної шкоди народному господарству. Економічна розруха вразила велику машинну індустрію, залізорудну та вугледобувну промисловість, металургію, обсяг продукції якої у 1920 р. становив близько 5 відсотків довоєнної. До липня 1921 р. невпинна емісія збільшила грошову масу в порівнянні з листопадом 1917 р. в 60 разів, а ціни на продукти харчування виросли до 1923 року на 7200 відсотків, що значно погіршувало становище населення. Господарське становище України, як і країни в цілому, ще більше погіршилось у зв'язку з катастрофічною посухою 1921 р. НЕП-це тимчасовий відступ держави від спроб змінити ринковий механізм регулювання народного господарства директивним управлінням. Вона базувалась відносно широкому використанні ринкових механізмів і стимулів, її запровадження повинно було врятувати економіку країни від повного розвалу. Прийнята постанова "Про заміну розкладки натуральним податком». Продукцію, що становила надлишок, селянин міг продавати державі чи на ринку за вільними цінами. Все це стимулювало сільськогосподарське виробництво, збільшенню її державних заготівель. В Україні формувалась єдина система кооперації, яка об'єднувала всі споживчі товариства в містах і селах. Вона сприяла підвищенню продуктивності праці, заготівлі і збуту продукції, ефективному кредитуванню селянських господарств. Промисловість України в роки НЕПу переживала важкий період відбудови, реорганізації та пристосування до ринку. Принципи НЕПу у промисловості :вся промисловість ділилась на три групи підприємств: 1)ті, які держава залишила в своєму управлінні. Це було технічно оснащені, найбільш придатні до налагодження виробництва підприємства, а також ті, що були життєво необхідні державі. 2) підприємства, які позбавлялися державного постачання і здавалися в оренду кооперативним організаціям або приватним особам. Підприємства, які не входили до цих груп, закривалися. Запровадження НЕПу у промисловості розпочалося з переведення державних підприємств на самофінансування та господарський розрахунок. Кооперативи, товариства, фізичні особи набували права оренди державних підприємств. Основною формою управління виробництвом у державному секторі стали трести, тобто об'єднання однорідних чи взаємозалежних підприємств. Трести наділялися широкими повноваженнями: вони самостійно вирішували, яку продукцію виготовляти, де її реалізовувати. Одночасно з утворенням трестів почали виникати синдикати, тобто добровільне об'єднання декількох трестів з метою збуту продукції, покупку сировини, кредитування, регулювання торгових операцій. Особливу увагу приділяли відновленню металургії та добутку вугілля. розпочалося будівництво великих об'єктів. У машинобудуванні інтенсивніше, ніж в інших промислових галузях, відбувалася концентрація виробництва. Досить швидко відроджувався транспорт і налагоджувалася його робота. У1922-1924 pp. була проведена грошова реформа, суть якої полягала в тому, що на основі закону від 11 жовтня 1922 року були випущені десятикарбованцеві банкноти - червонці. Один червонець прирівнювався до 7,7 грам чистого золота, або 10 карбованців золотом дореволюційного карбування. Червонці випускались не для покриття бюджетного дефіциту, а для забезпечення потреб нормального господарського обігу Була проведена податкова реформа, мета якої була забезпечити надходження коштів до державного та місцевих бюджетів. НЕП був першим досвідом управління економікою на основі взаємодії планових і ринкових начал. Вироблені тоді теоретичні положення мають виключно важливе значення для економічної науки і господарської практики в сучасних умовах: про взаємодію плану і ринку, концентрацію, про формування ринкових відносин і встановлення планової системи, ринкові відносини та їх державне регулювання, зв'язок планової роботи з аналізом ринку і народного господарства в цілому.
60.Розвиток господарства в У.в 1928-1941
Реформування економіки в умовах НЕП приводило не тільки до позитивних наслідків, а й до появи кризових явищ (товарний голод, інфляція, фінансова криза, нестача капіталів для реконструкції промисловості та інші). Безпосереднім приводом до демонтажу НЕПу стала хлібозаготівельна криза 1927-1928 pp. У січні 1928 р. почали застосовувати адміністративний тиск на тих селян, які не бажали продавати "надлишки" зерна державі за низькими закупівельними цінами. У відносинах із селом держава замість закупівель на ринку в кінці 1927 р. почала застосовувати конфіскаційний принцип хлібозаготівель. У 1927 році для промислових підприємств було встановлено директивні плани. Трестівський госпрозрахунок, що охоплював, головним чином, сферу управління виробництвом, заміняли госпрозрахунком підприємств. В роки першої п'ятирічки трести взагалі припинили своє існування. Промисловість України перейшла у підпорядкування загальносоюзних наркоматів. Була проведена податкова реформа: податок з обороту й відрахування з прибутку. Але оскільки підприємства функціонували на основі обов'язкових планових завдань, то податки тільки забезпечували надходження до державного бюджету країни. Протягом 1930-1932 pp. кредит було замінено централізованим фінансуванням. Усі операції з короткострокового кредиту перейшли до Держбанку. Курс на індустріалізацію України. У 1927 р. економісти почали розробку першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства (1928-1932 pp.). Він передбачив розвиток всіх регіонів країни і максимальне використання всіх ресурсів з метою індустріалізації економіки. Керівництво країни взяло курс на прискорення темпів індустріалізації та колективізації сільського господарства, щоб створити матеріально-технічну базу соціалізму. Для проведення індустріалізації потрібні були великі кошти. Не маючи змоги отримати іноземні позики, радянська влада повинна була шукати внутрішні капіталонагромадження, вони були такі:-перерозподіл грошових коштів і сільського господарства, легкої, харчової промисловості в тяжку;-податки з населення;-внутрішні позики;-збільшення продажу горілки;-експорт хліба, нафти, лісу, тканини та ін.;-жорсткий режим економіки;-експлуатація селян і робочого класу, використання праці ув'язнених. Якщо в першій п'ятирічці Україна отримала понад 20% капіталовкладень, то в другій (1933-1937 pp.) і в довоєнні роки 3-ї п'ятирічки (1938-1941 pp.) вони були скорочені. У другій п'ятирічці в Україні було збудовано 1000 заводів з 4500, а у третій - 600 з 3000 заводів. У результаті індустріалізації Україна стала індустріальною країною. У 1940 р. промисловий потенціал України в 7 разів перевищував рівень 1913 р. Однак форсована індустріалізація стимулювала появу негативних тенденцій в економіці: домінуюче становище виробництва; побудова й реконструкція підприємств-монополістів; незавершене будівництво багатьох об'єктів через нестачу сировини, палива, обладнання, робочої сили; нерівномірне формування промислового потенціалу України; централізація економіки. Таким чином, у кінці 1930 р. в СРСР утворилась специфічна соціально-економічна система, яку найчастіше називають "державним соціалізмом", її характерними рисами були повне одержавлення виробництва й ліквідація приватної власності. У 1939-1940 pp. землі Західної України, Північної Буковини і трьох повітів Бессарабії відійшли до Радянського Союзу. На цій території створювались органи народовладдя. Соціально-економічні перетворення: запровадження безоплатного медичного обслуговування, націоналізація фабрик і заводів, відкриття шкіл українською мовою, безоплатна передача малоімущим житла. Найпопулярнішим заходом радянської влади стала експропріація польських землевласників і передача їх земель у руки безземельних або малоземельних селян. У 1940 р. утворюються перші колгоспи. Разом з тим утвердження радянської системи здійснювалось адміністративно-командним методом, відбувався процес уніфікації державного ладу, управління економікою, соціально-політичною і культурною сферами.
61.Індустріалізація. її соціально-економічні наслідки (1928-1941).
Упродовж 60-80-х рокiв в Схiднiй Українi завершився промисловий переворот. Найхарактернiшою ознакою цього було повсюдне застосування у виро6ництві парових двигунiв, систем машин, механiзмiв та верстатiв. З цього часу активнiше застосовуються у виробництвi досягнення науки i технiки. Значний поштовх одержали галузi промисловостi, пов’язанi з сiльським господарством. У цершу чергу це стосувалося цукрової промисловоетi. Виро6ництво цукру да заводах зросло в 14 разiв i становило 84% виробництва всiеї Росiйськоi iмперiї. В останнi десятирiччя ХIХ ст. у Катеринославськiй та Херсонськiй губернiях виникли 17 великих металургiйних заводiв, 9 а них належали iноземним пiдприємцям. В Українi створено 22 iноземнi акцiонернi компанiї. У 1900 р. переважно iноземцям належали 65 пiдприемств сiльськогосподарського машинобудування. Значним досягненням у процесi iндустрiалiзацiї України стало будiвництво Харкiвеького та Луганського паровозобудiвних заводiв, на яких було збудовано до 1900 р. 233 паровози. Процес монополiзації став особливо активним на початку ХХ ст. Переломним моментом стала економiчна криза 1900—1903 рр., внаслiдок якої збанкрутiли сотнi дрiбних i слабких пiдприсмств, натомiсть виник ряд великих монополiстичних об’ еднань. Ставши на шлях iндустрiалiзацiї, Україна зробила значний поступ уперед у своему розвитку. Вона перетворилася в один з найрозвинутiших у промисловому вiдношеннi районiв iмперї. Тут склалися такi великi промисловi центри загальноiмперського значення, як Донецький вугiльно-металургiйний, Криворiзький залiзорудний i Нiкопольський марганцевий басейни та Пiвденно-Захiдний цукровобуряковий район. Однак докорiнних змiн в економiцi не вiдбулося. У зв’язку з початком першої свiтової вiйни iндустрiалiзацiя в Українi так i залишилася незавершеною. У кiнці ХIХ ст. Україна давала 70% усiєї продукцiї добувної промисловостi тоді як в переробнiй її частка становила лишё 15%. Фактично однобічний, колонiальний характер мав i товарообмін. Бо iмперська плiтика цiноутворення створювала ситуацію, коли вартiсть готових Росiйських товарiв була надзвичайно високою, в той час як цiни на Українську сировину залишалися низькими. Отже, незважаючи на надзвичайно високі темпи iндустрiалiзації в Українi, завершити її до початку першої свiтової вiйни не вдалося. У кiнцi ХIХ — на початку ХХ ст. в економiчному життi Захiдної України вiдбуваються суттєвi зрушення. Прискореними темпами почала розвиватися лісопильна та деревообробна галузi промисловостi, де активно відбувалися процеси концентрації. Акцiонування та монополiзацiя стали характерними й для iнших галузей промисловостi. Однак переважна бiльшiсть пiдприемств залишалися дрiбними. У цілому промисловість західноукраїнських земель розвивалась повільно. Галузева структура залишалась однобокою, в напрямку видобутку і первинною переробки сировини і мала колоніальний характер.
62.Колективізація сільського господарства України. Голодомор. Соціально-економічні наслідки колективізації.
Колективiзацiя сiльського господарства служила одним із джерел iндустрiалiзації. Разом з тим, вона забезлечувала контроль та формування тоталiтарної системи. Переходу до колективiаацii сприяла криза хлiбозаготiвель 1927—1928рр. За умов зростання ринкової цiни на хлiб селянство вiдмовлялось продавати державi хлiб за нижчими цiнами. У сiчнi 1928 р. Полiтбюро ДК ВКП(б) прийняло piшения про примусове вилучення у селянства зернових надлишкiв та необхiднiсть форсованої колективiзацiї сiльського господарства. Суцiльна колективiзацiя почала адiйснюватись вже у 1929 р., названому "роком великого перелому”, колективiзацiю мали завершити восени 1931 р, або навеснi 1932 р. Початок колективiзацї показав, що селяни не бажають вiдмовлятися вiд своєї власностi i передавати її у колгоспи. Адже усуспiльнювали не тiльки засоби виробництва, а й продуктивну худобу, птицю, реманент. Досягти цього вдавалося лише шляхом грубого насильства. Селяни вiдповiли антиколгоспними, антирадянськими виступами локального характеру, якi жорстоко придушувалися. Поставлене у безвихiдь селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. у 1928—1932 рр. в Українi було винищено майже половину поголiв’я худоби, на вiдновлення якого потрiбнi були десятилiття. Події набували загрозливих масштабiв. Потім розпочався активний наступ проти заможних селян. Спочатку цей наступ здiйснювався шляхом адмiнiстративного тиску – встановлювався високий податок, заборонялася оренда землi тощо. З грудня 1929 р. влада перейшла до полiтики вiдкритого терору проти заможних селян - "розкулачення". Потрапляли не лише заможнi господарства, а й тi, що не хотiли йти в колгоспи. У 1931 p. peпресії продовжувались. Найжорстокiшим злочином сталiнського режиму проти українського народу був органiзований ним Голодомор1932—1933 рр. Це була спланована акцiя комунiстичного режиму проти українського селянства, яка повинна була лiквiдувати базу української нацiї. Існують думка та ніби-то доводи того, що харчiв не бракувало. Проте держава сиетематично конфiсковувала бiльшу їх частину. Iгноруючи заклики i попepeдження українських предетавникiв влади, Сталiн пiдняв план заготiвлi зерна у 1932 р. на 44 %. Це рiшення i та жорстокiсть, з якою виконувалися його накази, прирекли мiльйони людей на смерть вiд голоду, який неможливо назвати iнакше, як штучний. Найстрашнішої сили голодомор набув на початку 1933 р. Мали мiсце чиеленнi випадки канiбалiзму. Але конфiскацiї збiжжя продовжувалися, незважаючи на те, що з голоду вимирали цiлi села. За вказiвкою Молотова, коли хлiба не було, забирали cyxapi, картоплю, сало, солiння, тобто всi запаси. Намагаючись врятуватися, тисячi селян йшли до мiста, де весною скасували хлiбнi картки i можна було купитиi хлiб. Однак сiльським жителям хлiб продавати забюронялося. Селянам не дозволялося також найматися самостiйно на роботу на промисловi пiдприемства. Загалом же, за пiдрахунками дослiдникiв, вiд голоду 1932—1933рр. в Українi загинуло вiд 5 до 9 млн чол.
63.Господарство України в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 pp.).
У червнi 1941 р. розпочалася Велика Вітчизняна вiйна. Господарство Україии з початку вiйни було переорiентовано на потреби оборони. Почалася масова евакуацiя на Схiд заводiв, робiтникiв та iнженерiв. Майже все обладнання з украiнських електростанцiй було вивезено i встановлено на нових станціях. Перед нiмецьким вторгненням зерно та iншi види продовольства форсованими темпами вивозились на державнi заготiвельнi пункти. Що неможливо було вивезти — спалювали, з наказу сталiнського керiвництва в Українi застосовувалась тактика “спаленої землi”. У Донбасi було затоплено yci шахти, знищено промисловi об’єкти Дніпрельстану, всi 54 домни, зруйновано залiзницi, телеграфнi лiнii тощо. Все це негативно позначилося на життевому рiвнi населення, яке залишилося на окупованiй нiмцями територii. Фашистський режим, який встановився на українських землях, поставив перед собою завдання пiдкорити та колонiзувати Україну, знищити її народ. Гiтлер планував переселення в Україiну в найближчi двадцять рокiв 20 млн нiмiців. Одна частина мiсцевого населения пiдлягала винищенню, iнша —зведенню до статусу рабiв, решта — виселенню до Азiї. Масовi страти вiдбувалися майже в кожному мiстi. Iншим засобом винищення мирного населення мав стати голодомор. Вже в груднi 1941 р. нiмецька адмiнiстрацiя вирішила збільшити обсяг продовольчого постачання Рейху з України шляхом зменшення числа надлишкових споживачiв – євреїв і населення украiнських мiст, таких як Київ, для яких навiть не встановлювалася норма рацiонованого пайка. В iншиx українських містах передбачалося рiзко скоротити цi норми. У результаті цих заходiв у великих мiстах склалася катастрофiчна ситуацiя з продовольством. Серед iнших заходiв окупацiйної влади була примусова мобiлiзацiя робочої сили з України. Зберегалася колгоспна, та існували значні труднощі з адмiнiстративним апаратом. Нiмцi визнали радянськi колгоспи й радгоспи найефективнiшим способом викачування з мiсцевого населення хлiба і продовольства. Пiд час вiйни нiмцi возили з України зерно, м’ясо, олiю, масло, цукор і навiть чорнозем. Промисловi пiдприемства, якi залишились неушкодженими, нiмецька адмiнiстраця оголосила власнiстю Нiмеччини i нещадно експлуатувала. Безпосередні збитки, завданi господарству республiки, становили 285 млрд крб.в цiнах 1940 р. (загальнi збйтии СРСР складали 679 млрд крб., з яких 255 млрд — Росiї). Проте, найстрашнiшими були людськi втрати, якi, за рiзними даними, в Українi становили вiд 7 до 15 млн чоловiк. 2,4млн мирних жителiв республiки було силомiць вивезено до Нiмеччини на примусовi роботи.
64.Відбудова і розвиток господарства України в післявоєнні роки (1945-1950 pp.).
Вiдбудова зруйнованого війною господарства вiдбувалася у надзвичайно складних умовах. За роки війни змiнилася структура економiки. З усього, що було евакуйовано пiд час вiйни з України, поверталася незначна частина.З а вивезене майно Україна не отримала ніякої компенсацiї. Натомiсть за нове обладнання яке поступало в Україну після війни, доводилось платити з власного бюджету. Вiдбудова промисловості здiйснювалася однобоко. Випереджаючими темпами розвивалися галузi важкої промисловості, хронiчно вiдставали харчова та легка промисловiсть. Внаслiдок вiйни та колективноi системи господарюваня сiльське господарство повністю деградувало. Хронiчно не вистачало технiки, реманенту, тяглової худоби, насiння, рабочих рук. Вироблена колгоспамк продукцiя державою не закуповувалася, а фактично вилучалася методом продрозкладки. Оплата працi сiльських виробникiв була символiчною. Село не забезпечувалося пенсiями. Катастрофу сiльського господарства України довершила жорстока посуха, ака знищила врожай у пiвденних областях республiки. Почався голод, який охопив мiльйони жителiв Україiни. Майже 800 тис. осiб загинуло. Голоду 1946—1947 рр. можна було уникнути. У краiнi були достатнi продовольчi резерви. Однак пшенищо вивозили за кордон. Було вiдбудоваио Днiпрогес, заводи “Азовсталь”, машинобудiвнi заводи Киева, Харкова, введено в дiю газопровід Дашава—Київ. На кiнець 1950 р. бiльше, нiж до вiйни, видобували залiзної руди, виробляли прокату чорних металiв, продукції машинобудування, електроенергii, цементу тощо. У груднi 1947 р. з метою скорочення грошовоi маси, випущеноi пiд час вiйни було здiйснено горшову реформу, яка ще бiльше погiршила становище простого населення. ЇЇ проводили конфiскацiйними методами. Старi гроші обмiнювалися на новi у спiввiдношенні 10:1. Пiсля голоду 1946—1947 рр. розпочалося повiльне пiднесення сільского господарства. Проте пiдхiд до розв’язання аграрних проблем залишався старим: форсування виробництва в умовах жорстокої централізації та регламентацiї колгоспного життя. З метою боротьби проти порушення Статуту. Введено грошовi та натуральнi податки, що призвели до знищення домашнiх тварин, вирубування садiв. У цiлому до початку 50-х рокiв сiльське господарство залишалося збитковкм. В бiльших мiстах краю почали будувати заводи-гiганти. В захiдних областях розширювалиюя старi виробництва: видобуток нафти, природного газу. Швидкими темпами зростало число промислових робiтникiв. У 1948—1949 рр. сталiнський режим здiйснив колективiзацiю сiльського господарства: посилення податкового тиску на заможних селян, примус, депортацiя непокiрних до Сибiру, Середньої Азiї. Отже, у вiдбудовi народного господарства України були певнi успiхи, однак довоєнного рiвня в провiдних галузях промисловостi не було досягнуто, темпи розвитку сiльськогосподарського виробництва вiдставали вiд темпiв розвитку промисловостi, не задовольняли потреб населення у предметах споживання.
65.Розвиток економіки України в 50-60 pp. XX ст.
У 50х - першiй половині 60х рокiв основні напрямки економічноi політики в Украiнi залишалися практично незмінними. Однак пiсля смерті Сталiна було зроблено спроби переглянути деякi аспекти економічної політики, не зачіпаючи при цьому основ тоталитарного суспільства. Насамперед було Розпочато реорганізацію управлiння промисловістю. На думку Хрущова, першого секретаря ЦК КПРС і головного реформатора, надцентралізованi галузеві міністерства були неспроможними забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Щоб зменшити розтратнiсть централізованого виробництва, уже з 1953 р.почалося скорочення кількості всесоюзних міністерств і передача частини екокомічної влади республiканському керiвництву. Якщо у 1950 р. в Українi 65% всього виробництва було пiдпорядковано центру, то у 1956 р. ця частка зменшилась аж до 24%. Решту 76% контролювали республiканські мiнiстерства. У 1957 р Хрущов замість старої міністерсько вертикальноi системи ввiв нову територіально-горизонтальну систему управлнiння, засновану на радах народного господарства (раднаргоспи). Новоутворенi органи здiйснювали улравління господарством в окремих економічно-адміністративних районах. Уряд вважав, що реформа допоможе рацiональніше виконистовувати ресурси подолати галузеву роз‘єднаність і вiдомчі бар’єри.Органiзація раднаргоспiв мала певний ефект. Було закрито сотні дрiбних підприємств, якi дублювали одне одного. Вивільнені виробничі площі задіяні для виробництва нових видів продукції. Проте кардинальних змін у розвитку економіки не вiдбулося. Реформи М. Хрущова носили половинчастий характер. По-старому Москва ставила виробничi завдання, встановлювала цiни на основнi види товарiв, забирала значнi суми прибуткiв. I найголовнiше — держбанк СРСР, який регулював господарську дiяльнiсть пiдприемств, не став ближче до України. Поставивши у 1957 р. перед країною завдання за 20 рокiв догнати i перегнати CШA, він старанно вираховував, скiльки тон залiза має виробити Радянський Союз на душу населення, щоб реалiзувати задумане. Iронiя полягала в тому, що США, як й iншi промислово розвинутi країни, у той самий час розвивали новi технології, якi не потребували такої кiлькості металу. Хрущов зайнявся реформуванням сiльського господарства. Були пiдвищенi закупiвельнi цiни на сiльгосппродукцiю, збiльшено асигнування аграрного сектору, змiцнена його матерiально-технiчна база тощо. Колгоспам i радгоспам було наказано збiльшити посiви кукурудзи, гороху та деяких iнших культур, що повинно було пiдняти рiвень кормової бази тваринництва. У цiлому добру iдею в умовах радянськоi дiйсностi, безвiдповiдальностi i загальної безгосподарностi було повнiстю дискредитовано. Кукурудзу почали сiяти на пшеничних полях. Що привело до значних збитків всого господарства країни. Волюнтаристським методом Вирiшував М. Хрущов проблеми забезпечення людей продуктами харчування. У 1965 р. до влади в СРСР прийшло нове партiйно-державне керiвництво, очолене Л. Брежневим. Свою дiяльнiсть воно також розпочало з економiчної реформи, яка часто ототожнюсться з iменем тогочасного Голови Ради Мiнiстрiв СРСР О. Косигiна. Цією реформою передбачалось: скоротити планові показники для пiдприемств, створити на пiдприемствах фонди матерiального стимулювання; фiнансувати промислове будівництво шляхом кредитування, а не дотацiй; лiквiдувати раднаргоспи і вiдновити галузеву систему управлiння; підвищити закупiвельнi цiни на сiльськогосподарську продукцію; перерозподiлити долю нацiонального прибутку на користь аграрного сектору. Першi кроки реформи принесли позитивнi результати, але це тривало не довго. Причини невдачi економiчних реформ 50—60-х рокiв лежать в основi тоталiтарно керованоi економiки, якою й була економiка радянська. Економiчне реформування не могло принести ycпixy без полiтичних змін, демократизації і без реального суверенiтету республiк.
66.Господарські реформи 1957 р. та 1965 p., їх суть та соціально-економічні наслідки.
У 1957 р Хрущов замість старої міністерсько вертикальноi системи ввiв нову територіально-горизонтальну систему управлнiння, засновану на радах народного господарства (раднаргоспи). Новоутворенi органи здiйснювали улравління господарством в окремих економічно-адміністративних районах. Уряд вважав, що реформа допоможе рацiональніше виконистовувати ресурси подолати галузеву роз‘єднаність і вiдомчі бар’єри.Органiзація раднаргоспiв мала певний ефект. Було закрито сотні дрiбних підприємств, якi дублювали одне одного. Вивільнені виробничі площі задіяні для виробництва нових видів продукції. Проте кардинальних змін у розвитку економіки не вiдбулося. Реформи М. Хрущова носили половинчастий характер. По-старому Москва ставила виробничi завдання, встановлювала цiни на основнi види товарiв, забирала значнi суми прибуткiв. I найголовнiше — держбанк СРСР, який регулював господарську дiяльнiсть пiдприемств, не став ближче до Україiни.
Поставивши у 1957 р. перед країною завдання за 20 рокiв догнати i перегнати CШA, він старанно вираховував, скiльки тон залiза має виробити Радянський Союз на душу населення, щоб реалiзувати задумане. Iронiя полягала в тому, що США, як й iншi промислово розвинутi країни, у той самий час розвивали новi технології, якi не потребували такої кiлькості металу. Хрущов зайнявся реформуванням сiльського господарства. Були пiдвищенi закупiвельнi цiни на сiльгосппродукцiю, збiльшено асигнування аграрного сектору, змiцнена його матерiально-технiчна база тощо. Колгоспам i радгоспам було наказано збiльшити посiви кукурудзи, гороху та деяких iнших культур, що повинно було пiдняти рiвень кормової бази тваринництва. У цiлому добру iдею в умовах радянськоi дiйсностi, безвiдповiдальностi i загальної безгосподарностi було повнiстю дискредитовано. Кукурудзу почали сiяти на пшеничних полях. Що привело до значних збитків всого господарства країни. Волюнтаристським методом Вирiшував М. Хрущов проблеми забезпечення людей продуктами харчування. У 1965 р. до влади в СРСР прийшло нове партiйно-державне керiвництво, очолене Л. Брежневим. Свою дiяльнiсть воно також роэпочало з економiчної реформи, яка часто ототожнюсться з iменем тогочасного Голови Ради Мiнiстрiв СРСР О. Косигiна. Цією реформою передбачалось: скоротити планові показники для пiдприемств, створити на пiдприемствах фонди матерiального стимулювання; фiнансувати промислове будівництво шляхом кредитування, а не дотацiй; лiквiдувати раднаргоспи і вiдновити галузеву систему управлiння; підвищити закупiвельнi цiни на сiльськогосподарську продукцію; перерозподiлити долю нацiонального прибутку на користь аграрного сектору. Першi кроки реформи принесли позитивнi результати, але це тривало недовго. Причини невдачi економiчних реформ 50—60-х рокiв лежать в основi тоталiтарно керованоi економiки, якою й була економiка радянська. Економiчне реформування не могло принести ycпixy без полiтичних змін, демократизації і без реального суверенiтету республiк.
67.Розвиток економіки України в 70-80 pp. XX ст.
На середину 70-х рокiв радянська економiка повністю втратила притаманний для 50—60-х рокiв динамiзм, розвиваючись суто екстенсивними методами. Україна була перетворена на iнтегральну частину «загальносоюзного народногосподарського комплексу», тут розміщувалися виробництва з незавершеним циклом, у т. ч високотехнологiчні. Традицiйно розвинутi iндустрiальнi галузі (видобуток вугiлля i металевих руд, важке машинобудування, виробництво металiв) швидко занепадали через брак нових технологій, ставали нерентабельними, якiсть iхньої продукцiї неухильно знижувалася. Серйозною вадою економічної полiтики центру, яка негативно позначилася на Українi, стала також орiєнтацiя на так званi валовi показники виробленої продукцiї, що призводило до суттєвого зниження якостi. Нарештi, саме в центрi ухвалювали рiшення щодо розмiщення пiдприемств атомноi енергетики на територiї республiки, в результатi яких проводилась злочинна полiтика будівництва реакторiв у густозаселених i мало пристосованих до цього мiсцевостях. В Українi, на яку припадало лише 2,6% території Радянського Союзу, було побудовано близько 40% атомних енергоблокiв СРСР. Причому значна частина з них працювали не на Україну, а виробляли енергiю для европейських країн РЕВ. Основою радянської економiки, як i раніше, були паливноенергетичний i вiйськово-промисловий комплекси. Скута ланцюгами командно-адмiнiстративної системи економiка поступово втрачала чутливiсть до НТР. Розвиток промисловостi вiдбувався шляхом надмiрних витрат, нарощування паливно-енергетичної та хiмiчної бази. Не вистачало товарiв широкого вжитку. Промисловi плани Радянського Союзу й України не виконувалися. На виробництво одиницi нацiонального доходу в СРСР витрачалося в 2 рази бiльше сировини i матерiалiв, нiж у розвинёних країнах. Аналогiчною була ситуацiя в аграрному секторi. Запроваджувалися масштабнi програми механізації та хімізації сільського господарства, колосальна увага придiлялася мелiорації. Протягом десятилiття у галузь було вкладено 27% ycix капiталовкладень в українську економiку. Однак усе це давало мiзерний, а часом протилежний результат. Механiзацiя перетворилася у постачання колгоспам i радгоспам низькоякiсної технiки, хiмiзацiя вироджувалась у забруднення земель i сiльськогосподарськоi продукції хiмiкатами, а меліорація приводила до розорення родючих земель i порушення екологiчного балансу. Загалом складалась абсурдна ситуація калiталовкладення зростали, а вiддача вiд них зменшувалася. Певний час радянському керiвництву вдавалося послаблювати негативнi наслiдки економiчної політики форсованим постачанням на свiтовий ринок енергоносіїв — нафти i газу. Але переорiентацiя iндустрiально розвинутих краiїн на енергозберiгаючi технологiї на початку 80-х рокiв призвела до зниження попиту на нафту, що значно зменшило валютнi надходження в СРСР. Вiдповiдно до цього змiнювався і добробут народу. Якщо наприкiнцi 60-х — початку 70-х рокiв спостерiгалося певне зростання життєвого рiвня людей, то в подальшому цей процес уповiльнився. Кiлькiсть грошей на руках громадян збiльшувалася, однак витрачати їх було дедалi важче через постiйнi дефiцити тих чи iнших товарiв широкого попиту, якi до того ж здебiльшого мали низьку якiсть. Отже, наприкiнцi 70-х — початку 80-х рокiв економіка України, як i всього Радянського Союзу, входила в смугу тотальної кризи. Вона була неефективною, неконкурентоздатною, а бiльшiсть спроб оживити її мали суто адмiнiстративний чи навiть iдеологічно декларативний характер. Основними причинами такого становища була низька ефективнiсть економiчнoї системи, в основi якоi лежала загальнодержавна власність на засоби виробництва, надзвичайно централізована, планова економiка, з якої вилучено ринковi сили. Централiзована планова економiка створила величезну бюрократiю, яка увiчнювала неефективнiсть виробництва. фактично, неможливо було взагалi спланувати економiку такої великої держави як СРСР.
68.Розвиток економіки незалежної України.
24 серпня 1991 Року Верховна Рада проголосила Акт незалежностi України. Л.Кравчук – перший президент України. У березнi 1992 р. Верховна Рада України затвердила «Основи національної економiчної політики». У документi передбачалася структурна перебудова господарства України. Велике значення надавалося конверсiї оборонної промисловості, перерозподiлу матеріальних і трудових ресурсiв на користь тих виробництв, якi забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося переорiентувати машинобудування на задоволення потреб агропромислового сектору, легкої та харчової промисловості. Вводився закон «Про приватизацiю майна державних підприємств». Почалося створення малих та спiльних підприємств. Почали створюватися фермерськi господарства. Разом з тим економiчнi перетворення йшли надзвичайно повiльно. В умовах вiдсутності цiлiсноi концепцii переходу від тоталiтарного до демократичного суспільства багато прийнятих в Украiнi законiв виявилися вiдiрваними від життя і належним чином не спрацювали. Серед украiнськоi полiтичноi верхiвки переважали настрої на користь якомога повiльнішого просування в реформах. Небезпека такого підходу виявилася не відразу, а в результатi — і радикальнi змiни почалися значно пізніше. Україна залишилась з дуже обмеженими енергетичними ресурсами. Функцiонування її господарства залежало вiд поставок російських нафти і газу. Державi довелося платити за цi поставки згідно з новими цiнами. Розрив всесоюзних економiчних зв’язків поглибив кризу у промисловому виробництві. Адже промисловiсть України виробляла не бiльше 20% кiнцевого продукту. Основна частина являла собою напiвфабрикати або комплектуючi вироби. Зберiгалась вертикальна система управлiння господарством, систему держзамовлення, централiзований розподiл найважливiших ресурсiв. У промисловості та сільському господарствi продовжував домiнувати державний сектор. 13 жовтня 1992 р Верховна Рада Украiни затвердила нового премєр міністра Л.Кучму. У листопадi новий уряд прийняв принципове рiшення про вихiд з рубльової зони. В країнi була введена власна тимчасова нацiональна валюта — карбованець. В своїй полiтицi Л. Кучма наголошував на вiдновленнi порядку й адмiнiстративної системи управлiння економiкою. Iнфляцiя до осені досягла рiвня 70% в мiсяць. Намагання уряду Кучми стабiлiзувати становище шляхом вiдновлення командно-адмiнiстративної системи улравлiння державними пiдприемствами, введення директивних цiн, обмеження доходiв віддалило Україну вiд цивiлiзованої економiки. 21 вересня 1993 р. Верховна Рада вдовольнила прохання Кучми i звiльнила його вiд обов’язкiв прем’ер-мiнiстра. Уряд очолив сам Президент, а обов’язки прем’ер-мiнiстра виконував Ю.Звягiльський. Тактика нового Кабiнету Мiнiстрiв полягала у посиленнi регуляцiй податкiв. Влiтку 1994 р. новим президентом України було обрано Л.Кучму. У Жовтнi 1994 р. новообраний Президент проголосив стратегiю економiчних перетворень яка передбачала звiльнення цiн, обмеження дефiциту державного бюджету, впровадження вiльної внутрiшньої i зовнішньої торгiвлi, введення суворої монетарної полiтики, масову приватизацiю великих пiдприємств i проведення земельної реформи. У перші 2-3 роки намiтилися певнi позитивнi зрушення. Почалась реальна приватизація. Було досягнуто в 1996 р. фiнансової стабілізації. У вереснi 1996 р. була проведена грошова реформа (заміна купоно-карбованця на гривню). Згаданi заходи дали позитивнi результати. Насамперед це знайшло вiдображення в зменшеннi темпiв падiння ВВП. Однак, не дивлячись на деяку стабiлiзацiю, що намiтилася на 1997 p. у рядi галузей, економiчну кризу подолати не вдалося. Почалася бартеризація економіки. Криза iстотно вплинула на інвестиційну сферу, що проявляеться в падiннi норм прибутків, зниженнi національного доходу. Негативним фактором був величезний зовнiшній борг. У цей час підвищувались темпи зростання сектору тіньової економіки, що було визвано неоптимальною системою оподаткування. Значне покращення соціально-економічного стану України відбувалося з 2000 року.
69. Незалежна Україна і Європейський Союз: проблеми інтеграції.
Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України, тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та її інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини. Україна заявила про Європейський вибір відразу після того, як стала незалежною. Основною проблемою зовнішньоекономічної інтеграції є те, що за 19 років незалежності Україною були зроблені перші, здавалося б успішні кроки в напрямку євроінтеграції, але вже в 2004 році стало зрозуміло, що інтеграційний процес не буде таким простим і передбачуваним, яким він до цього представлявся ряду українських політиків. З огляду на це, предметом серйозного дослідження мають стати інтереси країн, що є членами ЄС, та України, усвідомлені та неусвідомлені перешкоди на шляху до інтеграції. На даному етапі розвитку міжнародних економічних відносин для українських вчених є досить актуальна тема інтеграції, яка всебічно висвітлюється в усіх періодичних виданнях. Незважаючи на численні економічні та політичні проблеми, які підсилені економічною кризою держави, Україна все ж таки намагається втілити в життя власну зовнішньоекономічну стратегію, основою якої є європейський вибір, перспективна мета входження до ЄС, а також розвиток двосторонніх економічних відносин із Францією, Італією, Німеччиною. Зовнішньоекономічна стратегія України на найближчу перспективу визначена «Концептуальними основами стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки. Європейський вибір». Виконання цих стратегічних умов дасть можливість стати повноправним членом ЄС. Залишаючись за межами Європейського Союзу, Україна успішно асоціюється з процесом здійснення спільної європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Наша держава бере участь у Поліцейських місіях ЄС в Боснії та Герцеговині та Республіці Македонія. Україна активно взаємодіє з ЄС у сфері боротьби з нелегальною міграцією та організаційною злочинністю. Але головними невирішеними проблемами залишаються: 1.Обмеженість надійного джерела та потенціалу розвитку експортних можливостей - стійкого платоспроможного внутрішнього ринку; 2.Слабкі позиції України у сфері високих технологій, низький рівень розвитку НТП; 3.Недостатній рівень розвитку сучасної інфраструктури, особливо інформаційної і транспортної, та видів діяльності, що підтримують присутність українських виробників на міжнародних ринках; 4.Невисокий рівень конкурентоспроможності вітчизняних виробників, їх товарів і послуг та економіки країни в цілому; 5.Відсутність масштабних інвестицій в економіку України з боку провідних європейських ТНК, що унеможливлює входження українських виробників до їх міжнародних розподільчих систем; 6.Складнощі створення й удосконалення фондового ринку; 7.Недостатня готовність інституційної структури в Україні, брак кваліфікованих кадрів, ресурсної бази для виконання відповідних заходів. Основою успішності євроінтеграційних зусиль може стати не квапливість, а виваженість, не прагнення до формального результату, а врахування всієї сукупності реальних обставин і тенденцій. Зрештою, саме така політика відповідає справжнім європейським традиціям. Проте рано чи пізно ми інтегруємось до світових економічних систем. Звичайно, це потребуватиме нелегкої праці усіх без винятку громадян нашої держави.