Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
2. Сусп.-пол. процеси в Албанії у міжвоєн. роки у У 1920 Албю – член Ліги Націй. 1922-24 – період пол. нестабільності. Нар. партія представляла різнорідну коаліцію середнього класу, передусім правосл. лібералів на чолі з Фаном Нолі (1882-1965), правосл. єпископом м.Дурреса, мусульманських чиновників. Протистояли дві групи парламентарів: популісти(Ф.Нолі) та прогресисти (військ. на чолі з Ахметом Зогу (1895-1961). Перемогу здобула група Нолі. На поч. 1922 Зогу роззброїв племена в центрі і на пд. країни, придушив заколот на пн. і 2 грудня 1922 став прем'єр-міністром. Фан Нолі 16 червня 1924 р. сформ. уряд. У грудні 1924 за фінанс. та військ. допомоги сербів і брит.експедиційний корпус на чолі з Зогу вторгся в Алб. 21 січня 1925 Алб. прогол. республікою, а 31 січня 1925 Нац. збори обрали Зогу президентом на 7 р. 7 березня - нова конституц. країни - президенту диктаторські повноваж. 1 вересня 1928 Установчі збори прогол. Зогу королем албанців під ім. Зогу I. Монархічна конституц., 1 грудня - прямі вибори до законодавчого органу слід проводити раз на 4р.
Модернізація Алб.: успіх у б-бі з бандитизмом і у викорен. традицій кровної помсти, об'єдн. роз'єднаних племен шляхом будівництва доріг, лікарень і шкіл, направляв студ. до європ. університетів, створив с-му адмін. розподілу, запровадив відповідальність чиновників перед мініс. внутр. справ і використав європ. зразки при розробці кодексів кримін., цивільного і торгового права. У 1925 італ. компаніям надані права на розробку родовищ кор. копалин.У Римі було засн. Т-во з екон. р-ку Алб. 27 листопада 1926 в Тірані Іт. та Алб. підпис. Дог. про дружбу і безпеку. Спроба послабити залеж. Алб. від Іт. 1932 Зогу відхилив пропозицію про встановл. митного союзу з Іт., а 1933 закрив іт. школи.
В жовтні 1935 Зогу призн. лібер. уряд на чолі з націоналістом Мехді Фрашери. У 1936 уряд було розпущено. 12.04.1939. збори алб. провідників, скл. Іт., запропонували алб. корону Вікторові Емануїлові ІІІ, який правив в Іт. та Алб. на правах особист. унії.
3. Сусп.-пол. р-к Угорщ. у між воєн.період Револ. 1918 р.: вимагали негайного укладення сепаратного миру, розриву з Нім., прогол. незалежної Уг. в її іст. кордонах. Ств. Нац. раду: увійшли Партія незалежності та Соціал-демокр. партія Уг. (СДПУ). 26 жовтня Нац. рада виступила з Маніфестом до народу - програма соц.-політ. змін і реформ, прогол. рівноправність усіх націй в рамках єдиної і неподільної Уг. У ніч на 31 жовтня 1918 р. в Ав.-Уг. поч. револ.. 13 листопада М. Карої виступив з програмою проведення радик. земельної реформи. 1918 р. - повалення монархії Габсб. та відокр Уг. від Австрії. У лист. 1918 р. в Будапешті скликаний з'їзд револ. соціалістів – ств. Ком. партія Уг. 21 березня 1919 р. сформ. Революційну урядову раду, голова - соціал-демократ О. Гарбай. Б. Кун- заступник голови Ради нар. комісарів та нар. комісар іноз. справ. Влітку 1919 р. на з'їзді рад було прийн. нову конституц., ств. Червоної армії, націоналіз. шахт та пром. підприємств, банків, торгівлі, зем. володінь площею понад 57 га. Для керівництва економікою створювалася Рада народного господарства.
На поч. квітня 1919 р. пд.. Уг. окупувала Фр., зі сх. вела наступ рум. армія, пн. р-ни країни були окуповані чехосл. У травні 1919 р. соціал-демокр. лідери запр. ліквідувати радян. владу і домогтися визнання Антанти. У січні 1920 р. вибори до парламенту; більшість Партія дрібних сільськ. господарів
У березні 1920 р. Нац. збори ухвалили відновити в Уг. монархію. Влітку 1920 р. Тріанонський мир. Дог. У 1920-1921 pp. в Уг. утвердився хортистський режим У 1922 р. - новий закон про вибори перемога - Партія єдності госп. Режим М. Хорті домагався перегл. Тріанонського дог. і пом'якшення умов репарацій. У 1927 р. поч. зближ. Уг. з Іт. і Нім. У 1931 р. уряд пішов у відставку. У 1932 p. М. Хорті поставив на чолі уряду лідера крайньо правого крила Партії єдності Д'юлу Гьомбьоша.
У зн. пол. - «Відродження уг. нації».
З 1937 р. в Уг. антифашистський рух інтелігенції «Березневий фронт»: відновлення демокр. свобод, конфіскації великої зем. вл., об'єдн. народів Дунайськ. басейну проти фашизму.
У 1939 р. Будапешт приєднався до Антикомінтерн. пакту, а в 1940 р. – до Пакту трьох держав (Нім., Іт., Японії).
13 жовтня Уг. зажадала передати їй терит. по лінії Ужгород-Мукачеве-Берегове. Союз із Нім. дав змогу Уг. протягом 1938-1940 pp. окупувати укр. землі, пд. р-ни Словач., част. Пн. Трансільванії.
4. Білоруська к-ра у міжвоєнн. період
Квітень 1919р. – І ВНЗ Гори-Горецький землеробський інститут.
1920 – Білор. держ. політехнікум (Мінськ).
відк. Білор. держ. драмат. театр.
Наука: 1. 01.1929 – інститут білор. к-ри реорганізовано в білор. Академію Наук: Вільямс, Заболотний, Геолош, Жирмунський, Мирчшик.
У Мінську – перший експериментальний торфогідрологічний завод.
Хіміки: Козлов, Стефнік, Безбородов, Примжаєв.
Медицина: Марков, Прокопчук.
Археологи: Лявданський, Дубинський, Полікарпович.
Історики: Бігета, Дуднов, Щербаков - епоха феодалізму, старод. Схід – Хіпальський, заг. Іст. – Перцев.
Література: 1928 – на базі організ. «Молодняк» - ст. білор. асоціацію пролетарських письменників.
1934 – Мінськ – І з’їзд письм. в Білорус. Старше покоління: Купала, Чарот, Александрович. Купала «над рікою Оресою», Колос «Відтельник», Чорний повість «Вина», Кропива «Медведичі».
5. Сусп.-політ. зміни у Польщі в між воєн.роки Листопад 1918. – президент Ю. Пілсудський. Голова першого уряду – член ПСП Є.Морачевський – підгот. виборів Установчого сейму, декрет про 8 год р/д; соц. і екон. реформи; ств. народна міліція.
26 січня 1919р – вибори до установчого сейму; ухвалив «малу» конституцію – законодавча база режиму Пілсудського.
25.06.1919 р. рада послів Антанти визнала за Пол. право на окупацію сх. Галичини. 25. 04.1920р. – польська армія + ЗУНР розгорнули бойові дії проти більшовиків. 12.06.1920 – радянс. війська зайняли Київ, 14.07 – Вільнюс. Армія Пілсудського відкинута до Варшави.
15 липня 1920 – С\г реформа.
12.10.1920. – в Ризі – перемир’я з Росією; 18.03.1921 – договір – за Польщею залиш. Зх. Україна і зх. Білор. 17.03.1921. – конституція – законодавча влада належить сейму і сенату (на 5р. на основі загального, прямого, рівного, таємного і пропорційного голосування). Виборче право – 21р, виборне – 25р. Президент – на 7р об’єднаними національними зборами у скл. сейму і сенату – призначав уряд і за згодою сейму оголош. війну, укладати мир, здійсн. зн.пол. акції, підписувати договори.
Грудень 1923 – до влади уряд націонал-демократа В. Грабського – ств. умови для капіталовкладень іноземних підприємств. Відмова Нім. 1925р. – від закупівлі польськ. вугілля - «митна війна». Пілсудський – виступив за ств. робітничо-селянського уряду, передачу землі селянам, участь у керівництві виробництвом.
12.05.1926р. взяли під контроль Варшаву – державний переворот і встан. режиму «санації». Президент – І. Мосьціцький. 1921 і 1926р – польсько-французькі військові договори про взаємодопомоги; + договори з Румунією. 1928р. – позапартійний блок співпраці в уряді Пілсудського.
Січень 1934 – з Німеччиною пакт про ненапад на 10р. 17 березня 1938р –прикордонний конфлікт з Литвою.
У листопаді 1938р. у результаті мюнхенської змови Польщі приєднали Тешинську обл. Чехосл.бПоч. квітня 1939р. договір з Англією про взаємну допомогу, 1 вересня. Нім., а 17 СРСР напали на Польщу.
6. Пол. к-ра у міжвоєнні роки Наука: 1919р. – 2 т. «Науки польської». Математики: Станіслав Лєскєвський, Альфред Тарський. У Варшаві – центр експериментальної фізики (С. Пеньковський). Філософ:Г. Которбінський, В. Татаркевия. Історіографія: держ.-правові інститути – Бацер, Войцеховський; іст. польс. культ. – Чорновський. Марцелій Гандельман – опубл. університетський підручник «Історика» 1922р. 1925 – ут. Польське іст. товариство. У Познанському універ. Юзеф Костишевський заснував польс. археологічну школу.
Засоби комунікації: тижневики, «Відомості літературні», «Свят»; для укр. Населення «Діло», «Громадський голос», «Зоря». Виробл. політ. фільмів – кіностудія «Сорінке» (німі фільми «Поклик моря», «Шалені»). 1929 – пошир. звукове кіно, засновник – творче об’єдн. «Старт» (реж. А. Форд «Легіон вулиці» 1932, Ю. Гордан «Вирок життя» 1934).
Театр: 1919 – Ю. Остерва засн. у Варшаві театр Ведута, з 1925р. у Вільно.
Діяв театр Польський у Варшаві (А. Шнфман), театр ім. В. Богуславського(реж. Л. Шіллер «Дзяди», «Небожественна комедія»). 1936р. – «Декларація прав молодого покоління Польщі» в часописі «Попросту».
Освіта: 9 лютого 1919р. – декрет про обов’язкове навчання у 7-річній загальній школі. У квітні 1919р. – у Варшаві перший освітній з’їзд «Вчительський сейм». Функц. універ. в Кракові, Львові, Варшаві, дві політехніки – Львів і Варшава. 1919 – Познанський універ. в Любліні.
Л-ра: 20-тірр. – пошуки «Нового мистецтва». Ю. Гувім: збірка «Сократ, який танцює», «Сьома осінь», поема «Бог в отрі» 1936.; Я. Лєхонь: збірка «Срібне і чорне»; Я. Іванкевич: зб. «Октовірші», «Літо». Футуристи: А. Вайк, А. Стерн, Б. Янський («Слово про Яуба Шімо»). 20-ті рр.. – літер. конфліктів: З. Калновська (повість «Гаман Терези Геннерт» 1923, «Кордон» 1935); А. Струга («Покоління Марна Свіди» 1925) Баллетристика: Ю.Казен-Бандровський «Генерал Барг», «Чорні крила».
Драматургія: С.Віткевич «Шевці»; критики: Г. Бой-Желенський, К.Ітиковський.
Живопис: 1917р. у Кракові – об’єднання Польських форміатів: брати Звітнєви і А. Пронашко, Г. Зилевський. 1922 р. – Віленське т-во артистів-пластиків (класичний живопис) – Коварський. 1925р. – Т. Прушковський утв. у Варшаві Братство св. Лукаша (реальний живопис)
Скульптура та архітектура: М. Лямвич – спроектував у Варшаві Президію Ради міністрів, міністерство скарбу.
Музика: К. Шимоновський – опера «Король Годжер», балет «Гараком»; Л. Гушицький (опера), А. Вємявський – симфонічні твори.
7. Культура Болгарії у міжвоєнні роки
Освіта. 1921 р. – закон про освіту → окреслилася система шкільництва:4річна поч.. школа (обов’язкова для всіх); 3річна гімназія (за бажанням). Базова школа – 7 років безплатна. Існувало к-ка елітних приватних гімназій. Вища освіта. – Софійський універ.: понад 5 тис. студ. ьМузична та Художня академія Екон. освіта – у Варні та Вільний універ. у Софії –1924-1933 рр. – Вища кооперативна школа. 40% інтелігенції – педагоги.
Наука. С.Младенов, Л.Мілетич, І.Шішманов, Й.Іванов, А.Тодоров-Балан, Б.Пенев, М.Арнаудов -філологи: літературознавці,етнографи, фольклористи і мовознавці. Іст.В.Златарський – 3-томна синтетична історія Болг. держ. доби Середньовіччя. П.Мутафчіев, Г.Кацаров, П.Ніков, Хімія А.Златаров – засн. болгар. біохімії., І.Странський. Ботаніка → С.Петков та І.Урумов. Н.Пушкаров – основи болгар. ґрунтознавства.–
Л-ра. Гуртувалися навколо журналу «Мисъл». Модерністи: Л.Стоянов, А.Расцетніков. Реалісти: ЕлінПелін, Й.Йовков. Поети-символісти: Хр.Смірненський, Н.Фурнаджіев, А.Далчев, Е.Багряна та ін. Символісти навколо журналу «Хиперион». Христо Смірненський: «Квітникарка», «Зимові вечори», «Хай буде день» Нікола Фурнаджіев: збірки «Весняний вітер», «Дуга». Людміл Стоянов: належав до символістів у 30-ті рр. перейшов до нового реалізму, повісті «Срібне весілля» та «Махмед Сінап». 20-ті рр. – короткі нариси та новели, 30-ті рр. – переважають повісті та романи. Йордан Йовков – прозові твори присвячені Балканським та Першій світовій війні; «Жнець», роман «Чіфтлік», драми «Албена», «Боряна», комедія «Мільйонер». Драматургія – С.Костов: «Големанов», «Морська хвороба», «Комедія без імені». «Пролетарська» література → у поезії:Н.Хрелков, М.Ісаев, Хр.Радевський; у позі: О.Васілев, Г.Караславов. Мис-во. 1-ий – рух «Рідне м-во»: не поривали з традиційною спадщиною, народні джерела -у малярстві: В.Дімітров-Майстор, П.Георгієв, Сірак Скитнік, З.Бояджіев та ін. → у графіці: В.Захаріев; → у ілюстрації: І.Бешков, Б.Ангелушев. 2-ий – т.зв. «новий художній реалізм» - «Товариство нових художників»: Н.Балканський, Х.Станчев, Б.Іванов, І.Фунев, С.Сотіров, Д.Узунов. Архітектура. Після П.св.в. запанувала електика. І.Васильов, Д.Цалов, С.Овчаров, Й.Йорданов → утв. неокласицизму. Споруди: Судова палата, ректорат Софійського ун-ту, Болгарський народний банк, Болгарська академія наук, міністерство оборони, Болгарська народна бібліотека. М.Паращук – митець із Тернопільщини. Музика. Старше покоління – композитор Г.Атанасов. Нові митці – П.Владігеров, П.Стойнов, Л.Піков, М.Големінов, С.Обретенов → обєдн. 1933 р. – «Суч. музика», започаткували нац. композиторську школу. П.Владігеров – сольні твори для клавіра, скрипки та віолончелі. 1921 р. – Нар. опера в Софії. Оперні співаки: К.Михайлов-Стоян, Хр.Морфова, С.Македонський, П.Райчев. Театр. Нар. театр у Софії. 1922 р. – Кооперативний театр, 1935 р. – «Одеон» Кіно. На 1944 р. – понад 200 кінозалів. Від 1910 до 1940-х рр. знято 42 ігрові фільми. «Під старим небом» 1922 р. Н.Ларін. «Могили без хрестів» 1931 р. Б.Греков. «Грамада» 1935 р. А.Вазов. «Страхіл воєвода» 1938 р. Й.Новак. Якість невисока – як ідеологічні проекти.
8.Відцентрові процеси в Югосл. у міжвоєн. Роки 1 грудня 1918 р. у Белграді делегація Народного Віча Держави СХС оприлюднила заяву про згоду на об'єдн. пд.словян. земель колишньої А.-У. з Королівством Сербія → офіц. назва «Королівство Сербів, Хорватів і Словенців». 20 грудня був сформ. уряд з представників 12 політ. партій, головою якого став серб. радикал С.Протич. До складу К.-ва СХС увійшли Сербія, Чорногорія, Хорватія, Словенія, Далмація, Боснія, Герцеговина та Воєводина. Королівство об’єдн. обл. з неоднаковим рівнем екон. розвитку, іст. традиціями та націон. к-рою. Внаслідок багатовікових зв’язків словенці і хорвати орієнтувалися на Зх. Євр., серби і чорногорці – на Росію, мусульмани – на Схід. К-ство - відстала країна із слаборозвинутою пром., 86% населення працювало в с/г. Правлячі кола Сербії, які фактично стали домінувати в керівництві нової держ., проводили великосербську політику. Хорватська Республіканська Селянська Партія (ХРСП) на чолі з Степаном Радичем, яка вже у 1919 р. стала вимагати проголошення «миролюбної селянс. республіки Хорватія» в межах К-ва СХС та порушила пит. про право хорватів на самовизначення. З вимогами розшир. автономії Хорв. та Сл. виступали також інші партії – Сл. Народна (Католицька) Партія, очол. А.Корошец, Хорватське об'єднання А.Трумбича та ін. У Чорногорії проти сербського правління і за відновл. Незал.ї держ. виступали т.зв. «зеленаші» У січні 1919 р. вони спробували підняти заколот і повернути на престол короля Ніколу Негоша, але зазнали невдачі. Складним було становище у Боснії та Герцеговині, де розмаїтий нац. та реліг. склад насел. породжував політ. проблеми. У варшавській Македонії значні впливи здобула Внутрішня Македонська Революційна Організація (ВМРО). Слов'яни-мусульмани у Боснії та Герцеговині підтримували Югославську Мусульманську Організацію (ЮМО), яка наполягала на розширенні місцевого самовряд. відповідно до традицій. 28 червня 1921 р. Устоновча скупщина ухвалила Конституцію Королівства СХС («Видовданська») → проголошувалася монархія на чолі з сербською династією Карагеоргійовичів. Король: обіймав посаду головнокомандувача збройних сил, призначав прем’єр-міністра, скріплював підписом міжнародні договори, запроваджував надзвичайний стан, зупиняв дію конституції. Законодавча влада – Народній скупщині. Закони, схвалені парламентом, підлягали затвердженню королем, а скупщина повинна була скликатися та розпускатися на підставі королівського указу. Після прийняття констит. політична б-ба продовжувала загострюватися → утворення двох протилежних таборів: прихильн. дальшої централіз.ї і прибічників федералізації: ХРСП- виступала проти централізму і сербського гегемонізму, не визнавала Конституції і монархії. Наприк. 1921 р. під егідою ХРСП був створений Хорв. блок,. На парлам. виборах 1923 р. ХРСП вийшла на 2-ге місце, але утворити єдиний опозиційний табір не вдалося, змінивши назву на Хорв. Селянську Парт.(ХСП). Незабаром С.Радич вийшов з уряду і перейшов в опозицію. 1927 р. ХСП заключила угоду з Незалеж. Демокр. Партією С.Прибічевича і утв. блок Селянсько-Демокр. Коаліції (СДК). 20 червня 1928 р. сербський радикал С.Рачич застрелив у залі парламенту двох хорватських депутатів і смертельно поранив С.Радича. В грудні 1928 р. король Олександр шукаючи підтримки відвідав Фр. 6 січня 1929 р. король і наближені до нього військові здійснили держ. переворот. «Маніфест короля до серб.-хорв.-словен. народу»: скас. Видовданської Констит., розпуск скупщини, заборону дія-сті політ. партій і орг-цій. Очол.нов. уряд генерал П.Живкович. запров. інститут держ. комісарів. У листопаді 1929 р. країна переймен.на К-во Югославія. У Хорв. за ств. Незал. Держ. виступили націоналісти → Анте Павелич огол. про ств. «Повст. Хорв. Револ. Орг-ції», б-ба за відокрем. Хорв. – «усташська». З подібними гаслами виступила у Македонії ВМРО, лідер якої І.Михайлович висловився за розрив з Югославією і приєднання до Болгарії. КПЮ також закликала до збройної б-би проти режиму. 3 вересня 1931 р. – нова Конст.. 1931 р. – ств. Югосл. Нац. Партія (ЮНП) → опора корол. режиму. Головним змістом внутр. політ. була централізація та уніфікація країни. 9 жовтня 1934 р. у Марселі були вбиті король Олександр і Л.Бату терористами з орг. хорв. усташів і ВМРО. Регентська рада на чолі з принцом Павлом. В червні 1935 р. ств. уряд на чолі з М. Стоядиновичем, у 1937 р. ств. опозиційні партії - Блок народної згоди (БНЗ) виступив за зміну конституції, відновлення демократичних свобод та федеральну перебудову країни. У лютому 1939 р. уряд Юг. очол. лідер ЮРС Д.Цветкович. «хорв. проблема»: лідери ХСП готові утв. Незал. Хорв. під патронатом Іт. та Нім., які у свою чергу викор. цей чинник для тиску на Юг. 26 серпня 1939 р. -угода (споразум): Хорв. надавалася автономія у складі Юг. Споразум заснував величезну хорв. бановіну, яка мала приблизно 30% як терит. так і насел. Юг. Вона мала свій парлам.– Сабор, і виконорган – Бан, які призн. і розпуск. королем.
9.Пит. державності в народів Балтії у між воєн.роки Ест. 24 лютого 1918 р. Рада Старійшин автоном. ест. уряду (Маапяев), прогол. Маніфест про незал. Естонії. Ств. Тимчасовий уряд Ест. на чолі з К.Пятсом. Унаслідок листопад. револ. 1918 р. в Нім. між головним нім. уповноваженим в Балтії А.Віннігом та Тимчас. урядом Ест. підпис. "угода про передачу влади", адмін. управління з 21.11. переходило до рук Тимчас. уряду. Ств. Нац. армія – «Кайтселіт». 29.11.1918 у захопленій Нарві прогол.Естляндська Трудова Комуна. Для організації б-би з більшовиками Тим.уряд Ест. звернувся за допомогою до урядів Вел.бр., Фінляндії, Швеції та Данії. 5 грудня 1919 р. мирні переговори Ест. з СРСР- 2 січня 1920 р. Тартуського мирн. Дог.: Рад. Росія визнавала Ест. Республ.. Політ. лад її- 1920 р. Конституція. Вищим органом влади-однопалатний парлам. – Держ. дума. Однак політ. становище Ест. не було стабільним, свідченням чого був факт зміни за період з 1919р. по 1934 р. 21 складу уряду.
Латвія. У лютому 1918 р. Нім. окуп. Лат.. Поразка Нім. у війні та листопад. Револ. 1918 р. сприяли прогол. Незал. Лат. при покровительстві Вел.бр. та Фр. 18 листопада 1918 р. у м.Рига прогол. Лат. Респ. й сформ.Нац. Рада та коаліційний Тимчас.уряд, очол. лідер Селянського союзу Карліс Ульманіс. 7 грудня Нім. передала справи по управлінню органам Тимчас. уряду. Військ. част. Нім. за згодою зх. держав тимчасово залиш. на терит. Лат. Лат. комуністи скористалися анулюванням Брестського мир. Дог. І 4 грудня 1918 р. у захопленому м.Валка (пн Лат.) ств. Тимчас. Радян. уряд Лат. Очол. Петер Стучка. 17 грудня у Маніфесті до трудового народу Лат. він оголос. про ств. Рад. Респ. Лат. (проіснувала до 13 січня 1920 р.). Більш. війська окуп. пд. част. Лат, вкл. Ригу. У січні 1919 р. рад. влада вст. на всій терит. Лат., за винятком Лієпаї, Айзпуте та околиць. Тоді ж у Ризі відбувся Зїзд Рад, схвалив Конст. Соціал. Рад. Респ. Лат. Війська нац.. Лат. перейшли у наступ. Під команд. Нім. представника Фон дер Гольца і при підтримці англ. ескадри дивізія змусила Ч. Армію відступити. До січня 1920 р. Червона Армія залиш. терен Латвії, відновлено контроль ризького уряду. 11 серпня 1920 р. рад.-латв. мир. дог. У квітні 1920 р. були прогол. вибори до Установчих зборів, які 15 лютого 1922 р. ухвалили Конст. (діяла до держ. перевороту 15 травня 1934 р.) → Лат. – дем.респ., законодавча влада – однопалатному сейму, який призн. кабінет мін. та обирав президента. Першим президент- Я.Чаксте. За період 1919-1934 рр. змінилося 18 урядів.
Литва. 16 лютого 1918 р. в Каунасі Лит. Тариба (Нац. Рада) ухвалила Акт про не залеж. Лит., але окуп. Нім. армією. 23 березня 1918 р. делегації Лит. Тариби в Берліні, огол., що кайзер Вільгельм ІІ визнає Лит. Незал. Держ. на основі Декларації від 11 грудня 1917 р. Для урядових кіл Нім. це визнання –дипломат. гра: про приєдн.Лит. до Прус. чи Саксонії. Щоб перешкодити цим планам, Лит. Тариба звяз. з Вюртемберзькою держ., запросивши на лит. престол графа Вільгельма фон Ураха під ім.Міндаугаса ІІ. 11 липня 1918 р. Вільгельм фон Урах був обраний лит. королем. 2 листопада 1918 р. Держ. Тариба відмов. від послуг короля Ураха та ухвал. Тимчас. Констит. → тільки Установчий сейм визначить форму устрою Лит.,виша закон. влада – Держ. Тариба (голова – Антанас Смятона), а викон. - Президія Держ. Тариби і Кабінет мін.; скас. станові привілеї і оголосила рівність всіх громадян, гарантувала демократичні свободи. Тимчас. уряд Лит. очол. А. Вольдемарас. У квітні 1919р. прийн. другу Тимчас. Конст.→ переказала функції Президії Держ. Тариби- президенту країни. - (Парт. Нац. прогресу) А.Смятона. Комуністи Лит. восени 1918 р.-б-ба за встан. Рад. влади в Л. З наближенням Червоної Армії до Литви був створений прорадянський уряд на чолі з В.Міцкявічюсом-Капсукасом. 27 лютого 1919 р. у Вільнюсі прогол. про утв. ЛитБіл РСР (назва – Рад. Соц. Респ. Лит. та Білорусі). СекретарЦВК - К.Циховський, а Раду НарКомів очол. В.Міцкявічюс-Капсукас. Нове державне утворення проіснувало недовго. Червона Армія змушена була відступити, а вже 25 серпня 1919р. звільнила ост. опорний пункт- Зарасай. 12 липня 1920 р. у Москві підпис. Рад.-лит. мирн.договір, Лит- незал. Держ. з столицею у м.Вільнюс. Польща висувала свої права на сх.. част. Литви, де після П.св.в. виник окремий Вільнюський край .8 грудня 1919 р. Антанта затв. лінію кордону → Вільнюс та Сувалки відходили до Пол. Лит. не визн. цей кордон. Ю.Пілсудський наказав командувачу Лит.-Біл. дивізії ген. Л.Желіговському ств. видимість заколоту і захопити Віленський край. 9 жовтня пол.і війська захопили Вільнюс. Ств. т.зв. Серединна Литва з центром у Вільнюсі. Зх. Держ. не визнали Сер. Литви. У січні 1922 р. на її терит. були проведені вибори, обраний сейм прогол. включ. Серед. Лит.до складу Пол.. У березні 1922 р. у Варшаві був підпис. акт інкорпорації → окуп. част. Лит. вважалася поляками част. Пол. держ. Лит. зі скаргою до Ліги Націй → не принесло результатів.
10.К-ра Прибалтики у міжвоєнні роки
Ест. У 1920 р. -закон про заг. обов’язкову безкоштовну 4-річну (від 1930 р. 6-річну) освіту. Шк. реформа 1934 р. запров. двоступеневу освіту – початкову школу і 3-річну гімназію. Діяв Тартуський універ., 1938 р. – універ. в Таллінні. Після 1925 р. було завершено роботи над уніфікацією норм естонської мови, вийшов друком перший том «Естонського ортологічного словника» за ред. І.Вескі. Початки нац. оперного мис-ва- твір Е.Аава «Вікерци», 1928 р. Від 1926 р. поч. регулярні трансляції радіомовлення. Перший ест. звуковий фільм «Золотий павук» 1930 р. зробив К.Мярска. З 1918 - діюче Ест. телеграфне агентство. У Таллінні і Тарту в 1919 році були засновані два вищі училища. Л-ра. У 1930 в Ест. видавалися 276 газет і жур. 1932-37 вийшла «Естонська Енциклопедія». У 1922 - Союз ест. письм., засн. Фрідеберт Туглас. У 1925 р. засн. фонд «Культурний капітал → письм. давали стипендії. Реалізм, на центральне місце висунувся роман - А. Х. Таммсааре, А. М'ялк, А. Якобсон, О. Лутс. Діяли літературні угруповання «Тарапіта» і «Арбуяд». Живопис: Антс Лайкмаа, Конрад Мягі, Крістьян Рауд. Графіка - Едуард Війральт. В архітектурі Ест. 1920-х –традиціоналізм: будівля колишніх Держ. зборів, буд. Будинку мис-тв і Будинок офіцерів у Талліні. театри - «Естонія» (у Талліні), «Ванемуйне» (в Тарту), «Ендла» (в Пярну) і «Угала» (в Вільянді). Популярними стали комедії Хуго Раудсепп. кінематограф. Один з основопол.кіно - оператор і продюсер Теодор Лутс. Перший худ. фільм зі звуком - «Діти сонця» (1932)
Латвія. 1919 р. – закон про заг. обов’язкову поч. освіту: (4-річна і 2-річна). Шк. реформа 1934 р.- продовж. навч. в гімназіях до 5 р. і запровадила їх спеціалізацію. 1935 р. – закон про державну мову → латв.- обов’язковою на всіх рівнях. 1923 р. відкрито латв. універ. в Ризі. Л-рна творчість – навколо націон. тематики. Твори Е.Вірза, А.Грінса, В.Еглітіса → реалізм. Від 1926 р. відновилося проведення співочих свят. 1925 р. – поч.. роботу перша радіостанція. Звуковий фільм – «Даугава». Основоположниками національного стилю в латиській інструментальній музиці стали А. Юрьянс і Я. Вітолса, в живописі - Я. Розенталс, В. Пурвітіс.
Литва. 1922 р. – закон про обов’язкову 4-річну освіту (з1936 р. – 6-річну). Шкільництво – двоступеневе: початкова школа і гімназія. У окупованому Польщею Вільнюському краї держ. школи були переважно польськими. Подібною була ситуація у Клайпедському краї- з 235 держ. поч. шкіл у 215 мовою навч.- німецька. Діяли універ. у Клайпеді та ряд інших навч. закладів. Тимчас. столиця Каунас-центр науки і к-ри. Тут відкрито драмат. та оперний театри, іст. музей, галерея творів ім. лит. композитора і маляра Міколаюса Чюрльоніса. У 1926 р. почала трансляції радіостанція в Каунасі, а 1936 р. – в Клайпеді. Перший звук. короткометраж. ляльковий фільм «Сон товстуна» 1938 Л-ра. Поп. була іст. тематика. Вайжгантас (Юозас Тумас) роман- «Просвіта» → про лит. нац. рух; підготував 11-т досл. з іст. лит. л-ри. Лит. поезія 1910-1920 років перебувала під сильним впливом символізму: Юргіс Балтрушайтіс, Казіс Бінкіс- збірка віршів «100 весен» (1923) в дусі футуризму і експресіонізму. неоромантиків → Іонас Айстіс (справжнє ім'я - Александравічюс), Соломія Неріс (справжнє ім'я - Бачінскайте-Бучение), - поетичні збірки «Рано вранці », 1927;«Сліди на піску», 1931. Реалізму в лит. л-рі → творчість Пятраса Цвірко: роман «Франк Крук», 1934; У 1920 в Каунасі засн. Т-во творців лит. мис-ва. У третьому десятилітті ХХ ст. сформ. молоде покоління худ- Т-во незал. худ. (1930), та члени групи "Аrs" (1932). В кін. Др. Св. війни Лит. покинула значна част. інтелігенції, в тому числі ціла плеяда видатних художників. Музика основоп. лит. профес. композиторської школи - Юозас Груодіс, творець Каунаській консерваторії. Вітаутас Бацявічюс, Ієронімас Качінскас, Юлюс Гайдяліс. Режисери - Юозас Вайчкус, Кастантас Глінскіс, Антанас Суткус, Александрас Віткаускас, Андрюс Олеко-Жілінскас, пізніше Борісас Даугуветіс.19 грудня 1920 відбулася іст. прем'єра - «День Івана Купали» Германа Зудермана.
11.Проблеми сусп.-політ. р-ку Балтії у між воєн. роки Ест.. Пол. лад Ест. Респ. визначила ухвалена Установчими зборами в 1920 р. Конст. Вищий орган влади- однопалатний парлам. –Держ. дума у складі 100 депутатів, яка форм. уряд на чолі з пр.-мін.. Він виконував функції глави держ. Констит: демокр. свободи - слова, зборів, об'єднань, друку та ін. Були проведені екон., соц. та політ. реформи. Аграрна реф. 1919р.: велика земельна вл. передавалася селянам, в першу чергу добровольцям у війні за незалеж. У 1926 р. Держ. дума - рішення виплатити колишнім власникам землі компенсації. С\г - головна галузь ест. екон. (на кінець 20-х років 68% насел. проживало на селі, 32% -у містах та смт). Головним торг. партнером Ест. того часу виступала Велбр. Завдяки її позиці у 1927 р., була провед.грошова реформа й випущені в обіг ест.і гроші - крони та сенти. Дія-сть КомПартії Ест. була заборонена протягом усього міжвоєнного періоду. Селянська парт. (Маалійт) переймен. у партію Об'єднання Аграріїв (лідер К.Пятс). Зберегла свої позиції Християн. Нар. Партія. Лівий табір – Ест. Соціал. Робітнич. Партією (ЕСРП), 1925 р. На початку 30-х років в республіці активізувалися радик.-націон. сили, які утв. партію Ест. Центральний Союз Учасників Визвольної Війни (партія "вапсів"), очол. адвокат А.Сірк та відставний генерал Андреас Ларка. Вапси вимагали встановлення сильної влади, яка зможе вивести країну з екон. кризи 1929-1933 рр. та відвернути комун. загрозу. У зн. пол. вони орієнтувались на Нім. У республіці - гостра політ. б-ба. К.Пятс та І.Лайдонер вирішили не доводити справу до виборів, а здійснити держ. переворот. 12 березня 1934 р. скликав надзвичайне засідання уряду та запропон. огол. в країні військ. стан, У жовтні 1934 р. був розпущений парламент, який не скликався до 1938 р. Найважливішою устан. нового режиму стало Мін-тво внутр. справ. У березні 1935 р. були заборон. всі політ. партії, створювалася єдина офіційна правляча партія -"Ізамаалійт " ("Вітчизняний союз"). Стабілізація політ. ситуац. в країні дозволила презид. відповідно до підсумків референдуму 1936 р., провести вибори до Законодавчих зборів, які розпоч. роботу в січні 1937 р. Розроблена ними нова Конст. була опублік. 17 серпня 1937 р. (вступила в дію 1 січня 1938 р) → Ест. прогол. президент. респуб. з двопалатним парламентом - Державними зборами. Президент: мав право встановлювати держ. бюджет, видавати закони, скликати і розпускати парламент. У 1938 р. відбулися парлам. та президентські вибори. президент К.Пятс. Латвія. Лат. залишалася аграрною країною (у 1935 р. 65% нас. зайнято у с\г). У вересні 1920 р. Уст. збори ухвалили закон про аграр. реф. → земля оголош. нац. багатством, встан. макс. розміри поміщицьких та церковних володінь - від 50 до 100 га. Викупні платежі селянство мало погасити протягом 41 р. грошова реформа 1922 р.: запроваджена власна валюта -лат. Того ж року запрацював Лат. банк з правом емісії. Екон. криза 1929-1933 загострила соц. суперечності. Нац. меншини згідно Конст. 1922 р. мали широке представництво у сеймі (20% місць). Особливо впливовими були німецькі депутати. У 1933 р. вони спричинили падіння уряду. Враховуючи ситуацію в країні лідер Селянського Союзу К.Ульманіс у ніч на 16.05.1934 здійснив держ. переворот. Він сформував уряд Нац. єдності та управляв країною без парламенту. Усі політ. партії, вкл. Селянський Союз, були розпущені, їх лідери опинилися у концентраційному таборі в Лієпає. У 1936 р. на основі постанови Каб. мін. К.Ульманіс окрім посади пр.-мін. посів крісло Президента. Литва. Політ. с-му визнач. Констит. 1922 р. → республ. парлам. с-ма з широкими повноваж. законод. влади; парламент формував та розпускав уряд, контролював дія-ть уряд. та суд. органів; президент – представн. функції. У січні 1923 р. до складу Л. Клайпедський край. Пол.пливом у Лит. Респ. Корист. Христ.-Демокр. Партія, Землероб. Союз і Федерац. Праці. Після виборів 1926 р. до влади прийшла коаліція націон. соціалістів та соц. демократів. Уряд М.Слезявічюса 1926 р. підпис. з СРСР договір про ненапад. 1924 р. виникла партія «Союз лит. Таутінінків», до якої влилися «Пажанга» та Землеробський Союз. Керівні позиції – А.Смятона. 17 грудня Союз Таутінінків спільно з партією христ. демокр. І при підтримці армії здійсн. держ. переворот. Президент - А.Смятона. однопарт. влади – у квітні 1927 р. розпущено сейм, а представників християнських демократів змусили залишити уряд. Конст. 1928 р. → вся влада зосер. в руках презид. А.Смятони. 12.05.1938. була схвалена Конст. Лит. → обмеж. парлам. дем.; президент – широкі повноваження:
12. К-ра Угорщ. в міжвоєнні роки. Від самого поч. встан. режиму Хорті поч. переслідуватись найменші прояви вільнодумства, скупо виділялись гроші на наук. та осв. дія-сть. В міжвоєнний період діяли універи в Будапешті, Дембрецені, Сегеді та Печі. Дія-сть Академії Наук була малоефективною. Народна освіта знаходилась у важкому становищі( 6річна школа). Дітям з сімей робітників та селян доступу до навч. не було. Встан. первна плата, яку потрібно було дати при в ступі в школу чи гімназію. В поч.. школах дітей навчали в релігійному дусі.
Наука: історики – Б.Хоман та Д. Секфю, вони написали спільно 7т працю "Угор. історія". Існувала іст. школа Ш. Домановскі. Мовознавці: Ж.Шимон, І.Кнєжи, Я.Мелих. Уг. л-ра А. Кунц "Чорний монастир", Ф. Моря "Дочка чотирьох батьків", "Воскресіння Ганібала", Л. Немет романи "Злочин", "Ян Гус", "Траур". Образотворче мис-во:Б. Уітц створив школу угор. фрескоживописі; Д.Деркович живописець і графік, його полотна "Коваль і мати" та "За хліб";Архітектура: розвивалась в двохз стилях необароко та неокласицизм. Архітектори: Л.Козма, М. Бреєр. В цей час було зведено будинок Поштампу, Центр фінанси. закладів. Музика: відомі композитори: Б.Барток фортепіанні сонати "Кантана", "Профана", опера "Замок герцога Синя Борода", "Чудесний мандарин", "Соната для скрипки", "Другий і Третій фортепіанні концерти" (відмічений міжнародною премією миру). З.Кодай автор творів для тенора з хором, опер "Лети павлін", "Секейська прядильня", "Танці з Марошсека". Театр: під час режиму Хорті знаходився під політ. впливом. Будапештський нац. театр ставились роботи Станіславського. Вистави: "Будь добрим до кінця життя", "Трагедія людини", "Не можу жити без музики". Набув популярності в цей час "Вігсінхаз"(театр комедії), Муз. театр, з 1925 р. Театр Оперети. Кіно – кіномережа знаходилась в руках приватних підприємців і то не уг. походж. Угор. Режисери в еміграції: П.Явор, Л.ЛазарЮ Дюкабон.
13. Утв. Чехосл. Респ. її осн. проблеми р-ку у між воєн. роки На поч. 1915 р. проект утворення спільного політ. органу запропонували діячі чес. і сл. політ. еміґрації у Фр., у Парижі- Нац. рада чес.-сл. громадян → вона прийняла окрему ухвалу – “Послання в Словаччину”, якою словакам забезп. повна автономія. у США – Сл. ліга і Чес. Нац.. об’єднання, За наподляг. Т. Масарика. Чеське національне об’єднання розробило програмний документ про спільні дії чехів і словаків у нац.-визв. б-бі. -22–23 жовтня 1915 р. Клівлендська угода зі Словацькою лігою. Наприкінці жовтня 1915 р. при участі Т. Масарика в Парижі ств. Чеський закорд. комітет як перший керівний орган чес. націон. руху за кордоном. У лютому 1916 р. на осн. цього комітету ств. Чеську нац. раду як центральний орган визвольного руху. До її складу увійшли Т. Масарик (голова), Й. Дюріх (заступник), Е. Бенеш (генеральний секретар), якого в лютому 1917 р. замінив М. Штефанік – перейм. на Чехосл. Нац. раду. Влітку 1916 р. в Києві проходили чес.-сл. переговори—узг. програму дій – (Київський протокол). Док. “Наша мета”, в якому говорилося про вільний сл. народ і об’єднання незалежних Чехії і Сл. 31 травня 1918 р.підпис. у Пітсбурзі угоди, якою схвалювалася програма утв. спільної держ. чехів і словаків—одерж. автономію: власну адмін., сейм, суд, визн. сл. мови як офіційної
28 жовтня 1918 р. Празький Національний Комітет на Вацлавській площі проголосив утв. Чехословацької Республіки. У Женеві – нарада між Карелом Крамаржем І Едуардом Бенешем: президентом буде обрано Т.Масарика, а головою уряду – Крамарж. 30 жовтня 1918 р. на засідання Сл. Нац. Ради в м.Турчанські Святи Мартін була ухвалена Декларація сл. нації → розрив з Уг. і прагнення разом з чехами ств. Незал. держ. 13 листопада 1918 р. Національний Комітет у Празі схвалив Тимчас. Конст.: прогол. утв. Чехосл. Респ. і позбавляла Габсбургів усіх прав на чес. й сл. землі; створювалися однопалатні Нац. збори. Президентом республіки обрано Т.Г.Масарика, затвердили уряд на чолі з К.Крамаржем. Е.Бенеш очолив міністерство закордонних справ. До кінця 1918 р. в Чехословаччині було здійснено ряд заходів, які свідчили про демократичний х-р нової д-ви. Наприк. грудня 1918 р. – закон про 8-год роб. день, про держ. допомогу безробітним, про розшир. мед. страхування, про охорону прав наймачів квартир, у лютому 1919 р. – виборчий закон – право голосу жінкам і військовослужбовцям., ств. центр. держапарат. у лютому 1920 р. Конст. Чехосл. республіки → вищим законодавчим орг..- Нац. збори:– палати депутатів (300осіб) і сенату (150); збори обирали президента (7 років); Виконавчим був уряд ЧСР, підзвітний парламенту. Реальна політична влада в ЧСР концентрувалася концентрувалася в руках неформальних організацій → угрупування «Град», що склалося навколо президента Т.Масарика, воно спиралося на впливові Нац.-Соц. та Соціал-Дем. партії, масові громадські організації та ін. 1927 р. – закон про реформу с-ми адміністративно-політичного управління: відбулася її часткова децентралізація, запров. земельне управл. (Чехія, Моравія і Сілезія, Словач., Підкарпатська Русь), ств. місцеві органи самоуправління на виборчій основі. Комуністи добивалися встановлення в Чехосл. диктатури пролетаріату. Одним з пріоритетних напрямів діяльності чехословацької влади від початку була активна нац. політ. У цій галузі було особливо багато проблем й складних завдань, які випливали з умов приєднання до ЧСР нових земель, визначених мирними договорами та положеннями чехословацької Констит. Закарп. українці у свою чергу приєдн. до ЧСР, розраховуючи на отримання обіцяних їм широких автон. прав. Ще складнішою була справа з численним угорським і особливо німецьким населенням.
14. Болгарська к-ра у міжвоєнні роки. Нар. освіта: в 1921р. уряд БЗНС прийн. З-н про безплатну 7-річну освіту (4-річ. поч. школа та 3-річ. гімназія). Гімназії поділялись на: реальні, класичні і напівкласичні (навч. частково платне). В селах к-рними осередками були читальні, в містах бібліотеки. Вищі навч. заклади Софіївський у-тет (гуманітарного й природничого нахилів), Музична та Художня академії, Економічні інститути у Варні і Свіштові, Вільний університет в Софії, з 1924р. діяла Вища кооперативна школа. Болг. Академія Наук (БАН)- готувала фахівців для вищих шкіл Існ. Школа соц. психології. Наука:філологи: Л.Мілетич, Б.Пенев, М.Арнаудов, Історики: В. Златарський "Іст. Болг. доби середньовіччя", Г. Мутафчієв "Ранньомодерна іст. Болг.". Філософи: Д. Міхалчев, І. Кінкель. Л-ра: Х. Смірненський –поезія "Квітникарка", "Зимові вечори"; Г. Мілєв твори "Пекло", "День гніву", "Вересень"; Й.Йовков – твори присвячені Балканським та Першій світовій війні. Образ. мис-во: митці відносились до двох худ. напрямків: "Рідне мис-тво" (С. Скитник, П.Георгієв, В.Захарієв); "Новий художній реалізм"(Н. балканський, Б.Іванов, Х.Станчев). Архітектура: спорудж. Судову палату, болг. народний банк, Болгарську народну бібліотеку, Міністерство оборони, Народна опера в Софії. Архітектори: С.Овчаров, В.Йорданов. Музика: з 1933р. було ств. Тов.-во "Сучасна музика". Відомі композитори: П.Владігеров, П.Стайнов,Л.Піпков. Відомими суб'єктами музичного життя були: Болгарська народна філармонія, Державна музична академія, Академічний симфонічний оркестр.Режисери кіно: Н.Лаврін "Під старим небом", Б.Греков "Могила без хрестів", А.Вазов "Громада". Книговидання: "Факел", "Тодор Ф.Чипев", "Акцил".
15.Внутр.пол. процеси в Польщі. Основною тенденцією розвитку країн Східної і Пд-Сх. Євр. (Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія) у 20-30-ті роки став відхід від демокр. процесів і становл. Авторит. режимів. Причинами цього були невирішеність націон., економ. проблем, вплив Нім. та Іт., боязнь правлячої верхівки більшовицького впливу. У 1921 р. було прийнято конституцію Пол. респ., в якій прогол. демократ. права громадян, Польща –парлам. республ.. Повноваження президента, який обирався на 7 років, були обмеженими. Закріпл. привілейоване становище катол. церкви.У листопаді 1922 р. відбулись перші парлам. вибори, на яких жодна з партій не набрала більшості голосів. Ці обставини свідчили про слабкість парлам. республ. що в кінцевому підсумку призвело до перевороту 1926 р. і встановлення peжиму "санації" (оздоровлення). До політ. нестабільності додавались екон. негаразди і проблема нац. меншин.12 травня 1926 р. військові під командуванням Ю.Пілсудського почали наступ на Варшаву. У вуличних боях урядові війська зазнали поразки. Переворот підтримувався населенням, яке сподівалось на покращення свого життя. Пілсудський встановив одноосібну владу. Його прихід до влади збігся з екон. стабілізацією у країні, що дало можливість закріпитись встановленому режиму. Режим "санації" базувався на лавіруванні між різними політичними силами, що не давало опозиції можливості чітко організуватись. Екон. криза 1929-1933 pp. зумовила еволюцію режиму вправо. Щоб утриматись при владі, Пілсудський розпочав репресії проти своїх противників і обмежив права парламенту. У 1935 р. була прийнята нова констит., яка закріпила режим особистої влади. Після смерті Пілсудського в травні 1935 р. розгорілась б-ба між генеральним інспектором збройних сил генералом Е.Ридз-Смігли та президентом І.Мосцицьким, яка завершилась компромісом і поділом влади. Період 1935-1939 pp. у внутрішньому стані був відносно стабільним. Основні події, пов'язані з Польщею, розвивались на зовнішньопол. арені.Лідери пол.. держ. заклали при її створенні небезпечний потенціал саморуйнування, загарбавши етнічно непольські території і проводячи щодо них політику полонізації. Це неодмінно породжувало рух опору непольського населення (ОУН на українських землях) і давало можливість сусіднім державам висувати територіальні претензії та підтримувати сепаратистські рухи.
16. Література і мистецтво Югославії у міжвоєнні роки Л-ра: в реалістичній прозі в перші повоєнні роки популярною була військова тема(Іво Андрич «Тривога»;Чіпіно «Із солдатських битв»);соц. напрям в л-рі – Й. Попович збірка віршів «Паломник вічності»; Б. Чосепа «Зміна поколінь»; гуманіст Ф. Бевка «Трилогія»; К. Рацій поезія «Опіум», «Білі світанки». Мистецтво: для югосл. живопису в міжвоєнний період характерно майже повна відсутність витворів на істор. теми. А. Лота – прихильник кубізму; художники: Т. і Ф. Краль «Селянська війна», М. Коньович. Югосл. графіка розвив. досить прогресивно в цей період. В Загребі ств. центр розвитку югосл. графіки, головою був Д. Андреєвич; скульптори: І. Мештрович, А. Аугустинчич; архітектори: Ю. Ковалевський, В. Ковачич, Г. Єрмич. Архітектура Югославії в цілому в 20-30 рр. еволюціонувала від еклектизму поч. століття до європ. конструктивізму з усіма його різновидностями. Музика: в період 1918-1941 в Югославії ств. великі музичні заклади (консерваторії, філармонії); 1920 – в Белграді ств. постійна оперна група Народного театру; 1925 – ств. Філармонічний круг; 1937 – ств. Музична академія; 1924 – в Люблені відкрита консерваторія; 1939 – Музична Академія; С. Остерц – пропагував четвертинову музику; композитори: П. Коньович, С. Хрістич, Ф. Матеєвський.Театр: 1921 – в Белграді відкр. Акторська школа; 1920 – в Загребі відкр. театр. школа; відомі актори: Марія Ружичка-Строцці, Б. Гавелла, Д. Крангевич та ін.; після 1918 були відкр. нові театри в Сараєво(1919), Скопле, Спліте та ін. Періодичні театр. видання: «Сцена», «Маска» ін.
17. Освіта і наука Югосл. у міжвоєнні роки Освіта.В 1922 р. в країні нарахов. 7 тис початкових шкіл. В 1939 їх число виросло до 9 тис. Ведене 8-річне навчання. Витрати на освіту не перевищували 1% держ.бюджету. Закон про всезаг. і обов’язкову освіту носив декларативний характер. Лише 50% дітей у віці 7-14 років відвідували школу. Міністерство освіти не приділяло уваги на підготовку вчительських кадрів. 1927 – студенти Загребського у-ту виступили проти рішення міністерства освіти(ліквід. ряд ф-тів універ-ту, скорот. число професорів). Підтримані студентами Белграду та Люблянів, вони домоглись успіху. Після встановл. в 1929 монархо-фашистської диктатури політ. Життя у вищих навч. закладів завмерло. Наука: історія:1927- ств. Югосл. історичне суспільство, в трьох містах – Белграді, Загребі, Любляні. 1933 «Історія Югославії» В. Чоровича; 1919 – засн. унів-т в Любляні; центром істор.досліджень був Белград; М. Кос «Матеріали з історії словенців» та ін.; філософія:Д. Джуріч – займ. філософією позитивізму, «Філософія іст.філософії»; В. Дворникович; Франц Вебер – ідеалістичний напрям, «Книга про Бога», «Сис-ма філософії»; географія: Йован Цвиіч – президент Серб. Ак. Наук; ботанік Л. Адамович; математика: М. Петрович, Ж. Маркович; Й. Жуйович – засн. серб. геологічної школи; 1930 – засн. Белград. держ. геолог. інститут, що вид. «Вісник Геолог. інст.-ту Королівства Югославії».
18. К-ра Словач. у міжвоєн. роки Малий шк. закон, прийн.у липні 1922 – запров. шкільну повинність: для Сл. вона визначалася у 6-8 повних років До кін. 1920 р. з 44 гімназій та реальних шкіл 36 були сл.У Братиславі новий уряд закрив уг. універ - першу вищу сл. нац. школу - Універ ім. Я.А.Коменського (1919). У 1937 р уряд ухвалив відкрити Вищу технічну школу в Кошице. Наукове життя зосередж. у Матиці сл.», яка відновила свою дія-сть у 1919 р. При Братисл. універі ств. «Наукове товариство ім. Шафарика” У 1937 р. з ініціативи І.Грушевського, М.Шимончіча і М.Бікоша утв. об’єднання „Синтез”, яке згуртувало мовознавців, філологів, етнографів та філософів. У часи не залеж. Сл. держ. засн. Сл. наукове т-во, Сл. академію наук і мис-в та Католицьку академію у Трнаві.Л-ра. Поезія - реалізм, експрес., конструктивізм, авангардизм. Й.Грегор-Тайовський („Оповідання , „Сумні ноти”, “3 Чадце у місто”; поета-лірик В.Рой („Крізь вуаль” Доля крилами махає»); М.Разус автор хроніки словацького села „Світи” (1929). Я.Смрек „Тільки очі” (1933) «Поет і жінка” (1934) та ін. Сл. проза 20-30 Г.Вамош („Око Едіти”, 1925); . І.Горвата (збірки „Мозаїка життя і мрії”, 1923; „Людина на вулиці”, 1928) М.Урбан (збірки „За верхнім вітряком”, 1926; „Вшуки без відгуку”, сл. драматург Ю.Барч-Іван. Театр. М.Мойзеса (увертюри „Наша Сл.”, Микола Шугай”). Нац. характер сл. театру ставав твори Я.Халупкн,Ш.Заборського. Був відер. Східносл.націон. театр (1937). Консолідації творчих сил худ. сприяла дія-ть „Т-ва сл. худ.” (Мартін, 1919) і Творчість графіка і художника М.Бенки („Дві жінки”, 1934 – селянська праця). М.Базовський („Дівчина з глечиком”, 1931) . Авангардизм - Л.Фулла та М.Галанда(цикл літографій „Любов у місті”, 1924, „Біля колиски”, 1929). У сфері графічного мис-тва працювали Г.Андель і К.Бауер.Скульптори Я.Коніарек, Я.Гучк, Ф. Драшковіч, Ф .Гібала, Й.Поспішіла. Художньою керамікою Ф.Костка.
Архітектура-неокл. монументальність (Народний банк у Братиславі - архітектор Є.Беллуш). Д.Юркович – деревяна техніка; М.Гармінц (готель .,Карлтон-Савой” у Братиславі; санаторний корпус у Новому Смоковці, 1917-1925; Словацького національного музею у Мартіні, 1929-1932), І.Палович (будівля Матиці Словацької, 1924-1925), Ф.Куппа (будівля уні- I верситету ім. Я.А.Коменського, 1936) та ін. У Братиславі житловий квартал „Авіон” (1929, архітектор И.Марек). На поч. XX ст. зароджується сл. кіномистецтво. У м. Тренчіанске Тепліце була відкр.кіностудія „Татра-фільм”. К.Пліцка- 1933 р. він організував відділення кінематографії при „Спілці словацьких митців”, кінострічки (, До горах та долинах” „Земля співає”). Кіноактори (А.Багар, И.Бородач, П.Бєлік, О.Бородачова- Оршаґова, М.Банчікова та ін.).Радіомовлення И.Мургаш. Перші радіопередавачі, встан. у Братиславі (1926) і Кошице (1927).
19. Утв.ЧСР і форм. її кордонів у між воєн.роки У державно-правовій декларації чеських депутатів австрійського парламенту від 30 травня 1917 містився пункт про включення Словаччини до складу майбутньої держави чехів і словаків. Великий міжнародний резонанс мав словацький маніфест від 1травня 1918 про утв. спільної держави. 30травня.1918 у м.Піттсбург (США) між чес. і сл. політ. організаціями в еміграції була укл. угода, що закладала основи майбутнього устрою Чехосл. держ., в якій словаки мали отримати автономію. 13липня чес. політ. лідери, які діяли на батьківщині (К.Крамарж, А.Швегла, В.Клофач), утв. у Празі Нац. Чехосл. комітет. 13листопада Нац. комітет затвердив тимчас. конституцію, а 14листопада 1918 Нац. збори обрали першим президентом республіки Т.Масарика. Кордони респ. були визначені Версальським (1919), Сен-Жерменським (1919) і Тріанонським (1920) мир. Дог. Терит. Закарп. Укр. під назвою Підкарпат. Русь увійшла до Чехосл. республіки та мала отримати автономний статус.Чехословацька держава охоплювала площу 140,4 тис. км" з населенням 13,6 млн чол. У кін. лютого 1920 Національні збори прийняли конституцію Чехословацької республіки. Вищим законодавчим органом держави ставали Національні збори, які обирали президента, офіційною державною мовою - т. зв. чехословацька мова. Велика кількість політичних партій і організацій призвела до виникнення урядових коаліцій (загальнонаціональна; чесько-словацько-німецька; панівна з участю національних чеських, словацьких, німецьких і угорських партій та ін.), ядром яких, як правило, були Аграрна, Національно-демократична і Народна партії. Правлячі кола створювали також неформальні осередки реального владного впливу, одним з найвпливовіших серед яких було пропрезидентське угруповання "Град". Поряд з "Градом" значну роль у державному житті країни у 1920 роках відігравали політичні об'єднання "П'ятірка" і "Вісімка", які складалися з лідерів партій урядової коаліції і офіційно виступали як координатори парламентських партійних клубів. Протягом 1920-х років уряд провів аграрну реформу, яка хоч і обмежила, проте не ліквідувала великого землеволодіння. З поч. 1930 років спостерігався процес поляризації суспільних сил, характерною рисою якого була трансформація політичної системи. Національні демократи, зробивши ставку на створення під своєю егідою опозиційного політичного блоку, у 1934 спільно з Національною лігою і Національним фронтом утворили Національне об'єднання. У свою чергу, лідери аграріїв також шукали можливості зміцнення своїх позицій і вели переговори з німецькими та словацькими партійними керівниками. Словацька народна партія почала висувати ідею відокремлення словацьких земель і створення незалежної Словацької держави.У травні 1935 відбулися парламентські вибори, внаслідок яких основні партії урядової коаліції зберегли свої позиції. Новопризначеним прем'єром став лідер словацького відділення партії М.Годжа. У листопаді 1935 подав у відставку з посади Президента республіки Т.Масарик. У грудні 1935 Е.Бенеш, якого підтримала більшість впливових політичних партій, здобув перемогу під час президентських виборів.
20. К-ра Албанії у міжвой роки. Закон «Про обов'язкове навчання дітей» (1921) поступово стала налагоджуватися мережа державних навчальних закладів. Так, у містах існували початкові (п'ятирічні) школи, а на селі - з дво- або чотирирічним строком навчання. Однак понад 80 % дорослого албанського населення залишалося неписьменним.
Вищих навчальних закладів у Албанії не існувало. Молодь із заможних родин, щоб отримати освіту, від'їжджала за кордон. Існувала також і державна система надання стипендій (на конкурсній основі) для такого навчання. Так, стипендіатом біологічного факультету університету в Монпельє (Франція) став майбутній албанський лідер Е. Годжа. Однак освічені молоді албанці досить часто не знаходили місця на батьківщині для застосування отриманих знань і залишалися за кордоном. Так сталося з інженером К. Гегою, за проектом якого був побудований один з відомих тунелів у Альпах.
Якщо матеріальна база для становлення природничих наук практично була відсутня (діяв лише один дослідний зооінститут поблизу Дурреса), то певні умови для розвитку гуманітарних існували: мовознавці А. Джувані, Е. Чабей - фундатори албанської лінгвістики.
Не існувало ні професійних театрів, ні концертних залів. Актори: О. Моїсіу (Німеччина, в театрі Рейнгарта), Т. Ташко і М. Краю(співали в італійських театрах). У 30-х роках набув широкої відомості в світі один з найвидатніших албанських композиторів К. Коно.
Література Православний єпископ Ф. Нолі був не тільки відомим поетом та фундатором албанської політичної поезії, але й прославився як публіцист та перекладач європейської класики, тема - бурхливі події 1924 р. Значний внесок у розвиток художньої літератури зробив поет і прозаїк М. Нікола (Мідьєні). Демократична спрямованість творів албанських письменників X. Стерми, М. Кутелі, Н. Бульки, яка сформувалася у протистоянні з реакційними проявами режиму короля Зоґа І, сприяла утвердженню лінії на спадковість в албанській літературі. Поет Р. Фішта – через свою приналежність до римо-католицької церкви був потім незаслужено забутий.
21.Відновлення незалежності Польщі у 1918р. у міжвоєнні роки. Історія П. між двома світ. війнами, охоплює період часу від повторного відпочинку з незал. П. держ. в 1918, до спільного вторг. в Польщу від нац. Нім. та Рад. Союзу в 1939 році на початку Др. св . Польща знову підтвердили свою незалежність у Версальський мирний договір , проте його остаточні кордони були встановлені тільки в 1922р. Революції в Росії, Австро-Угорщини, Німеччині створили сприятливі умови для відновлення незалежності країни. За умов краху австро-німецької окупації, в ніч проти 7 листопада 1918р. представники лівих партій –Польської соціалістичної партії (ППС), соціал-демократії та партії людової (селянської) – створили в Любліні незалежний від окупантів уряд, що його очолив депутат австрійського рейхсрату, лідер соціал-демократії Ігнаций Дашинський. Цей уряд проголосив Польщу народною республікою, обіцяв передати на розгляд установчих зборів низку демократичних реформ, але проіснував недовго. 10 листопада до Варшави повернувся, звільнившись із в’язниці в Магдебурзі (Німеччина), Юзеф Пілсудський, в якому представники польського капіталу і правих партій вбачали людину, здатну відродити польську державність. Створена окупантами у Варшаві Регентська рада 11 листодада 1918р. передала Пілсудському владу з “метою збереження порядку в країні”. На вимогу Пілсудського уряд Дашинського пішов у відставку, а натомість було створено новий на чолі з правим соціалістом Є. Морачевським, що був повністю підлеглий Пілсудському, проголошеному “начальником” держави. Польські правлячі кола прагнули відновити Річ Посполиту “від моря до моря” (від Балтики до Чорного моря). До цієї держави передбачалося долучити Литву, Білорусь та Україну. У 1919 р. польські війська окупували Білорусь, Західну Волинь, райони Полісся. На південно-заході, Польща зіштовхнулися прикордонних суперечок з Чехословаччиною протягом австрійської Сілезії. 27 грудня 1918 Великі повстання Польщі звільнених Велика Польща . 1919 Версальський договір оселилися німецько-польського кордону в Балтійському регіоні . Портовому місті Данцігу ( польський Гданськ) було оголошено вільним містом , через його тісних зв'язків з Польщі та Пруссії, таким чином, економічно життєво важливо для Польщі. Розділені етнічно змішаних і високо цінується в промисловості і гірському районі Сілезії між Німеччиною та Польщею, з Польщею отримувати менше за розміром, але більш промислово східній частині в 1922 році, після серії з трьох сілезьких повстань .
22.Еволюція політ. сис-ми Болгарії у міжвоєнні роки. У вересні 1918 р. болг.а армія капітулювала. Війська Антанти у 1918р. окуп. Б. Гостра криза правлячих верхів виявлялася в постійних реорганізаціях болгарського уряду.У політ. житті країни зросла роль Болг. землеробського народного союзу (БЗНС) та Болг. робітн. Компартії (БКПтісняків). На парлам. виборах 1919 р. БЗНС здобув 27% голосів, її лідер Олександр Стамболійський сформ. коаліційний уряд. Підсумки війни для Б. були підбиті в листопаді 1919 р. у Нейї (передмістя Парижа). Б. втратила Пд. Добруджу та інші терит. (10% усієї болг. терит.), зобов'язувалася сплатити репарацій. Крім цього, вона повинна була поставити Гр, Рум, Ксхс значну кількість худоби, кам'.вугілля та ін. Істотно обмежувалися збройні сили. Після парлам.виборів. 1920 р. БЗНС було ств. однопартійний уряд Стамболійського, що вирішив провести демокр. реформи. Найважливішою з них була аграрна, яка передбачала вилучення всіх залишків зем. володінь, що перевищували 30 га. орної землі. Тільки за перший рік дія-ті уряду БЗНС прийнято понад 100 законів стосовно різних сторін життя болг. сус-тва. Протягом 1921 —1922 рр. у країні сформ. організація Народна Злагода — опозиційний політ. центр буржуазних елементів, що почав боротьбу проти політики уряду Стамболійського. Загострилася боротьба комуністів з БЗНС. А у керівництві Землеробського союзу перемогли прихильники "третього шляху" ("середньої лінії"), що передбачала протидію як комуністам, так і буржуазним партіям. У червні 1923 р, у Софію вступили військ. підрозділи заколотників з Народної злагоди та Військової ліги (офіцерська організація). Усі міністри та багато парламентарів були заарештовані. Главою нового уряду цар призначив лідера Народної злагоди, проф.. Соф. універ. Олександра Цанкова. Так праві сили здійснили держ. переворот. Червневий переворот 1923 р. поклав початок устан. антидемокр., поліцейсько-монархічного режиму. Звістка про повалення уряду Стамболійського викликала опір змовникам, але збройні виступи селян були придушені. Після критики з боку Комінтерну БКП усе ж організувала повстання (1923 р.), але воно було розгромлено, а діяльність БКП заборонена. Ультраліві, які здобули перевагу в керівництві БКП, стали на шлях індивід. терору, а уряд розпочав терор проти лівих сил. Міжнародне засудження каральних акцій уряду Цанкова привело до його заміни в 1926 р. урядом Ляпчева, що амністував частину політ. в'язнів, дозволив дія-сть політ.і профспілкових орг.-цій. Екон. життя Б. сер. 20-х рр. дещо пожвавилося. Криза викликала соц.заворушення і політ.нестабільність. 1934р. офіцери і профашистські елементи здійснили державний переворот. Парламент, усі партії, профспілки та інші організації були розпущені. Військово-авторитарний режим, що запанував у Болгарії, спирався на армію. Проте відсутність широкої соціальної бази цього режиму визначала його нестабільність, що призводило до частої зміни урядів. У другій половині 1935 р. у Болгарії склалися умови для виходу з економічної кризи: держава контролювала залізницю, пошту, телеграф, вугільну промисловість, електростанції. У зовнішній політиці Болгарія лавірувала між двома блоками, поступово віддаючи перевагу гітлерівській Німеччині. 1936 р. цар Борис здійснив поїздку до Берліна, де провів переговори з Гітлером. 1937 р. Болгарія уклала пакт "Про вічну дружбу" з Югославією, а 1938 р. Знехтувала рішенням Нейського мирного договору про обмеження болгарської регулярної армії. Відразу після початку Другої світової війни, у вересні 1939 р., Болгарія офіційно проголосила про свій нейтралітет.
23.Нац. пит. в ЧСР у між воєн. роки
До новоутвореної ЧСР відійшли Чехія, Моравія, частина Сілезії, Сл. та Підкарпатська Русь. Заг. терит. ЧСР стан. понад 140 тис. кв. км з насел. 13,6 млн осіб. Етнічний склад: чехи (6,8 млн), сл. (майже 2 млн), німці (понад З млн.), угорці (750 тис), русини та українці (460 тис).Концепція «єдиного чехосл. народу» була вміло використана чеським керівництвом на Паризькій мирній конференції для обґрунтування правомірності існування ЧСР. Однак, зважаючи на багатонаціональний склад держави, у Сен-Жерменському договорі 10 вересня 1919 містилися зобов'язання надати всім національним меншинам ЧСР рівні права, а Підкарпатській Русі — автономію.
Німці У населених німцями районах чеських земель наприкінці жовтня 1918 р. було проголошено чотири самостійні провінції: Судетенланд, Бемервальдга, Дойчзюдмерен, Дойчбьом, жителі яких бажали приєднатися складу Німеччини або Австрії.. Територія цих областей становила майже третину чеських земель з населенням понад 3 млн осіб. Однак вже до кінця року після вводу до цих провінцій чехословацьких військ із нім. сепаратизмом було покінчено.1 жовтня 1933 – ств. Патріотичного фронту судетських німців (оч. Конрад Генлейн). Генлейн зачитав звернення «До всіх судетських німців», в якому йшлося про бажання останніх прилучитися до культурної та духовної спадщини німців. Лідер партії, що відстоювала інтереси нім. населення Судетів, на перших порах намагався дистанціюватися від впливу нім. нацистів і шукав компромісу з владою ЧСР. Загалом Фронт був австрофільської орієнтації – своє майбутнє члени партії вбачали у приєднанні до Австрії, де їм нібито буде надана широка автономія. Однак з 1937 Генлейн поволі налагоджує зв’язки з нацистами. 1935 - Патріотичний фронт судетських німців перейменовано в Партію судетських німців. Під цією назвою вона бере участь у парламентських виборах в травні того ж року. Партія отримала 1 249 530 голосів (68 % голосів судетських німців) і стала другою після чеської селянської партії політичною силою в країні. Вона отримала 44 з 300 місць в парламенті і 23 місця в сенаті.
Словаки 30 жовтня 1918 – у м. Турчанскі-Светі-Мартін (суч. назва - Мартін) СНР ухвалила «Декларацію словацької нації», у якій говорилося, що «словацька нація в культурному та мовному відношенні є частиною єдиного чехословацького народу». «Мартинська декларація» вимагала для чеського і словацького народів права на самовизначення на основі повної незалежності, засвідчувала прагнення словаків жити в самостійній чехословацькій державі та оголошувала рішення словаків вийти зі складу Угорщини. 1 листопада 1918 - у Будапешті голова угорського уряду Міхай Карої оголосив про визнання права словаків на самовизначення, але закликав їх шукати своє майбутнє у співробітництві з мадярами. У відповіді керівництва СНР вказувалося, що у питанні про самовизначення словацьких земель Рада керуватиметься виключно інтересами словацького народу. В словацьких землях були створені національні ради, які стали перебирати на себе владу на місцях.
У м. Скаліце (на словацько-моравському кордоні) СНР ініціювала створення тимчасового словацького уряду, який оприлюднив декларацію про входження Словаччини до ЧСР та декрет про запровадження у школах словацької мови.13 листопада 1918 – прийняття тимчасової Конституції ЧСР, згідно якої утворювалися Тимчасові Нац. Збори, до складу яких увійшло 40 словац. депутатів. До складу уряду увійшло 2 словаки (В. Шробар і М. Штефанік). Інші нацменшини ЧСР у її керівних органах представлені не були.
Євреї 22 жовтня 1918 – ств. Нац. єврейської ради (пол. програма: співпраця з іншими партіями і спільне державотворення на демократичних засадах, дотримання рівності євреїв у всіх сферах економічного і соціального життя, свобода іудаїзму, державна підтримка єврейського культурного життя, боротьба з антисемітизмом, єдність всіх національно орієнтованою євреїв = сіонізм).1920 – сіоніст. організації ЧСР об’єдналися для участі у виборах в Заг. єврейську партію. Членам партії не вдалося здобути жодного мандату, тому на наступних виборах вони підтримували чес. есдеків. Активне політ. життя у міжвоєнний період розпочали євреї Підкарпат. Русі, де на поч. 20 рр. була утворена Єврейська консервативна партія (ортодокси), Єврейська громадянська партія Підкарпатської Русі (сіоністи) та Союз єврейських землеробів Підкарпат. Русі (аграрії).
Русини 8 листопада 1918 - перша рада русинів в Старій Любовні прийняла постанову про відділення від Угорщини (питання про приєднання до якої-небудь держави не був вирішене). 9 листопада 1918 - рада в Ужгороді виразилася за приєднання до Угорщини з вимогою автономії. 12 листопада 1918 - рада русинських емігрантів на чолі з Григорієм Жатковичем в Скрентоні (США), заздалегідь проголосувала за приєднання до Чехословакії і прийняла рішення провести в плебісцит всіх американських русинів. Опитування пройшло в грудні, і голоси на ньому розділилися таким чином: 67 % проголосувало за входження краю до ЧСР, 28 % за приєднання до України, 2 % за повну незалежність, по 1 % за приєднання до Угорщині або Росії. Тим часом в Карпатській Русі проходили інші народні зібрання, що приймали різні рішення. Рада в Хусті зажадала приєднання до України, а «Рада галицьких і угорських русинів» на чолі з Антоном Бескидом у Пряшеві підтримала рішення приєднатися до ЧСР. Зі свого боку Угорщина надала 26 грудня 1918 року Закарпаттю автономію в своєму складі під назвою «Руська Країна». У цей же самий час делегація словацьких русинів вела переговори в Будапешті з Міланом Годжею про приєднання до ЧСР. На початку 1919 року Закарпаття зайняла чехословацька армія. Григорій Жаткович зустрівся в Парижі з Антоном Бескидом, де був прийнятий меморандум для Паризької мирної конференції.
23 квітня 1919 – ними підготовлено прохання про входження до ЧСР для Т. Масарика. 8 травня 1919 - в Ужгороді після наради Бескида, Волошина і Жатковича зборами було прийнято остат. рішення про приєднання до ЧСР. Після цього Масарик послав своїх представників в Карпатську Русь, які після повернення склали рапорт про крайню відсталість території. Після дискусій було вирішено відмовити Карп. Русі увійти до складу ЧСР. Проте, союзники практично змусили ЧСР на переговорах в Сен-Жермені прийняти Карпатську Русь в свій склад, боячись, що вона стане частиною Угорщини. Таким чином 10 вересня 1919 Карпат. Русь увійшла до складу Чехосл. на правах автономії. Остаточно статус терит. був підтверджений Тріанонським дог 1920 р. Констит. ЧСР, прийн. 29 лютого 1920 ввела в ужиток назву «Підкарп. Русь» і, поч. з цього часу, така назва викор. у всіх офіц. док. 26 квітня 1919 – впров. посаду земського губернатора. Ним став Гр. Жаткович. З 1923 року Підкарп. Русь мала 9 депутатів в чехосл. парламенті. На знак протесту проти того, що обіцяна автономія так і не була надана, Жаткович в 1921 році пішов зі свого поста і повернувся до Америки. Після нього терит. керували Петер Еренфельд (1921—1923), Антон Бескид (1923—1933), Антонін Розсипал (1933—1935), Костянтин Грабар (1935—1938).
Політ. сит. в Карп. Русі була складна. Українофіли (Нар.-Христ. партія) на чолі з А. Волошиним бажали автономії в рамках ЧСР, русофіли, предст. Автономно-Землеробським Союзом Андрія Бродія і Руською нац.-автон. партією уніат. священика Стефана Фенцика, яка орієнт. на іт. фашистів, підтримували автономію у складі ЧСР або Уг.; Об'єднана Уг. партія (близько 10 % голосів) вимагала входж. до складу Уг., комуністи (до 25 % голосів) хотіли приєднання до Рад. України. Так на виборах 1935 років 63 % голосів отримали прибічники повної автономії, приєднання до Угорщині або Україні і лише 25 % прибічники ЧСР. Проти автономії виступали всі чеські партії Карпатської Русі.
24. К-ра луж. сербів у міжв. роки
У липні 1919р прийнятий тимчасовий шкільний закон.У 1921р – лужицька науково-просвітницька орг. «Матиця Сербська» виступила з вимогами ств середньої школи, видання підручників лужицькою мовою.У 30-х рр.. після приходу до влади у Німеччині фашиського режиму лужицьке духовне життя завмерло.
Наука.Арношт Мука досл. в галузі мовознавства, демографії, літературозн., історії, фольклористики та краєзнавства. «Порівняльна та історична фонетика і граматика нижньолужицької мови», «Статистика лужицьких сербів» та ін.
Вчені філологи: Ф.Резак, Ю.Любш, Ю, Краль, Б.Швеля та ін..Велику роль у культирі відіграла «Матиця Сербська», видавала «Часопис Матиці Сербської».
Л-ра Якуб Лоренц-Залеський (повісті новели «Сербські герої», «Острів забутих», «В путах долі»та ін.), От Вічаз (переклав лужицькоъ мовою російських, чеських, польс, авторыв),Міхал Навка (поетичны та драмовы твори «Перше народження», «Дыти родини Каны», «Выйна та мир», «Сербська баба»).Ян Скала (його новели друкувалися в 20-ты рр. у пресы «Старий Шимко» «Екскурсыя на сынокос», «Додому»)Юрій Хежка, Мін Віткойц
Театр.У часи Веймарської республіки і пізніше, у 1919-1933рр., шовіністичні державні установи намагалися чинити перешкоди розвитку лужицької театральної культ. В період 1923 і 1932рр налічувалося щонайменше 35 театральних труп. В 1929 і1932 рр. лужицькою мовою вийшли дві соціально-критичні драми М.Домашкойц, «З бідняцького життя» У кін 20-х рр. обєднання «Радість» в Букецах поставило майже всі придатні для інсцезування п’єси. Керівник обєднання Ю.Веля (його драми «Дракон», «Наш дім») Музика Бяртан Кравц –лужицький композитор., у 1918р. був призначений королівським музичним директором. Його друзі митці, як Паулу Бюттнер, Леош Яначек і Вітезслав Новак.1926-1928рр. – музичний часопис «Жайворонок з лужицьких нив». Мис-во До молодої генерації лужицькых митців належали Фрицо Латк, Новак-Нехортський, Ганка Кравцец Першою лужицькою маляркою-графіком була Ганка Кравцец., гравюра на деревы «Червона квытка»
1923р – Обэднання лужицьких митців
ПресаУ 1920р почала виходити щоденна «Сербська газета» Товариство Сокіл» видавало «Сокільські листи» .1937р – заборонено діяльність «Домовіни», ліквідована лужицька друкарня і Сербський дім.До 1939р виходив тільки «Католицький посланець»
25. Словацька к-ра 40-80. Розв. к-ри в Сл. після закінч. ІІ. Св. був обумовлений не тільки входж. до скл. Чехосл. Респ., але й ідеологізацією всіх сфер життя (у першу чергу, науки, освіти й к-ри), пов'язаною з установленням у 1948 р. монопольної влади КПЧ. Система освіти в Сл., ств. наприк. 40-х - на поч. 50-х була подібна до тієї, що й у Чехії. У Сл. в сер. 50-х було 12 вищих навч. закладів, у яких навчалося майже 14 тис. студентів. У 1939—54 під назвою Сл. універ. діяв Універ. Коменського в Братиславі.У 1959 ств. Універ. П.Шафарика в Кошицях У 1953 - заснована Сл. академія наук (САН), очол. педагог О. Павлік. Всесвітньо відомим сл. вченим став фізик В. Гайко, який дослідж. вплив низьких температур на речовину.
У літ. та мист-ві в після воєн. період провідне місце займала військ. та антифашистська тематика, а перед діячами к-ри ставилося завдання «оволодівати методом соціалістичного реалізму». У цих умовах певна частина художніх творів була позначена схематизмом, спрощеним відображенням дійсності, а на діячів культури та їхні творчі спілки здійснювався адмін. та ідеологічний тиск. У зв'язку із звинуваченням у «буржуазному націоналізмі» в Словаччині безпідставно постраждав ряд провідних літераторів. Відомими всьому світу стали поети Крчмера, Разус, Рой. Письменники Урбан і Горвата. В живописі відомими були Базовський, Бенка і Галанда. У 1949 Вацлавом Таліхом засн. Сл. філармонічний оркестр. Нового спрямування в Сл. набув р-к театр. мист-ва. Майже в кожному місті діяв драмат. або якийсь інший театр, а в трьох працювали оперні та балетні трупи. Загальна к-сть постійних театральних сцен напри. 80-х досягла 75. Виникло понад 70 музеїв, галерей та постійно діючих виставок. Помітних успіхів досягла сл. кінематографія. Уже в сер. 50-х тут було створено майже 20 худ. та 200 док. і наук.-поп. фільмів.
До найвідоміших проектів, реалізованих сл. архітекторами, належить будівля аеропорту в Кошице, пам'ятний комплекс у Банській Бистриці, присв. Сл. Нац. повстанню (автори Д. Кузма та Й. Янкович), зимовий спорт. комплекс у Татрах, готель «Форум» у Братиславі, гол. корпус «Матиці словацької» у Св. Мартині (Д. Кузма, А. Цимерман), сталевий підвісний міст через Дунай у Братиславі.
26. Утв. першої об’єднаної Югосл. держ. На засід. скупщини Сербії (вер. 1990р.) була ухвал. нова Конст.яка декларувала поверн. до багатопартійного та демокр. сусп. Сербія прогол."державою всіх громадян, які в ній мешкають". Вона гарант. свободи та права людини, "панув. права та соціал. справедливості".За короткий строк у Сербії виник. понад 40 партій і рухів, які взяли участь у виборах до скупщини у груд. 1990 р. Головн.опонентом Соціаліст. Партії Сербії (СПС) стала Демократична Партія Сербії (ДПС). Під войовничими націоналіст. гаслами діяв Серб.Рух Оновлення (СРО), який очол. письменник В. Драшкович. През. Сербії було обрано лідера СПС С. Мі'югчевича. У 2 турі виборів до скупщини кандидати від СПС отрим. 49%, що дало їм змогу посісти 80% депутат. місць. На виборах до скупщини Чорногорії (грудень 1990 р.) перемогу здобув Союз Комуністів, який отримав 83 з 125 депутатських місць.Лідера комуністів М.Булатовича було обрано головою Президії Чорногорії.На засіданні депутатів скупщин Сербії та Чорногорії 27 квіт. 1992 р. було ухвал. рішен. про континуітет державного, міжнар., правового та політ. статусу СФРЮ в новій спільній державі - Союзній Республіці Югосл. (СРЮ). У прийн.Конст. СРЮ зазнач., що входж. до складу єдиної демокр. держави з єдиним економ. простором не порушує суверенітет та самостійність Сербії та Чорногорії. СРЮ не тільки визн. незалежність колишніх югосл. республік, але й не мала до них будь-яких терит. претензій. Союзний парламент СРЮ (Народна скупщина) скл. з двох палат - Віча громадян (форм. шляхом заг. багатопартінних виборів) та Віча республік (форм. з' рівної к-сті представ. від кожної республіки). Провідну роль у федерації посіла Сербія. Утв. нової федерації вимаг. оновл. структур влади, які були сформ. після виборів (травень 1992 р.) до Віча громадян Народн. скупщини, скупщин автономних країв та місцевих органів влади. Делегати союзної скупщини обрали у черв. 1992 р. президентом СРЮ відомого письмен. Д.Чосича, а прем'єр-міністром - М.Паніч. Обидва керівника СРЮ у своїй діяльності намаг. провод. конструктивну пол.-ку. Однак, заява през.Д.Чосича про готовність СРЮ визн. повну незалежн. колишніх югослав. республік, інші сміливі ініціативи призвели до звільнення його з посади, яке було здійснене президентом Сербії С.Мілошевичем та голосами об'єднаної більшості соціалістів та радикалів в Народній скупщині. Новим президентом СРЮ був обраний запропонов.правлячою СПС З.Лаліч, який фактично був відсторон. від вирішення головн.справ. Ф-ції глави союзної держ. фактично перебрав С.Мілошевич, який проводив усі важливі між нар. переговори, представляв союзну Югославію закордоном, приймав рішення та підписував докум. від імені СРЮ.
27. Албанія (1940-80) Невідкл. завд. нового режиму в Албанії(А), який уособл. Тимчас. уряд на чолі з комуністами, були консолідація стан-ща і забезп. легітимності. Комуністи переймен.НВФ на Демокр. Фронт (ДФ) і від його імені сформ. з членів партії та її симпатиків список кандидатів на вибори до Констит. Асамблеї, що відб. 2 гр. 1945 р. За ДФ прогол. 93% виборців і 11 січ.1946 р. новообрана Констит. Асамблея форм. скасув. монархію і прог. А Народ. Респ-кою.Е. Ходжа став провід. особою у респуб..Після XX з'їзду КПРС 1956 р. група делегатів на Тіранській міській партконф- ції у кв. зроб.спробу здоб. підтримку для програми десталінізації в А. Е.Ходжа зміг відстояти свою владу, хоча форм. погод. запров. сис-му колект-ого керів-цтва. Прем'єр-міністром став його соратник М. Шеху. ІУ-й з'їзд АПП (1961 р.) накреслив за кит. зразком програму "ідеолог. та культ-ної революції'.У 1967р. А було офіційно прогол. атеїст-ю країною, а церкви закрито. У 1970-1973 рр. партійний контроль було послабл., розпоч. деякі лібер. перетвор. в екон-ці і кул- рі.Реформи викл. невдовол. у найбільш консерв-них членів політбюро АПП. Як наслідок -репресії сер. 70-х рр. супроводж. численними звільнен. партійних і держ. працівників. З метою унеможливити виникн. опозиції у майб. Е. Ходжа у гр. 1976 р. прог. нову Конст- цію. Країна поч.. назв.- Народна Соціалістична Республіка Албанія. Конст-ція прог. провідну роль партії в усіх сферах сусп. життя, а марксизм-ленінізм -офіційною ідеологією держави. Зовн. пол-ку А за час правл. Е.Ходжи можна поділ. на 4періоди: 1944-1948 - країна була залеж. від Югославії, а осн. зусилля алб. дипл-тії спрямов. на зближ. обох держав;1949-1960 – підтрим. тісні зв'язки з СРСР та ін. сх. європ. коммун-ними держ-ми; 1961-1978 – орієнт.на Китай. 1978-1980 рр. деяке потепління спостер. в албано-югослав. відн-нах, проте не на довго. Від 1982 р. Е.Ходжа розпоч. процес переказув. влади новому керів-цтву. У січ. А. Царцані став прем'єр-міністром, а в лист. Р.Алія - обран. головою президії Народ. зборів. АПП. Осн. завд.нового албан. кер-цтва була стабіл. екон. Р.Алія спроб. оживити екон. шляхом запров. сис-ми матер. стимул. робітників, надання більшої свободи керівн. підпр-мств у викон. планових директив і заохоч. селян продав. на ринку прод-цію приват. госп-ств. Однак ці заходи були недост-німи. У др. пол. 80-х рр. А. зроб. кроки в напрямку подол. зовнішньопол. ізоляції. Повністю нормаліз. відносини з Грецією, і 1987р. – припин. стан війни між країнами. Цього ж року Тірана відн. диплом. відносини з ФРН і Канадою. Наст. року А. взяла участь у конф-ції міністрів закорд. справ Ватіканського півострова і погод. провести у себе другу таку зустріч у жовт. 1990 р. Т. ч., реформи др. пол. 80-х рр. мали обмеж. хар-тер. Гол. метою Р.Алії було зміц. комуніст. режиму за допом.програми контрольов. адміністр. змін згори.
29.Румунія в 60-80рр. У 1958 р. рад. війська виведені з Рум. Ускладн. стосунків з СРСР – привід- спроби запровадити економ. спеціалізацію країн рад. блоку, за якою Рум. відводилася роль постачальника сировини та с/г продукції. Новий курс Рум. на між нар. арені та особливий статус РКП схвал. 1964 р.- опублік. "Заяву про позицію РКП стосовно проблем світового комуніст. та робітничого руху": про право кожної компартії та держ. самостійно розв'язувати завдання соціалістичного будівництва без втручання інших країн і нав'язування готових зразків. Рум. почала розвив. за власним планом.
Ек. ситуація в країні поліпшилася -популярність новому лідерові Ніколае Чаушеску (1965). В серпні 1965 р. Конституція прогол. Рум. Соціаліст. Республікою, Рум. Робітничу партію переймен. на ком. Бухарест 1967 р. встановив відносини з ФРН - загроза для СРСР. У серпні 1968 р. Рум. засудила інтервенцію країн Варшавського Договору у Чехосл. й мобілізувала військ. сили на випадок вторгнення до себе. Стосунки з Москвою збереглися. У 70-х -перехід до будівн. "всебічно розвинутого соціалізму своїм шляхом на основі принципів незалежності та суверенітету". Жорстке зміцнення особист. влади Н.Чаушеску. Від 1974 р. запров. посаду президента – довічно став генсек РКП Н.Чаушеску. Рум. лідер здобув певну дипломатичну підтримку Зх.. Зниження життєвого рівня і терор - зростання соц. напруги. Від кін. 70-х поч.. критика Н.Чаушеску всередині партії, а у 80-х -робітничі виступи і протести інтелігенції, які жорстоко придушувалися. 1983 р. група офіцерів спробувала організувати змову проти Н.Чаушеску, але була викрита і знищена. Від 1977 до 1983 рр. відбулося кілька потужних страйків шахтарів в окрузі Марамуреш. 1989 р. у Рум. відбулась революція. Чаушеску втік з Бухаресту, у Тирговіце його засуджено до страти.
Ек. Рум. занепадала. На зх. позички Румунія побуд. підприємства для переробки сирої нафти, котра повинна була надходити з Бл. Сх. Але нафт. криза обмежила попит й зробила невигідним її транспорт., на поч.. 80-х ціни на неї знизилися. Провалилися програми модернізації, борг Рум. Зх. державам зріс на поч. 80-х до 3,8 млрд. доларів. Прогол. "затягування поясів": Імпорт скорочено до мін. розмірів і посил. експорт за кордон навіть найбільш необхідних товарів і продуктів. Щоб не допустити невдоволення серед насел., було видано наказ реєструвати друк. машинки, запров. нормування подачі електроенергії (до 2-х год. на добу) і розподіл харчів. Задля "систематизації» -ліквід. 7 тис. нас. пунктів, а пересел. їх мешканців до "агропром. центрів" призвело до глибокої кризи у с\г. Для контролю над сус-вом – ств. розгалужена система поліційних інформаторів. До 1989 р. вдалось розрахуватись за усіма кредитами і Р. стала найбідшою державою Сх. блоку, не враховуючи Албанію.
30. Болгарія в 1945-80-х рр.. Курс на прииск. револ-них перетворень був схвал. на пленумі ЦК БРП(к) у жов. 1947 р. Нові політ. реалії відбила "Дшіитровська Конституція ", яка була ухв. Вел. Народ. Зборами 4 гр. 1947 р. Болгарія прогол. Народ. респ- кою; верх. орган влади - Народні Збори - обирали з своїх членів Президію, що поєдн. законод. та вик-чі ф-ції. Голова Президії (В.Коларов) та більшість його членів вход. до керівних органів БРП(к). У новому уряді, утв. Ґ.Димитровим, більшість міністерств нал. комуністам. ІІ-й з'їзд Вітчизн. Фронту у лют. 1948 р. ухв. ріш-ня про своє перетв. на "єдину громадську політ.орган-цію" з індивідуальним членством, що озн. ліквід.останніх елементів коаліції.Відразу після смерті Г.Димитрова у лип. 1949 р., розпоч. пошук "ворогів" всередині БКП. Ряд тогочасних подій розчистили шлях до влади В. Червенкову: за підтр. Москви він обійняв посади прем'єр-міністра, Голови ради ВФ і генер. секретаря БКП. За його вказівкою розпочався наступ проти партійно-державного керівництва, яке звинувач. у пошир. антирадянських настроїв. Згодом прог. "новий курс" –уповіл. темпів індуст-ції та поліп-ня забезп. насел. товарами широк. вжитку і продов-ом. Ліквід. пост генер. секретаря БКП, але В.Червенков залиш. головою Ради міністрів і членом Політбюро. Натомість посаду перш. секретаря ЦК БКП у бер. 1954 р. посів Т.Живкж, згодом він стає новим партійним лідером. Від цього часу політ. компартії, яка отрим. у пропаг-ській літ-рі назву "квітневої лінії', стала більш гнучкою і прагматичною.Вершиною лакейства Т.Живкова було рішення грудн. 1963 р. пленуму ЦК БКП про "найтісніше зближ., а згодом у перспективі об'єдн.НРБ з Радян. Союзом". У 1971 р. Народні Збори ухв. нову Конст. Вона прог. вищим органом держ. упр-ня Держ. Раду. Того ж року Х-й з'їзд БКП ухв. нову програму партії, де знайшла обгрунт. теза про "розвин. соціалізм".Поступово режим став набувати сімейно-кланових рис. На підставі рішень грудн. 1988 р. пленуму ЦК БКП указом Держ. Ради від 11 січ.1989 р. народне госп-ство перевод. на фірмову сис-му орган-ції, що започ. процес трансформації комуніст. номенклатури у новий капіт-чний клас - "червону буржуазію". Не сприяла стабіл. екон. стан-ща й адмініст. реф-ма: у сер. 1987 р.: замість 28 округів утв. 9 областей, а головною тер.-адмініст.одиницею прогол. община. Т.Живков погодж. лише на ''соціаліст. плюралізм", що озн. збереж. ідеолог. та політ. контролю над процесом перебудови. Т. ч. опозиція Т.Живкову вин. і всередині керів-цтва БКП. Голов. фігурами серед них були члени політбюро ЦК БКП міністр закордонних справ П.Младенов та віце-прем'ср АЛуканов. Прагн. подолати кризу сис-ми з мінімальними для БКП втратами і спир. на негласну підтримку Москви, вони "організ." відставку Т.Живкова на листоп. пленумі ЦК БКП 1989 р. Ця подія, на яку давно очікув. сусп.,поклала край тотал- ній добі в історії Болгарії.
31.Болгарія у ІІСВ. Уряд Ґ.Кьосеіванова оголосив про нейтралітет Болгарії. Одночасно Борис ІІІ розпустив Народні Збори. Новий кабінет очол. Б.Філов, який скл. з німецьких прихильників. Цар хотів уникнути вступу країни у війну. У м.Крайова 7 вересня 1940 р. болгаро-румунська угода – Південна Добруджа перейшла до Болгарії. 1.03.1941 р. у Бельведерському палаці Відня Б.Філов підписав угоду про приєднання до Троїстого пакту на умовах, що вона не буде брати безпосередньої участі у воєнних діях. За попередньою домовленістю 19-20 квітня болгарські дивізії зайняли більшу частину Вардарської Македонії та Західної Фракії (Бориса ІІІ почали називати царем-об»єднувачем).Рух Опору. У війні підтримувала стосунки з СРСР, цар відмовився скеровувати на Східний фронт свої війська. 22.06.1941р. ЦК БРП поч. збройну боротьбу проти самого уряду. Зарубіжний центр - 1940-1941рр. Г.Димитров намагався ств. в Болг. антифашист. рух англ.орієнтації – зазнав переслідувань. 12.12.1941р. Софія огол. «символічну війну» ВБ та США і відправила окупаційний корпус до Пд. Сербії. Ще один центр в Москві, очол. Г.Димитров(однофамілець)-генеральний секретар виконкому Комінтерну та лідер БРП – 08-09. 1941 р. Закордонне бюро ЦК БРП закинуло до Болгарії кілька диверсійних груп. В той же час проводились репресії проти членів БРП. 17.07.1942р. радіостанцією «Христо Боєв» передана програма Вітчизняного фронту- завдання не допустити вступу Болгарії у війну з СРСР і розірвати союз з Німеччиною. Партизанський рух – 03-04.1943 р. загони об’єдн в Нац.-Визв. Повст. Армію (поділ на 12 зон). Опозиція - землероби, демократи, СД, радикали, народняки (орієнт на ВБ і США). 28.08.1943р. – цар помер, наступник -Симеон(6р), ств. Регентську раду(принц Кирил Преславський, Б.Філов), уряд очол І.Божилов. 08.1943р.- комуністи ств. Національний комітет Вітчизняного фронту (К. Драмалієв, К.Георгієв. Н.Петков). А 1.09.1942р. – ств. ліберальну опозицію (Н.Мушанов) – за загальну угоди (Декларація). Фашист. опозиція- ств. 22.09.1943р. («легіон», «Ратник», «Отець Паїсій»). Бомбардування Софії 11.1943-04.1944р. англо-америк.авіацією.12.1943р. – Декларація Вітч. Фронту з макет. питання-за ств. Об’єднаної незал. Македонії. 02.1944р. – уряд офіц. звернувся до США з пропозицією виходу країни з війни, але Ам. хотіла їхньої повної капітуляції, та ще й тиск СРСР – 06.1944р. уряд очол. І.Багрянов, який 24.08 зустрівся із лідерами ВФ(тут вже були комуністи, ліві «землероби», СД, «Звено»), які вимагали передачі влади їм. Уряд відмовився. У такій сит. регенти домов. із ліб. опозицією, і ств. уряд «націон. концентрації»-очол. К. Муравієв – ідея розірвати стосунки з НМ, оголос. про вивед. військ з Югосл. та Гр. Але,5.09.1944 – СРСР оголос. Болг. війну. ВФ вирішив вступити у переговори із воєн.міністром І. Маріновим, який був готовий сприяти держперевороту. 09.09.- вони захопили важливі об’єкти у Софії – було ств. уряд Вітчизн. фронту на чолі з Кімоном Георгієвим. Регентська рада – її членами стали комуніст Павлов та «незалежні» І. Бобошевський і В. Ганєв. Було огол. війну НМ. 03.09.1944-05.1945р. –болг. армія підпорядк. у оперативному відношенні ІІІ-му Українському фронту, у боях в Югославії, пд.Угорщині, пд.-сх Австрії.
32. Рум. У між воєн. роки 11.1918р.–уряд Р. пред’явив нім. командуванню ультиматум, зажадавши негайного звільнення рум теритї. Держ. повернулась до Антанти і стала країною-переможницею. 11.1918р. – рум. війська окуп. Буковину, тоді ж країна поверн. собі Добруджу. 12.1918 – приєднано Трансільванію. З 4.08 війська Рум. увійшли до Будапешта, де були до сер. 11.1919р. За Сен-Жерм., Тріан., Нейським дог. до Рум. відійшли Трансільванія, Зх. Банат, уся Добруджа і Бук. Празький протокол 1920р – приналежність Бессарабії до Рум. 1918-1922рр. – 7 урядів. 12.1918р. – заг. виборче право(крім жінок). Зем. реформа-1921р. Страйки- 26.12.1918р. – у Бухаресті було розстріляно де монстр. робітників. 1921р. – ств Компартію Рум.(з 1924р-поза законом). 20-ті – при владі Націон.-Лібер. партія. 03.1923р. – Конст. (конституц. монархія, джерело влади-народ, глава держави- король, демокр. права). Держ. аграрна(були ще поміщики) – найрозвин. у пром. відношенні Трансільванія. Проблема – багато нац.: 01.1919р. повст. на терит Хотинського і Сороцького повітів Бессарабії – жорст придушене. 09.1924р. – Татарбунаське повст.(Ізмаїльський та Аккерманський повіти). Провод. рум. насел. Весна 1926 р. – Нац.-Цараністська партія (опозиція) (нац.-сел партія). Король Фернанд помер у 1927 р, мав стати королем Кароль, але опозиція домоглась нового короля Міхай(6р.), регентська рада з лібералів. Уряд очолив лідер цараністів Юліу Маніу. Саме цараністи повернули Кароля до країни, якого було корон. Кароль ІІ. Криза-безробіт.-25%, продукція скорот. на 40%. 1931р – ств. профашист. Організація «Залізна гвардія»(очол. К. Кодряну). 1933р.- уряд цараністів пішов у відставку. Нове угрупування «молоді ліберали» (очол. Георге Татареску, який на поч. 1934 р. очолив уряд –до 12.1937р. ). 30-ті рр.. – активізація аграрної реформи. Нові вибори – ніхто не набрав більшості, чим вирішив скористатись король, який розпустив парламент і 10.02.1938р. встановив режим «королів. диктатури». 02.1938 – нова Констит.(в руках короля законодавча і викон. влада). 03 – розпущено політ. партії, 10. 1938 – профспілки, створ. «корпорація» на зразок іт. Наприк. 1938р. – ств. єдину політ. організацію – Фронт Нац. Відродж. Зн.пол. – орієнтація на Фр, взяла участь у ств М Антанти, 1921р – військ. союз з Польщею, 1926р. – військ.-політ. дог. з Іт. та Фр. 1934 – дипломатичні стосунки з СРСР, який не визнавав анексії Бессарабії. Сер. 30х рр.. – зближення з НМ(03.1939 – економічна угода).
33.Югосл. у 2 св. На поч. війни уряд Югославії оголосив нейтралітет, але у вересні 1941р. вона опинилась у оточенні держав-сателітів Нм. Поч. 1941р. – орієнтація на Нм, 25.03.1941р. Югославія приєдналась до Троїстого пакту. На спротив цьому рішенню 27.03 було здійснено держпереворот, королем став Олександр ІІ, уряд очолив Д. Сімович. 5.04.1941р – підписано договір про дружбу та ненапад між СРСР та Югославією. Та 6.04.1941р. – Нм напала на Югославію. 10.04-захоплено Загреб, 13.04 – італ. війська ввійшли до Бєлграду. 15.04 – король і уряд залишив країну, 17.04 – акт про капітуляцію.
Державу було поділено на 4 окупаційні зони: німецьку, італійську, угорську та болгарську. Демаркаційна лінія між італ і нім зонами – Любляна-Загреб-Сараєво-Скоп’є-Охрідське озеро.
1) Більша частина Словенії до Нм.
2) Італії- пд.-зх Словенії – «Люблянську провінцію», Далмацію і Чорногорію. 3)Частина Вардавської Македонії, Косово і Метохія – до «Великої Албанії» і теж дістались Італії.4)Воєводина – Угорщині. 5)Частина Вардавської Македонії та сх. Сербію – Болгарії. Були створені маріонеткові адміністрації, поч. організація «домобранства» - збройних сил для підтримки порядку ( у Боснії та Герцоговині – «баліїсти»). 05.1941р. передали владу Раді Комісарів, невдовзі тут сформовано «уряд національного порятунку» (очол генерал Мілан Недич). 08.1943р. німці ввели до італ зони окупації свої війська, оголосили її «Оперативною зоною Адріатичного Примор’я». Сер.10.1943р. – ств. адміністрація на чолі з генералом Л. Рупніком. «Новий порядок» у Югославії – державу поділено на 9 частин, терор тощо.
34. Пол. кризи в Польщі у 50х рр.У серпні 1951 р. – заарештований В.Гомулка(" через підготовку держперевороту"). Проводились чистки в ПОРП, заарештовано сотні військовослужбовців. Некомуністичні партії, що залишалися, використовувались владою у власних цілях. В економічній сфері Польща копіювала радянський досвід: перехід до форсованих темпів соціалістичного будівництва(1950-1955) рр., у галузі сільського господарства-кооперування. Ці методи призвели у 1951-1952 рр. до спаду виробництва в аграрному секторі і погіршення матеріального добробуту населення.
Конституція - 22 липня 1952 р. ПНР проголошувалася державою народної демократії, посада президента-скасована і замінена колегіальним органом - Державною Радою. 22 жовтня 1952 р. відбулися парламентські вибори(всі партії і громадські організації виступали в складі створеного в лютому 1951 р. Національного фронту боротьби за мир). Єпископат катол церкви погодився підписати в квітні 1950 р. угоду з державою-власті брали на себе зобов'язання дотримуватися релігійної свободи, а костел декларував політичну лояльність до режиму. Проте проголошена свобода совісті не дотримувалась-9.02.1953р. вийшов декрет, згідно з яким зайняття церковних посад перебувало під контролем держави.6 липня 1950 р. Польща підписала в м. Згожелець договір з НДР про демаркацію польсько-німецького кордону по Одрі-Нисі, проте ФРН його не визнала.Відлига у Польщі. Багато фактів порушення законності стали відомі полякам весною 1954 р. з виступу по радіо "Вільна Європа" підполковника МГБ Ю.Святло. Влада була змушена реагувати на обурення громадськості. У грудні МГБ було розформоване на дві структури - Міністерство внутрішніх справ (МВС) та Комітет Громадської Безпеки при Раді Міністрів ПНР; Спеціальна комісія по боротьбі зі зловживаннями була скасована; штати таємної поліції скоротили, а кілька її вищих офіцерів віддали під суд. 13 грудня 1954 р. був звільнений з-під арешту В.Гомулка.
ПОРП переклало всю відповідальність на апарат держбезпеки. Певна розгубленість у вищих ешелонах влади призвела до послаблення цензури. З осені 1954 р. провідну роль у польській публіцистиці стали відігравати студентський тижневик "Попросту" та газети "Нова культура" і "Пшегльонд культуральни". М.С.Хрущов прибувши до Варшави на поховання Б.Бєрута (12 березня 1956 р.), підтримав обрання першим секретарем ЦК ПОРП Е.Охабу.
У травні 1956 р. уряд пішов на "регулювання заробітків", як насладок поч. страйк на. познанському машинобудівному заводі ім. Сталіна(28 червня) – переросло у повстання, яке придушили 30 червня.
У таких умовах 2 серпня В.Гомулці повернули партійний квиток - його було обрано на вищу партійну посаду. Жовтень 1956 р. (VIII пленум ЦК ПОРП) - прилетів М.С.Хрущов. Тоді ж радянські війська, дислоковані у Силезії, вирушили у напрямі Варшави. До Варшави були стягнуті і деякі частини Війська Польського. Отримавши запевнення, що ПОРП знайде в собі сили для подолання кризи, а ПНР залишиться надійною ланкою Варшавського Договору, Хрущов погодився вирішити низку проблем економічного характеру, які накопичились за повоєнні роки в двосторонніх відносинах. Ситуація розрядилася, війська повернулися до місць своєї дислокації. Пленум проголосив свободу критики всередині партії, підтримувалась ініціатива робітничих колективів щодо створення на підприємствах органів робітничого самоврядування та ін. У галузі аграрної політики-курс на зміцнення "здорових" кооперативів.
ЦК ПОРП і Головний комітет ОСП 9 січня 1957 р. ухвалили спільні Директиви. Значно зросла законодавча функція сейму, в 1957-1961 рр. парламент прийняв 174 закони. Затверджений в липні 1957 р. перший п'ятирічний план на 1956-1960 рр., передбачав деяке підвищення реальних прибутків трудящих, перерозподіл інвестицій на користь сільського господарства і легкої промисловості.
Проте запеклий опір догматичних сил всередині ПОРП і небажання її керівництва надто далеко просуватися шляхом реформ призвели до поступового відновлення позицій ПОРП у державі. Під стягом боротьби з "ревізіонізмом" почалося переслідування інакомислення, яке увінчалось закриттям восени 1957 р. тижневика "Попросту", ліквідацією дискусійних клубів, придушенням студентських і робітничих виступів. Директивні документи зобов'язували членів ПОРП "рішуче протистояти націоналістичному розумінню гасла суверенітету, протиставленого міжнародній солідарності соціалістичних країн і польсько-радянському союзові". ІІІ-й з'їзд ПОРП (березень 1959 р.) повернувся до практики пріоритетного фінансування важкої індустрії. Незважаючи на всі заклики до інтенсифікації, народне господарство розвивалося екстенсивно.
35.Сл. рух опору в Др. Св. Війні Опозиційні по відношенню до правлячого режиму Сл. респ сили за пол.спрямуванням умовно поділялися на 3 напрями: громад.-демокр. опір, орієнтований на відновлення Чехосл. з широкою автономією Сл. у її складі; комун., який орієнтувався на політику СРСР щодо відновлення Чехосл. на засадах федералізму та лівої ідеології; а також соц.-демокр., який був предст. розрізненими групами соц.-демокр. спрямування, які у своїй дія-сті здебільшого знаходилися під впливом комун. опору. 1942 – форм. у Татрах перших груп партизан-антифашистів, головним чином комун. орієнтованих.
Гром.-демокр. спротив координував свої дії з чехосл. урядом у вигнанні, очол. колишнім презид. Чехосл. Едвардом Бенешем. У той же час діяльність ком. спротиву координувалася з керівництвом СРСР. Тому вирішальним для консолідації зусиль антифашистського підпілля у Словаччині стало укладання 1943 року договору між Бенешем та представниками СРСР, який, зокрема, передбачав спільні дії зі звільнення Сл. від пронім. режиму з подальшим відновленням Чехосл. липень 1943 - з Москви до Сл. для підготовки повстання був перевезений один з керівників КПЧ Карол Шмідке. грудень 1943 – підпис. представниками усіх основних опозиц. політ. сил Сл. Різдвяної угоди, якою ств. Сл. Нац. Рада (СНР) — єдиний керівний орган руху опору у країні. Метою дія-сті СНР були визначені організація заг.нац. повст. та керівництво таким повст. Іншим осередком опору стала сл. армія, опозиційні настрої в якій поч. розвиватися у 1943—44 роках, після низки військових невдач союзників Сл. на Сх. фронті та в Іт.. Під час Сталінград. битви словацька Швидка дивізія потрапила в оточення і була розбита. Саме тому одним з найпотужніших осередків опору армії сформувався навколо штабу Швидкої дивізії. Нач. штабу був Ян Голіан - його навесні 1944 року СНР призначила відповідальним за підготовку заг.нац. повст. Центром підготовки повстання було місто Банська Бистриця, де розташовувалося Командування Сухопутних військ Словаччини, оч. Голіаном.ніч на 25 липня 1944 - в Канторській долині неподалік Ружомберка була десантована партизанська група (11 чол.) під командуванням рад. офіцера Петра Величка, яка мала завдання організувати регулярні партизанські загони. З цієї групи виросла 1-ша Сл. партизанська бригада ім. М. Р. Штефаника. У серпні 1944 року частини Червоної армії вже перебували в районі польського міста Коросно, що у 40 км від сл. кордону. Задля нормального просування рад. військ до Сл. з двох дивізій сл. армії був утв. Східносл. корпус. Він мав завдання захистити Дукельський перевал, головний напрям наступу Червоної армії на тер. Сл. Одночасно у Сх. Сл. активізувалися партизанські з'єднання, сукупна чисельність яких на той час вже сягала 12-14 тисяч осіб. За таких умов уряд Йозефа Тисо 12 серпня 1944 року запровадив у країні надзвичайний стан, а 23 серпня був змешений звернутися до Німеччини по військову допомогу.
25 серпня 1944 – взяття словацькими партизанами м. Мартин28 серпня 1944 – Нім. оголосила окупацію Сл. 29 серпня 1944 – підполковник «Швидкої дивізії» Ян Голіан (організатор підпільного антигітлерівського руху в сл. армії) огол. про початок Сл. нац. Повст. 1 вересня 1944 – Сл. Нац. Рада огол. про взяття у свої руки влади у країні. 18 вересня 1944 – Сл. Нац. Рада провела другий етап мобілізації, довівши до кінця місяця заг. чисельність армії повстанців до 60 тисяч вояків. 6 жовтня 1944 - з Москви до Банської Бистриці прибув член чехосл. уряду у вигнанні генерал Рудольф Вієст, який змінив Яна Голіана на посаді командувача збройними силами повстанців. Вирішальний та фатальний для повст. етап поч. 18 жовтня 1944 широкомаштабним наступом з території Уг. нім. військ. Ця масована атака з нового для повстанців напряму дозволила німцям доволі швидко досягнути центру повстання — Банської Бистриці. 27 жовтня 1944 – взяття німцями м. Банська-Бістріца. 28 жовтня 1944 – придушення німцями Сл. нац. Повст.Після придушення повстання організований спротив на теренах країни повністю перейшов у форму партизанської війни, причому діяльність партизанських загонів і з'єднань повністю контролювалася з СРСР. Тисячі словацьких солдатів та офіцерів, що брали участь у повстанні або підозрювалися у співпраці з повстанцями, були відправлені до концтаборів та знищені. У концтаборі Флоссенбург було страчено військових керівників повстання Яна Голіана та Рудольфа Вієста.
36. Румунія в 1945-60х рр. Після звільнення терит. Рум. від гітлерівців фактична влада в країні опинилася в руках Союзної контрольної комісії, створеної для нагляду за виконанням Рум. умов перемир'я. СКК, яку очолювали радянські представники та радянські військові, надали всіляку підтримку Компартії, поступово просуваючи її до влади. 6 березня 1945 під їхнім тиском король змушений призначити новий уряд, в якому комуністи та їхні прихильники посіли головні пости. Пр.-мін. став голова проком. Землероб. Фронту Петру Гроза. Навесні 1945 проведено зем. реформу: експропрійовано великі землеволодіння й поділено їх між с\г робітниками та малозем. селянами. Окрім цього, вперше в іст. Рум. виборче право отримали жінки.
Король Міхай намагався усіляко саботувати законотв. дія-сть нової влади, навмисно не затверджуючи законопроекти (що вимагала від нього процедура і що надавало всім законам уряду юридичної сили). Однак надалі проком.уряд обходився і без його підпису.
8 листопада 1945 в день королів.іменин, перед палацом Міхая у Бухаресті пройшла масова антиком. демонстрація, придушена з допомогою рад. військ.
19.11.1946 відбулися сфальсифіковані комуністами парлам. вибори, на яких перемогу (84% голосів) здобули Компартія та її союзники, об’єднані в Блок демокр.партій. У 1947 підпис. мирний договір з Рум., згідно з яким контингент рад. військ залишався в Рум. до 1958. У 1946-47 рр. показові судові процеси проходили також над членами колишнього уряду Іона Антонеску та членами «Залізної Гвардії». В першу чергу, їм інкримінувалася участь у Голокості та анти рад. дія-ість. Сам Антонеску був страчений 1 червня 1946.
30 грудня 1947 короля Міхая І примусили зректися престолу й емігрувати. Того ж дня Рум. прогол.Рум. нар.респуб.. У 1948 в країні було остаточно встановлено залежний від СРСР тоталітарний ком. режим. Вся повнота влади в країні зосередилась у руках Компартії (в 1948-65 – Рум. робітнича партія) та її лідера Георге Георгіу-Дежа і було прогол. курс на «соціал. будівництво». 13 квітня 1948 прийнято першу, а вже в 1952 — другу констит.Рум. Нар. Респуб.. Приватну власність експропрійовано, банки та підприємства націоналізовано. Рум. уніатської церкви, яка фактично злилася із Рум. правосл. церквою.
У 1949 розпочато проведення примусової колективізації сільського господарства, завершене на зламі 1950-60-х років. Задл залякування селян, що не бажади вступати у колгоспи практикувалося масове переселення румунських селян у несприятливі для ведення с/г райони. 18 червня 1951 45 тис селян з Банату (захід Румунії) були переселені на схід, на безплідні рівнини Берегану.
У країні діяв масовий політичний терор, жертвами якого стали бл. 700 тис. чоловік. Після подій в Угорщині 1956 року репресії зачепили також чисельну угорську меншину Румунії. Лідер угорської революції 1956 року Імре Надь був ув’язнений у румунській в’язниці Снагов 22 листопада 1956.
В країні сформувався масовий антиком. рух, який набув двох основних форм:
1) партизанський рух у гірських р-н, який здійснював збройні напади на місцеві органи влади, пости міліції (остаточно ліквідований у 1974)
2) студентський рух, який виник в таких університетських осередках як Бухарест, Клуж, Тімішоара (тут у 1956 було заарештовано бл. 3 тис студентів). 30 серпня 1948 задля виявлення та ліквідації будь-яких форм опозиції була ств. спецслужба Секурітате (рум. «Безпека»). Заарештованих утримували у в’язницях Сігет, Герла, Аюд, Пітешті (тут здійсн. експерименти над ув’язненими). У дельті Дунаю в’язнями здійснювалися роботи по зведенню каналу Дунай-Чорне море, задля чого тут було збудовано к-ка трудових таборів.
Незадоволення режимом існувало і у вищих ешелонах влади. Так, на противагу Георгіу-Дежу та його прибічникам сформувалася опозиція сформ. Міроном Константінеску, однак останній був виключений з партії у 1957 році за звинув. у змові з Анною Паукер (виключена з партії роком раніше).
Невдовзі, зосередження важелів впливу у руках Н. Чаушеску і невдоволення у середовищі рад. керівництва методами Георгіу-Дежа призвело до усунення останнього. Георгіу-Деж помер від раку легень одразу після приїзду з Москви 19 березня 1965.
37.Словаччина в Другій світовій війні
Глінкова Словацька народна партія (ГСНП) налагодила співпрацю з Гітлером задовго до падіння Чехословаччини і ставила за мету вихід Словаччини із складу ЧСР, тому німці розглядали її як своїх союзників. 6 жовтня 1938 – проголошення автономії Словаччини
8 жовтня 1938 – створення Глінкової Гарди (напіввоєнної громадської організації під контролем ГСНП). Під час 2 світової війни здійснювала воєнні акції проти євреїв. 2 листопада 1939 - втрата значних територій (11927 км² - 1/5 території країни) на користь Угорщини внаслідок Віденського арбітражу. 13 березня 1939 – зустріч Гітлера з Тісо у Відні. Гітлер зробив пропозицію Тісо проголосити незалежність Словаччини
14 березня 1939 – обговорення пропозиції Гітлера у словацькому парламенті. Попри скептицизм деяких словацьких політиків, пропозиція була прийнята. Цьому посприяла заява лідера німецької меншини Словаччини Франца Кармазіна («Якщо ми не проголосимо незалежність, Словаччину поділять між собою Німеччина та Угорщина»). Проголошення незалежності Сл.
18 березня 1939 – оборонний союз Німеччини та Словаччини. Словацька республіка була також дипломатично визнана рядом німецьких союзників і нейтральних країн (всього 27 д-вами): Італією, Японією і прояпонськими урядами в Китаї (у тому числі Маньчжоу-Го), Хорватією, Іспанією, Радянським Союзом (до 1941 р.), Литвою, Естонією, Швейцарією, Сальвадором і Ватиканом тощо. 23 березня 1939 – вторгнення в Словаччину угорських військ. Передача Угорщині додаткових 1897 км² територій.
21 липня 1939 – прийняття Конституції Словаччини. Поміркований лідер ГСНП Йозеф Тісо став президентом Словаччини (26.10.1939), а на противагу йому, згідно «рекомендації» гітлерівців пости прем'єр-міністра і міністра внутрішніх справ зайняли лідери радикального крила партії — Войтех Тука і Александр «Шаньо» Мах. Шаньо очолював також Глінкову Гарду.
Законодавча влада – Сейм Словаччини (переобирався кожні 5 р.). Роль «сенату» (нижньої палати парламенту) виконувала Державна Рада. Виконавча влада – Уряд (8 міністерств). Дія-сть всіх партій (окрім ГСНП) була заборон. Виняток становили партії, що представляли угорську та німецьку меншини Сл.
Сл. була використана гітлерівцями в якості південного плацдарму для наступу на Польщу, тому в бойових діях проти Польщі брала участь (окрім нім. та рад. військ) новостворена словацька армія (Армія «Бернолак»). 26 серпня 1939 – ств. армії «Бернолак» у складі 51306 солдатів . 1 вересня 1939 – вступ словацької армії на тер. Польщі (без об’явлення війни) 6 січня 1940 – радянсько-словацький торговий союз
23 липня 1941 – для бойових дій проти СРСР створена «Швидка дивізія», реорганізована в свою чергу із «Швидкої бригади». Командував дивізією Рудольф Пільфоусек.
З листопада 1941 – візит Тісо до окупованого німцями Києва. Внаслідок невдалого замаху на нього був зруйнований Успенський собор Києво-Печерської Лаври.
15 травня 1942 – закон про депортацію євреїв; за 6 місяців дії закону із Словаччини в Освєнцим вивезено 57628 євреїв. 1942 – ств. Сл. Академії Наук
30 жовтня 1943 – 2000 солдат «Швидкої дивізії» біля Мелітополя перейшло на бік рад. військ. У 1944 у зв'язку з наближенням Радянської Армії до кордонів Словаччини, була створена Східнословацька армія. Істотної допомоги німецьким військам вона не надала, оскільки після початку Словацького національного повстання велика частина армії була роззброєна вермахтом, останні приєдналися до повсталих.
25 серпня 1944 – взяття словацькими партизанами м. Мартин
28 серпня 1944 – Німеччина оголосила окупацію Словаччини
29 серпня 1944 – підполковник «Швидкої дивізії» Ян Голіан (організатор підпільного антигітлерівського руху в словацькій армії) оголосив про початок Словацького нац. повстання
27 жовтня 1944 – взяття німцями м. Банська-Бістріца
28 жовтня 1944 – придушення німцями Словацького нац. повстання
З початку 1945 року розпочався наступ Червоної Армії. Були визволені наступні словацькі міста:
19 січня 1945 – Кошице (окуповане з 1938 угорською армією)
25 березня 1945 – Банська-Бістріца, Комарно
4 квітня 1945 – Братислава; ліквідація маріонеткової Словацької республіки
8 травня 1945 – підписання екс-премєр-міністром Штефаном Тісо акту капітуляції Словаччини (м. Кремсмюнстер, Австрія)
38.Білорусь в Другій світовій війні 17 вересня 1939 – Пол. похід Червоної Армії. Вторгнення на тер. Зх. Білор. 19вересня 1939 – бої за Вільнюс. 20-21 вересня 1939 –за Гродно, 22 вересня 1939 – спільний рад.-нім. парад (орг. Гудеріан і Кривошеїн), 25 вересня 1939 – остаточне захоплення Зх. Білорусі
Услід за Червоною Армією до Західної Білорусії для встановлення Радянської влади з східних районів було переведено на партійну роботу 1500, на комсомольську та господарську - 1200 комуністів i комсомольців, сотні співробітників НКВД, які не знали місцевого устрою життя, звичаїв, особливостей мови, а тому не користувалися довірою місцевого населення. 28 вересня 1939 - в Москві був підпис. договір між СРСР i Нім. про дружбу i кордони. Новий зх. кордон Рад.о Союзу встановлювався по "лінії Керзона". У секретному додатковому протоколі була записана домовленість про входження території Литви в сферу впливу СРСР в обмін на Люблінське i частину Варшав. воєводства, які увійшли до сфери впливу Нім. 7 жовтня 1939 - за рішенням уряду СРСР Литві були передані Вільнюс i Віленське воєводство
28-30 жовтня 1939 - в Білостоку відбулися Народні Збори Західної Білорусії. Вони прийняли декларацію про встановлення Рад. влади на всій території Зх. Білорусії, конфіскації поміщицьких земель, націон. банків i промисловості. 2 листопада 1939 – на сесії Верховної Ради СРСР i 12 листопада на сесії Верховної Ради БРСР ухвалено закони про включення Зх. Білорусії до складу СРСР i возз'єднанні її з БССР. Велика Вітчизняна війна на теренах Білорусі 22 червня - 20 липня 1941 - оборона Брестської фортеці
28 червня 1941 - окупація гітлерівцями Мінська. 17 липня 1941 – ств. Рейхскомісаріату Остланд, в складі якого був виокремлений Ген. округ Білорусія («Вайсрутеніен»). Першим ген. комісаром Білорусії став Вільгельм Кубе. 9 вересня 1942 - ств. Білор. штабу партизанського руху
16 лютого – квітень 1943 – каральна операція «Зимові чари» (спроба ліквідації партизанського підпілля в Білорусі) 22 червня 1943 – ств. Білоруського союзу молоді (аналог «гітлерюгенду»)
серпень – вересень 1943 - перший етап партизанської операції "рейкова війна", спрямований на масове знищення комунікацій ворога сер. вересня – поч. листопада 1943 - другий етап "рейкової війни". 22 вересня 1943 - вбивство генерального комісара Білорусі В. Кубе. Новим ген. комісаром став Курт фон Гоотберг
23 вересня 1943 - звільнення першого районного центру Білорусі (смт Комарин)
26 листопада 1943 - звільнення першого обласного центру Білорусі - Гомеля
21 грудня 1943 – реорганізація Білоруської ради довіри в Білоруську центр. Раду (оч. Радослав Астровскій). Рада була дорадчим органом, що виконував поліцейські та пропагандистські функції. Їй підпорядковувалась Білоруська народна самопоміч (поліція, оч. Юрій Сабалєвскій, ств. 22.10.1941) та Білоруська крайова оборона (армія, оч. Францішак Кушель, ств. 23.2.1944)
20 червня - 28 липня 1944 - третій етап "рейкової війни"
23 червня - 29 серпня 1944 - Білоруська наступальна операція Червоної армії "Багратіон"
26 червня 1944 - звільнення Вітебська
27 червня 1944 – 2 Всебілоруський конгрес в Мінську. Проходив в умовах масованого наступу рад. армії на Білорусь. БЦР було проголошено єдиним законним урядом Білорусі, було оголошено про всесторонню підтримку Німеччині.
27 - 29 червня 1944 - оточення і знищення німецьких військ в бобруйському "котлі"
3 липня 1944 – звільнення Мінська
28 липня 1944 - звільнення Бреста. Остаточне звільнення території Білорусі
39.Чеський рух опору в І св.. війні.
Прагнення окупантів та їхніх поплічників підпорядкувати Чехію потребам нацистської Німеччини відразу наштовхнулося на протидію з боку патріотично налаштованої молоді, інтелігенції, діячів культури. Вже влітку 1939 р. розпочався процес формування чеського руху Опору. У ньому передусім слід відзначити організацію «Захист нації», кістяк якої складався з колишніх військових. Вона займалася здебільшого збиранням розвідувальної інформації. Інше угрупування - «Петиційний комітет - залишаємося вірними» - складалося переважно з представників інтелігенції соціал-демократичної орієнтації. Ці та інші організації виступали за відновлення ЧС та підтримували зв'язок з емігрантськими силами. 28 жовтня 1939 р. у день національної незалежності у Празі відбулася грандіозна маніфестація, яка перетворилася на акцію протесту проти окупантів.Період з листопада 1939 р. по лютий 1940 р. відзначався посиленням терору, в результаті якого рух Опору зазнав великих утрат.
У 1940 р. окрім центру чеської еміграції в Лондоні, який гуртувався навколо голови ЧС національного комітету Е. Бенеша, сформувався ще один еміграційний центр у Москві, де перебувало «закордонне бюро КПЧ», яке очолював К. Готвальд. «Лондонський табір» у своїх діях тривалий час виходив з того, що війна невдовзі має закінчитися. У зв'язку з цим орієнтовані на Е. Бенеша угруповання руху Опору готувалися не тільки до збройної боротьби, а й до взяття влади на завершальному етапі війни. Разом з тим, уже навесні 1940 р. між КПЧ та емігрантським урядом було налагоджено координацію, чому сприяло утворення «Центрального керівництва внутрішнього опору» (ЦКВО). В основу програми ЦКВО «За свободу — до нової ЧСР!» були покладені масариковські ідеї та довоєнна платформа лівих соціал-демократів.
Емігрантський уряд Е. Бенеша увійшов до складу антигітлерівської коаліції. 18 липня 1941 р. було підписано радянсько-чс договір про взаємодопомогу в боротьбі проти Німеччини. Цим самим радянське керівництво визнало ЧС національний комітет та емігрантський уряд за свого союзника. У договорі було також зафіксовано згоду на формування в СРСР чехословацьких військових підрозділів. Активізації чеського руху Опору сприяв створений з ініціативи КПЧ восени 1941 р. Національно-революційний комітет інтелігенції (НРКІ). У свою чергу емігрантський уряд розпочав підготовку й засилання до Чехії груп парашутистів для виконання розвідувальних та диверсійних завдань. Невдовзі гестапо вдалося вистежити й розгромити НРКІ, а його лідерів - Ю. Фучика, В. Ванчуру, Ю. і В. Фелберів - було страчено. Наприкінці 1941 р. на території СРСР розпочалося формування чс військових підрозділів на чолі з підполковником Л. Свободою. У березні 1943 р. відбулося їх перше бойове хрещення в бою під Харковом. Невдовзі чисельність Чс бригади досягла 3 тис. бійців.
Швидке наближення Червоної армії до кордонів Чехії спонукало окупаційний режим у січні 1944 р. створити «Антибільшовицьку лігу» й розпочати нову хвилю репресій проти чеського руху Опору. Так, влітку 1944 р. гестапо ліквідувало третій склад підпільного керівництва КПЧ. У грудні 1944 р. на базі празького підпілля було створено четверте нелегальне керівництво КПЧ, яке очолили Й. Смрковський та Й. Гаєк. Невдовзі була сформована Чеська національна рада (ЧНР), яка вперше зібралася в лютому 1945 р. під головуванням професора А. Пражака. Комуністи взяли курс на підготовку збройного повстання, початком якого мав стати страйк. Навесні 1945 р. в Чехії діяло майже 120 партизанських загонів (7,5 тис. бійців), проте діяльність їх мала локальний характер. Наприк. квітня завершилося формування ЧНР, до якої ввійшли представники КПЧ, Національно-соціалістичної, Народної та інших партій. 30 квітня Рада ухвалила звернення, у якому підтримувала створення у квітні в Кошице чс коаліційного уряду. У документі містилися вимоги «швидкого й суворого покарання зрадників і колабораціоністів»; установлення «екон. демокр.» (націон. земних надр, лісів, пром. підприємств, транспорту, торгівлі); здійснення земельної реформи на основі принципу «землю тому, хто її обробляє».
На початку травня 1948 р. в багатьох невеличких чеських містах відбулися стихійні виступи проти окупантів. Проте керівництва КПЧ і ЧНР утрималися від закликів до повстання та зайняли очікувальну позицію. Тим часом війська США вже знаходилися західніше Праги.
5 травня 1945 р. у Празі розпоч. чеське Нац. повст. У його підготовці брали участь представники різних політичних партій, що входили до ЧНР, а також військові. Повстанці захопили радіостанцію та закликали населення до опору. У цих умовах ЧНР заявила, що бере на себе функції законодавчої й виконавчої влади в Чехії.
Незважаючи на героїзм 30тис. загону празьких повстанців, сили були нерівними. Німецькі війська 6 травня оволоділи значною частиною Праги. У цій критичній для повсталих ситуації на їхній бік перейшли підрозділи власівської «Російської визвольної армії» (РВА). За допомогою «власівців» уже до кінця дня 6 травня від окупантів була звільнена більша частина столиці. Вранці 9 травня 1945 р. в Прагу увірвалися радянські війська, які звільнили її від залишків гітлерівських військ. Понад 860 тис. німецьких солдатів та офіцерів потрапили у полон. У чеському Національному повстанні 1945 р. брали участь понад 100 тис. осіб, з яких 8 тис. загинуло, у тому числі 3,7 тис. -у Празі. Понад півтисячі радянських солдатів і офіцерів віддали своє життя, допомагаючи чеським повстанцям звільнитися від окупантів.
40.ЧСР в 1945-60х рр..
Після зак. ІІ св. війни Чехослов. респ. була відновлена як незал. демократ держава. Основне її населення:чехи і словаки.
1945р.-ліквідована Чеська Народна Рада − керівництво взяв на себе уряд ЧСР. У Чехословаччині існували свої органи влади: СНР і Колегія Уповноважених, угода 2.06 .1924 р- розмежувала повноваження між урядом республіки і СНР→ передбачала, що загальнодержавні декрети і постанови приймаються за згодою СНР.
За положенням програми (Кошицька) першого уряду Національного фронту в країні здійснено ряд політ. та економ. реформ: відмінено більшість законів часів Протекторату і Словацької республ., ств. національні суди. Націон. фронт − координуючий орган діяльності політ. партій; усі профспілки увійшли до організації Революційний Профспілковий Рух; владу на місцях здійснювали обрані національні комітети.
Економ. галузь: на основі декретів президента від травня і червня 1945 р здійснена конфіскація земель німців, угорців і розподіл. її серед селян за незначний викуп. Встановлено націонал управління над важкою промислов. і банками. 24.10.1945 президент Бенеш підписав 4-ри декрети про націоналізацію ключових галузей промисловості, банків, страхових компаній.
На 26.05.1945 були признач. перші вибори до центральних та місц. органів влади →кожна партія виступала з власною програмою і виборчим списком. Ліберальні партії - декларували відданість парламентській демократії, вимагали прип-ня реформ. Комуністи - пропагували шлях до соціалізму без диктатури пролетаріату. На виборах комуністи здобули 38% голосів; разом із соціал-демократами, комуністи отримали в парламенті більшість мандатів, їх лідер К. Готвальд очолив уряд.
У Словаччині перемогла Демократ Партія(62%). Було переглянуто угоду між урядом республіки і СНР. СНР- мала право видавати постанови після погодження з урядом; празькі міністри отримали право контролю діяльності словацьких уповноважених→ посилюється вплив комуністів та лібералів,які покладали надії на майбутні вибори, що мали відбутися через 2 р.
Літом 1947 р Чехословаччина під тиском Й. Сталіна відмовилася від «плану Маршала», що спричинило її ізоляцію від світового ринку. У вер. 1947р. створено Комінфром → вимагав від КПЧ прискорити її диктатуру і перейти до радянської моделі соціалізму→ підтверджено рішенням листопадового пленуму ЦК КПРЧ 1947р.
У лютому 1948р Створено «комітети дій» Національного ф→ почали чистку міністерств, націон комітетів, та інших установ. Бенеш під тиском змушений був погодитися на відставку міністрів від демократичних партій. Національний ф. перестав існувати. 9.05.1948 парламент ухвалив Конст-я ЧСР,яка затвердила курс на будівництво соціалізму – перзид Е.Бенеш відмовився підпис. її і подав у відставку. Новим презид. обрано К. Готвальда.
1948-49 рр → здійснене кооперування с∕г. Відбул. зміни у структурі зайнятості нас.;збільшена чисельність робітничого класу, зросла к-сть некваліфікованих робітн. На керівні посади в господарстві були висунуті представники робітництва, більшість не мали середньої освіти→ негативно впливало на розвиток економіки.
Політ. життя – встановлено тоталіт режим, що супроводжувався репресіями, контралем сусп-го та ку-ного життя. У 1956 р- схвалений закон про розширення повноважень Словац. Нац. Ради і Колегії уповноважених, які отримали обмежені права у керівництві. 1960 р – керівники КПЧ оголос. про «побудову основ соціалізму», у зв’язку з цим була схвлена нова Конст-я, яка перейменувала країну на Чехослов. Соціаліст. Респ. У ній закріплювалася керівна роль КПЧ, проголош.- демократ. свободи, рівноправн. чехів і словаків, ліквідов. словац. уряд , обмеж-ся повноваження СНР. У 1963р - ств. комісія з підготовки і проведення економ реформ→ підготувала пропозиції щодо змін планування і управління госп-вом.
На пленумі ЦК КПЧ напри. жовтня 1967 була прогол. критика методів управління А. Новотного, та поставлено вимога замінити його на посаді керівника партії. На пленумі ЦК КПЧ у січні 1968р. замість нього секретарем було обрано лідера словац. комуніст. А. Дубчека. У березні пішов з посади президента А. Новотний, подали у відставку лідери Національного ф.,відбулися зміни у керівництві КПЧ. 5.04.1968 р.затверджено «Програму дій КПЧ»→ у ній визнані помилки минулого і декларувалося проведення політ. реформ. Квітень-червень 1968р пройшли під гаслом оновлення сусп.. в дусі демократії і соціалізму, («Празька весн»). 27.06.1968р опубліковано маніфест «200 слів»− заклик до громадськості добиватися відставки противників реформ,маніфест підтримало населення, та викликав тривогу у керівництва КПЧ, внаслідок чого 21.08.1968 введено війська п’яти держав ОВД→ 22.08.відбувся з’їзд ХIV КПЧ, який засудив інтервенцію військ ОВД. 26.08 був підписаний радянсько-чеський протокол, який стверджував обґрунтованість введення військ ОВД . Військова акція ОВД загальмувала, а згодом припинила процес реформування комуністичного режиму .
41. Болгарія в роки тоталітарної системи У 1946 році прогол. Народна Республіка Болгарія, першим прем'єром соціалістичної Болгарії став Георгій Димитров- друг Тіто, прихильник створення єдиного південнослов'янського держави у складі Югославії та Болгарії, Георгій Димитров помер в 1949 році в СРСР при нез'ясованих обставинах. У 1950 році прем'єр-міністром стає сталініст Вилко Червенков- завершує колективізацію сільського господарства, придушуються виступи селян, прискорює індустріалізацію, здійснював репресії щодо своїх противників. Після смерті Сталіна поступово поступився впливом Тодора Живкову, який очолив Болгарську компартію в 1954 р. Живков керував Болгарією протягом 33 років. У Болгарії починається відлига, відновлюються відносини з Югославією і Грецією, закриваються трудові табори, припиняються переслідування церкви. Залишаючись політиком, лояльним Радянському Союзу, Живков підтримав придушення Угорського повстання в 1956 році і направив війська для допомоги в придушенні «Празької весни» у 1968 році. Болгарія при ньому залишалася найбільш лояльним союзником Радянського Союзу у Східній Європі. Він був проти горбачовської перебудови в СРСР і активізував відносини з іншими соціалістичними країнами. 10 листопада 1989 в результаті найбіль безкровного перевороту серед колишніх соціалістичних республік Живков був відсторонений від влади.
42.Суспільно-політичний розвиток Польщі в 1945-60х рр..Бо-ба за владу в післявоєнній Польщі точилася між про соціаліст. силами, об’єднаними в Днмократ. блок та людовцями. В серпні 1945р. − С. Миколайчук заснував партію Польське стронніцтво людове (ПСЛ) − сюди вступали селяни, міська середня та дрібна буржуазії, інтелігенція. ПСЛ − виступало за розвиток сусп.-ва, за співіснування державної, кооперативної та приватної власності.
Грудень 1945 р.− 1-й з’їзд ППР→ на ньому більшість делегатів вважали не обхід. првед. на селі соціально-економ реформ, з’їзд висловився за завершення реформи, юридичне оформлення націоналізації основних засобів виробництва, банків, транспорту, схвалив трирічний план відбудови та розвитку народного го-ства на 1947-49 рр.
Січень 1946 р −КРН прийняла законопроект про націоналізаці: націо-лися підприємства з кількістю більш ніж 50 робітників, всім громадянам надавалося право створити нове промислове або торговельне підпри-тво, гарантувалося збереження приватної власност, яка не підлягала націоналізації.
2 черв. 1946 р – сейм прийняв закон, який наділяв урад повноваженнями для бо-би проти спекуляції. Спец. комісія отримала право контролю над цінами,були збільш. розміри податку. Держ органи закривали за зловживання приватні крамниці.
Липень 1947 р.− ПСЛ вистурила за пріоритетний роз-ток с∕г.
Листоп. 1949 р.− на конгресі єднання людовського руху з СЛ та ПСЛ була утворена Об′єднана селянська партія (ОСП).
Згідно з дерективами щодо шестирічного плану (1950-55 рр) – с∕г продукція на 63%. Був підтриманий курс на колективізацію. Створювалися с∕г кооперативи та державні машинні центри→ це вело до ліквідації заможних селянських господарств. У першій пол. 1950-х рр кі-сть державних та кооперативних с∕г зросла.
У 1951-52 рр – була проведена си-ма примусового здавання державі продуктів с∕г виробництва.
Навесні 1952 р− уряд відновив карткову сис-му розподілу продовольчих та деяких промислових товарі. Цю сис-му скасовано – січні 1953р → викликало підвищення цін, заробітна плата населення порівняно з післявоєнн. роками знизилася.
Жовт. 1953 р. – пленум ЦК ПОРП → обговорювалося пит. про підвищення життєвого рівня населення→ вирішено зберегти курс кооперування села та припинити економ. тиск на індивідуал. господарства→ кік-сть господ. кооперат. збільшилася на 8 тис. На другому зїзді ПОРП – березень 1954р. – вирішено збільшити витрати на с∕г на 8 %.
Літом 1956 р. – загострилася політ. атмосфера → спалахнув соціальний конфлік→ відбувалися масові демонстрації (Познань). Внаслідок подій у Познані→ на липневому пленумі 1956р. рекомендувалося здійснити заходи щодо підвищ. рівня життя робітничого класу.
19-21 жовтня 1956 р − пленум ЦК ПОРП→важливим кроком було рішення про розпуск силоміць створених с∕г кооперативів. Відбулися зрушення у суспільно-політ житті країни: змінилося ставлення до питання про свободу віросповід., здійснено реформи в галузі куль-ри, прийнято нові закони про сейм, народові ради, армію та громад. організації.
19 листоп. 1956р – закон про становище робітничих рад., 1958 р − прийнятий закон,який обмежував права робітничих рад→ тепер створювалися конференції робіт. рад,але до їх складу з робітниками входили і представники дирекції.
1961р- конфлікт влади з єпископом римо-кат церки→ припинення викладання релігійних догмат в церкві.
Липень 1963 р−пленум ЦК ПОРП→ прийнято рішення про посилення бо-би з буржуазними поглядами в галузі науки, ку-ри, мистецтва→ призвело до поглибл. конфлікту між вдалою і інтелігенцією.
Січень-березень 1968р.- студентські маніфестації, виступали проти партійного диктату в галузі ку-ри. – 25 тис. заарештовано.
43. Держав. Балтії у ІІ. св. війн. 22 червня 1941 р. Німеч. напала на СРСР. У півн-сх. напрям. просув. гітлер. група армій "Північ". На сер. серп. нею була окупов. тер. Естонії. У вер. 1941р. за сприянн. нім. військ було створ. Естонське самоуправлін., яке очол. опозиц. до режиму К. Пятса - Хіялмар Мяе. Ще в лист. 1940 р. в Берліні був створ.Фронт Активістів Литви (ФАЛ), очол. полков. К. Шкірпа. Ненависть насел .22 червня у всезагальне повстаня(100 тис.осіб),ніч на 24 черв. повст. захоп. Каунас. По радіо було прогол. відновл. незалежн. Литви, створ. Тимчас. уряду. Викон. обов'язки прем'єр-міністра - Юозас Амбразявічюс. 28 черв. група латвійс. націон. діячів розп. повст. в Ризі. На момент вступу нім. у Ригу були створ. дві орган., які претенд. на роль уряду: Центральн. Організ. Комітет за Звільнену Латвію та Тимчасова Державна Рада. 17 лип. 1941 р. А. Гітлер огол. про форм. нового адміні¬стративного об'єднан. - "Осітанд " з центром у Ризі, яке включало терит. Литви, Латвії та Естонії. Нім. закони, державн. прогол. нім. мова ,Райху метою нім. політ. було встанов. протект. над цими терит., а потім віднес. "Великого нім. райху" шляхом онімеч. та колоніз.У перші місяці окуп. понад 125 тис. громадян були вис. з терит. Балтії. У Литві та Латвії вжив. заходи для винищ. євреїв. , концтаб. тер. Естонії найбіль. були табори в Тарту та Ягала. За роки війни загин. близь. 10 тис. естон, 190 ти.с. литов. та 75 тис. латв. Насел. Балт. країн неоднознач. постав. до нім. окупації: з одного боку, воно чинило актив. опір, з іншого – співробіт. Партиз. борот. під керівниц. коммун. сил не набрала в цьому регіоні великого пошир. та підтримки місцев. насел. У серед. верес. 1944 р. Червона Армія силами трьох Прибалтійських та Ленінградського фронтів перейшли в наступ у Балтії. 13 лип. 1944 р. рад. війс. ввійшли до стол. Литви, 22 вер.- Таллінна (після вигнання нім. військ з материкової Естонії поч. підготовка до десанту Червоної Армії на острови, бої за які завершилися в листопаді), 13 жовт-Риги.
44. Польський рух опору в Другій світовій війні.Польський уряд з Рум. перебрався до Франції, відбулося переформування і на чолі уряду став В.Сікорський (30.09.1939р). Польс емігр уряд діяв у тісному порозумінні з урядами Фр., Великоб та США. Програма уряду передбач спільні дії з зах країнами проти Нім за відбудову д-ви у кордонах 1939р, розвиток руху опору на окупованих теренах. Водночас почалося створ Польської армії на Заході. На окупов землях розбудовувалися підпільні структури Союзу Збройної Боротьби. (1942р перейменований в Армію Крайову (АК).30.06.1941р. в Лондоні представники СРСР і еміграцыйного уряду підписали «Угоду про відновлення дипломатичних відносин і створеня польської армії на теренах СРСР».У квітні 1943р. СРСР розірвав дипломатичні стосунки з польс еміграційним урядом
Еміграцыйний уряд у 1941-1943рр. активно розбудовував підпілля в окупованих землях, була вст. «підпільна держава». Кожна впливова партія мала свої підпільні структури і збройні формування. Широкого масштабу набули у 1942-1943рр. цивільні форми Руху Опору. На весні 1942р вона приступила до створення партизанських загонів Гвардії Людової (ГЛ). У ніч з 31.12.1943 на 1.01.1944р. у Варшаві ПРП скликала збори 19 невеликих організацій і утворила Крайову Раду Народову (КРН), як представництво «демократичних сил» польського народу. Декрет КРН створював Армію Людову (АЛ)., яка повинна була обэднати усі польські збройні формування. На чолі АЛ став Міхал Роля-Жимерський.
Влітку 1943р визначився перелом в ході Другій світовії війни. Держави фашистського блоку зазнали поразки на всіх фронтах. Нап 1943р. На конфр в Тегерані західні керівники погодились з розширенням сфер впливу СРСР на країни Центрально-Східної Європи. На поч. 1944р Червона Армія перейшла кордони Польoщі і почала визволення земель від гітлерівців. Влітку 1943р помер В.Сікорський, його місце посів С.Миколайчик. 22.07.1944р у першому визволеному місті за лінією Керзона було оголошено «Маніфест ПКНР до польського народу», підготовлений у Москві. 27.07.1944р. Е. Осубка-Моравський від імені ПКНВ підписав у Москві таємну угоду про кордон між СРСР і Польщею по лінії Керзона.
Нап липня 1944р на нараді керівників Делегатури і АК було вирішено розпочати повстання і захопити Варшаву до вступу у місто Червоної Армії. 1.08.1944р розпочалося Варшавське повстання. Термін повстання був вибраний невдало. Німці зосередили в ройоні Варшави великі сили.Сталін не квапився прийти на допомогу повсталій Варшаві, гітлерівці поступово відвоювували більшість районів міста. 2 жовтня після 73 днів боїв повстанці капітулювали.
6.09.1944р ПКНВ опублікував декрет про проведення земельної реформи.
9.09 ПКНВ підписав угоду з урядом Білоруської. РСР і Укрїънської РСР про евакуацію польського населення з теренів цих республік до Пол, а біл і укр до відповідних республік.
У січні 1945р поч визволення решти польських земель.
21.04.1945 підписано Договір про дружбу, взаємодопомогу і післявоєнне співробітництво між ТУ Польщі І СРСР строком 20 років. На зайнятих теренах ЧА раніше на схід від Вісли у 1945р все активніше виступало збройне підпілля, яке не визнавало «нових окупантів» і готувалося до збройної б-би з ними.
28.06. 1945. Оголошено склад Тимчасового Уряду Національної Єдності (ТУНЄ).
1.07.1945 еміграційна РНЄ ухвалила 2Декларацію
45. Зовн. пол. Югославії 1929-1941.З 1919 і по поч.. 30-х р. у зн. пол. Югосл. орієнт. на Фр. Для зміцн. співробітництва всі члени Малої Антанти в лютому 1933 р. підпис. «Організаційний акт». Фр. була головним гарантом незмінності кордонів югосл. держ., визначених договорами 1919 і 1920 рр. та покровителем системи договорів, укладених між Югосл., Рум. та Чехосл., що одержали назву Малої Антанти. Для протидії експансіоністським планам Італії на Балк. Югосл. разом з Гр., Рум. й Туреч. в лютому 1934 р. ств. Балканський союз, ініціаторами якого стали Фр. І Анг.. Італія вважала Югос. -головним суперником на Балк. і метою її пол. у відношенні Югос. було розчленовування країни на слабкі й залежні від Іт. держави. Рим допомагав у становленні руху хорват. фашистів. Викор. протиріччя у відносинах Югос. з Болг., Угор. й Гр., а у 1926 – підпис. Іт.-алб. договір(Албанія залежна від Іт.) Іт. ускладнила зн.пол. становище Югосл. У відповідь на Балк. союз Іт. пішла на зближення з Австрією й Угорщ. Лише25 березня 1937 р. за сприян. Нім. в Белграді - іт.-югосл. угоди про дружбу, нейтралітет, торгівлю й мореплавання.
В березні 1934 р. Югос. одна з перших країн Євр.уклала торг договір з Нім. В той же час Фр. активно шукає зближення з Іт. У Белграді це викликало паніку: «за союз із Римом французи можуть розплатитися югосл. територіями». У січні 1937 р. при активній участі герм. дипломатії був укл. дог. про вічну дружбу між Болг. і Югосл. У жовтні 1937 р. пр.-мін. Стоядинович відвідав Париж і Лондон -угоди про продовж. договорів про дружбу, але відмовився підпис. із Фр. пакт про взаємну допомогу у випадку агресії Нім. Послаблення впливу Фр. на Балк. привело до переорієнтації Югосл. на Вел. Брит. Події в Цн. Європі - «аншлюс» Австрії та наслідки Мюнхен. змови - спричинили розпад Малої Антанти, погіршили міжнар. становище Югос.: відтепер керівництво країною мусило проводити пол.. лавірування між Нім. та Італ. Ю. на поч. ІІ св. війни (1939) проголосила нейтралітет. Капітуляція Фр. в червні 1940 р. ускладнила становище Югосл.- уряд Д. Цветковича установив дипломат. відносини із СРСР. Після нападу Італ. на Гр. в жовтні 1940 р. Югосл. потрапила в центр брит.-нім. протиборства за вплив на Балк. Затиснута з усіх боків країнами фашистського блоку, Югос. 25 березня 1941 р. у Відні підпис. протокол про приєднання до Троїстого союзу, що сприч. 27.03.1941 держ переворот. Цього ж дня Гітлер віддав наказ про окупац. країни. 17 квітня 1941 Югосл. окуп. нацистська Нім., фашистська Італ., Угорщ. та Болг., які й поділили між собою значну частину терит. королівства.
46. Греція у 1945 – поч.80. Політ. р-к. У громад. війні 1946 компартія Гр. зазнала поразки. 1949 - відновлено монархію, яка була остаточно скас. 21 квітня 1967 після військ. перевороту «чорних полковників» (військ. хунта), підтримуваних США. 25.11.1973 після кривавого придушення повст. студентів Афінської Політехніки, прихильник жорсткого курсу, Д.Іоаннідіс намагався скинути Пападопулоса та зміцнити режим диктатури, незважаючи на народні хвилювання. Спроба Іонідіса в липні 1974 відсторонити від влади архієпископа Макаріоса, який обіймав посаду Президент Кіпру, поставила Гр. на межу війни із Туреч., яка захопила Кіпр і окупувала частину о-ва, з якої виселелось понад 180 тис. греків. Втім режим полковників за таких обставин виявився абсолютно безпорадним. Вже 23 липня під загрозою наближення до Афін армійського корпусу війск. хунта була вимушена передати управління держ. цивільному уряду. 19.06.1975 - нова Конституція Гр., в країну з Парижа поверн. попередній пр.-мін. К. Караманліс, за результатами все нар. референдуму монархію скасов. Парламент Гр обрав Президентом К. Цацоса – парлам. республіка. У травні 1980 мін. К.Караманліс змінив Цасова на посту, новим пр.-мін. обраний Г.Ралліс. На парлам. виборах 1981 Гр. вперше надала перевагу соціалістам- Всегрецький соціалістичний рух (ПАСОК), очол. А.Папандреу, засн. Противагу пол..силі Новій демократії.
Зовн пол.. у 70-х конфлікт з Туреч. за держ. приналежність Кіпру, де на півн. була прогол.Турец. респуб. Пн. Кіпр – осн. причина виходу Гр. з НАТО. 1 січня 1981 Гр. стала 10-м членом Європ. співтовариства (нині ЄС).
Економ. Після ІІ св. В. Гр. пережила Гр. економ. диво(50-60): розв. хім., буд. промисловості, сфери послуг. Темпи приросту ВВП на 7% в період між 1950 і 1973 р. Пром. в-во зростало щорічно на 10% ому в 1960-х. З тих пір Гр. здійснила ряд структурних та фін. реформ, отрим. при цьому значну фінанс. підтримку ЄС. Туризм в Гр. - одне з осн. джерел валютних надходжень, понад 15% ВВП і приносить роботу 16,5% від заг. к-сті зайнятого насел.
47. Югосл. рух опору у Др. Св..ій війні.
Навесні 1941 на теренах колишньої Югославії виникли перші вогнища опору окупантам. У квітні 1941 Коста Печанац створив лісовий штаб четницьких загоні і закликав до обєднання. Дража Михайлович в травні в районі Рівної гори почав створювати выйськово-четницькі загони. Після окупації та розчленування країни компартія взяла курс на організацію збройного опору окупантам та їх посібникам . 10 квітня 1941 КПЮ створила військовий комітет на чолі з Йосифом Броз Тіто.
У Бєлграді 27.06.1941 створений Головний штаб народно-визвольних загонів на чолі з Тіто, який розробив план підготовки та здійснення збройних повстань з наступом їх переростання у загальнонародну війну проти загарбницків. Так почалося формування другого військово-політичного табору Руху Опору в Югославії. Зброїний опір комуністичні повстанці розпочали участю у повстанні проти італійців у Чорногорії в червні 1941, яке було жорстоко придушене. Найбільший відгук заклики КПЮ знайшли серед населення Сербії, Чорногорії, Боснії та Герцеговини. У вересні 1941 у Зах Сербії існувало близ 20-ти комуністичнихпартизанських загонів (2тис бійців).Рух Опору охопив третину території Югославії, утворився по суті «другий фронт».Влітку 1941 розпочалися сутички між четниками та партизанами, четниками та усташами, партизанами і домобранцями.
На поч. 1942 у протилежних таборах Руху Опору – ченчеків і партизан – вживалися заходи для нарощування військового потенціалу. Четницькі загони збільшувалися чисельно, відновили контроль над значною територіэю Сербії, Чорногорії, Боснії та Герцоговини. Еміграцыйний уряд став офіційно називати четників Югославською армією на батьківщині. У червні 1942 командування четницьких загонів було перейменоване на Верховне командування Югославської армії.
У лютому 1942 у м Фоча Головний штаб народно-визвольних загонів на чолі з Тіто видав два накази: «Завдання та устрій народно-визвольних комітетів» та «Інструкцію про діяльність НВК у звільнених районах», які отримали назву «Фочинських положень».
У квітні 1942 німецько-італьйське військове командування, спираючись на підтримку четників та усташів, розпочало чергову крануопецію, в ході якої нородно-визльнл. сили мусили залишити контрольні території.
У др пол 1942 прорив партизанських військ у Зах Боснію. В листопаді 1942 Головний штаб розпочав формування Народно-Визвольної Армії (НВА).
27.11.1942 р. у Бихачі був затверджений склад вищого органу нової влади - Антифашистського віча народного визволення Югославії (АВНВЮ) та його виконавчого комітету, який очолив І. Рибар. 29.11.1943 р. в місті Яйце друга сесія АВНВЮ прийняла рішення про перетворення віча на верховний представницький і законодавчий орган нової влади, а Національному комітету визволення Югославії (НКВЮ) на чолі з Й. Тіто надавалися функції тимчасового уряду на звільненій території. Радянське керівництво в лютому 1944 р. де-факто визнало НКВЮ та скерувало до нього військову місію. З цього часу на теренах окупованої Югославії фактично діяли дві підпільні владні структури: ЮДО, підпорядковане королівському уряду в еміграції, та НКВЮ, контрольований КПЮ. Між НКВЮ та емігрантським урядом 16 .06.1944 р. була підписана угода, за якою не тільки визнавалися новостворені на території країни органи влади. Король Петро II визнав Й. Тіто єдиним керівником на території Югославії. У серпні 1944 р. в Неаполі відбулися переговори британського прем'єра В. Черчіла з Й. Тіто про формування єдиного югославського уряду та про допомогу союзників у визвольному рухові Югославії.Під час візиту Й. Тіто до Москви було підписано угоду про вступ частин Червоної армії на територію Сербії та її спільні дії з НВА у визволенні Белграда. 28 вересня радянські війська перейшли болгарсько-сербський кордон і разом з НВА звільнили від німецьких військ та четників Східну Сербію, Воєводину та Вардарську Македонію. 20 жовтня було звільнено Белград. У вересні 1944 р. завершилося організаційне оформлення Єдиного народно-визвольного фронту (ЄНВФ).На початку 1945 р. під контролем НВА перебували Сербія, Чорногорія, Вардарська Македонія, Санджак, Косово, Метохія, Далмація та Герцеговина.7 .03.1945 р. був утворений Тимчасовий народний уряд Демократичної федеративної Югославії (ДФЮ). Головою уряду став Й. Тіто. Загальна кількість людських втрат за часів Другої світової війни в Югославії перевищила майже 1,8 млн осіб.
48. Криза Югославської держави у 80-х рр..Після смерті Тіто у 1980 р., коли місце президента зайняв колективний орган – Президіум, в якому була представлена кожна республіка, в країні посилились відцентрові тенденції. Криза тоталітарного соціалізму в Югославії прийняла форму міжнаціональних конфліктів. Центральний уряд неухильно втрачав контроль над ситуацією в країні. Поштовхом до кризи югославської федерації стали події в Косово 1981 р. Албанці, які на початок 80-х років складали 80% населення автономного краю, вимагали надання краю статусу республіки. У Белграді демонстрації албанців були сприйняті, як спробу відірвати край від Сербії і приєднати до Албанії. Демонстрації албанців були розігнані воєнною силою, але з того часу край став постійним джерелом напруги. Відносний порядок в краї підтримувався лише армією і поліцією. Події в Косово привели до розколу громадської думки в країні і до активізації політичної активності населення. Хвиля націоналізму (великосербського, хорватського, албанського, словенського тощо) охопила країну. На цій хвилі відбулись зрушення у свідомості населення і стала домінувати думка, що з кризи можна вийти шляхом утворення окремих національних держав.
Ініціатором політичної активності стала Сербська академія наук і мистецтв. Яка у спеціальному меморандумі звинуватила комуністичний режим в Югославії у 45-річній антисербській політиці. Перебудова, що почалася в СРСР, теж підірвала позиції комуністів в Югославії. У такому становищі лідер Союзу комуністів Сербії Слободан Мілошевич доклав усіх зусиль, щоб виставити свою партію в ролі головного захисника сербського населення Косово. Це йому вдалося. На хвилі злету популярності наприкінці 1988 р. С.Мілошевич зумів змінити керівництво у Воєводині, Чорногорії, Боснії і Герцеговині на своїх ставлеників. Проте спроба теж саме зробити в Словенії закінчилася повним провалом. Словенці почали утверджуватися в думці про остаточний розрив з федерацією.Крім національної проблеми югославському керівництву доводилося розв`язувати проблеми породжені глибокою економічною кризою. Зрештою пошук шляхів виходу з кризи привів до необхідності проведення на той час економічних, політичних реформ, та реформ Союзу Комуністів Югославії (СКЮ). У грудні 1989 р. в країні почалось проведення економічних реформ, автором яких був А.Маркович. Першим пунктом якої стало подолання інфляції і перетворення динара (грошова одиниця) у конвертовану валюту, що з успіхом було зроблено на початку 1990 р. Також вдалося зменшити зовнішній борг до 16 млдр дол. Але процес подальших економічних реформ був перерваний розпадом Югославії. З 1989 р. у всіх республіках утворюються опозиційні партії, особливістю яких було те, що вони формувались виключно на національній основі. На весні 1990 р. на виборах у Словенії і Хорватії перемагають національні коаліції. Спроба на ХІV з`їзді СКЮ (січень 1990 р.), якось виправити становище було невдалою. Серби відмовилися реорганізовувати партію на федеративних початках, як наполягали делегати від Словенії, Хорватії і Боснія і Герцеговина. Робота з`їзду була тимчасово перервана, яка так і не була відновлена. СКЮ розпалась. Республіканські організації перейшли на націоналістичні позиції. Сербські комуністи стали сербськими великодержавними шовіністами на чолі з С. Мілошевичем.
49.Празька весна та її наслідки
У різних сусп. середовищах Чехословац. Соціаліст. Республіки визріла думка про необхідність здійснення економ., та сусп..-політ. реформ. Виразником цих настроїв були перш за все представники інтелігенції. У 1967 р. відбувся ІV з′їзд чехослов. письменників→ тут пролунали відверта критика режиму і його політики в галузі куль-ри. До необхідності реформування соціалізму схилилася частина молодих, освічених комуністичних функціонерів (А.Дубчек, З. Млинарж, Й. Смрковський). Наприк. жовтня 1967р. відбувся пленум ЦК КПЧ → пролунала критика методів управління А. Новотного, була поставлена вимога замінити його на посаді керівника парті ї→ це відбулося на пленумі ЦК КПЧ у січні 1968 р., де замість нього першим секретарем було обрано лідера словацьких комуністів А. Дубчека. У лютому 1968 р→ ліквідовано цензуру→ що відкрило нові можливості для преси, радіо і телебач., які відбиваючи настрої сус-ва вимагали демократичних реформ.
У березні 1968р.→ пішов з посади президент А. Новотний, одночасно подали у відставку голова парламенту, ряд ключових міністрів, лідери Націон. фронту. На всіх рівнях центрального партійного і державного керівництва сформувалися групи прихильників реформ. Швидкими темпами розвивався процес демократизації партії та сус-ва, виникали нові громадські організації: «К231», «КАН»
5.04.1968р. затверджено «Програму дій КПЧ»→ у ній були визнані помилки минулого і декларувалося проведення політичних реформ. КПЧ пообіцяла, що не буде диктувати свою волю іншим партія. Передбачалася демократиз. громадсько-політ. життя: свобода слова, друку, створ. організацій, виїздів за кордон. Визнано необхідн. створення ферерат. держави.
Квітень-червень 1968р.→ пройшли під гаслами оновлення суспільства в дусі демократизації соціалізму→період увійшов в іст. під назвою «Празької весни». У червні було прийнято рішення скликати у вересні ХІV з′їзд КПЧ. На партійних зборах і конференціях функціонери-консерватори в більшості були замінені прихильниками реформ, яких обрали делегатами на з’їзд. Демократизаційні процеси в КПЧ і суспільстві викликали занепокоєння в Москві і серед лідерів країн ОВД→ у червені 1968р. відбулися демонстративні військові маневри країн ОВД на чехослов території.
27 червня 1968р. – опубліковано маніфест «200 слів»→ містився заклик до громадськості добиватися відставки противників реформ, запровадження політ. плюралізму шляхом створ. нових партій і змін характеру Націон.ф., розширення і гарантування демократ. прав. Маніфест підтримало населення, та викликав тривогу у консервативно налаштованої частини керівництва КПЧ та лідерів країн ОВД. Після кі-кох спроб змусити реформаторське крило КПЧ припинити процес демократизації, керівництво КПРС прийняло рішення про здійснення інтервенції військ ОВД в Чехословачч.
21 серпня 1968р – введено війська ОВД, а керівники демократ. крила КПЧ заарештовані. Світова громадськість негативно поставилася до інтервенції у Чехословаччину. Рада Безпеки ООН − ухвалила резолюцію, яка підтримувала суверенітет країни і вимагала виведення військ іноземних держав.
22 серпня → з′їзд в передмісті Праги → засудив інтервенцію військ країн ОВД, закликав їх до виведення і проголосив одногодинний загальний страйк. 26.08 був підписаний радянсько-чеський протокол, який стверджував обґрунтованість введення військ ОВД . Військова акція ОВД загальмувала, а згодом припинила процес реформування комуністичного режиму.
50.Білорусь у складі СРСР (1945-89)
У Білорусі у повоєнні роки діяла Констит. СРСР 1936 р та Констит. 1937р, які визначали засади державно-політ. та громадського порядку. У рамка планової системи, що панувала в СРСР, відбудову народного господарства БРСР передбачалося завершити в роки четвертої п’ятирічки (1946-1950). Наголос було зроблено на виробництві засобів виробництва. Створювалися нові галузі промисловості: автомобілебудув, тракторобуд та ін.. У стані занепаду опинилися легка та харчова галузі. Післявоєнна індустріалізація проводилася за рахунок с∕г, була відновлена колгоспно-радгоспна си-ма. Суттєво погіршила ситуацію в с∕г масова колективізація в зах. областях Білорусі, яка поч..у 1949 і заверш. за два роки→ця акція викликала опір населення села та різке зниження всіх показників с∕г виробництва.
Освіта. Підвищенню освітнього рівня населення слугував перехід у 50-х рр. на загальну 7-річну освіту,а в 70-х рр. – загальну середню освіту. На серед 80-хрр 66% населення республ. мало вищу та середню осв. Проте політика «радянізації» освіти та куль-ри спричинила поступовий занепад їх націон. рис, нехтування рідної мови,Є історії, куль-ри.
Зовнішня пол.− БРСР мала виступала невід′ємною частиною політики СРСР. У роки ІІ св. війни Білорусь підписала кі-ка угод з Польщею→ у вересні 1944р− угода з ПКНВ про обмін населенням між сусідніми державами визначала примусове переселення білорусів з Польщі і поляків з Білорусі. У серпні 1945−підписаний договір про радянсько-польський кордон без участі Білорусі. За його умовами Польщі передавалися 17 районів Білостоцької обл. разом з центром м. Білосток.
Керівництво БРСР у 80-х –поч. 90-х рр. виступало проти радикальни реформ, за обмеження їх рамками внутрішньосоюзних перетворень→ передумовою такої позиції було відносно краще економ. становище республіки в ті часи.
Під впливом проголошеної М. Горбачовим «перебудови» почали виникати неформальні «патріотичні» групи різних напрямків – лінгвістичного, куль-ного, історич-го, економ-го.. Найвідоміші серед них – «Толока», «Тутейший»→ прагнули сприяти відродженню білоруської мови, літера-ри, боролися за екологію середовища. Вони складалися переважно з молоді та інтелігенції, справляли значний вплив на сусп..-політ. життя республіки.
Найвполивовішим і найчисел політ. рухом у республіці став Білоруський Народний фронт «Відродження»→ у червні 1989р- відбулася його установча конференція у Вільносі через блокування білорус. урядовими колами спроби провести її в Мінську. З виникненням БНФ «Відродження» на чолі з З. Пазняком рух за націон. відродження Білорусі набрав організаційних форм, згодом поч.. діяти Об′єднана Демократична Партія Білорусі, яка виступала в опозиції до влади КПБ.
51. Хорватія 1996-2011. Унаслідок тривалого збройного хорв.-серб. конфлікту (1991 - 1998) та масової міграції насел., Хорв. - моноетнічна держ., в якій нац. меншини - не більше 4 %. У середині січня 1998 р. зі Сх. Славонії були виведені останні військ. підрозділи 00Н. - відновлено терит. цілісність Хорв. Респ. В умовах внутр. миру хорв. президент і правлячий ХДС поч. демокр. реформи в усіх сферах сусп. життя. На парлам. виборах 15.06.1997. найбільшу к-сть голосів зібрали представники ХДС, а на президентських Ф. Туджман отримав 61,4 % голосів і був переобр. на 2-ий 5річний термін. У Загребі в лютому 1998р. відбулася майже 30-тис. демонстрація. Учасники протест. проти зубожіння сус-ва й урядової екон. політики. У др. пол.90-х хорв. екон. функціонувала приблизно на 50 % своєї потужності. У 1999 р. зовн. борг - більше 10 млрд дол. (майже 50 % національного доходу), безробіття досягло 21 %, а ВВП становив усього 82 % від рівня 1990 р. Ф. Туджман був одним із найбагатших лідерів посткомун. держав. Заслуги нової влади: зміна порядку форм. уряду, здійснення принципів рівності всіх громадян перед законом, прийн. осн. Законів і стратегії реформ, встановл. контролю над спецслужбами, вихід зі зовнполіт. ізоляції. Парлам. вибори в січні 2000 р. Новий кабінет мін. сформ. з представників 6 партій, лідер соціал-демократів І. Рачан. Дочасні президент. вибори (11.12.1999 р. Ф. Туджман помер) у лютому 2000 р. принесли перемогу Стіпе Месичу (понад 56%). Прихід до влади нових пол. сил дозволив розпочати конституц. реформу- ств. парлам. республіки. Презид. вибори 2.01.2005 р. - перемога С. Месича. На листопадових парлам. виборах 2007 р. провідна пол. сила - ХДС - зберегла свої позиції і отримала 66 мандатів (43,1 %). У структурі ВВП: пром.– 20%, с\г -10%, решта на сферу послуг, з 2000р.-пожвавлення турист. бізнесу. Осн. експорт – продукція суднобудування, товари хім.пром., металргії, буд.матер., текстиль, одяг.Зовн. пол.. Х. є членом ООН (1992), Ради Європи (1996), СОТ (2000). Останнім часом посилено прагне інтегр. до європ. і трансатлантичних структур. У червні 2004 р. ЄС визначив її як офіційного кандидата на вступ до цього об'єднання. Х. бере участь у програмі НАТО "Партнерство заради миру". з 1 квітня 2009 - член НАТО. У 2005 подала заявку на вступ до ЄС, яку після тривалих залагодження необхідних питань і моніторингів задовольнили у червні 2011; до 1 липня 2013 країна має стати 28-м чл.ЄС.
52. Історія Македонії 1991-2011рр.Після смерті Тіто в Македонії посилився рух за самостійність, однак вже в 1982 р. виник рух за самостійну албанську республіку Іліриду; в Швейцарії і Приштині (Косово) створювалися комітети сприяння албанській республіці.
На перших багатопартійних виборах 20 березня 1991 р. більшість місць у парламенті здобула Внутрішня революційна організація - Демократична партія македонської національної єдності (ВМРО - ДПМНЄ). У січні 1991 р. була прийнята Декларація про суверенітет країни і Македонія, наслідуючи приклад Хорватії і Словенії, відокремилася від Югославії. На референдумі, що відбувся 8 вересня 1991 р., за незалежність проголосувала більшість населення. 17 вересня парламент оголосив про утворення незалежної держави, президентом якої став Кіро Глігоров.
Стимулом до відокремлення частково був страх перед домаганнями Сербії. Переговори про взаєморозуміння між Грецією і Македонією принесли успіх в квітні 1993 р., коли обидві країни погодилися на тимчасову назву країни: "Колишня Югославська Республіка Македонія" (КЮРМ).
У грудні 1993 р., з метою підтримання незалежної Македонії в її збройному конфлікті з СРЮ, до країни були введені миротворчі сили ООН.
Перші парламентські і президентські вибори в незалежній Македонії відбулися в жовтні-листопаді 1994 р. здобув "Союз за Македонію"; до парламенту увійшли Ліберальна і Соціалістична партії, а також національні албанські партії. Коаліційний уряд на чолі з Б. Црвенковським складали представники "Союзу за Македонію" і Партії за демократичне процвітання (ПДП). Президентом Македонії знову став К. Глігоров.
У 1996 р. через розбіжності між СДСМ і Ліберальною партією стався розкол правлячої коаліції "Союз за Македонію", і місце соціал-демократів, які покинули блок, зайняла ПДП на чолі з А. Аліті. Влітку 1998 р. ООН прийняла рішення збільшити кількість своїх миротворців у Македонії. 18 жовтня і 1 листопада 1998 р. в Македонії пройшли два тури виборів, на яких Соціал-демократичний союз Македонії (СДСМ), що перебував при владі з 1992 р., зазнав поразки. Опозиційна коаліція "За зміни!", до складу якої увійшли ВМРО - ДПМНЄ і Демократична альтернатива (ДА), отримала 66 місць. Крім того, на початку 1999 р. парламент Македонії оголосив амністію колишнім мерам Гостівара й інших міст, засудженим у липні 1997 р. за наказ підняти прапори Албанії, що призвело до сутичок і людських жертв. ПДП виступила також за надання албанській мові статусу другої офіційної мови Македонії. У парламенті країни представлені також Ліберально-демократична партія (4 депутатських мандата), Соціалістична партія Македонії (2) і нова етнічна партія Союз циган (1 мандат). Головою Зборів обраний Стоян Андов (н. у 1935). У сформ. 30 листопада 1998 р. кабінеті міністрів члени правлячої коаліції з двох партій, що перемогли, зайняли 14 місць із 27. Главою коаліційного кабінету (ВМРО - ДПМНЄ, Ліберально-демократичної партії і ДПА) став голова ВМРО - ДПМНЄ Любчо Георгієвський (н. у 1966), який виступав за співпрацю з європейськими партіями консервативного напряму та активне входження до європейських структур - ЄС і НАТО, а також за конструктивний діалог Македонії з усіма сусідніми країнами. Внутрішньоурядові суперечності призвели до відставки уряду 23 грудня. У самому кінці 1999 р. був сформований і затверджений новий кабінет міністрів (ВМРО - ДПМНЄ - 13 міністерських посад, ДА - 7, ПДП - 4) на чолі з колишнім прем'єром Л. Георгієвським.
Термін повноважень президента Глігорова закінчився в 1999 р., і на 31 жовтня були призначені президентські вибори.
Перемога Трайковського була забезпечена за підтримки виборців-албанців.
19 листопада Глігоров склав з себе президентські повноваження, але посада глави держави залишалася вакантною до 5 грудня 1999 р., доки в 21-му "албанському" окрузі не відбулися повторні вибори. СДСМ звинувачувала ВМРО - ДПМНЄ та її коаліційного партнера Демократичну партію албанців у потуранні албанським націоналістам.
Події 1999 р. в Косово стали детонатором нового витка сепаратистського руху албанців у Македонії. З 2000 р. Македонія стала ареною протистояння македонської більшості та албанських меншин. У березні 2001 р. на північному заході країни почалися збройні сутички між урядовими військами та албанцями, що виступали за пропорційну участь у всіх державних структурах, за албанську автономію з центром у місті Тетово в Західній Македонії і навіть за об'єднання всіх албанців (Албанії, Косова, Тетова, Північної Греції) в єдину Велику Албанію. Албанські сепаратисти сформували так звану Армію національного звільнення (АНЗ). Екстремістські елементи албанської етнічної меншини здійснили наступ на Скоп'є за участі сил Армії звільнення Косова.
14 травня 2001 р. в Македонії було сформовано уряд національної єдності за участі основних македонських і двох албанських партій на чолі з прем'єр-міністром Любчо Георгієвським. Після переговорів в місті Охрід 13 серпня 2001 р. лідери основних політичних партій (Георгієвський, Црвенковський, Джафері та Імері), а також президент Трайковський у присутності західних посередників підписали угоду про політичне розв'язання кризи.
16 листопада 2001 р. парламент Македонії ухвалив 15 поправок до діючої Конституції. Зрівняні в правах з православ'ям всі релігії, у тому числі іслам. Офіційною мовою залишається македонська, але другою офіційною мовою у районах проживання не менше 20% албанців визнається албанська.
53. Суч. Молдова(здобуття власної державності, форма правління, політичні партії, економіка, зв’язки з Укр.). Тенденції до незал-ності у Молдавській РСР з'явил. після започат. в СРСР політ. реформ М.Горбачова. В умовах "політ. казана" остан. років радян. періоду в республіці виник і здобув вел. попул-ність Народний Фронт Молдови(НФ), а з ним зросли настрої самоствердження серед більшості насел.У чер. 1990 щойно обрана Верх. Рада прийн. Декларацію про держ. суверенітет РСР Молдови в складі оновл. СРСР. Голова парламенту колиш. секретар ЦК КПМ Мірча Снєгур не форсував події, тож після серпн. путчу 1991 р. Молдова однією з ост. серед республік СРСР - 27 серпня –прог. повну незалеж. У 1994 р відбулись вибори до парламенту. Впевнену перемогу на них здоб. Демокр.-Аграрна Партія. Друге місце посіла Соціалістична Партія. Новообраний парламент 29 липня 1994 р. прийн. Конст-цію, яка прог. Молдову президентсько-парламентською респуб-кою. Парламент одер.право форм. уряд. Він міг огол. президенту імпічмент,але останній не володів механізмом розпуску парламенту. У гр. 1996 в резул-ті двох турів презид. виборів Петру Лучинські переміг діючого президента М.Снєгура. У вищому законод. органі країни сформ. три центри сили: лівий (Комуніст. Партія Молдови), правий (Христ.-демокр. Нар. Союз) і центристський (Партія "За демокр. та процвітаючу Молдову"). Першим кроком коаліції лівих і правих партій стала відставка реформатор. уряду Іона Стурзи, далі розпоч. атака на президента. 5 лип. 2000 р. парламент більшістю голосів (90 зі 101) прог. за перетвор. Молдови з презид.-парламент. на парлам-ку республіку. У лют. 2001 р. на парлам. виборах перемогу здоб. комуністи, які пропон. поступові ринкові реф-ми і перенес. зовнішньополіт. вектора із Заходу на Схід. Особливістю зовн.політ. курсу сув-ної Молдови э подолання залежн. від Москви і вступ до євроатлантичних та європ. структур.Одним із партнерів на міжнар. арені для Кишинова є Україна. Відносини між обома країнами були врегул. на поч. серп.1998 коли Київ і Кишинів досяг. домовл. щодо невел. частини тер., де зближ. річки Прут та Дністер .Ще одним прикладом диверсифікації зовн. пол-ки Молдови стало утв. на пострадян. просторі т.зв. групи ГУУАМ, що об'єдн. Грузію, Укр., Азербайджан та Молдову (згодом приєд.Узбекистан). Спільне комюніке жовт. 1997 р. засід. цих країн прогол.однією з цілей групи "інтеграцію в транс атлант. та європ. структури" як засіб проти загроз суверенітету, демократії та стаб-ності.
54.Суспільно- політичні проблеми розвитку Польщі в 70-80 -их рр..ХХст.
Погіршення економічного становища в кін. 1970 вилилось у чергову суспільно-політичну кризу і грудневі події у містах Балтійського узбережжя, де дійшло до кривавих сутичок робітників з міліцією й армією. Рятуючи ситуацію, керівництво ПОРП вдалось до нової зміни керівних осіб. ПОРП очолив Едвард Герек, уряд — Петро Ярошевич. Нова керівна верхівка роздавала обіцянки розширення демократії і проведення реформ. Але замість цього вдалась до величезних позичок у західних країн, які дозволили тимчасово піднести рівень життя суспільства. Зовнішній борг ліг тягарем на господарство і суспільство. Економічна ситуація постійно погіршувалась. Виникли опозиційні організації (Комітет Захисту Робітників, Конфедерація Незалежної Польщі та ін), які вимагали запровадження демократичного устрою.
Улітку 1980 криза досягла кульмінації і вилилась у численні робітничі страйки, в ході яких було створено опозиційне профспілкове об'єднання «Солідарність» на чолі з Лехом Валенсою. Спроби ПОРП змінити керівництво партії і держави не принесли заспокоєння. Діяльність «Солідарності» набула політичного характеру. Намагаючись втримати владу, керівник ПОРП і уряду Войцех Ярузельський 13.12.1981 оголосив про запровадження воєнного стану. Влада у країні перейшла під контроль Військової Ради Національного Порятунку. Діяльність опозиції була заборонена, а її активісти — інтерновані.
Керівництво ПОРП намагалось провести реформи економіки і суспільного життя, які не мали успіху внаслідок панування ідеологічних догм, підтримуваних з Москви. Після початку перебудови в СРСР (1985) було послаблено політичний контроль за країнами соціалістичного табору і склались умови для початку реальних демократичних перетворень. Наприкінці 1980-х рр. реформаторські сили здобули поважні впливи всередині ПОРП. Згуртованіше виступила політична опозиція режиму.
55. Сучасна Білорусь 27.07.1990 р. Верховна Рада БРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. 25.08. 1991 р. Верховна Рада (ВР) Білорусі проголосила незалежність країни від СРСР. 10.09.1991 р. Білоруську Радянську Соціалістичну Республіку перейменовано в Республіку Білорусь. 15.03.1994 р. ВР прийняла Конституцію Республіки Білорусь, згідно з якою вона оголошувалась унітарною демократичною соціальною правовою державою. Відповідно до Конституції Республіка Білорусь є президентською республікою. У липні 1994 року відбулися вибори Президента. Першим Президентом Республіки Білорусь був обраний О. Лукашенко. З його обранням Білорусь пішла більш соціалістичним шляхом розвитку,.У вересні 2001 відбулися другі президентські вибори, О. Лукашенко був обраний Президентом Республіки Білорусь на другий термін. У жовтні 2004 року на референдумі було зняте обмеження у два терміни на перебування на пост президента.
19.03. 2006 в Білорусі президентські вибори, на яких переміг Олександр Лукашенко. 10.04 2006 Європейський Союз заборонив в'їзд на територію країн ЄС президенту Білорусі О. Лукашенку і 30 білоруським чиновникам: міністрам, прокурорам і представникам регіональних виборчих комісій.
19.12.2010 року відбулися вибори президента Білорусі, на яких вчетверте переміг Лукашенко. Ввечері того ж дня в центрі Мінська зібралося близько 20 тисяч осіб, аби висловити протест проти фальсифікації виборів. Загони спецназу розігнали натовп. США та деякі країни Європи відмовилися визнати вибори легітимними.Державна влада Білорусь — презид. республіка. Президент Республіки Білорусь є главою держави, гарантом Конституції, прав і волі людини й громадянина. Згідно з Конституцією законодавчим органом влади Республіки Білорусь є Парламент, що складається з двох палат. Виконавчу владу в республіці здійснює Уряд — Рада Міністрів, яка є центральним органом державного управління.Економіка. Восени 1993 р. назріла кризова ситуація в економіці. У січні 1996 р. уряд прийняв п'ятирічний план "Основних напрямів соціально-економічного розвитку Республіки Білорусь на 1996—2000 роки". До кін 1996р було ліквідовано половину недержавних підприэмст, а у 1997- третину. У 2004 р. ухвалено створити в країні "Парк високих технологій"
Зн.пол. З поч президентства О. Лукашенка, Білорусь рухалась у російському напрямку, з офіційною метою
побудови єдиного союзу двох держав. Відносини з країнами — членами ЄС і НАТО є складними. Євросоюз і США заборонили в'їзд в свої країни членам білоруського уряду. Після енергетичного конфлікту з Російською Федерацією наприкінці 2006 року, Мінськ активізував спроби диверсифікувати свою зовнішню політику. Сучасна зовнішня політика Білорусі спрямована на активізацію та поліпшення відносин з такими країнами як Індія, Членство в міжнародних організаціях Білорусь є членом ООН, ЮНЕСКО, ЮНІДО, МОП, ВООЗ, СНД, ОБСЄ.
56.Угорщина в 40-80рр. Угорська Нар. Респ. (1949-89). 20.01.1945 Уг. Тимчасовий уряд з комуністами на чолі підпис.угоду про припинення вогню. 1946 – 1953- уряд Матяша Ракоші ств. в країні комун. режим на кшталт сталінського. Нова конституція (1949), напис. за Радянськ., сліпе копіювання рад. "досвіду" 30-х: націон. пром., колективізація в с\г, всі форми опозиції були пригнічені терором і репресіями. У 1953—1955 пр.-мін. Імре Надь, зробив кроки з лібералізації екон. Після відставки рад. пр.-мін. Маленкова в 1955, Імре Надь був відсторонений від посади. У липні 1956, після смерті Сталіна (1953), позбавл. влади і депорт. в СРСР Ракоші, на чолі партії - Ерне Гері, комуністи втратили залишки соціальної довіри. У жовтні 1956, поч. масові демонстрації (привід - процес Райка). 23 жовтня 1956 - угорське повстання. Після втручання Рад. військ повст. зазнало поразки, Комун. партія (з кін.жовтня 1956 р. — Угорська соціаліст. робітнича партія, (УСРП)) взяла владу, на чолі з Яношем Кадарем. Після 1960 уряд Кадара - лібералізація в екон. сфері. Усвідомлюючи необхідність переходу до інтенсивних методів розвитку гос-ва, уг. керівництво опрацювало програму екон. реформи, почала здійсн. з 1968 р: впровадження елементів ринкових відносин, відмова від директивного планування, надання підприємствам більшої самостійності та ініціативи. На зламі 60-70-х темпи госп. зростання прискорилися, збільш. продуктивність праці й доходи насел. У 1973 Москва зажадала від Я.Кадара припинення екон. перетворень. З 1974 р. поч. несприятливі для Угорщини зміни на світ. ринку. пов'язані з енергетичною кризою на Заході. 70-80-х стабільність набирала рис застою. У країні назрівала глибока суспільна криза. У 1988, повстав в опозицію Уг. Демократ. форум, вимагаючи зміни політ. та екон. системи. У 1989, в результаті переговорів з опозицією., УСРП та громад. організаціями (так званий «Трикутний стіл»), Уг. - перетворена на держ. парлам. демократії, відбулася реорганізація УСРП на Угорську соціалістичну партію. Назву держ. змінено на "Уг. Респ.".Зовн. пол. Уг. була членом ОВД і Ради Екон. Взаємодопомоги, а в пол., військ.та екон. відношенні була тісно пов'яз. з СРСР.1955 - член ООН. 1973 - приєдналася до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. 1982 – встан. відносини зі Світовим банком і МВФ.
57. Боснія і Герцоговина (1996-2011)
Державний лад і вищі органи влади. Боснія і Герцеговина — федеративна республіка в складі Федерації Боснії і Герцеговини і Республіки Сербської. Вищий законодавчий орган — двопалатний парламент (Скупщина) з чотирирічним терміном повноважень. Верхню палату (Дім народів) формують 15 депутатів (по 5 бос-нійців, хорватів і сербів), а нижню (Дім представників) — 42 депутати. Суб'єкти федерації мають власні законодавчі органи (парламенти). Вибори на всіх рівнях влади проводяться в першу суботу жовтня. Чинна конституція прийнята 14.12.1995 Перші повоєнні вибори до вищих органів 14.09.1996 р. Обирали трьох членів Президії БіГ як колективного главу держави, депутатів спільного парламенту та парламентів ФБГ і Республіки Сербської. У Федерації БіГ перемогли правляча мусульманська Партія демократичної дії і Хорватський демократичний союз, а в Сербській Республіці — Сербська демократична партія. Верхня палата парламенту (Дім народів) була сформована у складі 15 депутатів. Першим Головою Президії БіГ став А. Ізетбегович. Президентом Республіки Сербської була обрана Б. Плавшич. Нап. 1996 р. ФБГ і Республіка Сербська формально домовилися про запровадження спільного громадянства, паспортів, бюджету і валюти.
На вересневих виборах Президії БІГ у 1998 р. найбільшу підтримку отримали мусульманин А. Ізетбегович, хорват А. Елавич і серб Ж. Радішич. Президентом Республіки Сербської стала Б. Плавшич.
У листопадових парламентських виборах 2000 р до Дому представників єдиної БІГ увійшло 12 політичних партій.. Найбільше місць дістала Партія демократичної дії. Партія мусульманських націоналістів
У парламенті ФБГ більшість отримала Демократична акція. 3.03.2001 р. у Мостарі місцеві політичні лідери проголосили в Західній Герцеговині, населеній хорватами, сформували штаб безпеки області та зажадали розділити БІГ на три частини.
Реформаторська діяльність керівників БІГ за 2001— 2002 рр. принесла країні певні успіхи, відновлювалося державне будівництво. Водночас рівень безробіття залишався високим. В. Петрич 19.04.2002 р. переконав парламент Республіки Сербської та ФБГ ратифікувати угоди про рівні права всіх громадян незалежно від їх етнічної та релігійної належності. 24.05.2002р БіГ стала 44 членом Ради Європи. 5 .10.2002- вибори до вищих органів влади. Повноваження парламенту були продовжені до чотирьох років. Уперше вибори організовували не міжнародні організації, а влада БіГ. Найбільше голосів здобула мусульманська партія Демократична акція. У Республіці Сербській на всіх рівнях перемогла Сербська демократична партія.
Підсумками голосування членами Президії БіГ стали: від хорватів Драган Чович, від боснійців-мусульман Сулейман Тіхич,; від сербів Мірко Шарович. 2006 – вибори Нап 1997 р. у БІГ було створено Центральний банк. Січні 1998р запроваджено єдину валюту боснійську марку. Також затверджено закон про приватизацію, підписано договір із Паризьким клубом про реструктуризацію зовнішнього боргу. З початку XXI ст. повільно зростав ВВП. У 2006 р. він становив 21,4 млрд. дол.
Держава є членом ООН - 1992, Ради Європи -2001.
БіГ визнала незалежність України 20.04.1992 р., наша держава зробила аналогічний крок у відповідь 12.10.1992 р., коли постала проблема міжнародно-правового забезпечення участі українських миротворців у складі сил ООН. 30.11.1999 р. закінчилось перебування українського миротворчого батальйону в БіГ.
Кін 2006 року Боснія та Герцеговина приєдналася до Програми НАТО «Партнерство заради миру»
У грудні 2006р Боснія та Герцеговина стала членом ЦЕФТА (Зона вільної торгівлі у Центральній Європі).
Протягом 2001—2005 рр. у БіГ було реалізовано проект «Модернізація основної та загально-середньої освіти»
У 2004 році міжнародні сили ЄС зі стабілізації (ЄВРОФОР) прийняли на себе обов'язки по підтримці миру в БіГ. 19.11.2010 р. Рада Безпеки ООН продовжила на рік мандат міжнародних сил ЄС по стабілізації в БіГ (ЄВРОФОР).
Наразі у кожного з Утворень БіГ (Федерація БіГ і Республіка Сербська) є конституція, президент, парламент, уряд.
У 2010 р. БіГ підключилася до Плану дій щодо членства в НАТО, ставши кандидатом на вступ до Альянсу. Інтеграція в НАТО - один з головних зовнішньополітичних пріоритетів влади в Сараєво.
У вересні 2010 р. Кабмін схвалив проект угоди з Радою Міністрів Боснії і Герцеговини про умови взаємних поїздок громадян.
Термін повноважень членів Президіуму – 4 роки.
Голова Президіуму Боснії і Герцеговини(10.07. 2011 – 10.03.2012) – Желько КОМШИЧ . Члени Президіуму Боснії і Герцеговини: Небойша РАДМАНОВИЧ, Бакір. Обрані 3.10.2010 р.
Президент Федерації БіГ –Живко БУДІМІР. Обраний 17 .03.2011 р.
Віце- президенти Федерації БіГ – Мірсад КЕБО, Светозар ПУДАРИЧ. Обрані 17 .03.2011 р.
Президент Сербської Республіки БіГ – Мілорад ДОДІК .
Віце-президенти Сербської Республіки –Еміл ВЛАЙКИ, Енес СУЛЬКАНОВИЧ. Обрані 3.10.2010 р., приведені до присяги 15.10.2010 р.
Палата представників обрана 3 жовтня 2010 р. алата народів обрана 9 червня 2011 р. Рада Міністрів БіГ затверджена 9.02.2007 р. Останні зміни проведені 20.01.2010 р.
58. Польща на зламі ХХ-ХХІст.: екон. р-к.Успіху реформ і розвитку господ. сприяла підгот. екон. і сусп. до сприйн. системи нових ринк. відносин. У 80-х р XX ст. роб. спроби екон. реформ: створ. органи самоупр. на підприєм., провед. ліберал. внутр. цін, розш. можлив. Заслуг. некомуніст. Уряду (Т.Мазовецького) була розр. прогр. розвит.(прогр.Бальцеровича)і вибір економ.пол. Прог. Заклала основи перех. До ринк. Системи господарюв. Від. рисою економ. пол. жорст. мон-фін. інструм., відомих як "шокова терапія". - суть політ. різке скороч. обігової грош. маси, встанов. високих відсотк. кредит. ставок, обмеж. пільг, росту приб. підприєм. та насел, це стабілін. господар. Наслід. реф.:стало форм. відкритої економ., впорядкув. господ. зв'язків, притік зах. товарів і залуч. Зах. кап. на внутр ринок., також швидке реагування уряду на власні промахи, що дозвол. уникати криз. ситуац. Був реанімований довоєнний Торговий кодекс.- основу систем. трансформації уряд поклав кардинальні перет. власнос: прямого продажу підприє. юридич. і фізик. особам; акціонування підприєм.; змін у кооперат. секторі; включення в господ. систем. підприємств, які належ. іноземцям. До поч.. 2002 р. 70 % підприєм. були роздержавлені. Особл. роль для розвитку пол. екон. відіграли списання зовні. боргу (46 млрд дол.) банками СІДА (на 50 %) і Зах. Євр. (на 70 %), надання Міжн. валютним фондом позики в розмірі 2,5 млрд. дол. Сукупний обсяг іноз. капіталу в 1993—2003 рр. станов. близько 70 млрд дол. У пол. економ. вкладали капітали близько 890 фірм з 35 країн. Масшт. реформ, їх соціал. аспект дозволили говорити про "шоковий" характер друг. Етапу реформув. Ком Л. Бальцеровича (віцепрем'єр міністр екон. -питань) предст. Сейму "Фінан. стратегію дер. на 1999—2001 рр." (відома як "другий план Бальцеровича"). П. на зламі XX—XXI ст. увій. до велик. десятк. держав, які за темпами зростан. майже вдвічі перевищують середньосвіт. показник. На поч.XXI ст. труд. рес. країни стан. близ. 22 млн (57 % нас.). Вони зайняті у сіл. госп. (26,5 %), промисл. (25%), торг. (12,7%), будів. (5,7 %), трансп. (5 %) тощо. У 1994—2001 рр. щоріч. приріст ВВП був більш. 6 % й у 2002 р. станов. 373,2 млрд дол. (9700 дол. на душу нас.). У 2005 р. ці пок. були відпов. 512,9 млрд дол. і 13 275 дол. У 2005—2006 рр. промисл. давала 35 % ВВП, сільс. господ. — 3,8 %, сфера послуг— 61,2 %. З них на прив. сектор прип. близ.70 % 2003 р. польський експорт становив 32,4 млрд дол. (з них 70 % припад. на країни ЄС), а імпорт — 43,4 млрд дол. Найбіл. торг. партнер — Німеч. (близ 3О % експор./імпорту)Отже, глибокі системні перет. в країні відбулися за короткий час, без тривалого періоду екон. спаду чи застою
59. Сучасна Румунія. Вступ країни у Євросоюз. Територіальні претензії Румунії та України
Румунія — республіка з парламентським правлінням. Глава держави — Президент, глава уряду — прем'єр-міністр. Нині Президентом держави є Траян Басеску з 2004, головою уряду — Калін Попеску-Тарічану. Законодавчий орган — двопалатний парламент, який складається із Сенату і Палати депутатів. Конституція прийнята на референдумі у 1991 р. У 2007 році Румунія вступила до Євросоюзу, а також стала членом Спільного ринку. Наразі у країні спостерігається посилення уніоністського руху, прихильники якого виступають за об'єднання Румунії та Молдови в єдину державу. Румунія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: гірнича, лісоматеріалів, металургійна, хімічна, машинобудування, харчова, нафтопереробна. Транспорт: автомобільний, залізничний, річковий, морський, повітряний. Перевезення вантажів у країні здійснюється головним чином автотранспортом і залізницею. 6 листопада 1918 року представник центрального уряду Австро-Угорщини на Буковині підписав протокол про передачу всієї влади на Буковині представникам Української Національної Ради та Румунської Національної Ради, які представляли, відповідно, українське і румунське населення Буковини. Радянський Союз ніколи не визнавав факту окупації Румунією Північної Буковини та Бессарабії. Геополітичні зміни в Європі наприкінці 30-х — на початку 40-х років XX століття, дозволили Радянському Союзу відновити законні права України на Північну Буковину та Південну Бессарабію. На вимогу СРСР влітку 1940 року Румунія звільнила окуповані нею території, не чинячи при цьому збройного опору. У ході переговорного процесу 1998–2004 років делегація України наполегливо переконувала румунську сторону у необхідності на спільній основі зблизити правові позиції сторін на переговорах. Делегація Румунії відмовлялась навіть розглядати можливість зблизити правові позиції сторін. Що ж стосується пошуку політичного компромісу, то відбувалось повне ігнорування пропозицій української сторони, а всі пропозиції, зроблені Румунією в цьому контексті, заходили набагато далі на схід, ніж будь-яка компромісна позиція, на яку свого часу міг би погодитись Радянський Союз, і, природно, були неприйнятними для України. 26 серпня 2004 р. на засіданні уряду Румунії, скликаному за ініціативою президента Румунії, було прийнято рішення передати в односторонньому порядку питання про делімітацію континентального шельфу і виключних економічних зон України і Румунії у Чорному морі на розгляд Міжнародного суду ООН.
60. Словаччина (1993-2011). Вирішення угорського національного питання.
Словаччина є унітарною державою та парламентарною республікою з досить широкими повноваженнями президента. Законодавчу владу представляє парламент- Національна рада Словацької республіки. Виконавчу владу представляє Уряд Словаччини та президент. Найвищим судом загальної юрисдикції є Верховний суд Словацької республіки. Словаччина — розвинена індустріально-аграрна республіка. Порівняно розвинене багатогалузеве сільське господарство ґрунтується на сучасній матеріально-технічній базі й інфраструктурі. зростання виробництва, особливо в районі Братислави. Ріст іноземних інвестицій, успіх програми приватизації. Експорт у країни ЄС приносить прибуток. Членство в ЄС повинне сприяти подальшій стабілізації. Перспективи для туризму, особливо для гірськолижних курортів у Татрах. окий зовнішній борг. Через залежність від зовнішньої торгівлі Словаччина чутлива до світової рецесії. Важка промисловість дуже малопродуктивна. Схід країни бідний. Ріст безробіття (в 2004 р. 19 %). Катастрофа т.зв. плану ощадних пірамід в 2002 р. Після Другої світової війни частка угорців скоротилася в результаті декількох планомірних обмінів населенням між двома країнами. Угорська чисельність зростала в результаті природного приросту, хоча і більш повільними темпами, ніж в середньому по країні. Тому їх частка продовжувала скорочуватися. У незалежній Словаччині чисельність і частка угорців скорочуються в результаті природного убутку. Угорці становлять більшість населення в двох регіонах країни: район Комарно - 69,1%, словаки - 27,1% та район Дунайська Стреда - угорці 83,3%, словаки - 14,0%. Згідно мовним законам Словаччини, угорська мова може вживатися в регіонах як офіційний поряд зі словацьким там, де угорці становлять понад 20% населення. На угорській мові видаються газети та інша література, ведеться теле-і радіомовлення. Більшість угорців сучасної Словаччини двомовні.
61. Основні проблеми розвитку в сучасній Македонії
Найбідніша з колишніх югославських республік. Друга за бідністю країна в Європі (поступається лише Албанії). Через санкції та ембарго з боку Греції в середині 90-х зазнала великих втрат у торговому балансі. Залежна від імпорту нафти, газу і продукції машинобудування. В 1999 році з загостренням конфлікту в Косово, в Македонії бігло величезна кількість біженців. До 2001 року в країні почалася криза, пов'язаний з суперечностями на етнічному ґрунті серед населення. Постраждала екологія, а так само різко впав рівень іноземного інвестування в розвиток Македонії.15 листопада 2004 у відставку подав прем'єр-міністр Македонії Харі Костов. На думку спостерігачів, це було пов'язано з результатами референдуму щодо скасування закону, що розширює права албанського меншини. В результаті референдуму закон залишився в силі, що може призвести до встановлення контролю етнічних албанців над багатьма районами Македонії та посилить сепаратистські настрої. Харі Костов звинуватив свого партнера по урядовій коаліції - партію «Демократичний союз за інтеграцію" (лідери якої очолювали антиурядове повстання 2001 року) - у відстоюванні групових інтересів та корупції.
62.Союзна Республіка Югославія (Сербія і Чорногорія до 2006 р.)
27 квітня 1992 р – скупщина республік Сербії і Чорногорії прийняла конституцію нової держави – Союзної Респ. Югославії. На виборах до парламенту СРЮ,що відбулися незабаром успіх отримали соціалісти С. Мілошевич і Сербська радик. партія В. Шешеля. Першим презид. скупщина обрала Д. Чосіча, прем′єр-міністром став М. Панич, але реальна влада в країні належала президентові сербії С. Мілошевичу. Становлення нової держави проходило з труднощами.
У травні 1992- введено режим міжнародних санкцій→передбачали заборону на між нар. торгівлю, включаючи нафту і нафтопродукти, заборону на участь у між нар. спорт. змаганнях, згодом було припинено членство СРЮ в ООН та інш. між нар. орга-ях. У 1993р – за наполяганням Мілошевича Д. Чосіч був відсторонений з посади→ новим президентом СРЮ став соціаліст Зоран Ліліч, тоді ж почалася інфляція. У 1995 р – переговори у Дейтоні → знято з СРЮ санкції. 1997 р – відб. зміни у керівних ешалонах СРЮ. Главою союзної держави став Мілошевич, а призер. Сербії М. Мілутінович. У Чорногогії у 90-ті рр. провідні позиц. займала Демократична партія соціалістів, президентом республіки був лідери цієї партії –М. Булатович. У жовтні 1997 р – відбулися презид. вибори→ розкол чороног-го сус-ва. Перший тур виборів − перемогу здобув М. Булатович, другий тур − переміг М. Джуканович→ союзна влада та Булатович перемогу Джукановича не визнали.. У відповідь нове керівництво Чорногорії під приводом того, що режим Мілошевича гальмує не обхід. реформи, повело політику направлену на вихід республіки з СРЮ→ першим таким кроком було введення в обіг «власної» валюти – німецької марки.
Проблема Косово. Терит. Косово складає більше 10,8 тис. км2. Близько 1,9 млн мешканців 90 % наліч. албанці. Конст-ція СРЮ 1992 р. гарантувала рівність усім громадянам незал. від їхньої національності, мови, релігії. Після двох референдумів, парламентських і президентських виборів у 1992 р. Косово почало розбудовувати власну державу. Першим презид. Косово у тр. 1992 р. став лідер албанського нац. руху Ібрагім Ругова. Косовські албанці, не визнаючи сербської влади, бойкотували всі вибори, що проводилися в СРЮ і Сербії. 28 жовтня 2000 р. у Косово вибори → засвідчили перемогу Демократ. союзу Косово. Армія визволення Косово набрала 27 % голосів. Після виборів президент СРЮ В. Коштуніца заявив про готовність обговорити питання про незал. краю з його лідером. На наступних виборах − листоп. 2001 р.→знову перемогли Демократ. союз і Демократ. партія, президентом обрано І. Ругову. У 2007 р. ООН підготувала план вирішення косовської проблеми → передбачав збереження єдиної терит-ї з власними символами державності і правом на членство в між нар. організаціях Військ. функції залишаться під контролем НАТО і ЄС. З 2001 р. на терит. краю найв. правовим актом є Конституц. рамки, прийняті косовським парламентом.
У листоп. 2002 р − М. Джуканович пішов з поста презид. Чорногорії і очолив уряд, у травні 2003 р − презид. обрано Ф. Вуянович.
14.03.2002 р− керівники СРЮ підпис. розроблену в Євросоюзі угоду про перебудову відносин в союзній державі→ нове держ. об′єднання отримало назву співт-тво Сербія і Чорногорія (СіЧ)→ спільні органи – однопалатний парламент, презид.,рада міністрів і суд.. Презид. обирається Скупщиною і пропонує склад Рад міністрів. Кабінет складався з 5 міністерств. Сторони домовил. про без перешкод. функціонування економ. оинку, вільне переміщеня людей, товарів, послуг і капіталів. 4.02.2003 р. – СРЮ перестала існувати. З′явилося держ. спів товар. СіЧ− його презид. обрано С. Маровича.
У листоп. 2003 р. −розпущена скупщина Сербії, у грудні відбулися вибори до нового парламенту→ Демократ. партія зайняла друге місце, ароте її лідер – Коштуніца сформував уряд,який був достроково розпущений. Учерв. 2004 р.− відбул. презид. вибори →переможцем став глава Демократ. партії Борис Тадіч. 28-29 жовт. 2006 р. – на все народ. референдумі схвалена нова Конст. Сербії.
21 травня 2006 р. – відб. референдум у Чорног. – більш. жителів виступило за повний суверенітет республіки. 3 червня. 2006 р. – парламент Чорног. проголосив її незал. держ-ю.
63. Югославська модель соціалізму.
Розрив усіх зв'язків з СРСР та інш.країн. Сх. Євр. спонук. керів. Ю. до пошук. нової моделі розв., яка б не ґрунтув. на сталініз.та рад. досвіді. Обґрунтов. концепцію «самоврядного соціалізму», лідер. КПЮ Й. Тіто, Е. Кардель та Б. Кадрич виход. з марксистс. постулат. «держава - це знаряддя насильства» й поклали в основу нової моделі розвитку ідею «відмирання держави», коли всі її інститути поступово повинні трансформуватися в систему «безпосередньої демократії та самоврядування». В економічній сфері це означало відмову від директивного планування та перехід до ринкових відносин.Упер терм. «самоврядний соціалізм» опри люд. Й. Тіто в допов, у зак. «Про управління державними господарськими об'єднаннями з боку трудових колективів» (липень 1950). , - «Про планове управління господарством» (грудень 1951) Політ. у сфері сільс. господ.: ліквід. машинно-тракторні станції, скасов. обов'язкові поставки сільгосппродукції, селянам дозвол. вих.. з кооперативів , встановл. макс. (10-15 га) землеволод., продаж і оренда зем. та використ. найм. робоч. сили. .Запровад. реформи, створ. «товарної економіки». Децентраліз. господ.-економ. сфери спонукала до здійсн.певних змін і в організації політ. системи: були розширені повноваж. республ. владних структур, почал. Запровадь. самовряд.. Закон «Про народні комітети» (квітень 1952) органи самовряд. в сільс. громад., районах і містах склад. з двох палат: народного віча та віча виборн.. На VI з'їзді КПЮ (листопад 1952) було окреслено нову роль правлячої партії в суспільстві. Нова модель устрою Югославії була закріп. в констит. зак. «Про основи суспільно-політичного устрою ФНРЮ та про союзні органи влади» (січень 1953), зміни : ств. двопал. парламент, запровад. посади презид. та держ. секрет., розш. повнов. республ. та місц. орган. влади. голов. напрям. розв. Югославії у сер.50-х р. Й. Тіто виз. такі: десталініз, демократиз., децентрал, дебюрократиз., запров. рин. принцип. та розв. зв'язків з краї. Зах. Ост. «рух неприєднання» країн, що не вход. до жодних військ-політ. блоків, був оформ. у 1961 р. на конф. в Белграді., до цього руху відносився і Й. Тіто.На поч.. 60-х р. здійсн. реформ у ФНРЮ було продовжено. Сільс. господ. поступ. Інтегрув. в товарно-грошові віднос., хоча так і не вдалося задовол. всіх потреб країни у продук. харчув. У СФРЮ на поч.. 60-х р. окрес. супереч. між різними господ. й політ. груп.. Розв. республ. (Хорватія, Словенія) домаг. розш.своїх повнов. і перег. сист. форм. бюджетів. Бідніші республіки (БіГ, Македонія, Чорногорія) вимагали продовж. системи бюдж. дотацій. 1963 р. була прийн. конст., згідно з якою країна отримала нову назву – Соціаліст. Федер. Респуб. Ю. (СФРЮ). В основ. зак. прог. право на працю, освіту, соц.. забезп., запровад. 42-год. роб. Скуп. склад. з двох палат.Трудові колективи о «організації об'єднаної праці». Особист. Й. Тіто підтримав лібералів і наказав розп. підгот. реформ.У лип. 1965 р. Союзна скупщина схвалила близько 30 закон., які роз. права підприэ.і крайових органів влади у господар. питан... їх головним змістом було: перехід до інтенсивних методів господар.; ліквідація диспропорцій між галуз. економ. та її стабілізація; підвищення продуктивності праці; активне включення країни в міжнародний розподіл праці. В екон. запровадж. ринкові механіз. та де централ. системи управлінь, відмін. держав. дотації нерентабел. підприємств, дозволявся виїзд за кордон. Розш. права й самос. респуб. та автон. країв. У 1966 р. від влади було відстор. лід. «консерваторів», О. Ранковича, його прагн. забезпеч. сербам більшість у федер. органах влади. Усун. О. Ранковича (серба за пох.)- прич. активіз. сербс. націон. рух. Рефор. як позит., так і негат. наслід. Позит.: збіл. темпи приросту промис. виробн.., зросла рентабел. підприємст, модерніз. облад., 70 % прибутків – підвищ. продук. праці. Поч. 70-х pp. СФРЮ дос. рівня середньорозв. країн Євр. Негат. зростан. споживання, збіль. імпорт. поруш. стабіл. екон: зрост. ціни, збіл. зовні. борг, безроб.Створ. в Ю. мод.«самоврядного соціалізму» пом'як. комун. режим. Був присуд. культ особ. Й. Тіто та його безмежній владі. 1967 р. було відкр. корд. СФРЮ, в краї. з'явил. мільй. зах. турис., зросли міжнар. конт. югославс. інтеліг. У трав.1968 р. на вул. Белграда вийшл. студ., які вимаг. демократ.суспільно-політ. життя і водночас посил. держав.гарантій соц..стабіл. Рух за демократ. в Хорв., де лун. націон. теми та пролун. закл. до відрод незалеж. Незадов. і в інш. республ. Перше місц. в країні у сфері економ. та за рівн. життя вийш. Слов. і Хор. Остан. місце займав край Косово- насел. станов. албан, низьк рів. прибут, безробіт , закл. до возз'єдн. Албан. приз у 1968 р. до масов. акцій в Косові, участь учнів. молодь та студенти, демонстр. розігн. Прот. найб. силою прояв. в Хорватії. Обгов . нової констит, яке розпоч. в лист.1970- констит. рефор. ставила Слов. та Хорв. у привіл. станов. , але з дер .бюд. зменш. фінанс. Акції протес під гасл. «відродження Хорватії» очол організ «Мат. хорват». Події в Хор, суп. вимог. надан. респуб. суверен. в межах федер. та антисербс. виступ, - політич . кризи в СФРЮ. През. Й. Тіто заяв. тоді, що «Югославія опинилася напередодні міжетнічної громадянської війни». 1971 р. вист. хорват. опоз. були придуш, учасників руху ( Ф. Туджмана) заареш. Невдовзі відбул. кадрові зміни у вищому керів. Хорватії, Сербії та в інших респуб. і розп. кампанія проти «хорватського націоналізму».
64. Відновлення незалежності прибалтійських республік. Основні проблеми розвитку, встановлення дипломатичних зв’язків з Україною
Свою незалежність Литва, Латвія та Естонія здобули як наслідок широкого громадянського руху – своєрідних "бархатних" та "співочих" революцій. Застосування радянської "силової машини" проти громадян Вільнюса та Риги у січні 1991 р. лише прискорило процес розпаду СРСР та утворення на його руїнах нових незалежних держав.
Основою їхньої зовнішньої пол.. була прозахідна орієнтація. Взявши на озброєння західноєвропейську соціально-економічну модель розвитку, країни Балтії розглядають інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури як єдиний шлях зміцнення своєї національної незалежності. Ось чому про своє бажання вступити до ЄС держави Балтії заявили ще у 1993 р. В 1995 р. усі вони стали асоційованими членами Євросоюзу.
За досить невеликий проміжок часу вони змогли перетворитися з цілком закритих економік на найяскравіший приклад швидкої дерегуляції й торгової лібералізації. Також вражала створена за такий короткий термін і ефективно функціонуюча юридична система, включаючи відповідне до умов ринкової економіки право власності.
Естонія. Україна визнала незалежність Естонії 26 серпня 1991р., а 9 грудня Естонія визнала незалежність Укр.. 4.01. 1992р. між державами встановлено дипломатичні відносини. У травні 1992р. Е. відвідав Л. Кравчук.
26.05.1992р. договір про дружбу та співробітництво.
Розвивається співробітництво у сфері освіти і культури: встановлені відносини між ВНЗ, здійснюється обмін художніми колективами, проводяться виставки, заходи по вшануванню памяті видатних діячів У. і Е.
Латвія . Україна одна з перших визнала незалежність Л. 26.08.1991, а Л. – Укр. 4.12.1991р. Між державами були встановлені дипломатичні відносини 12.02.1992р. У липні 1992 р. було підписано Договір про дружбу і співробітництво. У 1999 р. встановлено парламентську співпрацю , у 2001р. підписано Програму військового співробітництва, укладено ряд угод щодо ядерної безпеки. У Ризі відкрита і успішно діє держ. укр.. середня школа, яка фінансується з бюджету Латвії.
Литва. Україна визнала нез. Литви 26.08.1991р.
12.12.1991р. між державами встановлено дипломатичні відносини на найвищому рівні. У Києві 29.03.1995р. було підписано Договір про дружбу і співпрацю. На поч. ХХІ ст. між країнами обговорюється перспектива тристороннього литовсько-польського-українського та у рамках балтійсько-чорноморського співробітництва.
65.Греція на зламі 20 і 21 століть
У 1974 р. в країні було повалено військовий режим і встановлено республіканська форма правління. Новий уряд спрямував свою діяльність на на розбудову конституційно-правових основ держ. устрою.
У 1975р. – прийнято нову конституцію. За нею завершився процес переходу Греції від диктатури до демократії.
У 1979 р. Греція стала членом Спільного ринку.
У 1981 р. відбулися парламентські вибори, до влади прийшли соціалісти, в країні склалася двопартійна політична система.
У 1986 р. відбулися конституційні зміни: президент витіснявся з безпосередньої і активної участі в політиці, а першою особою в державі стає прем’єр-міністр.
У 1998 р. проведено реформу місцевого управління. Згідно з програмою «Каподістрія» було зменшено вп’ятеро кількість громад.
У 2000 р. однією з найважливіших проблем на той час було питання піднесення економіки та доброботу населення(до 2004- Греція найбідніша в ЄС).
У березні 2004 р. відбулися чергові парламентські вибори, що принесли перемогу Новій демократії. А на президентських виборах 2005 р. перемогу здобув Карлос Папульянс.
У 2007 р. – дострокові парламентські вибори: перемогла Нова демократія К. Караманіса. Опозицію очолив Всегрецький соціалістичний рух.
Що ж стосується економіки, то вона розвив. динамічно. Країна входить до індустріально-аграрних країн із середнім рівнем розвитку.
У виробництві ВВП майже 28 % припадає на промисловість і 16% на сільське господарство. У промисловості найбільше розвинуті легка і харчова галузі, діють підприємства чорної і кольорової металургії. У сільському господарстві переважає землеробство. Важливою галуззю є мореплавання. Головними портами є Пірей, Салоніки, Елефсіс. Значні кошти надходять від туризму.
Основними зовнішньоторговими партнерами є Німеччина, Італія, Франція, Велика Британія. До 2004 р. Греція була єдиною країною НАТО, куди Україна постачала продукцію військово-промислового комплексу.
Греція – член уряду міжнародних організацій: ООН, ЄС,ОБСЄ,Чорноморського екон. Співробітництва.
Інтенсивними є зв’язки з Україною: 15.01.1992 р. встановлено дипломатичні зв’язки на найвищому рівні, укладено у 1996р. договір про Дружбу і співробітництво. У 2002р. в Афінах відкрито Укр. Культурний центр, а в Україні діє Грецький фонд культури.
66.Угорщина (кінець 80х – 2011)
Політика. З сер. 80-х рр.. ХХст. посилилася криза в усіх сферах суспільства.
27.09.1987р. відбулася нарада представників опозиційної інтелігенції, на якій було вироблено основні принципи Угорського демократичного форуму (УДФ)- перший в країні масовий сусп.- пол. рух. 1.05.1988р виникла «Мережа вільних ініціатив», яка в листопаді оформилася в Союз вільних демократів(СВД). 30.03.1988р створено ліберально-демократичну організацію Союз молодих демократів.
Ці три сусп.-пол. опозиційні сили стали основним рушієм демокр. перетворень.
У січні 1989р. - закон про право на створення пол. партій.
Червень-вересень 1989р. – круглий стіл: було вироблено документи про зміну конституції, діяльність пол.. партій, перехід до парламентської демократії. У жовтні змінено назву держави на Угорська Республіка, запроваджено посаду глави держави – президента.
Весною 1990р. перші вільні вибори до парламенту. Найбільше голосів одержав УДФ. Першим не комуністичним прем’єр-міністром став Й. Анталл.
Економіка. Уряд Анталла вдався до «шокової терапії», скоротив видатки на оборону, ліквідував держплан, зберіг кредитоздатність угорськ. товарів. До процесів приватизації поступово почав залучатися іноземний капітал, що прискорило структурні зміни в ек.
У 1994р – парламент прийняв земельний закон, який обмежував земельні володіння до 300 га.
У 2000 р. ВВП зростало, а безробіття зменшилося. Власні мінеральні ресурси обмежені, ек. Зорієнтована на обробну промисловість.
На сьогодні: ек. конкурентоспроможна,країна експортує машинне і транспортне устаткування,одяг, взуття, ліки, вино; імпортує нафту, природній газ, залізо, сталь.
Зовн. Політика. У1982 - встановила відносини зі Світовим банком і Міжнародним валютним фондом.
У квітні 1994 Угорщина звернулася з проханням про вступ до Європейського Союзу і увійшла в п'ятірку колишніх комуністичних країн, що склали «перший призов» країн, які прагнули стати членами ЄС.
Є членом Ради Європи та Центральноєвропейської угоди про вільну торгівлю. В1999р. - член Північноатлантичного альянсу.
Угорська Республіка однією з перших визнала державну незалежність України. 3 грудня 1991 Угорщина встановлює дипломатичні відносини з Україною і перетворює Генеральне консульство Угорської Республіки у Києві у Посольство Угорської Республіки в Україні. 6 грудня 1991 - в Маріїнському палаці підписано Договір про основи добросусідства та спiвробiтництва. 24 березня 1992 - урочисто відкрите Посольство України в Угорщині, яке стало першим дипломатичним представництвом України за кордоном.
67.Чеська Республіка: основні проблеми розвитку
Політика. Становлення чес. держ. супроводжувалося зміцненням парлам. демократії. Першим президентом став Вацлав Гавел. Урядовий кабінет з представників 5 політичних партій сформував Вацлав Клаус. Опозицію склали соціал-демократи та комуністи.
Улітку 1996 р. відбулися перші загальні парламентські вибори. У 1996 р. була сформована друга, верхня палата чеського парламенту — Сенат, перші вибори до якого (81 сенатор) відбулися у два тури — 22 і 23 листопада. На цих виборах одна третина сенаторів обиралась на 2 роки, друга — на 4 роки, а решта — на 6 років.
Зниження рівня життя, зростання безробіття призвели до поступового "вичерпання постреволюційного оптимізму". У листопаді 1997 р. в країні виникла урядова криза, яка завершилася в січні 1998р., коли було сформовано "уряд технократів" на чолі з Й. Тошовським. У січні 1998 р. проходили презид. вибори. В. Гавела підтримало 47 сенаторів і 99 депутатів, що дозволило йому зайняти посаду глави держави на наступні п'ять років.
На других і Третіх виборах до Палати депутатів відбулися 14—15 червня 2002р. перемогла Соціал-демократична партія. Перемозі соціал-демократів сприяла висунута ними конструктивна програма "Людина понад усе",
У 2003 р. чеський парламент після кількох спроб главою держави обрав В. Клауса. У червні 2006 р. відбулися чергові парламентські вибори. Депутатські мандати тоді здобули опозиційна права Громадянська демократична партія і правляча ліва Соціал-демократична партія, а також Комуністична партія Чехії та Моравії .
Екон.. Після розпаду Фед.ї Чеській Республіці дісталася архаїчна структура промисловості, недостатні валютні резерви, незбалансована соціальна структура. Енергетична та сировинна бази країни були орієнтовані на технічно застаріле виробництво, шкідливе для навколишнього середовища. Економічні реформи розпочалися зі створення конкурентного середовища шляхом трансформації власності. Закон про банкрутство (квітень, 1993), дав змогу швидко позбутися збиткових державних підприємств. Нині Чехія — одна з економічно найрозвинутіших країн Центрально-Східної Європи. Зовн. Політика. Вона є членом ООН (1993), Ради Європи (1993), Міжнародної організації економічного співробітництва і розвитку (1995), НАТО (1999), ЄС (2004) та інших міжнародних об'єдн., товариств і організацій. Вектор зовнішньої політики орієнтований на західноєвропейські країни та США. Важливе значення для стабілізації міжнародного становища в Центральній Європі мала чесько-німецька декларація про порозуміння. Зберігається тісне співробітництво зі Словаччиною. Існує митна унія, розвиваються торгівля та культурні зв'язки.
68.Суспільно-політичні проблеми в Чехословаччині (60-80ті рр.)
Окупація ЧССР військами ОВД припинила спробу реформування соціалізму в країні, На квітневому (1969) пленумі ЦК КПЧ А. Дубчека було усунуто з посади , а першим секретарем ЦК КПЧ було обрано Г. Гусака.
Запропонована керівництвом на чолі з Г. Гусаком програма «нормалізації» по суті передбачала повернення до неосталіністських методів управління.
Найскладнішим завданням для керівництва режиму «нормалізації» було подолання спротиву представників творчої інтелігенції. З цією метою була прийнята постанова ЦК КПЧ «про боротьбу проти проникнення антикомуністичної ідеології та пропаганди в ЧССР». До літа 1969 р. в повному обсязі відновлено цензуру.
За підсумками п'ятирічки (1971-1975) було значно збільшено допомоги матерям, запроваджено пільгові державні позики молодим родинам та допомоги при народженні дитини. У 1976 р. набрав чинності новий закон про пенсійне забезпечення.
У 1975 р. президентом ЧССР став Г. Гусак, який уособлював режим «нормалізації».
Важливою подією в ЧССР стало оприлюднення на початку січня 1977 р. декларації («хартії»), в якій містилися конструктивні пропозиції щодо демократизації суспільства. Наприкінці 1977 р. під декларацією було поставлено майже 800 підписів. Надалі назву «Хартія-77» отримала група, що об'єднувала певне коло активістів правозахисного руху та політичних дисидентів, які в умовах тоталітарного режиму намагалися протистояти свавіллю влади.
Певна частина чехословацького населення цікавилася розгортанням реформаційних процесів у країнах Східної Європи й дедалі вимогливіше закликала до змін. Так, нонконформістський характер та яскраве політичне забарвлення нетрадиційних культурних напрямів демонструвало «Товариство Джона Ленона». На його мітингах з 1985 р. можна було почути не лише «антисоціальну» музику, а й заклики опозиційного характеру.
Наприкінці 1988 р. важливу роль у діяльності опозиції стала відігравати римо-католицька церква, що спиралася на підтримку Ватикану. Справжнім лідером та натхненником цього спротиву виступав примас церкви у чеських землях кардинал Томашек.
У Празі у цей період відбулися масові демонстрації, присвячені двадцятій річниці окупації країни військами ОВД; п'ятдесятиріччю утворення ЧСР, сорокаріччю «Декларації прав людини». На Вацлавській площі столиці десятки тисяч людей 16 січня 1989 р. вшанували пам'ять Я. Палаха.
69.Болгарія 1989-2011рр.
Під плином революційних подій у Польщі,Угорщині Болгарське керівництво зважилося на зміну свого лідера.З боку Москви заперечення не надійшло.10 листопада 1989 р. пленум ЦК БКП усунув Живкова з поста генерального секретаря,а на його місце було призначено Петра Младенова .Було вжито заходів по демократизації державного ладу:скасування законів,що обмежували громадянські права і свободи,ліквідація політичних органів у збройних силах і міністерстві вн.справ,реабілітація громадян,що зазнали політичного переслідування з боку режиму.Оголошено перехід економіки до ринкових відносин.БКП змінила у 1990р. свій статут і свою назву на Болгарську соціалістичну партію(БСП).Крім того стали виникати в країні нові пол. демократичні партії .У 1990р. президентом Болгарії було обрано філософа і соціолога Желю Желева.В липні 1991р. було прийнято нову Конституцію Республіки Болгарія .Новий уряд очолив 67- річний економіст безпартійний Любен Беров.В цей же рік Болгарія стає членом Ради Європи.
Зовн.політика Болгарії мала пріоритетне спрямування на Захід.Разом з тим підтримувалися добросусідські відносини з країнами Сх.Європи, у т.ч. і з Україною .У жовтні 1992р. президенти Л.Кравчук та Ж.Желев підписали у Софії Договір про дружні відносини і співробітництво між Україною і Болгарією.На підтвердження цього Болгарія у 1995 р. одержує статус асоційованого члена Європейського Созу.А вже в 1999р. одержує запрошення на переговори ,щодо приєднання до Європейського Союзу.В 2004р.29 березня Болгарія вступає до НАТО,а з 1 січня 2007р. входить до ЄС.
Відсутність принципових територіальних претензій до сусідів та відносно однорідний етнічний склад Болгарської республіки вберегли країну від спустошливих воєн ,які так часто супроводжують перехід до демократії країн Сх.Європи.
70. Суч. становище луж. сербів. У сх. част. Німеч.. – сербсь. народ, серби, німці – венеди, сорби. Близ. 60 тис осіб. 36% луж. прож. в окрузі Каменц (Саксонія), а 16% - в окрузі Шпрее - Нейсе (Бранденбург). Обєдн. двох нім. держав у жовт. 1990, ці терит. опинил. у складі Брандендурга і Саксонії Культ. автом.. Центром культ.-нац. життя є Хошебуз (Котбус). Верх. Лужиці — у склад. Вільної землі Саксонія з цент. у Будишині (Баутцені). законом, прийнятим у лип. 1994 р. – окреслив райони посел. лужичан, устан., що гарантом викон. їх конст. прав є земельний уряд, адміністрація округів та громад. – Рада у серболужицьких справах. Адміністрат. припис від 28 квітня 1997 р. про оформ. прав лужичан у Бранденбурзі. Січ. 1999 р. земельний парл. Саксонії ухвал. закон про права луж. Єдиним повнов. представ. їх інтер. – об'єднан. серболуж. спілок і тов. "Домовіна" ("Батьківщина"), засов. у 1912 р. Для реаліз. права на вільн. розв. у жовт. 1991 р. засн.. Фундація для луж. народу. Напр. 90-х р. XX ст. заг. сума фінанси.- 16 млн євро. Сербс. педаг. інстит. у Будишині було перепрофільовано (1991р) у проф.. школу для підгот. соціал. пед.. та вихов. дит садків. Натомість учител. кадри для Луж. почав здійс. Лейпцигський університет, Де функт. Інститут сорабістики. утворено Сербс. інститут як держ-приват. установу (1992). При ньому функціо. Лужицька центральна бібліотека та Лужицький культурний архів. Сербс. Інст. видає періодич. орган — "Літопис".У Хошебузі відкр. Народ. дім (1990), музей (1994). У 1990 р. віднов. діяль. Матиця сербська. Товар. «По-нашому", створ. в 1999 р., об'єднало луж. і німців. Сучасне письменств. представ.творами А. Навки, Ю. Коха, Б. Будара, Д. Шолчиної, М. Мєтової. Двом. нім-луж Народ. театр (у Будишині) та Луж. нац. ансамбль. Суч. малярство предс. твор. Божени Навки-Куниш, Іриси Бранчакової, Майї Нагелової.
71.Основні проблеми розвитку сучасної Словенії
У липні 1990 р. словенська Скупщина прийняла Декларацію про суверенітет. На грудневому референдумі 1990р. 90% голосуючих висловилося за незалежну Словенію. Враховуючи такі результати керівник Скупщини 26 грудня 1990р. проголосив словенську незалежність. 31 грудня парламентарі прийняли декларацію про вихід із складу Югославії. Конституція прийнята 23 грудня 1991р.
На сьогодні Словенія є успішною країною. Майже увесь час незалежності при владі перебуває Ліберально-демократична партія.
Добре розвивається економіка. Розвитку промисловості сприяє наявність дешевої електроенергії. Найбільшим промисловим і транспортним центром є Любляна. На рубежі 1999-2000 рр. був запроваджений податок на додану вартість, проведена пенсійна реформа.
Останніми роками найбільші надходження до бюджету є від податку на товари і послуги.
Словенія стала першою з країн, що приєдналися до ЄС в 2004 році, яка запустила в обіг єдину європейську валюту.
У червні 2005 року уряд Республіки Словенії прийняв Стратегію Розвитку Словенії, яка включає в себе:
Перевищення середнього рівня економічного розвитку ЄС, а також збільшення зайнятості відповідно до цілей Лісабонської стратегії в найближчі десять років; Поліпшення якості життя та добробуту кожної людини; Забезпечення принципу стійкості як основного критерію якості у всіх областях розвитку.
У 2009 році світовий економічний спад призвів до зниження експорту і промислового виробництва - більш, ніж на 6%, а рівень безробіття перевищив 9%.
Значний потенціал має туристичний сектор. У 2002 р. кількість туристів = чисельності населення країни .Туризм є одніє з найприбутковіших галузей промисловості.
Головними зовнішньоекономічними партнерами є Німеччина, Італія, Австрія, Франція.
Загалом, Словенія за роки незалежності створила і зміцнила демократичні інститути влади, просунулася шляхом ринкових реформ і забезпечення високого життєвого рівня населення.
72. Польща.на зламi XX- XXIст: пол. розвит.
П., центр. Євр, S= 312,6 тис. кв.км. стол. – м. Варшава. Нас. країн. - 38 млн. 459 тис. осіб (на1993 р.), парлам. респуб., презид. обираєт. на 5 р. Законодав. орган (Національні збори) склад. Сейм (парл.460 ) і Сенат (100 членів,) . Конституція прийнята у 1997.На поч. XXI ст. 2 -ва основних політ. таб., - лівий (СДЛ) і правоцентристський (АВС): Кардинальні суспільно-політичні зміни в країні започаткували ухвали "круглого столу", який проходив у лютому-квітні 1989 р. за участю предст. правлячої політ. коаліції, "Солідарності"та римо-кат. церкви. Досягнуті : про запров. посади презид., лікв. Держав. ради, утвор.. Сенату та пров. вибор. до законод. органів влади. Червневі парл. вибори 1989р., на яких ПОРП зазнала поразки., перемогла "Солідарність". 19 липня 1989 р. Націо. збори обрали главою держ. В. Ярузельського. Прем'єр-мініст. став Т. Мазовецький. Було назву країни - Республіка Польща, Економ. прогр. передб. перехід країни до рин. відносин, зміцнен. злотого, провед. приватиз.. Наслідок. став процес утвор. нових партій. Наприк.1989р. Об'єдн. селян. партія була перейменована на Пол. селянську партію "Відродження"."Солідарність" вид. дві партії — Пол. сел партія "Солідарність" і Польська селянська партія. 1990 р. розк. моноп. профспілка "Солідарність". На поч. 1990 р. на основі ПОРП утв. Соціал-демок. партія (А. Кваснєвський) і Соціал-демокр. союз. Після лікв. ПОРП В. Ярузельський втратив пол. підтрим. В.Ярузельський погод. дочасно скласти презид повнов., а парлам. прийняв скороч. терміну його повнов. - 5 р. У виборах взяло участь 3 канд.: Л.Валенса (лідер"Солідарності"), Т.Мазовецький (прем'єр-міністр) і С.Тимінський (бізнесмен-мільйонер). У 2 турі (9 грудня) Л.Валенса отр. майже 75 % голосів і став глав держ.. На інавгур. Л. Валенса прогол. створення Третьої Речі Посполитої. Немав досвіду управл. державою, повністю довірився своїм радникам. Презид. канцел. очолив Я. Качинський. У 1990—1991 рр. зареєстров. партій було більше сотні, що вплило. на ухвалення нов.. закону про вибори (28 червня 1991 р.)- прийн. пропор. виборчу систему. Праві сили - Центристську угоду, а лібер. організ. Демократ. союз. У жов. 1991р.перем.- (13,4%) став Демократичний союз. Прий. сеймом у сер. 1992 р. Малої конст. —віднос. між през., парл. та урядом. 1991—1993 рр. змінилося 3 уряд уряди, які очол. Я. Ольшевський, В. Павляк і X. Сухоцька. Сейм. вибор. 1993 р. більш. дістали ліві сили: Союз демократ. сил (20,7 %) і Польська селянська партія— 15,3%, вони ств. уряд на чолі з В. Павляком. Президен. вибори в лист.1995 р. перші прямі телевіз. дебати між претенд.. 19 лист. (51,72 %) главою держ. став А. Кваснєвський. 1993—1997 рр. 3 мінявся уряд. Парлам. вибор. 1997р., які відбулися за низької явки громадян (майже 48 %), перемога "Солідарність" та Союзу свободи. Здобув.разом 56,7 % , уряд на чол.. з Е. Бузеком. Конституція 1997 р., на рефер., обмеж. повнов.. презид. На поч. 1998 р. сейм схвал. підпис. Конкордат з Ватиканом. Ця угода зафікс. реальн. рівень вплив. церкви: визнано закон. церков. шлюби, запровадж. вивч. релігії у школі. У літку 1998 р. постанова про засудж. комуніст. тоталітарн. режиму. і поправ. до Закону про люст-рації (1997). Реформа адміністрат-територіал. устрою (1998). поділ країни на 16 воєводств. 1999 р. рефор. системи охорони здоров'я і пенсійн. забезпечен, освітньої сфери. Президентс. вибори 2000 р. Л. Кваснєвський переміг . Сейм. вибор. 2001 р. також принесли перем. лівим силам (Союз демократичної лівиці Унія праці).Парламентс.: Громадянська платформа,Самооборона,Право і Справедливість, Польська народна партія. Парлам. вперше з'явил. радик.: крайні ліві Самооборона і крайні праві (націонал-католицька Ліга польських родин). Уряд очолив лідер Союзу демократ. лівиці Л. Міллер. Парлам. вибори 25 вересня 2005р., принес. перемогу шести політ. силам. Найбільшу підтримку отрим. Право і справедливість, Громадянська платформа. Прем'єр-міністром став К. Марцінкевич. У жов. 2005 р. пол. обирал. главу держави. Л. Качинському. У чер. 2006 р. відбулася зміна прем'єр-міністра Ярос. Качинський, рідний брат чин. презид. 2007 р. в країні виник. політ. криза, її започатк. звинувач. кількох високопосадовців у міністерстві сільського господар в корупції. За таких умов були признач. дочасні вибори до Сейму і Сенату, які відбул. 21 жовт. Абсолют. перемож. сеймових виборів стала опозиц. лібер. Громадянська платформа. Правляча консерв. партія Право і справедливість опин. на другому місці. Дональд Туск на поч. лис. сформ. уряд. 2010р- Л. Качинський разом з дружиною загинув в авіаційній катастрофі.
73. Албанія на зламі 20 і 21 століть
Лідер Раміз Алія( 1991-1992 рр) почав політику обережних економічних реформ і розширення відносин з іншими країнами. У 1990 році прийнята багатопартійна система. У влади один одного поперемінно змінювали Соціалістична партія Албанії (представляє в основному промислово розвинені південні регіони, лідер - Еді Рама) і Демократична партія Албанії (представляє в основному північ, лідер - Салі Беріша, колишній особистий лікар диктатора Ходжі). Була зроблена спроба засудити колишнього лідера Раміза Алію, проте в результаті вуличних заворушень він був звільнений з в'язниці. З 1 квітня 2009 року Албанія - член НАТО. 29 квітня 2009 Албанія офіційно звернулася до Європейського союзу з проханням про прийняття в члени цієї організації. Албанія - індустріально нерозвинена, аграрна країна. Одна з найбідніших країн Європи. Довгі роки перебувала в міжнародній ізоляції, що завадило створенню стійких торгово-економічних відносин з розвиненими країнами Західної Європи, що в даний час виражається в недоліку іноземних інвестицій в економіку країни. У сільському господарстві виробляються - пшениця, кукурудза, картопля, овочі, фрукти, цукровий буряк, виноград, м'ясо, молочні продукти.
У промисловості - харчова обробка, текстиль та одяг; обробка деревини, видобуток нафти і металевих руд, виробництво цементу, гідроенергетика.
74.Польща.на зламi XX- XXIст: зн. пол. орієнтири.Зовніш. політ. кардин. змін. з приход. до влади уряду Т. Мазовецького. Це знайшло відобр. В нормат.док."Основи пол. зн. пол."й"ОбороннастратегіяПольської Республіки"(лис., 1992 р.) Політ. П. спрям. на Захід. Важ. знач. для безп. мав договір з Нім. 1990р.,який підтв. непоруш. корд. по Одрі та Нисі Лужицькій, а також пол-нім догов про співроб. ФРН- найважл. зовн¬торгов партн. Пол. У 1991 р. вход. до Ради Євр. і Ради північноатл. співробітниц. У 1994 р. заяв. Нам. вступ до НАТО, участь у його прогр. "Партнерство заради миру" і після перегов. 1999 р. учасн.. цього військово-політичного блоку. Вона ввійш. до перш. 5 країн Центр-Схід Євр – кандид. на вступ до Європ. Союзу, асоційованим членом якого вона є з 1992 р. З 1991 р. розвив. взаємодія П. в рамках "Вишеградської трійки» - з Чехією, Словаччиною, Угорщиною. Віднос. встанов. з сусід. Лит., де проживає значна кількість населення пол. націон..,1994 р. був підп.. - пол-лит. дог. про друж. та співроб. Розвивалися пол-укр. Взаєм.. П. офіційно визнала незалеж. Укр. 2 грудня 1991 р., а через місяць між 2 держ. були встановлені дипл. віднос.. - Договір про добро-сусідство, дружні віднос. і спів робіт. (трав, 1992 р.). У 1992 р. було створ. Консультаційний комітет през. П. й У-.конц. стратегічного партнерства країн. Пол. є голов. парт. Укр. у торгов-екон. співроб. Наяв. у П. укр.. нац..меншин: близько 450 тис. гром- є голов. чинник співпрац. .У 1997 р. през. дер. - Л.Кучма та А.Квасьнєвський опр. заяву "До порозуміння і єднання". – жит. в злагоді та мирі, засуд. насил. депорт. Украї. із Сх. П. і пол.. із зах. обл.Укр. напр.. 40-х р. П. зобов. сприяти інтег. Украї. до НАТО. З 2000 р. П. – координ. дій НАТО в Укр. На поч.. XXI ст. пол-укр. відн. розв. досить інтенс.: візит. презид. , прем'єр-міністрів, мін. закорд. справ і обор, консулат. і конфер. Змішана комісія з питань торг. і економ. Співробітник.
75. Демонтаж тоталітаризму в Албанії
У квітні 1985 році, після смерті Енвера Ходжі, його місце зайняв Раміз Алія. Спочатку він намагався продовжувати колишню політику, але у Східній Європі на той час вже почалися зміни, викликані горбачовської політикою гласності і перебудови. Тоталітарний режим Албанії опинився під подвійним тиском з боку США, європейських держав і свого власного народу. Після того, як у грудні 1989 року був розстріляний румунський комуністичний лідер Ніколає Чаушеску, Алія зрозумів, що він може виявитися таким, якщо нічого не зробить. Він (останнім у Європі) підписав Гельсінські угоди та зобов'язався дотримуватися прав людини, дозволив політичні партії, і хоча його власна партія перемогла на виборах в 1991, всім стало ясно, що зміни не зупинити. У 1992 році на загальних виборах перемогу отримала Демократична партія Албанії вже, що набрала 62% голосів. Крах комуністичного режиму викликав масовий відтік населення з Албанії, коли сотні албанців перепливали Адріатичне море на човнах і висаджувалися в Італії.
28.Пол.к-ра в 40-80х рр.Сус-во та його к-ра Курс на будівн. соціалізму, прогол. на I з’їзді ПОРП- здійсн. “к-рної револ.”: подолання неписьменності, р-к освіти всіх рівнів, підгот. нових вчительських кадрів, просякнення освіти і вихов. ідеями марксизму-ленінізму.. Були ліквід. усі незалежні від держ. наук., освітні та культ. установи.У 1949 націон. всі театри.
1945 - в Лодзі пройшов Освітній з’їзд, який обговорив урядовий проект реформи шкільництва.1951 - ПОРП організувала I Конґрес Пол. Науки, на якому, за рад. взірцем, ств. Пол. акад. наук (ПАН). Були відкриті нові універи та внз, вчительські курси, ств. с-ма середніх проф.шкіл. До 1951 було повністю ліквідовано неписменність серед дорослих (1,4 млн. осіб), майже всі діти були охоплені освітою. кін. 1951- поч. 1952 - ПОРП організувала в м. Отвоцьку під Варшавою методологічну конференцію пол. істориків- засади напис. маркс.-ленінс. Іст. Пол. Л-ра. З. Налковська, М. Яструн, К. Брандис, А. Важик, Ю. Тувім, А. Слонімський, К.І. Ґалчинський співпрацювали з часописом Кузниця (1945 р.), який редагував С. Жулкевський. У дусі соцреалізму писали твори М. Яструн, А. Слонімський, Я. Івашкевич, А. Важик і багато ін. В образ. і муз. мис-ві твори Тадеуша Конвіцького (“На будівництві”, 1950), Александра Сцібор-Рильського (“Вугілля”, 1950) стали взірцем соцреалізму. У живописі роботи Гелени та Юліуша Краєвських, Александра Кобдзея, Влодзімєжа Закшевського, Тадеуша Кулісевича показували передовиків праці, селян, військових. композитори: Болєслав Войтович “Кантата на честь праці” (1948), Ян Маклакевич “Кантата про трактори”, Казімєж Сєроцький “Варшавський будівничий” (1951). До широко знаних артистів належали Ґражина Бацевич, Вітольд Лютославський, Болєслав Войтович. Митці старшого покол. намагалися в алегоричній формі висловити своє справжнє ставлення до тоналіт. ідеології: Є. Анджеєвський Золотий лис (1954), М. Домбровська Третя осінь (1954) фейлетони К.І. Ґалчинського у часописі “Пшекруй”, Адам Важик Поема для дорослих (1955) .1956 р. сталися серйозні зміни в житті сус-ва і к-рі. Лібералізація сусп.-політ. відносин ств. умови для вільнішої творчості митців, появи різноманітних світоглядних орієнтацій. 1970 р. насел. стало більш освіченим: різноманітнішою стала худ. літ-ра, з’яв. численні переклади світ. літ., деякі твори еміґраційних літераторів. Телебачення здійснило справжню револ. в культ. житті. Перший телецентр, поч. діяти у Варшаві в травні 1956. 1966 - у Варшаві відбувся Конґрес Пол. К-ри. 1961 – пров. реформу навч програм, запроваджено обов’язкову 8-річну освіту. 1970 р. навчалося 210 тис. студ. (і 100 тис. заочних). Наук. досл. розвивалися нерівномірно. 1961 - в Польщі була введена в дію перша ЕОМ “Одра. 1972 - у Варшаві було відкрито Міжнар. матем. центр ім. С. Банаха, до чого причинилися математики Казімєж Куратовський, Кароль Борсук, Станіслав Мазур. Театр у 60-ті звертався до літ. сюрреалізму, ґротеску, сатири. у 1970 р. діяло 111 проф. колективів, виникли численні аматорські групи. Режисери: Адам Ганушкевич, Конрад Свінарський, Єжи Ґротовський та ін. Популярність здобули актори Ґустав Голоубек, Анджей Лапіцький, Тадеуш Ломніцький, Збіґнєв Цибульський, Справжній бум переживало після 1956 р. пол. кіно мис-во,. Анджей Вайда -фільми Канал (1957), Попіл і діамант (1958) з блискучим актором З. Цибульським (У 1960 р. - фільм Александра Форда Хрестоносці, згодом Фараон – Єжи Кавалеровича.Єжи Гоффман екранізував Пана Володийовського Г. Сєнкевича. Еміґрували на Захід талановиті Роман Полянський (“Ніж у воді”, 1962) та Єжи Сколімовський (“Валковер”, 1965), У 1967 р. високі нагороди здобув популярний кіносеріал Чотири танкісти і пес за сценарієм Я. Пшимановського.
На поч. 80-х у культ. житті поляків розпоч. зміни, спричинені проривом ідеологічної монополії правлячої компартії. Виникнення НСЗЗ “Солідарність” та її програма демократизації сусп. життя знайшла відгук у творчих середовищах.
1 жовтня 1981 – закон про зменш. Цензури. 9 жовтня 1980 – емігр. пол. поет і літератор Чеслав Мілош одержав Нобел. премію в галузі л-ри.
травень 1982 - сейм ухвалив новий Закон про вищу школу, який запроваджував автономію і самоврядування університетів, зокрема у виборі керівних органів, укладанні програм і організації навчання.
Історики часто друкувалися в нелегальних видавництвах: так з’явилися безцензурні історичні праці Кристини Керстен Народження системи влади (про становлення ком. режиму в Польщі), Войцєха Рошковського Новітня історія Польщі 1918-1980 (друк. під псевдонімом А. Альберт).
Режисери й актори театру та кіно у 80-ті роки були найбільш заангажовані до політичної діяльності на боці опозиції. У 1982 р. на знак протесту проти воєнного стану вони оголосили бойкот офіц. заходам на радіо і тб. Фільм А. Вайди “Людина з заліза”, який подавав критичний образ соціалістичної дійсності отримав Золоту Пальмову Гілку Каннського кінофестивалю. Популярність здобули вистави режисерів Тадеуша Кантора (“Вельополє, Вельополє”), Славоміра Мрожка (“Посол”). На кінематографічному фестивалі в Берліні 1988 р. найвищу нагороду (“Фелікс”) здобув фільм Кшиштофа Кєсьльовського “Короткий фільм про вбивство”.