Будь умным!

У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

ТЕМА 1 СТВОРЕННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ Мета - актуалізувати раніше вивчені зна

Работа добавлена на сайт samzan.net:


ЛЕКЦІЯ 1-2

ТЕМА 1. СТВОРЕННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Мета :

  1.  актуалізувати раніше вивчені знання або поняття;
  2.  ознайомитися з дисципліною „Банківські операції”, її задачами функціями критеріями прийняття фінансових рішень;
  3.  визначити основні категорії банківських операцій;
  4.  ознайомитися з створенням та організацією діяльності комерційних банків в Україні

Ключові слова:

кредитна система, банківська система, банк, Центральний банк, комерційний банк, ліцензія, ліцензування, статутний фонд, кооперативний банк, регіональний банк, державний банк, банк з іноземним капіталом тощо.

План:

  1.  Сутність і структура банківської системи.    
  2.  Суть, види та функції комерційних банків.
  3.  Порядок створення комерційних банків.
  4.  Ліцензування комерційних банків.
  5.  Організаційна структура та управління комерційним банком.
  6.  Реоргазація і ліквідація банку.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  Про банки і банківську діяльність : Закон України від 07.12.2000 №2121-III ; Національний банк України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bank.gov.ua/B_zakon/law_BBD.pdf.
  2.  Про Національний банк України : Закон України від 20 травня 1999 р. № 679-XIV (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 238.
  3.  Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень № 375, затверджене Постановою Правління НБУ від 31 серпня 2001 р. // www.nau.ua
  4.  Банківські операції: підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; за ред. д-ра екон. наук А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2004 — 384 с.
  5.  Банківська справа: навчальний посібник/ За ред.. проф.. Р.І. Тиркала. – Тернопіль: Карт-бланш, 2001. – 314 с. – (Серія «Банки і біржі»).
  6.  Банківські операції: Підручник / За ред. д.е.н., проф. О. В. Дзюблюка. – Тернопіль: Вид-во ТНЕУ «Економічна думка», 2009. – 696 с.
  7.  Банковские операции : практикум / Т.В. Калашникова, А.В. Горох ; Министерство аграрной политики и продовольствия Украины, Харьковский национальный аграрный университет имени В.В. Докучаева. – Харьков : ХНАУ, 2012. - 106 с.
  8.  Левандівський О. Т.  Банківські операції : навчальний посібник / О.Т. Левандівський, П.Е. Деметер. – Київ : Знання, 2012. - 463 с.
  9.  Скоморович О. І. Банківські операції : підручник / І.Г. Скоморович ; Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2012. – 531 с.
  10.  Сковира Л. А. Банківські операції : навчальний посібник / Л.А. Сковира. - Київ : Аграрна освіта, 2010. - 371 с.
  11.  Горалько О. В. Банківська діяльність : навчальний посібник / О.В. Горалько, І.С. Козій ; Львівський державний університет внутрішніх справ. – Львів : ЛДУВС, 2012. - 335 с.
  12.  Осадчук С.В.  Гроші та банківська справа : навчальний посібник / С.В. Осадчук ; Національна академія державного управління при Президентові України, Одеський регіональний інститут державного управління. – Одеса : Видавництво ОРІДУ НАДУ, 2011. – 155 с.
  13.  Загородній А. Г. Банківська справа : термінологічний словник / Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк ; Міністерство освіти і науки України, Національний університет "Львівська політехніка". - Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2010. - 506 с.
  14.  Основи банківської справи : навчальний посібник / В.В. Іващенко ... [та ін.] ; Міністерство освіти і науки України. – Київ : Кондор, 2010. – 147 с.
  15.  Кузнецова С. А. Банківська система : у схемах і таблицях : навчальний посібник / С.А. Кузнецова, Т.М. Болгар, З.С. Пестовська ; за загальною редакцією С.А. Кузнецової ; Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля.  - Дніпропетровськ : Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля, 2012. - 319 с.

1.Сутність і структура банківської системи.

Навчальна дисципліна «Банківська операції» належить до нормативних дисциплін циклу професійної підготовки молодших спеціалістів за напрямом підготовки «Фінанси і кредит» (професійне спрямування «Фінанси»). Зміст дисципліни розкриває теорію та досвід розвитку банківської діяльності ринкової і трансформаційної економік. Вибір тем зроблено на основі структурно-функціонального підходу до галузевих рекомендацій щодо освітньо-професійної підготовки фахівців з фінансів та кредит. Чільне місце посідає висвітлення особливостей і закономірностей функціонування банківської системи України.

У загальному вигляді під банківською системою розуміють сукупність різних видів банків та банківських інститутів, за допомогою яких здійснюється мобілізація коштів і надаються клієнтам різноманітні послуги з прийому вкладів і надання кредитів.

Банківська система — це не довільне явище, а складова частина кредитно-грошової системи, елемент економічного базису суспільства, яка розвивається за законами ринкової економіки. Ця система — внутрішньо організована, взаємопов’язана, має загальну мету та завдання.

Банківська система існує в будь-якій країні в певний історичний період і є складовою частиною кредитної системи держави. Умовами нормального функціонування банківської системи є [1]:

  1) достатня кількість у країні діючих банків і кредитних установ. Систему слід розглядати як таку, що постійно розвивається і кількісно та якісно змінюється;

  2) відсутність у системі зайвих елементів, тобто банківських установ, які не приступили до виконання банківських операцій у встановлені строки, не мають належним чином оформлених ліцензій на здійснення банківських операцій або утворені не відповідно до чинного законодавства та акта засновника про створення;

  3) наявність центрального банку, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці;

  4) існування поряд із центральним банком найрізноманітніших комерційних банків, які охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньоекономічні зв’язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб;

  5) діяльність банків і кредитних установ, які не обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.

Розрізняють банківську систему світу, яка представлена великою кількістю банківських установ, що надають послуги міжнародного значення, та національну банківську система, яка об'єднує банківські установи країни.

Банківська система країни з ринковою економікою має багаторівневу структуру: І рівень - Центральний банк, II рівень - комерційні банки. Сьогодні комерційний банк може надати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг.

Банківська система будь-якої держави є складовою кредитної системи. У широкому розумінні банківська система це сукупність банківських установ, які створені та діють на території відповідної держави згідно з її законодавством у сфері залучення грошових коштів населення та юридичних осіб, надання кредитів та ведення рахунків клієнтів; виконують функції, які випливають з їх призначення. У вузькому розумінні банківська система - це сукупність взаємопов’язаних банків, законодавчо визнана і чітко структурована.

Вивчаючи банківську систему будь-якої країни, необхідно враховувати, що її сучасний стан — це результат тривалого розвитку, плід складних юридичних та економічних перетворень, які спираються не лише на суто економічні та юридичні закони та тенденції, а й враховують національні, культурні, моральні традиції народу. Банківська система сьогодні — одна із основних частин економічного механізму кожної розвиненої держави. Навчившись раціонально впливати на національну банківську систему, можна суттєво покращити економічний клімат в суспільстві, що особливо важливо для України кінця XX сторіччя.

Банківські системи у країнах з ринковою економікою організовані далеко не однаково, їх формування відбувалося в різних та своєрідних історичних умовах, в різні періоди розвитку національних економік, а пріоритет цілей їх функціонування неодноразово змінювався. Проте існують і зберігаються певні загальні принципи побудови банківської системи на національному рівні.

До цих принципів, перш за все, відноситься законодавчий розподіл функцій Центрального та всіх інших банків, який знаходить відображення у дворівневій банківській системі. Політика Центрального банку завжди узгоджується з економічною політикою уряду. Другим важливим принципом побудови банківської системи у всіх країнах з ринковою економікою є те, що Центральний банк не бере участь у конкуренції на грошових ринках усередині країни. Для тієї чи іншої національної економічної системи характерна власна модель банківської системи, яка склалася історично та закріпилася законодавче.

Залежно від впорядкованості банків, розрізняють  два основних типи побудови банківської системи: однорівневу та дворівневу банківські системи. Однорівнева банківська система передбачає переважно горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. У межах такої системи всі кредитні установи, у тому числі центральний банк, знаходяться на одному ієрархічному рівні, виконуючи аналогічні функції у кредитно-розрахунковому обслуговувані клієнтів. Цей принцип побудови характерний, головним чином, для країн з нерозвинутою економікою, а також для країн з адміністративно-командною побудовою апарату управління. Яскравим прикладом банківської системи цього типу була банківська система Радянського Союзу [1].

Дворівнева банківська система будується на взаємовідношеннях між банками у двох площинах — по вертикалі та по горизонталі. По вертикалі — відносини підлеглості між центральним банком як керівним, керуючим та низовими ланками — комерційними банками; по горизонталі — відносини рівного партнерства між будь-якими низовими ланками. Розподіл адміністративних функцій і операцій, пов'язаних з обслуговуванням центральним банком грошового обігу, дає можливість врахувати інтереси двох категорій клієнтів — комерційних банків і урядових структур, причому перевага віддається функціям “банк банків” та управлінню діяльністю банківських установ з метою регулювання й контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг. У дворівневій структурі банківської системи повинні чітко розрізнятися нормативно-регулюючі та контрольні функції центрального банку, з одного боку, і функції комерційних банків з іншого. Дворівнева банківська система притаманна країнам з розвинутою ринковою економікою.

Основні принципи (умови) формування дворівневої банківської системи є:

  •  недопустимість втручання в банківську діяльність третіх осіб;
  •  можливість вибору обслуговуючого банку клієнтом;
  •  доступність інформації про діяльність банків;
  •  рівноправність, свобода в раціональній діяльності;
  •  розвиток конкуренції в банківській діяльності;
  •  можливість самостійно налагоджувати і розвивати зовнішньоекономічні зв’язки.

Головна специфіка банківської системи полягає:

  •  у поєднанні багатьох однотипних елементів;
  •  динамічності (адаптації до будь-яких економічних умов);
  •  закритості (неможливості займатися виробничою діяльністю тощо);
  •  саморегуляції.

Основними функціями банківської системи є [5, с.219]:

  1.  Трансформаційна - зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають можливість їх трансформувати (змінювати) на різні терміни, розміри, що зменшує фінансові ризики,  при цьому відбувається узгоджувальний процес шляхом зміни строків та розмірів грошового капіталу, ступеня ризику, клієнтів та регіонів.
    1.  Емісійна функція – полягає у регулюванні грошової маси в обігу, шляхом оперативного управління пропозицією грошей відповідно до існуючого попиту на них з боку населення. Реалізація даної функції відбувається як на рівні центрального банку, так і на рівні комерційних банків завдяки методам та інструментам грошово-кредитної політики, таких як встановлення норм обов’язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, операції з цінними паперами на відкритому ринку, підтримання курсу національної валюти, регулювання імпорту та експорту капіталу.
    2.  Стабілізаційна функція - забезпечення сталості банків та грошового ринку, яка проявляється у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків; у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

Аналізуючи організацію банківських систем західних держав з розвинутою економікою, фахівці дійшли висновку щодо трьох основних напрямів розвитку таких систем та їх складових:

1) банківські системи з великою кількістю банків з небагатьма відділеннями;

2) банківські системи з невеликою кількістю банків із багатьма відділеннями;

3) банківські системи з багатьма банками, пов'язаними участю.

Якщо з цих позицій уважно розглянути банківську систему України, то в ній ми виявляємо зв'язки двох типів [4, с.31]:

— між однопорядковими елементами банківської системи;

— між Національним банком та рештою суб'єктів банківської системи.

Суб’єктами банківської системи є центральний банк, комерційні банки (спеціалізовані, універсальні, державні), банківські обєднання, філії іноземних банків.

У першому випадку зв'язок забезпечує відносини координації між вказаними елементами системи, а у другому випадку — перетворюється у відносини субординації, які, головним чином, і забезпечують цілісність системи.

Класично структура банківської системи країн з розвинутою ринковою економікою зображена на рис. 1.

Рис. 1. Структура банківської системи

Сучасна банківська система України складається з Національного банку України (НБУ) та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону України "Про банки та банківську діяльність". НБУ здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів і нормативно-правових актів НБУ.

Згідно з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківська система України є дворівневою. Верхній рівень посідає емісійний (центральний) банк з його організаційною структурою. Нижній рівень — неемісійні, базові, ділові банки, клієнтами яких є суб’єкти господарювання, організації, установи, населення. Так, відповідно до статті 4 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положення цього закону.

Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України, який відповідає за підтримання стабільності національної грошової одиниці та функціонування банківської системи. Національний банк України, як і центральні банки країн з ринковою економікою, виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського регулювання і нагляду, монетарного та валютного регулювання економіки, впливає за допомогою визначених законодавством функцій та операцій на всі сфери економічного життя країни.

Національний банк — економічно самостійний орган, що здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а в окремих випадках — і за рахунок Державного бюджету. Національний банк не відповідає за зобов’язання органів державної влади та інших банків, а органи державної влади та інші банки не відповідають за зобов’язання Національного банку. Це основним координатором діяльності усіх кредитних інститутів, найважливішим провідником кредитно-грошової політики держави виступає Національний банк, діяльність якого регулюється законом «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року.

Національний банк України як головний банк держави виступає Координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни, зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів, здійснює розрахункове обслуговування центральних органів влади. Державного казначейства, бере участь в обслуговуванні державного боргу розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням та виплатою доходу за ними.

НБУ здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від органів державної влади, має право законодавчої ініціативи і в своїй діяльності підзвітний Президентові України та Верховній Раді України.

Як центральний банк держави НБУ здійснює регулювання обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме: визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків; відсоткову політику; рефінансування комерційних банків; операції з цінними паперами на відкритому ринку; депозитну політику; управління золотовалютними резервами; регулювання імпорту й експорту капіталу.

НБУ покликаний провадити єдину політику в сфері грошового обігу, зміцнення національної грошової одиниці — гривні. НБУ надано монопольне право на випуск грошей (емісію). Він виконує роль емісійного центру. Банк зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали, у тому числі золото, валютні запаси. НБУ обслуговує державний борг країни, дає дозвіл на створення (реєстрацію) комерційних банків.

Традиційно виділяють чотири базові функції центрального банку: емісія готівки та організація грошового обігу; банк банків; банк уряду; реалізація грошово-кредитної політики.

Функції НБУ:

  •  брати участь у розробці основних напрямів економічного й соціального розвитку народного господарства України, державного бюджету України, прогнозу грошових доходів і витрат населення;
  •  розробляти основні напрями єдиної грошово-кредитної політики, відповідно до яких здійснюється регулювання грошового обігу в Україні;
  •  концентрувати кредитні ресурси, створені за рахунок коштів статутного та інших фондів, залишків коштів державного бюджету, коштів на депозитних рахунках.
  •  продавати й купувати на договірних засадах кредитні ресурси;
  •  організовувати і проводити інкасацію, перевезення грошових знаків та інших цінностей;
  •  здійснювати регулювання рівня банківських процентних ставок;
  •  здійснювати обслуговування державного боргу, виконувати операції, пов'язані з розміщенням державних позик, їх погашенням і виплатою процентів по них;
  •  давати дозвіл на утворення комерційних банків за участю іноземних юридичних осіб та іноземних громадян, реєструвати комерційні банки і встановлювати для них економічні нормативи тощо.

НБУ належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет, він встановлює правила введення в обіг, зберігання, перевезення грошей, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій, організує інкасацію.

Виконуючи функцію банку банків, НБУ забезпечує функціонування платіжної системи, організовує міжбанківські розрахунки, виступає для комерційних банків своєрідним кредитором останньої інстанції, здійснює кредитування (рефінансування) банків з метою підтримки їх ліквідності наданням ломбардних та стабілізаційних кредитів, проведенням операцій РЕПО.

Як орган банківського регулювання і нагляду НБУ здійснює державну реєстрацію і ліцензування банків, визначає правила, що регламентують їх діяльність, встановлює принципи і стандарти ведення бухгалтерського обліку та звітності в банках.

Важлива роль відводиться Національному банку як органу валютного регулювання і валютного контролю, який видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії на проведення-операцій із валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.

НБУ є юридичною особою, має статутний фонд, який перебуває у загальнодержавній власності, має свою печатку із зображенням Державного Герба України, займається господарською діяльністю. Отже, діяльність Національного банку і України скерована на забезпечення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредитування, фінансування і розрахунків у народному господарстві.

Другий рівень банківської системи представляють комерційні банку, суть та призначення яких подано у наступному параграфі.

  1.  Суть, види та функції комерційних банків

Виникнення банків і банківської справи історично пов'язано з потребою ринку в посередницькій діяльності з розміну та обміну цінностей, що виконували функцію грошей при обмінних та торговельних операціях. Потреба в розвитку банківських послуг посилювалась одночасно з розвитком і розширенням торгівлі.

Історія розвитку банківської справи тісно пов’язана з історією діяльності банків та виникненням грошей. На жаль, немає достовірних відомостей про виникнення перших кредитних установ та характер здійснюваних ними позичкових операцій. Однак історичні дані свідчать, що перші банківські операції з обміну грошей існували ще за дві тисячі років до нашої ери у Стародавній Греції (IV ст. до н.е.), у Стародавньому Вавилоні (VI ст. до н.е.), у Стародавньому Єгипті та Римі.

Слова, що були схожі за звучанням зі словом bank та позначали різні поняття зі сфери грошового обігу, ввійшли до більшості європейських мов практично одночасно — в епоху швидкого розвитку торгівлі в середньовічній Європі, яка тоді ще не знала сучасного поділу на національні держави.

Словом bancheri в Генуї в XII ст. називали міняйла, а стіл, на якому він розкладав свої монети, називався banco. Старофранцузьке слово banque та італійське bancа декілька сотень років тому означали одне й те саме — "лавка міняйли". Слова banquier та bankier у французькій та німецькій мовах позначають власника капіталу, що має можливість одноосібно визначати стратегію і тактику використання фінансових ресурсів.

Сьогодні банки другого рівня представлені неемісійними банками: державними акціонерними, кооперативними, товариствами з обмеженою відповідальністю. 

У Законі України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. визначено, що банк – юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції:

  •  залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб,
  •  розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик,
  •  відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Комерційні банки є багатофункціональними заснуваннями, що оперують у різних секторах ринку позичкового капіталу. Великі комерційні банки надають клієнтам повний спектр послуг, включаючи кредити, прийом депозитів розрахунків і т.д. Цим вони відмінні від спеціалізованих заснувань, що обмежені визначеними функціями. Комерційні банки традиційно відіграють роль базової ланки кредитної системи. Найчастіше головною ознакою банківської діяльності вважається прийом депозитів і видача кредитів.

У процесі своєї діяльності банки традиційно виконують активні, пасивні та комісійні (позабалансові) операції.

Активні операції – це вкладання раніше залучених коштів, для одержання прибутку.

Пасивні операції – залучення коштів від фізичних і юридичних осіб

Комісійні (позабалансові) – не пов’язані з рухом коштів,і не відображаються у балансі, а у прибутках чи збитках банку (консультації, комісійні).

Функції комерційних банків [7, с. 87-88]:

  1.  платіжно-розрахункова – посередництво банків при платіжах та розрахунках. Виступають посередниками при прийнятті грошей на від клієнтів та їх виплата, зберігання готівкових коштів, зарахування, коштів за переказами на відповідні банківські рахунки, здійснення безготівкових платежів за дорученням клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій  за банківськими пластиковими картками, дорожніми чеками тощо;
  2.  ощадно-капіталотворча функція полягає у залученні тимчасово вільних ресурсів суспільства, зокрема, в мобілізації грошових доходів і заощаджень та перетворенні їх у реально діючий капітал. Як підприємства, так і домашні господарства при одержанні грошових доходів окрему їх частину спрямовують на накопичення з метою забезпечення подальших великих витрат. Ці доходи та заощадження, якщо вони не задіяні в грошовому кругообігу, становлять так званий мертвий скарб.
  3.  кредитно-інвестиційна функція. База функціонування кредитно-інвестиційних відносин — тимчасове вивільнення грошових ресурсів та поява тимчасової потреби в них. Тому саме банки, мобілізуючи ресурси різних розмірів та різної строковості повернення, мають можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів в одних суб'єктах господарювання за рахунок тимчасового їх надлишку в інших, причому в необхідних сумах і на потрібні строки.

Сучасні банки відіграють важливу роль у суспільстві. Вони:

1) забезпечують передачу грошового капіталу зі сфер накопичення у сфери використання;

2) завдяки банкам діє механізм розподілу та перерозподілу капіталу за сферами і видами діяльності;

3) забезпечують економію суспільних витрат обігу;

4) раціоналізацію всіх процесів обігу товарів і капіталів;

5) сприяють подальшому зростанню концентрації виробництва та капіталу;

6) через банки мобілізуються великі капітали, необхідні для інвестицій, розширення виробництва тощо.

Комерційні банки виконують такі базові операції, які відрізняють їх від небанківських установ: залучення депозитів, надання кредитів, розрахунково-касове обслуговування клієнтів.

У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками:

1. За формою власності:

- державні

- приватні

- кооперативні (створюється за принципом територіальності і поділ.: на місцеві і та центральний, кількість учасників не менше 50 осіб - місцеві копер банки.)

Державний банк — це банк, 100 % статутного капіталу якого належать державі.

Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.

Приватний банк – це банк, капітал якого формується повністю або частково за рахунок коштів приватних осіб. Держава не відповідає за зобов’язаннями цих банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або відповідним договором. Так само і Національний банк України не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями Національного банку України.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше, ніж 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їхню кількість до мінімально необхідного рівня діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. До функцій центрального кооперативного банку належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня. Нині в Україні кооперативні банки поки що не створені.

2. За колом виконуваних операцій:

- спеціалізовані (більше 50% активів є активами одного типу)

- універсальні (широкий спектр операцій).

3. За територіальним охопленням:  міжрегіональні, регіональні (на території одного регіону), банки, що ведуть діяльність у національному масштабі.

 4. За організаційно-правовою формою: АТ, ТзОВ, кооперативний банк.

  5. За фінансовим становищем банки поділяють на: стійкі (стабільні), проблемні, кризові та банкрути.

Економічна самостійність банків – мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їх власності.

Комерційні банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціальністю банки можуть бути ощадні, інвестиційні, іпотечні та розрахункові. В Україні існує два державних комерційних спеціалізованих банка у формі відкритих акціонерних товариств (Ощадний банк та Експортно-імпортний банк України), а решта комерційних банків є універсальними. Характерними представниками банків із галузевою спеціалізацією є Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк "Надра", Автозазбанк, Укрнафтогазбанк та ін.

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Банк набуває статусу спеціалізованого банку в разі якщо більше ніж 50% його активів є активами одного типу. Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують б % капіталу банку.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують б % капіталу банку.

 В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків ще недостатньо розвинута. Поки що єдиним банком з інвестиційною спеціалізацією вважається Укрінбанк. Тому актуальною залишається проблема створення інвестиційних, інноваційних, іпотечних та інших спеціалізованих банків.

Відомими банками з функціональною спеціалізацією є ВАТ "Державний Ощадний Банк України", Укрексімбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90 % — це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче кредитування. Укрексімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічну діяльність клієнтів. Функціональна спеціалізація названих банків не заважає їм виконувати інші операції, притаманні універсальним банкам.

Ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих за розмірами строкових депозитів. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку в разі, якщо більше ніж 50% його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий строк, здебільшого під заставу нерухомості. Значна частка їхніх пасивів формується за рахунок власного капіталу та капіталу, мобілізованого за допомогою випуску іпотечних облігацій.

Інвестиційні та інноваційні банки спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних грошових коштів на тривалі строки (у тому числі через облігаційні позики) та наданні довгострокових кредитів.

Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та охоплюють багато секторів фінансового ринку. В Україні більшість банків універсальні, їм заборонено здійснювати діяльність лише у сфері торгівлі, матеріального виробництва і страхування.

Державний банк (в Україні – це Ощадний банк і Експортно-імпортний банк) засновується за рішенням Кабінету Міністрів України після отримання позитивного висновку Національного банку України. Статутний капітал державного банку формується із коштів Держбюджету.

До складу банківської системи України входять також банківські об’єднання, які визначені у Законі України «Про банки і банківську діяльність» таких типів:

  1.  Банківська корпорація — це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків — учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. Статутний капітал банківської корпорації повинен відповідати загальним вимогам Національного банку України щодо статутного капіталу новостворюваного комерційного банку. Банки, що увійшли до банківської корпорації, зберігають свою юридичну самостійність у межах, обумовлених їх статутами та статутом банківської корпорації. Банки, що увійшли у банківську корпорацію, можуть входити до інших банківських об'єднань (за винятком професійних асоціацій, створених не на комерційних засадах) виключно за згодою корпорації. Банки—члени банківської корпорації повинні в усіх своїх документах, угодах тощо вказувати свою належність до корпорації. У Законі України «Про банки і банківську діяльність» визначено мінімальний перелік функцій, які передаються банками-учасниками корпорації. Зокрема, централізації на рівні корпорації підлягають:

  • виконання розрахунків як серед членів корпорації, так і за її межами;

  • операції на ринках грошей та капіталів;

  • встановлення та ведення кореспондентських рахунків (у національній та іноземних валютах);

  • моніторинг кредитних ризиків;

  • розробка та прийняття загальних для членів банківської корпорації правил і процедур виконання операцій та внутрішньої звітності;

  • формування зовнішньої звітності;

• внутрішній аудит.банківська корпорація;

  1.  Банківська холдингова група — це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки. Банківська холдингова група складається з материнського банку та дочірніх банків. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50% акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками.    Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. У разі, якщо дочірній банк набув право власності на акції материнського банку, він зобов'язаний відчужити їх у місячний термін.

Банківські холдингові групи дозволяється створювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків—членів групи, а також створення системи управління спільною діяльністю.

Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капіталі кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.

  1.  Фінансова холдингова група — це банківське об'єднання, яке складається переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою.    Материнській компанії має належати більше понад 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи. Материнська компанія фінансової холдингової групи зобов'язана подавати наглядовим органам консолідовано-фінансовий та статистичний звіти групи відповідно до вимог цього закону. Материнська компанія при здійсненні своєї діяльності з управління та координації діяльності її членів на виконання законодавства та нормативно-правових актів Національного банку має право встановлювати правила, що є обов'язковими для членів фінансової холдингової групи. Материнська компанія відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.

  Крім банківських об'єднань банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.

  З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації. Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку. Асоціація (спілка) банків є договірним об'єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків — членів асоціації (спілки).

  1.  Порядок створення комерційних банків.

Механізм створення та функціонування українських банків, як і інших суб'єктів підприємництва, діяльність яких заснована на комерційному розрахунку, визначається чинним законодавством. Разом із тим до банків як унікальних установ, що працюють зі специфічним товаром — грошовими ресурсами, висувають особливі вимоги та умови створення і реєстрації, що визначено Законом України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України" та відповідними нормативними актами Національного банку України, зокрема, Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень.

Банки, незалежно від місця їх розташування та територіального характеру діяльності, зобов'язані проходити реєстрацію у Реєстрі юридичних і фізичних осіб, а також у Національному банку України. Саме з моменту реєстрації банку Національним банком України в Державному реєстрі банків він вважається створеним та набуває статусу юридичної особи.

Згідно з банківським законодавством України, банки різних видів і форм власності до 2006 р. могли створюватись у вигляді:

— акціонерного товариства;

— товариства з обмеженою відповідальністю;

— кооперативного банку.

Починаючи з 2007 p., банки можуть створюватися лише у формі акціонерних товариств та кооперативних банків.

Учасниками банку можуть бути юридичні й фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь (володіє 10 або більше процентами статутного капіталу), об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Державна реєстрація банку включає такі етапи:

  1.  Пакет документів для реєстрації направляється до Тереторіального управління НБУ;
  2.  Формування статуного капіталу у Тереторіальному управлінні НБУ;
  3.  Пакети документів і висновок (45 примірників) з Тереторіального управління НБУ направляються до НБУ та Департаменту банківського нагляду;
  4.  Запис у державний реєстр банків про державну реєстрацію банку;
  5.  Пакети документів і висновок (45 примірників) направляється до Тереторіального управління НБУ;
  6.  Направлення з Тереторіального управління НБУ пакету документів для присвоєння ідентифікаційного коду та запис відповідно у Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;
  7.  відкриття коресподенського рахунку в Тереторіальному управлінні НБУ.

Основною передумовою створення банку, як звичайної юридичної особи, є формування статутного капіталу як фонду коштів, що вносяться засновниками для забезпечення початку фінансово-господарської діяльності банку.

Розмір статутного капіталу банку визначається згідно з рішенням засновників. До 2007 р. він не міг бути меншим:

— 1 млн євро — для місцевих кооперативних банків;

— 3 млн євро — для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області;

— 5 млн євро — для банків, які здійснюють свою діяльність на всій території України.

Відповідно до внесених у 2006 р. змін до Закону України "Про банки і банківську діяльність", статутний капітал банків з 1 січня 2007 р. повинен становити 10 млн євро.

З 2011 р. мінімальний розмір статутного капіталу становить не менше 120 млн. грн. на момент створення банку.

Перерахування розміру статутного капіталу в гривні здійснюють за офіційним курсом гривні до офіційних валют, встановленим Національним банком України на день укладення установчого договору.

Формування та збільшення статутного капіталу банку можуть здійснюватися тільки шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях. Порядок формування статутного капіталу банку більш детально розглянуто у темі 4.

Для формування статутного капіталу в територіальному управлінні НБУ за місцем знаходження банку відкривається тимчасовий рахунок, на який кожний засновник (учасник) вносить визначену установчими документами частку статутного капіталу.

Уповноважені засновниками банку особи подають Національному банку України для державної реєстрації такі документи:

— заяву про реєстрацію банку за підписом уповноваженої особи, яка призначена відповідальною за реєстрацію банку установчими зборами;

— установчий договір, підписаний засновниками банку та завірений їхніми печатками. Підписи фізичних осіб завіряють нотаріально;

— статут банку, затверджений установчими зборами і підписаний уповноваженою особою;

— протокол установчих зборів, підписаний головою та секретарем зборів, або Постанову КМУ про створення державного банку;

— бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, у тому числі розрахункові балансовий звіт і звіт про прибутки й збитки банку на кінець першого року його діяльності, стратегію діяльності банку на найближчі три роки;

— інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку (10 і більше процентів);

— бухгалтерську та фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) для учасників — юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

— довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) для учасників — фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

— відомості про кількісний склад спостережної ради, правління, ревізійної комісії;

— копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку;

— нотаріально завірені копії установчих документів учасників банку, які є юридичними особами і матимуть істотну участь у банку;

— копії звіту про проведення відкритої підписки на акції — для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;

— відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління і головного бухгалтера, кандидатури яких відповідають таким вимогам: наявність вищої фінансово-економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно від займаної посади; стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років; бездоганна ділова репутація.

Голова Правління банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках.

Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в реєстрації приймає Національний банк України не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета документів, зазначених вище. Протягом трьох днів після рішення видається свідоцтво про державну реєстрацію банку. У разі відмови у реєстрації – кошти з накопичувального рахунку повертаються учасникам банку за їх заявою протягом трьох робочих днів.

У разі перевищення Національним банком України строку, призначеного для реєстрації, він сплачує засновникам комерційного банку штраф у розмірі 0,01 % оголошеного статутного капіталу банку за кожний день затримки.

 Рішення НБУ про реєстрацію банку доводиться до відома Спостережної ради банку і територіального управління Національного банку України за місцем розташування банку у вигляді листа за підписом заступника Голови Правління НБУ, до якого додається статут зареєстрованого банку, титульний аркуш якого завірено печаткою НБУ і підписом заступника Голови Правління НБУ.

Учасниками банку можуть бути юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Водночас учасниками банку не можуть бути:

¾ юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації;

¾ юридичні особи, щодо яких неможливо встановити їх власників і джерела коштів, за рахунок яких такі юридичні особи здійснюють внески до статутного капіталу або купують акції банків.

Місцеві кооперативні банки та центральний кооперативний банк можуть залучати вклади тільки від своїх учасників.

Для створення банку з іноземним капіталом його засновники зобов'язані отримати попередній дозвіл НБУ. Для набуття діючим банком статусу банку з іноземним капіталом його правління також має отримати попередній дозвіл Національного банку України.

Банки можуть створювати відокремлені структурні підрозділи (філії, представництва) згідно з вимогами Закону України "Про банки і банківську діяльність", Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, та внутрішньобанківських положень про філію та представництво. Реєстрація філій і представництв банків здійснюється шляхом унесення відповідної інформації до Державного реєстру банків.

Для створення відокремлених структурних підрозділів банк зобов'язаний розробити внутрішньобанківську систему реєстраційної кодифікації цих підрозділів та надати кожній філії, представництву внутрішньобанківські реєстраційні коди.

Філія банку — це банківська установа, яка не є юридичною особою, діє від імені головного банку на підставі окремого положення, має свій кореспондентський рахунок і МФО (за самостійної участі банківської установи в системі міжбанківських електронних розрахунків) або працює на єдиному (консолідованому) кореспондентському рахунку з головним банком та здійснює банківські операції, передбачені положенням про філію, за умови наявності та в межах дозволу, наданого банком — юридичною особою.

Філія є зареєстрованою після внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, який присвоює ідентифікаційний код і видає свідоцтво про реєстрацію. Операції філії банку мають відображатися на окремому балансі.

Представництво банку — це установа банку, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку і ним фінансується. Представництво банку не має права здійснювати банківські операції.

Реєстрація представництва здійснюється протягом десяти робочих днів із дня отримання територіальним управлінням Національного банку України за місцезнаходженням банку всіх потрібних документів. Представництво вважається зареєстрованим після внесення відповідного запису до Державного реєстру банків.

З метою поліпшення обслуговування клієнтів та виконання певних функцій банк може відкривати такі структурні одиниці:

— відділення;

— власні обмінні пункти.

У разі їх відкриття банк зобов'язаний присвоїти кожному відділенню та власному обмінному пункту внутрішньобанківські реєстраційні коди згідно з внутрішньобанківською системою реєстраційної кодифікації.

Відділення має право виконувати операції після погодження його відкриття територіальним управлінням Національного банку України за місцезнаходженням відділення. Відкриття та функціонування власних обмінних пунктів банку здійснюється згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України.

4. Ліцензування комерційних банків.

На відміну від звичайних господарських товариств, більшість з яких можуть починати фінансово-господарську діяльність одразу після державної реєстрації, банки, навіть зареєстровані в Державному реєстрі банків, не мають права на здійснення банківських операцій без отримання відповідної ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність щодо залучення вкладів та інших коштів, які підлягають поверненню, і надання кредитів, а також вести рахунки.

Банківська ліцензія — це документ, на підставі якого банки мають право здійснювати в комплексі базові банківські операції.

Ліцензія на виконання окремих операцій — це документ, який видається юридичним особам, що не мають банківської ліцензії, і дає їм право на виконання окремої операції з відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів чи операцій з розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банк має право здійснювати бан діяльність лише після отримання банківської ліцензії.

Банківська ліцензія видається Національним банком України на підставі клопотання банку в разі дотримання ним таких обов'язкових умов:

  •  на час звернення про одержання ліцензії повинен бути сплачений підписний капітал
  •  банк повинен бути забезпечений належним банківським обладнанням і програмним забезпеченням та комунікаційними зв’язками;
  •  наявність у банку відповідного приміщення
  •  наявність як мінімум відповідних 3 осіб, призначених членами правління.

Національний банк України може відмовити в наданні ліцензії, якщо зазначені вище умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. Державна реєстрація банку в такому разі теж скасовується, а банк ліквідовується.

Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову в її наданні Національний банк України приймає протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів (рис. 2).

Рис. 2. Перелік документів для отримання банківської ліцензії

Національний банк України може відкликати банківську ліцензію тільки у випадках:

¾ якщо було виявлено, що документи, надані для отримання ліцензії" містять недостовірну інформацію;

¾ якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом одного року з дня отримання банківської ліцензії;

¾ у разі порушення чинної законодавчо-нормативної бази, що спричинило значну втрату активів і настання неплатоспроможності банку;

¾ на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення банку в правову відповідність з вимогами банківського законодавства;

¾ недоцільності виконання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку.

Національний банк України може також подавати банку письмовий дозвіл у разі дотримання ним обов'язкових умов: наявність ліцензії, відповідність нормативу регулятивного капіталу; банк подав бізнес-план щодо певних видів операцій; має достатні фінансові можливості для здійснення такої діяльності, наявність підрозділів, які виконуватимуть операції; наявність керівникві підрозділів; наявність внутрішніх положень щодо визначених операцій тощо.

Письмовий дозвіл НБУ — це документ, на підставі якого банки мають право здійснювати окремі операції, визначені законодавством.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Перелічені операції належать до виключно банківських операцій, здійснювати які дозволяється тільки юридичним особам, котрі мають банківську ліцензію.

Крім цього, банки мають право здійснювати такі операції та угоди за наявності банківської ліцензії без отримання письмового дозволу:

1) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

2) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

3) лізинг;

4) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

5) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших обігових платіжних документів;

6) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з їх використанням;

7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Банки, крім перелічених вище операцій, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ мають право здійснювати такі операції:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (у тому числі андерайтинг);

5) здійснення інвестицій у статутні фонди та акцій інших юридичних осіб;

6) здійснення випуску, обігу, погашення державної та іншої грошової лотереї;

7) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

8) операції за дорученням клієнтів або від свого імені: з інструментами грошового ринку; з інструментами, що базуються на обмінних курсах та процентах; із фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

9) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

10) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Таким чином, встановлений Законом України "Про банки і банківську діяльність" механізм ліцензування банківської діяльності, крім класичних банківських операцій, дозволяє банкам здійснювати широкий спектр різноманітних операцій та послуг, що е необхідною умовою комплексного обслуговування клієнтів та розвитку конкуренції на фінансових ринках.

Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі і страхування, крім виконання функцій страхового посередника і продажу ювілейних монет.

  1.  Організаційна структура та управління комерційним банком.

Організаційна структура банку схожа з іншими підприємницькими структурами і регламентується ЗУ «Про банки і банківську діяльність» та «Про господарські  товариства»і визначається:

— структурою органів управління банком;

— структурою функціонування підрозділів і служб банку.

Діяльність банків ґрунтується на установчому договорі і статуту.

В Україні банки функціонують як ПАТ і кооперативні банки.

Організаційна структура банку: збори акціонерів; голова правління банку; рада банку; ревізійна комісія; управління і департаменти банку; служба безпеки.

В Управлінні банком беруть участь такі органи:

1. Збори акціонерів (учасників)  - основний орган управління банку. Цей орган збирається, як правило, 1 раз на рік і здійснює загальне керівництво діяльністю (приймає і вносить зміни до статуту банку, затверджує річний звіт про роботу банку, визначає основні напрями його роботи; визначає мету і стратегію. Збори акціонерів обирають голову та Раду банку, а також призначають голову правління банком.

2. Рада банку (спостережна) – загальне керівництво діяльністю, контролює діяльність правління банку. Раду і голову обирають на 5 років у представників, засновників та акціонерів банку, вони здійснюють загальне керівництво діяльністю банку в період між зборами акціонерів. Засідання Ради банку збирається 1 раз на квартал.

3. Правління банку (дирекція) – є виконавчим органом банку, здійснює керівництво і управління поточною діяльністю банку. Воно збирається не більше 2 разів на місяць. Голова Правління банку керує всією діяльністю банку, представляє банк в інших організаціях, підписує договори, несе відповідальність за його роботу. В деяких банках є ще призиден, який ділить свої повноваження з головою правління і займається стратегічними питаннями.

4. Ревізійна комісія – контрольний орган банку, перевіряє фінансово-господарську діяльність правління за доручення загальних зборів акціонерів чи учасників (понад 10%).

Функціональними підрозділами, що безпосередньо здійснюють банківські операції та обслуговують клієнтів, е управління, департаменти та відповідні служби банку.

Зазвичай, в універсальному банку створюють такі управління (департаменти):

1. Управління прогнозування діяльності реалізує і функцію щодо забезпечення основних принципів його діяльності: ліквідності, рентабельності та надійності. Це управління включає три основні підрозділи (відділи):

1) відділ розробки основної комерційної діяльності банку, вдосконалення управління. Він виробляє принципи ділової політики банку, включаючи конкретні завдання для кожного управління банку, розробляє баланси банку, визначає його кредитний потенціал, розробляє основні напрями вдосконалення діяльності банку;

2) відділ організації господарської діяльності банку здійснює прогнозування діяльності банку, аналізує фактичну діяльність порівняно зі запланованими даними, намічає конкретні заходи щодо підвищення ефективності діяльності банку та зменшення його витрат, аналізує рентабельність роботи банку і перспективи її підвищення;

3) відділ управління ліквідністю банку вирішує комплекс питань поточної і перспективної ліквідності банку.

2. Управління маркетингу і зв'язків з клієнтурою в умовах ринкової економіки займає важливе місце. Воно відповідає за залучення нової клієнтури до банку, розробляє і сприяє впровадженню нових операцій та банківських послуг, вивчає кон'юнктуру ринку, надає організаційну та консультаційну допомогу клієнтам. У ньому можуть бути створені відділи: зв'язків з клієнтурою, послуг і реклами, ринкової кон'юнктури.

3. Кредитне управління є найважливішим і найбільшим підрозділом банку, оскільки основною функцією і основним джерелом його прибутку є надання різного роду позик. У рамках кредитного управління можуть створюватися такі відділи : відділ загальної організації кредитних операцій; відділ короткострокового кредитування; відділ довгострокового кредитування і фінансування; відділ короткострокового і довгострокового кредитування фізичних осіб; відділ міжбанківських операцій; відділ нетрадиційних банківських операцій.

4. Валютне управління здійснює організацію і проведення валютних операцій, які дозволені ліцензією НБУ (ведення валютних рахунків клієнтів, неторговельні операції з іноземною валютою, операції зі залученням і розміщенням валютних вкладів). Валютне управління називають банком усередині банку, тому до його складу можуть входити такі відділи: аналітичний, ведення валютних рахунків, неторговельних операцій, строкових угод.

 5. Управління депозитних операцій займається розробкою заходів щодо залучення коштів у банк, здійснює облік та аналіз залучених коштів і власного капіталу банку. Це управління складається з двох відділів:

1) відділу депозитних операцій, який веде облік і аналіз депозитних коштів банку за строками й окремими вкладниками, укладає угоди на відкриття депозитних рахунків клієнтів, надає необхідну інформацію для планування ресурсів банку;

2) фондового відділу, який здійснює формування власних коштів банку, проводить операції купівлі цінних паперів, що належать банку, та" за дорученням клієнтів, керує фінансовим портфелем банку.

6. Управління розрахунково-касового обслуговування веде переговори та укладає угоди про відкриття і ведення різних рахунків клієнтів банку, проводить розрахункові, інкасові операції, а також операції з готівкою. До його складу входять:

1) відділ касових операцій, який здійснює касові операції з готівкою;

2) відділ розрахункових операцій — відкриває і веде рахунки клієнтів банку, здійснює розрахункове обслуговування з використанням різних форм безготівкових розрахунків.

7. Управління посередницькими операціями здійснює і координує всю роботу щодо надання різноманітних послуг клієнтам.

8. Управління філіями банку створюють у комерційних банках, які мають філії у різних районах країни. Головна мета — координація діяльності філій. Це управління здійснює контроль за правильністю проведення депозитної та кредитної політики, банківських операцій, допомагає впровадженню нових форм і методів роботи в філіях банку. У його складі можуть створюватися такі відділи: відділ організації операцій філій; відділ контролю і нагляду за діяльністю філій.

9. Управління аналізу і статистики нагромаджує та аналізує статистичну інформацію про діяльність банку, надає інформаційно-довідкові послуги клієнтам, проводить дослідження.

10. Тарифний комітет розробляє політику банку в галузі вартості послуг, здійснює аналіз та оцінку собівартості послуг і ринкової конкурентоспроможності чинних тарифів.

11. Комітет з питань управління активами і пасивами здійснює оцінку витратності пасивів та прибутковості активів, приймає рішення щодо політики процентної маржі; здійснює аналіз та оцінку собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності чинних тарифів.

Крім управлінь, до організаційної структури відносять такі служби банку: відділ кадрів, бухгалтерія, адміністративно-господарський відділ, юридичний та ревізійний відділи, Відділ впровадження і експлуатації ЕОМ організовує комп'ютерні системи банку.

  1.  Реоргазація і ліквідація банку

Одним із найважливіших заходів впливу на етапі вдосконалення та реформування банківської системи є реорганізація та реструктуризація банків. Законом України "Про банки і банківську діяльність" уперше у вітчизняній практиці врегульовано питання реорганізації банків. Реорганізація банків протягом останніх десятиліть є важливим інструментом перетворень у банківському секторі багатьох країн. Вона дала змогу банківським установам рухатися разом із клієнтами на нові ринки та обновляти застарілі види послуг. Загалом реорганізація коштує значно дешевше, ніж створення нових банків чи відкриття філій, а тому і керівництво банків, і акціонери надають перевагу саме їй.

За своїм змістом форми реорганізації можуть бути:

— об'єднувальні;

— розподільчі;

— реорганізація шляхом перетворення.

До об'єднувальних форм належать злиття та приєднання. Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність":

— злиття — це припинення діяльності двох (або кількох) банків як юридичних осіб і передача всіх майнових прав і зобов'язань цих банків новоствореному банку;

— приєднання передбачає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу всіх його майнових прав і зобов'язань іншому банку на правах філії чи без відкриття філії.

До розподільчих форм реорганізації належать поділ та виділення.

Поділ передбачає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу за розподільчим актом у визначених частинах усіх його майнових прав і зобов'язань кільком новоствореним банкам.

Виділення передбачає створення банку (або кількох банків), якому (яким) за розподільчим актом у відповідних частинах переходять майнові права і зобов'язання банку, котрий реорганізовується.

Для підвищення ефективності роботи великих банків, а також в умовах кризової ситуації може виникнути потреба розділити капітал великих банків, реорганізувати банки через їх поділ, а також виділення (за умови достатності капіталу кожного з банків).

Крім того, реорганізація банку може відбуватися шляхом перетворення, яке передбачає зміну юридичного статусу товариства, у вигляді якого було створено банк. При перетворенні банку з одного виду на інший до новоствореного банку переходять усі майнові права та зобов'язання банку, що реорганізовується.

Підставами для реорганізації банку шляхом перетворення можуть бути: переорієнтація напрямів діяльності, збиткова діяльність окремих філій, необхідність зміни умов капіталізації та управління тощо.

За ініціативою проведення розрізняють реорганізацію:

— примусову (обов'язкову);

— за власною ініціативою (за рішенням загальних зборів акціонерів банку).

Різні форми реорганізації можуть бути застосовані не тільки щодо проблемних банків, а й до будь-яких, що функціонують нормально. У процесі реорганізації банк може вирішувати такі типові проблеми, як:

— зміна організаційної структури (відкриття відокремлених відділень, у тому числі філій, скорочення й ліквідація частини підрозділів, зміна, оновлення складу та чисельності працівників і керівників);

— зміна складу учасників, а також організаційно-правової форми;

— входження до тих чи інших банківських груп;

— зміна існуючих бізнес-процесів, технологічного процесу обслуговування клієнтів, менеджменту загалом.

Ліквідація банку може проводитись як з ініціативи власників банку, так і з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів).

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність" за згодою Національного банку України, якщо достатньо ліквідаційної маси для задоволення вимог усіх кредиторів, а кандидатура голови ліквідаційної комісії та її членів відповідає вимогам, визначеним у ст. 90 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Ліквідація банку з ініціативи Національного банку України здійснюється відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" та нормативно-правових актів Національного банку України.

Для процедури ліквідації та розгляду справи в суді обов'язково повинен бути висновок Національного банку України щодо доцільності відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Відкликання банківської ліцензії призводить до неможливості банком проведення банківських операцій, передусім — залучення вкладів, надання кредитів, ведення розрахунково-касового обслуговування третіх осіб та інших. Також автоматично закінчується дія письмового дозволу Національного банку України на проведення окремих операцій, оскільки він дійсний тільки при наявності банківської ліцензії, відповідно до Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій.

Національний банк України зобов'язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку, якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зобов'язання, відповідно до рішення суду про примусове стягнення протягом шести місяців і якщо за цей час не досягнуто домовленостей щодо реструктуризації визначеного боргу.

Ліквідатора призначає орган, який ініціював рішення про ліквідацію. Ліквідатор приступає до виконання своїх обов'язків негайно після відкликання банківської ліцензії.

24

PAGE  25


Банківська система

ентральні (емісійні) банки

Комерційні (неемісійні) банки

Універсальні

Спеціалізовані

  •  інвестиційні;
  •  інноваційні;
  •  облікові;
  •  ощадні;
  •  іпотечні.

Банківські об’єднання:

  •  банківська корпорація;
  •  банківська холдингова група;
  •  фінансова холдингова група.




1. Религиозно-экзистенциалистская философия свободы творчества и бытия человека НА Бердяева 18741948
2. первых доказана изотропия свойств Вселенной все направления в ней равноправны- видимая картина Вселенной
3. Влияние городской среды на здоровье населения
4. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук.4
5. Начальные сведения о MS Excel Простейшие экономические расчеты в MS Excel Графический анализ экономической информации
6. Подъемнотранспортные и строительные машины аРИНОВ Машины и оборудование для измельчения материал
7. Общая и специальная неврология
8. Трактора и автомобили Сельскохозяйственные машины Земледелие и растениеводство приобретение опыта
9. Организация беседы при приеме на работу
10. тема 1 РИНОЛАЛИЯ Ринолалия от греч
11. Финансовый менеджмент
12. Реферат- Транснациональные корпорации и их роль в мировой экономике
13. Менталитет русской культуры
14. Сталинградская битва 17 июля 1942 2 февраля 1943 г
15. . Милетские материалисты [24]2
16. Конец практики 20 г
17. Авторская программа мероприятий по адаптации детей к школ
18. Курсовая работа- Потребительский кредит
19.  Гормоны пердней доли гипофиза- ФСГ ЛГ ЛТГ СТГ АКТГ ТТГ 2
20. і Квітки темноблакитні одиночні

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе