Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Основи педагогічної майстерності
2012-2013н.р.
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ № 2.
Культура педагогічної взаємодії у навчально-виховному процесі.
Лекція № 4
Майстерність педагогічного спілкування.
План
1. Соціально-перцептивна техніка
2. Педагогічний такт і тактика вчителя
Література:
Бабіч Л.В., Кондратенко Г.М. Основи педагогічної майстерності: Навчальний посібник для студентів педагогічних університетів. – Херсон: Айлант. 2002. – 81 с.
Вердіна С.В. Секрети педагогічної майстерності. Уроки для вчителя / Вердіна С.В., Панченко А.Г. – Х.: Вид. група «Основа», 2008. – 111 с.
Занина Л. В., Меньшикова Н. П. Основы педагогического мастерства./Серия «Учебники, учебные пособия». — Ростов н/Д: Феникс, 2003. – 288 с.
Марченко О.Г. Основи педагогічної майстерності. – Х.: Вид. група «Основа», 2009. – 112 с.
Педагогічна майстерність : підруч. / І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І. Ф. Кривонос та ін.; За ред. І. А. Зязюна. – [2-ге вид., допов. і переробл.]. – К. : Вища шк., 2004. – 422 с.
Педагогічна майстерність. Хрестоматія : навч. посіб. / Упоряд. Зязюн І. А. та ін.; за ред. Зязюна І. А. – К. : Вища шк., 2006. – 606 с.
Педагогічна майстерність: Підручник / І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін.; За ред. І. А. Зязюна. — 2-ге вид. допов. і переробл. — К.: Вища шк., 2004. — 422 с.
Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості: Підручник. – К.: Міленіум, 2006. – 344 с.
Федорчук В.В. Основи педагогічної майстерності. – Кам`янець-Подільський: Видавець Зволейко Д., 2008. – 140 с.
1. СОЦІАЛЬНО-ПЕРЦЕПТИВНА ТЕХНІКА
Особливе місце у структурі педагогічної майстерності займає уміння вчителя керувати власною увагою та уявою, тобто соціально-перцептивна техніка.
Увага - це спрямованість і зосередженість свідомості на певних об’єктах чи предметах. За походженням та способом здійснення у психології виділяють два основних види уваги: мимовільну і довільну. Мимовільна увага виникає і підтримується незалежно від свідомих намірів та цілей людини. Довільна увага - це зосередження, що керується і спрямовується свідомістю.
Учителю в його діяльності не можна покладатися лише на мимовільну увагу. Він має володіти своєю увагою, оскільки повинен слідкувати за дисципліною, реакцією учнів, власним мовленням та поведінкою, розраховувати час на уроці, все бачити, чути і робити висновки. Увага дає змогу вчителеві сприймати ситуацію педагогічної взаємодії, співвідносити її з поставленою метою та завданнями, а також контролювати реалізацію заздалегідь розробленої програми педагогічної взаємодії. Тому закономірним є значення у творчій праці вчителя безперервної уваги та зосередженості.
Педагогічний процес містить велику кількість об’єктів уваги: учні, власна поведінка, навчальний матеріал тощо. Керувати увагою, поширювати її, за потреби, на всі об’єкти та одночасно зосереджувати лише на декількох - складне завдання педагога. Крім того, у навчально-виховному процесі постійно діють перешкоди для уваги: велика кількість людей в аудиторії, їхні розмови, власні переживання і т.п. Тому педагог зобов’язаний поставите перед собою вимогу: навчитись зосереджувати свою увагу, робити її стійкою, безперервною й оперативною.
Щоб навчитись керувати власною увагою, вчителю необхідно знати основні закони уваги: закон апперцепції, закон установки та закон чотирьох складових.
Закон апперцепції (лат. ad — до і лат. perceptio — сприймання) залежність сприймання від попереднього досвіду особистості, засвідчує, що рівень уваги не є величиною постійною, людина може по-різному сприймати один і той самий предмет і, навпаки, різні предмети сприймати як один і той самий. Чому це так, від чого залежить рівень уваги в кожний конкретний момент часу? Таке питання дуже часто постає і перед учителем.
Закон апперцепції пояснює це так: рівень уваги залежить від конкретної спрямованості особистості на певний об’єкт, а також від запасу знань, від настрою, від фізичного і психічного станів, від енергетичного поля, в якому людина перебуває в даний момент.
Отже, рівень уваги залежить не тільки від нас, а й від значної кількості зовнішніх факторів. Знаючи це, можна навчитися керувати своєю увагою, а також впливати на рівень уваги оточуючих.
Другий закон – закон установки. Установка – це пристосування організму до найкращого сприйняття або реагування. Прикладом установки може бути поведінка молодого вчителя, який іде на перший урок у незнайомий клас, особливо якщо попередньо він чув про нього насторожуючі відгуки. Вчитель прислухається до будь-якого шуму в класі, прискіпливо придивляється до учнівських облич, поз, жестів, тримається напружено, контролює свої реакції, дистанцію спілкування. Установка підтримує органи відчуття (слух, зір...) у стані повної готовності до сприйняття раптових змін. Таким чином, установка – це готовність до поведінки або дії. Установка проявляється не тільки у тих випадках, які вимагають максимального напруження організму; більш-менш тривала та чітко окреслена установка виникає під час більшості реакцій організму. З роками, під впливом досвіду, виховується тривалість і стійкість установки, яка може виникати і на основі внутрішніх спонукань (наприклад, під час читання, розв’язання важких завдань), організовуючи необхідні процеси. Для того, щоб закон установки діяв, потрібне багаторазове повторення тих вправ, які тренують увагу. Тільки за цієї умови вміння керувати своєю увагою закріплюється і реалізується саме по собі, коли це вам потрібно.
Третій закон – закон чотирьох складових; він розглядає основні параметри уваги: стійкість, обсяг, розподіл, переключення.
Стійкість уваги – це тривале утримування її на чомусь, чинення опору уваги втомі і відволіканню; це здатність утримувати об’єкт діяльності в полі зору на певний час. Увага є стійкою, якщо вона здатна долати перешкоди в діяльності; передбачати їх та реагувати на них. Стійка й оперативна увага вчителя сприяє організації відповідної уваги учнів під час змін у навчально-виховній діяльності.
Обсяг уваги – здатність утримувати декілька об’єктів діяльності в полі зору за відносно короткий час; це максимальна кількість не об’єднаних у групи об’єктів, які людина може одночасно сприйняти у зв’язку з розв’язанням якоїсь однієї задачі. Дослідження свідчать, що у дорослої людини обсяг уваги досягає 4-6 об’єктів, на більше. Наприклад, людина може одночасно слухати, читати, говорити. Але в умовах підвищеної кількості об’єктів у нетренованої людини можлива втрата контролю, в результаті чого людина відчуває розгубленість, безпомічність, перестає послідовно керувати своєю увагою та діями. Однак для продуктивної праці в класі необхідно розвивати обсяг своєї уваги, і цьому також можна навчитися.
Розподіл - одночасна увага до двох або кількох об’єктів та одночасне виконання дій з ними чи спостереження за ними. Така якість уваги необхідна вчителеві, наприклад, тоді, коли він одночасно повинен слухати відповідь одного учня, слідкувати, чи працюють над поставленим завданням решта дітей, та ще й думати, яке задати запитання школяреві і яким має бути наступний етап уроку.
Увага дозволяє людині не знижувати ефективності своєї діяльності при переході від одних об’єктів до інших. Тут спрацьовує така характеристика уваги як переключення.
Переключення - довільна зміна людиною спрямованості своєї уваги з одного об’єкта на інший. Говорячи про переключення або динаміку уваги, слід виділити певні аспекти цього процесу: вміння переключати увагу з одного об’єкта на інший у звичних умовах діяльності; уміння переключати увагу з одного об’єкта на інший, коли виникають нові педагогічні задачі, коли обставини постійно змінюються.
Залежно від характеру дій людини увага буває зовнішньою і внутрішньою. Перша пов’язана з об’єктами поза людиною, друга – з відчуттям образів, створюваних фантазією, уявою. Крім цього, К.С.Станіславський розрізняє увагу формальну (без інтересу, фантазії) та творчу, коли з допомогою уяви об’єкт стає цікавим.
Уява – це необхідний елемент творчої діяльності людини, який виражається у побудові образу продуктів праці, а також забезпечує створення програми поведінки в тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю. Надаючи вагомого значення розвитку уваги та уяви, К.С.Станіславський виділяв чотири типи людей.
4) Сам не творить і не схоплює того, що дають. Такому вчителю не допомагає ні хороший підручник, ні методичні розробки. У нього все формально, невміло, професійно неграмотно.
Очевидно, що ефективність діяльності вчителя тісно пов’язана з особливостями його уяви. Функціонування педагогічної уяви на етапі підготовки до майбутньої діяльності допомагає прогнозувати, уявити її основні риси, сприймання матеріалу класом, очікуване спілкування з учнями, викликає творче самопочуття. У ході навчально-виховної діяльності з допомогою уяви педагог здійснює інтуїтивний пошук, орієнтується в мотивах учнівської реакції та поведінки. Після завершення роботи саме уява вчителя прогнозує і представляє можливі результати й ефект діяльності.
Конкретизуючи основні функції уяви, Л.І.Рувінський називає такі:
1) аналіз (уява бере участь в оцінюванні педагогічної ситуації і
допомагає зрозуміти її причини);
Загалом уява потрібна для створення чогось нового, але вчителеві вона частіше потрібна для оновлення вже створеного. Наприклад, тоді, коли матеріал уроку необхідно зробити цікавим для себе і для учнів, знайти, побачити у ньому щось нове, привабливе, раніше не помічене. Це допоможе педагогу налаштуватися на урок, створити собі потрібний настрій, самопочуття.
Уява тісно пов’язана з появою натхнення, з творчістю. Але вчитель, як і актор (на відміну від художників, музикантів, поетів), не може чекати, коли до нього прийде натхнення. Він повинен володіти ним і вміти викликати тоді, коли це потрібно. Допомагають педагогу в цьому воля, розум і почуття. У кожного вчителя ці якості розвинені більшою або меншою мірою. В залежності від того, яка з них переважає, виділяють три типи вчителів.
Якщо у вчителя переважають почуття (І тип), то його урок наповнений емоціями, які часом не підкріплюються фактами, логікою викладу. Звичайно, почуття захоплюють дітей, але чи винесуть вони певні знання з такого уроку, невідомо. Переважання волі (ІІ тип) у творчій роботі вчителя призводить до того, що на уроці панує авторитаризм, честолюбство вчителя (“Я так хочу”, “Ви повинні”). Особливість вчителя ІІІ-го типу – це переважання його розуму над волею і почуттями. Такий педагог може бути нецікавий дітям, його не завжди розуміють. Крім того, без участі волі у нього з’являється позиція: “Я даю матеріал, і це головне. Зрозумієте ви чи ні – ваша проблема. Захочете, будете знати”.
Звичайно, в ідеалі вчитель має гармонійно поєднувати в собі різні якості, вдосконалювати існуючі, розвивати ті, яких не вистачає. Адже педагогічна професія передбачає постійну роботу людини над собою, свідоме і послідовне самовдосконалення на шляху до педагогічної майстерності.
2. ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАКТ І ТАКТИКА ВЧИТЕЛЯ
Розглядаючи поняття педагогічного такту слід зауважити, що слово такт означає почуття міри, уміння дотримуватися правил пристойності. Тактовна людина – це морально вихована людина. У найскладніших життєвих ситуаціях вона зберігає повагу до себе і до інших людей, уважна й доброзичлива до них. Педагогічний такт відрізняється від загального тим, що має на меті не лише властивості вчителя, а й уміння вибрати правильні, морально виправдані засоби впливу на учнів.
Педагогічний такт – це моральна поведінка вчителя, яка включає передбачення усіх об’єктивних наслідків вчинку, передбачення його сприймання вихованцями, вираз високої гуманності, чуйності, піклування про учнів, це найкращий спосіб встановлення доброзичливих стосунків з ними за будь-яких обставин.
Щоб бути тактовним, вчитель повинен дотримуватись ряду вимог до своєї поведінки, зокрема:
вміти оцінити ситуацію, коли вона вимагає тактовного втручання (якщо вчитель змушений поставити учня в незручне становище; ненароком зачепив самолюбство; учня треба виручати з незручного становища);
добиватися максимуму інформації про причини суперечностей і враховувати її недостатність при розв’язанні складних випадків (наприклад, дитина почала гірше вчитися, бо у сім’ї хтось захворів);
враховувати характер стосунків учня з батьками;
враховувати індивідуальність учня, характер ситуації;
вміти передбачити, як вплив на одного учня сприйме клас (якщо клас сприйме негативно, то виховного впливу не відбудеться)81.
Педагогічний такт – не одиничні вчинки вчителя, а стиль поведінки. Він є результатом духовної зрілості вчителя, великої роботи над собою. Педагогічний такт передбачає наявність у педагога таких рис:
гуманне ставлення до дітей;
уважність і спостережливість, уміння бачити моральний бік своїх та чужих дій;
уміння керувати собою та стримувати негативні емоції;
витримка, самовладання і здатність навіть у гостро конфліктних ситуаціях приймати педагогічно доцільні рішення;
уміння передбачати усі можливі наслідки своїх слів і вчинків;
самокритичність і уміння виправити допущені помилки;
творче мислення, сміливість у розв’язанні моральних проблем.
На жаль, іноді можна зустрітися з нетактовною поведінкою вчителя. Її можна пояснити не лише неетичністю, неуважністю до проблем педагогічної моралі, але й відсутністю досвіду. Адже педагогічний такт – це педагогічний підхід до учнів. Це вміння, але особливе, професійне, подібне до вміння художника скомпонувати картину чи до вміння актора вжитися в образ. Тому визначення педагогічного такту і сфера вживання самого терміну в теорії і педагогічній практиці ґрунтуються на трьох точках зору:
Відповідно до двох перших точок зору педагогічний такт розглядається серед таких властивостей як любов до дітей, ввічливе ставлення до них, повага до їхньої людської гідності, чуйність, уважність, доброзичливість, самовладання і т.п. У третьому випадку педагогічний такт можна трактувати як спеціальне професійне вміння вчителя встановити і підтримувати потрібні взаємини з учнями. У такому розуміння педагогічний такт є по суті педагогічною тактикою. У чому ж різниця між педагогічним тактом і тактикою вчителя?
Педагогічний такт завжди розглядається в позитивному значенні. Сказати “поганий педагогічний такт” – це все одно, що сказати “погана ввічливість”, “погана любов до дітей”. А педагогічна тактика може мати найскладнішу градацію: від найкращої – до найгіршої, від найдосконалішої – до найпримітивнішої. Кожний вчитель так чи інакше вдається до якоїсь тактики у взаєминах з учнями, але педагогічного такту у нього може і не бути. Приміром, залякування, погрози, крик, покарання з метою підкорення учнів – це теж своєрідна тактика, але педагогічний такт тут відсутній. А може бути і навпаки. Вчитель уважно ставиться до учнів, доброзичливий, а контакту з дітьми не має. На уроках відсутня дисципліна, його завдань ніхто не виконує, ніхто його не поважає. Такт у такого вчителя є, а тактика – недосконала, малий запас тактичних прийомів. Отже, якщо йдеться про саму особистість вчителя, його характерологічні риси, його ставлення до учнів, чуйність, уважність – доречно вживати поняття педагогічного такту. А якщо йде мова про запас засобів впливу на учнів, про вміння користуватися ними – вживається термін “педагогічна тактика”. Звичайно, ідеальним для вчителя є поєднання такту і вміння вибирати потрібну тактику.
Педагогічна тактика індивідуальна. Її важко звести до інструкцій. Можна навести лише кілька загальних порад:
виховні засоби використовувати в міру, відчувати, коли потрібно припинити жартувати або сердитись;
уникати образ (ображений учень не сприймає від учителя порад, вимог, створюється психологічний бар’єр);
поведінка вчителя під час індивідуальної розмови з учнем – це показник майстерності вчителя;
використовувати “обхідні” шляхи: поєднання такту з тактикою, “випадкові” зустрічі і т.п.;
допомогти учневі сприйняти незадовільну оцінку як тимчасову невдачу;
наш поганий настрій – причина багатьох нетактовностей;
зауваження, зроблене в дотепній формі, сприймається краще і частіше й охочіше береться до уваги.
Загалом, педагогічна тактика передбачає гнучкість у поведінці вчителя. Для цього педагог може оперувати різними стилями педагогічного керівництва (авторитарним, демократичним, ліберальним), по-різному поводитись на уроці і в позаурочний час (на уроці – коректний, вимогливий, сухуватий, а після занять – невимушений, доброзичливий), обирати різні рольові позиції: “батька”, “дитини” чи “дорослого”. Звичайна позиція педагога – “дорослий” (ділова взаємодія, вчитель радиться з дітьми, обговорюють спільні справи). Позиція “дитини” може виявлятися у грі, коли потрібно, щоб учень виявляв сміливість, самостійність. “Батько” – вчить, спрямовує, оцінює, засуджує, завжди все знає, схильний до нотацій, вимогливий. Така позиція є небажаною для постійного використання, оскільки гальмує розвиток учнів, а коли учень починає вважати себе дорослим – призводить до конфліктів.
Отже, педагогічний такт і ефективна тактика вчителя є невід’ємними складовими майстерного педагогічного спілкування. Тактовність та вміння обирати вірну тактику – це результат постійної роботи педагога над собою, його творчих пошуків, прагнення до самовдосконалення та професійного зростання.
PAGE 1