Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 3. Психологічні особливості самовиховання
3.1. Роль свідомості та самосвідомості у процесі самопізнання.
3.2. Прийоми та засоби самовиховання.
3.3. Методи самопізнання та самовиховання.
3.1. Роль свідомості та самосвідомості у процесі самопізнання.
Свідомість людини зорієнтована не тільки на відображення зовнішніх об’єктів, вона може бути спрямована на пізнання себе, свій внутрішній світ. Усвідомлення людиною самої себе називають самосвідомістю.
Проблема самосвідомості мало досліджена, незважаючи на те, що цим феноменом цікавились ще античні філософи. Сучасні підходи до вивчення самосвідомості пов’язані з дослідженням становлення особистості як реального суб’єкта життєдіяльності, його розвитку та виховання.
Самосвідомість - це особлива форма свідомості. Вона відображає рівень розвитку свідомості та її спрямованість. Так, якщо свідомість націлена на весь об’єктивний світ, то самосвідомість націлена лише на внутрішній світ людини, на саму себе. За допомогою самосвідомості людина пізнає саму себе, свою сутність. Самосвідомість - це усвідомлення людиною самої себе як особистості, своїх фізичних сил і розумових здібностей, вчинків, дій, їх мотивів і мети, свого ставлення до зовнішнього світу, до інших людей, до самого себе. Завдяки свідомості та самосвідомості людина стає суб’єктом виховання, тобто самостійно і свідомо формулює мету виховання й досягає її. Високий рівень самосвідомості сприяє саморозвитку і самовихованню.
Психологічна сутність самосвідомості полягає в тому, що в ставленні особистості до себе закладена здатність її самовдосконалення. Пізнання своїх особливостей допомагає людині змінювати себе, коригувати свої дії, долати негативне. Самосвідомість розвивається, змінюється, збагачується протягом усього життя. Вона поєднує пізнання та переживання. В цьому виявляється цілісність людського Я.
Для того, щоб людина відкрила себе як неповторну індивідуальність, усвідомила свою позицію в соціальному середовищі, де вона живе, потрібно пізнати себе. Психологічне значення самосвідомості полягає в тому, що кожна людина не лише пізнає, але і творить себе, стверджує свою самоцінність, право на саморозвиток, самовиховання, самоосвіту. Через самопізнання відбувається розвиток особистості.
Самовиховання починається із самопізнання. Самопізнання - це відкриття себе, виявлення своїх позитивних якостей і можливостей, а також тих задатків, які потім шляхом самовиховання людина може перетворити у здібності, талант, стійку рису характеру. Щоб виховати людину в усіх відношеннях, потрібно, як стверджував К.Д.Ушинський, «... пізнати людину в усіх відношеннях». «Вихователь, - вважав він, - має прагнути пізнати людину такою, якою вона є в дійсності, зі всіма її слабкостями і в усій її величі, зі всіма її буденними, дрібними потребами й усіма її великими вимогами. Вихователь повинен знати людину в сім’ї, в суспільстві, серед народу, серед людства і наодинці зі своєю совістю; в будь-якому віці, в усіх класах, в усіх станах, у радощах і горі, в приниженні й у величі...
Він має знати спонукальні причини найбрудніших і найвищих вчинків, історію зародження злочинних і великих думок, історію розвитку будь-якої пристрасті й будь-якого характеру.
Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу - засоби ці величезні».
Для пробудження інтересу до самопізнання багато важить критика товаришів.
У структурному відношенні самоусвідомлення людини є єдністю трьох складових: пізнавальної (самопізнання), емоційно-оцінювальної (самоставлення) і дієво-вольової, регулятивної (саморегуляція) (див. схему 1).
Отже, етап формування особистості також пов’язаний із триєдиною основою цілі виховання - вихованням інтелектуальної, емоційної, вольової її сфер. Однак провідною в самовиховуючому процесі є вольова сфера, яка забезпечує саморегуляцію внутрішнього світу людини відповідно до навколишньої дійсності. Провідні функції волі - забезпечення психічної саморегуляції поведінки і діяльності, керування психічними станами, зміна діяльності в зв’язку з обставинами. Воля виступає як основний механізм процесу самовиховання, в поєднанні з емоціями виконує в духовному світі особистості регулятивні функції і завжди пов’язана з моральністю та інтелектом.
Форми вияву самосвідомості
пізнавальна
емоційна
вольова
Самокритичність, самоаналіз, самооцінка, самопереконання
Самозадоволення, самоповага, самолюбство, самосхвалення
Самодисципліна, самоаналіз, самоконтроль, саморегуляція, самовимогливість
Схема 1. Структура самосвідомсті
Самопізнання - це відкриття себе, виявлення своїх позитивних якостей і можливостей, а також тих задатків, які потім шляхом самовиховання людина зможе перетворити в здібності, а талант у стійку рису характеру.
Девіз «пізнай самого себе» був накреслений на арці Дельфійського храму в V ст. до нашої ери в Греції. Він означав: пізнай волю богів у своїй долі, підкорись їй. Давньогрецькі мислителі часів Платона трактували цей девіз зовсім по-іншому: пізнай своє призначення, відкрий свої можливості, передбач свою поведінку.
Отже, основне правило самопізнання - шукати в собі істинне «Я».
Все в собі пізнати неможливо, адже протягом всього свого життя людина розвивається та вдосконалюється, пізнає щось нове. Однак педагог може допомогти учням відкрити шлях до самопізнання. Один із них - це уважний аналіз не стільки замислів власних вчинків, скільки самих вчинків у співвідношенні із замислами. Це особливо важливо, якщо мати на увазі, що оточення нічого не знає про твої думки, які б чудові вони не були, а бачить твої вчинки і робить про тебе висновок саме на основі їх здійснення.
Наступний крок - звернення до можливостей психологічної науки. Психологія дає можливість людині пізнати саму себе, свої психічні процеси: пам’ять, мислення, уяву, вольові зусилля, образ власного «Я». І тільки після такого самопізнання можливо щось змінювати, коригувати, виправляти та вдосконалювати.
Важливим етапом у процесі самопізнання є самовизначення своєї спрямованості, темпераменту, характеру, здібностей і таланту.
Спрямованість визначає моральне обличчя людини. Щоб визначити вид спрямованості, слід визначити:
а) життєві цілі, ідеали;
б) ціннісні орієнтації (в якій галузі вважаю себе знавцем, які блага хочу мати, яке становище хочу посісти, чого не вистачає для задоволення життям, самоповага і відчуття гідності);
в) провідні потреби (чого найбільше бажаю, провідні інтереси, звички, стабільні відносини);
г) провідні мотиви поведінки.
Самопізнання пов’язано із самоаналізом і самокритичністю, що дають можливість особистості глибше пізнати себе, усвідомити свій рівень розвитку. Вищий рівень саморозвитку забезпечують ціннісні орієнтації особистості. Вони відображають внутрішній світ людини і є регуляторами поведінки, що спрямовують, скеровують та стимулюють її до активної життєвої позиції. Вони виступають необхідним компонентом переконань, світоглядних позицій, які задають спрямованість життя.
Доки особистість не усвідомить свою життєву перспективу, вона не може збагнути смисл свого життя, нездатна адекватно виявити потенційні можливості, життєві сили. Зважаючи на це, виховання має виходити з необхідності розвитку в школярів якостей, які допоможуть їм реалізувати себе і як частину суспільства, і як неповторну індивідуальність, зі своїми специфічними особливостями характеру та темпераменту.
Спостерігаючи за учнями в класі педагог не може не помітити їх неповторність та індивідуальність. Так, одні з них запальні, рухливі, енергійні, інші - повільні, спокійні, ще інші - пасивні, лякливі, боязливі. Ці та інші індивідуальні відмінності зумовлені типами їх темпераменту.
Темперамент - сукупність індивідуально-психологічних якостей, яка характеризує динамічний та емоційний аспекти поведінки людини і виявляється в її діяльності і спілкуванні.
Уперше науковий підхід до з’ясування фізіологічних основ темпераменту застосував І.Павлов у своєму вченні про типи вищої нервової діяльності. Психологи, на основі вчення І.Павлова, розробили систему показників, за допомогою яких можна визначити тип темпераменту, і за необхідності вносити корективи: позитивні риси - розвивати, негативні - усувати.
Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людей на кілька груп або типів темпераменту. Так, неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно проявити витримку та терпеливість; повільне монотонне мовлення флегматика не сприяє успішній діяльності, в якій потрібно проявити рухливість та швидкість; меланхоліка потрібно підштовхувати до подолання пасивності, невпевненості в собі, а потяг сангвініка до постійно нових захоплень потрібно стримувати, оскільки, це не завжди приносить позитивний результат.
Кожній особистості крім динамічного боку дій, що виявляються в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, виховані, а про інших, що вони ліниві, невиховані, егоїстичні, неорганізовані.
Ці та інші подібні до них риси, проявляються настільки часто, що становлять типовий та індивідуальний стиль її соціалізації. Такі психологічні особливості називаються рисами характеру. Ці риси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнення цих цілей. Знати їх важливо, оскільки особистість характеризуються не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.
Характер - це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, до самої себе.
Характер формується протягом життя під впливом життєвих обставин. Способи формування характеру залежать від особливостей темпераменту. Так, скромність і сором’язливість, як правило, поєднуються з тактовністю і поступливістю, а зарозумілість та пихатість - із недоброзичливим, неуважним і зверхнім ставленням до людей. Щоб допомогти дитині розібратися з різними особливостями характеру, педагогу слід запропонувати розібратися з найбільш важливими його властивостями. Зокрема, виділяють такі загальні властивості характеру, як: сила, слабкість, оригінальність, цілісність.
Розглянемо їх.
Так, людина з сильним характером уміє досягти поставленої мети, долати труднощі, відстоювати свої переконання, розвивати духовну діяльність, виявляти мужність. Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності.
Слабкість характеру виявляється в легкодухості, ваганні, нерішучості, нестійкості поглядів.
Оригінальність характеру виявляється в індивідуальній своєрідності людини, що і відрізняє її від інших. Наприклад, підвищена чутливість, зайва замкненість.
Цілісність характеру полягає у погодженості ставлення людини до різних проявів життя. Вона виявляється в єдності слова та діла або в її відсутності у вчинках. У безхарактерних людей виявляються розбіжності у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх проявів від ситуацій, а не від внутрішніх установок особистості.
Твердість характеру означає послідовність, наполегливість у досягненні мети, відстоювання поглядів.
Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.
У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту. Позитивними рисами характеру морально-вихованої людини є справедливість, вміння дотримати слово, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість. До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до суперечок.
Оцінюючи вчинки та поведінку інших людей, людина формує власні риси характеру. Ставлення до самої себе – позитивне або негативне - залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, свої сили, свідчить про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.
Здібності і талант людини є також об’єктом самопізнання, оскільки від них великою мірою залежить і власна доля особистості, і доля суспільства. Кожна людина має певні здібності, але часто вони не повністю або й зовсім не використовуються нею.
Проблемі розвитку розумових здібностей присвячено багато наукових праць та популярних видань; і найголовніший висновок з них такий: кожна особистість повинна сама плідно працювати над своїм розумом з самого дитинства, а школа, вчителі, батьки, створюють лише необхідні умови для їх розвитку, консультують, дають поради, настанови, тобто направляють пошук знань у відповідне русло.
Щоб пізнати силу свого розуму, треба знати себе. Лише та людина, яка багато читає, аналізує, має хорошу пам’ять і наполегливо здобуває знання, може розраховувати на позитивний розвиток своєї особистості.
Здібності - це такі психологічні особливості людини, від яких залежить оволодіння знаннями, вмінням та навичками.
Успіх виконання людиною тих чи тих дій залежить, не тільки від здібностей, а й від інших якостей, таких як, наполегливість, витримка, працелюбність. Кожна здібність людини - це її складна властивість, внутрішня можливість відповідати вимогам, які ставить перед нею певний вид діяльності і спирається на низку інших властивостей, до яких належить життєвий досвід та здобуті в процесі життя знання, вміння та навички. І чим багатший життєвий досвід, тим легше людина долає невдачі та досягає успіхів у діяльності.
Існує тісний взаємозв’язок здібностей і вольових якостей - ініціативності, рішучості, наполегливості, вміння володіти собою, переборювати труднощі. Виховання здатності до великих вольових зусиль потребує індивідуального підходу. Здійснюючи виховний вплив на особистість, педагогам слід враховувати не тільки рівень розвитку волі вихованців, а й їх темперамент. Тільки за цих умов виховна робота і організація самовиховання дадуть максимальний ефект. П.Чайковський писав: «Весь секрет у тому, що я працюю щоденно й акуратно. Стосовно цього я маю залізну волю над собою, і коли немає особливої наснаги до занять, то завжди вмію змусити себе перебороти несхильність і захопитися».
Вищим проявом розвинутих здібностей є талант.
Талант - поєднання високо розвинутих спеціальних здібностей, яке дає людині змогу створювати такі продукти діяльності, що виділяються своєю новизною, досконалістю і мають високу суспільну значущість.
Талант виявляється тільки в наполегливій творчій праці. Люди, які досягли високого рівня майстерності і всесвітнього визнання, були титанами праці.
Важливу роль у структурі здібностей відіграє здатність людини мислити. Мислення - це процес руху думки від невідомого до відомого. Мислення починається там, де перед людиною постає щось нове, невідоме і коли вона починає щось аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Мислення - це оперування знаннями. Не може бути мислення, якщо немає чим оперувати.
Дієвість знань - високий показник розуму. Невикористана думка все одно, що незнайдений скарб. У народі кажуть, що там, де працює голова, і ногам легше, і навпаки, за дурної голови і ногам біда. Отже, учні повинні усвідомити, що знання відіграють важливу роль у процесі самовдосконалення мислення. Набуття знань починається з молодшого віку, і впродовж життя людина вдосконалює їх, займаючись самоосвітою. Народна мудрість з цього приводу каже: «Вік живи - вік учись». Отже, самоосвіта є невід’ємною складовою ланкою самовиховання особистості школяра. Вона полягає у здобутті знань шляхом самостійного пошукового навчання. Найпоширенішими формами самоосвіти є: читання наукової та художньої літератури, спостереження, спілкування, гра.
Завдяки самоосвіті особистість вдосконалює свої знання, підвищує свій потенціал, оволодіває новою інформацією.
Самоосвіта є запорукою інтенсивного самовдосконалення мислення.
Педагог повинен звернути увагу учнів на те, що мислення буває різних видів. Зокрема: технічне, наукове, художнє. Технічне мислення сприяє розвитку технічних завдань; наукове допомагає вирішувати теоретичні та наукові завдання; художнє виявляється в художньому відображенні навколишнього світу. Знаючи свій вид мислення, кожна людина прагне розвинути його до універсальності. Але, незважаючи на те, який вид мислення особистість прагне в собі розвинути, слід пам’ятати, що успіх розв’язання будь-якого завдання залежить від розвитку таких якостей, як: допитливість, інтерес до життя (розвивається краще тоді, коли людина ставить собі такі запитання «Чому? Для чого?» тощо); глибина розуму - вміння виокремлювати головне в поставленій проблемі; гнучкість і рухливість розуму - вміння включити знайомий предмет, образ, явище в нові поєднання (найкраще розвивається тоді, коли людина частіше застосовує знання в процесі розв’язання конкретних завдань); логічність розуму - послідовність у розв’язанні завдань, з використання аналітико-синтетичних дій.
У роботі з учнями соціальному педагогу слід звернути особливу увагу на розвиток логічного мислення, яке пов’язане з науковим пізнанням світу, формуванням наукового світогляду та провідним видом діяльності школярів - навчанням. Зокрема, слід звернути увагу учнів на такі складові мислення, як: порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, обґрунтування, аргументація.
Порівняння - встановлення схожих та відмінних ознак. К.Д.Ушинський вважав, що усе у світі пізнається через порівняння, і якщо б нам потрапив предмет, який би ми не мали з чим порівняти, то ми б не змогли про нього сказати ані слова.
Аналіз і синтез - поділ цілого на частини, а потім зіставлення цілого з окремих частин. Це основні розумові операції, що в єдності забезпечують повне та глибоке пізнання дійсності.
Узагальнення - об’єднання предметів і явищ за їх спільними ознаками. Включає аналіз, порівняння, зіставлення.
Обґрунтування, аргументація - судження чи сукупність взаємопов’язаних суджень, з допомогою яких здійснюється доведення істинності того чи того теоретичного положення.
Сукупність навичок мисленнєвої діяльності сприяє продуктивному та інтенсивному розвиткові розумової діяльності.
Головним критерієм розвиненого мислення є здатність створювати нові ідеї. Розум поза ідеєю існувати не може. Будь-яка нова ідея - це відхід від стандарту. Для створення чогось нового необхідне творче, нестандартне мислення. Розвитком творчого мислення є сміливість думки - найвищий вид мужності. Тому і розум і характер повинні формуватися разом.
Важливе місце в процесі засвоєння школярами знань відводиться пам’яті. Розрізняють чотири види пам’яті: образну, словесно-логічну, рухову та емоційну.
Пам’ять слід тренувати з дитинства, оскільки вона є чи не однією з найважливіших компонентів мислення. Для цього слід докласти чималих зусиль, здійснювати самоконтроль над собою.
Існує багато різних способів тренування пам’яті. Наведемо деякі з них: розподіл повторень, чергування запам’ятовування з пригадуванням, урізноманітнення тренувальних навантажень, розв’язання мнемонічних, логічних та інтелектуальних завдань тощо.
Дж. Г.Скотт виділяє три основних способи поліпшення пам’яті.
1. Підвищити здатність концентрувати увагу на тому, що ви хочете запам’ятати.
Якщо перебувати в ситуації, коли важливо щось запам’ятати, навчіться зосереджуватися на цьому, використовуючи «перемикач» пам’яті. Цей «перемикач» може бути яким-небудь жестом або рухом. Наприклад, з’єднайте великий і вказівний пальці, складіть руки так, щоб ці пальці утворили стрілку, або підніміть вгору великий палець. Який би знак ви уявляли, він створений для того, щоб нагадати вам, що зараз необхідно бути особливо пильним, слухати або дивитись і запам’ятовувати все, що можете. Роблячи це, думайте: «Зараз я буду уважним. Я буду пильним і буду все усвідомлювати, фіксувати цю інформацію в пам’яті і зможу пригадати її пізніше». Робіть це протягом тижня. Цей зв’язок закріпиться.
2. Підвищити здатність створювати подумки чітку картину або запис.
Перед тим, як щось згадати, ви повинні мати чітке враження про це. В цьому теж допоможе вправа.
Спочатку ви можете бути вражені тим, наскільки ви поганий спостерігач або слухач. Але, практикуючись, ви вдосконалюватиметесь.
3. Вивчення предмета.
Покладіть звичайний предмет перед собою. Уважно дивіться приблизно хвилину і помітьте на ньому якомога більше деталей - таких, як форма, будова, колір, модель. Потім заберіть предмет, спробуйте відтворити те, що бачили, найбільш докладно, з якомога більшим числом деталей. Складіть їх список.
Поліпшити здатність відтворювати в пам’яті те, що запам’ятали (ім’я, номер телефону, місцезнаходження предмета. дорогу,якою йшли, тощо).
Це допоможе відновити пам’ять. Для розвитку власного інтелекту замало запам’ятовувати набори цифр, фактів, слід вчитися аналізувати, узагальнювати, робити висновки. Саме на вироблення цих навичок спрямовані всі шкільні предмети, а поглиблювати та зміцнювати їх слід читаючи літературу: художню, наукову, популярну, довідкову, енциклопедичного характеру.
Лише людина, яка багато читає, аналізує, має хорошу пам’ять і наполегливо здобуває знання, може розраховувати на позитивний розвиток свого інтелекту.
Для того, щоб зосередити увагу учнів на проблемі самовиховання, слід запропонувати їм пізнати себе, своє істинне «Я».
Чеський філософ і психолог Іржі Томан запропонував досить простий і водночас складний рецепт такого пізнання:
Щоб довідатися, якої думки про ваше «Я» знайомі, можете з їх участю провести товариську гру.
Гра на визначення рис, що стосуються ставлення до людей:
Риси, що стосуються ставлення до людей ____________________
(ім’я)
|
Риси, що стосуються ставлення до людей |
|
|
Позитивні (+) |
Негативні (-) |
|
любить людей |
не любить людей |
|
любить товариство |
мав(-ла) би бути більш товариським |
|
колективіст (-ка) |
бракує почуття колективу |
|
Легко заводить знайомства |
важко заводить знайомства |
|
його (її) всі люблять |
міг би (могла би) подбати, щоб його (її) більше любили |
|
цікавиться людьми |
мало цікавиться людьми |
|
мовчазний (-а) |
балакучий (-а) |
|
приємний (-а) у поводженні з людьми |
слід намагатися бути приємнішим |
|
вміє добре тримати себе у товаристві |
можна було б подбати про кращі манери |
|
чемний (-а) |
міг би (могла б) бути чемнішим (-ою) |
|
делікатний (-а) |
міг би (могла б) бути делікатнішим (-ою) |
|
приємний (-а) |
неприємний (-а) |
|
люб’язний (-а) |
грубий (-а) |
|
дотепний (-а) |
нудний (-а) |
|
цікавий (-а) |
нецікавий (-а) |
|
веселий (-а) |
невеселий (-а) |
|
має почуття гумору |
бракує почуття гумору |
|
тактовний (-а) |
міг би (могла б) бути тактовнішим (-ою) |
|
не любить суперечок |
має схильність до суперечок |
|
безкомпромісний (-а) |
шукає компроміси |
|
поступливий (-а) |
упертий (-а) |
|
чуйний (-а) |
бракує чуйності |
|
відвертий (-а) |
замкнений (-а) |
|
щирий (-а) |
нещирий (-а) |
|
уважний (-а) |
неуважний (-а) |
|
необразливий (-а) |
легко ображається |
|
легко адаптується |
важко адаптується |
|
стриманий (-а) |
невитриманий (-а) |
|
спокійно реагує на критику |
не любить критику |
|
гарно одягається |
міг би (могла б) більше дбати про одяг |
|
дбає про свою зовнішність |
міг би (могла б) більше дбати про зовнішність |
|
добросердний (-а) |
бракує добросердності |
|
завжди об’єктивний (-а) |
часто буває необ’єктивним (-ою) |
|
справедливий (-а) |
несправедливий (-а) |
|
схильний (-а) до підлеглості |
любить командувати |
|
довірливий (-а) |
недовірливий (-а) |
|
добродушний (-а) |
зловредний (-а) |
|
рішучий (-а) |
нерішучий (-а) |
|
широка натура |
дріб’язковий (-а) |
|
терпеливий (-а) |
нетерпеливий (-а) |
|
альтруїст (-ка) |
егоїст (-ка) |
|
оптиміст (-ка) |
песиміст (-ка) |
|
недооцінює себе |
переоцінює себе |
|
скромний (-а) |
міг би (могла б) бути скромнішим (-ою) |
|
ніколи не хвалиться |
часто хвалиться |
|
вірить у свої сили |
занадто самовпевнений (-а) |
|
впевнений (-а) у собі |
невпевнений (-а) у своїх силах |
|
компанійський (-а) |
сором’язливий (-а) |
|
не марнослівний (-а) |
має нахил до марнослів’я |
|
спокійний (-а) |
неспокійний (-а) |
|
сильна індивідуальність |
слабка індивідуальність |
|
авторитарний тип |
демократ (-а) |
|
урівноважений (-а) |
не завжди врівноважений (-а) |
|
принциповий (-а) |
без принциповий (-а) |
|
байдужий (-а) до слави |
славолюбний (-а) |
|
стійкий (-а) |
слабовольний (-а) |
|
цілеспрямований (-а) |
без мети |
|
вимогливий (-а) |
невимогливий (-а) |
|
без комплексів |
страждає на комплекси |
|
дбайливий (-а) |
недбайливий (-а) |
|
гордий (-а) |
не має гордості |
|
лояльний (-а) |
нетерпимий (-а) |
У розмовах намагайтеся виявити погляди інших на нашу працю, поведінку, вчинки. Звертайте увагу на те, щоб ваші питання не були сугестивними (тобто наперед не визначали відповіді).
Звикайте регулярно аналізувати свої вчинки та поведінку.
Джерелом всіх наших вчинків, рухів, дій є думка. Вона передує найменшому рухові людини. Хороша думка породжує позитивні вчинки та дії, і навпаки, погана - негативні. Тому слід розвивати в собі хороші, добрі, здорові думки.
Особливо важливо виховати, розвинути і зміцнити в собі три думки:
«Я можу, хочу і досягну, чого бажаю»;
«Я безстрашний, я нічого не боюся»;
«Я люблю всіх людей».
Постійне повторення цих настанов сприятиме їхньому прояву у ваших безпосередніх вчинках, діях, і піднесе особистість на шлях духовного розвитку і життєвих успіхів.
3.2. Прийоми та засоби самовиховання
Самовиховання вимагає передусім від людини знання самої себе, вміння оцінювати власні позитивні та негативні риси. Для цього необхідно мати уявлення про особливості психічної діяльності людини, розуміти сутність самовиховання, методи і прийоми роботи над собою. Самовиховання потребує постійних вольових зусиль, уміння керувати собою, аналізувати свої вчинки, оцінювати поведінку, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач. Підвищує ефективність самовиховання й наявність у людини ідеалу. Чималу роль відіграє рівень розвитку колективу: якщо він згуртований, у ньому панують здорова громадська думка, доброзичливість, взаємовимогливість, людині значно легше працювати над собою.
Процес організації самовиховання передбачає опанування спеціальних прийомів роботи над собою.
В історії людства вироблено чимало прийомів самовиховання: самопереконання, самонавіювання, самоаналіз, самопідбадьорювання, самозаохочення, самопереключення, самоаналіз та ін. Педагог має навчити вихованця обрати ті прийоми, що є найбільш адекватними для певної життєвої ситуації.
Самопереконання полягає в тому, що вихованцю пропонують у певній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, що він учинив правильно (неправильно).
Дуже важливо навчитись у конфліктній ситуації переключити свої думки на приємне, які відволікають від конфлікту, заспокоюють.
Самонавіювання використовують за необхідності подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавіювання передбачає повторення подумки або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальність, подумки стверджують: «Ненавиджу в собі запальність. Я повинен і зможу її позбутися». На відміну від самопереконан ня, самонавіювання не передбачає аргументування.
Самоаналіз розуміється як критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками, уміння аналізувати й оцінювати їх. Він допомагає з’ясовувати причини успіхів чи невдач, розкриває самосвідомість і сприяє самопізнанню.
Самопідбадьорювання ефективне, коли людина губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах. Для цього одні згадують випадки, коли їм вдалося подолати нерішучість і досягти успіху, інші уявляють, яке задоволення вони матимуть, якщо відважаться зробити намічене. Можна також пригадати улюбленого героя роману, фільму, який не боявся труднощів, і намагатися бути схожим на нього тощо.
Самозаохочення застосовують у випадках, коли після подолання труднощів складне завдання виконано. До нього вдаються також тоді, коли необхідно подолати власні негативні риси.
Самоперключення реалізують не тільки подумки, а й у діях, які викликають позитивні емоції. Так, учасникові конфліктної ситуації пропонують зайнятись улюбленою справою (читанням, випалюванням, малюванням тощо), яка захоплює його і відволікає від небажаних вчинків.
Самоконтроль полягає у систематичному фіксуванні (подумки або письмово) свого стану і поведінки для того, щоб попередити небажані прояви. У процесі самовиховання самоконтроль відіграє роль внутрішнього регулятора поведінки і є свідченням становлення самостійності особистості.
Самооцінка. Суть її зводиться до зважування у думках своїх можливостей. Сприяє розвиткові вміння дивитися на себе збоку, виробляє об’єктивні критерії оцінки власних вчинків, допомагає подолати недоліки поведінки. Цей прийом запобігає переоцінюванню своїх можливостей, підвищує вимогливість до себе.
Самоосуд. Особливість його полягає в незадоволенні своїми діями, вчинками, поведінкою. Докори сумління збуджують,викликають внутрішнє хвилювання і почуття вини перед іншими. Самоосуд породжує бажання якомога швидше виправити допущені промахи.
Самонаказ. Цей прийом втілює в собі яскраво виражені вольові аспекти. Полягає він у прийнятті особистістю твердого рішення ніколи не відступати від своїх принципів, завжди поводитися тільки належним чином. Дотримання власного наказу зміцнює вольову сферу особистості, викликає самоповагу, робить її морально стійкою у різних життєвих ситуаціях.
Самозаборона реалізується через свідоме позбавлення себе чогось приємного. Її застосовують у тих випадках, коли не дотримано слова, не виконано обіцянки. Інколи людина може навмисно поставити себе в несприятливі умови, щоб відчути дискомфорт, відмовившись від того, що стало звичним. Самозаборона засвідчує наявність в особистості великої силі волі.
Самопримус допомагає в боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися чи працювати, лінощами. Виявляється у спонуканні себе до малоприємних занять, уникненні звичних пасивних форм проведення вільного часу тощо.
Не менш ефективними є такі практичні прийоми самовиховання:
«Крок уперед» - прийом, що передбачає щоденне планування на наступний день роботи над собою. План охоплює справи, виконання яких сприяє формуванню бажаних рис характеру.
«Оцінка дня, що минув» - облік своєї діяльності, щоденне оцінювання її результатів з виставленням оцінок за певні вчинки.
«Самозобов’язання» - планування роботи над собою на місяць, семестр чи рік, залежно від того, які риси особистості треба сформувати чи подолати і за який час.
«Правила моєї поведінки» - складання вихованцем правил його поведінки, яких він має дотримуватися. Прийом привчає до виконання обов’язків.
«Упізнай себе» - вихователь частково характеризує вихованця, не називаючи його прізвище, а товариш (колеги) його доповнюють, здогадавшись, про кого йдеться.
Самохарактеристика і взаємохарактеристика - написання і обговорення вихованцями характеристик на себе і на товаришів. Ці прийоми самовиховання привчають учнів до самоаналізу і дають педагогу багатий психологічний матеріал для майбутньої виховної роботи.
Мотивами самовиховання називають «усвідомлені причини, інтереси, прагнення, установки, потреби, які змушують особистість працювати над собою».
3.3. Методи самопізнання та самовиховання
Успішність самовиховання школярів зумовлюється правильним застосуванням методів. Цьому питанню присвячуються праці А.Я.Арета, В.М.Галузинського, О.І.Кочетова, Л.І.Рувінського, Г.М.Ситіна, Л.А.Шаєвої.
Так, А.Я.Арет, О.І.Кочетов дають визначення методу самовиховання, використовуючи поняття прийому та групи дій.
Групи дій - це комплекс методів самовиховання. Прийом – це засіб дії на себе. Сума прийомів складає метод.
Методи самопізнання визначаються за аналогією до методів пізнання особистості. До методів самопізнання належать:
Самоспостереження ґрунтується на загальній спостережливості. Педагог повинен формувати в учнів здатність бачити переживання людей. Зокрема, те, як проявляється горе, радість, задумливість, зосередженість, чесність тощо. Навчившись розуміти інших людей, легше зрозуміти і самого себе.
Самоспостереження включає в себе окремі акти самосприймання, тобто вивчення людиною тієї чи тієї своєї якості. Самоспостереження поділяють на первинне (сучасне) і ретроспективне (спогадливе). Окремим видом є самоспостереження з уявної позиції іншої людини, яку береш за ідеал. Воно допомагає краще розібратись у своїх негативах, «мінусах».
З метою досягнення чіткості в процесі самоспостереження використовуються допоміжні прийоми:
а) самоопитування - людина запитує себе: що відбулося, коли саме, в якій послідовності розвивалися події, що при цьому відчувала;
б) згадування: порівняння того, що запам’яталось, із записами у своєму щоденнику, спогадами інших людей;
в) самоанкетування, самотестування.
У процесі самоаналізу своєї поведінки найважливіше - практичні результати своєї діяльності: що зроблено, як зроблено, чи можна було зробити більше і краще, що цьому перешкоджало.
Самоаналіз доцільний і ефективний, якщо він допомагає встановити причинно-наслідкові зв’язки в усіх діях і вчинках. Одна і та сама дія може бути результатом різних збуджувальних сил - якостей особистості, звичайного способу життя, стресового стану (страху, гніву, пориву радості, закоханості). Слід шукати основну причину, яка породжує поведінку. Якщо вона моральна - слід діяти, якщо егоїстична - потрібно себе негайно зупинити.
Самокритика - опрацювання результатів самоспостереження за допомогою двох методів - самоаналізу та самооцінки. В основі самокритики лежить розвинуте мислення.
Надаючи учням допомогу в процесі здійснення самопізнання, доцільно запропонувати їм такі рекомендації:
Таким чином, формуючи самоставлення учнів, педагог повинен пам’ятати про те, що вони не завжди готові об’єктивно оцінювати себе. Дуже важливою ознакою самоставлення особистості є самоповага - особисте ціннісне судження, виражене в установках індивіда до самого себе.
Допомагає пізнати себе такий засіб, як порівняння чи зіставлення себе з іншими людьми, відносно себе, проте, слід пам’ятати, що ідеальних людей не існує, в кожного з нас є сильні і слабкі сторони, тому потрібно вміти правильно оцінити моральні якості інших людей.
Цілеспрямоване самопізнання передбачає постійний самооблік. Здатність дитини звітувати собі у своїх вчинках, ставленні до людей, навколишньої дійсності - необхідна умова самовиховання.
Методи самовиховання є колективними і груповими. Колективні методи застосовуються нечасто, в основному тільки для того, щоб навчити учнів роботі над собою. Перевагу мають індивідуальні методи - самозобов’язання, особисті плани роботи над собою тощо.
До загальних методів самовиховання вчені (В.М.Галузинський, Н.П.Масленнікова, Г.М.Ситін, Л.І.Рувінський, Л.А.Шаєва) відносять: самопізнання, самоперевірку. Друга група – самовладання, самоуправління поведінкою. Третя група - методи регулювання свого емоційного стану - самосхвалення, самоосуд, самонавіювання, самонаказ, самопримушування, самовладання, самонагляд, самооблік, самоконтроль.
Проаналізуємо кожен з окреслених методів.
Самопізнання сприяє переключенню людини на самовдосконалення. Воно виступає як висхідний момент самовиховання, визначає значною мірою його завдання, а на наступних етапах входить у його регуляційну систему, впливаючи з рештою, і на результат.
Самопізнання здійснюється такими шляхами:
Погоджуючись із цим твердженням, І.Д.Бех додає, що «глибина усвідомлення власних спонукань збільшується в умовах їх зовнішнього прояву в формі вчинку чи дії». Здійснюючи вчинок, людина краще пізнає почуття, ним викликані, а також відчуває нові переживання через те, що свої емоційні пориви вона змогла реалізувати у вчинку.
ведення щоденника самовиховання багатьма вченими (А.Я.Аретом, М.О.Добролюбовим, Л.М.Толстим, М.Г.Чернишевським та ін.) вважається допоміжним прийомом самовиховання. Л.І.Рувінський, Л.А.Шаєва, аналізуючи записи Л.М.Толстого в щоденнику самовиховання, вважають, що щоденники дозволяють розробити «чітку, адекватну програму самовиховання» . О.Г.Ковальов відзначає важливість фіксування в щоденнику результатів самоспостереження і самоаналізу, що дає можливість порівнювати свої думки щодо різних життєвих ситуацій, вражень і тим самим установлювати типову картину власного психічного життя. Як вважає автор, такі записи сприяють об’єктивній самооцінці і складанню більш реального плану самовиховання. Разом із тим, існують думки щодо негативного впливу щоденника на хід самовиховання. На думку А.Дістервега, щоденник заважає активній, здоровій діяльності.
До методів самовиховання Г.М.Ситін пропонує використовувати такі прийоми:
Слід відзначити, що в психолого-педагогічній літературі описані методи, які використовуються у виховній роботі з дітьми та на психокорекційних заняттях (наприклад, психогімнастичні вправи, робота над лексичним значенням слів, етична бесіда тощо), які також можна використовувати як методи самовиховання.