Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Естетична природа фантазії
Гегель, підсмумовуючи досягнення своїх попередників, дав тонкий аналіз дій людини в акті живого споглядання явищ. Він врахував той факт, що «інтелектуальне» споглядання явищ завжди забезпечується дією так званої «сили уяви», і показав, що вищі форми цієї здаткності (продуктивна уява, творча фантазія) складають особливість художньої творчості.
Уява є способом організації людської чуттєвості у формі істинності і всезагальності, а формою організації самої уяви є краса.
Уява дозволяє бачити ціле раніше його частин, тому що уява орієнтована на бачення смислу, а смисл, як задум, є дещо первісно цілим. Зрозуміти смисл, смисловий образ – означає створити його:
Чуттєвість, організована як уява, дає можливість людиниі відчувати, переживати єдність з глибинами буття. Людська чуттєвість є безкінечно пластичною.
Уява, як творча здатність людини, має певні способи явленості в різних сферах людського буття:
Інтуїція (від лат. – «пильно дивлюся») – здатність осягнення істини, шляхом прямого її розсуду без обгрунтування за допомогою доказів.
Роль інтуїції особливо велика там, де необхідний вихід за межі прийомів пізнання для проникнення в невідоме. Інтуїція не є особливий шлях пізнання; це своєрідний стан, коли окремі ланки процесу мислення проносяться у свідомості несвідомо (не усвідомлюються ознаки та засоби пізнання), а надзвичайно чітко усвідомлюється підсумок – істина. Інтуїції достатньо для розгляду істини, але недостатньо, щоб переконати в цій істині інших та самого себе, - для цього необхідний доказ.
Інтуїція – це такий спосіб одержання нового знання (форма пізнання), коли за неусвідомленими в даний момент часу ознаками і, не усвідомлюючи шляху руху власної думки, суб’єкт робить наукове відкриття, одержує нове об’єктивно істинне знання про дійсність. Інтуїція – це кульмінаційний момент творчого процесу, коли всі елементи пізнавальної проблеми, які до цього були у відокремленому стані, об’єднуються в єдину систему. Основні характеристики інтуїції при досліджені: безпосередність, несподіваність, неусвідомленість шляхів одержання нового знання. Неусвідомленість характеризує інтуїцію як процес, а несподіваність та безпосередність – як результат.
Раптовість інтуїтивного висновку пов’язана з такою характеристикою інтуїції як миттєве врахування безлічі даних та факторів ситуації.
Інтуїцію називають «інсайтом», «натхненням», «відвертістю», «баченням», «сном», «несвідомим», «трансом». Всі ці аналогії свідчать про те, що цей незвичайний стан не є продукування думки, бо при появі думки перетинається поріг свідомості. Інтуїція маніфестує «край свідомості». Це граничний стан, певна міра раціонального та чуттєвого, точка їх гармонічної єдності.
Приклади:
Тобто в цих випадках незвичайний стан свідомості створював можливість нового творчого синтезу, начебто стримуючи традиційний образ мислення, який перешкоджав вирішенню прюблеми.
Сама по собі фантазія (уява) належить до числа не тільки найдорогоцінніших, але й загальних, універсальних здібностей, що відрізняють людину від тварини. Без уяви не можна зробити ні кроку в мистецтві; без неї навіть неможливо впізнати старого друга, якщо він „відпустив" бороду.
Розвинені форми уяви пов'язані з мистецтвом. Мета мистецтва — не давати інформацію про предмет, а відтворювати силу цього предмета.
Історія нічого серйозного не робить без достатньої на те необхідності. І якщо людство тисячоліттями змушено було йти на жертви заради витворів мистецтва, то цього не можна пояснити „вродженою" любов'ю людини до краси. Людська цивілізація розвиває тільки такі форми діяльності і відповідні їм здатності, що необхідні з погляду цієї цівілізації в цілому як спосіб опосередкування теоретичної і практичної сфер, уява здатна творити в собі як істину, так і добро. Реалізується їх зв'язок через „третє" - красу. Завдяки уяві, яка поєднує кінцеве і безкінечне, теоретичне і практичне виконання обов'язку; здійснення добра, правди і справедливості набуває ту межу безпосередності, яка і робить вчинки людей моральними.
Таким чином, уява - це універсальна людська здатність, яка виявляється в інтелектуальному спогляданні, в образі краси, в формі обгрунтування особистісного самобуття. Все це способи явленості істини, добра, краси, і тим самим це образи здійснення людського духу.
Мода, як вид естетичної діяльності, явище суперечливе
По-перше, впровадження в життя нових кольорових політр, ліній, силуетів, манер, внаслідок яких мода конструює новий образ людини та її оточення, спрямоване на загострення притупленого, «автоматизованого» сприймання вже звичних форм. Тим самим зміна моди кожен раз відтворює ту повноту чуттєвого буття, яку людина боїться втратити. Тобто, з одного боку мода активізує людське сприймання, коли воно стикається з чимось новим. З іншого боку, мода неминуче являється засобом нівеліювання смаку, способу життя, світосприймання; «пульсація» моди періодично дає миттєві «викиди» оригінальності, проте вона ж перетворює цю оригінальність у свою протилежність – в масове, опосередковане, тиражоване. Таким чином, мода виступає специфічною формою творчості, і разом з цим заперечення творчого початку, як пасивне слідування деяким установленим, на певний період, зразкам.
По-друге, це протиріччя між природним та штучним. Мода, як зауважував Гегель, є зміною самою людиною своєї природньої форми. Не випадково, що одним з найсерйозніших обвинувачень, що висуваються моді, - її постійне знущання над здоровим глуздом.
По-третє, мода реалізує себе в системі естетичних оцінок. Проте, включаючись в данну систему, поняття мода саме стає естетичною категорією, що не зводиться до значення інших категорій цієї системи: красиве чи витончене не обов’язково повинно бути модним, але модне завжди по-своєму привабливе і називаючи будь-що модним ми тим самим відносимо його до числа естетичних цінностей.
«Мода вас шокує тому, що знає, що помре молодою», - іронізував на початку XX століття Жан Кокто.
Швидкий темп моди, у певному значенні, компенсує уповільнену динаміку інших естетичних цінностей. Мода, почасти, бере на себе «оперативно-пошукові» функції, періодично дозволяючи включати в естетичну сферу все нові й нові явища. Наприклад, ті чи інші елементи одягу можуть визначатися чи прагненням підкреслити багатство та високе суспільне положення їх власника (складна коштовна прикраса з дорогоцінними та екзотичними матеріалами), чи сублімированим сексуальним інтересом (прозорі тканини, декольте), чи стилем життя, приналежністю до певного соціального прошарку, субкультурі (численні металеві деталі у костюмах прихильників «тяжкого металу» і т. ін.). Мода лише естетизує вихідні принципи і мотиви дійсності, вони існують в ній у вигляді «естетичного напівфабрикату».
У цьому відношенні мода також має протирічний характер, вона маргінальна, нестійка, хоча, враховуючи її посередницькі функції між естетичним та неестетичним, данні її якості варто оцінювати як неминуче і навіть позитивне в ній.
Сучасній людині мода представляється невід’ємним елементом культури.
Мода, як захоплення якимсь явищем, існувала ще у давні часи. Проте, такого роду явище носило епізодичний характер і ніколи не перетворювалась в універсальний механізм розвитку культури. Виникнення моди, як відносно швидкої та всеохоплюючої зміни зовнішніх форм побуту та предметного оточення, спеціалісти відносять приблизно до XIV ст., що принципово змінює весь механізм еволюції естетичного смаку. Тепер зміна предметного побуту здійснюється шляхом зміни цілісних стилів, тобто набуття системного характеру, організованих за єдиним принципом естетичних трансформацій.
Так, будь-який культурно-історичний напрямок (готика, Відродження, барокко, класицизм) виробляють не лише свою архітектуру, але й свій костюм, свій живопис, шрифт та орнаментарність, свій еталон жіночої та чоловічої краси.
Мода – результат розвитку промисловості в умовах поширеного виробництва. Удосконаленіша техніка створила можливість застосовувати різні методи обробки виробів, достатньо швидкого перегляду їх асортиментів, в той час коли динаміка господарської діяльності вимагала неприривного збуту нових видів товарів. Мода створювала промисловості стійкий попит та підвищувала насиченість ринку. В цьому значенні мода ставала одним із компонентів суспільства, що зароджувалось – капіталістичного, упорядковуючи форми його культури у відповідності із специфічними для нього формами виробництва.
Зараз «пульс» моди різко посилився, кожен її цикл продовжується в середньому не більше одного десятиліття. Таке прискорення досятнуто завдяки рекламній індустрії.
У певному значенні сучасну моду можна характеризувати як агресивну. На відміну від моди минулого вона не чекає поки відбудеться затвердження нових смаків, а цілеспрямовано працює над їх конструюванням та прогнозуванням, а потім і над їх впровадження у масову свідомість. При цьому мода, по відношенню до індивіда, виступає як якась примусова сила.
Тотальне панування моди є безсумнівним, вона діє як «каталізатор стадності», накладаючи немалі обмеження на вільне самовизначення індивіда, у кращому випадку зводячи це самовизначення до вибору із вже заданого.
Другою суттєвою особливістю моди є її «плюралізм» - одночасне співіснування різних, однаково притаманних для людини стилів. Скажімо, сучасна жінка в залежності від своїх індивідуальних особливостей може обрати чи елегантно – романтичний, чи «джинсовий», чи «фольклорний» стиль, міні, максі чи міді.
За давніх часів, коли мода, у сучасному її розумінні, не існувала, кожен народ обирав свій власний комплекс естетичних норм та еталонів, у тому числі свій тип одягу, який ставав як би одним із символів етичної спільності.
З виникненням моди формуються унікальні стильові спільності (в часності, загальноєвропейські стилі), однак жоден із них має в своїй природі специфічні національні корені.
Розгланемо як це проявляється в класичній сфері моди – одязі. В період готики в одязі верхів Західної та Центральної Європи затвердилось панування бургунської моди. Епоха Відродження віддала перевагу італьянцям. Маньєризм приніс з собою затвердження іспакського костюму. Ненабагато пізніше, в XVIII – XIX ст.ст., епіцентром моди став Париж та почасти Лондон, не стільки конкуруючи із ним, скільки доповнюючи його.
Після другої світової війни особливу популярність у всьому світі отримав яскравий та неохайний стиль американського одягу для відпочинку, на основі якого створювалась так звана молодіжна мода. Кожне із цих направлень збагатило світову культуру естетикою свого народу. Власне, аж до порівняно недавнього часу процес формування моди йшов по законам, характерним для народної художньої творчості. Але між цими двома видами естетичної діяльності з самого початку існувала істотна відмінність: народна творчість в своїй основі канонічна і не піддається надто швидким та всеохоплюючим змінам, як мода. Однак, подібно народній творчості, вона довгий час (до XVIII і навіть XIX ст.) залишалась анонімною і складалась стихійно внаслідок сумування індивідуальних знахідок. Мода як би творилась життям одного народу, а потім прердавалась у користування іншим народам, якщо вони виявляли до неї інтерес (як правило, пануючі позиції в моді займали найбільш передові, впливові країни). Індивідуальність не в даному конкретному художньому рішенні, фасоні, а у визначенні шляхів розвитку стилю увійшла в процес створення моди, по суті, лише у минулому столітті.
З моменту утворення Ч. Ф. Вортом першого Дому моделей (Від кутюр) мистецтво одягу стає авторським. Тепер вже мода не стільки складається стихійно, скільки розробляється, відображаючи в першу чергу темперамент та смак своїх творців. Національні елементи, при цьому, вільно комбінуються та нерідко стають предметом експерементування (східні та російські мотиви у працях І. Сен – Лорана і т.п.). не диивлячись на те, що мода і сьогодні має свої «епіцентри», звідки йдуть основні імпульси її розвитку, і ці епіцентри, звичайно, розміщені на певній «національній території», для сучасного стилю неможливо встановити «національну генеологію». Однак національне все ж не зникло із моди, а лише змінило форму свого вираження. Тепер воно проявляється не стільки у вигляді запозичень із національного одягу (такі запозичення є досить багаторазовими, але вони носять характер стилізації) чи в загальних принципах формоутворення, скільки в емоціональній тональності, акцентах, у способах конструктивної розробки. Тому, ми без особливого навантаження відрізняємо витончену елегантність італьянської моди від яскравої фантастичної французької та традиційного раціонального, приглушеного коректного стилю англійської моди.