Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Слово «ренесанс» ( фр. renaissance ) походить від терміну "la rinascita", котрий вперше вжив Джорджо Вазарі у власному творі « Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів » ( Vite de 'pi eccellenti architetti, pittori, et scultori Italiani ), виданої в 1550 - 1568 рр.
Термін "Відродження" для позначення відповідного періоду ввів французький історик Жюль Мішле, проте швейцарський історик Якоб Буркхардт у своїй книзі «Культура італійського Відродження» ( нім. Die Kultur der Renaissance in Italien ) розкрив визначення повніше, його інтерпретація лягла підмурками сучасного розуміння італійського Відродження. Виданняальбому малюнків «Будівлі сучасного Рима або Збірник палаців, будинків, церков, монастирів, і інших найбільш значних громадських споруд Риму» ( difices de Rome moderne ou Recueil des palais, maisons, glises, couvents, et autres monuments publics et particuliers les plus remarquables de la ville de Rome ), оприлюднене Полем Ле Таруіллом в 1840 р., викликало зростання загального інтересу до періоду Відродження. Тоді ренесанс вважали стилем, що «наслідував античному». І лише пізнше стало зрозуміло, що доба відродження не обмежилось тільки відродженням чи «наслідуванням античному», а й запропонувало власні зачущі здобутки в архітектурі, літературі, скульптурі, політичній практиці, живопису тощо.
Періодизація[ред. • ред. код]
Зазвичай італійське Відродження поділяється на три періоди. В історії мистецтв можна говорити про розвиток образотворчого мистецтва і скульптури в межах напрямку раннього ренесансу в XIV столітті. В історії архітектури справа йде інакше. Внаслідок економічної кризи XIV століття період Ренесансу в архітектурі розпочався тільки з початком XV століття і тривав до початку XVII століття в Італії і дещо довше за її межами.
Можна виділити три основні періоди:
В інших європейських країнах розвивався свій темп виникнення стилю (що хронологічно не збігається з темпами культурного розвитку в Італії), а саме Відродження починалося не раніше XVI століття, стиль прищеплювався до вже існуючих середньовічних традицій, в результаті чого будівлі доби Відродження в різних регіонах Західної Європи можуть мати мало схожих рис.
В самій Італії архітектура Відродження перейшла в архітектуру маньєризму, представлену в досить різних формах в творах Мікеланджело Буонарроті, Джуліо Романо і Бартоломео Амманаті, яка потім сприяла формуванню італійського бароко.
Раннє Відродження[ред. • ред. код]
В період кватроченто були заново відкриті і сформульовані норми класичної архітектури. Вивчення античних зразків вело до засвоєння класичних елементів архітектури та орнаменту.
Простір, як архітектурний компонент, організовано у відмінному від середньовічних уявлень образі. В його основу встала логіка пропорцій, форма і послідовність частин підпорядкованих геометрії, а не інтуїції, що було характерною рисою середньовічних споруд. Першим зразком періоду можна назвати базиліку Сан-Лоренцо у Флоренції, побудовануФіліппо Брунеллескі ( 1377-1446 ).
Протягом цих десятиліть в мистецтві з'являється прагнення до органічного поєднання середньовічних традицій з елементами, запозиченими із давньоримської архітектури. У храмовомубудівництві головним типом спорудизалишається базиліка з пласкою стелею або з хрестовими склепіннями, але в елементах - розстановці і обробці колон і стовпів, розподілі арок і архитравів, зовнішньому вигляді вікон і порталів, зодчі орієнтуються на греко-римські пам'ятники в прагненні доброго освітлення великих просторів. Згодом, поступово, і в загальній концепції, і в деталях основою творів стають зразки античного мистецтва, індивідуально трактовані італійськими митцями.
Найчастіше в оформленні будівель присутній коринфський ордер з різноманітними видозміненими капітелями. Новий стиль активно впливає і на нехрамовую, тобто світську архітектуру: палаци володарів і князів церкви, міської влади і аристократії. Новітні ренесансні будівлі мають гармонійні і просторі внутрішні двори, обнесені в нижньому та у верхньому поверхах критими галереями на арках, які підтримуються колонами або пілястрами античних зразків. Фасадам надається розміреність по горизонталі за допомогою витончених міжповерховихкарнизів і головного карниза, що утворює сильний виступ під дахом (для утворення тіні над вікнами спалень верхніх поверхів).
Італійські архітектурні пам'ятники раннього Відродження розташовані здеільшого у Флоренції, серед них - елегантний і разом з тим простий в технічному рішенні купол собору Санта-Марія-дель-Фьоре ( 1436) та палаццо Пітті, створені Філіппо Брунеллескі, яке визначило вектор розвитку архітектури Ренесансу. Це палац Ріккарді, побудований Мікелоццо-Мікелоццо, палац Строці архітектора Бенедетто да-Майяно і С. Кронака, палац Гонди (Джуліано да-Сан-Галло), палац Руччеллаі ( архітектор Леон-Баттіста Альберті). В Римі можна відзначити малий і великий венеціанські палаци Бернардо ді Лоренцо, Чертоза в Павії Боргоньоне, палаццо Вендрамін-Калерджі П. Ломбардо, Корнер-Спінеллі, Тревизан, Кантаріні і Палац дожів в Венеції. На північ від Альп, а також в Іспанії, Раннє Відродження настає лише в кінці XV століття, і його ранній період триває, приблизно, до середини XVI століття, втім, про створення шедеврів в цей період в інших країнах говорити не можна, бо там їх ще не було.
Високе Відродження[ред. • ред. код]
Темп'єтто, храмик-ротонда у дворику монастиря Сан П'єтро ін Монторіо, Рим
Медальєр Карадоссо, архітектор Донато Браманте, 1506, Національна галерея мистецтв, Вашингтон.
Браманте, проект собору Св. Петра, 1-й варіант споруди.
Церква Мадонна ді Сан Б'яджо,Монтепульчіано, поземний план і західний фасад.
Темпьетто у дворі церкви Сан-П'єтро в Монторіо, Рим, 1502, архітектор - Донато Браманте. Храмик зазначає місце, на якому за церковною легендою був страчений святий Петро. У продовження Високого Відродження уявлення, взяті з античної архітектури, розвивалися і втілювалися на практиці з більшою впевненістю. Зі вступом на папський престол Юлія II ( 1503) центр італійського мистецтва з Флоренції переміщається в Рим, папа запросив до свого практично феодального двору найкращих художників Італії. При ньому і його найближчих наступників, в Римі твориться низка монументальних будівель, що вважаються шедеврами мистецтва. Вивчення античної спадщини стає більш грунтовним, воно відтворюється більш послідовно і строго; релікти середньовічного зникають, мистецтво повністю базується на класичних принципах.
Основні пам'ятники італійської архітектури цього часу - світські будівлі, які відрізняються гармонійністю і величчю своїх пропорцій, витонченістю деталей, обробкою і орнаментацією карнизів, вікон, дверей; палаци з легкими, в основному двоярусними галереями на колонах і стовпах. У храмовому будівництві спостерігається прагнення до колосальності і величності; здійснився перехід від середньовічного хрестового зводу до римського коробового склепіння, куполи спираються на чотири масивних стовпа.
Найкращим представником цього періоду в архітектурі Риму був Донато Браманте (1444 - 1514), котрий творчо розвинув найкращі здобутки будівель стародавнього Риму. На Темпьетто у дворі церкви Сан-П'єтро в Монторіо ( 1503) Браманте надихнули ротонди римських храмів. Також Браманте спорудив палаццо делла Канчеллерія, палац Жиро, двір Сен-Дамазо в Ватиканському палаці, а також склав план Собору Святого Петра в Римі і почав зводити споруду. Але навряд чи його можна назвати рабом класичних форм; його стиль визначав італійську архітектуру протягом усього XVI століття.
Його послідовниками були Бальдассаре Перуцці, найкращі твори якого - Фарнезінская вілла і палаццо Масами в Римі, багато обдарованийРафаель Санті (художник і архітектор), що побудував палац Пандольфіні у Флоренції, Антоніо да Сангалло, який побудував палаццо Фарнезе в Римі.
Також розвивалася і венеціанська архітектурна школа, головним представником якої був Якопо Татти Сансовіно, що вибудував бібліотеку святого Марка і палаццо Корнер. В другій половині XVI століття в італійській архітектурі відбуваються зміни, обумовлені прагннням художників надто точно відтворювати класичні зразки, чому стали присвячуватися цілі трактати, проте зводяться споруди продовжують відрізнятися добірністю і розмаїттям.
Крило Луврського палацу, найстаріша збережена частина будівлі, побудована П'єром Леско в середині XVI століття. Головними представниками архітектури цього часу були Віньола, що побудував Іль-Джезу в Римі і віллу Фарнезе в Вітербо, живописець і біограф художників Вазарі, останнім побудований палац Уффіци у Флоренції, Андреа Палладіо, який створив кілька палаців, базилік і олімпійський театр в Віченці, генуезец Галеаццо Алессі, який звів церкву Мадонни та Каріньян, палац Спинола і палац Саулі в Генуї.
За межами Італії час розквіту Ренесансу настав через півстоліття, італійський стиль поширюється по Європі, але при цьому змінюється, вбираючи місцеві архітектурні традиції. У Франції до архітектури високого Відродження можна віднести: створений П. Леско західний фасад Луврського палацу в Парижі, королівський замок в Фонтенбло, замок Ані і Тюїльрі ( архітектор Філібер Делорм ) ; Екуанскій замок, палац в Блуа; в Іспанії - палац Ескоріал X. де Толедо і X.де Еррера, в Німеччині - частина Гейдельберзького замку, Альтенбургская ратуша, сіни Кельнської ратуші, Фюрстенгоф в Вільмар та інші.
церква Санта Марія прессо Сан Сатіро, Мілан
Палаццо Канчеллерія, Рим
Вілла Мадама, Рим, покинута недобудованою
Пізніше Відродження та маньєризм[ред. • ред. код]
В архітектурі проводився експеримент з формами, розробкою і комбінуванням античних образів, з'являється ускладнення деталей, вигин, заломлення , вигадлива орнаментація, велика щільність колон, напівколон і пілястр в просторі. Підкреслюється більш вільне співвідношення простору і матерії. Згодом з цієї тенденції розвинувся стиль бароко, а потім, в XVIII столітті, стиль рококо. Аж до XX століття поняття «маньєризм» мало негативну конотацію («манірний», «дивацький», «химерний»), але до теперішнього часу термін використовується тільки для опису відповідного історичного періоду, і, загалом, нейтральний.
Основоположником напрями маньєризму в архітектурі можна назвати Мікеланджело ( 1475 - 1564), у творчості якого проявляється тенденція вільної інтерпретації принципів і форм античного мистецтва. Мікеланджело створив усипальницю Медічі в церкви Сан-Лоренцо у Флоренції, купол Собору святого Петра, проект забудови Капітолійського пагорба в Римі. Йому приписують створення «гігантського ордера» - пілястри, який тягнеться від основи до антаблементу фасаду.
Іншим прикладом цього стилю в архітектурі є Палаццо дель Те роботи Джуліо Романо в місті Мантуя, з його величезними внутрішніми дворами, лоджіями, мостами, русторованимі стінами, парковими гротами і великими фресками в інтер'єрах.
Палаццо дель Те, Мантуя.[ред. • ред. код]
Брама палацу дель Те
Двір палацу дель Те
Фасади палацу дель Те
Містик через ров з водою
Характеристика архітектури Відродження[ред. • ред. код]
Сант-Агостіно, Рим, Джакомо Пьєтрасанта, 1483 Архітектори епохи Відродження запозичили характерні риси римської класичної архітектури. Тим не менш, форма будівель та їх призначення, як і основні принципи містобудування, змінилися з античних часів. Римляни ніколи не будували будівель, подібних церквам раннього періоду розвитку відродженого класичного стилю або особнякам фінансово успішних купців XV століття. У свою чергу в описуваний час не було потреби зводити величезні споруди для проведення спортивних змагань або громадські лазні, які будували римляни. Класичні норми вивчалися і відтворювали для того, щоб служити сучасним на той час завданням.
Планові рішення[ред. • ред. код]
План Собору Святого Петра
(за Мікеланджело)
План будівель епохи Відродження визначено прямокутними формами, симетрією і пропорцією, заснованої на модулі. У храмах модулем часто є ширина прольоту нефа. Проблему цілісної єдності конструкції і фасаду вперше усвідомив Брунеллески, хоча він і не вирішив остаточно проблему ні в одній зі своїх робіт. Вперше цей принцип проявляється в будівлі Альберти - це базиліка ді Сант Андреа в Мантуї. Удосконалення проекту світського будівлі в стилі Відродження почалося в XVI столітті і вищої точки досягла в творчості Палладіо.
Архітектурна графіка Мікеланджело ( 1475 - 1564)[ред. • ред. код]
Проект плану церкви Сан Джованні деі Фьорентіні для Риму.
Мікеланджело. Проробка вівтарної частини.
Варіант плану церкви Сан Джованні деі Фьорентіні для Риму( не здійснено).
Незабаром після приїзду до Флоренції Брунеллескі захопився складним інженерним завданням — зведенням купола над кафедральним собором міста (1420—1436 рр.). Його зведення почалось майже одночасно з будівництвом Сан Лоренцо. Ідея купола — восьмигранне готичне склепіння, — готична форма, і була вже намічена будівельником собору Арнольфо ді Камбіо, кампанілу собору будував, як звичайно вважається, великий Джотто. Складність самої споруди полягала не тільки в зведенні купола, а й у спорудженні спеціальних пристосувань, які дозволили б працювати на великій висоті, що здавалося тоді неможливим. Раді міста Брунеллескі запропонував зробити легкий 8-гранний купол з цегли, який збирався б з граней-«часток» і скріплювався вгорі архітектурним ліхтарем, крім того, він зголосився створити цілий ряд машин для підйому вгору і роботи на висоті. Купол (його висота становить 42 м) був побудований без риштування що спиралось на землю. Купол складається з двох оболонок, пов'язаних нервюрами і горизонтальними кільцями. Підносячись над містом, купол, з його спрямованістю угору і гнучким пружним контуром, визначив характерний силует Флоренції, і самими сучасниками він мислився символом нової епохи — Відродження. Славі архітектора і міста сприяло й те, що купол освятив сам папа Євгеній IV.
Лоренцо ГібертіЖертвопринесення Ісаака,Бронза, лиття, чеканка. Порта дель Парадізо, Двері приміщення для хрестин,Флоренція, Італія
Незважаючи на середньовічну архітектуру баптистерія та собору, вони приваблювали і майстрів доби раннього відродження, котрі продовжили роботи по декоруванню. Увагу уряду Флоренції привернули дві двері баптистерія, котрі вирішили прикрасити бронзовими рельєфами. Був оголошений конкурс, учасники якого повинні були виконати кожен по сюжету з бронзи, схожому на той, яким раніше Андреа Пізано прикрасив перші двері. Про цей конкурс Бартолуччо повідомив Лоренцо Гіберті, котрий на той час працював в Пезаро. Гіберті повернувся до Флоренції. У Флоренцію прибуло чимало художників з інших місць. Після того, як всі вони представилися консулам цеху, було обрано семеро майстрів: троє флорентійців, решта тосканці-провінціяли. Їм призначено було тверду платню з тим, щоб через рік кожен представив в бронзі один і той же сюжет того ж розміру, що і сюжетні поля перших дверей. Темою сюжету було призначено принесення в жертву Авраамом сина його Ісаака. Серед суперників були Філіппо Брунеллескі, Донато і Лоренцо ді Бартолуччо-флорентійці, Якопо делла Кверча -сієнец, Нікколо з Ареццо, його учень Франческо ді Вальдамбріна і Сімоне з Колле.
Сплив час і судді огянули виконані ескізи. Зійшлися на тому, що Філіппо Брунеллескі і Лоренцо ді Бартолуччо задумали й виконали сюжет краще за всіх. Замову, однак, отримав Лоренцо Гіберті, що розпочав роботу, почавши з тих дверей, які були розташовані навпроти будівлі, зайнятої піклувальниками баптистерія. Він зробив для однієї половини двері великий дерев'яну основу, точно за розмірами розділену на окремі поля, в них пізніше планували вставити нові сюжетні рельєфи.
Розподіл сюжетів був той же, що і у Андреа Пізано за малюнками Джотто для перших дверей. Всього було двадцять сюжетів на теми з Нового заповіту і ще вісім фігур слугували додатком. Досконалість виконання здивувала навіть флорентійців. Згодом твір Лоренцо Гіберті назвуть Порта дель Парадізо - Двері раю.
Луврський палац або палац Лувра (palais du Louvre) або просто Лувр - стародавній королівський замок у Парижі, перебудований у палац, розташований на правом бережу Сени між садом Тюільрі і церквою Сен-Жермен-Л'осерруа. Сьогодні це один із самих багатих музеїв миру - Лувр.
Зведення нинішнього будинку Лувра тривало майже тисячоріччя і невіддільне від історії самого міста Парижа. Перша фортеця Лувра була побудована при Філіпі-Августі в місці, прозваному «Люпара» (Lupara); походження слова невідомо. Дуже багатьом здається, що слово близьке латинському «люпус» (lupus) - вовк, і асоціюється з місцем проживання вовків. Інша версія відносить походження слова «лувр» до мови франків, які були предками нинішніх французів: слово «lauer» або «lower» на старофранцузском означало «сторожова вежа».
Збираючись разом з Річардом Левине Серце в хрестовий похід, король Філіп-Август вирішив відгородити своє місто на острові Сіте (Cité) від будь-яких зовнішніх атак, і особливо з боку своєї родички і претендентів на трон Франції - Плантагенетів. Будівництво нової кріпосної стіни почалося в 1190 році і тривало 20 років. Одна з веж кріпосної стіни, що впирався в Сену, була прозвана Луврською. Її двійник, що стояла на протилежному березі, звалася Нельською. Луг перед Луврською вежею став за наказом Фіоіпа-Августа місцем будівлі фортеці, яка у майбутньому перетворився в королівський замок, а пізніше - в один із самих знаменитих палаців миру.
В 1546 році Франциск I вирішив зробити Лувр своєю головною резиденцією в Парижі. Він доручив архітекторовіПьєру Леско і скульпторові Жану Гужону будівництво сучасного палацу в дусі епохи ренесансу. Роботи почалися незадовго до його смерті. Його син, Генріх II продовжив будівництво. З 1564 року королева Катерина Медичі почала будівництво нового палацу - Палацу Тюильри, поруч із Лувром.
Залишки середньовічного Лувру:
Модель замку Лувр:
Ставши королем в 1589 році, Генріх IV почав реалізацію "Великого проекту", у який входило видалення залишків середньовічної фортеці для збільшення внутрішнього двору, і з'єднання палаців Тюїльрі і Лувра. Палаци були з'єднані за допомогою Великої галереї по проекту архітекторів Жак Андруе та Луї Метезо.
В Луврському палаці розміщується один з найбільших музеїв світу. Музей Лувр демонструє 35 000 експонатів, від найдавніших часів до 19 століття на площі понад 60 000 м².