Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 9. Сукупні витрати і ВВП
Мета заняття: ознайомити з витратними моделями економічної рівноваги, вивчити можливості їх практичного застосування.
План
1. Витратні моделі економічної рівноваги.
2. Сутність простого мультиплікатора витрат. Математична інтерпретація мультиплікатора витрат.
Література:1,4,12-16,42,60,72,73,122,126,138,144.
1. Витратні моделі економічної рівноваги
Зрівноваження ВВП в економіці відбувається на основі двох основних механізмів-методів-моделей («витрати-випуск» та «вилучення-ін’єкції»).
Перед розглядом двох основних моделей макроекономічної рівноваги, зробимо деякі припущення:
1) об’єктом макроаналізу є лише приватний сектор економіки (домогосподарства та фірми);
2) предметом аналізу є рівноважний реальний ВВП (AD=AS);
3) ціни, процентна ставка та очікувана норма чистого прибутку є незмінними.
Модель «витрати-випуск» – кейнсіанська модель визначення рівноважного рівня ВВП на основі рівняння:
СуВ = ВВП, (1)
де: СуВ – заплановані сукупні витрати.
На основі моделі можна зробити наступний висновок: рівень ВВП буде рівноважним тільки тоді, коли заплановані сукупні витрати спрямуються на закупівлю всієї продукції, виробленої в поточному періоді.
Для глибшого розуміння цього висновку слід розглянути наступні дефініції:
1. Сукупні витрати в закритій моделі економіки - це витрати, здійснювані сектором домогосподарств (СВ) та фірм (ВІ).
2. Заплановані сукупні витрати (СуВ) є грошовим еквівалентом сукупного попиту. Вони дорівнюють сумі витрат, які планують здійснити домогосподарства та фірми на купівлю вітчизняних товарів і послуг. Слід відмітити, що сукупний попит формується тільки після того, як фірми і домогосподарства отримали доходи на які вони можуть і хочуть придбати товари і послуги.
3. Фактичні сукупні витрати (СуВф) є грошовим еквівалентом сукупного споживання і не завжди можуть співпадати із запланованими, СуВф=СуВ±ВІн. Тут слід відмітити, що фірми і домогосподарства на отримані доходи фактично купують товари і послуги.
4. Заплановані інвестиції (ВІз) – інвестиції, що їх підприємства планують вкладати у виробництво.
5. Незаплановані інвестиції (ВІн)– інвестиції, які підприємства змушені здійснювати в товарні запаси в разі виникнення нерівноважної ситуації – коли СуВф<або> СуВ.
6. Фактичні інвестиції (ВІф) = ВІз+ВІн.
7. Товарні запаси – це товари, які знаходяться на підприємстві або замовлені і знаходяться в дорозі. Розрізняють такі види товарних запасів:
- неліквідні запаси – товари, які тривалий час не продаються і знаходяться на складах;
- сезонні запаси – товари, залишок яких утворюється завдяки сезонному характеру виробництва чи споживання;
- перехідні запаси – залишки товарів на кінець звітного періоду, які забезпечують безперервність товарних поставок підприємства;
- виробничі запаси – товари, призначені для виробничого споживання та безперервності виробничого процесу;
- резервні запаси – постійно підтримуваний залишок товарів на випадок непередбачуваних обставин (збій постачань, коливання попиту);
- підготовлені запаси – товари, які відібрані клієнтам і знаходяться на складах, готові для відвантаження;
- запаси на «борту» - товари, які завантажені на транспортні засоби для їх відправки клієнтам;
- запаси в дорозі – товари, які на даний момент часу знаходяться в процесі транспортування від виробника до замовника.
Отже, незаплановане збільшення товарних запасів відбувається у випадку недоспоживання (або перевиробництва) ВВП, і у випадку недовиробництва, коли на закупку ВВП спрямовується більша сума доходів, порівняно із їх величиною, отриманою від реалізації поточного ВВП – навпаки.
Графічну модель «витрати-випуск» іноді називають «кейнсіанський хрест» (рис. 1).
Рис. 1. Рівноважний ВВП в моделі «витрати - випуск»
На рис. 1 бісектриса показує всі точки, за яких фактичні і заплановані сукупні витрати збігаються і забезпечується рівноважний ВВП. Лінія СуВф - це лінія фактичних сукупних витрат, які можуть дорівнювати запланованим сукупним витратам, або відхилятися від них в більший чи менший бік.
У точці Т1 – ситуація загальноекономічної рівноваги, коли вся сума доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, спрямовується на його закупівлю, тобто СуВ1=ВВП1. Зазначений варіант відповідає закону Сея, згідно з яким виробництво створює адекватний за величиною попит.
У точці Т2 – ситуація загальноекономічної нерівноваги, викликана перевиробництвом, коли не вся сума доходу, отриманого від реалізації ВВП у поточному періоді, пішла на його закупівлю, тобто СуВ2 < ВВП2. Зазначений варіант відповідає кейнсіанському «психологічному закону» про схильність населення до заощаджень. У цій ситуації для відновлення загальноекономічної рівноваги (перехід від Т2 до Т1) підприємства вимушені здійснити збільшення незапланованих інвестицій у товарні запаси, завдяки чому у них з’явиться можливість зменшити обсяги виробництва до рівня сукупного попиту.
У точці Т3 – ситуація загальноекономічної нерівноваги, викликана недовиробництвом, коли на закупівлю ВВП було витрачено більшу суму доходу, ніж його реальне вартісне значення, тобто СуВ3 > ВВП. У цій ситуації для відновлення загальноекономічної рівноваги між ВВП і запланованими сукупними видатками (перехід від Т3 до Т1) підприємства вимушені здійснити зменшення незапланованих інвестицій у товарні запаси, завдяки чому у них з’явиться можливість збільшити обсяги виробництва до рівня сукупного попиту.
Як видно з рис.1, незаплановані інвестиції виконують в економіці балансуючу роль. Якщо величина сукупних витрат недостатня порівняно з ВВП, то відбувається незаплановане збільшення інвестицій у товарні запаси; якщо сукупні витрати перевищують ВВП, то відбувається незаплановане зменшення інвестицій у товарні запаси. Це дає підстави модифікувати рівняння 1:
СуВ ± ВІн =СуВф= ВВП, (2)
де: ВІн – незаплановані інвестиції: (+) – збільшення, (–) – зменшення.
Із формули 2 випливає: незалежно від того, перебуває економіка в стані рівноваги чи ні, фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП. Це врівноваження досягається за рахунок незапланованих інвестицій. Якщо сукупні витрати й ВВП тотожні, то незаплановані інвестиції дорівнюють нулю.
Модель «вилучення-ін’єкції» – кейнсіанська модель визначення рівноважного рівня ВВП (рис. 2) на основі рівняння:
З = ВІ, (3)
де: З – заощадження домогосподарств (вилучення), ВI – заплановані інвестиції фірм (ін’єкції).
На основі моделі можна зробити наступний висновок: рівень ВВП буде рівноважним тільки тоді, коли вилучення повністю компенсуватимуться ін’єкціями.
Для глибшого розуміння цього висновку слід розглянути наступні дефініції:
1. Вилучення – невитрачена частина доходу (заощадження, чисті податки, витрати на придбання імпорту).
2. Ін’єкції (вливання) - це такі форми витрат, які не йдуть на виробництво поточного ВВП, але спрямовуються на його закупівлю, зокрема вони здійснюються у формі державних закупівель, запланованих інвестицій фірм та експорту (закупівля сектором закордон вітчизняної продукції).
Рис. 2. Рівноважний ВВП в моделі «вилучення – ін’єкції»
На рис. 2 лінія запланованих (автономних) інвестицій (ВІзапл.) має вигляд горизонтальної лінії, оскільки інвестиційні плани підприємств не залежать від поточного доходу. Лінія заощаджень (З) має вигляд позитивної похилої лінії і відображає пряму залежність заощаджень від поточного доходу.
У точці З1 – ситуація загальноекономічної рівноваги, коли заощадження відповідають запланованим інвестиціям, про що свідчить перетин їхніх ліній. За цих умов підприємства інвестують стільки ж, скільки заощаджує приватний сектор економіки, тобто З = ВІзапл. Тому, аналогічно до моделі «витрати – випуск», СВ + ВІзапл. = ВВП.
У точці З2 - ситуація загальноекономічної нерівноваги, коли заощадження більші від запланованих інвестицій (З2 > ВІзапл.). Але рівновага відновиться завдяки незапланованому збільшенню інвестицій в товарні запаси (З2 = ВІзапл. + ВІнезапл.).
У точці З3 - ситуація загальноекономічної нерівноваги, коли заощадження менші від запланованих інвестицій (З3 < ВІзапл.). Але рівновага відновиться завдяки незапланованому зменшенню інвестицій у товарні запаси (З3 = ВІзапл. – ВІнезапл.).
Отже, незаплановані інвестиції є вирівнюючим елементом, за рахунок якого фактичні інвестиції завжди врівноважуються із заощадженнями. Такий висновок кореспондується із методом «витрати - випуск», згідно з яким фактичні сукупні витрати завжди врівноважуються з ВВП за рахунок незапланованих інвестицій.
Приклад застосування витратних моделей
Для наочного представлення умов для виникнення рівноважного ВВП наведемо такий числовий приклад, придатний для спрощеної економіки (приватного закритого типу, без сектору держави та сектору закордон). Нехай підприємства запланували виробити ВВП на суму 200 млрд. грн., автономне споживання (таке, що не залежить від доходів) дорівнює 50 млрд. грн., заплановані (автономні) інвестиції (такі, що не залежать від ВВП) - 30 млрд. грн., а гранична схильність до споживання (МРС) дорівнює 0,6 (рис. 3).
З врахуванням кейнсіанської функції споживання (С=Са+МРС∙Y), заплановані сукупні витрати будуть дорівнювати запланованому випуску (ВВП) і відповідно формуватимуть рівноважний ВВП:
СуВ = СВ + ВІ = (50 + 0,6∙200) + 30 = 200.
Тепер припустімо, що підприємства запланували виробити ВВП на суму 210 млрд. грн. В такому випадку, як показують розрахунки, покупці можуть запланувати на закупівлю товарів і послуг лише 206 млрд. грн. своїх платіжних ресурсів:
СуВ = (50 + 0,6∙210) + 30 = 206.
Отже, плани підприємств і плани покупців не співпали: підприємства виробили продукції на 4 млрд. грн. більше, ніж та її кількість, яка викуплена. Це примусить підприємства здійснити небажане збільшення товарних запасів, тобто понести вимушені витрати на суму 4 млрд. грн. По суті ці витрати спрямовані на те, щоб закупити у себе ж свою продукцію на суму 4 млрд. грн. Звідси стає зрозумілою відмінність фактичних сукупних витрат від їх запланованої величини.
Визначення рівноважного ВВП за методом «вилучення - ін’єкції» для нашого прикладу можна продемонструвати графічно (див. рис. 4).
В нашому прикладі заплановані (автономні) інвестиції є сталою величиною, яка не залежить від ВВП. На противагу їх заощадження змінюються, оскільки залежать від ВВП-доходу. Враховуючи кейнсіанську функцію заощадження (S=-S+MPS∙Y), а також той факт, що МPS=1-MPC, для рівноважного ВВП=200 млрд. грн. можна визначити обсяг заощаджень за формулою:
S= -50 + 0,4∙200 = 30.
Отже, заощадження дорівнюють 30 млрд. грн. Таку ж суму в нашому прикладі становлять і заплановані інвестиції. Це дає підстави стверджувати, що рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд. грн., оскільки лише за такого обсягу ВВП вилучення в формі заощаджень дорівнюють ін’єкціям в формі запланованих інвестицій. В усіх інших випадках рівновага між заощадженнями та запланованими інвестиціями порушується.
Наприклад, якщо ВВП дорівнює 210 млрд. грн., то заощадження складуть 34 млрд. грн.:
S= -50 + 0,4∙210 = 34.
Якщо ВВП дорівнює 190 млрд. грн., то заощадження складуть 26 млрд. грн.:
S= -50 + 0,4∙190 = 26.
Як видно з нашого прикладу, між моделями «вилучення-ін’єкції» та «витрати-випуск» простежується чіткий взаємозв’язок. Так, перевищення заощаджень над запланованими інвестиціями свідчить, що ВВП на таку ж суму перевищує заплановані сукупні витрати:
S-ВІ=ВВП-СуВ,
34-30=210-206.
І навпаки, якщо заощадження менше запланованих інвестицій, то це означає, що на таку ж суму ВВП менше запланованих сукупних витрат:
26-30=190-194.
Але якщо заощадження врівноважуються із запланованими інвестиціями, то ВВП дорівнює запланованим сукупним витратам:
30-30=200-200.
2. Сутність простого мультиплікатора витрат. Математична інтерпретація мультиплікатора витрат
Спираючись на методи визначення рівноважного ВВП, ми встановили, що його обсяг залежить від величини запланованих сукупних витрат. Чим більші заплановані сукупні витрати, тим більшим є рівноважний ВВП. Тепер настала черга дати відповідь на принципове питання - як змінюється обсяг рівноважного ВВП в разі зміни величини запланованих сукупних витрат?
Кейнс відповів би на це питання однозначно так: збільшення величини сукупних витрат на 1 грошову одиницю призводить до збільшення ВВП більше ніж на 1 грошову одиницю.
Отже, на основі наведеного йде мова про мультиплікативний (помножувальний) ефект від збільшення витрат, так званий мультиплікатор витрат.
В економічну теорію поняття мультиплікатора витрат вперше було введено англійським економістом, учнем Кейнса - Ричардом Фердінандом Каном у 1931 р. Ричард Кан помітив, що збільшення державних витрат на громадські роботи викликає примножене збільшення обсягу виробництва і підвищення рівня зайнятості. Згодом теорію мультиплікатора витрат розвинув Джон Мейнард Кейнс у своїй науковій праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.).
На відміну від класиків, а саме «закону Сея» (будь яка пропозиція породжує адекватний їй попит), Кейнс оголосив власну версію: «попит породжує пропозицію». Це означає, що тільки ефективний попит (реалізація продукції) сприяє розвитку виробничої діяльності, а відтак, і зайнятості та економічному розвитку держави.
У своєму дослідженні Кейнс виявив причини, що скорочують сукупний попит:
1) з боку домогосподарств - «психологічний закон», що пояснює причини через які людини не витрачають гроші, а заощаджують - мотив ризику (відкласти на «чорний» день); трансакційний мотив (очікування на здійснення майбутніх угод, що принесуть прибутки); спекулятивний мотив (очікування моменту, який буде вдалим для оперування грошима, зростання проценту);
2) з боку фірм - зниження очікуваної норми прибутку або спадна капіталовіддача та підвищення процентної ставки, що призводить до падіння попиту на інвестиційні товари.
Отже, виходячи з цього, Кейнс пропонує підвищити сукупне споживання шляхом активної державної політики, направленої на те, щоб заощадження домогосподарств перетворювались в інвестиції. А ефект від перетворення заощаджень в інвестиції, та вплив останніх на національний дохід можна побачити на механізмі інвестиційного мультиплікатора. Дія мультиплікатора (k), як примножувача сукупних витрат (споживчих та інвестиційних), проявляється тоді, коли відбувається зменшення заощаджень (S) та зростання споживчого попиту (С), бо саме останній (витрати сектору домогосподарств) породжує пропозицію у Кейнса, а значить впливає на інвестиційні витрати (витрати сектору фірм). Засобом для цього він вважав податки, що вилучаються і тим самим зменшують суму заощаджень; фіксування норми проценту – його зниження коли зростають заощадження і навпаки; бюджетне фінансування (державні капіталовкладення) через державні закупки товарів і послуг, організацію громадських робіт та ін.
В результаті такого державного регулювання збільшується споживчий попит, який активізує ріст виробництва та зайнятості та в кінці-кінців збільшується ВВП-дохід (Y).
Мультиплікатор витрат буває простий і складний.
Простий мультиплікатор витрат враховує лише один канал вилучень – заощадження.
Складний мультиплікатор витрат враховує всі вилучення - заощадження, податки, імпорт.
Для математичної інтерпретації мультиплікатора витрат (простого, складного) пригадаємо, що національний дохід (Y) витрачається на сукупне споживання (C) та сукупні інвестиції (I), відповідно його приріст визначається приростом його складових, зокрема:
∆Y=∆C+∆I;
звідси:
∆I=∆Y-∆C. (4)
З кейнсіанської функції споживання, за вилученням автономного споживання, бо в даному випадку нас цікавить лише індуційоване споживання, тобто таке, що залежить від доходу, випливає:
∆C=MPC∙∆Y;
підставимо це значення у формулу (4):
∆I=∆Y-MPC∙∆Y=∆Y(1-MPC);
перевернемо формулу відносно ∆Y:
∆Y=(1/1-MPC)∙∆I. (5)
Отже, збільшення ВВП-доходу (∆Y) відбувається шляхом мультиплікативного примножування сукупних інвестицій (∆I) на величину мультиплікатора сукупних інвестицій - 1/1-МРС. Оскільки схильність до споживання (МРС) завжди нижче 1, бо завжди існує і схильність до заощаджень (МPS), які в сумі дають 1 (MPC+MPS=1), то величина інвестиційного мультиплікатора або мультиплікатора витрат завжди більше 1:
1/1-МРС>1. (6)
З цього виразу випливає головний висновок інвестиційного мультиплікатора: якщо у формулу 5 підставляти будь-які значення мультиплікатора, а вони, як випливає з формули 6 – завжди більше 1, то примноження сукупних витрат на 1 грошову одиницю завжди призводитиме до збільшення сукупного ВВП-доходу на величину більше ніж 1 грошова одиниця («мультиплікативний ефект»).
Формулу мультиплікатора витрат (m) можна переписати не тільки відносно граничної схильності до споживання (МРС), а й відносно граничної схильності до заощаджень:
m=1/MPS.
Також з формули 5 випливає, що мультиплікатор витрат виражає співвідношення між приростом ВВП-доходу та сукупних інвестицій:
m=∆Y/∆I.
Нині, як відомо, середнє значення мультиплікатора по країнах світу дорівнює 2, відповідно гранична схильність до споживання (МРС) дорівнює 0,5. При таких значеннях споживання і заощадження економіка приречена на кризи (циклічний характер). Для переходу до більш рівномірного економічного розвитку потрібно, щоб коефіцієнт мультиплікатора був більшим ніж 2,5 та, відповідно, схильність до споживання сягала понад 0,6.