У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

Перша світова війна призвела до розпаду імперій- АвстроУгорської Німецької Османської Російської

Работа добавлена на сайт samzan.net: 2016-03-05

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 5.4.2025

 ВСТУП

ГОЛОВНІ РИСИ СВІТОВОГО РОЗВИТКУ В 1914-1939 рр.

ГОЛОВНІ РИСИ ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ

1. Перша світова війна призвела до розпаду імперій:

Австро-Угорської,

Німецької,

Османської,

Російської та появи нових незалежних держав у Європі: Австрії, Чехо-Словаччини, Угорщини, Польщі, Югославії, Фінляндії, Латвії, Литви, Естонії.

  1.  Встановилися тоталітарні режими (в Італії, Німеччині, СРСР).
  2.  Відбувалося становлення громадянського суспільства (США, Канада).
  3.  Розвивалися реакційні тенденції, поворот до фашизму.
  4.  Гостре протистояння між тоталітарними і  демократичними країнами призвело до Другої світової війни.

ГОЛОВНІ РИСИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

  1.  Завершилося формування індустріального суспільства.
  2.  Переважав розвиток важкої промисловості.

У 1913 р. вона становила такий процент у провідних країнах світу:

Велика Британія — 70,

Німеччина — 61,

США — 63.

  1.  Зростали прибутки монополій.
  2.  Тривав вивіз капіталу за кордон.
  3.  Світ був поділений на економічні сфери впливу.
  4.  Країни розвивалися нерівномірно.
  5.  С" лстерігалася економічна нестабільність, періоди економічного зростання супроводжувалися падінням виробництва, економічними кризами.
  6.  

З


  1.  Поява тенденцій до уповільнення економічного зро- стання.
  2.  Значно укріпилися позиції США у світовій капіталістичній економіці.

  1.  Знизилася питома вага Англії і Франції в капіталістичному виробництві.
  2.  Відбувалося прискорення економічного розвитку:

встановлювалася система державного регулювання економіки;

прискорився процес концентрації та спеціалізації виробництва,

у виробництво впроваджувалися новітні досягнення науки і техніки;

виникли нові галузі виробництва.

12. Посилювалася прибутковість виробництва, що стиму
лювало вкладення капіталів у виробничу сферу.

ГОЛОВНІ РИСИ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

  1.  Поглибилася соціальна диференціація.
  2.  Посилювалася національно-визвольна боротьба.
  3.  Зростала чисельність робітничого класу.
  4.  Зростала кількість партій і громадських організацій, зміцнилася їх роль у житті суспільства.
  5.  Відбувалося посилення соціально-політичних рухів:

робітничого,

соціалістичного,

антивоєнного.

6. Індустріальний розвиток змінив соціальну структуру
суспільства.

Все більшу роль відігравали такі верстви населення, як буржуазія (підприємці), наймані робітники, інтелігенція.

 ГОЛОВНІ РИСИ МІЖНАРОДНОГО ЖИТТЯ

  1.  Світ було поділено між провідними державами світу.
  2.  Європа позбулася позицій світового лідера.
  3.  Велика Британія втратила першість у світі через несвоєчасне переорієнтування на нові технології.
  4.  Відбувалася боротьба за територіальний поділ світу, за ринки сировини і збуту товарів.
  5.  Формувалися блоки держав.
  6.  Придушувалися національно-визвольні рухи.
  7.  Відбувалася гонка озброєнь.
  8.  Основою міжнародного життя в 30-х рр. була конфронтація і підготовка до нової світової війни.
  9.  Зростала напруженість у міжнародних відносинах.

ГОЛОВНІ РИСИ РОЗВИТКУ НАУКИ

  1.  Успішно розвивалися нові напрямки наукових досліджень — квантова механіка, генетика.
  2.  Прискорився процес зближення науки з виробництвом.
  3.  Відбулися істотні зміни в технології виробництва.
  4.  Зросло виробництво чавуну, сталі високої якості внаслідок широкого запровадження технологічних удосконалень Генрі Бессемера, П'єра Мартена, Сідні Томаса.
  5.  Швидкими темпами розвивався транспорт.
  6.  Розвивалися нові галузі промисловості — електротехнічна, автомобільна, авіаційна.
  7.  У практику широко впроваджувалися новітні досягнення науки і техніки.

ГОЛОВНІ РИСИ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ

1. У мистецтві відбувалося руйнування традиційних стилів
і виникнення модерністських стилів.

Модерн (від фр. — новітній, сучасний) — загальна назва напрямків і течій мистецтва і літератури початку XX ст.

  1.  Посилилася боротьба реалістичного і модерністського напрямків мистецтва.
  2.  У царині музики переважають неоромантичний і модерністський стилі.
  3.  У 20-30-х рр. формується масова культура.

Масова культура — культура, що зрозуміла і доступна більшості населення.

4

 5


ІДЕОЛОГІЧНА СФЕРА Поширилися ідеологічні течії, які мали багато прихильників у різних країнах:

Лібералізм — це суспільно-політична течія, що об'єднувала прихильників парламентського типу правління, громадських, політичних і економічних свобод, розвитку ринку та вільного підприємництва. Консерватизм (від лат. — зберігаю, охороняю) — це суспільно-політична течія, що об'єднувала прихильників збереження старих норм і традицій, які з осторогою ставилися до всього нового, прогресивного. Націоналізм — це суспільно-політична течія, що визначала головну роль нації в суспільстві, проповідувала пріоритет і вищість загальнонаціональних інтересів. Радикалізм — це суспільно-політична течія, що об'єднувала прихильників рішучих методів боротьби у розв'язанні політичних проблем. Радикальними рухами були:

фашизм,

більшовизм.

Соціалізм — це вчення про докорінну перебудову суспільства, внаслідок якої утвердиться загальна рівність і буде ліквідована приватна власність на засоби виробництва.

Більшовизм — це суспільно-політична течія прихильників здійснення соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату.

Комунізм — це утопічне уявлення про майбутнє суспільство, яке буде безкласовим з єдиною загальнонародною власністю, соціальною рівністю, де буде здійснено основний принцип "від кожного — по здібностях, а кожному — по потребах", у якому праця на благо суспільства стане першою життєвою потребою.

ЗМІНИ В ЖИТТІ ЛЮДЕЙ

  1.  Прискореними темпами розвивалася урбанізація.
  2.  Усе населення планети в 1900 р. становило 1 млрд 600 млн чоловік, зокрема:

у Європі — 325 млн чол., Китаї — 467 млн чол., Америці — 178 млн чол.

  1.  Відбувалося прискорення інтелектуального розвитку.
  2.  Зростав освітній рівень населення.

6

 5. Досягнення науки і техніки широко почали використовувати в повсякденному житті:

електричне освітлення,

трамвай,

автомобіль,'

засоби запису звуку.

6. У побуті широко використовувалися:

холодильники,

пилососи,

електропраски,

пральні машини,

радіоприймачі.

  1.  Зросла роль засобів масової інформації.
  2.  У 30-х рр. з'явилося звукове кіно, а згодом і виробництво кольорових фільмів.
  3.  Відбулася значна демократизація одягу, перехід на технології масового виробництва.

10. Розвивалися спорт і туризм.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX ст.

1. ПЕРІОД ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1914-1918 рр.)

Міжнародні кризи початку XX ст., Балканські війни, колоніальні суперечності загострили протиріччя між провідними державами світу.

Європа розділилася на два блоки держав:

Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина й Італія), утворений у 1882 р.;

Антанта (Велика Британія, Франція, Росія), створена у 1904-1907 рр.

Гонка озброєнь досягла нечуваного розмаху. Все це призвело до Першої світової війни, в яку було втягнуто 38 держав з населенням понад 1 млрд чоловік. Війна тривала 4 роки 3 місяці і 10 днів і закінчилася поразкою Німеччини та її союзників. У війні загинуло понад 10 млн осіб. Після війни сформувалася нова система міжнародних відносин, відбувся перерозподіл світу.

Воюючі країни мали значні втрати національного багатства:

Німеччина — 35%,

Австрр-Угорщина — 41%,

Франція — 31%,

Велика Британія — 15%.

7


2. ПЕРІОД ПОВОЄННОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ (1918-1923 рр.)

Перша світова війна призвела до:

загострення політичної боротьби;

загострення соціальних конфліктів (у Німеччині, Угорщині, Росії, Фінляндії та ін.);

прискорення процесу утворення тісного союзу між капіталістичними монополіями і державою.

Значний вплив на ситуацію в Європі мали революційні події

в Росії.

Активізувався національно-визвольний рух у Китаї, Індії.

Антиколоніальний рух послабив позиції Великої Британії,

Франції.

Це був період повоєнної нестабільності в Європі й одночасно

зміцнення позицій СІЛА.

Риси економічного розвитку

Економічна криза 1920-1921 рр. призвела до:

активізації крайніх правих сил (в Італії у 1922 р. прийшли до влади фашисти);

проведення економічних реформ у тих країнах, де були сильні демократичні традиції.

Причини економічної кризи 1920-1921 рр.:

  1.  Сповільнення темпів економічного розвитку внаслідок переорієнтації промисловості, яка під час Першої світової війни випускала воєнну продукцію, на випуск продукції мирного часу.
  2.  Зниження купівельної спроможності більшості населення, викликане наслідками Першої світової війни, а отже, звуження споживчого ринку і зростання кризи збуту продукції.
  3.  Демобілізовані колишні воїни поповнили лави безробітних, що призвело до загострення суперечностей у країнах Європи.

У міжнародних відносинах:

  1.  Були розроблені та підписані мирні договори з країнами, що зазнали поразки в Першій світовій війні.
  2.  Створена Версальсько-Вашингтонська система врегулювання міжнародних відносин.

3. ПЕРІОД ЕКОНОМІЧНОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ (1924-1929 рр.)

СтабілЬація — деяке зміцнення економічних і політичних позицій світового капіталізму.

В економіці:

  1.  Відбувалося економічне піднесення.
  2.  Успішно розвивалася промисловість.
  3.  У виробництво запроваджувалися нові технології і форми організації праці (конвеєрна, стандартизація).
  4.  Введення нової техніки, конвеєрів привело до значного підвищення продуктивності праці.
  5.  Розвивалися нові галузі промисловості, в тому числі хімічна, автомобільна, авіаційна, електротехнічна.
  6.  Збільшувався вивіз капіталу.
  7.  США перетворилися у центр фінансової експлуатації світу.
  8.  Відбувалася широка механізація виробництва, збільшення його енергоозброєності.
  9.  Вводилася стандартизація, масове виготовлення типових деталей з подальшим складанням на конвеєрних лініях.

  1.  Посилювалася концентрація виробництва.
  2.  Зміцнювалися позиції монополій.
  3.  Відбулася стабілізація кредитно-фінансової системи.
  4.  Зміцнення валют позитивно вплинуло на промислове виробництво і світову торгівлю.
  5.  Зменшилося втручання держави в економіку.

У політиці:

  1.  Економічне піднесення супроводжувалося зміцненням державних режимів.
  2.  Відбувся спад революційного руху.
  3.  В цей період не було значних політичних конфліктів.

В соціальних відносинах:

  1.  Розширення  промислового  виробництва привело до зменшення безробіття.

Знизилася соціальна напруга.

Підвищився життєвий рівень окремих верств населення.

  1.  Урядами провідних країн світу проводилася реформаторська політика:

підвищено зарплату,

зменшено робочий день,

введено відпуски,

запроваджено соціальне страхування.

9


У міжнародних відносинах:

  1.  Була досягнута рівновага сил.
  2.  Послабилися зовнішньополітичні суперечності.
  3.  Відбулася стабілізація міжнародного становища на основі

Версальсько-Вашингтонської системи та інших міжнародних договорів.

4. ПЕРІОД "ВЕЛИКОЇ ДЕПРЕСІЇ", КРИЗИ ЕКОНОМІКИ (1929-1933 рр.)

Світова економічна криза охопила всі капіталістичні країни.

Причини економічної кризи:

  1.  Посилення концентрації виробництва і централізації капіталу.
  2.  Стандартизація виробництва, запровадження конвеєрних систем і перехід до масового випуску товарів, що привело до значного зростання виробництва.

3. Зростання виробництва внаслідок використання досяг-
"нень технічного прогресу і відставання у забезпеченні

платоспроможності населення.

4. Це вело до вузькості внутрішнього ринку, бо розширення
ринку відставало від розширення виробництва.

Прояви економічної кризи:

  1.  Падіння промислового виробництва становило 44%.
  2.  Промислова криза перепліталася з аграрною. Катастрофічно впали ціни на продукцію сільського господарства, що призвело до масового розорення фермерів і селян.
  3.  Падіння цін на цукор, каву, пшеницю призвело до знищення цих та інших продуктів.

У 1933 р. в Чилі було знищено 225 тис. овець, в Бразилії потоплено в морі 22 млн мішків кави.

  1.  Відбувалася валютно-фінансова криза, крах міжнародної валютної системи, що призвело до знецінення валюти 56 країн.
  2.  Внаслідок валютно-фінансової кризи утворилися три зони:    •

стерлінгова зона — Велика Британія, її домініони та колонії;

зона франка — Франція та її колонії;

зона долара — СІЛА, країни Латинської Америки.

  1.  Різко зменшився обсяг торгівлі (на 70%).
  2.  Надзвичайно знизився життєвий рівень населення.

 

  1.  Зросло безробіття (у 1932 р. в промислово розвинених країнах світу було 48 млн безробітних).
  2.  Зросла соціальна напруженість.

У 1929-1932 рр. у 15 найрозвиненіших країнах відбулося 19 тис. страйків, у яких брали участь 8,5 млн чоловік. Наслідки економічної кризи:

  1.  Економічна криза в багатьох країнах спричинила політичну кризу.
  2.  В багатьох країнах відбувалися відкрите насилля і політичний авантюризм (Німеччина, Італія, Японія та ін.).
  3.  Широко використовувався державний апарат для регулювання економіки.
  4.  Поглибилися міждержавні протиріччя, що призвело до нової світової війни.

5. ПЕРІОД НАЗРІВАННЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

(1933-1939 рр.)

В економіці:

  1.  Нового економічного піднесення після кризи не відбулося. До середини 1937 р. промислове виробництво зросло лише на 5% порівняно з 1929 р.

Посилилася господарська функція держав.

  1.  В багатьох країнах посилилося державне регулювання економіки.
  2.  В Німеччині, Італії, Японії державне регулювання було пов'язане з воєнними потребами.
  3.  У США розпочався "новий курс" Ф. Рузвельта — прогресивні реформи.

В політичній сфері:

  1.  В Німеччині, Італії, Японії, Болгарії, Угорщині та інших країнах були встановлені тоталітарні режими фашистського типу.
  2.  Розвивалися реакційні тенденції в багатьох країнах, відбувався поворот до фашизму.
  3.  У Франції, Іспанії до влади прийшли уряди Народних фронтів, що прагнули перешкодити наступу фашизму. '

Завершилося формування тоталітарного режиму в СРСР.

У міжнародних відносинах:

  1.  У 30-х рр. загострилися міжнародні проблеми.
  2.  Відбувалася спроба переглянути результати Першої світової війни, здійснити воєнну експансію та досягти світового панування.
  3.  Основою міжнародного життя стала конфронтація.
  4.  Створено блок агресивних держав (Німеччина, Італія, Японія).
  5.  

  1.  

10

 11


Тема 1. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (1914-1918 рр.) ПОЧАТОК ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

ПРИЧИНИ ВІЙНИ

  1.  Нерівномірність розвитку країн і намагання провідних держав світу поділити уже поділений світ.
  2.  Посилення боротьби між провідними державами світу за сфери впливу, ринки збуту, джерела сировини, колонії, світове панування.
  3.  Модернізація систем озброєння, гонка озброєнь, поява новітніх засобів винищення людей, які приносили надприбутки власникам військово-промислового комплексу.
  4.  Поглиблення внутрішньополітичної кризи в провідних країнах світу, яка підривала їх могутність, прагнення подолати наростання революційного та національно-визвольного рухів, знешкодити опозиційні політичні сили, перенести увагу народів із внутрішніх проблем на зовнішню загрозу. 

Характер війни: загарбницька, несправедлива з боку всіх
воюючих держав як Троїстого союзу (Німеччина, Авст
ро-Угорщина, Італія, 1882 р.), так і Антанти (Велика
Британія, Франція та Росія, 1904-1907 рр.). 

Привід до війни: вбивство 28 червня 1914 р. в м. Сараєво
сербським студентом-націоналістом, членом таємної ор
ганізації "Молода Боснія" Гаврилом Принципом спад
коємця австрійського престолу ерцгерцога Франца
Фердинанда та його дружини. 

23 липня 1914 р. Австро-Угорщина, маючи підтримку з боку
Німеччини, висунула Сербії ультиматум, вимоги якого
порушували суверенітет Сербії. 

ПОЧАТОК ВІЙНИ

28 липня 1914 р. Австро-Угорщина оголосила війну Сербії,

незважаючи на те, що майже всі пункти ультиматуму

були прийняті. Наприкінці липня 1914 р. австро-угорські війська вторглися

на територію Сербії, бомбардували Белград. У відповідь

Росія оголосила мобілізацію. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії. З серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Франції.

 4 серпня 1914 р. У відповідь Велика Британія оголосила війну Німеччині.

Так почалася Перша світова війна, в яку було втягнуто 38 країн світу з населенням понад 1млрд чол., що становило 87% населення планети. У збройні сили цих країн було мобілізовано понад 70 млн чол. Війна стала світовою.

Іспанія, Швейцарія, Нідерланди і скандинавські країни (Швеція, Норвегія, Фінляндія) зберегли нейтралітет до кінця війни.

Серпень 1914 р. Японія оголосила війну Німеччині.

29 жовтня 1914 р. Османська імперія виступила проти Росії
та інших країн Антанти. 

СТРАТЕГІЧНІ ПЛАНИ ВОЮЮЧИХ ДЕРЖАВ

Німеччина

  1.  Створити Великонімецьку імперію.

Розширити територію Німецької імперії в Європі за рахунок земель Франції та Росії.

  1.  Встановити політичну та економічну гегемонію в Європі.
  2.  Створити під своєю зверхністю Пангерманський союз.

Переділити уже поділений світ у своїх інтересах, захопити нові колонії.

Перетворити загарбані території на сировинну базу Вели-конімецької імперії.

Австро-Угорщина

  1.  Посилити свої позиції на Балканському півострові.
  2.  Захопити Сербію.
  3.  Навічно зберегти своє панування в Галичині, Північній Буковині та Закарпатті.
  4.  Захопити Волинь і Поділля.
  5.  Придушити національно-визвольний рух слов'янських народів імперії.

Італія

Посилити свій вплив на Балканському півострові.

Туреччина

  1.  Посилити свій вплив на Балканському півострові.
  2.  Захопити Північне Причорномор'я.
  3.  Встановити свій контроль над екваторією всього Чорного моря.
  4.  

  1.  

12

 ІЗ


Велика Британія

  1.  Розгромити основного суперника в Європі — Німеччину.
  2.  Зберегти свої колонії.
  3.  Зберегти своє панування на морях.
  4.  Захопити нові нафтові володіння у Месопотамії і на Аравійському півострові.

Франція

  1.  Повернути Ельзас і Лотарингію, які були захоплені Німеччиною у франко-прусській війні 1870 р.
  2.  Захопити Саарський вугільний басейн.
  3.  Зберегти свої колонії.

Росія

  1.  Розширити свою територію до Карпатських гір, захопити під прикриттям ідеї "об'єднання всіх руських земель" Східну Галичину, Північну Буковину, Закарпаття.
  2.  Посилити свій вплив на Балканському півострові.
  3.  Встановити свій вплив над чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли.

Японія

  1.  Прагнула завоювати німецькі володіння на Тихому океані.
  2.  Підкорити Китай. 

ПЛАН ШЛІФФЕНА За планом "блискавичної війни" німецького генерала Шліффена, за яким почала діяти Німеччина, передбачалося:

  1.  Зосередити свої основні зусилля проти Франції, наступаючи через Бельгію і Люксембург.

Війну проти Франції планувалося закінчити через 6-8 тижнів.

  1.  Після цього перекинути армію на Східний фронт для розгрому Росії.

Шліффен (1833-1913) — один із провідних теоретиків німецької воєнної доктрини. Був начальником німецького генерального штабу з 1891 по 1905 р.

ПІДГОТОВКА КРАЇН ДО ВІЙНИ Німеччина

Добре підготувалася до війни:

  1.  До 1914 р. збільшила чисельність армії.
  2.  Значно збільшила кошти на воєнні витрати. На 1914 р. вони становили половину всіх бюджетних витрат.
  3.  До середини 1914 р. закінчилося углубдення Кільського каналу, що дозволило швидко перекидати великі воєнні кораблі із Балтійського моря у Північне.

 

  1.  Нова німецька артилерія не мала рівних у світі.
  2.  Були підготовлені всі необхідні запаси для ведення короткої війни, на яку розраховувала Німеччина.
  3.  За допомогою Німеччини була значно посилена армія Австро-Угорщини.
  4.  Турецька армія була під повним контролем Німеччини.

Країни Антанти

1. Озброєння сухопутних військ було гіршим, ніж німе
цьких.

  1.  Промисловість країн Антанти не була підготовлена до * переходу на випуск воєнної продукції.
  2.  Франція не побудувала укріплень на кордоні з Бельгією.

4. Тільки морські сили Антанти значно переважали німе
цько-австрійські.

Фронти, які сформувалися у 1914 р.:

Західний  (тут німецькій армії протистояли французькі,

бельгійські, англійські війська); Східний (тут об'єднаним силам австро-угорської армії протистояли російські війська). Німеччина почала воєнні дії на Західному фронті. Німецькі війська увійшли в Бельгію, порушивши Договір про нейтралітет Бельгії, який німецький канцлер назвав "клаптиком паперу", на який не слід зважати.

БОЙОВІ ДІЇ У 1914 р. Західний фронт

21 серпня 1914 р. Німецькі війська через Бельгію, обминувши французькі укріплення (лінію Мажино), вторглися у Францію. Французькі війська та англійський експедиційний корпус, що висадився на північному узбережжі Франції, змушені були відступити. Німецькі війська п'ятьма арміями рушили на Париж.

Кінець серпня 1914 р. Німецькі війська опинилися за 17 км від Парижа.

2 вересня 1914 р. Президент і уряд Франції змушені були покинути Париж. Через відправлення частини німецьких військ на Схід проти наступу російських армій у Східній Пруссії, у німців не вистачило сил для оточення Парижа. Німецькі війська вийшли до річки Марни.

14

 15


5-12 вересня 1914 р. Битва на Марні, в якій брали участь з обох сторін понад 1,5 млн чол. Війська Антанти (французька, англійська й індійська піхота, кавалерія англійців) перейшли в наступ і витіснили противника до річки Ен.

Наприкінці 1914 р. Війна на Заході стає позиційною.

Позиційна війна:

солдати обох воюючих сторін заривалися в окопи;

будувалися бетонні й земляні укріплення;

перед окопами встановлювалися мінні поля й ряди колючого дроту.

Східний фронт

17 серпня 1914 р. Російські війська силами двох армій під командуванням генералів П. Ренненкампфа і А. Самсонова перейшли в наступ у Східній Пруссії.

20 серпня 1914 р. Російські війська завдали поразки німецькій армії у Східній Пруссії. Німецьке командування спішно перекинуло на Східний фронт два стрілецькі корпуси й кавалерійську дивізію. Німці оточили два корпуси армії Самсонова (30 тис. чод. і 200 гармат).

Вересень 1914 р. Німецькі війська повністю витіснили російську армію зі Східної Пруссії.

Серпень — вересень 1914 р. Галицька битва, в якій російські війська Південно-Західного фронту завдали поразки австрійцям. Російські війська зайняли м. Львів (3 вересня 1914 р.), взяли в облогу фортецю Перемишль. Втрати австрійців — 400 тис. чол.

Юнець 1914 р. Активні бойові дії не велися на Східному фронті.   Війна стає позиційною.

Висновки:

  1.  Наприкінці 1914 р. фронт стабілізувався від Північного моря до швейцарського кордону.
  2.  Маневрена війна наприкінці 1914 р. перетворилася на позиційну.

Німецька та австрійська армії зазнали поразки.

  1.  Події 1914 р. свідчили про крах плану "блискавичної війни" Шліффена.
  2.  Воєнна кампанія 1914 р. закінчилася на користь країн Антанти.

Воєнні дії затягувалися.

Німеччині не вдалося завдати поразки Франції.

Німеччина була змушена вести війну на два фронти.

 

 КАМПАНІЇ 1915-1916 рр.

ПОДІЇ 1915 р. Мета: 1. Спрямувати основний удар проти Росії.

  1.  Завдати їй остаточної поразки.
  2.  Вивести Росію з війни.
  3.  Після поразки Росії всі сили зосередити проти Франції і Великої Британії на Західному фронті.

Лютий 1915 р. Австро-німецький наступ на Східному фронті. У боях біля Мазурських озер німці витіснили російську армію зі Східної Пруссії.

Травень 1915 р. Німецькі й австрійські війська перейшли в наступ і прорвали російську оборону (Горліцький прорив). Бойові дії велись від Ризької затоки до кордонів Румунії. Російські армії мали невеликий запас боєприпасів, обмундирування, медикаментів і тому змушені були відступати. За п'ять місяців боїв австро-німецькі війська захопили: Галичину, Північну Буковину, частину Волині, землі Польщі, Литву, частину Латвії і Білорусі.

Втрати росіян: 150 тис. убитими,

700 тис. пораненими, 900 тис. полонених.

Кінець 1915 р. Бойові дії обох сторін набули позиційного характеру.

Висновки:

  1.  Німеччина й Австро-Угорщина 54% своїх збройних сил використали проти Росії, але укласти сепаратний мир з Росією не вдалося.
  2.  Втрати Росії у воєнній кампанії 1915 р. становили 2 млн чол.

В Росії загострилася внутрішньополітична ситуація.

ЗАХІДНИЙ ФРОНТ 22 квітня 1915 р. Німці в районі р. Іпр вперше застосували

отруйні гази проти англо-французьких військ. Наслідки: 1. Загинуло 5 тис. англійських і французьких солдат.

  1.  10 тис. солдат було отруєно.
  2.  Це було перше в історії воєн застосування хімічної зброї.
  3.  

16                                                                                                                                       17


ВСТУП У ВІЙНУ ІТАЛІЇ

(23 травня 1915 р.) Італія мала претензії:

• на деякі території, які належали Австро-Угорщині,
Туреччині й Албанії;

• на західну частину Балканського півострова.
Квітень 1915 р. Італія підписала з країнами Антанти

секретну Лондонську угоду, за якою:

  1.  Італія зобов'язувалася вступити у війну проти Німеччини.
  2.  За це їй обіцяли:

Трієст та інші австрійські області з італійським населенням;

Албанію під протекторатом Італії.

23 травня 1915 р. Італія оголосила війну Австро-Угорщині. Так був відкритий Італійський фронт.

 

4 оборонних позиції (частина бетонних), які були обладнані окопами, траншеями, ходами сполучення з дротяними загородженнями;

оборону тримали 11 французьких дивізій з 632 гарматами.

21 лютого — червень 1916 р. Німцям вдалося подолати 4 оборонних лінії англо-французьких військ, але просунутися вглиб лише на 7 км. Прорвати фронт їм не вдалося. В ході битви масово використовувалися артилерія, авіація, кавалерія, піхота. Під Верденом німці використали: 1200 гармат, 202 міномети, 160 бойових літаків, 14 аеростатів.

У ході битви загинуло 120 дивізій (69 французьких і 50 німецьких).

Наслідки кампанії 1915 р.:

  1.  Після тривалих переговорів у вересні 1915 р. Болгарія стала союзником Німеччини, а 14 жовтня 1915 р. вступила у війну на боці Німеччини. Так утворився Четверний союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина).
  2.  У 1915р. вирішальних перемог не здобула жодна з коаліцій.
  3.  Зосередження головних німецьких військ на Східному фронті дало можливість союзникам на Заході укріпити свої позиції, накопичити матеріальні запаси і створити резерви, перегрупувати сили для нанесення головного удару.
  4.  Війська союзників Німеччини були розпорошені на різних фронтах і не вели активних наступальних операцій.
  5.  Країни Антанти налагодили велике військове виробництво.
  6.  Економічне становище Німеччини значно погіршилося.

КОНТРНАСТУП ВІЙСЬК АНТАНТИ НА р. СОММІ (червень - листопад 1916 р.)

Червень липень 1916 р. Англійські і французькі війська перейшли в наступ на р. Соммі, намагаючись прорвати німецький фронт. Вони використали 39 дивізій, 1700 важких гармат, 200 бойових літаків. Союзники вперше використали танки.

Листопад 1916 р. Завершення битви на р. Соммі. Величезні втрати у цій битві: французів — 341 тис, англійців — 453 тис, німців — 450 тис.

ВЕРДЕНСЬКА БИТВА

(лютий — грудень 1916 р.)

Початок 1916 р. Головні сили німецька армія зосередила на Західному фронті.

21 лютого 1916 р. Німецькі війська перейшли в наступ поблизу Вердена, який прикривав шлях на Париж. У бій проти англо-французьких військ Німеччина кинула 12 дивізій. Ця битва увійшла в історію як "верденська м'ясорубка". Верденська фортеця мала потужну оборону:

 Висновки:

  1.  Битва на р. Соммі знаменує перелом у ході Першої світової війни на користь країн Антанти.
  2.  Технічна перевага і стратегічна ініціатива перейшла до країн Антанти.
  3.  До кінця війни Велика Британія і Франція мали на озброєнні понад 7 тис. танків.
  4.  Німеччина тільки з 1917 р. почала виробляти танки і мала до кінця війни лише 70 машин.
  5.  

  1.  

18

 19


БРУСИЛОВСЬКИЙ ПРОРИВ РОСІЙСЬКОЇ АРМІЇ (червень - жовтень 1916 р.)

Весна 1916 р. Війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова знову захопили частину Буковини і Південну Галичину.

Червень 1916 р. Російські війська під командуванням О. Брусилова провели успішний наступ на позиції противника. Ця операція одержала назву "Брусиловський прорив". Російські війська прорвали фронт австрійців і німців завдовжки 350 км і просунулися на 80-120 км.

Російські війська знову захопили:

Східну Галичину, всю Буковину, Волинь.

Німецьке командування було змушене припинити воєнні дії

під Верденом і перекинути на Схід шість дивізій, що дало

змогу зупинити наступ російських військ.

Висновки:

  1.  Це була остання успішна операція російських військ у ході Першої світової війни.
  2.  У російського командування не було резервів, щоб закріпити успіх, тому російські війська були змушені знову перейти до оборони.

Війна знову стала позиційною.

Лінія Східного фронту залишалася незмінною до літа

1917 р.

 ПІДВОДНА ВІЙНА

1915 р. Німеччина вперше широко використала підводні човни і почала "підводну війну", наносячи удари навіть по кораблях нейтральних країн, щоб перешкодити ввезенню до країн Антанти в Європу озброєння, необхідної сировини та продовольства. Потоплення пасажирських кораблів викликало протести нейтральних країн. Це змусило Німеччину не топити пасажирські кораблі без попередження. Країни Антанти проти підводних човнів використовували сотні міноносців і тисячі допоміжних суден, у тому числі й судна-пастки (звичайні торгові судна, на яких були замасковані гармати), літаки, дирижаблі. На морі було встановлено десятки тисяч протичовнових мін. Для виявлення підводних човнів було винайдено гідроакустичні прилади, а для їх знищення — глибинні бомби. Із 400 підводних човнів, які діяли на морських театрах воєнних дій, було потоплено 185.

У Першій світовій війні німецькі підводні човни потопили: 6 тис. торгових суден,

200 бойових кораблів загальною тоннажністю понад 30 млн т. 1917 р. Німеччина проголосила необмежену підводну війну. Німецькі підводні човни активізували військові дії на морі (їх було 300). За 1917 р. вони потопили 2734 судна різних країн.

ПОДІЇ 1917-1918 рр.

Підсумки кампанії 1916 р.

  1.  Кампанії 1916р. характеризуються великими людськими жертвами обох сторін.
  2.  У 1916 р. становище країн Четверного союзу стало критичним.
  3.  Німецьке командування змушене було перейти на всіх фронтах до оборони через нестачу сил.
  4.  Німеччина опинилася в економічній і військовій блокадах.
  5.  Стратегічна ініціатива перейшла до країн Антанти.

ВИХІД РОСІЇ З ВІЙНИ

Становище Росії в роки війни було критичним:

в російській армії під час війни опинилося майже половина працездатних чоловіків;

погіршилося становище народних мас;

зменшилося споживання необхідних продуктів харчування:

  1.  р.— на 25%,
  2.  р.— на 43%,
  3.  р.— на 52%.

Населення вдалося до страйків, які в лютому 1917 р. переросли в революцію.

20

 21


Лютий 1917 р. В Росії відбулася демократична революція, , наслідком якої стало повалення царського уряду. До вла-*; ди прийшов Тимчасовий уряд, який не змінив зовнішньої * політики Росії.

Літо 1917 р. Тимчасовий уряд намагався провести наступ на Західному та Південно-Західному фронтах. Ця спроба закінчилася безрезультатно. Російські війська залишили Галичину, Буковину і західні райони Росії.

Жовтень 1917 р. Більшовицький переворот у Росії.

В Росії встановилася влада більшовиків, які, намагаючись припинити участь Росії у світовій війні, починають переговори з Четверним союзом у Бресті.

З березня 1918 р. Радянська Росія підписує з Німеччиною та її союзниками сепаратний Брестський мир, за яким частина території колишньої Росії була окупована авст-ро-угорськими та німецькими військами. Згідно з договором:

армія Росії демобілізовувалася;

військово-морський флот роззброювався;

• війська виводилися з України і Фінляндії.
Сепаратний мир — мир, укладений однією державою з про
тивником
окремо від своїх союзників під час війни.

 5. Перешкодити зближенню Німеччини і Мексики (така

спроба робилася з боку Німеччини). 6 квітня 1917 р. Вступ у війну США на боці Антанти. Літо 1917 р. Початок відправлення американських військ у

Європу.

ВОЄНЩДІЇ НА ЗАХІДНОМУ ТА ІТАЛІЙСЬКОМУ ФРОНТАХ

ПОДІЇ 1917 р.

Квітень 1917 р. Армія Антанти безуспішно намагалася прорвати німецький фронт силами: ПО дивізій, 11 тис. гармат, 200 танків, 1000 літаків.

Втрати становили 200 тис. осіб.

Жовтень 1917 р. Сильного удару завдали австро-німецькі

війська італійським під Капоретто. Італійці втратили 130 тис.

убитими і 300 тис. полоненими. Антанта змушена була

відправити сюди свої підкріплення (12 французьких і одну

англійську дивізію).

ВСТУП У ВІЙНУ США (1917 р.) На початку Першої світової війни Сполучені Штати були нейтральною державою, але підтримували країни Антанти. Жовтень 1914 р. Американський уряд дозволив продавати воюючим країнам будь-які товари (включаючи озброєння). Осінь 1914 — весна 1917 р. Із США в Європу було відправлено товарів більш як на 10,5 млрд доларів.

Причини вступу США у війну на боці Антанти:

  1.  Сполучені Штати продавали країнам Антанти сировину, продовольство, що приносило їм величезні прибутки.
  2.  США не хотіли посилення ролі Німеччини в Європі та світі, яка б стала головним конкурентом США.
  3.  Американський уряд прагнув послаблення Японії, свого головного суперника на Далекому Сході.
  4.  Намагання покарати Німеччину за розбійницькі дії її підводного флоту, який топив торгові судна нейтральних країн.

22

 Підсумки кампанії 1917 р.

  1.  Кампанія 1917 р. не привела до суттєвих змін лінії фронтів, за винятком Італійського.
  2.  Становище держав Четверного союзу ще більше погіршилося.

Німеччину охопила економічна криза:

не вистачало сировини;

знизилося виробництво продукції;

населення голодувало.

ПОДІЇ 1918 р. Березень 1918 р. Німеччина прагнула розгромити війська Антанти до зосередження в Європі американських військ, яких на 1 березня 1918 р. було вже 300 тис. і щодня прибувало 7 тис. вояків. Німецькі війська завдали сильного удару військам Антанти в Пекардії (Франція). Ситуація була складною. Англійські війська готувалися евакуюватися до Великої Британії, а французький уряд мав намір переїхати в Бордо. Проте вчасно прибули резерви, які врятували становище.

23


21 березня 1918 р. Спроба німців розгорнути наступ у напрямку Марни. Здійснити свої плани німцям не вдалося. Наступ німецьких військ був задуманий німецьким воєнним  командуванням  авантюристично,  бо  не  було достатньо сил для генерального бою.

18 липня 1918 р. Французькі війська перейшли в контрнаступ в районі р. Марни.

8 серпня 1918 р. Союзні війська під командуванням маршала Фоша розгромили впродовж дня 16 німецьких дивізій. Це був "найчорніший день в історії німецької армії".

Вересень 1918 р. Англо-франко-американські війська розпочали наступ по всьому фронту. Війська Німеччини зазнали поразки.

Становище Німеччини та її союзників було безнадійним. 29 вересня 1918 р. капітулювала Болгарія, 30-31 жовтня 1918 р. — Туреччина, З листопада 1918 р. — Австро-Угорщина. В Німеччині почалася революція.

 Причини поразки Німеччини та її союзників:

  1.  Боротьба на двох основних фронтах (Західному та Східному) була не під силу Німеччині.
  2.  Антанта, слабко підготовлена до війни на її початку, в кінці війни стала сильнішою Четверного союзу.
  3.  Вступ США, які мали великий виробничий потенціал, у війну на боці Антанти.
  4.  Перевага країн Антанти в людських і матеріальних ресурсах.
  5.  Крах державного ладу в Німецькій, Австро-Угорській і Османській імперіях та їх політичний розпад.

ФРОНТИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Крім Західного (боротьба німецьких військ проти французьких, англійських, бельгійських та інших військ союзників) та Східного (боротьба німецьких і австро-угорських військ проти російських) були ще інші фронти.

ЗАКІНЧЕННЯ ВІЙНИ

КОМП'ЄНСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я

11 листопада 1918 р. В Комп'єнському лісі у штабі маршала Ф. Фоша представники Антанти і німецького генералітету підписали перемир'я на 36 днів.

Умови перемир'я:

  1.  Евакуація німецьких військ з Бельгії, Франції, Люксембургу, Ельзасу, Лотарингії протягом 15 днів.

Передати переможцям усе озброєння:

5 тис. гармат, 25 тис. кулеметів, 3 тис. мінометів, 1700 літаків, усі підводні човни.

  1.  Відмова від Брест-Литовського договору між країнами Четверного союзу і радянською Росією.

Німеччині передати переможцям:

150 тис. вагонів, 10 тис. вантажних автомобілів та іншу техніку.

Перша світова війна закінчилася.

 

Роки

Воєнні дії

Балканський   фронт

1914 р.

Серпень 1914 р. Австро-угорські війська вторгайся у Сербію. Бойові дії велись між Австро-Угорщиною, Сербією і Чорногорією, які невеликими силами самостійно захищали свої території. 3 грудня 1914 р. Війська Сербії і Чорногорії отримали від союзників боєприпаси і продовольство. 15 грудня 1914 р. Сербські війська звільнили Белград.

Протягом 1914 р. австро-угорські війська втратили понад 7 тис. офіцерів і 274 тис. солдат.

1915 р.

Осінь 1915 р. У війну вступила Болгарія. Утворився Четверний союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія).

Жовтень 1915 р. Наступ німецьких, австро-угорських і болгарських військ проти Сербії. Вони розгромили сербську армію, захопили Белград і окупували всю Сербію. Залишки сербської армії були евакуйовані на грецький о. Корфу. Болгарські та турецькі війська зазнали невдач у Греції.

24

 25


Продовж<

Роки

Воєнні дії

1916 р.

Перемінні бої велись між англо-французькими та австро-німецькими військами у Північній Греції. Австрійці окупували Чорногорію та Албанію.

1917 р.

Особливих воєнних дій не відбувалося.

1918 р.

Наступ англо-французьких і сербських армій. Серпень 1918 р. Звільнено Сербію. 15 вересня 1918 р. Союзні війська завдали удару болгарським і австро-угорським військам на Салонік-ському фронті.

Болгарію було розгромлено і вона капітулювала 29 вересня 1918 р.

Війська Антанти розпочали наступ через: Албанію в Чорногорію, Сербію на Будапешт, Болгарію на Румунію.

29 жовтня 1918 р. Австро-Угорщина попросила перемир'я.

І талій с ь к ий фронт       \

1914 р.

Італія зберігала нейтралітет, про який офіційно заявила 3 серпня 1914 р.

1915 р.

23 травня 1915 р. Італія вступила у війну на боці країн Антанти.

Проти Італії воювало 20 австрійських дивізій. Італія зосередила проти них чотири армії у складі 35 дивізій.

Згодом на Італійський фронт було перекинуто австрійські дивізії з Сербії та Галичини. Німеччина відправила одну дивізію (альпійську) та важку артилерію.

Успіхи італійської армії були скромними і не могли вплинути на перебіг подій на інших фронтах. Війна на кінець року стала позиційною.

1916 р.

Березень — травень 1916 р. Невдалий наступ італійської армії біля р. Асонзо. Відступ під натиском австро-угорських військ.

 Продовження

Роки

Воєнні дії

1917 р.

Сутички італійської армії з австрійською біля р. Асонзо, в яких австрійські війська повністю блокували італійську армію.

Втрати італійців — 725 тис, що значно перевищувало австрійські.

Жовтень 1917 р. Австро-німецькі війська атакували італійців у гірському районі Капоретто. Італійська армія була розгромлена. Італійці втратили 130 тис. вбитими і 300 тис. полоненими. Союзники, щоб врятувати Італію від капітуляції, перекинули через Альпи 12 французьких і одну англійську дивізії. Вони стримали наступ австро-німецьких військ в Італії.

1918 р.

Італійські війська атакували австрійську армію. Успіхи незначні.

П аяести н о-Сир ійський фронт

1914 р.

Зі вступом у війну Туреччини (29 жовтня 1914 р.) активізувалися воєнні дії англо-французьких військ у Сирії та Палестині проти турецьких.

1915 р.

Війська Великої Британії, Австралії, Нової Зеландії зазнали невдач у боях проти турків у Галіполі.

1916 р.

Французькі війська закріпилися в Лівані.

Наступ англійських військ з британської бази в

Єгипті на Єрусалим.

1917 р.

Грудень 1917 р. Англо-французькі війська вступили в Єрусалим.

1918 р.

Вересень  1918 р.  Розпочався рішучий  наступ англійських і французьких військ, які розгромили турецьку армію в Палестині та Сирії. ЗО жовтня 1918 р. Османська імперія капітулювала.

Іранський фронт

1914 р.

Зі вступом у війну Османської імперії (29 жовтня 1914 р.) утворився Іранський фронт (англо-турецький).

1915 р.

Російські війська були введені в північну частину Ірану, щоб унеможливити посилення впливу Туреччини та Німеччини.

26

 27


Продовжі

 Закінчення

Роки

Воєнні дії

1916 р.

Травень 1916 р. Російські війська вийшли до турецько-іранського кордону внаслідок воєнних операцій в Закавказзі.

1917 р.

Активні бойові дії не велися.

1918 р.

Активні бойові дії не велися.

Кавказький фронт

1914 р.

29 жовтня 1914 р. Туреччина почала воєнні дії проти Росії. 22 грудня 1914 р. Початок Саракамиської операції.

1915 р.

7 січня 1915 р. Завершення Саракамиської операції перемогою російських військ. Втрати Туреччини — 78 тис. чол.

1916 р.

Травень 1916 р. Успішний наступ російських військ. Бої російських і турецьких військ за гірський прикордонний регіон у Вірменії.

1917 р.

Активні бойові дії не велися.

1918 р.

Активні бойові дії не велися.

Месопотамський фронт

1914 р.

В гирлі річок Тигр і Євфрат висадився британський експедиційний корпус.

1915 р.

Англійські війська міцно укріпилися в Південній Месопотамії.

1916 р.

Наступ англійських військ у Месопотамії.

1917 р.

У війні настав перелом на користь військ союзників. Англійські війська рушили на Багдад і захопили його.

1918 р.

Особливих воєнних дій не велося.

Далекосхідний фронт

1914 р.

23 серпня 1914 р. Японія оголосила війну Німеччині, захопила німецькі володіння в Китаї (півострів Шаньдун).

1915 р.

Японія захопила значну частину тихоокеанських островів, які належали Німеччині.

 

Роки

Воєнні дії

1916 р.

Активні воєнні дії не велися.

1917 р.

Активні воєнні дії не велися.

1918 р.

Активні воєнні дії не велися.

Африканський фронт

1914 р.

Англо-французькі війська намагалися захопити німецькі колонії Того, Камерун і Східну Африку.

1915 р.

Англо-індійські війська зупинили турецьку армію, що намагалася оволодіти Суецьким каналом.

1916 р.

Липень 1916 р. Німецька Південно-Західна Африка (нині Намібія) капітулювала перед південно-африканськими військами. Лютий 1916 р. Припинив опір Камерун.

1917 р.

Англійські війська вигнали німецькі армії з колоній Східної Африки.

1918 р.

Усі колонії, за винятком Танганьїки, припинили опір і оголосили про вихід з війни на третій день після підписання Німеччиною перемир'я.

НАСЛІДКИ ВІЙНИ Військові втрати (вбиті в бою або померли від ран): Росія — 2 млн 300 тис. осіб, Німеччина — понад 2 млн, Австро-Угорщина — 1 млн 440 тис, Франція — 1 млн 358 тис,

Британська імперія (всього з колоніями) — 909 тис, у тому числі Велика Британія — 743 тис, Італія — 650 тис, Румунія — 326 тис, Туреччина — 325 тис, Болгарія — 87,5 тис, Сербія — 70 тис, США — 53 тис, Бельгія — 14 тис, Португалія — 7 тис, Греція — 5 тис, Чорногорія — 3 тис.

28

 

29


Жертви хвороб і голоду. Цивільні втрати у Європі під час Першої світової війни — 5 млн чол. (від голоду, хвороб, епідемії "іспанки" тощо).

Економічна криза. Війна спричинила економічну кризу в більшості воюючих держав:

промисловість європейських країн була переведена на випуск воєнної продукції;

війна призвела до розорення промисловості, сільського господарства, фінансів багатьох європейських держав;

занепало сільське господарство, скоротилися посівні площі.

Військові видатки. Прямі військові видатки воюючих держав у 10 разів перевищили вартість усіх воєн за попередні 120 років.

Матеріальні втрати:

На тій території, де велись воєнні дії (Франції, Бельгії, Росії та ін.), в руїнах лежали міста, села, дороги, мости, залізниці.

Країни втратили значний процент національного багатства:

Росія — 60%,

Австро-Угорщина — 41%, Німеччина — 33%, Франція —31%, Велика Британія — 15%.

Загальні збитки сторін становили 180,5 млрд доларів.

Лише Японія і США примножили свої прибутки, бо не брали активної участі у війні і на їхній території не велись бойові дії.

Зміна розстановки сил на міжнародній арені:

Зросла роль Сполучених Штатів, які з боржника європейських країн перетворилися на її кредитора.

Значно зросла економічна могутність США. Національне багатство США у 1914 р. становило 192 млрд доларів, а в 1920 р. — 489 млрд доларів.

США створили могутню армію і флот.

Посилився вплив Японії на Далекому Сході.

Послабились позиції Великої Британії та Франції внаслідок зростання впливу США та Японії.

Почала занепадати колоніальна могутність європейських держав.

Політичні наслідки:

  1.  Розпалися Німецька, Австро-Угорська, Османська, Російська імперії.
  2.  Утворилися нові держави:

Польща, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія, Чехо-Словач-чина, Австрія, Угорщина, Королівство сербів, хорватів і словенців (Югославія).

  1.  На початку війни у Європі було 19 монархій і три республіки, а наприкінці — 14 монархій і 16 республік.
  2.  Після війни у Європі до влади приходили диктатори: комуністи, фашисти, радикали, реакціонери, ліві авторитарне™ (Пілсудський), антимонархісти, праві мілітаристи (Франко), клерикали (отець Тісо в Словаччині). Усі вони виступали проти демократії.

Відбулося загострення внутрішньополітичної ситуації:

  1.  Загострилася ситуація в багатьох воюючих країнах, особливо в Німеччині та Росії.
  2.  У лютому 1915 р. в Німеччині було введено карткову систему.
  3.  У багатьох країнах вводилася обов'язкова трудова повинність.
  4.  В Німеччині влада примушувала селян здавати весь урожай.
  5.  У всіх воюючих країнах скоротився випуск продукції першої необхідності.

Зросли соціальні конфлікти:

  1.  В роки війни населення вдалося дб страйків, вони охопили Францію, Велику Британію, Італію, США та ін.
  2.  Революції відбулися в Росії, Німеччині, Угорщині, Фінляндії.

Революції вплинули на ситуацію у світі.

  1.  Активізувався національно-визвольний рух в Китаї, Індії, Туреччині, Афганістані, Ірані та ін.
  2.  Утворилися масові політичні партії, громадські організації (профспілкові, релігійні та ін.).
  3.  

  1.  

зо

 31


Тема 2. ОБЛАШТУВАННЯ ПОВОЄННОГО

ПАРИЗЬКА МИРНА КОНФЕРЕНЦІЯ

(18 січня 1919 р. — 21 січня 1920 р.) 

18 січня 1919 р. Почала свою роботу конференція в Парижі, яка була скликана для узгодження умов мирних договорів. В роботі конференції взяли участь представники 32 держав. На конференцію не були запрошені:

представники переможених країн;

радянська Росія, бо країни Антанти не визнавали її існування і хотіли поділити на сфери впливу.

Усі питання узгодження текстів мирних договорів вирішувалися в:

"Раді десятьох" — входили глави держав і міністри закордонних справ США, Франції, Великої Британії, Японії, Італії; "Раді чотирьох" (почала діяти з 3 березня 1919 р.) — входили глави урядів США, Великої Британії, Франції, Італії. "Рада чотирьох": Велика Британія — прем'єр-міністр Д. Ллойд-Джордж; США — президент В. Вільсон; Франція — прем'єр Ж. Клемансо; іноді радилися з прем'єр-міністром Італії В. Орландо. Відкрив Паризьку мирну конференцію президент Франції Р. Пуанкаре.

Головою Паризької конференції був французький прем'єр Ж. Клемансо.

НАМІРИ ГОЛОВНИХ ДЕРЖАВ-ПЕРЕМОЖНИЦЬ НА КОНФЕРЕНЦІЇ США. 1. Мали претензії на світову гегемонію.

2. Були зацікавлені в реалізації принципу вільної тор
гівлі та мореплавства.

3. Прагнули встановити свій політичний вплив у Європі.
Велика Британія.

1. Намагалася закріпити досягнуте:

першість на морях;

контроль над більшістю німецьких колоній.

  1.  Хотіла перешкодити Франції стати лідером у Європі.
  2.  Була зацікавлена у збереженні Німецької держави для забезпечення рівноваги сил у Європі.
  3.  Прагнула відновити свою колишню могутність.

 Франція. 1. Прагнула ослабити Німеччину, розчленувати її на малі держави.

  1.  Приєднати Саарський вугільний басейн.
  2.  Повернути Ельзас і Лотарингію.
  3.  Захопити значну частину турецьких і німецьких

колоній.

5. Встановити своє панівне становище у Європі.
Італія. Домагалася територій на Балканах, що входили до

складу Австро-Угорщини. Японія. 1. Прагнула захопити німецькі колонії на Далекому Сході. 2. Вимагала передати їй Шаньдун.

"14 ПУНКТІВ" В. ВІЛЬСОНА — АМЕРИКАНСЬКА ПРОГРАМА МИРНОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ

Те, якими повинні бути принципи міжнародних відносин, американський президент В. Вільсон висловив у "14 пунктах", які були оприлюднені ще 8 січня 1918 р.

"14 пунктів" В. Вільсона визначали хід Паризької конференції і були спрямовані на встановлення миру в Європі:

  1.  Відмова від таємної дипломатії.
  2.  Мир без анексій.
  3.  Свобода мореплавства і торгівлі.
  4.  Необхідність скорочення озброєнь і встановлення гарантій для забезпечення роззброєння.
  5.  Справедливе врегулювання колоніальних проблем.
  6.  Визнання прав людей на самовизначення.
  7.  Визволення і відновлення Бельгії.
  8.  Повернення Франції Ельзасу і Лотарингії, відновлення окупованих районів Франції.
  9.  Встановлення кордонів Італії.

  1.  Автономія народів Австро-Угорщини.
  2.  Визволення від німецької окупації територій Румунії, Сербії, Чорногорії.
  3.  Автономія для народів, що входили до складу Османської імперії.
  4.  Створення незалежної Польщі.
  5.  Створення Ліги Націй.

Висновок: "14 пунктів" В. Вільсона були спрямовані на:

запобігання світовій війні;

створення вільного демократичного ладу.

32

 33


НАСЛІДКИ ПАРИЗЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

  1.  Були остаточно підбиті підсумки Першої світової війни.
  2.  Підписано п'ять договорів (з Німеччиною, Австрією, Угорщиною, Туреччиною, Болгарією).
  3.  Докорінних змін зазнали кордони європейських держав.
  4.  Десять нових держав отримали міжнародне визнання.

ВЕРСАЛЬСЬКИЙ ДОГОВІР З НІМЕЧЧИНОЮ (28 червня 1919 р.)

Набув чинності 10 січня 1920 р. після ратифікації його Німеччиною й чотирма союзними державами — Великою Британією, Францією, Італією, Японією. Складався з 440 статей і одного протоколу. В договорі узгоджувалися такі питання.

1. Територіальні.

Ельзас і Лотарингія поверталися Франції.

Саарський вугільний басейн передавався Франції під контролем Ліги Націй.

Польщі поверталися частина Верхньої Сілезії (Познань), райони Західної і Східної Пруссії та Померанії.

Місто Гданськ проголошувалося "вільним містом" під управлінням Ліги Націй.

Німеччина позбавлялася своїх колоній, які пізніше були поділені між державами-переможцями.

Частина німецьких територій відходила до Бельгії (Ейпен, Мальмеді), Данії та Литви (північна Морене, частина Шлезвігу).

2. Військові.

Німеччині заборонялося мати армію, яка перевищувала б 100 тис. чол. (4 тис. офіцерів).

Німеччині заборонялося мати важку артилерію, танки, військову авіацію, підводний флот, великі надвод-. ні кораблі.

Генеральний штаб німецької армії підлягав розпуску.

Відмінено загальну військову повинність, армія мала комплектуватися на добровільних засадах.

Рейнська зона — територія, що належала Німеччині на лівому березі Рейну, і смуга завширшки 50 км на його правому березі — оголошувалася демілітаризованою.

 3. Фінансово-економічиі.

Німеччина повинна була передати союзникам золото і коштовності, які вона отримала в ході війни від інших держав (у тому числі від Росії).

Державам-переможцям Німеччина повинна була виплачувати значну суму репарацій. Не вдалося встановити суму репарацій. Лише у 1921 р. на Лондонській конференції була встановлена сума репарацій у 132 млрд золотих марок. Франція мала отримати 52%, Велика Британія — 22%, Італія — 10% загальної суми.

Репарації — вид матеріальної відповідальності держави-аг-ресора, що полягав у відшкодуванні за мирним договором збитків, завданих державам, що зазнали нападу.

4. Утворення міжнародних організацій.

Було вирішено створити Лігу Націй і Міжнародне бюро праці.

Підсумки:

Версальський договір не ратифікував сенат США, щоб не зв'язувати себе участю в Лізі Націй;

у серпні 1921 р. США уклали з Німеччиною особливий договір, без статей про Лігу Націй;

• Китай не підписав Версальський договір, бо він перед-
бачав передання Японії провінції Шаньдун. 

Висновки:

  1.  Версальський мир юридично закріпив закінчення Першої світової війни.
  2.  Створені Паризькою конференцією положення стали основою Версальської системи післявоєнних міжнародних відносин.
  3.  Договір зафіксував зміну кордонів Німеччини з Францією, Бельгією, Люксембургом, Швейцарією, Австрією, Чехо-Словаччиною за рахунок німецьких земель.
  4.  Договір закріпив післявоєнний порядок сил у світі, став головним документом післявоєнного мирного врегулювання проблем Західної Європи, а також інтересів провідних держав в Африці й на Близькому Сході.
  5.  Версальський мир не зміг запобігти новим конфліктам на міжнародній арені.
  6.  Умови Версальського договору принижували національну гідність німців.
  7.  Німеччина була поставлена у складне становище, а тому Версальський договір не міг стати основою міцного і тривалого миру.
  8.  

  1.  

34

 35


СЕН-ЖЕРМЕНСЬКИЙ ДОГОВІР З АВСТРІЄЮ (10 вересня 1919 р.) Сен-Жермен — передмістя Парижа.

  1.  У договорі було зазначено, що Австро-Угорщина припинила своє існування.
  2.  Частина Південного Тіролю передавалася Італії.
  3.  Австрія визнала незалежність Чехо-Словаччини, до складу якої входили її колишні провінції Богемія і Моравія.
  4.  Буковина переходила до Румунії.
  5.  Чисельність австрійської армії обмежувалася 30 тис. чол.
  6.  Територія Австрії становила 30 тис. кв. км, а населення — 6 млн осіб.
  7.  Військову повинність відмінено.
  8.  Флот передавався союзникам.

НЕЙЇСЬКИЙ ДОГОВІР З БОЛГАРІЄЮ (27 листопада 1919 р.)

  1.  Частина болгарської території передавалася Румунії (Південна Добруджа).
  2.  Частина болгарської території відійшла до Греції (Західна Фракія), що позбавляло Болгарію виходу до Егейсь-кого моря.
  3.  Частина Македонії була передана Королівству сербів, хорватів і словенців.
  4.  Армія не повинна була перевищувати 20 тис. чол.
  5.  Суму репарацій — 2,25 млрд золотих франків потрібно було сплатити протягом 37 років.

ТРІАНОНСЬКИЙ ДОГОВІР З УГОРЩИНОЮ (4 червня 1920 р.)

Договір було укладено у Тріанонському палаці у Версалі.

1. Територія Угорщини зменшувалася втричі, а населення

— в 2,5 рази.

  1.  Словаччина і Закарпаття передавалися Чехо-Словаччині.
  2.  Частина території — Хорватія, західна частина Баната, Воєводина передавалися Королівству сербів, хорватів і словенців (Югославії).
  3.  Армія не повинна була перевищувати 35 тис. чол.
  4.  Заборонялася загальна військова повинність.
  5.  Угорщина позбавлялася права мати авіацію, танки, важку артилерію.
  6.  Румунія отримала Трансільванію і східну частину Баната.

СЕВРСЬКИЙ ДОГОВІР З ТУРЕЧЧИНОЮ (10 серпня 1920 р.)

Укладено у м. Севр у Франції.

  1.  Договір зафіксував розподіл Османської імперії.
  2.  Туреччина втратила 80% своєї території (Палестину, Ірак, Сирію, Ліван та ін).
  3.  Над чорноморськими протоками було встановлено міжнародний контроль.
  4.  Частина території Туреччини передавалася Греції.
  5.  Чисельність армії не повинна була перевищувати 50 тис. чол.
  6.  Туреччина втратила свої володіння на Аравійському півострові та в Європі.

УТВОРЕННЯ ЛІГИ НАЦІЙ

Версальський договір передбачав створення Ліги Націй — міжнародної, міжурядової організації, яка повинна була гарантувати мир, безпеку, міжнародне співробітництво.

10 січня 1920 р. вважається днем створення Ліги Націй, коли набрав чинності Версальський договір. Складовою частиною Версальського договору був Статут Ліги Націй (у перших 26 статтях).

Мета створення Ліги Націй:

  1.  Забезпечити мирне співробітництво між державами.
  2.  Гарантувати мир і безпеку у світі.
  3.  Обмежити озброєння.
  4.  Не вдаватися до зброї у міжнародних конфліктах.
  5.  Застосовувати колективні економічні та військові санкції проти країн-агресорів.
  6.  

  1.  

36

 37


США не ввійшли до складу Ліги Націй, бо не ратифікували Версальський мирний договір. Лідерство в Лізі Націй потрапило до рук Великої Британії та Франції.

Лігу Націй було використано для розподілу німецьких колоній та володінь Туреччини, які передавалися під опіку "передовим" націям.

Мандати отримали: Велика Британія — на Ірак, Палестину, Німецьку Східну

Африку, частину Того і Камеруну; Франція — на Сирію, Ліван, частину Того і Камеруну; Японія — на Каролінські, Маріанські, Маршаллові острови

в Тихому океані та права на Шаньдун в Китаї. Квітень 1946 р. Спеціально скликана Асамблея Ліги Націй ухвалила рішення про розпуск цієї організації.

Структура Ліги Націй

Асамблея

Найвищий орган Ліги Націй.

Кожна держава мала в ній один голос.

Збиралася один раз на рік у Женеві.

Рада

Працювала в період між засіданнями Асамблеї.

Складалася з 4 постійних членів-держав

(Великої Британії, Франції, Італії, Японії) і

4 непостійних членів.

Секретаріат

Готував документи і звіти на засідання Асамблеї та Ради.

Мандатна комісія

Встановлювала опіку над

колишніми колоніями Німеччини

та володіннями Туреччини.

 Висновки:

  1.  Ліга Націй була першою міжнародною організацією, яка вела боротьбу за збереження миру.
  2.  Вона намагалася налагодити міжнародне співробітництво:

в галузі охорони здоров'я;

в організації боротьби проти наркоманії;

у вирішенні проблем біженців;

в розробці міжнародного робітничого законодавства.

  1.  Мандатна система несла в собі нові суперечності з народами колоніальних і залежних країн.
  2.  Проте Ліга Націй не спромоглася стати гарантом миру у світі, зупинити агресію окремих держав у 30-х рр. і захоплення ними низки держав:

Японією Маньчжурії в 1931 р.;

Італією Ефіопії в 1935-1936 рр.;

Німеччиною Австрії в 1938 р.;

Німеччиною Чехо-Словаччини в 1938-1939 рр.

5. Ліга Націй не змогла перешкодити підготовці і роз
в'язанню Другої світової війни.

ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРОБЛЕМИ РЕПАРАЦІЙ

ОКУПАЦІЯ ФРАНЦІЄЮ ТА БЕЛЬГІЄЮ НІМЕЦЬКОГО РУРУ

11 січня 1923 р. Німеччина була не в змозі виплачувати дер-жавам-переможцям репарації. Це призвело до Рурського конфлікту. Стотисячна франко-бельгійська армія окупувала Рурську область, де була зосереджена важка промисловість Німеччини (вугільні шахти, сталеливарні заводи) і проживало 10% населення Німеччини. Такими діями Франція прагнула змусити Німеччину платити репарації, які становили 132 млрд марок (таку суму було встановлено у 1921 р.). Почався Рурський конфлікт. Велика Британія і США не підтримували дії Франції щодо окупації Руру.

Франція була змушена вивести свої війська і погодитися на перегляд репараційних зобов'язань Німеччини.

Висновок: спроба Франції шляхом прямого воєнного тиску домогтися регулярного виконання Німеччиною її репараційних зобов'язань закінчилася крахом.

38

 39


ПЛАН ДАУЕСА (1924 р.)

Було створено міжнародний комітет експертів на чолі з американським банкіром Ч. Дауесом для розроблення пропозицій по репараціях. Рекомендації комітету експертів увійшли в історію як план Дауеса.

Серпень 1924 р. План Дауеса був затверджений спеціальною конференцією в Лондоні.

План Дауеса передбачав:

  1.  Негайне надання Німеччині позики в розмірі 800 млн золотих марок.
  2.  Ці кошти, надані американськими й англійськими банками, повинні були сприяти відновленню економіки Німеччини та стабілізації її фінансової системи.
  3.  На декілька років до завершення процесу відновлення економіки репараційні платежі повинні бути знижені: перші 4 роки—до 1 млрд марок, а з 1928-1929 рр. повинні зрости до 2,5 млрд марок на рік.
  4.  Загальна сума репарацій, встановлена у 1921 р. в розмірі 132 млрд марок, залишалася без змін.
  5.  Основні джерела репараційних платежів Німеччини:

з коштів державного бюджету, який поповнювався з відрахунків від прибутків німецьких залізниць і промислових компаній;

високих податків на товари широкого вжитку: цукор, тютюн, пиво, тканини, взуття тощо.

6. Фінансова система Німеччини перебувала під контролем
союзних держав.

Висновки:

  1.  Внаслідок здійснення плану Дауеса економіка Німеччини потрапила в залежність від іноземного капіталу.
  2.  Великі іноземні позики дали змогу Німеччині розпочати швидке відновлення економічного потенціалу, що уможливило зміцнення її зовнішньополітичних позицій.

ПЛАН ЮНГА (1929 р.) Серпень 1929 р. На міжнародній конференції в Гаазі було прийнято новий репараційний план, розроблений комітетом експертів на чолі з американським підприємцем О. Юнгом. За планом Юнга:

  1.  Була знижена загальна сума репарацій до 113,9 млрд золотих марок.
  2.  Встановлені щорічні платежі Німеччини в розмірі 2 млрд марок.
  3.  Репарації повинні були виплачуватися за рахунок державного бюджету і прибутків залізниць.
  4.  Всі види іноземного контролю над економікою Німеччини були відмінені.
  5.  Для отримання й розподілу репарацій було створено Банк міжнародних розрахунків, який фінансував важку та військову промисловість Німеччини.

Висновки:

  1.  План Юнга ще більше сприяв відновленню воєнно-економічного потенціалу Німеччини.
  2.  Цей план сприяв зміцненню позицій американського капіталу в Європі.

ПОВОЄННІ ДОГОВОРИ 20-х рр. XX ст.

ВАШИНГТОНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1921-1922 рр. (12 листопада 1921 р. — 6 лютого 1922 р.) На конференцію було запрошено дев'ять держав: США, Велику Британію, Францію, Японію, Італію, Бельгію, Голландію, Португалію, Китай.

"Договір чотирьох держав" 13 грудня 1921 р. представники США, Великої Британії, Франції, Японії підписали трактат чотирьох держав.

  1.  Він гарантував острівні володіння його учасників в басейні Тихого океану.
  2.  Були надані взаємні гарантії недоторканності цих володінь строком на 10 років.
  3.  Англо-японський союз 1902 р. був розірваний.
  4.  У випадку загрози якійсь державі сторони вдавалися до взаємних консультацій для прийняття "найрішучіших заходів" з метою захисту своїх інтересів.

Трактат — у міжнародному праві одна з назв міжнародних договорів.

40

 41


"Договір п'яти держав"

6 лютого 1922 р. був підписаний трактат п'яти держав -США, Великої Британії, Франції, Італії, Японії про обмеження військово-морських озброєнь.

і. Він забороняв створювати нові морські бази і посилювати берегову охорону.

  1.  США одержали право укріплювати острови, які захищали наближення до її територіальних вод.
  2.  Була встановлена квота водотоннажності лінійного флоту:

США і Великої Британії — по 525 тис. т, Японії — 315 тис. т, Франції та Італії — 175 тис. т.

  1.  Заборонялося будівництво лінкорів водотоннажністю понад 35 тис. тонн.
  2.  Обмежувалася тоннажність і для крейсерів.
  3.  США вдалося змусити Велику Британію відмовитися від давнього правила, згідно з яким її флот повинен бути рівним флотам двох найсильніших після неї морських держав.

 Висновки:

1. США вдалося досягти визнання принципу "вільних морів":

ослабити Велику Британію як велику державу;

потіснити Японію в Китаї;

утвердити принципи "рівних можливостей" і "відчинених дверей".

2. Японія зберегла досить сильні позиції на Далекому Сході.

Усі договори, укладені після Першої світової війни, утворили

систему післявоєнного устрою світу,

так звану Версальсько-Вашингтонську систему.

ПОЗИТИВНІ НАСЛІДКИ ВЕРСАЛЬСЬКО-ВАШИНГТОНСЬКОЇ СИСТЕМИ

  1.  Ця система завершила процес післявоєнного мирного врегулювання.
  2.  Підготувала умови для тимчасової стабілізації у сфері міжнародних відносин.
  3.  Послабила суперечності у 20-х рр. між провідними державами світу.
  4.  Провідні держави світу відмовилися від війни як засобу вирішення конфліктів.
  5.  Було визнано право націй на самовизначення.
  6.  Створено Лігу Націй.
  7.  Було визнано незалежність багатьох європейських держав.
  8.  

  1.  

"Договір дев'яти держав"

6 лютого 1922 р. був підписаний трактат дев'яти держав — усіх учасників конференції (США, Великої Британії, Франції, Італії, Японії, Бельгії, Португалії, Голландії, Китаю).

  1.  Він проголосив принцип суверенітету і територіальної цілісності Китаю.
  2.  Держави взяли на себе зобов'язання відмовитися від поділу Китаю на сфери впливу.
  3.  Японія відмовилася від монопольного становища в Китаї.
  4.  Японія повертала Китаю його колишні німецькі володіння.
  5.  Були визнані принципи "відчинених дверей" і "рівних можливостей", що створило загрозу закабалення Китаю великими державами.

НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ ВЕРСАЛЬСЬКО-ВАШИНГТОНСЬКОЇ СИСТЕМИ

1. Посилилася боротьба в таборі переможців, бо вона за
кріпила провідну роль:

Франції — у Європі,

Великої Британії — на Близькому Сході,

США — у світі.

  1.  Вона не створила міцних мирних відносин.
  2.  Поглибила суперечності між переможеними і переможцями, бо:

весь тягар післявоєнних змін був покладений на переможені народи, що стало основою нових конфліктів;

встановила високі репарації, не враховуючи реальних можливостей переможених країн.

  1.  Закріпила принципи колоніалізму, запровадивши мандатну систему.
  2.  Поза Версальсько-Вашингтонською системою залишилася радянська Росія, яка не визнала системи післявоєнних договорів.
  3.  

  1.  

42

 43


ГЕНУЕЗЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ (10 квітня — 19 травня 1922 р.) 10 квітня 1922 р. Відкрилася міжнародна конференція в Генуї (Італія) з фінансово-економічних питань. У ній брали участь представники 29 держав.

  1.  Обговорювалися економічні й фінансові питання відновлення Центральної та Східної Європи.
  2.  Головним питанням було російське. Держави вимагали від радянської Росії:

виконання всіх фінансових зобов'язань царського і Тимчасового урядів;

повернення вартості націоналізованих підприємств їхнім колишнім власникам;

відміну державної монополії на зовнішню торгівлю.

3. Радянська делегація погодилася виплатити царські бор
ги, якщо західні країни:

відшкодують збитки за інтервенцію, які за підрахунками були значно більшими, ніж царські борги;

нададуть довгострокові кредити;

підпишуть торговельні угоди.

4. Радянській делегації не вдалося домогтися:

анулювання боргів;

одержання кредитів;

визнання радянської Росії.

ДОГОВІР У РАППАЛО (16 квітня 1922 р.) Під час Генуезької конференції радянській делегації вдалося підписати в м. Раппало (неподалік Генуї) договір з Німеччиною, який мав діяти до 1932 р.

  1.  Це був перший договір радянської держави з великою європейською країною.
  2.  Обидві держави відмовлялися від відшкодування воєнних і невоєнних збитків і взаємних боргів.
  3.  Німеччина відмовлялася від претензій на відшкодування вартості націоналізованих підприємств німецьких громадян і від повернення їх попереднім власникам.
  4.  Договір відновлював дипломатичні та консульські відносини.
  5.  Він передбачав інтенсивні економічні зв'язки.

ГААЗЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ

(червень — липень 1922 р.)

Червень 1922 р. Була скликана міжнародна конференція з фінансово-економічних питань в Гаазі (Голландія).

  1.  Конференція продовжувала обговорення фінансово-економічних питань, що розглядалися в Генуї.
  2.  Обговорювалися фінансово-економічні претензії західних держав до радянської Росії.
  3.  Радянська делегація, як і в Генуї, висувала зустрічні претензії.
  4.  Досягти домовленості не вдалося.
  5.  Конференція закінчилася безрезультатно.

ЛОЗАННСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ

(листопад 1922 р. — липень 1923 р.)

20 листопада 1922 р. У м. Лозанна (Швейцарія) розпочала роботу конференція, основним питанням якої було підписання нового договору з Туреччиною. Після національно-визвольної революції в Туреччині Севрський договір не діяв.

  1.  Було підписано договори країн-переможниць із Туреччиною.
  2.  Туреччина домоглася визнання її незалежності.
  3.  Юридично закріплювався розпад Османської імперії і були визначені нові кордони Туреччини.
  4.  Було ліквідовано режим капітуляції і встановлено міжнародний фінансовий контроль за Туреччиною.
  5.  Туреччина зобов'язувалася виплатити частину боргів Османської імперії.
  6.  Прийнято конвенцію про чорноморські протоки Босфор і Дарданелли, за якою передбачалося у випадку нейтралітету Туреччини вільний прохід через Босфор і Дарданелли військових кораблів будь-яких країн як у мирний, так і воєнний час.
  7.  Конвенція про чорноморські протоки суперечила національним інтересам Туреччини і всіх чорноморських держав.
  8.  

  1.  

44

 45


ПЕРШІ КРОКИ ДО СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ

ЛОКАРНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ

(5-16 жовтня 1925 р.) 5 жовтня 1925 р. Розпочала свою роботу міжнародна конференція в Локарно (Швейцарія). У ній брали участь делегації Великої Британії, Франції, Бельгії, Німеччини, Італії, Польщі, Чехо-Словаччини. Було підписано низку угод.

1. Було укладено Рейнський гарантійний пакт.
Німеччина, Франція і Бельгія брали на себе зобов'язання
зберігати в недоторканності:

західні кордони Німеччини (німецько-бельгійські та німецько-французькі), які були встановлені Версаль-ським мирним договором;

статус демілітаризованої Рейнської зони.

Роль гарантів Рейнського пакту взяли на себе Велика Британія й Італія.

  1.  Німеччина, Франція і Бельгія підписали арбітражну угоду про врегулювання всіх спірних питань.
  2.  Франція підписала договори з Польщею і Чехо-Словач-чиною та зобов'язувалася допомагати їм у випадку нападу Німеччини.

Проте дії Франції ставилися в залежність від Ліги Націй.

4. Арбітражні угоди було підписано між Німеччиною — з
одного боку, Польщею і Чехо-Словаччиною — з другого.

Арбітражна угода — міжнародна угода для мирного розв'язання міжнародних спорів, продовження яких могло б загрожувати підтриманню миру і безпеки.

Висновки:

  1.  Визнання Німеччиною існуючих кордонів дало їй право • вступити в Лігу Націй (1926 р.).
  2.  Питання про східні кордони Німеччини не обговорювалися.
  3.  У випадку загрози агресії чи спроби розв'язання війни конференція поставила дії європейських держав у залежність від рішень Ліги Націй.
  4.  Локарнська конференція визнала Німеччину повноправним учасником міжнародних відносин.
  5.  Німеччина одержала статус великої держави.
  6.  Конференція створила систему європейської безпеки, яка базувалася не на військово-політичних союзах, а на гарантійних і арбітражних судах.

ПАКТ БРІАНА-КЕЛЛОГА

(серпень 1928 р.)

Це договір про відмову від війни як знаряддя національної політики та мирне вирішення всіх міжнародних суперечок

і конфліктів. Квітень 1927 р. Міністр закордонних справ Франції А. Бріан звернувся до державного секретаря США Ф. Келлога з пропозицією про укладення двостороннього фран-ко-американського договору "про вічну дружбу і оголошення війни поза законом".

США, які вклали великі капітали в європейську економіку і були зацікавлені в стабільності політичного становища в Європі, дали згоду на французькі пропозиції, пропонуючи максимально розширити коло учасників. Було складено текст договору. Серпень 1928 р. Договір Бріана-Келлога був підписаний у Парижі представниками 15 держав. Згодом цей договір підписали 65 країн.

Значення пакту:

  1.  Він проголошував відмову від війни як засобу врегулювання спірних питань.
  2.  Доводив необхідність розв'язання будь-яких суперечок і конфліктів мирними засобами.
  3.  Він засуджував агресивні війни і накладав певну моральну відповідальність держав, які його підписали, перед світовою громадською думкою.
  4.  Проте цей пакт не зміг усунути тих суперечностей, які існували в світі і які призвели до зростання напруженості в міжнародних відносинах.
  5.  

46


Тема 3. ЗАХІДНІ ДЕМОКРАТІЇ СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ

ЗМІНА СТАТУСУ США ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Перша світова війна дала сильний поштовх розвитку США.

Причини:

  1.  Сполучені Штати не зазнали воєнної розрухи.
  2.  Людські жертви в ході війни порівняно з іншими країнами невеликі (53 тис. осіб убитими і 230 тис. пораненими).
  3.  США одержали великі прибутки від воєнних поставок. Прибутки монополій протягом 1914-1919 рр. становили 33,6 млрд доларів.
  4.  Зросли капіталовкладення в американську економіку.
  5.  З випуску промислової продукції США випереджали Велику Британію, Францію, Німеччину, Італію, Японію разом узяті.
  6.  Значно зріс американський промисловий потенціал. До 1925 р. США забезпечували майже половину світового видобутку кам'яного вугілля,

3/5 видобутку чавуну і сталі, 2/3 видобутку нафти, 85% випуску автомобілів.

  1.  Зросло промислове і сільськогосподарське виробництво, зменшилося безробіття, зросла заробітна плата.
  2.  Запроваджувалася раціоналізація виробництва. Багато підприємств перейшло на масовий випуск стандартних виробів.
  3.  Значно посилився інтелектуальний потенціал країни за рахунок еміграції.

У 1900-1920 рр. до США прибуло 14 млн осіб.

10. Змінився міжнародний фінансовий статус США.

Із боржника європейських країн вони перетворилися на могутнього кредитора. До Першої світової війни борг США європейським країнам становив 4,5 млрд доларів, а після Першої світової війни європейські країни були винні США 10 млрд доларів.

  1.  Головною формою експорту капіталу стали воєнні позики, їхня загальна сума досягла у 1920 р. 11 млрд доларів.
  2.  Зросли і приватні американські інвестиції за кордоном, які становили на той час 7 млрд доларів.

ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ КУРС СІІ^ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

В цей період президентом США був Вудро Вільсон — 28-й президент від Демократичної партії (1913-1921 рр.)

1. Уряд Вільсона керувався у своїй політиці ідеологією
неолібералізму, який виник на початку століття і пе
редбачав:

активне втручання держави в економіку;

здійснення часткових ліберальних реформ;

поєднання вільної конкуренції з певними формами державного регулювання економіки.

2. Проводячи курс ліберальних реформ, намагався закрі
пити за робітниками право на:

створення організацій;

проведення страйків;

укладення колективного договору;

встановлення співробітництва між працею і капіталом.

3. 1918 р. Конгрес США, де після виборів більшість належа
ла республіканцям, вимагав:

ліквідувати державне регулювання економікою;

відмовитися від спроби ліберальних реформ.

  1.  Прикладом ліберального законодавства стало проведення через Конгрес 19-ї поправки до Конституції США про надання виборчих прав жінкам (вступила в силу в серпні 1920 р.).
  2.  1921 р. Президентом США став республіканець У. Гар-дінг (1921-1923 рр.), який зібрав понад 16 млн голосів. Він здійснив такі заходи:

податковим законом 1921 р. скасував податок на прибутки корпорацій;

знизив податок на осіб, що мають високі доходи;

новим тарифним законом 1922 р. підвищив мито на ввіз у країну промислових товарів, що призвело до зростання цін на внутрішньому ринку і прибутків монополій;

• проводив курс "твердого індивідуалізму", висту
паючи проти регулювання економіки.

48

 49


ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ КУРС США ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Зростання питомої ваги США в міжнародній економіці створило умови для активного впливу США на світову політику.

  1.  1917 р. Уряд В. Вільсона взяв курс на встановлення "світового лідерства" США.
  2.  8 січня 1918 р. В. Вільсон виступив з програмою експансії США, яка була викладена в "14 пунктах".

Це була програма післявоєнного устрою світу:

США намагалися укласти вигідні для неї договори про переділ світу;

прагнули міжнародного визнання принципів "відчинених дверей" і "рівних можливостей" з метою ослаблення позицій європейських держав;

намагалися посилити свій вплив у країнах Азії, Африки, Латинської Америки.

3. Здійснити ці завдання американська делегація намагалася
на Паризькій мирній конференції 1919 р. Однак Англія і
Франція не хотіли йти на поступки і США уступили своїм
європейським партнерам:

за чисельністю армії і флоту;

за міцністю воєнно-політичних зв'язків з іншими країнами.

Це була дипломатична поразка В. Вільсона.

  1.  Опозиційна група на чолі з видатним діячем Республіканської партії Генрі Кеботом Лоджем виступила проти ратифікації Версальського договору і вступу США у Лігу Націй. Вони висунули лозунг "свободи рук", щоб домогтися воєнно-політичної переваги США над їхніми європейськими партнерами.
  2.  1920 р. Сенат не ратифікував Версальський договір і положення про Лігу Націй. Це свідчило про поразку зовнішньополітичного курсу В. Вільсона. Поразкою закінчилася і спроба досягти успіхів у боротьбі проти радянської Росії.
  3.  Уряд республіканця Г. Гардінга (29-го президента США, 1921-1923 рр.), на противагу лозунгу В. Вільсона про "міжнародне співробітництво в рамках Ліги Націй", висунув лозунг "відмови від воснно-політичних союзів з європейськими країнами" і програму активної зовнішньополітичної діяльності.

1921 р. Був підписаний окремий мирний договір між США і Німеччиною.

 

  1.  Американський капітал впроваджувався в економіку країн Центральної і Південної Америки, а також країн Далекого Сходу. Все це загострило суперечності США з Великою Британією і Японією.
  2.  На Вашингтонській конференції (1921-1922 рр.) США досягли таких поступок зі сторони своїх суперників:

була прийнята доктрина "відчинених дверей" стосовно Китаю;

підписані договори про обмеження морських озброєнь;

прийнято рішення про недоторканність острівних володінь держав-учасниць у Тихому океані.

Доктрина (від лат. — вчення) — провідний політичний

принцип у діяльності держави. Це свідчило про зростання ролі США в системі міжнародних відносин.

9. Щодо радянської Росії США провадили курс на вста
новлення її економічної блокади та дипломатичної
ізоляції.

ПЕРІОД "ПРОСПЕРИТІ"

Проспериті (від англ.) — процвітання.

Особливості економічного розвитку США:

1. У Сполучених Штатах раніше, ніж в інших країнах, по
чався період стабілізації (з 1922 р.).

Причини:

велика місткість внутрішнього ринку;

зростання експорту товарів у зарубіжні країни, особливо в Європу, Латинську Америку.

  1.  Стабілізація в США характеризувалася найбільшою відносною міцністю.
  2.  Промислове піднесення, яке почалося у 1922 р., було досить значним і стабільним. V

У 1929 р. обсяг промислового виробництва зріс на 78% порівняно з 1921 р.

4. Здійснення технічного переоснащення промисловості і
використання нових методів конвеєрного виробництва
сприяло швидкому зростанню продуктивності праці і
створило матеріальну базу для збільшення випуску про
дукції.

50

 51


  1.  Швидкими темпами розвивалися нові галузі промисловості (автомобільна, електротехнічна, хімічна, виробництво синтетичних матеріалів), які ґрунтувалися на новітніх досягненнях науки і техніки.
  2.  Зросла питома вага США у світовій економіці. Наприкінці  20-х рр.  на  американських заводах  і фабриках вироблялося 48% продукції світу.

7. Довготривале промислове піднесення супроводжувалося
колосальним зростанням вартості акцій.

За 1924-1929 рр. акції на Нью-Йоркській біржі зросли з 27 млрд до 90 млрд доларів (більше ніж утичі).

8. Значно зріс національний дохід США:

із 74,3 млрд у 1923 р. до 86,8 млрд доларів у 1929 р.

9. Зросла роль гігантських монополій.

  1.  Не всі галузі економіки мали промислове піднесення. Суднобудівництво, вугільна промисловість, текстильна, виробництво залізничного обладнання перебували в стані застою.
  2.  Глибока криза характеризувала сільське господарство.
  3.  Після смерті Гардінга у 1923 р. президентом США став віце-президент Кальвін Кулідж, який виступав проти державного регулювання і проголошував принципи:

"індивідуальної відповідальності" кожного американця за свої дії;

"справа кожного — у його руках";

"справа Америки — бізнес".

Висновки:

  1.  Завдяки високим темпам розвитку економіки, сприятливим умовам для підприємництва США досягли панівного становища у світовому виробництві.
  2.  У соціальній сфері:

,   • створювалися нові робочі місця;

підвищувалася зарплата;

зменшувався робочий день;

запроваджувалося соціальне страхування;

вводився 8-годинний робочий день.

Це сприяло зменшенню соціальної напруженості.

 "ВЕЛИКА ДЕПРЕСІЯ" (1929-1933 рр.) 24 жовтня 1929 р. Значне падіння курсу акцій на Нью-Йоркській біржі. Це один із зовнішніх проявів початку економічної кризи.

Причини економічної кризи:

  1.  Надмонополізація капіталу та засобів виробництва. У США значна частина фінансів зосереджувалася в руках фінансових груп Моргана, Дюпона, Рокфеллера, Мелена та ін.

Відсутність регулювання виробництва з боку держави.

  1.  Розрив між індустріальною могутністю і ємкістю внутрішнього ринку (тобто можливістю купувати цю продукцію на внутрішньому ринку), між зростанням обсягів виробництва і рівнем доходів значної частини населення.

Низька платоспроможність населення.

Криза виявилася в:

1. Падінні виробництва.

У 1932 р. загальний обсяг продукції промисловості становив лише 54% докризового періоду.

Різко скоротилося виробництво у важкій промисловості: з 285 доменних печей улітку 1932 р. працювало лише 46.

За обсягом виробництва США повернулися до рівня 1908 р.

  1.  Зменшенні доходів: у 10 разів скоротилися доходи великих корпорацій.
  2.  Зменшенні обсягу торгівлі.
  3.  Кризі всієї фінансової системи країни.

За чотири роки кризи припинили діяльність 5,5 тис. банків (1/5 частина всіх банків країни).

  1.  Розоренні бізнесменів (понад 100 тис. осіб).
  2.  Зростанні безробіття.

Армія безробітних досягла у 1933 р. 16,9 млн чол. Кожен третій робітник не мав роботи.

  1.  Погіршенні матеріального становища робітників. Реальна заробітна платня робітників до 1932 р. знизилася на 35-40%.
  2.  Погіршенні становища фермерів, які внаслідок падіння цін на сільськогосподарську продукцію і високих податків розорилися.

Розорилося 14% фермерських господарств. З 1929 по 1932 р. за несплату боргів і податків було примусово розпродано 897 тис. ферм.

52

 53


У період економічної кризи президентом США був республіканець Герберт Гувер, який вважав, що причиною кризи є розлад повоєнного світового господарства і що США швидко її подолають. Але ці прогнози не справдилися.

  1.  Г. Гувер стояв на позиціях "твердого індивідуалізму" і рішуче виступав проти регулювання економіки державою.
  2.  Соціальні функції в державі він покладав на приватну доброчинність.
  3.  Організовував громадські роботи.
  4.  Невдало проводив аграрну політику.

У 1929 р. було створено федеральне фермерське управління, яке почало скуповувати сільськогосподарську продукцію, щоб не допустити падіння цін.

На складах нагромаджувалися великі запаси сільськогосподарської продукції, які почали розпродувати у 1931 р., що погіршило становище фермерів.

Вивести країну з економічної кризи Г. Гуверу не вдалося. Це призвело до втрати його популярності на президентських виборах у 1932 р.

 Після приходу до влади внаслідок виборів 1932 р. Ф. Рузвельт почав здійснювати реформи в економічній і соціально-політичній галузях на основі програми "нового курсу".

9 березня 1933 р. було скликано надзвичайну комісію Конгресу. За три місяці роботи було схвалено низку законів. Протягом "перших ста днів" президентства Ф. Рузвельта були закладені правові основи "нового курсу".

СУТЬ "НОВОГО КУРСУ"

"Новий курс" — це система державного регулювання ринкової економіки та соціально-економічних процесів із здійсненням ефективних заходів захисту соціально неза-хищених верств населення.

Мета:

  1.  Активне втручання держави в економічне життя, приватне підприємництво, щоб подолати економічну кризу.
  2.  Забезпечити стабільність економічного розвитку.
  3.  Перетворити США в державу процвітання.
  4.  

НОВИЙ КУРС" Ф. РУЗВЕЛЬТА

ОБРАННЯ Ф. РУЗВЕЛЬТА ПРЕЗИДЕНТОМ США Листопад 1932 р. Вибори президента США. Республіканці зазнали поразки.

Президентом США було обрано кандидата Демократичної партії Ф. Рузвельта.

Франклін Рузвельт

(1882-1945)

Один із талановитих і визначних американських політичних діячів.

Народився у 1882 р. в родині великого підприємця і землевласника. Успішно закінчив Гарвардський університет. У 1913-1920 рр. працював помічником морського міністра. У 1921 р. Ф. Рузвельт важко захворів, довго лікувався, але залишився з паралізованими ногами на все життя. Незважаючи на життєві незгоди, продовжував займатися активною політичною діяльністю.

У 1928-1932 рр. двічі обирався губернатором штату Нью-Йорк. На цій посаді здобув велику популярність пзиявив себе рішучим, наполегливим, далекоглядним політиком. Йому характерний новаторський підхід до вирішення важливих державних проблем.

Ф. Рузвельт — єдиний за всю історію США президент, який чотири рази підряд обирався главою держави.

 Втілення "нового курсу"

ЗМІЦНЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

  1.  У зв'язку з кризою в банківській системі, банкрутством американських банків, були закриті всі банки країни.
  2.  Дозвіл на відкриття і одержання в державі позики мали тільки великі банки, позиції яких зміцніли. Вони одержали від держави 3 млрд доларів. З тис. дрібних банків розорилися.
  3.  Для заспокоєння дрібних акціонерів і вкладників:

були обмежені біржові операції;

встановлювався державний контроль за ринком акцій;

була створена корпорація по страхуванню банківських вкладів.

  1.  Було встановлено державний контроль над федеральною резервною системою, розширено її повноваження і перетворено на Національний банк США.
  2.  Під контроль держави було взято весь золотий запас країни.
  3.  Було відмінено золотий стандарт.
  4.  Золото заборонялося вивозити за кордон.
  5.  

  1.  

54

 55


8. Долар девальвували.

Девальвація (від франц. — знецінення) — один із видів грошової реформи, який полягає у зниженні офіційного курсу долара відносно золота.

9. Було реформовано систему оподаткування.
Підвищено ставки податків на: надприбуток, спадщину,
дарчі.

Висновок: всі ці заходи сприяли збільшенню фінансових ресурсів і посиленню їх регулюючої функції.

У ПРОМИСЛОВОСТІ:

  1.  Був прийнятий Закон про відновлення національної економіки (набрав чинності 16 червня 1933 р.).
  2.  Для всіх галузей промисловості, поділених на 17 груп, розроблено "кодекси чесної конкуренції", які встановлювали:

обсяги виробництва;

ціни на продукцію, нижче якої не можна було продавати;

розміри заробітної плати;

регулювали ринки збуту.

  1.  Була створена Національна адміністрація відродження, яка здійснювала заходи з метою забезпечення корпораціям виходу з кризи з найменшими втратами.
  2.  Держава:

надавала кредити великим корпораціям;

робила вигідні замовлення;

підтримувала ті підприємства, які могли витримати міжнародну конкуренцію і забезпечити експорт товарів.

Висновки:

1. "Кодекси чесної конкуренції" сприяли:

витісненню з ринку малих підприємств;

посиленню концентрації виробництва.

2. Зміцнювалася власність великих компаній.

 У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ:

  1.  Був прийнятий Закон про допомогу фермерам (1933 р.).
  2.  Конгрес США заснував Адміністрацію регулювання сільського господарства, яка займалася примусовим скороченням посівних площ під бавовну, пшеницю, кукурудзу, тютюн тощо.

Тільки за один рік посіви пшениці й кукурудзи зменшилися на 7 млн га.

  1.  Грошові винагороди надавалися тим фермерам, які скорочували посіви й поголів'я худоби.
  2.  Запроваджувалися "молочні кодекси", що визначали умови виробництва молока і його ціну.
  3.  Держава закупила у виробників мільйони свиней та іншої худоби, яку згодом знищили, щоб утримати стабільні ціни на ринку.

Було закуплено і знищено 23 млн голів великої рогатої худоби і 6 млн свиней.

6. Фермерам надавалися кредити на пільгових умовах.

Висновок: діяльність Адміністрації регулювання сільського господарства принесла користь лише великим сільськогосподарським компаніям і багатим фермерам.

У СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ:

  1.  Для боротьби з безробіттям була створена Адміністрація громадських робіт.
  2.  Щоб скоротити безробіття, уряд здійснив програму громадських робіт (на громадських роботах було зайнято 2,5-3 млн осіб).
  3.  Безробітну молодь направляли в трудові табори (вони будували мости, дороги, саджали ліси, здійснювали меліорацію, тощо).
  4.  Нег програму допомоги безробітним держава асигнувала понад 3,3 млрд доларів.
  5.  Надавалася фінансова допомога окремим центрам зайнятості.
  6.  У 1935 р. було прийнято робітниче законодавство. Конгрес затвердив Закон про трудові відносини (Закон Вагнера), що закріпив за робітниками право:

організовувати профспілки;

укладати колективні договори з підприємцями.

56

 57


7. Уперше в США було прийнято Закон про соціальне за
безпечення, який передбачав:

допомогу безробітним;

пенсії по старості.

  1.  Був прийнятий Закон про допомогу вдовам, сиротам, інвалідам.
  2.  Було заборонено дитячу працю.

10. Спеціальним законом встановлювалися:

мінімум заробітної плати;

максимум тривалості робочого тижня.

Було передбачено поступовий перехід до 40-годинного робочого тижня.

Висновки:

  1.  Вперше в історії США держава взяла на себе роль гаранта соціальної захищеності населення.

Значно поліпшилися умови життя і праці робітників.

Наслідки:

  1.  Активне державне регулювання економіки, реформи "нового курсу" Ф. Рузвельта зупинили кризові явища в США.
  2.  Значно розширилися функції держави.
  3.  "Новий курс" Ф. Рузвельта сприяв поступовому підне-і сенню економіки.
  4.  Було зроблено важливий крок перетворення США на, державу економічного процвітання.
  5.  В основних галузях промисловості робітники почали створювати виробничі профспілки.
  6.  Досвід США у реформуванні суспільства пізніше використовувало багато країн світу (Франція, країни Латинської Америки та ін.).
  7.  Досвід "нового курсу" державного регулювання економіки — це важливий зразок для реформування економіки України.
  8.  Реформи "нового курсу" розширили рамки демократії.

 ВЕЛИКА БРИТАНІЯ

СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

1. Велика Британія за підсумками війни:

досягла мети — усунула свого конкурента в Європі — Німеччину;

одержала велику частину німецьких репарацій (22%);

захопила значну частину колишніх колоніальних володінь Німеччини.

2. Однак з Першої світової війни Велика Британія вийшла
ослабленою:

вона втратила третину національного багатства;

військові втрати — 750 тис. убитими і 1,7 млн пораненими;

вона втратила 40% торгового флоту;

випуск промислової продукції знизився на 20%;

повністю припинилося житлове будівництво;

погіршилося становище зовнішньої торгівлі: збільшився імпорт сировини і продовольства, імпорт британських товарів зменшився на 50%;

великих збитків зазнали англійські фінанси;

податки в країні зросли в 6 разів;

зросли державні позики:

внутрішні — у 10 разів, з 645 млн фунтів стерлінгів у 1913 р. до 6,5 млрд фунтів стерлінгів у 1919 р.; зовнішній борг у кінці війни становив 1 млрд 150 млн фунтів стерлінгів, із яких США були винні 850 млн фунтів стерлінгів;

• із кредитора американських банків Велика Британія пе
ретворилася на їхнього боржника.

Тільки на погашення процентів Британія щорічно витрачала 40% державного бюджету.

  1.  Зростала національно-визвольна боротьба в британських колоніях.
  2.  Післявоєнне піднесення економіки було недовготривалим:

восени 1920 р. почалася перша післявоєнна економічна криза;

навесні 1921 р. обсяг промислової продукції становив 2/3 довоєнного рівня, експорт скоротився наполовину, імпорт — на 40%.

  1.  До кінця 1921 р. криза була подолана, але нового промислового піднесення не відбулося.
  2.  У 1922-1923 рр. в економіці Британії спостерігався застій.

Висновок: Великій Британії не вдалося досягти своєї колишньої могутності.

58

 59


Внутрішня політика консервативних і лейбористських урядів у 20-х рр.

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

У Великій Британії діяли три політичні партії: 1. Консервативна партія. Заснована у 1867 р.

Виражала інтереси промислових і фінансових підприєц
ців, вищих урядовців, бюрократії та великих земле:
власників.

Виступала за посилення позицій приватного капіталу свободу підприємництва. Проводила політику "раціоналізму". Зберігала прихильність до традиційних порядків. 2. Ліберальна партія. Заснована у 1832 р., остаточно офойї милася у 1877 р.

Виражала інтереси дрібних і середніх власників, чинов
ників, частини інтелігенції.
Виступала за демократичні свободи, поєднання інтереі
сів держави і власників, за розвиток вільного
підприємництва.

Після Першої світової війни втратила свій вплив і поча|
ла виступати з більш поміркованих позицій.

3. Лейбористська партія. Заснована в 1900 р. (до 1906 р. називалася Комітетом робітничого представництва). Виступала за демократичні реформи, широке національї не законодавство.

До 1918 р. не мала програмних документів. Лютий 1918 р. Прийнято Статут Лейбористської партії.! Вперше було введено, поряд із колективним, індивіду! альне членство.

КОАЛІЦІЙНИЙ УРЯД Д. ЛЛОЙД-ДЖОРДЖА (коаліція консерваторів і лібералів) Кінець 1918 р. Відбулися парламентські вибори.

Лейбористська партія брала участь у виборах самостійноі Перемогла коаліція консерваторів і лібералів — прихили ників прем'єр-міністра Д. Ллойд-Джорджа. Д. Ллойд-Джордж знову очолив уряд, ключові пости в якому одержали лідери консерваторів Е. Бонар Лоу, лорм Керзон, а також ліберал В. Черчилль.

60

 Уряд Ллойд-Джорджа здійснив низку реформ:

  1.  Сприяв розвитку економіки, переходу економіки на випуск мирної продукції.
  2.  Були ліквідовані всі державні контрольні органи, сгворе-ні в роки війни, з метою стимуляції вільної підприємницької діяльності.
  3.  Сприяв розширенню соціальної функції держави:

була підвищена заробітна плата, скорочено робочий день;

здійснювалася програма допомоги безробітним;

допомога в житловому будівництві;

встановлювалася матеріальна допомога демобілізованим солдатам, які поверталися до мирної праці;

була прийнята програма розвитку народної освіти;

запроваджувалася обов'язкова шкільна освіта для дітей до 14 років.

4. Лютий 1918 р. Було проведено реформу виборчого права,
згідно з якою:

вперше виборчі права одержали жінки віком після 30 років;

ліквідовувався майновий ценз.

5.1921 р. Уряд Ллойд-Джорджа надав статус домініону своїй колонії—Ірландії (26 графств). Проте шість графств Північної Ірландії, в яких проживали протестанти, залишалися в складі Великої Британії.

Велика Британія зберегла за собою право тримати в Ірландії військово-морські бази і сухопутні війська.

Домініон (від лат. — володіння) — назва самоврядних частин і деяких колоній Великої Британії.

КОНСЕРВАТОРИ ПРИ ВЛАДІ

(1922-1923 рр. — уряд Е. Бонар Лоу,

1923-1924 рр. — уряд Стенлі Болдуїна)

Жовтень 1922 р. Консерватори розірвали коаліцію з лібералами і перемогли на парламентських виборах. Вони сформували уряд Е. Бонар Лоу, якого у травні 1923 р. змінив Стенлі Болдуїн після позачергових парламентських виборів, у яких жодна з трьох головних полпичних партій Британії (консервативна, ліберальна, лейбористська) не змогли одержати значної переваги. За підсумками виборів консерватори одержали 258 місідь, лейбористи — 191, ліберали — 158. Така розстановка сил не давала переваги жодній парті'. Виникла така ситуація, при якій будь-який однопар-ійний Уряд міг одержати вотум недовіри. Так і сталося.

61


ПЕРШИЙ ЛЕЙБОРИСТСЬКИЙ УРЯД

(січень - жовтень 1924 р.)

(Уряд очолив Рамсей Макдональд)

Січень 1924 р. Консервативний уряд С. Болдуїна одержав| вотум недовіри в палаті общин. Був сформований перший в історії країни лейбористський уряд. Його очолив лідер правого крила лейбористської партії Р. Макдональд, який залишив за собо* посаду міністра закордонних справ. Усі ключові посад* в уряді зайняли представники лейбористської партії. Р. Макдональд здійснив низку реформ:

  1.  Сприяв розвитку приватної ініціативи.
  2.  Зменшив мито на деякі продовольчі товари.
  3.  Були знижені деякі податки, в тому числі на прибут монополістичних компаній.
  4.  Були знижені акцизні збори на чай, цукор тощо.
  5.  Деяким категоріям безробітних збільшив розміри допо-і моги по безробіттю.
  6.  Покращив систему страхування по безробіттю.
  7.  Збільшив пенсії по старості та інвалідам.
  8.  Збільшив субсидії держави на житлове будівництво.
  9.  Визнав Радянський Союз і встановив з ним дипломатичні ні відносини.

Субсидія (від лат. — допомога, підтримка) — це допомога] в грошовій або натуральній формах, яка надається державою за рахунок коштів бюджету місцевим органам' влади, організаціям, громадянам. На відміну від позики,] субсидія не повертається.

КОНСЕРВАТОРИ ПРИ ВЛАДІ

(1924-1929 рр. — уряд Стенлі Болдуїна)

Жовтень 1924 р. Уряд розпустив парламент і призначив нові

вибори.

Перемогу на виборах здобули консерватори. Уряд очолив]

С. Болдуїн.

Було здійснено такі заходи: 1. Відновлено золотий стандарт фунта стерлінга на рівні до-]

воєнного паритету з доларом (1 фунт стерлінгів дорівнюй

вав 4,86 долара).

62

 2. Уряд підтримував підприємців у їхніх діях, спрямованих на зниження собівартості продукції і підвищення конкурентноздатності англійських товарів на зовнішніх ринках.

  1.  Підприємці прагнули домогтися цього не шляхом заміни застарілого обладнання, а шляхом зниження заробітної плати робітникам.
  2.  Було здійснено зниження заробітної плати робітників, збільшено тривалість робочого дня, що викликало незадоволення шахтарів, транспортників, залізничників, машинобудівників.

У країні назрівав загальний страйк.

31 липня 1925 р. Уряд оголосив про надання власникам шахт строком на 9 місяців державних субсидій, щоб не допустити зниження заробітної плати шахтарям. Цей день робітники назвали "червоною п'ятницею".

ЗО квітня 1926 р. Власники шахт оголосили про звільнення всіх гірників, не згодних на зменшення заробітної плати. У відповідь шахтарі почали страйк. Уряд ввів надзвичайний стан.

4 травня 1926 р. Почався перший в історії англійського робітничого руху загальний страйк. У ньому брало участь близько 4 млн осіб. Страйком керували страйкові комітети і Ради дії.

12 травня 1926 р. Генеральна рада тред-юніонів почала переговори з урядом і закликала робітників припинити страйк. Лише Федерація гірників відмовилася припинити страйк, який вони продовжили до грудня 1926 р.

1927 р. Парламент затвердив Закон про промислові конфлікти і тред-юніони, який:

заборонив загальні страйки і страйки солідарності;

службовцям державних установ заборонив вступати до профспілок.

Травень 1927 р. Уряд оголосив про припинення дипломатичних відносин з СРСР.

63


ДРУГИЙ ЛЕЙБОРИСТСЬКИЙ УРЯД (1929-1931 рр.)

1929 р. На парламентських виборах консерватори зазнали.)
поразки. Перемогу здобули лейбористи.
Другий лейбористський уряд сформував Р. Макдональд.]
Другий прихід лейбористів до влади збігся з початком,
економічної кризи:

скорочувалося виробництво: у суднобудуванні — на 88%, у машинобудуванні — на третину;

удвічі зменшився обсяг зовнішньої торгівлі;

кількість безробітних досягла 3 млн осіб;

зростав дефіцит платіжного балансу.

Заходи уряду Р. Макдональда

Для боротьби з безробіттям було створено Міністерство! по боротьбі з безробіттям, яке:

сприяло переселенню робітників із районів кризи в] сільську місцевість або в промислові райони, якії менше охоплені кризою;

організовувало громадські роботи.

1930 р. Парламент прийняв Закон про страхування від без-1
робіття.

Недоліки діяльності уряду

Незадоволення викликали антикризові заходи уряду:

зниження заробітної плати;

зменшення допомоги по безробіттю;

не було відновлено 7-годинний робочий день на шах-: тах;

зберігалися антипрофспілкові закони.

НАЦІОНАЛЬНИЙ УРЯД (1931-1935 рр.)

В уряді Р. Макдональда не було єдиного погляду на шляхи ви-] ходу країни з кризи, тому стався розкол. 193} Р- Р- Макдональд і деякі інші міністри погодились на

союз з консерваторами і лібералами. Був сформованиі

Національний уряд, очолюваний Р. Макдональдом, який

перебував при владі до 1935 р.

Уряд втілював у життя такі антикризові заходи: 1. Була зменшена допомога по безробіттю на 10%.

 

  1.  Проведено зниження зарплати службовцям, перш за все вчителям і військовим морякам. -►
  2.  У1931 р. відмінено золотий стандарт фунта стерлінга, що призвело до падіння його курсу.
  3.  Було створено стерлінгову зону, що об'єднувала країни, які використовували фунт стерлінга для взаєморозра-хунків.
  4.  Усі товари, які ввозилися в Англію, були обкладені митами в розмірі 10%.
  5.  Велика Британія відмовилася від вільної торгівлі.
  6.  Були введені протекціоністські закони, що сприяли розвитку власної промисловості.

Вжиті заходи-дали змогу в 1934 р. вийти з важкої економічної кризи.

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ В 30-х рр.

1935-1937 рр. При владі консервативний уряд, який очолив Стенлі Болдуїн. Було досягнуто деяке економічне відновлення країни.

1937 р. Уряд консерваторів очолив Невілл Чемберлен.

  1.  Внутрішня політика була спрямована на збереження існуючих порядків.
  2.  Були дещо скорочені витрати на соціальні потреби.
  3.  Почалося промислове піднесення, особливо в автомобільній, авіаційній, електротехнічній і хімічній галузях промисловості.
  4.  Швидко зростала військова промисловість.
  5.  Значно зросли державні асигнування на військові потреби.
  6.  У квітні 1939 р. було запроваджено загальну військову повинність.
  7.  У зовнішній політиці провадилася політика "вмиротво-рення".
  8.  

  1.  

64

 65


ФРАНЦІЯ

НАСЛІДКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ДЛЯ ФРАНЦІЇ

  1.  Франція після Першої світової війни стала провідною країною Західної Європи.
  2.  Вона повернула високорозвинені індустріальні райони Ельзас і Лотарингію.
  3.  До складу французької колоніальної імперії ввійшли німецькі і турецькі володіння:

частина Того і Камеруну в Африці;

Сирія і Ліван на Близькому Сході.

4. Війна принесла Франції значні людські жертви:

1млн 300 тис. солдат загинуло,

2 млн 800 тис. було поранено,

майже 5 млн чол. залишилося без житла і роботи.

5. Франція зазнала значних матеріальних втрат:

були спустошені північно-східні департаменти Франції, з найрозвиненішою промисловістю;

зруйновано близько 10 тис. фабрик і заводів;

загинула половина французького торгового флоту;

загальні втрати Франції становили 134 млрд золотих франків.

6. Із   країни-кредитора   Франція   перетворилася   на
боржника.

Борг союзникам дорівнював 60 млрд франків, у тому
числі США — 40 млрд франків.  
>

Соціально-економічний розвиток країни у 20-30-х рр.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ФРАНЦІЇ У 1918-1921 рр. Після закінчення Першої світової війни у Франції почалася економічна криза, яка тривала з 1918 по 1921 р.:

  1.  Промислове виробництво становило 55% рівня 1913 р.
  2.  Виробництво сільськогосподарської продукції — 77%. І

Ціни на продукти харчування і товари першої необхідно* сті зросли в 5-7 разів.

  1.  Податки зросли в 4 рази.
  2.  Різко впав курс франка, виникла інфляція.

Важливу роль відігравав заснований урядом банк "На-; ціональний кредит", через який розподілялися субсидії на відновлення зруйнованих війною районів.

Після виходу із кризи в економіці Франції спостерігався застій.

66

 ЧАСТКОВА СТАБІЛІЗАЦІЯ (1924-1930 рр.) Причини високих темпів промислового розвитку:

1. Надходження репарацій із Німеччини.

Незважаючи на їхнє постійне скорочення, Франція одержала понад 8 млрд марок у вигляді натуральних поставок: вугілля, лісу, цементу тощо. Це значно покращило її економічне становище.

  1.  Повернення Ельзасу і Лотарингії.
  2.  Використання саарського вугілля.
  3.  Технічна реконструкція важкої індустрії, що сприяло високим темпам її розвитку.
  4.  Відбудова економіки зруйнованих війною районів.
  5.  Дешева робоча сила в колоніях.

Економічне зростання в роки стабілізації:

промислове виробництво значно випереджало довоєнний рівень;

промислове виробництво зросло в 1,5 рази;

щорічний приріст промислової продукції становив у середньому 5%;

зросла питома вага важкої промисловості, особливо металургії і машинобудування;

на підприємствах здійснювалася раціоналізація виробництва, запроваджувалися конвеєри, нова техніка;

за темпами економічного розвитку Франція випереджала Англію і Німеччину;

швидкими темпами розвивалися нові галузі промисловості — автомобільна, хімічна, електротехнічна, авіаційна, радіотехнічна;

значно зросла концентрація виробництва і капіталу. На великих підприємствах працювало до 60% робітників;

зросли прибутки великих компаній ("Рено", "Пежо", "Шнейдер" та ін.), які контролювали економіку та фінанси країни;

дрібні і середні підприємства чисельно переважали великі підприємства;

Франція значно збільшила виробництво озброєнь, зростали прибутки військово-промислових компаній;

помітно зросло виробництво предметів розкоші;

Франція перетворилася на розвинену індустріально-аграрну країну;

текстильна й деякі інші галузі промисловості перебували в стані застою і не досягли довоєнного рівня;

сільське господарство в 1924-1930 рр. трималося на рівні 1913р.;

67


поряд із великими підприємствами у Франції була вели! ка кількість ремісничих підприємств;

Франція залишалася державою-рантьє:

давала капітали в борг, одержуючи прибутки від вели

ких відсотків, а також від цінних.паперів численних іня

земних компаній. Прибутки від цінних паперів утри»

перевищували прибутки від промисловості.

Світова економічна криза

Франція у світову економічну кризу вступила пізніше, ніж]

інші країни (у 1930 р.), але сама криза тривала довше (до 1935 р.н

Причини пізнішого вступу Франції у світову економічну кризу!

  1.  Відновлення зруйнованих під час війни районів, на які уряд виділив 100 млрд франків.
  2.  Одержання німецьких репарацій.
  3.  Будівництво воєнних укріплень на франко-німецьком* кордоні ("лінії Мажино").

Прояви економічної кризи:

До 1932 р. промислове виробництво скоротилося на 44% порівняно з 1930 р.

Імпорт і експорт скоротилися на 65%.

Криза завдала значного удару сільському господаш ству.

Величезні запаси продовольства не мали збуту, хочі ціни на нього впали до низького рівня.

Кількість безробітних перевищила 2 млн осіб.

Розорилося понад 100 тис. дрібних підприємств.

Політична нестабільність.

З листопада 1929 р. по травень 1932 р. при владі змінилош вісім урядів. У середньому кожен із них був при владі чотири місяці. Проте в цілому економічна криза у Франції не була тая кою глибокою, як у СІНА і Німеччині.

ФРАНЦІЯ У 1935-1939 рр.

  1.  Посилився вплив держави на економіку країни (державі не регулювання).
  2.  Уряд створив "захищений сектор", у який ввійшли вели! кі банки, крупні залізничні компанії, металургійні, хіміч-; ні об'єднання, які одержували державні замовлення. їхн^ прибутки зростали.
  3.  Тшьки в 1937 р. промисловість і зовнішня торгівля поі вернулися до довоєнного рівня.
  4.  У 1938 р. намітився новий спад, який не було повністю подолано аж до Другої світової війни. І

68

 ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА ЛІВИХ І ПРАВИХ СИЛ Для політичного життя Франції характерна багатопартійність.

У 20-х рр. Францією управляли дві коаліції партій, між якими велася боротьба за владу:

  1.  "Лівий блок" — союз соціалістів і радикалів.
  2.  "Національний блок" — союз правих партій.

Із представників партій  цих блоків формувалися уряди франції.

Уряд Ж. Клемансо (1917-1919 рр.) Жорж Клемансо—лідер радикалів, який провів низку заходів для послаблення післявоєнної напруженості та припинення страйків робітників:

  1.  Встановив 8-годинний робочий день.

Профспілки отримали право на укладення колективного договору.

  1.  Намагався посилити патріотичні настрої серед населення.

Зумів змінити невдоволення людей станом очікування кращих часів, які настануть для Франції.

Уряд "Національного блоку"

Перший уряд "Національного блоку" очолив А. Мільсран (1919-1922), який:

  1.  Проголосив курс "твердої руки".
  2.  Намагався придушити страйкову боротьбу.
  3.  Подолати кризу.
  4.  Відродити економіку.
  5.  Домогтися від Німеччини повної сплати репарацій.
  6.  Зменшити втручання держави в економічне життя.

У 1922-1924 рр. уряд "Національного блоку" очолив Р. Пуанкаре.

В країні посилилися незадоволення провалом рурської акції 1923 р., коли франко-бельгійські війська були змушені залишити німецький Рур.

Проти уряду виступило Духовенство і масові релігійні організації.

Уряд "Лівого блоку" ("картель лівих" — 1924-1926 рр.) Уряд очолив Едуард Ерріо. У передвиборній програмі уряд обіцяв:

  1.  Амністію політичним в'язням.
  2.  Відновлення на роботі звільнених страйкарів. 3. Створення системи соціального страхування. 4- Введення прогресивно-прибуткового податку.

69


5. Дотримання закону про 8-годинций робочий день.

Проте всі ці демократичні заходи уряд не впроваджував у!

життя, що спричинило його кризу.

Уряд "Національного блоку" — союзу правих партій

і частини радикалів (1926-1928 рр.)

Уряд очолив лідер правих, екс-президент Франції Р. Пуанкаре. І

Заходи уряду Р. Пуанкаре:

  1.  Вів боротьбу проти інфляції, за стабілізацію франка.
  2.  Скоротив витрати за рахунок зменшення чисельності дер. жавних службовців.
  3.  Було введено нові податки.
  4.  У 1926 р. вперше була введена державна допомога по без«ї робіттю.
  5.  Були введені пенсії по старості, допомога по хворобі та іш валідності.

1928-1929 рр. — внаслідок нового виборчого закону 1928 р. до влади прийшов "Союз правих партій" без радикалів. 1 1929 р. Р. Пуанкаре подав у відставку.

Листопад 1929 р. — травень 1932 р. При владі була коаліцій правоцентристських партій. Змінилося 8 урядів. Це роки політичної нестабільності.

Уряд "Лівого блоку" та центристських сил (1932 р.)

Уряд знову сформував Е. Ерріо, який був при владі до кінця року:

  1.  Ніяких реформ не провів.
  2.  Уклав пакт про ненапад із СРСР (1932 р.).
  3.  Відмовився від репарацій з Німеччини.
  4.  Визнав право німців на озброєння.

1932-1934 рр. — часта зміна урядів "Лівого блоку". 30-ті рр. Активізація діяльності крайніх правих і фашистських організацій і партій, у яких нараховувалося   до 2 млн чол. Озброєні фашистські загони мали у своїх рядах до 7-8 тис. чол.

Причини активізації фашистських організацій:

  1.  Економічна криза.
  2.  Падіння рівня життя населення.
  3.  Встановлення фашистських режимів у Німеччині й Італії^

Висновок: для Франції характерна політична нестабільність, часта зміна урядів, боротьба правих і лівих сил за сві вплив у країні.

70

 НАРОДНИЙ ФРОНТ Народний фронт Франції— це широка антифашистська політична коаліція демократичних сил у боротьбі проти загрози фашизму.

Особливості французького фашизму: І французький фашизм, на відміну від німецького та італійського, почав набирати силу пізніше.

  1.  Він не був єдиною політичною течією.
  2.  Не мав масової бази, як фашисти в Німеччині та Італії.
  3.  Був тісно пов'язаний з правими партіями й католицькою церквою.
  4.  Був загрозою демократії.

6 лютого 1934 р. Понад 20 тис. озброєних фашистів вийшли на вулиці Парижа і зробили спробу захопити приміщення парламенту та інші урядові будинки. Поліція відкрила вогонь. Спроба фашистського заколоту сколихнула всю Францію.

9 лютого 1934 р. В Парижі відбулася 50-тисячна демонстрація під лозунгом "Геть фашизм!".

18 лютого 1934 р. В країні відбувся загальнополітичний страйк, який супроводжувався масовими антифашистськими маніфестаціями. Почалося створення Народного фронту — об'єднання широких верств населення проти фашизму.

Січень 1936 р. Була опублікована програма Народного фронту.

Весна 1936 р. Відбулися вибори до палати депутатів. Народний фронт одержав перемогу (56% голосів). Був сформований демократичний коаліційний уряд, який очолив соціаліст Леон Блюм. У діяльності уряду знайшла відображення програма Народного фронту. Протягом літа 1936 р. парламент прийняв понад 100 законів, які відповідали програмі Народного фронту.

Втілення в життя програми Народного фронту:

1- Були прийняті закони про заборону воєнізованих фашист
ських організацій, 40-годинний робочий тиждень, дво
тижневі оплачувані відпустки, колективні договори між
власниками підприємств і робітниками.

2- Було підвищено заробітну плату службовцям.
-• Збільшено пенсії бувшим фронтовикам.

^- Допомога по безробіттю звільнялася від податків. 5- Для безробітних організовували громадські роботи.


  1.  Уряд надав відстрочку для погашення боргів підприємств] у промисловості, торгівлі, сільському господарстві.
  2.  Середнім верствам населення надавалися пільгові кре* дити.
  3.  Урядом було створено зернове бюро, що закуповувало Л селян зерно за цінами, які перевищували низькі кризові ціни у 2-3 рази.
  4.  Податки з малих підприємств були зменшені, а з великих -1 збільшені.

  1.  Французький банк був поставлений під контроль дері жави.
  2.  Уряд оголосив про націоналізацію декількох воєнних за] водів.
  3.  У 1937 р. був заснований Національний союз залізниць] під управління якого перейшли всі залізниці.
  4.  Здійснювалося "оздоровлення" фінансової системи країни.]
  5.  Вдалося стабілізувати грошову одиницю — франк.
  6.  Був встановлений державний контроль над усіма фінансові вими операціями.

Початок 1937 р. Уряд Л. Блюма, посилаючись на важке фй

нансове становище Франції, оголосив "перепочинок" у

здійсненні програми Народного фронту. Червень 1937 р. Уряд Л. Блюма пішов у відставку. Квітень 1938 р. Був сформований новий уряд, який очолиш

правий радикал Едуард Даладьє. Листопад 1938 р. Партія радикалів вийшла з Народного!

фронту. Це привело до розпаду Народного фронту. Він

припинив існування.

ПРИЧИНИ ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАРОДНОГО ФРОНТУ 1. Між партіями Народного фронту були суперечності й розбіжності:

перші розбіжності між партіями Народного фронту ви| никли у 1936 р. у зв'язку з подіями в Іспанії (коли іспанські фашисти підняли заколот проти уряду Народного фронту в Іспанії, уряд Л. Блюма заявив про політику "невтручання" в іспанські справи, яку різко критикував ли комуністи);

серйозні протиріччя в Народному фронті спричинили відношення до користування демократичними свобода! ми фашистськими угрупованнями. Згідно з Законом бу4

ли заборонені лише воєнізовані фашистські організації, а інші продовжували існувати. За повну заборону фашистських організацій виступили ліві сили;

• розбіжності між партіями стосувалися здійснення соці
ально-економічної політики.

  1.  В реалізації заходів Народного фронту брали участь комуністи, які вважали Народний фронт перехідним етапом для встановлення "диктатури пролетаріату".
  2.  Відсутність фінансової підтримки з боку великих підприємців і фінансистів:

велика буржуазія боялася поглиблення соціальних перетворень;

банкіри почали переводити свої капітали за кордон, що призвело до знецінення франка і зростання цін.

ЗНАЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАРОДНОГО ФРОНТУ

  1.  Народний фронт вів успішну боротьбу проти фашизму.
  2.  Він перешкодив фашистам прийти до влади у Франції.

Забезпечив збереження і розширення демократичних свобод.

Франція стала першою європейською країною, в якій ідеї Народного фронту реально втілилися в життя.

Зросла політична свідомість різних верств населення, які переконалися в необхідності єднання в боротьбі проти загрози фашизму.

Досягнення Народного фронту переконливо показали, що союз демократичних сил має величезні можливості для здійснення важливих соціально-економічних перетворень.

Проводилася відносно результативна соціально-економічна політика.

8- Народний фронт приніс реальне покращення рівня життя французького народу.

9. Велике значення мало соціальне законодавство Народного фронту, яке було найкращим порівняно з іншими країнами. Ю. Досвід Народного фронту довів можливість об'єднання демократичних сил у боротьбі проти фашизму.

72

 73


Тема 4. ТОТАЛІТАРНІ ТА ДИКТАТОРСЬКІ РЕЖИМИ

 ТОТАЛІТАРИЗМ І

Тоталітаризм (від лат. — цілісність, првнота) — одна з форм політичного правління, яка характеризується зосереджені ням державної влади в руках певної групи людей (наш частіше політичної партії на чолі з лідером), які підпоряш ковують усі сфери життя суспільства своїм інтересам! встановлюють тотальний (загальний) контроль над ним знищенням демократичних свобод і конституційних праві репресіями опозиції, здійсненням політичного і духовнога закабалення.

Передумови виникнення тоталітаризму:

1. Перша світова війна принесла руйнування і розорення
країн, які потерпали від економічних, політичних і соції
альних конфліктів.

Почали поширюватися ідеї шовінізму і расизму (Німеччиі на), сильної держави, в якій інтереси нації і держави буї дуть вищими від інтересів окремої людини (Італія).

Шовінізм (фраиц. — від прізвища солдата наполеонівської армії Шовена, прихильника завойовницької політики Напої леона) — один із різновидів націоналізму, проповідь винятковості та вищості однієї нації над іншими,! розпалювання ворожнечі між народами.

Націоналізм — психологія, ідеологія і політика в національному питанні, що грунтується на звеличенні своєї нації, ви»! знанні пріоритету національного чинника в суспільномі розвитку.

Расизм — сукупність антинаукових поглядів і тверджень про існування "вищих рас", які творять культуру, і "нищих рас", які не здатні до культурного прогресу. Служити обґрунтуванням агресивних воєн, масового винищенні людей (наприклад, в гітлерівській Німеччині).

Опозиція (від лат. — протистояння) — протиставлення однієї політики, одних поглядів іншим, активна протидія їм. Ноі сіями цих поглядів є партії, окремі групи, які виступають| проти більшості.

  1.  Світова економічна криза, з якої деякі країни виходили не шляхом проведення реформ і демократизації суспільно-політичного життя, а шляхом встановлення тоталітарних режимів.
  2.  Тоталітаризм зароджується з особливостей внутрішнього

розвитку країн:

 

в СРСР — спирався на марксистсько-ленінське вчення про неминучість класової боротьби і необхідність встановлення "диктатури пролетаріату", сильної влади, здатної подолати будь-яких ворогів;

в Німеччині — спирався на ідеологічні підвалини національної винятковості ("Нація понад усе"), що призвело до поширення реваншистських настроїв ("Нам нині належить Німеччина, а завтра — цілий світ");

в Італії—на основі поширення ідей відновлення держави на зразок Римської імперії, в якій інтереси нації і держави будуть вищими, ніж інтереси окремої людини ("Все для держави, нічого поза державою і нікого проти держави");

в Іспанії — внаслідок економічної відсталості, розгортання національних протиріч, прагнення сильної влади.

Прояви тоталітаризму — фашизм і сталінізм, які заперечують свободу і гідність особистості.

ОЗНАКИ ТОТАЛІТАРНИХ РЕЖИМІВ Між тоталітарними режимами є відмінності і свої особливості, але для всіх характерні загальні ознаки:

1. Тоталітарні режими — це радикальні рухи, які сформували
свої ідеології, що є офіційними і обов'язковими для всіх.
Здійснюється ідеологізація всіх сфер державного, політич
ного, суспільного і особистого життя.

Ідеологія — система політичних, економічних, правових, моральних, естетичних, філософських і релігійних поглядів, теорій, принципів, які виражають інтереси певних соціальних верств населення.

2. Тоталітарні режими ставлять своєю метою побудову ново
го ладу, очищеного від вад попередніх періодів:
більшовики — безкласове комуністичне суспільство;
націонал-соціалісти (нацисти) Німеччини — расистський,
вільний від євреїв, арійський рай;

фашисти Італії — відновлена Римська імперія, сильна, могутня, вплив якої поширюється на цілі народи.

  1.  Існування в країні єдиної масової партії, як носія їхньої ідеології, але монопольної структури, що стоїть над державою і всіма сферами суспільного життя. Державні структури виконують партійні замовлення.
  2.  Створення культу партійного лідера, "культу особи" (фю-рер, вождь, дуче, "великий керманич" тощо), його обожнювання, концентрація всієї влади в його руках. Перетворення населення у натовп, слухняний волі вождя.
  3.  

  1.  

74

 75


  1.  Ліквідація демократичних інститутів держави, прав і св бод громадян.
  2.  Заборона політичної або іншої опозиції.
  3.  Визнання репресій, насильства над громадянами ефектив, ним способом керівництва державою і засобом досягнен; ня своєї мети.
  4.  Повна монополія на інформацію. Абсолютний контроль усіх джерел інформації, наступальна пропаганда.
  5.  Насадження монополії в мистецтві, яке прославляє керів-і ну роль партії, звеличує роль вождя і зв'язок партії з наро4 дом.

Для всіх тоталітарних режимів характерні:

зображення величних портретів вождя,

велетенські скульптурні постаті вождя,

грандіозні громадські будівлі тощо.

  1.  Кожен тоталітарний режим вигадував "ворогів", з якими треба боротися.
  2.  Поширюється психологія ненависті, виховується ненависть до внутрішніх і зовнішніх "ворогів":

у фашистів — "ворогами" були євреї і комуністи;

у комуністів — куркулі та вигадані саботажники, контрреї

волюціонери, "вороги народу" та ін.

  1.  Зловживання владою, політичне насильство, злочини і репресії (масові арешти та розстріли, концентраційні табоі ри, окремі вбивства).
  2.  Створення апарату масового терору і підвищення ролі та значення в суспільстві репресивних органів.
  3.  Громадські інтереси вищі від інтересів особистих. Організація різнобічної діяльності, щоб зміцнити колективні зв'язУ ки і ослабити роль родини, знищити індивідуальність.
  4.  Зневага до ліберальної демократії, яка сповідує гуманізм, віру в компроміс, прихильність до права, до виконання закону тощо.
  5.  Всебічний вплив на особистість через дошкільні заклади, школу, засоби масової інформації, державні і громадські організації, заклади культури, які перебувають під пов^ ним контролем партії і держави.

  1.  Дотримувалися принципу "мета виправдовує, засоби". 1
  2.  Абсолютна регламентація всієї життєдіяльності суспільства.
  3.  Повний контроль над економікою, одержавдення економіки, централізація управління економікою.
  4.  Нав'язування своєї ідеології іншим народам, зовнішня експансія, прагнення до світового панування.

 Експансія (від лат. — поширення) — поширення свого впливу на інші країни і народи економічними методами (вивіз капіталу, валютна політика) шляхом дипломатичного тиску або збройної інтервенції.

21. Проголошення найвищою цінністю служіння ідеї:
у СРСР — комуністичне суспільство,

у Німеччині — "тисячолітній рейх", "нація понад усе", в Італії — "великий Рим". Ідея — це сутність, сенс, значення; форма осмислення реальності.

22. Засилля бюрократизму, що.характеризує відокремлення
влади та її апарату від суспільства.

ФАШИЗМ Одним із різновидів тоталітарних режимів є фашизм (фашизм в Італії, націонал-соціалізм (нацизм) у Німеччині). фашизм (від іт. — пучок, зв'язка, об'єднання) — це форма репресивно-терористичної диктатури, в основі якої лежить реакція, жорстокий терор, насильство, політика терористичних загарбань у прагненні світового панування.

Основні риси фашизму:

  1.  В управлінні здійснювався "фюрер-принцип" — безумовне підкорення нищих керівних органів вищим, централізація влади.
  2.  Ліквідація парламентсько-демократичних порядків, демократичних інститутів держави.
  3.  В основі ідеології лежали расизм, войовничий націоналізм, шовінізм, мілітаризм.
  4.  Расизм нацистів полягав у звеличенні власної нації й знищенні "неповноцінних народів".
  5.  Проповідування "культу грубої сили".
  6.  Культ особи "вождя", наділеного рисами провидця, проводиря, за яким потрібно слідувати.
  7.  Крайня агресивність у зовнішній політиці. Прагнення домогтися світового панування, "життєвого простору", пограбування і знищення інших народів.
  8.  Головна ставка робилася на силу, війну і агресію.
  9.  Вищість інтересів нації і держави за інтереси окремої особистості або групи людей, підкорення особистості державним структурам.

Ю. Впровадження фашистської ідеології в усі сфери державного, громадського, культурно-освітнього життя.

76

 77


11. Дискредитація  демократії,   створення   міфу  про  її  не<|

ефективність, пропаганда необхідності "твердої руки", яка

здатна навести порядок у країні. Мілітаризм — нарощування озброєнь, воєнної могутності і

метою підготовки до війни. Дискредитація — підрив довіри до кого-небудь, приниження

гідності, авторитету.

НАСЛІДКИ ПОШИРЕННЯ ІДЕОЛОГІЇ ФАШИЗМУ

  1.  Було ліквідовано парламентську систему.
  2.  Були встановлені фашистські диктатури: в Італії — Муссоліні, 1922 р.;

в Німеччині — Гітлера, 1933 р.; в Іспанії — Франко, 1936-1939 рр.

  1.  Велася шалена гонка озброєнь.
  2.  Фізично було винищено мільйони людей.
  3.  Проводився геноцид щодо різних народів (євреїв, циган та ін).
  4.  Гинули ідеали честі, добра, совісті, заохочувалися негідницькі діяння.
  5.  Була розв'язана Друга світова війна.  І

СТАЛІНІЗМ

Сталінський тоталітарний режим утвердився наприкінці 20-х — у 30-х рр. XX ст.

Передумови появи сталінізму:

  1.  Встановлення політичної диктатури Комуністичної партії.

Ліквідація політичного плюралізму.

  1.  Однопартійна система і ліквідація будь-якої опозиції. Відсутні інститути громадянського суспільства. Перетворен-

■ ня рад і громадських організацій у придатки владних структур.

  1.  Зрощення Комуністичної партії з державою, ліквідовано принцип верховенства права. Відсутній поділ влади на! законодавчу, виконавчу і судову. Фактично, він існує; лише формально.
  2.  Позбавлення громадян прав і реальної участі у суспільно-політичному житті.

ОСНОВНІ РИСИ СТАЛІНІЗМУ

  1.  Культ особи И. Сталіна. Зміцнення режиму абсолютної влади, який підтримувався системою бюрократії та органами політичного контролю.
  2.  Підпорядкування режиму і централізованому партійно-бюрократичному апарату всіх сфер суспільного життя.
  3.  Засилля бюрократизму, що характеризує відокремлення влади та її апарату від суспільства.
  4.  Заборона діяльності опозиційних партій і громадських організацій.
  5.  Зміцнення монополії Комуністичної партії на владу.
  6.  Панування партійно-державної еліти, яка користується недосяжними для інших благами і привілеями, перетворення її в особливу силу, що піднялася над суспільством і державою.
  7.  Наявність лише однієї офіційної ідеології для суспільства — марксизму-ленінізму, основним носієм якої є Комуністична партія.
  8.  Абсолютна підпорядкованість громадян і всіх організацій і спілок, у тому числі й церкви, правлячій партії.
  9.  Повна монополія Комуністичної партії на засоби масової інформації.

  1.  Найвищою цінністю оголошувалося служіння ідеї комуністичного будівництва, укорінення якої у свідомості людей покладалося на пропаганду.
  2.  Повна відсутність прав і свобод громадян.
  3.  Відчуження людини від власності, влади, держави, духовно-культурних цінностей. Незахищеність, безсилля громадян перед політичною владою.
  4.  Пошуки внутрішніх ворогів.
  5.  Всевладдя каральних органів (ДПУ, НКВС), застосування політичних переслідувань, насилля, терору, репресій.
  6.  Природним станом сталінського режиму була агресивність (внутрішня і зовнішня), жертвами якої ставали цілі народи.
  7.  Надумана зовнішня небезпека і необхідність ізоляції країни.
  8.  Існування концентраційних таборів, які базувалися на рабській праці для втілення грандіозних проектів комуністичного будівництва.
  9.  Основні методи регулювання суспільних відносин — проведення надзвичайних заходів, адміністративний тиск, насилля і репресії.
  10.  

  1.  

78

 79


  1.  Наявність різноманітних надзвичайних органів (надзви^ чайні комісії, політвідділи МТС тощо).
  2.  Владу не можна замінити демократичним шляхом, воле-3 виявленням народу, бо вся виборча процедура кон*| тролюється владою і репресивними,органами, а самі вибої ри перетворені у фарс.
  3.  Знищення приватної власності, одержавлення економіки.!
  4.  Активна каральна діяльність позасудових органів (Особ-1 лива Нарада при НКВС СРСР, "двійки", "трійки" тощо)!
  5.  Нагнітання в країні атмосфери страху, пошуку "ворогів] народу".

 

 

НАСЛІДКИ СТАЛІНІЗМУ

  1.  Відбувся прискорений розвиток важкої індустрії як осно-1 ви гонки озброєнь.
  2.  Головний економічний пріоритет — збройні сили, які] знаходилися під контролем партії.
  3.  Фізично винищено мільйони людей.

Загальна кількість жертв репресій часів сталінізму ста-| новить майже 40-55 млн чол.

  1.  Відбувалися не просто репресії, а геноцид щодо окремим народів (наприклад, голодомор в Україні в 1932-1 1933 рр.)
  2.  У селянина було відібрано землю, знищено в ньому по* чуття власника і перетворено на кріпака. Проти селян І була розв'язана громадянська війна.
  3.  У суспільстві склався не просто "культ вождя", а обож-1 нювання тирана, авторитарний спосіб мислення, який базувався на вірі в правоту Й. Сталіна.
  4.  Цілі покоління людей, чимало з яких живуть і сьогодні, щ носіями тоталітарної свідомості, що проявляється в:

обмеженні потреб;

нетерпимості до іншої думки;

постійному зверненні до минулого, де "було краще";Ц

прихильності до сильної влади, диктатури тощо.

Знищення населення радянської Росії і СРСР протягом 1917-1953 рр.

(крім військових втрат 1939-1945 рр.) (за Р. Медведсвим)

  1.  Громадянська війна і голод у Поволжі 1918-1922 рр. — до 5 млн чол.
  2.  Політичні репресії 20-х років — десятки тисяч.
  3.  Примусова  колективізація  та  розкуркулення  після 1929 р. — 10-14 млн чол.
  4.  Український голодомор — 6-7 млн чол.
  5.  Великий терор 1934-1939 рр. — 10 млн чол.
  6.  Розстріли і страти 1937-1939 рр. — 1 млн чол.
  7.  Депортації із Західної України, прибалтійських держав — 2 млн осіб.
  8.  Іноземні військовополонені: поляки, фіни, німці, румуни, японці — 1 млн чол.
  9.  Депортації до ГУЛАГів у 1930-1945 рр. — 7 млн чол.

  1.  Депортації народів: поволзьких німців, чеченців, інгушів, кримських татар та ін. — 1 млн чол.
  2.  Післявоєнна перевірка репатрійованих і жителів окупованих німцями територій — 5-6 млн чол.

Отже, знищено майже 50-55 млн осіб.

У 30-х рр. фашистські та профашистські режими прийшли до влади в 17 із 27 європейських держав.

Диктатори післявоєнної Європи

(1917-1939 рр.)

Країни

Час існування

Диктатор

Головні риси

/

2

3

4

Радянська

Росія

(СРСР)

25.10(7.11) 1917-1953 р.

В. І. Ленін

ідо 1924 р.),

И. Сталін (до

1953 р.)

Більшовицький переворот. Сталінізм. Терор.

Угорщина

1919-1944 рр.

Адмірал Хорті

Авторитарний режим.

Італія

1922-1943 рр.

Беніто Муссоліні

Фашистський переворот. Диктатура.

80

 8!


Продовжещ

/

2

і

4

Болгарія

1923-1944 рр.

О. Цанков

Військовий пере, ворот. Авторщ тарний режимЯ

3 1934 р.—1 диктатура царя

Бориса II.   і

Іспанія

1936-1975 рр.

Генерал Ф. Франко

Військовий фашизм, тоталітар-ний режим, 1 терор.

Туреччина

1923-1938 рр.

Мустафа

Кемаль-паша

(Ататюрк)

Особиста диктатура. 1 Однопартійні національна 1

держава.

Португалія

1926-1975 рр.

А. Салазар

Авторитарний

режим. Воєнна

диктатура. І

Югославія

1929-1941 рр.

Король Олександр

Монархічна 1 диктатура. 1

Румунія

1930-1941 рр.

Король Кароль II

Монархічна І диктатура. ]

Німеччина

1933-1945 рр.

Адольф Гітлер

Фашистська 1 диктатура, і Терор.

Австрія

1933-1945 рр.

Дольфус

Диктатура  |

напівфашистснИ

кого ВітчизняИ

ного фронту-Я

Естонія

1934-1940 рр.

Константан Пец

Авторитарний режим.

Латвія

1934-1940 рр.

Карл Ульманіс

Авторитарний режим.

82

 Закінчення

І

2

3

4

Греція

1935-1941 рр.

Генерал

Й. Кондиліс

Генерал

Метаксас

Авторитарний

військово-монархічний режим.

Албанія

1925-1940 рр.

Ахмед Зогу (з 1928 р. король)

Авторитарний режим — спочатку президентський, а потім монархічний.

Литва

1929-1940 рр.

А. Сметана

Націоналістична

однопартійна

держава.

Польща

1926-1939 рр.

Юзеф Пілсудський.

Диктаторський режим "санації".

РОСІЯ — СРСР РОСІЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917 р.

Причини революції:

  1.  Аграрне питання продовжувало залишатися гострим і не-вирішеним: існувало поміщицьке землеволодіння, малоземелля і безземелля значної частини селян.
  2.  Погіршення життя народу внаслідок економічної розрухи, викликаної Першою світовою війною, яка загострила всі суперечності в Російській імперії.
  3.  Важкі умови життя і праці робітників, відсутність робітничого законодавства.
  4.  Суперечності між потребами соціально-економічного розвитку Росії та дуже застарілою суспільно-політичною системою (самодержавством).
  5.  Продовжував існувати тяжкий національний гніт, жорстоке визискування населення національних окраїн.
  6.  Обмеженість політичних прав і свобод громадян.
  7.  Незадоволення існуючим режимом різних верств населення (робітників, селян, частини буржуазії і дворянства, інтелігенції).
  8.  Втрата авторитету й послаблення царизму у зв'язку з Першою світовою війною, незадоволення політикою царя Миколи II.

83


І       25

В Росії склалася загальнонаціональна криза:

невдовоЛена інтелігенція,

розчаровані конституціалісти,

розгублені урядовці,

безправні робітники,

пригноблені безземельні селяни,

солдати без надії "ні на життя, ні на перемогу". Характер революції: демократична. Завдання революції:

  1.  Повалення царської монархії і перехід до парламентської демократії, встановлення демократичної республіки.
  2.  Ліквідація поміщицького землеволодіння і перерозподіл землі, докорінна зміна умов життя селян.

Демократизація суспільно-політичного життя.

Проголошення політичних прав і свобод громадян.

Вирішення національного питання.

  1.  Встановлення 8-годинного робочого дня, мінімальних розмірів зарплат, пенсій, необхідного соціального захисту. І

Особливості революції:

  1.  Головним питанням революції 1905-1907 рр. було аграрне, а революції 1917р. — політичні: влада і війна.
  2.  В ході революції виникло двовладдя — Тимчасовий уряд і ради.

Рушійні сили революції: робітники, селяни, інтелігенція.

ПАДІННЯ МОНАРХИ -

Для Росії Перша світова війна стала важливим чинником Лютневої революції 1917р. Військові поразки, великі втрати и армії, розвал народного господарства, голод у промислових центрах — все це загострило соціально-економічні і політичні відносини в Росії. Весь тягар війни ліг на плечі робітників і селян, що привело до антивоєнних настроїв серед селян, солдатів і матросів.

  1.  лютого (8 березня) 1917 р. Робітники Петрограда почали страйк проти нестачі продуктів, який супроводжувався масовими мітингами і демонстраціями. Страйкувало] 50 підприємств (130 тис. робітників).
  2.  лютого 1917 р. В Петербурзі припинили роботу і вийшли, на вулицю 200 тис. чоловік.

лютого 1917 р. Страйк охоплював 306 тис. учасників. Страйки і демонстрації переросли в загальнополітичний страйк під гаслами: "Хліба!", "Геть війну!", "Геть царизм!". Страйкарі вимагали миру, хліба, землі і свободи. 27 лютого 1917 р. Збройне повстання в Петрограді. На бік революції перейшли солдати Петроградського гарнізону (60 тис. військовослужбовців). Мітинги протесту, демонстрації поширилися в ці дні по всій країні. Цар розпустив Державну думу, але депутати створили Тимчасовий комітет на чолі з Родзянком (голова 4-ї Державної думи, октябрист).

В ході революції створювалися ради.

27 лютого 1917 р. Відбулося засідання Петроградської ради робітничих депутатів (більшість у виконкомі ради належала меншовикам і есерам), на якому:

  1.  Було створено комісію з постачання столиці продовольством.
  2.  Вирішено на підприємствах створювати міліцію.
  3.  Заборонено видання чорносотенних газет.
  4.  Видано наказ по Петроградському військовому округу, в якому пропонувалося:

створити у військових частинах виборні комітети з солдатських представників;

проголошувалася рівність громадянських прав усіх військовослужбовців;

пропонувалося в усіх частинах створити солдатські комітети з правом контролю за діями командування.

Подібні ради виникали і в інших містах (у березні 1917 р. їх

було вже понад 500).

2 березня 1917 р. За згодою виконкому Петроградської ради було сформовано Тимчасовий уряд на чолі з князем Г. Львовим (цей уряд мав діяти до скликання Установчих зборів). Микола II зрікся престолу.

В країні утворидрся двовладдя:

Тимчасовий уряд

Мав офіційну

державну

владу.

Ради робітничих і солдатських депутатів

Неофіційний уряд, який не мав у своїх

руках органів державної влади, але

спирався на підтримку й силу

озброєних робітників і солдатів.

84

 

 85


Склад Тимчасового уряду:

Голова і міністр внутрішніх справ — князь Г. Львов.
Міністр закордонних справ — кадет П. Мілюков.
Військовий і морський міністр — октябрист О. Гучков.
Міністр фінансів — підприємець і поміщик М. Терещенко.1
Міністр юстиції — есер О. Керенський.
І

Причини двовладдя:

  1.  Стихійність початку революції.

Слабкість і неорганізованість політичних партій, які не були готові взяти владу в свої руки.

Рівновага сил — Тимчасового уряду та рад робітничих і солдатських депутатів, нездатність жодної зі сторін встановити свою владу.

Висновок: ці дві влади лише заважали одна одній і посилю! вали хаос і безладдя, що набували все більшого поширенні в Росії.

 прагнули захопити більшість в Установчих зборах і мирним демократичним шляхом втілити в життя свою програму — ліквідувати приватну власність на землю і передати її в загальнонародне користування без викупу.

4. Меншовики.

Захищали інтереси робітників, дрібних власників, інтелігенції. Виступали за:

загальний демократичний мир;

помірковане реформаторство, яке наближало Росію до європейських країн;

широке об'єднання всіх демократичних сил.

5. Більшовики.

Захищали інтереси, як вони вважали, пролетаріату і біднішого селянства.

Перший місяць після Лютневої революції необхідність створення коаліції демократичних сил підтримувало більшовицьке керівництво (Л. Каменєв, Й. Сталін). Все змінилося після повернення в Росію у квітні 1917 р. лідера більшовиків Володимира Ілліча Ульянова (Леніна), який запропонував курс на здійснення соціалістичної революції, взяття влади в свої руки і встановлення нового порядку "диктатури пролетаріату".

РОЗСТАНОВКА ПОЛІТИЧНИХ СИЛ, ПАРТІЙ     1 І ОРГАНІЗАЦІЙ, ЯКІ МАЛИ ВПЛИВ НА ХІД ПОДІЙ І Після Лютневої революції в політичному житті Росії діяло понад 50 партій, серед яких найвпливовішими були:

1. Конституційно-демократична партія (кадети).
Захищала інтереси фінансово-промислових кіл Росії.
її лідером був П. Мілюков.

У березні - квітні 1917 р. діяло 380 кадетських організацій, які об'єднували понад 70 тис. чол. В нових умовах вони: І

обстоювали демократичну парламентську республіку;;'

прагнули вести війну до переможного кінця;

у національному питанні залишалися прихильниках| "єдиної і неподільної Росії".

2. Партія октябристів.

Захищала інтереси обуржуазнених поміщицьких кіл та в! ликої буржуазії. Лідер партії — московський промисли вець О. Гучков.

3. Партія соціалістів-революціонерів (есерів).
Захищала інтереси селян.

Була найчисленнішою і в 1917 р. налічувала близько міл*|

йона чоловік.

Представники есерів входили до Тимчасового уряду. Воня

 Значення Лютневої революції:

  1.  Поваливши царизм, Лютнева революція відкрила перед країною можливість розвитку її реформаторським шляхом, шляхом переходу до парламентської форми правління.
  2.  Вона відкрила нову сторінку в історії народів Росії, які піднялися на національно-визвольну боротьбу.
  3.  Революція принесла народам колишньої імперії сподівання на свободу і демократію.

НАСЛІДКИ ЛЮТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ Позитивні наслідки:

'• Росія стала однією з найдемократичніших країн світу. 2- В країні почали здійснюватися демократичні перетворення:

було ліквідовано царську жандармерію;

проголошено політичні права і свободи;

заборонені раніше політичні партії могли діяти легально;

86

 87


• жінки були урівнені в правах із чоловіками.

3. Проводилася робота з організації та проведення прямих, рівних, таємних, загальних виборів до Установчих зборів. ]

Негативні наслідки:

1. Було збережено старий державний апарат з незначними
змінами:

місце губернаторів посіли комісари Тимчасового уряду^

поліцію замінили міліцією.

  1.  Підтримувалася політика війни.
  2.  Як і раніше:

продовжувалася політика "єдиної і неподільної Росії";!

діяло царське законодавство.

  1.  Не було проголошено республіки.
  2.  Питання про землю відкладалося.
  3.  Ігнорувалося національне питання.

РОСІЯ ЗА ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ

Тимчасовий уряд став на шлях поміркованих реформ:

  1.  Проголосив громадянські свободи.
  2.  Видав наказ про ліквідацію жандармерії; поліції, охранки.!
  3.  Санкціонував арешт найвищих царських чиновників і гєі нералів.
  4.  Оголосив амністію політичних в'язнів (партії, що пере-< сліду валися за царизму, стали легальними).
  5.  Поширив громадянські свободи на військовослужбовці ців.
  6.  Оновив старий судовий апарат.
  7.  Одночасно уряд заявив про намір воювати до перемоги і про вірність царським договорам із країнами Антанти.

Розруха в народному господарстві посилювалася:

закривалися промислові підприємства;

тисячі людей втрачали роботу;

в країні загострилася продовольча криза;

міста постачалися з перебоями;

не вирішувалося питання про землю.

КРИЗИ ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ

(незадоволення населення внутрішньою і зовнішньою

політикою Тимчасового уряду)

1. Квітнева криза.

Була пов'язана з нотою міністра закордонних справ Мі-люкова до союзників про продовження Росією війни до переможного кінця. 21 квітня 1917 р. В Петрограді відбулася 100-тисячна демонстрація протесту під гаслами "Геть війну!", "Геть Тимчасовий уряд!". Міністри Тимчасового уряду (Мілюков, Гучков), які відкрито підтримували курс "війни до переможного кінця", були змушені піти у відставку. Було утворено коаліційний уряд з представників буржуазії (10 міністрів) і соціалістичних партій (6 міністрів). Але суть уряду не змінилася.

Новим військовим міністром став есер О. Керенський (1881-1970). Він був центральною постаттю в ході Лютневої революції. Соціаліст і адвокат, О. Керенський був одночасно членом Тимчасового уряду і депутатом Петроградської ради.

2. Червнева криза.
Була пов'язана з незадоволенням мас внутрішньою полі
тикою Тимчасового уряду. В Петрограді відбувся І Всеро
сійський з'їзд рад робітничих і солдатських депутатів, де
більшість мали меншовики і есери.

Вперше лідер більшовиків В. І. Ленін відкрито заявив про наміри більшовиків взяти владу в свої руки. З'їзд прийняв резолюцію довіри до Тимчасового уряду. У дні з'їзду почався наступ російських військ на Півден-но-Західному фронті, який був погано підготовлений, не вистачало снарядів, продовольства. Російська армія, втративши понад 60 тис. солдатів убитими й пораненими, відступила з Галичини до російського державного кордону. Це був повний провал наступальної операції. Це загострило боротьбу між більшовиками (радикальним крилом революції") і контрреволюціонерами (очолювали генерали), які звинуватили у провалі наступу більшовиків, вимагаючи скасування армійських комітетів, розгону рад, оголошення більшовиків поза законом. Більшовики на чолі "з В. Леніним виступили за переростання революції в соціалістичну під гаслами: "Владу — радам!", "Землю — селянам!", "Фабрики — робітникам!", "Мир — усьому народу!".

88

 89


Ці гасла зустрічали все більшу підтримку серед різним верств населення. Через ради більшовики мали намін прийти до влади. Ситуація в країні погіршувалася, ствої ривши сприятливий ґрунт для більшовиків.

3. Липнева криза.

3-5 липня 1917 р. В Петрограді пройшли демонстрації (майже 550 тис. осіб), учасники яких вимагали:

передати владу радам;

проведення політичних і економічних,реформ;

вирішення питання про мир. Тимчасовий уряд перейшов у наступ:

демонстрація трудящих була зупинена (50 осіб вбитої 650 — поранено);

революційні частини гарнізону були роззброєні і виве-ї дені з Петрограда на фронт;

створювалися спеціальні офіцерські загони для бороть»* би з революцією;

заарештували лідерів більшовиків (Л. Каменева, Л. Тро-цького, А. Луначарського та ін.);

більшовики пішли в підпілля;

оголосили в розшук В. Леніна.

В. Ленін переходить на нелегальне становище, переховується на станції Розлив.

Двовладдя закінчилося.

Вся влада опинилася в руках Тимчасового уряду.

Був сформований новий коаліційний уряд на чолі з О. Керен-

ським.

Висновок: такий поворот подій не влаштовував ні крайніх правих (прихильників військової диктатури), ні крайніх лівих (більшовиків, які виступали за встановлення диктатури' пролетаріату).

ЗАКОЛОТ КОРНІЛОВА

(25-30 серпня 1917 р.) Контрреволюційні сили прагнули встановити військову диктатуру. Почав готуватися військовий переворот. Його центром стала ставка Верховного командування в Могильові, а главою — генерал Л. Корнілов, який був призначений у липні 1917 р. головнокомандуючим.

25 серпня 1917 р. Під командуванням Л. Корнілова військові сили рушили на Петроград:

 

3-й кінний корпус генерала О. Кримова;

кавказька "дика дивізія";

англійські танки.

д. Корнілов запропонував О. Керенському піти у відставку. О. Керенський був змушений виступити проти Л. Корнілова, зняв його з посади Верховного головнокомандуючого й оголосив заколотником.

Заходи проти Л. Корнілова підтримали робітники. В ті дні активно діяли більшовики. Створено загони Червоної гвардії (до 60 тис. чол.), залізничники не пропускали ешелони з корніловцями (не було пропущено 45 ешелонів).

30 серпня 1917 р. Заколот провалився. Головні організатори заколоту були заарештовані.

Висновки:

  1.  Спроба встановити військову диктатуру не вдалася.
  2.  Почалося різке розмежування політичних сил.
  3.  Відбувся процес більшовизації рад (здобуття більшовиками більшості в радах).
  4.  Спираючись на ради, більшовики стали на шлях підготовки повстання проти Тимчасового уряду.

РОЗПАД РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ Лютнева демократична революція в Росії мала величезний вплив на розгортання національно-визвольної боротьби у Фінляндії, Прибалтиці, Україні, Білорусі, Закавказзі, Середній Азії, Казахстані.

Демократичні перетворення сприяли зростанню самосвідомості. Намагання відродити "єдину і неподільну" Росію відвертало від Тимчасового уряду народи, які виборювали свою незалежність.

Україна

В Україні ситуація була складною. Поряд з органами Тимчасового уряду та радами робітників і солдат, виникла Центральна Рада, яка була створена українськими національно-демократичними силами.

Центральна Рада спочатку намагалася позбутися імперської залежності і ставила питання про національно-територіальну автономію України у демократичній Російській Федеративній республіці. Така політика Центральної Ради

90

 91


спричинила незадоволення Тимчасового уряду. ВідносшИ між Україною і Росією загострилися.

Центральна Рада дійшла висновку про необхідність бо. ротьби за національне і соціальне визволення України щ створення власної соборної самостійнбї держави.

Білорусь

У Білорусі в березні 1917 р. був скликаний Національний з'їзд, який висловився за автономію Білорусі у демократичній федеративній Росії.

Така позиція білоруських національних сил прозвучала на з'їзді народів Росії, що відбувся у вересні 1917 р. в Києві. Представники Білорусі ввійшли до Ради народів, яка виступала, щоб Росія стала рівноправною федерацією.

Закавказзя

У Закавказзі був створений Закавказький комісаріат — уряд, який проводив політику відокремлення Закавказзя від Росії. 22 квітня 1918 р. Закавказький сейм проголосив незалежну Закавказьку федеративну республіку, але вона проіснувала лише місяць через протиріччя національно-релігійного характеру.

У травні 1918 р. були проголошені Грузинська, Вірменська і Азербайджанська демократичні республіки. У Грузії до влади прийшла соціал-демократична партія меншовиків. В Азербайджані владу захопила націоналістична партія "Мусават" (рівність), яка намагалася створити Азербайджанську незалежну державу.

У Вірменії до влади прийшла революційна партія, яка виступала за створення національної держави і ведення боротьби проти Туреччини. За період з 1915 по 1918 р. в боротьбі з турками загинуло майже 2 млн чол. Проте через декілька тижнів Вірменська і Азербайджанська республіки були окуповані турецькими військами. Грузія ще зберегла свою незалежність за допомогою Німеччини. У справи Грузії постійно втручалися Туреччина, Німеччина, країни Антанти, пропонуючи свою допомогу.

Фінляндія

Після лютневих подій 1917 р. в Петрограді виборюваЛ| свою незалежність й Фінляндія. Фінський сейм вимагав автономії.

У березні 1917 р. Тимчасовий уряд видав акт про відновлення Конституції Великого Князівства Фінляндського, а питання про автономію відкладалося до скликання Установчих зборів.

92 Прибалтика

У Прибалтиці після лютневих подій у Росії були утворені раціональні Ради, які спочатку ставили питання автономії, а потім незалежності.

Після приходу до влади більшовиків двічі встановлювалася радянська влада в Латвії, Литві й Естонії. Проте, спираючись на допомогу західних країн, передусім Англії, прибалтійські народи відстояли свою незалежність.

Татари і башкири

Після лютневих подій у Росії були створені Національні Ради, проголошені автономні уряди татар і башкирів.

На початку 1918 р. більшовики розпустили татарську і башкирську Національні Ради, заарештували керівників татар і башкирів і встановили радянську владу.

Середня Азія

Ситуація в Середній Азії була складнішою, ніж у центрі. Відстале, неписьменне селянське населення перебувало під впливом місцевих феодалів і мусульманського духівництва. Діяли різні групи під національними і релігійними гаслами. Центром революційних подій був Ташкент.

У листопаді 1917 р. був скликаний крайовий з'їзд рад, на якому було створено Раднарком Туркестанського краю.

В Середній Азії існували незалежні ханства: Хіва — правитель Джунаїд-хан; Бухара — вся влада в руках еміра Сейїд-Алім-хана.

Ці ханства були ліквідовані більшовиками у 1920 р.

Висновок: таким чином, Лютнева революція започаткувала процес розпаду Російської імперії.

ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

ПРИХІД ДО ВЛАДИ БІЛЬШОВИКІВ Осінь 1917 р. В Росії почалася політична криза. Політична криза—це втрата довіри до_уряду зі сторони народу. В країні загальнонаціональна криза. її прояви:

не вистачало продуктів;

росла дорожнеча;

насувався голод;

закривалися підприємства;

солдати не хотіли більше воювати;

93


розгорталася страйкова боротьба робітників;

ширився селянський ру#, який охопив 9/10 повітів єврс/ пейської частини Росії;

зростав національно-визвольний рух народів колиця ньої імперії.

Причини загальнонаціональної кризи:

  1.  Продовження участі Росії у Першій світовій війні.
  2.  В країні посилилася боротьба за владу.
  3.  Тимчасовий уряд був нездатним забезпечити справедли-вий і демократичний мир.
  4.  Тимчасовий уряд був недієздатним і неспроможним вирі, шити соціальні проблеми:

зберігалося поміщицьке землеволодіння;

вирішення аграрного питання відкладалося до склвд кання Установчих зборів;

робочий день тривав 11-13 годин;

зросли ціни і спекуляція;

зросло безробіття.

5. Суспільно-політичний лад 1917 р. був далекий від демо
кратії.

Лише 1 жовтня 1917р. Росія була оголошена республікою!

  1.  Національне питання не було вирішене.
  2.  Російські демократичні сили були слабкими.
  3.  Активну позицію займали більшовики, їх лідери, особливо В. Ленін.

В цих умовах зростав вплив більшовиків серед народних мас:

На відміну від інших партій, вона являла собою дисцип^ ліновану, централізовану організацію.

Більшовицька партія зростала чисельно. На початку1 1917р. вона налічувала 24 тис. осіб, до осені її лави зросли до 350 тис.

Після розгрому заколоту Корнілова відбулася більшовизація рад, тобто більшовики здобули більшість в радах.

Програма більшовиків стала популярною серед народуі

Підготовка більшовиками збройного повстання

"Криза назріла", —писав В. І. Ленін в кінці вересня 1917Я В таких політичних умовах з'явився ленінський план збройного повстання, викладений у листах лідера більшовиків В. І. Леніна петроградському та московському комітетам РСДРП "Більшовики повинні взяти владу" та "Марксизм 1 повстання ".

 Проти проведення повстання виступили Г. Зінов'єв і

Л Каменєв, які вважали, що відсутні умови для переможного

авершення повстання. Боротьба за диктатуру пролетаріату,

на їхню думку, була передчасною. Серед прихильників повстання був Л. Троцький, який був

головою Петроградської ради і проявляв велику активність у

підготовці повстання.

Ю жовтня 1917 р. Відбулося засідання РСДРП(б), де була прийнята резолюція про підготовку повстання більшістю голосів. Проти виступили Л. Каменєв і Г. Зінов'єв. Свою незгоду з рішенням збройного захоплення влади більшовиками вони висловили у газеті "Новая жизнь". При Петроградській раді було створена штаб повстання — Військово-революційний комітет (ВРКГ

16 жовтня 1917 р. Відбулося розширене засідання РСДРП(б), на якому був затверджений ленінський план збройного повстання й обрано Військово-революційний центр для керівництва повстанням. Збройні формування більшовиків (Червона гвардія) були в бойовій готовності.

Жовтень 1917 р. У 62 містах Росії налічувалося до 200 тис. червоногвардійців.

БІЛЬШОВИЦЬКИЙ ПЕРЕВОРОТ

  1.  жовтня 1917 р. Тимчасовий уряд спробував перейти в наступ. За наказом В. Леніна революційні війська зайняли важливі пункти й установи Петрограда (центральний телеграф, продовольчі склади, мости, вокзали, центральну електростанцію). Ленін прибув у Смольний і очолив збройне повстання.
  2.  жовтня 1917 р. Військово-революційний комітет сповістив усю країну про вирішальну перемогу більшовиків у Петрограді в зверненні "До громадян Росії", переданому в ефір через радіостанцію крейсера "Аврора", а також опублікованому в більшовицькій пресі.

Ніч з 25 на 26 жовтня 1917 р. Штурмом Зимового палацу і арештом Тимчасового уряду завершився акт збройного повстання.

II Всеросійський з'їзд 25 жовтня 1917 р. Відкрився II Всеросійський з'їзд рад. Склад з'їзду: 390 делегатів — більшовики (члени більшовицької партії), 179 — ліві есери, 104 — праві есери і меншовики

94                                                                                                                     95


95

Це дало можливість більшовикам прийняти свої рішення. Обурені тим, що більшовики здійснили насильницький переворот, помірковані соціалісти і меншовики залишили з'їзд. На з'їзді була прийнята відозва "Робітникам, солдатам і селянам ", у якій було проголошено про перехід влади до рад. З'їзд прийняв такі документи:

1. Декрет про мир:

пропонувалося всім воюючим народам та їх урядам не
гайно розпочати переговори про справедливий, демо
кратичний мир;

укласти мир без анексій і контрибуцій.

Анексія — загарбання чужої території насильницьким приєднанням до великої або сильної держави малих і слабких народностей.

Контрибуція — грошові суми, які переможена держава за умовами мирного договору сплачує державі — переможниці.

Декрет (від лат. — постанова, указ) — акт, що видається найвищим органом державної влади чи державного управління з найважливіших питань державного життя.

2. Декрет про землю:

поміщицька власність на землю скасовується без усяко
го викупу;

скасовувалося право приватної власності на землю;

націоналізація землі та передання її радам селянських
депутатів для розподілу селянам;

розподіл землі між селянами на зрівняльних засадах (за
кількістю їдців або працездатних);

було скасовано селянський борг на суму 3 млрд крб.

  1.  На з'їзді було обрано Всеросійський центральний вико
    навчий комітет (ВЦВК), який був найвищим органом дер
    жавної влади в період між з'їздами, і сформовано перший
    радянський уряд —
    Раду народних комісарів (Раднарком)
    на чолі з В. Леніним.

Головою ВЦВК було обрано Л. Каменева (був усунений з

цієї посади 8 листопада 1917 р., бо обстоював створення коаліційного уряду і включення до його складу правих есерів і меншовиків).

5. До складу ВЦВК було обрано 101 чол. Серед них:
62 більшовики, 29 лівих есерів та ін.

8 листопада 1917 р. Головою ВЦВК обрано Я. Свердлова.

                                       96

 Висновки:

  1.  У 1917 р. відбувся більшовицький переворот, в ході якого
    було встановлено владу більшовиків.
  2.  Радянський уряд був сформований тільки з більшовиків.
  3.  Більшість забезпечили собі більшовики й ВЦВК.

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В РОСІЇ

Громадянська війна — організована збройна боротьба за державну владу між різними суспільними верствами населення в країні; форма боротьби за демократичні перетворення.

В ході громадянської війни в Росії склалися два непримиренні табори:

1. "Білі":

російські офіцери;

прихильники монархії;

ліберальні групи і партії, які відстоювали демократич
ний шлях розвитку;

чиновництво;

поміщики;

велика буржуазія;

селяни, незадоволені продрозкладкою;

робітники, незадоволені диктатурою більшовиків;

частина інтелігенції;

російське козацтво.

2. "Червоні":

ліворадикальні політичні сили (більшовики);

пролетаріат;

найбідніше селянство;

частина інтелігенції;

частина колишніх солдат, матросів і офіцерів;

згодом на бік більшовиків перейшло середнє селянство,
коли більшовики висунули лозунг:
"Перейти від полі
тики нейтралізації середняка до союзу з середняком ".

Причини громадянської війни:

1. Боротьба за владу між окремими соціальними групами, партіями і різними політичними силами, які діяли в Росії.

2. Прагнення колишніх правлячих кіл зберегти свою власність і владу, свій привілейований стан (перш за все поміщики і великі підприємці).

                                                                  

                                             97


3. Незадоволення економічною політикою більшовиків:

політикою "воєнного комунізму";

продовольчою диктатурою;

діями продзагонів.

4. Незадоволення різних верств населення військово-комуні
стичними методами керівництва країною:

їхнім ігноруванням законності;

розгоном Установчих зборів у січні 1918 р.;

укладенням сепаратного миру з Німеччиною у березні
1918 р.

5. Прагнення іноземних держав:

повернути борги царського і Тимчасового урядів;

не втратити великі прибутки, які одержували з Росії.

6. Прагнення Великої Британії і Франції повернути Росію до
складу Антанти і змусити її продовжити війну.

Особливості громадянської війни:

  1.  Її тісний зв'язок з іноземною інтервенцією.
  2.  Боротьба проти іноземної інтервенції надавала громадян
    ській війні національно-визвольного характеру.
  3.  Громадянська війна в Росії означала:

війну між різними верствами населення;

національно-визвольну війну народів Росії;

збройну інтервенцію;

селянську війну проти надзвичайних заходів політики
"воєнного комунізму";

боротьбу проти білогвардійських урядів;

боротьбу між прихильниками різних ідей і поглядів
щодо подальшого розвитку Росії;

боротьбу між різними партіями, які відстоювали різні
шляхи розвитку Росії.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

Існують різні точки зору сучасних істориків щодо періодизації громадянської війни в Росії. Одна з них подана нижче.

Перший період (листопад 1917 р. — березень 1918 р.):

боротьба між більшовиками і їхніми противниками;

розпуск Установчих зборів;

збройна боротьба за встановлення радянської влади;

боротьба більшовиків з національно-визвольними ру-
хами.

 Другий період (березень 1918 р. — березень 1919 р.):

початок і посилення іноземної інтервенції;

повстання чехословацького корпусу, навколо якого
об'єдналися антирадянські сили Поволжя, Сибіру, Да
лекого Сходу;

розгром козачої армії Краснова на Дону;

формування збройних сил "білих" на Північному Кав
казі (армія Денікіна).

Третій період (березень 1919 р. — березень 1920 р.):

період найсильнішого протистояння і вирішальних битв;

розгром більшовицькими арміями Колчака, Денікіна,
Юденича;

боротьба за встановлення радянської влади в Україні,
Білорусі, Прибалтиці.

Четвертий період (квітень 1920 р. — листопад 1920 р.):

радянсько-польська війна;

боротьба на Півдні України та в Криму проти білогвар
дійських армій генерала Врангеля;

• завершальний етап громадянської війни.
П'ятий період (листопад 1920 р. — жовтень 1922 р.):

завершення війни на окраїнах колишньої Російської ім
перії;

ліквідація останніх вогнищ громадянської війни;

придушення  національно-визвольних  рухів  і  селян
ських повстань.

ПЕРШИЙ ПЕРІОД

(листопад 1917 р. — березень 1918р.)

26-30 жовтня 1917 р. Похід на Петроград козачих частин генерала Краснова, організований О. Керенським. Війська генерала Краснова були розгромлені.

Листопад 1917 р. Більшовики розгромили в Могильові ставку верховного командування на чолі з генералом Духоніним.

Грудень 1917 р. Створено Всеросійську надзвичайну комісію (ВНК) для боротьби з контрреволюцією.

5 січня 1918 р. Початок роботи Установчих зборів. Під час виборів до Установчих зборів, які відбулися 12 листопада 1917 р., більшовики отримали лише 22,5% голосів, а тому вирішили розпустити Установчі збори. Більшовики запропонували Установчим зборам визнати владу рад і ратифікувати декрети, видані більшовицьким урядом. Більшість депутатів відмовилася визнати владу рад, що стало причиною розпуску Установчих зборів.

98

 99


Наслідки розпуску Установчих зборів:

  1.  Знищено ілюзії про можливість демократичного шляху
    розвитку.
  2.  Позбавлено країну останнього шансу мирно вирішити пи-

тання про владу конституційним шляхом.

3. Загострення громадянської війни.

15 січня 1918 р. був прийнятий декрет про створення робітничо-селянської армії. До цього часу збройною опорою більшовиків була Червона гвардія, в якій налічувалося понад 150 тис. солдатів і матросів.

До червня 1918 р. Червона армія комплектувалася на добровільних засадах. Жорстокою і затяжною була громадянська війна на Дону, Кубані, Північному Кавказі, Південному Уралі.

Новостворені частини Червоної армії розгромили козачі частини на Дону й армію генерала Корнілова на Кубані.

9 березня 1918 р. Початок іноземної інтервенції.

Британські експедиційні сили висадилися в Мурманську. Англійські і французькі війська захопили Архангельськ. Американці та японці контролювали Владивосток і Далекий Схід.

Союзники відправляли експедиції, щоб зберегти військове спорядження, яке вони привезли до російських портів для Тимчасового уряду.

З березня 1918 р. Більшовики підписали Брестський мирний договір з Німеччиною, щоб припинити участь Росії у Першій світовій війні. Згідно з договором, Німеччина захопила Польщу, Прибалтику, Україну. Раднарком погодився виплатити Німеччині велику контрибуцію (6 млрд золотих марок).

ДРУГИЙ ПЕРІОД (березень 1918 р. — березень 1919 р.)

25 травня 1918 р. Початок повстання чехословацького корпусу, який був сформований з військовополонених авст-ро-угорської армії проти радянської влади. Вони поверталися додому з Росії через Владивосток. До чехословацького корпусу приєдналися антибільшовицькі сили Поволжя, Сибіру, Далекого Сходу. Ними було захоплено велику територію вздовж Сибірської залізниці. Влада більшовиків була ліквідована.

Середина 1918 р. У Єкатеринбурзі більшовики вбили колишнього російського царя Миколу Романова та його сім'ю-

100

 Кінець літа 1918 р. В руках контрреволюції опинився весь Сибір, Урал, Поволжя.

Листопад 1918 р. У зв'язку з революцією Брестський мир з Німеччиною було анульовано. Війська Червоної армії зайняли значні території України, Білорусі, Прибалтики, проігнорувавши гасло більшовиків про право націй на самовизначення.

Кінець літа 1918 р. В Батумі і Новоросійську висадилися англійські війська, в Одесі і Севастополі — французькі.

До березня 1919 р. Головним для радянської Росії був Південний фронт. Радянські війська розгромили козачу армію Краснова.

ТРЕТІЙ ПЕРІОД (березень 1919 р. — березень 1920 р.)

Весна 1919 р. Основні сили контрреволюції' зосередились на Сході. "Верховний правитель Росії" адмірал О. Колчак, отримавши велику допомогу від країн Антанти (600 тис. гвинтівок, 3 тис. кулеметів, 600 гармат), перейшов у наступ.

Березень 1919 р. Армія Колчака (130 тис. чол.) перейшла в наступ і захопила Уфу, Актюбінськ та ін. Більшовики визнали Східний фронт головним і кинули сюди свої головні сили.

Кінець квітня 1919 р. Червона армія під командуванням М. Фрунзе перейшла в контрнаступ. У боях особливо відзначилася 25-та стрілецька дивізія, якою командував В. Чапаєв.

Січень 1920 р. Червона армія розгромила війська Колчака й звільнила територію від Волги до Байкалу. За вироком Іркутського ревкому О. Колчака розстріляли.

Літо 1919 р. Почав наступ з Півдня генерал Денікін, отримавши від країн Антанти 300 тис. гвинтівок, 550 гармат, 30 танків, 160 млн набоїв, 250 тис. комплектів обмундирування. Денікін мав на озброєнні бронепоїзди й літаки. Війська Денікіна захопили Північний Кавказ, Кубань, Донбас, Курськ, Орел, загрожували Тулі. Тепер головним для більшовиків стає Південний фронт.

Літо 1919 р. Було розгромлено армію генерала Юденича, яка в той час намагалася захопити Петроград.

Жовтень 1919 р. Червона армія переходить у контрнаступ і

   завдає поразки військам Денікіна.

Січень 1920 р. Червона армія захопила Царицин і Ростов.

До весни 1920 р. Війська Червоної армії вигнали війська Дені-

  кіна з України.

27 березня 1920 р. Червоноармійські і партизанські загони звільнили Новоросійськ, що означало завершення боротьби з Денікіним.

101


ЧЕТВЕРТИЙ ПЕРІОД (квітень 1920 р. —листопад 1920 р.)

25 квітня 1920 р. 150-тисячна польська армія розпочала воєнні дії проти більшовицької Росії. Поляки захопили Київ і витіснили радянські війська на лівий берег Дніпра. Червона армія, поповнивши свої сили, почала наступ силами Західного фронту на Львів, а Півден-но-Західного — на Варшаву.

Похід на Варшаву був невдалим, бо війська відірвалися від своїх резервів і тилів, опинилися під загрозою оточення і були змушені відступити. Польський уряд згодився підписати мирний договір (березень 1921 р.), за яким Польща захопила Західну Україну.

Квітень — жовтень 1920 р. Наступ на Півдні розпочав генерал Врангель, проти якого був створений Південний фронт (командуючий М. Фрунзе). Війська Червоної армії відбили спробу дивізій Врангеля прорватися на Правобережну Україну. Війська Врангеля були розгромлені в Південній Україні та на підступах до Криму. Війська Врангеля відступили в Крим і зайняли укріплення на Перекопському перешийку та біля переправ через протоку Сиваш. Головна лінія оборони проходила по старовинному Турецькому валу висотою 8 м, перед яким був глибокий і широкий рів і дві лінії окопів із дротяними загородженнями.

У ніч на 8 листопада 1920 р. Червона армія форсувала Сиваш. Одночасно частини 51-ї дивізії на чолі з Блюхером атакували Турецький вал. Рештки врангелівських військ на кораблях покинули Крим.

Із ліквідацією військ Врангеля громадянська війна була в основному завершена.

П'ЯТИЙ ПЕРІОД

(листопад 1920 р. — жовтень 1922 р.)

1921-1922 рр. Громадянська війна продовжувалася в Закавказзі, Середній Азії, на Далекому Сході.

Лютий 1922 р. Вирішальні бої Червоної армії проти білогвардійців і японських інтервентів під Волочаївкою.

25 жовтня 1922 р. Частини Червоної армії захопили Владивосток. Це було остаточне завершення громадянської війни.

 НАСЛІДКИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

  1.  За різними даними загинуло від 8 до 15 млн осіб, 2 млн
    людей опинилися в еміграції (переважно інтелігенція).
  2.  Війна призвела до голоду, епідемій, руйнації народного
    господарства.

Значно занепала економіка.

Промислове виробництво у 1920 р. скоротилося у 7 разів (порівняно з 1913 р.), сільськогосподарське — майже на 50%. Економічні збитки становили 50 млрд золотих крб.

  1.  У громадянській війні переміг більшовизм.

Радянська країна опинилася в міжнародній ізоляції і не
могла сподіватися на підтримку із-за кордону.

Громадянська війна — це велика трагедія, що призвела до великих людських втрат. Це насильство й жорстокість, терор, море ненависті й гніву. Це знецінення людського життя, знехтування загальнолюдськими цінностями: нормами гуманізму, милосердя, моральності, добра, справедливості.

ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ АНТИБІЛЬШОВИЦЬКИХ СИЛ У ГРОМАДЯНСЬКІЙ ВІЙНІ

  1.  Політичні прорахунки антибільшовицьких сил щодо се
    лян, невирішеність ними земельного питання, ліквідація
    поміщицького землеволодіння тощо.
  2.  Монархічні гасла лідерів "білого руху" спричинили не
    задоволення різних верств населення, які не хотіли від
    новлення попередніх порядків.
  3.  Відмова антибільшовицьких сил у підтримці національ
    них рухів.
  4.  Намагання відродити "єдину і неподільну" Росію відвер
    тало від "білого руху" народи, які прагнули незалежності.
  5.  Розкол сил опозиції, які виступали під різними гаслами.
  6.  Більшовики зуміли краще організувати свої сили.
  7.  Терор проти населення спричинив різку негативну реак
    цію різних верств населення.
  8.  Широка більшовицька пропаганда серед населення своєї
    програми радикальних перетворень у суспільстві, в якій
    було багато обіцянок для різних верств населення.
  9.  Вузькість соціальної бази антибільшовицьких сил.

Ю. Держави були зайняті в Першій світовій війні і не змогли надати ефективної підтримки опозиції.

11. Міжнародні сили не вірили в життєву силу влади більшовиків.

102

 103


СРСР у 20-30-х рр. XX ст.

ДОБА "ВОЄННОГО КОМУНІЗМУ"

(1918-1920 рр.)

"Воєнний комунізм" — це проведення більшовиками надзвичайних заходів у галузі економіки, насильницьке руйну. вання існуючої в Росії економічної системи, що базувалася на товарно-грошових відносинах.

Причини введення політики "воєнного комунізму":

  1.  Величезні труднощі, породжені громадянською війною.
  2.  Політика більшовиків з мобілізації всіх ресурсів країни.
  3.  Необхідність запровадження терору стосовно всіх, кого не
    влаштовував новий режим більшовиків.

Суть політики "воєнного комунізму":

1. Запровадження продовольчої розкладки.

Селян зобов'язали здавати всі надлишки продуктів сільського господарства державі. З використанням сили (продза-гонів, які посилалися на село, комбідів — комітетів бідноти, які були створені на селі і були опорою більшовиків) продовольчі ресурси вилучалися із села. Норми особистого споживання визначалися державою.

2. Скасування вільної торгівлі. «  '

Всі приватні магазини і торговельні склади були націоналізовані. Торгівля була замінена організованим державним розподілом.

  1.  Натуралізація в оплаті праці, зрівняльний її розподіл.
    Заробітну плату робітникам видавали продовольчими пайка
    ми. Існувала зрівнялівка в оплаті праці.
  2.  Націоналізація всієї промисловості, транспорту, фінансів,
    системи зв'язку.

На 1920 р. радянська держава мала 4500 фабрик і заводів, де працювало майже 1 млн чол.

  1.  Запровадження замість товарно-грошових відносин пря
    мого товарообміну між містом і селом, здійснення якого
    покладалося на державних чиновників.
  2.  Мілітаризація праці:

вводилася обов'язкова трудова повинність;

ухилення від трудової повинності розглядалося як дезер
тирство і переслідувалося за законами воєнного часу;

на промислових підприємствах і в цілих галузях вводив
ся воєнний стан. Робітникам цих підприємств заборо
нялося   самостійно   залишати   підприємства,   міняти
місце роботи, відмовлятися від тієї роботи, яка їм про
понувалася.

7. Оголошувалася державна монополія на найважливіші продовольчі товари — хліб, цукор, чай, сіль. Усіма продуктами розпоряджалися лише державні органи.

8. Створення комун, артілей, тсозів, радгоспів.

9. "Революційне насильство" проти буржуазії, яке на практиці набрало форм терору стосовно всіх, кого не влаштовував новий режим.

10. Повний централізм.

Головний метод здійснення політики "воєнного комунізму" — "червоний" терор.

Націоналізація — насильницьке (примусове) відчуження приватної власності (землі, її надр, банків, підприємств) окремих осіб у промисловості та в інших галузях господарства у власність держави.

Тсоз — товариство спільного обробітку землі; колективізувалися лише посіви.

Артіль — це форма колективного господарства для спільної праці на основі усуспільнення засобів виробництва. Колективізувалися посіви і майно, у селян залишалася присадибна ділянка та необхідний для обробітку інвентар.

Комуна — форма сільськогосподарського кооперування, за якої усуспільнюються всі засоби виробництва. Сільські господарства повністю розчинялися в колективних.

Радгосп — державне сільськогосподарське підприємство, в якому всі засоби виробництва і вироблена продукція є державною власністю.

НАСЛІДКИ ПОЛІТИКИ "ВОЄННОГО КОМУНІЗМУ"

  1.  В країні виникла глибока економічна і політична криза.
  2.  Зменшилося сільськогосподарське виробництво і поча
    лося його руйнування.
  3.  Скоротилися посівні площі.
  4.  Ігнорувалися    економічні    важелі    регулювання    та
    управління економікою.
  5.  Виникла величезна інфляція.
  6.  Селяни були змушені повертатися до натурального гос
    подарства.
  7.  Все це спричинило голод 1921-1922 рр., який охопив те
    риторію Поволжя, Південної Росії та України і забрав
    життя 1,5 млн осіб.
  8.  Запровадження політики "воєнного комунізму" спричи
    нило великий опір у суспільстві, для придушення якого
    розпочато "червоний" терор.
  9.  

  1.  

104

 105


НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА (НЕП) (1921-1928 рр.)

Неп — це політика, спрямована на подолання масового незадоволення політикою "воєнного комунізму". Вона передбачала відмову радянської влади від спроб створити економіку, цілком позбавлену товарно-грошових відносин, економічних методів господарювання; тимчасові поступки приватному капіталу при переході до соціалістичного будівництва.

Причини непу:

  1.  Політика "воєнного комунізму" спричинила соціаль
    но-економічну кризу в країні і зазнала краху.
  2.  Політична криза в країні внаслідок несприйняття широ
    кими верствами населення політики "воєнного комунізму".
  3.  Масовий опір політиці комуністичного будівництва.

В країні поширились заворушення, страйки робітників, виступи селян, повстання. Зокрема повстання відбулися:

в Тамбовській губернії під керівництвом О. Антонова;

в Сибіру;

на Поволжі;

на Дону;

в Україні селянський рух очолив Н. Махно;

повстання матросів у Кронштадті (1921 р.).

Завдання непу:

  1.  Подолати економічні труднощі та політичну кризу в сус
    пільстві.
  2.  Забезпечити досягнення більшовиками кінцевої мети —
    побудови соціалізму.

Березень 1921 р. Відбувся X з'їзд РКП(б). Взято курс на проведення нової економічної політики.

Суть непу:

1. Продовольча розкладка замінювалася продовольчим податком, який мав бути меншим, ніж розкладка. Після сплати податку селянин отримав право вільно розпоряджатися результатами своєї праці, продавати їх. Це створювало економічні стимули для розвитку сільського господарства. Продподаток мав такі розміри:

заможні селяни сплачували 5-6% прибутку,

середні — 3-5%,

бідняки — 1-2% або зовсім не сплачували.

2. Було відроджено знищену свого часу фінансову систему:

відновлено грошовий обіг, банки, кредитні установи,
податкову політику;

з'явилася велика кількість нових банків, які обслугову
вали державні установи, підприємства, кооперативи;

було проведено грошову реформу в 1922-1924 рр., вве
дено стабільну валюту, зупинено величезну інфляцію.

  1.  Було відроджено товарно-грошові відносини.
  2.  Допускалася оренда землі та застосування сільськогос
    подарської праці в селянських господарствах, промисло
    вих і торговельних закладах.
  3.  Була ліквідована заборона на приватні підприємства і
    торгівлю.
  4.  Частина націоналізованих підприємств передавалася в
    оренду.

Дозволялося передавати дрібні і середні державні підприємства в оренду приватним особам і кооперативним об'єднанням. Вже у 1921 р. орендувалося понад 5200 підприємств.

  1.  Великі підприємства залишалися в руках держави.
  2.  Замість зрівнялівки в оплаті праці встановлювалася ви
    плата заробітної плати в грошовій формі залежно від
    кількості і якості, а отже, відновлювалися матеріальні
    стимули виробництва.
  3.  Розвивалися різні форми кооперації: сільська, кредитна,
    збутова, продовольча та ін.

  1.  Була відмінена загальна трудова повинність.
    Відбувалося забезпечення промисловості робочою си
    лою через біржі праці.
  2.  Було   проведено   реорганізацію   апарату  державного
    управління господарством країни. Система главків була
    ліквідована, державні підприємства об'єднувалися у тре
    сти, які працювали на господарсько-розрахункових заса
    дах, але госпрозрахунок був обмежений.
  3.  Відбувалося залучення іноземного капіталу для відро
    дження промисловості та передання на певних умовах
    окремих фабрик і заводів у концесію іноземним власни
    кам, при утриманні головних важелів управління еконо
    мікою в руках держави.

У 30-х рр. всі концесійні договори в СРСР було ану-    льовано.

13. Розширювалася торгівля з зарубіжними країнами, але
лише на основі державної монополії на неї.

106

 107


Концесія (від лат. — допущення, дозвіл) — договір, на підставі якого передаються в користування на певних умовах громадянам, іншим державам природні багатства, підприємства та інші господарські об'єкти, що належать державі.

Вже у 1925-1924 рр. в Росії склалися такі економічні уклади у валовій продукції народного господарства:

патріархальне господарство — 0,6%, дрібнотоварне виробництво — 51%, приватний капіталізм — 8,9%, державний капіталізм — 1%, державна власність (соціалізм) — 38,5%.

 НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ НЕПУ

  1.  Залишалася надмірна централізація управління.
  2.  Зберігався державний контроль над економікою.
  3.  Існував жорсткий однопартійний більшовицький режим
    у політико-ідеологічній сфері.
  4.  Склалася адміністративно-ринкова система в економіці,
    яка довго існувати не могла.

Протягом 1928-1929 рр. відбулося згортання ринкових відносин і перехід до командно-адміністративної системи управління економікою.

Неп був призупинений сталінською політикою індустріалізації.

ПОЗИТИВНІ НАСЛІДКИ НЕПУ

  1.  Правлячим режимом більшовиків досягнуто політичної
    стабілізації в суспільстві.
  2.  Нова економічна політика дала змогу швидко подолати
    економічну кризу і відбудувати зруйноване громадян
    ською війною господарство.
  3.  Відроджувалася економіка Росії.
  4.  Введення продподатку стимулювало зростання вироб
    ництва сільськогосподарської продукції:

розширилися посівні площі;

збільшилося поголів'я худоби.

  1.  Успішно відбудовувалася промисловість. У 1927 р. про
    мислове виробництво перевищило рівень 1913 р.
  2.  У 1922-1924 рр. була здійснена грошова реформа.
    Була введена в обіг нова грошова одиниця — червонець
    (один червонець дорівнював 10 золотим карбованцям).
  3.  Державі вдалося залучити іноземний капітал.
  4.  Значного поширення набули товарно-грошові відно
    сини.
  5.  Формувався збалансований бюджет.

10. Покращилися умови життя та праці робітників і селян.

Бюджет — виражені у грошах і затверджені в законодавчому порядку доходи і видатки держави на певний строк (на рік).

 УТВОРЕННЯ СРСР

ПЕРЕДУМОВИ УТВОРЕННЯ СРСР

  1.  Спільне політичне керівництво всіх радянських респуб
    лік, однаковість політичної системи.
  2.  Правлячою була більшовицька партія.
  3.  Місцеві республіканські організації більшовицької пар
    тії не мали автономії.
  4.  Керівництво радянських республік було абсолютно за
    лежним від центру.
  5.  Для всіх республік існувала єдина армія, єдине військове
    керівництво.

В роки громадянської війни утворився військово-політичний союз радянських республік.

  1.  Існувала єдина транспортна система.
  2.  Зберігалися традиційні економічні зв'язки і регіональна
    спеціалізація в межах загальноросійської економіки.
  3.  У 1920 р. утворилася договірна федерація радянських
    республік внаслідок підписання двосторонніх договорів
    між РРФСР і республіками.

На практиці центральні органи перестали рахуватися з республіками як незалежними державами, що спричинило незадоволення місцевих республіканських керівників.

Було взято курс на утворення єдиної соціалістичної держави.

108

 109


ПЛАНИ ОБ'ЄДНАННЯ РАДЯНСЬКИХ РЕСПУБЛІК

1. План автономізації.

Розроблений Й. Сталіним.

Передбачав входження республік у Російську федерацію на правах автономії. Це означало ліквідацію самостійності республік.

2. План конфедерації.

Утворення союзу суверенних держав, які повністю зберігають свою незалежність і створюють об'єднані органи для координації дій.

Цей план підтримали  X. Раковський і   М. Скрипник (Українська СРР), Компартія Грузії. У 1923 р. це стало підставою для звільнення X. Раковсь-кого з посади голови уряду УРСР.

3. План федерації.

З ним виступив В. Ленін.

Суть плану полягала в тому, що всі радянські республіки, серед них і Російська федерація, мали входити на рівних правах у нове державне об'єднання — Союз Радянських Соціалістичних Республік.

УТВОРЕННЯ СРСР

Жовтень 1922 р. Відбувся пленум ЦК РКП(б). Затверджено план утворення єдиної держави, запропонований В. Леніним. Утворено Конституційну комісію у складі Й. Сталіна, М. Калініна, Г. П'ятакова, X. Раковського, Г. Чиче-ріна. Комісія мала виробити конституційні засади єдиної держави.

23-27 грудня 1922 р. X Всеросійський з'їзд рад.

У його роботі брали участь делегації республік. На з'їзді було запропоновано назву нової держави — Союз Радянських Соціалістичних Республік (уперше цю назву запропонував Г. Чичерін).

30 грудня 1922 р. І з'їзд рад СРСР.

З доповіддю про Декларацію і Договір про утворення СРСР виступив Й. Сталін. Ці документи були прийняті делегатами з'їзду. Остаточні тексти цих документів із урахуванням зауважень і пропозицій союзних республік мав затвердити наступний з'їзд рад. Було утворено комісію для підготовки остаточних документів.

 Було обрано:

  1.  ВЦВК у складі 371 члена і 138 кандидатів (від республік
    пропорційно до кількості населення в них).
  2.  Президію ВЦВК у складі 19 членів і 13 кандидатів.
  3.  Чотири Голови Президії ВЦВК, які мали почергово го
    ловувати на засіданнях".

від РРФСР — М. Калініна,

від УРСР — Г. Петровського,

від БСРР — А. Черв'якова,

від ЗСФРР — Н. Наріманова.
До складу СРСР увійшли:

  1.  Російська Федерація.
  2.  Українська СРР.
  3.  Білоруська СРР.

Закавказька Федерація (створена у березні 1922 р. в
складі закавказьких республік: Грузії, Вірменії, Азер
байджану).

ЮРИДИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ СРСР

Січень 1923 р. ЦВК СРСР створив Конституційну комісію, яку очолив М. Калінін.

Протягом 1923 р. Відбувався процес доопрацювання союзного договору. Союзні держави домагалися більшої самостійності. Й. Сталін вирішив замість союзного договору прийняти Конституцію СРСР.

Січень 1924 р. II з'їзд рад СРСР затвердив першу Конституцію СРСР.

В компетенції СРСР були:

зовнішньополітичні відносини, оборона;

транспорт, зв'язок;

фінанси;

планування, торгівля.
За республіками залишилися:

внутрішня політика,

земельні справи,

юстиція,

охорона здоров'я,

соціальне забезпечення тощо.

Союзними органами були:

1. З'їзд рад СРСР, що збирався один раз на два роки, вибори до якого здійснювалися на основі виборчого права, обмеженого для "соціально ворожих елементів".

110

 111


  1.  ЦВК (Центральний виконавчий комітет), який складався з
    двох палат — Ради союзу і Ради національностей.
  2.  Ради народних комісарів (Раднарком) — виконавча влада.
    Головою Раднаркому до 1924 р. був В. Ленін, а після його
    смерті — О. Риков.

Висновки:

  1.  СРСР став унітарною тоталітарною державою.
  2.  Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР,
    але цього ніколи не було.

ПЕРЕМОГА Й. СТАЛІНА В БОРОТЬБІ ЗА ВЛАДУ Після смерті В. І. Леніна (січень 1924 р.) в партійно-державному керівництві загострилася боротьба навколо питань подальшого розвитку країни. Прагнення встановити контроль над партією і державою, захопити всю повноту влади було характерним для 20-х рр.

Основними суперниками в боротьбі за політичне лідерство були Й. Сталін і Л. Троцький.

В партії Л. Троцький очолив "ліву опозицію", що виступила з критикою бюрократичного партійного апарату та спроби Й. Сталіна зосередити владу в своїх руках. Січень 1925 р. Пленум ЦК ВКП(б) засудив позицію Л. Тро-цького, якого було усунено з посад члена Політбюро і голови Реввійськради.

Після XIV з'їзду партії (грудень 1925 р.) Г. Зінов'єв і Л. Ка-менєв, які до цього виступали проти Троцького, об'єдналися. Вони розкритикували зростаючу бюрократизацію партійного і державного апарату, виступили за прискорення темпів капітального будівництва у промисловості, за індустріалізацію, яка повинна була здійснюватися за рахунок селянства.

Жовтень 1927 р. Було опубліковано тези ЦК ВКП(б) до XIV з'їзду партії з критикою Л. Троцького та його прибічників.

Грудень 1927 р. На XV з'їзді ВКП(б) Л. Троцького та всіх його прибічників було виключено з партії. Також виключено з партії 75 активних діячів опозиції, в тому числі Г. П'ятакова, К. Радека, X. Раковського.

112

 1928 р. Л. Троцького було вислано за межі СРСР.

Так звана "права опозиція"(М. Бухарін, О. Риков, М. Томський) звинувачувала Й. Сталіна у "воєнно-феодальних методах експлуатації селян" у роки "воєнного комунізму", наполягала на збереженні й розширенні ринкових відносин, збалансованому розвитку всіх галузей народного господарства, розумних темпах індустріалізації тощо.

М. Бухаріна та його прихильників звинувачено в капітуляції перед куркульством, намірі реставрувати капіталізм і розколоти більшовицьку партію.

Листопад 1929 р. Пленум ЦК ВКП(б) вивів М. Бухаріна зі складу Політбюро.

30-ті роки. Всіх активних учасників опозиції 20-х років за наказом Й. Сталіна було заарештовано і фізично знищено. Вони стали "ворогами народу" та "іноземними шпигунами".

1988 р. Вироки над колишніми учасниками опозиційних блоків було відмінено як безпідставні.

Висновки:

  1.  Політичні дискусії 20-х рр. відобразили складний процес
    соціалістичного будівництва і гостру боротьбу за владу.

Політичні опоненти Й. Сталіна були позбавлені влади.

Й. Сталін здобув диктаторську владу в партії та державі.

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ

Індустріалізація — це процес створення важкої промисловості, необхідної для перебудови всього народного господарства на базі передової машинної техніки; прискорений розвиток промисловості з метою забезпечення обороноздатності країни.

Причини індустріалізації:

1. Значне економічне відставання СРСР від країн світу. 2. Необхідність технічного переозброєння основних галузей народного господарства країни.

  1.  Необхідність створити потужний військово-промисловий
    комплекс.
  2.  Потреба необхідної техніки (машин, тракторів тощо) для
    проведення колективізації.

113


5. Намагання сталінського керівництва перейти до побудови соціалізму, складовими якого були: індустріалізація, колективізація, культурна революція.

Особливості проведення індустріалізації:

  1.  Країна могла розраховувати лише на внутрішні джерела
    фінансування.
  2.  Бракувало кваліфікованих спеціалістів.
  3.  Почалася не з легкої промисловості, щоб накопичити
    кошти, а з важкої промисловості.
  4.  Проводилася форсовано, завищеними темпами.

9. Використовувалася безкоштовна праця у вихідні (субот-

ники, недільники). 10. Здійснювалася експлуатація селян, робітників, інших

верств населення, яка досягла небаченого рівня.

  1.  Експлуатувалися мільйони в'язнів ГУЛАГу.
  2.  Був запроваджений суворий режим економії.
  3.  Використання народного ентузіазму, ініціативи трудя
    щих і масової ударної праці (стаханівський рух, різні
    види соціалістичного змагання).

Метод індустріалізації — військово-більшовицький штурм надвисоких темпів зростання важкої промисловості.

Грудень 1925 р. XIV з'їзд ВКП(б) проголосив курс на прискорення індустріалізації.

Джерела фінансування індустріалізації:

  1.  Перерозподіл коштів із легкої та харчової промисловості
    у важку.
  2.  Вилучення коштів із сільського господарства, пограбуван
    ня і поневолення села.
  3.  Податки з населення.
  4.  Внутрішні позики "під контролем громадських організа
    цій", тобто примусові.

Протягом 1927-1929 рр. було випущено три державні позики індустріалізації.

У 1930-1932 рр. — ще три державні позики першої п'ятирічки:

1930 р. — позика "п'ятирічки за чотири роки"; 1931р. — позика "третього вирішального року п'ятирічки"; 1932   р.   —   позика   "четвертого   завершального   року п'ятирічки".

  1.  Держава здійснювала випуск паперових грошей. Тільки за
    першу п'ятирічку інфляційні покриття державних потреб
    становили 4 млрд крб.
  2.  Держава збільшувала випуск спиртних напоїв.

У 1927 р. завдяки продажу спиртних напоїв бюджет одер' жав понад 500 млн крб., 1930 р. — 2,6 млрд крб., 1934 р. -6,8 млрд крб.

  1.  Збільшувався вивіз за кордон за низькими цінами нафти,
    лісу, хліба, хутра.
  2.  Держава продавала за кордон твори мистецтва.

 Здійснення індустріалізації почалося з перших п'ятирічок. 1928-1932 рр. — перший п'ятирічний план розвитку народного господарства СРСР.

1929 р. Було здійснено перехід до форсованої індустріалі
зації.

Й. Сталін у статті "Рік великого перелому" обнародував темпи приросту промислової продукції другого року п'ятирічки — 32%.

Ця цифра не підкріплювалася відповідними матеріальними ресурсами.

1930 р. Й. Сталін на XVI з'їзді ВКП(б) виступив з пропозиці
єю досягти темпів приросту промислової продукції на
третьому році п'ятирічки 45%.

Видобуток вугілля мав зрости до 150 млн т (фактично було видобуто лише 60 млн т), виплавлення чавуну мало досягти 20 млн т, а фактично становило 6,2 млн т.

Політика форсованого розвитку зазнала провалу. Плани Першої п'ятирічки не були виконані. Середньорічний приріст промислової продукції не перевищив 10%.

Політбюро ЦК ВКП(б) заборонило всім відомствам дру-кувати будь-які цифрові дані про виконання першої п'ятирічки. Країні було оголошено, що п'ятирічний план виконано за 4 роки і 3 місяці.

1933-1937 рр. другий п'ятирічний план розвитку народного господарства СРСР, який теж не був виконаний.

114

 115


Позитивні наслідки індустріалізації:

1. Було збудовано багато нових підприємств:

тракторні заводи в Сталінграді, Харкові, Челябінську;

автомобільні заводи в Москві, Нижньому Новгороді;

металургійні комбінати в Кузнецьку і Магнітогорську.

  1.  Створювалися нові галузі промисловості.
  2.  Було створено потужну індустріальну базу.
  3.  СРСР з країни аграрної перетворився на індустріальну
    державу.
  4.  У 1937 р. за обсягом промислової продукції СРСР вийшов
    на друге місце у світі після США.

  1.  Була забезпечена техніко-економічна незалежність СРСР
    від західних держав.

Зміцнилася обороноздатність країни.

Було ліквідовано безробіття.

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ

Колективізація — перебудова сільського господарства шляхом об'єднання дрібних одноосібних селянських господарств у колективні господарства.

Причини колективізації:

  1.  Нестача коштів для індустріалізації.
  2.  Потреба в товарних ресурсах (у тому числі зерна), щоб
    придбати на Заході машини, обладнання, технології для
    розвитку важкої промисловості.
  3.  Хлібна криза 1927-1928 рр., коли селяни відмовилися зда
    вати хліб за низькими цінами.
  4.  Колективними господарствами було легше управляти, ніж
    мільйонами розрізнених селянських одноосібних госпо
    дарств.
  5.  Необхідність ліквідації заможного селянства — головного
    ворога радянської влади.

Метод колективізації— терор проти селянства.

Негативні наслідки індустріалізації:

  1.  Ігнорувалися економічні закони розвитку економіки.
  2.  Посилилася централізація управління промисловістю.
  3.  Адміністративно-директивні методи управління стали го
    ловними у розвитку радянської економіки.
  4.  Індустріалізація призвела до підриву розвитку легкої і
    харчової промисловості, сільського господарства, що сут
    тєво вплинуло на добробут населення.
  5.  Нераціонально і непродуктивно розміщувалися про
    дуктивні сили.
  6.  Надвисокі темпи індустріалізації призводили до безладдя,
    аварій, бракоробства.
  7.  Політика   індустріалізації  супроводжувалася   волюнта
    ризмом, політичним свавіллям сталінського керівництва.
  8.  Було взято курс на мілітаризацію промисловості.
  9.  Відбувалася ізоляція радянської економіки від світової.

  1.  Індустріалізація призвела до зростання міст, де загостри-
    лися житлова і продовольча проблеми.
  2.  Був відсутній матеріальний принцип стимулювання праці.
    Праця робітників стимулювалася позаекономічними засо
    бами, головним чином розгортанням "соціалістичного
    змагання".

16

 Грудень 1927 р. XV з'їзд ВКП(б). Взято курс на колективізацію сільського господарства.

1929 р. Партійне керівництво перейшло у сільському господарстві до суцільної колективізації. По відношенню до тих селян, які не хотіли вступати до колгоспів, проводилася політика "розкуркулення" і "ліквідації куркульства як класу".

Розкуркулення — це позбавлення селян власності.

Суцільна колективізація — насильницьке насадження "згори" колгоспної системи.

Визначали три категорії куркулів.

До першої категорії належали:

активні "вороги" радянської влади;

учасники й організатори антирадянських виступів;

учасники терористичних актів.

Міра покарання — розстріл або заслання до Сибіру. До другої категорії належали:

• активні саботажники колгоспного будівництва;
     • ті, хто чинив менш активний опір.

Методи покарання — конфіскація всього майна, заслання сімей у найвіддаленіші райони — на Північ, Сибір, Урал, Казахстан.

117


До третьої категорії належали менш активні саботажники

колгоспного будівництва. Міра покарання:

часткова конфіскація майна;

розселення в спеціальних поселеннях в інших районах
за місцем проживання під контролем каральних органів
і залучення їх до праці.

"Розкуркулення" здійснювали "трійки", до складу яких входили: секретар партійного комітету, голова виконкому, керівник місцевого ДПУ.

Майно куркулів (будинки, сільськогосподарський реманент, особисте майно) передавали колгоспам, а також сільським активістам.

За сучасними дослідженнями, за роки колективізації "роз-куркулених" в СРСР було 10 млн осіб.

1930 р. Відбулася форсована колективізація.

Ті селяни, які не хотіли вступати в колгоспи, обкладалися непосильними податками. Селяни чинили опір. Формами боротьби селян проти колективізації були:

  1.  Терористичні акти проти представників органів влади.
  2.  Окремі селянські виступи.
  3.  Підпалювання колгоспних будинків.
  4.  Повернення вилученого зерна.
  5.  Приховування зерна.
  6.  Масовий забій власної худоби.

За період з 1928 по 1932 р. в окремих районах було винищено близько половини поголів'я худоби.

Особливо сильний опір колективізації й "розкуркуленню" чинили селяни в основних зернових районах — на Кубані, Волзі й Дону, в Україні.

1932-1933 рр. Голод в СРСР, який охопив Поволжя, Північний Кавказ, степові райони Дону й Кубані, особливо Україну.

Голод був штучним, бо нереальними були плани хлібозаготівель і в селян забирали все. В період голоду держава продавала зерно за кордон.

7 серпня 1932 р. Був прийнятий Закон про охорону соціалістичної власності (названий в народі "законом про п'ять колосків"). За розкрадання колгоспного майна запроваджувалася найвища міра покарання — розстріл з конфіскацією майна. 1937 р. Колгоспи об'єднували 93% селянських господарств.

 НАСЛІДКИ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

І Голодомор 1932-1933 рр. і страшні людські втрати.

  1.  Була фізично знищена найкваліфікованіша і найпрацьо-
    витіша частина сільських працівників, справжніх госпо
    дарів, проводилося грубе насильство.
  2.  Було встановлено економічний і політичний контроль
    радянської влади над селянством.
  3.  Сільське господарство було цілковито підпорядковане
    командно-адміністративній системі управління.
  4.  Насильницька колективізація спричинила глибоку кри
    зу в сільському господарстві, почався його розвал.
  5.  Було порушено баланс у розвитку промисловості і сіль
    ського господарства.
  6.  З часу проведення колективізації тривало постійне від
    ставання сільськогосподарського виробництва.
  7.  Відбулося державне закріпачення селян.
  8.  Селяни втрачали споконвічні національні риси: ха
    зяйновитість, працелюбність, ініціативність.

  1.  Нормами життя стали зрівнялівка, безгосподарність,
    повна незацікавленість селян в ефективній продуктивній
    праці, відсутність економічних стимулів до праці.
  2.  Відбулося масове зубожіння села.

МАСОВІ РЕПРЕСІЇ Мета терору 30-х рр.:

1. Не допустити формування міцної опозиції режиму. 2. Посилити комуністичну диктатуру, яка проявлялася у:

забороні фракцій у більшовицькій партії;

чистках партійних лав;

знищенні "ворогів народу", "шпигунів" іноземних дер-

жав.

3. Формування тоталітарного режиму — режиму особистої

влади Й. Сталіна. 1928 р. Було сфабриковано "шахтинську справу" — так звану "шкідницьку" організацію спеціалістів вугільної промисловості Донбасу.

118

 119


Інженерно-технічних працівників звинуватили у шкід. ництвах, в організації вибухів на шахтах, злочинних зв'язках з колишніми власниками шахт. Й. Сталін використав цю справу для обгрунтування необхідності боротьби з "ворогами", що, на його думку, перешкоджало будівництву соціалізму в СРСР.

1930 р. Було сфабриковано низку політичних процесів над "ворогами народу":

над "право-лівацьким блоком";

справа "Промпартії" над інженерами і науковцями. їх
звинуватили у зв'язках з іноземними розвідками, в орга
нізації диверсій тощо. Після жорстоких тортур засудже
ні "визнавали" себе винними;

справа "підпільної трудової селянської партії" на чолі
з відомими економістами А. Чаяновим і М. Кондратьє-
вим.

1 грудня 1934 р. Вбивство у Смольному лідера ленінградських більшовиків, відомого діяча більшовицької партії С. Кірова. Й. Сталін використав вбивство С. Кірова для розправи над "ворогами народу", нагнітання в країні атмосфери страху і посилення своєї влади.

1 грудня 1934 р. Президія ЦВК СРСР прийняла постанову про порядок розгляду звинувачень у підготовці чи здійсненні терористичних актів, яка відводила слідству в цих справах не більше 10 діб. Справи розглядалися без прокурорів і адвокатів. Оскарження чи помилування не допускалося. Найвищу міру покарання виконували відразу після винесення вироку.

Серпень 1936 р. Відкрито процес над "антирадянським об'єднаним троцькістсько-зінов'євським центром". Судили 16 чоловік, серед них — Л. Каменева і Г. Зінов'єва. Всі були засуджені до розстрілу.

Січень 1937 р. Московський процес над "паралельним антирадянським троцькістським центром". Судили 17 осіб. Серед них — Ю. П'ятакова, Г. Сокольникова, К. Радека. Більшість засудили до смертної кари.

Березень 1938 р. Процес над "антирадянським право-центристським центром". Судили 21 чол. Серед них — М. Бухаріна, О. Рикова, X. Раковського.

 Політичні процеси поклали початок масовим репресіям проти радянських людей.

1937-1938 рр. Терор став всеохоплюючим. Масові репресії застосовувалися до всіх категорій населення:

представників партійного і державного апарату
(були знищені 98 із 139 членів і кандидатів у члени ЦК
ВКГІ(б); 1108 із 1966 делегатів
XVII з'їзду партії);

військових (репресовано: 11 заступників наркому оборони

75 із 80 членів Вищої військової ради, 14 із 16 генералів армії, 90% командирів корпусів, 35 тис. із 80 тис. офіцерів);

працівників органів безпеки;

інтелігенції;

працівників освіти, науки, культури;

робітників;

селян;

духовенства та ін.

В такій ситуації у грудні 1936 р. була прийнята Конституція СРСР, яка не гарантувала здійснення прав і свобод громадян, які вона декларувала, але вони перекреслювалися реальною політикою репресій сталінізму.

Висновки:

1. В СРСР остаточно утвердився тоталітарний режим, що базувався на однопартійній диктатурі й авторитарній владі Й. Сталіна.

Авторитарна влада — необмежена влада однієї особи, що зневажає закони і вимагає безумовної покори з боку різних суспільних сил.

  1.  Тоталітарний режим 30-х рр. базувався на системі насиль
    ства, ліквідації демократичних прав і свобод.
  2.  Масові репресії 30-х рр. — це жахливий злочин сталінсь
    кого керівництва проти власного народу.
  3.  За даними сучасних дослідників, загальна кількість репре
    сій сталінізму становить близько 40 млн чол.
  4.  

  1.  

120

 121


ІТАЛІЯ

НАСЛІДКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

  1.  Італія після Першої світової війни опинилася у військо
    во-політичній і фінансовій залежності від своїх союзни
    ків.
  2.  Вона не одержала від своїх союзників обіцяних терито
    рій (східного узбережжя Адріатичного моря та інших те
    риторій), а отримала лише Південний Тіроль і Трієст.
  3.  Італія втратила у війні 650 тис. загиблих і понад 1 млн
    поранених, 1,5 млн потрапили в полон.
  4.  За роки війни Італія втратила третину свого національ
    ного багатства.
  5.  В країні не вистачало предметів першої необхідності, па
    лива, продовольства.
  6.  Сільське господарство було підірване мобілізацією в ар
    мію працюючої частини селянства.
  7.  Якщо до війни Італія була експортером продовольства,
    то після війни вона була змушена купувати продовольст
    во за кордоном.
  8.  Внутрішній державний борг Італії з 1915 по 1919 р. зріс з
    15,3 млрд лір до 49,9 млрд лір.

Італія була винна своїм союзникам 19,2 млрд лір.

  1.  Національна грошова одиниця — ліра знецінилася і її
    вартість впала в 5 разів.
  2.  Значно зросли ціни на продукти харчування й товари
    першої необхідності.
  3.  У 1919—1920 рр. в Італії відбувалися антиурядові виступи
    робітників, унаслідок яких:

робітники захоплювали заводи;

створювалися фабрично-заводські ради;

уряд був змушений піти на деякі поступки: був вста
новлений 8-годинний робочий день, робітники доби
лися деяких надбавок до заробітної плати.

  1.  Перебудова  економіки  на  військовий лад зумовила
    значне зростання важкої промисловості.
  2.  Італія з країни аграрної перетворилася на аграрно-індУ'
    стріальну.

ПРИЧИНИ ПРИХОДУ ФАШИСТІВ ДО ВЛАДИ  1. Погіршення соціально-економічної ситуації в Італії у 1918-1922 рр., різке погіршення матеріального становища різних верств населення.

  1.  Зростання соціальних суперечностей під час економічної
    кризи.
  2.  Слабкість політичної системи, відсутність політичної
    стабільності,   криза   буржуазно-ліберальної  держави,
    слабкість італійського парламентаризму та влади коро
    ля Віктора-Еммануїла.  Часто змінювалися італійські
    уряди.
  3.  Зростання впливу лівих партій спричинило занепокоєн
    ня підприємців і дрібних власників; їх прагнення вста
    новити сильну владу, здатну навести лад у країні.
  4.  Після Першої світової війни Італія була ослаблена, її ін
    тереси не були враховані на Паризькій мирній конферен
    ції, хоча з 1915 р. вона воювала на боці Антанти.
    Італійці почували себе приниженими як нація і прагнули
    повернути славу великої і сильної держави.

ВСТАНОВЛЕННЯ ФАШИСТСЬКОЇ ДИКТАТУРИ Соціальна опора фашистів:

  1.  Дрібна і середня буржуазія.
  2.  Частина робітників і селян.
  3.  Націоналістично налаштована інтелігенція і студентство.
    1919 р. Виникнення перших фашистських організацій.
    Гасла, які висунули фашисти, були зрозумілі різним верствам

населення і отримали підтримку:  1. Робітничий контроль на виробництві.

  1.  Відродження "величі нації", "величі Італії".
  2.  40-годинний робочий день.
  3.  Прогресивний податок на капітал.
  4.  Зниження пенсійного віку.
  5.  Боротьба з комуністичним і соціалістичним рухами.
  6.  Проведення аграрної реформи.
  7.  Конфіскація 85% військових прибутків.

Фашисти створювали озброєні загони "чорносорочечників", які називали себе "бойовими союзами". 24 жовтня 1922 р. З'їзд фашистських партій у Неаполі, на якому уряду було висунено ультиматум з вимогою надати шість міністерських портфелів.

122

 123


28 жовтня 1922 р. "Похід на Рим", організований фашистською партією, щоб примусити уряд виконувати їх ультиматум. Король Віктор-Еммануїл запропонував Б. Муссо-ліні очолити уряд.

Так в Італії був відкритий шлях до ліквідації ліберальної демократії і встановлення фашистської диктатури.

Грудень 1922 р. Була створена Велика фашистська рада під головуванням Б. Муссоліні, яка розглядала всі декрети і закони перед внесенням їх на розгляд у парламент.

  1.  р. Озброєні загони фашистів були реорганізовані в
    "добровільну міліцію національної безпеки". Вони викону
    вали функції охорони порядку і підкорялися Б. Муссоліні.
    Посадові   особи   адміністративного   апарату   були
    поставлені під нагляд фашистських політичних радників.
  2.  р. На виборах фашисти отримали більшість голосів, що
    дозволило їм сформувати уряд виключно з членів фашист
    ської партії.

Наприкінці 1925 р. Спеціальним законом Б. Муссоліні звільнився від відповідальності перед парламентом. 1926 р. Уряд видав низку "надзвичайних" законів:

про заборону всіх політичних партій, крім фашист
ської;

депутати опозиційних партій повинні були залишити
парламент;

відновлювалася смертна кара;

було засновано   "особливий трибунал" для розправи
над антифашистами.

Висновок:

Остаточне оформлення фашистської диктатури відбулося в 1925-1926 рр., коли було покінчено із зовнішніми ознаками парламентської форми правління і ліквідовано залишки демократичних прав і свобод.

124

 БЕНІТО МУССОЛІНІ

(1883-1945)

Фашистський диктатор у 1922-1943 рр. Син коваля, Б. Муссоліні зумів одержати освіту. Деякий час був сільським учителем. Захоплювався ідеями Маккіавелі і Ніцше, його кумиром був Наполеон. Він навіть написав драму про Наполеона "Сто днів".

Політичну кар'єру розпочав у соціалістичній партії, видавав соціалістичну газету "Вперед". За агітацію щодо вступу Італії у війну на боці Антанти був виключений із соціалістичної партії у 1914 р.

Мав репутацію вуличного забіяки і марнотратника з великою жадобою влади.

У 1919 р. Б. Муссоліні заснував фашистську організацію.

Не мав твердих політичних переконань і сталих принципів. Ніякої ідеологічної послідовності в його діях не було. Він умів пристосовуватися. Ось приклади:

він використав свої загони для допомоги націоналі
стам, які у 1920 р. самочинно захопили Рієку;

потім підтримав ліберальний блок Дволітті на загаль
них виборах 1921 р. і проголосив себе прихильником
конституційної монархії;

згодом для вбивства лідера соціалістів використав свої
загони;

у жовтні 1922 р. сам легко захопив владу.

А. Гітлер про Б. Муссоліні висловився так: "Саме дуче показав нам, що можливе все ".

Б. Муссоліні постійно підтримував культ своєї особи, фактично правив Італією одноосібно, вважав, що італійці повинні бути керовані в усіх сферах життя, присвоїв собі титул "дуче" (вождь). Його улюблений вислів — "Немає нічого істинного, все дозволене" (Ніцше).

Герб фашистів став гербом фашистської Італії. Він зображував сокиру посередині в'язанки різок. Цю символіку фашисти запозичили зі Стародавнього Риму. Тоді в'язанка різок і сокира були атрибутами влади посадових осіб.

Фашисти так тлумачили свій герб: "В'язанка різок символізує єдність нації, а сокира падає на голову тим, хто посягає На цю єдність".

У 1939 р. Б. Муссоліні уклав з А. Гітлером так званий "сталевий пакт" і в 1940 р. Італія вступила в Другу світову війну На боці Німеччини.

Фашистський режим Б. Муссоліні проіснував понад 20 років. Це "чорне двадцятиліття" було найжорстокішим Періодом у житті італійського народу.

У 1945 р. Б. Муссоліні був схоплений італійськими партизанами і за вироком військового трибуналу Комітету національного визволення Північної Італії страчений.

125


КОРПОРАТИВНА СИСТЕМА

Ідеологи фашизму заявляли, що в Італії створюється особ. лива корпоративна держава, в якій буде досягнута гармонія інтересів різних верств населення.

1927 р. Була прийнята "Хартія праці", в якій були проголо-шені основні принципи фашистського корпоративізму:

  1.  Створити виробничі корпорації в різних галузях вироб.
    ництва, які являтимуть собою об'єднання підприємців і
    робітників для співробітництва на засадах "загальних на-
    ціональних інтересів" і "класового миру".
  2.  Професійні спілки було підпорядковано державним орга
    нам під контролем фашистів.
  3.  Передбачалося втручання держави у сферу виробництва у
    випадку "недостатньої приватної ініціативи" або коли за
    чіпалися політичні інтереси держави.
  4.  Нація проголошувалася "моральною, політичною й еко
    номічною сутністю", що повністю реалізує себе у фашист
    ській державі.
  5.  Корпорації ставали основою фашистської держави і тіль
    ки вони могли висувати кандидатів до парламенту.

Під час економічної кризи 1929-1933 рр. італійський фашизм розпочав реалізацію своєї соціальної програми — створення корпоративної системи.

У 1930-1934 рр.:

Професійні спілки було підпорядковано державним ор
ганам під контролем фашистів і включено до галузевих
корпорацій.

Було створено 22 галузеві корпорації, до кожної з яких
входило підприємницьке об'єднання і фашистська проф
спілка.

Було створено Національну раду корпорацій.
Урядовим декретом представники роботодавців і пра
цюючих за наймом включалися в Національну раДУ
корпорацій з міністрами і їхніми замісниками, пред-
ставниками фашистської партії і різними експертами.
Практично всі італійці стали членами корпорацій.

Було створено Міністерство корпорацій, яке було наді-
лене функціями Міністерства економіки.

Висновок: створення корпоративної системи було   одним із  важелів фашистського державного  регулювання економіки.

126

 ФАШИЗАЦІЯ КРАЇНИ Друга половина 20-х рр. Фашизм Італії характеризувався як відкрита терористична форма політичної влади, яка принципово відрізнялася від ліберальної демократії.

Відбувалася фашизація країни:

1. У 1929 р. виборна палата парламенту була ліквідована. Замість неї створено Палату "фаші" і корпорацій, до складу якої ввійшли члени Національної ради фашистської партії і Національної ради корпорацій.

  1.  Фактично відбулося злиття фашистської партії з фашист
    ською державою.
  2.  Було встановлено масовий контроль над органами влади.
    Державний апарат піддано чистці від "підозрілих еле
    ментів".
  3.  Були ліквідовані всі громадські організації, залишилися
    лише фашистські профспілки, керівництво яких не виби
    ралося, а призначалося керівниками фашистської партії.
  4.  У 1927 р. були створені важливі репресивні органи —
    Особливий трибунал і таємна політична поліція для роз
    прави над антифашистами.
  5.  Вводилося адміністративне заслання осіб, які підозрюва
    лися в антифашистських діях.
  6.  Підростаюче покоління охоплювалося дитячими і юна
    цькими фашистськими організаціями. Діяльність органі
    зацій мала воєнізований характер.
  7.  Студентська молодь була організована в університетські
    фашистські групи.
  8.  Викладачі навчальних закладів повинні були присягати
    на вірність фашистському режиму.

  1.  Культивувався дух самовідречення в ім'я фашистських "ідеалів".
  2.  Після захоплення Ефіопії Італія була проголошена імпе
    рією (фашистська пропаганда розглядала це як відро
    дження Римської імперії)
  3.  Почав поширюватися расизм.

Італійці були проголошені однією з арійських рас.

13. У 1938 р. було прийнято низку расових законів."

127

почалося переслідування євреїв;

їм   заборонялося   одружуватися   з   представниками
"чистої італійської раси";

не дозволялося викладати у вищих навчальних закла
дах і займати вчені посади;

заборонялося працювати в державних установах;

євреїв не призивали в армію;

їхні діти повинні були навчатися в окремих класах
тощо.


Висновки:

  1.  Протягом кількох років фашистського панування в Іта
    лії було ліквідовано конституційні органи влади, запро-
    ваджені демократичним шляхом, знищено права і свобо
    ди   громадян,   встановлено   диктатуру   фашистської
    партії, культ особи Б. Муссоліні.
  2.  Діяльність усіх сфер суспільно-політичного та соціаль
    но-економічного життя було спрямовано на зміцнення
    позицій фашистської диктатури та особистих позицій
    Б. Муссоліні, на підготовку до нової світової війни.

НІМЕЧЧИНА

ЛИСТОПАДОВА РЕВОЛЮЦІЯ 1918 р.

Причини революції:

  1.  Господарська розруха, інфляція, дорожнеча, голод, безро
    біття внаслідок Першої світової війни.
  2.  Поразка Німеччини у Першій світовій війні.
  3.  Вплив революції 1917 р. в Росії.

З листопада 1918 р. Повстання моряків у Кілі, які відмовилися виконувати наказ командування вийти в море і вступити в бій з переважаючими силами британців. Так почалася демократична революція в країні, яка проходила під гаслами:

відміна військового стану в країні;

відновлення демократичних свобод;

8-годинний робочий день тощо.

Повстання моряків підтримали в інших містах і регіонах Німеччини.

9 листопада 1918 р. Повстання в Берліні. Імператор Вільгельм П утік в Нідерланди. Було сформовано уряд — Раду народних уповноважених (РНУ) на чолі з правим соціал-демократом Ф. Ебертом. До складу уряду ввійшли представники таких партій:

Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН);

Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини
(центристська партія) (НСДПН).

Уряд здійснив низку заходів:

  1.  Скасував облоговий стан.
  2.  Відновив свободу слова, зборів, спілок.

 

  1.  Оголосив амністію політичним в'язням.
  2.  Скасував деякі реакційні закони.
  3.  Ввів 8-годинний робочий день.
  4.  Обіцяв надати допомогу безробітним.

Але були залишені в недоторканності:

старий офіцерський корпус;

чиновництво.

16-21 грудня 1918 р. Відбувся І загальнонімецький з'їзд рад робітничих і солдатських депутатів, який підтримав Раду народних уповноважених і призначив на 19 січня 1919 р. вибори в Установчі (Національні) збори. Цим були незадоволені ліві сили.

Кінець грудня 1918 р. Ліві сили об'єдналися в Комуністичну партію Німеччини (КПН), яка проголосила своєю метою боротьбу за встановлення диктатури пролетаріату. Ліві сили вирішили бойкотувати скликання Установчих зборів.

5 січня 1919 р. В Берліні відбулися масові демонстрації, в яких взяли участь 150 тис. осіб. Було створено військо-во-революційний комітет, який намагався вести переговори з урядом.

11 січня 1919 р. Урядові війська розгромили повстання. Відомі революційні діячі Карл Лібкнехт і Роза Люксембург були вбиті.

19 січня 1919 р. Відбулися вибори до Установчих (Національних) зборів. Буржуазні партії одержали 54,5% голосів, СДПН і НСДПН — 45,5%.

11 лютого 1919 р. Установчі (Національні) збори обрали Ф. Еберта президентом країни.

Було створено коаліційний уряд на чолі з Ф. Шейдема-ном.

Значні позиції в уряді займали:

Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН),

Незалежна    соціал-демократична    партія    Німеччини

(НСДПН),

Німецька демократична партія (НДП).

Вони створили так звану "веймарську коаліцію".

Ці події свідчать про завершення демократичної революції в Німеччині.

128

 129


КОНСТИТУЦІЯ НІМЕЧЧИНИ 31 липня 1919 р. Установчі (Національні) збори у м. Веймарі схвалили Конституцію (ввійшла в історію як Веймарська).

0олітичний устрій Німеччини за Веймарською конституцією

Наслідки Листопадової революції:

  1.  Було повалено напівабсолютистську монархію.
  2.  Проголошено республіку.
  3.  В ході революції були повернені важливі права і свободи:

загальне виборче право;

свобода об'єднань, зборів і друку.

  1.  Було введено закон про 8-годинний робочий день.
  2.  На селі були ліквідовані закони проти сільськогосподар
    ських робітників.

 Президент

Очолював виконавчу владу.

Головнокомандуючий армії.

Представляв державу за кордоном.

Мав право:

розпустити парламент;

призначити нові вибори;

оголосити надзвичайний стан.

Обирався на 7 років народним

голосуванням.

 Центральний уряд

Формувався більшістю парламенту. Голова уряду — канцлер. Призначався президентом. Здійснював контроль над

податками і релігією.

Уряд затверджував президент

і міг його розпустити.

БАВАРІЯ

7 квітня 1919 р. Проголошено Баварську радянську республіку, яка проіснувала до 1 травня 1919 р. Було здійснено такі заходи:

  1.  Введено робітничий контроль на виробництві.
  2.  Націоналізовано банки і залізниці.
  3.  Почалося формування армії.
  4.  Відбувалася конфіскація матеріальних цінностей у під
    приємців.

Проти Баварської республіки центральний німецький уряд відправив 100-тисячну армію, яка придушила республіку. Баварська радянська республіка проіснувала лише два тижні і зазнала поразки.

Причини поразки:

  1.  Більшість населення не підтримала дії комуністів.
  2.  Проголошена республіка перебувала в ізоляції.

 Зберігався поділ Німеччини на 15 земель і 3 вільних міста.

Тому існувало 18 земельних урядів, які здійснювали контроль над поліцією, судами, школами.

Законодавча влада Парламент

Складався  з  двох  палат.

Верхня палата Рейхсрат

Складався з представників земель

(68 членів, із них 27 належало

представникам Пруссії).

Нижня палата Рейхстаг

Президент мав право розпустити рейхстаг і призначити нові вибори. Кількість місць кожної партії була

пропорційною до поданих за них на виборах голосів.

Виборці

Мигальне виборче право з 20-ти років на основі пропорційної виборчої системи.

Висновки:

  1.  Веймарська конституція проголосила принцип захисту
    приватної власності.
  2.  Ця конституція була однією з найдемократичніших у світі.
  3.  Вона була важливим завоюванням демократичних сил
    країни.
  4.  

  1.  

130

 131


Веймарська республіка

(проіснувала з 31 липня 1919 р. до 1933 р.) За час існування Веймарської республіки часто змінювалися уряди.

Роки

Назва уряду

Склад уряду

Діяльність уряду

Липень 1919-червень 1920 р.

Уряд на чолі з Ф. Шейде-маном, одним із лідерів

сдпн

Коаліційний уряд. Веймарська коаліція. Значні позиції в уряді займали СДПН, НСДПН, НДП.

1. Проводив політику лояльного виконання Версальського договору. 2. Намагався зміцнити республіканські органи влади. 12-13 березня 1920 р.- спроба державного перевороту для відновлення "старих порядків". Загальноніме-цький страйк (12 млн чол.) зірвав наміри путчистів.

Чер-вень 1920-

травень 1921 р.

Уряд Ферен-баха

Коаліційний уряд з представників буржуазних партій і центру.

Коли країни-переможці оголосили ультиматум про сплату Німеччиною репарацій, уряд відмовився прийняти цей ультиматум і подав у відставку.

Травень 1921-листо-пад 1922 р.

Уряд І. Вірта

Веймарська коаліція на чолі з лідером центру.

Був прихильником "політики виконання" репараційних зобов'язань. Був скинений противниками цієї політики.

Листопад 1921-серпень 1923 р.

Уряд Куна

Представники буржуазних партій.

1. Взяв курс на саботаж репараційних платежів. 2. Ця політика у січні 1923 р. привела до франко-бельгійсь-кої окупації Руру. Окупація позбавила Німеччину 70% видобутку вугілля і понад 50% виплавлення чавуну. Уряд Куна розгорнув націоналістичну компанію під лозунгом "вітчизна в небезпеці" і оголосив "пасивний" опір окупації. Рурський конфлікт поставив економіку Німеччини перед загрозою повного краху.     

Серпень -листопад 1923 р.

Уряд Густа-ва Штрезе-мана

Уряд "великої коаліції" партій. 2 листопада 1923 р. СДПН

заявила про свій вихід з уряду.

Придушив революційні рухи в Саксонії і Тюрінгії.

 Висновки:

1. В період з 1918 по 1923 р. (в роки післявоєнного революційного піднесення) кермо Німецької держави переходило поперемінно від "веймарської коаліції" до буржуазних урядів.

  1.  Праві сили не втрачали надії на відновлення старих по
    рядків (монархії).
  2.  "Веймарська коаліція" намагалася зміцнити республі
    канські інститути, спираючись на активну роль держави.
  3.  Крайні праві, мілітаристські сили намагалися викори
    стати незадоволення Версальським договором, важким
    економічним становищем. У цій атмосфері зміцнювала
    свої позиції фашистська партія, створена у 1921 р.

Період економічної і політичної стабілізації

Роки

Назва

уряду

Склад уряду

Діяльність уряду

Кінець 1923-  1924 р.

Уряд О. Маркса

Буржуазний уряд. До складу уряду ввійшли представники великого капіталу і земельної аристократії. СДПН перейшла в опозицію до уряду.

Відкрив період буржуазних урядів.

Травень 1924 р.

Уряд Г. Люте-ра

Управляли державою праві сили

Націоналісти демонстрували свої промонархістські симпатії і антипатії до Веймарської республіки.

Травень  1928-I 1930 р.

Уряд Г. Мюл-лера

Уряд очолив лідер СДПН

Була створена велика коаліція партій за участю СДПН.

132

 133


Висновки:

  1.  У 1925 р. після смерті президента Ф. Еберта президентом
    республіки було обрано кайзерівського фельдмаршала,
    монархіста
    П. Гінденбурга.
  2.  В Німеччині існувала багатопартійна система, уряди
    часто змінювалися, між партіями велась боротьба за владу.
  3.  Загострилася боротьба між монархічними і республікан
    ськими угрупованнями.
  4.  1925-1927 рр. — період організаційної консолідації на
    ціонал-соціалізму .
  5.  Часткова стабілізація була часом зміцнення міжнарод
    них позицій Німеччини:

план Дауеса (1924 р.) сприяв відновленню промисло
вого потенціалу Німеччини і заклав підвалини зміни
співвідношення сил у світі;

Локарнські договори гарантували західні кордони
Німеччини, зберігаючи можливість німецької агресії
на схід;

вступ Німеччини до Ліги Націй (1926 р.) і зняття з неї
воєнного контролю свідчив про значне зростання
ролі Німеччини в європейській і світовій політиці.

  1.  Економічний розвиток Німеччини у 1924—1929 рр. не був
    стабільним. Лише в 1926 р. в країні почалося промислове
    піднесення, яке продовжувалося до 1929 р. Темпи еконо
    мічного розвитку Німеччини були повільнішими, ніж до
    війни, і нижчими, ніж у США і Франції.
  2.  20-ті роки стали важливою віхою раціоналізації німе
    цького виробництва. Було здійснено переведення заліз
    ничного транспорту на електричну тягу.
  3.  Відбулося відродження Німецької держави, що підрива
    ло гарантії Версальського договору, плану Дауеса і Ло-
    карнських договорів щодо "вмиротворення" Європи.

Період економічної кризи

Назва

Склад

Діяльність

уряду

уряду

уряду

1930-

Уряд

Уряд очолив

1. Уряд не мав більшості

1932 рр.

Брю-

лідер правого

у рейхстазі, існувала

нінга

крила партії

лише  довіра президента .

Центру

він управляв за допомо-

(НДСПН).

гою надзвичайних

декретів Гінденбурга.

 Продовження таблиці

Роки   Назва уряду            Склад  уряду                        Діяльність уряду

2. У 1930 р. було видано таких декретів 5, у 1931 р. -44, у 1932 р.-66. 3. Законодавчі функції рейхстагу були незначними: у 1932 р. він прийняв лише 5 законів. 4. Уряд поступово відходив від політики ліберального реформізму. 5. Звужувалася партійно-політична база Веймар-ської республіки.

Червень    Уряд    Лідер військо-   1. У рейхстазі уряд не мав - лис-      Фран-     вих і юнкер-         більшості і правив за топад        суа      ських сил, не-       допомогою декретів. 1932 р.       фон     примиренний   2. Прихід уряду Папена до Папе-    до лівих пар-        влади свідчив про відмову на      тій. Уряд мав       буржуазних партій від підтримку          політики реформізму, профашистських сил.

Листо-     Уряд      Буржуазний    1. Це був останній уряд пад       Шлей-      уряд, який          Веймарської республіки. 1932 р. -     хера          очолив        2. Уряд не мав опори січень                        генерал.            У рейхстазі. 1933 р.                                             3. Представники великих банків, монополій і генералітету остаточно переходили на профашистські позиції.

Кінець    П. Гін-   Встановилася       Фашисти виступили: січня     денбург    фашистська     1. За придушення робітни-'933 р.      при-       диктатура.          чого руху, значив                             2. За регулювання еконо-А. Гіт-                                  міки. лера                               3. За ревізію Версальської рейхс-                                  системи, канцлером

134

 135


Висновки:

  1.  Економічна криза 1929-1933 рр. стала і кризою Веймар.
    ської республіки, ослабивши її політичний фундамент
    бо значна частина середніх верств населення перейшла в
    опозицію до її режиму.
  2.  Соціал-демократичний   реформізм,   ліберально-парла
    ментська демократія і збереження "веймарської коалі
    ції" не відповідали інтересам великого капіталу, дрібних
    і великих власників, які бачили вихід з кризи, а також не
    обхідність ревізії Версальської системи у встановленні
    сильної влади,"твердої руки".
  3.  Привчаючи   країну   до   антипарламентських   методів
    управління, кабінети Брюнінга, Папена, Шлейхера роз
    чищали шлях до встановлення фашистської диктатури.

НАЦИСТСЬКА ДИКТАТУРА

ПРИЧИНИ ВСТАНОВЛЕННЯ ФАШИСТСЬКОЇ ДИКТАТУРИ

1. Економічна криза:

промислове виробництво скоротилося на 44%;

кількість безробітних досягла 4,5 млн чол.;

реальна заробітна плата знизилася на 25-40%;

декілька тисяч дрібних підприємств розорилися.

  1.  Зростали соціальні суперечності під час економічної кри
    зи, а тому посилилися прагнення до сильної влади, здат
    ної навести порядок у країні.
  2.  Неспроможність  правлячих  кіл   Німеччини  керувати
    країною парламентськими методами.
  3.  Слабкість Веймарської республіки.
  4.  Відсутність єдності серед партій "веймарської коаліції".
  5.  Більшість населення була не задоволена умовами Вер-
    сальського миру і мала антиреспубліканські настрої.

ВСТАНОВЛЕННЯ НАЦИСТСЬКОЇ ДИКТАТУРИ

Дедалі більшої популярності набувала Націонал-со-ціалістична партія на чолі з А. Гітлером, створена у 1919 р. як Робітнича партія і у 1920 р. перейменована у Націо-нал-соціалістичну робітничу партію Німеччини.

Нацистська партія була побудована на принципах "фю-рерства", тобто беззаперечної покори "фюреру" — вождю. Нацистська партія висунула програму, яку підтримали широкі верстви населення:

об'єднання всіх німців у "Велику Німеччину";

ліквідація умов Версальського миру;

боротьба за нові території;

позбавлення політичних прав і громадянства осіб "не-
арійського походження";

звільнення трудівників від "свавілля монополій";

націоналізація трестів;

участь робітників у прибутках підприємств;

спільне користування поміщицькими землями;

поліпшення системи освіти;

забезпечення людей у похилому віці;

захист інтересів матері та дитини тощо.

Опора фашизму: 1. Дрібна і середня буржуазія.  2. Значна частина робітників і селян.

А. Гітлером були створені:

штурмові загони (СА) — особиста армія А. Гітлера під командуванням Ернста Рема, яка у 1933 р. нараховувала майже 500 тис. чол.;

охоронні загони (СС)—до 52 тис. чол. під керівництвом Генріха Гімлера.

30 січня 1933 р. Президент П. Гіндербург призначив А. Гіт-лера рейхсканцлером.

Отримавши владу, фашисти почали запроваджувати "новий порядок".

136

 137


АДОЛЬФ ГІТЛЕР (Шікльгрубер) (1889-1945)

Австрієць. Народився в м. Брандау на баварському кордоні в родині митного службовця.

З дитинства у нього проявилися художні здібності, але освіти в цьому напрямку не одержав, деякий час працював декоратором і художником поштових листівок.

Змалку був замкненим, самотнім, вищої освіти не одержав.

Воював на фронтах Першої світової війни, двічі був нагороджений хрестом другого і першого ступенів.

Успішна кар'єра А. Гітлера почалася після Першої світової війни зі вступом його до Німецької робітничої партії. Згодом став її лідером і перейменував на Націонал-соціалістичну робітничу партію.

Багато працював над собою, над своїм голосом, удосконалюючи ораторські здібності. Навчився моделювати глибину свого голосу, темп мовлення, його виразність, чіткість, уміння жестикулювати, щоб посилити сказане, надаючи своєму обличчю то милу усмішку, то нищівний гнів. Згодом свої промови посилював технічними засобами: використовував прожектори, гучномовці, музику тощо.

У листопаді 1923 р. організував "пивний" путч у Баварії, який провалився. Проте судовий процес над А. Гітлером зробив його національним героєм. Два роки провів у Ландсберзькіи тюрмі, де написав "Майн кампф" ("Моя боротьба", 1925-1926 рр.) Він висунув гасло: "Один народ, одна держава, один фюрер". Обіцяв Німеччині повернути її велич, а "третій рейх" мав існувати тисячу років.

У січні 1933 р. став рейхканцлером німецької фашистської держави. У 1934 р. об'єднав посаду рейхсканцлера з посадою президента після смерті Гінденбурга. У Німеччині був встановлений режим кривавого фашистського терору.

А. Гітлер був ініціатором розв'язання Другої світової війни, одним із організаторів масового винищення військовополонених і мирного населення на окупованих територіях.

Зі вступом радянських військ у Берлін покінчив життя самогубством.

Міжнародний Нюрнберзький трибунал за злочини проти людства визнав А. Гітлера головним воєнним злочинцем.

 ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА РЕЖИМУ

  1.  Уряду були надані надзвичайні повноваження. Він міг
    видавати закони, розпускати політичні партії.
  2.  23 березня 1933 р. був виданий фашистський закон про
    виведення фашистського уряду з-під контролю парла
    менту.
  3.  Загони СС (охоронні загони) були оголошені частиною
    державного апарату і наділені правами допоміжної поліції.
  4.  Створено державну таємну поліцію — гестапо, яке стало
    організатором численних концтаборів.
  5.  Знаряддям насильства і терору були також штурмові за
    гони (СА), служба безпеки (СД).
  6.  Був виданий спеціальний указ "Про охорону порядку і
    держави", який надавав необмежені повноваження ка
    ральним органам.
  7.  Була проведена чистка державного апарату від демокра
    тів і євреїв.
  8.  Повновладними господарями німецьких земель стали ім
    ператорські намісники, яких призначав А. Гітлер, а зе
    мельні парламенти та органи місцевого самоврядування
    ліквідовувалися.
  9.  27 лютого 1933 р. фашисти підпалили будинок рейхста
    гу,   звинувативши  Комуністичну  партію  Німеччини.
    Було заарештовано близько 20 тис. комуністів.

  1.  Підпал рейхстагу став приводом, щоб видати надзвичай
    ні закони, які скасовували статті Веймарської конститу
    ції про права і свободи громадян.
  2.  У ніч з 29 на 30 червня 1933 р. була вчинена розправа над
    опозицією всередині нацистської партії. Ці події ввійш
    ли в історію як "ніч довгих ножів". А. Гітлер знищив
    майже 2 тис. своїх противників.
  3.  Були розпущені партії, а їхнє майно конфісковано.
  4.  У червні 1933 р. був виданий закон про заборону ство
    рення нових політичних партій.
  5.  В управлінні здійснювався "фюрер-принцип" — без
    заперечне підкорення нищих керівників вищим.
  6.  У 1934 р. після смерті президента Гінденбурга його пов
    новаження були передані А. Гітлеру довічно.
  7.  Були розпущені профспілки, замість них був створений
    "Німецький трудовий конгрес", до якого в обов'язковому
    порядку включалися робітники, службовці і підприємці,
    він об'єднував близько 22 млн робітників.
  8.  У лютому 1933 р. були заборонені антиурядові демонст
    рації і мітинги.
  9.  

  1.  

138

 139


Висновки:

  1.  У Німеччині було реорганізовано політичну, юридичну
    й адміністративну структуру Веймарської республіки.
  2.  Було ліквідовано Веймарську конституцію і А. Гітлеру
    надано необмежені повноваження.
  3.  Було ліквідовано посаду президента.
  4.  Рейхстаг перестав бути законодавчим органом. Було лік
    відовано демократичні інститути, права і свободи гро
    мадян.
  5.  В країні встановлено режим фашистської диктатури.

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ФАШИСТІВ

  1.  Уряд здійснював контроль над усіма галузями економіки,
    зовнішньою торгівлею, валютними фондами.
  2.  Здійснювалася централізація управління.

Було створено Генеральну раду німецьких господарств на чолі з керівниками 18 найбільших монополій і банків.

  1.  Розвиток економіки здійснювався на основі чотирирічно
    го плану, який був проголошений у 1936 р. і повинен був
    підготувати до війни економіку й армію.
  2.  Генеральним уповноваженим по чотирирічному плану
    був Г. Герінг, який одержав диктаторські права в економі
    ці:   його   розпорядження   мали   силу   закону   і   були
    обов'язковими для всіх державних і партійних органів.
  3.  Було запроваджено державне регулювання економіки.
  4.  Швидкими темпами розвивалася важка промисловість,
    яка була основою розвитку військової промисловості.
  5.  80% усіх інвестицій направлялося у важку промисловість.
  6.  При збереженні приватної власності була обмежена сво
    бода підприємництва.
  7.  Уся економіка Німеччини була поставлена на військові
    рейки:

у 1939 р. військове виробництво Німеччини в 12,5 рази
перевищило рівень 1933 р.;

у 1938-1939 рр. витрати на військові цілі становили 58%
бюджету.

Висновок: економічна політика Німеччини була спрямована на підготовку до війни.

 АГРАРНА ПОЛІТИКА

  1.  Фашисти підтримували велике поміщицьке землеволодіння.
  2.  Заохочували розвиток господарств поміщиків і замож
    них селян, яким видавали позики і виплачували премії за
    здану продукцію.
  3.  Закон про "спадкові двори" заборонив продаж або
    дроблення середніх і великих поміщицьких і селянських
    господарств. Вони могли переходити у спадщину лише
    до старшого сина.
  4.  Безземельним селянам фашисти обіцяли землю, коли за
    воюють "життєвий простір".
  5.  Практикувалося примусове вилучення сільськогоспо
    дарської продукції.
  6.  Був створений центральний орган по заготівлі продо
    вольства  і державно-монополістичного  регулювання
    сільського господарства.

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА

  1.  Було ліквідовано систему колективних договорів.
  2.  Фашисти розігнали фабрично-заводські комітети.
  3.  Робітникам заборонялося міняти місце роботи.
  4.  Підприємці одержали право продовжити робочий день
    до 14 годин.
  5.  Із зростанням військового виробництва зменшувалося
    безробіття.
  6.  Частині "вірних" робітників видавали нагороди, додат
    кові відпустки, організовували екскурсії.
  7.  Кожній німецькій сім'ї гітлерівці пообіцяли автомобіль.
  8.  У 1935 р. для молоді віком від 18 до 25 років було запро
    ваджено дворічну трудову повинність. Відбували її у
    воєнізованих таборах.
  9.  Із 1938 р. примусова трудова повинність поширилася на
    все населення Німеччини.

Висновки:

повністю було знищено соціальні завоювання трудя
щих;

встановлено систему примусової праці.

140

 141


ІДЕОЛОГІЧНА РОБОТА

  1.  Великого розмаху набула "виховна" робота в дусі
    нацизму.
  2.  Було створено спеціальне міністерство пропаганди на
    чолі з Й. Геббельсом.
  3.  Молодь виховували в мілітаристсько-расистському дусі
    в нацистських організаціях: "Молода нація", "Гітлерю-
    генд", "Союз німецьких дівчат" та ін.
  4.  Молоді віком від 10 до 18 років нав'язували теорії фа
    шизму:

про безглуздість моралі і совісті;

про допустимість будь-якого насильства в інтересах
"великого рейху".

  1.  У школах і університетах більше годин відводилося на
    вивчення військової справи.
  2.  У Німеччині мільйони книг прогресивних авторів усіх
    епох і народів були спалені на вогнищах.
  3.  Уся преса опинилася під контролем фашистської партії.
  4.  Нацисти пропагували расизм, жорстокість і насильство.
    Вони носили чорну форму з емблемою, на якій
    зображувалися череп і схрещені кістки.

Висновок: система фашистського виховання дозволила виховати ціле покоління молодих людей, які були прихильниками фашистського режиму.

АНТИСЕМІТСЬКА ПОЛІТИКА

Антисемітизм — одна із форм національної нетерпимості, яка виражалася у ворожому ставленні до євреїв.

  1.  Антисемітизм став державною політикою фашистської Ні
    меччини.
  2.  А. Гітлер у книзі "Майн кампф" ("Моя боротьба") твер
    див, що німці являють собою єдину, вільну, "обрану арій
    ську расу".
  3.  Нацисти оголосили боротьбу за створення "нового поряд
    ку", за якого внаслідок винищення одних народів і підко
    рення інших буде встановлено панування "чистокровних
    арійців", які керуватимуть усім світом.
  4.  Збереження "чистоти" арійської крові вважалося основ
    ною національною метою.

142

 

  1.  Було розроблено расову теорію, в якій розглядалися
    всі народи світу. В нижній частині расової таблиці зна
    ходилися євреї, цигани, негри, які в першу чергу підля
    гали винищенню.
  2.  Євреї в Німеччині були позбавлені громадянських прав.
    їх виганяли з державних установ, наукових закладів і уні
    верситетів.

У наукових установах звільнено 2 тис. вчених, у тому числі 8 лауреатів Нобелівської премії.

  1.  Гітлерівці провели "чистку" всіх картинних галерей і за
    брали з них картини "неарійців", у першу чергу євреїв.

Людство А. Гітлер поділив на:

"засновників культури", "носіїв культури", "руйнівників культури". "Носіями культури" були арійці, а "руйнівниками культури" — євреї.

9. У концтаборах нацисти знищували противників фашист
ського режиму, насамперед євреїв.

У Німеччині було винищено понад 500 тис. євреїв.

10. У Німеччині відбувалися масові єврейські погроми, особ
ливо у
1938-1939 рр.:

9-10 листопада 1938 р. — єврейський погром — "криш
талева ніч".
Було пограбовано єврейські магазини, си
нагоги, цвинтарі. Сотні євреїв загинули, а 30 тис. було
відправлено в концтабори.

За 12 років фашизму через концтабори, які називали
"фабриками смерті", пройшло близько 18 млн чол. в Ні
меччині й окупованих країнах , із яких 11 мли було вби
то (серед них 6 млн євреїв).

11. Власність осіб єврейського походження конфісковува-
лася.

Висновок: щодо євреїв проводилася політика геноциду.

Геноцид — один із найбільших злочинів проти людства, це винищення окремих груп населення або цілих народів за расовими, національними та релігійними ознаками.

1948 р. Була прийнята міжнародна конвенція "Про попередження злочину геноциду і покарання за нього". Встановлювалася міжнародна карна відповідальність осіб, що винні у здійсненні геноциду.

143


ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

  1.  Зовнішня політика Німеччини була спрямована на лікві
    дацію договорів Версальсько-Вашингтонської системи з
    метою захоплення нових колоній.
  2.  1933 р. Німеччина вийшла з Ліги Націй.
  3.  1935 р. У Німеччині було введено загальну військову по
    винність.
  4.  1936 р. Гітлерівський уряд відмовився від Локарнських
    договорів, заявив про встановлення повного контролю
    над Рейнською демілітаризованою зоною і ввів туди свої
    війська.
  5.  1936-1937 рр. Було створено блок фашистських держав
    під керівництвом Німеччини, який поклав початок роз
    колу держав світу на дві ворожі коаліції.
  6.  1938 р. Було здійснено "аншлюс" (насильницьке приєд
    нання) Австрії.
  7.  1938 р. На конференції в Мюнхені А. Гітлер домігся при
    єднання до Німеччини Судетської області.
  8.  1939 р. Німеччина захопила Клайпеду і зміцнила свої по
    зиції на Балтійському морі.

9. Вся економіка Німеччини була поставлена на воєнні рейки.
10.
1935-1939 рр. В Німеччині було підготовлено близько

5,5 млн солдат. її сухопутна армія нараховувала понад 2,5 млн чол. Розширено програму будівництва військо-во-морського флоту.

Висновки:

  1.  У 1938-1939 рр. відбулися суттєві зміни співвідношення
    сил у Європі на користь фашистської Німеччини та її со
    юзників.
  2.  Внаслідок загарбання Австрії, Судетської області, а зго
    дом усієї Чехо-Словаччини, значно укріпилося військо
    во-стратегічне становище фашистської Німеччини.
  3.  Німеччина створила могутній військово-економічний по
    тенціал, значно розширила свої фінансові та сировинні
    ресурси.
  4.  Війна розглядалася нацистською верхівкою як єдиний
    шлях завоювання "життєвого простору" і зміцнення фа
    шистського режиму.
  5.  Фашистська Німеччина перетворилася на головне вогни
    ще війни, загрозу існуванню всіх народів Європи.

 ІСПАНІЯ

СИТУАЦІЯ В ІСПАНІЇ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

  1.  Нейтралітет Іспанії в Першій світовій війні привів до
    піднесення промислового виробництва в країні. Цьому
    сприяла активна торгівля з обома воюючими блоками.
  2.  Значно збільшилася питома вага промисловості в еко
    номіці:

виникло близько 500 нових підприємств;

на 67% підвищився видобуток вугілля;

значно зросло металургійне виробництво, особливо
виплавлення сталі.

  1.  Іспанія була аграрно-промисловою країною, яка значно
    відставала за рівнем розвитку від провідних країн світу.
  2.  Вона залишилася ще відсталою країною з пережитками
    феодалізму в сільському господарстві і слаборозвине-
    ною промисловістю.
  3.  57% населення країни було зайнято в сільському госпо
    дарстві.
  4.  150 тис. поміщиків володіли 121 млн га землі, в той час
    як 1 млн селян — лише 6 млн га землі; 2,5 млн селян були
    безземельними, вони працювали за наймом.
  5.  В промисловості і транспорті Іспанії було зайнято
    2 млн чол. (22% населення).
  6.  Для промислового розвитку характерна територіальна
    нерівномірність:

на Північному Сході (в Каталонії, Астурії, Басконії)
знаходилися великі підприємства;

на решті території переважали дрібні підприємства
переробної промисловості.

9. В Іспанії існував монархічний режим, який спирався на
католицьку церкву й армію. Король Альфонс
XIII був
непопулярним серед народу.

10. Після закінчення Першої світової війни країну охопили
масові страйки:

у 1918 р. відбулося 463 страйки, у 1919 р. — 900, 1920 р.— 1060.

11. Кількість страйкарів зросла з 109 тис. чол. у 1918 р. до
245 тис. у 1920 р. Робітники вимагали підвищення заро
бітної плати, скорочення робочого дня, протестували
проти дорожнечі.

144

 145


Висновки:

  1.  Невирішеність аграрного питання гальмувала розвиток
    країни, розширення її внутрішнього ринку і консервува
    ла злидні, соціальну і культурну відсталість сільського
    населення.
  2.  Нестабільність у країні спричинили і численні виступи
    робітників.
  3.  В країні наростала політична криза, викликана пораз
    кою іспанських військ у Марокко від повсталих племен.
  4.  13 вересня 1923 р. за підтримки короля Альфонса XIII і
    всіх реакційних сил генерал Прімо де Рівера здійснив
    державний переворот. В Іспанії була встановлена війсь
    ково-монархічна диктатура.

6. Незначне економічне піднесення в роки стабілізації не супроводжувалося покращенням життя і політичною ста-     білізацією. 28 січня 1930 р. Прімо де Рівера подав у відставку.

Причини:

неспроможність диктатури вирішити численні еконо
мічні, соціальні, національні, релігійні проблеми, що
постали перед Іспанією;

незадоволення різних верств населення диктатурою;

погіршення економічного становища;

втрата підтримки командувачів військових округів;

не було проведено обіцяних реформ.

ВІЙСЬКОВА ДИКТАТУРА ПРІМО ДЕ РІВЕРИ (13 вересня 1923 р. — 28 січня 1930 р.)

13 вересня 1923 р. Генерал Мігель Прімо де Рівера здійснив державний переворот. Внаслідок цього було:

встановлено військову диктатуру (хунту) — уряд;

розпущено парламент — кортеси;

оголошено надзвичайний стан;

передано владу на місцях військовим губернаторам;

обмежено конституційні права і свободи;

проведено арешти серед профспілкових і радикальних
діячів.

За період існування військової диктатури:

  1.  У 20-х роках значні позиції в Іспанії належали іноземному
    капіталу — англійському, французькому, американському.
  2.  У 1930 р. прямі іноземні інвестиції в економіку Італії стано
    вили 1 млрд доларів.
  3.  Значні позиції займала католицька церква, яка одержала
    від держави великі субсидії і володіла земельними ділянка
    ми, акціями підприємств і банків.
  4.  В країні діяло понад 60 тис. церков і 5 тис. монастирів, на
    раховувалося 200 тис. осіб духовенства.
  5.  В Іспанії існувала національна проблема.

Із 24 млн населення країни 7 млн становили національні меншини — каталонці, баски, галісійці, права яких ігнорувалися.

 РЕВОЛЮЦІЯ 1931р. Причини революції:

  1.  Панування монархії та військово-фашистської диктатури,
    які спиралися на панування олігархів та іноземного капі
    талу.
  2.  Обмеженість конституційних прав і свобод.
  3.  Низький рівень життя населення.
  4.  Панування поміщицького землеволодіння, залишків фео
    далізму на селі.
  5.  Існування привілеїв католицької церкви.
  6.  Невирішеність національного питання.

Характер революції: демократична. Завдання революції:

  1.  Скинення монархії та встановлення республіки.
  2.  Ліквідація панування олігархів та іноземного капіталу.
  3.  Демократизація суспільно-політичного життя.
  4.  Знищення привілеїв католицької церкви.
  5.  Здійснення аграрної реформи.

Надання автономії національним меншинам (каталонцям,
баскам, галісійцям).

  1.  Покращення життя народу.

Світова економічна криза прискорила назрівання революції.

В цей період в Іспанії великий вплив мали такі опозиційні Партії і течії:

1. Іспанська соціалістична робітнича партія (ІСРП), яка керувала профспілковим об'єднанням — "Загальною спілкою трудящих" (ЗСТ).

146

 147


  1.  Анархістська течія, під контролем якої знаходилася На
    ціональна конфедерація праці. її прихильники закликали
    до радикальних дій: страйків, заколотів, терористичних
    актів, ліквідації держави.
  2.  Іспанська комуністична партія (ІКП, створена у 1920 р.)
    перебувала під значним впливом Комінтерну і Москви.

12 квітня 1931 р. На виборах перемогли опозиційні партії. Народ вийшов на вулиці, вимагаючи встановлення республіки.

14 квітня 1931 р. Король втік за кордон. Революція перемогла. Іспанія була проголошена республікою.

ЕТАПИ ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ В ІСПАНІЇ

ПЕРШИЙ ЕТАП (14 квітня 1931 р. — листопад 1933 р.)

При владі був уряд блоку республіканців і соціалістів. 9 грудня 1931 р. Була прийнята конституція, згідно з якою:

  1.  Іспанію оголошено "демократичною країною для всіх
    класів".
  2.  Надано виборче право жінкам.
  3.  Введено 8-годинний робочий день.
  4.  Церкву було відокремлено від держави, але збережено її
    майно.
  5.  Проголошено автономію Каталонії. Тут було створено
    місцевий уряд. Країна басків і Галіція автономію не
    одержали.
  6.  Почала здійснюватися аграрна реформа, яка передбачала:

взяти за викуп частину земель у великих латифундистів;

передати її селянам і сільськогосподарським робіт
никам.

Висновки:

  1.  Реформа здійснювалася повільно і до кінця 1933 р. селя
    нам було передано лише 100 тис. га землі.
  2.  Заходи республіканських урядів не зачіпали основні еко
    номічні позиції фінансово-поміщицької олігархії, яка
    зберегла свій вплив у центральній і місцевій адміністра
    ції і в армії.

ДРУГИЙ ЕТАП (листопад 1933 р. —лютий 1936 р.)

Листопад 1933 р. Вибори в кортеси. Перемогу здобули центристські партії (головна серед них — Республіканська) та профашистські партії, які об'єдналися в Іспанську конфедерацію правих автономних сил. При підтримці цих сил був сформований новий уряд, який став на шлях ліквідації здійснених реформ.

Період з листопада 1933 р. по лютий 1936 р. одержав назву

"чорне дворіччя".

Активізували свою діяльність фашистські партії:

Націонал-синдикалістська хунта наступу й Іспанська фаланга.

Лютий 1934 р. Ці дві партії об'єдналися в одну організацію. Іспанський фашизм виражав інтереси найбільш реакційних сил і верхівки католицької церкви. Він взяв на озброєння ідеологію італійського й німецького фашизму.

Жовтень 1934 р. Повстання трудящих Іспанії проти загрози фашизму, яке було придушено.

Прогресивні сили країни почали виступати за створення Народного фронту.

Січень 1936 р. Був підписаний "Пакт про створення Народного фронту" у складі:

соціалістів, комуністів, лівореспубліканців, профспілки — "Загальної спілки трудящих".

Народний фронт об'єднав:

селян, демократичну інтелігенцію, дрібну буржуазію, середню буржуазію.

УРЯД НАРОДНОГО ФРОНТУ 16 лютого 1936 р. На виборах у кортеси Народний фронт

одержав перемогу   (269 місць). Праві та центристські

партії одержали 205 місць.

Перемога Народного фронту відкрила третій етап демократичної революції в Іспанії (1936-1939 рр.)

Програма Народного фронту:

  1.  Амністія політв'язням.
  2.  Покарання винуватців антиробітничих репресій.
  3.  Повне відновлення демократичних свобод.
  4.  Підвищення зарплати.
  5.  Розширення соціального законодавства.
  6.  Покращення становища ремісників, селян, дрібних тор
    говців.

7. Зниження податків і орендної плати.
8. Відновлення аграрної реформи.

148

 149


ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА 1936-1939 рр. Внутрішня реакція організувала змову проти республіки. Причини громадянської війни:

  1.  Нестабільність попереднього історичного розвитку Іс
    панії.
  2.  Поляризованість суспільства.
  3.  Помилки уряду Народного фронту:

уряд не вжив заходів для роззброєння реакційних сил;

на відповідальних військових посадах залишилися ре
акційні генерали, які користувалися підтримкою фі
нансових магнатів, земельної аристократії та вищого
духовенства;

погіршилося економічне становище, що спричинило
антиурядові виступи робітників і селян.

  1.  липня 1936 р. В іспанському Марокко спалахнув військо
    во-фашистський заколот, який очолив генерал Ф. Франко.
  2.  липня 1936 р. Фашистський заколот поширився по всій
    країні. На боці заколотників виступила основна частина
    сухопутної армії (80%).
  3.  липня 1936 р. Уряд Народного фронту на чолі з лівим рес-

публіканцем Хосе Хіралем почав роздавати зброю населенню для організації опору заколотникам. В Іспанії почалася громадянська війна.

Республіканців підтримав військово-морський флот і авіація.

Уряди Великої Британії, Франції, США проводили політику "невтручання" в іспанські справи.

Республіка була позбавлена можливості купувати зброю і військову техніку, а також брати кредити в США, Великої Британії, Франції.

Генералу Ф. Франко велику допомогу надавали Німеччина, Італія, Португалія:

Німеччина відправила 50 тисяч солдат, Італія — понад 100 тисяч,

Португалія — 20 тисяч, а також надала свої військові бази і кредити.

Ф. Франко безперебійно одержував від цих країн пальне, зброю і боєприпаси.

Католицька церква визнала режим Ф. Франко, а його боротьбу проти республіканців трактувала як "хрестовий похід" на захист віри.

 В ході громадянської війни уряд Народного фронту здійснив низку заходів:

  1.  2 серпня 1936 р. Було видано декрет про націоналізацію
    підприємств, які належали заколотникам.
  2.  З жовтня 1936 р. Прийнято декрет про націоналізацію зе
    мельних володінь учасників заколоту і передання їх
    селянам.

До 1938 р. селяни одержали понад 5 млн га землі.

  1.  Держава надала селянам кредити, добрива, насіння, техні
    ку. Це дало можливість республіканцям одержати під
    тримку в селян і регулярно постачати армію і міста про
    дуктами харчування.
  2.  Було встановлено державний контроль над банками і ді
    яльністю іноземних компаній.
  3.  Країні басків було надано автономію.

Галіції не було надано автономію, бо вона знаходилася в руках заколотників.

На першому етапі війни головні зусилля республіканців спрямовувалися на:

створення боєздатної армії;

організацію оборони Мадрида.

Фашистські війська були зупинені на околиці столиці.

Героїчна боротьба іспанських республіканців проти фашистських заколотників, німецько-італійських і португальських інтервентів сприяла розгортанню широкого руху солідарності народів інших країн.

Жовтень 1936 р. Іспанській республіці почав надавати військову допомогу СРСР — танками, літаками, артилерією та іншою військовою технікою, а також продовольством. В Іспанію прибули радники Р. Малиновський, К. Марец-ков, Н. Кузнєцов, П. Потапов та ін. Загалом в Іспанію приїхало 3 тис. радянських добровольців. До них приєдналися добровольці і з інших країн. Створювалися інтернаціональні бригади, в лавах яких воювало 35 тис. добровольців з 54 країн. Понад 5 тис. інтернаціоналістів віддали своє життя за свободу Іспанії.

Березень 1937 р. Республіканці здобули перемогу під Гвадала-

харою, де було розгромлено кілька італійських дивізій. Березень 1938 р. Фашисти прорвали Арагонський фронт.

Квітень 1938 р. Фашисти вийшли до Середземного моря, розірвавши територію країни на дві частини.

150

 151


Літо й осінь 1938 р. Республіканці героїчно билися на р. Ебро, стримуючи протягом чотирьох місяців 13 добре озброєних ворожих дивізій.

Початок лютого 1939 р. Франкісти зайняли Каталонію.

27 лютого 1939 р. Англія і Франція розірвали дипломатичні
відносини з республіканським урядом і визнали уряд
Франко.

Березень 1939 р. Генеральний наступ фашистів на всіх фронтах. Фашисти наступали на Мадрид чотирма колонами, а "п'ята колона" знаходилася в самій столиці (агенти Ф. Франко).

5 березня 1939 р. "П'ята колона" організувала антиреспублі-канську змову і підняла повстання. Вона створила так звану "хунту оборони", яка відкрила фашистським військам шлях до столиці.

28 березня 1939 р. Капітулював Мадрид.

1 квітня 1939 р. Уся територія країни опинилася під владою фашистської диктатури. Генерал Ф. Франко оголосив: "Війну закінчено!"

Героїчна боротьба іспанських республіканців тривала 32 місяці.

ВСТАНОВЛЕННЯ ДИКТАТУРИ Ф. ФРАНКО

На території, захопленій заколотниками, було встановлено

терористичний режим фашистської диктатури.

Жовтень 1936 р. Генерал Ф. Франко був оголошений генералісимусом і главою держави.

Лютий 1937 р. Ф. Франко видав декрет про призначення військових керівниками територіальних цивільних органів.

Квітень 1937 р. Генерал очолив єдину фашистську партію. Йому було присвоєно титул "каудильйо" — вождь іспанського фашизму.

Березень 1938 р. На захопленій фашистами території було створено примусову корпоративну профспілкову організацію робітників і підприємців. Усі учасники демократичного і антифашистського руху оголошувалися ворогами держави і їхні справи розглядав суд надзвичайних трибуналів.

1939 р. В Іспанії остаточно встановився фашистський диктаторський режим, який спирався на реакційні кола підприємців, поміщиків, армію, церкву і фашистську партію. Ф. Франко отримав необмежені повноваження. Цей режим проіснував до смерті Ф. Франко у 1975 р.

 Причини поразки республіканців:

  1.  Несприятлива міжнародна ситуація.
  2.  Інтервенція Німеччини, Італії і Португалії.
  3.  Політика "невтручання" урядів Великої Британії, Фран
    ції та США.
  4.  Недостатня єдність Народного фронту.
  5.  Негативні наслідки проявів анархізму і комунізму.
  6.  Зрадницькі дії капітулянтських елементів.

Наслідки громадянської війни в Іспанії:

  1.  В країні була встановлена фашистська диктатура.
  2.  Після завершення війни запанував жорстокий терор.
    Противників режиму страчували, ув'язнювали, катува
    ли в концтаборах.

Сотні тисяч республіканців було кинуто в тюрми, майже 40 тисяч страчено.

  1.  На війну було витрачено великі кошти, що дорівнювали
    майже всьому річному національному продукту.
  2.  За різними даними кількість загиблих у цій війні стано
    вила від 400 тис. до 1 млн осіб.
  3.  Близько 500 тис. чол. залишило країну.
  4.  Внаслідок братовбивчої війни країна лежала в руїнах.
  5.  Поразка Іспанської республіки сприяла  розв'язанню
    Другої світової війни.

Значення громадянської війни:

  1.  Вона майже на три роки зосередила сили міжнародної
    реакції.
  2.  Була важливим етапом у розвитку міжнародної антифа
    шистської солідарності.
  3.  Був нагромаджений великий досвід боротьби проти фа
    шизму.
  4.  

  1.  

152

 153


Тема 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

ПОЛЬЩА

ПЕРЕДУМОВИ ВІДНОВЛЕННЯ ПОЛЬСЬКОЇ

ДЕРЖАВИ

  1.  Споконвічні прагнення польського народу відновити
    державність, втрачену внаслідок трьох поділів Польщі
    (1772, 1793, 1795 р.).
  2.  Розгортання національно-визвольного руху.
  3.  Вплив революцій в Росії, Австро-Угорщині, Німеччині
    на піднесення національно-визвольного руху на поль
    ських землях, що входили до складу Росії, а з 1915 р. були
    окуповані австро-німецькими військами.
  4.  Поразка держав у Першій світовій війні, під владою яких
    перебували польські землі.
  5.  Крах австро-німецької окупації.
  6.  Країни Антанти і США підтримали польський народ,
    його право на незалежність і створення державності, бо
    вбачали в Польщі своєрідний бар'єр проти поширення
    більшовизму в Європі.
  7.  8 січня 1918 р. У "14 пунктах" В. Вільсона було схвалено
    ідею створення незалежної Польської держави.

ПОЛІТИЧНІ ТАБОРИ, ЩО УТВОРИЛИСЯ В РОКИ

ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ І МАЛИ НА МЕТІ

ВІДНОВЛЕННЯ ПОЛЬСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Перший — сили, що згуртувалися навколо Партії народної демократії (ендеки), їх очолив Роман Дмовський. Вони спиралися на підтримку країн Антанти. У Парижі було створено Польський національний комітет і на території Франції формувалися польські військові частини.

Другий — сили, що виступали за співробітництво з Центральними державами. їх очолював Ю. Пілсудський, який на чолі створеного ним польського військового легіону воював проти російської армії. Але в липні 1917 р. Ю. Пілсудський відмовився воювати на боці Німеччини. Це було причиною його ув'язнення у Магдебурзі.

 ВІДНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ПОЛЬЩІ

23 жовтня 1916 р. Маніфест імператора Німеччини та Австро-Угорщини про "відновлення" Польської держави на землях Королівства Польського, щоб встановити свій контроль над цими землями.

Вересень 1917 р. Створення Регентської ради як перший крок до відновлення Польщі.

Літо 1918 р. Радянський уряд офіційно відмовився від попередніх угод царизму щодо Польщі й визнав право польського народу на створення власної держави.

Листопад 1918 р. Із польських земель були виведені авст-ро-угорські та німецькі війська.

Революція в Німеччині, яка прискорила утворення Польської держави.

В ніч на 7 листопада 1918 р. Представники лівих партій — Польської соціалістичної партії (ПСП), Галицької соціал-демо-кратичної партії та партії Людової (селянської) створили в Люблені Тимчасовий уряд, який очолив І. Дашинський. Уряд проголосив Польщу Народною Республікою.

  1.  листопада 1918 р. До Варшави повернувся звільнений з
    ув'язнення в Магдебурзі (Німеччина) Юзеф Пілсудський.
  2.  листопада 1918 р. Регентська рада, створена окупантами у
    Варшаві, передала Ю. Пілсудському владу. Уряд І. Да-
    шинського пішов у відставку.

Був створений новий уряд на чолі з правим соціалістом

|   Є. Морачевським.

Ю.   Пілсудський   був   проголошений   "начальником" (диктатором) держави до скликання Установчого сейму.

26 січня 1919 р. Відбулися вибори до Установчого сейму. Новостворений сейм прийняв закон ("малу" конституцію), за яким законодавча влада належала сейму, а "начальник" держави і сейм були підзвітні парламенту.

Лютий 1919 р. Польща почала називатися Польською республікою — Річчю Посполитою, до якої входили:

  1.  Королівство Польське.
  2.  Мала Польща.
  3.  Велика Польща.

Королівство Польське — землі, які за рішенням Віденського конгресу 1814-1815 рр. входили до складу Росії.

Мала Польща — Західна Галичина, яка перебувала під владою Австро-Угорщини.

Велика Польща — західна частина польських земель (Сілезія, Познань, Померанія), що перебували під владою Німеччини.

154

 155


ЮЗЕФ ПІЛСУДСЬКИЙ

(1867-1935)

Видатний діяч Польської держави, маршал. Очолював революційну, націоналістичну фракцію Польської соціалістичної партії.

Під час Першої світової війни сформував польські національні легіони в складі австрійської армії, які воювали на Східному фронті. Пізніше встановив стосунки з країнами Антанти. Це було причиною його арешту й ув'язнення.

Авторитет Ю. Пілсудського значно зріс, коли він повернувся з ув'язнення у Варшаву (10 листопада 1918 р.). Його урочисто зустріли і передали всю повноту влади до скликання Установчого сейму. У 1920 р. він як верховний головнокомандувач польських військ керував воєнними діями проти радянської Росії.

У 1918-1922 рр. був "начальником" Польської держави, пізніше добровільно склав із себе повноваження.

Ю. Пілсудський став фактичним диктатором Польщі після організованого ним у травні 1926 р. перевороту. Він був главою "санаційного" режиму до 1935 р. (до своєї смерті).

Ю. Пілсудський — людина сильного характеру, національний лідер. Йому характерні почуття відповідальності і велике прагнення створити сильну, незалежну, розвинену Польську державу. Намагався свою владу поставити над партіями і парламентською владою.

 1 листопада 1918 р. У Львові відбулися збройні сутички між українськими і польськими військами, які переросли у збройну боротьбу.

11 листопада 1918 р. Поляки захопили Перемишль. Тут сформовані польські війська переправляються у Східну Галичину.

13 листопада 1918 р. Була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

21 листопада 1918 р. Поляки захопили Львів.

Листопад - грудень 1918 р. Польські війська оволоділи 10 з 59 повітів, у яких була проголошена ЗУНР.

Квітень 1919 р. Польський уряд кинув на боротьбу проти Галицької армії війська, які прибули з Франції під командуванням генерала Йозефа Галлера (69 тис. чол.), сформовані з польських військовополонених, які воювали на Західному фронті в складі німецької армії.

28 червня 1918 р. Контрнаступ польських військ.

16-18 липня 1919 р. Польські війська окупували Східну Галичину, Західну Волинь.

Висновки:

  1.  Польсько-українське протистояння завершилося загар
    банням Польщею Східної Галичини і Західної Волині.
  2.  Воно забрало життя 15 тис. українців і 10 тис. поляків.
  3.  

  1.  

ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКЕ ПРОТИСТОЯННЯ

Під час становлення Польської держави в Галичині посилилось протистояння поляків і українців. Причина цього полягала у тому, що Східна Галичина входила до складу Австро-Угорської імперії і після її розпаду галичани прагнули відновлення незалежності. А поляки намагалися включити Східну Галичину до складу Польської держави.

Вересень 1918 р. Молоді українські офіцери створюють Центральний військовий комітет у Львові.

28 жовтня 1918 р. У Кракові було створено польську Ліквідаційну комісію, яка заявила про намір взяти владу в усій Галичині в свої руки.

ЗО жовтня 1918 р. Центральний військовий комітет почав працювати як штаб підготовки повстання, його очолив сотник українських січових стрільців Дмитро Вітовський.

Ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. Українські військові сили взяли під контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею замайорів блакитно-жовтий національний прапор.

 ПОЛЬСЬКЕ ПИТАННЯ НА ПАРИЗЬКІЙ

МИРНІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ Франція. Була зацікавлена у зміцненні Польщі як противаги

Німеччини на Сході.

Велика Британія і США. Виступали за зменшення територіальних претензій Польщі, підтримували Німеччину як противагу Франції.

Паризька мирна конференція визначила західні кордони Польщі. До її складу входили:

Познань, невелика частина Помор'я, Данцигський коридор, частина Сілезії.

Східні кордони Польщі поки що не були визначені.

1920 р. Конференція у м. Спа. Було визначено східні кордони Польщі — "лінію Керзона" (названа на честь міністра закордонних справ Великої Британії Дж. Керзона).

1923 р. Рада послів Антанти визнала суверенітет Польщі над Східною Галичиною. Українські землі було віддано у безпосереднє володіння Польщі.

156

 157


ПОЛЬСЬКО-БІЛЬШОВИЦЬКА ВІЙНА 1920 р.

Польща прагнула відновити Річ Посполиту в її колишніх кордонах. Передбачалося до її складу включити Литву, Білорусь і Україну.

25 квітня 1920 р. Збройні сили Польщі почали воєнні дії проти радянської Росії. До польського війська приєдналася 15-тисячна армія С. Петлюри (згідно з укладеним договором між Польщею і С. Петлюрою від 21 квітня 1920 р.). Було захоплено значну територію України.

6 травня 1920 р. Поляки ввійшли до Києва і відтіснили радянські війська на східний берег Дніпра. Більшовики створили проти Польщі два фронти: Західний (командуючий М. Тухачевський), Південно-Західний (командуючий О. Єгоров).

12 червня 1920 р. Війська більшовиків захопили Київ. Армія Ю. Пілсудського була змушена відступити. Радянські війська Західного фронту ввійшли на територію Польщі і почали наступ на Варшаву. Вони пройшли з боями майже 500 км, відірвавшись від своїх резервів і тилів. Зайняті позиції не були закріплені. Незабаром більшовицькі війська під загрозою оточення були змушені поспіхом відступати з Варшави і з території Західної України та Західної Білорусі з великими втратами.

Причини невдалого наступу на Варшаву:

  1.  Червона армія не врахувала сили ворога.
  2.  Через швидке просування військ не змогла забезпечити
    їх поповнення.
  3.  Тилові служби відстали від передових частин і тому не
    могли забезпечити їх достатньою кількістю боєприпасів.
  4.  Була порушена взаємодія Західного і Південно-Західно-
    го фронтів.
  5.  Відсутня підтримка місцевого населення.

15-17 серпня 1920 р. Польська армія перейшла в контрнаступ. Були розгромлені війська М. Тухачевського.

12 жовтня 1920 р. Польський уряд погодився на перемир'я, за умовами якого Західна Україна і Західна Білорусь залишилися в межах Польської держави.

18 березня 1921 р. Ризький мирний договір між радянською Росією і Польщею, за яким Західна Україна і Західна Білорусь увійшли до складу Польської держави.

 

 СИТУАЦІЯ В КРАЇНІ НАПЕРЕДОДНІ ДЕРЖАВНОГО ПЕРЕВОРОТУ

17 березня 1921 р. В Польщі була прийнята конституція, за якою повноваження глави держави були обмежені. Ю. Пілсудський вирішив поки що не висувати свою кандидатуру на посаду президента.

Грудень 1922 р. Першим президентом Польської держави було обрано Г. Нарутовича, а Ю. Пілсудський формаль-

но відійшов від керівництва державою. Через тиждень першого президента було вбито. Був обраний новий президент — Станіслав Войцеховський.

В країні почалося безладдя:

міжпартійні суперечки;

протистояння президента і сейму;

часто змінювалися уряди (за 8 років незалежної Поль
щі їх змінилося 13);

погіршення економічної ситуації;

зросли безробіття, ціни, інфляція;

активізувалися виступи робітників і селян (страйки,
демонстрації).

Значна частина поляків прагнула сильної влади, яка змогла б навести в країні порядок. Такою людиною вони бачили Ю. Пілсудського.

ПРИЧИНИ ВСТАНОВЛЕННЯ АВТОРИТАРНОГО РЕЖИМУ "САНАЦІЇ" Ю. ПІЛСУДСЬКОГО

Невирішеність економічних проблем після встановлення в Польщі державності. Загострення соціальних суперечностей. Внутрішньополітична нестабільність, часта зміна урядів. Неспроможність  урядів,   які   часто  змінювалися,   розв'язати комплекс політичних, соціальних, економічних і національних суперечностей.

Політика полонізації етнічних народностей внаслідок включення їх до Польської держави і виникнення у зв'язку з цим національних проблем (національні меншини в Польщі становили 40% населення).

Вплив на Польщу диктатур і авторитарних режимів у європейських країнах (Італії, Угорщині, Болгарії та ін.). Боязнь більшовицького впливу.

158

 159


РЕЖИМ "САНАЦІЇ"

12 травня 1926 р. В Польщі відбувся державний переворот Була встановлена диктатура Ю. Пілсудського. Вона отримала назву режиму "санації", тобто "оздоровлення" політичної системи й економічного життя країни.

Причини успіху перевороту 1926 р.:

  1.  Ю. Пілсудського підтримали офіцери, робітники, ліві сили.
  2.  Популярність у народі лозунгу "санації" економічного і
    політичного життя країни.
  3.  Різні верстви населення Польщі прагнули мати "сильну
    владу" для наведення порядку в країні.
    Конституція 1935 р. закріпила режим особистої влади.

 Наслідки панування режиму "санації":

 Зміцнилися позиції правлячих кіл Польщі. Було досягнуто стабілізації економіки завдяки активній допомозі країн Антанти і США.  Залишилося невирішеним аграрне питання.  Економічна криза в Польщі 1929-1933 рр. звела нанівець усі успіхи проведення політики "оздоровлення" економіки.

ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНА

СУТЬ РЕЖИМУ "САНАЦІЇ" Політична влада в країні:

1.. Ю. Пілсудський відмовився від посади президента і зосе-
редив у своїх руках усю повноту влади, встановивши в
країні одноособову владу.

  1.  Уряд, сейм, сенат, суди, армія підкорялися Ю. Пілсудському.
  2.  Уряд став незалежним від парламенту.
  3.  Обмежено роль сейму.
  4.  Зберігалися незначні залишки парламентської демократії.
  5.  Обмежено дії політичних партій.
  6.  Заборонено офіцерам вступати в будь-які партії.

Проводилася тверда національна політика, зневажалися
права національних меншин, хоча й робилися спроби
знайти з ними порозуміння.

  1.  Обмежено свободу слова і друку.

  1.  Проводилися репресії проти опозиції.
  2.  Велася рішуча боротьба проти будь-яких проявів незадо
    волення. Було скасовано низку громадянських прав.
  3.  У випадку загострення протиріч у державі стало можли
    вим запровадження воєнного стану.

В галузі економіки:

  1.  Відсутність централізованого управління.
  2.  Країну було поділено на економічні райони.
  3.  Ю. Пілсудський підтримав панування різних форм власності.
  4.  Держава сприяла розвитку підприємницької діяльності,
    надавала державні субсидії.
  5.  Уряд сприяв розвитку промислового виробництва.
  6.  Було зміцнено курс власної валюти — злотого.
  7.  Надавалася підтримка великим землевласникам.

160

 ПЕРЕДУМОВИ УТВОРЕННЯ ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНИ

До Першої світової війни Чехія і Словакія входили до складу Австро-Угорщини. 1. Національно-визвольна боротьба чехів і словаків і їх

прагнення створити власну державу.

   2. Поразка країн Четверного союзу в Першій світовій війні. 3. Розпад Австро-Угорської імперії.

УТВОРЕННЯ ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНИ Початок 1918 р. Чеські депутати австрійського парламенту      прийняли декларацію з вимогою створити суверенну державу.

У Парижі діяв Національний чеський комітет, який ставив метою здобути незалежність. Очолював цей комітет видатний діяч чеського національно-визвольного руху Томаш Маса-рик.

Липень 1918 р. У Празі було створено Національний комітет,

який об'єднав усі політичні партії. Він встановив зв'язок із закордонним Національним комітетом у Парижі.

Кінець вересня 1918 р. Національний комітет був створений і в Словаччині.

17 жовтня 1918 р. Імператор Австро-Угорщини оголосив ма-I ніфест про створення на основі Габсбургської монархії со- юзної держави. Це була спроба зберегти Австро-Угорську

імперію, що доживала останні дні. Маніфест імператора передбачав також створення національних рад. Цей документ використали чеські патріоти, які вели боротьбу за створення Чеської держави. Празький Національний комітет вони перетворили на Національну раду.

161


28 жовтня 1918 р. Празька Національна рада оголосила пр0

створення Чеської держави. ЗО жовтня 1918 р. Національна рада Словаччини оголосила

про відокремлення Словаччини від Угорщини і приєд.

нання її до Чехії. 14 листопада 1918 р. Були скликані тимчасові Національні

збори за участю представників різних політичних партій

Країна була оголошена республікою. Першим президен,

том став Томаш Масарик.

Був створений коаліційний уряд з чеських і словацьких

партій. Перший уряд республіки обіцяв:

8-годинний робочий день;

громадянські права і свободи;

проведення аграрної реформи.

Висновок: єдина держава чехів і словаків утворилася мир. ним шляхом.

1919 р. Спроба створити Словацьку радянську республіку на території Словаччини. Але республіка проіснувала недовго, бо широкі народні маси її не підтримали.

 КОНСТИТУЦІЯ 1920 р.

20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли Конституцію Чехо-Словаччини.

Державна влада Чехо-Словаччини за Конституцією 1920 р.

Уряд

Виконавча влада разом з президентом.

Президент

Глава держави. Обирався Національними

зборами на 7 років, Мав великі повноваження:  разом з урядом здійснював

виконавчу владу;  звільняв міністрів;  міг розпустити парламент.

НАЦІОНАЛЬНІ ЗБОРИ (парламент) Законодавча влада

Дві палати Національних зборів

Громадяни, які не брали участь у виборах, сплачували штраф.

Висновки:

1. Конституція 1920 р. проголошувала рівні права для всіх національностей.

2. Вона закріпила республіканський, демократичний устрій Чехо-Словаччини.

3. Була однією з найдемократичніших конституцій у Європі.

ВИЗНАЧЕННЯ КОРДОНІВ ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНИ

Кордони держави було визначено на Паризькій мирній конференції (1919 р.) й уточнено умовами таких договорів: Версальського (1919 р.), Сен-Жерменського (1919 р.), Тріанонського (1920 р.). До складу Чехо-Словаччини ввійшли: Словаччина, Чехія, Закарпатська Україна, частина Сілезії, Моравія. її територія становила 140 тис. кв. км. Чехо-Словаччина стала багатонаціональною державою, в якій окремі національності становили таку кількість населення:

чехи — 7 млн осіб, німці — 3 млн, словаки — 2 млн, угорці — 750 тис, українці — 450 тис, поляки — 100 тис. та ін.

Національні меншини не отримали автономії, що загострило національні суперечності.

 Сенат

Обирався на 8 років громадянами, які досягли

25 років.

Сенатором міг стати кожен громадянин віком від 45 років.

 Палата депутатів

Обиралися на 6 років на основі

загального виборчого

права громадянами,

які досягли 21 року.

Депутатом міг стати кожен

громадянин віком від 30 років.

Виборці

162

 163


ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА Т. МАСАРИКА

Томаш Масарик

(1850-1937)

Видатний державний і політичний діяч, вчений, філософ, теоре-тик і борець за самостійну державу. Був прихильником демократич-ного розвитку країни.

У 1900-1920 рр. — керівник ліберальної Чеської народної партії перейменованої 1905 р. на Прогресивну партію, яка виступала за ав-тономію Чехії в складі Австро-Угорської імперії, а згодом за само-стійну Чеську державу.

Голова Чеської Національної ради. Один із організаторів антибіль-шовицького заколоту чехословацького корпусу у 1918 р.

Президент Чехо-Словаччини у 1918-1935 рр.

Т. Масарик з часу обрання його президентом здійснив низ. ку заходів, що сприяли соціально-економічному розвитку країни, її подальшій демократизації.

1. У 1920-1922 рр. провів низку реформ:

дворяни були позбавлені політичних привілеїв;

було введено 8-годинний робочий день;

була введена допомога по безробіттю;

розширено медичне страхування;

почалася аграрна реформа.

Було встановлено межі земельного володіння до 250 га, або 150 га ріллі;

встановлена монополія на деякі предмети виробництва,
яка контролювалася системою ліцензій;

здійснена стабілізація грошової одиниці — крони;

• військова промисловість і залізничний транспорт були
поставлені під контроль держави.

  1.  Т. Масарик дбав про те, щоб провідні позиції в економіці
    займали чеські підприємці.
  2.  Він сприяв розвитку середнього класу, який становив 13%
    працездатного населення.
  3.  Одночасно залучалися іноземні інвестиції. 1/3 акцій про
    мислових і торговельних підприємств належала інозем
    ним власникам.
  4.  Значна увага зверталася на розвиток важкої промислі
    вості.
  5.  Т.   Масарик   підтримував   існування   багатопартійної
    системи.
  6.  З метою стабілізації політичного життя і подальшої демо-
    кратизації країни сприяв утворенню урядових коаліцій
    різних партій.

о   Він ужив рішучих заходів, щоб вивести країну з економічної кризи 1929-1933 рр.:

уряду були надані надзвичайні повноваження;

під державний контроль було взято 75% промислових
підприємств;

було встановлено державну монополію на експорт
цукру за кордон і торгівлю хлібом.

9. На міжнародній арені орієнтувався на Францію:

під егідою Франції був створений військово-політич
ний блок, до якого входили Чехо-Словаччина, Руму
нія, Югославія (Мала Антанта);

1934 р. Чехо-Словаччина уклала договір з Францією
про взаємодопомогу;

1935 р. таку саму угоду було підписано з СРСР.

У 1935 р. Т. Масарик склав із себе повноваження президента.

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА Е. БЕНЕША

Едуард Бенеш

(1884-1948)

Видатний державний і політичний діяч Чехо-Словаччини.

У 1915-1918 рр. — член Чеської Національної ради.

Під час президентства Т. Масарика постійно займав посади в уряді — спочатку був міністром закордонних справ, а в 1921 -1922 рр. став главою уряду. Тісно співпрацював з Т. Масариком.

У 1935-1938 рр. займав посаду президента Чехо-Словаччини.

  1.  Продовжив політику поглиблення демократизації краї
    ни, розпочату Т. Масариком.
  2.  У зв'язку з наростанням у 30-х роках загрози з боку Ні
    меччини майже половину державного бюджету спряму
    вав на зміцнення збройних сил країни.

Велику увагу приділяв технічному переозброєнню військ.

Намагався владнати національні проблеми.

Проводив централізаторську політику.

Було досягнуто "оздоровлення" економіки.

  1.  Вів боротьбу проти профашистських і націоналістичних
    сил, їх сепаратистських ідей.

Виявився неспроможним вирішити судетську проблему.

У роки Другої світової війни емігрував за кордон (у 1940 р.). Повернувся до Чехо-Словаччини після Другої світової війни і займав посаду президента. Після лютневих подій 1948 р. пішов у відставку.

164

 165


СУДЕТСЬКА ПРОБЛЕМА

1935 р. Була створена Судето-німецька партія К. Генлейна яка встановила тісні зв'язки з фашистською Німеччиною.

1936-1938 рр. Посилилася активність Судето-німецької пар-тії, яка взяла курс на включення Судетської області до складу Німеччини. Партія Генлейна була "п'ятою коло, ною" в Чехо-Словаччині.

Березень 1938 р. А. Гітлер затвердив план нападу на Че-хо-Словаччину.

Квітень 1938 р. Генлейнівці висунули вимогу автономії Су. детської області, де проживало більшість німців, надання німцям кількох міністерських посад.

Середина травня 1938 р. Німецькі війська (10 дивізій) були зосереджені на чехо-словацькому кордоні.

13 вересня 1938 р. Фашисти почали заколот у Судетській області, який придушили чехо-словацькі війська. Над Че-хо-Словаччиною виникла загроза німецького вторгнення.

Уряди Великої Британії і Франції потурали агресору, вони згодилися передати Судетську область Німеччині. За таких умов 29-30 вересня 1938 р. почала роботу Мюнхен ська конференція глав урядів Великої Британії, Франції, Ні меччини, Італії.

 5, Чехо-Словаччина була змушена задовольнити територі
альні вимоги Польщі й Угорщини:

Польща отримала район Тешинської Сілезії;

Угорщина — частину південної Словаччини і Закар
паття.

6. Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну держа
ву чехів, словаків і українців (русинів).

Жовтень 1938 р. Німецькі війська окупували Судетську область і прикордонні з Австрією райони.

14-15 березня 1938 р. Закарпатська Україна проголосила свою незалежність.

14 березня 1938 р. Словаччину було проголошено незалеж
ною державою. Головою уряду став Й. Тисо.

15-18 березня 1938 р. Угорська армія окупувала Закарпаття.

15 березня 1938 р. Німеччина змусила президента Чехо-Сло
ваччини підписати акт про ліквідацію Чехо-Словацької
республіки і перехід чеського народу "під опіку" Німеч
чини.

Уряди західних держав не звертали уваги на порушення Мюнхенської угоди.

РОЗЧЛЕНУВАННЯ ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНИ 29 вересня 1938 р. Була підписана угода про розчленування Чехо-Словаччини.

Правлячі кола Чехо-Словаччини під тиском Великої Британії, Франції капітулювали і прийняли пропозиції Німеччини. Угоду було укладено без участі Чехо-Словаччини.

її підписали глави урядів:

Великої Британії — Н. Чемберлен, Франції — Е. Даладьє, Німеччини — А. Гітлер, Італії— Б. Муссоліні. Наслідки Мюнхенської угоди:

  1.  Судетську область і прикордонні з Австрією райони було
    передано Німеччині.
  2.  Чехо-Словаччина втратила 1/3 своєї території з населен
    ням 5 млн чол.
  3.  Країна втратила 50% важкої промисловості.
  4.  Кордон із Німеччиною тепер мав проходити за 40 км ВІД
    Праги.

166

 Висновки:

2. Дії Німеччини — порушення Мюнхенської угоди. ї' 2. Ця угода дала змогу А. Гітлеру і Й. Сталіну здійснювати агресію мирними методами.

3. В. Черчилль про Мюнхенський договір (зговір) заявив:

"Ми зазнали поразки без війни", а пізніше додав: "Британія мала вибір між ганьбою і війною. Ми вибрали ганьбу і отримали війну ".

  1.  Мюнхенська угода сприяла загарбанню Німеччиною
    всієї Чехо-Словаччини. Через півроку німецькі війська
    ввійшли до Праги (березень 1939 р.).
  2.  Окупація Праги призвела до швидкої зміни балансу еко
    номічних і політичних сил на сході Центральної Європи.
  3.  Ця угода стала одним із етапів підготовки Другої світо
    вої війни і сприяла її розв'язанню.
  4.  Мюнхенська угода — це ганебна сторінка західної ди
    пломатії.

167


УГОРЩИНА

РЕВОЛЮЦІЯ 1918 р. Передумови революції:

  1.  Панування Габсбургської монархії.
  2.  Відсутність власної національної держави.
  3.  Відсутність демократичних прав і свобод.
  4.  Важкий національний і соціальний гніт.

Причини революції:

  1.  Глибока економічна криза, спричинена Першою світовою
    війною.
  2.  Загострення соціальних конфліктів і піднесення націо
    нального руху.
  3.  Активна дія опозиційних сил.
  4.  Поразка країн Четверного союзу у війні.
  5.  Розпад Австро-Угорської імперії.

Завдання революції:

  1.  Відокремитися від Австрії.
  2.  Проголосити Угорську республіку.
  3.  Здійснити заходи по демократизації суспільства.
  4.  Вирішити аграрне питання.

Характер революції: демократична.

Рушійні сили революції: робітники,

мешканці міст, інтелігенція, селянство.

Угорщина входила до складу Австро-Угорської імперії на принципах політичної рівноправності з Австрією. ЗО жовтня 1918 р. У Будапешті почалося повстання проти династії Габсбургів. На вулиці вийшли робітники і студенти, які вимагали відокремлення від Австрії і проголошення Угорської республіки. У ніч на 31 жовтня 1918 р. Повстанці захопили всі важливі

стратегічні пункти столиці.

16 листопада 1918 р. Влада перейшла до Національної ради, яка проголосила Угорську республіку. Був створений коаліційний уряд, до складу якого ввійшли представники незалежних і радикальних партій, у тому числі праві соціал-демократи. Уряд очолив М. Карої, який походив із впливової дворянської родини.

 Почалася демократизація суспільства:

1. Запроваджувалося загальне виборче право, 2. Проголошено свободу зібрань і союзів, політичних організацій.

  1.  Запроваджувався 8-годинний робочий день.
  2.  Проголошувалася рівноправність націй.
  3.  З метою зменшення поміщицького землеволодіння пла
    нувалося провести аграрну реформу.

Наслідки Листопадової революції:

  1.  Було скинено монархію Габсбургів.
  2.  Угорщина була відокремлена від Австрії.
  3.  Було проголошено самостійну державу — Угорську рес
    публіку.
  4.  Відбувалися становлення і розвиток нової держави.

Одначе в Угорщині виникли великі труднощі:

  1.  Сусідні країни, за підтримки Антанти, висували Угор
    щині територіальні претензії.
  2.  Закривалося багато промислових підприємств.
  3.  Зростало безробіття.
  4.  Зросли ціни, інфляція.

5. Уряд не проводив ніяких соціальних реформ.

Все це спричинило велике незадоволення населення.

ДОБА УГОРСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

Листопад 1918 р. В Угорщині утворилася Комуністична партія з колишніх військовополонених, що повернулися з радянської Росії, її очолив Бела Кун.

Труднощами, які виникли в країні, скористалася Комуністична партія, вона почала підготовку до здійснення державного перевороту.

 Комуністи брали активну участь у роботі профспілок, займалися політичною пропагандою серед солдатів, демобілізованих з армії, і фабрично-заводської молоді. Вони Дестабілізували ситуацію в країні, закликали народ до революції.

168

 169


19 березня 1919 р. Країни Антанти запропонували угорсько, му уряду ввести в країну свої війська. Цю пропозицію не-гативно зустріло населення Угорщини. Уряд Карої не наважився взяти на себе відповідальність за прийняття пропозицій Антанти і добровільно передав владу соціал-демократам.

21 березня 1919 р. Лідери соціал-демократів уклали угоду з кому, ністами. Була створена об'єднана Соціалістична партія Угор. шини (СПУ), яка проголосила, що бере владу в свої руки. Загони робітників і солдатів зайняли урядові установи, вокзали, мости через Дунай, пошту, телеграф і роззброїли міліцію.

Було створено новий уряд — Революційну урядову раду, яка проголосила про створення Угорської республіки.

Квітень 1919 р. Відбулися вибори до верховних і місцевих органів влади. В країні почалися зміни за взірцем радянської Росії:

  1.  Було скасовано чини і звання.
  2.  Ліквідовувалися існуючі органи влади і створювалися нові.
  3.  Було створено Червону армію і Червону охорону.
  4.  Церкву було відокремлено від держави.
  5.  Було скасовано суди й утворено революційні трибунали.

Уряд націоналізував промислові підприємства, банки, за
лізниці.

  1.  Було проголошено право на працю.
  2.  Запроваджено 8-годинний робочий день.
  3.  Підвищено заробітну плату.

  1.  Скасовано поміщицьке землеволодіння.
  2.  Введено загальне страхування від нещасних випадків.
  3.  Видано декрет про ліквідацію національного гноблення.
  4.  Проводилися  примусова  реквізиція  майна  заможних
    громадян, виселення їх з помешкань і переселення  туди
    бідноти.

Реквізиція (від лат. — вимога) — примусове вилучення держа вою майна у власника з виплатою йому вартості майна.

14. Введено обов'язкове навчання дітей до 14 років.

Певну допомогу радянській Угорщині надала радянська Росія, яка передала 2500 кулеметів, 60 гармат.

16 квітня 1919 р. Проти Угорської радянської республіки були кинуті румунські, а згодом і чехо-словацькі війська які наступали зі Східного і Північно-Східного фронтів-Угорська Червона армія спочатку відбила наступ і вступи ла на територію Східної Словаччини.

 16 червня 1919 р. Була проголошена Словацька радянська республіка.

7 липня 1919 р. Словацька радянська республіка перестала існувати, розгромлена урядовими військами Чехо-Сло-ваччини.

Липень 1919 р. У Будапешті та інших містах країни відбулися антирадянські повстання, які були жорстоко придушені загонами Червоної армії.

1 серпня 1919 р. Комуністичний режим в Угорській республіці впав, проіснувавши 133 дні. В країні була встановлена диктатура адмірала М. Хорті.

Причини поразки Угорської радянської республіки:

1. Дії радянського уряду спричинили незадоволення різних верств населення:

застосування терору і репресій проти опозиції;

поміщицьку землю передали не селянам, а сільсько
господарським кооперативам;

націоналізація власності дрібних виробників, реміс
ників.

2. Відсутність достатньої соціальної бази.

  1.  Утопічність соціальних програм радянського уряду.
  2.  Ідея диктатури пролетаріату не одержала підтримки
    більшості населення.
  3.  Суперечності між комуністами і соціал-демократами
    щодо шляху розвитку країни.

6. Несприятлива міжнародна ситуція.

7. Неможливість одержати збройну допомогу від радянської Росії.

8. Іноземна інтервенція — наступ румунських і чехо-слова-цьких військ, які придушили революцію.

УГОРЩИНА ЗА РЕЖИМУ М. ХОРТІ

Міклош Хорті (1868-1957) — колишній віце-адмірал австро-угор-ського флоту — почав формувати збройні сили проти революції.

14 листопада 1919 р. До Будапешта ввійшла угорська армія адмірала М. Хорті. Почалося формування авторитарного режиму.

Січень 1920 р. Проведено вибори до парламенту — Національних зборів.

170

 171


1 березня 1920 р. Національні збори прийняли рішення про відновлення в країні монархії. Проти такого рішення виступили країни Антанти, а також Румунія, Чехо-Словач-чина, Югославія.

М. Хорті скористався ситуацією і проголосив себе регентом (правителем) з широкими повноваженнями:

отримав право розпускати Національні збори;

зберіг за собою посаду головнокомандувача армії.
Червень 1920 р. Угорщина підписала Тріанонський мирний

договір, за яким втрачала значні території (77%) з населенням 59%.

На Угорщину були покладені обов'язки виплачувати репарації.

1921 р. Прихильники монархії двічі робили спробу підняти заколот, щоб відновити в країні монархію і повернути на престол короля.

Національні збори прийняли закон, що позбавляв колишнього короля права на престол. Цим рішенням було встановлено авторитарний режим М. Хорті, який проіснував з 1920 по 1944 р.

 5. Авторитарний режим спирався на фінансову олігархію і земельних магнатів.

6. 3 1927 р. були встановлені тісні зв'язки з Італією.

7. Напередодні Другої світової війни Угорщина стала близьким партнером Німеччини.

8. У 1939 р. Угорщина приєдналася до Антикомінтернівсь-кого пакту, в 1940 р. — до Пакту трьох держав (Німеччини, Італії, Японії).

9. Союз з Німеччиною дав змогу Угорщині протягом 1939-1940 рр. окупувати:

українські землі (частину Закарпаття);

південні райони Словаччини;

частину Північної Трансільванії.

10. Квітень 1941 р. Угорщина брала участь у нападі Німеччини на Югославію, а згодом і на СРСР.

Висновок: намагання скасувати умови Тріанонського мирного договору і об'єднати всіх угорців у межах однієї держави призвело до зближення Угорщини з гітлерівською Німеччиною і до участі у Другій світовій війні на боці Німеччини.

Особливості авторитарного режиму М. Хорті:

1. При необмеженій владі глави держави було збережено
парламент і деякі елементи парламентської демократії:

загальне виборче право;

наявність опозиційних партій.

  1.  Авторитарний режим не мав власної масової партії та
    масової соціальної опори.
  2.  Він спирався на цілу систему легальних і таємних союзів і
    товариств, які контролював.
  3.  Монархічна, націоналістична демагогія.

За правління М. Хорті:

  1.  Були значно обмежені демократичні права і свободи.
  2.  Угорщина значно збільшила свій військовий потенціал.
  3.  В галузі економіки спиралися на позики, які отримували
    спочатку від Ліги Націй, а потім від США, Великої Брита
    нії та ін.
  4.  В сільському господарстві залишалося велике поміщи
    цьке землеволодіння, майже половина селян не мала землі-

 РУМУНІЯ

СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Румунія напередодні Першої світової війни була незалежною конституційною монархією.

Серпень 1916 р. Румунія вступила у війну на боці Антанти. Румунські війська були розгромлені. Значну частину території, включаючи нафтові родовища, окупували австро-угорські війська.

Окупанти грабували країну, вивозили нафту, продовольство, сировину.

6 грудня 1916 р. Австро-угорські війська захопили столицю Бухарест.

Росія була змушена перекинути на Румунський фронт свої війська, що допомогло зупинити австро-німецькі війська.

Війна принесла Румунії:

  1.  Величезні збитки, що становили 31 млрд золотих лей.
  2.  Людські втрати у війні становили 326 тис. чол. (за підра
    хунками англійського історика Нормана Дейвіса).
  3.  

  1.  

172

 173


  1.  В країні почалася економічна криза.
  2.  Безробіття.
  3.  Нестача продовольства, голод.
  4.  Загострилася внутрішньополітична ситуація, розгорнув,
    ся революційний рух:

• робітники виступали за 8-годинний робочий день, вве-
дення мінімуму заробітної плати;

• селяни — за проведення аграрної реформи.
Румунський уряд був змушений шукати шляхи виходу

країни з важкого становища, в якому вона опинилася.

7 травня 1918 р. Румунський уряд підписав Бухарестський сепаратний (односторонній) мир з Німеччиною. В Румунії залишилися окупаційні війська, які грабували країну.

10 листопада 1918 р. Румунський уряд розірвав Бухарестський мир. Румунія знову повернулася до Антанти і опинилася в стані переможців. Австро-німецькі війська були виведені з Румунії.

ОКУПАЦІЯ РУМУНІЄЮ ТЕРИТОРІЙ

На останньому етапі війни Румунія захоплює ряд територій.

Січень 1918 р. Румунські війська окупували територію Бес-сарабії, щоб "об'єднати всіх румунів у єдину державу".

Березень 1918 р. Поразка України у першій українсько-радянській війні змусила Румунію укласти з радянською Росією угоду про виведення своїх військ з Бессарабії протягом двох місяців.

Квітень 1918 р. Після підписання Брестського мирного договору між радянською Росією і Німеччиною та окупації України німецькими військами Румунія анулювала договір з радянською Росією і оголосила про анексію Бессарабії.

Листопад 1918 р. До складу Румунії була включена Північна Буковина.

Грудень 1918 р. Румунські війська зайняли територію Трансільванії, що входила до складу Австро-Угорщини.

174  ФОРМУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ ПІСЛЯВОЄННОЇ РУМУНІЇ

Розпад Австро-Угорщини привів до розгортання руху за об'єднання всіх земель, заселених румунами.

Румунія, за підтримки Антанти, допомогла придушити радянську владу в Угорщині. За це вона отримала всі окуповані нею землі, які були закріплені міжнародними договорами:

  1.  За умовами Сен-Жерменського мирного договору з Ав
    стрією від 10 вересня 1919 р. Північна Буковина переда
    валася Румунії.
  2.  За Нейїським  мирним договором  з  Болгарією  від
    27 листопада 1919 р. Південна Добруджа залишалася в
    складі Румунії.
  3.  За Тріанонським мирним договором з Угорщиною від
    4 червня 1920 р. Трансільванія та східна частина Баната
    передавалася Румунії.

1920 р. Парламент Румунії оголосив про завершення процесу національного об'єднання румунів у складі єдиної держави.

Висновки:

  1.  Внаслідок укладених договорів територія і населення Ру
    мунії збільшилися майже вдвічі.
  2.  Румунія отримала повний контроль над гирлом Дунаю.
  3.  Посилилося національне гноблення угорців, українців та
    інших національностей, які проживали на приєднаних
    територіях (національні меншини становили 30% насе
    лення Румунії).
  4.  Приєднані силою народи були позбавлені національних і
    політичних прав, на їх території проводилася насильни
    цька румунізація.

175


ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ В КРАЇНІ

Румунія — слаборозвинена, аграрна країна, 80% населенню якої було зайнято в сільському господарстві.

  1.  Румунія у своєму економічному розвитку значно відстава.
    ла від держав Західної Європи.
  2.  Промисловість була розвинена слабко, переважали видо-
    бувна і переробна галузі.
  3.  Більшість підприємств легкої промисловості були дрібни
    ми.
  4.  В експорті країни переважала сировина і сільськогоспо
    дарська продукція.
  5.  Румунія отримувала іноземні позики.

Посилилась позиція англійського, французького капіталів, які витіснили австрійський, німецький. У власності іноземного капіталу перебувало до 80% промислових підприємств, він контролював 49% нафтодобувної промисловості.

  1.  Вирішальну роль у країні відігравало сільське господарст
    во, що давало 2/3 національного доходу.
  2.  Сільське господарство було відсталим: землю обробляли
    примітивними  знаряддями   праці,   мінеральні  добрива
    майже не застосовувалися, врожайність сільськогоспо
    дарських культур була низькою.
  3.  1920-1921 рр. Почалося проведення аграрної реформи,
    яка встановлювала максимальні розміри земельних воло
    дінь: 100 га — для Бессарабії, 200-500 га — для решти те
    риторії. Надлишки понад максимум держава відчужувала
    за викуп і продавала селянам.

Аграрна реформа була завершена до 1927 р. Селянам було передано 3 млн га землі.

9. 30-ті рр. 30-40% оброблюваних земель залишалося в руках
землевласників, більшість селян були малоземельними
(мали до 5 га землі).

10. Значні позиції в країні займали:

Національно-ліберальна партія, яка перебувала при
владі у 1922-1928 рр. і відстоювала інтереси великих
землевласників і промисловців;

Селянська партія, яка вела боротьбу за проведення аг
рарної реформи, щоб обмежити велике землеволодіння
й наділити селян землею.

  1.  Уряд проводив шовіністичну політику щодо націонала
    них меншин.
  2.  Існувала напруженість на ґрунті національних відносин-
    наприклад у Трансільванії між угорцями і румунами.

13. 1924 р. У Південній Бессарабії під керівництвом комуністів відбулося Татарбунарське повстання. Мета повстання:

встановлення радянської влади;

відокремлення Бессарабії від Румунії.

Повстання зазнало поразки.

14. Економічна криза 1929-1934 рр. тривала значно довше, ніж в інших країнах. Вона спричинила:

масове безробіття (понад 600 тис. безробітних);

банкрутство середніх і дрібних підприємств;

падіння цін на сільськогосподарську продукцію, що при
звело до руйнування багатьох селянських господарств;

відбувався розпродаж десятків тисяч селянських госпо
дарств за борги;

паралізована діяльність великих монополій;

загострення соціально-економічної ситуації.
Доведені до відчаю селяни захоплювали і ділили між со
бою запаси зерна та кукурудзи, що зберігалися в комо
рах поміщиків і заможних селян; відмовлялися сплачу
вати податки.

31 травня 1936 р. в столиці Румунії зібралося близько 120 тис. селян з багатьох повітів країни. До них приєдналися робітники і разом вийшли на демонстрацію.

  1.  У 1931 р. виникла правоекстремістська (фашистська) ор
    ганізація "Залізна гвардія", яка отримала після приходу
    до влади в Німеччині А. Гітлера значну матеріальну допо
    могу, її авторитет зростав, бо вона обіцяла "залізною ру
    кою" навести порядок у країні.
  2.  У 30-х роках особливих змін у соціально-економічному
    розвитку Румунії не сталося.
  3.  В країні часто відбувалися урядові кризи:

з листопада 1918 р. по січень 1922 р. змінилося 7 пре
м'єр-міністрів;

під час економічної   кризи  1929-1933 рр. змінилося
10 урядів.

18. 10 лютого 1938 р. король Кароль II здійснив переворот, захопивши всю повноту влади у свої руки. Він прийняв нову конституцію, яка закріпила перетворення парламенту на дорадчий орган при королі.

176

 177


Уряд

Повністю залежав

від короля.

Міністри призначалися

і усувалися королем.

Посади могли

обіймати лише

румуни.

РУМУНІЯ — КОНСТИТУЦІЙНА МОНАРХІЯ Органи державної влади за Конституцією 1923 р.

Король

В його руках — вся повнота виконавчої влади.

Уряд

Міністри

призначалися

і усувалися

королем.

Мав право:

санкціонувати закони;

накладати на закони двора
зове вето;

повністю або частково пере
глядати текст конституції.

З 1930 р. королем був Кароль II, який присвоїв собі титул "великого воєводи" і посилив свою владу.

 Органи державної влади за Конституцією 1938 р.

Король (Кароль II)

його руках — вся повнота влади. Не несе ніякої відповідальності

за свою діяльність.

Спирався на військових.

Заборонив політичні партії

і профспілки. Ліквідував опозицію (як ліву,

так і праву). Ліквідував політичні свободи.

Парламент

Тепер дорадчий орган при Каролі II, який згодом був розпущений.

Парламент

Законодавча влада. Складався з двох палат.

 Сенат

 Палата (збори) депутатів

Сенат

 Палата (збори) депутатів

Виборці

Виборці

Загальне   виборче  право

До 1926 р. депутати обиралися на основі загальних і пропорційних виборів, із 1926 р. — за новим виборчим законом. Тепер депутати обиралися за мажоритарною системою. Враховувався ценз осілості. Не мали виборчих прав:

жінки;

деякі національні меншини (цигани);

особи без постійних занять;

службовці.

Режим особистої влади Кароля II весь час посилюється. Цей режим він законодавчо закріпив у-конституції 1938 р.

Ним була встановлена королівська диктатура фашистського типу.

 Висновки:

  1.  Кароль II встановив диктатуру, одержавши підтримку
    фінансового капіталу. Цей режим одержав назву "мо-
    нархо-фашистський".
  2.  Він не мав масової соціальної бази.
  3.  Не зумів воєдино згуртувати всі фашистські угрупован
    ня, які боролися за владу.
  4.  Режим Кароля II був слабким.
  5.  

  1.  

178

 179


ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

1. У 20-х — на початку 30-х рр. Румунія орієнтувалася на
країни Антанти, в першу чергу на Францію:

1920-1921  рр. Був створений військово-політичний
блок — Мала Антанта (Чехо-Словаччина, Румунія,
Югославія) під егідою Франції.

Мета цього союзу:

закріпити створення Версальською системою кордонів; зберегти здобуті території.

1934 р. В Афінах був створений союз Румунії, Греції,
Туреччини і Югославії — Балканська Антанта під егі
дою Франції.

Ці союзи виявилися нетривалими і суперечливими.

  1.  Наприкінці 30-х рр. Румунія пішла на зближення з Німеч
    чиною, щоб мати підтримку в протидії Угорщині, яка за
    зіхала на Трансільванію. Але Німеччина в цьому питан
    ні підтримала Угорщину.  За рішенням  "віденського
    арбітражу" Румунія повинна була передати Північну
    Трансільванію Угорщині.
  2.  1939 р. Румунія і Німеччина підписали договір про зміц
    нення економічних відносин.
  3.  Серпень 1939 р. За радянсько-німецьким договором Ні
    меччина визнала права СРСР на Бессарабію.
  4.  Червень 1940 р. Уряд вимагав від Румунії виведення
    військ із Бессарабії, а також із тієї частини Північної Бу
    ковини, де проживало українське населення. Не маючи
    підтримки Німеччини, уряд Румунії віддав наказ своїм
    військам залишити вказані в ультиматумі території.

 Й. Антонеску встановив у країні профашистську військову диктатуру. Він надав представникам "Залізної гвардії" важливі по-сади в уряді. Скасував конституцію, всі громадянські права і свободи, розпочав терор проти опозиції.

Причини встановлення диктатури Й. Антонеску:

  1.  Незадоволення різних верств населення територіальними
    втратами Румунії.
  2.  Прагнення "сильної влади", яка була б здатна навести по
    рядок у країні.

Й. Антонеску встановив тісні зв'язки з Німеччиною.

Жовтень 1940 р. Німецькі війська були введені в Румунію. Німеччина встановила контроль над румунською промисловістю.

Значні військові сили знаходилися в районі нафтових промислів.

24 листопада 1940 р. Румунія приєдналася до Троїстого пакту (Німеччина, Італія, Японія). Економіка Румунії була підпорядкована стратегічним інтересам Німеччини. Румунія постачала Німеччині продовольство, нафту, сировину. Почалася мілітаризація економіки.

6 квітня 1941 р. Румунія вступила у Другу світову війну на боці Німеччини.

22 червня 1941 р. Напад Німеччини на СРСР. Румунія захопила Бессарабію й Одесу.

Серпень 1944 р. Повалено уряд Й. Антонеску антифашистськими силами країни. У 1946 р. Й. Антонеску був страчений за вироком народного трибуналу.

РЕЖИМ Й. АНТОНЕСКУ (1882-1946)

Воєнно-фашистський диктатор Румунії у 1940-1944 рр., професійний військовий, маршал. Учасник придушення селянського повстання 1907 р., інтервенції проти Угорської радянської республіки у 1919 р.

1933 р. — начальник генерального штабу румунської армії.

1937-1938 рр. — міністр оборони.

1940 р. В Румунії виникло загальне незадоволення внутрішньою і зовнішньою політикою Кароля II. Щоб якось придушити народний рух і зміцнити монархію, король доручив генералу Йону Антонеску формувати новий уряд. Й. Антонеску поставив вимогу королю — зректися престолу, що був змушений зробити Кароль II, виїхавши за кордон.

 Висновки:

1. За правління Й. Антонеску в країні проводився масовий терор. Румунію було перетворено на величезну в'язницю. У вересні 1940 р. в Румунії налічувалося 35 концтаборів.

  1.  Країна перетворилася на плацдарм гітлерівської агресії
    на Балканах і проти СРСР.
  2.  Економіку Румунії було повністю підпорядковано стра
    тегічним інтересам Німеччини. Румунія постачала Ні
    меччині продукти харчування, сировину і нафту.
  3.  

  1.  

180

 181


БОЛГАРІЯ

СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ

ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ З 1915 р. Болгарія воювала на боці Центральних держав.

  1.  Болгарія за Нейїським мирним договором 1919 р. втра
    тила значну кількість своїх територій на користь Руму
    нії, Югославії, Греції (всього 11 тис. кв. км).
  2.  Перша світова війна завдала великих втрат економіці

Болгарії.

  1.  Військові втрати Болгарії становили 87 тис. 500 осіб. За
    галом у роки війни загинуло майже 150 тис. болгар.
  2.  Великі руйнування в країні.
  3.  Скоротилися посівні площі на 25-30%, значно знизилося
    сільськогосподарське виробництво, що призвело до па
    діння життєвого рівня людей.

  1.  Зростали податки, бо зросли затрати на ведення війни.
  2.  Зросли ціни на товари першої необхідності та спекуляція
    товарами.
  3.  В країні почалася економічна криза, інфляція.
  4.  Болгарія відстала як аграрна країна:

вона відстала в індустріальному розвитку;

сільське господарство традиційно залишалося важли
вою галуззю економіки Болгарії; воно характеризува
лося низьким рівнем технічного оснащення, викори
станням примітивних знарядь праці, низькими уро
жаями;

більшість селян Болгарії були малоземельними.

10. Занепали такі галузі промисловості, як видобуток вугіл
ля, руд, залізничний і морський транспорт, засоби зв'язку.

  1.  Посилилася економічна залежність Болгарії від високо-
    розвинених держав Європи.

Великий вплив у країні мав іноземний капітал.

  1.  Великі економічні труднощі спричинили соціальну на
    пруженість у Болгарії.

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО

РОЗВИТКУ БОЛГАРІЇ у 20-30-х рр.

1. На виборах до Народних зборів у серпні 1919 р. переміг Болгарський хліборобський народний союз (БХНС) і його керівник Олександр Стамболійський очолив новий уряд Болгарії. Були здійснені спроби провести соціально-економічні реформи:

182

 І • прийнято Закон про загальну трудову повинність для всіх громадян з метою ліквідації господарської розрухи в країні;

запроваджено монополію держави на торгівлю зерном;

зменшено поземельний податок;

розпочалася аграрна реформа, яка мала на меті обме
жити максимум землеволодіння в ЗО га, а решту земель
віддати в державну власність і розподілити між малозе
мельними і безземельними селянами, плату за яку мож
на було вносити протягом 20 років;

було зменшено податки на зерно і худобу;

планувалося ввести прогресивно-прибуткове оподатку
вання;

обмежити спекуляцію;

ввести податки на прибутки товариств (торговельні і
промислові підприємства, банки тощо).

Висновки:

  1.  не всі реформи О. Стамболійського було втілено в
    життя;
  2.  до 1923 р. землю отримало 75 тис. селянських госпо
    дарств.

2. У 1924-1925 рр. в Болгарії відбулася стабілізація економіки:

збільшилися посівні площі;

зросло технічне оснащення сільського господарства;

уряд О. Цанкова проводив політику протекціонізму,
що стимулювало промислове виробництво.

Протекціонізм (від лат. —- захист) — система економічних заходів держави, спрямованих на захист національної промисловості й сільського господарства від іноземної конкуренції.

Розвивалася   лише   легка    і    харчова    промисловість (тютюнова, текстильна, шкіряно-взуттєва);

Франція, США, Велика Британія надавали значні пози
ки, що посилило залежність болгарської економіки від
іноземного капіталу;

ремісники одержали значні податкові пільги, що спри
яло пожвавленню розвитку дрібного підприємництва.

3. Світова економічна криза 1929-1933 рр. призвела до тяж
ких потрясінь у всіх сферах життя:

згорталося промислове виробництво;

зростало масове безробіття;

погіршилися грошові та кредитні відносини;

183


• відбувалося розорення селянських господарств.

Не маючи коштів, щоб сплачувати численні податки і борги, селяни були змушені продавати свої ділянки землі:

значно зросла інфляція;

різко знизився життєвий рівень населення;

дрібні банки розорялися, а новостворений банк "Бол
гарський кредит" фінансував лише великі банки, ря
туючи їх від банкрутства.

4. Напередодні Другої світової війни:

економіка Болгарії потрапила під вплив німецьких мо
нополій;

здійснювалася мілітаризація економіки;

Болгарія мала великі зовнішні борги.

Висновок: економічна відсталість, гострі соціальні та національні суперечності спричинили слабкість Болгарії і хиткість її позицій на міжнародній арені.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ

БОЛГАРІЇ у 20-30-х рр.

Під час Першої світової війни Болгарія входила до Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина) і воювала на боці Німеччини (з 1915 р.). 29 вересня 1918 р. Болгарія підписала в Салоніках перемир'я з країнами Антанти і була окупована військами держав-пе-реможниць.

Післявоєнні кордони Болгарії, що склалися за Нейїським мирним договором від 27 листопада 1919 р.:

Болгарія втратила Західну Фракію, яку передала Греції;

позбавлялася виходу до Егейського моря;

Південна Добруджа залишалася в складі Румунії;

частину Македонії було передано Королівству сербів,
хорватів і словенців.

Згідно з цим договором Болгарії заборонялося мати армію чисельністю понад 20 тис. чол.; протягом 37 років Болгарія повинна була сплачувати країнам-переможцям репарації на суму 2,25 млрд золотих франків.

Болгарія — конституційна монархія, в якій у 20-30-х рр склався монархо-фашистський режим.

Царем Болгарії з 1918 по 1943 р. був Борис III (1894-1943).

 Провідними партіями в Болгарії були:

  Соціал-демократична партія, Болгарський хліборобський народний союз (БХНС), Прогресивно-ліберальна партія, Болгарська комуністична партія (БКП), Народна партія та ін.

Серпень 1919 р. Перші післявоєнні парламентські вибори в Болгарії. Був створений коаліційний уряд, очолений О. Стамболійським (лідером БХНС). Внаслідок важкого соціально-економічного становища, яке склалося після Першої світової війни, в країні спостерігалася політична нестабільність, розгорнулися страйки, демонстрації протесту. Щоб стабілізувати ситуацію в країні, уряд О. Стамболійського:

запровадив надзвичайний стан;

здійснив низку соціально-економічних реформ;

у березні 1920 р. було проведено дострокові вибори до
Народних зборів. Було сформовано однопартійний
уряд з хліборобського народного союзу, який отримав
велику підтримку селян.

ОПОЗИЦІЯ ДО УРЯДУ О. СТАМБОЛІЙСЬКОГО Опозиція була лівого і правого спрямування:

  1.  1922 р. виникла опозиція з правих партій, які об'єдналися в
    "Конституційний блок". Вони прагнули відновити "зне
    важені конституційні права і свободи".
  2.  Опозиція з профашистських організацій (найвпливові-
    ша — "Народна змова"), які прагнули встановити автори
    тарний режим. Завдяки зусиллям "Народної змови" праві
    партії і створили "Конституційний блок".
  3.  Із лівих радикальних (комуністичних) прихильників, які
    найбільше дестабілізували ситуацію в країні (організову
    вали страйки і демонстрації протесту, закликали до зброй
    ного повстання).

4. Із частини офіцерів, які утворили Військову лігу (1919 р.).
У ніч з 8 на 9-те червня 1923 р. Військовий переворот.

Уряд О. Стамболійського було заарештовано. До влади прийшли профашистські сили на чолі з лідером "Народної змови" Олександром Цанковим. Головні посади в уряді отримали військові.

Фашистському військовому перевороту сприяв цар Борис III.

184

 185


ОЛЕКСАНДР ЦАНКОВ

(1879-1959)

Організатор фашистського перевороту 1923 р. У 1923-1926 рр. — прем'єр-міністр Болгарії. У 1932 р. заснував фашистську партію. Проводив пронімецьку політику. В 1944 р. втік за кордон.

Вересень 1923 р. Невдала спроба комуністів Болгарії підняти народ на збройне повстання проти військової диктатури Повстання було придушено внаслідок відсутності єдності в партійних рядах і підтримки народу. В країні почалися репресії і терор, жертвами якого стало близько 20 тис. осіб.

1926 р. Уряд О. Цанкова згодом втратив соціальну опору і популярність серед народу і був змушений піти у відставку.

1926 р. При владі новий уряд "Демократичної змови", який очолив А. Ляпчев. Його дії:

проголосив програму відновлення спокою в країні;

затвердив програму відновлення демократичних прав і
свобод;

оголосив амністію;

дозволив діяльність різних суспільно-політичних орга
нізацій.

Червень 1931 р. На виборах до Народних зборів перемогу над "Демократичною змовою" отримала опозиція. Був сформований уряд Народного блоку (діяв у 1931-1934 рр.). Проте уряд діяв нерішуче, не здійснив обіцяної напередодні виборів демократизації країни. Почалися суперечності між партіями Народного блоку. В країні набирала силу фашистська партія О. Цанкова ''Національно-соціальний рух" (НСР).

19 травня 1934 р. В країні здійснено державний переворот. Був створений військово-фашистський уряд К. Георгієва. Його дії:

скасував конституцію;

розпустив Народні збори;

заборонив усі політичні партії і профспілки;

нормалізував відносини з Югославією та почав зближу
ватися з Великою Британією і Францією, що викликало
протидію профашистських сил;

прагнув обмежити вплив царя Бориса III.

Цар Борис III згуртував своїх прихильників, спираючись на монархічно налаштованих офіцерів, домігся повалення уряду К. Георгієва (1935 р.) і наприкінці 30-х років зосередив усю повноту влади у своїх руках. В країні встановилася монархо-фашистськз диктатура царя Бориса Ш, яка почала орієнтуватися на Німеччину-

 Висновки:

  1.  Внутрішня політична нестабільність спричинила хит
    кість позиції Болгарії на міжнародній арені.
  2.  Правлячі кола Болгарії виявилися нездатними стабілізу
    вати ситуацію в країні, яка призвела до військових пере
    воротів (1923,  1934 р.) і встановлення монархо-фа-
    шистського режиму.
  3.  Болгарія напередодні Другої світової війни пішла на
    зближення і співробітництво з фашистською Німеч
    чиною.

ЮГОСЛАВІЯ

УТВОРЕННЯ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ, ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ

Напередодні Першої світової війни:

Сербія і Чорногорія були незалежними державами і
воювали на боці Антанти;

Хорватія, Боснія і Герцеговина, Словенія та ін. входили
до складу Австро-Угорщини.

Серпень 1918 р. Партії Словенії створили Народну раду.

5 жовтня 1918 р. Було утворено Народне віче Хорватії, яке

представляло інтереси всіх південнослов'янських земель.

6 жовтня 1918 р. Це віче було перейменовано на Народне віче

словенців, хорватів і сербів і мало на меті проголосити незалежність південних слов'ян. До його складу ввійшли представники всіх провідних партій.

29 жовтня 1918 р. У Загребі було скликано Народне віче словенців, хорватів і сербів, яке оголосило про вихід з Австро-Угорщини й утворення незалежної Держави словенців, хорватів і сербів.

Причини слабкості Держави словенців, хорватів і сербів:

  1.  Не отримала офіційного міжнародного визнання.
  2.  Важке становище у зв'язку з воєнними діями.
  3.  Були територіальні претензії з боку Італії.
  4.  Нова держава була нездатна:

організувати керівництво державою;

провести соціально-економічні перетворення;

здійснити аграрну реформу.

5. Змушена була піти на союз із Сербією.

186

 187


Сербія прагнула під своєю зверхністю об'єднати всі південнослов'янські народи, тому представники радикальних партій Сербії, королівського двору активно пропагували цю ідею.

1 грудня 1918 р. Між Державою словенців, хорватів і сербів та Сербією була підписана угода про створення єдиної держави — Королівства сербів, хорватів і словенців, до складу якого ввійшли:

Сербія, Словенія, Хорватія, Боснія, Герцеговина, Далмація, Чорногорія, частина Македонії.

Королівство сербів, хорватів і словенців — конституційна монархія на чолі з сербською династією Карагеоргієвичів. Це унітарна держава.

Унітарна держава — держава, що не має у своєму складі самостійних державних утворень.

 Після Другої світової війни ці території (крім Трієсти) знову відійшли до Югославії (так називалося Королівство сербів, хорватів і словенців з 1929 р.).

Югославія погодилася визнати незалежність м. Фіуме (Рієка), але у 1924 р. Італія завоювала це вільне місто, що значно послабило зовнішньополітичні позиції Югославії.

Лютий 1919 р. У Королівстві сербів, хорватів і словенців розпочалася аграрна реформа:

було обмежено поміщицьке землеволодіння;

поміщикам виплачувалася компенсація за відібрані
землі протягом 20 років;

створено великий прошарок середнього селянства.

1921 р. Королівство сербів, хорватів і словенців увійшло до Малої Антанти (Югославія, Румунія, Чехо-Словаччина), що діяла під егідою Франції.

1927 р. Югославія уклала союзний договір з Францією.

ВИЗНАЧЕННЯ КОРДОНІВ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ, ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ

Кордони королівства були визначені системою міжнародних договорів:

1. За Нейїським договором з Болгарією (27 листопада 1919 р.)
частина території Болгарії відійшла до Королівства сер
бів, хорватів і словенців:

македонський район Струмилиці;

декілька міст.

2. За Тріанонським договором з Угорщиною (4 червня 1920 р.)
королівству передавалися:

королівство хорватів і словенців;

західна частина Банату.

3. За Сен-Жерменським договором з Австрією (10 вересня
1919 р.) королівство одержало:

Боснію і Герцеговину;

частину герцогства Корніольського;

Південну Штирію.

4. За Раппальським договором з Італією (1920 р.) до Італії ві
дійшли:

вся Істрія;

острови поблизу Далмації;

деякі інші території.

 Висновки:

  1.  Королівство сербів, хорватів і словенців не зняло напру
    женості на Балканах.
  2.  Балкани залишалися одним із найнебезпечніших районів
    у Європі, "пороховою бочкою Європи".
  3.  Югославська держава не мала ні спільної історії, ні спіль
    ної мови, ні спільної релігії.
  4.  Об'єднані землі не були на однаковому економічному
    етапі розвитку:

економічно розвинені райони — Словенія і Хорватія;

дещо відставала від них Сербія;

інші регіони — економічно відсталі.

188

 189


КОНСТИТУЦІЯ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ,

ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ

28 червня 1921 р. Було затверджено Видовданську конституцію

(прийнята в день св. Вида, у річницю битви на Косовому Полі).

Органи державного управління за Конституцією 1921 р.

Парламент — Народна Скупщина.

Законодавча влада.

Складався з однієї палати.

Депутати обиралися на 4 роки.

Право бути обраним до парламенту

надавалося з ЗО-річ ного віку.

Жупани Стояли на чолі жуп (жупаній). Призначалися

королем.

 НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ

Конституція 1921 р. узаконила унітарну державу з дискримінацією національних меншин. Вона надала перевагу сербам.

Територія Королівства сербів, хорватів і словенців становила 248 тис. кв. км.

Населення — 12 млн осіб. 39% населення становили серби, які стали панівною нацією в королівстві. Урядом проводилася великосербська політика:

в державному апараті, армії, поліції переважали серби;

ігнорувалися національні інтереси інших народів;

на територіях національних меншин не організовувалися органи місцевого самоврядування;

• проти національних меншин велись репресії.
Найчисленнішими національними меншинами в Коро
лівстві сербів, хорватів і словенців на 1918 р. були:

німці, угорці, албанці, румуни, турки,

Король

(із сербської династії Карагеоргієвичів). Король спільно з парламентом мав

законодавчу владу.

Спільно з урядом йому належала

виконавча влада.

Особа недоторканна.

Мав право проведення зовнішніх відносин

Був верховним головнокомандувачем

збройних сил.

південні слов'яни (словенці, македонці, хорвати, чорногорці). Проти унітарної держави виступали:

хорватські федералісти,

чорногорські автономісти.

В країні поглибилася політична криза. Проти політики сербізації активно боролася Хорватія* Видатним діячем хорватського національного руху був С. Радич.

Степан Радич (1871-1928) Лідер Хорватської республіканської селянської партії (ХРСП), що була ініціатором створення Хорватського блоку партій (1921 р.), які вимагали федеративного устрою Королівства сербів, хорватів і словенців. Розвивав теорію "селянського права" (єдність інтересів селянства, його гегемонія в політичному житті). Був смертельно поранений великосербським націоналістом.

Виборці

Загальне виборче право мали чоловіки з 21 року, що належали до "сербо-хорвато-словенської національності". Особи, що не належали до цієї "національності", мали право обирати до органів влади, якщо прожили в королівстві не менше 10 років.

 Висновки:

1. Королівство сербів, хорватів і словенців — багатонаціональна держава з різними релігіями:

православ'ям — серби, чорногорці, македонці;

католицизмом — хорвати, словенці;

190

 191


•  ісламом — жителі Боснії, Герцеговини і Косово.

  1.  Національне питання було головним у різні періоди суспільно-політичного життя в країні.
  2.  Надзвичайно напруженими були сербо-хорватські суперечності.
  3.  Основу міжнаціональних суперечностей було закладено у 20-х рр., що призвело наприкінці 80-х рр. до розпаду Югославії та до жорстоких міжнаціональних і релігійних воєн.

ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ 1929 р. Причини перевороту:

1. Внутрішньополітична нестабільність:

часта зміна урядів;

парламентська криза внаслідок виходу з Народної Скупщини селянсько-демократичної коаліції;

релігійні суперечності;

антисербські виступи у Хорватії та Словенії;

діяльність великосербських терористичних груп;

гострі протиріччя різних частин королівства.

2. Різна зовнішньополітична орієнтація окремих регіонів
Югославії:

Хорватія орієнтувалася на Німеччину;

Словенія — на Австрію;

Сербія — на Росію;

. •  Боснія — на мусульманські країни. 6 січня 1929 р. Державний переворот.

В країні встановилася військово-монархічна диктатура. Всю повноту влади перебрав на себе король Александр, який:

розпустив парламент — Народну Скупщину;

скасував конституцію 1921 р.;

розпустив політичні партії;

для придушення опозиції створив Державний суд захисту держави.

Жовтень 1929 р. Королівство сербів, хорватів і словенців стало називатися Югославією. Було змінено кордони адміністративних одиниць. Всю країну було поділено на 9 провінцій ("банів") і один столичний округ. Поділ було здійснено так, щоб у кожній адміністративній одиниці (бані) більшість становили серби. На чолі банів — бани, які призначалися королем і підпорядковувалися тільки йому.

 1931 р. Була прийнята нова конституція. Югославія була проголошена конституційною монархією. Законодавча влада здійснювалася королем і двопалатним парламентом. До виборів допускалися лише ті партії, які виступали за єдність держави.

1934 р. Югославія ввійшла до Балканської Антанти (Греція,
Румунія, Туреччина, Югославія) під егідою Франції. Піз
ніше позиції Франції на Балканах були підірвані фашист
ськими Німеччиною та Італією.

Короля Александра (прихильника союзу з Францією) було вбито хорватськими фашистами. Королем став старший син Александра Петро II (йому було 11 років). Регентську раду очолив принц Павло, прибічник фашистської Німеччини.

1935 р. Прем'єр-міністром і міністром закордонних справ
Югославії в 1935-1939 рр. був Мілан Стоядинович
(1888-1961), який проводив фашизацію країни. Щоб по
збавити хорватських сепаратистів-католиків підтримки
ззовні, він уклав конкордат із Ватиканом, за яким католи
цька церква отримала значні привілеї, що спричинило не
задоволення православного населення Югославії.

Конкордат — договір між папою римським як главою католицької церкви і державою, який регулює правове становище католицької церкви в певній державі й відношення держави з папським престолом.

1935-1941 рр. В Югославії діяла профашистська партія Югославії "Радикальний союз", засновником і керівником якої був М. Стоядинович.

  1.  р. М. Стоядинович уклав договори з Італією "Про нейтральність" та з Болгарією "Про вічну дружбу". Югославія визнала окупацію Ефіопії Італією.
  2.  р. Югославія визнала приєднання до Німеччини Австрії ("аншлюс" Австрії).

Югославія була ініціатором припинення діяльності Малої Антанти після розчленування Чехо-Словаччини.

ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ 1941 р.

1939-1941 рр. Прем'єр-міністром Югославії був Д. Цвєткович.

25 березня 1941 р. Уряд Д. Цвєтковича приєднався до Троїстого пакту (Німеччина, Італія, Японія). Це спричинило значний протест населення. Сили Югославії, орієнтовані на західну демократію, почали підготовку до державного перевороту.

192

 193

27 березня 1941 р. Профашистський уряд Д. Цвєтковича був повалений внаслідок державного перевороту антифашистських   сил   на   чолі   з   генералом   Д.   Симовичем (1882-1962). У 1943 р. Д. Цвєткович емігрував з країни.

Березень - квітень 1941 р. Прем'єр-міністром Югославії був Душан Симович. Це був проанглійський уряд, який орієнтувався на антифашистські держави Заходу.

5 квітня 1941 р. Було підписано договір про дружбу і ненапад

між СРСР і Югославією.

Прихід до влади антифашистських сил спричинив занепокоєння Німеччини.

6 квітня 1941 р. Нехтуючи нормами міжнародного права, на

Югославію напали фашистські війська. Король Петр II Карагеоргієвич емігрував за кордон. Емігрував і югославський уряд.

Д. Симович став міністром югославського емігрантського уряду в 1941-1942 рр. Після звільнення Югославії від фашистів у 1945 р. Д. Симович повернувся на батьківщину. 17 квітня 1941 р. Югославія була окупована фашистською Німеччиною. Територію країни розділили на сфери впливу такі країни:

Італія,

Австро-Угорщина,

Болгарія,

Німеччина.

Висновки:

  1.  Політика компромісів і узгоджених дій з Німеччиною завершилася для Югославії трагедією.
  2.  Після одинадцяти днів боїв німці окупували величезну те риторію країни. Югославський уряд опинився у вигнанні.

Тема 6. КРАЇНИ АЗІЇ, АФРИКИ ТА ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ

ЯПОНІЯ

НАСЛІДКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ДЛЯ ЯПОНІЇ

У Першій світовій війні Японія виступила на боці Антанти.

  1.  У роки війни Японія здійснила низку територіальних загарбань у Китаї і Тихому океані.
  2.  Вашингтонська мирна конференція 1921-1922 рр. проголосила політику "відчинених дверей" і "рівних можливостей" для всіх країн у Китаї, що значно послабило позиції Японії.
  3.  Під час війни Японія значно потіснила своїх конкурентів на світовому ринку:

• з 1915 по 1918 р. експорт Японії в Європу зріс на 60%,
в Азію — на 125%,

Південну Америку — на 60%, Африку — на 102%;

перевага експорту над імпортом за роки війни становила 1400 млн ієн;

золотий запас країни зріс з 350 млн ієн у 1914 р. до 2 млрд ієну 1919 р.;

Японія надала позики Англії, Франції, Росії (до жовтня 1917 р.) на суму 500 млн ієн.

4. У перші роки війни економіка Японії розвивалася досить
динамічно:

збільшився валовий національний продукт;

зріс експорт промислової продукції в країни Півден-но-Східної Азії;

зміцніли позиції японського капіталу в Китаї, Кореї та інших країнах;

в банківській справі домінувала "велика п'ятірка" — концерни "Ясуда", "МіцуГ, "Мщубісі", "Сумітомо", "Дайіті".

  1.  Проте повільно Японія починає втрачати свої позиції на зовнішніх ринках у зв'язку з проникненням на Схід європейських і американських товарів.
  2.  Перша світова війна призвела до погіршення становища, бідності народних мас:

зросли податки;

виросли ціни на предмети першої необхідності;

погіршилися умови праці.

194

 195


7. Ускладнилося внутрішньополітичне становище Японії:

серпень - вересень 1918 р. Відбулися "рисові бунти" — стихійні виступи населення Японії проти зростання цін на основні продукти харчування, що охопили понад 100 млн осіб;

1919 р. Відбулися багатотисячні страйки робітників. Робітники почали створювати профспілки (їх нараховувалося понад 100);

1919 р. В Кореї (колонії Японії) вибухнуло антияпон-ське повстання;

посилилася боротьба селянства, більшість якого була малоземельна і безземельна.

У 1917 р. селянських заворушень було 6, у   1922 р.— З тисячі.

8. 1920-1921 рр. Японію не обійшла світова економічна криза:

• відбулося значне падіння виробництва:
у суднобудуванні — на 88,2%,

у рудній промисловості — на 48%,

машинобудуванні — на 55,9%;

експорт знизився на 40%, імпорт — на 30%;

масове безробіття (на кінець 1921 р. армія безробітних нараховувала 1 млн 263 тис. осіб);

різке падіння цін, особливо на шовк-сирець — основний японський експортний товар;

криза охопила банківську сферу, що призвело до банкрутства багатьох банків;

знизився життєвий рівень народних мас;

посилився робітничий рух (відбувалися страйки робітників металургійних, суднобудівних заводів).

9. Уряд Харі зробив спроби вивести країну з економічних і
політичних труднощів шляхом проведення поверхових ре
форм:

1919 р. прийняв Закон про зниження майнового виборчого цензу з 10 до 3 ієн річного прибуткового податку, що призвело до збільшення числа виборців з 1 до 3 млн осіб;

було проведено реорганізацію колоніальної адміністрації в Кореї і на Тайвані;

намагався позбавити впливу олігархів і зміцнити роль політичних партій у суспільному житті.

 Висновки:

  1.  Після Першої світової війни посилилися політичні позиції японської буржуазії, про що свідчить прихід до влади уряду Харі (був при владі у 1918-1921 рр.), який був тісно пов'язаний з монополіями.
  2.  Незважаючи на несприятливу внутрішньополітичну і зовнішньополітичну ситуацію, уряду Харі вдалося стабілізувати економіку, дещо демократизувати суспільство.
  3.  1 вересня 1923 р. в Японії відбувся сильний землетрус, який забрав життя 150 тис. осіб. Матеріальні збитки від землетрусу становили 5,5 млрд золотих ієн.

Уряд використав важке становище в країні для посилення репресій проти революційних організацій. Після землетрусу в Японії був запроваджений надзвичайний стан.

4. У 20-х рр. активізували свою діяльність проміліта
ристські, націоналістичні сили.

МІЛІТАРИЗАЦІЯ КРАЇНИ

  1.  Після Першої світової війни Японія утвердила за собою статус провідної держави Тихоокеанського регіону.
  2.  Японія мала значну військово-морську перевагу на Далекому Сході і проводила агресивну зовнішню політику:

у 1918-1922 рр. вона брала участь в інтервенції проти радянської Росії на Далекому Сході;

активізувала експансію в Китай;

намагалася поставити під свій вплив Монголію.

3. В Японії великий вплив мали радикально-шовіністичні
кола, які виступали:

за відродження "духу самурайства";

за повернення до агресивної зовнішньої політики;

проти рішень Вашингтонської конференції 1921-1922 рр., згідно з якими Японія повернула Китаю захоплені нею у 1914 р. території, трактуючи ці рішення як приниження національної гідності японців.

4. Угруповання "Молоді офіцери", сформоване з представ
ників радикально налаштованих військових, робило став
ку на силу, війну і агресію:

у 1927 р. вони сприяли приходу до влади генерала Танаки;

організували серію змов і політичних переворотів;

домоглися, що зовнішня політика Японії набирала все більш агресивного характеру.

196

197


5. 1927 р. Прем'єр-міністр генерал Танака надіслав імперато
рові Японії меморандум, у якому були розроблені агре
сивні загарбницькі плани:

захоплення Північно-Східного і Північного Китаю, Монголії;

панування Японії в Південно-Східній Азії і в басейні Тихого океану.

Меморандум (від лат. — те, що слід пам'ятати) — один із видів дипломатичного листування з викладенням поглядів уряду в якому-небудь питанні.

6. У 30-х роках економіка Японії була переведена на міліта-
ристські рейки:

воєнні витрати забирали 70-80% бюджетних коштів;

удосконалювалося озброєння;

посилився ідеологічний вплив на військовослужбовців у націоналістичному дусі, в дусі відданості імператору;,]

протягом 1930-1935 рр. збройні сили Японії збільшили- і ся з 250 до 400 тис. чол., у тому числі військово-мор-^ ський флот із 75 до 100 тис. чол.;

швидко розвивалася військова промисловість;

проводилася мобілізація в армію;

у зв'язку з мілітаризацією країни зростали податки;

понад 2 тис. фабрик і заводів виконували замовлення: військового і військово-морського міністерств;

до 1936 р. військові замовлення зросли в декілька разів;

з 1932 по 1936 р. військова промисловість удвічі збіль-І шила свої прибутки;

• у 1931 р. Японія почала серійний випуск важких бом
бардувальників.

7. Значно зріс американський експорт в Японію важливих!
стратегічних матеріалів і стратегічної сировини (у 1937 р.
порівняно з 1936 р.):

нафти — у 1,5 рази,

залізного лому, міді — у 2,5 рази,

чавуну і сталі — у 16 разів.

8. Японія почала здійснювати свої загарбницькі плани:

1931-1932 рр. Японія окупувала Маньчжурію і створила маріонеткову державу — Маньчжоу-го на чолі з) бувшим імператором Китаю Пу, якого скинули під; час революції 1911р. Ліга Націй не визнала нової дер* жави;

1933 р. Японія на знак протесту вийшла з Ліги Націй, що розв'язало їй руки для нових загарбань;

1935 р. Японія направила свої війська в Монголію;

198

 

1932-1936 рр. Японія окупувала низку китайських провінцій;

1936 р. Прихід до влади в Японії правого уряду К. Хіро-то, що призвело до зближення з фашистською Німеччиною. Уряд висунув свою програму подальшої експансії Японії "Основні принципи національної політики";

1936 р. Японія підписала з Німеччиною Антикомінтер-нівський пакт;

1937 р. Японія почала агресію проти Китаю. Вона захопила Пекін, Таньцзянь та інші великі центри північної частини країни і спрямувала свої війська до центральних провінцій;

1938-1939 рр. Зіткнення японської армії з радянськими військами поблизу озера Хасан і в районі Халхін-Гола. Японські війська зазнали поразки.

Висновки:

  1.  У 30-х роках посилилася мілітаризація держави.
  2.  Японські монополії збагачувалися на воєнних поставках, їхні прибутки сягали 200-300%.
  3.  У 30-х роках Японія почала реалізовувати свої загарбницькі плани, здійснюючи агресію проти окремих держав на Далекому Сході.

ДЕМОКРАТИЧНИЙ РУХ Після Першої світової війни в Японії виникають політичні партії, профспілки, незалежна демократична преса. 1920 р. Виникла Об'єднана ліга профспілок, навколо якої

згуртувалося багато профспілкових організацій. 1920-1922 рр. Загальнодемократичне піднесення в країні. Велику роль почали відігравати соціалісти.

1920 р.   Організації  соціал-демократичного   спрямування
об'єдналися в Соціалістичну лігу.

1921 р. Уряд розпустив Соціалістичну лігу.    -

Була створена Японська федерація праці, в якій великий вплив мали ліві сили.

Була створена Партія пробудження народу — перша революційна організація японського робітничого класу. Видатні японські діячі Сен Катаяма, Токуда, Кіото відвідали Москву.

199


1922 р. В Японії на базі різноманітних соціалістичних груп виникла Комуністична партія. Вона була заборонена у 1923 р.

1 вересня 1923 р. Японія пережила сильний землетрус, який забрав життя 150 тис. людей. Уряд використав важку ситуацію, яка склалася в країні, для посилення репресій проти революційних організацій. Почалися масові арешти діячів робітничого і селянського руху.

1925 р. Прийнято Закон про загальні вибори. В країні було введено загальне виборче право (тільки для чоловіків) віком від 30-ти років. У законі зберігався ценз осілості (1 рік) та грошова застава 2 тис. ієн за кожного кандидата, що позбавляло робітників і селян можливості голосувати. Також було введено Закон про охорону громадського порядку, який передбачав до 10 років каторги за будь-які антимонархічні або антидержавні дії та ідеї.

30-ті роки. Згортання демократії в Японії.

1936-1937 рр. Вибори до парламенту, які завершилися перемогою демократичних сил. Але опозиційний парламент був розпущений. Були ліквідовані парламентська система і багатопартійність. Почався наступ на демократичні завоювання трудящих.

1940 р. Були розпущені ліберальні партії.

Заборонено діяльність профспілок і демократичних організацій. Створено "Асоціацію допомоги трону".

 КИТАЙ

■   — — ■■      

СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

  1.  На початку XX ст. Китай — аграрна, напівфеодальна, напівколоніальна країна.
  2.  Лише з другої половини XIX ст. в Китаї почала зароджуватися промисловість.

її розвиток особливо прискорився в роки Першої світової війни. За період з 1913 по 1919 р. кількість підприємств зросла вдвічі.

Із розвитком промисловості формувався китайський робітничий клас, який у 1919 р. нараховував 3 млн чол. Умови праці й побуту робітників були важкими, не існувало ніякого робітничого законодавства.

  1.  Із розвитком промисловості зміцніли позиції національної буржуазії.
  2.  Подальшому розвитку національного капіталу в Китаї перешкоджав іноземний капітал:

існували низькі митні збори на іноземні товари, що ввозилися;

процвітала нічим не обмежена для іноземців торгівля.

5. На селі панували феодальні відносини.

У сільському господарстві — феодальні утиски, безземелля, лихварство.

6. Існувала політична роздробленість країни. Пекінський
уряд був слабким, вся влада в провінціях знаходилася у
феодальних диктаторів, які ворогували між собою.

Висновки:

  1.  У післявоєнний час в Японії у складній внутрішньополітичній боротьбі зароджувалися багатопартійність і парламентська система.
  2.  Учасники демократичного руху були розрізненими і не мали загальнонаціональних центрів.
  3.  Демократичний рух в Японії перебував у надзвичайно складних умовах, оскільки він переслідувався владою.
  4.  Наступ на демократію в Японії посилився у 30-х роках, що призвело до ліквідації парламентаризму і багатопартійності.

"РУХ 4 ТРАВНЯ" 1919 р. В КИТАЇ Причини:

  1.  Політична роздробленість Китаю, слабкість центральної влади, що полегшувало іноземцям експлуатувати Китай.
  2.  Внутрішня нестабільність, що створювала сприятливий ґрунт для втручання іноземних держав у внутрішні справи Китаю.
  3.  Незадоволення різних верств населення привілеями, якими користувалися іноземці в Китаї.

Приводом для протесту стали рішення Паризької мирної конференції передати Японії німецькі володіння в китайській провінції Шаньдун, Ціндао з територією, що межувала з ними.

200

 201


З травня 1919 р. Студенти організували в Пекіні 15-тисячну демонстрацію протесту проти рішень Паризької мирної конференції щодо Китаю.

Демонстрацію розігнали, багатьох учасників арештували. У відповідь студенти оголосили страйк-бойкот. До руху приєдналися інтелігенція, робітники, ремісники, середні міські верстви населення та національна буржуазія:

в країні бойкотувалися японські товари;

демонстранти вимагали відставки міністрів прояпон-ської орієнтації;

загалом відбулося 66 великих страйків, багато з яких мали політичний характер.

Організатором подій 4 травня 1919 р. був М. Да-чжао — професор політичної економії Пекінського університету.

Наслідки "Руху 4 травня":

  1.  Китайська делегація в Парижі відмовилася підписати Версальський мирний договір.
  2.  Уряд змушений був піти на деякі поступки:

було звільнено заарештованих;

знято з посад деяких міністрів.

Значення "Руху 4 травня":

  1.  Це був перший у Китаї загальнонаціональний антиімперіалістичний виступ народних мас.
  2.  Він сприяв зростанню політичної свідомості національної буржуазії, прогресивної інтелігенції та народних мас.
  3.  Цей рух справив неабиякий вплив на згуртування національно-патріотичних сил, розвиток революційної активності інтелігенції та студентства.
  4.  Сприяв консолідації політичних партій.
  5.  Розгорнув боротьбу за "нову культуру" — введення в літературу побутової мови, що полегшило оволодіння грамотою широких кіл молоді.

РЕВОЛЮЦІЯ 1925-1927 рр. Характер революції: національна, демократична, антиімперіалістична, антифеодальна.

Передумови революції Політичні:

1. Роздробленість Китаю:

слабкість пекінської влади;

панування в різних частинах Китаю феодально-мілітаристських режимів.

2. Залежність Китаю від іноземних держав:

панування у великих містах колоніальних адміністрацій;

контроль іноземних держав над провідними галузями економіки, зовнішньою торгівлею, фінансами;

• існування колоніальних порядків.
Економічні:

  1.  Відсталість економіки Китаю.
  2.  Панування феодального землеволодіння і феодальних пережитків:

більше половини орної землі знаходилося в руках поміщиків;

75% міського населення було безземельним;

безземельні селяни були змушені орендувати землю в поміщиків на кабальних умовах.

3. Важкі умови життя і праці робітників.

Причини революції:

  1.  Незадоволення широких народних мас продовженням політики іноземних держав щодо поділу Китаю на сфери впливу.
  2.  Міжусобна боротьба між різними феодальними угрупованнями і прагнення національного об'єднання Китаю.
  3.  Незадоволення селянства феодальними порядками в країні.

Завдання революції:

  1.  Ліквідувати іноземне засилля в Китаї.
  2.  Ліквідувати нерівноправні договори Китаю з іноземними державами.
  3.  Знищити північні феодально-диктаторські режими.
  4.  Здійснити національне об'єднання Китаю, відновлення його суверенітету і створення єдиної демократичної держави.
  5.  Провести демократизацію країни та важливі соціально-економічні перетворення.
  6.  

  1.  

202

 203


Рушійні сили революції: робітники, ремісники, селяни,

міська дрібна буржуазія, національна буржуазія, інтелігенція.

Керівник революції: національна буржуазія.

Особливості революції:

  1.  Вона проходила в напівколоніальній, напівфеодальній країні.
  2.  Антиімперіалістичний характер революції сприяв участі в ній національної буржуазії.

В Китаї переплелися різні види боротьби:

боротьба з іноземними державами;

боротьба різних верств населення за свої права;

селянська боротьба;

боротьба різних політичних сил за владу.

4. Був створений єдиний революційний фронт.

Наслідки революції:

  1.  Революція зазнала поразки.
  2.  Вона не розв'язала завдань, які стояли перед нею.
  3.  Зростало протиборство між Гомінданом (Національною партією) і Комуністичною партією Китаю (КПК), відбувся розкол єдиного революційного фронту.
  4.  Почалася громадянська війна між прихильниками Гоміндану і прихильниками комуністів.

Причини поразки революції:

  1.  Несприятлива розстановка сил у революції, недостатній рівень і розмах революційного руху народних мас.
  2.  Відсутність єдності в рядах Гоміндану і КПК.
  3.  Постійна боротьба за владу між прихильниками Гоміндану і КПК.
  4.  Допомога іноземних держав у придушенні революції.
  5.  Виступ проти революції об'єднаних сил іноземних держав, феодалів і великої (компрадорської) буржуазії.

Компрадорська буржуазія — частина буржуазії, діяльність якої була пов'язана з іноземним капіталом.

Гоміндан (Національна партія) представляв інтереси національної буржуазії, був заснований Сунь Ятсеном у 1912 р. Мета діяльності партії — проголосити республіку і перетворити Китай у могутню національну державу. У 1919 р. діяльність цієї партії була відновлена Сунь Ятсеном у Шанхаї і вона була перейменована на Національну партію Китаю.

 УТВОРЕННЯ ЄДИНОГО РЕВОЛЮЦІЙНОГО ФРОНТУ Зближення Гоміндану і Комуністичної партії Китаю призвело до утворення єдиного революційного фронту. 1921 р. На нелегальному з'їзді представників марксистських груп і гуртків у Шанхаї було засновано Комуністичну партію Китаю (КПК).

1923 р. Сунь Ятсен очолив революційний уряд, створений на півдні країни у м. Гуанчжоу (Кантоні). Південний Китай став центром масового революційного руху. Сунь Ятсен розпочав створення власної армії.

На прохання революційного уряду на південь Китаю були направлені радянські спеціалісти і техніка. СРСР надавав економічну та військову допомогу: нафтопродукти, гвинтівки, кулемети, боєприпаси тощо. Головним політичним радником Сунь Ятсена став більшовик М. Боро-дін, а головним військовим радником — видатний радянський воєначальник В. Блюхер, за його допомогою почалося формування Національно-революційної армії (НРА).

Січень 1925 р. Відбувся І Всекитайський з'їзд Гоміндану, на якому було вирішено прийняти комуністів до Гоміндану.

1925 р. Помер Сунь Ятсен і лідером Гоміндану став молодий воєначальник Чан Кайші.

ЧАН КАЙШІ

(1887-1975)

Активний учасник національно-визвольного руху в Китаї. Після смерті Сунь Ятсена (1925 р.) поступово захопив керівництво в Гоміндані і став головнокомандувачем НРА. Він рішуче відмежувався від комуністів, витіснив їх з відповідальних посад в армії, уряді і здійснив державний переворот (квітень 1927 р.).

Спочатку позиції Чан Кайші були слабкі. Реально Гоміндан управляв лише п'ятьма провінціями. Решта території була в руках місцевих генералів, а комуністи під керівництвом Мао Цзедуна розгорнули свої бази в Центральному Китаї.

Чан Кайші зумів домовитися з провінційними лідерами. На кінець 1928 р. було повністю визнано владу Чан Кайші.

204

 205


РЕВОЛЮЦІЙНІ ПОДІЇ 1925-1927 рр.

Весна 1925 р. По всій країні розгорнувся могутній страйковий рух. Поліція жорстоко розправилася зі страйкарями. У відповідь шанхайські студенти вийшли масовою демонстрацією протесту. Вдавшись до зброї, їх зупинили англійські поліцейські. Це поклало початок "руху ЗО травня".

ЗО травня 1925 р. В Шанхаї на знак протесту спалахнуло повстання, яке підтримали робітники, ремісники, дрібна буржуазія, інтелігенція. Революційний рух переріс у всекитайську революцію.

1 липня 1925 р. Уряд у Гуаньчжоу проголосив себе Національним урядом Китайської республіки.

Весна 1926 р. Лідер правого крила Гоміндану Чан Кайші створив гомінданівський уряд, став головою ЦВК Гоміндану і головнокомандувачем збройних сил. Позиції комуністів у Гоміндані були послаблені.

Липень 1926 р. Гомінданівські війська (НРА) виступили в похід на північ, щоб об'єднати Китай під владою Національного уряду. План походу розробили радянські спеціалісти на чолі з В. Блюхером.

Кінець 1926 р. Під контролем Національного уряду Китаю перебувало вже 7 провінцій, населення яких становило понад 159 млн осіб.

Лютий - березень 1927 р. НРА зайняла Нанкін і Шанхай.

12 квітня 1927 р. Чан Кайші здійснив у Шанхаї переворот. Він сформував свій Національний уряд, встановив свою владу, влаштував масові розстріли комуністів. Унаслідок переслідування комуністів їх число зменшилося з 58 до 10 тис. чол.

Відбувся розкол єдиного революційного фронту, зростало протистояння між Гомінданом і комуністами.

 Опорою для комуністів стало селянство. Комуністи обрали тактику партизанської боротьби і створення радянських районів.

До кінця 30-х рр. КПК стала в основному селянською.

1930 р. В 11 провінціях Південного і Центрального Китаю було створено 15 радянських районів.

Листопад 1931 р. Був проголошений центральний робітничо-селянський уряд, головою якого став Мао Цзедун. Чан Кайші активно боровся з комуністами.

1930-1934 рр. Гомінданівські збройні сили здійснили 5 походів у радянські райони, внаслідок яких було розгромлено основні сили Червоної армії та ліквідовано радянські райони.

1934-1936 рр. Партизанські армії під керівництвом Мао Цзедуна перебазувалися до Північного Китаю, де на перетині трьох провінцій — Шеньсі, Ганьсу і Нінся було утворено Особливий прикордонний район, який став базою комуністичного руху.

1937 р. Дві найвпливовіші сили Китаю на деякий час припинили війну між собою і об'єдналися проти спільного ворога — Японії.

МАО ЦЗЕДУН

(1893-1976)

Син сільського багатія. Здобув середню освіту, працював учителем початкової школи. Великий вплив на формування його поглядів мала китайська філософія, особливо конфуціанство, ідеї соціалізму й анархізму.

Йому вдалося захопити керівництво в КПК, зміцнити свій вплив у військових частинах. Займав ворожу позицію щодо Гоміндану та його лідера Чан Кайші.

ПРОТИБОРСТВО МІЖ ГОМІНДАНОМ І КОМУНІСТАМИ 1 серпня 1927 р. У м. Наньчані 30 тис. солдатів — учасників Північного походу разом з озброєними загонами робітників і селян виступили проти гомінданівських військ. Повстанці зазнали поразки.

Це повстання поклало початок боротьби проти Гоміндану. Із повсталих частин почалося створення Червоної армії. КПК взяла курс на збройну боротьбу проти гомінданівського уряду, в країні почалася громадянська війна.

206

 АГРЕСІЯ ЯПОНІЇ В КИТАЇ

1931 р. Японія окупувала Маньчжурію і створила маріонеткову державу Маньчжоу-го.

Січень 1932 р. Японія зробила спробу захопити Шанхай. Активні дії військ і населення, а також протести США, Великої Британії і Франції примусили японську армію відступити.

1935 р. Японія оволоділа новими районами в Північному Китаї.

207


1937 р. Японія почала наступ з метою загарбання всього Китаю. Японська агресія зачіпала інтереси не тільки дрібної і національної буржуазії, а й інтелігенції, представників різних буржуазно-поміщицьких угруповань, широких верств населення.

1937 р. Гомінданівське керівництво пішло на припинення громадянської війни та укладення угоди про співробітництво з КПК. Вони об'єдналися проти спільного ворога — Японії.

Висновки:

  1.  В Китаї був створений Єдиний національний антияпон-ський фронт.
  2.  Почалася національно-визвольна боротьба китайського народу проти японських агресорів, що тривала понад 8 років.

ІНДІЯ

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

  1.  У роки Першої світової війни Велика Британія використовувала матеріальний і людський потенціал Індії. Індійські війська брали участь у боях на Західному фронті, у Месопотамії, Палестині, Єгипті.
  2.  Зросли прибутки національної буржуазії, яка виконувала воєнні замовлення.
  3.  Колоніальні власті не сприяли підприємницькій діяльності індійських національних компаній, що спричинило їх незадоволення.
  4.  Індія залишалася відсталою аграрною країною, в сільському господарстві якої було зайнято іи дорослого населення, а в промисловості — лише 1% населення країни. Переважала легка, головним чином текстильна промисловість. Нелегке життя селян: безземелля, феодальні утиски, кабальні умови оренди, лихварство. Землю обробляли найпримітивнішими знаряддями праці.

В країні часто були неврожайні роки, велика смертність населення від голоду й епідемій. Тільки у 1918 р. загинуло 13 млн осіб.

 5. Найвпливовішими партіями Індії" були Індійський націо
нальний конгрес (ІНК, заснований у 1885 р.), Мусульман
ська ліга (заснована у 1906 р.), які домагалися самовряду
вання в межах Британської імперії.

Очолювали боротьбу індійська інтелігенція, національна буржуазія.

  1.  Індійський національний рух мав дві течії — ліберальну і радикально-націоналістичну.
  2.  1919-1922 рр. В Індії відбулися стихійні селянські заворушення, масові страйки охопили Калькутту, Бомбеї, Мад-расаті та інші промислові центри.

Тільки у 1919 р. відбулося близько 100 великих страйків.

  1.  Британські власті провели реформу управління країною, що дістала назву "індійська конституція" — Закон про управління Індією. При віце-королі Індії створювалися дорадчі органи — Державна та Законодавча ради. їх склад частково призначався колоніальною адміністрацією, частково обирався. У виборах могли брати участь лише представники індійської аристократії і верхівка національної буржуазії (від 1 до 3% індійського населення). Віце-король Індії міг накласти вето на будь-яке рішення. Колоніальні власті мали право заарештовувати й висилати без суду будь-кого, хто підозрювався в антиурядовій діяльності (закон Роулетта).
  2.  Керівництво революційною боротьбою здійснювала партія національної буржуазії — Індійський національний конгрес (ІНК), лідером якого в той час був видатний діяч Мохандас Ганді. Він закликав народ до протесту проти закону Роулетта.

  1.  Квітень 1919 р. На заклик ІНК у різних містах Індії робітники і службовці не вийшли на роботу, майстерні закрили, у школах припинилося навчання.
  2.  Квітень 1919 р. Англійська влада намагалася припинити національно-визвольний рух. У м. Амрітсарі (Північно-За-хідна Індія) на багатотисячному мітингу було вбито майже 1 тис. осіб, серед них багато жінок і дітей.
  3.  1920 р. Індійський національний конгрес проголосив масову кампанію громадянської непокори, яка була організовано припинена у 1921 р.
  4.  

  1.  

208

 209


13. Англійські колоніальні власті скористалися відсутністю єдності серед страйкарів і придушили національно-визвольний рух з великою жорстокістю, використовуючи суди й каральні експедиції проти учасників руху.

14. У період стабілізації (1922-1929 рр.) почався тимчасовий спад загальноіндійського національного руху.

 Під час економічної кризи М. Ганді оголосив програму з 11 пунктів, основні з них такі:

зменшення поземельного податку на 50%;

ліквідація урядової соляної монополії;

ліквідація податку на сіль;

скасування протекційних тарифів на іноземні текстильні товари;

звільнення політичних в'язнів;

скасування таємної поліції.

Уряд відхилив цю програму, але Ганді продовжував боротьбу проти колонізаторів.

МОХАНДАС КАРАМЧАНД ГАНДІ (1869-1948)

М. Ганді — найвпливовіший і найавторитетніший політичний лідер народів Індостану, лідер Індійського національного конгресу. За освітою — юрист. У 1893-1914 рр. жив у Південній Африці, а в 1915 р. повернувся до Індії.

Він вважав, що національно-визвольний рух може перемогти ненасильницькими методами: мирними демонстраціями, припиненням роботи в установах адміністрації і англійських підприємствах, припиненням занять у навчальних закладах, відмовою від посад, ухилянням від виборів, бойкотуванням англійських товарів, а пізніше — відмовою від сплати податків.

М. Ганді закликав до бойкотування англійських фабричних тканин, повернутися до ручних прядок і ткацьких верстатів. Домотканий костюм і біла "шапочка Ганді" стали одягом патріотів.

М. Ганді був надзвичайно популярним в Індії, його називали людиною "великої душі", визнали "святим". Він був великим патріотом своєї країни, скромним і простим у поводженні, вірним національним звичаям. Проповідував індусько-мусульманську єдність. Був засновником гандизму — вчення, основою якого була "стійкість в істині" і яке стало програмою національно-визвольної боротьби. Гнівно і сміливо викривав жорстокість і свавілля колонізаторів.

Політик, релігійний мислитель, відстоював гуманістичні ідеали, ідеалізував старовину, апелював до релігійних почуттів народних мас. Боровся за суспільство загального благоденства — сарводайю, яке досягається шляхом ненасильницької боротьби.

210

 КАМПАНІЇ ГРОМАДЯНСЬКОЇ НЕПОКОРИ

  1.  1920-1921 рр. Перша кампанія громадянської непокори, проголошена Індійським національним конгресом.
  2.  Світова економічна криза (1929-1933 рр.) негативно позначилася на економіці Індії:

у роки кризи індійські селяни продавали пшеницю вдвічі, а джут — удвічі-втричі дешевше, ніж раніше;

населення платило великі податки англійським властям і велику орендну плату поміщикам;

селяни масово розорялися, втрачали землю, ставали злидарями;

відбувалося масове звільнення робітників і зниження заробітної плати на 30-40%;

збанкрутіли дрібні й середні підприємства і торговельні фірми, які поглиналися англійським капіталом та іноземними монополіями;

робітники страйкували.

У 1928 р. відбувся великий страйк бомбейських текстильників, що тривав півроку. У 1929 р. почалися масові арешти, що викликало незадоволення індійського народу.

  1.  Початок 1928 р. В Індію прибула комісія британських політичних діячів на чолі з Саймоном для створення проекту нової конституції. Усі індійські політичні організації, крім найбільш реакційних, бойкотували комісію Саймона.
  2.  1930 р. За рішенням Індійського національного конгресу було оголошено проведення нової кампанії громадянської непокори під керівництвом М. Ганді.

211


По всій країні проходили мітинги, збори, демонстрації, на яких народ присягався боротися за незалежність країни. Сигналом до початку кампанії громадянської непокори стало демонстративне порушення в Індії монополії колоніальних властей на добування і продаж солі. Сіль була дуже дорогою і малодоступною для бідняків.

  1.  26 січня 1930 р. Проголошено День незалежності Індії. Цей день став національним святом Республіки Індії.
  2.  Березень 1930 р. М. Ганді в супроводі кількох десятків послідовників вирушив у тритижневий похід до узбережжя Аравійського моря, щоб випарити сіль з морської води. "Соляний похід" широко висвітлювався патріотичною пресою. Він сприяв залученню всіх верств населення до участі в боротьбі проти колонізаторів і зростанню популярності М. Ганді.

Колоніальна влада оголосили ІНК поза законом. Майже 60 тис. учасників кампанії непокори було ув'язнено. По всій країні посилилася національно-визвольна боротьба. Розмах і сила руху змусила колоніальну адміністрацію розпочати переговори з лідерами ІНК, які перебували у в'язниці.

  1.  Березень 1931 р. Була укладена угода, за якою британська влада зобов'язувалася припинити репресії і звільнити політв'язнів, а ІНК оголосив про припинення кампанії громадянської непокори і погодився взяти участь у переговорах у Лондоні. Британський парламент прийняв так званий Вестмінстерський статут про надання британським домініонам суверенітету і створення Британської співдружності. Це надихало ІНК на продовження боротьби.
  2.  1932 р. Нова кампанія громадянської непокори. ІНК був оголошений поза законом. М. Ганді знову потрапив до в'язниці.
  3.  1935 р. Британський парламент затвердив нову конституцію Індії, яка зберігала всю повноту влади в руках колонізаторів, хоча дещо розширювалися права провінційі зросло число виборців до 12%. Виборчі курії створювалися за релігійною ознакою, що призводило до розпалювання ворожнечі між індусами і мусульманами.

  1.  1937 р. В Індії проведено вибори, на яких ІНК здобув більшість у 8 з 10 провінцій і сформував місцеві провінційні уряди.
  2.  Серед членів ІНК з'явилася група свараджистів — прибічників самоврядування і незалежності Індії.

Висновки:

  1.  У період між двома світовими війнами посилилася національно-визвольна боротьба індійського народу за свої права. Очолив цю боротьбу Індійський національний конгрес, визнаним лідером якого з 1920 р. був М. Ганді. Ідеологією національно-визвольного руху став гандизм.
  2.  Під час кампаній громадянської непокори до національно-визвольної боротьби залучалися мільйони людей.
  3.  Національно-визвольний рух набирав сили і змушував нглійську  владу  маневрувати,  перейти  до  тактики поступок, поєднувати репресії з конституційними реформами.

КРАЇНИ БЛИЗЬКОГО ТА СЕРЕДНЬОГО СХОДУ ІРАН У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

У роки Першої світової війни Іран окупували Росія та Велика Британія.

Після Першої світової війни Іран залишався відсталою аграрною країною, напівколонією Великої Британії та царської Росії.

  1.  Криза економічна і фінансова.
  2.  Скоротилася внутрішня і зовнішня торгівля.
  3.  Зменшилися посівні площі та поголів'я худоби.
  4.  Процвітала спекуляція.
  5.  Лютував голод, епідемії тифу та інших хвороб.
  6.  Під впливом революційних подій у Росії та внаслідок внутрішніх труднощів зростала національно-визвольна боротьба.
  7.  Земля і зрошувальні системи перебували у власності шаха, феодалів, духівництва. Рівень життя населення був низьким.
  8.  Селяни — безземельні або малоземельні — обробляли землю поміщиків на умовах здольщини.
  9.  Створювалися численні торговельні, нафтові, шляхові, промислові, рибні компанії.

10. Ринкові відносини розвивалися повільно, національна промисловість не витримувала конкуренції з іноземними товарами.

212

 213


Форма правління Ірану — обмежена конституційна монархія на чолі з династією Каджарів.

Державна влада перебувала в руках феодальних ханів і компрадорської буржуазії.

1918 р. Велика Британія окупувала весь Іран.

В Тегерані було створено проанглійський уряд на чолі з Восугом-ед-Доулем, який підписав британсько-іранську угоду, що віддавала під контроль британських радників та інструкторів іранську армію, фінанси, транспортне будівництво, зовнішню торгівлю.

Була підписана британсько-іранська митна конвенція, яка передбачала:

низькі тарифи для англійських товарів;

забороняла торгівлю з радянською Росією.

Із країни вивозився хліб, що призвело до зростання цін на продовольство. В окремих провінціях Ірану почався голод.

АНТИБРИТАНСЬКИЙ РУХ В ІРАНІ

Окупація Ірану Великою Британією спричинила загальний спротив народу.

7 квітня 1920 р. В Тебрізі (іранський Азербайджан) відбулося повстання проти шахської влади й англійців, яке очолив лідер азербайджанських автономістів шейх Хіабані. Повстанці вимагали:

скасувати кабальну британсько-іранську угоду;

зміцнити національну незалежність;

проголосити Іран республікою;

провести демократичні реформи;

надати Азербайджану автономію.

Вересень 1920 р. Повстання було придушено англійськими і шахськими військами.

5 червня 1920 р. В північній провінції Ірану Гіляні була проголошена Плянська республіка і тимчасовий уряд на чолі з Кучек-ханом. Через суперечності в уряді республіка припинила своє існування. Проанглійський уряд Во-суга-ед-Доуле був змушений піти у відставку.

 ПРИХІД ДО ВЛАДИ РЕЗА-ХАНА 21 лютого 1921 р. Військовий державний переворот, очолений командиром кавалерії персидських козаків Реза-ха-ном, який здійснив похід двохтисячного козацького загону на столицю Ірану Тегеран. Був створений новий уряд, Реза-хан отримав посаду військового міністра, а через три місяці вся влада опинилася в його руках.

Політика Реза-хана:

  1.  Була ліквідована політична залежність Ірану від Великої Британії.
  2.  Велика Британія була змушена вивести свої війська з Ірану.
  3.  Реза-хан налагодив відносини з радянською Росією. У 1921 р. була підписана ірано-російська угода.

Реза-хан почав вести боротьбу за централізацію країни.

Було вчинено жорстоку розправу з повстанським рухом.

  1.  Реза-хан значно послабив владу шаха і зміцнив свою владу, одержавши посаду прем'єр-міністра.
  2.  1922 р. Було створено Національний блок, який став опорою Реза-шаха.
  3.  1925 р. Меджліс під тиском військ призначив Реза-хана верховним головнокомандувачем з необмеженими повноваженнями, а шах зрікся престолу.
  4.  12 грудня 1925 р. Установчі збори, де було більшість прихильників Реза-хана, проголосили його спадкоємним шахом Ірану під іменем Реза-шаха Пехлеві. В Ірані утвердилася нова династія.

ОЦІНКА ПОДІЙ 1919-1922 рр. Події в Ірані 1919-1922 рр. — це національна революція. Завдання революції:

  1.  Ліквідувати напівколоніальну залежність від іноземних держав.
  2.  Зберегти єдність країни.
  3.  Провести необхідні реформи з метою модернізації країни.
  4.  

  1.  

214

 215


Реформи Реза-шаха Пехлеві

Реформи

їх зміст

Реформа адміністративного управління

1. Країну було поділено на 25 провінцій.

2. Названо Іраном (до 1935 р. країна називалася Персією).

Правова

1. Прийнято цивільний і карний кодекси.

2. Скасовано титули і звання.

Економічна •

1. Сприяння розвитку індустрії.

2. За кошти держави будувалися нові промислові
підприємства, залізниці.

3. Встановлено повний контроль над економікою країни.

4. Проводилася політика опори на власні сили без залу
чення іноземних капіталовкладень.

5. Було запроваджено деяке обмеження економічних
пільг і привілеїв британців в Ірані.

6. Запроваджено державну монополію на зовнішню тор
гівлю.

Фінансова

1. Створено Національний банк Ірану (1928 р.).

2. Проведено реформу оподаткування.

Земельна

1. Дозволявся продаж землі, яку скуповували за низьки-
кими цінами у збіднілих селян великі землевласники.

2. Прийнято низку законів:

• про реєстрацію земельних володінь;

• про здачу землі в оренду поміщикам;

• про продаж державних земель;

• проти самовільного захоплення земель.

Релігійна

Обмежено вплив духівництва у суспільно-політичному житті.

В галузі освіти

1. Прийнято закон про обов'язкову початкову освіту.

2. Відкрито світські школи.

3. Засновано невелику кількість жіночих шкіл.

4. Засновано середні навчальні заклади.

5. Відкрито Тегеранський університет (1934 р.),
сільськогосподарський інститут у Кереджі.

В побуті

1. Видано декрет про обов'язкове зняття чадри (1935 р.).

2. Було запроваджено перехід на європейський одяг.

3. Замінено пишні феодальні титули і звання прізвищами.

4. Проведено реформу календаря — офіційним
літочисленням стало сонячне замість місячного.

 

ІРАН У 30-х рр.

Внутрішня політика:

  1.  Переслідувалися виступи опозиції.
  2.  Придушувалися селянські виступи, демократичні рухи.
  3.  Була встановлена державна цензура в літературі, пресі.
  4.  Ігнорувалися інтереси національних меншин.

Провадилася політика релігійної нетерпимості до інших релігій.

  1.  Єдиною релігією в країні запроваджувався іслам.

Зовнішня політика:

  1.  Реза-шах вороже ставився до Великої Британії і СРСР.
  2.  Він пішов на зближення з Німеччиною.
  3.  Було припинено радянсько-іранську торгівлю.
  4.  Швидко розвивалася торгівля з Німеччиною, на яку припадало 40-45% усієї зовнішньої торгівлі Ірану.
  5.  Німеччина будувала в Ірані аеродроми, постачала озброєння, контролювала військові заводи та інші підприємства.

У зв'язку з тим, що Іран став військовою базою Німеччини, радянський уряд 25 серпня 1941 р., посилаючись на радянсько-іранську угоду 1921 р., ввів на територію Північного Ірану свої війська. Одночасно Велика Британія ввела свої війська у Південний Іран.

Німецька агентура продовжувала діяти в Ірані, що викликало демонстрації протесту. Реза-шах зрікся престолу і виїхав з Ірану. Шахом був оголошений його син Мохамед Реза, який пішов на зближення з країнами антигітлерівської коаліції.

20 січня 1942 р. В Тегерані підписано угоду про союз між СРСР, Великою Британією й Іраном, за якою:

союзники зобов'язувалися поважати територіальну цілісність Ірану;

захищати Іран від агресії Німеччини та її союзників;

Велика Британія і СРСР отримали право тримати в Ірані свої збройні сили ще 6 місяців після закінчення війни.

216

 217


Висновки:

  1.  За правління Реза-шаха Пехлеві було зроблено важливі кроки подальшого економічного розвитку Ірану й створення сильної централізованої держави.
  2.  Хоча реформи були непослідовними і незавершеними, але вони сприяли розвитку ринкових відносин, розбудові освіченого суспільства.
  3.  Шиїтське духовенство чинило значний опір реформам, у яких воно вбачало відхід іранського суспільства від попередніх національних, релігійних традицій і звичаїв. Провадилася політика нетерпимості до інших релігій, крім ісламу.
  4.  Диктаторський режим Реза-шаха, переборюючи опір опозиції, виводив Іран у число розвинених країн Сходу.
  5.  На початку Другої світової війни, в 1941 р. радянські і британські війська окупували деякі райони Ірану для захисту нафтових родовищ від Німеччини.

РЕВОЛЮЦІЯ В ТУРЕЧЧИНІ

СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ Після Першої світової війни Туреччина воювала на боці Німеччини.

  1.  Жовтень 1918 р. Капітуляція Туреччини. Османська імперія втратила свої володіння на Близькому Сході.

Економіка Туреччини переживала велику кризу.

Населення країни періодично голодувало.

  1.  Англійські, французькі, італійські, грецькі війська висадилися в Малій Азії. Туреччина опинилася перед загрозою розчленування між державами-переможницями.

 1920 р. Парламент (меджліс) проголосив Декларацію неза
лежності Туреччини, яка містила заклики до знищення
всіх перешкод для розвитку країни.

Березень 1920 р. У відповідь війська Антанти окупували Стамбул і розігнали парламент.

Квітень 1920 р. В Анкарі кемалісти (прихильники Мустафи Кемаля) обрали новий парламент (меджліс) — Великі національні збори Туреччини (ВНЗТ), які проголосили себе єдиною законодавчою владою і сформували уряд. Почалося формування армії.

Уряд М. Кемаля не визнав Севрський договір. Тоді грецькі війська, одержавши підтримку Великої Британії, почали наступ.

Радянська Росія підтримала М. Кемаля, надала йому матеріальну допомогу.

1921 р. Радянська Росія уклала з Туреччиною договір про
дружбу і братерство.

1921-1922 рр. Внаслідок бойових дій грецькі війська були вигнані з Туреччини. Війна за незалежність закінчилася перемогою турків, що сприяло анулюванню Севрського договору.

Кінець 1922 р. Було скасовано владу султана. Султан Мо-хаммед VI втік з країни.

29 жовтня 1923 р. Туреччину було проголошено республі
кою. Мустафа Кемаль став першим президентом.

1923 р. Згідно з Лозаннським договором Туреччину визнали незалежною державою. Зберігалася територіальна цілісність країни як національної держави.

30 квітня 1924 р. Була прийнята конституція, яка закріпила
панування національної буржуазії і поміщиків.

РЕВОЛЮЦІЙНІ ПОДІЇ В ТУРЕЧЧИНІ (1919-1922 рр.) 1919 р. В Туреччині розгорнувся рух за національне визволення з метою створення національної держави, який очолив генерал Мустафа Кемаль. 10 січня 1920 р. Султанський уряд уклав з країнами Антанти Севрський мирний договір, за яким Туреччина втратила всі європейські володіння і володіння на Близькому Сході.

 Висновки:

  1.  Після Першої світової війни Туреччина змогла відстояти свою незалежність.
  2.  Революція 1919-1922 рр. в Туреччині за своїм характером була національно-буржуазною.
  3.  Було прийнято першу республіканську конституцію, яка проголосила демократичні права і свободи.
  4.  Почалося реформування всього суспільно-політичного життя країни, її модернізація.
  5.  

  1.  

218

 219


Вищі органи влади за конституцією ЗО квітня 1924 р.

Уряд — Кабінет Міністрів

Президент        Із депутатів парламенту

Здійснював разом президент призначав

з урядом виконавчу владу,      прем'єр-міністра,

Обирався на 7 років. який укомплектовував

уряд.

п

Великі національні збори — парламент

(меджліс) Законодавча влада

А А   А

 В и б о р ц і

Вибори до парламенту були двохступеневими, за мажоритарною системою. Жінки одержали виборчі права з 1930 р. Вони мали право обирати й бути обраними до муніципальних органів влади, а з 1934 р. — також і до меджлісу.

АТАТЮРК МУСТАФА КЕМАЛЬ (1881-1938)

Народився в Греції. Ще з дитинства мав блискучі здібності до наук. Закінчив Стамбульську воєнну академію, а пізніше академію генерального штабу. Перебував на військовій службі в Сирії (1905-1907 рр.) і Македонії (1907-1909 рр.). Брав участь у молодотурецькому русі, а пізніше відійшов від нього.

Учасник італо-турецької війни (1911-1912 рр.) та Ватіканської війни (1912-1913 рр.). У роки Першої світової війни — один із талановитих воєначальників.

Прихильник створення незалежної, вільної, сильної, національної держави. Президент Турецької республіки з 1923 по 1938 р. У 1923 р. створив Народно-республіканську партію (НРП), яка здійснила низку радикальних перетворень в країні. Мустафа Кемаль за видатні заслуги перед нацією отримав прізвище Ата-тюрк — "батько турків".

В період правління М. Кемаля в країні відбулися величезні зміни. Туреччина пішла капіталістичним шляхом розвитку.

Після його смерті у 1938 р. президент Республіки Ісмет Іненю призначив на керівні посади діячів, що були в опозиції до Ататюр-ка. Відтоді почався поступовий відхід від реформ М. Кемаля.

 Реформи Мустафи Кемаля (1923-1934 рр.)

Реформи

їх зміст

Демократизація країни

1. Проголошено демократичні права і свободи.

2. Жінки одержали рівні права з чоловіками, за винятком
державної служби.

3. Жінкам було надано виборчі права:

з 1930 р. — до муніципальних органів влади, з 1934 р. — до меджлісу.

4. Заборонено багатошлюбність.

Адміністративна

Замість губерній запроваджувалися округи (вілаєти).

Правова

1. Мусульманське законодавство замінено цивільними
кодексами за європейським зразком.

2. Створювалося світське судочинство за європейським
зразком.

Економічна

1. Було запроваджено державне регулювання економіки.

2. Уряд сприяв розвитку імпортозамінних галузей
промисловості.

3. Він здійснював будівництво залізниць, промислових
підприємств, портів тощо.

4. Уряд надавав підтримку розвитку національної
промисловості.

5. Створювалися умови для приватної підприємницької
діяльності.

6. Були встановлені більш високі митні тарифи, що захи
щали національну промисловість від іноземної конку
ренції.

7. Скасовувалися пільги іноземному капіталові.
Висновок: в економіці використовувався етатизм — вкла
дання державних засобів у промисловість, залізничний
транспорт і заохочення розвитку приватної власності.

Релігійна

1. Іслам перестав бути державною релігією.

2. Було ліквідовано халіфат (1924 р.).

3. Були закриті мусульманські школи.

4. Іслам відокремлювався від держави і школи.

5. Із повноважень духівництва вилучалося судочинство.

Фінансова

-1. Створено Центральний республіканський банк.

2. Проведено податкову реформу, якою створено умови для підвищення товарності сільськогосподарської продукції, перш за все тютюну і бавовни.

В галузі освіти

1. Була запроваджена світська освіта.

2. Відмова від арабської абетки і повернення до латинської.

3. Відкривалися середні і вищі навчальні заклади.

В побуті

1. Запроваджено європейське літочислення і календар.

2. Запроваджено європейський стиль одягу і заохочувало
ся його носіння.

3. Жінки могли з'являтися на вулицях без паранджі.

4. Було відмінено родові титули ("паша", "бей", "ефенді"),

вводилися прізвища.

220

 221


Висновки:

  1.  Реформи Ататюрка привели до значних політичних і соціальних перетворень.
  2.  Туреччина зміцнила свої позиції в ісламському світі, швидкими темпами здійснювалися в ній прогресивні перетворення.
  3.  Одначе реформи не змінили країну на західний манер, практично мало торкнулися її внутрішньої суті, проводилися всякі обмеження:

був запроваджений жорсткий режим у сфері праці, зокрема точна регламентація праці на державних підприємствах;

були заборонені вільні профспілки, а замість них запроваджені державні;

була заборонена вільна діяльність опозиційних партій;

переслідувалася діяльність комуністичної партії, а виступи селян і робітників придушувалися.

 

  1.  1917-1918 рр. Британські війська витіснили турків із Палестини. Арабське населення підтримало британців, за що їм була обіцяна незалежність. Одночасно британці обіцяли лідерам світового сіонізму сприяти в створенні єврейської держави на території Палестини в обмін на фінансову допомогу.
  2.  Британці управляли Палестиною з 1920 по 1947 р. і намагалися виконати обидві взаємозаперечні обіцянки. Ситуація постійно виходила з-під контролю.
  3.  Потік єврейської еміграції був дуже інтенсивним, незадоволення арабського населення весь час росло і вибухнуло хвилею повстань 1920, 1921, 1929 рр.
  4.  Особливо багато євреїв переїхало до Палестини у 30-тірр., рятуючись від нацистської Німеччини.
  5.  Араби весь час виступали проти створення єврейської держави у Палестині.
  6.  Палестинська проблема стала не лише проблемою нестабільності на Близькому Сході, а й проблемою міжнародної нестабільності у світі. І донині проблема Палестини не вирішена і на шляху її мирного розв'язання є багато перешкод.
  7.  

  1.  

ПАЛЕСТИНСЬКА ПРОБЛЕМА

 КРАЇНИ АФРИКИ

  1.  З 1516 р. Палестина знаходилася під владою Османської імперії.
  2.  Друга половина XIX— початок XX ст. Палестина була заселена переважно арабами.
  3.  Ідею створення єврейської держави висунув австрійський журналіст Теодор Герцль у середині XIX ст.
  4.  Друга половина XIX ст. Європою прокотилася хвиля кривавих єврейських погромів.
  5.  1882 р. Євреї організували першу хвилю переселення до Палестини.
  6.  1897 р. На конгресі сіоністського руху в Базелі (Швейцарія) було вирішено створити єврейську державу на території Палестини.
  7.  1904-1914 рр. Друга хвиля єврейської еміграції.
  8.  1916 р. Арабське повстання проти турецького панування. Повстанці своїми діями змусили Туреччину кинути проти них значні сили, що дало змогу британським військам вступити до Сирії і Палестини.
  9.  1917 р. Третя хвиля еміграції євреїв до Палестини.

СТАНОВИЩЕ КРАЇН ПІВНІЧНОЇ АФРИКИ

  1.  Протягом багатьох століть країни Північної Африки перебували під владою різних держав. Після арабських завоювань на цій території утвердився іслам.
  2.  На початку XX ст. вся територія Північної Африки була поділена між європейськими державами.

Країни Північної Африки — Марокко, Алжир, Туніс, Лівія, Єгипет —• це арабські країни, релігія — іслам.

3. Європейські держави почали захоплювати країни Північ
ної Африки ще в першій половині
XIX ст.:

Алжир був захоплений Францією у 1830 р., став її колонією;

проникнення Франції та Іспанії в Марокко відбулося в другій половині XIX ст.

У 1912 р. Франція нав'язала Марокко договір про протекторат. У березні 1912 р. Марокко перейшло під протекторат Франції. За франко-іспанським договором (листопад 1912 р.) невелика його частина перейшла під

222

 223


владу Іспанії. Місто Танжер з прилеглою територією було оголошено міжнародною зоною. Марокко фактично перетворилося в напівколонію;

Туніс окупували у 1881 р. французькі війська.

Із 1881 р. Туніс опинився під французьким протекторатом;

Лівія протягом багатьох віків перебувала під іноземним
гнітом.

Із XVI ст. по 1912 р. Лівія входила до складу Османської імперії; після італо-турецької війни 1911-1912 рр. більша частина Лівії стала колонією Італії;

Єгипет після придушення національно-визвольного
руху 1879-1882 рр. був окупований Великою Британі
єю, яка у 1914 р. встановила над Єгиптом протекторат.
Внаслідок піднесення національно-визвольної бороть
би у 1919-1921 рр. протекторат було скасовано і Єги
пет формально проголошено незалежною державою
(1922 р.) — незалежним королівством. Але в країні зали
шалися британські війська, економіка контролювалася
Великою Британією.

  1.  Країни Північної Африки — аграрні, з великими запасами корисних копалин. Вони були перетворені на аграрно-сировинний придаток європейських держав. Економіка розвивалася однобічно, переважала аграрно-сировинна спеціалізація. Країни Північної Африки вирощували арахіс, пшеницю, бавовну, цитрусові, маслини, тютюн, розводили велику рогату худобу, овець, кіз, верблюдів.
  2.  Іноземні держави сприяли розвитку гірничодобувної промисловості (Туніс, Алжир, Марокко), видобутку нафти (Туніс, Алжир, Єгипет), марганцевих руд (Марокко), свинцю (Туніс, Марокко) та інших корисних копалин (фосфоритів, міді, кобальту тощо).
  3.  На півночі Африки почалося будівництво доріг, залізниць, швидкими темпами розвивалася торгівля.

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У ПІВНІЧНІЙ АФРИЦІ

  1.  У період між двома світовими війнами активізувався національно-визвольний рух.
  2.  На території Марокко національно-визвольна боротьба завершилася проголошенням Республіки Ріф у 1921 р. Проте ця республіка була знищена об'єднаними силами Франції та Іспанії у 1926 р.

3. Алжир був єдиною країною Африки, у якій французи
були не колонізаторами, а робітниками або відбували
політичне заслання. Це вплинуло на характер боротьби з
французькими колонізаторами. Тут виникли політичні
організації, відбулися політичні маніфестації, які відоб
ражали європейські події. Виступи в Алжирі були більш
політично зрілими, ніж в інших країнах Африки:

у 1920 р. була заснована політична партія "Молодий алжирець", яка очолила боротьбу за рівноправність алжирців і французів, знищення расової дискримінації;

у 1926 р. була створена політична організація "Північ-ноафриканська зірка", що вела боротьбу за незалежність Алжиру;

у 1927 р. була створена Федерація обраних мусульман, а також Союз алжирських улемів, які боролися за розвиток національної культури, традицій, звичаїв, мови.

4. У Тунісі в 1920 р. була заснована Комуністична партія як
секція Французької комуністичної партії. Виступала за
рішучі дії проти колоніалізму. В 1939 р. організація стала
самостійною партією, але в цьому ж році була забо
ронена.

КРАЇНИ Й ТЕРИТОРІЇ ТРОПІЧНОЇ ТА ПІВДЕННОЇ АФРИКИ

СТАНОВИЩЕ НАРОДІВ ТРОПІЧНОЇ Й ПІВДЕННОЇ АФРИКИ

1. Якщо в Африці до 1870 р. європейцями було захоплено

11% території, то на початку XX ст. — 90%, а напередодні Першої світової війни — 96,6%. Найбільшими колоніальними державами були:

Франція — володіла 35% колоній;

Велика Британія — 30%;

Німеччина — 8,5%.

Менші колоніальні володіння мали Бельгія, Португалія, Іспанія, Італія.

2. Після Першої світової війни колонії Німеччини згідно з рі
шенням Ліги Націй стали підмандатними територіями:

Великої Британії — Німецька Східна Африка;

Франції — Того, Камерун;

Бельгії — Руанда, Бурунді та ін.

224

225


3. Лише дві країни — Ефіопія і Ліберія зберегли свою неза
лежність. Усі інші (близько 50 країн) були колоніями або
протекторами.

У 50-х рр. XIX ст. в Ефіопії низка окремих князівств об'єдналися в централізовану монархію, яка змогла протистояти загарбницьким домаганням Великої Британії таї Італії. Лише під час італо-ефіопської війни 1935-1936 рр. Ефіопію загарбала фашистська Італія. У 1941 р. партизан-' ська ефіопська армія і англійські війська вигнали з Ефіопії італійських загарбників.

Із 1821 р. на території Ліберії почали виникати поселення звільнених негрів — рабів із США. Вони об'єднали навколо себе численні народності. Незалежною республікою Ліберія була проголошена у 1847 р.

  1.  Країни поділили Африку на колонії, протектори, не беручи до уваги місцеві умови, етнічні та історичні традиції народів. Цілі етнічно однорідні групи були свавільно роз'єднані, а тому існували перешкоди для формування африканських народностей і націй.
  2.  У першій половині XX ст. в Тропічній і Південній Африці проживали різні племена: одні — на стадії первіснообщинного ладу, деякі стали централізованими феодальними монархіями, а в Південно-Африканській Республіці почався індустріальний розвиток.
  3.  Колоніальні країни сприяли монокультурному господарському розвитку африканських країн (дозволяли вирощування й експорт якоїсь однієї культури, яку потім за безцінок скуповували у селян). Із колоній Африки вивозили каву, какао, банани, каучук, рис, бавовну та інші культури.
  4.  Іноземні інвестиції вкладалися в розвиток гірничодобувної промисловості, яка була розрахована на експорт. Підприємництво зосереджувалося на первинній обробці продуктів харчування, поставках у Європу екзотичних продуктів, видобуванні сировини.
  5.  На півдні Африки високого рівня досягла лише одна країна — Південно-Африканський Союз (ПАС), територію якого спочатку заселяли африканські народи — бушмени,' банту, готтентоти. У 1652 р. голландська Ост-Індська компанія заснувала тут Капську колонію, панівне становище в якій зайняли африканери (бури). Після захоплення Капської області Великою Британією (остаточно у 1806 р.) більша частина африканерів залишила її і на загарбаних] в африканців територіях заснувала республіки Наталь, |

Трансваль і Оранжеву. В 1843 р. Велика Британія захопила Наталь, а внаслідок англо-бурської війни (1899-1902 рр.) — інші бурські республіки. У 1910 р. ці території були об'єднані в англійський домініон — Південно-Африканський Союз, який у період між двома світовими війнами домігся високого рівня розвитку, став індустріально розвиненою країною. Проте користувалося плодами прогресу лише біле населення. Корінне чорне населення виконувало малокваліфіковану ни-зькооплачувану працю, не мало права проживати поруч з білими (система апартеїду).

Апартеїд (роздільне проживання) — офіційна державна політика расової дискримінації і серегації — позбавлення та обмеження політичних, соціально-економічних і громадянських прав, що проводилася Південно-Африканським Союзом щодо населення неєвропейського походження.

Серегація (від лат. — відокремлюю) — вид расової дискримінації, що полягає у відокремленні кольорового населення від білого.

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА НАРОДІВ ТРОПІЧНОЇ ТА ПІВДЕННОЇ АФРИКИ

1. Перша світова війна дала могутній поштовх розвитку на
ціонально-визвольного руху. Боротьбу народів Африки
часто очолювали племінні вожді. Формами боротьби були:

збройна боротьба;

супротив захопленню земель;

супротив колоніальній християнізації;

виступи проти іноземних торговців;

знищення іноземних товарів;

відмова від сплати контрибуції;

відмова від виконання трудових повинностей.

2. Наростали й пасивні форми боротьби:

бойкотування іноземних товарів;

організація власних незалежних торгових общин;

створення національних шкіл тощо.

  1.  Масові повстання численних племен відбулися в Кенії й Уганді через масове захоплення земель британцями і підвищення податків. Повстанці вбивали англійських солдат і чиновників, руйнували залізниці й телеграфні лінії.
  2.  У 20-х рр. XX ст. в Південно-Африканському Союзі боротьбу вела індійська громада, яка використовувала тактику ненасильницьких дій.
  3.  

  1.  

226

 227


  1.  Відбувалося становлення патріотичних сил і організацій. Так, у 1923 р. виник Африканський національний конгрес (АНК), який ненасильницькими методами вів боротьбу за расову рівність. Згодом він усе більше ставав на шлях рішучих дій, за розгортання політичної і збройної боротьби.
  2.  Одначе все-таки в цей період опір колонізаторам мав характер епізодичних збройних виступів під керівництвом місцевих вождів і поки що не був великою загрозою для колоніальних держав.
  3.  Тривала і наполеглива боротьба народів Африки не була марною. У другій половині XX ст. країни Африки звільнилися від колоніальної залежності.

нії, Франції, Нідерландам та ін.) і США та були зосереджені в районі Карибського басейну, було мало. Вони становили лише 2,5% території та 4,5% населення регіону.

У роки Першої світової війни країни Латинської Америки:

1. Оголосили війну Німеччині:

у 1917 р. — Панама, Куба, Бразилія;

у 1918 р. — Гаїті, Гватемала, Гондурас, Коста-Рика, Нікарагуа.

Участь цих країн у війні полягала у постачанні продовольства й сировини та патрулюванні у водах Південної Атлантики і в морських операціях Великої Британії.

  1.  Розірвали дипломатичні відносини з Німеччиною: Болівія, Перу, Еквадор, Уругвай, Домініканська Республіка.
  2.  Решта країн були нейтральними до кінця війни.
  3.  

КРАЇНИ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ

Латинська Америка — загальна назва країн, що займають південну частину Північної Америки, Центральну і всю Південну Америку. Ця назва походить від латинської основи романських мов, якими розмовляє більша частина населення цієї частини континенту. Латинська Америка займає 15% заселеної суші, на якій проживає 5% населення Земної кулі. На території Латинської Америки знаходиться 29 держав. Тут проживають європейські переселенці та їхні нащадки, а також метиси (нащадки білих та індіанців), мулати (нащадки білих і негрів), індіанці, негри та ін.

Офіційною мовою є:

у 18 країн — іспанська, в Бразилії — португальська, Гаїті — французька,

Сурінамі та деяких володіннях — голландська, у решті країн — англійська. Найбільшими державами були:

Бразилія, Мексика, Аргентина. На долю цих трьох країн припадало 2/3 всієї території і майже 60% населення регіону.

Досить великими були також такі держави:

Колумбія, Венесуела, Перу, Чилі. На відміну від Азії і Африки, кількість колоніальних володінь, які належали провідним країнам Європи (Великій Брита-

 ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ У РЕГІОНІ

  1.  У роки Першої світової війни посилили свою експансію в цей регіон США.
  2.  Перша світова війна ускладнила традиційні зв'язки Латинської Америки із Західною Європою. Різко скоротилося надходження європейських капіталів і товарів, що сприяло розвитку національних економік.
  3.  Після Першої світової війни латиноамериканські країни в рамках світової господарської системи відігравали роль аграрно-сировинної ланки. їх економіка мала аграрно-експортний характер, а також базувалася на гірничодобувній промисловості.
  4.  У сільському господарстві панували латифундії. Величезними земельними наділами володіли поміщики:

в Аргентині 500 великим поміщикам належало 20 млн га землі, в Бразилії — 27 млн га. Основна маса селян була малоземельною і безземельною.

  1.  У сільському господарстві використовувалася наймана праця робітників, кабальні форми оренди і найму.
  2.  Сільське господарство мало монокультурний характер. Так,  Аргентина стала  крупним  постачальником  на зовнішні ринки м'яса і зерна,

Бразилія і Колумбія — кави,

228

 229


Куба — цукру,

Чилі — міді і селітри,

Болівія — олова,

республіки Центральної Америки й Еквадору —

тропічних культур,

Венесуела — нафти.

  1.  На цій основі формувалася велика торгово-фінансова буржуазія, яка стала частиною поміщицько-буржуазної олігархії, яка разом з іноземним капіталом контролювала економічне, а в багатьох випадках і політичне життя в країнах регіону.
  2.  Надходження іноземних інвестицій зіграло важливу роль у розвитку ринкових відносин у Латинській Америці, будівництві залізниць, розвитку сільського господарства, гірничодобувної промисловості, торгівлі:

у 1914 р. іноземні капітали в Латинській Америці становили 9 млрд дол., з них 5 млрд становили британські інвестиції, 60% яких припадало на Аргентину і Бразилію;

у 1914 р. капіталовкладення США в країни Латинської Америки становили 1,2 млрд дол., 85% припадало на Мексику й Центральну Америку.

У Південній Америці вплив США на цей час був незначним.

У 1929 р. інвестиції США зросли в 4,5 рази і становили 5,5 млрд дол.;

• великі капіталовкладення в Латинській Америці мали
Франція і Німеччина.

Латифундії (від лат. — великий маєток) — великі приватні земельні володіння.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ У РЕГІОНІ

  1.  Незалежні латиноамериканські держави утворилися на континенті ще на початку XIX ст.
  2.  США використовували збройну інтервенцію для встановлення свого впливу:

1915 р. — збройна інтервенція в Гаїті, де був встановлений окупаційний режим;

1915 р. — в Домініканській Республіці;

1916-1917 рр. — в Мексиці;

•   1917р. — на Кубі, де американські війська залишились до 1922 р.

  1.  У 20-х рр. в одних країнах Латинської Америки (Аргентина, Уругвай, Перу) продовжували діяти буржуазно-реформістські уряди, в інших їх змінили революційні диктаторські режими (Куба, Чилі), в третіх — владу утримували консервативні сили, які виражали, інтереси поміщицько-буржуазної олігархії (Бразилія, Колумбія), в четвертих — діяли диктатури (Венесуела). ■ Особливою залишалася ситуація в Мексиці, де існував режим "революційного каудильйо" (вождя).
  2.  В країнах Латинської Америки часто відбувалися військові перевороти й громадянські війни.
  3.  Партії не відігравали значної ролі в політичному житті країни.
  4.  Великим був вплив католицької церкви.
  5.  Основна маса населення не брала участі в політичному житті.
  6.  У багатьох країнах переважали авторитарні методи керівництва, влада належала різноманітним кланам латифундистів, які спиралися на армію. Військова верхівка часто здійснювала військові перевороти і ставила при владі того чи іншого каудильйо (вождя).
  7.  У 30-х рр. активізувалась економічна роль держави в Латинській Америці, що було пов'язано із зростанням впливу місцевої буржуазії та буржуазно-націоналістичних тенденцій.

  1.  Намагаючись зміцнити позиції США в Латинській Америці в ситуації загострення міжімперіалістичних протиріч і поширення антиамериканських настроїв у регіоні, Ф. Рузвельт у 1933 р. заявив про відмову США від інтервенції та інших форм прямого втручання у справи латиноамериканських держав і про перехід до політики "доброго сусіда".
  2.  У 30-х рр. у багатьох країнах Латинської Америки розширилися функції державного апарату, репресивних служб, посилювався вплив чиновницької бюрократії, зростала роль армії.
  3.  

  1.  

230

 231


ПРОТИБОРСТВО ДЕМОКРАТИЧНИХ СИЛ І ДИКТАТОРСЬКИХ РЕЖИМІВ

У багатьох країнах Латинської Америки були встановлені диктаторські режими.

Причини появи диктаторських режимів:

  1.  Криза реформістських форм правління, що вела до прагнень встановити сильну владу.
  2.  Невирішеність соціальних проблем і використання незадоволення населення.
  3.  Великий вплив військових, створення різних офіцерських угруповань, які здійснювали військові перевороти.
  4.  Вплив консервативних сил і католицьких угруповань.
  5.  Традиції підтримки особистої влади вождя (каудильйо).
  6.  Прагнення використати ідею незалежності країн в особистих цілях.
  7.  Намагання згуртувати національні сили окремих країн за допомогою сильної особистої влади.

На рубежі 30-х рр. у країнах Латинської Америки відбулися бурхливі соціально-політичні події.

Роки

Країна

Події

Наслідки

1930 р.

Бразилія

Збройна боротьба

Повалено консервативний

на чолі з Ж. Варга-

режим, хоч і в конститу-

сом.

ційних формах, усунуто "кавову олігархію". До влади прийшов блок ліберальної буржуазії і дрібнобуржуазних демократів. Військово-диктаторська форма правління дала змогу новому режимові укріпитися при владі.

1935 р.

Боротьба за Народ-

Національно-визвольний

ний фронт набула

альянс вів боротьбу проти

форми Національ-

реакційних сил, за пова-

но-визвольного аль-

лення диктаторського ре-

янсу, який виник

жиму і встановлення на-

в умовах режиму Ж. Варгаса.

родної влади.

Липень

Уряд Варгаса забо-

1935 р.

ронив діяльність альянсу, який був змушений перейти на нелегальне становище.

 Продовження таблиці

Роки

Країна

Події

Наслідки

1935 р.

Альянс розпочав збройну боротьбу, яку було придушено.

1930 р.

Лютий 1932 р.

1936 р.

Аргентина

Революційний військовий переворот під командуванням генерала Хосе Урібуру.

Президентом став кандидат національно-демократичної партії Августин Хусто, який об'єднав консервативні сили країни.

Активізувався демократичний рух, який одержав перемогу на виборах.

Внаслідок тиску широких демократичних сил було повалено ліберальний буржуазно-реформістський уряд. Урібуру оголосив себе тимчасовим президентом, мав диктаторські повноваження.

Хоча формально конституційний режим було відновлено, новий уряд, виражаючи інтереси агроім-портної олігархії, провадив політику обмеження демократичних свобод і репресій.

Було створено єдиний парламентський блок — Народний фронт (із радикалів, соціалістів і комуністів). Цей блок згодом розпався, але уряд був змушений піти на деякі поступки.

1930 р.

1 липня 1934 р.-1940 р.

Мексика

Криза уряду "революційного каудильйо".

На президентських виборах перемогу здобув видатний діяч Національно-революційної партії генерал Л. Карденас.

Посилились позиції демократичних сил.

Прихід до влади уряду Карденаса знаменував початок прогресивних перетворень у Мексиці, утвердження і розширення демократичних свобод. В країні почали здійснюватися реформи.

1924 р.

1931-1932 рр.

Чилі

Військовий переворот.

Піднесення народного руху.

Влада зосередилася в руках Ібаньєса дель Кампо, який у 1927 р. став президентом.

Повалено диктаторський режим.

232

 233


Продовження таблищ

Роки

Країна

Події

Наслідки

1936 р.

Було створено Народний фронт (ввійшли соціалісти, радикали, комуністи, демократи).

На президентських виборах 1938 р. Народний фронт одержав перемогу. Був сформований уряд На-родного фронту, який був при владі у 1938-1941 рр. В країні почалися демократичні перетворення. Уряд сприяв розвитку національної промисловості та провадив соціальну політику в інтересах трудящих.

1932 р.

Сальвадор

Народне повстання проти олігархічного режиму.

1927-1933 рр.

Нікарагуа

Боротьба нікарагу-анських патріотів на чолі з Сандіно проти американських інтервентів.

США були змушені вивести свої війська з Нікарагуа і відмовитися від прямої збройної інтервенції. Владу захопив генерал Сомоса, який встановив свою диктатуру.

1925 р.

1933 р.

1933-1935 рр.

14 січня

1934 р.

Куба

Президентом обрано X. Моралеса, який встановив диктаторський режим і здійснював репресії проти демократичного руху.

Піднесення народного руху.

Революційні події, в ході яких сформувався революційно-демократичний рух на чолі з Гітерасом.

Генерал Батіста здійснив контрреволюційний переворот.

Утвердилася буржуазно-націоналістична диктатура.

Було повалено диктаторський режим, відновлено демократичні свободи, почали здійснюватися реформи.

Був встановлений диктаторський режим.

 Висновки:

  1.  Деякі уряди країн Латинської Америки вдавалися до силових методів вирішення внутрішніх і зовнішніх проблем своїх держав, часто використовуючи армії, здійснюючи військові перевороти.
  2.  У 30-х рр. у багатьох країнах активізували свою діяльність фашистські організації, які мали певні особливості:

в латиноамериканських країнах не було фашизму європейського зразка, існували різноманітні профашистські течії;

загроза фашизму в деяких державах (Аргентина, Бразилія, Чилі) виникла ззовні — через проникнення в ці країни фашистських держав. Це проявилося:

в економічній і торговій експансії,

в активній діяльності дипломатів,

у військових зв'язках,

в активізації діяльності нацистської агентури.

Діяльність профашистських сил спільно з місцевими реакційними силами була великою загрозою для багатьох країн регіону.

  1.  У 30-х рр. у багатьох країнах Латинської Америки поширився рух за створення Народних фронтів для боротьби проти реакційних режимів і загрози фашизму (Аргентина, Бразилія, Чилі).
  2.  Чимало країн формували фронт демократичних сил на підтримку прогресивних ліберальних урядів і їхніх реформ (Колумбія та ін.).
  3.  

  1.  

234

 235


Тема 7.  РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ ОСВІТА. НАУКА. ТЕХНІКА

ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ

  1.  Бурхливий розвиток промисловості сприяв поступовому розвитку освіти.
  2.  У XX ст. проведено чітку диференціацію та спеціалізацію освіти, навчальних закладів, запроваджено міжнародні дипломи:

було створено привілейовані навчальні заклади;

відкрито державні школи;

засновано школи, що діяли під егідою церкви;

розвивалася система професійного навчання;

було відкрито багато технічних коледжів та інститутів;

працювала низка університетів (Кембриджський, Оксфордський, Сарбонський, Лондонський та ін.), які стали центрами науки.

3. У ряді країн були прийняті закони про обов'язкове по
чаткове навчання для дітей шкільного віку:

в Англії — у 1918 р. (до 14 років);

уСША —у 1918 р.;

у Франції — в 30-х рр. (до 14 років).

4. У державних школах деяких країн запроваджувалося
безкоштовне навчання:

у Франції — в 30-х рр.;

у США — у 20-х рр.

5. Почався процес диференціації навчання.

У 20-х рр. в американських школах всіх учнів було подшено на "академічно здібних" і "практично мислячих".

  1.  Шкільні програми були орієнтовані на практичні потреби людини.
  2.  В країнах Азії, Африки та Латинської Америки переважна більшість населення залишалася неписьменною.

 Найважливіші досягнення науки

Наука

Ім'я вченого

Відкриття

Значення

Біологія

М. Вавілов

Основопо-

1. Організовував ботаніко-

(1Ш-1943),

ложник вчен-

агрономічш експедиції

російський

ня про біоло-

в країни Середземно-

вчений, брат

гічні основи

мор'я, Північної

С. Вавілова.

селекції

і Південної Америки, Північної Африки. 2. Зібрав велику колекцію насіння культурних рослин.

Т. X. Морган

Один із

Експериментально

(1866-1945),

засновників

обгрунтував хромосомну

американський біолог. У 1933 р. одержав Нобелівську премію.

генетики

теорію спадковості.

Медицина

Зігмунд

1.Засновник

1. Дослідження 3. Фрейда

Фрейд

психо-

мали велике значення

(1856-1939),

аналізу.

для становлення

австрійський

2. Розвинув

психології як науки.

лікар-психо-

теорію

2. Його вчення — це ве-

терапевт,

психо-

ликий успіх у розвитку

психолог.

сексуаль-

психіатри, соціальної

ного

психологи.

розвитку

3. Його дослідження мали

індивіда.

вагоме значення для

3. Основні

створення психотера-

праці: "Тлу-

певтичних методів

мачення

лікування неврозів,

снів"

відновлення душевної

(1900 р.), "Я і Воно" (1923 р.).

рівноваги хворих.

К. Ланд-

1. Один із

1. З'явилася можливість

штаинер

засновників

здолати багато раніше

(1868-1943),

імунологи.

невиліковних хвороб.

австрійський

2. Відкрив

2. Були відкриті нові

вчений.

групи кро-

напрямки досліджень

3 1922 р.

ві людини.

у бактеріології,

проживав

3. Довів

імунологи.

у США.

інфекційну

3. Досягнуто успіхів

У 1930 р.

природу

у практичній медицині.

одержав

Нобелівську

премію.

поліомієліту.

236

 237


Наука

Ім'я вченого

Відкриття

Значення

Фізика

Макс Планк

1. Основопо-

1. Квантова теорія

(1858-1947),

ложник

М. Планка — це

німецький

квантової

справжній переворот

фізик.

теорії.

у фізиці.

У 1918р.

2. Відкрив

2. Вагоме місце в науці

одержав

закон     ,    .

посідають його праці

Нобелівську

випроміню-

з термодинаміки, теорії

премію.

вання, що

відносності.

Був членом

був назва-

багатьох

ний його

іноземних

Академій наук.

ім'ям.

Нільс Бор

1. Розробив

1. Один із творців

(1885-1962),

теорії ме-

сучасної фізики.

датський

талів і

2. У 1920 р. заснував

фізик.

атомного

Інститут теоретичної

У 1922 р.

ядра.

фізики в Копенгагені.   !

одержав

2. Створив

3. Розвинув нову

Нобелівську

квантово-

галузь — квантову

премію.

планетарну модель атома.

механіку.

Петер Дебай

1. Написав

Значно розширив знання

(1884-1966).

фундамен-

про зв'язки між атомами   |

Народився

тальні

й молекулами.

в Нідерлан-

пращ з

дах, учився

квантової

і працював у

теорії.

Німеччині,

2. Розробив

з 1940 р. жив

рентгенів-

у США.

ський метод

У 1936 р.

дослідження

одержав

дрібнокри-

Нобелівську

сталічних

премію.

матеріалів.

Жоліо-Кюрі

1. Відкрили

1. їхні відкриття мали

(подружжя —

штучну

велике практичне

Фредерік та

радіоактив-

значення для створення

Ірен).

ність

нових лікарських

Французькі

(1934 р.).

препаратів.

фізики та гро-

2. Розробили

2. Учені поклали початок

мадські діячі.

штучне пе-

використання радіоак-,1

У 1935 р.

ретворення

тивних ізотопів

одержали

одних

не тільки у фізиці,

Нобелівську

елементів

а й у біології, медицині, 1

премію.

на інші.

техніці.

Продовження таолиці

Наука

Ім'я вченого

Відкриття

Значення

1  Створив

1. Його теорія відносно-

Ейнштейн

теорію

сті повністю змінила

(1879-1955),

відносності.

уявлення про простір

німецький

2. Один із

і час.

вчений,

засновників

2. Теорія дає більш точне,

працював

квантової

ніж класична механіка,

у США.

теорії та

відображення об'єк-

У 1938 р.

статистич-

тивних процесів

одержав

Нобелівську

премію.

ної фізики.

реальної дійсності. 3. Відкрив закони фотоефекту.

У. Ленгмюр

1. Створив пра-

1. Спростив твердження

(1881-1957),

ці про елек-

про залежність

американ-

тричні розря-

світіння ламп лише

ський фізик і

ди і гази.

від вакууму.

фізико-хімік.

2. Розробив

2. Його праці мали

У 1932 р.

вакуумну

великий вплив

одержав

техніку, на-

на розвиток хімії,

Нобелівську премію.

3. Винайшов
насос, у 100
разів потужні
ший від тих,
що викори
стовувалися
раніше.

4. Винайшов
спосіб напов
нення лампи
азотом, що
приводило
до кращого
горіння і пот
ребувало
значно менше
енергії.

біології, фізики.

Енріко

1. Довів існу-

1. Заснував першу в Італії

Фермі

вання нових

школу сучасної фізики.

(1901-1954),

радіоактивних

2. Новий хімічний елемент

італійський

елементів.

у таблиці Менделєєва

фізик.

Працював у

США.

2. Відкрив

названо на честь вченого

ядерні реакції.

фермієм.

3. Вперше здій-

3. Зробив вагомий внесок

У 1938 р.

одержав

Нобелівську

снив ядерну

у розвиток сучасної

ланцюгову

теоретичної та експери-

реакцію у

ментальної фізики.

збудованому

4. Заклав основи

премію.

ним ядерному реакторі.

нейронної фізики.

238

 239


Висновки:

  1.  Період між двома світовими війнами ознаменувався новими відкриттями в галузі фізики, створенням основ генетики, становленням психології.
  2.  Розвивалася тенденція перетворення науки на безпосередню продуктивну силу.
  3.  Досягнення ядерної фізики мали вплив на інші науки: поняття і методи, вироблені під час вивчення мікросвіту, засвоювалися і використовувалися в астрономії, біології, хімії, медицині.
  4.  У кінці 30-х рр. атомна фізика стояла на порозі практичного одержання енергії поділом ядер урану.
  5.  Інтенсивні науково-технічні дослідження були складовими індустріального суспільства.
  6.  Значне місце посіли дослідження в галузі математики, зокрема розроблення математичної логіки, яка стала однією з провідних математичних наук.
  7.  З'явилися нові напрямки в дослідженні природи: хімічна фізика, біофізика, біохімія, геофізика, геохімія та ін.
  8.  Значні зрушення відбулися в економічній науці.

ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС

  1.  На початку XX ст. відбувався процес удосконалення техніки і технології, модернізації виробництва, зростало велике фабричне виробництво.
  2.  Стандартизація, .спеціалізація і раціональна організація праці відкривали можливості широкого поширення конвеєра і масового виробництва.
  3.  Розвивалася тенденція перетворення науки на безпосередню продуктивну силу.
  4.  Багато відкриттів кінця XIX ст. — початку XX ст. одержали широке практичне застосування у міжвоєнний період: телеграф, телефон, радіо, кінематограф тощо.
  5.  Швидко зростало виробництво електроенергії, будували нові теплові електростанції, які становили 4/5 всього електроенергетичного виробництва, здійснювали широкомасштабні гідроенергетичні проекти (наприклад, у 1936 р. відкрито велику гідроелектростанцію Боулдер на р. Колорадо в США з висотою греблі 222 м).
  6.  Широко почали використовувати електроенергію, на її основі розробляли різні системи механізації й автоматиза-

ції виробництва, а також застосовували механізовані й автоматизовані системи управління.

  1.  Вдосконалено двигун внутрішнього згоряння, розробляли проекти газових турбін і реактивних двигунів.
  2.  Удосконалювався транспорт. На залізницях і морських транспортних шляхах тепловози і теплоходи почали конкурувати з паровозами і пароплавами.

Почалася електрифікація залізничних магістралей.

До 1938 р. було електрифіковано 20% залізничних магістралей Швеції, майже 30%- Італії, 3/4 залізниць Швейцарії.

10. Розвивався автомобільний транспорт.

У 1938 р. в США, Канаді, Франції, Англії і Німеччині було зареєстровано 6 млн вантажних і понад 30 млн легкових автомобілів.

У 30-х рр. були побудовані перші швидкісні дороги — автостради.

  1.  Все більшу роль у пасажирських перевезеннях почала відігравати транспортна авіація, яка в 30-х рр. перетворилася на самостійну галузь і обслуговувала внутрішні й міжнародні лінії сполучення значної частини районів земної кулі.
  2.  Потреби розвитку авіаційної промисловості сприяли швидкому зростанню виробництва алюмінію. Його виробництво зросло більш ніж у 10 разів — з 66,5 тис. тонн у 1913 р. до 695 тис. тонн у 1939 р.
  3.  У повоєнний час було розроблено й створено штучні матеріали, які знайшли широке застосування.
  4.  Змінилися місце і роль технічних засобів у повсякденному житті людей.
  5.  У 30-х роках широко поширилося електричне освітлення, з'явилися електропраска, тостер, трамвай, автомобіль, мотоцикли нових марок, ліфт, а також винаходи для домашнього вжитку: пилосмок, холодильник, пральна машина-, засоби звукозапису.
  6.  Особливою галуззю промисловості стало виробництво кінофільмів.

У 30-х рр. розвивалося звукове кіно, а пізніше й виробництво кольорових фільмів. З'явилися перші телевізійні системи.

17. На початку 20-х рр. виникло радіомовлення.
Запроваджувалися радіомовні передачі:

у США —у 1919-1920 рр., в Англії і Франції — у 1922 р., в Україні (Харкові) — у 1924 р.

18. Значно збільшилися тиражі газет і журналів.

240

 241


ЛІТЕРАТУРА

ОСНОВНІ НАПРЯМИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XX ст.

На початку XX ст. посилюється вплив модернізму й авангардизму.

Авангардизм — загальна назва різних напрямів у мистецтві XX ст., представники яких заперечували існуючі норми, критикували традиційні форми і стилі. Авангардизм тісно пов'язаний з модернізмом.

Модернізм (від фр. — новітній, сучасний) — один із напрямів у мистецтві й літературі початку XX ст.

Найвпливовішими представниками авангардизму в літературі були:

Джеймс Джойс (1882-1941) — англійський письменник. У романі "Портрет юного художника" (1816 р.) реалістично показав світ обивателів. Роман "Улісс" (1922 р.) — хроніка одного дня з життя двох героїв;

Марсель Пруст (1871-1922) — французький письменник. Автор циклу романів "У пошуках втраченого часу". Суб'єктивно відображав дійсність у сприйнятті героя. Внутрішнє життя людини описував як "потік свідомості";

Франц Кафка (1883-1924) — австрійський письменник. У романах "Америка" (1914 р.), "Процес" (1915 р.), "Замок" (1922 р.) та низці оповідань показав трагічне безсилля людини перед абсурдністю суспільства. Досягнув особливої виразності в описах фантастичних перетворень ("Перетворення", 1916 р.). Майстерно описав ситуації страху, відчаю. Близький до експресіоністів. Експресіонізм (від лат. — вираження) — напрям у літературі початку XX ст., який проголосив єдиною реальністю духовний світ людини. Твори експресіоністів відірвані від реальної дійсності.

Інтерес до модернізму виявили й ті письменники і поети, які пізніше стали видатними майстрами реалізму: Йоганес Бехер (1891-1958) — німецький письменник. Автор антивоєнного роману "Люізіт" (1926 р.). Вів антифашистську  боротьбу.   Великою  популярністю  користувалася його поетична збірка "Шукач щастя і сім тягот" (1938 р.);

242

 Пабло Неруда (1904-1973) — чилійський поет, громадський діяч. Автор ліричної книги "Двадцять віршів про кохання і одна пісня відчаю" (1924 р.). Змалював антифашистську війну в Іспанії у книзі "Іспанія в серці" (1937 р.);

Луї Арагон (1897-1972)— французький письменник і громадський діяч. Починав свою творчість як сюрреаліст. Автор циклу романів "Реальний світ" (1934-1954 рр.).

Сюрреалізм (від фр. — надреальне, надприродне) — модерністський напрям у мистецтві й літературі початку XX ст., який проголосив джерелом літератури і мистецтва сферу підсвідомого, інтуїтивного, а методом — розрив логічних зв'язків, заміну їх суб'єктивними асоціаціями.

До жанру антиутопії зверталися такі письменники: Євген Замятін (1884-1937) — російський письменник. Сатирично змалював провінційне міщанство в повісті "Остро-вітяни" (1918 р.). Автор антисоціалістичного роману "Ми", який був опублікований англійською мовою за кордоном у 1924 р. У 1932 р. емігрував з СРСР; Андрій Платонов (1899-1951) — російський письменник. Автор лірико-епічних, сатиричних творів, низки оповідань і повістей. Найвідоміші його твори: "Епіфанські шлюзи" (1927 р.), "Походження майстра" (1929 р.), "Річка Погу-дань" (1937 р.); Джордж Оруелл (1903-1950) — англійський письменник і публіцист. Стояв на позиціях реформізму. Автор сатиричних творів, романів. Змалював майбутній суспільний лад, який приходить на зміну буржуазному суспільству як тоталітарний, який знищує свободу і гідність особистості.

Письменники "втраченого покоління" "Втрачене покоління" (вперше вжила цей термін американська письменниця Г. Стайн) — напрям у літературі, що відображає протест проти воєн, настрої песимізму й зневіри в існуючій дійсності. Еріх Ремарк (1898-1970) — німецький письменник. Стояв на абстрактно-гуманістичних позиціях, змалював прагнення "втраченого покоління", яке намагалося знайти опору в житті — у любові, дружбі. Автор романів "На Західному фронті без змін" (1929 р.), "Три товариші" (1938 р.).

243


Річард Олдінгтон (1892-1962) — англійський письменник. Долям "втраченого покоління" присвятив роман "Смерть героя" (1929 р.), що має антивоєнний пафос. Автор біографічних романів про О. Бальзака, низки оповідань.

Ернест Хемінгуей (1899-1961) — американський письменник. У романі "Прощай, зброє" (1929 р.) висловив настрої "втраченого покоління". У романі "За ким подзвін" (1940 р.) змалював громадянську війну в Іспанії у 1936-1939 рр. Його прозі характерна зовнішня простота, сувора об'єктивність, ліризм, філософська глибина, реалістичність, художня майстерність, що тісно пов'язані з пафосом антифашистської боротьби.

Реалістична література першої половини XX ст.

У своїй творчості письменники віддзеркалювали проблеми суспільства і сприяли його прогресивному розвитку, відображаючи правду життя.

Джон Голсуорсі (1867-1933) — англійський письменник. В трилогії "Сага про Форсайтів" (1906-1921 рр.), "Сучасна комедія" (1924-1928 рр.) і "Кінець глави" змалював картину буржуазної моралі Англії кінця XIX — початку XX ст. В публіцистиці відстоював принципи реалізму. У 1932 р. одержав Нобелівську премію. Рабіндранат Тагор (1851-1941) — індійський письменник-гу-маніст і громадський діяч. Автор ліричних віршів, романсів, повістей, оповідань, п'єс, книг з філософії, літератури, релігії. Його публіцистика спрямована проти феодальних і релігійних пережитків, безправ'я жінок, дискримінації і кастової системи. Твори Тагора проникнуті ідеями патріотизму і національно-визвольної боротьби. Пісня "Душа народу" стала національним гімном Республіки Індії, а "Моя золота Бенгалія" — гімном Республіки Бангладеш. У 1913 р. йому було присуджено Нобелівську премію. Бериард Шоу (1856-1950) — англійський письменник. Автор критичних статей про музику і театр. У своїй творчості відображав соціально-етичні проблеми ("Візок із яблуками", 1929 р.), виступав проти догматизму ("Свята Іоан-на", 1923 р.). Іван Бунін (1870-1953) — російський письменник. У своїх оповіданнях і повістях показав занепад дворянських господарств, важке життя села. У 1920 р. емігрував за кордон. У 1933 р. одержав Нобелівську премію.

 Теодор Драйзер (1971-1945) — американський письменник. Реалістично змалював американську трагедію "процвітання", де головним мірилом щастя й успіху є гроші ("Американська трагедія", 1925 р.). Майстерно показав моральну загибель молодого хлопця, який будь-якою ціною прагнув соціального успіху. У своїй творчості поєднував реалізм з натуралістичними тенденціями.

Письменники, які вели боротьбу проти фашизму:

Ромен Роллан (1866-1944) — французький письменник, музикознавець, громадський діяч. Автор роману-епопеї "Зачарована душа" (1929-1933 рр.), художніх біографій великих людей (Бетховена, Мікеланджело, Л. Толстого). У 30-х роках вів антифашистську боротьбу;

Анна Зегерс (нар. 1900) — німецька письменниця, яка у 1933-1947 рр. перебувала в антифашистській еміграції. У романі "Великий хрест" (1942 р.) утверджує моральну перемогу борців-антифашистів, віру в майбутнє німецького народу;

Томас Мани (1875-1955) — німецький письменник, який з 1933 р. перебував в антифашистській еміграції. В кращих традиціях критичного реалізму 20-х рр. показав інтелектуальні й моральні пошуки ліберальної інтелігенції. Автор філософського роману про німецьке суспільство наприкінці Першої світової війни "Чарівна гора" (1924 р.). Т. Манн протиставив фашизму гуманістичне осмислення німецької і світової культурної спадщини (статті про Гете, Ф. Міллера, Л. Толстого)- В антифашистському філософському романі "Йосиф і його брати" показав війну в її нелюдському вигляді;

Генріх Мани (1871—1950) — брат Т. Манна, письменник і громадський діяч. Теж перебував в антифашистській еміграції. У романі "Юність і зрілість короля Генріха IV" (1935-1958 рр.) стверджував, що носієм історичного прогресу є "гуманіст із мечем у руках";

Клаус Манн (1906-1949) — син Т. Манна, письменник і журналіст. У романі "Мефістофель" (1936 р.) сатирично трактує тему "випадкових людей", які не протистояли фашизму в самій Німеччині;

УльріхБехер — німецький письменник. У 1933-1945 рр. перебував в антифашистській еміграції. У своїх творах протиставив людяність фашизму. Писав філософські поеми;

Віллі Бредель (1901-1964) — німецький письменник, який у 1933-1934 рр. перебував у концтаборі, а в 1934-1945 рр. — в антифашистській еміграції. Його роман "Випробування" (1935 р.), трилогія "Рідні і знайомі"(почав писати у 1941 р.) мали антифашистське спрямування.

244

 245


МИСТЕЦТВО

ОСНОВНІ ІДЕЇ ТА НАПРЯМИ МИСТЕЦТВА

В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XX ст. Поширилися авангардистські течи модернізму: Футуризм (від лат. — майбутнє) — напрям у літературі і мистецтві на початку XX ст., який намагався створит* мистецтво майбутнього, новий стиль, заперечуючи реа> лізм і традиційну культуру минулого. Супрематизм (від лат. — найвищий) — течія в мистецтві початку XX ст., для якої характерне абстрактне комбінування геометричних фігур та об'ємних форм. Сюрреалізм (від фр. — надреальне, надприродне) — модерністський напрям у мистецтві 20-х рр. XX ст., представники якого намагалися поєднати не поєднуване, зображували абсурдне реальним. У картинах сюрреалістів показано страх, безсилля розуму перед безумством. Вони вважали джерелом мистецтва сферу підсвідомості (інстинкти, сни, галюцинації), а методом — розрив логічних зв'язків, заміну їх суб'єктивними асоціаціями. Кубізм (від фр. — куб) — модерністський напрям у мистецтві (переважно образотворчому) початку XX ст., представники якого зображували предмети реального світу у вигляді геометричних фігур (куба, конуса тощо). На перший план висувалося конструювання об'ємних форм на площині, деформуючи образи реального світу. Розвинувся у Франції. Експресіонізм (від лат. — вираження) — напрям у мистецтві та літературі початку XX ст., який проголосив єдиною реальністю духовний світ людини, а його вираження — основною метою мистецтва. Його представники створювали абстрактні твори, відірвані від реальної дійсності. А бстракціонізм (від лат. — відсторонення)—напрям у мистецтві початку XX ст., представники якого' відмовлялися від зображень реальних предметів і явищ, намагалися виразити стихійність творчості в динаміці плям або об'ємів. Примітивізм — напрям в образотворчому мистецтві початку XX ст., що використовує прийоми первісної, народної та дитячої творчості. Для нього характерне наслідування мистецтва "примітивів" (первіснообщинних, культурно відсталих народів), поширення культу наївної, "не зіпсованої" творчості, відмова від традиційних норм художньої культури.  _.

 Фовізм (від фр. — дикий) — напрям у французькому живописі початку XX ст., для якого характерне прагнення до емоційної сили художнього вираження, інтенсивності кольору, узагальнення об'ємів, простору, рисунку.

Неокласицизм — загальна назва художніх течій початку XX ст., які базувалися на класичних традиціях мистецтва античності, епохи Відродження і класицизму. В музиці неокласицизм був реакцією на ускладнення мови і форми.

Раціоналізм (від лат. — розум) — напрям у мистецтві й архітектурі 20-х рр. XX ст., що протиставляє містиці, ірраціоналізму переконання у здатності людського розуму пізнати закони розвитку природи і суспільства. Митці намагалися створити нові методи, які б відповідали тогочасному суспільному розвитку, суспільним і естетичним потребам та рівню будівельної техніки в архітектурі.

Неореалізм — напрям у літературі та мистецтві 40-х рр. XX ст., визначальними рисами якого були демократизм, гуманізм і прагнення показати життя без прикрас. Його представники відстоювали ідеї соціальної справедливості, зображували просту людину в буржуазному суспільстві.

ЖИВОПИС

Пабло Шкассо (1881-1973) — французький живописець, іспанець за походженням. Засновник кубізму. У 20-х рр. створив низку картин у дусі неокласицизму. У деяких полотнах близький до сюрреалізму. Його твори глибоко суб'єктивні. "Герніка"( 1937 р.) — знаменита картина про громадянську війну в Іспанії. Багато працював як графік, скульптор, кераміст.

Василь Кандинський (1866-1944) — російський живописець і графік. Один із засновників абстрактного мистецтва. Із 1921 р. жив за кордоном.

Казимир Малевич (1878-1935) — російський художник, засновник однієї з течій абстрактного мистецтва — супрематизму. У картині "Чорний квадрат на білому тлі" (1915 р.) поєднав різнокольорові геометричні фігури (квадрат, коло, трикутник) з накладеними на площину об'ємними фігурами.

Сальвадор Далі (1904-)— іспанський живописець, представник сюрреалізму. Картина "Палаюча жирафа" (1935 р.) сповнена фантастичних видінь, надприродних, химерних зображень.

246

 247


Пат Мондріан (1872-1944) — нідерландський живописець, представник авангардизму. Засновник неокласицизму. Створював абстрактні композиції з різноколірних прямокутників.

Еміль Нольде (1867-1956) — німецький живописець і графік, представник експресіонізму. Його картини побудовані на різних деформаціях, контрастах кольорів. Творчість Нольде містично-драматична.

Анрі Матісс (1869-1954) — французький живописець і графік, майстер декоративного мистецтва, один із лідерів фові-зму. У своїх картинах у яскравих барвах змальовував красу світу.

Франс Мазерель (1889-1972) — бельгійський графік і живописець. Представник реалізму. Для його картин характерні контраст чорного і білого, динамізм композиції. Розкрив трагічну долю людини в капіталістичному світі ("Хресний шлях людини", 1918 р.). Малював портрети, антивоєнні картини, пейзажі, жанрові композиції.

Висновки:

  1.  Творчість художників першої половини XX ст. характеризується пошуками нових шляхів і тенденцій в образотворчому мистецтві.
  2.  Представники модернізму зробили вагомий внесок у розвиток виразних прийомів і форм у мистецтві.
  3.  До традицій реалізму зверталися художники, вносячи щось нове, розвиваючи і збагачуючи реалістичне мистецтво.
  4.  В атмосфері 30-х рр. реалістичне мистецтво слугувало боротьбі проти наступу реакції і війни.

МУЗИКА Музична культура першої половини XX ст. збагатилася новими течіями.

1. Експресіонізм, представниками якого були:

Альбан Берг (1885-1935) — австрійський композитор, один із

представників нової віденської школи. Створив опери,

концерти для скрипки з оркестром; Арнольд Шенберг (1874-1951) — австрійський композитор,

теоретик і педагог. У 1933 р. емігрував до СІЛА. Протест

 проти війни і нацизму відобразив у вокально-симфонічній опері "Мойсей і Арон" (1932 р.). Автор вокальних та інструментальних творів, праць з теорії музики.

2. Конструктивізм, представниками якого були:

Пауль Хіндеміт (1895-1963) — німецький композитор, диригент, теоретик музики. Один із представників неокласицизму та конструктивізму. Написав опери "Кардельяк" (поставлена у 1926 р.), "Художник Матіс" (поставлена у 1938 р.), балети, камерні твори, ораторії;

Ерік Саті (1866-1925) — французький композитор. У 20-х рр. навколо Е. Саті згуртувалися молоді французькі музиканти. Автор знаменитої драми зі співом "Сократ", балету "Парад" (1916 р.), збірників фортепіанних п'єс.

Конструктивізм — напрям у мистецтві 20-х рр. XX ст., який заперечував ідейний зміст мистецтва й підмінював художній образ абстракцією. У музичному мистецтві було висунуто завдання конструювання музики, створення простих, логічних музичних творів.

  1.  Імпресіонізм, одним із представників якого був: Отторіно Респігі (1879-1936) — італійський композитор, майстер оркестрової музики, професор Національної академії в Римі. Автор симфонічної поеми "Фонтани Риму", опер, балетів тощо.
  2.  Неокласицизм, один із представників якого був: Альфредо Казелла (1883-1947) — італійський композитор.

Автор камерної опери "Сказання про Орфея" (1932 р.), сюїт для фортепіанних і струнних оркестрів.

5. Національні музичні школи, представниками яких були:
Едуард Мак-Доуелл (1861-1908)— американський компози
тор, піаніст, один із засновників американської компози
торської школи. Автор симфонічних творів ("Індійська
сюїта"), ліричних фортепіанних п'єс тощо. Професор і
керівник першої музикальної кафедри в Колумбійському
університеті;

Джордж Гершвін (1898-1937) — американський композитор. Він уперше використав у симфонічних творах музичний фольклор. Автор опери "Рапсодія в стилі блюз", низки пісень;

Сергій Рахмапінов (1879-1943) — російський композитор, диригент, піаніст. У 1904-1906 рр. —диригент Великого театру в Москві. З 1917 р. жив за кордоном (із 1918 р. — у США). У його музиці романтичний пафос поєднується з лірично-споглядальними настроями, методичність, широ-

248

 249


та і свобода дихання — з ритмічною енергією. Написав чотири концерти "Рапсодія на тему Паганіні для фортепіано", три симфонії та ін.

Відомими оперними співаками були:

Енріко Карузо (1873-1921) — італійський співак, який виступав у багатьох країнах світу. Його артистичний темперамент приваблював глядачів. Блискуче виконував драматичні партії, неаполітанські пісні;

Беньяміно Джильї (1890-1957) — італійський співак. Виконував партії ліричного і драматичного тенору, неаполітанські пісні. Знімався у фільмах.

Висновки:

  1.  Після Першої світової війни у творчості багатьох композиторів з'явилися нотки песимізму. Великий вплив у 20-х рр. мала книга німецького філософа Освальда Шпенглера "Занепад Європи", в якій змальовано песимістичну картину зміни замкнутих, незалежних одна від одної культур.
  2.  Зміцнилися позиції демократичної культури.
  3.  Світову славу здобули Бостонський, Філадельфійський, Лейпцигський симфонічні оркестри, Берлінський філармонічний оркестр.
  4.  Великої популярності набула індустрія музично-розважального відпочинку: зросло число глядачів різних мюзик-холів з їх джазовою музикою, яка швидко входила в моду, шанувальників кантрі-мюзик, блюзу (США).

ТЕАТР На початку XX ст. відбувався процес відходу від старих театральних традицій і появи нових напрямів. 1. Видатними драматургами цього періоду були: Бернольд Брехт (1898-1956) — німецький письменник, драматург, режисер. Його п'єси "Тригрошова опера" (1928 р.), "Матінка Кураж та її діти" (1938 р.), "Життя Галілея" (1938-1939 рр.), "Добра людина із Сезуана" (1938-1940 рр.) мали новаторське звучання. Розробив теорію "епічного театру", якому властива розповідь, і є його творцем. Зазначав, що театр цього жанру повинен бути велич-но-спокійним, безпристрасним;

 Лу'цгжі Піранделло (1867-1938) - - італійський драматург. Його драми "Шість персонажів у пошуках автора" (1921 р.), "Сьогодні ми імпровізуємо" (1930 р.) — про "маленьких людей" в буржуазному суспільстві. У 1934 р. одержав Нобелівську премію;

Ж. Жиронду — французький письменник і драматург. У п'єсі "Троянської війни не буде" змалював відчуття воєнної небезпеки і наступу реакції;

Едуардо де Філіппов (1900-1975) — італійський драматург, режисер, актор. Його творчість пов'язана з неореалізмом. У п'єсах "Філумена Мартурано", "Субота, неділя, понеділок" майстерно показав глибину людських характерів. У 1931-1973 рр. був керівником власної трупи.

2. Видатними акторами цього періоду були:

Макс Рейнгардт (1873-1943) — німецький режисер і актор. У 1905-1933 рр. очолював німецький театр, ставив німецьку античну класику. У створених ним театрах і студіях (Берлін, Відень) експериментував у царині театральних форм, нових виразних засобів. У1933 р. емігрував з Німеччини, помер у США;

Іван Москвін (1874-1946)—російський актор. Із 1898 р. працював у Московському художньому театрі. Зіграв такі ролі: Федора ("Цар Федір Іоаннович" О. Толстого), Протасова ("Живий труп" Л. Толстого), Луки ("На дні" М. Горько-го) та ін. З найбільшою повнотою намагався пов'язати творчу школу МХАТу з традиціями російського сценічного реалізму;

Василь Качалов (1875-1948) — російський актор. Із 1900 р. — на сцені МХАТу. Актор високої інтелектуальної культури. Він був одним із перших виконавців ролей у п'єсах А. Чехова. Створив прекрасні образи Гамлета ("Гамлет" В. Шекспіра), Чацького ("Горе від розуму" Грибоєдова, образи із творів Ф. Достоєвського, Л. Толстого та ін.;

Марія Єрмолова (1853-1928) — російська актриса. Із 1871 р. працювала у Малому театрі Москви. В її героїчному і романтичному репертуарі поєднувалися сміливість ідейного замислу і глибина психологічного розкриття образу з досконалою художньою формою. Прославилася в ролях: Лоуренсії (за п'єсою Лопе де Вега "Овече джерело"), Жан-ни д'Арк (за п'єсою В. Шекспіра "Орлеанська діва"), в драмах О. Островського та ін.

250

 251


КІНО

1. Міжвоєнний період — це період бурхливого розвитку кіно.
Кіномистецтво поєднувало естетичні властивості літера
турного театру, образотворчого мистецтва і музики на ос
нові тільки йому характерних виразних засобів.

2. Кіно стало найпопулярнішим видом масового мистецтва і
масової культури, що зароджувалася у 20-30-х рр.
XX ст.

Масова культура — загальна назва типу культури, яку перетворено на індустріально-комерційну форму виробництва з метою поширення стандартних духовних благ, для яких характерні сентиментальність, веселість, натуралізм, культ успіху і насолоди, щоб підкорити свідомість широких мас і пропагувати певні цінності та певний спосіб життя. Масова культура пов'язана з існуванням масової людини — усередненої особистості зі стандартним мисленням, яка знаходить задоволення в тому, щоб діяти "як усі", не вміє критично мислити, якій характерний колективізм, підпорядкований "загальному інтересу" масового суспільства.

Масове суспільство — це суспільство структурно недиферен-ційоване, в якому існує поділ на "верхи" і "низи", вождів і маси та формується мовчазна більшість, яка характеризується  відчуженістю людини,  неможливістю  реально впливати на політичні рішення.

  1.  Виникає центр американського кінобізнесу — Голівуд (у. штаті Каліфорнія, передмістя Лос-Анджелеса).
  2.  Вдосконалювалася кінотехніка, здійснювалися дослідження і розробки технології кінематографії, почався випуск багатошарової кольорової кіноплівки; будувалася велика кількість кінотеатрів. ,
  3.  Кіновиробництво стає частиною економіки США та її експорту.
  4.  У 30-х рр. зародилося звукове кіно; у фільмах почала широко використовуватися музика.
  5.  У 30-х рр. в Англії зародилося художньо-документальне кіно.
  6.  Почала поширюватися кінокомедія, у якій характери, конфлікти і ситуації викликали сміх глядачів.

Видатними кінорежисерами цього періоду були:

Девід Уерк Гріффін (1875-1948) — американський кінорежисер. Зняв фільми "Нетерпимість" (1916), "Зламані паростки" (1919 р.) та ін. Збагатив художню виразність кіно (використовував крупний план, паралельний монтаж тощо). Заклав основи кіно як самостійного мистецтва.

252

 Уолт Дісней (1901-1966) — американський кінорежи-сер-мультиплікатор. Зняв короткометражні серії фільмів ("Каченя Дональд", "Мишеня Мілкі" та ін.), а також повнометражні фільми ("Білосніжка і семеро гномів", 1938 р.). Розробив основи мультиплікаційного фільму.

10. Великим артистом кіно був:

Чарлі Чаплін (1889-1977) — американський актор, кінорежисер, сценарист. Створив трагікомічний образ "маленької людини". Світове визнання одержав за фільми: "Золота лихоманка" (1925 р.), "Вогні великого міста" (1931 р.), "Нові часи" (1935 р.), "Великий диктатор" (1941 р.).

ОЛІМПІЙСЬКИЙ РУХ

Статут Олімпійських ігор був розроблений П'єром де Ку-бертеном і затверджений Міжнародним спортивним конгресом у 1894 р. в Парижі.

У 1913 р. де Кубертен запропонував олімпійську емблему у вигляді п'яти переплетених різноколірних кілець — символу п'яти континентів, об'єднаних в Олімпійський рух.

Олімпійські ігри почали проводитися з 1896 р.:

I Олімпіада — 1896 р. — в Афінах,

II — 1900 р. — в Парижі,

  1.  — 1904 р. — Сент-Луїсі (США),
  2.  — 1908 р. — Лондоні,

V — 1912 р. — Стокгольмі,
VI—1916 р.— Берліні,

VII — 1920 р. — Антверпені,

VIII —1924 р. — Парижі (із 1924 р. почали проводитися пер-

ші зимові Олімпійські ігри, були проведені в Шамоні),

IX — 1928 р. — Амстердамі (другі зимові Олімпійські ігри

були проведені в Сан-Марино — Нідерланди),

X — 1932 р. — Лос-Анджелесі (США) (треті зимові Олім-

пійські-ігри були проведені в Лейк-Плесіді),

XI — 1936 р. — Берліні (четверті зимові Олімпійські ігри

були проведені в Гармаші Паркенкірхені).

Із 1920 р. олімпійський девіз "Швидше, вище, сильніше" входить до олімпійської емблеми.

253


Із 1936 р. традиційним атрибутом Олімпійських ігор стає олімпійський вогонь, запалений від сонячних променів в Олімпі (Греція), який передається естафетою на урочисте відкриття ігор і горить до їх закриття.

Олімпійські ігри 1936 р. в Німеччині фашистський режим А. Гітлера намагався використати для пропаганди нацизму. У міжвоєнний період СРСР не брав участі в Олімпійських іграх.

ВІДМІННОСТІ В РОЗВИТКУ

КУЛЬТУРИ ДЕМОКРАТИЧНИХ

І ТОТАЛІТАРНИХ ДЕРЖАВ

  1.  В тоталітарних державах (Німеччина, Італія, СРСР) культура почала обслуговувати тоталітарні режими.
  2.  Саме життя змушувало митців робити вибір: підтримка режиму, його вихваляння або захист загальнолюдських цінностей, гуманізму, справедливості, миру.
  3.  Діячі культури повинні були виконувати соціальне замовлення, діяти в дусі офіційної ідеології, звеличувати національний дух, владу "вождів" і бути співцями тоталітарних режимів.
  4.  Здійснювався жорсткий контроль над духовним життям країни, переслідувалася творчість митців, які не підкорилися владі (вони замовчувалися або фізично знищувалися).
  5.  У тоталітарних державах появився своєрідний тип офіцій-ної-державної культури. Вона стала пануючою, охопивши мораль, науку, мистецтво, літературу, повністю підкоривши собі культуру мас.
  6.  Поширення фашизму та виникнення тоталітарних режимів трагічно позначилося на долі й творчості митців, які повинні були морально готувати суспільство до втілення тих ідей, які проповідувалися в країні (комунізм, зверхність арійської раси тощо).
  7.  Після встановлення фашистської диктатури в Німеччині представники прогресивної інтелігенції були змушені емігрувати, а їхні книги на батьківщині були заборонені та знищені.
  8.  Переслідування, репресії, концтабори, фізичне знищення — така доля багатьох талановитих митців СРСР.

9. Велику роль в антифашистському русі Опору відіграли твори видатних митців фашистських держав, які емігрували за кордон.

10. Тоталітаризм намагався використовувати культуру для
пропаганди своїх ідей. В Італії і Німеччині відроджувало
ся міщанське та реакційне мистецтво минулого:

помпезний стиль пізньої Римської імперії в Італії, зображення величних портретів вождів, їх велетенські скульптурні постаті, грандіозні громадські будівлі;

в Німеччині розвивалися шовіністичні традиції німецького реакційного романтизму, символізму, проповідувалась ідея грубої сили, жорстокості.

  1.  В СРСР насаджувався ідеологічний монополізм, найвищою цінністю проголошувалося служіння ідеї побудови комуністичного суспільства; переслідувалися ті митці, чиї погляди або творчість не відповідали сталінізму.
  2.  Тоталітарні режими намагалися прищеплювати масам ідеї непорушності та вічності їхньої влади.
  3.  

  1.  

254

 255


Тема 8. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ПРІОРИТЕТИ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ

НАПРЯМКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ США

  1.  У 30-х рр. метою зовнішньої політики США було зміцнення міжнародних позицій, що похитнулися під час економічної кризи.
  2.  Ф. Рузвельт відмовився від політики невизнання СРСР, яку правлячі кола США провадили протягом 16 років. 17 листопада 1933 р. між Радянським Союзом і Сполученими Штатами Америки були встановлені дипломатичні відносини.
  3.  Ще з середини XIX ст. США провадили політику ізоляціонізму, що базувалася на ідеї невтручання США у європейські збройні конфлікти, які не стосувалися американського континенту. Формально проголошувався принцип неучасті у європейських справах, а фактично це була політика збереження "свободи рук" у міжнародних справах. У 30-х рр. політика ізоляціонізму не сприяла організації колективної відсічі фашистських держав, створенню гарантії миру у світі.
  4.  Фактично США провадили політику потурання агресії, що сприяло розв'язанню Другої світової війни.

У 1935-1937 рр. конгрес США прийняв низку актів про нейтралітет США:

було заборонено експорт зброї, боєприпасів і військових матеріалів державам, які воювали;

США не дозволялося брати участь у воєнних конфліктах;

не дозволялося надавати країнам, що воюють, позики і кредити;

американцям заборонялося плавати на суднах країн, що воювали.

На основі цих актів США відмовили у допомозі:

Ефіопії під час агресії Італії;

уряду Народного фронту в Іспанії під час громадянської війни 1936-1939 рр.

5. На Далекому Сході США продовжували політику "від
чинених дверей" і "рівних можливостей" щодо Китаю.
Японія стала першою країною, що здійснила насильни-.'
цький перегляд Версальсько-Вашиштонської системи і ]

 розпочала боротьбу за переділ свігу.- Агресія Японії в Китаї (1931-1932 рр.), її вихід з Ліги Нашій у 1933 р. та початок війни в Китаї у 1937 р. були зіг#>озою американській військовій монополії в Тихому ОїеаШІ, хоч американські стратеги вважали, що Японія, загрузнувши в Китаї, не зазіхатиме на тихоокеанські володіння США. Проте в 30-х рр. суперечності між Японією т'з. США на Далекому Сході і в басейні Тихого океану загснстрювалися. 6. В Латинській Америці США провади-Ли політику "доброго сусіда", що супроводжувалося проникненням американського капіталу в країни Латинсько*! Америки, витісненням Великої Британії й Німеччини з гДього регіону та посиленням своїх позицій. Уряд США висРУнув на перший план не воєнну інтервенцію, а методи фін;ансово-економічного натиску і торгівлі. США посилили боротьбу за сфери економічного впливу. Тільки протягомі 1936 р. між США і країнами Латинської Америки було' підписано 11 торгових договорів.

ЗАГОСТРЕННЯ АНГЛО-НІМЕЦЬКИХ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ

1. У 30-х рр. Велика Британія, побоюю»чись зміцнення позицій Франції в Європі, розглядала Німеччину як противагу Франції на європейському контщевіті. Уряд Англії очолював прихильник політики "вмиротгворення" Невіл Чем-берлен (прем'єр-міністр Великої Бриттанії у 1937-1940 рр.), за згоди якого робилися поступки Гі-тлеру за рахунок третіх країн. Політика Великої Британії' стосовно Німеччини була непослідовною:

великі монополії країни продовжували вкладати капітали в німецьку військову промисловість і після приходу А. Гітлера до влади;

у червні 1935 р. була укладена аінгло-німецька угода, яка фактично легалізувала морськ;і озброєння Німеччини. Згідно з цією угодою Німеччина одержала право на будівництво флоту, що становитиме 35% тоннажного військового флоту Великої Бриіакиї, включаючи право будувати підводний флот, що стш<овитиме 45% британського, а в особливих випадках щсодо підводних човнів навіть допускався паритет;

правлячі кола Великої Британії надали Німеччині свободу дій у Центральній і Східній Сиропі. Британський

256

 257


• уряд робив значні кроки по збільшенню чисельності
військ, їх оснащенню (постанова 1937 р. про збільшення
й переустаткування королівських військово-морських
сил), бо бачив зростання військової могутності Німеч
чини.

  1.  Велика Британія почала шукати противагу Німеччині на Сході, а тому було укладено союзи з Францією, Польщею, Румунією, Грецією, Туреччиною.
  2.  У березні 1938 р. СРСР виступив з ініціативою проведення міжнародної конференції з метою виробити практичні заходи проти агресора. Лондон відмовився брати участь у ній, мотивуючи тим, що це призведе до утворення в Європі блоків і підірве перспективу встановлення миру. Велика Британія не звертала увагу на те, що блок у Європі вже створено (Німеччина, Італія, Японія, 1936-1937 рр.)
  3.  Змагання у військовій сфері, прагнення Німеччини повернути втрачені колонії, активне її проникнення на Близький Схід спричинили загострення англо-німецьких відносин.

5. Одночасно зовнішня політика Великої Британії була полі-
•   тикою заохочення агресора:

"і окупація Чехо-Словаччини Німеччиною здійснювалася за згодою Великої Британії і Франції, які підписали Мюнхенську угоду;

коли Німеччина й Італія втрутилися в громадянську війну в Іспанії (1936-1937 рр.), організувавши пряму інтервенцію, Велика Британія і Франція провадили політику "невтручання";

у квітні 1939 р. почалися англо-франко-радянські переговори про взаємодію проти агресора, які тривали до серпня, всі сторони вели переговори формально. СРСР висловив готовність виставити проти агресора 136 дивізій, а Велика Британія пообіцяла дві, а згодом ще дві. І Велика Британія, і СРСР в цей час налагоджували контакти з Німеччиною;

Велика Британія вичікувала в Європі й тоді, коли на континенті вже гриміли гармати.

Висновок: у 30-х рр. Велика Британія належним чином не оцінила небезпеку, яку ніс Європі фашизм.

 ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ФРАНЦІЇ

1. Занепокоєна мілітаризацією Німеччини після приходу
А. Гітлера до влади, Франція провадить активну
зовнішню політику:

у 1934 р. міністр закордонних справ Луї Барт\ висунув ідею про укладення багатостороннього пакту про взаємний ненапад з країнами Східної Європи, включаючи СРСР і Німеччину (Східний пакт), але виникли труднощі у втіленні її в життя;

тоді Франція висунула ідею підписання окремих договорів про ненапад:

2 травня 1935 р. в Парижі був підписаний франко-ра-дянський договір про взаємодопомогу в разі будь-якої агресії. Але не було підписано окремої воєнної конвенції, що було дуже важливо;

6 грудня 1938 р. був підписаний франко-німеиький договір, що свідчив про наміри кожної держави самостійно шукати домовленості з агресором.

  1.  У 30-х рр. Франція збільшила воєнні асигнування, створила нове Міністерство оборони й націоналізувала концерн "Шнейдер-Крезо", який випускав військову продукцію.
  2.  Франція провадила двояку політику: з однієї сторони — йшла на поступки Німеччині та зближення з нею, з другої — на консолідацію антифашистських сил.

Вона йшла на поступки А. Гітлеру:

не звертала уваги на переозброєння німецької армії;

на "аншлюс" Австрії;

на захоплення Судетської області, а згодом всієї Чехо-Словаччини.

4. У 1939 р. відбулися англо-франко-радянські переговори.

Велика Британія і Франція намагалися не допустити зближення СРСР і Німеччини, а тому затягували переговори. СРСР використовував переговори для тиску на Німеччину під час укладання політичного й економічного договору. Висновок: політика Франції була недалекоглядною. Вона намагалася відвернути загрозу світової війни територіальними поступками Німеччині.

258

 259


НЕДОТРИМАННЯ НІМЕЧЧИНОЮ СТАТЕЙ ВЕРСАЛЬСЬКОГО ДОГОВОРУ

  1.  Після приходу до влади у 1933 р. нацистський режим почав переглядати умови Версальського договору, за яким Німеччина позбавлялася своїх колоній і повинна була виплачувати величезні суми репарацій.
  2.  Жовтень 1933 р. На конференції з питань роззброєння Німеччина в ультимативній формі вимагала скасувати військові статті Версальського договору і надати їй "рівні права" на озброєння. Після відмови німецька делегація залишила конференцію.
  3.  Жовтень 1933 р. Через декілька днів Німеччина вийшла з Ліги Націй, розв'язавши цим самим руки для озброєнь і агресії.
  4.  Січень 1935 р. Проведено референдум у Саарській області, яка протягом 15 років перебувала під управлінням Ліги Націй, про возз'єднання з Німеччиною.
  5.  1 березня 1935 р. Саарська область відійшла до Німеччини (за це висловилося 90% населення), яка виплатила Франції компенсацію за вугільні шахти. Промислова база Німеччини значно зміцніла.
  6.  Лютий 1935 р. А. Гітлер оголосив про створення в Німеччині військової авіації, що суперечило рішенням Версальського договору.
  7.  Березень 1935 р. Однобічно порушивши статті Версальського договору, А. Гітлер запровадив загальну військову повинність. Почалися інтенсивні військові навчання. Було відновлено німецький Генеральний штаб і створено 500-тисячну армію, що була у 5 разів більшою, ніж передбачалося мирним договором.
  8.  В країні провадилася мілітаризація економіки, тобто переведення господарства на однобічний воєнний розвиток, розширення виробництва воєнної продукції. Велася гонка озброєнь, нарощування озброєнь, розширення воєнної промисловості та скорочення цивільного виробництва.
  9.  Англо-німецька морська угода 1935 р. відкрила німцям шлях до збільшення тоннажу військово-морського флоту і будівництва підводних човнів, що фактично означало двостороннє порушення Версальських угод.

10. Щоб скасувати всі військові обмеження Версальського договору, Німеччина провадила велику пропагандистську кампанію про "несправедливість" і необхідність "рівності" як у самій країні, так і за кордоном.

 Висновки:

  1.  До 1936 р. Німеччина в односторонньому порядку переглянула низку статей Версальського договору.
  2.  Крок за кроком Німеччина провадила ліквідацію Вер-сальської системи, створюючи в Європі нове вогнище війни.
  3.  Версальська система мирних договорів фактично зазнала краху.
  4.  Односторонній розрив Німеччиною Версальського договору не зустрів належного опору правлячих кіл Великої Британії, Франції, США.

"... коли почалося озброєння Німеччини, інші країни не вжили ніяких заходів. Порушення Версальського договору Німеччиною було сприйнято зовсім спокійно " (з виступу колишнього гітлерівського міністра економіки Я. Шахта на Нюрнберзькому процесі).

  1.  Західні країни були пасивними. Вони намагалися відвернути загрозу від своїх держав і спрямувати її проти СРСР.
  2.  Щоб мати світове панування, гітлерівці посилено насаджували свою агентуру в країнах Близького і Середнього Сходу, в Латинській Америці, йшли на зближення з японськими мілітаристами.

ЕКСПАНСІОНІСТСЬКІ ПРЕТЕНЗІЇ ІТАЛІЇ

  1.  Переділ світу почався з "малих воєн". Італія взяла курс на відтворення "величі нації" та створення великої колоніальної імперії в Африці й Середземномор'ї.
  2.  В Італії здійснювалося ідеологічне та військове навчання молоді, яка виховувалася в дусі обожнювання дуче та боротьби за "велику Італію"; поширення ідеї перетворити Середземне море на "внутрішнє озеро" Італії.
  3.  Жовтень 1931 р. Була підписана німецько-італійська угода про спільні дії з основних питань міжнародної політики і про розмежування сфер впливу в Центральній і Півден-но-Східній Європі.
  4.  У 1934 р. було прийнято закон про воєнізацію нації. Почали чисельно зростати збройні сили країни.
  5.  Особливу активність Італія проявила на Балканах і в басейні Дунаю. Вона хотіла підкорити собі країни Балкансь-кого півострова і Близького Сходу, частину Східної і Північної Африки.
  6.  

  1.  

260

 261


  1.  Жовтень 1936 р. Була підписана німецько-італійська угода про спільні дії з основних питань міжнародної політики і про розподіл сфер впливу в Центральній і Південно-Схід-ній Європі.
  2.  1937 р. До Антикомінтернівського пакту, підписаного 1936 р. Німеччиною і Японією, приєдналася Італія. Держави цього блоку зобов'язувалися інформувати одна одну про важливі міжнародні події, спільно боротися проти "міжнародного комунізму" та проводити спільні заходи проти СРСР.

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА СРСР

1. Зовнішній політиці СРСР у передвоєнні роки завдали ве
ликої шкоди ті негативні явища у радянському суспільст
ві, які склалися внаслідок сталінських репресій і які при
звели до послаблення:

економіки,

збройних сил,

радянської дипломатії. Багатьох спеціалістів народного господарства, офіцерів збройних сил, радянських дипломатів було репресовано.

  1.  В цей період на міжнародній арені СРСР самоізолювався, звузилися його міжнародні зв'язки, була підірвана довіра міжнародної громадськості до позицій і пропозицій СРСР.
  2.  Радянський Союз провадив двоїсту зовнішню політику,' про яку свідчать радянсько-німецькі відносини у 20-х рр. XX ст. Між СРСР і Німеччиною було декілька таємних домовленостей у військовій сфері, які суперечили статтям Версальського договору. Наприклад, німецькі збройні сили створили на території СРСР низку шкіл:

танкову — в Казані,

військово-повітряну — в Липецьку,

військово-хімічну — в Саратові. У свою чергу, радянські військові навчалися в німецьких навчальних військових закладах. Успішно розвивалося й економічне співробітництво:

у 1931-1932 рр. СРСР займав перше місце з імпорту машин із Німеччини;

у 1932 р. до СРСР надійшло 43% німецького експорту.

4. Прихід А. Гітлерадовладиу 1933 р. призвів до погіршення
радянсько-німецьких відносин.

 

5. Грудень 1933 р. Були визначені основні принципи радян
ської зовнішньої політики:

дотримання нейтралітету;

невтручання у будь-які воєнні конфлікти;

політика "вмиротворення" стосовно Німеччини та Японії;

• конкретні заходи у створенні системи колективної без
пеки в Європі під егідою Ліги Націй.

6. Така зовнішня політика змінила становище СРСР на між
народній арені. Радянський Союз поступово почав брати
більш активну участь у міжнародному співробітництві:

у листопаді 1933 р. СРСР був визнаний США;

1934 р. СРСР було прийнято до Ліги Націй;

2 травня 1935 р. в Парижі був підписаний франко-ра-дянський договір про взаємодопомогу на випадок війни. Ефективність договору була обмеженою, оскільки не було підписано окремої військової конвенції;

1935 р. СРСР підписав договір про взаємодопомогу з
Чехо-Словаччиною. Проте в окремій статті зазначало
ся, що допомога СРСР Чехо-Словаччині могла надава
тися одночасно з наданням допомоги Францією.

7. Однак у 30-х рр. радянська зовнішня політика була
двоякою:

• у квітні 1939 р. одночасно з пропозиціями Великої Бри
танії і Франції розпочати тристоронні переговори з пи
тання колективної безпеки та забезпечення гарантій
безпеки для європейських країн СРСР запропонував
Німеччині встановити тісні відносини;

• в кінці липня 1939 р. СРСР відновив з Німеччиною пере
говори, щоб підписати економічний договір і вирішити
територіальні питання;

23 серпня 1939 р. у Москві було підписано пакт про не
напад між СРСР і Німеччиною строком на 10 років. У
секретній частині договору йшлося про розподіл сфер
впливу між СРСР і Німеччиною. Внаслідок підписан
ня договору Радянський Союз отримав значні терито
рії, а Німеччина забезпечила собі підтримку з боку
СРСР у війні з Польщею, а згодом і у війні проти За
хідної Європи, бо на Сході вона мала надійний тил з
боку СРСР.

262

 263


Висновки:

  1.  Двояка зовнішня політика СРСР викликала побоювання в країнах західної демократії через її ненадійність, непослідовність, непередбачуваність.
  2.  Велика Британія й Франція вважали СРСР ненадійним військовим і дипломатичним партнером, тому недовірливо ставилися до всіх пропозицій СРСР.
  3.  Однією з причин Другої світової війни є недалекоглядна політика урядів Великої Британії, Франції та СРСР, які відмовилися від створення системи колективної безпеки та від колективних заходів, щоб стримати агресора, що фактично підштовхувало Німеччину до застосування військової сили і розв'язання війни.

НАРОСТАННЯ ЗАГРОЗИ ВІЙНИ

 

  1.  Уряди США, Великої Британії не вжили рішучих заходів, щоб зупинити цю агресію. Президент США Г. Гувер в жовтні 1931 р. визнав за Японією право "відновити порядок у Китаї". Подібну позицію зайняв уряд Великої Британії.
  2.  Рада Ліги Націй, яка розглядала скаргу уряду Китаю на агресію Японії, обмежилася висловлюванням надії, що обидві сторони нормалізують свої відносини.
  3.  Коли в лютому 1933 р. в Лізі Націй були відновлено обговорення питання про агресію Японії, вона оголосила про свій вихід з Ліги Націй.
  4.  31 травня 1933 р. в місті Тангу було підписано японсько-китайське перемир'я, яке підтверджувало відмову уряду Чан Кайші від Маньчжурії і тих областей на південь від неї, які були окуповані Японією.

Висновок: внаслідок японської агресії в Китаї на Далекому Сході утворилося небезпечне вогнище війни.

ЗАГОСТРЕННЯ АГРЕСИВНОСТІ ЯПОНІЇ, ЗАГАРБАННЯ НЕЮ ПІВНІЧНО-СХІДНОГО КИТАЮ

1. На початку 30-х рр. Японія посилила свій вплив у Китаї.
За розмірами прямих капіталовкладень у Китаї в цей час
Велика Британія займала перше місце, Японія — друге,
США — третє.

У зовнішньоторговельному обігу Китаю Японія займала перше місце, США — друге, Велика Британія — третє.

  1.  Щоб посилити вплив у Китаї, Японія почала використовувати боротьбу центрального уряду з місцевими правите-лями-генералами. Під час воєнного конфлікту Чан Кайші з групою північних генералів, японські війська під гаслом "захисту життя і майна іноземців" захопили економічно розвинену провінцію Шаньдун.
  2.  На початку 30-х рр. Японія підготувалася до захоплення Маньчжурії. Приводом для вторгнення став вибух на залізниці неподалік Мукдена (вересень 1931 р.). Японські війська, які були зосереджені вздовж Південно-Маньчжур-ської залізниці, вже через годину після вибуху почали наступ на китайські гарнізони в Мукдені та інших містах Північно-Східного Китаю.
  3.  Протягом трьох місяців Японія окупувала Маньчжурію і на захопленій китайській території навесні 1932 р. створила маріонеткову державу Маньчжоу-го на чолі з імператором Китаю Пу І, скинутим революцією 191 і р.

ПІДГОТОВКА НІМЕЧЧИНИ ДО ВІЙНИ

  1.  Після приходу А. Гітлера до влади Німеччина почала активно готуватися до війни за поділ сфер впливу.
  2.  Провадилася мілітаризація економіки. Широко розгорнулося виробництво зброї, що забезпечило військовим концернам значне зростання прибутків. Політику мілітаризації країни спрямовував гітлерівський "господарський диктатор" Я. Шахт під девізом: "Гармати замість масла".
  3.  Із 1933 по 1936 р. в Німеччині було збудовано майже 300 військових заводів.
  4.  У 1933-1939 рр. бюджетні видатки на потреби війни зросли в 10 разів. Якщо в 1932 р. Німеччина мала 10 дивізій, в 1935 р. — 31, то восени 1939 р. — 102.
  5.  У 1935 р. Німеччина оголосила про створення військової авіації. Через два роки вона вже мала 2650 бойових літаків, а на початок війни їх було 4 тисячі.
  6.  У 1935 р. була введена примусова трудова повинність для юнаків, а в 1938 р. її поширили на все населення.

7. Із квітня 1935 р. в німецьких штабах розробляли плани
можливої війни з сусідніми країнами.

264

 265


8. У 30-х рр. в Німеччині були створені могутні збройні сили
з найновішою на той час зброєю. На початку 1939 р. Ні
меччина сформувала армію чисельністю 2,8 млн чол. і
мала:

гармат— 10 тис, танків — 3,2 тис, літаків — 4 тис.

9. Велася ідеологічна підготовка до війни: пропагувався
культ грубої сили у відносинах між народами, прославля
лася війна як найвища форма вияву "арійського духу",
проводилися численні воєнні паради. Серед військових
частин поширювалися настанови А. Гітлера на випадок
війни: "Ніякого жалю", "Брутальне ставлення до неарій-
ських народів", "Право на боці сили", "Якнайбільша су
ворість".

10. З метою підготовки й розв'язання війни за поділ світу була створена коаліція фашистських держав:

22 травня 1939 р. між Німеччиною й Італією був укладений Стальний пакт — військовий союз, який передбачав підтримку країн "на суходолі, на морі та в повітрі" у разі військових ускладнень або нападу на одну з держав договору;

наприкінці вересня 1940 р. в Берліні було укладено Троїстий пакт (Німеччина, Італія, Японія). В листопаді 1940 р. до нього приєдналися Угорщина і Словаччина.

ДІЯЛЬНІСТЬ ЛІГИ НАЦІЙ В УМОВАХ НАРОСТАННЯ ВОЄННОЇ НЕБЕЗПЕКИ

1. Ліга Націй, яка була створена на Паризькій мирній конфе
ренції, у міжвоєнний період ставила такі завдання:

сприяти розвитку співробітництва між народами;

сприяти обмеженню озброєнь;

гарантувати мир і безпеку;

застосовувати санкції проти країн-агресорів.

2. У 30-х рр. Ліга Націй діяла неадекватно тим подіям, що
відбувалися у світі. Вона не перешкодила захопленню:

Японією Маньчжурії у 1931 р.;

Італією Ефіопії у 1935 р.;

 

Німеччиною Австрії у 1938 р.;

Німеччиною Чехо-Словаччини у 1939 р.;

нападу Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 р.

3. Держави-члени Ліги Націй фактично не виконували тих
зобов'язань, які взяли на себе:

Ліга Націй не засудила захоплення Маньчжурії Японією. Лише в лютому 1933 р. після тривалих зволікань Ліга Націй прийняла резолюцію, що засуджувала загарбання Маньчжурії і вимагала її повернення Китаю. Відповіддю на це став вихід Японії з Ліги Націй у березні 1933 р. і підготовка до нових загарбань;

Ліга Націй не застосувала рішучих заходів, щоб засудити агресію Італії щодо Ефіопії. Тільки під тиском міжнародної громадськості вона була змушена оголосити Італію агресором і запровадити деякі санкції в торгівлі з нею;

Ліга Націй ніяк не відреагувала на "аншлюс" Австрії, а західні країни зробили вигляд, що не помітили зникнення Австрії;

Ліга  Націй не перешкодила  претензіям  Німеччини

щодо Чехо-Словаччини, а Велика Британія і Франція посилили тиск на Чехо-Словаччину, вимагаючи від неї прийняти німецькі вимоги. Вони намагалися показати світові, що "рятували мир";

• Ліга Націй була бездіяльною навіть тоді, коли Німеччи
на напала на Польщу і фактично розв'язала Другу сві
тову війну.

4. Ліга Націй діяла принципово лише тоді, коли обговорюва
лося питання про початок радянсько-фінської війни
(30 листопада 1939 р.):

3 грудня 1939 р. представники Фінляндії у Лізі Націй проінформували генерального секретаря Ж. Авеноля про те, що СРСР раптово напав на Фінляндію;

14 грудня Рада Ліги Націй прийняла рішення про виключення СРСР з Ліги Націй і закликала членів організації надати допомогу Фінляндії.

266

 267


ЗГУРТУВАННЯ СИЛ АГРЕСОРІВ

НАПАД ІТАЛІЇ НА ЕФІОПІЮ

  1.  Італія взяла курс на створення великої колоніальної імперії в Африці та Середземномор'ї.
  2.  З жовтня 1935 р. 600-тисячна італійська армія вторглася в Ефіопію, яка мала великі сировинні ресурси та важливе стратегічне положення, почала бомбити міста.
  3.  Через два дні США й Велика Британія оголосили заборону на продаж зброї як Італії, так і Ефіопії. Таким чином агресор і його жертва були поставлені в однакові умови.
  4.  Під тиском світової громадськості Ліга Націй оголосила Італію агресором і зобов'язала всіх своїх членів застосувати проти Італії санкції відповідно до статті 16 Статуту цієї організації. Всі члени Ліги Націй повинні були розірвати з Італією торгові й фінансові відносини. Але економічні санкції використовувалися непослідовно. Так, необхідна для ведення війни нафта не була включена до списку матеріалів, заборонених для експорту до Італії. Англія відмовилася перекрити Суецький канал, який був найви-гіднішим шляхом до берегів Ефіопії і повністю використовувався Італією.
  5.  Західні країни потурали агресору.

9 грудня 1935 р. Велика Британія і Франція підписали секретні договори про англо-французьке посередництво у війні між Італією й Ефіопією, за якими Ефіопія повинна була передати Італії третину своєї території. Фактично Ефіопія стала колонією Італії (навесні 1936 р. її повністю захопила Італія).

6. Ефіопія не могла чинити належного опору, бо більшість її
солдатів була озброєна лише застарілими гвинтівками,
мисливськими рушницями та списами, тоді як італійські
війська мали на озброєнні сотні гармат, танків і літаків.

ВТОРГНЕННЯ ЯПОНІЇ ДО ЦЕНТРАЛЬНОГО КИТАЮ 1. У1936 р. керівництво Японії сформулювало програму подальшої експансії. В "Основних принципах національної політики" ставилося завдання "просування на південь". З цією метою пропонувалося посилити могутність морського флоту, щоб забезпечити пануюче становище в західній частині Тихого океану..к

 

  1.  Захопленню Китаю відводилося центральне місце, бо він мав бути для Японії плацдармом для нових загарбань, а також відкрити нові джерела сировини, ринки збуту, можливість використання дешевої робочої сили.
  2.  7 липня 1937 р. японські війська почали наступ на Китай. Вони захопили Пекін, Тяньцзінь, Шанхай та інші великі північні центри країни і рушили в центральні китайські провінції.
  3.  Хоча японські агресори намагалися витіснити американських і англійських конкурентів з китайського ринку, ефективних заходів проти Японії вони не застосовували. Більше того, продовжувався експорт воєнно-стратегічних матеріалів із США і англійських колоній. Англія й США дотримувалися в цьому регіоні політики "невтручання" і "вмиротворення" агресора. Вони сподівалися, що Японія почне агресію проти СРСР.
  4.  У серпні 1937 р. Японія захопила Шанхай і почала завоювання Центрального Китаю.
  5.  За 15 місяців війни Японія окупувала значні території Північного, Центрального і Південного Китаю, захопила майже всю залізничну сітку, блокувала морські береги.
  6.  21 серпня 1937 р. був підписаний радянсько-китайський договір про ненапад. СРСР почав надавати Китаю допомогу.
  7.  У вересні-жовтні 1937 р. Радянський Союз експортував до Китаю 282 бомбардувальники і винищувачі, у 1937-1940 рр, — 885 бойових літаків, десятки танків, сотні гармат, тисячі кулеметів, мільйони снарядів, сотні мільйонів патронів. У 1938 р. Китай отримав 100 млн дол. позики, а в 1939 р. — ще 150 млн дол.
  8.  Війна в Китаї затяглася майже на 10 років, оскільки японці зустріли опір гомінданівських військ, до яких приєдналися озброєні угруповання Комуністичної партії Китаю.

  1.  Влітку 1938 р. японці розпочали воєнну авантюру проти СРСР. Після жорстоких боїв у районі озера Хасан, в яких була використана й авіація, японські війська були відкинуті частинами Червоної армії.
  2.  На початку 1939 р. Японія захопила острови Спарті й Хайнань і одержала можливість створити свої військово-морські бази на підступах до Філіппін, Індокитаю, Індонезії.
  3.  Влітку 1939 р. японські війська почали агресивні дії проти Монгольської Народної Республіки, але були розгромлені на річці Халхін-Гол спільними діями Червоної армії і частин МНР.
  4.  

  1.  

268

 269


ВІСЬ БЕРЛІН — РИМ — ТОКІО

  1.  Ускладненню ситуації у світі сприяло утворення блоку агресивних держав.
  2.  У жовтні 1936 р. під час візиту міністра закордонних справ Італії до Берліна був підписаний італо-німецький протокол про співробітництво двох держав. Партнери домовилися про розмежування сфер економічної експансії на Балканах і в Дунайському басейні та узгодщш свої дії у війні проти Іспанської республіки. Німеччина офіційно визнала захоплення Італією Ефіопії.
  3.  25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали договір про боротьбу проти Комуністичного Інтернаціоналу. Обидві країни зобов'язувалися інформувати одна одну про діяльність Комінтерну і в тісному співробітництві вести проти нього боротьбу.
  4.  6 листопада 1937 р. До Антикомінтернівського блоку приєдналася Італія.
  5.  27 вересня 1940 р. Було підписано військову угоду між Німеччиною, Італією та Японією (Троїстий пакт).
  6.  20-24 листопада 1940 р. Угорщина, Румунія та Словаччина приєдналися до Троїстого пакту.

Висновки:

виникло об'єднання трьох агресивних держав, яке отримало назву "вісь Берлін — Рим — Токіо";

цей блок був небезпечним як для СРСР, так і для західних держав — США, Франції, Великої Британії;

політика "невтручання" і "вмиротворення" країн-агре-сорів призвела до зростання їх апетитів і наблизила європейську й світову війну.

ПОЛІТИКА "ВМИРОТВОРЕННЯ" АГРЕСОРІВ

  1.  Політика "вмиротворення" агресорів — це політика Великої Британії та^Франції, спрямована на те, щоб врегулювати відносини з Німеччиною, відкупитися від її вимог за чужий рахунок і направити її експансію виключно на Схід.
  2.  Головне в політиці "вмиротворення" — небажання створити єдиний фронт демократичних сил проти фашизму, здійснення поступок Німеччині за рахунок малих країн. Але чим більше було поступок, тим більше зростали її апетити.

 

  1.  Політика європейських держав була недалекоглядною, оскільки вони намагалися територіальними поступками відвернути загрозу світової війни. Як заявив міністр закордонних справ Франції Ж. Бонне: "Будь-який договір краще, ніж світова війна, у випадку якої загине вся Європа". Британський прем'єр-міністр Н. Чемберлен усвідомлював, що нова війна в Європі підірве економічне становище Великої Британії та її імперські позиції в заокеанських володіннях.
  2.  Політика постійних поступок домаганням нацистської Німеччини та її союзників унеможливила створення єдиного фронту демократичних держав, що й призвело до Другої світової війни.
  3.  Політика "вмиротворення" призвела до того, що А. Гітлер без перешкод "рвав на шматки" Версальський договір, без перешкод здійснив "аншлюс" Австрії, приєднання Че-хо-Словаччини і приготувався до війни.

ЗАГАРБАННЯ НІМЕЧЧИНОЮ АВСТРІЇ

  1.  А. Гітлер провадив дипломатичну підготовку до захоплення Австрії під лозунгом об'єднання всіх земель, заселених німцями.
  2.  Він створив свою агентуру в Австрії, яка почала активні дії приєднання до Німеччини. В липні 1934 р. нацистськими агентами був убитий канцлер Австрії Дольфус. У 1934 р. спроба австрійських гітлерівців захопити владу у Відні не вдалася. Одначе гітлерівці не відмовилися від своїх планів. Для підготовки "аншлюсу" Австрії до Відня прибув новий німецький посол фон Папен, який мав великий досвід політичної і воєнної розвідки та підривної роботи.
  3.  Вересень 1937 р. У Берліні А. Гітлер провів переговори з Б. Муссоліні і той дав згоду на "аншлюс" Австрії.
  4.  Країни західної демократії зайняли такі позиції:

• через два місяці відбулася зустріч британського міністра Галіфакса з А. Гітлером, який дав зрозуміти, що за певних умов британський уряд не перешкоджатиме захопленню Австрії, Чехо-Словаччини і "вільного міста" Данцига (Гданська). Британське керівництво намагалося будь-якою ціною вирішити англо-німецькі суперечності, домовитися про розподіл сировини, ринків збуту, врегулювати колоніальні претензії Німеччини;

270

 271


•  уряд США не висловив ніяких претензій проти здійснення плану німецької експансії в Центральній Європі.

  1.  11 лютого 1938 р. австрійського канцлера Шушніга викликали в резиденцію А. Гітлера. Від австрійського уряду вимагалося, щоб фашисти вільно діяли на території Австрії. Шушніг вирішив провести плебісцит з цього питання, але німецькі війська вторгайся до Австрії і окупували її. Новий канцлер оголосив про приєднання Австрії до Німеччини.
  2.  На початку квітня 1938 р. Велика Британія, Франція і США ліквідували свої дипломатичні місії у Відні й тим самим визнали "аншлюс" Австрії.

МЮНХЕНСЬКА УГОДА І РОЗЧЛЕНУВАННЯ ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНИ

  1.  Після "аншлюсу" Австрії гітлерівський уряд почав готувати захоплення Чехо-Словаччини. А. Гітлер висунув вимогу про передання Німеччині Судетської області, більшість населення якої становили німці. Агентура гітлерівців — так звана Судето-німецька партія (генлейнівці) — вимагала повної автономії Судетської області.
  2.  У травні 1938 р. німецьку армію було перекинуто до кордону Чехо-Словаччини. У відповідь 20 травня 1938 р. че-хо-словацький уряд оголосив часткову мобілізацію.
  3.  Правлячі кола Чехо-Словаччини під тиском Великої Британії, Франції і США вирішили капітулювати і виконати вимоги генлейнівців.
  4.  22 вересня 1938 р. британський прем'єр-міністр Н. Чембер-лен зустрівся з А. Гітлером (відбулося три таких зустрічі) і повідомив про згоду чехо-словацького уряду прийняти ультимативні вимоги Великої Британії і Франції. Однак А. Гітлер знову розширив свої територіальні претензії щодо Чехо-Словаччини.
  5.  Президент США Ф. Рузвельт звернувся до А. Гітлера із закликом до мирного врегулювання судетської проблеми. Але послання було складено у м'яких тонах, і це втручання США, на думку американського історика Ф. Санборна, "зіграло роль головного вмиротворювача".
  6.  29 вересня 1938 р. британський прем'єр-міністр Н. Чембер-лен, голова французького уряду Даладьє та італійський диктатор Муссоліні прибули до Мюнхена для переговорів з А. Гітлером. Тут була вирішена доля Чехо-Словаччини без самої Чехо-Словаччини, бо чехо-словацький уряд не допустили до переговорів.

7. Згідно з договором, який підписали чотири країни (Велика
Британія, Франція, Італія і Німеччина):

Чехо-Словаччина була зобов'язана протягом 10 днів (до 10 жовтня 1938 р.) передати Німеччині Судетську область;

втратила 1/3 своєї території й 1/4 населення;

німецький кордон повинен проходити за 40 км від Праги;

Чехо-Словаччина втратила половину своєї важкої промисловості, могутні воєнні споруди й укріплення.

  1.  Уряд Чехо-Словаччини прийняв умови Мюнхенської угоди, ставши таким чином на шлях національної зради. Чехо-словацький президент Бенеш не мав права підписувати документ про порушення цілісності своєї країни, але він обмежився лише особистим протестом.
  2.  Після укладення Мюнхенської угоди А. Гітлер підписав декларації з Великою Британією та Францією:

ЗО вересня 1938 р. А. Гітлер і Н. Чемберлен підписали англо-німецьку декларацію, яка передбачала взаємні консультації і зобов'язання вирішувати всі спірні питання шляхом переговорів;

6 грудня 1938 р. подібну декларацію підписали Німеччина і Франція, в якій були зафіксовані наміри кожної держави самостійно шукати домовленостей з агресором.

Висновки:

  1.  Мюнхенська угода започаткувала розчленування і ліквідацію Чехо-Словаччини, істотно змінила співвідношення сил у Європі на користь фашистських держав.
  2.  Ганебна Мюнхенська угода стала вирішальною подією на шляху розв'язання Другої світової війни.
  3.  Мюнхен став символом недалекоглядності й великого політичного прорахунку керівників західних демократій.
  4.  Три раунди переговорів Н. Чемберлена з А. Гітлером — це одна з нікчемних капітуляцій, що сталася під тиском безвиході та жорстокості в поєднанні з безпринципністю лідера Великої Британії, який не наполіг на непорушних гарантіях безпеки Чехо-Словаччини. Результат підсумував В. Чер-чилль у Палаті громад: "Ми зазнали поразки без війни".
  5.  Американський історик Ф. Шуман дав таку оцінку Мюнхенській угоді: "Увсій написаній історії... не знайдемо нічого, що можна порівняти з тим зразком дурості й віроломства, які продемонстрували представники демократичних народів напередодні Другої світової війни ".
  6.  

  1.  

272

 273


ПЕРЕДДЕНЬ ВІЙНИ

ЛІКВІДАЦІЯ ЧЕХОСЛОВАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  1.  15 березня 1939 р., порушивши Мюнхенську угоду, німецькі війська захопили Чехію і Моравію. Окуповані землі були перетворені на нацистський протекторат.
  2.  За три дні до цього гітлерівська агентура в Словаччині проголосила цю область незалежною державою.
  3.  Закарпатська Україна відходила до Угорщини.
  4.  Чехо-Словацька держава припинила своє існування.
  5.  Окупувавши Чехо-Словаччину, А. Гітлер остаточно підтвердив, що війна за поділ світу неминуча. Над Європою нависла загроза війни.
  6.  Уряди Великої Британії та Франції обмежилися формальними протестами проти порушення Мюнхенської угоди і ліквідації Чехо-Словацької держави.

НІМЕЦЬКІ ПРЕТЕНЗІЇ ДО ЛИТВИ І ПОЛЬЩІ

  1.  Розробляючи плани територіальної експансії в Європі, нацисти планували приєднати до Німеччини і райони Польщі, заселені німцями.
  2.  Нацистська пропаганда скористалася проблемою Данци-га (Гданська), вигадала про нестерпні утиски німецької меншини у Польщі.
  3.  Для того щоб ослабити своїх можливих противників, Німеччина намагалася ліквідувати систему союзів Франції з державами Східної Європи, а тому в січні 1934 р. уклала союз із Польщею "Про мирне вирішення спорів". Цей союз свідчив про відхід уряду Польщі від. союзу з Францією і про його зближення з Німеччиною.
  4.  У 1937 р. відбулася зустріч британського міністра Галі-факса з А- Гітлером, на якій було заявлено, що Велика; Британія не заперечуватиме щодо захоплення "вільного; міста" Данцига (Гданська). Фактично Британія не висувала ніяких претензій до здійснення планів німецької експан-^ сії в Центральній Європі.
  5.  Навесні 1939 р. А. Гітлер захопив литовське місто Клайпеду з областю, що прилягала до нього, польський Данцигі (Гданськ), розірвав польсько-німецький пакт 1934 р. про' ненапад й англо-німецьку морську угоду.

 

  1.  Велика Британія і Франція були поставлені перед фактом німецької експансії, але ніяких заходів не вжили, щоб перешкодити цьому, хоч стало зрозуміло, що Гітлер не є "господарем свого слова".
  2.  У квітні 1939 р. німецьке командування розробило план "Вайс" і визначило термін нападу на Польщу — 1 вересня 1939 р.
  3.  Радянсько-німецький договір, підписаний 23 серпня 1939 р., вирішив долю Польщі, яка була розділена між Німеччиною і СРСР.

Висновки:

  1.  Ліквідація Чехо-Словаччини і нові акти німецької агресії спричинили в Англії і Франції масове незадоволення. •Громадськість вимагала дати рішучу відсіч агресії в Європі.
  2.  Частина далекоглядних британських політиків (В. Чер-чилль та ін.) розуміли, що А. Гітлер може зрадити своїх партнерів за Мюнхенською угодою і спрямувати свої війська не на схід, а на захід, тому потрібно зміцнити позиції "західних демократій".
  3.  22 березня 1939 р. Велика Британія і Франція обмінялися нотами про взаємну допомогу у випадку нападу третьої держави на одну із них.
  4.  22 березня 1939 р. Франція і Британія запевнили Голландію, Швейцарію і Бельгію, що нададуть їм допомогу в разі нападу на них. Пізніше такі обіцянки були надані Польщі, Румунії, Греції і Туреччині.

АНГЛО-ФРАНКО-РАДЯНСЬКІ ПЕРЕГОВОРИ 1. У березні - червні 1939 р. велись англо-франко-радянські переговори про' укладення військово-політичного союзу проти агресора, які закінчилися безрезультатно. Радянський Союз пропонував:

укласти Троїстий пакт взаємодопомоги між СРСР, Великою Британією і Францією;

укласти військову конвенцію для підкріплення цього пакту;

надати гарантії незалежності всім прикордонним із СРСР державам від Балтійського моря до Чорного;

-     275


згідно з цим пактом, союзники мали б надавати військову допомогу всім східноєвропейським країнам, у тому числі Румунії і Польщі, у випадку німецької агресії в Європі;

кожна зі сторін діяла у власних інтересах, водночас таємно вела переговори з Гітлером;

не вирішувалося питання про окрему військову конвенцію, бо західні країни реально оцінювали стан радянської армії, значно ослабленої сталінськими репресіями, з недосконалою, відсталою військовою технікою.

  1.  12 серпня 1939 р. в Москві почалися англо-франко-радянські переговори військових делегацій. Але з'ясувалося, що британська делегація не мала повноважень для їх ведення і підписання договору. Глави британської і французької делегацій не належали до впливових військових діячів обох країн. Фактично радянські ініціативи щодо колективної безпеки були приречені на провал, бо не вирішувалося питання пропуску радянських військ через території Польщі та Румунії у випадку німецької агресії в Європі.
  2.  Кожна зі сторін мала свої цілі, а тому переговори затягувалися:

Британія і Франція намагалися не допустити зближення Німеччини і СРСР;

Радянський Союз використовував переговори для тиску на Німеччину при підготовці політичного й економічного договору;

СРСР насторожували договори Великої Британії (від ЗО вересня 1938 р.) і Франції (від 6 грудня 1938 р.) з Німеччиною.

4. 21 серпня 1939 р. радянська сторона запропонувала пере
нести переговори на пізніше, а сама вже вела переговори з
Німеччиною.

Висновки:

  1.  Відповідальність за зрив англо-франко-радянських переговорів 1939 р. несли всі сторони.
  2.  Ці тристоронні переговори дали можливість і велику перспективу Й. Сталіну почати переговори з Німеччиною.

РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКИЙ ПАКТ (від 23 серпня 1939 р.) І ТАЄМНИЙ ПРОТОКОЛ ДО НЬОГО

  1.  У червні 1939 р. почалися прямі контакти між СРСР і Німеччиною під прикриттям торговельних переговорів.
  2.  19 серпня 1939 р. Німеччина і Радянський Союз підписали торговельний договір, який передбачав надання кредиту СРСР і розширював його можливості в експорті продовольства і закупівлі нової техніки.
  3.  23 серпня 1939 р. др Москви прибув міністр закордонних справ Німеччини Й. Ріббентроп з узгодженим текстом договору про дружбу і ненапад між СРСР і Німеччиною строком на 10 років. Уночі він був підписаний, а наступного дня опублікований.
  4.  Договір увійшов в історію під назвою "пакт Молото-ва-Ріббентропа" і складався з 7 статей. Він передбачав такі зобов'язання обох сторін:

• утримуватися від агресивних дій одна проти одної;

.    •  а також від будь-якого нападу одна на одну як окремо, так і спільно з іншими державами.

  1.  Окремою частиною радянсько-німецького договору додавався таємний протокол, у якому йшлося про територіальний устрій майбутньої Європи. У СРСР протягом тривалого часу (піввіку) заперечувалося існування таємного протоколу.
  2.  Цей таємний протокол:

визначав зони впливу СРСР і Німеччини у Східній Європі;

передбачав поділ Польщі;

підтвердив згоду СРСР на просування німецьких військ до лінії Нарва-Вісла-Сан;

встановлював радянською зоною впливу Естонію, Латвію, Фінляндію, Бессарабію, Східну Польщу (Варшавське і Люблінське воєводства), західноукраїнські й за-хіднобілоруські землі;

визначав німецькою зоною впливу Литву.

7. Після нападу Німеччини на Польщу (1 вересня 1939 р.)
лінія розмежування німецьких і радянських військ пере
містилася до р. Буг, що порушувало домовленості, за
фіксовані у таємному протоколі. Тому А. Гітлер пого
дився передати до сфери впливу СРСР Литву.

276

 277


ХРОНОЛОГІЧНА ТАБЛИЦЯ

Тема 1. Перша світова війна (1914-1918рр.)

ВПЛИВ ДОГОВОРУ НА ПОДАЛЬШИЙ ПЕРЕБІГ ПОДІЙ У СВІТІ

  1.  А. Гітлер і Й. Сталін поділили Європу між собою. їхній пакт про ненапад був досконалим планом нападу.
  2.  Договір і таємний протокол не відвернули загрозу війни, а ще більше її посилили і наблизили.
  3.  Вони сприяли міжнародній ізоляції Радянського Союзу, авторитет якого був підірваний, йому перестали довіряти.
  4.  Пакт про ненапад унеможливив продовження англо-франко-радянських переговорів і подальшу участь СРСР у боротьбі проти фашистської Німеччини.
  5.  Він перетворив СРСР у фактичного союзника Німеччини. Про це свідчать дії СРСР: 17 вересня 1939 р. він почав агресію проти Польщі, порушивши радянсько-польський договір 1932 р. про ненапад.
  6.  Цей пакт і таємний протокол розв'язав Німеччині руки і вона 1 вересня 1939 р. напала на Польщу. Ця подія стала початком Другої світової війни, бо союзники Польщі — Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині.
  7.  Уряд США почав надавати допомогу Британії і Франції сировиною і військовими матеріалами.

Висновки:

1. Радянсько-німецький договір і таємний протокол суперечили принципам міжнародного права, ігнорували загальновизнані норми міжнародних відносин і базувалися на насильстві до третіх країн. 2. Угоди свідчили, що зовнішня політика СРСР була агресивною і основними її рисами були таємна дипломатія, відсутність відкритості й територіальна експансія.

3. Договір і протокол продемонстрували, що інтереси двох
і»-     тоталітарних режимів мають багато спільних рис: одна
ковими є їх прагнення до розширення своїх територій і
своїх впливів, вони обидва вважали    насильство най
ефективнішим засобом вирішення своїх проблем.

4. Відповідальність за розв'язування Другої світової війни
разом з іншими країнами несе і сталінське керівництво
СРСР.

 

1914 р., 28 червня

1914р.

,23 липня

1914р.

28 липня

1914р.

1 серпня

1914р.

3 серпня

1914р.

4 серпня

1914р.

6 серпня

1914 р.

23 серпня

1914р.

серпень -

вересень

1914р.

, вересень

1914 р.

,29 жовтня

1915 р.

, лютий -

березень

1913 р.

травень

1915 р.

23 травня

1915 р.

вересень

1915 р.

14 жовтня

1916 р.

лютий -

грудень

1916 р.

4 червня -

1 серпня

1916р.

липень -

листопад

1916р.

27 серпня

1917 р.

11 лютого

1917 р.

6 квітня

1917 р.

жовтень

1918 р.

3 березня

1918р.

березень -

липень

1918 р.,

30-31 жовтня

1918 р.

3 листопада

1918р.

11 листо-

пада

Вбивство в м. Сараєво австрійського ерцгерцога Франца-Фердинанда. Ультиматум Австро-Угорщини Сербії. Оголошення Австро-Угорщиною війни Сербії. Оголошення Німеччиною війни Росії. Початок Першої світової війни. Вступ у війну Франції. Вступ у війну Великої Британії. Оголошення Австро-Угорщиною війни Росії. Оголошення Японією війни Німеччині. Східно-прусська операція. Поразка російської армії у Східній Пруссії. Битва на р. Марні.

Вступ у війну Туреччини на боці Німеччини. Поразка російської армії у битві неподалік від Мазурських озер.

Застосування німецькою армією отруйних газів у битвах на р. Іпр. Вступ у війну Італії на боці Антанти. Перехід до  позиційної війни  на  Східному фронті.

Вступ у війну Болгарії на боці Німеччини. Бої під Верденом.

Наступ російських військ на Південно-Захід-ному фронті (Брусиловський прорив). Битва на р. Соммі.

Вступ у війну Румунії на боці Антанти. Проголошення Німеччиною підводної війни. Вступ у війну США.

Поразка італійської армії в районі Капоретто. Підписання в Брест-Литовську мирного договору між Росією та країнами Четверного союзу. Наступ німецьких військ на Західному фронті.

капітуляція Туреччини. Капітуляція Австро-Угорщини. Підписання перемир'я в Комп'єнському лісі. Закінчення Першої світової війни.

Тема 2. Облаштування повоєнного світу

1919р., 18 січня Відкриття Паризької мирної конференції.

1919 р., 28 червня Підписання Версальського мирного договору.

1919р., 10 вересня Підписання Сен-Жерменського мирного дого-

вору між країнами Антанти й Австрією.

278

 279


Тема 4. Тоталітарні та диктаторські режими

1919 р.

27 листо-

пада

1919-1946 рр.

1920 р.

21 січня

1920 р.

4 червня

1920 р.

10 серпня

1921 р.

12 листо-

пада

1922 р.

6 лютого

1922 р.

10 квітня

13 травня

1922 р.

16 квітня

1922 р.

червень -

липень

1923 р.

січень

  1.  р., липень
  2.  р., серпень
  3.  р., 5-16 жовтня 1925 р., 12 жовтня

  1.  р., 27 серпня
  2.  р.

1918 р.

  1.  р., 8 січня
  2.  р.

1919 р., листопад

1924 р.

1924 р., 23 січня

1924 р., травень

1926 р., травень -

листопад

1927 р.

1929-1933 рр. 1932 р.

 Підписання Неиіського мирного договору її

Болгарією.

Період існування Ліги Націй.

Завершення Паризької мирної конференції.

Підписання Тріанонського мирного договору;

з Угорщиною. <

Підписання Севрського мирного договору 1

Туреччиною.

Відкриття Вашингтонської конференції.

Закінчення роботи Вашингтонської конференції. Генуезька конференція.

Договір у Рапалло між РРФСР і Німеччиною. Гаазька конференція.

Окупація військами Франції та Бельгії Рурської області Німеччини. Лозаннський мирний договір з Туреччиною. Прийняття плану Дауеса. Локарнська конференція. Підписання торговельної угоди між Німеччиною та СРСР.

Прийняття пакту Бріана-Келлога. Прийняття другого репараційного плану для Німеччини — плану Юнга.

Тема 3. Західні демократії

Сформовано коаліційний уряд Д. Ллойд-Джорджа у Великій Британії. Розроблення В. Вільсоном програми повоєнного облаштування світу — "14 пунктів", яку надіслано до Конгресу.

Прийняття 19-ї поправки до Конституції США, якою були надані виборчі права жінкам. Перемога на виборах у Франції Національного блоку.

Встановлення дипломатичних відносин СРСР з Францією, Великою Британією, Китаєм та ін. Сформований перший британський лейбористський уряд.

Прихід до влади у Франції лівого блоку. Загальнобританський страйк шахтарів.

Розрив дипломатичних відносин між СРСР і Великою Британією.

Глибока світова економічна криза індустріального суспільства. Обрання президентом США Ф. Рузвельта.

 1933 р., 4 березня

  1.  р., листопад
  2.  р., лютий
  3.  р.

  1.  р., 2 травня
  2.  р., З травня

1936 р., червень

  1.  р., листопад
  2.  р., 5 березня 1939 р., квітень-

травень

917 р., 27 лютого 917 р., 2 березня 917 р., 18 квітня 917 р., 3-5 липня

917 р., 25-31 серпня 917 р., 24-25 жовтня 917 р., 25-26 жовтня

  1.  р., 25-30 жовтня
  2.  р., березень

918 р., травень 918 р., З листопада

  1.  р., 9 листопада
  2.  р., березень 919 р., квітень

919 р., 31 липня

  1.  р., листопад
  2.  р., січень 920 р., лютий

920 р., квітень -жовтень 920 р., листопад 921р.

 Вступ  Ф.   Рузвельта  на  посаду  президента США. Початок "нового курсу". Встановлення дипломатичних відносин між СРСР і США.

Провал фашистського заколоту у Франції. Прийняття закону Вагнера у США. Договір  про   взаємодопомогу  між  СРСР  і Францією.

Перемога Народного фронту на парламентських виборах у Франції. Створення уряду Народного фронту у Франції. Припинення діяльності Народного фронту у Франції.

Заява уряду США про нейтралітет. Англо-франко-радянські переговори.

Демократична революція в Росії. Утворення Тимчасового уряду. Нота П. Мілюкова. Демонстрація в Петрограді. Розстріл Тимчасовим урядом робітничої демонстрації у Петрограді. Заколот генерала Л. Корнілова. Більшовицький переворот у Росії. II Всеросійський з'їзд рад. Наступ військ генерала Краснова на Петроград. Висадка англійських військ у Мурманську. Початок іноземної інтервенції. Збройний виступ чехо-словацького корпусу. Початок революції в Німеччині. Повалення монархії та проголошення республіки в Німеччині.

Початок боротьби проти Денікіна. Початок розгрому Червоною армією військ адмірала Колчака.

Прийняття Національними зборами конституції Німецької республіки (Веймарська конституція). Розгром  Червоною армією військ генерала Юденича.

Завершення розгрому військ Денікіна. Завершення розгрому військ адмірала Колчака Червоною армією. Війна проти Польщі.

Поразка армії Врангеля в Криму.

Створення в Італії фашистської партії на чолі з

Муссоліні.

280

 281


1918 р.

,28 жовтня

1918 р.

,30 жовтня

1918 р.

, 6 листопада

1918 р..

16 листопада

1918 р.

,листопад

1921 р., 28 лютого 7 березня

  1.  р., березень
  2.  р.

  1.  р., ЗО грудня
  2.  р., серпень -1930 р., січень
  3.  р., січень
  4.  р., грудень.

1927 р., грудень 1929 р.

  1.  р.
  2.  р.

1931 р., 12 квітня

1932-1933 рр.

  1.  р., січень
  2.  р., січень

1934 р., вересень 1934 р., 1 грудня

1936 р.

1936 р., березень

1936 р., липень 1936 р., 5 грудня 1936-1939 рр. 1937-1938 рр. 1939 р., березень

1939 р., 19 серпня

Тема 6. Країни Азії, Африки та Латинської Америки

"Рисові бунти" в Японії.

Повстання моряків у Кронштадті проти біль шовицької диктатури.

Запровадження  нової економічної політики (непу) в СРСР.

Встановлення фашистської диктатури в Італії. Проголошення СРСР. Військово-монархічна диктатура М. Прімо де Рівери в Іспанії. Прийняття Конституції СРСР. Рішення XIV з'їзду ВКП(б) про індустріалізацію в Радянському Союзі. Рішення XV з'їзду ВКП(б) про колективізацію в СРСР.

Початок суцільної колективізації. "Рік великого перелому".

Утворення держави Ватикан. Початок широкомасштабних політичних судових процесів у СРСР. Сфабрикований процес "СВУ".

Перемога республіканців на муніципальних виборах в Іспанії.

Голодомор в Україні, на Кубані, Волзі й Дону. Встановлення фашистської диктатури в Німеччині.

Німецько-польський договір про взаємодопомогу.

Прийняття СРСР до Ліги Націй. Вбивство   С.   Кірова.   Початок  широкомасштабних репресій у СРСР. Прихід до влади Народного фронту в Іспанії. Захоплення Німеччиною Рейнської демілітаризованої зони.

Початок громадянської війни в Іспанії. Запровадження нової конституції СРСР. Громадянська війна в Іспанії. Масові репресії в СРСР. Встановлення диктатури генерала Франко в Іспанії. Радянсько-німецький торговельний договір.

Тема 5. Країни Центральної та Східної Європи

Проголошення Чехо-Словацької держави. Відокремлення Словаччини від Угорщини та приєднання її до Чеських земель. Створення першого незалежного уряду Польщі на чолі з Пілсудським. Проголошення Угорської республіки. Приєднання Буковини до складу Румунії.

 

  1.  р., 1 грудня
  2.  р., 21 березня

1919 р., 21 березня-1 серпня

1919 р., 16 червня-7 липня

  1.  р., 29 жовтня
  2.  р., лютий 1920 р, 21-23 квітня

  1.  р., серпень
  2.  р., 18 березня 1921 р., березень 1921 р., 28 червня

1926 р., 12 травня 1926 р., 12-13 травня

1929 р., жовтень

1930-1940 рр. 1935 р., 16 травня

1935 р.

1938 р., 10 лютого

1940 р., 6 вересня

1918 р., серпень -

жовтень

1919 р., 4 травня

1920-1921 рр. 1922 р.

  1.  р., 1 листопада
  2.  р., жовтень
  3.  р„ 30 квітня

  1.  р.

р. 1925-1927рр.

р., березень

р.

 Створення Королівства сербів, хорватів і словенців.

Початок революції в Угорщині.  Проголошення Угорської радянської республіки. Існування Угорської радянської республіки.

Існування Словацької радянської республіки.

Проголошення Держави словенців, хорватів і сербів.

Прийняття конституції Чехо-Словаччини. Варшавський договір між Польщею і УНР. Поразка Червоної армії під Варшавою. Підписання Ризького мирного договору. Прийняття конституції Польської республіки. Прийняття Видовданської конституції Королівства сербів, хорватів і словенців. Початок походу Пілсудського на Варшаву. Державний переворот у Польщі. Встановлення режиму "санації". Перейменування Королівства сербів, хорватів і словенців в Югославію. Правління короля Кароля II в Румунії. Радянсько-чехо-словацький договір про взаємодопомогу.

Встановлення тоталітарного режиму в Болгарії. Встановлення режиму "королівської диктатури" в Румунії. Встановлення диктатури Й. Антонеску в Румунії.

Початок демократичного руху в Китаї проти передання провінції Шаньдун Японії. Перша кампанія громадянської непокори в Індії. Визнання Великою  Британією незалежності Єгипту.

Прийняття Закону про ліквідацію султанату в Туреччині.

Проголошення Туреччини республікою. Прийняття конституції Турецької республіки. Обрання Кемаля Ататюрка Президентом Туреччини.

Прихід до влади в Ірані Реза-шаха Пехлеві. Національна революція в Китаї. Військовий переворот Чан Кайші в Китаї. Повстання китайських комуністів у Кантоні.

282

 283


1929 р.

1929 р. 1930-1931 рр.

1932 р.

  1.  р.
  2.  р., грудень
  3.  р., квітень 1937 р., серпень

  1.  р., 18 вересня
  2.  р., липень

1935 р., 6 червня

  1.  р., жовтень-1936 р., травень
  2.  р., березень

1936 р., 25 жовтня

  1.  р., листопад
  2.  р., листопад

  1.  р., липень
  2.  р., березень 1938 р.

  1.  р., 30 вересня
  2.  р., березень 1939 р., 15 березня 1939 р., березень 1939 р., 22 березня 1939 р., 31 березня 1939 р., 23 серпня

1939 р., 1 вересня

 Ухвала сесії Індійського національного конгресу про боротьбу за незалежність Індії. Меморандум генерала Танаки в Японії. Початок "соляного походу" в Індії. Друга кампанія громадянської непокори в Індії. Третя кампанія громадянської непокори в Індії. Акт про управління Індією, прийнятий британським парламентом.

Утворення Об'єднаного фронту Комуністичної партії Китаю з Гомінданом. Угода про співробітництво КПК і Гоміндану. Укладення пакту про ненапад між Китаєм і СРСР.

Тема 8. Міжнародні відносини

Вторгнення японських військ у Маньчжурію. Виникнення вогнища війни на Далекому Сході. Укладення пакту про ненапад між Польщею і СРСР.

Укладення англо-німецької морської угоди. Італо-ефіопська   війна.   Захоплення   Італією Ефіопії.

Окупація Німеччиною Рейнської демілітаризованої зони.

Підписання договору про співробітництво між Німеччиною та Італією ("вісь Берлін-Рим"). Підписання Антикомінтернівського пакту між Німеччиною та Японією. Приєднання Італії до Антикомінтернівського пакту.

Вторгнення Японії в Китай. "Аншлюс" Австрії.

Збройний конфлікт між СРСР і Японією неподалік від озера Хасан.

Мюнхенські угоди між Великою Британією, Францією, Німеччиною й Італією. Захоплення Німеччиною Чехо-Словаччини. Ліквідація державної незалежності Чехії. Окупація Карпатської України Угорщиною. Передання порту Клайпеда Німеччині. Англо-французькі гарантії Польщі. Договір про дружбу та ненапад між СРСР і Німеччиною. Таємний протокол про поділ сфер впливу в Східній Європі. Напад нацистської Німеччини на Польщу. Початок Другої світової війни.

 Словник основних понять згідно з вимогами програми

Авторитарний режим — форма антидемократичного політичного режиму, який характеризується зосередженням необмеженої влади в руках однієї (монарх, диктатор) або групи осіб, які правлять за допомогою репресивного апарату і соціальної демагогії, встановлюють пріоритет держави над особистістю, обмежують політичні права і свободи громадян та унеможливлюють існування опозиції.

Антивоєнний рух — рух проти підготовки, розв'язання й ведення війни як засобу вирішення суперечностей між державами, проти мілітаризму та розпалювання шовінізму.

Більшовицька диктатура — нічим не обмежена політична, економічна та ідеологічна влада більшовиків, яка характеризується ліквідацією політичних свобод громадян і терором.

Велика депресія — світова економічна криза перевиробництва 1929-1933 рр., яка охопила всі галузі економіки США і мала світовий, найбільш руйнівний, глобальний характер. її прояви: різке падіння виробництва, зменшення обсягу торгівлі, зниження життєвого рівня населення, безробіття, соціальна напруженість.

Відродження — це період позитивних змін у національному і культурному житті України 20-х рр. XX ст. Завдяки політиці українізації бурхливо розвивалася творчість українських митців, яка мала велике значення для піднесення національної свідомості українського народу; вдалося подолати масову неписьменність серед дорослого населення, значно зросла кількість шкіл.

Воєнний комунізм — це соціально-економічна політика СРСР, що була спробою реорганізувати державну економіку під час громадянської війни 1918-1921 рр. на комуністичних засадах примусовими, політичними, військовими, економічними, соціальними методами. Його характерні риси: встановлення продовольчої диктатури на селі, повний державний контроль над управлінням промисловістю, здійснення мілітаризації праці, введення безгрошових розрахунків, відміна торгівлі, введення прямого продуктообміну, створення централізованої системи органів управління на чолі з главками та Вищою радою народного господарства.

Громадянське суспільство — суспільство з розвиненими відносинами між його членами, яке не залежить від держави, а лише взаємодіє з нею, в якому держава гарантує індивідам надійний захист їхніх прав і свобод, зокрема рівні можливості щодо підприємництва, участі в політичній та інших сферах життєдіяльності суспільства.

Демократія — форма державного устрою, політичний лад, за якого верховна влада належить народу, забезпечується його участь в управлінні державними справами, свободи і рівноправність громадян, закріплені в законах, створюються рівні можливості для діяльності різних політичних сил та існують найвищі виборні органи влади.

Ідеологія — система політичних, правових, релігійних, естетичних, філософських, мистецьких, моральних поглядів та ідей, що характеризують суспільство, соціальну групу, політичну партію, за допомогою яких відбувається усвідомлення й оцінка ставлення людей до навколишнього природного і соціального середовища, один до одного.

Індустріалізація — процес створення великої машинної індустрії і перехід на цін основі до корінної реорганізації всіх галузей народного господарства, насамперед промисловості, що сприяло переходу від аграрного до індустріального суспільства, перетворенню СРСР з аграрної країни на високорозвинену промислову Державу.

Інтегральний націоналізм — ідеологія інтегрального або чинного націоналізму — націоналістична концепція Д. Донцова, який вважав, що національна ідея має базуватися не на розумі, а на волі — інстинктивному прагненні нації до життя, влади і панування, на необхідності виховання в народі прагнення до боротьби, надання національним почуттям релігійного змісту, на необхідності насильства для досягнення своїх ідей. Він стверджував перевагу національних інтересів над індивідуальними, пропагував необхідність формування національної ініціативної меншості, яка організовує і мобілізовує маси на боротьбу за національні ідеї. Вважав, що національна держава є найвищою цінністю.

284

285


Колгосп — це колективне господарство на селі з підпорядкуванням його державі, яке створювалося примусово під час колективізації і характеризувалося усуспільненням основних засобів виробництва, відчуженням селянина від землі.

Колективізація — примусове запровадження колективної власності з відчуженням засобів виробництва з метою залучення селянських господарств до системи командно-адміністративної економіки методами репресій, терору і свавілля, щоб полегшити викачування селянських ресурсів до державного бюджету та перетворення селян у кріпаків тоталітарного режиму.

Комуністичний рух — міжнародний рух прихильників революційних методів боротьби, що базувався на утопічних ідеях "інтернаціональної солідарності трудящих" і "світлого комуністичного майбутнього", де не буде приватної власності та класової нерівності. Основою комуністичної ідеології є пролетарський інтернаціоналізм, об'єднання людей за класовими ознаками, встановлення диктатури пролетаріату.

Коренізація — це політика більшовиків, проголошена XII з'їздом РКП(б), яка проводилася з 1923 р. в національних окраїнах Росії, спрямована на підготовку, виховання й висування кадрів корінної національності, врахування національних факторів при формування партійного й державного органів, застосування національних мов у партійній, державній, господарській, освітянській, видавничій сфері з метою мати підтримку корінного (місцевого) населення, щоб утвердитися в національних республіках.

Культурна революція — одне із завдань плану побудови соціалізму, метою якого є створення більшовицької "робітничо-селянської інтелігенції", виховання мас у дусі комуністичної ідеології, формування в суспільній свідомості засобами масової агітації певних стереотипів, які б зробили поведінку широких мас населення прогнозованою.

Мілітаризація — це перенесення форм і методів воєнної організації в галузь цивільних відносин; воєнізація промисловості; здійснення реакційної політики озброєння і підготовки до війни: розширення воєнної промисловості і скорочення цивільного виробництва, створення воєнно-промислових комплексів і нарощування воєнної могутності, підпорядкування економічного, політичного і громадського життя воєнним цілям з метою підготовки до загарбницької війни.

Націонал-соціалізм (нацизм) — ідеологія тоталітарного режиму гітлерівської Німеччини, яку проповідували члени Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (1919-1945 рр.) і яка була носієм фашистських ідей. їй притаманні: антидемократизм, шовінізм, реваншизм, антисемітизм, расизм, масове насильство.

Національна демократична революція — глибокі соціально-політичні зміни в житті колоніальних і залежних країн, спрямовані на здобуття національної незалежності, проведення демократичних перетворень і утворення національної демократичної держави.

Національно-визвольний рух — боротьба колоніальних і залежних народів за національну незалежність, економічну самостійність, духовне звільнення та соціальний прогрес.

Нова економічна політика — це тимчасова політика радянської держави, заснована на ринкових відносинах, різноманітних формах власності й економічних засо' бах управління народним господарством при збереженні більшовиками всієї повноти влади. Це певна система заходів в аграрній, промисловій, торговельній,; фінансовій сферах, що привели до розширення можливостей для функціонування приватного капіталу.

Новітня історія — це історія останнього періоду — періоду XX ст. (подій після Першої світової війни) і до сучасності, основних процесів і тенденцій політичного таі соціально-економічного розвитку окремих країн і глибоких змін, що відбувалися уг світі в цей період.

Олімпійський рух — відновлення найдавніших і найпопулярніших в Стародавній Греції спортивних змагань, що стали найбільшими міжнародними спортивними змаганнями сучасності і відіграють вагому роль у зближенні народів різних країн.

Політична криза — загострення політичного становища в країні, що спричиняє зростання невдоволення різних верств населення політикою влади і недовірою ДО) неї, що призводить до зіткнення її прихильників і противників.

 Радгосп — соціалістичне державне сільськогосподарське підприємство, в якому всі засоби виробництва, а також вироблена продукція є державною власністю.

Радянська влада — форма політичної влади більшовиків; державна форма диктатури пролетаріату, що грунтується на об'єднанні місцевих і найвищих органів влади в єдину державну організацію — ради, економічною основою яких є неподільне панування суспільної власності на засоби виробництва.

Репресії — каральні заходи державної влади, спрямовані проти прав людини.

Робітничий рух — масова боротьба трудящих проти експлуатації, за поліпшення економічного становища, життєвого рівня й умов праці, за збереження та розширення соціальних прав.

Розкуркулення — насильницьке знищення заможного селянства як "бунтівного класу" та "класу ворогів" у період проведення суцільної колективізації в СРСР, відкритий терор проти заможних селян; засіб політичного тиску і боротьби з усім селянством і селянськими господарствами, які чинили опір колективізації.

Розстріляне відродження — умовна назва літературно-мистецької генерації 20-х — початку 30-х рр. XX ст., репресованої більшовицьким режимом. Це придушення сталінізмом культурного відродження 20-х рр., жорстокі репресії і терор проти видатних діячів науки і культури, тотальний наступ на духовну спадщину українського народу, винищення кращих національних кадрів.

Світова війна — війна, в яку втягнуто багато держав і вона певною мірою впливає на становище всіх країн світу, в тому числі й нейтральних, ставить під загрозу долю багатьох держав і народів і воєнні дії ведуться на значній території світу.

Світова революція — спроба ліво-радикальних політичних сил світу, інспірована Комінтерном, прийти до влади і встановити диктатуру пролетаріату за зразком СРСР з метою докорінних політичних, економічних і соціальних змін.

Сталінізм — різновид тоталітаризму, необмежена влада Й. Сталіна, яка підтримувалася командно-адміністративною системою, органами політичного контролю всіх сфер життя радянського суспільства — економіки, політики, ідеології, культури та ін. Йому притаманні: відчуження людини від власності і влади, зневажання демократичних прав і свобод особистості, свавілля і репресії.

Терор — політика залякування, насильства, розправа з політичною опозицією аж до її фізичного знищення.

Тоталітаризм — різновид антидемократичного політичного режиму, що характеризується повним пануванням держави над усіма сторонами життя суспільства. Державна влада здійснюється насильницькими засобами, відсутністю, обмеженням або порушенням демократичних прав і свобод людини, усуненням легальних можливостей для вільного волевиявлення і врахування інтересів усіх груп населення, тотальним контролем над усіма сферами суспільного життя, зосередженням неконтрольованої населенням державної влади в руках однієї політичної партії, яка перебуває під повним контролем свого лідера.

-Українізація — впровадження української культури, мови, звичаїв, виховання кадрів із представників української національності; це український варіант політики коренізації, спрямований на розширення соціальної бази більшовиків за рахунок місцевого українського населення і тим самим посилення своїх позицій в Україні.

Український монархізм — це політичний напрям українського консерватизму, прихильники якого обстоювали монархію як єдину форму державної влади. Він грунтувався на засадах пріоритетності держави, нації над правами особи, монархічної форми державного правління, непорушності приватної власності як основи господарювання, вирішальної ролі моральних, релігійних чинників у суспільному розвитку.

Фашизм — це реакційна суспільно-політична течія, що виникла у 20-х рр. XX ст., яка пропагує відкриту терористичну диктатуру крайніх правих сил, спрямовану на придушення демократичних свобод, а також расизм, шовінізм, культ особи, тотальний контроль над особистістю, мілітаризацію, насильство, політику терористичних загарбань у прагненні світового панування.

286

 287


ЗМІСТ

ВСТУП З

Головні риси світового розвитку в 1914-1939 рр З

Періодизація світової історії першої половини XX ст 7

Тема І. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (1914-1918 рр.) 12

Початок Першої світової війни <. 12

Кампанії 1915—1916 рр < 17

Події 1917-1918 рр 21

Тема 2. ОБЛАШТУВАННЯ ПОВОЄННОГО СВІТУ  32

Паризька мирна конференція 32

Врегулювання проблеми репарацій 39

Повоєнні договори 20-х рр. XX ст 41

Перші кроки до створення системи колективної безпеки 46

Тема 3. ЗАХІДНІ ДЕМОКРАТІЇ 48

Сполучені Штати Америки 48

"Новий курс" Ф. Рузвельта 54

Велика Британія 59

Франція 66

Тема 4. ТОТАЛІТАРНІ ТА ДИКТАТОРСЬКІ РЕЖИМИ 74

Тоталітаризм 74

Росія — СРСР. Російська революція 1917 р 83

Встановлення радянської влади 93

СРСРу20-30-хрр.ХХст 104

Італія 122

Німеччина 128

Нацистська диктатура 136

Іспанія 145

Тема 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ. 154

Польща 154

Чехо-Словаччина 161

Угорщина 168

Румунія. 173

Болгарія 182

Югославія 187

Тема б. КРАЇНИ АЗІЇ, АФРИКИ ТА ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ 195

Японія 195

Китай 201

Індія 208

Країни Близького та Середнього Сходу 213

Тема 7. РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ 236

Освіта. Наука. Техніка 236

Література 242

Мистецтво 246

Відмінності в розвитку культури демократичних і тоталітарних

держав 254

Тема 8. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ 256

Зовнішньополітичні пріоритети провідних країн світу 256

Наростання загрози війни     264

Згуртування сил агресорів 268

Переддень війни 274

Хронологічна таблиця 279

Словник основних понять згідно з вимогами програми 285

288




1. задание 1
2. ФЕНОМЕНОЛОГИЯ Какую проблему стремится решить феноменология Феномен в переводе с греческого то чт
3. Конспект лекций по дисциплине Финансовый менеджмент для студентов специальности 080105 Финансы и кред
4. Тема ’4 Розслідування та облік нещасних випадків професійних захворювань і аварій.html
5. закрыть страну от внешних влияний
6. Об образовании О здравоохранении; Программой губернатора Белгородской области Савченко Е
7. Ель покачнулась и Егор еще теснее прижался к стволу запоздало пожалев о том что не догадался взять из дровн
8. Міжнародної Асоціації Літератури та Мистецтва під впливом французького права автора англ
9. Трудове право галузь знань 0305 ~ Економіка та підприємництво напрям підготовки 6
10.  Таблиця 51 Гранично допустимі концентрації деяких шкідливих речовин у повітрі виробничих приміщень та ат