Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Глава 10. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МЕДИЧНИХ ЕКСПЕРТИЗ
§ 1. Експертиза тимчасової непрацездатності.
§ 2. Медико-соціальна експертиза.
§ 3. Військово-лікарська експертиза.
§ 4. Судово-медична і судово-психіатрична експертиза.
1. Експертиза тимчасової непрацездатності
Зміни в стані здоров'я людини нерідко обумовлюють часткову або повну неможливість повноцінно працювати. Таким чином, особливе значення з позицій правового регулювання медичної діяльності набуває експертиза тимчасової непрацездатності. Експертиза тимчасової непрацездатності громадян здійснюється з метою:
Таким чином, експертиза тимчасової непрацездатності - це вид медичної експертизи, основною метою якої є оцінка стану здоров'я людини, якості та ефективності обстеження і лікування, що проводяться, можливості здійснювати професійну діяльність, а також визначення ступеня і термінів тимчасової втрати праце здатності.
Згідно Основ законодавства України про охорону здоров'я (ст. 69), експертиза тимчасової непрацездатності громадян здійснюється у закладах охорони здоров'я лікарем або комісією лікарів.
Підсумковим документом по закінченню проведення експер тизи є листок непрацездатності, який і засвідчує тимчасову непрацездатність працівників. Листок непрацездатності - це багатофункціональний документ, який є підставою для:
• звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю;
• призначення допомоги у зв'язку з тимчасовою непраце здатністю, вагітністю та пологами.
Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється (за винятком окремих випадків).
Порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, визначається наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 р. № 455 «Про затверд ження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян».
Право видачі листків непрацездатності мають:
лікуючі лікарі державних і комунальних закладів охорони здоров'я;
лікуючі лікарі стаціонарів протезно-ортопедичних установ системи Міністерства праці та соціальної політики України;
- лікуючі лікарі туберкульозних санаторіїв;
- фельдшери у місцевостях, де відсутній лікар, а також на плаваючих суднах (список цих фельдшерів затверджується щороку органами охорони здоров'я).
Виходячи з цього списку, можна зробити висновок, що проводити експертизу тимчасової непрацездатності, висновки якої давали б право на звільнення від роботи у зв'язку з непраце здатністю, а також призначення допомоги, можуть тільки вищезазначені особи.
Разом з тим, необхідно зазначити, що є перелік лікарів, які позбавлені права видавати листки тимчасової непрацездатності. Так, не мають права на видачу документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, лікарі станцій (відділень) швидкої медичної допомоги, станцій переливання крові, закладів судово-медичної експертизи, бальнеогрязелікувальних, косметологічних та фізіотерапевтичних лікарень і курортних поліклінік, будинків відпочинку, туристичних баз, зубопротезних поліклінік (від ділень), санітарно-профілактичних закладів, а також лікуючі лікарі лікувально-профілактичних закладів усіх форм власності при косметологічних втручаннях без медичних показань.
Окремо хотілося б зупинитися на такому положенні, як заборона на видачу листків непрацездатності для лікарів приват них закладів охорони здоров'я, а також приватним лікарям (фізичним особам-суб'єктам підприємницької діяльності). На наш погляд, ця норма не відповідає вимогам теперішнього часу і є рудиментом, котрий дістався нам у спадок від Інструкції ВЦСПС і Наркомздраву СРСР від 28 червня 1937 р. «Про порядок видачі застрахованим лікарняних листів», Згідно з якою, не мали права видавати листки непрацездатності лікарі платних поліклінік і лікарень.
Видача та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюються тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонар ного хворого з обґрунтуванням тимчасової непрацездатності.
Листок непрацездатності у разі захворювання чи травми видається на весь період тимчасової непрацездатності, до її відновлення або до встановлення групи інвалідності медико-соціальною експертною комісією. За загальним правилом лікую чий лікар в амбулаторно-поліклінічних закладах може видавати листок непрацездатності особисто терміном до 5 календарних днів з наступним продовженням його, залежно від тяжкості захворю вання, до 10 календарних днів. Якщо непрацездатність триває понад 10 календарних днів, продовження листка непрацездатності до ЗО днів проводиться лікуючим лікарем спільно з завідувачем відділення, а надалі - ЛКК, яка призначається керівником лікувально-профілактичного закладу після комісійного огляду хворого, з періодичністю не рідше 1 разу на 10 днів, але не більше терміну, встановленого для направлення до МСЕК.
У разі лікування в стаціонарі листок непрацездатності видається лікуючим лікарем спільно з завідувачем відділення за весь період стаціонарного лікування. У разі потреби продовження лікування в амбулаторних умовах листок непрацездатності може бути продовжено на термін до 3 календарних днів з обов'язковим обґрунтуванням у медичній карті стаціонарного хворого та витягу з неї.
Листок непрацездатності по догляду за хворим членом сім'ї, хворою дитиною, дитиною віком до трьох років та дитиною-інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за дитиною, видається лікуючим лікарем одному із працюючих членів сім'ї або іншій працюючій особі, що фактично здійснює догляд. Листок непрацездатності видається для догляду:
за дорослим членом сім'ї та хворою дитиною, старшою 14 років, при лікуванні в амбулаторно-поліклінічних умовах на термін до 3 днів. Як виняток, залежно від тяжкості перебігу захворювання та побутових умов, цей термін може бути продовже ний за рішенням ЛКК, а в разі її відсутності - головного лікаря, але не більше 7 календарних днів;
за хворою дитиною віком до 14 років на період, протягом якого дитина потребує догляду, але не більше 14 календарних днів, а для догляду за дитиною, постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС, на весь період її хвороби, включаючи санаторно-курортне лікування;
за хворою дитиною віком до 6 років, а також за дитиною, інфікованою вірусом імунодефіциту людини (СНІД) та постраж далою від наслідків аварії на ЧАЕС одному із працюючих членів сім'ї або іншій працюючій особі, яка здійснює догляд за дитиною, на весь період перебування в стаціонарі разом з дитиною;
за дитиною віком до трьох років, дитиною-інвалідом віком до 16 років, у випадку хвороби матері (опікуна, іншого члена сім'ї, який перебуває у відпустці для догляду за дитиною віком до З років, виховує дитину-інваліда віком до 16 років) на період, коли вона за висновками лікаря не може здійснювати догляд за дитиною.
По вагітності і пологам листок непрацездатності видається за місцем спостереження за вагітною з 30 тижнів вагітності на 126 календарних днів (70 календарних днів до передбачуваного дня пологів і 56 - після). У разі передчасних або багатоплідних пологів, виникнення ускладнень під час пологів або в післяпологовому періоді, на підставі запису в історії пологів та обмінній карті вагітної, засвідченого підписом головного лікаря та печаткою лікувально-профілактичного закладу, де відбувались пологи, за місцем спостереження за вагітною додатково видається листок непрацездатності на 14 календарних днів. Жінкам, які належать до І-ІУ категорій постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, видається листок непрацездатності у зв'язку з вагітністю і пологами з 27 тижнів вагітності тривалістю 180 календарних днів (90 днів на період допологової відпустки і 90 - на період після пологової відпустки).
У разі передчасних пологів до 30 тижнів вагітності якщо жінка виписується з живою дитиною, листок непрацездатності у зв'язку з вагітністю та пологами видається лікувально-профілактичним закладом, де відбулися пологи, на 140 календарних днів, а у випадку смерті дитини при таких пологах - на 70 календарних днів.
Важливою в правовому відношенні обставиною є збереження лікарської таємниці при видачі листків непрацездатності. Відповідно до п. 3.2 Інструкції «Про порядок заповнення листка непрацездатності», затвердженої наказом МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03 листопада 2004 р. № 532/274/136-ос/1406 у листку непраце здатності діагноз первинний, діагноз заключний та шифр МКХ-10 (шифр діагнозу відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я десятого перегляду, прийнятої 43 Всесвітньою асамблеєю охорони здоров'я 1 січня 1993 року) зазначаються виключно за письмовою згодою хворого. В іншому випадку первинний та заключний діагнози та шифр МКХ-10 не вказуються.
Але, у тій же Інструкції, в п. 3.1. позначено, що в листку непрацездатності обов'язково необхідно чітко вказувати назву і місцезнаходження закладу охорони здоров'я (повністю), а також підтверджувати це штампом та печаткою закладу охорони здоров'я «Для листків непрацездатності». Таким чином, складним видається забезпечення збереження конфіденційності такої інформації.
Найбільш показовими в цьому відношенні є такі сфери як психіатрія, венерологія, наркологія. Річ у тім, що розповсюдження відомостей про наявність подібних діагнозів або про сам факт звільнення від трудових обов'язків, зафіксований в листі тимчасової непрацездатності (виданому в психіатричній, венеро логічній, наркологічній установі), нерідко негативно позначається на людині, викликаючи насмішки або інші негативні прояви. Таким чином, доводиться констатувати той факт, що повноцінного опрацювання дане питання не отримало1.
Враховуючи, що листок тимчасової непрацездатності є юридично значущим документом, з наслідками, зокрема, фінансо вого характеру, має сенс зупинитися на питаннях контролю за станом експертизи тимчасової непрацездатності. На жаль, на сьогоднішній день дана сфера не має достатнього правового регулювання. Перш за все, це виявляється у відсутності єдиного нормативного акту, який би регламентував порядок здійснення контролю за організацією та станом експертизи тимчасової непрацездатності. Як наслідок цього, немає і єдиного переліку установ, які мають право перевіряти законність та підстави видачі працівнику листка непрацездатності.
Аналіз чинного законодавства показує, що контроль за видачею документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, здійснюють у межах своєї компетенції Міністерство охорони здоров'я України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, профспілки та їх об'єднання.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про загально обов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасо вою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-111 Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як страховик здійснює перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності в закладах охорони здоров'я. Такі перевірки здійснюються головними спеціалістами-лікарями відділів соціальних виплат виконавчих дирекцій відділень Фонду в плановому порядку не рідше, ніж один раз на три роки.
При проведенні планових перевірок оцінюються:
виконання нормативних вимог в частині зберігання та обліку медичних карт амбулаторних (стаціонарних) хворих в лікувально-профілактичних закладах;
виконання нормативних вимог в частині дотримання порядку видачі та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян;
обґрунтування тимчасової непрацездатності в медичній карті амбулаторного (стаціонарного) хворого;
- повнота обстеження хворих при різних захворюваннях тощо. Відповідальність за стан організації та якості експертизи
тимчасової непрацездатності, зберігання та облік документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, несе керівник закладу охорони здоров'я.
2. Медико-соціальна експертиза
Наступним видом експертиз є експертиза тривалої, або стійкої, втрати працездатності - медико-соціальна експертиза. Важливість цієї експертизи, перш за все, полягає в тому, що вона виявляє компенсаторно-адаптаційні можливості особи, реалізація яких сприятиме функціональній, психологічній, соціальній, професій ній реабілітації та адаптації інваліда, особи, яка найбільше потребує захисту і турботи з боку держави.
Медико-соціальна експертиза (МСЕ) - це визначення в установленому порядку потреб особи в заходах соціального захисту, включаючи реабілітацію, на основі оцінки обмежень життєдіяльності, що викликані стійким розладом функцій організму.
Згідно з Основами законодавства України про охорону здоров'я та «Положенням про медико-соціальну експертизу» затвердже ним Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992р. № 83, ця експертиза визначає:
ступінь обмеження життєдіяльності людини;
причину, час настання, групу інвалідності;
роботи і професії, доступні інвалідам за станом здоров'я. Слід зазначити, що вказана експертиза сприяє проведенню
ефективних заходів щодо профілактики інвалідності, реабілітації інвалідів, пристосування їх до суспільного життя.
Відповідно до «Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 р. Л/? 221, медико-соціальній експертизі підлягають особи, які частково чи повністю втратили здоров'я внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежують їх життєдіяльність, а також особи, які за чинним законодавством мають право на соціальну допомогу, з метою виявлення компенсаторно-адапта ційних можливостей особи для реалізації заходів реабілітації та адаптації інвалідів.
Медико-соціальна експертиза здійснюється виходячи з комплексної оцінки стану організму на основі аналізу клініко-функціональних, соціально-побутових, професійно-трудових, психологічних даних оглянутої особи з використанням класи фікацій і критеріїв, що розробляються і затверджуються в порядку, визначеному чинним законодавством.
Органом, який здійснює МСЕ, є медико-соціальні експертні комісії (МСЕК), що організуються в самостійні центри, бюро при управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севасто польської міських державних адміністрацій. Ці експертні комісії перебувають у віданні Міністерства охорони здоров'я України і проводять свою роботу за таким територіальним принципом:
Висновки медико-соціальних експертних комісій про умови й характер праці інвалідів є обов'язковими для підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності і видів їх діяльності.
У разі незгоди оглянутого з рішенням районної, міжрайонної міської медико-соціальної експертної комісії він має право подати про це письмову заяву до вищестоящої медико-соціальної експертної комісії. У свою чергу, рішення республіканської, кримської, обласної, центральної міської медико-соціальної експертної комісії може бути оскаржене до Міністерства охорони здоров'я України.
Крім того, рішення медико-соціальної експертної комісії може бути оскаржене до суду в установленому порядку.
Організація і склад медико-соціальних експертних комісій.
Медико-соціальні експертні комісії утворюються, реоргані зуються і ліквідуються Міністерством охорони здоров'я України, Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держ адміністраціями.
Формування медико-соціальних експертних комісій прова диться з урахуванням чисельності обслуговуваного населення, кількості оглянутих зазначеними комісіями хворих протягом року, у тому числі інвалідів (наприклад, міські, районні комісії утворюються, як правило, з розрахунку одна комісія на 100 тис. чоловік віком 16 років і старше; обласна, центральна міська комісія утворюється з розрахунку на п'ять міських, міжрайонних, районних комісій тощо).
Залежно від рівня, структури захворюваності та інвалідності утворюються такі медико-соціальні експертні комісії:
- загального профілю;
- спеціалізованого профілю (для огляду хворих на туберкульоз, осіб з психічними розладами, захворюваннями органів зору, органів кровообігу тощо).
Міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії утворюються в складі:
- трьох лікарів-експертів (терапевта, хірурга, невропатолога);
- фахівця з медико-соціальної реабілітації (лікаря-реабілітолога);
- психолога;
представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
представника військово-медичних управлінь СБУ, Служби зовнішньої розвідки (у разі розгляду медичних справ пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ, Служби зовнішньої розвідки).
До складу комісій спеціалізованого профілю входять:
два лікарі, спеціальність яких відповідає профілю комісії;
терапевт чи невропатолог;
лікар військово-медичних управлінь СБУ, Служби зовнішньої розвідки (у разі розгляду медичних справ пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ, Служби зовнішньої розвідки).
Кримська республіканська, обласна, центральна міська медико-сопіальна експертна комісія утворюється в складі:
чотирьох лікарів-експертів;
лікаря-реабілітолога;
юриста;
економіста;
представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
представника військово-медичних управлінь СБУ, Служби зовнішньої розвідки (у разі розгляду медичних справ пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ, Служби зовнішньої розвідки).
Головою медико-соціальної експертної комісії призначається один із лікарів, що входить до неї. Він організує її роботу, забезпечує якісне проведення медико-соціальної експертизи і несе персональну відповідальність за діяльність комісії.
Права та обов'язки медико-соціальних експертних комісій.
Міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії:
а) визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, у тому числі стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати професійної працездатності
(у процентах) працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням своїх трудових обов'язків;
б) встановлюють потребу інвалідів у соціальній допомозі, що була б спрямована на полегшення наслідків погіршення здоров'я (протезування, засоби пересування, робочі пристосування, постійний догляд тощо);
в) надають трудові рекомендації інвалідам працездатного віку та розробляють заходи медико-соціальної реабілітації під час складання індивідуальних програм реабілітації та адаптації
інвалідів, здійснюють контроль за їх реалізацією;
г) вивчають структуру і динаміку інвалідності за групами, причинами, окремими захворюваннями, територіальними ознаками, в розрізі окремих підприємств тощо;
ґ) разом з лікувально-профілактичними закладами вивчають результати диспансеризації, переважно осіб, які часто й тривалий час хворіють, та інвалідів;
д) разом з лікувально-профілактичними закладами, підприємствами, установами, організаціями, профспілками аналізують умови праці з метою виявлення факторів, що небезпечно
впливають на здоров'я й працездатність працівників, а також визначення умов та видів праці, робіт і професій для хворих та інвалідів;
е) оцінюють стан здоров'я населення, прогнозують динаміку первинної інвалідності;
є) інше.
Кримська республіканська, обласні, центральні міські медико-соціальні експертні комісії:
а) здійснюють організаційно-методичне керівництво та контроль за діяльністю відповідно Кримської республіканської, обласних, центральних міських, районних, міжрайонних, міських
медико-соціальних експертних комісій, перевіряють прийняті ними рішення і в разі визнання їх безпідставними змінюють їх;
б) переоглядають осіб, які оскаржили рішення міських, міжрайонних чи районних медико-соціальних експертних комісій, та перевіряють якість розробки індивідуальних реабілітаційних програм;
в) проводять у складних випадках огляд хворих та інвалідів за направленнями відповідно Кримської республіканської, обласних, центральних міських, районних, міжрайонних, міських медико-соціальних експертних комісій;
г) надають консультативну допомогу лікарям медико-соціальних експертних комісій з питань медико-соціальної експертизи;
ґ) розробляють комплексні заходи щодо профілактики та зниження рівня інвалідності, а також медико-соціальної реабіліта ції інвалідів;
д) здійснюють у межах своїх повноважень контроль за поліпшенням соціального стану інвалідів та надання їм пільг;
е) аналізують рівень та динаміку інвалідності, стан медико-соціальної реабілітації інвалідів в Україні.
Медико-соціальні експертні комісії мають право:
одержувати від органів і закладів охорони здоров'я, під приємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і видів їх діяльності, відомості, необхідні для роботи комісій;
направляти осіб, які проходять огляд, до лікувально-профілактичних закладів для уточнення діагнозу і відповідного лікування;
відвідувати у встановленому порядку підприємства, устано ви, організації, незалежно від форм власності і видів їх діяльності, обстежувати місця виконання робіт, виробничі та службові приміщення, знайомитися зі звітами, статистичними й іншими матеріалами з питань, що належать до діяльності комісій;
подавати державним органам матеріали для вжиття відповід них заходів стосовно посадових осіб підприємств, установ, організацій, які ущемляють права інвалідів.
Основним суб'єктом, що знаходиться під захистом держави після проведення МСЕ і дачі відповідного висновку, є інвалід. Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р. № 875X11 визначається, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм, або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.
Причинами інвалідності можуть бути:
загальне захворювання;
трудове каліцтво;
професійне захворювання;
інвалідність з дитинства.
Для військовослужбовців - поранення, контузія, каліцтво, одержані при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, чи захворювання, пов'язане з перебуванням на фронті, або каліцтво, одержане внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, чи захворювання, не пов'язане з перебуванням на фронті, та інші.
Підставою для визнання особи інвалідом є наявність сукупності таких ознак:
порушення здоров'я зі стійким розладом функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або дефектами;
обмеження життєдіяльності (повна або часткова втрата особою здатності або можливості здійснювати самообслуговування, самостійно пересуватися, орієнтуватися, спілкуватися, контролю вати свою поведінку, навчатися або займатися трудовою діяль ністю);
необхідність здійснення заходів соціального захисту громадя нина.
Загальні організаційно-правові принципи визнання особи інвалідом:
Група інвалідності без зазначення строку переогляду встановлюється громадянам при анатомічних дефектах, стійких необоротних морфологічних змінах та порушеннях функцій органів і систем організму, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, чолові кам старше шістдесяти років і жінкам старше п'ятдесяти п'яти років та в інших, передбачених законом, випадках.
Особам, визнаним інвалідами, видаються довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми.
Відповідно до Інструкції «Про встановлення груп інвалід ності», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 7 квітня 2004р. № 183, існують такі підстави і критерії встановлення груп інвалідності.
Підставою для встановлення першої групи інвалідності є стійкі, значно вираженої тяжкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговування і викликають потребу в постійному, що не регулюються, сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.
Критеріями встановлення І групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у значному ступені. А саме:
нездатність до самообслуговування та повна залежність від інших осіб;
нездатність самостійно пересуватися та повна залежність від інших осіб;
нездатність до навчання;
нездатність до трудової діяльності;
нездатність до орієнтації (дезорієнтація);
нездатність до спілкування;
нездатність контролювати свою поведінку.
Підставою для встановлення другої групи інвалідності є стійкі, вираженої тяжкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, при збереженій здатності до самообслуговування, та не викликають потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.
Критеріями встановлення другої групи інвалідності є обмежен ня однієї чи декількох категорій життєдіяльності у вираженому ступені. А саме:
здатність до самообслуговування з використанням допоміж них засобів та за допомогою інших осіб;
здатність самостійно пересуватися з використанням допоміж них засобів та (чи) за допомогою інших осіб;
здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами в домашніх умовах;
здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів та (чи) спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;
здатність до орієнтації, що потребує допомоги інших осіб;
здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб;
здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.
До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві або більше хвороби, що призводять до інвалідності, наслідки травми або уроджені дефекти та їх комбінації, що в сукупності функціональних порушень призводять до значного обмеження життєдіяльності людини та її працездатності.
Підставою для встановлення третьої групи інвалідності є стійкі, помірної тяжкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Критеріями встановлення III групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності в помірно вираже ному ступені, а саме:
здатність до самообслуговування з використанням допоміж них засобів;
здатність самостійно пересуватися з тривалішою витратою часу, пересування з зупинками і скорочення відстані;
здатність до навчання в учбових закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму учбового процесу та (чи) з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, який навчає);
здатність до виконання трудової діяльності за іншою спеціальністю при відсутності зниження кваліфікації чи зменшен ні обсягу виробничої діяльності та неможливості виконання роботи за своєю попередньою професією;
здатність до орієнтації за умови використання допоміжних засобів;
здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передання інформації;
часткове зниження здатності самостійно контролювати свою поведінку.
Помірно виражене обмеження життєдіяльності визначається частковою втратою можливостей до повноцінної трудової діяль ності (втрата професії, значне зниження кваліфікації або зменшен ня обсягу трудової діяльності; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні): значне зменшення (більше ніж на 25%) обсягу трудової діяльності; втрата професії чи значне зниження кваліфікації; значне утруднення в набутті професії чи в праце влаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії.
Важливим моментом є те, що остаточним результатом прове дення МСЕ є не тільки встановлення інвалідності особи, але і визначення комплексу заходів, спрямованих на відновлення здоров'я і здібностей інваліда та створення йому необхідних умов і рівних можливостей у всіх сферах життєдіяльності. Згідно з Положенням про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83, документом, що визначає види, форми й обсяг реабілітаційних заходів, оптимальні строки їх здійснення та конкретних виконавців, є індивідуальна програма реабілітації інваліда, що розробляється медико-соціальними експертними комісіями з урахуванням місцевих можливостей, соціально-економічних, географічних і національ них особливостей.
Ця програма обов'язкова для виконання власниками під приємств, об'єднань, установ, організацій або уповноваженими ними органами, незалежно від форм власності і видів їх діяльності.
Основними видами реабілітаційної допомоги є:
3) соціально-побутова реабілітація (соціально-побутове влаштування та обслуговування).
Контроль за реалізацією індивідуальних програм реабілітації інвалідів здійснюють медико-соціальні експертні комісії разом з органами місцевого самоврядування, профспілковими організа ціями, відділеннями Фонду України соціального захисту інвалідів за участю представників громадських організацій інвалідів.
3. Військово-лікарська експертиза
Військово-лікарська експертиза є основною формою визначен ня придатності за станом здоров'я до військової та інших видів служб, а також встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень і травм з відповідною службою.
Військово-лікарська експертиза (ВЛЕ) — це вид медичної експертизи, призначений для визначення придатності громадян за станом здоров'я до військової служби, служби в органах безпеки, внутрішніх справ та інших воєнізованих формувань, а також встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень і травм пов'язаних зі службою, та визначення необхідності та умов застосування заходів медико-соціальної реабілітації та допомоги відповідним категоріям осіб.
Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при військових коміса ріатах і закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Служби безпеки України та інших військових формувань (Основи законодавства України про охорону здоров'я громадян від 19 листопада 1992р. № 2801-XII).
Згідно «Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України», затвердженим
Наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року № 2, основними завданнями військово-лікарської експертизи є:
добір громадян, придатних за станом здоров'я до служби у воєнізованих формуваннях, утворених відповідно до законо давства України;
медичний огляд призовників, військовослужбовців, військо возобов'язаних з метою визначення придатності до військової служби, служби за військовим фахом, а також аналіз результатів медичного огляду та розробки заходів щодо виконання цієї роботи;
медичний огляд громадян, які бажають вступити до військо во-навчальних закладів, а також аналіз результатів і розроблення пропозицій по удосконаленню цієї роботи;
контроль за організацією і станом лікувально-оздоровчої роботи серед призовників, а також контроль за організацією, проведенням і результатами лікувально-діагностичної роботи у військових лікувально-профілактичних закладах та військових частинах;
визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм та каліцтва (надалі - захворювання, поранення) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на збори, і колишніх військовослужбовців, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбов цям смерть;
розроблення спільно з головними медичними спеціалістами Міністерства охорони здоров'я і Міністерства оборони України вимог щодо стану здоров'я призовників, кандидатів, які вступають до військових навчальних закладів, військовослужбовців, а також показань для найдоцільнішого використання їх на військовій службі за станом здоров'я.
Військово-лікарська експертиза у Збройних Силах України і воєнізованих формуваннях, утворених відповідно до законо давства України (надалі військово-лікарська експертиза у Збройних Силах України), здійснюється штатними та позаштат ними (постійно і тимчасово діючими) військово-лікарськими комісіями (надалі - ВЛК) та лікарсько-льотними комісіями (надалі - ЛЛК).
Штатні ВЛК є військово-медичними установами спеціаль ного призначення і комплектуються лікарями з клінічною підготовкою за однією з лікарських спеціальностей (терапія, хірургія, неврологія, психіатрія, оториноларингологія, офтальмо логія та іншими), досвідом роботи у військах і лікувально-профілактичних закладах.
Позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) призначаються у складі голови, заступника голови (одного з членів комісії), членів комісії (у гарнізонних, госпітальних ВЛК не менше трьох лікарів, в останніх ВЛК і ЛЛК - терапевта, хірурга, невропатолога, окуліста, стоматолога, оториноларинголога, психіатра) і секретаря. За необхідності до складу ВЛК (ЛЛК) можуть призначатися лікарі інших спеціальностей.
До складу ВЛК (ЛЛК), що створюється у військовому комісаріаті, лікарі і секретар комісії залучаються з місцевих лікувально-профілактичних закладів рішенням Голови місцевої державної адміністрації (голови виконкому місцевої Ради народних депутатів).
За необхідності до участі у роботі штатних та позаштатних ВЛК на правах членів комісії можуть залучатися головні (провідні) медичні фахівці та інші лікарі-спеціалісти лікувально-профілак тичних закладів, лікарі військових частин, представники командування (керівництва) та військові спеціалісти.
Постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів, їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК.
До штатних ВЛК належать:
Центральна військово-лікарська комісія (надалі - ЦВЛК) Міністерства оборони України;
Лікарсько-льотна комісія ЦВЛК МО України (надалі -ЦЛЛК);
Базова ВЛК командування оперативного напрямку (надалі -ВЛК військового округу);
ВЛК Військово-Морських сил;
ВЛК евакуаційного пункту фронту, місцевого евакуаційного пункту, ВЛК управління госпітальної бази (передбачаються на воєнний час).
Завданнями штатних ВЛК є:
а) організація військово-лікарської експертизи, керівництво підлеглими ВЛК, контроль за їхньою роботою та надання їм методичної і практичної допомоги;
б) контроль за організацією та проведенням огляду поповнення, що прибуває для комплектування Збройних Сил України, з метою правильного розподілу його за родами військ, військовими частинами (кораблями), підрозділами та військовими спеціальностями, а також кандидатів для навчання за військовими спеціальностями з урахуванням стану здоров'я та фізичного
розвитку;
в) контроль за законністю надання ВЛК довідок про одержання військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов'язаними поранень і захворювань;
г) розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з
питань військово-лікарської експертизи;
д) аналіз та узагальнення результатів і досвіду роботи підлеглих ВЛК;
е) організація та керівництво науковою роботою з питань військово-лікарської експертизи у підпорядкованих ВЛК та інші.
Для виконання вищеперерахованих завдань ВЛК надаються такі права:
перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК та давати їм вказівки з питань військово-лікарської експертизи;
переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК;
оглядати призовників, військовослужбовців, військово зобов'язаних, громадян, які бажають вступити до військово-навчальних закладів Збройних Сил України, учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців з проходженням військової служби та інших;
перевіряти організацію та стан огляду військовослужбовців та іншого контингенту у військових (цивільних) лікувальних закладах, військових частинах;
викликати, направляти у військові лікувально-профілак тичні заклади Збройних Сил України на контрольний огляд та переогляд військовослужбовців та членів їх сімей, військово зобов'язаних, працівників, а також військовослужбовців у випадку незгоди того, кого оглядають, або інших осіб з постановою ВЛК та в інших необхідних випадках;
приймати постанови, а за необхідності переглядати постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень у колишніх військовослужбовців.
До позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать:
госпітальні ВЛК;
гарнізонні ВЛК;
лікарсько-льотні комісії;
ВЛК з'єднання аеромобільних військ;
ВЛК для медичного огляду особового складу підводних човнів з атомним енергетичним устаткуванням;
ВЛК військових комісаріатів.
Перелік військових лікувально-профілактичних закладів та військових частин, у яких організуються позаштатні постійно діючі ВЛК, затверджує відповідний начальник медичної служби за поданням начальника штатної ВЛК.
Головою позаштатної постійно діючої ВЛК призначається лікар, найбільш підготовлений з питань військово-лікарської експертизи, який має досвід роботи у військових (цивільних) лікувально-профілактичних закладах та пройшов підготовку (удосконалення) з військово-лікарської експертизи.
До складу ВЛК, створеної у цивільному лікувально-профілак тичному закладі, за рішенням начальника медичної служби військового округу, може бути введений військовий лікар-представник медичної служби найближчого гарнізону.
До позаштатних тимчасово діючих ВЛК (ЛЛК) належать:
ВЛК військово-навчальних закладів МО України;
Військово-лікарська підкомісія приймально-технічної комісії Військово-Морських Сил;
ВЛК для медичного огляду особового складу дизель-електричних підводних човнів;
ВЛК для медичного огляду водолазів;
ВЛК для медичного огляду військовослужбовців, які залучаються до підводного керування танками та іншими машинами;
ВЛК військової частини аеромобільних військ;
ВЛК для медичного огляду поповнення Збройних Сил України.
Перелік військових частин виду Збройних Сил України та роду військ, ВНЗів, у яких створюються позаштатні тимчасово діючі ВЛК, затверджує відповідний начальник медичної служби. Головою позаштатної тимчасово діючої ВЛК призначається лікар, найбільш підготовлений з питань військово-лікарської експертизи.
Військовослужбовці, визнані позаштатною тимчасово діючою ВЛК непридатними до служби за військовою спеціальністю, для вирішення питання про придатність до військової служби при необхідності направляються на амбулаторне або стаціонарне обстеження із подальшим оглядом гарнізонною або госпітальною ВЛК.
Одним з основних завдань ВЛК є медичний огляд, під яким розуміють вивчення і оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку особи на момент огляду в цілях визначення її придатності до відповідної служби, навчання (служби) по окремих військово-облікових спеціальностях, вирішення інших питань з винесенням письмового висновку. При цьому під придатністю до військової служби розуміють такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який без шкоди для здоров'я дозволяє їм виконувати передбачені статутами Збройних Сил України, інструкціями, керівництвом службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у певному виді Збройних Сил України, роді військ у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться з метою виявлення:
а) придатності до військової служби призовників, військово-
зобов'язаних та показників для правильного розподілу їх за
видами Збройних Сил України, родами військ і за військовою
спеціальністю згідно із станом здоров'я та фізичним розвитком;
б) придатності до військової служби за військовою спеціаль-
ністю військовослужбовців;
в) придатності осіб, які бажають вступити до військово-
навчальних закладів;
г) можливості проходження військової служби офіцерами,
прапорщиками, мічманами, військовослужбовцями-жінками і
проживання членів їх сімей за кордоном, а також необхідності у
тривалому спеціалізованому лікуванні і медичному обстеженні
членів їх сімей, транспортабельності їх за станом здоров'я та інші.
Медичний огляд призовників.
Медичний огляд призовників проводиться на призовних ділянках районних (міських) військових комісаріатів і збірних пунктах Кримського республіканського, обласних, Київського та Севастопольського міських військових комісаріатів. Організація медичного огляду допризовників і призовників для визначення їх придатності або непридатності для використання на військовій службі покладається на районні (міські) комісії по приписці і районні (міські) призовні комісії. В склад відповідних комісії входять лікарі, які виділяються з місцевих лікувально-профілак тичних закладів. Безпосередньо керує роботою медичного персоналу для медичного огляду призовників лікар - член призовної комісії.
При огляді призовників лікарі визначають стан їх здоров'я та ступінь придатності до військової служби. При цьому враховується характер захворювання або фізичної вади, ступінь їх розвитку, функціональних порушень, а також освіта, спеціальність, фактична працездатність оглянутого та вимоги, які ставить військова служба до стану здоров'я у тому чи іншому виді Збройних Сил України, роді військ. Після закінчення огляду кожний лікар записує в облікову картку призовника встановлений діагноз (за відсутності захворювань робиться запис «здоровий»), висновок про придатність (тимчасову непридатність або повну непридатність) до строкової військової служби, ступінь обмеження, дату огляду та підписує висновок, зазначаючи прізвище та ініціали.
Залежно від стану здоров'я оглянутого лікар виносить одну з таких постанов про придатність або непридатність до військової служби:
придатний до військової служби;
тимчасово непридатний до військової служби. Потребує
лікування (динамічного спостереження) на термін до
(зазначається дата);
непридатний до військової служби в мирний час, обмежено здатний у воєнний час;
непридатний до військової служби зі зняттям з військового обліку.
Призовникам, які мають хвороби, що тимчасово перешкод жають призову на строкову військову службу, але за характером хвороби вони можуть бути вилікувані, призовна комісія надає відстрочку від призову за станом здоров'я на строк до одного року.
Призовникам, які визнані військово-лікарською комісією тимчасово непридатними до військової служби через захворювання, які важко діагностуються, призовна комісія надає відстрочку від призову на один рік для поглибленого обстеження та лікування у спеціалізованих медичних установах. Після закінчення року, якщо захворювання не вилікуване, такі призовники мають визнаватися непридатними до військової служби.
Крім того, непридатними до військової служби визначаються допризовники під час приписки до призовних дільниць та призовники під час призову на строкову військову службу, у яких виявлені захворювання або фізичні недоліки (вади) необоротного характеру (невиліковні).
Медичний огляд військовозобов'язаних.
Медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за розпорядженням військового комісара. Військовозобов'язані, залежно від категорії запасу, військово-облікової спеціальності та призначення, підлягають повторному огляду ВЛК військових комісаріатів. Крім того, офіцери запасу підлягають повторному огляду зазначеними ВЛК при черговому атестуванні, а рядовий і сержантський склад запасу ВЛК військових комісаріатів - при зміні призначення.
Повторний медичний огляд військовозобов'язаних, які перебувають у запасі 1 і 2 розрядів, раніше визнаних придатними до військової служби або непридатними до військової служби в мирний час за станом здоров'я, які можуть бути вилікувані, а також військовозобов'язаних плавскладу ВМС проводиться один раз в 5 років військово-лікарськими комісіями військових комісаріатів, а льотний склад - лікарсько-льотними комісіями військових комісаріатів.
Особи, які визнані непридатними до військової служби зі зняттям з військового обліку, можуть бути повторно оглянуті ВЛК військових комісаріатів за місцем проживання у випадках, коли в результаті обстеження у спеціалізованих лікувально-профілак тичних закладах раніше встановлений діагноз переглянутий або вони визнані здоровими.
ВЛК щодо офіцерів запасу, яких призивають на військову службу або приймають на військову службу у добровільному порядку, виносить одну із таких постанов:
- «Непридатний до військової служби у мирний час, обмежено здатний у воєнний час»;
- «Обмежено придатний до військової служби».
У разі якщо лікарям ВЛК військового комісаріату важко остаточно визначити стан здоров'я військовозобов'язаного, він направляється на амбулаторне або стаціонарне обстеження у лікувально-профілактичний заклад з наступним оглядом ВЛК військового комісаріату. Якщо обстеження проводилось у військовому лікувально-профілактичному закладі, то огляд проводиться гарнізонною або госпітальною ВЛК.
Медичний огляд громадян, які бажають вступити до військово-навчальних закладів.
Громадяни, які виявили бажання вступити до військово-навчальних закладів (надалі - кандидати у ВНЗ), проходять первинний, повторний і остаточний медичний огляд. У процесі остаточного медичного огляду можуть проводитися необхідні дослідження аж до стаціонарного обстеження кандидата в лікувальному закладі.
Постанова ВЛК про непридатність кандидата до вступу до ВНЗ має бути об'єктивною і обґрунтованою. Проведення конкурсу за станом здоров'я не допускається.
У разі виявлення у офіцерів, які вступають до ВНЗ, захворю вань, що передбачають індивідуальну оцінку придатності до військової служби або обмежену придатність до військової служби, приймається постанова про непридатність до вступу до ВНЗ. Офіцери, котрі мають захворювання, за якими придатність або обмежена придатність до військової служби визначається індиві дуально, визнаються придатними до вступу лише на факультети (відділення) заочного навчання і заочну ад'юнктуру.
Перед початком огляду лікарі вивчають документи, що містять дані про стан здоров'я кандидата:
- з числа осіб цивільної молоді - особову справу призовника, медичну картку амбулаторного хворого, вкладний лист на підлітка до неї, медичну довідку про проходження обов'язкових поперед нього та періодичного психіатричних оглядів, сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду, а на кандидатів, які вступають у військовий ліцей, крім того, характеристику із загальноосвітнього закладу;
- із числа осіб військовослужбовців - медичну книжку з даними чергових обстежень (на офіцерів не менш як за останні три роки), звернень за медичною допомогою.
Первинний огляд кандидатів у воєнні ліцеї і ВНЗ по підготовці льотного складу включає в себе два етапи. На першому етапі (первинний огляд) кандидати із осіб цивільної молоді оглядаються у ВЛК районних (міських) військових комісаріатів, а з осіб військовослужбовців - гарнізонними (госпітальними) ВЛК.
На другому етапі (повторний огляд) кандидати з осіб цивільної молоді направляються у ЛЛК обласного військкомату (Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), а кандидати з осіб військово службовців - у одну з ЛЛК за вказівкою ВЛК військового округу, Військово-Морських Сил України для огляду відповідно до порядку медичного огляду льотного складу авіації Збройних Сил України.
Перед направленням у ВНЗ всі кандидати з осіб цивільної молоді проходять повторний огляд на обласному (міському, республіканському) збірному пункті за участю лікарів тих самих спеціальностей, що і при первинному огляді; кандидатам із осіб військовослужбовців повторний огляд проводиться перед відправ кою документів у ВНЗ тими самими комісіями, що і при первин ному огляді. Заключний огляд проводиться у ВЛК, яка створена у ВНЗ.
Медичний огляд військовослужбовців та членів їх сімей.
При медичному огляді офіцерів, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців-жінок застосовується метод індивідуальної оцінки придатності їх до військової служби. ВЛК враховує їх військовий фах, підготовку, досвід, освіту, вік, фактичну працездатність, придатність до військової служби, думку команду вання і лікаря військової частини і можливість використання їх на посаді, яка найбільше відповідає стану здоров'я.
Постанова ВЛК про надання військовослужбовцям відпустки за станом здоров'я приймається після закінчення стаціонарного лікування у випадках, коли для повного відновлення функції і працездатності необхідний термін не менше одного місяця. В інших випадках приймається постанова про потребу у звільненні від службових обов'язків (занять), а у випадках, якщо є наявні незаперечні дані, що здатність до несення військової служби не відновиться, постанова ВЛК про потребу військовослужбовців у відпустці за станом здоров'я не приймається, а вирішується питання про придатність їх до військової служби.
Відпустка за станом здоров'я військовослужбовцям строкової служби в мирний час надається строком від 1 до 2 місяців. Тривалість відпустки ВЛК встановлюється індивідуально, залежно від медичних показань. В окремих випадках за наявності медичних показань відпустка за станом здоров'я продовжується додатково на строк не більше 2 місяців.
Загальна тривалість перебування військовослужбовця строко вої служби у відпустці за станом здоров'я у мирний час не може перевищувати 4-х місяців, а під час війни - 3-х місяців.
Відпустка за станом здоров'я офіцерам, прапорщикам, мічманам і військовослужбовцям-жінкам у мирний час надається на місяць, в окремих випадках при пораненнях, залежно від характеру, ВЛК може приймати постанову про потребу у відпустці за станом здоров'я на 1.5 - 2 місяці. У разі наявності медичних показань відпустка за станом здоров'я ВЛК може бути продовжена, але кожного разу не більше, ніж на місяць. Загалом час безперерв ного перебування на лікуванні у військових (цивільних) лікуваль но-профілактичних закладах, включаючи і відпустку за станом здоров'я, у мирний час не повинен перевищувати 4 місяців, а для хворих на туберкульоз - 12 місяців. У разі необхідності час перебування на лікуванні може бути продовжений визначеним порядком. Після закінчення визначеного строку перебування на лікуванні або у відпустці за станом здоров'я офіцери, прапорщики, мічмани і військовослужбовці-жінки проходять медичний огляд для визначення придатності до військової служби. У випадку визнання їх ВЛК непридатними до військової служби вони можуть бути представлені до звільнення в запас або до відставки з випискою з військового (цивільного) лікувально-профілактичного закладу.
Направлення на медичний огляд проводиться: - військовослужбовців строкової служби: командирами військових частин, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувально-профілактичних закладів, військовими комендантами гарнізонів, військовими комісарами, органами військової прокуратури або військовими судами, а осіб, які перебувають на обстеженні та лікуванні у цивільному лікувально-профілактичному закладі, крім того, - головними лікарями цих закладів;
офіцерів, прапорщиків, мічманів та військовослужбовців-жінок: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, органами військової прокуратури або військовими судами, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувально-профілактичних закладів, військовими комендантами гарнізонів та військовими комісарами;
учнів військових ліцеїв: начальниками ліцеїв, а тих, що знаходяться на лікуванні у військових лікувально-профілак тичних закладах, - начальниками цих закладів.
Військовослужбовці строкової служби оглядаються ВЛК, як правило, за місцем проходження військової служби. У разі необхід ності вони можуть бути оглянуті ВЛК за місцем проведення відпустки, перебування у відрядженні, на навчанні і т.д.
Огляд військовослужбовців проводиться хірургом, терапевтом, невропатологом, окулістом, оториноларингологом, а за необхід ності - лікарями інших спеціальностей.
Встановлення причинного зв'язку захворювань (поранень) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на збори, і колишніх військовослужбовців з проходженням військо вої служби.
Причинний зв'язок захворювань, поранень, травм у колишніх військовослужбовців Збройних Сил України визначають штатні ВЛК Міністерства оборони України, а у колишніх військово службовців органів і військ інших воєнізованих формувань (Служби безпеки України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ тощо) - відповідно ВЛК цих формувань.
Постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначе ного в довідці командира військової частини, в якій військово службовець (військовозобов'язаний) проходить військову службу
(збори) в момент одержання поранення. При цьому ВЛК приймає до уваги довідки, складені не пізніше 1 місяця після одержання військовослужбовцем (військовозобов'язаним, призваним на збори) поранення, травми.
Показання свідків можуть бути взяті до уваги тільки за явних тілесних ушкоджень у колишніх військовослужбовців, якщо вони дані двома свідками з осіб військовослужбовців за спільною службою. Підпис свідків і факт проходження спільної служби завіряється військовим комісаром на підставі військовооблікових документів. Показання свідків не є підставою для встановлення у військовослужбовців (колишніх військовослужбовців) факту перенесеного захворювання або контузії.
Постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання, пора нення, травми направляється в органи соціального захисту й у військовий комісаріат за місцем проживання колишнього військовослужбовця.
Якщо у свідоцтві про хворобу колишнього військовослужбовця зазначені хвороби (поранення), одержані (що виникли) за різних обставин, ВЛК приймає постанови про їх причинний зв'язок окремо. У випадках, коли свідоцтво про хворобу не збереглося, підставою для прийняття постанови про причинний зв'язок захворювання (поранення) є записи у документах (історія хвороби, довідка архіву, медична довідка, медична, червоноармійська або службова книжки, прохідне свідоцтво, особова справа, свідоцтво про звільнення від військового обов'язку, військовий квиток, витяг із документів військової частини, матеріалів адміністра тивного, службового розслідування, дізнання або судового розгляду).
Штатні ВЛК у разі необхідності можуть проводити розшук додаткових документів, давати консультації військовим комісаріа там і органам соціального захисту з питань визначення причинного зв'язку захворювань (поранень) у колишніх військовослужбовців.
Військові комісаріати при зверненні у ВЛК з питання причин ного зв'язку захворювань (поранень) у колишніх військово службовців видають довідку про проходження ними військової служби, вказують повну назву військових частин та їх підпорядко ваність, термін служби у них і перебування у діючій армії, час і причину звільнення зі Збройних Сил.
Крім того, залежно від конкретного випадку, військові комісаріати представляють у ВЛК:
а) військово-медичні або військові облікові документи, які підтверджують факт медичного огляду у ВЛК колишнього військовослужбовця у період проходження військової служби, оригінал свідоцтва про хворобу, довідки архівів про перебування у військових (цивільних) лікувально-профілактичних закладах, про медичний огляд ВЛК, книжку червоноармійця, прохідне свідоцтво, витяг із наказу по частині про звільнення, свідоцтво про звільнення від військового обов'язку, військовий квиток і т.д.;
б) інші документи, які є у наявності у військовому комісаріаті або у колишнього військовослужбовця, котрі прямо чи посередньо підтверджують службу у Збройних Силах, перебування на лікуванні, медичному огляді у ВЛК;
в) військові документи, які посередньо підтверджують факт поранення, каліцтва (витяги із наказів по частині, бойові, службові характеристики, атестації, нагородні листи);
г) документи військових (цивільних) лікувально-профілактичних закладів, які підтверджують звертання;
д) акти медичного огляду у МСЕК (даного часу і архівні), пенсійні справи, особові (пенсійні) справи офіцера запасу або у відставці;
е) дані про захворювання (поранення) за матеріалами спецперевірки після звільнення із полону.
Розшук архівних документів про перебування колишніх військовослужбовців на лікуванні у військових (цивільних) лікувально-профілактичних закладах, у полоні, проходження військової служби, про участь у бойових діях проводять військові комісаріати.
4. Судово-медична і судово-психіатрична експертиза
Провідну роль серед всіх форм застосування спеціальних знань відіграє судова експертиза. Вона є одним з унікальних способів отримання цінної доказової інформації, сприяючої встановленню істини у справі. А необхідність в її застосуванні виникає тоді, коли інші форми залучення досвідчених осіб виявляються недостатніми.
Згідно із Законом України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХІІ судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.
В рамках медичного права розглянемо організаційно-правові характеристики таких важливих видів експертиз як судово-медична і судово-психіатрична експертиза.
Проведення судово-медичної і судово-психіатричної експерти зи призначається особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором або судом у порядку, встановленому законодавством, для вирішення питань, що потребують спеціальних знань у галузі судової медицини або судової психіатрії.
Здійснюватися такі види експертиз можуть виключно держав ними спеціалізованими установами - науково-дослідними устано вами судових експертиз, судово-медичними та судово-психіатрич ними установами Міністерства охорони здоров'я України. Організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатрич ною службами здійснює Міністерство охорони здоров'я України.
Судово-медична експертиза — це науково-практичне дослід ження, яке здійснюється за постановою уповноважених органів або за ухвалою суду судово-медичним експертом і включає вирішення медичних і деяких біологічних питань, виникаючих у процесі слідства, з метою сприяння у встановленні обставин, що підлягають доказуванню по певній справі.
Метою проведення такого виду експертиз є дослідження на підставі спеціальних знань матеріальних об'єктів, що містять інформацію про обставини справи, яка перебуває в провадженні органів дізнання, слідчого, прокурора чи суду.
Система судово-медичної служби України складається з:
Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України;
Республіканського бюро судово-медичної експертизи (Автономна Республіка Крим);
Бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров'я обласних виконавчих комітетів.
До компетенції судово-медичної експертизи належать:
1) експертиза трупів у випадках насильницької смерті;
4) експертиза речових доказів.
Проведення такої експертизи здійснюється судово-медичними експертами, які повинні мати вищу медичну (фармацевтичну) освіту, пройти спеціальну підготовку з проведення судово-медичних експертиз та отримати сертифікат судово-медичного експерта.
Судово-психіатрична експертиза - це науково-практичне дослідження, що здійснюється за постановою уповноважених органів або за ухвалою суду судово-психіатричним експертом з метою відповіді на питання, що виникають під час провадження адміністративних, кримінальних та цивільних справ з приводу психічного стану особи.
Відповідно до «Порядку проведення судово-психіатричної експертизи», затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.10.2001 № 397, судово-психіатрична експертиза проводиться в:
- Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України;
- центрах судово-психіатричних експертиз;
- відділеннях (амбулаторних, стаціонарних експертиз), які є структурними підрозділами психоневрологічних (психіатричних) лікарень, психоневрологічних диспансерів.
Експертизу проводить лікар - судово-психіатричний експерт амбулаторно (у тому числі посмертно), стаціонарно або у судовому засіданні.
Предметом судово-психіатричної експертизи є визначення психічного стану осіб, яким призначено експертизу, у конкретні проміжки часу і відносно певних обставин, що становлять інтерес для органів слідства та суду.
Об'єктами судово-психіатричної експертизи є:
- підозрювані, стосовно яких в органів дізнання та слідства виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності, а також обвинувачені та підсудні, стосовно яких в органах слідства та суду виникли сумніви щодо їх осудності або можливості за психічним станом брати участь у слідчих діях чи судовому засіданні;
свідки і потерпілі, стосовно яких в органах слідства та суду виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності, а також потерпілі, стосовно яких вирішується питання про взаємозв'язок змін у їхньому психічному стані зі скоєними щодо них проти правними діяннями (безпорадний стан та заподіяння шкоди здоров'ю);
позивачі, відповідачі та інші особи, стосовно яких вирі шується питання про їхню дієздатність;
позивачі, стосовно яких вирішується питання про їх психічний стан у певні проміжки часу, про обґрунтованість установленого раніше психіатричного діагнозу та прийнятих щодо них медичних заходів.
Завдання судово-психіатричної експертизи:
5. Обґрунтування прогностичних можливостей перебігу психічного захворювання.
6. Розгляд психічних протипоказань для відбування покарання в установах кримінально-виконавчої системи.
Правовий статус судового експерта.
Судовий експерт - це особа, що володіє спеціальними знаннями і призначена для здійснення судової експертизи і дачі висновку з досліджуваних питань. При проведенні судової експертизи експерт незалежний, він не може знаходитися ні в якій залежності від органу або особи, що призначили судову експертизу, сторін та інших осіб, зацікавлених у результаті справи. Експерт дає висновок, спираючись на результати проведених досліджень відповідно до своїх спеціальних знань. Не допускається вплив на експерта з боку судів, суддів, органів дізнання, осіб, що проводять дізнання, слідчих і прокурорів, а також інших державних органів, організацій, об'єднань і окремих осіб з метою отримання висновку на користь кого-небудь з учасників процесу або на користь інших осіб.
Державним судовим експертом є атестований працівник державної судово-експертної установи, що проводить судову експертизу в порядку виконання своїх посадових обов'язків. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.
Отримання кваліфікації судового експерта здійснюється шляхом проведення атестації. Метою атестації працівників державної спеціалізованої установи, які залучаються до прове дення судових експертиз та/або беруть участь у розробленні теоретичної та науково-методичної бази судової експертизи, є оцінка рівня їх спеціальних знань та відповідність займаній посаді. Залежно від спеціалізації і рівня підготовки працівникам державної спеціалізованої установи присвоюються кваліфікація судового експерта і кваліфікаційний клас. Визначення рівня професійної підготовки експертів здійснюються експертно-кваліфікаційними комісіями в порядку, що встановлюється Міністерством охорони здоров'я України.
Атестовані судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покла дається на Міністерство юстиції України.
Незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов'язаний:
4) заявляти самовідвід за наявності передбачених законо давством підстав, які виключають його участь у справі.
Крім того, згідно з чинним процесуальним законодавством судовий експерт зобов'язаний:
під час проведення дослідження забезпечити збереження об'єкта експертизи;
повідомити про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів;
у разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення заявляти клопотання щодо його уточнення або повідомляти про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями;
відмовитися від відповідей на питання, що поставлені ним, якщо вони виходять за межі або не входять до його компетенції.
Незалежно від виду судочинства судовий експерт має право:
А також згідно з КПК і ЦПК України експерт має право:
- порушувати клопотання про представлення нових матеріалів, необхідних для дачі висновку;
- за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки;
на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду;
відмовитися від надання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків.
Крім того, відповідно до «Інструкції про проведення судово-медичної експертизи», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.01.95 р. № 6, судово-медичний експерт має право:
а) надіслати всі необхідні матеріали на судово-медичні лабораторні дослідження, коли при відповіді на питання, поставлені перед експертизою, виникає необхідність у проведенні цих досліджень;
б) на вилучення частин трупа, органів та тканин, крові, сечі тощо для проведення судово-медичної експертизи без дозволу близьких родичів потерпілого або інших законних представників.
Експерт не має права:
1) без відома слідчого і суду вести переговори з учасниками кримінального судочинства по питаннях, пов'язаних з виробництвом судової експертизи;
2) самостійно збирати матеріали для експертного дослідження;
3) проводити без дозволу органу дізнання, слідчого, суду дослідження, що можуть спричинити повне або часткове знищення об'єктів або зміну їх зовнішнього вигляду або основних властивостей;
4) давати завідомо неправдивий висновок;
7) передоручати проведення експертизи іншій особі;
8) розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім уповноважених осіб, про результати експертизи.
За завідомо неправдивий висновок або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків експерт несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'яз ків - відповідальність, встановлену законом.
Основні положення про організацію проведення судової експертизи. Судова експертиза проводиться згідно з постановою особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, а також за ухвалою суду, в яких зазначаються:
1) підстави призначення судової експертизи;
2) прізвище, ім'я і по батькові експерта або найменування експертної установи, в якій повинна бути проведена судова експертиза;
3) питання, поставлені перед експертом;
4) матеріали, що надаються в розпорядження експерта.
Експертиза призначається обов'язково (ст.76 КПК України):
При проведенні судової експертизи в експертній установі постанова (ухвала) про призначення судової експертизи і матеріа ли, необхідні для її проведення, направляються керівнику відповідної експертної установи. Одержавши постанову (ухвалу) про призначення експертизи, керівник експертної установи доручає проведення експертизи одному або декільком експертам. Ці експерти дають висновок від свого імені і несуть за нього особисту відповідальність.
Якщо отримані матеріали оформлені з порушеннями, які унеможливлюють організацію проведення експертизи (не на дійшло рішення про призначення експертизи, не надійшли об'єкти досліджень, поставлені запитання виходять за межі спеціальних знань експерта і т.ін.), то керівник експертної установи (підроз ділу) негайно повідомляє про це особу або орган, які призначили експертизу.
Якщо особа або орган, які призначили експертизу, не вживають належних заходів для усунення цих перешкод, то керівник експертної установи (підрозділу) після закінчення одного місяця з дня надання зазначеного повідомлення повертає їм матеріали.
Різновиди експертиз. Особою, що проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом можуть бути призначені первинна, додаткова та повторна судова експертиза.
Первинна експертиза призначається у справі з певних питань уперше. Вона може бути проведена як одним, так і кількома експертами. Необхідність участі кількох експертів визначається особою, що призначила таку експертизу, або керівником експерт ної установи.
Якщо первинна експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові. При цьому під неясністю слід розуміти нечіткість, розпливчатість відповідей експерта, внаслідок чого стає не зрозумілий ясний сенс ним сказаного, або хід думок експерта. А недостатньо повним є висновок, заснований на дослідженні не всіх наданих експертові об'єктів або що не містить вичерпних відповідей експерта на всі поставлені питання. Призначення додаткової експертизи залежить від розсуду слідчого, прокурора, суду. Згідно ст. 201КПК України, ознайомившись з висновком експерта, слідчий має право допитати експерта з метою одержання роз'яснення або доповнення висновку. Таким чином, в цілях економії часу і засобів, у разі недостатньої ясності висновку додаткова експертиза повинна призначатися лише у тому випадку, коли у слідчого (суду) виникли питання, котрі не можуть бути усунені шляхом допиту експерта, і необхідні додаткові експертні дослідження вже досліджених об'єктів.
Повторна експертиза признається коли висновок експерта буде визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правиль ності. Призначення повторної експертизи повинно бути мотиво ване, а її проведення доручається іншому експертові або іншим експертам.
У разі необхідності в справі може бути призначено декількох експертів - комісійна експертиза. Дана експертиза проводиться не менше ніж двома експертами однієї спеціальності. Комісійний характер експертизи визначається органом (особою), що призначив експертизу або керівником експертної установи, якій доручено проведення судової експертизи. Якщо за наслідками проведених досліджень думки експертів по поставлених питаннях спів падають, то ними складається єдиний висновок. У разі виникнення розбіжностей кожен з експертів, що брали участь у проведенні судової експертизи, дає окремий висновок по питаннях, що викликали розбіжність.
Відповідно до Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.01.95 р. № 6, участь кількох експертів є обов'язковою при проведенні:
експертиз у справах про притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за професійні право порушення;
повторних експертиз за матеріалами кримінальних та цивільних справ;
експертиз з визначення втрати загальної та професійної працездатності.
Проведення цих експертиз здійснюється у відділах комісійних експертиз бюро судово-медичних експертиз управлінь охорони здоров'я обласних виконавчих комітетів, у відділі комісійних експертиз республіканського бюро (Автономної Республіки Крим), а також у судово-медичному відділі Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України.
У разі необхідності вирішення питань, що потребують спеціаль них знань з різних галузей спеціальних знань, призначається комплексна експертиза, яка виконується судово-медичним експертом та фахівцями інших спеціальностей. Проведення комплексних експертиз стало можливим у зв'язку з розширенням можливостей науково-технічних досліджень. При комплексній експертизі застосовуються медичні, криміналістичні, хімічні, фізичні, технічні та інші методи дослідження. У висновку експертів, що беруть участь у проведенні комплексної судової експертизи, указується, які дослідження і в якому об'ємі провів кожен експерт, які факти він встановив і до яких виводів прийшов.
Чинне законодавство не містить чіткої відповіді на питання про те, хто формулює загальний висновок і як розподіляється відповідальність між експертами при виробництві комплексних експертиз. Проте, на наш погляд, було б найбільш правильним, щоб за наслідками проведених досліджень експерти формулювали загальний висновок, який підписувався би всіма експертами. У разі виникнення розбіжностей експерт (експерти), котрий не погоджується з висновками інших експертів, підписував би тільки ту частину висновку, яка містить опис досліджень, що проводяться ним, і несе за неї відповідальність.
Персональний склад експертів, що проводять експертизу, визначається особою, яка призначила експертизу, або керівником експертної установи у разі відсутності в документі про призначення експертизи персонального складу експертів.
Крім того, експертиза може проводитись амбулаторно (у тому числі посмертно), стаціонарно, у судовому засіданні.
Відповідно до Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.10.2001 № 397, амбулаторна експертиза може проводитись у кабінеті слідчого, суді, слідчому ізоляторі, експертній установі (підрозділі).
Термін проведення амбулаторної експертизи становить до ЗО діб з моменту отримання всіх відповідних матеріалів. Залежно від ступеня складності експертизи і обсягу її об'єктів, поданих на дослідження, цей термін може бути продовжений за узгодженням з органом, що призначив експертизу.
Експерти, які проводять амбулаторну експертизу, у разі неможливості відповісти на всі питання, поставлені перед ними, обґрунтовують висновок про необхідність проведення стаціонарної експертизи.
Стаціонарна судово-медична або судово-психіатрична експер тиза призначається, якщо виникає необхідність тривалого спостереження або дослідження особи. Стаціонарна експертиза обвинуваченого проводиться в експертній установі (підрозділі) за наявності рішення суду про призначення відповідної експертизи. Стаціонарна експертиза потерпілого, свідка, позивача та відпові дача у кримінальних і цивільних справах призначається судом тільки за їх згодою.
Стаціонарна експертиза проводиться у експертній установі (підрозділі) з окремим утриманням осіб, які перебувають і не перебувають під вартою. При проведенні стаціонарної експертизи за наявності медичних показань до осіб застосовуються відповідні їх стану методи лікування і дослідження, дозволені Міністерством охорони здоров'я України.
Термін проведення стаціонарної експертизи становить до ЗО діб. Залежно від обсягу та складності експертизи термін її проведення може бути подовжений за узгодженням з органом, що призначив експертизу.
При проведенні експертизи в суді експерт оголошує акт експертизи в судовому засіданні і дає роз'яснення з питань, які виникли в учасників процесу.
Результуючим моментом проведення судово-медичної і судово-психіатричної експертизи є висновок. Висновок експерта є письмове відображення змісту дослідження і висновки по питаннях, поставлених перед експертом. Висновок експертизи містить: вступну, досліджувальну, мотивувальну і результуючу частини.
У вступній частині висновку експерта повинно бути зазна чено:
час і місце проведення експертизи;
умови проведення експертизи, що мають значення для експертного дослідження (освітлення, температура повітря тощо);
номер експертизи, чи є вона додатковою, повторною, комісійною або комплексною, форму проведення експертизи (амбулаторна, стаціонарна тощо);
назва документа, на підставі якого проводиться експертиза;
прізвище, ім'я та по батькові експерта, його посада, місце роботи, фах і стаж роботи за фахом, кваліфікаційна категорія, науковий ступінь, вчене звання;
прізвище, ім'я та по батькові, вік померлого (при експертизі трупа), прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце проживання, документ, що посвідчує особу (при експертизі потерпілих, обвинувачених та інших осіб), назва і номер кримінальної та цивільної справи, кількість томів та листів справи, перелік об'єктів та зразків, що надійшли на експертизу (при експертизі за матеріалами справи та експертизі речових доказів);
особи, які були присутні при виконанні експертизи;
підпис експерта про роз'яснення йому процесуальних прав та обов'язків і про його відповідальність;
перелік питань, поставлених на вирішення експертизи;
перелік об'єктів, поданих на експертизу. Далі в обставинах справи викладаються відомості, які необхідні
експерту при виконанні експертизи та складанні підсумків: слідчі дані, зміст медичних документів, опитування та скарги особи, яку оглядають тощо.
У разі проведення додаткової або повторної експертизи експерт повинен зазначити в обставинах справи привід для призначення такої експертизи.
Дослідна частина повинна містити докладний опис процесу дослідження і всіх виявлених при цьому фактичних даних з вказівкою методів та методик, що застосовувались, в тому числі і тих, що реєстрували ушкодження.
Структура дослідної частини визначається видом експертизи, що виконується. Обсяг необхідних відомостей, які повинні міститися в дослідній частині кожного виду експертизи, регламен туються правилами проведення окремих видів експертиз.
Мотивувальна частина містить обґрунтоване пояснення даних та фактів, які встановлені при дослідженні об'єктів експертизи.
Результуюча частина включає підсумки експерта, котрі є науково обґрунтованою думкою експерта, сформульованою на підставі результатів виконаної експертизи. Підсумки експертизи складаються на підставі фактичних даних, отриманих у процесі проведення експертизи та експертного аналізу обставин справи.
Матеріали, що ілюструють висновок експерта (фотографії, схеми, графіки і т.п.), додаються до висновку і є його складовою частиною.
Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.
В експертизі відсутня інстанційність. У разі розходження думок між експертами однієї комісії, у разі розходження висновків первинної та повторної експертиз жоден із висновків не має заздалегідь установленої сили.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
3. Дайте визначення і назвіть завдання медико-соціальної експертизи.
8. Назвіть установи, які здійснюють військово-лікарську експертизу.
9. Охарактеризуйте завдання, що стоять перед військово-лікарськими комісіями.