Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

Подписываем
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 1. Поняття стадій кримінального процесу та їх система
( термінологічний словник)
Стадії це самостійні, пов'язані між собою кримінально-процесуальними нормами частини кримінального процесу, розмежовані одна від одної підсумковим процесуальним рішенням, які характеризуються безпосередніми завданнями, що випливають із загальних завдань судочинства, колом органів і осіб, учасників у провадженні справі» порядком виконання процесуальних дій і характером кримінально-процесуальних відносин.
Більшість кримінальних справ проходить шість основних стадій:
1. Порушення кримінальної справи початкова стадія кримінального процесу. На цій стадії компетентні державні органи здійснюють процесуальну діяльність з прийняття, розгляду, перевірки і вирішення заяв, що надійшли, повідомлень про вчинені або підготовлені злочини, а також прийняття відповідних процесуальних рішень про початок розслідування по справі або відмову в порушенні кримінальної справи.
2. Досудове слідство проводиться після порушення кримінальної справи. Це комплекс слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин вчиненого злочину. На підставі отриманих доказів приймають рішення про направлення кримінальної справи до суду для розгляду її по суті або про закриття розслідування, в ході якого може бути здійснено: притягнення особи як обвинуваченого, застосування до нього запобіжного заходу, усунення його з посади, а також інші заходи процесуального примусу.
3. Попередній розгляд справи суддею проводиться після затвердження прокурором обвинувального висновку, складеного слідчим, передачі прокурором матеріалів кримінальної справи в суд, якому вона підсудна, і повідомлення суду про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення. Одночасно з цим прокурор або його заступник повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлено справу (ст. 232 КПК).
У справі, що надійшла від прокурора, суддя з'ясовує щодо кожного з обвинувачених такі питання: чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла; чи немає підстав для закриття справи або її зупинення; чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства; чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу; чи не було допущено під час порушення справи, проведення дізнання або досудового слідства таких порушень крямінально-процесуального законодавства, без усунення яких справу не може бути призначено до судового розгляду, тощо (ч. 1 ст. 237 КПК). Попередній розгляд справи здійснює суддя одноособово з обов'язковою участю прокурора. Про день досудового розгляду справи повідомляються також інші учасники процесу, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Попередній розгляд справи починається з доповіді прокурора щодо можливості призначення справи до судового розгляду. Інші учасники досудового розгляду справи також мають право висловлювати свої думки з цього питання в заявлених ними клопотаннях.За наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні суддя, не вирішуючи наперед питання про винуватість, виносить постанову про призначення справи до судового розгляду і фактично віддає обвинуваченого до суду. Після цього обвинувачений користується правами підсудного під час судового розгляду кримінальної справи згідно зі ст. 263 КПК.
4. Судовий розгляд стадія процесу, в якій суддя одноособово або колегія суддів під час судового засідання за участю підсудного, захисника та інших учасників процесу розглядає і вирішує кримінальну справу по суті, тобто вирішує питання про винність або невинність підсудного, про застосування або незастосування покарання та інші питання. Судовий розгляд закінчується після проголошення головуючим або одним із суддів усім відповідним учасникам процесу і присутнім вироку (обвинувального або виправдувального).
5. Провадження в апеляційній інстанції. Після проголошення вироку засуджений або виправданий, його запредставники, а також прокурор, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники можуть подати апеляційну скаргу на вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції, які ще не набрали законної сили.
В апеляційному порядку вищестоящі суди перевіряють законність і обгрунтованість рішень, прийнятих місцевими судами по кримінальним справам. Апеляційне подання та апеляційна скарга на судовий вирок віддаляє момент набрання вироком законної сили і його виконання до того часу, поки він не буде переглянутий апеляційною інстанцією.
6. Виконання вироків, ухвал і постанов судді (суду), що вступили в законну силу, є завершальною стадією кримінального процесу, яка починається з набранням вироком, ухвалою і постановою законної сили і в якій реалізуються всі рішення суду, сформульовані у вироку, ухвалі й постанові щодо винності підсудного, призначення винному покарання, відшкодування шкоди, завданої злочином, тощо.
Основний зміст стадії виконання вироку, ухвали й постанови визначають питання, що так чи інакше пов'язані з процесуальною діяльністю суду, який: звертає вирок, ухвалу і постанову до виконання; безпосередньо виконує деякі свої рішення, зокрема, виправдувальний чи обвинувальний вирок, за яким призначено те чи інше покарання; вирішує процесуальні питання, пов'язані з виконанням вироку (про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; конфіскацію майна; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі тощо); здійснює контроль за проведенням вироку до виконання.
Існують ще дві стадії кримінального процесу, які називають виключними:
1. Провадження в касаційній інстанції. Ця стадія кримінального процесу проходить в особливій процесуальній формі. Судова помилка, допущена судом першої інстанції при вирішенні справи і не виправлена апеляційною інстанцією, може і повинна бути виправлена судом касаційної інстанції.у касаційному порядку може переглядатись будь-яке нове рішення, що набрало законної сили, розглянуте як суддею одноособово, так і судом колегіально в стадіях судового розгляду місцевими судами і після провадження в апеляційній інстанції. Не підлягають перегляду в порядку нагляду лише постанови Пленуму Верховного Суду України. Судові вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, можуть бути перевірені в касаційному провадженні по касаційним скаргам:
1) засудженого, його законного представника і захисника У частині, що стосується інтересів засудженого;
2) виправданого, його законного представника і захисника у частині мотивів і підстав виправдання;
3) позивача, відповідача або їх представників у частині, що стосується вирішення цивільного позову;
4) потерпілого, його представника у частині, що стосується інтересів потерпілого.
Касаційне подання на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 КЦК України, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їхніх повноважень незалежно від їх участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції. Особам, які мають право подати касаційну скаргу (касаційне подання), надається можливість ознайомитися в суді з усіма матеріалами справи (ст. 384 КПК).
2. Перегляд судових рішень у порядку виключного провадження (відновлення справ за нововиявленими обставинами). Підставами для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку виключного провадження є: 1) нововиявлені обставини; 2) неправильне застосування кримінального закону та порушення вимог кримінально-процесуального закону, що істотно вплинули на правильність судового рішення (ч. 1 ст. 4004 КПК). Відновлення справ за нововиявленими обставинами також є стадією кримінального процесу і відбувається шляхом перегляду судових вироків, ухвал, що набрали законної сили, внаслідок виявлення після набрання судовим рішенням законної сили нових обставин, що встановлюють незаконність і необґрунтованість цього рішення.
Обставини вважаються новими незалежно від того, чи були вони відомі кому-небудь з учасників процесу. Важливо те, що останні не були відомі органам, які провадили досудове слідство, та суду при розгляді даної справи. Новими обставинами також є злочинні зловживання самих суддів, які винесли вирок, ухвалу чи постанову, прокурора, слідчого або особи, що проводила дізнання у даній справі. За нововиявленими обставинами можуть переглядатися вироки, ухвали і постанови, винесені в суді першої та апеляційної інстанції, а також ухвали і постанови касаційних інстанцій за поданням Генерального прокурора України та його заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, прокурорів міст Києва і Севастополя, військового прокурора (на правах прокурора області), а також судді касаційного суду в кількості не менше п'яти осіб.
Тема 2. Сторона захисту: підозрюваний та обвинувачений, їх права та обовязки
( тест)
Питання 1. Згідно ст. 42 КПК України обвинувачений має право:
1) знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують;
2) бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені цим Кодексом, а також отримати їх роз'яснення;
4) говорити все, що йому відомо з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання;
5) не давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися їх давати;
6) вимагати перевірки обґрунтованості затримання;
7) у разі затримання або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - на негайне повідомлення членів сім'ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце свого перебування згідно з положеннями статті 213 цього Кодексу;
8) збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази;
9) не брати участь у проведенні процесуальних дій;
Питання 2. Обвинувачений також має право:
1) брати участь під час судового розгляду у допиті свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;
2) не висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового провадження;
4) не виступати в судових дебатах;
5) ознайомлюватися з журналом судового засідання та технічним записом судового процесу, які йому зобов'язані надати уповноважені працівники суду, і подавати щодо них свої зауваження;
6) оскаржувати в установленому цим Кодексом порядку судові рішення та ініціювати їх перегляд, знати про подані на них апеляційні та касаційні скарги, заяви про їх перегляд, подавати на них заперечення.
Питання 3. Підозрюваний, обвинувачений зобов'язаний:
1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це зазначених осіб;
2) виконувати обов'язки, покладені на нього рішенням про застосування заходів забезпечення адміністративного провадження;
3) підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду.
Питання 4. Згідно статті 45 Кримінального прцесуального кодексу України, захисником може бути:
1) адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію).
2) адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю.
Питання 5. Згідно ст.ст. 56, 57 КПК України потерпілий має наступні права та обовязки:
1) бути повідомленим про свої права та обов'язки, передбачені цим Кодексом;
2) знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування;
3) не подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду;
4) не заявляти відводи та клопотання;
5) за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім'ї, майна та житла;
6) давати пояснення, показання або відмовитися їх давати;
Питання 6. Обов'язки потерпілого:
1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості своєчасного прибуття - завчасно повідомити про це, а також про причини неможливості прибуття;
2) перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення;
3) розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю.
Питання 7. Згідно ст.66 КПК України свідок має право:
1) знати, у зв'язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;
2) користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями статті 50 цього Кодексу;
3) обовязково давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім'ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім'ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями статті 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню;
4) не давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і не користуватися допомогою перекладача;
5) користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам'яті;
6) на відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для давання показань;
Питання 8. Свідок зобов'язаний:
1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;
2) за бажанням не давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;
3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв'язку з виконанням його обов'язків.
Питання 9. Згідно ст.67 КПК України, свідок несе відповідальність:
1) За достовірні показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
2) За злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність, встановлену законом.
3) За докази, надані стороною звинувачення.
4) ) За завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Тема 3. Висновок експерта.
(доповідь)
Висновок експерта як доказ у кримінальній справі це сукупність фактичних даних та відомостей, зібраних у кримінальній справі, що містяться в його повідомленні органу дізнання, слідчому, прокурору та суду, встановлених у результаті досліджень матеріальних об'єктів, проведених особою, обізнаною в певній галузі науки, техніки чи інших спеціальних знань і з використанням цих знань. Проведення дослідження та фіксування його результатів проводиться з додержанням вказаного у законі процесуального порядку. Дослідження виконується за спеціальним завданням органу дізнання, слідчого, прокурора чи суду (судді).
Отже, для висновку експерта як виду доказів істотним є те, що він:
а) є результатом дослідження;
б) виходить від особи, яка володіє певними спеціальними знаннями, без використання яких є неможливим такедослідження;
в) складається з додержанням встановленого процесуального порядку;
г) спирається на зібрані у справі докази.
Експерт надає висновок лише за умови безпосереднього дослідження матеріальних об'єктів експертизи чи за умови такого дослідження з використанням відомостей, відомих з матеріалів справи, чи тільки на основі матеріалів справи. Правдивість висновків експерта, який використовував відомості з протоколів допитів, інших письмових матеріалів, певна річ, залежить від достовірності останніх. Наприклад, М. С. Строгович вважає помилковою практику, коли експерт «в основу своїх висновків вкладає не Тільки результати дослідження ним відповідного об'єкта на основі спеціальних знань, а и матеріали досудового та судового слідства...» ...». З таким поглядом на цю проблему не можна погодитися. У тих випадках, коли об'єктом експертизи є факт, який не можна безпосередньо піддати експертному дослідженню (наприклад, стан психіки обвинуваченого в момент вчинення злочину), експерт будує свої висновки на даних щодо цього факту, що є в показаннях свідків, потерпілих, обвинувачених, документах тощо.
Експертне дослідження виконується в процесі доказування та є його складовою частиною й підпорядковане тим самим цілям. Отримавши висновок експерта, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя) використовують його впродовж усього процесу доказування.
У ході експертизи, на відміну від інших процесуальних дій, встановлення істотних для справи фактів може відбуватися за відсутності органу дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді). Ця особливість дозволяє пояснити, чому законодавець встановив систему спеціальних процесуальних гарантій, додержання яких має сприяти вірогідному, повному та об'єктивному встановленню фактів експертом і всебічній перевірці його висновків органом дізнання, слідчим, прокурором і судом (суддею). Сукупність цих гарантій утворює процесуальну форму, особливості якої відрізняють експертизу від інших способів доказування.
Норми процесуального права, що регламентують проведення експертизи, визначають не лише мету, порядок, межі таких досліджень, а й взаємні права та обов'язки органу дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді), інших учасників процесу, а також експерта у зв 'язку з проведенням ним досліджень.
Експерт дає висновок від свого імені й несе за нього особисту відповідальність. За необхідності в справі може бути призначено кількох експертів, які дають загальний висновок. Якщо експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій окремий висновок.
Висновок експерта для особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суду (судді), не є обов'язковим, але «погодження з ним має бути вмотивованим у відповідній постанові, ухвалі, вироку (частини 3 і 4 ст. 75 КПК).
Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від ЗО травня 1997 р. № 8 наголосив, що при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що згідно зі ст. 67 КПК висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності. Не слід надавати перевагу висновку експерта лише тому, що експертизу проведено комісією, повторно, експертом авторитетної установи або тим, який має більший досвід експертної роботи тощо (пункти 3 і 13 зазначеної постанови).
Тема 5. Застава, визначення її розміру та порядок внесення
(схема)
Тема 7. Підстави та процесуальний порядок призначення експертиз.
( доповідь)
Слідчий призначає експертизу у тому разі, коли для вирішення певних питань при провадженні у справі необхідні наукові, технічні та інші спеціальні знання (ст.75 КПК). Необхідність призначення експертизи визначається слідчим, виходячи з конкретних обставин справи і тих питань, на які має відповісти тільки спеціаліст з певної галузі знань, а ряді випадків призначення експертизи є обов'язковим за законом (ст.76 КПК). При цьому сам слідчий не можу проводити експертизу, навіть маючи спеціальні знання в даній галузі, тобто не може суміщати дві різні процесуальні ролі в одній особі (ч.1 ст.62 КПК), а доручає її проведення іншій особі (особам). З іншого боку, він не має права ставити на вирішення експерта правових питань (напр., при призначені судмедекспертизи ставити питання про те чи сталося вбивство чи самогубство). Ст.196 КПК, загальний порядок призначення експертизи:
а) визначення слідчим кола питань, вирішення яких потребує спеціальних знань;
б) вибір експерта або експертної установи, які компетентні у вирішенні цих питань;
в) складення мотивованої постанови про призначення експертизи, в якій, крім загальних реквізитів (ст.130 КПК), зазначаються: коротко обставини справи, підстави для призначення експертизи, прізвище експерта чи найменування експертної установи, питання для висновку експерта (ів), об'єкти дослідження, матеріали, що надаються експерту для ознайомлення;
г) ознайомлення обвинуваченого (підозрюваного) з постановою про призначення експертизи (крім випадків неможливості у зв'язку із його психічним станом), роз'яснення йому процесуальних прав за ст.197 КПК;
д) вирішення слідчим заявлених обвинуваченим (підозрюваним) після роз'яснення йому прав клопотань;
е) надіслання постанови про призначення експертизи та інших матеріалів експертам.
При призначенні експертизи обвинувачений має право:
1) заявити відвід експерту;
2) просити про призначення експертизи з числа вказаних ним осіб;
3) просити про постановку перед експертизою додаткових запитань;
4) давати пояснення експерту;
5) пред'являти додаткові документи;
6) ознайомлюватися з матеріалами експертизи і висновком експерта після закінчення експертизи;
7) заявляти клопотання про призначення нової або додаткової експертизи;
8) бути присутнім з дозволу слідчого при проведенні експертом окремих досліджень і давати пояснення.
Проведення судмедекспертизи доручається спеціалістам з державних спеціалізованих установ та відомчих служб, ст.7 ЗУ "Про судову експертизу": науково-дослідні та інші установи судових експертиз Мінюста України і Мін охорони здоров'я; експертні служби МВС, Мін оборони, служби безпеки. Судово-експертна діяльність може здійснюватись на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії), а також громадянами за разовими договорами. Експерти установ, яким керівником після одержання постанови доручення проведення експертизи, дають висновок від свого імені і несуть особисту відповідальність (ст.198 КПК). Зміст висновку - ст.200 КПК, де зазначається про попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний висновок за ст.178 КК.
При виявленні фактів по справі, на які не було запитання, експерт має право вказати це у висновку. Висновок підписується експертом, або спільний - всіма експертами, не дійшли згоди - кожний свою частину.
При проведенні експертизи окремими особами слідчий має пересвідчитись в особі і компетентності експерта (спеціальність за освітою, посада, час роботи за фахом, науковий ступінь в певній галузі, стаж роботи за фахом, відсутність обставин, що виключають участь експерта в розслідуванні (ст.62 КПК)). Експертами не можуть бути (ст.75 ч.7 КПК), які перебувають у службовій залежності від обвинуваченого, потерпілого, або раніше були ревізорами в цій же кримінальній справі.
Слідчий вручає особі експерту копію постанови і роз'яснює їй обов'язки і права експерта за ст.77 КПК, попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від виконання та неправдивий висновок за ст.178, 179 КК. Все це фіксується в окремому протоколі, який підписують слідчий і експерт. В разі потреби згідно ст.199 КПК може винести поставу про відбір зразків почерку та інших зразків (слини, крові, сперми, ґрунту, зерна тощо), необхідних для порівняльного експертного дослідження, про що складає протокол. Зразки зберігаються за правилами речових доказів.
З дозволу слідчого експерт може бути присутнім при проведенні допитів та інших слідчих дій і ставити допитуваним запитання, які стосуються експертизи (ст.77 КПК), самостійно слідчі дії експерт не проводить. Слідчий може бути присутнім при проведенні будь-якої експертизи по справі у його провадженні.
Одержавши висновок експерта, слідчий може допитати експерта, допит за правилами допиту свідків (ст.201 КПК). Слідчий зобов'язаний ознайомити з висновком експерта та іншими матеріалами обвинуваченого, про що складає протокол, в який вносяться пояснення, зауваження, заперечення, клопотання обвинуваченого, та про призначення додаткової або повторної експертизи (ст.202 КПК). По призначення повторної або додаткової експертизи складається мотивована постанова (ст.75, 203 КПК).
Згідно зі ст.205 слідчий може помістити обвинуваченого до відповідного медичного закладу для тривалого спостереження за обвинуваченим або обстеження його при проведенні судово-психіатричної або судово-медичної експертизи тільки із санкції прокурора або його заступника.
Тема 9. Клопотання про застосування заходів виховного впливу
( термінологічний словник)
Примусовими заходами виховного характеру є певні заходи, які суд застосовує до неповнолітнього в разі звільнення від кримінальної відповідальності, а також у разі застосування відповідного заходу адміністративного впливу.
Тривалість застосування цього заходу виховного характеру визначає суд окремо щодо кожного конкретного випадку. З урахуванням даних про особу неповнолітнього та характеру вчиненого діяння суд визначає, які види дозвілля обмежити, які заборонити, які обов'язки слід покласти. На практиці цей захід виховного впливу застосовується на декілька місяців.
Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, що їх заміняють (усиновителі, опікуни та піклувальники) можлива лише за наявності даних про те, що вказані особи здатні позитивно впливати на неповнолітнього, здійснювати контроль за ним та запобігати вчиненню нових злочинів. Питання про це суд вирішує з урахуванням даних, що їх характеризують. Неприпустимо застосовувати цей захід щодо батьків, які позбавлені батьківських прав чи не здатні позитивно впливати на неповнолітнього через свою поведінку. Також суд має отримати їх згоду на це, попри те, що прямо в законодавстві це не передбачено.
Неповнолітнього можна передати під нагляд педагогічного, трудового колективу чи окремого громадянина. При цьому вони мають бути спроможні здійснювати позитивний вплив на неповнолітнього, постійно та належним чином контролювати його поведінку; вони зобов'язані це робити.
Строк нагляду суд встановлює з урахуванням обставин справи та мети виправлення. Як правило, нагляд має здійснюватись не менше одного року, оскільки менший термін є неефективним; при цьому строк має бути не довше досягнення особою повноліття.
Також передача неповнолітнього під нагляд може застосовуватися до нього як захід адміністративного впливу. Він полягає у посиленому впливі і контролі за поведінкою порушника, але ці заходи впливу є менш суворими, ніж передбачені в кримінальному законодавстві. На неповнолітнього покладається додатковий обов'язок сприймати цей вплив. Законом не визначені вимоги до особи, під нагляд якої віддається неповнолітній, але, як і в кримінальному законодавстві, це має бути повнолітня особа, яка здатна позитивно впливати на порушника та має реальну можливість здійснювати цей вплив.