Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Важка неволя
Впала на долю
Невинного народу –
Стали вони на царському поводу.
Орють землю,
Врожай збирають
Для панських недоростків,
А самі нічого їсти не мають.
Біля землянки, під тином,
Сидить і плаче хлопчина,
Ллє сльози гіркі,
Що стікають матері по чолі.
А та лежить:
Холодна, бліда.
Не прийде в її хату більше біда.
Знайшла вона
Спокій і мир,
І заснула
На заздрість живим!
Бо бідні ті люди,
Що на пана працюють,
Ще й не такою муки
Тут на землі відчують!
Хоч би раз той пан
Скосив сам цілий лан,
Попробував хліба кріпацького
І у тілі болю адського.
Може оброзумився б,
Якби побачив, як мати дитину ховає,
Як сама від знемоги
Над нею вмирає.
Бог на тім світі,
Справи його запише в повіті,
І кожному за його діло
Відсудить повну міру.
Тих людей кріпацьких
У терневій короні,
За терпіння, за труди, вив вищить на троні.
А панів зловісних
у пишних шатах,
Кине в безодню
На велику страту!
Чи знаєш ти, що в мене на душі,
Коли пригадую твою усмішку?
Лише не зраджуй, не бреши,
А подаруй цілунок ніжний.
Кожна хвилина з тобою - це рай,
Життя без тебе пекло суцільне!
Ти ніколи мене не лишай
Шматує серце рана повільно.
Тримай мене за руку
І серцем відчувай.
Нас не візьме розлука,
Зв'язок цей не зламай.
Якщо його ти розламаєш,
Зі світу піде ще одне життя
Й струна порветься,
І вже не буде вороття,
Й минуле не вернеться.
Згадавши все нічкою темною,
При свічки полум'ї несміливому
Напишу останні слова тобі я:
"Не забувай моє ім'я..."
Важка розлука:
Чи витримає серце муку,
Чи переживе страждання серце,
Чи взагалі воно ще б'ється?
Скажіть, як далі жити,
Коли нема кого любити,
Коли хочеться тепла й турботи,
А не відчуваєш в тому радісної ноти?
Зупиніть моє серце!
Подивіться як воно страждає!
Ніколи життя справжнього вже не пізнає!
Зі струн злетять
Спогади про минуле
Про моменти щастя, яке було
Разом із тобою
І заплаче серце невидимою сльозою.
Стрепенеться від того звуку душа
Згадає дотик руки теплий,
Поцілунок ніжних вуст
І закоханий погляд очей...
Але нічого вже не вернеш.
Розійдемся на різні дороги :
Я на схід попрямую, ти на захід підеш,
Та в серці все ж лишаться тривоги.
Час мені, на жаль, не залікує рани,
Не врятує від тяжкої омани.
Не знесе більше серце розлуки -
Непосильної для нього муки.
У небі сонце сіяє,
Під його промінням пшениця блищить,
Наче золото з землі виростає
І в небо блакитне біжить.
І з жита почувся тихенький дзвінок
Й мелодії полів ожили.
Нива взяла вітру маленький ковток,
А по її колосках легко бджоли плили.
Я йду серед ланів
Зачарована невимовною красою,
Від неї я п’янію
І готова стати її слугою.
Стежки в’ються глибоко в пшениці
Чужинцям невідомі вони
Тільки тому вони відкривають свої таємниці,
Хто чесні любить труди.
Я йду по цій стежці в незвідану даль,
Красиву і дивну країну
В білу піну гречок і пшениці янтар,
Слухаючи пісню солов’їну.
І я вже чую, що розчиняюсь
У цьому теплому морі,
У шовку дикого квіту лишаюсь,
Звільняючи серце від горя.