Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
омпетенції (прогнозовані результати навчання*
Знання: основних форм організації навчального процесу у вищій школі; типів лекцій, семінарських та практичних занять; вимог до форм організації навчального процесу.
Уміння: аналізувати організацію навчально-виховного процесу у вищій школі, форми і засоби його забезпечення та проведення лекцій, семінарських, практичних та лабораторних занять, консультацій.
1.1. Лекції та методика їх проведення.
1.2. Семінарські, практичні та лабораторні заняття у вищій школі і методика їх проведення.
1.3. Методика організації та проведення індивідуальних занять, консультацій.
1.4. Самостійна робота студентів.
2. Навчальна та виробнича практика студентів.
3. Контроль навчальної діяльності студентів: функції, принципи, види та форми.
4. Оцінка і оцінювання у вищій школі, засоби діагностики.
Основні поняття теми: форми організації навчального процесу: лекція, семінар, практичне заняття, лабораторна робота, практикум, консультація, самостійна робота; контроль навчальної діяльності; оцінка й оцінювання.
(Див.опорну схему 2.3. до даної теми*
У вищому навчальному закладі використовуються такі форми організації навчального процесу: лекції, практичні заняття (семінари, практичні і лабораторні роботи*, самостійна робота студентів під контролем викладача, науково-дослідна робота студентів, виробнича практика та ін. У дидактиці ці форми трактуються як способи керування навчально-пізнавальною діяльністю для розв'язання визначених дидактичних завдань.
Навчальна лекція (лат. lectio– читання* – логічно завершений, науково обґрунтований, послідовний і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, теми чи розділу навчального предмета, ілюстрований за необхідності наочністю та демонструванням дослідів.
Лекції повинні відповідати таким вимогам: моральність змісту; науковість, інформаційність, доказовість і аргументованість, емоційність викладу інформації; активізація мислення слухачів через запитання для роздумів; чітка структура і логіка розкриття інформації; методичне оброблення, тобто виокремлення головних думок і положень, висновків, повторення їх у різних формулюваннях; виклад матеріалу доступною і зрозумілою літературною мовою; використання аудіовізуальних дидактичних матеріалів тощо.
Лекція повинна бути структурована і містити вступ, основну частину і висновки. Обсяг і зміст матеріалу відбираються відповідно до навчальної програми або стабільного підручника з навчальної дисципліни. Лекція покликана не тільки формувати у студентів основи знань з певної наукової галузі, а й визначати напрями, зміст і характер інших видів навчальних занять (семінарів, практичних і лабораторних робіт* та самостійної роботи.
У педагогіці єдиної методики проведення лекцій не існує, однак кожен викладач має дотримуватись певнихвимог:
– доведення до студентів мети лекції і належне її мотивування,
– доступність і науковість викладу,
– включення механізму зворотного зв'язку,
– повторення важливих теоретичних положень,
– завершення кожного питання лекції підсумком і мотивованим переходом до наступного,
– вміння і здатність змусити себе слухати,
– емоційність викладу,
– налагодження живого контакту,
– створення проблемних ситуацій.
Успіх лекції залежить і від деяких організаційних моментів: обладнання робочих місць викладача і студентів, вдалого використання наочності і технічних засобів навчання, налагодження зворотного зв'язку, суворого дотримання регламенту занять тощо.
В умовах сучасної вищої школи поряд із лекцією важливою формою організації навчання є семінарське заняття.
Залежно від ролі семінарських занять у навчально-виховній роботі вищої школи і завдань, що ставляться перед ними, їх поділяють (С.Зінов'єв* на семінари:
– що мають на меті поглиблене вивчення певного систематичного курсу і тематично пов'язаних з ним;
– що передбачають ґрунтовне опрацювання окремих найважливіших і типових методологічно тем курсу чи однієї теми;
– семінари дослідницького характеру, що не пов'язані своєю тематикою з лекціями і передбачають поглиблене розроблення окремих проблем науки.
Незалежно від завдань і змісту виокремлюють просемінарські (підготовчі* і власне семінарські заняття.
Просемінар – перехідна від уроку форма організації навчально-пізнавальної діяльності студентів через практичні і лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської роботи, до вищої форми – власне семінарів.
Головним завданням просемінарських занять є вироблення у студентів вміння виконувати різноманітні практичні роботи (працювати з підручником, першоджерелами, реферувати літературу, складати тези*, тобто, просемінари є своєрідними практикумами.
Вибір викладачем різновиду семінару зумовлюється багатьма чинниками: метою заняття і змістом навчального матеріалу, роком навчання (молодші, середні і старші курси*, складом академічної групи, рівнем підготовки студентів, педагогічною майстерністю викладача тощо.
Серед власне семінарських занять найпоширенішими є такі види: розгорнута бесіда, доповідь (повідомлення*, обговорення рефератів і творчих робіт, коментоване читання, розв'язування задач, диспут, конференція тощо (А. Алексюк, А. Бондар*.
Однією із найпоширеніших форм організації навчального процесу у вищій школі є практичні заняття (практикуми*.
Часто практичними заняттями називають заняття із розв'язування задач з вищої математики, теоретичної механіки, фізики, опору матеріалів, з нарисної геометрії; вправи на побудову схем, графіків, діаграм, а також виконання розрахунково-графічних робіт із спеціальних дисциплін. Вивчення рідної та іноземної мов також проводять у формі практичних занять: вправи на читання, переклад, аудіювання, розмовне мовлення. Ці заняття відрізняються від занять з інших дисциплін лише методикою викладання.
У навчальному процесі використовують дві форми проведення практичних робіт:
– фронтальна, під час якої після викладення на лекції теорії всі студенти групи виконують одночасно одну практичну роботу на однаковому обладнанні; у такому разі наявний єдиний план і однакова послідовність дій для всіх студентів групи;
– індивідуальна, під час якої студенти групи, поділені на бригади, виконують різні за тематикою, змістом і планом практичні роботи. До такої форми вдаються за відсутності належної матеріальної бази для реалізації фронтальної роботи студентів.
Важливе значення для практичних занять має використання активних методів навчання: неімітаційних(дискусії, екскурсії, виїзні заняття*, імітаційних неігрових (аналіз конкретних ситуацій, вирішення виробничих завдань, розбір документації, дії за інструкцією*, імітаційних ділових, рольових ігор, ігрового проектування.
Ефективною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, яка базується на самостійній роботі студентів, є лабораторне заняття.
Основними завданнями лабораторних занять є: поглиблення та уточнення знань, здобутих на лекціях і в процесі самостійної роботи; формування інтелектуальних умінь і навичок планування, аналізу та узагальнень; опанування техніки; нагромадження первинного досвіду організації виробництва та оволодіння технікою управління ним тощо.
Проведення заняття передбачає такі етапи: попередній контроль готовності студентів до виконання конкретної лабораторної роботи; виконання конкретних завдань відповідно до запропонованої тематики; оформлення індивідуального звіту; оцінювання викладачем результатів роботи студентів.
Факультативи, спецкурси і спецсемінари якформи організації навчання підвищують ефективність навчальної діяльності студентів шляхом індивідуалізації.
Факультатив (франц. facultative – необов'язковий, від лат. facultas – можливість, здатність* – навчальний предмет, курс, що вивчається студентами вищого навчального закладу за бажанням з метою поглиблення й розширення наукових і прикладних знань.
Факультативні заняття сприяють розвитку творчості, здібностей, талантів студентів, оскільки вони обирають факультативи відповідно до своїх бажань, нахилів, інтересів, здібностей.
На факультативах повинні переважати практичні заняття, де студенти можуть безпосередньо спостерігати за проведенням дослідів, робити відповідні висновки. З гуманітарних дисциплін доцільні семінари, на яких відбувається вільний обмін думками.
Важливою формою навчання у вашому навчальному закладі, до якої залучаються студенти старших курсів, є спецкурс.
Під час викладання матеріалу спецкурсу висвітлюються новітні досягнення і актуальні завдання певної науки. Детально і глибоко розкриваються ті розділи і питання, які мають найбільший науковий інтерес і є актуальними або слабо висвітлені в науковій літературі, а також ті, які особливо складні для студентів. Спецкурс висвітлює не лише минуле, а й перспективи розвитку науки, вказує і характеризує її нерозв'язані проблеми. Важливим є зв'язок спецкурсу із загальним курсом, а також із суміжними дисциплінами.
Однією з найактивніших форм опанування спеціальності є спецсемінар.
Беручи участь у роботі спецсемінару, в колективному обговоренні доповідей, студенти під керівництвом викладача розширюють і поглиблюють свої знання з певної наукової проблеми, вчаться робити наукові доповіді, виступати з рецензіями.
Спецсемінари проводять на старших курсах вищого навчального закладу. До їх ведення залучають відомих учених, а також спеціалістів – працівників підприємств, наукових установ, інших організацій. Спецсемінар, яким керує вчений, авторитетний фахівець, набуває ознак наукової школи, розвиває у студентів мислення і творчі здібності.
Сучасному суспільству необхідні фахівці, здатні оперативно приймати нестандартні рішення, діяти творчо, самостійно. Основним засобом формування цих рис у майбутніх фахівців є самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів.
Вона є завершальним етапом розв'язання навчально-пізнавальних завдань, які розглядалися на лекціях, семінарах, практичних і лабораторних заняттях. Адже знання можна вважати надбанням студента тільки тоді, коли він приклав для їх здобуття свої розумові і практичні зусилля.
Система керівництва індивідуальною самостійною роботою студентів охоплює: чітке планування, детальне продумування її організації, безпосереднє або опосередковане керівництво з боку викладача, систематичний контроль за поетапними і кінцевим результатами самостійної роботи студентів, оперативне доведення до відома студентів оцінки результатів їх самостійної роботи і внесення відповідних коректив у її проведення.
Самостійну роботу студентів класифікують за різними критеріями.
Самостійна робота передбачає відтворювальні і творчі процеси в діяльності студента. З огляду на це виділяють три її рівні: репродуктивний (тренувальний*, реконструктивний, творчий (пошуковий*.
Контроль за самостійною роботою студентів виконує дві функції: коригуючу (полягає у своєчасному виявленні помилок* і стимулюючу (є своєрідним зовнішнім поштовхом до діяльності*.
Відповідно до цих функцій виділяють два види контролю: за процесом і за результатом (С. Заїка*. Контроль за процесом передбачає пильну увагу за кожним «кроком» виконуваної діяльності. При цьому поточна діяльність порівнюється з еталонною, запрограмованою діяльністю. Контроль за результатами передбачає повну свободу студентів у здійсненні процесу діяльності, але ставить їх перед необхідністю вчасно подати її конкретний результат. Такий контроль доцільний щодо самостійної роботи, бо кінцевий її результат завжди відображений у конкретних формах: креслення, конспект, реферат, есе, усна відповідь тощо.
До ефективних форм контролю за самостійною роботою студентів відносять рефлексивний контроль, індивідуальні співбесіди, письмові завдання за пропущеними темами, контрольні роботи, реферати, есе, ділові ігри, колоквіуми та ін.
Одним із напрямів самостійної роботи, важливим чинником підготовки висококваліфікованих спеціалістів є науково-дослідна робота студентів вищого навчального закладу.
У вищій школі вона охоплює два взаємозв'язаних аспекти:
– навчання студентів елементів дослідної діяльності, організації і методики наукової творчості;
– наукові дослідження, які здійснюють студенти під керівництвом професорсько-викладацького складу.
Зміст і характер науково-дослідної роботи студентів визначаються:
– проблематикою науково-дослідної і науково-методичної діяльності кафедр, факультетів, вищого навчального закладу загалом; .
– тематикою досліджень, що виконуються кафедрами у творчій співпраці із виробництвом;
– умовами дослідної роботи студентів, наявністю бази дослідження, можливостей доступу до потрібної наукової інформації, наявністю комп'ютерної техніки, та кваліфікованого наукового керівництва.
Зміст і структура НДРС забезпечує послідовність її засобів і форм відповідно до логіки і послідовності навчального процесу.
Науково-дослідна діяльність студентів вищого закладу освіти здійснюється в таких напрямах:
– науково-дослідна робота як невід'ємний елемент навчального процесу, що належить до календарно-тематичних та навчальних планів, навчальних програм і є обов'язковою для всіх студентів;
– науково-дослідна робота, що здійснюється поза навчальним процесом у межах студентського науково-творчоготовариства, у наукових гуртках, проблемних групах і семінарах тощо.
У вищому навчальному закладі функціонують два основних види науково-дослідної роботи студентів: навчальна науково-дослідна робота, передбачена навчальними планами, і науково-дослідна робота студентів, яка здійснюється під керівництвом професорсько-викладацького складу.
Навчальна науково-дослідна роботає обов’язковою для кожного студента і охоплює майже всі форми навчальної роботи:
– написання рефератів з конкретної теми у процесі вивчення дисциплін соціально-гуманітарного циклу, фундаментальних і професійно орієнтованих, спеціальних дисциплін, курсів спеціалізації та за вибором;
– виконання лабораторних, практичних, семінарських та самостійних завдань, контрольних робіт, які містять елементи проблемного пошуку;
– виконання нетипових завдань дослідницького характеру під час різних видів практики, індивідуальних завдань;
– розроблення методичних матеріалів з використанням дослідницьких методів (спостереження, анкетування, бесіда, соціометрія тощо*;
– підготовку і захист курсових, дипломних і магістерських робіт, пов’язаних з проблематикою досліджень кафедр.
Науково-дослідна робота студентів поза навчальним процесом є одним із найважливіших засобів формування висококваліфікованого фахівця. Вона передбачає участь у роботі предметних наукових гуртків; проблемних груп, секцій, лабораторій; участь у виконанні держбюджетних або госпрозрахункових наукових робіт; проведення досліджень у межах творчої співпраці кафедр, факультетів; роботу в студентських інформаційно-аналітичних і культурологічних центрах, перекладацьких бюро; рекламну, лекторську діяльність; написання статей, тез, доповідей, інших публікацій.
У вищих навчальних закладах відповідно до освітньо-професійної програми студенти проходять навчальну, навчально-виробничу і виробничу практику. Навчальна практика має за мету поглибити і закріпити теоретичні знання студентів, виробити навички практичної і дослідницької роботи, ознайомити із сучасним обладнанням. Її проводять на молодших курсах, як правило, в майстернях, лабораторіях, на різних навчальних полігонах, у навчально-дослідних господарствах, клініках та інших навчально-допоміжних підрозділах вищих навчальних закладів. Форми проведення навчальної практики можуть бути різними: екскурсія на підприємство чи в установу, самостійне вивчення їх діяльності шляхом спостереження чи бесід з працівниками, практична робота на виробництві безпосередньо на робочому місці тощо.
Навчальна-виробнича практика має своїм завданням ознайомити студента з його майбутньою спеціальністю завдяки виконанню обов'язків дублера, помічника фахівця. Це дає змогу глибше проникнути у зміст і технологіїмайбутньої професійної діяльності.
Виробничу практику проходять студенти старших курсів. Під час цієї практики вони виконують за спеціальністю весь цикл основних робіт, перебуваючи на робочих місцях, вивчаючи значну за обсягом ділянку виробництва і набуваючи навичок організації, управління і контролю. У процесі переддипломної практики студенти готують матеріали до дипломного проекту, дипломної або магістерської роботи.
Усі види практики починаються настановчими конференціями, на яких відповідальний за практику викладач і представники кафедр роз'яснюють студентам завдання практики, графік і об'єкти її проведення, розподіл ними груп студентів і закріплення консультантів – представників кафедр і виробництва. Завершується виробнича практика також конференцією, на якій студенти обмінюються досвідом. Керівники практики, представники кафедр і виробництва вказують на шляхи вдосконалення її проведення і професійної підготовки студентів.
Запитання та завдання для самоконтролю
Завдання для самостійної роботи (10 год.*
Рекомендована література
Основна:
Додаткова: