Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Курсова робота
на тему:
«Оновлення парку обладнання на підприємстві: необхідність, організація, результати»
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………………3
Розділ 1. Організація оновлення парку обладнання на підприємстві
1.1 Суть та види обладнання…………………………………………………5
1.2 Моделювання стратегії оновлення обладнання підприємства………...8
Розділ 2. Визначення необхідності та економічної доцільності
впровадження нового обладнання у виробництво
2.1 Знос машин і обладнання………………………………………………..11
2.2.Показники, що характеризують вимоги споживача до нової
техніки.......................................................................................................21
2.3. Оцінка ефективності нового обладнання підприємством…………....25
Розділ 3. Ефективність оновлення парку обладнання на підприємстві……..29
Висновки……………………………………………………………………………31
Список використаних джерел……………………………………………………..33
Вступ
В сучасних умовах на ефективний розвиток і діяльність підприємств впливають багато різноманітних факторів. Одним із важливих чинників ефективної діяльності підприємства є оновлення його парку обладнання. Проте спочатку потрібно визначити доцільність такого оновлення та прийняти відповідне правильне управлінське рішення. Цим на підприємствах і займаються менеджери.
Якщо розглядати оновлення парку обладнання на підприємстві, як складову розвитку національної економіки України в умовах ринкових відносин, то необхідно не просто оновити парк машин, але й змінити його технологічну і вікову структуру, змінити пріоритети розвитку, забезпечити спільність з технологіями промислово розвинених країн, з світовими вимогами до сертифікації і стандартизації.
Метою роботи є дослідити необхідність та економічну доцільність впровадження нового обладнання на підприємстві, а також визначити результати його впровадження.
Завдання курсової роботи:
1. ознайомитись із суттю та видами обладнання;
2. визначити стратегію оновлення обладнання на підприємстві;
3. визначити необхідність впровадження нового обладнання;
4. дослідити економічну доцільність впровадження обладнання на підприємстві;
5. визначити результати оновлення парку обладнання на підприємстві.
Об’єктом дослідження є планування і організація процесів оновлення парку обладнання на підприємстві.
Предметом дослідження є оновлення парку обладнання на підприємстві.
Методи дослідження. Дослідження виконано на основі загальнонаукових принципів проведення досліджень з використанням комплексного підходу. При проведенні досліджень використовувалися: метод структурно-логічного аналізу (в процесі уточнення й упорядкування термінології у понятійному апараті процесів оновлення); метод математичного моделювання (в процесі розрахунку ефективності впровадження нової техніки на підприємстві). Теоретичною основою й методичною базою даного дослідження є наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених.
Розділ 1.Організація оновлення парку обладнання на підприємстві.
1.1 Оновлення техніко-технологічної бази підприємств
Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються насамперед науково - технічним прогресом, його темпами і соціально - економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні соціальні завдання життєдіяльності суспільства.
Розвиток науково-технічного прогресу підвищує вимоги до ефективності економіки всіх держав, активізуючи намагання країн, що розвиваються, подолати економічну відсталість.
Для нормального функціонування підприємства, необхідно наявність визначених засобів і джерел. Обладнання, як одна із складових основних виробничих фондів, що приймають участь у процесі виробництва, являється головною основою діяльності будь-якого підприємства [1; с. 434].
Підприємства, що користуються основними фондами, в тому числі і обладнанням, що достались у спадщину від соціалістичної економіки, повинні не тільки прагнути їх модернізувати, але і максимально ефективно використовувати те що є, особливо в існуючих умовах дефіциту фінансів і виробничих інвестицій.
Будь-який комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих потужностей і основних фондів, повинен передбачати забезпечення росту обсягів виробництва продукції.
Технічне переозброєння та реконструкція - прогресивні форми відтворення основних виробничих фондів діючих підприємств.
До технічного переозброєння відноситься комплекс заходів по підвищенню техніко-організаційного рівня виробництва, його механізації й автоматизації по модернізації, й заміні застарілого та фізично зношеного обладнання новим, більш продуктивним [11;с.183].
Здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переобладнання, перевлаштування виробництва без побудови нових і розширення діючих основних цехів, однак з побудовою при необхідності нових і розширенням діючих допоміжних та обслуговуючих підрозділів називається реконструкцією.
Найбільш повно сутність реконструкції розкривається при розгляді її як особливої форми розширеного відтворення основних фондів підприємства, здійснюваного на основі досягнень науково-технічного прогресу.
Здійснення реконструкції повинно забезпечити нарощування потенційної виробничої спроможності підприємства не стільки в результаті простого збільшення технічної складової, скільки за рахунок підвищення якісних параметрів знарядь і засобів праці. Мова йде про нарощування виробничих потужностей підприємства не за рахунок збільшення кількості робочих місць, а про забезпечення цього при незмінній і навіть меншій кількості робочих місць. Завдання полягає в тому, що в результаті реконструкції слід нарощувати якісно нові потужності.
Основним засобом виконання цього завдання повинна стати заміна технічної й технологічної складових виробних підрозділів підприємства на нові, які відповідають сучасним досягненням технічного розвитку.
На практиці оновленню й удосконаленню техніко – технологічної бази підприємства віддають перевагу малій та середній реконструкції. Зазвичай затрати на малу реконструкцію скуповуються не довше, ніж за півроку. При середній реконструкції термін окупності затрат - до одного року. При повній реконструкції термін окупності затрат складає в середньому більше трьох років.
Відмінна особливість технічного переозброєння полягає в тому, що при даній формі відтворення основних виробничих фондів оновлюється лише їх активна частина. У процесі технічного переозброєння можливе часткове перевлаштування побутових, складських і виробничих приміщень. Залежно від масштабів оновлення активної частини основних виробничих фондів можуть бути виділені три види технічного переозброєння виробництва.
При малому технічному переозброєнні проводяться модернізація діючої техніки, заміна невеликої частини застарілого обладнання, у виробництво впроваджується невелика кількість нового обладнання.
При середньому технічному переозброєнні проводиться механізація й автоматизація процесу виробництва, впроваджується прогресивне обладнання, замінюються групи фізично і морально застарілого обладнання.
При повному технічному переозброєнні проводиться комплексне оновлення переважної частини парку обладнання, що, звичайно, зумовлюється високою фізичною і моральною зношеністю обладнання або переходом на принципово нову технологію виготовлення продукції.
Поряд з оновленням обладнання підприємств при здійсненні технічного переозброєння необхідно проводити модернізацію обладнання, причому її не слід розглядати як вимушений захід, зумовлений дефіцитом нового обладнання, необхідного для заміни фізично та морально застарілого.
Модернізація є постійним фактором удосконалення техніко – технологічної бази підприємств та нарощування їх виробничих потужностей. Однак вдаючись до модернізації, необхідно обґрунтовувати вибір її об'єктів. Проведення модернізації слід вважати ефективним, якщо продуктивність та інші параметри модернізованої техніки досягають рівня нових машин або перевищують його [6;с. 247].
Отже, можна вважати, що найважливішим фактором, що зумовлює доцільність переважного спрямування інвестиційних ресурсів на технічне переозброєння й реконструкцію підприємств, є науково-технічний прогрес. Саме базуючись на практичному використанні досягнень науково-технічного прогресу, ці напрямки розширеного відтворення основних виробничих фондів забезпечують таке оновлення та удосконалення техніко – технологічної бази підприємств, яке відповідає сучасним вимогам.
1.2 Моделювання стратегії оновлення парку обладнання на підприємстві
У будь-який період часу (рік) обладнання можна зберегти або продати по залишковій вартості та купити нове обладнання за відомою ціною, яка може змінюватися в часі. Завдання полягає в тому, що на плановий період необхідно розробити оптимальну тактику заміни (збереження) обладнання, яка забезпечить отримання максимально можливого обсягу загального прибутку за цей час. Для кожного року планового періоду треба розробити стратегію: зберігати наявне обладнання на даний момент чи продати його й придбати нове.
У економіко-математичній моделі вводять такі позначеня: t – вік обладнання (число років експлуатації), t=0, 1, 2, ... (t=0 відповідає установці та використанню нового обладнання; t=1 відповідає використанню обладнання віком один рік тощо); x(t) – вартість продукції, виготовленої протягом одного року на обладнанні віком t; S(t) – залишкова вартість обладнання віком t; t – проміжний час у плановому періоді; P – вартість нового обладнання; u(t) – експлуатаційні витрати за один рік на обладнання віком t; t0 – початковий вік обладнання; n – плановий період.
У розглянутому процесі вік обладнання відраховується у прямому напрямку, а етапи, на які розбивається процес – у зворотному.
Позначимо через fn(t) сумарний прибуток за останні n років планового періоду при умові, що на початку цього періоду з n років у наявності є обладнання віком t, і ми дотримуємося оптимальної стратегії заміни. При цьому, n=1 означає останній рік планового періоду, тобто до закінчення планового періоду залишився рік; n=2 – останні два роки планового періоду (до кінця планового періоду залишилося два роки); n=N – останніх N років планового періоду, тобто відповідає всьому плановому періоду.
Вважаємо, що рішення приймається на момент часу t= 0, 1, 2, …, N-1 (якщо система відліку є відносно параметра n, то це означає, що n=N, N-1, ..., 1). Таким чином, плановий період розбитий на інтервали, довжина яких становить один рік. На кожному інтервалі треба прийняти рішення – зберігати чи оновлювати обладнання.
Якщо на момент t=і (початок і-го року, тут n=t-і) система перебуває в стані t (вік обладнання t) і прийнято рішення „зберігати обладнання”, то це означає, що дане обладнання, попрацювавши ще один рік, „постаріє” й опиниться на момент t=і+1 (на початок наступного року) в стані t+1 – буде мати вік t+1. Якщо на момент t=і обладнання знаходилося в стані t і прийнято рішення „замінити обладнання”, то це означає, що в момент t наявне обладнання продається, а натомість купується нове (вік 0 років); воно працює один рік і до моменту і+1 система виявиться в стані 1 (обладнання віком один рік).
Якщо зберегти обладнання, вік якого t років, то дохід підприємства від його використання буде складатися з доходу на n-му етапі, одержаного як різниця між вартістю виготовленої продукції на цьому обладнанні та експлуатаційними витратами на утримання і отриманого за n-1 етапів, при роботі на обладнанні, вік якого t+1 років.
Якщо на n-му етапі обладнання віком t років, замінити на нове, то дохід в цьому випадку складається з доходу, отриманого як різниця сукупних вартостей (х(0) – вартість продукції, виготовленої на обладнанні віком 0 років; u(0) – експлуатаційні витрати) і доходу, отриманого за n-1 етапів, що залишилися при роботі на обладнанні, вік якого 0+1 рік.
Заміна наявного обладнання, експлуатаційний період якого t, на нове є доцільною в тому випадку, коли прибуток від нового обладнання буде більшим від старого.
Відповідно до алгоритму динамічного програмування на початку планується останній крок роботи, на якому приймається рішення, яке дає можливість отримати максимальний прибуток. Виходячи з того, що fn(t) – прибуток, який на останньому етапі буде дорівнювати найбільшому значенню цих двох виразів.
Оптимальною тактикою за останні (n+1) роки, при умові, що на початку цього періоду з (n+1) року є обладнання віком t, буде така тактика, яка забезпечить за останні (n+1) роки максимальний прибуток.
Співвідношення, наведені вище, дають можливість визначити величину fn(t) у залежності від fn-1(t+1), де при переході від одного етапу до наступного вік обладнання збільшується від t до t+1, а число етапів, які залишилися, зменшується від n до n-1 [4;с. 162].
Заміна устаткування новими і більш прогресивними зразками – це більш ефективний шлях підвищення надійності і розширення виробничих потужностей, оновлення парку устаткування в порівнянні з його кількісним зростанням.
Розділ 2. Визначення необхідності та економічної доцільності провадження нового обладнання на виробництво.
2.1 Знос машин і обладнання
Саме поняття знос означає втрату вартості об’єкту у процесі його експлуатації або довготривалого його зберігання, науково-технічного прогресу та економічного стану в цілому.
Щодо видів зносу, то їх класифікація може бути проведена за критерієм технічної можливості і економічної доцільності їх ліквідації і за причинами, які їх викликають:
* ліквідаційний знос, тобто знос, який неможливо усунути через конструктивні особливості машин і обладнання або не доцільно усувати за економічними міркуваннями, так як затрати на відновлення перевищують приріст корисності і вартості відповідного об’єкту;
* не ліквідаційний знос, який можливо здійснити технічно та економічно доцільно.
На сучасному рівні розвитку науки і техніки переважають економічні
причини включення зносу до ліквідаційного, так як на будь-якій стадії зносу технічно практично можливо підтримувати працездатний стан машини.
По причині, яка викликає знос, розрізняють:
фізичний знос – це поступова втрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів.
функціональне старіння, тобто втрата вартості машин і обладнання, викликана появою нових технологій. Як правило, розглядаються дві сторони можливої відмінності нової техніки від старої або дві категорії функціонального старіння: надлишок капітальних затрат і надлишок виробничих затрат.
Функціональне старіння, яке обумовлене надлишком капітальних затрат, є результатом технологічних змін, появою нових матеріалів або неможливості оптимально використовувати машини і обладнання через такі чинники, як неефективне розміщення та компонування, надлишок виробничих потужностей в порівнянні з вимогами сучасного виробництва, незбалансованість виробничого процесу. Часто цей вид функціонального старіння називають технологічним старінням.
Друга сторона функціонального старіння пов’язана з відмінністю в експлуатаційних витратах і часто називається операційним старінням.
Функціональне старіння, яке обумовлене надлишком виробничих затрат, є результатом технологічних змін, які сприяють зменшенню собівартості продукції в порівнянні з виробничими затратами, асоційованими з даними машинами і обладнанням, або неефективності розміщення і компонування, машин та обладнання, яке збільшує виробничі затрати.
Таким чином, будь-яка відмінність нової техніки від старої, яка викликає зменшення привабливості старої техніки, призводить до її знецінення і, відповідно, до функціонального старіння.
Економічне старіння. основних фондів — це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується втрачанням засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення застосовуваних та створення нових засобів виробництва, впровадження принципово нової технології, старіння вироблюваної продукції. Старіння властиве перш за все знаряддям праці та транспортним засобам, зв'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.
Способом ліквідації фізичного зносу є ремонт, а функціонального старіння – модернізація машин і обладнання [7;с. 306].
Фізичний знос машин і обладнання.
Фізичним зносом машин і обладнання називається зміна розмірів, форми, маси або стану поверхонь внаслідок зношення через постійно діючі навантаження або ж руйнування поверхневого шару при терті. Швидкість зношення деталей обладнання залежить від багатьох причин:
* умов та режиму їх роботи;
* матеріалу, з якого вони виготовлені;
* характеру змащення поверхонь, які труться;
* питомого зусилля та швидкості ковзання;
* температури в зоні спряження;
* стану навколишнього середовища.
Величина зносу характеризується встановленими одиницями довжини, об’єму, маси та ін. Зноси поділяються на нормальні та аварійні.
Нормальним, або звичайним, називають знос, який виникає при правильній, але довготривалій експлуатації машини, тобто в результаті використання певного ресурсу його роботи.
Аварійним, або прогресивним, називають знос, який виникає за короткий час і досягає таких розмірів, що подальша експлуатація є неможливою. При визначених значеннях змін, які виникають в результаті зношення, виникає граничний знос, який викликає різке погіршення експлуатаційних якостей окремих деталей, механізмів, машин в цілому, що викликає необхідність її ремонту чи заміни на нову.
Актуальність обліку фізичного зносу при оцінці машин і обладнання обумовлена наступними причинами:
* відносно короткий термін життя активу і різка зміна його вартості;
* суттєвий вплив фізичного зносу на вартість машини і обладнання;
* труднощі при визначенні чисельної величини зносу із-за складності і конструкцій та різноманітності видів машин, а також багатогранності прояву фізичного зносу.
В загальному випадку фізичний знос Фз враховується при визначенні залишкової вартості
Взал =В(1-Фз), (1)
де Взал - первинна (відновна) вартість.
В цьому понятті Фз – безрозмірна величина.
Розрізняють наступні види зносу:
* механічний знос – результат дії сил тертя при ковзанні одної деталі по іншій. При цьому виді зносу виникає стирання (зрізання) поверхневого шару металу і спотворення геометричних розмірів у сумісно працюючих деталей. Він проявляється і при терті кочення поверхнею, так як цього виду тертя невідворотним супутником є тертя ковзання, однак в подібних випадках знос буває невеликим;
* абразивний знос, який спостерігається в тих випадках, коли поверхні, які труться забруднюються мілкими абразивними і металічними частинками;
* зминання, тобто порушення поверхневих шарів спряжених деталей без відносних переміщень через надмірних навантажень;
* втомний знос, який є результатом дії на деталь перемінних навантажень, які викликають втому матеріалу деталі і його руйнування;
* знос при заїданні, який виникає в результаті прилипання однієї поверхні до іншої. Це явище спостерігається при недостатній змазці, а також значному тиску, при якому дві спряжені поверхні зближаються настільки щільно, що між ними починають діяти молекулярні сили, які призводить до їх схвачування;
* корозійний знос – утворюється в результаті зношування деталей машин і установок, які знаходяться під дією води, повітря, хімічних речовин, коливань температури [6;с. 285].
Фізичний знос може бути визначений за характерними ознаками як для окремих деталей, так і для машин в цілому. Переважно він може визначатись за відхиленнями від номінальних режимів роботи.
В загальному випадку знос машин і обладнання в цілому може бути визначений як зниження споживчих властивостей в залежності від напрацювання. Для деяких видів машин накопичена значна статистика по зносу та побудовані відповідні залежності, які дозволяють оцінити знос як функцію напрацювання. Однак для більшості видів статистика є недостатньою і для визначення величини фізичного зносу користуються методами класифікація яких наведена нижче:
А) експертні:
* метод ефективного віку;
* метод експертизи стану;
Б) економіко-статистичні:
* метод зниження дохідності;
* метод стадії ремонтного циклу;
В) експериментально- аналітичні:
* метод зниження споживчих властивостей;
* метод заелементарного розрахунку;
* прямий метод.
Експертні методи базуються на твердженні спеціаліста-експерта про фактичний стан машини виходячи з його зовнішнього вигляду, умов експлуатації та інших факторів. Експертні методи потребують високого рівня знань про конструкцію і експлуатаційні характеристики машин і обладнання, яке оцінюється.
Метод ефективного віку базується на припущенні про те, що можна з достатньою достовірністю визначити залишковий термін служби Тзал. Знаючи величину нормативного терміну служби Тн ефективний вік може бути визначений з виразу
Теф = Тн-Тзал , (2)
а фізичний знос – по формулі
Фз=Теф/Тн. (3)
Термін Тн визначається з технічної документації, а значення Тзал – експертним шляхом.
Метод експертизи стану передбачає залучення спеціалістів для визначення фізичного стану машин і обладнання у відповідності з вартісною шкалою. Для підвищення степені достовірності можуть бути залучені декілька експертів, при цьому результативне значення зносу визначається із залежності
Фз∑ = Фзі*αі (4)
де Фзі – оцінка зносу і-го експерта;
αі – вагомість думки і-го експерта;
Вагомість думок експертів визначається з умови αі =1.
Економіко- статистичні методи застосовуються в тих випадках, коли є достовірна інформація про експлуатаційні та економічні показники обладнання в ретроспективному періоді.
Таблиця 1.
Шкала експертних оцінок для визначення коефіцієнта зносу
Стан обладнання | Характеристика фізичного стану | Коефіцієнт зносу, % |
Новий | Нове, встановлене і не експлуатоване обладнання у відмінному стані | 05 |
Дуже добрий | Обладнання, яке було в експлуатації, повністю відремонтоване у відмінному стані | 1015 |
Добрий | Обладнання, яке було в експлуатації, повністю відремонтоване у доброму стані | 2035 |
Задовільний | Обладнання, яке було в експлуатації, але потребує певного ремонту чи заміни окремих деталей | 4060 |
Умовно придатний | Обладнання, яке було в експлуатації, в стані придатному для подальшої експлуатації, але потребує значного ремонту чи заміни основних вузлів | 6580 |
Незадовільний | Обладнання, яке було в експлуатації і потребує капітального ремонту, такого як заміна робочих органів чи основних агрегатів | 8590 |
Непридатний до застосування | Обладнання по відношенню до якого немає реальних перспектив на продаж, окрім як вартості основних матеріалів. | 97,5100 |
Метод зниження дохідності базується на допущенні про те, що зростання фізичного зносу пропорційне зниженню дохідності обладнання, тобто скороченню чистого прибутку, що визначається як різниця між виручкою та витратами. Величина Фз визначається із залежності
Фз =П0-П1П0, (5)
де, П0 – прибуток, що випливає при експлуатації нових машин;
П1 – прибуток в поточному інтервали часу.
Метод стадії ремонтного циклу базується на положенні про те, що по мірі експлупатації машин і обладнання їх споживчі властивості знижуються при зростанні фізичного зношування.
На рис.1 представлена приблизна залежність споживчих властивостей від напрацювання і проведених ремонтів.
Поточні ремонти
СВ СВ
СВк
Капітальний ремонт
--------
-------- ∆СВ
Наробіток t Тр Наробіток t
а) б)
Рис. 1. Фактичні (а) і прийняті (б) зміни споживчих властивостей в процесі
експлуатації машин і обладнання
Для спрощення при розрахунках враховуються лише капітальні ремонти, на протязі ремонтного циклу Тр (наробіток між двома капітальними ремонтами) споживчі властивості зменшуються по лінійній залежності. Позначимо відносне зниження споживчих властивостей (СВ) до кінця ремонтного циклу через Кр, тоді в кінці циклу значення споживчих властивостей СВрк складе
СВрк = СВ- Кр*СВ. (6)
Капітальний ремонт підвищує споживчі властивості на величину ∆СВ. Таким чином, після його проведення
СВр = СВ0-Кр*СВ + ∆СВ. (7)
Тривалість ремонтного циклу для основних видів машин і обладнання регламентується системою планово-попереджувальних ремонтів (СППР). Тому при допущенні, що по відношенні до об’єкту оцінки дотримується СППР, завдання розрахунку зносу зводиться до визначення інтенсивності зниження споживчих властивостей dCD за цикл і знаходження фактичного наробітку після найближчого ремонту (початку експлуатації). Розрахунки проводяться за формулами
dCD = (СВ0-Кр*СВ0 + ∆СВ) / Тр; (8)
СВt = CD –t*dCB; (9)
T = М*Д*Кзм*Кв.в*Тз; (10)
Фз = (СВ0-СВt)/СВ0 (11)
де СВ0 – значення споживчих властивостей на початку ремонтного циклу;
t – наробіток після капітального ремонту;
М – число місяців, відпрацьованих після капітального ремонту;
Д – число робочих днів у місяці;
Кзм – коефіцієнт змінності;
Кв.в – коефіцієнт внутрізмінного використання;
Тз – тривалість зміни [14;с. 152].
Експериментально-аналітичні методи потребують проведення досліджень обладнання, яке оцінюється, та наявності техніко-економічної і технологічної документації по оцінюваному об’єкту.
Метод зниження споживчих властивостей відображає залежність споживчих властивостей машин і обладнання від зносу. Узагальнені споживчі властивості СВ визначається як сума окремих споживчих властивостей СВi з врахуванням їх вагомості αі:СВ∑*αі, де ∑αі=1.
В процесі експлуатації споживчі властивості знижуються на величину ∆СВі, при цьому знос
Фз = ∆СВі*αі. (12)
Метод по елементного розрахунку побудований на визначенні зносу для окремих елементів машин і обладнання та підсумовуванні отриманих величин з врахуванням частини собівартості цих елементів у собівартості об’єкту оцінки в цілому. Розрахунковий знос і-го елемента Fip визначається із залежності
Fip=fi*(ci/c∑)*(Ti/T∑), (13)
де fi – фактичний знос і-го елемента;
сі, с∑ - собівартість і-го елемента та машин і обладнання в цілому
відповідно;
Ті, Т∑ - нормативний термін служби і-го елемента та машин і
обладнання в цілому відповідно.
Знос об’єкта в цілому визначається як сума розрахункових зносів його елементів
Фз = ∑Fi. (14)
Прямий метод визначення зносу застосовуємо в тих випадках, коли відомі вартість нових машин і обладнання Сн і затрати З, які необхідні для того, щоб довести зношений об’єкт до стану нового. При цьому знос визначається з виразу [8;с. 85].
Фз = З/Сн. (15)
Порівняльний аналіз методів оцінки фізичного зносу наведений в таблиці
Таблиця 2
Зіставлення методів оцінки фізичного зносу
Найменування методу | Достовірність | Складність отримання вихідної інформації | Необхідна кваліфікація оцінювачів і експертів |
Ефективний вік | Низька | Низька | Висока |
Експертиза стану | Низька | Низька | Висока |
Зниження доходності | Висока | Висока | Низька |
Стадія ремонтного циклу | Середня | Середня | Середня |
Зниження споживчих властивостей | Висока | Висока | Середня |
Поелементний розрахунок | Середня | Середня | Середня |
Прямий | Середня | Висока | Низька |
Для того, щоб підприємство визначило знос обладнання, яке задіяне у виробництві його продукції, доцільно користуватись усіма методами визначення величини фізичного зносу, проте це займає більші затрати часу, ніж обчислення данного фізичного зносу за одним методом.
2.2 Показники, що характеризують вимоги споживача до нової техніки
В умовах ринкової економіки, що ґрунтується на засадах конкуренції, власник бізнесу не може успішно функціонувати без постійних технічних інновацій (нововведень). При цьому необхідно узгоджувати інтереси трьох сторін: розробника нової техніки, її виробника та споживача. В основі такого узгодження лежить вивчення вимог споживача до нових засобів виробництва.
Система показників, при допомозі яких можна проаналізувати вимоги споживача до нової техніки включає наступні групи показників.
1. Показники, що характеризують загальні вимоги споживача (підприємства) до нової техніки як товару:
* новизна та технічний рівень нових засобів виробництва;
* якість виготовлення, безперебійність в експлуатації;
* рівень після продажного технічного обслуговування і характер сервісних послуг;
* співвідношення ціни нового засобу виробництва та ефекту від його експлуатації.
2. Показники, що характеризують специфічні вимоги виробника до нових засобів виробництва:
* асортимент та якість нових засобів виробництва;
* оцінка зовнішнього вигляду технічних засобів;
* географічні та кліматичні умови використання;
* діючі технічні стандарти;
* надійність та зручність в експлуатації.
Із зазначеного переліку показників для всіх учасників процесу створення, виробництва та експлуатації нової техніки найбільш суттєвими є показники надійності, довговічності та ефективності використання.
Надійність нового засобу виробництва характеризується показниками безвідмовної роботи, довговічності, ремонтопридатності та придатності до транспортування і зберігання.
При оцінці безвідмовної роботи нової техніки споживачі в першу чергу звертають увагу на таку характеристику як середній наробіток на відмову.
Довговічність визначає властивість нової техніки зберігати робото здатність до певного стану при встановленій системі технічного обслуговування та ремонтів. Під граничним розуміють такий стан, при якому подальша експлуатація засобу виробництва за призначенням неприпустима та недоцільна, або відновлення його робото здатного стану неможливе чи недоцільне.
До показників довговічності відносяться:
* середній ресурс до капітального ремонту;
* встановлений ресурс до капітального ремонту;
* встановлений ресурс до списання.
Ресурс – це довговічність в годинах безперервної роботи, тобто величина, що безпосередньо характеризує робочий період.
Показники ремонтопридатності характеризують таку властивість технічного засобу як пристосованість до попередження та виявлення причин пошкоджень і їх ліквідації шляхом проведення ремонтів та технічного обслуговування.
Комплексними показниками надійності є:
* коефіцієнт технічного використання;
* коефіцієнт оперативної готовності,
* середня сумарна трудомісткість технічного обслуговування;
* середня трудомісткість ремонтів.
Ці показники є похідними від показників безвідмовності, ремонтопридатності, довговічності [3;с. 90].
Важливе значення при оцінці ефективності нової техніки мають показники економного використання матеріальних і трудових ресурсів, які відображають технічну досконалість нового засобу виробництва за рівнем або ступенем споживання ним ресурсів в процесі експлуатації.
До них відносяться:
* питомі витрати пального (на одиницю часу, площі, продукції і т.д.);
* питомі витрати енергії ( на одиницю часу, площі, продукції і т.д.);
* коефіцієнт корисної дії (ККД);
Слід також враховувати, що досить часто переваги у виборі нових засобів виробництва визначаються престижністю, дизайном та звичкою споживачів працювати з тим чи іншим засобом виробництва.
Розуміння необхідності задоволення вимог споживачів спонукає виробників заздалегідь враховувати їх в процесі створення нової техніки
[5;с. 40].
Також для того, щоб визначити економічну доцільність впровадження нової техніки на підприємстві використовують такі показники:
1. Коефіцієнт, що враховує зростання продуктивності нової машини (Кп). Визначається як відношення річної продуктивності нової машини до базової
Кп =Вн*внВб*вб; (16)
де: Вн – номінальна річна продуктивність нового засобу виробництва у
натуральному вимірюванні;
Вб – номінальна річна продуктивність базового засобу виробництва у
натуральному вимірюванні;
вн – коефіцієнт технічного використання нового засобу виробництва;
вб – коефіцієнт технічного використання базового засобу
виробництва.
2. Економія (перевитрата) поточних експлуатаційних витрат при застосуванні нової машини (без амортизаційних відрахувань). Цей показник розраховується за формулою:
∆Вн = Вб - Вн, (17)
де: Вб, Вн – поточні експлуатаційні витрати при застосуванні базового та нового засобу виробництва, грн.
3. Приріст обсягу реалізації продукції при застосуванні нового устаткування (∆Vн) визначається за формулою
∆Vн = (Ц1 - Ц0)*Вн*вн, (18)
де Ц1, Ц0 – ціна одиниці продукції, що виробляється при допомозі нового та
базового засобу виробництва.
4. Дохід від реінвестування коштів, що були зекономлені на супутніх капіталовкладеннях споживача (∆Дк) розраховуємо за формулою:
∆Дк = (1-Rе)*(Кб*Кп-Кн), (19)
де: Кб – сукупні капітальні вкладення для базового засобу виробництва,
грн.;
Кн - сукупні капітальні вкладення для нового засобу виробництва,
грн.; [3;с. 93].
2.3 Оцінка ефективності нового обладнання підприємством
Оцінка економічної ефективності придбання та користування новим засобом виробництва має два аспекти – вимірювання ефективності придбання та ефективності використання.
В кількісному виразі ефективність придбання нового засобу виробництва (∆Е) вимірюється різницею між максимальною відпускною ціною (Цмах) та договірною відпускною ціною (Цд) на нову техніку. В тому випадку, якщо підприємство придбало декілька одиниць нової техніки одного зразка, то згадану різницю необхідно помножити на кількість придбаних одиниць нової техніки (n)
∆Е = (Цмах-Цд)*n (20)
Ефективність використання нового засобу виробництва оцінюється за допомогою системи показників, враховуючи при цьому грошовий потік, що зумовлений експлуатацією даного засобу виробництва. Крім того не слід забувати, що будь-яке вкладення коштів у нову техніку представляє собою інвестування в реальні активи. З цієї причини ефективність таких вкладень повинна оцінюватись з використанням показників, які застосовуються при визначенні доцільності інвестування в реальні активи. До них відносяться, так звані, критеріальні показники, що використовуються в міжнародній практиці оцінки ефективності реальних інвестицій:
* чиста теперішня вартість;
* індекс рентабельності;
* внутрішня норма рентабельності;
* термін окупності.
Грошовий потік, що генерує експлуатація того чи іншого засобу виробництва, в традиційному розумінні представляє собою дисконтовану суму чистого доходу та амортизаційних відрахувань за досліджуваний період
СF = CF1(1+Kд)1+CF2(1+Kд)2+…+CFn(1+Kд)n (21)
де: CF – дисконтова ний грошовий потік за період експлуатації придбаного
нового засобу виробництва, грн.
n – строк служби придбаного засобу виробництва, років.
Дисконт – знижка в ціні товарів, зумовлена часовим фактором.
В свою чергу грошовий потік розраховується за формулою
CFt = (Bt-Ct)+At , (22)
де CFt – грошовий потік t-го року, грн.;
Bt – вигоди від експлуатації придбаного засобу виробництва (всі види
надходжень) t-го року, грн.;
Ct – витрати, що зумовлені експлуатацією нового засобу виробництва t-го
року, грн.;
At – амортизаційні відрахування t-го року по придбаному засобу
виробництва, грн.
Чиста теперішня вартість (NPV) є абсолютним показником, за яким визначають доцільність вкладення коштів у те чи інше обладнання. Він показує на скільки надходження від експлуатації того чи іншого обладнання перевищують витрати на його придбання та експлуатацію. Розраховується чиста теперішня вартість за формулою
NPV=CF1(1+i)1+CF2(1+i)2+…+CFn(1+i)n- I= t=1nCFt(1+i)t-I , (23)
де I – вартість придбання, транспортування та монтажу придбаного засобу
виробництва, грн.;
і – процентна ставка.
Вартість придбання, транспортування та монтажу придбаного засобу виробництва становить
І = Цд+ТВ+МВ. (24)
В тому випадку, якщо NPV має від’ємне значення, то вкладати кошти в придбання даного виду нової техніки недоцільне, оскільки таке вкладення буде збитковим. При додатних значеннях NPV, при необхідності вибору одного із кількох альтернативних варіантів придбання, перевагу слід надати тому варіанту, при якому NPV має найбільше значення.
При розрахунку індексу рентабельності (РІ) оперують тими ж змінними величинами, що і при розрахунку NPV, але комбінують їх по-іншому. Власне кажучи, метод розрахунку індексу рентабельності є продовженням методу чистої теперішньої вартості. Це відносний показник, який характеризує рівень доходів на одиницю затрат, тобто ефективність вкладень – чим більше значення цього показника, тим вищий рівень віддачі від вкладених коштів. Індекс рентабельності розраховується за формулою
PI=tCFt(1+Кд)t:І. (25)
Вкладення коштів у придбання нової техніки буде ефективним, якщо індекс рентабельності буде більшим одиниці (РІ>1), а коли PI<1, таке придбання збиткове.
Сутність розрахунку внутрішньої норми рентабельності (IRR) при аналізі ефективності вкладень полягає в наступному: IRR показує очікувану доходність інвестування, а, значить, і максимально допустимий рівень витрат, які можуть бути асоційовані з даним придбанням. Наприклад, якщо придбання нової техніки повністю фінансується за рахунок кредиту банку, то значення IRR показує верхню межу допустимого рівня банківської процентної ставки, перевищення якої робить придбання збитковим.
Розрахунок IRR проводиться методом послідовних наближень величини NPV до нуля при різних ставках дисконту. На практиці визначення IRR проводиться за формулою
IRR=A+a(B-A)(a-b) , (26)
де А – ставка дисконту, при якій NPV позитивна;
В – ставка дисконту, при якій NPV – від’ємна;
a - величина позитивної NPV при ставці дисконту А;
b - величина від’ємної NPV при ставці дисконту В.
Якщо значення IRR варіанту придбання нової техніки більше за існуючу ставку рефінансування банків і більше за IRR альтернативних пропозицій, то аналізований варіант нової техніки є ефективним.
Термін, протягом якого підприємство може відшкодувати початкові затрати, забезпечивши при цьому бажаний рівень доходності, називається терміном окупності вкладень (РР) Це один із досить простих та доступних в користуванні показників. Він дає можливість отримати додаткову інформацію про вкладення та визначити той термін, за який кумулятивна сума грошових чистих надходжень дорівнюватиме сумі затрачених коштів на придбання нової техніки. Загальна формула для розрахунку РР має такий вигляд
PP=ICFt(s) , (27)
де РР – термін окупності (років);
CFt(s) - річна сума грошових надходжень від експлуатації придбаного виду
техніки.
Індекс (s) при знаменникові CFt свідчить про можливість двоякого підходу до визначення величини CFt . Перший підхід можливий у випадку рівномірних однакових по величині щорічних грошових надходжень. Тоді обсяг вкладень ділиться на величину річних надходжень. Другий підхід має місце, коли грошові надходження від експлуатації придбаного засобу виробництва суттєво відрізняються по роках. В такому разі РР розраховується прямим підрахунком років, протягом яких вкладення коштів буде відшкодоване кумулятивним доходом (наростаючим підсумком). Дуже часто при розрахунку РР враховується дробова частина року, що робить його більш точним.
Врахування фактора часу при розрахунку терміну окупності вимагає дисконтування грошових потоків по відповідній ставці дисконту, а формула для розрахунку дисконтованого терміну окупності (DPP) має вигляд
DPP=I:(t=1nCFt1+it:n). (28)
Очевидно, що в разі дисконтування термін окупності збільшується, тобто завжди РР>DPP[13;с. 172].
Розділ 3. Ефективність оновлення парку обладнання на підприємстві
Після впровадження нового обладнання на підприємстві, а також попереднього аналізу доцільності даного впровадження, визначають його результати. Тобто чи є ефективним впровадження нового обладнання на підприємстві.
Такими результатами оновлення парку обладнання на підприємстві є:
1 підвищення якості продукції, що в свою чергу забезпечує і підвищення її конкурентоспроможності;
2 менші затрати сировини та матеріалів на виготовлення продукції підприємством;
3 менші затрати часу на виготовлення одиниці продукції.
Підвищення якості продукції. Зрозуміло, що підприємство, що впроваджує нове обладнання прагне підвищити конкурентоспроможність своїх товарів чи послуг шляхом покращення їх якісних та технологічних властивостей, а також за рахунок зниження собівартості виробництва даного товару чи надання послуги.
В свою чергу, якість продукції - це сукупність її споживчих властивостей, що здатні задовольняти потреби споживачів. Якісною вважається продукція, що відповідає вимогам стандартів і технічних умов і задовольняє потреби споживачів [12; с. 391].
Значення підвищення якості продукції полягає в тому, що недостатній рівень якості мас негативні економічні, соціальні та екологічні наслідки. Економічні наслідки полягають у втратах матеріальних і трудових ресурсів, затрачених на виготовлення транспортування і збереження недоброякісної продукції, додаткові витрати на ремонт техніки; втрати у виробничій інфраструктурі (дороги, сховища, комунікації) тощо. Соціальні наслідки проявляються у зниженні темпів росту добробуту населення, падінні престижу вітчизняних товарів, зменшені прибутків підприємств та ім. Екологічні наслідки – це додаткові втрати на очищення земельних ресурсів, водного і повітряного басейнів, на оздоровлення населення, втрати продуктивності сільськогосподарського виробництва через складну екологічну ситуацію та ін.
Рівень попиту на товар чи послугу на ринку визначається її конкурентоспроможністю, яка в свою чергу значною мірою характеризується споживчими властивостями цих товарів та послуг та їх ціною та якістю[9;с. 59].
Конкурентноспроможність продукції – це сукупність споживчих властивостей товару чи послуги, що характеризують його відмінність від виробу конкурента за ступенем відповідності конкретним суспільним потребам із урахуванням витрат на виготовлення цих товарів та послуг. Показник конкурентоспроможності обчислюється як співвідношення її інтегрованого технічного вимірника та аналогічного параметра конкуруючого товару чи послуги. Якщо це співвідношення є більшим за одиницю, то такий товар чи послуга має конкурентні переваги, тобто є конкурентоспроможним [2;с. 129]
Після впровадження нового обладнання на підприємстві значною мірою зменшуються затрати сировини та матеріалів на виготовлення продукції порівнюючи з тими затратами, які понесло підприємство до даного впровадження [10;с. 247].
Важливим результатом впровадження нового обладнання на підприємстві є і зменшення затрат часу на виготовлення одиниці продукції порівнюючи її із тими затратами часу на виготовлення продукції до даного впровадження. Внаслідок цього за той час, що підприємство виготовляло певну кількість товарів чи надавало послуги, після впровадження нового обладнання, воно буде виготовляти свою продукцію в більшій кількості [8;с. 102].
Крім того, нове обладнання яке впроваджує підприємство є більш вдосконаленим і ґрунтується на новинках НТР, тому можна зробити висновок, що воно позитивно впливає на всю операційну діяльність підприємства.
Висновки
Отже, дослідивши дану проблематику по даній темі, можна зробити такі висновки:
1. Основою нормального функціонування підприємства є наявність визначених засобів і джерел. Одним із таких засобів і є обладнання. Воно є однією із складових основних виробничих фондів, що приймають участь у процесі виробництва, являється головною основою діяльності будь-якого підприємства. Проте і воно є невічним, і після тривалої його експлуатації потребує ремонту або повної його заміни на нове. Будь-який комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих потужностей, в тому числі і обладнання, повинен передбачати забезпечення росту обсягів виробництва продукції.
2. Прогресивними формами відтворення основних виробничих фондів діючих підприємств є технічне переозброєння, що передбачає комплекс заходів по підвищенню техніко-організаційного рівня виробництва, його механізації й автоматизації по модернізації, й заміні застарілого та фізично зношеного обладнання новим, більш продуктивним, та реконструкція, тобто здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переобладнання, перевлаштування виробництва без побудови нових і розширення діючих основних цехів, однак з побудовою при необхідності нових і розширенням діючих допоміжних та обслуговуючих підрозділів.
3. Основним завдання моделювання стратегії оновлення парку обладнання на підприємстві є необхідність розробки оптимальної тактики заміни (збереження) обладнання на плановий період, яка забезпечить отримання максимально можливого обсягу загального прибутку за цей час, а також для кожного року планового періоду потрібно приймати рішення чи зберігати наявне обладнання на даний момент чи продати його й придбати нове.
4. Під зносом розуміють втрату вартості обладнання внаслідок науково-технічного прогресу, його експлуатації, та внаслідок його довготривалого зберігання.
5. Розрізняють різні види зносу, проте, найважливішими є фізичний та моральний знос обладнання. Фізичний знос, це знос обладнання внаслідок його постійної експлуатації в процесі виробництва, а моральний знос – це знос обладнання, внаслідок розробки та впровадження нового, більш вдосконаленого обладнання.
6. Для того, що оцінити рівень фізичного зносу використовують такі методи: експертні (метод ефективного віку, метод експертизи стану), економіко-статистичні (метод зниження дохідності, метод стадії ремонтного циклу), експериментально- аналітичні (метод зниження споживчих властивостей, метод заелементарного розрахунку, прямий метод).
7. Для того, щоб проаналізувати чи доцільно впроваджувати нове обладнання на підприємстві використовують багато різноманітних показників, проте для учасників процесу експлуатації нової техніки найбільш суттєвими є показники надійності, довговічності та ефективності використання.
8. Підвищення якості продукції, що в свою чергу забезпечує і підвищення її конкурентоспроможності є одним із вагомих результатів оновлення парку обладнання на підприємстві.
9. Після впровадження нового обладнання на підприємстві значною мірою зменшуються затрати сировини та матеріалів на виготовлення продукції порівнюючи з тими затратами, які понесло підприємство до даного впровадження.
10. Важливим результатом впровадження нового обладнання на підприємстві є і зменшення затрат часу на виготовлення одиниці продукції порівнюючи її із тими затратами часу на виготовлення продукції до даного впровадження.
Список використаних джерел.
1. Василенко В. О., Ткаченко Т. І. Виробничий (операційний)менеджмент: Навч.посіб.вид.2-ге, випр. і доп./За ред.. Василенка В.О. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005.- 532с.
2. Гевко І.Б. Операційний менеджмент:навч. посіб. – К.: Кондор, 2005. – 228с.
3. Гевко Р. Б., Гладич Б. Б. Павх І. І., Соломка Т. П. Техніко-економічне обґрунтування застосування машин, обладнання і технологій. Навч. посіб. – Тернопіль: ТАНГ, 2002. – 324с.
4. Герасимчук В. Г. Розвиток підприємств: діагностика, стратегія, ефективність. — К.: Вища шк., 1995. — 265 с.
5. Гупалов В. К. Управление рабочим временем. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 240 с.
6. Економіка підприємства: Збірн. практ. задач і конкретних ситуацій: Навч. посібник / За ред. С. Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, 1999. — 328 с.
7. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. — 2-ге вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с.
8. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000. — 200 с.
9. Казанцев А. К., Подлесных В. И., Серова Л. С. Практический менеджмент: В деловых играх, хозяйственных ситуациях, задачах и тестах: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА-М, 1998 — 367 с.
10. Кожекин Г. Я., Синица А. М. Организация производства: Учеб. пособие. — Минск: Экоперспектива, 1998. — 334 с.
11. Курочкин А. С. Организация производства: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2001 — 216 с.
12. Михайловська О. В. Операційний менеджмент. Навч. посіб. – К.: Кондор, 2008. – 550с.
13. Нормування праці: Підручник / За ред. В. М. Данюка і В. М. Абрамова. — К.: 1995. — 208 с.
14. Омельяненко Т.В. Задорожна Н. В. Операційний менеджмент:навч.-метод.посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2005 р.-235с.