Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 3. Фінансова політика й фінансовий механізм.
В будь-якому суспільстві держава використовує фінанси для виконання своїх функцій і завдань, досягнення певних цілей. Через фінансову політику, яка є складовою частиною економічної політики держави, здійснюється вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства.
Фінансова політика — це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які здійснює держава через фінансову систему.
Основною метою фінансової політики є підвищення рівня суспільного добробуту через оптимальний розподіл ВВП між галузями економіки, соціальними групами населення, територіями.
Фінансова політика проявляється у:
Основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі й на цій основі – досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку держави і підвищення рівня життя населення.
Також завданням фiнансової полiтики є забезпечення реалiзацiї тієї чи iншої державної програми необхiдними фiнансовими ресурсами.
Таким чином, фінансова політика – це сукупність заходів держави, які здійснюються в процесі мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу і використання для досягнення певних економічних та соціальних цілей.
Держава, в особі законодавчої та виконавчої влади, є основним суб’єктом фінансової політики. Нею розробляються заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення соціально-економічного розвитку держави.
Найважливішими умовами результативності фінансової політики є:
Фінансова політика залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.
Зовнішніми є: залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів; обміну технологіями; експортних можливостей самої держави; її інтеграції до світових економічних систем тощо.
До внутрішніх факторів належать: форма власності, структура та рівень розвитку економіки, соціальний склад та рівень добробуту населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність національної грошової одиниці тощо.
Фінансову політику розглядають у певному часовому періоді:
Залежно від характеру заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють: фінансову стратегію і фінансову тактику.
Фінансова стратегія – довгостроковий курс фінансової політики, який розрахований на перспективу і передбачає вирішення великомасштабних завдань.
Тобто, фінансова стратегія — це основнi напрями використання фiнансiв на тривалу перспективу. Прикладом стратегiчних завдань i вiдповiдно їх фiнансового забезпечення є: подолання iнфляцiї i спаду виробництва.
Фінансова тактика спрямована на вирiшення фінансових завдань окремого етапу розвитку країни i полягає у змiнi форм органiзацiї фiнансових вiдносин. Прикладом фiнансової тактики є: удосконалення системи оподаткування, надання пiльг окремим платникам, територiальний перерозподiл фiнансових ресурсiв через бюджетну систему.
Фінансова політика включає як самостійні складові частини :
так і окремі напрямки в галузі страхування, державного боргу, фінансового ринку, співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями тощо.
Бюджетна політика спрямована на формування бюджету держави, його збалансування і, розподіл бюджетних коштів. Залежно від структури бюджетних видатків ця політика може мати: соціальне, економічне чи воєнне спрямування.
Податкова політика – характеризує діяльність держави у сфері оподаткування – установлення видів податків, визначення платників, встановлення ставок оподаткування.
Грошово-кредитна політика – забезпечення стабільності грошового обігу через управління емісією (випуском грошей), регулювання інфляції і курсу національної одиниці.
Складовими грошово-кредитної політики є: емісійна, цінова, валютна та кредитна політика.
Митна – забезпечує захист інтересів держави через розширення чи скорочення експорту або імпорту, застосовуючи систему митних платежів.
Інвестиційна політика – створення привабливого інвестиційного клімату для збільшення обсягів інвестицій в економіку.
Крім держави, будь-який інший суб’єкт також розробляє свою фінансову політику.
Свою фінансову політику держава реалізує за допомогою фінансового механізму.
Фінансовий механізм – це комплекс спеціально розроблених і законодавчо закріплених в державі форм і методів створення і використання фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб громадян.
Фінансовий механізм – це сукупність фінансових методів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.
Структура фінансового механізму досить складна (рис. 3).
До складу фінансового механізму входять такі елементи:
Процес розподілу і перерозподілу виробленого в суспільстві ВВП починається, із застосування такого фінансового методу як фінансове планування.
Фінансове планування – це діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів.
Об’єктом фінансового планування є фінансові ресурси, а результатом – різні види фінансових планів.
Фінансові плани складають всі ланки фінансової системи. Зокрема:
За тривалістю дії розрізняють:
Фінансове планування ґрунтується на таких принципах:
— наукова обгрунтованість, яка передбачає проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;
— єдність фінансових планів полягає в єдиній методології розрахунку фінансових показників та ін.;
—безперервність, означає взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів;
— стабільність, тобто незмінність показників фінансових планів;
Виділяють такі етапи фінансового планування:
Отже, фінансове планування – це процес визначення джерел створення і напрямків використання фінансових ресурсів з метою забезпечення стабільного економічного та соціального розвитку.
Управління фінансами здійснює спеціальний фінансовий апарат за допомогою особливих прийомів і методів, в тому числі різних стимулів і санкцій.
Розрізняють стратегічне та оперативне управління фінансами.
Стратегічне управління виражається у встановленні обсягів фінансових ресурсів на перспективу для реалізації цільових програм, пов’язаних з піднесенням економіки, вирішенні соціальних проблем тощо. Його здійснюють найвищі органи державної влади та управління – Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент.
Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади приймає закони, в тому числі з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та здійснює контроль за його виконанням в особі Рахункової палати, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики в сфері фінансів.
Президент України як глава держави створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом для здійснення своїх повноважень, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті Верховною Радою, має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх верховній Раді на повторний розгляд.
Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування, організовує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує його виконання.
При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні – діяльності, пов’язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.
Оперативне управління – комплекс заходів, що розробляються на основі оперативного аналізу поточної фінансової ситуації і мають на меті отримання максимального ефекту за мінімумі затрат за допомогою перерозподілу фінансових ресурсів.
Оперативне управління фінансами здійснюють:
Міністерство фінансів України; Рахункова Палата ВРУ, Державне казначейство, КРУ, Міндоходів України, Пенсійний Фонд, Нацбанк, страхові організації; фінансові служби міністерств, місцевих органів влади, підприємств та організацій.
Міністерство фінансів України як центральний орган виконавчої влади:
До складу Міністерстві фінансів України входять: Державна контрольно-ревізійна служба та Державне казначейство.
Головними завданнями Державної фінансової інспекції України є:
Державне казначейство України було створене з метою ефективного управління коштами Державного бюджету. Основними завданнями казначейства є:
Головними завданнями Міндоходів та зборів України є:
Основними завданнями Рахункової палати є:
Органи місцевого самоврядування у сфері фінансів мають такі повноваження:
Під час складання і виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку вартісного розподілу і перерозподілу ВВП, а також цільового витрачання коштів із відповідних фондів.
Фінансовий контроль – це цілеспрямована діяльність уповноважених органів щодо забезпечення законності та доцільності виконання фінансових операцій.
Він здійснюється органами законодавчої і виконавчої влади, а також спеціально створеними установами і включає:
Фінансовий контроль може проводитись як на рівні держави, так і на рівні суб’єктів господарювання.
Принципи фінансового контролю:
Фінансовий контроль класифікується за певними ознаками:
В залежності від часу проведення виділяють наступні форми фінансового контролю:
За суб’єктами проведення розрізняють: державний, внутрішньогосподарський, громадський фінансовий контроль і аудит.
Держаний фінансовий контроль проводять органи державної влади та управління: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна митна служба тощо.
Внутрішньогосподарський фінансовий контроль – здійснюють структурні підрозділи підприємств (бухгалтерія, фінвідділ). Це – самоконтроль.
Аудит – це незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах
Громадський фінансовий контроль – здійснюють громадські організації, засоби масової інформації.
За методами проведення розрізняють: ревізії, перевірки, обстеження (нагляд, аналіз фінансової діяльності, спостереження,
Ревізія – найбільш глибокий і всеохоплюючий метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства
Результати ревізії оформляються актом, на підставі якого приймають міри по усуненню порушень, відшкодуванню матеріальних збитків і притягнення винних до відповідальності.
Перевірка – це обстеження окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств
Фінансове забезпечення реалізується через відповідну систему фінансування і може здійснюватися у таких формах:
Фінансове регулювання – це метод фінансового впливу, пов'язаний із регулюванням економічних процесів. Це – перерозподіл фінансових ресурсів з метою забезпечення пропорціонального розвитку
Фінансове регулювання діяльності відбувається головним чином через:
Конкретними формами здійснення процесів розподілу і перерозподілу створеної вартості є фінансові важелі , до яких відносяться податки, обов'язкові збори, норми амортизаційних відрахувань, норми витрачання коштів в бюджетних установах, орендна плата, процент за кредит, дотації, субсидії, субвенції, заохочувальні фонди, штрафи, пеня, премії та ін.
Особливе місце займають податки і збори з допомогою яких держава мобілізує кошти для виконання покладених на неї функцій, а також впливає на підприємницьку діяльність і стимулює її, сприяє інвестиційній активності, визначає пропорції нагромадження і споживання, забезпечує раціональне використання обмежених природних ресурсів тощо.
Дота́ція (від лат. — дар, пожертва) — це безоплатна, безповоротна допомога з бюджету вищого рівня бюджету нижчого, яка не має цільового характеру та надається у випадку перевищення видатків над доходами.
Субве́нція (від лат. «приходжу на допомогу») — це форма грошової допомоги місцевим бюджетам із державного бюджету, яка призначена для конкретно визначених цілей.
Субвенція є дотацією місцевим бюджетам з державного бюджету.
Субсидія – це грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам.
Для зацікавлення суб'єктів господарювання в досягненні певних результатів використовуються фінансові стимули. До них належать:
Фінансові санкції покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені (за порушення податкового законодавства; за несвоєчасну сплату платежів; за нецільове використання бюджетних коштів тощо).
Штраф — це мiра матерiального впливу на винних у порушеннi законодавства, угод або дiючих правил. Накладаються, як правило, в твердiй грошовiй сумi.
Пеня — застосовується при несвоєчасному виконаннi грошових зобов'язань i нараховується за кожен день прострочення. Розмiр пенi встановлюється в процентах вiд суми простроченого платежу.
Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове забезпечення, яке представлене, передусім Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами.
Закони приймаються найвищим законодавчим органом — Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання, мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів.
Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі діючих законів і у їх виконанні. До таких документів належать Укази Президента України, Декрети, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо.
Правову основу фінансової політики становить фінансове законодавство, у якому визначена компетенція усіх суб’єктів щодо повноважень і відповідальності у фінансовій сфері.
Фінансове право являю собою сукупність юридичних норм, які регулюють фінансові відносини та фінансову діяльність в суспільстві.
Фінансове законодавство – сукупність нормативно-правових актів, що регламентують фінансові відносини в державі.
Усі фінансові правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Ці акти виконують такі функції:
Загалом фінансове законодавство можна поділити на 2 частини: