Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема: 4 Фінансово-кредитне забезпечення.
1.Сутність та завдання кредитування підприємств.
2.Характеристика форм та видів банківського кредиту.
3. Банківський контроль в процесі кредитування.
4.Характеристика форм та видів комерційного (товарного) кредиту.
5.Характеристика форм та видів фінансового лізингу.
6. Державне кредитування підприємств.
С/р Кредитування підприємств за рахунок коштів міжнародних фінансово – кредитних інститутів.
1.Сутність та завдання кредитування підприємств.
…….
1. Залежно від форм і видів кредити бувають :
Банківський кредит відображає економічні, кредитні відносини, які виникають між банками і суб'єктами господарювання з приводу видачі (отримання) і використання позикових коштів.
Комерційний кредит — це економічні кредитні відносини, які виникають між окремими суб'єктами господарювання з приводу відстрочення оплати за продані (куплені) товари.
Державний кредит — це сукупність кредитних відносин, які виникають між державою, юридичними і фізичними особами з приводу випуску (придбання) позик.
Лізинговий кредит — це економічні відносини між юридичними особами, які виникають при оренді майна на основі договору, що укладається.
Іпотечний кредит — це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.
Споживчим є кредит, що надається фізичним особам на придбання споживчих товарів і оплату послуг з відстроченням платежу.
Консорціумний називається кредит, що надається суб'єктам господарювання банківськими консорціумами.
Консорціумні позички надаються тоді, коли підприємствупо- зичальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпе чений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об'єд нуються, і кожен з них надає частину загального кредиту.
Кредити під вексельний обіг — це кредити, що надаються банками під облік і заставу векселів.
Товарний кредит — це товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам згідно за угодою, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на певний строк під заставу.
Фінансовий кредит — це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на певний строк для цільового використання та під процент банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента.
Інвестиційний податковий кредит — це відстрочення сплати податку на прибуток, що надається суб'єкту підприємницької діяльності на певний строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм, з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку за рахунок загального збільшення прибутку внаслідок реалізації інноваційних програм.
2. Залежно від наявності і характеру забезпечення кредити поділяються на забезпечені та незабезпечені (бланкові).
При цьому під забезпеченням кредиту розуміють спосіб страхування банку від ризику неповернення особою, яка взяла позику, кредиту.
Для забезпечення повернення кредиту приймаються застава майна, цінні папери, шляхові та товарні документи, гарантії або доручення третьої особи, поліси страхової компанії тощо.
Незабезпеченими (бланковими) є позики, надані банками економічно і фінансово стійким господарським органам під їх зобов'язання погашення в певний строк отриманої позики.
3. Залежно від мети використання кредити поділяються на такі, що видаються на формування обігових коштів і фінансування основних фондів.
4. За строками використання кредити бувають строкові, безстрокові, відстрочені та прострочені.
При цьому строковими є позики, що надаються банками особам, які беруть позику на певний строк, встановлений у договорі сторін.
Безстроковими називаються позики, які видаються банками на невизначений строк, до запитання. Погашаються такі позики, як правило, за першою вимогою банка-кредитора.
До прострочених належать позики, за якими вийшов строк повернення, передбачений кредитним договором банку з особою, яка взяла позику.
Відстроченими вважаються позики, строк повернення яких на прохання особи, що взяла позику, переноситься банком на пізніше. Відстрочення погашення позики оформляється, як правило, укладенням додаткової угоди до основного кредитного договору і супроводжується встановленням вищої відсоткової ставки.
5. За методами надання розрізняють позики, які видаються в разовому порядку і відповідно до відкритої кредитної лінії.
При цьому під разовими розуміють позики, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позикою на прохання та на підставі відповідних документів особи, яка бере позику.
Позики, які видаються відповідно до відкритої кредитної лінії, — це позики, які надаються особі, що бере позику протягом встановленого проміжку часу в межах раніше обумовлених розмірів без додаткових спеціальних переговорів.
6. За способами погашення позики бувають такими, що поступово погашаються; погашаються платежем після завершення строку; погашаються відповідно до умов, передбачених кредитним договором.
7. За характером і способом сплати відсотків розрізняють позики з фіксованою відсотковою ставкою, плаваючою і зі сплатою відсотків у міру використання позичених коштів.
При цьому позики з фіксованою відсотковою ставкою надаються, як правило, підприємствам зі стабільним економічним становищем. Вони можуть видаватися також в умовах інфляції, але на короткий строк.
За економічної нестабільності підпри ємствам, як звичайно, надаються позички з плаваючою відсотковою ставкою. Ставки за такими позичками залежать від вартості залучених банками ресурсів, офіційної облікової ставки Націона льного банку України. Підприємства переважно намагаються отримати в банках позички з фіксованою відсотковою ставкою.
Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Для одержання кредитів у іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство мусить зареєструвати кредит у НБУ.
Часом банки відмовляють підприємству у видачі кредитів у іноземній валюті. Так, банк може відмовити підприємству в по зичці для спекулятивних операцій, оскільки такі операції мають зависокий рівень ризику.
Суть кредиту, як і фінансів, розкривається в його функціях.
Кредит виконує такі функції: * перерозподілу грошових коштів з метою найбільш ефективного їх використання в народному господарстві; * заміщення готівки у платіжному обігу; *контроль за цільовим використанням коштів.
Отже, функція заміщення полягає в заміні кредитом готівки у платіжному обороті, тобто за допомогою кредиту утворюється можливість для підприємств і установ здійснювати взаєморозрахунки у процесі купівлі-продажу, а також розрахунки з фінансово-банківськими органами не готівкою, а шляхом перерахування в безготівковому порядку суми платежу з рахунка платника на рахунок одержувача грошей.
2.Характеристика форм та видів банківського кредиту.
Банківський кредит — це основна форма кредиту, який надається комерційними банками у грошовій формі господарським органам у тимчасове користування за оплату на умовах повернення і цільового використання.
Банківський кредит класифікують за такими ознаками:
1) цільове спрямування;
2) термін кредиту;
3) вид відсоткової ставки;
1. Залежно від цільового спрямування кредит може надаватися:
• на фінансування оборотного капіталу;
• фінансування основного капіталу;
• викуп приватизованого підприємства.
Чинне українське законодавство забороняє надавати підпри ємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльнос ті, на формування і збільшення статутних фондів банків та інших господарських товариств.
2. Залежно від строків, на які надаються банківські кредити, вони поділяться на коротко-, середньо- і довгострокові.
Короткострокові кредити — це кредити, які надаються банками господарським органам для подолання тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва і обороту, не забезпечених надходженням власних коштів у відповідному періоді. Видаються короткострокові позики на строк до одного року.
Середньостроковими є кредити, що надаються для оплати обладнання, поточних витрат, фінансування капітальних вкладень. Видаються вони на строк до трьох років.
Довгострокові кредити — це кредити, що надаються на фінансування капітальних витрат з реконструкції, модернізації та розширення діючих основних фондів, будівництво нових об'єктів тощо. Довгострокові кредити видаються на строк понад три роки.
3. Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одер жувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою. (у попередньому запитанні)
Видача банками кредитів суб'єктам підприємницької діяльності здійснюється в разі дотримання таких принципів: забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання.
Принцип забезпеченості кредиту означає, що позичальник на взяту суму кредиту подає банку в заставу вартість наявного в нього майна, матеріальних цінностей, цінних паперів тощо. Основна мета цього забезпечення — захистити банк від можливих збитків у разі неповернення позичальником взятої позики через неплатоспроможність. Забезпеченість є надійною гарантією повернення кредиту. Вартість закладеного у забезпечення кредиту майна, матеріальних цінностей тощо повинна на 25-30 % перевищувати суму кредиту, що видається.
Принцип повернення кредиту означає, що одержані суб'єктом господарювання позичені кошти мають бути повернені банку у строк, встановлений у кредитному договорі. Джерелом повернення позики є грошові кошти, одержані підприємством за продану продукцію і надані послуги.
У разі неповернення позичальником у встановлений строк кредиту з об'єктивних причин, які привели до тимчасових труднощів з надходження грошових коштів, банк може надати відстрочення на обумовлений строк погашення кредиту. Якщо ж підприємство не має об'єктивних причин непогашення кредиту у встановлений строк, банк непогашену суму відносить на рахунок прострочених позик з нарахуванням на них підвищених відсотків.
Принцип строковості кредиту полягає в тому, що позики підприємству видаються на чітко визначений у договорі строк, після завершення якого вони мають бути повернуті. Строк повернення позики встановлюється виходячи з мети фінансування. При порушенні позичальником строків повернення кредиту банк може застосувати до нього штрафні санкції і відмовити йому в подальшому у видачі кредиту.
Принцип платності кредиту полягає в тому, що позики установи банків видають суб'єктам господарювання за певну плату, яка називається відсотком. Розмір оплати за кредит і порядок її сплати встановлюються банком залежно від ступеня кредитного ризику, поданого забезпечення, рівня облікової ставки НБУ, оплати за кредитні ресурси, інфляції та інших факторів. Встановлений розмір оплати (відсоток) за кредит фіксується у кредитному договорі.
Принцип цільового використання кредиту передбачає надання позикових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Кредит надається для фінансування конкретних заходів, а не у всіх випадках, коли підприємство потребує грошових коштів. У разі використання підприємством одержаної позики не за цільовим призначенням, банк призупиняє його кредитування і вживає заходів дострокового стягнення виданої позики.
Позики видаються суб'єктам господарювання для різних цілей. Визначені види обігових активів (запасів, витрат, розрахунків) і капітальних витрат, на фінансування яких надаються позики, називаються об'єктами кредитування.
Основними об'єктами короткострокового кредитування у складі оборотних активів є такі:
• готова продукція і товари;
• виробничі запаси (сировина та основні матеріали, придбані напівфабрикати та допоміжні матеріали, запасні частини і паливо, малоцінні і швидкозношувані предмети);
• незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів;
• розрахунково-платіжні документи за розрахунками з постачальниками та покупцями та ін.
Суб’єктами кредитних вiдносин є: кредитор, який надає кредити у тимчасове користування, i позичальник, який отримав кредит.
Овердрафт — короткостроковий кредит, що його надає банк надійному підприємству понад залишок його коштів на поточ ному рахунку (в межах заздалегідь обумовленої суми) через де бету вання його поточного рахунка.
Для підприємства в комерційному банку може бути відкритий спеціальний рахунок — контокорент (італ. conto corrente — пото чний рахунок) — єдиний рахунок, на якому враховуються всі опе рації підприємства. На контокорентному рахунку відображуються, з одного боку, погашення кредиту банку та інші платежі на дору чення підприємства, з другого — кошти, які надходять на користь підприємства (виручка від реалізації продукції, наданий кредит та інші надходження). Контокорент — це поєднання позичкового ра хунка з поточним, і він може мати дебетове та кредитове сальдо.
Кредит під облік векселів (обліковий кредит) — це коротко строковий кредит, який банківська установа надає пред 'явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку вико нання зобов'язань за ними і сплачуючи пред'явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.
Переваги такого кредиту для підприємства:
♦ гарантія того, що кредити, які надає підприємство своїм ко нтрагентам, можуть бути рефінансовані в банку за вигідною від сотковою ставкою;
♦ у зв'язку з наявністю солідарної відповідальності за вексе лем банки не вимагають додаткових гарантій від підприємств;
♦ такий кредит поліпшує умови ліквідності суб'єкта господа рювання.
Акцептний кредит — це позичка, яка передбачає акцептуван ня банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає в розпорядження банку вексель до строку його оплати.
Особливість акцептного кредиту полягає в тім, що банк дає під приємству не гроші, а гарантію оплатити векселі у визначений тер мін. При цьому банк стає першим боржником і з економічного по гляду виконує умовне зобов'язання, тобто здійснює оплату векселя лише тоді, коли підприємство не виконає своїх зобов'язань.
Акцептний кредит має короткостроковий характер і викорис товується для фінансування оборотних засобів підприємства і пе реважно у сфері зовнішньої торгівлі. Цей кредит дешевший для підприємств проти вексельного, оскільки вони сплачують банку лише комісійні за акцепт векселя.
Авальний кредит — це позичка, коли банк бере на себе відпо відальність за зобов'язаннями підприємства у формі поручите льства або гарантії. Підприємство—одержувач платежу, як і за акцептного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов'язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв'язку з несплатою векселя, банк-аваліст погашає всю суму век селя за платника.
За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких зале жить від виду вимог, що випливають із гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток за діючими ставками.
Принципова різниця між авальним та акцептним кредитами по лягає у характері відповідальності банку. За надання авального кре диту, без огляду на його суть як вексельного поручительства, банк несе тільки субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто вимога може бути звернена на нього тільки за невиконання її підприємст вом. За акцептного кредиту банк несе солідарну відповідальність з іншими учасниками вексельного обороту. Вимогу, на вибір кре дитора, може бути звернено як на підприємство, так і на банк.
До послуг кредитного характеру, що надаються банками під приємствам, належить факторинг — система фінансування, за умовами якої підприємство—постачальник товарів перевідступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерцій ному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерсь кого обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику.
В основу факторингової операції покладено принцип придбан ня банком рахунків-фактур підприємства-постачальника за від вантажену продукцію, тобто передавання банкові постачальни ком права вимагати платежі з покупця продукції.
КЛАСИФІКАЦІЯ ФАКТОРИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ
|
Ознаки класифікації |
Види факторингових операцій |
|
1. Місцезнаходження суб'єктів факторингових операцій |
1.1. Внутрішній факторинг. 1.2. Зовнішній факторинг |
|
2. Рівень охоплення факторингом продукції, що реалізується |
2.1. Оплата всієї реалізованої продукції. 2.2. Оплата частини реалізованої продукції |
|
3. Спосіб повідомлення дебіторів підприємства |
3.1. Відкритий факторинг. 3.2. Закритий факторинг |
|
4. Форма взаємовідносин підпри ємства і банку |
4.1. Факторинг з правом регресу. 4.2. Факторинг без права регресу |
|
5. Повнота надання послуг |
5.1. Повний факторинг. 5.2. Частковий факторинг |
|
6. Порядок оплати розрахункових документів постачальника |
6.1. Факторинг з попередньою оплатою. 6.2. Факторинг без попередньої оплати |
Внутрішній факторинг передбачає, що постачальник, його контрагент та банк перебувають у тій самій країні.
Зовнішній факторинг передбачає, що одна зі сторін факторин гової угоди перебуває за кордоном.
Конвенційний (відкритий) факторинг — це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупця (дебітора) про те, що права на одержання оплати перевідступлено банку або факторинговій компанії.
Конфіденційний (закритий) факторинг передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про гіеревідступлення ним прав на одержання оплати банкові чи факторинговій компанії.
Факторинг з правом регресу дає змогу банкові (факторинговій компанії) повернути підприємству-постачальнику розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагати по вернення підприємством-постачальником коштів.
Факторинг без права регресу означає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу.
Повне факторингове обслуговування включає, крім суто фа кторингових послуг, і надання низки інших: аудиторських, облі ку дебіторської заборгованості, повного управління борговими зобов'язаннями тощо.
Частковий факторинг — це оплата банком (фа кторинговою компанією) лише рахунків-фактур постачальника.
Факторинг з попередньою оплатою передбачає негайну опла ту розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано банку (факторинговій компанії).
Факторинг без попередньої оплати — це такий вид факторин гу, коли банк (факторингова компанія) зобов'язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документи лише в день оплати документів боржником.
Факторингові послуги банк не надає:
• за платіжними зобов'язаннями бюджетних організацій;
• за платіжними зобов'язаннями збиткових і неплатоспромож них підприємств;
• за договорами, умови яких застерігають право покупця повер нути товар протягом певного часу, а також за договорами, які вима гають від продавця здійснення післяпродажного обслуговування;
• підприємствам, що мають велику кількість дебіторів, забор гованість кожного з яких є незначною.
Факторингові послуги банку (факторингової компанії) мають для підприємств такі переваги:
1) більша гарантія стягнення (інкасування) дебіторської забор гованості покупця;
2) надання продавцеві короткострокового кредиту;
3) зменшення кредитних ризиків продавця;
4) продавець має можливість оперативно поліпшити своє фі нансове становище, оскільки оплата за продукцію (роботи, по слуги) здійснюється банком (факторинговою компанією) протя гом 2—3 днів з моменту укладення факторингової угоди.
Недоліком факторингу для підприємства є вища вартість цієї послуги порівняно зі звичайним кредитом.
В Україні факторингове обслуговування підприємств не набу ло поширення у зв'язку з низьким рівнем платіжної дисципліни в народному господарстві.
3. Банківський контроль в процесі кредитування.
Важливим етапом у процесі кредитування є здійснення банком контролю за виконанням умов кредитного договору з позичальником, цільовим та ефективним використанням наданого кредиту, своєчасним і повним його погашенням та сплатою відсотків за ним.
Банк протягом періоду дії кредитного договору постійно аналізує господарсько-фінансової діяльності позичальника, його фінансовий стан, перевіряє стан зберігання наданого банку в заставу майна.
У разі погіршення фінансово-економічного стану позичальника, виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням, несвоєчасного повернення раніше одержаної позики, безпідставного завищення вартості заставленого майна банк має право достроково розірвати кредитний договір, призупинити надання кредиту, стягнути видані позики і відсотки за ними за рахунок коштів, що є на рахунку позичальника, або вартості заставленого позичальником майна.
Банк зобов'язаний проводити незалежні експертизи проектів і заходів, які кредитуються, перевіряти достовірність наданої йому бухгалтерської та іншої звітності тощо.
У разі виявлення відхилень у проектах, що кредитуються, і заходах у поданій звітності або у веденні бухгалтерського обліку банк має право призупинити подальшу видачу кредиту до усунення позичальником виявлених недоліків.
Якщо позичальник не забезпечує виконання зобов'язань щодо повернення боргу і відсотків за ним згідно з кредитним договором, то банк відповідно до чинного законодавства має право звернутися до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство цього позичальника.
Звернутися до арбітражний суду про порушення справи про банкрутство позичальника банк може після завершення місяця з дня письмового попередження ним позичальника про необхідність погашення ним боргу за позикою.
4.Характеристика форм та видів комерційного (товарного) кредиту.
Основна мета комерційного кредиту — прискорення процесу реалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку.
Комерційний кредит — це відповідна кредитна угода між двома підприємствами — продавцем (кредитором) і покупцем (позичальни ком).
Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов 'язання позичальника стосовно кредитора.
Відсоток за комерційним кредитом входить у ціну товару та суму векселя і, як правило, є меншим ніж за кредитом банківсь ким.
Погашення кредиту може здійснюватися:
—оплатою векселя;
— передаванням векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі;
—переоформленням комерційного кредиту на банківський.
Комерційний кредит принципово відрізняється від банківського:
—у ролі кредитора виступають не спеціалізовані кредитно- фінансові організації, а юридичні особи, пов'язані з виробницт вом або реалізацією товарів та послуг;
— він надається тільки в товарній формі;
— позичковий капітал інтегровано з промисловим або торго вим, що знайшло практичне втілення у створенні фінансових ком паній, холдингів та інших аналогічних структур, які об'єднують підприємства різної спеціалізації і напрямків діяльності.
Комерційний кредит має свої переваги і вади.
До переваг на лежать:
*оперативність надання коштів у товарній формі;
*технічна нескладність оформлення угоди;
*надання підприємству ширших можливостей маневрування оборотними коштами;
* сприяння розвитку кредитного ринку.
Вадами комерційного кредиту є:
обмежені можливості в часі та розмірах;
наявність помітного ризику для кредитора;
можли вість небажаного впливу банків, що дисконтують векселі.
Нині на практиці застосовуються переважно три різновиди комерційного кредиту:
— кредит із фіксованим терміном погашення;
—кредит із погашенням після фактичної реалізації позичаль ником одержаних товарів;
—кредитування за відкритим рахунком, коли постачання на ступної партії товарів на умовах комерційного кредиту здійсню ється до моменту погашення попередньої заборгованості.
Сезонний кредит застосовується підприємствами з метою створен ня необхідних запасів у період проведення сезонного розпродажу і дає змогу виробникові відстрочити платежі до кінця розпродажу.
Консигнація — застосовується здебільшого за реалізації нових товарів, попит на які важко передбачити. Суть консигнації полягає в тім, що роздрібна торгівля може одержувати товарно-матеріальні цінності без конкретного зобов'язання. Коли попиту на новий товар не буде, товар повертають підприємству-виробнику.
Вексель мусить бути оплаченим у день його пред'явлення ремі тентом. У разі відмови від оплати кредитор наступного дня може подати протест або відстрочити (пролонгувати) термін погашен ня векселя.
Відносно недавно виникли нові види комерційного кредиту.
Це міжфірмові грошові кредити, що надаються під комерційні папери і прості векселі. У деяких країнах, наприклад у США, на були поширення комерційні папери нефінансових компаній, що гарантовані банками. Як засіб короткострокового залучення гро шових коштів комерційні папери конкурують з депозитними сер тифікатами та казначейськими векселями.
5.Характеристика форм та видів фінансового лізингу.
Термін «лізинг» походить від англійського дієслова «to lease», що означає «брати в оренду».
В економічному розумінні лізинг — це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу.
ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКОГО ТА ЛІЗИНГОВОГО КРЕДИТУ
|
Ознака |
Банківський кредит |
Лізинг |
|
Рівень фінансу вання основних фондів |
Фінансує 60—70% ва ртості придбаних ос новних фондів |
Фінансує до 100% придбаних ос новних фондів |
|
Забезпечення |
Кредитор вимагає лік відної застави вартіс тю не менше ніж 130- 140% вартості кредиту |
Заставою є сам об'єкт лізингу. За умови, що лізингова компанія от римує банківський кредит на при дбання об'єкта лізингу, потрібна застава в розмірі лише 30-50% су ми банківського кредиту |
|
Право власності кредитора на об'єкт лізингу |
Зберігає за собою за ставне майно до повно го погашення позички |
Лізингоодержувач (позичальник) стає власником узятого в оренду майна тільки після закінчення строку договору та повної оплати лізингових платежів |
|
Форма надання |
У грошовій формі |
У товарній або товарно-грошовій: за зворотного лізингу, наприклад, підприємство продає лізинговій компанії основні фонди й отримує кошти, одночасно укладаючи до говір про оренду цих фондів |
|
Спосіб погашен ня боргу |
У грошовій формі |
У грошовій, товарній або зміша ній формах |
|
Розмір оплати |
Відсотки за кредитом плюс сума основного боргу |
Плата за банківський кредит плюс вартість основних фондів плюс лі зингова маржа (прибуток лізинго вої компанії) |
|
Ознака |
Банківський кредит |
Лізинг |
|
Рівень фінансу вання основних фондів |
Фінансує 60—70% ва ртості придбаних ос новних фондів |
Фінансує до 100% придбаних ос новних фондів |
|
Забезпечення |
Кредитор вимагає лік відної застави вартіс тю не менше ніж 130- 140% вартості кредиту |
Заставою є сам об'єкт лізингу. За умови, що лізингова компанія от римує банківський кредит на при дбання об'єкта лізингу, потрібна застава в розмірі лише 30-50% су ми банківського кредиту |
Сутність лізингу виражають його функції:
•виробнича;
•збутова.
Фінансова функція полягає:
— у звільненні підприємства від одномоментної повної опла ти придбаних основних фондів та наданні їх на умовах довго строкового кредиту;
— у використанні підприємством податкових та амортизацій них пільг.
Оскільки орендну плату зараховують до складу валових ви трат, то відповідним чином зменшується оподатковуваний при буток підприємства.
Застосування механізму прискореної амортизації сприяє не тільки зменшенню оподатковуваного прибутку в лізингоодержувача, а й прискоренню технічного оновлення виробництва.
Виробнича функція полягає в оперативному розв'язанні про блеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізин гу.
Збутова функція полягає в розширенні кола споживачів та осво єнні нових сегментів ринку за рахунок залучення насамперед тих підприємств, що неспроможні відразу придбати те чи інше майно.
Суб 'єктами кредитних відносин тут виступають: у ролі кредитора — лізингодавець, позичальника — лізингоодержувач.
Об'єктом лізингу може бути будь-яке майно, що його можна віднести до основних фондів, яке не заборонене до вільного про дажу на ринку і щодо якого немає обмежень на передавання в лі зинг (оренду).
До об'єктів лізингу належать:
• машини та обладнання;
• засоби обчислювальної техніки;
• транспортні засоби;
• виробничі будівлі та споруди;
• інші основні фонди.
Не можуть бути об'єктами лізингу:
• об'єкти оренди державного майна, за винятком окремого, індивідуально визначеного майна державних підприємств;
• земельні ділянки та інші природні об'єкти.
Класичному лізингу притаманний тристоронній характер вза ємовідносин:
лізингодавець, лізингоодержувач, постачальник.
Лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, у тім числі банківська (небанківська) фінансова установа, яка передає в користування об'єкти лізингу згідно з договором.
Лізингодавцями можуть бути:
* лізингові компанії;
• комерційні банки;
• філії, підрозділи підприємств—виробників обладнання;
• державні й місцеві органи (комітети з управління майном; відділи постачання).
Лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об'єкти лізингу за договором.
Лізингоодержувачі — це:
• юридичні особи, зайняті виробництвом тієї чи іншої продукції;
• фізичні особи, що провадять підприємницьку діяльність.
Постачальник лізингового майна — суб'єкт підприємницької діяльності, який виготовляє машини, обладнання тощо і (або) пе редає власне майно, яке є об'єктом лізингу.
До категорії продавців майна належать:
• виробники машин та обладнання;
» оптово-збутові організації;
«торгові фірми;
• власники майна та інші учасники угоди.
До посередників належать:
*страхові компанії;
* брокерсько-дилерські фірми;
• сервісні центри з обслуговування машин та устаткування;
• інші посередники.
Підприємство-лізингоодержувач також здобуває доволі сут тєві переваги:
• лізинг дає змогу на 100% фінансувати придбання основних фондів, на відміну від банківського кредиту, де фінансовими ре сурсами забезпечується тільки 60—70 % їхньої вартості;
• підприємству простіше отримати майно в лізинг, ніж позич ку на його придбання; лізингове майно виступає як застава, право власності на нього належить лізингодавцеві;
• лізинг дає підприємству більше можливостей для маневру вання під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійснюються підприємством, як звичайно, після отримання ви ручки від реалізації продукції, що її вироблено на обладнанні, узятому в лізинг;
• зменшується ризик морального старіння обладнання, тому що підприємство бере його не у власність, а в оренду: у такий спосіб розширюються можливості оперативного оновлення застарілої тех ніки без залучення власного капіталу на його фінансування;
• лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує ліквідність суб'єкта господарювання та його мож ливість отримати банківський кредит;
• лізингові платежі включають до складу валових витрат, що змен шує оподатковуваний прибуток підприємства-лізингоотримувача;
• зменшується ризик виробництва нової продукції, оскільки за недостатнього попиту на неї підприємство може повернути об'єкт лізингу безпосередньо лізингодавцеві;
*досягається ефект фінансового стимулювання, оскільки щорічні фінансові вигоди перевищують розмір відсотків за банківський кредит.
Поряд з перевагами лізинг має певні вади:
♦ вартість лізингу для лізингоодержувача вища (на суму лізи нгової маржі), ніж вартість звичайної позички;
♦ складання лізингової угоди потребує тривалого часу та складні шої організації, ніж складання угоди про звичайну банківську позичку;
♦ лізингодавець бере на себе ризик можливого морального старіння основних фондів та неповного і несвоєчасного отриман ня лізингових платежів.
Підприємство, що прагне отримати основні фонди на умовах кредиту-оренди, має пройти лізинговий процес, який складається з таких етапів:
* підготовка та обгрунтування лізингового проекту;
• юридичне оформлення лізингової угоди;
• виплата лізингових платежів;
• повернення об'єкта лізингу або викуп його за залишковою вартістю.
До складу лізингових платежів включають:
*суму відшкодування вартості об'єкта лізингу, що амортизу ється, на строк, за який вноситься лізинговий платіж;
*суму, що сплачується лізингодавцеві як відсоток для при дбання майна згідно з договором лізингу;
* платіж-винагорода лізингодавцеві за отримане в лізинг майно;
• відшкодування страхових платежів за договором страхуван ня об'єкта лізингу, якщо об'єкт застраховано лізингодавцем;
*інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.
6. Державне кредитування підприємств.
Державний кредит - це економічні відносини, які виникають між; підприємством і державою внаслідок купівлі першим державних цінних паперів (підприємство стає кредитором держави), а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних кредитів (підприємство стає позичальником).
Державне кредитування здійснюється наданням бюджетних позик безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади для фінансування через банківські установи:
* пускових об'єктів;
* раніше розпочатих новобудов виробничого призначення;
* технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств незалежно від форм власності.
Фінансування інвестиційних потреб підприємств буває цільовим, прямим, поворотним, терміновим, забезпеченим заставою чи гарантією (поручительством).
Бюджетні позики надаються на таких умовах:
* обсяги бюджетних кредитів на відповідний рік доводяться до міністерств, відомств, інших центральних органів державної влади, які фінансуються Міністерством економіки, після затвердження Державної програми економічного й соціального розвитку України;
* перелік будов і об'єктів виробничого призначення, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, визначає Міністерство економіки за погодженням з Міністерством фінансів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України у складі Державної програми економічного й соціального розвитку України на рік, що планується;
* терміни погашення бюджетних кредитів не перевищують трьох років, а в окремих випадках - п'яти років;
* погашення бюджетних кредитів починається через рік після закінчення будівництва, реконструкції або технічного переозброєння об'єкта кредитування (якоїсь його черги, пускового комплексу) і здійснюється щоквартально;
* погашення бюджетних кредитів, які використовуються на придбання обладнання, що не входить у систему будівель, починається наступного за плановим року і здійснюється щоквартально протягом не більше двох років;
* за користування бюджетними позиками встановлюється відсоткова ставка, яка визначається Мінфіном України щорічно під час формування державного бюджету.
Уповноважені банки використовують бюджетні кредити відповідно до цільового призначення.
Оплата виконаних робіт з будівництва, реконструкції, технічного переозброєння підприємств і об'єктів виконується вповноваженими банками в межах бюджетної позики за умови надходження від позичальника розрахунково-грошових документів.
За користування бюджетним кредитом підприємства сплачують відсоток бюджету й банку в установлені терміни. Зокрема, кошти підприємств, які надходять у банк за користування бюджетною позикою, перераховуються в державний бюджет в обсязі 60%, а коли до позичальника застосовано штрафні санкції - 70% від загальної суми сплачених підприємством відсотків. Решта суми поступає в уповноважений банк для покриття витрат на обслуговування бюджетної позики.
Оплата відсотків здійснюється за рахунок власних коштів підприємства.
Контроль за цільовим і ефективним використанням бюджетних кредитів покладається безпосередньо на банки, що фінансують позичальника. До недисциплінованих позичальників, що порушують кредитну угоду, застосовують штрафні санкції.
Штрафні санкції до підприємств-позичальників не застосовуються в разі несвоєчасного одержання позичальником бюджетної позики у передбачених обсягах, а також тимчасової консервації об'єкта за браком коштів для продовження його будівництва.
Кредити за рахунок коштів Державного позабюджетного фонду приватизації надаються за таких умов:
* у статутному фонді приватизованого підприємства державна частка не перевищує 25%;
* загальний обсяг кредиту не перевищує 33% загального обсягу надходження коштів від продажу майна відповідного підприємства (незалежно від його вартості);
* приватизовані підприємства не належать до об'єктів комунальної власності;
* продаж підприємства не був здійснений за приватизаційні папери. Розмір плати за кредит встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України.
Для одержання цільових кредитів підприємства подають у Фонд державного майна України такі документи:
* заяву на одержання кредиту із вказівкою його обсягу, мети використання, умов повернення;
* копії засновницьких документів підприємства-засновника;
* довідку комерційного банку про залишок коштів на рахунку підприємства і брак заборгованості за одержаними раніше позиками;
* довідку органів Державної податкової адміністрації про своєчасну сплату податків;
* баланс (копію) на останню звітну дату, засвідчений податковою інспекцією;
* висновки останньої аудиторської перевірки фінансового стану підприємства;
* техніко-економічне обгрунтування використання кредиту у вигляді бізнес-плану;
* перелік майна, яке служитиме заставою і є власністю підприємства-позичальника;
* інші документи на вимогу Фонду.
Після експертизи документів Фонд повідомляє підприємство та відповідні вповноважені комерційні банки про свою згоду та умови кредитування. Уповноважені банки на підставі вивчення кредитоспроможності позичальників здійснюють кредитування за дорученням Фонду. Підприємство після одержання повідомлення Фонду про включення його у списки підприємств-позичальників звертається до вповноваженого комерційного банку для здійснення кредитування в межах коштів, виділених Фондом.
Комерційні банки після перевірки кредитоспроможності підприємства-позичальника мають право відмовитись від укладання договору кредитування, якщо підприємство не має достатніх гарантій повернення кредиту. Згода вповноваженого комерційного банку є підставою для Фонду укласти договір із банком і переказати йому кошти Державного позабюджетного фонду приватизації для кредитування підприємства. Одержавши ці кошти, уповноважений комерційний банк і підприємство укладають кредитний договір. Для забезпечення гарантій повернення кредиту і відсотків за користування ним укладається також договір застави.
Об'єктом застави можуть бути ліквідні активи підприємства-позичальника.
Контроль за цільовим використанням і своєчасним погашенням кредиту і відсотків за користування ним здійснює комерційний банк.
У разі несплати підприємством суми кредиту, відсотків за користування ним чи відповідних комісійних переказ належних сум на рахунок Фонду здійснюється в межах вартості заставного майна, яке реалізується з доручення банку.
С/р Кредитування підприємств за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів
PAGE \* MERGEFORMAT 17