Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Теоретична частина
Тема 1 «Аналіз виробничих ресурсів та організаційно-технічного рівня підприємства»
Земля – це основний і незамінний ресурс сільськогосподарського виробництва, один з найважливіших складових ресурсного потенціалу аграрного забезпечення.
Завдання аналізу полягає в тому, щоб всемірно сприяти найповнішому і найефективнішому використанню земельних угідь при постійному нарощуванні природньої родючості і недопущенню шкоди навколишньому середовищу.
При аналізі структури земельних ресурсів потрібно вивчити зміни у співвідношенні земельних угідь сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення, тенденції, темпи і причини цих змін, що дасть змогу не допустити або обмежити використання сільськогосподарських угідь, насамперед їх інтенсивної частини, для потреб безпосередньо не пов’язаних з вирощуванням сільськогосподарських культур.
Аналіз повинен закінчуватися безпосередньо обґрунтуванням найефективнішої трансформації угідь відповідно до природних умов, перспективної стратегії розвитку підприємства. Найбільшу питому вагу в структурі земельних угідь мають сільськогосподарські угіддя, які можна розділити на дві основні групи:
Завдання аналізу полягає в тому, щоб у процесі господарської діяльності забезпечити зростання площ інтенсивних земель за рахунок екстенсивних і якнайбільш ефективно використовувати всі угіддя.
Раціональне використання ріллі передбачає добір найефективніших культур, які забезпечать найбільший вихід продукції при високій окупності витрат на їх виробництво, для цього оцінюють економічну ефективність сільськогосподарських культур, використовуючи такі показники:
До агротехнічних заходів підвищення урожайності відносять:
До організаційно-економічних заходів підвищення урожайності відносять:
Спеціалізація підприємства – це форма суспільного поділу праці як між галузями і сферами суспільного виробництва так і в середині галузі на всіх стадіях виробничого процесу.
Основним показником, що характеризує спеціалізацію підприємства є структура товарної продукції.
Кспеціаліз. = - коефіцієнт спеціалізації, де
П – питома вага даної галузі в загальній вартості даної продукції
Н – порядковий номер галузі
Завдання аналізу складу, руху і структури основних засобів:
Основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі. Виробничі в свою чергу поділяються на активні і пасивні.
Для підвищення ефективності виробництва темпи зростання активної частини ОЗ повинні випереджати темпи зростання їх пасивної частини.
Теоретична частина
Тема 2 «Аналіз використання трудових ресурсів, продуктивності праці та оплати праці»
Аналіз використання трудових ресурсів
Трудові ресурси (робоча сила) – найбільш активний і вирішальний фактор виробництва. Забезпеченість підприємства необхідними трудовими ресурсами, їх раціональне використання, рівень продуктивності праці, – все це безпосередньо визначає обсяги та ефективність виробництва продукції. Слід врахувати, що в умовах ринкової економіки робоча сила має вартісну оцінку.
Завдання аналізу:
Джерелами інформації для аналізу трудових ресурсів є звітні форми про використання трудових ресурсів (зокрема, статистичні форми №1-ПВ “Звіт з праці”, №3-ПВ “Звіт про використання робочого часу”), про основні економічні результати діяльності підприємства, дані первинного обліку, оперативна інформація зі звітів підрозділів підприємства, дані відділу кадрів.
Трудовий потенціал (запас праці) – це кількість і якість праці, на яку може розраховувати підприємство. Його можна виміряти максимальним фондом робочого часу наявних трудових ресурсів при оптимальних (в даних умовах) інтенсивності та якості праці. Його можна охарактеризувати чисельністю працівників підприємства в цілому й у розрізі окремих категорій, професій, кількістю людино-днів (людино-годин), яку вони могли б відпрацювати за максимальної зайнятості упродовж року чи іншого періоду.
Аналіз продуктивності праці
Продуктивність праці – економічна категорія, що відображає ефективність використання трудових ресурсів. Вона вимірюється кількістю продукції, виробленою на одного працівника, за одиницю часу, або кількістю часу, затраченого на виробництво одиниці продукції. Підвищення продуктивності праці – об’єктивна необхідність для підвищення ефективності виробництва сільськогосподарської продукції.
У процесі аналізу визначають рівень продуктивності праці, її динаміку. Для цього використовується система показників:
1. Загальні – характеризують продуктивність праці в цілому по підприємству, по рослинництву чи тваринництву:
2. Часткові – стосуються виробництва окремих видів продукції. Найчастіше в аналізі використовується трудомісткість – затрати праці (люд.-год.) на виробництво одиниці окремих видів продукції. Визначають також виробництво продукції в натуральних показниках за одиницю робочого часу.
3. Допоміжні показники – витрати праці на проведення окремих видів робіт, з розрахунку на 1 га посіву чи одиницю поголів’я, навантаження площ посіву чи поголів’я тварин на одного працівника виробничого підрозділу, обсяг конкретної роботи, виконаний за день, зміну тощо. Застосування допоміжних показників необхідне для проведення оперативного аналізу продуктивності праці.
Продуктивність праці залежить від багатьох факторів. Між ними і продуктивністю праці як результативною ознакою може мати місце функціональна і стохастична залежність.
Резерви зниження трудомісткості продукції рослинництва, зокрема, пов’язані з підвищенням урожайності культури за відносно постійних затратах праці на 1 га та зі зниженням затрат праці на 1 га за рахунок підвищення механізації виробничих процесів, усунення непродуктивних витрат робочого часу тощо.
У тваринництві зниження трудомісткості може бути забезпечене за рахунок підвищення продуктивності тварин або зниження затрат праці на одиницю поголів’я. Останнє може бути досягнуто завдяки збільшенню навантаження тварин на одного працівника.
Загалом підвищення продуктивності праці на підприємстві може бути досягнуте за рахунок наступних заходів:
Аналіз оплати праці.
Важливий чинник, що забезпечує ріст продуктивності праці, підвищення ефективності використання трудових ресурсів – стимулювання праці. Основним елементом стимулювання праці є її оплата. Водночас оплату праці слід розглядати і як результат підвищення її ефективності. Рівень оплати праці повинен забезпечувати належний соціальний захист працівників підприємства, інакше спостерігатиметься проблема із забезпеченням підприємства трудовими ресурсами.
У ході аналізу використовують показники: середньомісячна, середньорічна оплата праці одного працівника, оплата 1 люд.-год. Показники оплати праці аналізують по галузях підприємства, у розрізі окремих категорій працівників (зокрема, виділяють працівників управлінського апарату), виробничих підрозділів, професій.
Аналізують показники ефективності використання фонду оплати праці:
Показники оплати праці аналізують в динаміці, визначають зміни порівняно з планом.
Визначають зміни у фонді ОП порівняно з базисним періодом чи планом. При цьому виходять з наступної формули функціонального зв’язку:
ФОП = К · Зр,
де К – чисельність працівників; Зр – середньорічний заробіток одного працівника.
Під час аналізу оплати праці вивчають ефективність окремих варіантів, які застосовуються в господарстві, ознайомлюються з досвідом інших підприємств.
Ефективність різних систем заохочення можна проаналізувати, порівнюючи отриманий додатковий результат із сумою премій або іншого заохочення, виплачуваних за його досягнення. Порівнюючи ці показники, можна оцінити економічну ефективність застосування тої чи іншої системи матеріального заохочення. За цими даними керівництво підприємства бачитиме, на скільки можна підвищувати розмір матеріальної винагороди.
Теоретична частина
Тема 3 «Аналіз основного виробництва»
Метою аналізу виробництва та реалізації продукції є знаходження шляхів збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції порівняно з конкурентами, розширення частки ринку при максимальному використанні виробничих потужностей і, як результат, збільшення прибутку підприємства.
Аналіз виробництва продукції рослинництва
Завданням аналізу виробництва продукції рослинництва є виявлення додаткових можливостей збільшення виробництва продукції, поліпшення її асортименту і якості та зменшення втрат.
За допомогою аналізу оцінюють:
Відхилення валового збору по окремих культурах зумовлюється двома факторами:
Основне завдання аналізу – встановити наскільки продукція підприємства за якісними параметрами задовольняє споживача. Така оцінка робиться на підставі опитування споживачів, аналізу тенденції попиту на продукцію, порівняння фактичних параметрів якості продукції з нормативними (стандартами).
Оцінка виробництва продукції за обсягом, асортиментом, якістю та строками дає змогу зробити аргументовані висновки про її потенційну конкурентоспроможність і ефективність.
Одержання передбачуваного обсягу продукції рослинництва залежить від виконання плану посівних площ та врожайності с.г. культур.
Під час аналізу врожайності необхідно вивчити динаміку її росту по кожній культурі чи групі культур за певний період часу і виявити, які міри приймає підприємство для підвищення її рівня. У процесі аналізу також слід встановити ступінь виконання плану по врожайності кожної культури і розрахувати вплив факторів на зміну її величини.
Цими факторами є:
Аналіз виробництва продукції тваринництва
Основним завданням аналізу виробництва продукції тваринництва є пошук можливостей нарощування виробництва продукції, поліпшення її асортименту і якості.
Джерелами аналізу є: форма статистичної звітності № 50 с.г. “Основні економічні показники роботи сільгосппідприємств”, дані бухгалтерського обліку, нормативно-довідкова література.
Валова продукція тваринництва складається з продукції, яку одержують у процесі господарського використання тварин, птиці і бджіл (молоко, вовна, яйця, мед), продукції вирощування та відгодівля (приплід, приріст маси, рої), побічної продукції (гній).
Валове виробництво продукції зумовлюється багатьма взаємозалежними чинниками – дотриманням вихідного поголів’я і його породно-племінними властивостями, поліпшенням вікової структури, відсутністю ялових маток, належним забезпеченням кормами та раціональним їх використанням, створенням оптимальних умов утримання, годівлі і догляду, які акумулюються у двох факторах – поголів’ї та продуктивності тварин.
Оскільки поголів’я тварин протягом року не є постійним (воно змінюється), то частіше аналізується вихідне поголів’я, тобто поголів’я на кінець року.
На формування продуктивності тварин впливає багато факторів, але найчастіше основною причиною є кормозабезпеченість, рівень якої оцінюють порівнянням наявної кількості кормів або можливого їх надходження з потребою в них.
Важливим параметром продуктивності є вік тварин. Для кожного виду тварин існують свої вікові границі.
Важливим фактором є породний склад стада. Високопородні тварини продуктивніші, дають на одиницю витраченого корму і затрат праці більшу віддачу.
Обґрунтування стратегії передбачає найповніше використання резервів збільшення виробництва продукції і в першу чергу внутрішніх. Ці резерви можна розподілити на дві групи: екстенсивні, що належать до кількості тварин, та інтенсивні, які забезпечують зростання продуктивності. Планове поголів’я можна тримати тільки за умови наявності належної кормової бази, відповідно обладнаних з належними санітарно-гігієнічними вимогами приміщень, забезпеченості кадрами, попиту на продукцію та ін. Продуктивність тварин – більш синтетичний показник, який залежить від багатьох чинників, зокрема, якісного складу поголів’я, достатньої і повноцінної годівлі, забезпечення оптимальних умов годівлі й утримання та догляду, впровадження прогресивних форм організації праці і виробництва, недопущення захворювання тварин тощо. Для кожного виду тварин є, крім загальних факторів підвищення продуктивності, ще й специфічні.
Значним резервом збільшення виробництва продукції тваринництва, підвищення її конкурентоспроможності є якісні параметри. Це поліпшення породно-племінних характеристик тварин; забезпечення збалансованої годівлі; зміцнення матеріально-технічної бази галузі (типові приміщення укомплектовані необхідним обладнанням); поліпшення санітарно-гігієнічних умов утримання тварин і праці персоналу; впровадження прогресивних систем матеріального стимулювання, які б забезпечили зацікавленість у підвищенні якості продукції, тощо.
Теоретична частина
Тема 4 «Аналіз витрат на виробництво продукції»
Собівартість є вартісна категорія, яка в грошовій формі відображає витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.
В залежності від призначення розрізняють планову, нормативну та фактичну(звітну) собівартість продукції.
Планова собівартість — це завдання для досягнення певного рівня собівартості продукції, що визначається на основі передових норм і нормативів використання засобів виробництва і витрат праці.
Нормативна собівартість — відображає рівень витрат на виріб, що визначається діючими на певну дату технічними нормами і нормативами використання засобів виробництва і робочого часу.
Фактична (звітна) собівартість — це рівень собівартості продукції, обчисленої на основі фактичних витрат на виробництво за певний період, з урахуванням фактичних умов виробництва, що склалися.
Основними завданнями аналізу витрат і собівартості продукції є:
— обґрунтованість планових завдань із собівартості продукції;
— загальна оцінка виконання завдань зі зниження собівартості продукції;
— виявлення і дослідження причин відхилень від планового завдання;
— вивчення структури і динаміки витрат за елементами і калькуляційними статтями;
— оцінка впливу окремих факторів на рівень собівартості продукції;
— виявлення і мобілізація резервів зниження собівартості продукції.
Для проведення аналізу собівартості продукції і витрат на виробництво формується інформаційна база на основі планової собівартості продукції; нормативів споживання матеріальних і трудових ресурсів; цін на ресурси і продукцію; первинні документи; рахунки бухгалтерського обліку; статистична звітність ф. № 5-с "Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)"; фінансова звітність ф. № 2 "Звіт про фінансові результати"; матеріали ревізій, спеціальних обстежень та ін.
Насамперед здійснюється групування витрат за економічними елементами і статтями калькуляцій.
В основу групування витрат за економічними елементами покладений економічний зміст тих чи інших витрат, незалежно від місця їх виникнення і призначення. Елементи витрат повинні бути економічно однорідними. Класифікація витрат за елементами є єдиною і обов'язковою для всіх промислових підприємств і об'єднань.
В Україні встановлений такий склад елементів витрат
— матеріальні витрати;
— витрати на оплату праці;
— відрахування на соціальні заходи;
— амортизація;
— інші витрати.
З урахуванням П(С)БО16 рекомендуються такі калькуляційні статті
1. Сировина і матеріали;
2. Купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;
3. Зворотні відходи (вираховуються);
4. Паливо і енергія на технологічні цілі;
5. Основна заробітна плата виробничих робітників;
6. Додаткова заробітна плата виробничих робітників;
7. Відрахування на соціальне страхування;
8. Витрати, пов'язані з підготовкою і освоєнням виробництва продукції;
9. Витрати на утримання І експлуатацію устаткування;
10. Загальновиробничі витрати;
11. Супутня продукції (вираховується);
12. Інші виробничі витрати;
13. Позавиробничі витрати (витрати на збут), сума статей 1-12 — це виробнича собівартість; сума статей 1 -13 — це повна собівартість.
Статті калькуляцій можуть містити різні економічні елементи з урахуванням їх ролі у виробництві, тому багато з них є комплексними.
Залежно від способу віднесення витрат на собівартість окремих виробів їх поділяють на прямі і непрямі.
Прямими вважаються витрати, які можна безпосередньо віднести на собівартість одиниці продукції. До таких витрат переважно відносяться однорідні витрати.
До непрямих відносяться витрати, які переносяться на собівартість одиниці продукції опосередкованим шляхом, наприклад, пропорційно будь-якому виду прямих витрат.
Залежно від змін обсягу продукції всі витрати поділяються на змінні (умовно-змінні) і постійні (умовно-постійні).
Змінні витрати зростають або знижуються залежно від зростання або зниження обсягу продукції (витрати на сировину і матеріали, паливо і енергію на технологічні цілі, заробітна плата виробничих працівників). Такі витрати змінюються майже пропорційно зміні обсягу виробництва.
Постійні витрати не залежать або мало залежать від обсягу продукції, наприклад, орендна плата, заробітна плата адміністративного персоналу тощо.
За характером участі у виробничому процесі розрізняють основні і накладні витрати.
До основних витрат відносяться витрати на сировину і матеріали, паливо і енергію на технологічні цілі, заробітну плату робітників і інженерно-технічних працівників, ремонт і відновлення основних фондів.
Накладні витрати не випливають із самої технології виробництва І не є обов'язкові за всіх умов виробництва. Вони є результатом усуспільнення праці і зв'язані з управлінням, точніше з процесами організації, управління та обслуговування виробництва (орендна плата, освітлення та обігрівання приміщення, заробітна плата управлінського персоналу тощо).
За видами діяльності розрізняють витрати від звичайної діяльності (операційні, фінансові, інвестиційні) і витрати від надзвичайної діяльності — невідшкодовані втрати від надзвичайних подій (пожежі, землетруси, повені, техногенні аварії тощо).
За доцільністю розрізняють продуктивні витрати (доцільні, виправдані для даного виробництва витрати) і непродуктивні витрати (виникають внаслідок недоліків у технології, організації виробництва і праці).
Теоретична частина
Тема 5 «Аналіз реалізації та фінансових результатів»
Реалізація продукції
Реалізація продукції - важлива завершальна стадія кругообігу коштів підприємства. Від того, як організована система реалізації продукції, залежить безперервність виробничого процесу, оборотність оборотного капіталу, результати фінансово-господарської діяльності, рентабельність.
Завданнями аналізу реалізації продукції є:
• оцінка виконання завдань з реалізації за обсягом, асортиментом, термінів, якості продукції;
• встановлення динаміки обсягу реалізації продукції;
• визначення впливу факторів на відхилення за обсягом реалізації;
• оцінка наслідків виконання завдань з реалізації продукції.
Для аналізу використовуються дані:
• ф. № 1 П «Звіт підприємства по продукції";
• ф. № 2 «Звіт про фінансові результати»;
• ф. № 22 «Зведена таблиця основних показників, які комплексно характеризують господарську діяльність підприємств»;
• бізнес-план підприємства;
• відомість № 16, журнал-ордер № 11, картки складського обліку готової продукції та ін.
Оцінка виконання планових завдань з реалізації, вивчення динаміки обсягу реалізації продукції проводиться за показниками виручки від реалізації продукції. Інформація, наведена у ф. № 2, дає можливість визначити цей показник у двох оцінках:
• у відпускних цінах (ст. 010 «Виручка від реалізації продукції»);
• в діючих оптових цінах підприємства.
Останній показник визначається як різниця між виручкою і податком на додану вартість та акцизним збором.
Аналіз реалізації продукції проводиться у кілька етапів.
Спочатку дають оцінку виконання планових завдань по реалізації продукції. Для цього фактичні показники виручки від реалізації продукції порівнюють з плановим завданням, визначають абсолютне відхилення і відсоток виконання плану.
Наступний етап аналізу передбачає вивчення динаміки реалізації продукції. Фактичні показники виручки від реалізації продукції звітного періоду порівнюють з аналогічними показниками відповідних минулих періодів. Визначають темп зростання, темп приросту, абсолютний приріст обсягу реалізації.
Аналіз фінансових результатів
Прибуток - це частина чистого доходу, який безпосередньо одержують підприємства після реалізації продукції як винагороду за вкладений капітал і ризик підприємницької діяльності. Кількісно він становить різницю між сукупними доходами (після сплати податку на додану вартість, акцизного податку та інших відрахувань з виручки в бюджетні і небюджетні фонди) і сукупними витратами звітного періоду. Обсяг прибутку, рівень рентабельності залежать від виробничої, постачальницької, маркетингової, збутової, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства. Тому ці показники характеризують усі сторони господарювання.
Основними завданнями аналізу фінансових результатів діяльності е:
o вивчення можливостей одержання прибутку відповідно до наявного ресурсного потенціалу підприємства і кон'юнктури ринку;
o систематичний контроль за процесом формування прибутку і зміною його динаміки;
o визначення впливу як зовнішніх, так і внутрішніх факторів на фінансові результати й оцінювання якості прибутку;
o виявлення резервів збільшення суми прибутку і підвищення рівня прибутковості бізнесу;
o оцінювання роботи підприємства з використання можливостей збільшення прибутку і рентабельності;
o вироблення рекомендацій з підвищення ефективності системи керування прибутком.
Основними джерелами інформації в аналізі фінансових результатів прибутку є накладні на відвантаження продукції, дані аналітичного бухгалтерського обліку за рахунками результатів, фінансової звітності ф. № 1 "Баланс", ф. № 2 "Звіт про фінансові результати", ф. № 3 "Звіт про рух грошових коштів", ф. № 4 "Звіт про власний капітал", ф. № б "Примітки до річної фінансової звітності", дані статистичної звітності "Звіт про випуск, реалізацію та обіг цінних паперів", дані внутрішньої управлінської звітності, а також відповідні таблиці бізнес-плану підприємства.