Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.Засоби поліпшення стану виробничого середовища
Профілактичні заходи щодо зменшення важкості і напруженості трудового процесу мають бути спрямовані на впровадження механізованих,дистанційних та інших форм праці.Впровадження таких форм праці призвело до скорочення частки працівників ручної праці на важких і напружених видах робіт,а відтак до підвищення її ефективної продуктивності і зниження рівня виробничого травматизму.
Впродовж механізованих форм праці на тяжких і напружених видах робіт змінює х-тер м’язових навантажень,але ускладнює програму технологічного процесу.В умовах механізованого виробничого процесу у працівників фіксується зменшення об’єму м’язової діяльності за рахунок підключення до роботи дрібних мязів дистальних відділів кінцівок,які забезпечують велику швидкість і точність рухів,необхідних для управління механізмами.
Основним напрямком щодо зменшення важкості та напруженості трудового процесу на водогосподарських галузевих об’єктах є вдосконалення технології і комплексної механізації.
Відповідальність за організацію трудового процесу,його безпеку,необхідність прийняття термінових рішень у складних вироб. Ситуаціях і в умовах дефіциту часу створює у працюючих сильне нервово-емоційне напруження.Специфчні технологічні методи робіт на землерийних машинах,нераціональне розташування важелів управління і педалей призводить до того ,що робота поза механізаторів є вимушеною,х-зується значними статичними навантаженнями і відповідно до гігієнічного класифікатора є важкою і напруженою.
Основні напрямки щодо зменшення важкості та напруженості трудового процесу мають бути спрямовані на ліквідацію тяжкої некваліфікованої та напруженої ручної роботи.За рахунок механізації,впровадження прогресивних технологій,виключення використання токсичних матеріалів і речовин,впровадження механізованих ліній і герматизованих апаратів для приготування ізоляційних мастик,обладнання НС,керамічних заводів,розчинних вузлів ефективною вентиляцією та ін..
Серед оздоровчих заходів важливе значення має раціоналізація режиму праціі відпочинку з урахуванням специфіки і х-ру праці окремих професійних груп.
Як відомо,раціоналізація організації робочого місця сприяє високій продуктивності праці,підтримує нормальну працездатність і зберігає здоровя працюючих.
На підставі антропометричних,фізіологічних і гігієнічних показників діючим санітарним законодавством,правилами і нормами регламентовані параметри робочих місць як в кабінах машин ,так і при виконанні інших технологічних операцій відповідно до ергономічних вимог.
При проектуванні нових машин потрібно врахувати динамічні параметри робочих місць і органів управління.Ці параметри повинні мати відповідний діапазон зміни своїх велечин,що має забезпечувати їх регулювання у відповідності до індивідуальних антропометричних особливостей оператора.
В оздоровленні умов праці гідромеліораторів важлива роль належить заходам попередження втоми і збереження здоровя шляхом фізіологічної регламентації режимів праці і відпочинку.Окрім обідньої перерви рекомендується 10 хв перерви через 2 год роботи.Для зниження нервово-емоційного напруження,при виконанні багатьох технологічних операцій,радекальним заходом оздоровлення умов праці слід вважати правильну розробку і впровадження напівавтоматичних систем управління операціями.
2.Система нарядів-допусків при введенні робіт на водогосподарських об’єктах
Система наряду допусків:
1)Наряди-допуски застосовуються в цілях забезпечення безпечних умов праці і запобігання аваріям при виконанні робіт підвищеної небезпеки
2)Система наряду-допусків не відміняє інших документів,які регламентують порядок і організацію робіт
3)Система наряду-допусків поширюється на наступні роботи підвищеної небезпеки:
-Це роботи крана вище 30м до кечеі
-Роботи по ремонту укомплектування в зоні дії мостового електричного крану
-Роботи по випробуванню розтину суден і трубопроводів які працюють під тиском
-Роботи які проводяться в колодязях,резервуарах
-Земляні роботи
-Роботи по підйому і переміщенню вагових і великогабаритних конструкцій
-Роботи по зливу легкозаймистих лугів,рідин,кислот
-роботи по конструкції каналів та ГТС
-Роботи зв’язані з електрозварюванням
-Роботи та ремонт НС
4.На роботи підвищеної небезпеки виписується наряд-допуск тільки по встановленій формі
5)Відповідальними за безпеку робіт є наступні роботи:
А)Особа що видає наряд
Б)відповідальний керівник робіт
В)відповідальний виконавець робіт
6.Видавати наряд-допуск має право лище керівник
7.Особа що видає наряд-допуск призначає відповідальних керівників та роботодавців і несе повну їх відповідальність
8.Відповідальний керівник робіт несе відповідальність за правильне виконання заходів безпеки які вказані в наряді
9.Відповідальний керівник робіт несе відповідальність за тех. Стан виконання робіт
10.Наряди-допуски повинні видаватися до початку будівельних робіт
11.Наряд видається тільки на одного виконавця робіт
12.У наряду-допуску мають бути передбачені заходи безпеки при вироб. Робіт,і у разі потреби мають бути призначені шляхи планування,ескізи і т.д
13.Допуск до роботи має бути менше після виконання заходів безпеки які вказані в наряді
14.Наряд може бути виписаний на весь час роботи діяти до повного його закінчення,наряд-допуск може бути виписаний заново при таких випадках:
-Змінний об’єм робіт
-Змінений склад бригади
-якщо виявились недостатні заходи безпеки
15.Наряд-допуск заповнюється чорнилом в 2-х примірниках
16.При допуску до роботи,відповідальним робітником можуть бути внесені додаткова інформація,але обов’язково з замінами
17.При перерві в роботі наряд-допуск залишається у викон.
18.Щодня після робочого дня робоче місце упорядковується і наряд-допуск віддається відповідальному керівникові робіт
19.Наряд-допуск зберігається у керівника робіт протягом 3 років
3.Розслідування та облік нещасних випадків
Нещасним випадком на виробництвi називається випадок впливу на працю-ючого небезпечного виробничого фактору. Розслiдування та облiк нещасних випадків на виробництвi проводять згiдно "Положенню про розслiдування та облiк нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємс-твах, в установах і організаціях".
Розслiдуванню пiдлягають нещасні випадки які трапились: на територiї пiдприємства, поза територiї при виконаннi робiт по завданню пiдприємства , а також при слiдуваннi на роботу або з роботи. При нещасних випадках адмiнiстрацiя пiдприємства створює комiсiю.
Нещасник випадки пов'язанi з виробництвом згiдно “Положень про розсліду-вання ...... " оформляються актом за формою Н-1, для учнiв та студентiв за формою Н-2. Нещасний випадок пiдлягає розслiдуванню, якщо працюючий згiдно медичному висновку втратив працездатнiсть на один та бiльш днiв, а також при необхiдностi переведення його на бiльш легку роботу строком не менше, нiж на один день.
Акти за формою Н-1 та Н-2 складає комiсiя у складi: керівника служби охорони праці пiдприємства (голова), керiвника структурного пiдроздiлу, представника профспiлкової органiзацiї (при отруєннях фахiвцi санепiдстанцiї).
Комiсiя повинна на протязі 24 годин розслiдувати обставини та причини не-щасних випадків, скласти акт за формою Н-1, повинна оформити його у 3-х денний термін у 5-ти примірниках, на протязі доби керiвник пiдприємства повинен затвердити 5 примірників акта, якi посилаються:
потерпiлому, начальнику цеха або iншого структурного підрозділу, iнспектору з охорони праці, профорганiзацiї пiдприємства, керiвнику.
Акт Н-1 у службi охорони праці зберiгається 45 рокiв.
Спецiальне розслiдування.
Спеціальне розслідування проводиться при групових (декілька потерпілих), тяжких чи смертельних нещасних випадках. При груповому нещасному ви-падку акт за формою Н-1 або Н-2 складається на кожного потерпілого окре-мо.Окрiм актiв за формою Н-1 або Н-2, у разі спеціального розслідування, складається акт пiд керiвництвом державного технiчного iнспектора з охорони праці. У цьому випадку комiсiя призначається наказом керiвника територiального органу державного нагляду з угодою відповідних органiзацiй у складi: працiвника держнагляду (голова), керiвника пiдприємства, представника органу, до сфери управлiння якого належить пiдприємство; представника профсоюзної органiзацiї пiдприємства; фахiвця санепiдстанцiї.
Спеціальне розслідування нещасних випадків проводиться протягом не бі-льше 10 днів. В 5-ти денний срок пiсля розслiдування матерiал розсилається прокуратурi, держнагляду, санепiдстанцiї. Перший екземпляр залишається на пiдприємствi.
4.Безпека праці прироботі з ПК
Заходи щодо усунення небезпеки поразки електричним струмом зводяться до правильного розміщення устаткування та електричних кабелів. Інші заходи щодо забезпечення електробезпеки, збігаються з загальними заходами пожежо- та електробезпеки.
В якості профілактичних заходів для забезпечення пожежної безпеки слід використовувати скриту електромережу, надійні розетки з пожежобезпечних матеріалів, силові мережі живлення устаткування виконувати кабелями, розрахованими на підключення в 3-5 разів більшого навантаження, включати й виключати живлення обладнання за допомогою штатних вимикачів. Треба регулярно робити очистку внутрішніх частин комп'ютерів, іншого устаткування від пилу, розташовувати комп'ютери на окремих неспалюваних столах. Для запобігання іскріння необхідно рідше встромляти і виймати штепсельні вилки з розеток.
Екран дисплея повинен бути розташованим перпендикулярно до напрямку погляду. Якщо він розташований під кутом, то стає причиною сутулості. Відстань від дисплея до очей повинна трохи перевищувати звичну відстань між книгою та очима. Перед екраном монітора, особливо старих типів, повинен бути спеціальний захисний екран. При його відсутності треба сидіти на відстані витягнутої руки від монітора. Ще одним моментом, який стосується зору, є необхідність створення неоднорідного поля зору. Для цього можна розвісити на поверхнях (стінах) плакати та картини, виконані у спокійних тонах. Наприклад, пейзажі.
Важливою є форма спинки крісла, яка повинна повторювати форму спини. Висота крісла повинна бути такою, щоб користувач не почував тиску на куприк або стегна. Крісло бажано обладнати бильцями. Його потрібно встановити так, щоб не треба було тягтися до клавіатури. Періодично користувачу необхідно рухатися, вчасно змінювати положення тіла і робити перерви у роботі.
При напруженій роботі за комп'ютером щогодини необхідно робити перерву на 15 хвилин через кожну годину і треба займатися іншою справою.
Декілька разівна годину бажано виконувати серію легких вправ для розслаблення.
Наслідками регулярної роботи з комп'ютером без застосування захисних засобів можуть бути: захворювання органів зору (60% користувачів); хвороби серцево-судинної системи (20%); захворювання шлунково-кишкового тракту (10%); шкірні захворювання (5%); різноманітні пухлини.
Режим праці та відпочинку при роботі з персональною електронно-обчислювальною машиною (ПЕОМ) залежить від категорії трудової діяльності. Всі роботи з ПЕОМ ділять на три категорії. Перша - епізодичне зчитування і робота з інформацією не більше 2-х годин за 8-годинну робочу зміну. Друга - зчитування інформації або творча робота не більше 4-х годин за восьми годинну зміну. Третя - зчитування інформації або творча робота тривалістю більше 4-х годин за зміну.
Якщо у приміщенні експлуатується більше одного комп'ютера, то треба врахувати, що на користувача одного комп'ютера можуть впливати випромінювання від інших, в першу чергу бокових, а також і задньої стінки сусіднього дисплея. Тому необхіден захист спеціальними фільтрами і щоб користувач розміщався від бічних і задніх стінок інших дисплеїв на відстані не ближче одного метра.
Отже, щоб запобігти негативним впливам необхідно знати й небезпечні сторони самого комп'ютера і правила безпечної роботи, знати засоби запобігання небезпек. Вони пов'язані перед усім із загально відомими небезпечними факторами - поразками електричним струмом, пожежонебезпечністю.
5.Загальні вимоги до посудин, які працюють під тиском
Кожна посудина, що працює під тиском, повинна мати паспорт форматом 210х297 мм у твердій обкладинці. У паспорті вказується реєстраційний номер. При передачі посудини іншому власнику разом з нею передається паспорт. У паспорті наводиться характеристика посудини (робочий тиск, МПа, температура стінки, 0С, робоче середовище та його корозійні властивості, місткість, м3), відомості про основні частини посудини (розміри, назва основного металу, дані про зварювання (паяння)), дані про штуцери, фланці, кришки і кріпильні вироби, про термообробку посудини та її елементів. Наводиться перелік арматури, контрольно-вимірювальних приладів та приладів безпеки. В паспорті також записуються відомості про місцезнаходження посудини, вказується особа, відповідальна за справний стан і безпечну дію посудини. Записуються інші дані про встановлення посудини (корозійність середовища, протикорозійне покриття, теплова ізоляція, футеровка), відомості про заміну і ремонт основних елементів посудини, що працюють під тиском та арматури. До паспорта вносяться дані щодо результатів опосвідчення. Після реєстрації посудини на останній сторінці записуються реєстраційний номер та реєструючий орган.Посудини повинні встановлюватись на відкритих майданчиках у місцях, що виключають скупчення людей, або в окремо розташованих будинках.
Допускається встановлення посудин:
Не допускається встановлювати посудини в житлових, громадських і побутових будинках, а також у прилеглих до них приміщеннях. Встановлення посудин має виключати можливість їх перекидання. Встановлення посудин повинне забезпечувати можливість огляду, ремонту та очищення їх як з внутрішнього, так і з зовнішнього боку. Для зручності обслуговування посудин повинні бути зроблені площадки і сходи. Для огляду і ремонту можуть застосовуватись колиски та інші пристрої, котрі не повинні порушувати міцності та стійкості посудини, а приварювання їх до посудини має бути виконане за проектом згідно з вимогами „Правил будови та безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском. Посудини до пуску їх у роботу повинні бути зареєстровані в ЕТЦ.
Під час експлуатації і технічного обслуговування ПС широко використовують енергію стиснутого повітря і газів. Наприклад, стиснуте повітря використовують для механізації трудомістких процесів, а також для виконання ряду технологічних операцій (робота пневматичного інструменту, обдування і сушіння деталей та вузлів, нанесення лакофарбових покриттів і т. ін.). Джерелом енергії стиснутого повітря найчастіше є компресорна установка. Для зручності експлуатації стиснутого повітря і зріджених газів застосовують спеціальні балони, де ці гази знаходяться під великим тиском.
Компресорна установка, а також посудини, які працюють під високим тиском, є об'єктами підвищеної небезпеки, і у випадках порушення техніки безпеки при їхній експлуатації, низької якості матеріалу і несправності контрольно-вимірювальних приладів можуть вибухнути і призвести до тяжких травм оточуючих, а також у ряді випадків викликати отруєння шкідливими речовинами. Потужність під час розриву посудини, наповненої стислим газом, досягає великих значень. Так, наприклад, при розриві посудини місткістю 1 м в якій знаходиться газ під тиском 980 кПа, за 0,1 с розвивається потужність 9800 кВт. Цього цілком достатньо, щоб частково зруйнувати виробничу будівлю.
У зв'язку з підвищеною небезпекою посудин, які працюють під тиском, проектування, виготовлення, монтаж, налагодження, експлуатація та ремонт цього обладнання, за винятком окремих випадків, регламентуються правилами будови та безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском [33], та правилами будови і безпечної експлуатації стаціонарних компресорних установок, повітроводів і газопроводів [34].
Дані правила поширюються на такі ємкості:
— посудини, які працюють під тиском води з температурою вище 115°С або іншої рідини з температурою, що перевищує температуру кипіння під тиском 0,07 МПа (0,7 кгс/см2) без урахування гідростатичного тиску;
— посудини, що працюють під тиском пари або газу, вищим за 0,07 МПа (0,7 кгс/см2);
— балони, призначені для транспортування і збереження зріджених, стиснутих і розчинених газів під тиском, вищим за 0,07 МПа (0,7 кгс/см2);
— цистерни та бочки для транспортування і збереження зріджених газів, тиск пари яких при температурі до 50°С перевищує тиск понад 0,07 МПа (0,7 кгс/м2);
— цистерни і посудини для транспортування і збереження зріджених, стиснутих газів, рідин і сипких тіл, в яких тиск вище 0,07 МПа (0,7 кгс/см2) утворюють періодично для їхнього випорожнення;
— барокамери.
Правила також включають перелік посудин, на які вони не поширюються. Це, наприклад, посудини місткістю не більше 0,025 м3 (25 л), незалежно від тиску, які використовуються для науково-експериментальних цілей; посудини і балони місткістю не більше 0,025 м3 (25 л), в яких добуток тиску в мегапаскалях (кілограмсила на квадратний сантиметр) на місткість в кубічних метрах (літрах) не перевищує 0,02 м3 (200 л); посудини, які встановлені на ПС та ін.
Залежно від умов роботи (тиск, температура, середовище, об'єм) усі посудини поділяються на чотири групи (табл. 12.1).
|
Група посудин |
Розрахунковий тиск, МПа (кгс/см2) |
Температура стінки, °С |
Характер робочого середовища |
|
1 |
Понад 0,07 (0,7) |
Незалежно |
Вибухонебезпечне або пожежонебезпечне, або 1-го, 2-го класів небезпеки за ГОСТ 12.1.007 |
|
2 |
До 2,5 (25) |
Нижче -70, вище +400 |
Будь-яке, за винятком указаного для першої групи посудин |
|
Понад 2,5 (25) до 4 (40) |
Нижче-70 вище +200 |
||
|
Понад 4 (40) до 5(50) |
Нижче -40 вище +200 |
||
|
Понад 5 (50) |
Незалежно |
||
|
3 |
До 1,6(16) |
Від-70 до-20 Від +200 до +400 |
Будь-яка, за винятком указаної для першої групи посудин |
|
Понад 1,6( 16) до 2,5 (25) |
Від-70 до +400 |
||
|
Понад 2,5 (25) до 4 (40) |
Від-70 до +200 |
||
|
Понад 4 (40) до 5(50) |
Від -40 до +200 |
||
|
4 |
До 1,6 (16) |
Від-20 до +200 |
Відповідно до загальних положень Правил [33] посудини та їхні елементи, що працюють під тиском, виготовляють строго за проектом на підприємствах, які мають на це дозвіл Держнаглядохоронпраці України. Кожну посудину поставляє завод-виготовлювач замовнику з паспортом установленої форми та інструкцією з монтажу і безпечної експлуатації. На корпусі посудини на видному місці завод-виготовлювач закріплює металеву пластинку з нанесеними клеймуванням паспортними даними. Вони містять: найменування заводу-виготовлювача, заводський номер посудини; рік виготовлення; робочий тиск; допустиму температуру стінок посудини.
Правила [33] також обумовлюють вимоги до конструкції посудин і матеріалів, з яких вони виготовлені, вимоги до виготовлення і монтажу посудин, арматури і контрольно-вимірювальних приладів і запобіжних пристроїв, вимоги щодо їхнього установлення, реєстрації і технічного опосвідчення, утримання і обслуговування і т. ін.
Однак усі посудини, які реєструються і не реєструються в органах Держнаглядохоронпраці, мають бути на обліку у власника в спеціальній книзі обліку і опосвідчення, яка зберігається у осіб, що здійснюють нагляд за ними на підприємстві.
Порядок реєстрації посудин, що працюють під тиском, установлюється правилами [33]. Він передбачає подання органам Держнаглядохоронпраці письмової заяви адміністрації авіапідприємства - власника посудини, необхідних технічних документів на неї (паспорт, акт про установлення і т. ін.).
Дозвіл на запуск в роботу посудин, які підлягають реєстрації, видає Держнаглядохоронпраці після їхньої реєстрації і технічного опосвідчення.
Дозвіл на запуск в роботу, посудин, які не піддягають реєстрації в органах Держнаглядохоронпраці, видають особам, призначеним наказом по авіапідприємству для здійснення нагляду за ними, на підставі результатів технічного опосвідчення. Ці дозволи (із зазначенням терміну наступного технічного опосвідчення) записують у паспорт і книгу обліку і опосвідчення посудин.
Посудини, на які поширюється дія цих правил, піддягають технічному опосвідченню представником Держнаглядохоронпраці (внутрішньому огляду і гідравлічному випробуванню) до запуску в роботу, періодично в процесі експлуатації і достроково - інспектором Держнаглядохоронпраці.
Періодичне технічне опосвідчення котлів, компресорних і холодильних установок та стаціонарних посудин буває двох видів:
- зовнішній і внутрішній огляд - не рідше одного разу за чотири роки;
- гідравлічне випробування - не рідше одного разу за вісім років.
Технічне опосвідчення балонів, що знаходяться в експлуатації й не підлягають реєстрації в органах Держнаглядохоронпраці, належить виконувати не рідше одного разу за 2-10 років (залежно від їхнього призначення).
Технічне опосвідчення виконує представник Держнаглядохоронпраці, а обладнання, що не підлягає реєстрації, - технічне керівництво підприємства або спеціально призначена ним комісія з компетентних інженерно-технічних працівників.
Під час проведення внутрішнього огляду особливу увагу зосереджують на виявленні таких недоліків, як тріщини, надриви, корозія стінок, випуклість, раковини, дефекти зварювання і т. ін.
Під час роботи персоналу всередині посудини (внутрішній огляд, ремонт, чистка тощо) застосовують безпечні світильники напругою не більше 12 В, а у вибухонебезпечних середовищах - у вибухобезпечному виконанні. Гідравлічне випробування посудин і їхніх елементів, призначених для роботи при температурі стінок до 200°С, під час періодичного технічного опосвідчення проводять під пробним тиском протягом не менше 10 хв. їх вважають такими, що витримали випробування, якщо не виявлено ознак розриву, течі й потіння в місцях зварювання і на корпусах посудин,
В обов'язковому порядку посудини підлягають достроковим технічним опосвідченням, якщо їх реконструювали або ремонтували із застосуванням зварювання або паяння окремих частин; якщо посудина перед запуском в роботу не працювала більше одного року (за винятком випадків складської консервації, при якій опосвідчення обов'язкове перед запуском в експлуатацію, якщо вона зберігалася понад три роки); якщо посудина була демонтована і установлена нановому місці, таке опосвідчення необхідно проводити в присутності інспектора, особи, яка здійснює нагляд, або особи, відповідальної за справний стан і безпеку роботи з посудиною.
Кожну посудину обладнують справним манометром, який установлюють на штуцері корпусу посудини, на трубопроводі до запірної арматури або на пульті керування. Клас точності манометра має бути не нижче 2,5. Перевірку манометрів з опломбуванням
або клеймуванням виконують не рідше одного разу за 12 місяців, крім того, не рідше одного разу за 6 місяців авіапідприємство проводить додаткову перевірку робочих манометрів контрольним із записом результатів у журнал перевірок.
Особливі вимоги пред'являють до монтажу вентилів балонів для кисню. їх вкручують на глеті, що не містить жирових речовин, фользі або із застосуванням рідкого натрієвого скла. Вони не повинні мати просалених деталей і прокладок.
На верхній сферичній частині кожного балона мають бути виразно нанесені клеймуванням необхідні технічні дані (товарний знак завода-виготовлювача, номер балона, фактична маса порожнього балона, дата виготовлення і рік наступного опосвідчення, робочий тиск, пробний гідравлічний тиск, об'єм балона і т. ін.).
Зовнішня поверхня деяких балонів, наповнених газами, які найчастіше застосовують в авіапідприємствах, має бути пофарбивана (табл. 12.2),
Таблиця 12.2
Перелік балонів, наповнених газами, які найчастіше застосовують в авіапідприємствах
|
Назва газу |
Колір |
Напис на |
Колір |
Колір |
|
балона |
балоні |
напису |
смуги |
|
|
Азот |
Чорний |
Азот |
Жовтий |
Коричневий |
|
Аміак |
Жовтий |
Аміак |
Чорний |
_ |
|
Аргон |
Сірий |
Аргон |
Зелений |
Зелений |
|
чистий |
чистий |
|||
|
Ацетилен |
Білий |
Ацетилен |
Червоний |
_ |
|
Нафто газ |
Сірий |
Нафтогаз |
Червоний |
_ |
|
Бутан |
Червоний |
Бутан |
Білий |
_ |
|
Водень |
Темно-зелений |
Водень |
Червоний |
- |
|
Повітря |
Чорний |
Стиснуте |
Білий |
_ |
|
Гелій |
повітря |
|||
|
Коричневий |
Гелій |
Білий |
_ |
|
|
Кисень |
Голубий |
Кисень |
Чорний |
_ |
|
Кисень |
Голубий |
Кисень |
Чорний |
|
|
медичний |
медичний |
_ |
||
|
Вугле- |
Чорний |
Вуглекислота |
Жовтий |
|
|
кислота |
||||
|
Усі інші |
Червоний |
Назва газу |
Білий |
_ |
|
горючі гази |
||||
|
Усі інші не- |
Чорний |
Назва газу |
Жовтий |
_ |
|
горючі гази |
Безпечна експлуатація балонів, наповнених стиснутим або зрідженим газом, може бути забезпечена, якщо суворо виконувати такі основні вимоги:
- балони з газами, установлені в приміщеннях, мають знаходитись на відстані не менше як 1 м від опалювальних приладів, а від джерела тепла з відкритим вогнем - не менше як 5 м;
— у зварювальній майстерні при наявності не більше 10 зварювальних постів допускається для кожного, з них мати по одному запасному балону з киснем і ацетиленом, які мають бути відгороджені стальними щитами або зберігатися у спеціальних прибудовах до майстерні;
~ балони з усіма іншими газами належить зберігати у спеціальних приміщеннях і на відкритому повітрі (у цьому випадку вони мають бути захищені від атмосферних опадів і дії сонячних променів);
- категорично забороняється зберігати в одному складському приміщенні балони з киснем і горючими газами;
— наповнені балони з насадженими на них башмаками зберігають у вертикальному положенні, а балони, які не мають башмаків, можна зберігати у горизонтальному положенні на дерев'яних рамах і стелажах;
- склади для зберігання балонів, наповнених газом, мають бути одноповерховими з покриттям легкого типу і не мати горищних приміщень;
— стіни, перегородки, покриття складів для зберігання балонів необхідно виготовляти з неспалимих матеріалів не нижче другого ступеня вогнестійкості;
— висота складських приміщень має бути не меншою за 3,25 м від підлоги до нижніх виступаючих частин покриття даху;
— підлогу складів виготовляють з матеріалів, під час ударів по яких різними предметами не виникають іскри;
освітлення складів для балонів і вентиляція мають відповідати нормам для приміщень, небезпечних у відношенні вибухів і загазованості;
- переміщати балони необхідно на спеціально пристосованих для цього транспортних засобах з додержанням відповідних правил;
- під час навантажування, розвантажування, транспортування і зберігання балонів застосовують заходи, які відвертають падання, пошкодження і забруднення балонів;
- під час роботи з рідкими газами необхідно користуватись захисним спецодягом і не допускати їхнього попадання на шкірний покрив людини;
- обслуговуючий персонал під час роботи з кисневою технікою повинен мати чистий одяг, знежирені руки і користуватися чистим знежиреним інструментом;
- під час роботи з рідким і газоподібним киснем обслуговуючому персоналу слід уникати насичення ним одягу і волосся, оскільки це може викликати їхнє несподіване займання при наближенні до вогню (приблизно через 20 хв після закінчення роботи з киснем небезпека займання зникає);
- під час заряджання ПС повітрям і стиснутими газами від аеродромних балонів вентилі слід відкривати повільно, без ривків;
- забороняється ремонтувати, очищати і фарбувати балони, наповнені газом;
- робітників, які обслуговують балони, належить проінструктувати і навчити правилам безпечної експлуатації балонів;
- забороняється експлуатувати балони, якщо тиск у них вищий за розрахунковий або несправними є запобіжні клапани, манометр, порушена герметичність посудини або ж в основних елементах посудини є тріщини, опуклості, відсутній паспорт (для посудин об'ємом більше 0,1 м3) тощо.
Основне джерело стиснутого повітря - компресорна установка. Вона являє собою поршневу машину, яка всмоктує повітря з навколишнього середовища і під деяким тиском подає його на робочі місця по системі повітроводів.
На авіапідприємствах використовують стаціонарні й пересувні компресорні установки. При неправильній експлуатації вони можуть вибухнути. Причини вибуху можуть бути різними. Головними з них є:
- перегрівання стінок компресора через високу температуру стиснутого повітря, підвищення тиску в циліндрах компресора, повітроводах або повітряних акумуляторах вище допустимого; низька якість матеріалу стінок посудини, яка знаходиться під тиском (виробничі дефекти); низька якість мастильних матеріалів;
- неправильний монтаж установки; забір забрудненого повітря; утворення в стиснутому повітрі вибухонебезпечних сумішей внаслідок попадання мастил, пального або нагару; гідравлічні удари; неправильна експлуатація.
Наприклад, адіабатно стиснуте повітря вже при тиску 0,58 МПа нагрівається до вибухонебезпечної температури пари мастила 212°С. Щоб уникнути нагрівання повітря, стискуваного в компресорній установці, застосовують повітряне або водяне охолодження.
У зв'язку з підвищеною небезпекою експлуатації компресорних установок, особливо стаціонарних, усі компресори потужністю від 14 кВт і вище, а також повітропроводи і газопроводи, що працюють на повітрі та інертних газах з тиском 0,2—39,2 МПа, мають задовольняти правила [34].
Цими правилами регламентуються основні вимоги до компресорних установок, їхньої експлуатації і ремонту. Наприклад, наказом керівника авіапідприємства призначається відповідальний за правильну і безпечну експлуатацію компресорної установки і повітропроводів. Ним може бути особа, яка має технічну освіту і практичний досвід роботи з експлуатації компресорів. Відповідальний повинен мати інструкцію з експлуатації, в якій викладено порядок запуску і зупинки компресорної установки, регулювання її роботи і т. ін.
Допускають до самостійної роботи на компресорній установці осіб, не молодших за 18 років, здорових, навчених за відповідною програмою, які мають свідоцтво кваліфікаційної комісії на право обслуговування такої установки. Необхідно кожну зміну контролювати витрати мастила для змазування циліндрів і сальників компресора, щодобово перевіряти роботу запобіжних клапанів установки.
У всіх випадках відхилення робочих параметрів компресора від установлених інструкцією заводу-виготовлювача його слід зупинити. Це ж саме необхідно зробити і в разі раптового припинення подачіохолоджувальної води або появи запаху гару чи диму при помітному збільшенні вібрації компресора.
Періодично належить виконувати профілактичні роботи — очищення повітряних фільтрів, зовнішніх І особливо внутрішніх поверхонь від нагару, пилу, бруду, корозії.
Обов'язково слід перевіряти справність заземлення і металізації. Для змазування циліндрів необхідно застосовувати спеціальні мастила, які мають температуру спалаху не меншу за 240°С.
5.Загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків та професійних захворювань
Загальнообов'язковим є державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Під час здійснення працівником своїх трудових функцій існує ризик професійного травматизму та захворювання.
Відповідно до Закону України "Про охорону праці" усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником підприємства, організації та установи незалежно від форм власності та видів їх діяльності від нещасних випадків і професійних захворювань. У разі ушкодження їх здоров'я власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Сучасна економічна криза, скорочення обсягів виробництва, погіршення умов праці неодмінно призводить до збільшення порушень нормативів з охорони праці та зростання кількості нещасних випадків на виробництві й професійної захворюваності. У нашій країні досі не створено системи медичної, професійної та соціальної реабілітації постраждалих від нещасного випадку на виробництві. Нема механізму для відшкодування збитків постраждалим у разі фінансової неспроможності, банкрутства чи ліквідації їхніх підприємств. Розв'язати ці проблеми можливо лише шляхом створення системи соціального страхування від нещасних випадків, передбаченої Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (Урядовий кур'єр. - 1998. - 19 лютого) та Законом України від 23 вересня 1999 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (Урядовий кур'єр. - 1999. - 17 листопада). Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2001 року. Відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація будуть провадитися Фондом соціального страхування від нещасних випадків - некомерційною самоврядованою організацією, що діє на підставі статуту, має права юридичної особи (ст. 15).
Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. фонд соціального страхування від нещасного випадку є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці.
Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їхньої трудової діяльності. За даним видом соціального страхування страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків сплачують тільки роботодавці. Нещасним випадком є обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть. До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видівробіт та інших факторів, пов'язаних з роботою (ст. 14 Закону). Таким чином, об'єктом страхування від нещасного випадку на виробництві є життя застрахованої особи (працівника), його здоров'я та працездатність. Законом визначено дві форми страхування: обов'язкова та добровільна. В обов'язковому порядку страхуванню підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту); учні, студенти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять, професійного навчання, виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємстві та особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності. Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку можуть страхуватися священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах; особи, що забезпечують себе роботою самостійно, суб'єкти підприємницької діяльності.
У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний (ст. 21 Закону):
1) своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі його смерті, виплачувати йому або особам, які перебували на його утриманні:
- допомогу в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до встановлення працездатності або встановлення інвалідності;
- щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;
- пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
- пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
- грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;
- допомогу дитині, що народилася інвалідом, внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час вагітності;
2) організувати поховання, відшкодувати вартість ритуальних послуг;
3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому, його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;
4) організувати лікування у власних спеціалізованих або інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого;
5) забезпечити повний обсяг постійно доступної медичної допомоги;
6) забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим;
7) відповідно до висновку ЛКК або МСЕК проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого;
8) організувати робочі місця для інвалідів;
9) сплачувати за потерпілими внески на медичне та пенсійне страхування.
Крім вище перелічених соціальних послуг та виплат, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві здійснюватиме заходи, спрямовані на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів. Виконання цих функцій покладається на страхових експертів з охорони праці (ст.23 Закону).
Серед основних принципів страхування від нещасного випадку необхідно виділити економічну зацікавленість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці, диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві.
7.Вимоги щодо вибухо- і пожежобезпеки при використанні електроустановок
Для забезпечення безпечної і тривалої роботи електрообладнання необхідно, щоб їх конструкція відповідала умовам виробництва і характеру технологічного процесу.
Електроустаткування буває високозахищеним і загальнопромисловим, що не має засобів вибухозахисту.
Виконання таких установок може бути різним:
відкриті — це такі, що не мають спеціальних пристосувань від випадкового доторкання до струмоведучих частин, а також від потрапляння в середину пилу, бризок води і ін. Охолодження їх відбувається повітрям, що вільно проникає ззовні;
захищені — це такі, що мають пристосування (щитки, сітки) для захисту від потрапляння всередину сторонніх твердих тіл і випадкового дотику до струмоведучих частин. Ці установки охолоджуються повітрям і не мають захисту від пилу, волокон, бризок води;
закриті — це такі, що мають оболонку, яка захищає від потрапляння усередину волокон грубого пилу й крапель води, але не захищає від проникнення тонкого пилу, газів й парів рідини;
вибухозахищені — це такі, що мають захист, який унеможливлює спалахування вибухонебезпечного парогазо- й пилоповітряного середовища від електричних іскор, дуги і нагрітих частин обладнання;
іскронебезпечні — це такі, у яких електричний розряд або нагрів не призведе до спалаху вибухонебезпечного середовища як за нормального, так і аварійного режиму роботи.
У сирих приміщеннях використовуються відкриті й захищенні електроустановки, у вологих і сирих — захищені з вологостійкою ізоляцією, в особливо сирих — з вологостійкою ізоляцією обмоток або закриті, у жарких приміщеннях — захищене або закрите виконання електроустановок.
У приміщеннях з негорючим пилом установки мають бути закритими і обдуватися чистим повітрям. У приміщеннях з хімічно активним середовищем конструкція електроустановок буває з хімічно стійкою ізоляцією.
В електроустановках існує такий захист як автоматичне відключення. Сутність його полягає у знятті напруги із струмоведучих частин при руйнуванні захисних елементів, що дає можливість уникнути вибухонебезпечного середовища.
8.Оцінка відповідності об’єктів та технологій нормам безпеки та промислової санітарії
Правила і норми по ТБ спрямовані на захист організму людини від фізичних травм, впливу технічних засобів, що використовуються в процесі праці. Вони регулюють поведінку людей, що забезпечує безпеку праці з точки зору устрою та розміщення машин та обладнання.
Правила та норми необхідно дотримувати як при проектуванні, так і при експлуатації промислових об'єктів і обладнання.
Вимоги в галузі забезпечення безпечних і здорових умов, що містяться в правилах і нормах з ТБ та виробничої санітарії, є юридично обов'язковими як для адміністрації, так і для робітників і службовців. При недотриманні цих правил винні особи несуть юридичну відповідальність.
За сферою дії правила по ОП, ТБ і виробничої санітарії бувають:
Єдині та поширюються на всі галузі народного господарства і закріплюють найважливіші гарантії безпеки та гігієни праці, рівень яких має бути однаковим у всіх галузях народного господарства.
Міжгалузеві є також загальними і закріплюють найважливіші гарантії безпеки та гігієни праці або в декількох галузях, або в окремих видах виробництв, робіт чи окремих типах обладнання в будь-яких галузях народного господарства.
Галузеві поширюються тільки на окрему галузь виробництва в масштабі всієї країни і містять гарантії безпеки та гігієни праці, специфічні для даної галузі.
До норм по ТБ та виробничої санітарії належать норми, що встановлюють заходи індивідуального захисту працюючих від професійних захворювань і виробничих травм.
Ці норми передбачають наступне:
1. На гірничих роботах, як на всіх роботах зі шкідливими умовами праці або на роботах, що виробляються в несприятливих температурних умовах, пов'язаних із забрудненням, робітникам і службовцям видається безкоштовно за встановленими нормами спецодяг, взуття, запобіжні пристосування (індивідуальні засоби захисту).
2. На роботах, пов'язаних із забрудненням, робітникам і службовцям видається безкоштовно за встановленими нормами мило, змиваючі та знешкоджуючі речовини.
3. На роботах із шкідливими умовами праці робітникам і службовцям видається безкоштовно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні продукти.
4. Для робітників і службовців, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, встановлюється скорочена тривалість робочого часу не більше 36 годин на тиждень і надаються додаткові відпустки.
5. Адміністрація підприємства зобов'язана безкоштовно забезпечити робітників питвом (газованої або підсоленою водою, каву, чай та іншими напоями).
6. Робітники і службовці, зайняті на гірничих роботах і на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці при вступі на роботу проходять обов'язковий попередній огляд і періодичні медичні огляди.
7. Робітникам і службовцям, що працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих не обігріваються надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються у робочий час.
8. Робітників і службовців, які потребують надання легшої роботи, адміністрація підприємства зобов'язана перевести за їхньою згодою на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.
9.Безпека технологічного обладнання
У технічних завданнях, що складаються проектними організаціями на розробку нового технологічного обладнання, мають передбачатись вимоги щодо запобігання або зменшення на робочих місцях шуму, вібрації. Пилу, тепловиділень та іншого шкідливого впливу до рівня, допустимого нормативними актами.
До загальних методів забезпечення безпеки обладнання належать механізація і автоматизація процесів, дистанційне управління і спостереження, блокування і сигналізація, надійність і міцність технологічного обладнання. Призначення часткових методів полягає у захисті обладнання від певної небезпеки (герметизація, екранування, теплоізоляція, звукоізоляція, амортизація, заземлення, огородження).
Безпека технологічного обладнання забезпечується правильним вибором принципів дії, конструктивних систем, матеріалів, робочих процесів та ін..
Крім цього, безпека праці забезпечується:
- використанням у конструкціях технологічного обладнання спеціальних захисних споруд;
- дотриманням ергономічних вимог;
- включенням вимог безпеки в технічну документацію з монтажу, експлуатації, ремонту машин та обладнання.
У процесі експлуатації технол. обладнання не повинно забруднювати навколишнє середовище шкідливими речовинами вище за встановлені норми і являти собою небезпеку з точки зору вибуху і пожежі.
Матеріали, що використовуються в конструкціях технологічного обладнання не повинні бути небезпечними або шкідливими, а ті елементи, з якими безпосередньо контактує людина, не можуть мати гострих країв, кутів, нерівних, гарячих чи переохолоджених поверхонь.
10. Функції СУОПГ
До основних функцій управління охороною праці належать:
— прогнозування і планування робіт, їх фінансування;
— організація та координація робіт;
— облік показників стану умов і безпеки праці;
— аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;
— контроль за функціонуванням СУОП;
— стимулювання роботи по вдосконагірнню охорони праці.
11. Виробничий шум.Захист
Одним з найшкідливіших факторів, притаманних нашій цивілізації, є шум. Виробничий шум — це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що виникають у повітряному середовищі і безпосередньо впливають на працездатність.
Джерелами шуму є: всі види транспорту, насоси, промислові об’єкти, пневматичні та електричні інструменти, верстати, будівельна техніка тощо. З шумом пов’язані деякі технологічні процеси — клепання, карбування, обрубка, вибивка лиття, штамповка, робота на ткацьких верстатах, випробування авіадвигунів тощо.
Методи і засоби захисту від виробничого шуму.
Об’єкт, який випромінює шум, розташовують у кожусі, внутрішні стінки якого покриваються звукопоглинальним матеріалом. Кожух повинен мати достатню звукопоглинальну здатність, не заважати обслуговуванню обладнання під час роботи, не ускладнювати його обслуговування, не псувати інтер’єр цеху.
Різновидом цього методу є кабіна, у якій розташовується найбільш шумний об’єкт і в якій працює робітник. Кабіна зсередини вкрита звукопоглинальним матеріалом, щоб зменшити рівень шуму всередині кабіни, а не лише ізолювати джерело шуму від решти виробничого приміщення.
Зниження шуму звукоізоляцією. Суть цього методу полягає в тому, що шумовипромінювальний об’єкт або декілька найбільш шумних об’єктів розташовуються окремо, ізольовано від основного, менш шумного приміщення звукоізолювальною стінкою або перегородкою. Звукоізоляція також досягається шляхом розташування найбільш шумного об’єкта в окремій кабіні.
При цьому в ізольованому приміщенні й в кабіні рівень шуму не зменшиться, але шум впливатиме на менше число людей. Звукоізоляція досягається також шляхом розташування оператора вспеціальній кабіні, звідки він спостерігає та керує технологічним процесом.
12Нещасні випадки пов язані і не пов язані з виробництвом.
Нещасні випадки на виробництві - це травми, отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження блискавкою, при стихійних лихах, що сталися:
1. при виконанні трудових обов'язків, вчинення дій в інтересах підприємства, хоча б і без доручення адміністрації;
2. в дорозі на роботу, або з роботи на транспорті підприємства;
3. на території підприємства і поза її протягом робочого часу, включаючи встановлені перерви і час перед і після роботи, необхідне для приведення в порядок знарядь виробництва, одягу тощо
4. в робочий час на громадському транспорті і прямування пішки або на особистому транспорті на об'єкт обслуговування або до місця роботи за завданням адміністрації, а також з-за тілесних ушкоджень іншою особою;
5. під час суботника або надання шефської допомоги.
Нещасні випадки діляться:
- за кількістю постраждалих - на поодинокі (постраждала одна людина) і групові (постраждало одночасно два і більше людини);
- по тяжкості - легкі (уколи, подряпини, садна), Важкі (переломи кісток, струс мозку), з летальним результатом (потерпілий вмирає);
- залежно від обставин - пов'язані з виробництвом, не пов'язані з виробництвом, але пов'язані з роботою , і нещасні випадки у побуті.
Причини виникнення нещасних випадків:
III. Розслідування та облік нещасних випадків, що не пов’язані з виробництвом За висновками роботи комісії з розслідування нещасних випадків не визнаються пов'язаними з виробництвом і не складається акт за формою Н-1 про нещасні випадки, що сталися з працівниками:
- під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, який не належить підприємству і не використовувався в інтересах цього підприємства;
- під час використання ними в особистих цілях транспортних засобів підприємства без дозволу роботодавця, а також устаткування, механізмів, інструментів, крім випадків, що сталися внаслідок несправності цього устаткування, механізмів, інструментів;
- унаслідок отруєння алкоголем, наркотичними або іншими отруйними речовинами, а також унаслідок їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо) за наявності медичного висновку, якщо це не викликано застосуванням цих речовин у виробничих процесах або порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, був відсторонений від роботи згідно з установленим порядком;
- під час скоєння ними злочинів або інших правопорушень, якщо ці дії підтверджені рішенням суду;
- у разі природної смерті або самогубства, за винятком випадків, що підтверджено висновками судово-медичної експертизи та органів прокуратури. Якщо за висновками роботи комісії з розслідування прийнято рішення, що про нещасний випадок не складатися акт за формою Н-1, про такий нещасний випадок складається акт за формою НТ (невиробничий травматизм) відповідно до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру.
13. Стаціонарні засоби гасіння пожеж.
Кожний заклад, установа і організація повинні бути забезпечені зовнішнім і внутрішнім протипожежним водопостачанням згідно з вимогами будівельних норм. Керівники закладів, установ і організацій зобов'язані забезпечити технічне обслуговування, справний стан і постійну готовність до використання систем протипожежного водопостачання, які перебувають на їх балансі.
Пожежне водопостачання промислових підприємств може здійснюватись від: водогонної мережі, пожежних водоймищ, природних джерел води (рік, озер, ставків). Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними насосами, котрі забезпечують подавання компактних струменів на висоту не менше 10 м або рухомими пожежними автонасосами і мотопомпами, що забирають воду із гідрантів. Найбільш надійною системою є водогінна система водозабезпечення, яка суміщається з господарським водогоном . Ця система забезпечує недоторканий запас води для гасіння пожежі протягом 3 годин.
Протипожежне водопостачання — це комплекс інженерно-технічних пристроїв, що виконують важливу роль у забезпеченні пожежної безпеки.
Пожежне водопостачання — це таке, коли вода подається цілодобово і в такій кількості, що зможе забезпечити гасіння можливої зовнішньої або внутрішньої пожежі на промислових об'єктах.
Внутрішнє протипожежне водопостачання здійснюється пожежними кранами. Відстань між ними залежить від довжини пожежного рукава, дальності струменя води, кількості необхідних пожежних струменів та розміщення технологічного обладнання. Розміщення пожежних кранів-комплектів має бути таким, щоб гарантувати зрошення кожної точки приміщення. Продуктивність кожного крана повинна бути не меншою, ніж 2,5 л/с . Тривалість гасіння пожежі у розрахунках — три години.
Зовнішнє протипожежне водопостачання (гідранти). Гідранти прокладаються уздовж доріг та проїздів на відстані не дальше 50м один від одного і не дальше, як за 5м від стін будівлі. На стіні будівлі, де розміщено гідрант, має бути відповідний вказівник. Якщо від міського водопроводу неможливо отримати необхідної кількісті води для гасіння пожежі, тоді будують резервуари, що містять недоторканий протипожежний запас води, розрахований на гасіння упродовж 3 годин.
Водогін для зовнішнього пожежогасіння буває низького тиску і високого. Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними насосами, котрі забезпечують подавання компактних струменів на висоту не менше 10м або рухомими пожежними автонасосами і мотопомпами, що забирають воду з гідрантів.
З метою утримання у належному стані засобів протипожежного водопостачання слід організувати їх постійне технічне обслуговування особами зі складу інженерно-технічного персоналу. Пожежні крани через кожні шість місяців підлягають технічному огляду та перевірці.
На тих промислових підприємствах, де пожежі можуть дуже швидко розповсюджуватися проектують установки пожежогасіння, які спрацьовують у автоматичному режимі (спринклерні установки, дренчерні системи).
Спринклер - це пристрій, що автоматично відкриває вихід води при підвищенні температури в приміщенні, яке викликане виникненням пожежі Вода, яка витікає з отвору спринклера, що відкривається, вдаряється в спеціальну розетку і розприскується у вигляді дрібних крапель.
Дренчерна система - призначена для утворення водяних завіс у приміщенні з метою попередження розповсюдження вогню.
14. первинні засоби пожежогасіння(вогнегасники).
До первинних засобів пожежогасіння належать:
- вогнегасники; - пожежні крани-комплекти, ручні насоси; - лопати, ломи, сокири, гаки, пили, багри; - ящики з піском, бочки з водою; - азбестові полотнища, повстяні мати та ін.
Усі будівлі та приміщення закладів, установ і організацій повинні забезпечуватись первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, пожежним інвентарем (пожежними щитами та стендами, пожежними відрами, діжками з водою, ящиками з піском тощо), пожежним знаряддям (пожежними ломами, баграми, сокирами тощо) та засобами зв’язку.
Серед первинних засобів пожежогасіння найважливішу роль відіграють вогнегасники різних типів: водяні, водо-пінні, порошкові, вуглекислотні, газові.
Залежно від способу транспортування вони бувають: переносні (до 20 кг) та пересувні (до 450 кг). Залежно від об'єму вогнегасники бувають малолітражні (до 5л), ручні (до 10 л), пересувні (понад 10л).
Вогнегасники маркують буквами, що означає їх вид та цифрами, що визначають їх об'єм.
Найбільш перспективними є порошкові вогнегасники, які застосовують для гасіння лужних металів, ЛЗР і горючих речовин, електрообладнання, що горить під напругою до 1000В, твердих та газоподібних речовин.
Найбільш розповсюдженими є: ОП-1, ОП-2, ОП-9, ОП-10 - переносні; ОПА-50, ОПА-100 - пересувні. Вони відрізняються між собою лише складом порошку та пристроєм для його подачі.
Вуглекислотні вогнегасники застосовуються для гасіння загорянь на машинах, автомобілях і для невеликих об'ємів нафтопродуктів, а також електроустановок під напругою до 1000В.
У корпусі вогнегасника міститься вуглекислий газ у рідкому стані під високим тиском 6мПа (ручні) і 15 мПА (переносні). У горловині балону змонтований спеціальний пусковий пристрій із сифонною трубкою, який приводиться у дію за допомогою вентильного або пістолетного пристрою. Виходячи з балону назовні, зріджений двооксид вуглецю перетворюється на снігоподібну масу за температури – 80оС. Усі вуглекислотні вогнегасники приводяться до дії при вертикальному положенні балона.
Хімічно-пінні ОХП-10. Це стальний балон з чавунною кришкою, горловиною з отвором для виходу піни і ручкою для перенесення. Піна використовується для гасіння у першу чергу легкозаймистих і горючих речовин, що не вступають у взаємодію з водою.Вогнегасна властивість піни обумовлена насамперед її ізоляційною дією, а відтак здатністю перешкоджати надходженню в зону полум'я горючих парів і кисню, що підтримує процес горіння.
Майже всі вогнегасні речовини, які використ у вогнегасниках мають комплексну дію на процеси горіння. Однак для кожної з них існує своя домінуюча властивість, яка й впливає на наслідки ліквідації пожеж, а також на вибір того чи іншого засобу пожежогасіння. Так, для: води — це охолодження; піни — ізоляція осередку горіння; порошку — гальмування реакції горіння; двооксиду вуглецю — розбавлення горючої суміші з повітрям;
Вибір типу вогнегасника визначається розмірами загоряння і можливих осередків пожеж.
Засоби пожежогасіння слід розміщувати у зручному для використання місці, не заставляючи ними проходи і виходи (в одноповерхових будівлях зовні біля входу, в багатоповерхових при вході на поверхи). На території підприємства щити розміщуються з таким розрахунком, щоб кожен з них обслуговував групу будівель інтервалом між ними не більше 100 м, а від сховищ з вогненебезпечними матеріалами на 50 м. Засоби пожежогасіння фарбують в червоний колір, а написи на них роблять білою фарбою
15. вібрація
Вібрація використовується в технологічних процесах: при віброущільненні, формуванні, пересуванні, вібраційному бурінні, рихленні, вібротранспорті тощо. Вібрацією супроводжується робота самохідних і стаціонарних механізмів і агрегатів, в основу яких покладена поворотно- поступальна дія.
Джерелами вібрації, що діють на водіїв будівельних і гідромеліоративних машин, є ходова частина, привід і двигун. Ходова частина створює на робочому місці водія вібрацію, що виникає внаслідок взаємодії гусениць та коліс з нерівним рельєфом шляхів та полів і передається через раму на кабіну.
Вібрація зростає з підвищенням швидкості руху будівельних чи меліоративних машин по грунту, особливо це позначається вже в діапазоні від 5до 10км/год. На транспортних роботах найбільша вібрація відчувається під час руху полем із швидкістю 18…26км/год. Рівень вібрації визначається конструкцією сидіння, його розміщенням.
Вібрація – це коливальні процеси, що відбуваються в механічних системах.
Людина краще переносить горизонтальні коливання, аніж вертикальні, що спрямовані вздовж осі тіла.
Чутливість організму людини до вібрації залежить від основних параметрів, що характеризують вібрацію: амплітуда зміщення – найбільше відхилення точки від положення рівноваги, м; частота, Гц; коливальна швидкість, м/с; коливальне прискорення, м/с2.
Порогове відчуття вібрації виникає тоді, коли прискорення її дорівнює 1% нормального прискорення сил земного тяжіння. Хворобливе відчуття від вібрації виникає при прискореннях, що складають 5% від прискорення вільного падіння, тобто 0,5м/с2. Коливальна швидкість 10-4м/с сприймається людиною як порогова, а при 1м/с виникають хворобливі відчуття.
Вібрації з частотою 6 Гц є резонансними для всього організму. Місцева вібрація (до 6 Гц) викликає погіршення кровопостачання окремих органів, при загальній вібрації порушується діяльність серця та центральної нервової системи.
Тривалі вібрації шкідливо впливають на здоров'я - від сильної втоми до дуже значних змін багатьох функцій організму: струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності, шлункової системи, деформації м'язів і кісток, порушення чутливості шкіри, кровообігу тощо. Дія вібрації залежить від її частоти. Резонансна частота для шлунку, печінки =7 Гц, для голови =17-27 Гц . У зв'язку з цим коливання з частотою 5-8 Гц викликає почуття вібрації нутрощів, 17-25 Гц - відчуття вібрації в зубах, 40 Гц - відчуття вібрації в стопах. Тривалий вплив вібрації викликає фахове захворювання - вібраційну хворобу.
Залежно від способу передачі вібрації бувають місцеві (локальні), що передаються через руки людини (це машини ударної, ударно-обертової і обертової дії: відбійні молотки, дрелі, бензопили, електропили, вібратори.), і загальні, що передаються на тіло людини, яка сидить чи стоїть, через опорні поверхні тіла (екскаватор,вантажопідйомний кран, бетоноукладачі, станки, насоси, вентилятори, бурові установки).
Причиною виникнення вібрації може стати нерівномірний знос деталей, незрівноваження, не збігання центру ваги тіла і осі обертання, деформування деталей від нерівномірного нагріву та ін.
Заходи щодо боротьби з вібрацією поділяють на: віброізоляційні (для зниження вібрації в систему вводиться пружний елемент, коефіцієнт жорсткості якого зменшується, коли збільш сила натиску), віброгасіння (досягається збільшенням маси агрегату чи підвищенням його жорстості) і вібропоглиначі (здійснюється за рахунок збільш втрат енергії в ситемах, що досягається перетворенням механічної коливальної енергії в інші види, такі як енергія електромагнітного поля та ін.), демфування (на вібруючі конструкції і деталі наносять шар пружнов’язких матеріалів, що мають великі внутрішні втрати: спеціальні мастики, пластик, пінопласти тощо).
16.Основні заходи з ОП в проектній документації
Створення високопродуктивних і безпечних умов праці насамперед залежить від правильного вирішення питань охорони праці в проектних документах.
Питання техніки безпеки, виробничої санітарії та пожежної безпеки на будівельному майданчику розробляються в проектах організації будівництва (ПОБ) і проектах виконання робіт (ПВР).
Заходи щодо ОП, які розробляються в організаційно-технологічній документації , можна поділити на три основні групи: загальні для будівельного майданчика, технологічні і спеціальні.
Загальні заходи: огородження території будівельного майданчика і безпечних зон на ньому, обладнання проходів і проїздів, що забезпечують доступ до всіх об’єктів будівництва, забезпечення електробезпеки робіт на майданчику. Сюди належать також встановлення місць розташування санітарно-побутових приміщень для працівників, добір системи освітлення, розміщення протипожежного водоймища, протипожежних пристроїв, зон складування, тимчасових доріг, що забезпечують безпечний рух транспорту.
Технічні питання: розрахунки риштування, кріплення і розробка заходів, що забезпечують безпеку цих робіт; розробка монтажно-технологічного устаткування; схеми строповки конструкцій, добір канатів, строп, траверс, якорів та інших вантажозахватних пристроїв; забезпечення електробезпеки на будівельному майданчику; забезпечення безпеки при наявності робіт з отруйними речовинами.
Спеціальні заходи спрямовані на вирішення питань, що пов’язані з метеорологічними умовами, застосуванням токсичних матеріалів, санітарними і протипожежними умовами, в яких характер робіт вимагає відповідного сумісництва їх у часі.
ПОБ розробляє провідна проектна організація відповідно до БНіП 3-01.01-85.
В ПОБ як організаційно-економічному документі розробляються такі основні питання охорони праці:
1)заходи щодо забезпечення санітарно-гігієнічного обслуговування на будівництві
2)забезпечення обладнанням і пристроями для безпечного виконання БМР (риштування, інвентарні захисні огородження)
3)розміщення тимчасових доріг на території будівництва, інженерних мереж, складів
ПОБ розробляють на весь об’єм будівництва, а питання охорони праці відбиваються як на генеральному плані, так і в пояснювальній записці.
ПВР розробляє будівельно-монтажна організація чи спеціальні проектні організації за завданням будівельних організацій. В ПВР передбачаються такі питання з техніки безпеки, вирішення яких вимагає попередніх проектних розробок.
В ПВР (технологічній карті) повинні бути зазначені:
1)способи виконання робіт, які забезпечують максимальну безпеку праці робітників;
2)оснащення, пристрої для забезпечення тимчасового закріплення конструкцій, деталей, способи їх установки;
3)інвентарні вантажозахватні пристрої, які забезпечують строповку і розстроповку конструкцій;
4)схеми строповки і підйому, пересування конструкцій;
5)засоби сигналізації і зв’язку;
6)конструкції захисних козирків, місця і засоби їх установки і демонтажу;
7)місця закріплення монтажних поясів;
8)схеми освітлення будівельного майданчика.
ПОБ і ПВР, в тому числі технологічні карти та інша документація повинні бути розглянуті і затверджені головним інженером будівельно-монтажної організації до початку будівництва.
Затвердженні проекти виконання робіт передаються для вивчення всім інженерно-технічним працівникам, які будуть брати участь в будівництві не пізніше як за два місяці до початку робіт.
До питань охорони праці, які повинні бути вирішенні в проектній документації , належать визначення умов та обставин виникнення небезпечних ситуацій при виконанні водогосподарських робіт.
Важливим питанням, яке також повинно бути вирішене в проектній документації, є визначення границь зон, в яких постійно діють небезпечні виробничі чинники, а також зон, у яких вони можуть виникати тимчасово.
17.Заземлення
Допоміжне електричне з'єднання з землею чи її еквівалентом металевих неструмопровідних частин, що можуть виявитися під напругою має назву захисне заземлення.
Захисне заземлення має за мету знизити напругу дотику між корпусом електроустановки і землею до 42 В, і менше, що виникає в результаті ушкодження чи пробою ізоляції струмопровідних частин. Захисне заземлення варто відокремити від заземлення для захисту від розрядів статичної й атмосферної електрики.
Допоміжне з'єднання з землею нейтральних точок обмоток генераторів, силових і вимірювальних трансформаторів, дугогасних апаратів та інших ланцюгів для забезпечення нормальної роботи електроустановок називається робочим заземленням. Заземлення для захисту від розрядів статичної й атмосферної електрики здійснюється для відводу цих зарядів у землю.
Заземлювачі бувають - штучні, спеціально призначені тільки для заземлення електроустановок, і природні - металеві предмети і конструкції в землі.
Заземлювачі штучні можуть бути вертикальними і горизонтальними. Як вертикальні заземлювачі використовують сталеві стрижні, пруток і кутову сталь довжиною 2,5-3 м, а самостійні горизонтальні заземлювачі і для зв'язку вертикальних - смугову сталь і сталевий пруток. Найменші розміри штучних заземлювачів: діаметр пруткових не оцинкованих - 10 мм, перетин прямокутних заземлювачів 48 мм2; товщина прямокутних заземлювачів (смугова сталь) і полиць кутової сталі - 4 мм.
Заземлювачі вертикальні забивають за допомогою механізмів у попередньо вириті траншеї глибиною 0,7-0.8 м (рис 12.7). Сталеві прутки діаметром 10-12 мм, довжиною 4-4,5 м вкручують за допомогою спеціальних пристосувань.
Занурені в землю вертикальні заземлювачі з'єднують смуговою сталлю, приварюючи її до верхнього кінця стрижня ребром нагору для кращого контакту з землею. При використанні смуги, як самостійного заземлювача, її укладають у таку ж траншею ребром нагору і засипають землею з наступним ретельним трамбуванням для поліпшення її контакту з землею.
Розташовують заземлювачі у місцях, де немає підсушування землі від прокладених трубопроводів та інших джерел тепла.
Горизонтальні заземлювачі прокладають у траншеях з однорідним ґрунтом, без щебеню і будівельного сміття. Коли існує небезпека корозії заземлювачів, тоді:
- збільшують переріз одиночних заземлювачів;
- застосовують оцинковані заземлювачі;
- використовують електричний захист заземлювачів проти корозії.
Як штучні заземлювачі, допускається застосовувати бетон, що проводить електрику. Для заземлювачів можна застосовувати метали, що були уживані, але вони не повинні мати сильних ознак корозії, повинні бути очищені від фарби, олив та ізолюючих речовин.
Штучні пристрої на спорудах, які заземлюють, у районах з великим питомим опором ґрунту рекомендується:
- вертикальні заземлювачі більшої довжини (більше 3 м) застосовувати, якщо на глибині питомий опір ґрунту менший, ніж ближче до поверхні;
- виносні заземлювачі розташовувати в місцях (до 2 км) з меншим питомим опором ґрунту;
- у траншеї навколо заземлювачів, прокладених горизонтально, укладати вологий глинистий ґрунт, який трамбують і засипають щебенем;
- коли застосування інших заходів неефективне, обробляти грунт для зниження його питомого опору.
На практиці у більшості випадків одного заземлювача для забезпечення встановленої норми заземлення недостатньо. У таких випадках забивають декілька заземлювачів по периметру об'єкта, що захищається, чи під об'єктом, що захищається. Таке заземлення називається контурним.
Природні заземлювачі - це металеві конструкції будинків, споруд та інших об'єктів чи предметів, що мають добрий електричний контакт з землею.
Як природні заземлювачі можуть використовуватися:
- трубопроводи, прокладені в землі (крім трубопроводів для пальних рідин і вибухових газів);
- обсадні труби артезіанських колодязів і шпар;
- арматура залізобетонних конструкцій будинків і споруд, що мають зв'язок з землею;
- свинцеві оболонки кабелів, прокладених у землі;
- заземлювачі опор ліній електропередачі (ЛЕП);
- повітряні ЛЕП, з'єднані з заземлювальним пристроєм електроустановки за допомогою горизонтального троса, якщо він не ізольований від опору лінії;
- нульові проводи повітряних ЛЕП напругою до 1000 В з повторними заземлювачами при кількості ліній не менше двох;
- рейкові шляхи магістральних не електрифікованих залізниць;
- під'їзні колії при наявності допоміжного пристрою перемичок між рейками.
Заземлювачі природні приєднуються до магістралі заземлення не менше, ніж у двох місцях.
Заземлювачі природні мають малий опір відносно розтікання електричного струму, а тому їхнє використання зумовлює економію металу. Природні заземлювачі використовують без штучних заземлювачів, якщо вони забезпечують встановлену в ПУЕ-86 норму опору, і яка залишається незмінною від сезону до сезону.
Виконавець заземлювального пристрою до початку приймально-здавальних випробувань надає приймальній комісії технічну документацію:
- робочі креслення і схеми заземлювального пристрою із зазначенням розташування підземних комунікацій;
- акти на підземні роботи щодо укладання елементів заземлювального пристрою;
- акти на виконання схованих чи малодоступних елементів захисту від блискавки (струмовідводи, троси, приймачі блискавок). Опір заземлювального пристрою вимірюють за допомогою спеціальних приладів - вимірників заземлення. Опір розраховується безпосередньо в омах за шкалою приладу. Для цього застосовуються вимірники заземлення МЗГ з трьома границями виміру (0-2,5; 0-25 і 0-250 Ом) і похибкою до 5%.
ІВЗ-І - інспекторський вимірник заземлення з двома границями виміру (0-5 і 0-50 Ом) і похибкою 10 % і вимірник опору заземлення типу М-416.
Занулення електроустановок - електричне з'єднання з нульовим захисним провідником 1 металевих неструмопровідних частин електроустановок, що можуть виявитися під напругою. Нульовий захисний провідник - провідник, що з'єднує занульовані частини з глухозаземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму чи з її еквівалентом.
Для захисту персоналу, що обслуговує електроустановки, використовують спеціальні захисні засоби. Ці засоби умовно поділяються на ізолюючі, огороджуючи і запобігаючи. Ізолюючі в свою чергу поділяються на основні і допоміжні.
До них належать в електроустановках напругою:
- до 1000В – штанги, діалектричні рукавиці, електровимірювальні кліщи, монтажний інструмент, а також покажчики напруги;
- понад 1000В – ізолюючі штанги, електровимірювальні кліщи, покажчики напруги, а також засоби для виконання ремонтних робіт під напругою вище 1000В;
Додаткові ізолюючі засоби не придатні витримувати робочу напругу, їх призначення полягає утому, щоб посилити захисну дію основних ізолюючих засобів, з якими вони разом використовуються.
До додаткових ізолюючих захисних засобів в електроустановках відносяться:
- до 1000В – діелектричні галоші, килимки, ізолюючі підставки;
- понад 1000В – діелектричні рукавиці, боти, килимки, ізолюючі підставки
До захисних засобів відносяться також : захисні окуляри, захисні каски, монтерські пояси, кігті, а також екрануючі пристрої і т. ін.. Всі засоби мають зберігатися в умовах, що забезпечують їх справність.
Для обслуговування електроустановок і мереж допускаються особи, не молодше 18 років, що пройшли медичний огляд та отримали кваліфікаційну групу з техніки безпеки. Для установок понад 1000В – ІV групу, а для установок до 1000В ІІІ кваліфікаційну групу.
18.Види відповідальності за порушення вимог з ОП
В Україні встановлені такі види відповідальності за порушення вимог охорони праці:
-Дисциплінарну;
-Адміністративну;
-Кримінальну;
-Матеріальну.
До дисциплінарної відповідальності залучаються всі категорії робітників і службовців у порядку підлеглості. На них накладається стягнення особою або органом, від якого, у відповідності з існуючими правилами, залежить призначення працівника на цю посаду.
Кодекс Законів про Працю (КЗпП) України встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи.
Право піддавати дисциплінарному стягненню працівників має орган, який користується правом прийняття на роботу (обрання, призначення на посаду, затвердження на посаді) цього працівника.
На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, уповноважених приймати на роботу.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення необхідно письмове пояснення того, хто провинився, а саме стягнення оголошується під розпис. Дисциплінарне стягнення може бути оголошено протягом 30 днів від дня виявлення порушення, але не пізніше шести місяців з для його здійснення.
Дисциплінарне стягнення може бути оскаржено не пізніше двотижневого терміну вищестоящому керівнику.
Якщо протягом наступного року стягнень цій людині більше не оголошувалося, то вважається, що ця людина до відповідальності не притягувався.
Адміністративна відповідальність настає за будь-які посягання на загальні умови праці, крім випадків, якщо з одного боку, такі порушення не тягнуть за собою кримінальної відповідальності, з іншого - якщо відсутні підстави для звільнення від адміністративної відповідальності. До адміністративних правопорушень відносяться:
1) порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці;
2) створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду і представників професійних спілок.
Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
Відповідно до ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді накладення штрафу на працівників і, зокрема, службових осіб підприємств, установ, організацій, а також громадян - власників підприємств або уповноважених ними осіб .
Штраф не може бути накладено пізніше місяця з дня вчинення порушення. Постанова про штраф, не виполненноя протягом трьох місяців з дня накладення його, втрачає силу.
Постанова про штраф може бути оскаржене в районному нарсуді в 10-денний термін.
Кримінальна відповідальність настає за порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, якщо це порушення створювало небезпеку для життя чи здоров'я громадян.
Зазначена стаття 135 передбачає таку міру покарання, як виправні роботи або штраф до 15 мінімальних розмірів заробітної плати. Слід звернути увагу на те, що відповідно до цієї статті винуватці несуть відповідальність за створення небезпеки для життя або здоров'я не тільки працюючих, але й для всіх громадян, які знаходяться на підприємстві, в тому числі стажисти, студенти-практиканти й навіть сторонні особи.
Поняттям "порушення правил охорони праці" охоплюється недотримання загальнодержавних, галузевих і локальних - для даного підприємства правил, інструкцій, положень та інших підзаконних актів, розроблених і прийнятих відповідно до Закону України "Про охорону праці" та КЗпП України. Це, зокрема, правила техніки безпеки, виробничої санітарії, правила зберігання і використання легкозаймистих або їдких речовин.
У тій же постанові (пункті 8) зазначено, що за ст. 135 КК України можуть нести відповідальність посадові особи, на яких по їхньому службовому становищу на підставі наказу, посадової інструкції безпосередньо возоложени обов'язки забезпечувати дотримання правил охорони праці або здійснювати контроль за їх виконанням іншими підлеглими працівниками. Керівні працівники за допущені на підприємстві порушення правил охорони праці можуть нести відповідальність за статтями КК України про службові злочини (зловживання владою або службовим становищем).
Обов'язковою ознакою складу цього злочину є проведення будівельних робіт у будь-якій області народного господарства "зі спорудження, ремонту та реконструкції будинків і будівель, а також розбирання і пересуванню перш побудованих об'єктів, зокрема: загальнобудівельні (земляні, кам'яні, опоряджувальні, монтажні й ін) , спеціальні роботи, (водо-, газопостачання, монтаж технологічного устаткування і т.п.)
Окремим видом кримінального злочину, передбаченого ст. 220 КК України, порушення виробничо-технічної дисципліни або правил, які забезпечують безпеку виробництва на вибухонебезпечних підприємствах (цехах), що карається позбавленням волі на строк до одного року, або виправними роботами на той же строк, або штрафом у розмірі до 25 мінімальних розмірів заробітної плати.
Одне і те саме діяння, якщо воно спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на строк до десяти років.
Матеріальна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці може наступати як для підприємства, так і для посадових осіб, винних у тому, що завдали збитки підприємству внаслідок порушення правил і норм охорони праці. З іншого боку, особи, винні в нанесенні своїми неправильними діями матеріальної шкоди підприємству, можуть бути притягнуті до матеріальної відповідальності незалежно від того, притягувалися чи до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Якщо потерпілий від нещасного випадку або професійного захворювання став інвалідом, а шкода здоров'ю заподіяна з вини адміністрації, підприємство зобов'язане виплачувати потерпілому різницю між втраченим заробітком і призначеною пенсією, а також відшкодувати інші витрати, пов'язані з ушкодженням здоров'я (лікування в санаторії, проїзд до місця лікування , виготовлення протезів і т.п.).
Законодавством передбачено два види матеріальної відповідальності робітників і службовців: обмежену і повну, які залежать від того, ким заподіяно шкоду і за яких обставин. Збиток, заподіяний, наприклад, з вини керівника підприємства або його заступника, стягується з винного в розмірі не більше середнього місячного заробітку. У разі заподіяної шкоди з вини майстра або бригадира збиток відшкодовується цими працівниками в розмірі не більше ніж однієї третини місячного окладу (ставки) - обмежена матеріальна відповідальність. Збиток, заподіяний працівником, в діях якої є ознаки дій, які переслідуються у кримінальному порядку, стягується в повному розмірі (повна матеріальна відповідальність) незалежно від посади, яку займає працівник.
Розпорядження адміністрації про стягнення може бути видане не пізніше, ніж через два тижні з дня виявлення збитку. Якщо немає письмової згоди працівника, стягнення не допускається, і питання про відшкодування збитку розглядає за заявою адміністрації районний нарсуд.
Для звернення адміністрації до суду в питаннях стягнення з працівників матеріальної шкоди встановлено такі терміни:
-За обмеженої матеріальної відповідальності - один місяць з дня виявлення збитку;
-Прі повну матеріальну відповідальність - один рік з дня виявлення збитку.
Особливі правила накладення матеріальної відповідальності передбачені якщо шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки - організаціями і громадянами, діяльність яких пов'язана з транспортними засобами, механізмами, промисловими підприємствами, будівництвом тощо. Зазначені особи несуть відповідальність у всіх випадках, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Істотне значення має загальний обсяг і розмір заподіяних збитків у зв'язку з порушенням вимог охорони праці. Ці збитки можуть складатися із сум, виплачених потерпілому на відшкодування втраченого заробітку, одноразової допомоги, додаткових витрат на лікування, протезування і т.п., якщо потерпілий залишився живий, а також із сум, витрачених на поховання у разі смерті потерпілого, виплачених сум одноразової допомоги на сім'ю і на утриманців. Крім того, до суми збитків, завданих порушенням законодавства з охорони праці, відносяться суми, виплачені добровільно чи стягнуті судовим рішенням у порядку відшкодування моральної шкоди. Відшкодування моральної шкоди можливе і при відсутності даних про втрати потерпілим професійної працездатності.
До збитків у зв'язку з порушенням законодавства з охорони праці, крім вищезазначених виплат, пов'язаних з травмуванням або смертю працівника, відносяться також збитки, заподіяні:
-Знищенням майна, обладнання, будівель власника внаслідок вибуху, пожежі, руйнувань;
-Псування матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів, обладнання;
-Виплатами сум страхувальникам у зв'язку з пошкодженням чи знищенням застрахованого майна;
-Виплатами штрафних санкцій за договорами поставки за порушення термінів постачання;
-Оплатою роботи експертних комісій, установ, призначених слідчими і судовими органами для проведення розслідування кримінальної справи та її розгляду в суді, а також інші збитки.
Матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну власнику неправомірними діями осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, регулюється трудовим законодавством, і вона істотно відрізняється від цивільно-правової відповідальності при договірних і позадоговірних відносинах.
Так, якщо відповідно до норм трудового законодавства може настати як повна, так і обмежена матеріальна відповідальність, то цивільно-правові відносини передбачають лише повну матеріальну відповідальність або в межах, визначених договором (угодою).
Повна матеріальна відповідальність працівника передбачена, зокрема, заподіянням шкоди в нетверезому стані, при навмисному знищенні, пошкодженні матеріалів, виробів, інструментів, вимірювальних приладів, спецодягу та інших предметів, виданих працівникові в користування якщо шкода заподіяна не при виконанні своїх трудових обов'язків.
Законодавство передбачає певний порядок, способи і терміни відшкодування матеріальних збитків.
Так, особа, яка завдала шкоди підприємству під час виконання трудових обов'язків, може добровільно відшкодувати шкоду шляхом передачі рівноцінного майна або виправити пошкоджене майно при згоді на це власника.
У тому випадку, якщо працівник добровільно не бажає відшкодувати збитки, шкода, що не перевищує середнього місячного заробітку працівника, віднімається з його заробітної плати за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, виданим не пізніше двох тижнів з дня виявлення шкоди, з обов'язковим повідомленням про це працівника. Таке розпорядження може виконуватися не раніше, ніж через сім днів з дня повідомлення працівника.
В інших випадках, а також уразі незгоди працівника на утримання сум розпорядженням власника покриття шкоди провадиться шляхом подання власником позову проти винного в районному (міському) суду протягом одного року з дня виявлення шкоди. А у разі віднімання суми із заробітної плати без згоди працівника, останній може в тримісячний термін звернутися до комісії з трудових спорів (КТС) з вимогою про повернення утриманих сум.
Основним законодавчим документом, що регламентує вимоги щодо пожежної безпеки, є Закон України "Про пожежну безпеку", прийнятий 17 грудня 1993 р. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.
Забезпечення пожежної безпеки — невід'ємна частина державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства та навколишнього середовища.
Власники підприємств, установ та організацій, а також орендарі зобов'язані:
• розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки;
• відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, здійснювати постійний контроль за їх додержанням;
• забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;
• організовувати навчання працівниківправилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;
• утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;
• створювати у разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу;
• подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними виробляється;
• здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж;
• своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання тощо;
• проводити службові розслідування випадків пожеж. Відповідно до ст. 6 Закону громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, зобов'язані:
а) виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на праві особистої власності, первинними засобами гасіння пожеж і протипожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність у поводженні з вогнем;
б) повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вживати заходів до її ліквідації, рятування людей і майна.
Органи державного пожежного нагляду відповідно до покладених на них завдань:
• розробляють з участю зацікавлених організацій та органів і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки;
• погоджують проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил та інших нормативно-технічних документів, що стосуються забезпечення пожежної безпеки, а також проектні рішення, на які не встановлено норми і правила;
• встановлюють порядок опрацювання і затвердження нормативних актів з питань пожежної безпеки, що діють на підприємстві, в установі та організації;
• здійснюють контроль за додержанням вимог законодавчих актів з питань пожежної безпеки;
• проводять згідно з чинним законодавством перевірки і дізнання за повідомленнями та заявами про злочини, пов'язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки.
Посадовими особами органів державного пожежного нагляду є державні інспектори з пожежного нагляду, які мають право:
• проводити в будь-який час у присутності власника чи його представника пожежно-технічні обстеження і перевірки підконтрольних об'єктів незалежно від форм власності, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію;
• давати (надсилати) керівникам органів виконавчої влади та самоврядування різних рівнів, керівникам та іншим посадовим особам підприємств, установ та організацій, а також громадянам обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків з питань пожежної безпеки;
• здійснювати контроль за виконанням протипожежних вимог, передбачених нормативно-технічними документами, під час проектування, будівництва, реконструкції, технічного переоснащення чи розширення, капітального ремонту підприємств, будівель, споруд та інших об'єктів. У разі виявлення порушень забороняти до їх усунення випуск і застосування проектів, зупиняти проведення будівельно-монтажних робіт;
• припиняти чи забороняти роботу підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатацію будівель, споруд, окремих приміщень, опалювальних приладів, дільниць електричної мережі, проведення пожежонебезпечних робіт, випуск та реалізацію пожежонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту у разі порушення правил пожежної безпеки, що створює загрозу виникнення пожежі або перешкоджає її гасінню та евакуації людей, а також у випадку випуску пожежонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту з відхиленням від стандартів чи технічних умов або у разі їх відсутності;
• притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб, інших працівників підприємств, установ, організацій та громадян, винних у порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанні приписів, постанов органів державного пожежного нагляду, використанні пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням;
• застосовувати штрафні санкції до підприємств, установ та організацій за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів державного пожежного нагляду.
Основними завданнями пожежної охорони є:
• здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;
• запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;
• гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги у ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.
Уразі виявлення пожежі (ознак горіння) кожний громадянин зобов'язаний:
1) негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону. При цьому необхідно назвати адресу об'єкта, вказати кількість поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, а також повідомити своє прізвище;
2) вжити (за можливості) заходів щодо евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;
3) якщо пожежа виникне на підприємстві, повідомити про неї керівника чи відповідну компетентну посадову особу та (або) чергового по об'єкту;
4) уразі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газоаварійну тощо).
Аналіз виробничого травматизму проводиться з метою встановлення закономірностей виникнення травм на виробництві та розробки ефективних профілактичних заходів.
У процесі аналізу травматизму мають бути з'ясовані причини нещасних випадків і розроблені заходи щодо їх попередження.
Для аналізу виробничого травматизму застосовують чотири основних методи: статистичний, монографічний, економічний, метод фізичного і математичного моделювання.
Статистичний метод ґрунтується на вивченні причин травматизму за документами, що реєструють нещасні випадки (акти за формою Н-1, листки тимчасової непрацездатності), за певний період часу (квартал, півріччя, рік); у випадку професійних захворювань аналізуються дані карт обліку професійних захворювань за формою П-5, які складаються на підставі актів розслідування випадків профзахворювань.
Цей метод створює можливість визначити порівняльну динаміку травматизму за окремими галузями, підприємствами, цехами, ділянками одного підприємства і виявити закономірності чи ділянки зниження або підвищення рівня травматизму. Для оцінки рівнів травматизму користуються відносними показниками (коефіцієнтами) частоти, важкості і втрат.
За коефіцієнт частоти травматизму Кч береться кількість нещасних випадків, що припадають на тисячу працівників за певний період:
де Т — число нещасних випадків за звітний період (за винятком важких та смертельних); Р - середньооблікова кількість працівників за той же період.
Коефіцієнт важкості травматизму Кт характеризує середня кількість днів непрацездатності, що припадають на один нещасний випадок:
де Д - сумарна кількість днів непрацездатності за всіма нещасними випадками за звітний період.
За коефіцієнт втрат Кв (показник загального травматизму) береться кількість людино-діб непрацездатності, що припадають на 1000 працівників. У ці показники не включаються групові та смертельні нещасні випадки:
Зміна коефіцієнтів частоти, важкості і втрат протягом ряду періодів характеризує динаміку промислового травматизму й ефективність заходів щодо попередження травматизму.
При поглибленому статистичному аналізі травматизму, крім виявлення причин травматизму, робиться також аналіз нещасних випадків за джерелами і характером впливу на організм; за видами робіт чи виробничими операціями; за характером травм; аналізуються відомості про потерпілих (професія, стаж, стать, вік), дані про час події (місяць, година робочого дня, зміна). Отримана інформація орієнтує дослідників щодо небезпеки виробничої обстановки та питань розробки індивідуальних захисних засобів, дає змогу вжити попереджувальні заходи.
До різновидів статистичного аналізу відносять груповий і топографічний. Груповий метод аналізу травматизму ґрунтується на повторюваності нещасних випадків незалежно від тяжкості ушкоджень. Наявний матеріал розслідування розподіляється за групами з метою виявлення найчастіше повторюваних випадків (однакових за обставинами). Нещасні випадки групуються за окремими однорідними ознаками: видом робіт, обладнанням, кваліфікацією, спеціальністю, віком потерпілого, причинами нещасних випадків тощо.
Топографічний метод полягає у вивченні причин нещасних випадків щодо місця їх виникнення; ці місця систематично наносяться умовними знаками на плани ділянки, цеху, підприємства. Метод дає наочне уявлення про місця зосередження травматизму, які потребують відповідних профілактичних заходів. Статистичні методи дослідження дають загальну картину стану травматизму, установлюють його динаміку, виявляють певні залежності, але при цьому не вивчаються поглиблено умови, в яких стався нещасний випадок.
Монографічний метод включає детальне дослідження всього комплексу умов, у яких стався нещасний випадок: процеси, устаткування, матеріали, захисні засоби, умови виробничої обстановки та ін. У результаті дослідження виявляються не тільки причини нещасних випадків, а й приховані (потенційні) небезпечні та шкідливі фактори, що можуть призвести до травматизму.
Економічний метод полягає у визначенні економічного збитку від виробничого травматизму, а також в оцінці ефективності витрат, що спрямовані на попередження нещасних випадків, з метою оптимального розподілу коштів на заходи щодо охорони праці.
Метод фізичного і математичного моделювання застосовується на складних зразках техніки.
Поряд із традиційними методами аналізу травматизму можна відзначити деякі нові напрямки, характерні для дослідження умов безпеки праці та попередження травматизму:
• комплекс методів математичної статистики, наприклад, методи дисперсійного і кореляційного аналізу;
• метод наукового прогнозування безпеки праці. Він служить для ймовірнісної оцінки динаміки травматизму, передбачення утворення несприятливих факторів у нових виробництвах чи технологіях і розробки для них відповідних вимог техніки безпеки;
• розробка автоматизованих систем оперативного обліку і попередження травматизму, що мають стати однією з ланок автоматизованої системи управління охороною праці;
• розробка методик комплексної оцінки безпеки технологічних процесів та устаткування на стадії їх проектування, виготовлення й експлуатації;
• ергономічний метод, що ґрунтується на комплексному вивченні систем "людина - машина - виробниче середовище" (ЛМС) з урахуванням функціональних можливостей людини у процесі праці;
• детерміністичні методи, які створюють можливість виявити об'єктивний закономірний взаємозв'язок умов праці й існуючу зумовленість випадків травматизму (наприклад, метод мережного моделювання застосовується при аналізі випадків травматизму, що стали результатом дії кількох факторів; методи спостережень, анкетування встановлюють в основному причини психофізіологічного характеру; метод експертних оцінок дає змогу дійти висновків на підставі узагальненого досвіду та інтуїції фахівців, що займаються питаннями охорони праці). Для оперативного обліку та обробки інформації про травматизм і профзахворювання можуть бути використані ручні і машинні системи (ПЕОМ).
Прогнозування травматизму здійснюється звичайно з використанням статистичних даних щодо Кч, Кт, Кв за кілька років роботи, це створює можливість екстраполювати криву, що описує застосування зазначених показників, на найближчий календарний період. Прогнозування травматизму і професійних захворювань, а також динаміки зміни умов праці є однією з основ створення систем управління (менеджменту) охороною праці (СУОП).
Методи прогнозування помилок людини. Ці методи ґрунтуються на класичному аналізі, що містить у собі наступні етапи:
• складання переліку основних відмов системи ЛМС;
• складання переліку й аналізу дій людини;
• оцінювання частоти помилок людини;
• визначення впливу частоти помилок людини на інтенсивність відмов розглянутої системи;
• вироблення рекомендацій, внесення необхідних змін у розглянуту систему і обчислення нових значень інтенсивності відмов.
Надійність людини всистемі "людина - машина - виробниче середовище" відіграє дуже важливу роль. Але в розглянутих причинах невиконання завдання враховуються не тільки помилки, а й безпомилкові дії, які, проте, призведуть до катастрофи або аварії в силу тих чи інших обставин. При розгляді причин окремо слід звернути увагу на технічні причини, які, здавалося б, до людини стосунку не мають. Надійність машини визначається її справним станом, за яким наглядає людина. Якщо людина в силу своєї некомпетентності чи безвідповідальності доводить технічний стан машини до такого, що супроводжується виходом машини з ладу, то першою причиною виходу машини з ладу буде ненадійність людини як фахівця, що обслуговує машину, а потім - технічна несправність. Ризик виходу машини з ладу в цьому випадку є перш за все функцією діяльності людини. Більш докладно ці питання розглядаються в курсі "Безпека життєдіяльності".
Метод дерева несправностей застосовується при аналізі складних систем. Загальна процедура аналізу дерева несправностей полягає у виконанні наступних етапів:
• визначення небажаної (завершальної) події в розглянутій системі;
• ретельне вивчення можливої поведінки і передбачуваного режиму використання системи;
• визначення функціональних властивостей подій вищого рівня для з'ясування причин тих чи інших несправностей системи і проведення більш глибокого аналізу поведінки системи з метою виявлення логічного взаємозв'язку подій нижчого рівня, здатних призвести до відмови системи;
• побудова дерева несправностей для логічно пов'язаних подій на вході. Ці події мають визначатися в термінах ідентифікованих незалежних первинних відмов.
Щоб одержати кількісні результати для завершальної небажаної події дерева, необхідно задати ймовірність відмови, коефіцієнт готовності, інтенсивність відмов та інші показники, які характеризують первинні події, за умови, що події дерева несправностей не є надлишковими.
Більш точний і систематичний аналіз передбачає виконання таких процедур, як: 1) визначення границь системи; 2) побудова дерева несправностей; 3) якісна оцінка; 4) кількісна оцінка.
Приклад. Потрібно побудувати дерево несправностей для простої системи - освітлення робочого місця, у якій є вимикач та електрична лампочка (рис. 2.14). Вважається, що відмова вимикача полягає лише в тому, що він замикається, а завершальною подією є відсутність освітлення в кімнаті. Основними, або первинними, подіями дерева несправностей є: 1) відмова джерела живлення Е}; 2) відмова запобіжника Е2; 3) відмова вимикача Е3; 4) перегоряння лампочки Е4. При аналізі дерево несправностей показує, що первинні події — це входи схем ЧИ: при настанні кожної з чотирьох первинних подій Е., Е2, Е3, Е4 здійснюється завершальна подія (відсутність світла у робочому приміщені).
Переваги і хиби методу дерева несправностей такі. Метод дає уявлення про поведінку системи, але потребує від фахівців глибокого розуміння системи і конкретного розгляду щоразу тільки однієї певної відмови; допомагає дедуктивно виявляти відмови; дає конструкторам, користувачам і керівникам можливе наочне обґрунтування конструктивних змін та аналізу компромісних рішень; створює можливість виконувати кількісний і якісний аналіз надійності; полегшує аналіз надійності складних систем. Але найголовніша його перевага - це те, що він розвиває навички логічного мислення, що дуже необхідно в практичній діяльності фахівців будь-якого рівня і роду занять.
Метод дуже добре себе зарекомендував при розслідуванні нещасних випадків, коли необхідно розглянути складне нагромадження різних причин у часі. Приклади використання цього методу при розслідуванні наведені у практикумі з "Охорони праці".
21.Причини виробничого травматизму в умовах
Галузі(шкідливі чинники в галузі)
Аналітичне вивчення причини виробничого травматизму, в процесі розслідування нещасних випадків, виявило, що найбільший рівень травматизму в умовах галузі пов'язаний з експлуатацією гідромеліоративних і будівельних машин.
Розслідування нещасних випадків та аналіз виробничого тра- вматизму за причинами і травмуючими чинниками, залежно від специфіки виробничої діяльності, має на меті встановити закономірності і тенденції, що спричиняють їх появу.
Виробничий травматизм - це багатопричинне явище. Нещасному випадку завжди передають порушення трудової і технологічної дисципліни або будь-яке інше відхилення від нормального виконаний виробничого процесу.
Розслідування причин виробничого травматизму на галузевих об'єктах має розглядатися комплексно, з врахуванням всіх чинників, що створили передумови для виникнення нещасного випадку.
Рівень безпеки на галузевих об'єктах залежить від параметрів виробничого середовища, фізичної і моральної зношеності засобів праці, організації виробничої діяльності, облаштування робочих місць, взаємовідносин у трудовому колективі та особистих якостей виконавців трудового процесу. Все наведене вище є елементом виробничого процесу, що постійно перебуває у взаємозв'язку і утворює єдину систему. Безпеку елементів такої єдиної системи визначають технічні, організаційні чинники і "людський" психофізіологічний фактор.
До причин виробничого травматизму, згрупованих за спорідненими ознаками, відноситься:
1Неправильна організація робочих місць, незадовільна організація режиму праці і відпочинку, відсутність або невідповідність інструкцій з техніки безпеки, незадовільний або відсутній нагляд за виконанням небезпечних видів робіт, низький рівень кваліфікації, відсутність відповідної системи навчання з охорони праці, відсутність засобів індивідуального захисту і т. ін.
Всі вищенаведені причини виробничого травматизму цієї групи носять організаційний характер, оскільки цілком і повністю залежать від адміністративних якостей керівника галузевого об'єкту.
25. Надання допомоги при ураженні електричним струмом
Основними умовами успіху при наданні першої допомоги ураженому від електричного струму є: спокій, швидкість дії, знання і уміння людини, яка надає допомогу. Надання допомоги при уражені електричним струмом поділяють на два етапи:
— звільнення ураженого подальшої суміжності з струмоведучою частиною, яка міститься під напругою: електричне обладнання (корпус апарату, проводи та ін.);
— надання першої допомоги до прибуття лікаря.
При уражені електричним струмом необхідно як можна швидше звільнити ураженого від дії
У всіх випадках, той, хто надає допомогу, не повинен торкатися до ураженого без належних заходів обережності, тому що це небезпечно для життя.
Щоб звільнити ураженого від струмоведучої частини чи проводу напругою до 1000 В, треба скористатися канатом, палкою або яким-небудь іншим сухим предметом, який не проводить електричного струму. Можна також відтягти його за одежу (якщо вона суха і відстає від тіла), наприклад, за поли костюма чи пальто, за комір. Уникаючи при цьому торкання до металевих предметів та частин тіла ураженого, не покритих одягом.
Для ізолювання рук, той, хто надає допомогу, особливо якщо йому необхідно торкнутися тіла ураженого, на непокритого одягом, повинен надіти діелектричні рукавички на руку, або обернути руку хусткою, одягти на руку рука піджака або пальто, накинути на ураженого гумовий килим, гумову матерію (плащ) або просто суху матерію. Можна ізолювати себе, коли стати на гумовий килим, суху дошку чи яку-небудь підставку, яка не проводить електричного струму, пакунок одягу та ін.
При відділенні ураженого від струму рекомендується діяти однією рукою тримаючи іншу в кишені, за спиною.
ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ УРАЖЕНІ ВІД ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ
Рятування ураженого залежить від дії електричного струму, а також від швидкості відділення його від струму, а також від швидкості і правильності надання йому допомоги. Зволікати в її наданні може викликати загибель ураженого. При уражені електричним струмом смерть часто буває клінічною, тому ніколи не треба відмовлятися від надання допомоги ураженому і вважати його мертвим, якщо не має дихання, серцебиття, пульсу.
При визволені ураженого від дії струму необхідно негайно надати йому лікарську допомогу у відповідності з його станом.
Якщо уражений не втратив свідомості, його треба відвести або віднести в зручне для відпочинку місце, створити повний спокій, запропонувати полежати, створити приплив свіжого повітря.
Якщо уражений знаходиться у безсвідомості, але дихає нормально і у нього прослуховується пульс, потрібно негайно визвати лікаря, а до його приходу надати допомогу – привести ураженого у свідомість, давати нюхати нашатирний спирт, злегка змочити лице водою, забезпечити приплив свіжого повітря.
Якщо уражений знаходиться в тяжкому стані, тобто не дихає, або переривчасто, необхідно, не втрачаючи часу, приступити до штучного дихання.
Якщо в ураженого відсутня свідомість, дихання, пульс, шкіра синюча, і зіниці широкі, можна припустити, що він знаходиться в стані клінічної смерті, і негайно приступити до штучного дихання по способу “із рота в рот”, або “із рота в ніс” та зовнішнього масажу серця. Ні в якому разі не можна заривати ураженого в землю, тому це принесе тільки шкоду і приведе до втрати дорогих для його спасіння хвилин.
При уражені блискавкою надається така сама допомога. Для виконання штучного дихання ураженого необхідно покласти на спину, розстібнути одяг. Перед тим, як розпочати штучне дихання, необхідно в першу чергу забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів, які в положенні на спині в без відомості завжди закриті запалим язиком. Крім того, в порожнині рота може знаходитися чужорідний вміст, який необхідно видалити пальцем, який можна обгорнути тканиною чи бинтом. Після цього, той, хто надає допомогу розміщується збоку від голови ураженого, під лопатки кладе валик із згорнутим одягом, одну руку підсовує під шию ураженого, а долонь іншої руки – на його лоб, максимально запрокинути голову. При цьому корінь язика піднімається і визволяє гортань, а рот відчиняється. Той, хто надає допомогу нахиляється до обличчя, робить глибокий вдих відкритим ротом, щільно охоплює губами відкритий рот і робить енергійний видих, з деяким зусиллям вдуваючи повітря в його рот; одночасно він закриває ніс ураженого щокою чи пальцями руки, яка знаходиться на лобі. При цьому обов’язково треба наглядати за грудною клітиною ураженого, яка піднімається. Як тільки грудна клітина піднімається, нагнітання повітря припиняється, той, хто надає допомогу перевертає обличчя в сторону, відбувається видих ураженого. Таким чином треба робить 10-12 вдувань за хвилину, через кожні 5-6 секунд.
Якщо після вдувань повітря, грудна клітина не розправляється, необхідно висунути нижню шелепу ураженого вперед. Для цього чотирма пальцями обох рук беруть щелепу ззаду за кутки і, упираючись великими пальцями в її край нижче куточків рота, відтягують і висовують щелепу вперед так, щоб нижні зуби стояли попереду верхніх.
Якщо щелепа ураженого сильно стиснута і відкрити рота не вдається, слід проводити штучне дихання “із рота в ніс”. Штучне дихання проводяться до повного глибокого і ритмічного самостійного дихання.
При уражені електричним струмом може наступити не тільки зупинка дихання, але і зупинка кровообігу, тоді коли серце не забезпечує циркуляції крові по судинам; якщо натискати на грудину штовховими рухами, то кров буде надходити з серця, майже так, як це відбувається при його природному скороченні. Якщо допомогу надає одна людина, вона розташовується збоку від ураженого і, нахилившись, робить два швидких енергійних вдування (по способу “із рота в рот”, або “із рота в ніс”), потім піднімається, залишається на цій же стороні від ураженого, долоню однієї руки він кладе на нижню половину грудини, а пальці піднімає. Долонь другої руки він кладе поверх першої руки поперек або уздовж та натискає, допомагаючи нахилом свого корпусу. Руки при натискуванні повинні бути направлені у ліктях. Натискати слід швидкими поштовхами так, щоб змістити грудину на 4-5 см. тривалість натискання не більше 0,5 с. Інтервал між окремими натисканнями - -,5 с. в паузах рук з грудини не знімати, пальці залишаються прямі, руки повністю випрямлені в ліктях. Якщо пожвавлення проводить одна людина, співвідношення “дихання-масаж” 2:15, якщо проводять дві особи – 1:5.
Після того, як поновиться серцева діяльність, буде пульс, масаж серця негайно припиняють, проводжаючи штучне дихання при слабкому диханні ураженого і стараючись, щоб природний та штучний вдих збігалися. При накоплені самостійного дихання штучне дихання також припиняють. Якщо серцева діяльність, або самостійне дихання не поновлюється, але реанімаційні заходи ефективні, то їх можна припинити тільки при передачі потерпілого у руки медичного персоналу.
26. Закон України про ОП
Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації
конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у
процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови
праці, регулює за участю відповідних органів державної влади
відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни
праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок
організації охорони праці в Україні.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення понять і термінів
Охорона праці - це система правових, соціально-економічних,
організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і
лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на
збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі
трудової діяльності.
Роботодавець - власник підприємства, установи, організації
або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду
діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує
найману працю.
Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації,
установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим
договором (контрактом).
Стаття 2. Сфера дії Закону
Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних
осіб, які відповідно до законодавства використовують найману
працю, та на всіх працюючих.
Стаття 3. Законодавство про охорону праці
Законодавство про охорону праці складається з цього Закону,
Кодексу законів про працю України ( 322-08 ), Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) та прийнятих
відповідно до них нормативно-правових актів.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого
надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що
передбачені законодавством України про охорону праці,
застосовуються норми міжнародного договору.
Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці
Державна політика в галузі охорони праці визначається
відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) Верховною Радою
України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових
умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним
захворюванням.
Державна політика в галузі охорони праці базується на
принципах:
пріоритету життя і здоров'я працівників, повної
відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і
здорових умов праці;
ідвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення
суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та
продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та
нешкідливих умов праці;
комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі
загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання
та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики,
досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди
особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань;
встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх
підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від
форм власності та видів діяльності;
адаптації трудових процесів до можливостей працівника з
урахуванням його здоров'я та психологічного стану;
використання економічних методів управління охороною праці,
участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці,
залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі,
отримання яких не суперечить законодавству;
інформування населення, проведення навчання, професійної
підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони
праці;
забезпечення координації діяльності органів державної влади,
установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми
охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також
співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та
працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами
під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та
державному рівнях;
використання світового досвіду організації роботи щодо
поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного
співробітництва.
Розділ II ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ
Стаття 5. Права на охорону праці під час укладання трудового
договору
Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи
. Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі
та шкідливі умови праці
Стаття 8. Забезпечення працівників спецодягом, іншими
засобами індивідуального захисту, мийними та
знешкоджувальними засобами
Стаття 9. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я
працівників або у разі їх смерті
Стаття 10. Охорона праці жінок
Стаття 11. Охорона праці неповнолітніх
Стаття 12. Охорона праці інвалідів
Розділ III
ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ
Стаття 13. Управління охороною праці та обов'язки
роботодавця
Стаття 14. Обов'язки працівника щодо додержання вимог
нормативно-правових актів з охорони праці
Стаття 15. Служба охорони праці на підприємстві
Стаття 16. Комісія з питань охорони праці підприємства
Стаття 17. Обов'язкові медичні огляди працівників певних
категорій
Стаття 18. Навчання з питань охорони праці
Стаття 19. Фінансування охорони праці
Стаття 20. Регулювання охорони праці у колективному договорі,
угоді
Стаття 21. Додержання вимог щодо охорони праці під час
проектування, будівництва (виготовлення) та
реконструкції підприємств, об'єктів і засобів
виробництва
Стаття 22. Розслідування та облік нещасних випадків,
професійних захворювань і аварій
Стаття 23. Інформація та звітність про стан охорони праці
27. Атестація робочих місць за умовами працi проводиться на підприємствах i в організаціях незалежно від форми власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, установки, прилади та апарати, сировина та матеріали є потенційними шкідливими та небезпечними виробничими факторами, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також їхніх нащадків як зараз, так i в майбутньому.
Основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або повно важенним органом i працюючим у сфері реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення ,пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестацiя робочих мiсць передбачає:
- виявлення шкідливих та небезпечних факторів i причин формування несприятливих умов працi;
- санітарно-гігієнічне дослідження факторiв виробничого ередовища, важкості й напруженостi трудового процесу на робочому місці;
- комплексну оцінку факторiв виробничого середовища i характеру працi на відповідність їх характеристик стандартам безпеки працi, будівельним та санітарним нормам i правилам;
- визначення ступеню шкідливості і небезпечності працi та її характеру за гігієнічною класифікацією;
- обгрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкiдливими), важкими (особливо важкими) умовами праці;
- визначення права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах;
- визначення i реалізацію технічних i організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію умов та характеру працi.
Період переатестації визначається самим підприємством у колективному договорі ,але не повинен перебільшувати 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на власника підприємства.
2.ОРГАНIЗАЦIЯ РОБОТИ ПО АТЕСТАЦIЇ
Для організації та проведення атестацiї керівник пiдприємства видає наказ, в якому:
- зазнаються основа та завдання атестацiї;
- затверджуються склад, голова i секретар постійно діючої атестаційної комісії, визначаються її повноваження;
- визначаються терміни i графіки проведення підготовчих робіт у структурних підрозділах пiдприємства ;
- визначаються взаємодія із зацікавленими державними органами i громадськими організаціями (експертизою умов праці, санітарно-епідеміологічною службою - СЕС);
- визначаються проектні чи науково-дослідні установи для науково-технічної оцінки умов працi i участі в розробці заходів що до усунення шкідливих виробничих факторів.
До складу атестацiйної комiсiї рекомендується включити головних спеціалістів, працівників відділу кадрів, працi i заробітної плати, охорони працi, членів громадських організацій та інших.
Атестаційна комісія:
- здійснює організаційне i методичне керівництво та контроль за ходом проведення роботи на всіх етапах;
- формує правову i нормативно-довiдкову базу i організує її вивчення;
- визначає i залучає необхідні організації для виконання спеціальних робіт;
- органiзує виготовлення планів розташування обладнання по кожному підрозділу з їх експлуатацією, визначає межу робочих місць (робочих зон) та надає їм відповідний номер;
- складає перелік робочих мiсць, що підлягають атестації;
- порівнює застосовуваний технологічний процес, склад обладнання, використовувані сировину i матеріали із передбаченими у проекті;
- визначає обсяг необхідних досліджень шкідливих i небезпечних факторів виробничого середовища та органiзує їх дослідження;
- прогнозує та виявляє наявність шкiдливих i небезпечних факторiв на робочих місцях ;
- встановлює згідно з Єдиним тарифно-кваліфікаційним довiдком (ЄТКД) відповідність найменування професій i посад працівників, зайнятих на цих робочих мiсцях, характеру фактично виконуваних робiт ;
- складає Карту умов праці на кожне враховане робоче місце або групу аналогічних робочих мiсць (додаток 1);
- проводить атестацію i складає перелiк робочих мiсць, виробництв, професiй та посад з несприятливими умовами працi;
- уточнює діючі i вносить пропозиції на встановлення нових пільг i компенсацій залежно від умов працi, визначає втрати на ці цілі;
- організує розробку заходів щодо покращання умов працi i оздоровлення працiвникiв.
7.АТЕСТАЦIЯ РОБОЧИХ МIСЦЬ
Робоче місце з умов працi оцінюється з урахуванням впливу всіх факторів виробничого середовища i трудового процесу на працiвникiв, передбачених гігієнічною класифікацією працi (розділ I Карти), сукупних технічного i органiзацiйного рівня умов працi (роздiл II Карти), ступеня ризику пошкодження здоров'я.
На основі комплексної оцінки робочі місця відносяться до трьох видів умов праці:
- з особливо шкідливими та особливо важкими умовами працi,
- зі шкiдливими та важкими умовами працi,
- зі шкiдливими умовами працi та заносяться до розділу III Карти.
Право на пенсію на пільгових умовах визначається за показниками, що наведені в додатку 5, інші пільги i компенсації залежно від умов працi визначаються за діючими нині законодавчими актами.
За оцінку умов працi керівників та спеціалістів приймається оцінка умов працi керівних працівників, якщо вони зайняті виконанням робіт в умовах, передбачених Списками № 1 i 2 їх підлеглих протягом робочого дня. Під повним робочим днем слід розуміти виконання робiт , передбачених Списками , не менше 80% робочого часу , що має підтверджуватись відповідними документами.
За документами атестації визначаються невідкладні заходи щодо покращання умов i безпеки праці, які не потребують для їх розробки i впровадження залучення сторонніх організацій i фахівців (розділ IV Карти).
За результатами атестацiї складається перелік:
- робочих місць, виробництв, робiт, професій i посад, працівникам яких підтверджене право на пільги i компенсації, передбачені законодавством, а також за рахунок коштів підприємства згідно зі статтею 26 Закону України "Про пiдприємства" i статтею із Закону України "Про пенсійне забезпечення ";
- робочих мiсць з несприятливими умовами працi, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх покращання.
Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії i посади яких внесені до переліку.
Матеріали атестації робочих мiсць є документами суворої звітності i зберігаються на підприємстві протягом 50 років.
29.Обов’язки та права працівників служби ОП
Організація безпечного виконання виробничої діяльності здійснюється на підприємстві спеціально створеними службами охорони праці, кількісний склад яких визначається ст.15 Закону «Про охорону праці» та Типовим положенням (№73 від 3.08.1993р.). Служба охорони праціпідпорядковується безпосередньо керівнику підприємства, маючи відповідні обов’язки та права.
До обов’язків служби охорони праці належить:
Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлених порушень мають право:
До функцій служби охорони праці входить розробка й здійснення заходів, які забезпечують безпеку праці, вдосконалення засобів захисту працюючих, а також контроль за дотриманням законодавчих та нормативно-правових актів.
Згідно з чинним законодавством ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства.
28.Блискавкозахист будівель
Розряди можуть виникати всередині хмар, між хмарами та між хмарою і землею. В усіх випадках розряд виникає між різнойменно зарядженими джерелами атмосферної електрики у вигляді миттєвої біжучої блискавки. Найрозповсюдженішими є лінійні блискавки. Вони мають форму ламаної або зигзагоподібної яскравої лінії і тривають приблизно 60 мс – це час, необхідний для того, щоб електричний розряд пройшов шлях у декілька кілометрів. Розгалужені блискавки подібні на крони дерев. Це лінійні блискавки, у яких розряд проходить не одним, а системою каналів. Кульова блискавка має вигляд невеликої кулі (діаметром від 3 до 20 см) і є згустком плазми, тобто суміші іонів газів повітря і молекул води, що формують так звані кластери.
У зв’язку з цим, передусім потрібно було захистити громадські та промислові будівлі від пошкоджень (загорянь) в результаті потрапляння блискавки. В подальшому виникла необхідність у захисті електричних мереж змінного струму та телефонних ліній.
Нині під блискавкозахистом розуміють не лише захист від прямого удару блискавки (або зовнішній блискавкозахист), але й захист від імпульсних перенапруг і перешкод в електричних мережах з номінальною напругою до 1000 В та обладнанні зв’язку, передачі даних, контролю та вимірювання, сигналізації (тобто внутрішній блискавкозахист).
Некомпетентні будівельники часто обладнують “громовідводи”, що не здатні забезпечити належний захист і мають невеликий термін експлуатації. Виконані з підручних матеріалів під час будівництва, пристрої блискавкозахисту (і заземлення) мають, зазвичай, невисоку довговічність, недостатній ступінь захисту від прямого удару, не мають засобів захисту від занесеного і наведеного грозового потенціалу.
Електроустановки житлових, громадських і промислових будівель, що мають захист від прямого потрапляння блискавки, переважно не оснащені пристроями внутрішнього блискавкозахисту. В зв’язку з цим в результаті блискавок і перенапруг часто виходить з ладу інформаційно-технологічне обладнання, яке міститься у будинку, телекомунікаційні і автоматизовані системи. Захистити будинок від блискавки можна, встановивши спеціальні системи. Зазвичай, це громіздкі штирі, які будинок не прикрашають.
Комплекс сучасних засобів зовнішнього і внутрішнього блискавкозахисту повинен забезпечувати:
- захист людей;
- захист об’єктів від термічного і механічного пошкоджень;
- захист електрообладнання низьковольтних мереж (напругою 0,4 кВ), чутливого обладнання телекомунікаційних, електронних та інженерних систем від вторинних дій (електромагнітних дій);
- високий рівень електробезпеки;
- покращення електромагнітної установки.
Зони блискавкозахисту
Найбільш складною є схема системи захисту для об’єктів, які розташовані на відкритій місцевості і мають високі елементи конструкції. Це сільські котеджі, промислові будівлі з високими трубами, антени тощо, а також об’єкти, що мають повітряні вводи електроживлення.
При захисті будинку у місті система спрощується. У міських умовах удар блискавки найбільш ймовірний у труби промислових підприємств, ЛЕП, телевежу або окремі найвищі будинки (особливо якщо на них встановлені антени базових станцій мобільного зв’язку). Найчастіше проявляються вторинні дії при ударі блискавки у віддалені об’єкти (ЛЕП, підстанції тощо), зв’язані комунікаціями, або при розрядах між хмарами, що викликають імпульсні струми великих величин у металевих елементах конструкції та комунікаціях.
Залізобетонні конструкції будинків, що виконують функції природного заземлювального пристрою і мають електричне з’єднання із системою вирівнювання потенціалів, достатньо добре екранують техніку, що міститься в середині, від електромагнітної дії, відводячи на землю більшу частину струму блискавки при прямому попаданні в об’єкт .
Зони блискавкозахисту з точки зору прямої і непрямої дії блискавки:
- зона 0А – зона зовнішнього середовища об’єкта, усі точки якої можуть потрапляти під прямий удар блискавки (мати безпосередній контакт з її каналом) та електромагнітне поле, яке при цьому виникає;
- зона 0В – зона зовнішнього середовища об’єкта, на точки якого не діє прямий удар блискавки, оскільки вони перебувають у просторі, захищеному системою зовнішнього блискавкозахисту. Однак в цій зоні є дія неослабленого електромагнітного поля;
- зона 1 – внутрішня зона об’єкта, на точки якої не діє удар блискавки. У цій зоні струми в усіх струмопровідних частинах мають значно менші значення порівняно із зонами 0А та 0В. Електромагнітне поле також нижче порівняно із зонами 0А та 0В внаслідок екрануючих засобів будівельних конструкцій.
Для зниження розрядних струмів та електромагнітного поля у місцях розміщення чутливого обладнання необхідно проектувати так звані послідовні зони. Зі збільшеням номеру захисної зони зменшується й вплив струму блискавки. На межах розділу зон необхідно забезпечувати захисне з’єднання усіх металевих частин.
На розподіл електроенергії електромагнітних полів всередині об’єкта впливають різноманітні елементи будівельних конструкцій: отвори (наприклад вікна, двері), обшивка з листової сталі (водостічні труби, карнизи), а також місця вводу-виводу кабелів електроживлення, зв’язку та інших комунікацій.
Розподіл об’єкта на умовні зони дозволяє забезпечити захист електромереж до 1000 В, а також мереж зв’язку, комп’ютерних мереж тощо за допомогою різноманітних пристроїв захисту від імпульсних перенапруг (внутрішньої системи блискавкозахисту).
Захист об’єкта від перенапруг
Для захисту об’єкта від перенапруг, що виникають при стіканні струмів блискавки на заземлювальний пристрій або при перенапрузі у мережі живлення (у випадку далекого удару блискавки) передбачена триступенева система вмикання пристроїв захисту від імпульсної перешкоди. ГОСТ Р 51992-2002 (МЭК 61643-1-98) поділяє ці пристрої, залежно від місця встановлення і здатності пропускати через себе різні імпульсні струми, на класи І, ІІ та ІІІ.
На вибір захисту від перенапруг впливають:
- інтенсивність ударів блискавки у даному місці – середня річна кількість ударів блискавки на 1 км2 за рік;
- оцінка ураження електроустановки (наприклад, підземні системи електроживлення вважаються менш уразливими, ніж повітряні);
- вартість обладнання, що підключається до електроустановки (цей фактор може бути важливим критерієм для спрощення системи захисту).
30.Організація служби ОП
Згідно з Законом України „Про охорону праці” служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в установках, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці.
Служба охорони праці входить до структури підприємства, установи, організації, як одна з основних виробничо-технічних служб.
Ліквідація служби охорони праці допускається тільки в разі ліквідації підприємства.
Служба охорони праці в залежності від чисельності працюючих може функціонувати як самостійний структурний підрозділ або у вигляді групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі за сумісництвом.
Служба охорони праці комплектуються спеціалістами, які мають вищу освіту та стаж роботи за профілем виробництва не менше 3 років. Спеціалісти з середньою спеціальною освітою приймаються в службу охорони праці у виняткових випадках. Обмеження не стосується: щодо виробничого стажу – осіб, які мають спеціальну освіту з охорони праці; за рівнем освіти – осіб, які прийняті на посаду до затвердження Типового положення.
Працівники служби охорони праці у своїй діяльності керуються законодавством про працю, міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці і Положенням про службу охорони праці.
Працівники служби охорони праці мають право видавати керівникам установ, підприємств, організацій та їх структурних підрозділів обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків.
Служба охорони праці створюється на підприємствах, у виробничих і науково-виробничих об’єднаннях, корпоративних, колективних та інших організаціях виробничої сфери з числом працюючих 50 і більше чоловік.
Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства.
За своїм посадовим становищем та умови оплати праці керівник служби охорони праці прирівнюється до керівників основних виробничо-технічних служб підприємства.
Такий принцип зберігається при визначенні посадового становища та окладів і інших працівників служби охорони праці.
Служба охорони праці:
· сприяє впровадженню у виробництво досягнень науки і техніки у тому числі ергономіки і прогресивних технологій, сучасних засобів колективного та індивідуального захисту працюючих, захисту населення і навколишнього середовища;
· розглядає листи, заяви та скарги працюючих з питань охорони праці;
· надає методичну допомогу керівникам структурних підрозділів підприємства у розробці заходів з питань охорони праці;
· готує проекти наказів та розпоряджень з питань охорони праці, загальних для всього підприємства;
· розглядає факти наявності виробничих ситуацій, небезпечних для життя чи здоров’я працівників або людей, які їх оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмови з цих причин працівників від виконання дорученої їм роботи.
Структура служби охорони праці. На підприємствах, в установах, організаціях служби охорони праці повинні комплектуватися, як правило, спеціалістами такого профілю:
· інженерами відповідної спеціальності;
· фахівцями з питань гігієни праці;
· юристами, котрі спеціалізуються на питаннях законодавства про охорону праці.
При службі охорони праці може створюватись лабораторія, яка здійснює контроль за наявністю шкідливих виробничих факторів на робочих місцях.
На підприємствах виробничої сфери при кількості працюючих до 50 чоловік (невиробничої сфери – до 100 чоловік) функції цієї служби можуть виконувати особи з відповідною професійною підготовкою за сумісництвом. Якщо на підприємстві немає спеціалістів відповідної кваліфікації, то використовуються послуги асоціації спеціалістів з охорони праці.
Підприємство, яке не має можливості утримувати в службі охорони праці спеціалістів з гігієни праці та не має своєї лабораторії, використовує послуги місцевих санітарно-епідеміологічних станцій на договірних засадах.
При відсутності на підприємстві юридичної служби використовуються спеціалісти юридичної служби іншого підприємства чи послуги юридичних консультацій (за договором).
Чисельність служби охорони праці. На підприємствах (у виробничих або науково-виробничих об’єднаннях) при чисельності працюючих від 51 до 500 чоловік включно (невиробнича сфера – від 101 до 500) таку службу повинен представляти один спеціаліст з охорони праці з інженерно-технічною освітою.
На підприємствах, де використовуються вибухові матеріали або сильнодіючі отруйні речовини, в такій службі повинно бути два спеціаліста.
При наявності на підприємстві інституту заступників керівника підприємства керівник служби охорони праці, незалежно від чисельності працюючих, повинен призначатися на посаду заступника керівника підприємства (заступника генерального директора, директора тощо – в залежності від структури підприємства).
Нормалізація несприятливих мікрокліматичних умов здійснюється за допомогою комплексу заходів та засобів, які включають: будівельно-планувальні, організаційно-технологічні, санітарно-технічні та ін. заходи колективного захисту. Для профілактики перегрівань та переохолоджень робітників використовуються засоби індивідуального захисту, медико-біологічні тощо.
Зниження негативного впливу мікроклімату можна досягти за рахунок вжиття таких заходів:
При неможливості технічними засобами забезпечити допустимі гігієнічні нормативи опромінення на робочих місцях використовуються засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) - спецодяг, спецвзуття, ЗІЗ для захисту голови, очей, обличчя, рук.
Захист від інфрачервоного випромінювання забезпечують пристрої: огороджувальні, герметизуючі, теплоізолюючі, знаки безпеки, дистанційне управління.
Зниження інтенсивності теплового випромінювання досягається застосуванням різних екранів (водяних завісів, скла, сітки), теплоізоляційних матеріалів (азбесту, скловати), а також індивідуальними засобами; збільшенням відстані між джерелом випромінювання та робочим місцем.
32.Інструктажі(види,типи)
За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.
Вступний інструктаж
Проводиться: з усіма працівниками,які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади; з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики; у разі екскурсії на підприємство; з усіма вихованцями, учнями, студентами та іншими особами, які навчаються в СЗО, ПЗО, ПТЗО, ВЗО, при оформленні або зарахуванні до ЗО.
Первинний інструктаж
Проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником: новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство; який переводиться з одного цеху виробництва до іншого; який буде виконувати нову для нього роботу; відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві. Проводиться з вихованцями, учнями та студентами СЗО, ПЗО, ПТЗО, ВЗО: на початку занять у кожному кабінеті,лабораторії,де навчальний процес пов'язаний із застосуванням небезпечних або шкідливих хімічних, фізичних, біологічних факторів, у гуртках, перед уроками трудового навчання, фізкультури, перед спортивними змаганнями, вправами на спортивних знаряддях, при проведенні заходів за межами території ЗО; перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо; на початку вивчення кожного нового предмета (розділу, теми) навчальногоплану (програми) - із загальних вимог безпеки, пов'язаних з тематикою і особливостями проведення цих занять
Повторний інструктаж
Проводиться з працівниками на робочому місці в терміни, визначені відповідними чинними галузевими нормативними актами або керівником підприємства з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше: на роботах з підвищеною небезпекою - 1 раз на 3 місяці; для решти робіт - 1 раз на 6 місяців.
Позаплановий інструктаж
Проводиться: З працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці: при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також при внесенні змін та доповнень до них; при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування,приладівта інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці; при порушенняхпрацівниками вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо; при виявленні особами, які здійснюють державний нагляд і контроль за охороною праці, незнання вимог безпеки стосовно робіт, що виконуються працівником; при перервів роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів - для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт - понад 60 днів. З вихованцями,учнями,студентами - в кабінетах, лабораторіях,майстерняхтощоприпорушенняхними вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо.
Цільовий інструктаж
Проводиться з працівниками: при виконанні разових робіт, не передбачених трудовою угодою; при ліквідації аварії, стихійного лиха; при проведенні робіт, на які оформлюютьсянаряд-допуск, розпорядження або інші документи. Проводиться з вихованцями, учнями, студентами ЗО в разі організації масових заходів (екскурсії, походи, спортивні заходи тощо).
Порядок проведення інструктажів для працівників.
Усі працівники, які приймаються напостійнучи тимчасову роботу і при подальшій роботі, повинні проходити на підприємстві навчання в формі інструктажів з питань охорони праці, подання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.
Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці, а в разі відсутності на підприємстві такої служби - іншим фахівцем, на якого наказом (розпорядженням) по підприємству покладено ці обов'язки і який в установленому цим Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці. Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або в приміщенні, що спеціально для цього обладнано, з використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних та наочних посібників за програмою, розробленою службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва. Програма та тривалість інструктажу затверджується керівником підприємства. Орієнтовний перелік питань для складання програми вступного інструктажу додається (додаток 6). Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу (додаток 7), який зберігається в службі охорони праці або в працівника, що відповідає за проведення вступного інструктажу, а також удокументіпроприйняття працівника на роботу.
Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт, атакожз урахуванням вимог орієнтовногоперелікупитань первинного інструктажу.
Повторний інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу.
Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.
Цільовий інструктаж проводиться індивідуальноз окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються в залежності від виду робіт, що ними виконуватимуться.
Первинний, повторний, позаплановийі цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, майстер).
Первинний, повторний,позаплановий і цільовий інструктажі завершуються перевіркою знань увиглядіусного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж. При незадовільних результатах перевірки знань,уміньі навичокщодобезпечноговиконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів для працівника на протязі 10 днів додатково проводиться інструктаж і повторна перевірка знань. При незадовільних результатах і повторної перевірки знань питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним законодавством. При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.
Працівники, які суміщають професії (в тому числі працівники комплексних бригад), проходять інструктажі як з їх основних професій, так і з професій за сумісництвом.
Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажу та про допуск до роботи особою, якою проводився інструктаж, вноситься запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці. При цьому обов'язкові підписи як того, кого інструктували, так і того, хто інструктував. Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані, журнали прошнуровані і скріплені печаткою.У разівиконанняробіт, що потребують оформлення наряду-допуску,цільовийінструктажреєструєтьсявцьому наряді-допуску, а в журналі реєстраціїінструктажів - не обов'язково.
Перелік професій та посад працівників, які звільняються відпервинного, повторного та позапланового інструктажів, затверджується керівником підприємства за узгодженням з державним інспектором по нагляду за охороною праці. До цього переліку можуть бути зараховані працівники, участь у виробничому процесіякихнепов'язаназбезпосереднім обслуговуванням обладнання, застосуванням приладів та інструментів, збереженням або переробкою сировини, матеріалів тощо.
2. Відсутність проекту виконання робіт, проектування об'єктів без врахування вимог безпеки, невідповідність вимогам безпеки конструкцій машин, технологічного обладнання, ручного і переносного механізованого інструменту, недосконала конструкція транспортних і енергетичних пристроїв, технологічної оснастки, відсутність або недосконалість конструкції систем огородження, блокування, запобіжних та інших засобів безпеки, незадовільне компонування пультів і постів управління, незручна конструкція для проведення технологічних оглядів і т. ін. Вказані недоліки конструктивних вимог охорони праці відносяться до проектної групи причин.
Розслідування причин виробничого травматизму на галузевих об'єктах слід проводити по запропонованій та зкомпонованій у шість груп схемі. Запропонована класифікація причин виробничого травматизму дозволить більш оперативно вирішувати завдання щодо зменшення рівня травматизму та прояву інших негативних тенденцій у виробничій діяльності.
22.Державний пожежний нагляд
Всистемі МНС державний пожежний нагляд є спеціальною службою, яка здійснює заходи попередження пожеж у населених пунктах та об’єктах господарювання (Держпожнагляд).
Центральним органом Держпожнагляду є Державний департамент пожежної безпеки МНС (ДДПБ), якому підпорядковуються територіальні управління, відділи і частини місцевих органів Держпожнагляду.
Органи Держпожнагляду відповідно до покладених на них обов’язків мають:
Посадові особи та інспектори органів пожежного нагляду мають право:
Отже, основним завданням Держпожнагляду є контроль за дотриманням вимог державних стандартів, правил пожежної безпеки в процесі проектування, будівництва, реконструкції та експлуатації промислових об’єктів, а також виявлення та усунення причин, що спричиняють пожежі та створюють загрозу життю або здоров’ю людей.
Якщо порушення правил пожежної безпеки мають тяжкі наслідки винні особи притягуються до кримінальної відповідальності згідно з кримінальним кодексом, який передбачає виправні роботи строком до 2 років, а в разі наявнності людських жертв – позбавлення волі до 8 років.
Відповідно до своїх посадових обов’язків органи Держпожнагляду проводять технічне розслідування обставин та причин пожежі, загибелі або травмування людей, знищення або пошкодження матеріальних цінностей.
Органи Держпожнагляду у свій діяльності не залежать від будь-який інших громадських органів, об’єднань, політичних формувань або органів виконавчої влади. Вони діють відповідно до Закону «Про пожежну безпеку» та Положення про ці органи.
23.Внутрішнє та зовнішнє протипожежне водопостачання
Кожний заклад, установа і організація повинні бути забезпечені зовнішнім і внутрішнім протипожежним водопостачанням згідно з вимогами будівельних норм Керівники закладів, установ і організацій зобов'язані забезпечити технічне обслуговування, справний стан і постійну готовність до використання систем протипожежного водопостачання, які перебувають на їх балансі
Пожежне водопостачання промислових підприємств може здійснюватись від: водогонної мережі, пожежних водоймищ, природних джерел води (рік, озер, ставків) Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними насосами, котрі забезпечують подавання компактних струменів на висоту не менше 10 м або рухомими пожежними автонасосами і мотопомпами, що забирають воду із гідрантів Найбільш надійною системою є водогінна система водозабезпечення, яка суміщається з господарським водогоном . Ця система забезпечує недоторканий запас води для гасіння пожежі протягом 3 годин
Внутрішнє протипожежне водопостачання здійснюється пожежними кранами, які встановлюються біля основи пожежних стояків на висоті 1,35 м від підлоги всередині приміщень біля виходів, у коридорах, на сходових клітках Кожний пожежний кран споряджається прогумованим рукавом та пожежним стволом . Довжина рукава - 10 або 20 м . Продуктивність кожного крана повинна бути не меншою, ніж 2,5 л/с .
Норма витрат води на внутрішнє пожежогасіння приймається:
Зовнішнє протипожежне водопостачання (гідранти) розташовуються на території підприємств на віддалі не більше 100 м по периметру будівель вздовж доріг і не ближче 5 м від стін.
Водогін для зовнішнього пожежогасіння буває низького тиску і високого . Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними насосами, котрі забезпечують подавання компактних струменів на висоту не менше 10 м або рухомими пожежними автонасосами і мотопомпами, що забирають воду з гідрантів
Витрати води на зовнішнє пожежогасіння беруться в залежності від ступеня вогнестійкості будівель, їх об'єму, категорії пожежо- і вибухонебезпеки виробництва у межах від 10 до 40 л/с . Для подачі води на висоту до 50 м при системі водогону високого тиску використовують потужні рукави довжиною 125 м, діаметром 66 мм, із розбризкувачем діаметром 16 або 19 мм з витратою води на компактний струмінь 5 л/с.
24.Класифікація нещасних випадків
Нещасні випадки класифікуються за наслідками, кількістю потерпілих та стосовно їх зв'язку з виробництвом.
За наслідками нещасні випадки поділяються на легкі, тяжкі та смертельні. До легких належать такі нещасні випадки, що призвели до необхідності переведення працівника на легшу роботу або спричинили нетривалу втрату працездатності (не менше як на один робочий день). Якщо стався нещасний випадок з тяжкими наслідками, то характер і ступінь тяжкості травми, отриманої працівником, встановлюється медичним заключенням спеціалізованого медичного закладу відповідно до Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, що затверджується МОЗ України.
За кількістю потерпілих нещасні випадки поділяються на поодинокі та групові (одночасно постраждали двоє і більше працівників).
Стосовно зв'язку з виробництвом нещасні випадки можна в загальному поділити на випадки виробничого та невиробничого характеру. До нещасних випадків невиробничого характеру належать такі випадки, які призвели до ушкодження здоров'я потерпілого, однак не пов'язані з виконанням ним трудових обов'язків. Зокрема це нещасні випадки, що сталися під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству і не використовувався в інтересах підприємства; виконання громадських обов'язків (рятування людей, захист власності, правопорядку, якщо це не передбачено службовими обов'язками), участі в культурно-масових заходах, спортивних змаганнях тощо.
Якщо ж нещасний випадок стався з працівником під час виконання ним трудових (посадових) обов'язків, то він класифікується як нещасний випадок виробничого характеру. Однак не всі такі випадки є пов'язаними з виробництвом. Так не визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками:
У вищезазначених випадках комісією з розслідування складається акт форми НПВ про нещасний випадок на підприємстві, не пов'язаний з виробництвом.
За висновками роботи комісії з розслідування визнаються пов'язаними з виробництвом і складається акт за формою Н-1 про нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових обов'язків, у тому числі у відрядженні, а також ті, що сталися з ними в період:
- перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці, пов'язаному з виконанням роботи, починаючи з моменту прибуття працівника на підприємство до його відбуття, який повинен фіксуватися відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, у тому числі протягом робочого та надурочного часу, або виконання завдань роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні;
- підготовки до роботи та проведення в порядок після закінчення роботи знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, виконання заходів особистої гігієни; пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення;
- проїзду на роботу чи з роботи транспортним засобом підприємства або іншим транспортним засобом, наданим роботодавцем;
- використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця відповідно до встановленого роботодавцем порядку;
- виконання дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, тобто дій, які не належать до трудових обов'язків працівника (надання необхідної допомоги іншому працівникові, дії щодо попередження можливих аварій або рятування людей та майна підприємства, інших дій за розпорядженням або дорученням роботодавця); - ліквідації аварій, наслідків надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;
- інші випадки, зазначені у Порядку.
Нещасний випадок, що стався з працівником на території підприємства або в іншому місці роботи під час перерви, що надається згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, а також під час перебування працівників на території підприємства у зв'язку з проведенням виробничої наради, отриманням заробітної плати, проходженням обов'язкового медичного огляду тощо, а також у випадках, передбачених колективним договором (угодою), визнаються також пов'язаними з виробництвом.
Залежно від того, як за висновками роботи комісії з розслідування класифікується конкретний нещасний випадок, нею складається акт про нещасний випадок тої чи іншої форми.
29.Обов’язки та права працівників служби ОП
Організація безпечного виконання виробничої діяльності здійснюється на підприємстві спеціально створеними службами охорони праці, кількісний склад яких визначається ст.15 Закону «Про охорону праці» та Типовим положенням (№73 від 3.08.1993р.). Служба охорони праціпідпорядковується безпосередньо керівнику підприємства, маючи відповідні обов’язки та права.
До обов’язків служби охорони праці належить:
Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлених порушень мають право:
До функцій служби охорони праці входить розробка й здійснення заходів, які забезпечують безпеку праці, вдосконалення засобів захисту працюючих, а також контроль за дотриманням законодавчих та нормативно-правових актів.
Згідно з чинним законодавством ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства.
28.Блискавкозахист будівель
Розряди можуть виникати всередині хмар, між хмарами та між хмарою і землею. В усіх випадках розряд виникає між різнойменно зарядженими джерелами атмосферної електрики у вигляді миттєвої біжучої блискавки. Найрозповсюдженішими є лінійні блискавки. Вони мають форму ламаної або зигзагоподібної яскравої лінії і тривають приблизно 60 мс – це час, необхідний для того, щоб електричний розряд пройшов шлях у декілька кілометрів. Розгалужені блискавки подібні на крони дерев. Це лінійні блискавки, у яких розряд проходить не одним, а системою каналів. Кульова блискавка має вигляд невеликої кулі (діаметром від 3 до 20 см) і є згустком плазми, тобто суміші іонів газів повітря і молекул води, що формують так звані кластери.
У зв’язку з цим, передусім потрібно було захистити громадські та промислові будівлі від пошкоджень (загорянь) в результаті потрапляння блискавки. В подальшому виникла необхідність у захисті електричних мереж змінного струму та телефонних ліній.
Нині під блискавкозахистом розуміють не лише захист від прямого удару блискавки (або зовнішній блискавкозахист), але й захист від імпульсних перенапруг і перешкод в електричних мережах з номінальною напругою до 1000 В та обладнанні зв’язку, передачі даних, контролю та вимірювання, сигналізації (тобто внутрішній блискавкозахист).
Некомпетентні будівельники часто обладнують “громовідводи”, що не здатні забезпечити належний захист і мають невеликий термін експлуатації. Виконані з підручних матеріалів під час будівництва, пристрої блискавкозахисту (і заземлення) мають, зазвичай, невисоку довговічність, недостатній ступінь захисту від прямого удару, не мають засобів захисту від занесеного і наведеного грозового потенціалу.
Електроустановки житлових, громадських і промислових будівель, що мають захист від прямого потрапляння блискавки, переважно не оснащені пристроями внутрішнього блискавкозахисту. В зв’язку з цим в результаті блискавок і перенапруг часто виходить з ладу інформаційно-технологічне обладнання, яке міститься у будинку, телекомунікаційні і автоматизовані системи. Захистити будинок від блискавки можна, встановивши спеціальні системи. Зазвичай, це громіздкі штирі, які будинок не прикрашають.
Комплекс сучасних засобів зовнішнього і внутрішнього блискавкозахисту повинен забезпечувати:
- захист людей;
- захист об’єктів від термічного і механічного пошкоджень;
- захист електрообладнання низьковольтних мереж (напругою 0,4 кВ), чутливого обладнання телекомунікаційних, електронних та інженерних систем від вторинних дій (електромагнітних дій);
- високий рівень електробезпеки;
- покращення електромагнітної установки.
Зони блискавкозахисту
Найбільш складною є схема системи захисту для об’єктів, які розташовані на відкритій місцевості і мають високі елементи конструкції. Це сільські котеджі, промислові будівлі з високими трубами, антени тощо, а також об’єкти, що мають повітряні вводи електроживлення.
При захисті будинку у місті система спрощується. У міських умовах удар блискавки найбільш ймовірний у труби промислових підприємств, ЛЕП, телевежу або окремі найвищі будинки (особливо якщо на них встановлені антени базових станцій мобільного зв’язку). Найчастіше проявляються вторинні дії при ударі блискавки у віддалені об’єкти (ЛЕП, підстанції тощо), зв’язані комунікаціями, або при розрядах між хмарами, що викликають імпульсні струми великих величин у металевих елементах конструкції та комунікаціях.
Залізобетонні конструкції будинків, що виконують функції природного заземлювального пристрою і мають електричне з’єднання із системою вирівнювання потенціалів, достатньо добре екранують техніку, що міститься в середині, від електромагнітної дії, відводячи на землю більшу частину струму блискавки при прямому попаданні в об’єкт .
Зони блискавкозахисту з точки зору прямої і непрямої дії блискавки:
- зона 0А – зона зовнішнього середовища об’єкта, усі точки якої можуть потрапляти під прямий удар блискавки (мати безпосередній контакт з її каналом) та електромагнітне поле, яке при цьому виникає;
- зона 0В – зона зовнішнього середовища об’єкта, на точки якого не діє прямий удар блискавки, оскільки вони перебувають у просторі, захищеному системою зовнішнього блискавкозахисту. Однак в цій зоні є дія неослабленого електромагнітного поля;
- зона 1 – внутрішня зона об’єкта, на точки якої не діє удар блискавки. У цій зоні струми в усіх струмопровідних частинах мають значно менші значення порівняно із зонами 0А та 0В. Електромагнітне поле також нижче порівняно із зонами 0А та 0В внаслідок екрануючих засобів будівельних конструкцій.
Для зниження розрядних струмів та електромагнітного поля у місцях розміщення чутливого обладнання необхідно проектувати так звані послідовні зони. Зі збільшеням номеру захисної зони зменшується й вплив струму блискавки. На межах розділу зон необхідно забезпечувати захисне з’єднання усіх металевих частин.
На розподіл електроенергії електромагнітних полів всередині об’єкта впливають різноманітні елементи будівельних конструкцій: отвори (наприклад вікна, двері), обшивка з листової сталі (водостічні труби, карнизи), а також місця вводу-виводу кабелів електроживлення, зв’язку та інших комунікацій.
Розподіл об’єкта на умовні зони дозволяє забезпечити захист електромереж до 1000 В, а також мереж зв’язку, комп’ютерних мереж тощо за допомогою різноманітних пристроїв захисту від імпульсних перенапруг (внутрішньої системи блискавкозахисту).
Захист об’єкта від перенапруг
Для захисту об’єкта від перенапруг, що виникають при стіканні струмів блискавки на заземлювальний пристрій або при перенапрузі у мережі живлення (у випадку далекого удару блискавки) передбачена триступенева система вмикання пристроїв захисту від імпульсної перешкоди. ГОСТ Р 51992-2002 (МЭК 61643-1-98) поділяє ці пристрої, залежно від місця встановлення і здатності пропускати через себе різні імпульсні струми, на класи І, ІІ та ІІІ.
На вибір захисту від перенапруг впливають:
- інтенсивність ударів блискавки у даному місці – середня річна кількість ударів блискавки на 1 км2 за рік;
- оцінка ураження електроустановки (наприклад, підземні системи електроживлення вважаються менш уразливими, ніж повітряні);
- вартість обладнання, що підключається до електроустановки (цей фактор може бути важливим критерієм для спрощення системи захисту).
30.Організація служби ОП
Згідно з Законом України „Про охорону праці” служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в установках, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці.
Служба охорони праці входить до структури підприємства, установи, організації, як одна з основних виробничо-технічних служб.
Ліквідація служби охорони праці допускається тільки в разі ліквідації підприємства.
Служба охорони праці в залежності від чисельності працюючих може функціонувати як самостійний структурний підрозділ або у вигляді групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі за сумісництвом.
Служба охорони праці комплектуються спеціалістами, які мають вищу освіту та стаж роботи за профілем виробництва не менше 3 років. Спеціалісти з середньою спеціальною освітою приймаються в службу охорони праці у виняткових випадках. Обмеження не стосується: щодо виробничого стажу – осіб, які мають спеціальну освіту з охорони праці; за рівнем освіти – осіб, які прийняті на посаду до затвердження Типового положення.
Працівники служби охорони праці у своїй діяльності керуються законодавством про працю, міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці і Положенням про службу охорони праці.
Працівники служби охорони праці мають право видавати керівникам установ, підприємств, організацій та їх структурних підрозділів обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків.
Служба охорони праці створюється на підприємствах, у виробничих і науково-виробничих об’єднаннях, корпоративних, колективних та інших організаціях виробничої сфери з числом працюючих 50 і більше чоловік.
Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства.
За своїм посадовим становищем та умови оплати праці керівник служби охорони праці прирівнюється до керівників основних виробничо-технічних служб підприємства.
Такий принцип зберігається при визначенні посадового становища та окладів і інших працівників служби охорони праці.
Служба охорони праці:
· сприяє впровадженню у виробництво досягнень науки і техніки у тому числі ергономіки і прогресивних технологій, сучасних засобів колективного та індивідуального захисту працюючих, захисту населення і навколишнього середовища;
· розглядає листи, заяви та скарги працюючих з питань охорони праці;
· надає методичну допомогу керівникам структурних підрозділів підприємства у розробці заходів з питань охорони праці;
· готує проекти наказів та розпоряджень з питань охорони праці, загальних для всього підприємства;
· розглядає факти наявності виробничих ситуацій, небезпечних для життя чи здоров’я працівників або людей, які їх оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмови з цих причин працівників від виконання дорученої їм роботи.
Структура служби охорони праці. На підприємствах, в установах, організаціях служби охорони праці повинні комплектуватися, як правило, спеціалістами такого профілю:
· інженерами відповідної спеціальності;
· фахівцями з питань гігієни праці;
· юристами, котрі спеціалізуються на питаннях законодавства про охорону праці.
При службі охорони праці може створюватись лабораторія, яка здійснює контроль за наявністю шкідливих виробничих факторів на робочих місцях.
На підприємствах виробничої сфери при кількості працюючих до 50 чоловік (невиробничої сфери – до 100 чоловік) функції цієї служби можуть виконувати особи з відповідною професійною підготовкою за сумісництвом. Якщо на підприємстві немає спеціалістів відповідної кваліфікації, то використовуються послуги асоціації спеціалістів з охорони праці.
Підприємство, яке не має можливості утримувати в службі охорони праці спеціалістів з гігієни праці та не має своєї лабораторії, використовує послуги місцевих санітарно-епідеміологічних станцій на договірних засадах.
При відсутності на підприємстві юридичної служби використовуються спеціалісти юридичної служби іншого підприємства чи послуги юридичних консультацій (за договором).
Чисельність служби охорони праці. На підприємствах (у виробничих або науково-виробничих об’єднаннях) при чисельності працюючих від 51 до 500 чоловік включно (невиробнича сфера – від 101 до 500) таку службу повинен представляти один спеціаліст з охорони праці з інженерно-технічною освітою.
На підприємствах, де використовуються вибухові матеріали або сильнодіючі отруйні речовини, в такій службі повинно бути два спеціаліста.
При наявності на підприємстві інституту заступників керівника підприємства керівник служби охорони праці, незалежно від чисельності працюючих, повинен призначатися на посаду заступника керівника підприємства (заступника генерального директора, директора тощо – в залежності від структури підприємства).
Нормалізація несприятливих мікрокліматичних умов здійснюється за допомогою комплексу заходів та засобів, які включають: будівельно-планувальні, організаційно-технологічні, санітарно-технічні та ін. заходи колективного захисту. Для профілактики перегрівань та переохолоджень робітників використовуються засоби індивідуального захисту, медико-біологічні тощо.
Зниження негативного впливу мікроклімату можна досягти за рахунок вжиття таких заходів:
При неможливості технічними засобами забезпечити допустимі гігієнічні нормативи опромінення на робочих місцях використовуються засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) - спецодяг, спецвзуття, ЗІЗ для захисту голови, очей, обличчя, рук.
Захист від інфрачервоного випромінювання забезпечують пристрої: огороджувальні, герметизуючі, теплоізолюючі, знаки безпеки, дистанційне управління.
Зниження інтенсивності теплового випромінювання досягається застосуванням різних екранів (водяних завісів, скла, сітки), теплоізоляційних матеріалів (азбесту, скловати), а також індивідуальними засобами; збільшенням відстані між джерелом випромінювання та робочим місцем.
32.Інструктажі(види,типи)
За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.
Вступний інструктаж
Проводиться: з усіма працівниками,які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади; з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики; у разі екскурсії на підприємство; з усіма вихованцями, учнями, студентами та іншими особами, які навчаються в СЗО, ПЗО, ПТЗО, ВЗО, при оформленні або зарахуванні до ЗО.
Первинний інструктаж
Проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником: новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство; який переводиться з одного цеху виробництва до іншого; який буде виконувати нову для нього роботу; відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві. Проводиться з вихованцями, учнями та студентами СЗО, ПЗО, ПТЗО, ВЗО: на початку занять у кожному кабінеті,лабораторії,де навчальний процес пов'язаний із застосуванням небезпечних або шкідливих хімічних, фізичних, біологічних факторів, у гуртках, перед уроками трудового навчання, фізкультури, перед спортивними змаганнями, вправами на спортивних знаряддях, при проведенні заходів за межами території ЗО; перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо; на початку вивчення кожного нового предмета (розділу, теми) навчальногоплану (програми) - із загальних вимог безпеки, пов'язаних з тематикою і особливостями проведення цих занять
Повторний інструктаж
Проводиться з працівниками на робочому місці в терміни, визначені відповідними чинними галузевими нормативними актами або керівником підприємства з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше: на роботах з підвищеною небезпекою - 1 раз на 3 місяці; для решти робіт - 1 раз на 6 місяців.
Позаплановий інструктаж
Проводиться: З працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці: при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також при внесенні змін та доповнень до них; при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування,приладівта інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці; при порушенняхпрацівниками вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо; при виявленні особами, які здійснюють державний нагляд і контроль за охороною праці, незнання вимог безпеки стосовно робіт, що виконуються працівником; при перервів роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів - для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт - понад 60 днів. З вихованцями,учнями,студентами - в кабінетах, лабораторіях,майстерняхтощоприпорушенняхними вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо.
Цільовий інструктаж
Проводиться з працівниками: при виконанні разових робіт, не передбачених трудовою угодою; при ліквідації аварії, стихійного лиха; при проведенні робіт, на які оформлюютьсянаряд-допуск, розпорядження або інші документи. Проводиться з вихованцями, учнями, студентами ЗО в разі організації масових заходів (екскурсії, походи, спортивні заходи тощо).
Порядок проведення інструктажів для працівників.
Усі працівники, які приймаються напостійнучи тимчасову роботу і при подальшій роботі, повинні проходити на підприємстві навчання в формі інструктажів з питань охорони праці, подання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.
Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці, а в разі відсутності на підприємстві такої служби - іншим фахівцем, на якого наказом (розпорядженням) по підприємству покладено ці обов'язки і який в установленому цим Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці. Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або в приміщенні, що спеціально для цього обладнано, з використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних та наочних посібників за програмою, розробленою службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва. Програма та тривалість інструктажу затверджується керівником підприємства. Орієнтовний перелік питань для складання програми вступного інструктажу додається (додаток 6). Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу (додаток 7), який зберігається в службі охорони праці або в працівника, що відповідає за проведення вступного інструктажу, а також удокументіпроприйняття працівника на роботу.
Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт, атакожз урахуванням вимог орієнтовногоперелікупитань первинного інструктажу.
Повторний інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу.
Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.
Цільовий інструктаж проводиться індивідуальноз окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються в залежності від виду робіт, що ними виконуватимуться.
Первинний, повторний, позаплановийі цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, майстер).
Первинний, повторний,позаплановий і цільовий інструктажі завершуються перевіркою знань увиглядіусного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж. При незадовільних результатах перевірки знань,уміньі навичокщодобезпечноговиконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів для працівника на протязі 10 днів додатково проводиться інструктаж і повторна перевірка знань. При незадовільних результатах і повторної перевірки знань питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним законодавством. При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.
Працівники, які суміщають професії (в тому числі працівники комплексних бригад), проходять інструктажі як з їх основних професій, так і з професій за сумісництвом.
Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажу та про допуск до роботи особою, якою проводився інструктаж, вноситься запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці. При цьому обов'язкові підписи як того, кого інструктували, так і того, хто інструктував. Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані, журнали прошнуровані і скріплені печаткою.У разівиконанняробіт, що потребують оформлення наряду-допуску,цільовийінструктажреєструєтьсявцьому наряді-допуску, а в журналі реєстраціїінструктажів - не обов'язково.
Перелік професій та посад працівників, які звільняються відпервинного, повторного та позапланового інструктажів, затверджується керівником підприємства за узгодженням з державним інспектором по нагляду за охороною праці. До цього переліку можуть бути зараховані працівники, участь у виробничому процесіякихнепов'язаназбезпосереднім обслуговуванням обладнання, застосуванням приладів та інструментів, збереженням або переробкою сировини, матеріалів тощо.
116