після розпаду Римської імперії в її східній частині й існувала до середини XV ст
Работа добавлена на сайт samzan.net:
PAGE \* MERGEFORMAT 2
Візантійська імперія виникла в IV ст. після розпаду Римської імперії в її східній частині й існувала до середини XV ст.
Протягом усієї своєї тисячолітньої історії Візантія була центром своєрідної культури, яка формувалася під впливом римської, грецької та елліністичної традицій.
Слід підкреслити, що культура Візантії — це своєрідний міст від античності до середньовіччя. Одночасно цей міст єднає культури Заходу і Сходу, є особливим проявом їхнього синтезу, зумовленого географічним положенням і багатонаціональним характером Візантійської держави.
В історії світової культури візантійська цивілізація посідає видатне місце:
- По-перше, вона була логічним і історичним продовженням греко-римської античності.
- По-друге, Візантія репрезентувала протягом усього існування своєрідний синтез західних і східних духовних засад.
- По-третє, справила великий вплив на цивілізації Південної і Східної Європи (Греції, Сербії, Чорногорії, Албанії, Білорусі, України, Росії, Грузії).
- По-четверте, Візантія – це осібний і самоцінний тип культури, незважаючи на пережитий нею вплив з боку сирійців, арабів, слов’ян, персів, що пояснюється багатонаціональним характером візантійської держави.
Столиця Візантії Константинополь заснована імператором Костянтином І в 324-330 рр. на місці колишньої мегарської колонії Візантія. Фактично із заснуванням Константинополя Візантія усамостійснюється у надрах Римської імперії (від цього часу почався відлік історії Візантії). Завершенням усамостійнення заведено вважати 395 р., коли відбувся остаточний поділ Римської імперії на Східну і Західну Римську імперії.
В етнічному складі Візантії переважало грецьке населення. За державну мову імперії в IV-VI ст. правила латина, а від VII ст. до кінця існування Візантії – грецька мова.
До особливостей візантійської культури належить незначний порівняно з Західною Європою культурний вплив варварських племен. Разом із тим, візантійська культура багато брала з античної спадщини, з культури народів, які населяли Візантію, тощо.
Освіта розбудовувалася не тільки на основі Святого Письма, але й на поемах Гомера, античних авторів читали й вивчали. Деспотичний характер візантійської держави призвів до встановлення суворого контролю над ідейним життям, що породжувало нестримне вихваляння імператора, який був у цей момент при владі. На громадське й ідейне життя Візантії накладали відбиток і специфічні особливості, притаманні східному християнству і візантійській церкві.
Між православною і католицькою церквою з самого початку виникли суттєві відмінності. Хоча та й друга генетично походили від єдиної всесвітньої церковної організації, кожна з них уже з перших століть їхньої історії (в ІV – V ст.) розвивалася своїм особливим шляхом. Номінально церковна єдність визнавалася й Римом, й Константинополем, але фактично вже дуже рано між папським престолом і константинопольської патріархією почалася то прихована, то відкрита боротьба за релігійне і політичне панування, боротьба, що ніколи не згасала.
Зверніть увагу: Вирішити у Візантії щось можна було тільки через особисті зв’язки. Хабар став нормальною формою ділових відносин. Чиновники боялися можливих доносів. “Якщо ти служиш Василевсові – повчає чиновник Кекавмен, - всіляко стережися, коли говориш із своїми товаришами. А якщо мовиться про Василевса, то взагалі нічого не відповідай, а зникни геть. Багатьох я знав, котрі втрапили у таку небезпеку. Всіма силами стримуй свій язик і підкоряйся тим, хто стоїть вище. Таємницю свою не розкривай нікому. Не ручайся ніколи ні за кого, навіть якщо це твій близький друг”.
Приватної власності на землю у Візантії не було. Кожний маєток, кожну ділянку можна було будь-коли відібрати. Скаржитися на начальство ставало справою безнадійною.
Які з численних законів чинні – ніхто не знав. Уряд підтримував штучно стабільні ціни, заради чого здійснювався жорстокий контроль над ремісництвом і торгівлею.
В країні панувала атмосфера ксенофобії, тобто ненависті до іноземців. За іноземцями стежили як представники органів, так і численні добровольці з простого народу. Найбільшу підозру і ненависть викликали “прокляті католики”, навіть більшу, ніж мусульмани, що реально загрожували існуванню імперії, і, як відомо, ця загроза здійснилася. Ідеологічні принципи тяжіли над істинними потребами держави й суспільства.
Література Візантії
Візантійська література справила значний вплив на європейську, в тому числі на літературу слов’ян, своїми пам’ятками, переважно до ХІІІ ст. Візантійська писемність характеризується не тільки грецькими рукописами, але й слов’янськими перекладами, котрі інколи зберегли твори, невідомі в оригіналі.
Початок власне візантійської літератури належить до VI – VII ст., коли грецька мова стає панівною у Візантії. Однак пам’ятки народної творчості Візантії до нас майже не дійшли.
Серед церковної літератури, що дійшла до нас, виділяється поезія гімнів. Найвидатнішими її представниками був Роман Солокоспівець (VI ст.), котрий написав близько тисячі гімнів.
Від елліністичної прози Візантія успадкувала багато. Манеру еллінізму повторюють пригодницькі романи Геліодора (“Ефіопки” про Феогена і Харіклею) – IV ст., Ахілла Татія (про Клітор фона і Левкіппу) – V ст., Харитона, Лонга та інші. З прозаїчних жанрів на початок візантійської літератури особливо розвиваються історичні оповідання, автори яких відтворювали манеру Геродота, Фукідіда.
Особливе місце в історії візантійської літератури належить Михаїлу Пселлу. Пселл – яскравий, непересічний письменник і підлабузливий царедворець, мудрий філософ, автор багатьох віршів на честь василевсів і прихильник їхніх ворогів.
Найчисельним у спадщині Пселла є його риторичний доробок, що охоплює майже всі жанри і види грецької риторики, також промови і епітафії, монодії. У багатьох промовах Пселла відбиті його зв’язки із суспільством. Найбільш яскравим явищем у його творчості є “Хронографія”. Вона насичена іншою, художньою правдою, що створює єдину картину епохи – драму людей і драму імперії.
Для візантійського суспільства заглиблення в давню мову і культуру та їх ідеалізація ще більше загострювала складну проблему двомовності, яке визначалося ступенем освіченості, а врешті-решт – соціальною незалежністю.
Візантійська музика
Світська та народна музика
Світська музика звучала при імператорському дворі і була представлена такими жанрами, як «акламації» — ритуально-святкові оди на віршовані тексти та «поліхронії» — оди для виходу імператора, що виконувались хором. Звучала при дворі також інструментальна музика — використовувались сурми, цимбали, а також стародавній прототип органу — гідравлос.
Народна музика Візантії представлена епічними жанри — акритські пісні, що прославляли подвиги акритів.
Культова музика
У збережених нотних записах представлена виключно культова християнська музика. На відміну від західної музики аналогічного періоду, візантійська духовна музика була виключно вокальною (орган в богослужбовій практиці був заборонений) і виконувалась на різних мовах — окрім грецької, використовувалась також сирійська, вірменська, коптська, ефіопська, церковно-слов'янська мови.
Як і григоріанський хорал, візантійський літургійний спів був одноголосним, в його основу була закладена система діатонічних ладів, що сходять до давньогрецької ладової системи. Для запису візантійських хоралів використовували невменну нотацію, що прийшла на зміну екфонетичній у 8 столітті і в процесі еволюції пройшла кілька форм — ранньовізантійську (8-12 ст.), середньовізантійську (12-15 ст.) та піздньовізантійську (15-19 ст.)
Жанри
На окреслення жанрів візантійської духовної музики широко використовується збірний термін — гімнографія, а науку, що вивчає ці жанри називають гімнологією. Найбільш ранньою формою християнської гімнографії є псалмодії — повільні речетативні молитви, східного походження.
В 4 столітті поширюються пісенно-поетичні імпровізації на біблійні сюжети або апокрифічні тексти — тропарі. Тропарі виконувалися звичайно хорами хлопчиків і відрізнялися наспівністю, орнаментальною мелодією, світлим колоритом і мали варіаційну будову — первісний наспів, «ірмос», варіювався у наступних «тропах».
Розквіт візантійської гімнографії у 6—8 століттях пов'язаний з діяльністю вихідців із Сирії св. Романа Сладкоспівця, святого Андрея Критського, а також Іоана Дамаскіна. В цей час з'являються складніші гімнічні жанри, такі як кондак і канон, в той же час витісняється псалмодія.
З 9 століття важливим центром гімнотворчості став Судитський монастир поблизу Константинополя. В XIV—XV століттях підйом гімнотворчості пов'язаний з діяльністю Івана Кукузеля, що жив у монастирі Святого Афанасія на Афоні.
Історичне значення
Візантійська музична культура мала великий вплив на розвиток як Східної, так і Західної християнської богослужбової музики. Найбільший вплив візантійська музика мала на ті країни, де був прийнятий східний обряд богослужіння, в в тому числі на Русі. Надалі, однак, розвиток церковної музики в цих країнах пішов своїми шляхами, що привів до розвитку своєрідних її форм, зокрема на Русі такою формою став знаменний спів.
Історичні умови і строкатий етнічний склад населення Візантії визначили різноманіття інтонаційного ладу, жанрів і форм Візантійської музики. Її витоки сягають перської, коптської, єврейської та вірменської пісенності, а також включають досягнення давньогрецької музичної культури, що обумовлювалось входженням до складу Візантії великих центрів грецької культури — Александрії, Антіохії, Ефеса.
Друга група співів сформувалася в залежності від часу їхнього виконання: “ранкові”, “відпускальні”. Традиційні, освячені століттями форми візантійської вокальної музики, дотримувалися одного важливого принципу: кожному складу тексту відповідав найчастіше 1 звук. Це пов’язано з настановою, що музика повинна допомагати слухачеві краще зрозуміти й відчути сенс тексту богослужіння. Музика ні в якому разі не мала домінувати над текстом.
Архітектура
У мистецтві Візантії нерозривно пов'язані витончена декоративність, прагнення до пишної видовищності, умовність художньої мови, різко відрізняє його від античності, і глибока релігійність. Візантійці створили художню систему, в якій панують суворі норми і канони, а краса матеріального світу розглядається лише як відблиск неземної, божественної краси. Ці особливості яскраво проявилися як в архітектурі, так і в образотворчому мистецтві.
Роль античного храму була переосмислена у відповідності з новими релігійними вимогами. Тепер він служив не місцем зберігання статуї божества, як це було в античну епоху, а місцем зібрання віруючих для участі в таїнстві долучення до божества і слухання «слова божого». Тому головна увага приділялася організації внутрішнього простору.
Зовні будинку, палацові та культові, отримували завжди дуже просту обробку: фасади, як правило, не штукатурилися, а оформлялися цеглою, що чергувалися з шарами рожевого цементного розчину, а іноді (в пізні періоди) і з темнуваті каменем-вапняком. Використовувана візерункова цегляна кладка надавала будівлям особливої фактури. Цегла, іноді в поєднанні з каменем, була основним будівельним матеріалом, що визначав зовнішній вигляд багатьох візантійських споруд. Характерним архітектурним елементом були звужені арочні вікна, які часто зводилися до груп по два-три вікна, нерідко розділених колонками та об'єднаних зовнішньо аркою над ними. Популярна тема візантійської архітектури - аркади на високих колонах з кошикоподібними капітелями. Такі аркади часто охоплювали фасад на всьому його протязі.
Походження візантійської церковної споруди слід шукати в античності: римські базиліки, що служили в стародавньому Римі судовими і торговими будинками, стали використовуватися як церкви, а потім стали будуватися християнські храми-базиліки. Часто до західної стороні базиліки примикає прямокутний двір, оточений галереєю з аркадами фонтаном для омивання.
Всередині крім головного, більш високого, нефа є бічні нефи (їх може бути і три, і п'ять). Пізніше найбільшого поширення набув тип хрестово-купольної церкви: квадратний в плані будинок, в центральній частині якого перебувало чотири стовпи, що підтримують купол. Від центру розходилися чотири склепінчастих рукави, утворюючи так званий грецький хрест.
Головним храмом всієї Візантійської імперії стала церква Святої Софії у Константинополі. Вона була побудована в 632-537 рр.. зодчими Анфімієм і Ісидором за часів імператора Юстиніана. Гігантський купол храму має діаметр 30 м. Завдяки особливостям конструкції будівлі і прорізаним біля основи купола вікнам, він ні- би ширяє в повітрі. Купол спирається на 40 радіальних арок. Перехід від купола до чотирикутного підкупольного квадрату здійснюється за допомогою сферичних трикутників - вітрил. Малі куполи розташовані по кутах, нижче центрального купола. Бічні апсиди обмежені аркадами, колони яких були виконані з порфиру і малахіту. Низ стін облицьований мармуром, а верх - мозаїками. Арки нефів підтримують понад ста колон. Капітелі колон прикрашені майстерним різьбленням по мармуру. Висота будівлі з куполом 55 м. Храм в плані має розміри приблизно 80х72 м. У нього веде дев'ять дверей, на середній з яких поміщено мозаїчне зображення Христа, що благословляє віруючих, і напис - «Світ - Вам. Я-світло для світу ».
Внутрішнє оздоблення собору постраждало під час хрестових походів і навали турків. Після розгрому Константинополя він став мечеттю Айя-Софія. Замість хреста тепер на ньому півмісяць, знак язичницьких богинь Гекати і Діани.
Фресковий живопис, мозаїка
Фресковий живопис Візантії майже не зберігся. Більш довговічними і типовими для візантійського прагнення до мальовничості і пишності виявилися мозаїки. Античні мозаїки складалися з кубиків мармуру та кольорового каміння. Відома ще флорентійська мозаїка, набрана з впритул пригнаних шматочків мармуру та каменю в техніці інкрустації. Візантійська ж мозаїка робилася з смальт (забарвлених емалями шматочків скла) і служила для прикраси стін і склепінь. Кубикам смальти надавалася необхідна для візерунків форма. Спрощений характер малюнка та обмежену кількість фарб підсилюють декоративний ефект мозаїк. Тон їх звичайно золотий або синій. У Софії мозаїки мерехтять завдяки золотій підкладці, на яку зверху закріплений тонкий шар кольорового прозорого скла (закріплення відбувалося в гарячому стані). Палацові мозаїчні композиції (Константинопіль, Палермо) представляють мисливські або пасторальні сцени. Але переважно візантійські мозаїки знаходяться в церквах. Найвидатніші мозаїчні ансамблі збереглися в Равенні, в мавзолеї Галли Плацидії (V ст.) - Величний хрест на тлі синього неба; в церкві Сан-Вітале - відомі зображення Юстиніана і імператриці Теодори з почтом, у яких чудово поєднуються ідея імператорського величі з індивідуальною портретністю і пишнотою одягу. Багата декоративна мозаїка на склепіннях хорів: у блакитному медальйоні, усипаному зірками, зображений святий що молиться, оточений вівцями, перед великим хрестом. Відомі також мозаїки в Дафні біля Афін і фігура богоматері в синьому одязі, оточена апостолами, на золотому тлі, в апсиді церкви в Торчелло, що дає уявлення про величності і декоративності мозаїк того періоду. До цього ж часу відносяться мозаїки собору Святого Марка у Венеції, мозаїки трьох церков на Сицилії.
Декоративно-прикладне мистецтво
Книжкова мініатюра Візантії багатомірна: зустрічаються зразки урочистого стилю і більш реалістичні, більш яскраві і більш суворі, що належали до імператорської і монастирської шкіл.
Кераміка і скло
Візантійська кераміка ще мало вивчена. Спочатку виготовлялася поливяний одноколірний посуд, з IX ст. вона мала зформований рельєф. Найбільший інтерес представляють облицювальні плитки, опуклі й увігнуті, прикрашені декоративними елементами. На плоских плитках зображувалися Богоматір з немовлям або святі. Нерідко композиція складалася з багатьох кахлів. Пізніше посуд став поліхромним. З IX ст. застосовується техніка граффіто, тобто продряпування по глазурі або видалення широких ділянок поливи.
Якщо говорити про скло, то найбільш примітні вітражі з справжнього скла, покритого кольоровими емалями і вправлені в свинець, виявлені у вікнах апсиди монастиря Хору (Кахріе Джамі в Константинополі), створені близько 1120 На них зображені в людський зріст Богоматір, Христос, святі в багатих візантійських одежах, фон прикрашений медальйонами, розетками, завитками. Кольори - синій, зелений, багряний.
Ювелірна справа та обробка металів
У ювелірних виробах застосовувалися перли, дорогоцінні камені і емалі. Найбільшою славою візантійські ювеліри користувалися завдяки пишності палітри своїх емалей. Це: хрести, оклади священних книг, корони. Іноді емалі суцільні, але частіше - на золотому тлі: візантійці вважали, що цим металом покрито небо, і високо цінували золото.
Для виготовлення дверей використовувалася бронза (двері собору Святої Софії - з тонким орнаментальним малюнком, гравіюванням). Візантійці отримували безліч замовлень на храмові двері з європейських країн, крім того, виготовляли ажурні бронзові лампадофори, хрести, кадила, плакетки (пластинки), царські врата (вівтарні двері).
Камінь
В області каменерізного мистецтва візантійці залишили тільки зразки архітектурного декору, наприклад, капітелі Святої Софії. Різьба дуже тонка, іноді нагадує різьблення по слоновій кістці. Скульптурний рельєф плоский, ажурний, з рясним рослинним орнаментом.
Тканини
Справжність візантійського походження тканин можна, визначити переважно з орнаменту: улюблений мотив - коло з фігурою тварини (лева, слона, орла - символу влади). Збереглися шовки, вишиті золотою ниткою. З такого шовку виконана далматика – просторий довгий одяг Карла Великого.
Живопис
Візантія – батьківщина іконопису. Коріння образотворчих прийомів іконопису, з одного боку, - у книжковій мініатюрі, від якої запозичений тонкий лист, легкість, витонченість палітри. З іншого - в Фаюмському портреті, від якого іконописні образи успадкували величезні очі, друк скорботної відчуженості на обличчях, золотий фон. Файюмський портрет - частина похоронного східного культу. Такі портрети виконувалися в техніці енкаустики, коли восковими фарбами, випалюють фон, що надавало портретові тілесної теплоти.
Завдання іконопису – втілення божества в тілесному образі. Саме слово «ікона» означає по-грецьки «образ», «зображення». Вона повинна була нагадувати про те образі, який спалахує у свідомості людини, що молиться. Це «міст» між людиною і божественним світом, священний предмет. Християнським іконописцям вдалося виконати складне завдання: передати художніми, матеріальними засобами нематеріальне, духовне, безтілесне. Тому для іконописних зображень характерна гранична дематеріалізація фігур, зведених до двовимірних тіней на гладкій поверхні дошки, золотий фон, містичне середовище, не площину і не простір, а щось хистке, мерехтливе у світлі лампад. Золотий колір сприймався як божественний не тільки, оком, а й розумом. Віруючі називають його "Фаворський", бо, згідно з біблійною легендою, перетворення Христа сталося на горі Фавор, де його образ постав у засліплює золотому сяйві. У той же час Христос, Діва Марія, апостоли, святі були реалько живими людьми, що мали земні риси. Для передачі духовності, божественності земних образів у християнському мистецтві склався особливий, певний тип зображення того чи іншого сюжету що називався іконографічним каноном. Канонічність, як і ряд інших характеристик візантійської культури, була найтіснішим чином пов'язана з системою світобачення візантійців що призвело до організації культури за стереотипним принципом, Канон образотворчого мистецтва найбільш повно відображає естетичну сутність візантійської культури. Іконографічний канон, в широкому сенсі включав у себе пропорції храмів і колірний канон, виконував ряд найважливіших функцій. Перш за все він ніс інформацію утилітарного, історико-оповідального плану, тобто брав на себе все навантаження описового релігійного тексту. Іконографічна схема в цьому плані практично була тотожна буквальному значенням тексту. Канон був зафіксований і в спеціальних описах зовнішнього вигляду святого, Физиогномичні традиції повинні були виконуватися неухильно.
Існує християнська символіка кольору, основи якої розробив візантійський письменник Діонісій Ареопагіт в IV ст. Відповідно до неї, вишневий колір, який об'єднує червоний і фіолетовий, початок і кінець спектру означає самого Христа, який є початок і кінець усього сущого. Блакитний - колір неба, чистоти. Червоний - божественний вогонь, колір крові Христа, у Візантії це - колір царственості. Зелений - колір юності, свіжості, оновлення. Жовтий тотожний золотому кольору. Білий - позначення Бога, подібний до Світла і поєднує всі кольори веселки. Чорний - це сокровенні таємниці Бога. Христос незмінно зображується у вишневому хітоні і блакитному плащі, а Богоматір - в темно-синьому хітоні і вишневому покривалі. До канонів зображння відноситься і зворотна перспектива, що має точки сходження не позаду, всередині зображення, а в оці людини, тобто перед зображенням. Кожен предмет, таким чином, при віддаленні розширюється, ніби «розгортається» на глядача. Зображення «рухається» до людини, а не від неї. Іконопис максимально інформативний, він відтворює цілісний світ.
Архітектурна структура ікони і технологія іконопису складалася в руслі уявлень про її призначення: нести священний образ. Ікони писали і пишуть на дошках, найчастіше кипарисових. Кілька дощок скріплюють шпонками. Зверху дошки покривають левкасом - грунтом, виготовленим на риб'ячому клеї. Левкас полірують до гладкості, а потім наносять зображення: спочатку малюнок, а потім живописний шар. Іконографічні образи, розроблені у Візантії, теж суворо відповідають канону.
У перші три століття християнства були поширені символічні та алегоричні зображення. Христа зображували у вигляді агнця, якоря, корабля, риби, виноградної лози, доброго пастиря. Тільки в IV-VI ст. стала складатися ілюстративно-символічна іконографія, що стала структурною основою всього східнохристиянського мистецтва,
Іконографія Христа
В іконографії Христос називається Спасом. Першим за часом і значущості зображенням є «Спас Нерукотворний» - ікона, що має квадратну або прямокутну форму, на білому або золотому фоні. За переказами, це відбиток особи Христа на рушнику. Йа другому місці за значимістю та виразності знаходиться зображення «Спас у силах», що представляє Хто сидить на ледь наміченому престолі Христа в яскравих червоних або охряного із золотом одязі. Фігура Христа вписана в яскраво-червоний ромб, який вписаний в синій овал. Овал вписаний в яскраво-червоний квадрат з розбіжними від нього золотими променями. Від Спаса теж йдуть золоті промені. Сюжет «Спас на престолі» являє собою спрощений попередній, але без геометричних фігур.
Іконографія Богоматері
Зображення Богоматері шановане в усьому християнському світі. Існує кілька основних типів композиції:
Богоматір Оранта (молиться). Це зображення у повний зріст, з розведеними в сторони і піднятими в молитві руками.
Богоматір «Велика Панагія» - «всесвята» - зображення Марії, на грудях у якої в складках мафорія зображений Спас Еммануїл.
Богоматір «Розчуленна", - поясне зображення Марії, що тримає на руках немовля Ісуса, який припав до її щоки.
Богоматір «Одигітрія» - поясне зображення Богоматері з немовлям, прямо дивиться перед собою.
«Покров Божої Матері» - зображення Богородиці з покровом (покривалом), який вона простягає перед собою.
Існують ще багато складних іконографічних сюжетів Богоматері, найбільш відомі з яких - «Всіх скорботних радості», «Несподівана радість», "Невипивана чаша" та ін
Іконографія святих, ангелів, євангелістів, пророків, апостолів, «святкові» сюжети (головних християнських свят) складалися після V ст. При цьому художня практика була тісно пов'язана з філософсько-релігійною атмосферою. У цілому в іконографічному каноні візантійського мистецтва протягом його історичного розвитку закріплювалися основні елементи, структурні закономірності й своєрідні прийоми візантійського художнього мислення, на багато століть стали основою творчого методу в країнах православного кола.
2. токV напряжение Время устан
3. .Предмет функции и задачи дидактики как науки
4. Журналистика в социальной системе общества
5. Расчет печи и процессов горения
6. СЕВЕРООСЕТИНСКАЯ ГОСУДАРСТВЕННАЯ МЕДИЦИНСКАЯ АКАДЕМИЯ Федерального агентства по здравоохранению и соц
7. CHUCK PALAHNKUK podziemny kr'g
8. Структура философского знания Основные разделы современного философского знания
9. Курсовая работа- Технология производства мармелада
10. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ по написанию и оформлению курсовых работ по экономическим дисциплинам сту
11. 2013 Об утверждении Положения о порядке приведения структурных подразделений центрального аппарата террит
12. Дипломная работа- Организация отбора персонала на предприятии
13. Реферат- Слова и поучения святителя Серапиона Владимирского
14. ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА ~ 2014 1
15. Хрущев и Сталин в исторической памяти народа
16. вічних питань філософії оскільки вона стосується найістотніших параметрів людського життя а отже й світо
17. Давайте дружить
18. одна из самых первых транснациональных корпораций в мире
19. Эпизод первый бал Наташи Ростовой
20. При каких условиях вреден онанизм