Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 6. Сукупні видатки і ввп
Модель «сукупний попит — сукупна пропозиція», що її ми розглянули в темі 4, є базовою моделлю економічної рівноваги. Моделі, які спираються на видатки, є похідними від неї, тобто засобом сходження від абстрактного до конкретного. В реальній практиці економічні суб’єкти не знають обсяги сукупного попиту і сукупної пропозиції. Але слід враховувати, що за сукупним попитом стоять сукупні видатки, а за сукупною пропозицією — вироблений ВВП. Тому в реальному економічному кругообігу рівновага забезпечується тоді, коли економіка витрачає стільки, скільки необхідно для закупівлі виробленого ВВП.
Рівноважний ВВП можна визначити двома методами: 1) видатки — випуск, 2) вилучення — ін’єкції. Перший метод спирається на тотожність сукупних видатків (Е) і ВВП, що його економіка пропонує для продажу. В умовах закритої приватної економіки, яку ми розглядаємо на даному етапі, ця тотожність виглядає так: Y = Е або Y = С + І. При цьому під сукупними видатками мають на увазі заплановані видатки, тобто такі, які плануються всіма покупцями для задоволення своїх платоспроможних потреб.
У процесі економічного кругообігу сукупні видатки, зазвичай, не збігаються з ВВП. Якщо Е < Y, то це означає, що економіка виробляє продукції більше, ніж цього вимагає сукупний попит. Така ситуація свідчить про виникнення перевиробництва, яке супроводжується збільшенням товарних запасів і незапланованим приростом інвестицій у товарні запаси . За цих умов у підприємств з’являється мотивація зменшувати виробництво до рівня попиту, що породжує тенденцію до відновлення рівноваги між ВВП і сукупними видатками.
Якщо, навпаки, Е > Y, то це є ознакою недовиробництва, яке супроводжується незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси і слугує для підприємств підставою збільшувати виробництво до рівня попиту, завдяки чому виникає тенденція до відновлення рівноваги.
Завважимо, що незаплановані інвестиції виконують балансуючу роль в економіці. Завдяки цим інвестиціям фактичні сукупні видатки завжди дорівнюють ВВП: Y = Е . Це означає також, що в умовах рівноваги , .
Умови досягнення рівноваги між сукупними видатками і ВВП можна продемонструвати на базі графічної моделі «видатки — випуск», яка досить часто іменується як «кейнсіанський хрест» (рис. 6.1).
На рис. 6.1 економічна рівновага забезпечується в точці Т1, коли а Y1 = Е1. Нерівновага в точці Т2 означає, що Е2 < Y2, і тому Нерівновага в точці Т3 означає, що Е3 > Y3 і тому
В основі методу «вилучення — ін’єкції» лежить та обставина, що в економічному кругообігу постійно мають місце вилучення (зменшення видатків) або ін’єкції (збільшення видатків). Вилучення відбуваються у формі заощаджень, податків, імпорту. Ін’єкції здійснюються в формі інвестицій, державних закупівель, експорту. Економічна рівновага існує лише за умов, коли вилучення дорівнюють ін’єкціям.
Рис. 6.1. Модель «видатки — випуск»
У спрощеному варіанті, яким є приватна економіка закритого типу, вилучення відбуваються лише у формі заощаджень, а ін’єкції — лише у формі інвестицій. За цих умов модель економічної рівноваги виглядає так: S = І, де І — заплановані інвестиції.
Фактичні інвестиції, як правило, відхиляються від запланованих на величину незапланованих інвестицій і дорівнюють. Завдяки незапланованим інвестиціям фактичні інвестиції завжди дорівнюють заощадженням: . Це положення кореспондується з методом «видатки — випуск», за яким фактичні сукупні видатки завжди дорівнюють ВВП за рахунок незапланованих інвестицій. У графічній інтерпретації модель «вилучення — ін’єкції» подана на рис 6.2.
Рис. 6.2. Модель «вилучення — ін’єкції»
Згідно з рис. 6.2 лише Y1 є рівноважним, оскільки виробляється в умовах, коли заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям: S1 = I, а І > 0. Y2 більше рівноважного, оскільки вилучення в формі заощаджень більше запланованих інвестицій: S2 > I, а І < 0. Y3 менше рівноважного, оскільки вилучення у формі заощаджень менше запланованих інвестицій: S3 < I, а І < 0.
Візьмімо до уваги, що заощадження є функцією доходу (Y), а заплановані інвестиції — елемент сукупних видатків. Тому, наприклад, перевищення заощаджень над запланованими інвестиціями свідчить про перевищення доходу порівняно із сукупними видатками. Це означає: якщо S2 > I, то Y > Е, що узгоджує між собою два методи визначення рівноважного ВВП.
Заощадження зазвичай не дорівнюють запланованим інвестиціям. Але вони постійно тяжіють до рівноваги. Це забезпечується на ринку позичкового капіталу, на якому регулюючу роль виконує відсоткова ставка. Якщо, наприклад, заощадження перевищили заплановані інвестиції, то це означає, що пропозиція позичкових грошей перевищила попит на них з боку інвесторів. Завдяки цьому відсоткова ставка знижується, що сприяє збільшенню інвестиційного попиту до рівноваги із заощадженням.
Якщо, навпаки, нерівновага на ринку позичкового капіталу порушується збільшенням інвестицій, тобто попиту на позичкові
гроші, то відсоткова ставка зростає. Це сприяє збільшенню заощадження (пропозиція грошей) до рівня попиту на гроші, тобто до інвестиційного попиту. Отже, рівновага на ринку позичкового капіталу є необхідною умовою забезпечення рівноваги між вилученнями (заощадження) та ін’єкціями (інвестиції), а відтак — і рівноваги на товарному ринку.
Рівновага в економіці може забезпечуватися в умовах повної або неповної зайнятості, на інфляційній основі або на основі стабільних цін. Це залежить від співвідношення між сукупними видатками і потенційним ВВП. Ідеальним є такий варіант, коли сукупні видатки дорівнюють потенційному ВВП. Проте, як правило, сукупних видатків або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними щодо потенційного ВВП.
Перший варіант спостерігається в умовах неповної зайнятості. Якщо сукупних видатків не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в економіці виникає рецесійний розрив. Графічна модель рецесійного розриву подана на рис. 6.4.
Як бачимо, потенційному ВВП (Yр) відповідають видатки на рівні Е2. Але фактично економіка витрачає Е1, що менше Е2. Тому фактичний ВВП (Y) менше потенційного ВВП: Y < Yр. Це явище отримало назву рецесійний розрив.
Рис. 6.4. Рецесійний розрив
Графічно рецесійний розрив — це відстань по вертикалі між лініями Е1 і Е2. Кількісно рецесійний розрив — це величина, на яку сукупні видатки мають початково зрости (), щоб фактичний ВВП збільшився до потенційного рівня. Оскільки в разі збільшення сукупних видатків ціни можуть зростати, то для обчислення рецесійного розриву слід врахувати, що певна частка прирісту сукупних видатків поглинається інфляцією. Звідси — формула рецесійного розриву:
.
Слід завважити, що в даній формулі Yр і Y визначаються в постійних цінах, а індекс цін (Р) відображає зростання цін у періоді, в межах якого усувається рецесійний розрив.
Протилежний варіант має місце в умовах повної зайнятості, коли сукупні видатки є надмірними порівняно з потенційним ВВП. У цьому разі в економіці виникає інфляційний розрив. Його графічна модель подається на рис. 6.5.
Рис. 6.5. Інфляційний розрив
Згідно з рис. 6.5 для закупівлі потенційного ВВП економіка має здійснювати видатки на рівні Е2. Але насправді її видатки становлять Е1, що більше Е2. Внаслідок цього фактичний ВВП (Y) номінально перевищує потенційний ВВВ (Yр). Це явище отримало назву «інфляційний розрив».
Графічно інфляційний розрив є відстанню по вертикалі між лініями Е1 і Е2. Кількісно інфляційний розрив — це величина, на яку сукупні видатки мають початково зменшитися , щоб усунути інфляційний надлишок ВВП на умовах збереження повної зайнятості. Знову врахуємо ціни, оскільки в умовах скорочення скупних видатків вони мають знижуватися. Звідси — формула інфляційного розриву:
,
де Y визначається в поточних цінах. Оскільки метою усунення інфляційного розриву є лише зниження цін, то у періоді його усунення дефляційна зміна ВВП визначається за формулою:
.
За цих умов мультиплікатор (me) працює лише на номінальне зниження ВВП.