Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Інвестиції є основою розвитку підприємств, окремих галузей та економіки України в цілому. Економічна діяльність підприємств значною мірою характеризується обсягом і формами здійснюваних інвестицій.
Термін „інвестиції" походить від латинського „invest", що означає укладати". Але досить часто це слово трактують як вкладення коштів в основний капітал з метою отримання прибутку. Проте в Законі України .Про інвестиційну діяльність" від 18.0991 р. дається визначення Інвестиції як грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладається в об'єкти п'дприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту.
В більш широкому трактуванні інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого йога збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім для того, щоб компенсувати інвестору відмову від використання неявних коштів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, повернути втрати від інфляції в майбутньому.
Джерелом приросту капіталу, основним мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси — вкладання капіталу і одержання прибутку — відбуваються в певному поточному часі, а саме: можна поступово вкладати капітал, а потім одержати прибуток; паралельно вкладати капітал й одержувати прибуток; вкладати капітал з інтервалами, а через деякий час одержати прибуток. У першому випадку прибуток буде одержано одразу після завершення інвестування в повному обсязі; у другому випадку прибуток можливий за умови повного завершення процесу інвестування; у третьому випадку між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, що залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.
У сучасній зарубіжній літературі термін "інвестування" часто трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). В Україні цей термін ідентифікується з терміном "капітальні вкладення". Інвестиції в цьому разі розглядаються як вкладання у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестиції можуть спрямовуватись на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).
Розрізняють інвестиції валові та чисті.
Валові інвестиції — це загальний обсяг інвестування за певний період, що спрямова-не на нове будівництво, придбання засобів виробництва та приріст товарно-матеріаль-них засобів. Чисті інвестиції — це сума валових інвестицій без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді.
Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток підприємства, галузі, держави. Якщо сума чистих інвестицій від'ємна, тобто обсяг валових інвестицій менший від суми амортизаційних відрахувань, це свідчить про зменшення обсягу випуску продукції. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю, це означає відсутність економічного зростання, а якщо сума валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань, то це означає, що економіка розвивається.
Інвестиційний процес - це прийняття інвестором рішення щодо вибору об’єктів, обсягів та строків інвестування.
Етапи інвестиційного процесу Для чіткого встановлення мети та вибору довгострокових орієнтирів велике значення мають стадії інвестиційного процесу.
Þ 1. Вибір інвестиційної політики;
Þ 2. Аналіз ринку цінних паперів;
Þ 3. Формування портфелю цінних паперів;
Þ 4. Перегляд портфелю цінних паперів;
Þ 5. Оцінка ефективності портфелю цінних паперів.
На 1 етапі фінансовий посередник повинен визначити основні принципи інвестиційної політики. Будь-який тип фінансового посередника, чи то страхова компанія, пенсійний фонд, комерційний банк та інвестиційна компанія при формуванні інвестиційної політики повинен враховувати вимоги законодавства щодо складу активів. Вибір інвестиційної політики повинен проводитись згідно з вимогами законодавства, та з урахуванням інвестиційних декларацій.
На 2 етапі, фінансовими аналітиками компанії з управління активами фондів або спеціалізованого департаменту страхової компанії або банку проводиться аналіз ринків тих категорій цінних паперів, які відповідають затвердженим принципам інвестиційної політики. В результаті такого аналізу робляться оцінки інвестиційної привабливості цінних паперів, складається прогноз доходності і визначається перелік можливих об’єктів інвестування.
На 3 етапі на підставі висновків фінансових аналітиків щодо інвестиційної привабливості цінних паперів компанією з управління активами приймається рішення про придбання цінних паперів. При цьому враховуються нормативні вимоги щодо структури інвестиційного портфелю, тобто заплановані придбання узгоджуються з структурою активів, передбаченою нормативними вимогами та інвестиційною декларацією. Після прийняття рішення з придбання конкретних цінних паперів подається заявка брокеру на виконання цієї операції.
На 4 етапі , у зв’язку з мінливістю ринкових умов (зміна процентних ставок, курсів акцій, валютного курсу) частина цінних паперів може бути продана з метою придбання інших, інвестиційно привабливіших з метою оптимізації інвестиційного портфелю.
На 5 етапі проводиться періодична оцінка доходності інвестиційного портфелю та пов’язаних з ним ризиків. Фактична доходність інвестиційного портфелю порівнюється з доходністю еталонного інвестиційного портфелю (альтернативного портфелю, який міг би бути сформованим в рамках інвестиційної політики, типової для даного фінансового посередника). Проведені розрахунки і оцінки виконують контрольну функцію - при недостатній ефективності управління інвестиційним портфелем керівництвом може бути прийняте рішення про відмову від послуг компанії з управління активами.
Політику держави щодо механізмів здійснення інвестиційної діяльності, а також пріоритетних напрямів інвестицій називають інвестиційною політикою; це найважливіша складова економічної політики держави. Закони України: “Про інвестиційну діяльність” (1991 р.), “Про режим іноземного інвестування” (1996 р.), “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” (1996 р.), “Про зовнішньоекономічну діяльність” (1991 р.), “Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” (1992 р.), “Про господарські товариства” (1991 р.) тощо. Крім того, діють низка указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, які формують політику державного регулювання інвестиційної діяльності в нашій країні.
Державне регулювання інвестиційної політики визначається: -показниками економічного і соціального розвитку України; - регіональними програмами розвитку народного господарства; -державним і місцевими бюджетами, передбаченими в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності. Формами державного регулювання інвестиційної діяльності є: визначення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування, податкове регулювання інвестиційної діяльності, регулювання інвестиційної діяльності через надання фінансової допомоги інвесторам, проведення відповідної кредитної та амортизаційної політики, регулювання участі інвесторів у приватизації, регулювання форм і умов фінансового інвестування, експертиза інвестиційних проектів у процесі державних інвестиційних програм, забезпечення захисту інвестицій, регламентування умов вивозу капіталу для здійснення інвестицій за кордоном. під об’єктом регулювання інвестиційної діяльності розглядається економічна складова інвестиційного клімату. Крім того держава сама може являтися інвестором. До важелів державного регулювання можна віднести:
- податкову політику;
-грошово-кредитну політику;
- регулювання фондового ринку;
- законодавче забезпечення і захист прав та інтересів інвесторів;
- регулювання діяльності іноземних інвесторів та здійснення зарубіжних інвестицій;
-Амортизаційна політика.
Органами державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні є: Кабінет Міністрів України, державне агентство інвестицій та розвитку, Національне агентство з іноземних інвестицій та розвитку, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та низка галузевих міністерств і відомств.
Фінансові інвестиції – це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. До таких активів зазвичай відносяться акції, облігації, інші цінні папери (наприклад, депозитні сертифікати, казначейські зобов’язання, тощо), корпоративні права.Фінансові інвестиції характеризуються певними особливостями, основними з яких є:
3) виходячи з багатогранної інфраструктури фінансового ринку, пильніший та змістовніший моніторинг у процесі фінансового інвестування.
Суб’єкт підприємницької діяльності може здійснювати фінансове інвестування у таких формах:1) вкладення капіталу до статутних фондів спільних підприємств; 2)вкладення капіталу у прибуткові види грошових інструментів; 3) вкладення капіталу у прибуткові види фондових інструментів.
Фінансові інвестиції визначаються як активи, які утримуються підприємством з метою:*одержання доходів у вигляді дивідендів або відсотків від їх володіння;*набуття вигідних відносин з іншими підприємствами або контролю над їх діяльністю;*майбутні вигоди від зростання вартості здійснених інвестицій.
Відповідно до П(С)БО № 13 «Фінансові інструменти» під фінансовими інструментами розуміють контракти, які одночасно приводять до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов'язання або інструмента власного капіталу в іншого
Фінансові інструменти поділяють на: - фінансові активи, які включають у себе: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх, еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи; - фінансові зобов'язання — включають фінансові зобов'язання, призначені для перепродажу та інші фінансові зобов'язання;- інструменти власного капіталу — це прості акції, частки та інші види власного капіталу;- похідні фінансові інструменти — ф'ючерсні контракти, фор¬вардні контракти та інші похідні цінні папери.
Основою фінансових інструментів є цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому і гарантує участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними, на пред'явника, привілейованими та простими.
Звичайні акції дають право на дивіденди, що коливаються залежно від результатів господарсько-фінансової діяльності акціонерного товариства і величини отриманого прибутку. Власник звичайної акції ризикує не отримати дивідендів взагалі, бо отримує їх останнім і лише з тієї частини прибутку, що залишається після розподілу за привілейованими акціями.
Привілейовані акції можуть випускатися розміром до 10 % статутного фонду. Вони дають переважне право їх власникові на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна на випадок ліквідації. Власники привілейованих акцій участі в управлінні не беруть, щорічно виплачувані дивіденди є фіксованим відсотком до номінальної вартості акції.
На перший погляд привілейовані акції дають їх власнику значний виграш порівняно з власником звичайних акцій. Він не лише отримує фіксований доход навіть тоді, коли коштів не вистачає для оплати дивідендів усім іншим акціонерам, а й на випадок банкрутства його збитки мінімальні. Привілейовані акції вигідні також тому, що їх можна в будь-який час обміняти на встановлену кількість звичайних акцій того ж емітента з можливим виграшем від приросту їх курсової вартості. Але власник привілейованих акцій хоча і є власником, та не є господарем акціонерного товариства, тому що не бере участі в управлінні ним.
За рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні товариства після сплати податків, інших платежів та відсотків за банківський кредит, власникам акцій сплачується дивіденд, розмір якого залежить від маси прибутку, співвідношення між його нагромаджуваною та споживаною частинами, виду й кількості акцій та інших факторів. Від підтримування дивідендів на високому рівні залежить курс акцій і визначається рейтинг корпорації, який, у свою чергу, визначає її спроможність через високу репутацію залучати достатню кількість позичкового капіталу або використовувати для додаткового випуску акцій. Отже, акція є формою розподілу частини додаткового продукту за вартістю.
Рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів акціонерного товариства. Рішення про випуск акцій оформляється протоколом. Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його на акціонерне товариство).
Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк, з виплатою фіксованого щорічного відсотка.
У кожній країні існує своя специфіка емісії та розповсюдження облігацій. Законом України «Про цінні папери» визначено такі вимоги до емітентів облігацій: по-перше, акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більшу від 25% розміру статутного фонду і тільки після повної оплати всіх раніше випущених акцій; по-друге, емітент, випускаючи в обіг облігації, мусить бути незбитковим протягом останніх трьох завершених фінансово-господарських років або з часу утворення, якщо даний строк менший трьох років; по-третє, емітент не повинен мати прострочену заборгованість кредиторам і за внесками до бюджету; по-четверте, емітент зобов'язаний цілком сплатити статутний фонд на той час, коли він приймає рішення про емісію облігацій.
Вказана інформація, звичайно, надається відповідним фінансовим органам, які перевіряють і реєструють її, дають дозвіл на випуск облігацій.
В Україні як боргове зобов'язання облігації випускаються двох видів:
а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;
б) облігації підприємств.
облігації можуть бути іменними і на пред'явника, відсотковими й безвідсотковими (цільовими), можуть вільно обертатися або з обмеженим колом обігу. Вільне обертання облігацій зумовлює їхню номінальну й ринкову вартість, або ціну. Номінальною називається вартість облігації, зазначена в ній. Ціна, за якою облігації купуються і продаються на ринку, називається курсом облігацій. Цей курс залежить від номінальної вартості, річного доходу, який вона приносить, рівня позичкового відсотка, кількості років, що залишилася до погашення облігації, та співвідношення між пропонуванням облігацій та попитом на них.
Закон України “Про цінні папери” надає право вільного випуску облігацій всім підприємствам, особливо тим, які вже склалися як потужні виробники. Для них мобілізація додаткових коштів за допомогою акцій є порівняно дорожчим джерелом. Адже за акції потрібно безстрокове сплачувати дивіденд. Випуск же облігацій здійснюється на зазначений період і за твердо встановлену плату у вигляді відсотка.
Ощадний сертифікат— це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого стро ку як самого депозиту, так і відсотків на нього.
Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний договірний відсоток на визначений термін) або до запитання, іменними та на пред'явника.
Цей вид цінних паперів фізичні особи можуть придбати тільки за рахунок особистих коштів, а підприємства (організації) — за рахунок чистого прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні. Виплата доходу на ощадні сертифікати здійснюється за умови пред'явлення їх для оплати в банк-емітент. Якщо власник ощадного сертифікату вимагає повернення депонованих на певний термін коштів раніше за обумовлений строк, то йому виплачується мен ший відсоток, що узгоджується з власником у момент внесення коштів на депозитний рахунок.
Ощадні сертифікати, які обертаються в Україні, мають невелику кількість класифікаційних ознак, оскільки за чинним законодавством емітентом сертифікатів можуть бути банківські та прирівняні до них інститути.
Практично за всіма своїми інвестиційними якостями ці цінні папери ідентичні з облігаціями. Проте існування ощадних сертифікатів до запитання зводить ризик ліквідності інвестицій практично до нуля, а це, у свою чергу, зумовлює зниження рівня доходу за ними порівняно зі строковими ощадними сертифікатами. Іншою особливістю цього інструменту ринку цінних паперів є можливість його використання не тільки як об’єкта інвестування, а й як розрахункового засобу, що підвищує його інвестиційні якості.
Ощадний сертифікат є вигідним джерелом фінансування і для того, хто його купує, і для банку, який його випустив.
Власник сертифіката має можливість у короткий термін отримати підвищений процент, а банк — відносно більшу, порівняно з вкладами до запитання, упевненість у тому, що депоновані гроші можна використовувати для надання кредитів іншим суб’єктам господарювання. Крім цього, у банку немає потреби відкривати депозитні рахунки для клієнтів; робити зміни в умовах вкладу (наприклад, за вкладу до запитання клієнт може постійно брати з рахунка гроші або поповнювати його, про що потрібно робити відповідні записи); закривати рахунки клієнтів.
Використання ощадного сертифіката є вигідним також і тому, що за його випуску значно прискорюється процес установлення відносин між його власником та банком-емітентом. Прискорення взаємодії на фінансовому ринку означає для банків можливість одержувати додаткові прибутки, що призводить у кінцевому підсумку до того, що банки мають змогу підвищувати проценти за ощадними сертифікатами.
Державні цінні папери — це державні зобов'язання, що випускаються в документарній або електронній формах центральним урядом, місцевими органами влади і окремими державними підприємствами з метою розміщення позик і мобілізації грошових ресурсів у відповідні бюджети. Емітуються з метою мобілізації грошових ресурсів для: -фінансування бюджетного дефіциту -погашення розміщених раніше позик -фінансування цільових програм -забезпечення касового виконання держ. бюджету.
Найпоширенішим видом державних цінних паперів є облігації державних позик. Облігація — це цінний папір, який, по-перше, засвідчує внесення її власником певних грошових коштів на її придбання (в даному випадку — на користь держави); по-друге, надає її власникові право на отримання певного доходу від облігації; по-третє, пітверджує зобов'язання держави відшкодувати повну номінальну вартість облігації у передбачений умовами позики строк. При випуску державної позики обов'язково обумовлюється термін, протягом якого облігації підлягають погашенню або викупу.
Випускаються облігації внутрішніх і зовнішніх державних і місцевих позик. Кошти, що надходять від розміщення державних облігації, зараховуються до державного бюджету, хоча й не враховуються в його доходах (згідно із світовою бюджетною методологією).Облігації державних позик можуть бути як іменними, так і на пред'явника. Державні облігації випускаються або у вигляді документів, або у вигляді записів на відповідних електронних рахунках у системі електронного обігу цінних паперів. Казначейські зобов'язання (векселі) держави — це вид державних цінних паперів, що засвідчує внесення їх власником грошових коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими паперами. Казначейські зобов'язання випускаються державою на різний термін, тому вони можуть бути: довгострокові, середньострокові і короткострокові.
Залежно від призначення й конкретних цілей казначейські зобов'язання випускаються на різних умовах (казначейські бони, казначейські ноти).
Казначейські зобов'язання (векселі) держави розміщуються на добровільній основі серед юридичних і фізичних осіб. Виплата доходу на казначейські зобов'язання (векселі) та їх погашення здійснюється відповідно до умов їх випуску.
Казначейські векселі можуть передаватися Державним казначейством бюджетним установам на здійснення платіжних операцій за витратами, що передбачені в бюджеті, але які фактично не профінансовані через нестачу бюджетних коштів (наприклад, для оплати бюджетними установами спожитих енергетичних ресурсів).
Приватизаційні папери-це особливий вид державних цінних паперів,які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду,земельного фонду. Емітент - Національний банк України. Використовуються для обміну на документи, що свідчать про право власності на придбані об'єкти приватизації. За законодавством України до них належать: приватизаційний майновий сертифікат, житловий чек, земельна бона.
Рух державних цінних паперів, сукупність актів їх купівлі-продажу формують відповідний сегмент національного фондового ринку. Поки державні цінні папери знаходяться в обігу, вони можуть бути в будь-який момент продані й куплені. Як наслідок — формується вторинний ринок цінних паперів держави.
Проведення операцій з державними цінними паперами на відкритому ринку здійснює Центральний (Національний) банк. Продаж державних цінних паперів можуть здійснювати й комерційні банки. Придбаваючи державні цінні папери, банки отримують в своє розпорядження досить високоліквідні й надійні активи.
Згідно Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» Пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів фонду з нерухомості (ФОН)) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН). До пайових цінних паперів відносяться: акції; інвестиційні сертифікати; сертифікати ФОН.
Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права. Від операцій з акціями можна одержати доходи за рахунок таких джерел: 1) дивідендні виплати; 2) підвищення ринкової вартості цінних паперів; 3) збільшення кількості акцій у результаті їх дроблення (спліт).
Випускаючи акції емітент має на меті: 1) забезпечення новому підприємству стартового капіталу, що необхідний для початку його діяльності; 2) залучення додаткових грошових коштів під час функціонування підприємства; 3) обмін старих акцій при злитті з іншим підприємством.
Інвестиційний сертифікат - цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді.
Сертифікат ФОН – це цінний папір, що засвідчує право його власника на отримання доходу від інвестування в операції з нерухомістю після закінчення строку, на який був створений відповідний ФОН, та право вимагати дотримання обмежень прав довірчої власності управителем.
Ці інструменти надають право власності, тобто емітент не несе зобов'язань повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але вони засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управління справами емітента та одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та/або частини майна при ліквідації емітента.
Інвестиції цієї групи характеризуються тим, що вони:
Порівнюючи між собою основні цінні папери, які визначені інвестиційними слід відзначити, що інвестиційна привабливість кожного з них залежить передусім від співвідношення між ризиком та доходністю від його володіння.
У зв'язку з цим формування інвестиційної привабливості даних об'єктів можна представити схематично рис
Відображено формування переваг інвестора в цілому за видами інвестиційних цінних паперів на підставі одночасного порівняння рівня ризику та рівня доходності кожного з них. Разом з тим, зазначена оцінка не відображає відповідне ранжування інструментів за конкретними видами залежно від ознак їх класифікації.
На інвестиційні властивості облігацій суттєвий вплив справляє ділення їх за відповідними ознаками, що відіграє значну роль у процесі вибору їх як об'єкту інвестування. Найменшого впливу на процес прийняття рішення про придбання облігації визначає їх поділ на іменні та на пред'явника. Такий поділ дозволяє емітенту захистити власні інтереси, оскільки дає можливість йому контролювати рух капіталу. Обіг кожної іменної облігації фіксується у книзі реєстрації, в яку вносять дані про власника, час придбання, а також їх кількість у кожного держателя. Разом з тим, іменні облігації менш доходні порівняно з облігаціями на пред'явника, оскільки їх емісія пов'язана зі складністю процедури оформлення, однак глибина контролю обігу іменних облігацій сприяє меншій ліквідності цих паперів на ринку, порівняно з облігаціями на пред'явника.
Реальні інвестиції - це довготермінові вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі основні та оборотні засоби, будівлі, споруди, обладнання, приріст товарно-матеріальних запасів), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, права користування природними ресурсами, "ноу-хау", технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація). Це вкладення державного чи приватного капіталів в будь-яку галузь економіки чи у підприємство, в результаті чого створюється новий капітал або проходить процес приросту наявного капіталу.
Отже, за складом та характером витрат у реальних інвестиціях можна виділити їхню технологічну структуру, а саме:
> будівельні роботи;
> монтажні роботи;
> машини та обладнання;
> проектні роботи.
Зазначені ознаки пов'язані зі створенням нових, реконструкцією, розширенням та технічним переобладнанням наявних підприємств й їх структурних підрозділів та реалізуються в процесі капітального будівництва. До таких інвестицій відносяться:
> нове будівництво — це будівництво комплексу об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення новостворюваних підприємств, будівель і споруд, а також філій та окремих виробництв, які після введення в експлуатацію будуть перебувати на самостійному балансі. Таке будівництво, як правило, здійснюється на нових майданчиках з метою створення нової виробничої потужності.
> розширення виробництва передбачає введення в дію нових основних засобів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих виробництвах.
> реконструкція - переобладнання діючих виробництв новою технікою та технологією новими комплексними проектами.
> технічне переозброєння (переобладнання) - комплекс заходів щодо підвищення технічного рівня виробництва за рахунок зміни старого обладнання новим, більш продуктивним.
12. Поняття інноваційної форми інвестицій, важливість і необхідність інвестування інноваційної сфери економіки.
Інноваційна діяльність у економіці пов'язана з двома гіпотезами: гіпотези технологічного поштовху та гіпотези економічного ефекту.
Відповідно до першої, в основу інноваційного процесу покладено технологічний поштовх. Ця гіпотеза базується на ідеї автономного розвитку науки, яка не приділяє достатньої уваги зворотному зв'язку між економічним середовищем і спрямованістю технологічного прогресу (М. Кондратьев, С. Глазьев, Я. Ван Вейн, Ю. В. Яковець).
Відповідно до другої гіпотези, в основі інноваційної діяльності лежить тиск ринкового попиту. Ця гіпотеза взаємопов'язує винахідницьку активність і частоту наступних інновацій. Розвиток наукової думки відносно незалежне від практики, і виражається у вигляді зміни наукових парадигм.
Аналіз розвитку науки дозволяє стверджувати, що у світі відбулися чотири наукові революції, що спричинили появу і послідовну зміну чотирьох технічних укладів. Кожну наукову революцію характеризує яскраво виражена тенденція збільшення кількості відкриттів і винаходів порівняно з попередньою.
Цілі інноваційної діяльності, способи, форми і терміни здійснення визначаються ресурсними можливостями окремих економічних об'єктів і загалом всього суспільства. Ресурсні можливості впливають на масштаби інноваційної діяльності, повноту охоплення кола соціально-економічних проблем, черговість їх вирішення і включають фактично все, що може використовуватися у інноваційному процесі, для забезпечення отримання її кінцевих результатів. Проте такі результати стають вихідними для наступного етапу інноваційного процесу і тому можуть розглядатися ресурсами.
Процес руху нововведення від ідеї до її втілення у нову технологію або продукт (тобто продукцію), має назву інноваційний процес, що реалізується шляхом кількох взаємопов'язаних етапів - дослідження, розробка, винахід, проектування, аналіз попиту, прийняття виробничих рішень, які закінчуються комерційною реалізацією нововведення.
У вітчизняній науковій літературі до важливих характеристик інноваційного процесу відносять інноваційний цикл - як період від пошуку нових ідей до їх прикладного використання, або отримання конкретних результатів. Розрізняють інноваційний цикл (від появи ідей до її використання у промисловому виробництві на комерційній основі) і життєвий цикл інновації, що охоплює час від моменту впровадження новинки у виробництво до старіння.
Підприємства, що інвестують в інновації, часто не в змозі скористатися усіма вигодами від своїх інвестицій. Причиною є "ефект переливу" чи позитивний зовнішній ефект від інвестицій у вигляді вигод, одержуваних іншими підприємствами, причому без будь-якої компенсації тим, хто здійснює дані інвестиції.
13. Інститути спільного інвестування та особливості їх діяльності
ІСУ – це активні суб’єкти інвестиційної діяльності, до яких відносять корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, які провадять діяльність, пов’язану з об’єднанням грошових коштів інвесторів із метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Інститути спільного інвестування залежно від порядку здійснення їх діяльності можуть бути:
- вiдкритого типу, якщо він бере на себе зобов'язання здiйснювати у будь-який час на вимогу iнвecтopiв викуп цiнних паперiв, емiтованих цим ІСІ;
- iнтервального типу, якщо вiн бере на себе зобов'язання здiйснювaти на вимогу інвесторів викуп цiнних папеpiв, емiтованих цим ICI протягом обумовленого у проспектi eмісії строку, але не рiдше одного разу на piк;
- закритого типу, якщо вiн не бере на себе зобов'язань щодо викупу цiнних паперiв, емiтованих цим ICI до моменту його реорганiзацій або лiквiдацiї.
Iнститут спiльного iнвестування може бути також строковим або безстро¬ковим.
Строковий створюється на певний строк, встановлений у проспектi eмiсії, пiсля закiнчення якого зазначений ICI лiквiдується або реорганiзується. Безстроковий ICI створюється на невизначений строк. ICI закритого типу може бути лише строковим. Iнститут спiльного iнвестування може бути диверсифiкованого й недиверсифiкованого виду.
Іноземні інвестиції відіграють значну роль в економічному розвитку будь-якої країни незалежно від рівня її економічного розвитку.
Говорячи про іноземні інвестиції, необхідно, перш за все, розмежовувати державні та приватні інвестиції.
Державні інвестиції - це позики, кредити, які одна держава або група держав надає iншiй державі. У цьому випадку мова йде про відношення мiж державами, що регулюються міжнародними договорами i до яких застосову ються норми міжнародного права. Можливі i "дiагональнi відносини", коли консорціум приватних банків надає інвестиції державі.
Під приваmнuми розуміють інвестиції, які надають приватні фірми, компанії чи громадяни однієї країни вiдповiдним суб'єктам іншої країни. Iнвec тицiйнi відносини настільки складні та багатогранні, що нерідко відносини мiж державами тісно пов'язанi з відносинами мiж приватними інвесторами. Такий зв'язок найбільше проявляться, коли інвестор передає свої права та вимоги державі.
3начну частку загального обсягу іноземних інвестицій займають прямі іноземні iнвесmиції - вкладення pecypciв, яке забезпечує створення або роз ширення постiйної участi у пiдприсмствi, завдяки якому iнвecтop може здiй снювати, в певнiй мipi, управлiнський контроль iноземного iнвecтopa над вибором об'єкту та реалiзацiєю iнвестицiй. При цьому, окpiм матерiальних та фiнансових pecypciв, за кордон переводяться тaкi специфiчнi активи, як компетенцiя управляючих i технiчнi знання.
lноземнi iнвесmори – це суб'єкти, якi провадять iнвестицiйну дiяльнiсть на територiї, резидентами якої вони не є. Вiдповiдно до законодавства України iноземними iнвесторами можуть бути:
Іноземнi iнвестицiї на територil Укра!ни можуть здiйснюватися у виглядi:
Форми залучення іноземного капіталу:
|
Форма виходу |
Переваги |
Недоліки |
|
Експорт |
Збереження контролю та підтримка виробництва в країні |
Вразливість перед зарубіжними протекціоністськими бар’єрами |
|
Контрактні кооперативні угоди |
Невисока потреба в інвестиціях |
Мінімальний рівень реального контролю |
|
Створення закордоном власної виробничої філії |
Забезпечення повного контролю; локалізація виробництва |
Необхідність значних інвестиції; можлива непопулярність з політичної точки зору |
|
Спільні підприємства |
Мінімальний ризик, потреба менших початкових витрат, ніж при створенні власної виробничої філії |
Необхідність високо деталізованої контрактної роботи; складність управління. |
Серед нових форм іноземного інвестування виділяють: відхід від організації власних закордонних підприємств шляхом активізації створення спільних угруповань підприємств; перехід від простого придбання акцій іноземних фірм до створення нових дочірніх підприємств та філій за кордоном; перехід від володіння акціями іноземних фірм до укладення з ними довгострокових контрактів; розповсюдження акцій головної фірми серед акціонерів її закордонних філій; дольова участь іноземного інвестора, яка не дає права контролю над підприємством; ліцензійні контракти з фірмами країн-реципієнтів дають інвестору можливість виходу на ринок із мінімальним ризиком; управлінські контракти; поставка підприємств «під ключ»; угоди «продукт в руки»; угоди про розподіл виробництва, про «ризиковані проекти»; операції зустрічної торгівлі; трьохстороннє фінансування; міжнародний підряд; проектне фінансування.
15. Інвестиційні проекти: сутність та класифікація
Поняття проекту є одним з базових елементів інвестиційного процесу. Існують численні визначення дефініції "проект", що свідчить про нерів нозначність підходів до його тлумачення.
Проект містить в собі задум (проблему), засоби його реалі зації і одержані внаслідок його реалізації результати.
Проектом визначається також сукупність певних елементів (об'єктів ма теріальної і нематеріальної природи) і зв'язків між ними, що забезпечує до сягнення поставлених цілей.
Будь-який проект обмежений часом і бюджетом, є планом довгострокового вкладення капіталу у будь-яке підприємство для досягнення певної мети.
Ще одним з варіантів визначення проекту є визначення, запропоноване у методичних матеріалах Всесвітнього банку: проект - це комплекс взаємо пов'язаних заходів, розроблених для досягнення певних цілей протягом за даного часу при встановлених ресурсних обмеженнях.
Оскільки інвестування, перш за все, орієнтується на забезпечення процесу розширеного відтворення, слід зосередити увагу на тому, що інвестиційний проект має свою специфіку. Інвестиційний проект передбачає до сить тривалий період освоєння та довготривалий період реалізації. В ході експлуатації створеного об'єкту інвестування стає можливим отримання відповідної продукції проекту, продаж якої забезпечує відшкодування інвестору вкладень у створення такого об'єкту. Разом з тим за своєю сутністю інвестиційний проект на відміну від традиційного проекту орієнтується на забезпечення інвестиційних цілей та сприяє подальшому розвитку. Власне саме орієнтація на довгострокову перспективу відрізняє інвестиційний проект від великої сукупності того, що в сучасному світі називають проектами як планами створення чогось.
Таким чином, інвестиційний проект - це комплекс взаємопов'язаних заходів, розроблених для досягнення інвестиційних цілей протягом заданого часу при встановлених ресурсних обмеженнях.
Основними особливостями інвестиційного проекту слід визначити:
1) порівняно тривалий період освоєння початкової суми вкладень;
2) поетапний поступовий вихід на проектну потужність в ході експлуатації створеного об'єкта інвестування;
3) необхідність додаткових вкладень у проект протягом його реалізації для виконання поставлених цілей, які використовуються на забезпечення об'єкту обіговим капіталом, витратами на поточний та капітальний ремонт тощо;
4) необхідність здійснення значних початкових вкладень.
Для того щоб повніше охопити багатофункціональність поняття "проект", визначимо інвестиційний проект у двох аспектах: як документ і як конкретні дії інвестора щодо реалізації своїх інвестиційних намірів.
Інвестиційний проект - це спеціальним способом підготовлена документація, що містить максимально повний опис і обґрунтування всіх особливостей майбутнього інвестування. У такому розумінні проект є документованим інвестиційним планом.
Інвестиційний проект - це комплекс заходів, що здійснюються інвестором з метою реалізації свого плану нарощування капіталу. Дії інвестора мають бути оптимальними для досягнення поставлених цілей при обмежених часових, фінансових та матеріальних ресурсах.
Інвестиційний проект, як і будь-яка діяльність, має ряд властивих йому рис, наявність яких допоможе здійснити ефективну його реалізацію.
Основними рисами інвестиційного проекту є такі:
» виникнення, існування та закінчення проекту у певному оточенні. Будь -який інвестиційний проект вміщує в своїй основі та розпочинається з ідентифікації проблеми. І фактично поява такої проблеми спричинена іс нуванням організації у зовнішньому оточенні. Згодом окреслена проблема розробляється у контексті пошуку шляхів й усунення або вирішення. В результаті окреслюється ідея майбутнього проекту, яка і відображається у конкретному проекті Однак, в ході вирішення визначеної проблеми за рахунок розроблених заходів проект розвивається у зовнішньому оточен ні, в якому теж відбуваються відповідні зміні, на які слід зважати для до сягнення поставленої мети проекту;
» зміна структури проекту з триванням його життєвого циклу. Для до сягнення мети проекту та отримання запланованих результатів у навко лишньому середовищі можна скористатися трьома підходами, які передба чають: 1) адаптацію до існуючих елементів навколишнього середовища; 2) спробу сприятливо впливати на навколишнє середовище; 3) прагнення змінити сферу діяльності, щоб позбутись загрозливих елементів навко лишнього середовища у більш сприятливому напрямі.
Класифікація інвестиційних об’єктів.
До основних ознак класифікації проектів, які впливають на трудоміст кість проведення передінвестиційних досліджень, розробки проекту та оцінки доцільності його реалізації можна віднести: масштаб, складність, обсяг початкового бюджету, тривалість. Саме співвідношення цих ознак між собою дає чітке уявлення про надвелuкі, великі, середні та малі про екти.
Зазвичай до надвеликих проектів відносять проекти з великим початко вим бюджетом інвестицій, значною кількістю учасників, що беруть участь у його реалізації, потребують тривалого періоду для освоєння інвестицій й розраховані на довготривалу перспективу і, відповідно, основні результати його реалізації мають суттєве значення і вплив на подальшу діяльність учас ників проекту.
За якістю проекти поділяються на проекти звичайної якості та бездефектні. На відміну від звичайних до бездефектних проектів висуваються особливі вимоги щодо якості.
За складністю – на монопроекти, мультипроекти та мегапроекти.
За тривалістю проекти поділяються на короткострокові, середньострокові та довгострокові.
За наслідками прийняття рішень:
Проекти можна класифікувати за безліччю ознак, наприклад, формою власності, джерелами фінансування, кількістю учасників тощо.
Наприклад, проекти можуть ще класифікуватися за категоріями, залежно від необхідної реалізації експертизи:
16. Лізинг як форма фінансового забезпечення інвестицій. Види лізингу.
Лізинг – це специфічна, додаткова форма перспективного фінансування капіталовкладень, альтернативна банківському кредитуванню, і передбачає використання своїх власних фінансових ресурсів. Ця форма фінансування дає можливість усім суб’єктам господарювання одержувати необхідні машини і обладнання без значних витрат, а також не мати проблем із старінням засобів виробництва. Лізинг є найперспективнішою формою оренди, яка широко застосовується в західних країнах, тобто це – довгострокова оренда машин, устаткування. Вона є по суті новим способом фінансування та активізації збуту, що ґрунтується на збереженні права власності на товар за орендодавцем.
Умови господарювання підприємств під час становлення ринкової економіки пред’являють жорсткі вимоги до зниження витрат на виробництво, освоєння нової техніки і технологій, підвищення якості і конкурентоспроможності продукції. Однак, багато суб’єктів господарської діяльності неспроможні виконати вказані вимоги, оскільки змушені експлуатувати фізично зношені та морально застарілі основні фонди, застосовувати віджилі енерго- і матеріаломісткі технології. Оновлення матеріально-технічної бази,
прискорення науково-технічного прогресу і інноваційних процесів стало б можливим при залученні значного обсягу інвестицій.
Загальний попит на інвестиції в Україні складає більше 50 млрд. дол. США. При цьому, на думку Мінекономіки, потреба металургії - як мінімум 7 млрд. дол. США, машинобудування - більше 5 мільярдів, транспорту - близько 3 мільярдів. У той же час рівень роботи підприємств обмежує їх можливості фінансування за рахунок власних коштів. Відповідно до статті 1 цього Закону лізинг - це підприємницька
відно до статті 1 цього Закону лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати
лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Головною фінансово-економічною принадою лізингу є його цінова конкурентоздатність у порівнянні з іншими джерелами фінансування. Лізинг може дати фінансистам додаткову надійність, щоб спонукати їх надати можливість фінансування активів для нових видів діяльності. Володіння активом має переваги порівняно з іпотекою чи борговим зобов'язанням, отримання яких може бути дуже важким, а вартість реєстрації, якщо вона необхідна, - високою. Крім того, оскільки лізинг є формою фінансування,
заснованою на активі, потреба в додаткових гарантіях є більшою, ніж при інших формах фінансування.
Згідно із статтею 2 вищезазначеного Закону України “Про лізинг” об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).
Суб’єктами лізингу за статтею 3 цього ж Закону можуть бути можуть бути лише суб'єкти підприємницької діяльності:
- лізингодавець – суб’єкт господарювання, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який є власником об’єктів лізингу і передає їх в користування за договором лізингу;
- лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;
- продавець лізингового майна – суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.
Сьогодні лізинг здійснюється за договором, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу і залежно від особливості здійснення лізингових операцій, може бути двох видів - фінансовий або оперативний.
Фінансовий лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.
Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який
амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.
17 Особливості визначення інвестиційних можливостей фірми.
Процес оцiнки доцiльностi капiталовкладень пов'язаний з оцiнкою вартостi кaпiталу. Не можна визначити вapтicть капiталу, доки не визначений розмiр бюджету капiталовкладень. Не можна визначити розмiр бюджету ка пiталовкладень, доки не визначена вapтicть капiталу. Тому вapтicть капiталу та бюджет капiталовкладень повиннi визначатися паралельно.
Bapтicть капiталу є головним елементом у процесi оцiнки доцiльностi iн вестицiй та капiтальному бюджетуваннi.
Капiтальне бюджетування являє собою процес планування витрат, пов'я заних iз iнвестуванням в активи iз строком служби понад 1 piк. Чим ризико ванiший проект, тим вища вapтicть його капiталу. Основним питанням при цьому е визначення коефiцiенту вартості, який необxiдно застосовувати у процесi доцiльностi капiталовкладень, тобто яке iз значень середньозваженої вapтocтi капiталу буде слiд використовуватися для оцiнки середнього ризику проекту.
Гранична вартість будь-якої статті визначасться як вартість iншої доданої одиницi цiєї cтaттi, наприклад, гранична вapтcть витрат виробництва - це витрати на одиницю додаткової продукцiї. Якшо фiрма намагається залучити бiльше нових грошових коштiв, вapтicть кожної грошової одиницi у деякiй точці почне зростати.
Граничною вартiстю капiталу (ГВК) називасться вapтicть одержання додаткової грошової одиницi у новому капiталi, середньозважена вартість останньої грошової одиницi нового капiталу, який отримує фiрма.
До того часу, поки у компанiї буде зберiгатися базове значення цiльової структури капiталу i поки вона не потребус залучення додаткового капiталу, й гранична вартість капiталу буде дорiвнювати середньозваженiй вapтocTi капiталу. Але як тiльки компанiя почне одержувати додатковi суми капiта лу з будь-яких джерел протягом даного перiоду часу, вартість компонентiв й капiталу може почати зростати. У такому випадку середньозважена вартість кожної додаткової грошової одиницi (одиницi капiталу) почне збiль шуватись. Точка, в якiй вiдбуваcrься зростання WACC, називасться точкою розриву - це грошова сума капiталу, який зможе отримати фiрма до того, як почне зростати й WACC.
При використаннi рiзної структури капiталу отримуються рiзнi точки розриву.
Найпростiша послiдовнiсть розрахунку графiкiв граничної вapтocтi капiталу (ГВК) реалiзуcrься в таких етапах:
Графiк граничної вартості капiталу (ГВК) фактично являє собою криву граничних витрат. Далi необщно побудувати графiк, що був би ана логiчним графiку граничного прибутку. Це графiк iнвеетицiйних можли востей (ІМ), який показує очiкувану норму прибутку на кожний iнвести цiйний проект, тобто для кожної iнвестицiйної можливостi. Для цього за кожним проектом визначаеться норма прибутковоcтi та за отриманими значеннями будується графiк інвестиційних можливостей, який потім з’єднується з графіком WACC. Середньозважена вартість капіталу у точці, де крива графіка інвестиційних можливостей перетинає графік граничної вартості капіталу визначається як оптимальний бюджет капіталовкладень. І навпаки.
Процес оцінки доцільності інвестицій базується на застосуванні принципу: будь-яка фірма буде збільшувати масштаби своєї діяльності до точки, де її граничні прибутки дорівнюватимуть граничним витратам.
18. Методи оцінки ризику і прийняття інвестиційних рішень.
Оцінювання ризиків інвестиційних проектів та їх вплив на ризик підприємства вцілому є одним з найважливіших елементів при обґрунтуванні доцільності інвестицій. При цьому ризик може враховуватись різними способами:
1) коригування сподіваних доходів по проекту (коли у процесі розрахунку показників беруть до уваги різні можливі варіанти надходжень і здійснюються через показники математичного сподівання;
2) Коригування дисконтної ставки, яка приймається при розрахунку показників ефективності проекту.
На практиці для оцінки ризику інвестицій і прийняття інвестиційного рішення використовують два основні методи:
1. Аналіз та оцінка чутливості інвестиційного проекту. Цей метод дозволяє дати відповідь на питання, який вплив на показники ефективності проекту має зміна в певних межах окремого параметру ризику.
2. Аналіз та оцінка інвестиційного проекту з допомогою інвестиційного моделювання (корпоративної імітаційної моделі). Цей метод дозволяє визначити ефективність інвестиційних проектів з одночасним врахуванням ризиків спричинених такими факторами як високий рівень інфляції, структурної зміни в ціноутворенні, проблеми взаємних платежів і т.п.
Така модель відображає реальну діяльність фірми і прогнозує реальні потоки надходження по проекту в різні періоди часу, крім того цей метод дозволяє, по-перше, враховувати одночасно вплив всіх параметрів ризику і, по-друге, враховує вплив кореляції цих параметрів між собою.
19. Види проектних ризиків та їх ідентифікація.
Однією з основних проблем, яку приходиться враховувати при інвестиційному проектуванні, є ймовірність того, що поставлена мета проекту може бути досягнута частково або не досягнута взагалі. Це зумовлено, в першу чергу, тим, що реалізація навіть найдосконалішого проекту відноситься до ситуації, коли існує декілька можливих результатів тих чи інших дій, тобто вона завжди неоднозначна внаслідок невизначеності впливу випадкових чинників.
Із-зі невизначеності існує діапазон величини затрат та відповідний їм діапазон результатів реалізації проекту. Існування таких інтервалів значень не дає змоги прийняти однозначне рішення щодо прийняття чи відхилення проекту. Для прийняття інвестиційного рішення необхідно визначити негативні наслідки реалізації проекту, або оцінити ризик проекту.
Ризик – це невизначеність, пов’язана з вірогідністю виникнення в процесі реалізації проекту несприятливих ситуацій, наслідком яких будуть збитки або зниження ефективності проекту.
За характером дії ризики поділяють на:
При аналізі інвестиційних проектів слід враховувати такі види ризиків:
Для ідентифікації ризиків здійснюється їх конкретизація стосовно до аналізованого проекту, після чого проводиться аналіз ризику інвестиційного проекту. При аналізі ризиків важливо виділити ті з них, негативна дія яких може бути усунута шляхом страхування.
Метою аналізу ризику є забезпечення партнерів інформацією, необхідною для прийняття рішення щодо доцільності участі в проекті, а також для розробки заходів, які дозволять запобігти можливих фінансових втрат.
20. Поняття життєвого циклу проекту та його значення в прийнятті інвестиційних рішень.
Життєвий цикл проекту – це час від першої затрати до останньої вигоди проекту. Він відображає розвиток проекту, роботи, які проводяться на різних стадіях підготовки, реалізації та експлуатації проекту. До поняття ЦП входить визначення різних стадій розробки й реалізації проекту.
Передінвестиційна фаза має такі стадії: визначення інвестиційних можливостей, аналіз альтернативних варіантів і попередній вибір проекту – попереднє техніко-економічне обгрунтування, висновок по проекту і рішення про інвестування.
Інвестиційна фаза має такі стадії: встановлення правової, фінансової та організаційної основ для здійснення проекту, придбання і передача технологій, детальне проектне опрацювання і укладання контрактів, придбання землі, будівельні роботи і встановлення обладнання, передвиробничий маркетинг, набір і навчання персоналу, здача в експлуатацію та запуск.
Фаза експлуатації розглядається як у довгостроковому, так і в короткостроковому планах. У короткострокому плані вивчається можливе виникнення проблем, пов’язаних із застосуванням обраної технології, функціонуванням обладнання або з кваліфікацією персоналу. У довгостроковому плані до розгляду береться обрана стратегія та сукупні витрати на виробництво і маркетинг, а також надходження від продажу.
Існує шість стадій, які відіграють важливу роль у більшості проектів. Це ідентифікація, розробка, експертиза, переговори, реалізація та завершальна оцінка. Ці стадії об’єднані в дві фази: фаза проектування – перші три стадії; фаза впровадження – останні три стадії.
Ідентифікація – стосується вибору або генерування таких грунтовних ідей, які можуть забезпечити виконання важливих завдань розвитку. На цій стадії слід скласти перелік усіх можливих ідей, придатних для досягнення цілей економічного розвитку. На подальших стадіях циклу проекту ці та інші ідеї буде уточнено і піддано дедалі ретельнішому аналізові в міру просування по стадіях проекту з метою остаточного визначення тієї комбінації заходів, що найкращим чином забезпечить досягнення цілей проекту. Ідеї, відображені на першій стадії, повинні відповідати деяким широким критеріям здорового глузду, а саме умовам, що прибуток від реалізації проекту перевищить витрати на його здійснення.
Розробка проекту включає звуження кола запропонованих на першій стадії циклу ідей шляхом детальнішого їх вивчення. Можливе проведення кількох типів досліджень, у тому числі попередне інженерне проектування, аналіз економічної та фінансової здійснимості, розгляд систем адміністративного управління, які необхідні для успішного здійснення проекту та подальшої його експлуатації, оцінка альтернативних варіантів під поглядом захисту навколишнього середовища, оцінка впливу проекту на місцеве населення та його найвразливіші групи тощо.
Експертиза забезпечуе остаточну оцінку всіх аспектів проекту перед запитом чи рішенням про його фінансування. На стадії експертизи увага, як правило, зосереджуеться на оптимальному варіанті проекту. Проводиться докладне вивчення фінансово-економічної ефективності, факторів невизначеності й ризиків, а також окремих змін у керівництві або політиці, які можуть вплинути на успіх здійснення проекту.
На стадії переговорів інвестор і замовник, який хоче одержати фінансування під проект, докладають зусиль для того, щоб дійти згоди щодо заходів, необхідних для забезпечення успіху проекту. Досягнуті домовленості потім оформлюються як документально застережені юридичні зобов’язання. Після проведення переговорів складаеться протокол намірів, меморандум або інші документи, що відображають досягнуті домовленості.
Під реалізацією проекту розуміють виконання необхідних робіт для досягнення його цілей. На стадії реалізації проводиться контроль і нагляд за всіма видами робіт чи діяльтності в міру розвитку проекту. Порядок проведення контролю та інспекціі мае бути погоджено на стадії переговорів.
На стадії завершальної оцінки визначаеться ступінь досягнення цілей проекту, із набутого досвіду робляться висновки для його використання в подальших проектах. У перебігу цієї стадії треба порівняти фактичні результати проекту із запланованими.
21.Рівні визначення інвестиційної привабливості.
Інвестиційна привабливість підприємства як об’єкта інвестування є важливим показником, під яким слід розуміти його інтегральну характеристику з точки зору наявного фінансового стану, можливостей розвитку та організаційного рівня виробництва, соціальної безпеки та інформаційної забезпеченості тощо.
Інвестиційну привабливість слід визначати як комплекс різноманітних факторів, перелік і вага яких може змінюватись в залежності від:
цілей інвесторів;
виробничо-технічних особливостей підприємства, у яке інвестуються кошти;
економічного розвитку підприємства у минулому, на теперішній час, а також очікуваного у майбутньому економічного розвитку.
Приймаючи рішення про вкладання капіталу у той чи інший інвестиційний об’єкт, інвестор розглядає інвестиційну привабливість комплексно. Інвестору необхідно враховувати забезпечення високої привабливості на всіх етапах інвестиційних рішень, від вибору країни-реципієнта - до визначення конкретного інвестиційного проекту. Звідси очевидно, що інвестиційна привабливість має агрегований характер: нижчий рівень привабливості є складовою вищого рівня. А відтак усі рівні інвестиційної привабливості взаємопов’язані (рис.1).
Фактори оцінки інвестиційної привабливості:
1) фінансові показники (оцінка фінансових результатів діяльності підприємства, ліквідності та платоспроможності, ділової активності, рентабельності підприємства);
2) показники соціальної безпеки (показник продуктивності праці, плинності кадрів, коефіцієнт якісного складу персоналу);
3) інформаційні фактори (коефіцієнт культурного рівня персоналу, наявність сертифікатів якості товарів (послуг), коефіцієнт якості заборгованості).
22. Структура та оцінка вартості капіталу фірми.
Структура капіталу характеризується співвідношенням власних і позикових коштів, які використовуються підприємством в процесі господарської діяльності. Власний капітал має свої переваги та недоліки.
Переваги власного капіталу:
Недоліки власного капіталу:
Найбільш стабільним є підприємство, яке використовує лише власний капітал, оскільки коефіцієнт автономії в такому випадку дорівнює одиниці. Але темпи розвитку подібних підприємств обмежені, оскільки власний капітал не може забезпечити необхідного додаткового обсягу активів в періоди сприятливої кон’юнктури ринку.
Всі форми позикового капіталу, що використовуються підприємством, є його фінансовими зобов’язаннями, які належать до погашення у передбачені строки.
Переваги позикового капіталу:
- широкі можливості залучення;
- забезпечує ріст фінансового потенціалу підприємства і темпів обсягів його господарської діяльності;
- низька вартість;
- здатність генерувати приріст фінансової рентабельності.
Недоліки позикового капіталу:
- ризик зниження фінансової стабільності та втрати платоспроможності;
- генерує меншу норму прибутку;
- висока залежність вартості позиченого капіталу від коливань кон’юнктури фінансового ринку;
- складність процедури залучення.
Вартість капіталу – одна з найважливіших змінних в оцінці бізнесу, яка визначається ринком і майже повністю знаходиться поза контролем власників підприємств. Ринок встановлює базову безризикову очікувану ставку доходу і величину премії, що вимагає інвестор (покупець цінних паперів) в обмін на прийняття на себе ризиків різних рівнів.
При оцінці вартості капіталу виникає необхідність з’ясування вартості кожної його складової, тобто об’єктом визначення повинна стати вартість кожного джерела фінансування.
Для визначення вартості капіталу слід вирахувати KCS, або ставку дисконту. Переставивши значення у вищезгаданому рівнянні, вартість капіталу від випущених звичайних акцій можна розрахувати так:
де: Rfc – витрати на емісію та розміщення акцій.
Р0 – ціна звичайної акції
g – темп приросту дивідендів.
Якщо звичайна акція випускалась раніше, то слід лише вивести з рівняння поправку на емісійні витрати.
Розрахувавши ціну кожного джерела капіталу, необхідно знайти середню ціну (WACC) цих джерел – середньозважену вартість капіталу. Цей показник може бути визначений як рівень доходності, який повинен приносити інвестиційний проект, щоб можна було забезпечити одержання всіма категоріями інвесторів доходу, аналогічного тому, який їм був би забезпечений від вкладень в інші проекти з тим же рівнем ризику. Середньозважена ціна капіталу є відносною величиною, вираженою у відсотках. Вона розраховується як середня величина з потрібною прибутковістю за різними джерелами фінансування; важелем служить частка кожного джерела в загальній сумі інвестицій.
де: ri – потрібна доходність (норма прибутку) по капіталу, одержаному з і-го джерела;
di – частка капіталу (інвестиційних ресурсів), одержаного з і-го джерела.
23. Стратегія підготовки та оцінки інвестиційного проекту.
Якщо проект пов'язаний із залученням інвестицій, то він носить назву"інвестиційний проект". Зазвичай кожний новий проект підприємства в тій чиіншій мірі пов'язаний із залученням нових інвестицій. У найбільш загальному розумінні проект - це спеціальною чином оформлена пропозиція про зміну діяльності підприємства, що переслідує певнуціль (мету).
Загальна процедура впорядкування інвестиційної діяльності підприємства стосовноконкретного проекту формалізується у вигляді так званого проектного циклу, що має такі етапи.
1. Формулювання проекту (іноді використовуються термін "ідентифікація"). На даному етапі вищий склад керівництва підприємства аналізує поточний стан підприємства і визначає найбільше пріоритетні напрямки його подальшого розвитку.
2. Розробка (підготовка) проекту. Після того як бізнес ідея проекту пройшла першу перевірку, необхідно розвивати її до того моменту, коли можна прийняти тверде рішення - позитивне або негативне. На цьому етапі потрібно поступове уточнення й удосконалювання плану проекту у всіх його напрямках - комерційному, технічному, фінансовому, економічному, інституціональному і т.д. Надзвичайно важливими на даному етапі є пошук і збір попередньої інформації для вирішення окремих задач проекту. Необхідно усвідомлювати, що від ступеня достовірності попередньої інформації і правильності інтерпретації даних, що з'являються в процесі проектного аналізу, залежить успіх реалізації проекту.
3. Експертиза проекту.
4. Здійснення проекту.
5. Оцінка результатів
Найвідповідальніший етап проектного циклу в банку — оцінка інвестиційного проекту. Об'єктом оцінки інвестиційного проекту виступає документація, що належить до проекту
Оцінка інвестиційного проекту оформлюється у вигляді оціночного докладу за проектом. Його структура може варіюватися в різних банках, але типовими розділами є:
1) резюме докладу;
2) оцінка фінансового та економічного стану підприємства-позичальника;
3) загальний опис інвестиційного проекту;
4) технічна та екологічна оцінки інвестиційного проекту;
5) оцінка організаційного плану роботи і управління інвестиційним проектом;
6) оцінка комерційної ефективності інвестиційного проекту;
7) оцінка основних ризиків за інвестиційним проектом;
8) план фінансування інвестиційного проекту;
9) рекомендації та висновки.
За представленим керівництву банку оціночним докладом приймається рішення відносно доцільності ведення переговорів.
24.Характеристика традиційних та нових форм і видів іноземних інвестицій.
Іноземні інвестиції - всі види цінностей, що вкладаються безпосередньо іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької та інші види діяльності з метою держання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту.
Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді: (Види іноземних інвестицій)
а) іноземної валюти, інших валютних цінностей; валюти, діючої на території України;
б) будь-якого рухомого і нерухомого майна (будівель, споруд, обладнання та інших матеріальних цінностей) та будь-яких пов'язаних з ним майнових прав;
в) акцій, облігацій та інших цінних паперів або будь-яких інших форм участі в підприємстві;
г) грошових вимог та права вимоги про виконання договірних зобов'язань, які мають вартість;
д) будь-яких прав інтелектуальної власності, які мають вартість, включаючи авторські права, права на винаходи, торгові знаки (товарні знаки і знаки обслуговування), фірмові найменування, промислові зразки, ноу-хау та інші;
е) права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на розвідування, розроблення, видобування або експлуатацію природних ресурсів, надані за законодавством або за договором;
є) платних послуг;
ж) інших видів інвестицій, не заборонених законами України.
Форми здійснення іноземних інвестицій :
а) часткової участі у підприємствах, що організуються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки у діючих підприємствах;
б) створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших структурних одиниць іноземних юридичних осіб або придбання у повну власність діючих підприємств;
в) придбання прямо не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у формі акцій, облігацій та інших цінних паперів;
г) придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав користування землею та концесій на використання природних ресурсів на території України;
д) придбання інших майнових прав;
е) в інших формах здійснення інвестицій, зокрема на основі угод з суб'єктами господарської діяльності України, які прямо та виключно не заборонені чинними законами України.
25. Зв’язок мультиплікатора з інвестиціями та ефект інвестиційного мультиплікатора.
Характер залежності між запланованими інвестиціями і ВВП називається ефектом мультиплікатора, або просто М-ром.
М-р — це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити чміни в сукупному обсязі вир-ва.
Ефект М-ра спирається на 3 положення:
1) витрати та одержання доходів — це дві сторони кожної ділової угоди. Тому будь-які витрати створюють доходи адекватної величини, які розподіляються на споживання та заощадження;
2) б-я зміна доходу обумовлює відповідні зміни в споживанні та заощадженні, але співвід-ня між споживанням і заощадженням зберігається незмінним;
3) споживання, яке випливає із доходів, одержаних на кожному попередньому етапі здійснення ділових угод, перетворюється у витрати для наступного етапу. Причому, величина цих витрат постійно зменшується в міру віддалення кожного нового етапу від початкового.
Таким чином, початкові зміни інвестиційних витрат породжують нескінченний ланцюг вторинних споживчих витрат, які зменш-ся з кожним наступним циклом витрат, але у підсумку багаторазово змінюють ВВП.
Дія ефекту М-ра закінчується тоді, коли сума всіх заощаджень, які були спричинені початковим збільшенням інвестицій, компенсує цей початковий приріст запланованих інвестицій.
Розглянутий простий м-р має однакову дію не лише до інвестицій, а й до ін елементів сукупних витрат, якщо вилучення відбуваються лише в формі заощаджень. Тому в загальному контексті це є м-р витрат:
Спираючись на цей м-р, можна обчислити приріст ВВП, спричинений б-я початковою зміною сукупних витрат:
Графічно дія ефекту м-ра зображена на рис. Припустимо, що початкове рівновага досягалась при ВВП на рівні О, де інвестиції = заощадженням. Далі на ринку складається сприятлива інвестиційна кон'юнктура, створюються можливості для додаткових інвестицій.
Лінія ВІ, зміщується в положення ВІ2 , що викликає новий рівноважний ВВП на рівні О2. При цьому ВВП у декілька разів перевищує початковий приріст запланованих інвестицій. Графічно початковий приріст запланованих інвестицій — це відстань по вертикалі між лінією ВІ1, і лінією ВІ2. Ця відстань менша ніж відрізок О1 О2 на горизонтальній осі графіка пропорційно мультиплікатору витрат.
При застосуванні М-ра витрат слід враховувати ту обставину, що ВВП може змінюватися лише реально і лише інфляційне або на умовах певного співвідношення між реальною та інфляційною змінами. Це означає, що кожний однаковий початковий приріст запланованих інвестицій може викликати різний мультиплікативний приріст ВВП у залежності від динаміки цін. Якщо ціни стабільні, то М-р працює на повну силу, тобто ефект М-ра є макс. Але якщо ціни зростатимуть, то певна частка або весь мультиплікативний ефект буде нейтралізовано інфляцією.
Вплив цінового фактора на мультиплікативний приріст реального ВВП є лише іншим свідченням того, що ефект М-ра витрат залежить від рівня зайнятості в економіці, тобто від того, на якій ділянці кривої сукупної Пропозиції перебуває економіка.
26. Суб’єкти інвестиційного процесу та характеристика їх діяльності.
Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційного процесу можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.
Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
Основних учасників цього процесу можна розділити умовно на чотири групи:
Всі суб'єкти інвестиційного процесу незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом. Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.
Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик. Майно інвестора може бути використано ним для забезпечення його зобов'язань.
Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України. Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, встановлюється гарантія по цих інвестиціях з боку держави.
Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.
Суб'єкти інвестиційного процесу зобов'язані: додержувати державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України; виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їх компетенції; подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність; не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги законодавства про захист економічної конкуренції; сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі) в розмірах та у порядку, визначених законами України.
27. Форми відтворення реальних інвестицій та їх специфіка
Основу інвестиційної діяльності будь-якого підприємства в сучасних умо вах складає реальне інвестування. На більшості підприємств та організацій таке інвестування є єдиним напрямом інвестиційної діяльності та головною формою реалізації стратегії економічного розвитку. Основна мета такого роз витку забезпечується здійсненням високоефективних реальних інвестицій шляхом реалізації сукупності скоординованих у часі інвестиційних проектів.
Реальне інвестування знаходиться у тісному взаємозв'язку з операційною діяльністю організації. Це пов'язано з тим, що завдання збільшення обсягу виробництва та реалізації продукції, розширення її асортименту та якості, зниження поточних операційних витрат вирішуються зазвичай, саме в ре зультаті реального інвестування. У свою чергу від реалізованих підприєм ством реальних інвестиційних проектів значною мірою залежать параметри майбутнього операційного процесу, потенціал зростання обсягів його опера ційної діяльності.
Реалізовані реальні інвестиції забезпечують підприємству отримання стабільного чистого грошового потоку, що формується за рахунок амортизаційних відрахувань від основних засобів та нематеріальних активів навіть в ті періоди, коли експлуатація об'єктів інвестиційного проекту не приносить прибутку.
Разом з тим, для реальних інвестицій характерним є існування високого рівня ризику морального старіння. Цей ризик супроводжує інвестиційну діяльність як на стадії реалізації реальних інвестиційних проектів, так і на стадії їх експлуатації. При цьому стрімкий технологічний процес сформував тенденції до збільшення рівня цього ризику в процесі реального інвестування.
Специфічний характер реального інвестування створює передумови та певні особливості його здійснення на підприємствах. За високої інвестицій ної активності підприємства з метою підвищення ефективності управління реальними інвестиціями розробляється сукупність спеціальних заходів в межах загальної інвестиційної політики підприємства, що забезпечує підго товку, оцінку та впровадження найбільшефективних реальних інвестиційних проектів. Реалізація зазначених заходів забезпечується формуванням капі тальних бюджетів підприємства, що розробляються на період до 1 року та відображають всі витрати та надходження коштів, пов'язаних з необхідністю створення певного реального об'єкту в ході виконання окремих видів робіт скоординованих у часі, тобто при виконанні календарних графіків виконання робіт щодо створення реального об'єкту з визначенням меж повноважень та відповідальності виконавців й замовників.
28. Концепція зміни вартості грошей у часі та її застосування в прийнятті інвестиційних рішень. У проектному аналізі при оцінці ефективності інвестиційного проекту порівняння поточних та майбутніх витрат та вигод здійснюється шляхом приведення (дисконтування) їх реальної грошової вартості до початкового періоду (періоду прийняття рішення базового періоду).
Дисконтування - це процес розрахунку майбутньої вартості коштів, що інвестуються сьогодні.
Основою дисконтування є поняття "часової переваги" або зміни цінності грошей у часі. Це означає, що раніше одержанні гроші мають більшу цінність, ніж гроші, одержані пізніше, що зумовлюється зростанням ризиків і невизначеності у часі.
Вартість грошей у часі - концепція, в основі якої лежить твердження рівні суми грошей у різний час мають різну вартість.
Головними причинами зміни вартості грошей у часі є інфляція, ризик та схильність, що до ліквідності.
Інфляція - це процес, який характеризується підвищенням загального рівня цін в економіці певної країни та зниженням купівельної спроможності грошей.
Причиною інфляції може бути як перевищення попиту над пропозицією, так і відставання попиту від пропозиції. Результатом перевищення попиту над пропозицією є інфляція попиту. Відставання пропозиції від попиту викликає інфляцію витрат (пропозиції).
Інфляція проявляється у переповненні сфери обігу товарів грошима внаслідок їх надмірного випуску або у скорочення товарної маси в обігу при незмінній кількості випущених грошей. Головними чинниками інфляційних процесів є не зумовлена зростанням товарної маси в обігу емісія грошей, порушення пропорційності виробництва та обігу, а також помилки в політиці ціноутворення.
У залежності від характеру інфляції і темпів наростання інфляційних процесів розрізняють три види інфляції:
Ризик - це нестабільність, непевність у майбутньому. Через непевність у майбутньому ризик з часом зростає, люди хочуть уникнути ризику, тож вище цінують ті гроші, що є сьогодні, ніж ті, що будуть у майбутньому.
Існують два типи ризиків - динамічний і статичний.
Динамічний ризик - це ризик непередбачуваних змін вартості основного капіталу як наслідок прийняття управлінських рішень або несподіваних ринкових чи політичних обставин. Такі зміни можуть призвести або до збитків, або до додаткових доходів.
На відміну від нього статичний ризик, як ризик втрат реальних активів від завдання шкоди власності і зменшення доходу через недієспроможність організації, призводить лише до збитків.
Схильність до ліквідності - це перевага, віддана наявним грошам перед іншими цінностями та ризикованими вкладеннями. Коли люди вкладають свої гроші, сподіваючись на майбутні надходження, вони очікують високої винагороди як компенсації за втрату ліквідності, що й впливає на цінність грошей у часі. Абсолютна ліквідність - здатність активу негайно обмінюватися на будь-які блага. Функціональні форми грошей - похідні від грошових функцій, їх логічне продовження. Гроші - найвищий ступінь у розвитку економічних відносин.
29.Серед численних методів і прийомів аналізу доцільності вкладень у ті чи інші об’єкти фінансових інвестицій виокремлюють дві основні групи методів. Перша призначена для оцінки інвестицій в активи з фіксованою ставкою дохідності та визначеним строком їх утримання. До таких об’єктів інвестування належать вкладення в облігації з фіксованим процентом, привілейовані акції, депозитні сертифікати, векселі тощо. Друга група методів призначена для оцінки фінансових вкладень з чітко невизначеною нормою прибутковості та строками інвестування, якими є насамперед інвестиції в акції, інші види корпоративних прав.
При прийнятті інвестиційних рішень інвестори порівнюють очіку вані доходи від вкладання коштів у даний об’єкт капіталовкладень, з доходами від інших, альтернативних можливостей інвестування. При цьому розрізняють два основні підходи до оцінки інвестицій:
статичний аналіз: усі показники, які характеризують об’єкт інвестування, розглядаються в короткостроковому періоді; при розрахунках використовуються величини, зафіксовані в певний проміжок часу (факт зміни вартості грошей у часі не враховується);
динамічний аналіз: показники аналізуються в динаміці, з урахуванням зміни вартості грошей у часі за ряд періодів.
При оцінці фінансових інвестицій здебільшого використовують методи, які дають можливість дослідити показники, що характеризують об’єкт інвестицій у динаміці. До основних з таких методів належать: метод дисконтування майбутніх доходів та метод внутрішньої норми прибутковості.
Метод Cash-flow називають також методом розрахунку внутрішньої (потенційної) вартості інвестиції. У разі використання цього методу відповідні інвестиційні рішення приймаються на основі порівняння абсолютних величин: теперішньої вартості вхідних і вихідних грошових потоків, які є наслідком інвестиційних вкладень. При цьому ставка дисконтування, яка застосовується при розрахунках теперішньої вартості, є заданою і відповідає ставці дохідності за можливими альтернативними вкладеннями.
Доцільність фінансових інвестицій в окремі об’єкти визначається шляхом приведення до теперішньої вартості очікуваних чистих грошових потоків (Cash-flow) від здійснення інвестицій та зіставлення сумарної величини цих потоків із собівартістю інвестицій (грошових виплат на придбання інвестиції).
30. Переваги та недоліки статистичних методів оцінки доцільності інвестицій. На даному етапі господарювання існує дві основні групи методів оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів: статичні та динамічні. Статичні методи передбачають розрахунок показників на основі недисконтованих грошових потоків, тобто вони не враховують зміну вартості грошей в часі. Такі методи здебільшого використовувались в умовах командно-адміністративної системи.
Метод порівняння витрат
Для характеристики інвестиційних витрат у статичній моделі можна
використовувати показник середньорічних витрат , пов'язаних зі здійсненням
інвестицій, або собівартість одиниці продукції , яка виробляється з
використанням інвестиційного об'єкта.
При визначенні показника інвестиційних витрат усі витрати доцільно
представити у вигляді двох елементів:
- вартість інвестиційного об'єкта (постійні витрати);
- поточні витрати.
Вартість інвестиційного проекту необхідно розрахувати з урахуванням принципу упущеної вигоди і включити витрати на придбання і відсотки
на задіяний інвестиційний капітал.
Метод порівняння доходів
Для оцінки ефективності інвестицій з використанням показника доходів
необхідно створити цільову функцію, що характеризує середньорічний розмір
прибутку або чистого доходу.
При оцінки окремої інвестиції доходи повинні як мінімум дорівнювати нулю. При розгляді альтернативних варіантів вигіднішою є інвестиція з більшими
середньорічними доходами.
Метод окупності
Показник окупності або термін амортизації інвестиції характеризує час,
необхідний для компенсації задіяного в інвестиції капіталу за рахунок доходів,
що отримуються. Для оцінки ефективності проекту необхідно визначити термін
окупності за наявними характеристиками об'єкта та порівняти його з установленим
критерієм. Критерій можна сформулювати таким чином: доцільно реалізувати ті
інвестиційні об'єкти, за якими фактичний час амортизації не перевищує
максимально припустимий.
За амортизаційним критерієм первинна інвестиція є вигідної тільки тоді, коли
отримані доходи перевищать витрачені кошти протягом періоду амортизації. Максимально припустимий час амортизації встановлюється під час
планування інвестиційного проекту.
Метод рентабельності
Рентабельність є відносним показником, що характеризує величину доходу на
одиницю капіталу. В умовах ринкової економіки мінімальна рентабельність може
встановлюватися суб'єктивно підприємець, визначаючи його мотивацію
інвестування очікуваним розміром прибутку. Вона порівнюється з фактичною
рентабельністю об'єкта.
По первинним інвестиціям критерій рентабельності дотримується, коли фактична
рентабельність не менше ніж мінімально припустима . По альтернативним об'єктам позитивне рішення приймається по інвестиції з більш високою рентабельністю. При цьому кожна інвестиція повинна оцінюватися з позиції мінімальної рентабельності.
Використання показника рентабельності пов'язано з проблемою визначення
розміру капіталу, залученого в інвестиції.
31. На даному етапі господарювання існує дві основні групи методів оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів: статичні та динамічні. Динамічні враховують зміну вартості грошей в часі і передбачають приведення вартостей усіх грошових потоків до одного й того ж самого періоду шляхом їх дисконтування чи компаундингу (нарощування). Саме динамічні методи набули широкого застосування в більшості країн світу. Вони виявились найбільш концептуально правильними та загальнопридатними для застосування в ринкових умовах.
До динамічних методів, оцінки ефективності інвестиційних проектів слід віднести такі основні методи, як чиста теперішня вартість грошових потоків (ЧТВ), внутрішня ставка доходності (ВСД), період окупності інвестицій (ПО) та індекс прибутковості проекту (ІП).
Використання методу чистої теперішньої вартості передбачає визначення чистих грошових потоків за кожним періодом, визначення теперішньої вартості кожного чистого грошового потоку відповідного періоду, розрахунок чистої теперішньої вартості проекту шляхом сумування всіх дисконтованих чистих грошових потоків.
В загальному випадку чиста теперішня вартість проекту визначається за такою формулою
Внутрішня ставка доходності - це таке значення норми дисконту, при якому теперішня вартість грошових потоків від реалізації проекту дорівнює теперішній вартості інвестиційних витрат. Іншими словами, це значення норми дисконту, при якому чиста теперішня вартість проекту дорівнює нулю. внутрішня ставка доходності визначатиметься з рівняння:
Одним із найпростіших методів оцінки ефективності інвестицій, який досить часто використовується на практиці, є період окупності інвестицій. Він визначається як час, необхідний для того, щоб дисконтовані грошові потоки від інвестиційного проекту зрівнялись з початковими інвестиціями в даний проект. Інакше кажучи, це час, коли ЧТВ проекту змінює знак з від'ємного на додатний. Згідно з формулою, період окупності проекту знаходиться з такого рівняння:
Індекс прибутковості показує, у скільки разів сума дисконтованих грошових потоків проекту за весь період його реалізації перевищить теперішню вартість інвестиційних витрат. Для визначення індексу прибутковості проекту використовується така формула:
32-33. Ри́зик — міра варіантності прибутку на інвестиції. Іншими словами можливість того, що фактичний прибуток, отриманий на активи, буде значно відрізнятися від очікуваного.Інвестиційні ризики, пов’язані з діяльністю на фінансовому ринку, у свою чергу поділяють на три групи :ризики втраченого зиску;ризики зниження доходності;відсоткові ризики.
Група ризиків втраченої можливості має своїм джерелом імовірність наставання непрямих (побічних) фінансових втрат, які виявляються в недоотриманні прибутку в результаті нездійснення фірмою якогось заходу, який би дозволив їй одержати цей прибуток (наприклад, відсутність страховки на судно, що перевозило вантажі даної фірми і згодом затонуло). Окремим випадком цього ризику є ризик внаслідок падіння загальноринкових цін, який найчастіше пов’язаний з падінням цін на всі цінні папери, що обігають на ринку, одночасно (наприклад, у результаті зниження загальної інвестиційної активності)”.Найчастіше ризики втраченої можливості є несистемними. Їх можна запобігти завдяки проведенню спеціальних заходів.
Іншою групою інвестиційних ризиків є ризики зниження доходності. Існування цих ризиків є наслідком імовірності зниження розміру відсотків і дивідендів по портфельних інвестиціях, а також по внесках і кредитах.
Портфельними інвестиціями називають вкладення коштів у цінні папери довгострокового характеру, які, за звичай, не передбачають швидкого одержання доходу. Найчастіше це інвестиції великих промислових програм.
Ризики зниження доходності мають два різновиди :відсоткові ризики;кредитні ризики.
Відсоткові ризики – це ризики активних операцій, які проводять фірми (в більшості випадків банки). Можливі такі джерела їхнього виникнення :будь-які зміни в облікових ставках Національного банку;
зміни маржі комерційних банків з кредитів, що надаються, і депозитних рахунків;
зміни в системі оподаткування всіх суб’єктів господарювання і фінансових інститутів, зокрема;будь-які зміни в портфелі інвестицій, який має фірма, а також зміни в доходності самих інвестицій;імовірність змін у структурі пасивів (співвідношення власних і позичених коштів, термінових і ощадних депозитів, депозитів до запитання тощо);
за зростання банківського відсотку може розпочатися масове “скидання” акцій, внаслідок чого їхня вартість зменшується;в разі вкладання коштів інвестором у середньострокові та довгострокові цінні папери (особливо в ту їхню частину, що має фіксований відсоток) за поточного підвищення середньоринкового відсотку порівняно з фіксованим рівнем. Це означає, що інвестор міг би збільшити доходи, але не може вивільнити свої кошти через зазначені умови;якщо емітент випустив в обіг цінні папери з фіксованим відсотком, то існує ймовірність настання для нього відсоткового ризику при поточному зниженні середньоринкового відсотку у порівнянні з визначеним їм фіксованим рівнем. Кредитні ризики тісно пов’язані з відсотковими, причини їхнього виникнення здебільшого однакові. Головна відмінність між цими двома групами ризиків зниження доходності полягає в тому, що відсоткові ризики розглядаються з позицій кредитора, а кредитні – з позицій позичальника. При цьому виділяють декілька суто кредитних ризиків :біржові ризики, сутність яких полягає в наявності ймовірності виникнення втрат у результаті укладення фірмою біржових угод (наприклад, ризик неплатежу комісійної винагороди, ризик неплатежу взагалі тощо);селективні ризики (ризики вибору), які полягають у невірному виборі видів вкладення капіталу, видів цінних паперів при формуванні інвестиційного портфеля, виборі позичальника тощо;ризики ліквідності, які пов’язані з можливістю втрат при реалізації цінних паперів або інших товарів внаслідок зміни їхньої якості, споживчої вартості тощо;ризики банкрутства, які виникають у результаті невірного вибору способів вкладення капіталу і закінчуються повною втратою підприємцем власного капіталу і спроможності розрахуватися по взятих на себе зобов’язаннях.
34. Можливі різні методи зниження ризиків, а саме:
Можливі й багато інших способів зменшення ризику, але найбільш поширений полягає в тому, що інвестори просто утримуються від ризикованих країн та проектів.
35.Відтворення основних фондів народного господарства відбувається за допомогою трьох основних каналів надходження інвестицій:
1) державних капітальних вкладень;
2) капітальних вкладень самих підприємств і компаній;
3) капітальних вкладень, здійснюваних інвестиційними фондами і компаніями, що акумулюють кошти населення.
З усіх інвестицій переважна частка припадає на капітальні вкладення в розширене відтворення, основним джерелом яких є національний дохід. Про розмір цих вкладень, які називають ще чистими інвестиціями, можна судити по приросту основних фондів, хоча точної відповідності між ними за кожен відрізок часу може не бути. Приріст основних фондів за певний період, як правило, за рік, обчислюється з урахуванням вартості закінчених об'єктів будівництва, прийнятих на баланс, а капітальні вкладення цього року складаються з наданих банками коштів, що втілюються в готові і здані основні фонди після завершення будівництва.
Основними джерелами інвестування на мікрорівні є:
власні фінансові ресурси — прибуток після сплати податків, амортизаційні відрахування, заощадження трудового колективу, продаж частини активів та ін.;
залучені фінансові ресурси — кошти від продажу інвестиційних цінних паперів, пайових та інших внесків фізичних та юридичних осіб, венчурний капітал та ін.;
позичені фінансові кошти — кредити банків, кредити бюджетних організацій, випуск боргових цінних паперів тощо;
бюджетні асигнування.
Форми інвестицій. Основними формами капіталовкладень є валові та чисті. До валових відносять амортизаційні відрахування (які називають інвестиціями оновлення) та чисті інвестиції, які спрямовують на розширення виробництва. Валові капіталовкладення з погляду структури капіталу йдуть на відтворення і зростання основного капіталу та запасів (або на відтворення і зростання оборотного капіталу, зумовленого змінами основного).
Головними формами інвестицій є матеріальні (або реальні), нематеріальні та фінансові.
Матеріальні інвестиції - вкладення у будівництво нових заводів, у засоби праці та ін.
Нематеріальні інвестиції — вкладення у розвиток основної продуктивної сили (на освіту, охорону здоров'я працівників, екологію тощо).
Фінансові інвестиції - вкладення у цінні папери.
Крім того, за формами власності розрізняють приватні, колективні, державні, іноземні, змішані; за термінами інвестування — короткотермінові та довготермінові інвестиції. Аналіз фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні доцільно проводити на основі їх поділу на вітчизняні та зарубіжні. З-поміж вітчизняних джерел слід виокремити такі:
1) власні кошти підприємств;
2) кошти державного та місцевих бюджетів;
3) кошти фінансово-кредитної системи;
4) заощадження громадян. Ключовими зарубіжними джерелами є кошти портфельних та стратегічних інвесторів.
36.Інвестиції в економіку будь-якої країни можна залучати різними способами — залежно від відносин між інвестором і об’єктом приватизації, між спільним економічним середовищем. Основні способи — це створення спільних підприємств, додаткова емісія акцій, залучення коштів міжнародних фінансових організацій і проведення конкурсів, за якими б передбачався саме розвиток підприємств.
Спосіб залучення іноземного інвестора через створення спільного підприємства — найпоширеніший на початку економічних реформ. Він дає можливість налагоджувати роботу підприємства як у ході приватизації, так і після неї. Це не означає, що таке підприємство буде вилучено з процесу приватизації. Приватизації підлягатиме лише частка, яка належить державі на правах володіння майном спільного підприємства. У такому разі підприємство завдяки участі іноземного інвестора вже здійснить попередню реструктуризацію, а тому держава може отримати навіть більшу вигоду, ніж при традиційному продажу.
Досить привабливим є залучення додаткових коштів за допомогою вторинної емісії акцій. Але це стосується лише стабільно працюючих підприємств. Останні можуть емітувати свої цінні папери для поповнення обсягу власних оборотних коштів. Такий спосіб залучення інвестицій ще недостатньо поширений в Україні. Проблема додаткової емісії полягає в тому, що тут необхідно чітко визначити обсяг емісії, необхідний для розвитку підприємства і водночас достатній для того, щоб не втратити контроль за підприємством.
Українські підприємства не мають досвіду такої роботи. Проте вже зараз є багато фінансових установ і консалтингових фірм, які мають висококваліфікованих фахівців у цій сфері й можуть надати необхідну допомогу.
На українському ринку почали активно працювати міжнародні фінансові установи. Програми надання кредитів українським підприємствам здійснюють Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Фонд NIS Enterprise — Фонд сприяння розвитку підприємництва у нових незалежних державах та ін. Вони постійно розширюють сферу своєї діяльності. Наприклад, наприкінці літа 2002 р. в Одесі було відкрито новий інвестиційний фонд, створений ЄБРР за участю іспанських партнерів. Такі фінансові установи надають кредити, умови одержання яких більш вигідні, ніж в українських банках.
Фонд державного майна України приділяє велику увагу проведенню комерційних, некомерційних конкурсів і міжнародних тендерів.
Проведення міжнародних інвестиційних тендерів є для ФДМУ досить складним завданням. Насамперед повинні бути вирішені питання доступності для стратегічного інвестора необхідного пакета акцій. Пояснюється це тим, що часто без належного обґрунтування за державою резервуються великі пакети акцій, створюються державні холдинги.
Майбутня вартість грошей - це та сума, в яку повинні перетворитись через визначений час вкладені сьогодні під відповідний відсоток кошти. Розрахунок майбутньої вартості пов‘язаний із застосуванням концепції компаундування, тобто компаундуванням або нарощуванням початкової суми. Нарощування передбачає збільшення початкової суми грошей шляхом приєднання до суми нарахованих на неї процентних платежів за відповідний період часу.
Для розрахунку майбутньої вартості грошей використовується формула складних процентів:
FV=PV(1+r)t,
де FV – майбутня вартість грошей
PV – початкова вкладена сума
r – ставка відсотків або ставка дохідності
t – загальна кількість періодів (років)
(1+r)t – коефіцієнт нарощування (майбутня вартість 1 гр.од., залишеної на рахунку під відсоткову ставку на певний період).
Теперішня вартість грошей – сума майбутніх грошових надходжень, приведених до сучасного моменту, з урахуванням процентної ставки або норми дохідності.
Теперішня вартість грошей розраховується за формулою:
PV==FV* ,
FV – майбутня вартість грошей
PV – початкова вкладена сума або теперішня вартість грошей
r – ставка відсотків або ставка дохідності
t – кількість періодів (років).
Розрахунок теперішньої вартості грошей називається процесом дисконтування майбутньої вартості грошей.
Інвестування грошових коштів у різноманітні програми, створення грошових фондів цільового призначення, погашення банківської заборгованості тощо передбачають виплати, здійснювані через певні проміжки часу. При цьому виникає ряд послідовних платежів, пойменованих потоком платежів.
Ряд послідовних фіксованих платежів, здійснюваних через рівні проміжки часу, називають фінансовою рентою або ануїтетом.
Майбутня вартість ануїтета — це сума всіх членів потоку платежів з нарахованими на них процентами на кінець періоду, тобто на дату останньої виплати. Вона показує, яку величину представлятиме капітал, що вкладається через рівні проміжки часу впродовж всього терміну ануїтета разом з нарахованими процентами.
Коли платежі здійснюються щороку впродовж n років при процентній ставці i, майбутнє значення вартості ануїтета дорівнюватиме:
, (1)
де F — майбутня вартість ануїтета;
A1, A2, ...., An — суми, що сплачуються в кінці кожного періоду в ануїтет;
i — процентна ставка;
n — кількість років.
Якщо платежі в кожен період дорівнюють A1 = A2 = ... = An =A, то рівняння може бути переписано ось яким чином:
. (2)
Перемножуючи обидві сторони рівняння (2) на (1+i) й віднімаючи з нього рівняння (1), отримаємо:
(3)
Величина ((1 + i) n – 1)/i називається процентним фактором майбутньої вартості ануїтета, що може бути визначений шляхом прямого обчислення на комп’ютері, або його значення може бути знайдене зі спеціальних таблиць. Позначимо його як PFFVAn, i.
Інвестування грошових коштів у різноманітні програми, створення грошових фондів цільового призначення, погашення банківської заборгованості тощо передбачають виплати, здійснювані через певні проміжки часу. При цьому виникає ряд послідовних платежів, пойменованих потоком платежів.
Ряд послідовних фіксованих платежів, здійснюваних через рівні проміжки часу, називають фінансовою рентою або ануїтетом.
При використанні процедур дисконтування грошових потоків при оцінці інвестицій необхідно знати теперішню (інші назви — сучасну, наведену, поточну) вартість грошової суми, що може бути отримана в майбутньому. Якщо ми візьмемо формулу визначення майбутньої вартості грошей, то з неї ми можемо отримати вираз для розрахунку теперішньої вартості грошей:
S = P(1 + i) n. (1)
Нехай для зручності P = PV. Тоді PV — це теперішня вартість суми Sn, яку можна отримати, якщо б сума PV була вкладена на n років за складною процентною ставкою i:
(2)
1/(1+i) n — процентний фактор теперішньої вартості грошей, що показує, скільки потрібно зараз вкласти коштів за склад ною процентною ставкою i, щоб через n років отримати 1 грошову одиницю.
В багатьох задачах, що постають на практиці, грошові кошти повинні надходити або вкладатися в кінці кожного року за певний проміжок часу. Теперішня вартість ряду платежів (або надходжень) є сумою щорічних окремих платежів (надходжень). Дана сума виражається такою формулою:
(3)
де PVA — теперішня вартість грошей, що повинна бути от римана.
Приклад 1. Теперішня вартість ануїтета
Корпорація розраховує отримати наступні грошові потоки від вкладення інвестицій: рік 1 — $3000, рік 2 — $4000, рік 3 — $5000, рік 4 — $6000. Необхідна ставка прибутковості інвестицій — 12%. Визначте теперішню вартість грошових потоків від інвестицій.
Розв’язання. Використовуємо формулу (3) для визначення теперішньої вартості грошових потоків:
Теперішня вартість грошових потоків від інвестицій дорівнює $13239.35. (індекси: S1 = S2 = ... = Sn = S1)
Якщо ми припустимо, що S1 = S2 = ... = Sn = S, то сума PVA є не чим іншим, як добутком величини S на суму n членів геометричної прогресії зі знаменником і першим членом V = 1/(1 + i) і n-им членом Vn = 1/(1 + i) n. Тоді PVA дорівнюватиме:
.
Здійснивши відповідні математичні перетворення, отримаємо формулу (4):
. (4)
Вираз ((1 + i)n – 1)/i(1 + i) n називається процентним фактором теперішньої вартості ануїтета. Позначимо його як PFPVAn, i.
. (5)
(6)
Теперішня вартість авансового ануїтета визначається як:
. (7)
За окремими видами проектів надходження можуть здійснюватися через рівні проміжки часу в однакових обсягах, тобто можуть розглядатися ануїтетом.
Теоретично, залежно від умов формування, можуть бути отримані дуже різноманітні види ануїтетів: із платежами рівної або довільної величини; зі здійсненням виплат на початку, у середині чи кінці періоду ти ін.
Найчастіше використання ануїтету застосовується при розрахунках з банком або оцінки ефективності операцій з цінними паперами. Зокрема, використання здійснюється для визначення накопиченої на депозиті за весь період депозитної угоди суми, якщо буде здійснюватися збільшення депозиту через рівні проміжки часу на одну й ту саму суму.
Ануїтетні платежі
|
Періоди нарахування відсотків |
|||||
|
Періоди Внесення коштів на депозит |
1 |
2 |
3 |
4 |
|
|
1 |
10 |
10*(1+0,1)1 |
10*(1+0,1)2 |
10*(1+0,1)3 |
|
|
2 |
10 |
10*(1+0,1)1 |
10*(1+0,1)2 |
||
|
3 |
10 |
10*(1+0,1)1 |
|||
|
4 |
10 |
||||
|
Разом на кінець періоду внесення |
10 |
10*(1+0,1)1 + 10 |
10*(1+0,1)2+ +10*(1+0,1)1+ +10 |
10*(1+0,1)3+ +10*(1+0,1)2+ +10*(1+0,1)1+10 |
Схеми надходження ануїтету від реалізації інвестицій можуть різнитися за своєю суттю, що впливатиме на загальний обсяг грошових надходжень проекту. Так, розрізняють дві принципові схеми нарахування ануїтету: пренумерандо та постнумерандо.
Виразити співвідношення для знаходження дохідності операції тривалістю до 1 року за умовою складно нарахування можна таким чином:
FV=PV, де m – кількість періодів n за рік.
Таким чином, відсотки за складним нарахування – це сума доходу, яку отримує інвестор у результаті інвестування певної суми грошей за умов, що простий процент не сплачується наприкінці кожного періоду, а додається до суми основного вкладу і в наступному періоді також приносить дохід.
Як правило, у процесі аналізу короткострокових інвестиційних операцій, для дисконтування і нарощення використовують прості схеми нарахування відсотків. Базою для обчислення відсотків за кожен період у цьому випадку є початкова (теперішня, первісна, вихідна) вартість – PV, або кінцева сума угоди – FV.
Майбутня вартість може бути визначена і у випадку застосування простої схеми нарахування відсотків. У загальному випадку, нарощення за річною ставкою простого нарахування відсотків здійснюється за такою формулою:
FV=PV(1+r*t)
FV – майбутня вартість грошей
PV – початкова вартість грошей
r – ставка відсотків або ставка дохідності
t – кількість періодів (років)
(1+r*t) – коефіцієнт нарощування за простою схемою.
При зміні ставки відсотків простого нарахування кожного періоду t або кожного періоду нарахування відсотків n в межах періоду t знаходження майбутньої вартості можливе за формулою:
FV=PV*(1+t*(r1+r2+…+rt))=PV*(1+*(r1+r2+…+rn)=PV*(1+*).
Визначення майбутньої вартості за простою схемою здійснюється здебільшого при визначенні ефективності короткострокових інвестицій, якщо не передбачено складну схему нарахування відсотків. Для довгострокового періоду розміщення вільних коштів теж може мати місце просте нарахування відсотків, але у цьому разі така умова обов‘язково вказується додатково. Більше того, проста схема нарахування відсотків можлива при застосуванні тільки для оцінки конкретної операції. В практичній діяльності нараховані за простим нарахуванням, але не сплачені відсотки залучаються у коло економічних операцій і тим самим спроможні створювати додаткові можливості, розширюючи ресурсну базу, а отже і можливості отримання додаткових процентів. Отож, специфікою інвестиційної діяльності є переважне використання складних схем нарахування відсотків, які повніше розкривають її економічну природу в цілому.
У процесі проведення аналізу як тимчасову базу Т часто зручно використовувати умовний чи фінансовий рік, що складається з 360 днів (12 місяців по 30 днів). Обчислений у такий спосіб за такої бази відсотки називають звичайними чи комерційними.
Точні відсотки одержують при базі рівній фактичній кількості днів у році, тобто при Т=365 чи 366 для високосного року.
У свою чергу, термін тривалості операції k також може бути приблизним (коли місяць приймається рівним 30 днями) і точним (фактична кількість днів у кожному місяці).
Таким чином, залежно від параметрів k та T, можливі наступні варіанти нарахування відсотків:
-365/365 – фактична (точна) кількість днів проведення операції і фактична кількість днів у році;
- 365/360 – фактична (точна) кількість днів проведення операції і номінальна кількість днів у році (фінансовий рік – 12 місяців по 30 днів);
- 360/360 – наближене число днів проведення операції (місяць приймається рівним 30 дням) і фінансовий рік (12 місяців по 30 днів);
- 360/365 – наближене число днів проведення операції (місяць приймається рівним 30 дням) і фактична кількість днів у році.
Величина ставок та тривалість операцій можуть бути визначені за такими формулами:
-у випадку простого нарахування відсотків при застосуванні концепції компаундування:
r = =*T, t = k = *T, де
FV – майбутня вартість грошей
PV – початкова вартість грошей
r – ставка відсотків або ставка дохідності
t – кількість періодів (років)
k – кількість днів проведення операції
T – база нарахування (кількість днів у році: 360,365 чи 366).
r = =*T, t = k = *T
- у випадку складного нарахування відсотків при застосуванні концепцій компаундування та дисконтування:
r = -1, r = n*( -1), t= , t=,
FV – майбутня вартість грошей
PV – початкова вартість грошей
r – ставка відсотків або ставка дохідності
t – кількість періодів (років)
n – кількість періодів нарахування відсотків в межах періоду t.
На практиці тривалість короткострокової операції звичайно менше року. У цьому випадку, загальний термін проведення операції t коригується в такий спосіб:
t=,
де k – кількість днів проведення операції;
T – база нарахування (кількість днів у році: 360, 365 чи 366).
З урахуванням коригувань терміну операції її майбутню вартість можна визначити як:
FV=PV*(1+r*)
Звичайно при визначенні тривалості проведення операції дати її початку і закінчення вважають за 1 день.
У процесі проведення аналізу як тимчасову базу Т часто зручно використовувати умовний чи фінансовий рік, що складається з 360 днів (12 місяців по 30 днів). Обчислений у такий спосіб за такої бази відсотки називають звичайними чи комерційними.
Точні відсотки одержують при базі рівній фактичній кількості днів у році, тобто при Т=365 чи 366 для високосного року.
У свою чергу, термін тривалості операції k також може бути приблизним (коли місяць приймається рівним 30 днями) і точним (фактична кількість днів у кожному місяці).
Таким чином, залежно від параметрів k та T, можливі наступні варіанти нарахування відсотків:
-365/365 – фактична (точна) кількість днів проведення операції і фактична кількість днів у році;
- 365/360 – фактична (точна) кількість днів проведення операції і номінальна кількість днів у році (фінансовий рік – 12 місяців по 30 днів);
- 360/360 – наближене число днів проведення операції (місяць приймається рівним 30 дням) і фінансовий рік (12 місяців по 30 днів);
- 360/365 – наближене число днів проведення операції (місяць приймається рівним 30 дням) і фактична кількість днів у році.
46.
Майб вартість ануїтету-заг сума потоку платежів, включаючи наразовані %.
Теперішня вартість ануїтету – заг сума, що є на певний сьоголнішній момент та дозволяє забезепечити потік платежів ьз урахуванням %. 2 схеми нарахування ануїтету:
1.пренумерандо-авансовий ануїтет, перший платіж якого здійснюється наперед
Майб вартість ануїтету: FV=A(((1+r)t+-1)*r)*(1+r)
Теперішня вартість ануїтету: PV=A*(((1+r)t-1)/r*(1+r)t)*(1+r)
2.постнумерандо-платіж надходить після закінчення відповідного розрахункового періоду.
FV=A*((1+r)t-1)/r; PV=A*((1+r)t-1)/r*(1+r)t
47
Величина % ставки може бути визначена за такими ф-ми:1. у випадку простого нарахування % при застосуванні концепції компаундування
Коеф компаундування-майб вартість 1 гр од, залишеної на рахунку піл % ставку н6а певний період
r=(FV-PV)/PV*t=((FV-PV)/PV*k)*T
r-ставка %
FV-майб вартість грошей
PV-теперішня вартість грошей
t-кількість періодів
k-кількість днів проведення операції
T-база нарахування (к-ст днів у році:360,365,366)
2. у випадку простого нарахування % при застосуванні концепції дисконтування
r= (FV-PV)/FV*t=((FV-PV)/FV*k)*T
Коеф дисконтування-поточна вартість 1 гр од за період t, приведена з урахуванням визначеного відсотку за кожен такий період.
3. у випадку складного нарахування % при застосуванні концепції компаундування та дисконтування:
r=(t√FV/PV) -1
r=n*((t*n√FV/PV) -1) n-к-сть періодів нарахування % в межах періоду t
48
Величина терміну проведення операції може бути визначена за такими ф-ми:1. у випадку простого нарахування % при застосуванні концепції компаундування
Коеф компаундування-майб вартість 1 гр од, залишеної на рахунку піл % ставку н6а певний період
t=FV-PV/PV*r. k=((FV-PV)/PV*r)*T
r-ставка %
FV-майб вартість грошей
PV-теперішня вартість грошей
t-кількість періодів
k-кількість днів проведення операції
T-база нарахування (к-ст днів у році:360,365,366)
2. у випадку простого нарахування % при застосуванні концепції дисконтування
Коеф дисконтування-поточна вартість 1 гр од за період t, приведена з урахуванням визначеного відсотку за кожен такий період.
t= (FV-PV)/FV*r, k=((FV-PV)/FV*r)*T
3. у випадку складного нарахування % при застосуванні концепції компаундування та дисконтування:
t=ln(FV/PV)/ln(1+r). t=ln(FV/PV)/(n*ln(1+r/n)) n-к-сть періодів нарахування % в межах періоду t
49
У заг випадку дві різні % ставки вважаються еквівалентними номінальній, якщо їхнє використання за однакових умов угоди призведе до одного і того ж фін резкльтату.Рі чна ставка % за складними нарахуванням, яка еквівалентна номінальній називається ефективною ставкою % за складним нарахуваням.Виведення ф-л еквівалентності базується на рівності відповідних коефіцієнтів компаундування та простого та складного нарахування. При цьому допускається що рівні між собою всі базові значення крім самих % ставок.
50
Середня ставка доходу (ARR) являю собою відношення середніх чистих доходів до середніх інвестицій. Сер ставка доходу – сер річні майбутні доходи/половину початкових інвестицій ARR=(Сума(FNPi/n))/(1/2I0) Половина оптимальних прочаткових інвестицій береться томуЮ що вважається рівномірне нарахування амртизацій.Переваги:простота розрахунку.Недоліки:не враховує вартість грошей у часі, використовує балансові доходи, а не грошові доходи, ігнорує амортизаційні відрахування як джерело грошового потоку, в сер ставку не враховується теперішня вартість обладнання, яка змінюється.
51.
Період окупності – кількість років за які відшкодовуються початкові інвестиції. Ухвалений проект не повинен перевищувати заздалегідь спланованого терміну.Найпростіший спосіб підрахунку- це поєднання інвестиційних витрат з очікуваними чистими грошовими потоками та визначити, коли ця сума=0. Чистий грош потік=очікуваний чистий дохід після сплати податків+амортизація. Переваги: простота розрахунку. Недоліки: не враховує зміну вартості грошей у часі, не може служити мірилом прибутковості, прои порівняні проектів з різною тривалістю, непівномірними потоками платежів необзідно застосувати тільки точний розрахунок, не приймаються до уваги обсяги платежів після окупності, навіть якщо вони зростають суттєво з часом.
СумаCF*t/(1+r)*t CF-фін підсумок
52
Метод визначення норми прибутку характеризує дохідність проекту як відношення між середньорічними надходженнями від його реалізації та величиною початкових інвестицій. До уваги приймається балансовий прибуток, а не сукупний дохід.
AROR=CумаCF/N*I0 N-тривалість проекту(роки)
I0-початкові інвестиції, CF-чистий грошовий потік періоду t, N-тривалість проекту (років) n-тривалістьь проекту місяців.
Ф-ла з коригуванням на амортизацію
AROR=(сума(CFt-At)/I0*t)*100%
А-сума амортизацій за період t (рік)
Якщо надходження ануїтетні, то
AROR=(CFt-At)/I0 t-рік
53.
Метод визначення рентабельності інвестицій- скільки грошових одиницб необхідно підприємств для отримання 1 грош одиниці прибутку. Цей показник є одним з найбільш важливих індикаторів конкурентоспроможності
ROI=Ptax/Itotal , Обсяг прибутку після оподаткування/заг обсяг інвестицій
Якщо період окупності=1 рік, то використовуємо річну величину прибутку та середню ставку активів
54
Цей показник розраховується як дріб, де в чисельнику має бути сума за всі роки доходів від освоєння інвестицій, в знаменику-сума всіх витьрат, як інвестиційних, необхідних для введення об`єкту в експлуатацію, так і обсяг поточних витрат діючого об`єкта, необхідних для в-ва товарів чи послуг, які вироблядються в межах створеного об`єкта.
=сума Pt/суму(It+Et)
Pt-доход від реалізації інвестиційного задуму у період t
It-сума інвестиційних витрат у період t (стартові інвестиції)
Et-сума поточних витрат у період t
t-к-сть періолів отримання доходу
55. Індекс прибутковості, переваги та недоліки застосування методу в інвестиційному аналізі.
Індекс прибутковості – це метод, що порівнює теперішню вартість майбутніх грошових потоків з початковими інвестиціями, тобто
РІ= теперішня вартість грошових потоків/початкові інвестиції
CFt - грошові надходження від освоєння інвестицій за відповідний період t
r – ставка дисконту (у відносних величинах 10%=0,1)
I0 – початкові інвестиції
t – кількість періодів отримання грошових надходжень, t=1….n
Згідно з цією методикою проект більший за 1 приймається, з меншим за 1 – відхиляється. Ця методика тісно пов’язана з NVP. Фактично, рішення при застосуванні обох варіантів буде одне.
56. Чиста теперішня вартість (NVP): переваги та недоліки застосування методу в інвестиційному аналізі.
Якщо теперішня вартість майбутніх грошових потоків від проекту вища за його початкову вартість, проект слід реалізовувати.
Чиста теперішня вартість = теперішня вартість – початкові витрати
Чиста теперішня вартість схваленого проекту повинна мати позитивне значення або дорівнювати 0, відхиленого – мати від’ємне значення.
Переваги: всі розрахунки ведуться виходячи з грошових потоків, а не з чистих доходів(Грошовий потік = чисті доходи + амортизація). Враховується амортизація як джерело коштів. Враховується зміна вартості грошей у часі. При ухвалені проекту за цією методикою можна визначити приріст капіталу від реалізації проекту.
Недоліки: методикою передбачається чітка точна оцінка майбутніх грошових потоків. Проте це складно спрогнозувати на досить значний період, у зв’язку з можливостями змін у вартості сировини, робочої сили тощо.
Механізм розрахунку NVP
1) знайти теперішню вартість кожного грошового потоку, включаючи як грошові надходження, так і витрати, дисконтованого на вартість капіталу проекту
2) знайти NVP проекту, додавши ці дисконтовані грошові потоки
3) NVP=0 проект рекомендовано
NVP<0 проект не рекомендовано
І0 – початкова вартість
CFt – очікуваний чистий грошовий потік у період t
r – періодична вартість капіталу (ставка дисконту)
t – рік(період)
У випадку, коли грошові потоки мають періодичність відмінну від річної, тоді слід коригувати дисконтну ставку і t буде показувати нову періодичність
n – періодичність
r – дійсна дисконтна ставка, яку потрібно визначити
TR – номінальна річна процентна ставка
Поряд з розрахунком NVP часто розраховують сукупну теперішню вартість – GPV
57. Дисконтований термін окупності (DPP): переваги та недоліки застосування методу в інвестиційному аналізі.
Більш точне значення періоду можна отримати, використовуючи цей метод. Він відрізняється від періоду окупності тим, що, застосовуючи його, необхідно дисконтувати очікувані грошові потоки на вартість капіталу проекту. Цей метод визначається як кількість років, що необхідна для відшкодування дисконтова ними грошовими потоками чистих необхідних інвестицій.
Основні переваги методу:
- метод враховує зміну вартості грошей у часі
- метод може бути використаний як грубий метод визначення ризикованості вкладень. Чим коротший термін – тим менший ризик.
Недоліки методу: не враховується періодичність отримання грошових потоків, не враховуються потоки які будуть отримані після терміну окупності.
Для визначення дисконтованого потоку слід кожний грошовий потік помножити на відповідний коефіцієнт дисконтування.
58. Відмінності в методиці розрахунку простого та дисконтованого періоду окупності інвестицій.
Період окупності – це кількість років за які відшкодовуються початкові інвестиції.
Найпростіший спосіб підрахунку – це поєднати інвестиційні витрати з очікуваними чистими грошовими потоками, та визначити коли ця сума дорівнює нулю.
У випадку рівномірного потоку платежів, розрахунок періоду окупності можна формалізувати:
FNPt – майбутній чистий дохід у період t
I0 - сума початкових інвестицій
t – кількість періодів отримання доходу
Проте, якщо сума чистого доходу буде відрізнятися із року в рік, застосування спрощеного розрахунку за допомогою формули не дасть правильної відповіді.
Перевага методу – простота розрахунку.
Недолік: не враховується зміна вартості грошей у часі; не може служити мірилом прибутковості; при порівнянні проектів з різною тривалістю, нерівномірними потоками необхідно застосовувати тільки точний розрахунок; зазвичай не приймаються до уваги обсяги платежів після окупності, навіть якщо вони зростають суттєво з часом.
Більш точне значення періоду можна отримати, використовуючи метод дисконтованого періоду окупності. Він відрізняється від періоду окупності тим, що, застосовуючи його, необхідно дисконтувати очікувані грошові потоки на вартість капіталу проекту. Цей метод визначається як кількість років, що необхідна для відшкодування дисконтова ними грошовими потоками чистих необхідних інвестицій.
Основні переваги методу:
- метод враховує зміну вартості грошей у часі
- метод може бути використаний як грубий метод визначення ризикованості вкладень. Чим коротший термін – тим менший ризик.
Недоліки методу: не враховується періодичність отримання грошових потоків, не враховуються потоки які будуть отримані після терміну окупності.
Для визначення дисконтованого потоку слід кожний грошовий потік помножити на відповідний коефіцієнт дисконтування.
59. Відмінності в методиці розрахунку коефіцієнту співвідношення доходів та витрат з урахуванням та без урахування концепції зміни вартості грошей у часі.
Метод визначення коефіцієнту співвідношення доходів і витрат
Цей показник розраховується як дріб, де в чисельнику має бути сума за всі роки доходів від освоєння інвестицій, а в знаменнику сума всіх витрат, як інвестиційних, необхідних для введення об’єкту в експлуатацію, так і обсяг поточних витрат діючого об’єкта, необхідних для виробництва товарів чи послуг, які виробляються в межах створеного об’єкта.
Pt – доход від реалізації інвестиційного задуму в період t
It – сума інвестиційних витрат у період t
Et – сума експлуатаційних витрат у період t
t – кількість періодів отримання доходу (інвестиційний цикл)
60. Внутрішня норма прибутку: переваги та недоліки застосування методу в інвестиційному аналізі.
Ця методика по суті є визначенням міри прибутковості проекту. Це така ставка дисконту, за якої теперішня вартість грошових потоків дорівнює початковим інвестиціям. Ставка, нижче якої проекти відхиляються, називається граничною ставкою. Фірми розраховують свої граничні ставки, виходячи з вартості фінансування та ризиковості проекту. Потім прогнозують майбутні грошові потоки та розраховують IRR. Якщо IRR вище граничної ставки, проект рекомендується до реалізації. Отже, IRR визначається як дисконтна ставка r, яка прирівнює теперішню вартість очікуваних грошових надходжень по проекту та теперішню вартість очікуваних необхідних витрат.
Тобто IRR являє собою ставку дисконту за якої NVP=0
Переваги: проста і зрозуміла методика розрахунку, враховується зміна вартості грошей у часі.
Недоліки: часто дається нереальна ставка доходу, знаходження IRR може дати різні ставки доходу.
61. Модель оцінки поточної ринкової вартості облігацій з періодичною виплатою процентів.
Оцінка облігацій, ощадних сертифікатів та інших аналогічних інструментів передбачає визначення поточної ринкової вартості і очікуваної доходності.
Для визначення поточної ринкової вартості може бути використана одна з трьох моделей, вибір якої залежить від умов емісії та обігу фондового інструмента:
модель оцінки поточної ринкової вартості з періодичною виплатою процентів
П0 – сума процентів, що нараховані за відповідний період
Н0 – номінал, що підлягає погашенню у кінці періоду обігу
НД – норма поточної доходності, в десятинному дробі
n – кількість років, які залишились до погашення
t – кількість років нарахування відсотків
62. Модель оцінки поточної ринкової вартості без виплати процентів
Оцінка облігацій, ощадних сертифікатів та інших аналогічних інструментів передбачає визначення поточної ринкової вартості і очікуваної доходності.
Для визначення поточної ринкової вартості може бути використана одна з трьох моделей, вибір якої залежить від умов емісії та обігу фондового інструмента:
модель оцінки поточної ринкової вартості без виплати процентів
Н0 – номінал, що підлягає погашенню у кінці періоду обігу
НД – норма поточної доходності, в десятинному дробі
n – кількість років, які залишились до погашення
63. Модель оцінки поточної ринкової вартості з виплатою всієї суми процентів при погашенні
Оцінка облігацій, ощадних сертифікатів та інших аналогічних інструментів передбачає визначення поточної ринкової вартості і очікуваної доходності.
Для визначення поточної ринкової вартості може бути використана одна з трьох моделей, вибір якої залежить від умов емісії та обігу фондового інструмента:
модель оцінки поточної ринкової вартості з виплатою всієї суми процентів при погашенні
Н0 – номінал, що підлягає погашенню у кінці періоду обігу
НД – норма поточної доходності, в десятинному дробі
ПК – сума проценту, що буде нарахована при погашенні за відповідною ставкою
n – кількість років, які залишились до погашення
t – кількість років нарахування відсотків
Для оцінки фінансових інвестицій застос. базові методи оцінки доцільності інвестицій. Разом з тим, для спрощення розрахунків у практичній діяльності інвесторами напрацьовані трансформаційні моделі NPV для застосування. Базовим методом при оцінці фінансових інвестицій є критерій, що дає можливість співставити ціну придбання інструменту фондового ринку (початкові інвестиції у класичній моделі NPV) з очікуваною вигодою від його утримання протягом певного періоду часу, приведеними до умов року придбання (дисконтова ні майбутні надходження накопичувальним підсумком), які в трансформаційних моделях називаються поточною ринковою вартістю, курсовою вартістю ЦП. Таким чином, прийняття рішення про придбання відповідного ЦП можна звести до звичайного механізму розрахунку чистої теперішньої вартості інвестицій в нього. Однією з основних проблем для застосув. зазначених трансформаційних моделей є визначення сумарної за відповідний період часу формування величини грошового потоку.
Модель оцінки поточної ринкової вартості акцій при її використанні протягом невизначеного тривалого періоду (САтн):
де,
Дn – сума дивідендів, яку інвестор очікує отримати в n-ому році (сума дивідендів, прогнозована в n-ому періоді);
НД – норма поточної доходності акцій даного типу, у десятковому дробі;
Д – річна сума постійного дивіденду
Вибір моделі для визначення поточної ринкової вартості залежить від умов емісії та обігу фондового інструменту. Крім моделі оцінки поточної ринкової вартості акцій при її використанні протягом невизначеного тривалого періоду, використовують також:
Для оцінки фінансових інвестицій застос. базові методи оцінки доцільності інвестицій. Разом з тим, для спрощення розрахунків у практичній діяльності інвесторами напрацьовані трансформаційні моделі NPV для застосування. Базовим методом при оцінці фінансових інвестицій є критерій, що дає можливість співставити ціну придбання інструменту фондового ринку (початкові інвестиції у класичній моделі NPV) з очікуваною вигодою від його утримання протягом певного періоду часу, приведеними до умов року придбання (дисконтова ні майбутні надходження накопичувальним підсумком), які в трансформаційних моделях називаються поточною ринковою вартістю, курсовою вартістю ЦП. Таким чином, прийняття рішення про придбання відповідного ЦП можна звести до звичайного механізму розрахунку чистої теперішньої вартості інвестицій в нього. Однією з основних проблем для застосув. зазначених трансформаційних моделей є визначення сумарної за відповідний період часу формування величини грошового потоку.
Модель оцінки поточної ринкової вартості акцій з постійними дивідендами (САП ):
, де
Д – річна сума постійного дивіденду
НД – норма поточної доходності акцій даного типу, у десятковому дробі
Вибір моделі для визначення поточної ринкової вартості залежить від умов емісії та обігу фондового інструменту. Крім моделі оцінки поточної ринкової вартості акцій з постійними дивідендами, використовують також:
Для оцінки фінансових інвестицій застос. базові методи оцінки доцільності інвестицій. Разом з тим, для спрощення розрахунків у практичній діяльності інвесторами напрацьовані трансформаційні моделі NPV для застосування. Базовим методом при оцінці фінансових інвестицій є критерій, що дає можливість співставити ціну придбання інструменту фондового ринку (початкові інвестиції у класичній моделі NPV) з очікуваною вигодою від його утримання протягом певного періоду часу, приведеними до умов року придбання (дисконтова ні майбутні надходження накопичувальним підсумком), які в трансформаційних моделях називаються поточною ринковою вартістю, курсовою вартістю ЦП. Таким чином, прийняття рішення про придбання відповідного ЦП можна звести до звичайного механізму розрахунку чистої теперішньої вартості інвестицій в нього. Однією з основних проблем для застосув. зазначених трансформаційних моделей є визначення сумарної за відповідний період часу формування величини грошового потоку.
Модель оцінки поточної ринкової вартості акцій з постійно зростаючими дивідендами (модель «Гордона»):
, де
До – сума останнього виплаченого дивіденду;
ПД – темп росту дивідендів, у десятковому дробі;
НД – норма поточної доходності акцій даного типу, у десятковому дробі
Вибір моделі для визначення поточної ринкової вартості залежить від умов емісії та обігу фондового інструменту. Крім моделі оцінки поточної ринкової вартості акцій з постійно зростаючими дивідендами, використовують також:
В основі методу еквівалента певності (МЕП) лежить ідея, що фінансовий менеджер може передбачити рівні ризику отримання грошових надходжень від інвестицій у період існування проекту. Беручи до уваги обмеження економічного прогнозування, буде слушним передбачити, що оцінки грошових потоків більш ранніх періодів точніші, ніж оцінки останніх років періоду.
Коли використовується метод ЕП, сподівана вартість розподілу імовірностей грошових надходжень проекту в період t множиться на коефіцієнт еквівалента певності (КЕП). Даний коефіцієнт перетворює ризиковані сподівані грошові надходження проекту в безризикові чи безпечні грошові надходження.
КЕП має значення від 0 до 1. Чим вище КЕП, тим більша частина сподіваних грошових надходжень у період t вважається менеджером безризикованою.
Оскільки в методі ЕП за допомогою КЕП ризик компенсується цілковито за визначенням, то дисконтування безризикових грошових потоків доцільно здійснювати за безризиковою ставкою, а не за вартістю капіталу фірми.
Безризикова ставка прибутковості звичайно асоціюється зі ставками прибутковості державних цінних паперів, оскільки вони є короткостро-ковими і мають гарантований прибуток і обов'язкову виплату номіналу при погашенні. Безризикові ставки прибутковості є точним відображенням вартості грошей у часі.
Коли обговорювався метод ЧТВ, в ролі ставки дисконту грошових потоків використовувалася вартість капіталу фірми, яка відображала її нормальний рівень ризику і включала в себе безризикову ставку і ставку, необхідну для компенсації комерційного і фінансового ризиків. З допомогою КЕП компенсується фінансовий і комерційний ризик отримання відповідних грошових надходжень, які потім дисконтуються за безризиковою ставкою дисконту.
Для використання методу ЕП важливо мати процедуру визначення КЕП. Спочатку здійснюється ретроспективний вибір інвестиційних проектів за їх основними видами -- інвестиційні проекти із заміни основних фондів, з розширення виробничих потужностей, досліджень і розробок, які в свою чергу розділяються на кілька категорій. Потім усередині кожної категорії на щорічній основі визначаються рівні ризику і прибутковості. Результатом даного аналізу є узагальнені розподіли ймовірностей грошових надходжень проектів, на основі яких визначаються коефіцієнти варіації. КЕП для кожного року і для кожної категорії проекту задається згідно з інтервалами значень коефіцієнтів варіації.
Основна ідея методу ставки дисконту з урахуванням ризику полягає в тому, що грошові надходження проектів, що мають велику мінливість (ризик) у своїх розподілах імовірностей, повинні дисконтуватися за більш високими ставками дисконту, ніж проекти, що мають меншу мінливість у своїх грошових надходженнях. Будь-який проект, який має ризик, повинен дисконтуватися за ставкою, що перевищує безризикову ставку, для того, щоб врахувати як вартість грошей у часі, так і ризик, пов'язаний з проектом (премію за ризик). Грошові надходження проектів, ризик яких не виходить за межі нормального, повинні дисконтуватися за вартістю капіталу фірми; грошові надходження проектів, ризик отримання яких перевищує нормальний ризик, повинні дисконтуватися за ставкою, що перевищує вартість капіталу фірми; грошові надходження проектів, що мають ризик менший, ніж ризик нормальних операцій фірми, повинен дисконтуватися за ставкою, величина якої перебуває між безризиковою і вартістю капіталу.
Аналіз чутливості реагування широко використовується для визначення зміни будь-якого показника ефективності проекту від його базового значення залежно від змін різних факторів проекту, як то: обсягів продажу, ціни робочої сили, матеріальних витрат, дисконтної ставки тощо. За цим методом оцінюється важливість впливу окремих факторів (ціна реалізації, собівартість, обсяг виробництва, обсяг обладнання тощо) на загальну прибутковість проекту і відповідно до результатів вживаються заходи щодо ґрунтовнішого опрацювання інвестиційних планів та зниження ризикованості, пов`язаної з виявленими факторами
Ризик вимірюється за допомогою варіації. Чим більше відхилення або зміна результативного показника проекту, тим проект ризиковані ший. Таким чином аналіз чутливості реагування розглядає показники, пов`язані з прибутком, ризиком, обсягом продажу товарів, собівартістю, дисконтною ставкою тощо з метою виявити, як чутливо реагує цей показник на зміни кожної змінної. З двох проектів чутливості до змін вважається ризикованішим.
Мета аналізу чутливості полягає в порівняльному аналізі впливу різних факторів інвестиційного проекту на ключовий показник ефективності проекту
Вибором ключового показника ефективності інвестицій може служити внутр. норма прибутковості (IRR) або чисте теперішнє значення (NPV).
Аналіз чутливості реагування здійснюється за доп. графіку «Spider Graph», який дозволяє зробити висновок про найбільш критичні фактори інвестиційного проекту, для того щоб у ході його реалізації звернути на ці фактори особливу увагу з метою скоротити ризик реалізації інвестиційного проекту.
Недоліки. При застосуванні цього методу доцільно враховувати таке основне його обмеження: найчастіше застосування методу зводиться до того, що кожен визначений фактор у проекті змінюється почергово на одне й те саме значення в одному й тому самому напрямі
Але на практиці таке неможливе, оскільки середовища проекту характеризуються динамічністю та складністю, що припускає одночасну зміну декількох факторів і у різних напрямах зміни. Так, за один і той же період ставка дисконту може збільшитися на 10%, обсяг реаліз. продукції проекту зменшитися на 15%, а витрати на сплату податків можуть збільшитися на 5% тощо. Більше того, окремі фактори проекту можуть змінитися на конкретні вартісні значення, або можуть з`явитися непередбачені витрати загалом. Застосування цього методу передбачає стабільність зміни та єдиний напрям для всіх ключових факторів проекту.
Подолати цей недолік дає можливість застосування прийомів моделювання, головною метою якого є спроба наблизити гіпотетичні ситуації до реальних.
Аналіз сценарію – методика аналізу ризику, яка розглядає чутливість реагування очікуваного прибутку до змін у ключових змінних величинах та можливий інтервал їх значень.
Аналіз сценарію розглядає «погані» та «добрі» фінансові обставини, які можливі в очікуваній ситуації. При цьому фінансовий аналітик просить операційних менеджерів підібрати «поганий» набір обставин (низька ціна продажу, низький обсяг продажу, високі змінні витрати на одиницю тощо), середній (або «більш можливий») набір і «добрий» набір обставин.
Щоб оцінити переваги різних напрямів інвестицій і оперувати ними, ці відхилення доцільно звести до одного значення, а потім у його межах прогнозувати різні рівні прибутку з урахуванням ймовірності їх досягнення. Сума величин ймовірності дорівнює 1.
При оцінці ризику проектів нових підприємств чи реконструкції діючих слід враховувати, що ймовірні значення допомагають визначити можливість одержання очікуваних прибутків за тих чи інших умов. Визначити розмір прибутку та ймовірність його одержання можна за допомогою спостережень, набутого досвіду, сфери прикладання капіталів (в освоєну справу, справу, яка лише освоюється, чи нову). Чим більша невпевненість у кінцевому результаті, тим ширше межа відхилень прибутковості від середнього значення. Залежно від складності, точності аналізу та розрахунків прибутку менеджер (економіст) надає величину ймовірності кожному значенню у межах відхилень
Переваги. Аналіз сценарію забезпечує корисною інформацією щодо ризику проекту.
Недоліки. Але цей метод дещо обмежений, бо розглядає тільки декілька окремих результатів, хоча в дійсності існує нескінченне число ймовірностей. Метод імітаційного моделювання Монте-Карло вирішує цю проблему. Він виник при математичному дослідження гри в казино, який поєднує чутливість реагування та ймовірність розподілу вхідної змінної величини. Однак таке моделювання потребує сильного комп’ютерного забезпечення, тоді як аналіз сценарію можливо провести, використовуючи ПК із програмою електронних таблиць або навіть застосовуючи калькулятор.
Чиста теперішня вартість (NPV) – сума грошей, яку інвестор отримає наприкінці дії проекту у надлишку від суми інвестицій, вкладених у проект
Якщо теп. вартість майб. грош. потоків від проекту вища за його поч.. вартість, проект слід реалізовувати.
Чиста теп. вартість = теп. вартість - початкові витрати
ЧТВ схваленого проекту має дорівнювати нулю або мати позитивне значення, відхиленого – негативне.
Основним у цій методиці є те, яку саме дисконтну ставку брати для підрахунку. Загалом, ризиковані ший з двох проектів має дисконтуватися за вищою ставкою. За цієї методики дисконтні ставки залежать також від тривалості проектів
Внутрішня норма прибутку (IRR) – така ставка дисконту, за якої теперішня вартість грошових потоків дорівнює початковим інвестиціям. Тобто – це дисконтна ставка, за якої NPV=0
Особливістю порівняння декількох проектів за показником IRR із застосуванням наближеного підходу, є те, що інтервал для ставок повинен бути однаковим для всіх проектів. У противному випадку матиме місцу суттєва похибка отриманого результату
Особливості застосування NPV та IRR:
71. Модель оцінки капітальних активів (CAMP): переваги та недоліки застосування методу при прийнятті інвестиційних рішень.
Модель оцінки капітальних активів (CAMP, МОКА) широко використовується для визначення необхідної ставки доходу від акцій або портфеля інвестицій. Розраховується так:
Re=Rf+ß(Rm-Rf), де
Re – необхідна ставка доходу (очікувана ставкою доходу на вкладений капітал)
ß – бета акцій (коефіцієнт, що є мірою ринкового або не диверсифікованого ризику й що відображає амплітуду коливань прибутковості активу)
Rf – безпечна ставка (без ризикова ставка) доходу, у якості якої прийнято використовувати прибутковість за довгостроковими державними облігаціями
Rm – дохідність ринкового портфелю (середньо ринкова ставка доходу, обумовлена виходячи з довгострокової загальної прибутковості ринку), відповідно (Rm-Rf) – премія за ризик вкладена в даний актив
Основні положення МОКА:
- В теорії розглядається так званий „ринковий портфель".
Ринковий портфель - це портфель, який складається з цінних паперів, частка яких в портфелі дорівнює частці на ринку цінних паперів.
- Існують безризикові активи, які забезпечують інвесторам невелику, але стабільну доходність. Для безризикових активів .
- Введення ринкового портфелю і безризикових активів дозволило побудувати нову межу ефективності, яка отримала назву „лінія ринку капіталів" (CML)
- Для визначення залежності між доходністю та ризиком в МОКА загальний ризик умовно поділяють на два компоненти:
1систематичний ризик (пов'язаний з ринком ризик). Систематичного ризику впливає на доходність всіх цінних паперів, але ступінь впливу буде різним.
2несистематичний ризик (характерний тільки для певного активу). Його можна зменшити шляхом диверсифікації.
Систематичний ризик дохідності цінного паперу за методикою моделі САРМ визначається через величину так званого бета-коефіцієнта цінного папера, який показує залежність дохідності ЦП від дохідності всього ринку (портфеля усіх ЦП, що є на ринку)
В цілому результати теоретичних досліджень неокласиків для вітчизняних підприємств мають переважно теоретичне значення. Це зумовлено тим, що їхні концепції побудовані на досить рестриктивних припущеннях: наявності досконалого ринку капіталів; відсутності асиметричної інформації та абстрагування від впливу податків, а також, якщо всі учасники ринку мають однаковий доступ до всієї інформації, щодо об’єктів інвестування (фінансування). Зрозуміло, що дотримання цих умов є проблематичним не лише для України, а й для країн з розвинутою ринковою економікою. За певних обставин висновки теорії можуть бути використані при впровадженні системи раннього попередження та реагування як елемента антикризового фінансового управління.
72. Особливості застосування варіації, дисперсії та стандартного відхилення як методів дослідження ризиків інвестування.
Статистичний спосіб – це суб`єктивний критерій кількісного підходу, який полягає в тому, що вивчається статистика втрат і прибутків, що мали місце на даному або аналогічному виробництві, установлюються величина і частота одержання тієї або іншої економічної віддачі, складається найбільш ймовірний прогноз на майбутнє
Фінансовий ризик, як і будь-який інший, має математично виражену імовірність настання втрат, що спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високою точністю
Щоб кількісно визначити величину фінансового ризику, необхідно знати усі можливі наслідки якої-небудь окремої дії й імовірність самих наслідків
Головні інструменти статистичного методу розрахунку фінансового ризику: варіація, дисперсія і стандартне (середньоквадратичне) відхилення
Варіація – зміна кількісних показників при переході від одного варіанта результату до іншого
Показник варіації (Var) визначає дисперсію (міра відхилення фактичного значення від його середнього значення) фактичного значення дохідності навколо очікуваної дохідності: чим більша варіація, тим більша дисперсія або розкид порівняно з очікуваною величиною доходу.
Для того щоб полегшити інвестору оцінювання отриманого результату і визначення його реального економічного змісту, як альтернативну одиницю дисперсії використовують показник стандартного відхилення.
Економічний зміст стандартного відхилення полягає в тому, що воно показує, на скільки в середньому кожний варіант розвитку подій відрізняється від середньої величини (тобто а показує середнє відхилення значень варіюючої ознаки відносно центра розподілу).
Усім переліченим вище показникам властивий один загальний недолік — це абсолютні показники, значення яких суттєво залежать від абсолютних значень вихідної ознаки ряду, тобто вони характеризують абсолютну величину ризику інвестицій, що робить незручним порівняння інвестицій із різними очікуваними доходами.
Отже, якщо потрібно вибирати між двома варіантами інвестування, один з яких забезпечує вищий прибуток, а інший — нижчий стандартне відхилення (ризик), то використовують показник, що має назву коефіцієнт варіації (CV), який відображає відносну зміну величини ризику. Цей показник розраховується як відношення стандартного відхилення до величини очікуваної дохідності на вкладений капітал:
Економічний зміст коефіцієнта варіації полягає в тому, що він показує ступінь ризику на одиницю дохідності вкладеного капіталу, що дає ґрунтовнішу основу для порівняння варіантів інвестування з різними величинами очікуваної дохідності вкладеного капіталу.
Є така якісна оцінка значень коефіцієнта варіації: до 10 % — слабка залежність; 10—25 % — помірна залежність; понад 25 % — висока залежність.
Незважаючи на те, що середньоваріаційний критерій є дуже корисним при виборі інвестиційного рішення, ним необхідно користуватися обережно, оскільки він іноді може порушувати нормальний розподіл (який ми візьмемо за передумову). Застосування середньоваріаційного критерію до ситуації з ненормальним розподілом може призвести до аномалії, що отримала назву "середньоваріаційного парадокса", за якої середньоваріаційний критерій веде до помилкових висновків.
Мегарівень (країна)
Інвестиційна привабливість економічної системи країни
акрорівень (галузь)
Мікрорівень
(підприємство)
Проектний рівень (окреме виробництво)
Мезорівень (регіон)
Звичайні акції
Інвестиційні сертифікати
Привілейовані акції
Ощадні сертифікати
Інституційні облігації
Державні ЦП
Рівень дохідності
Рівень ліквідності