Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ПРИЛУЦЬКИЙ Сергій Валентинович
ФОРМУВАННЯ КОРПУСУ ПРОФЕСІЙНИХ СУДДІВ УКРАЇНИ
Спеціальність: 12.00.10 –судоустрій; прокуратура та адвокатура
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
КИЇВ -2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у відділі проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України (м. Київ).
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник
СІРИЙ Микола Іванович, Інститут держави і права
імені В.М.Корецького НАН України, старший науковий
співробітник відділу проблем кримінального права,
кримінології та судоустрою
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент
Академії правових наук України НОР Василь Тимофійович,
Львівський національний університет імені Івана Франка,
завідувач кафедри кримінального процесу і криміналістики
кандидат юридичних наук, доцент
БРИНЦЕВ Василь Дмитрович –апеляційний суд Харківської
області, голова суду
Провідна установа: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, кафедра організації судових та правоохоронних органів (м. Харків)
Захист відбудеться “ 19” _01___2004 р. о _13__годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.253.
З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).
Автореферат розіслано “_17_”_____12_____2003 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат юридичних наук, доцент В.П.Шибіко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Важливою передумовою становлення в Україні авторитетної і незалежної судової влади як однієї із найважливіших складових правової держави є упорядкування системи формування корпусу суддів. Пошук нової, сучасної та ефективної моделі її побудови було розпочато разом з проголошенням державної незалежності. Він триває і нині як в напрямку поглиблення правової думки, так і в площині розвитку законодавства, насамперед, реалізації положень Конституції України та Закону України “Про судоустрій України”.
Формування корпусу суддів –це проблема загальносуспільного значення, яка з огляду на динамічність соціальних процесів, об’єктивну необхідність змін в політичному, соціально-економічному та культурному житті майже безперервно зберігає свою актуальність. Питання призначення, обрання та звільнення суддів неодмінно знаходяться на перехресті політичних, відомчих та інших інтересів і тому правові регулятори в даній сфері потребують дієвих гарантій, насамперед прямо пов’язаних з засадами суддівської незалежності та з умовами утвердження авторитету судової влади в суспільстві.
Стрижнем механізму формування корпусу суддів є забезпечення судової влади високопрофесійним та високоморальним кадровим складом. Це одне із ключових завдань судово-правової реформи, бо лише з такими характеристиками суддя може виступати в якості дійсного гаранта прав і свобод людини, законних інтересів всіх суб’єктів правопорядку, може повноцінно виконувати роль суспільного арбітра при розв’язанні конфліктів.
З питань, в тій чи іншій мірі пов’язаних зі статусом судді, за останні роки опубліковано цілий ряд помітних і ґрунтовних робіт, разом з тим рівень наукового забезпечення даної проблематики залишається недостатнім. Так, не в повній мірі досліджено процедурні аспекти призначення, обрання та звільнення суддів, не достатньо визначено юридичний зміст приводів та підстав прийняття рішень, не в усіх аспектах розкрито сутність правових вимог та обмежень, що адресуються як кандидату на посаду судді, так і судді. Відсутність комплексних наукових напрацювань в даній сфері спричиняє чисельні ускладнення на практиці та в процесі законотворення.
Перераховані вище фактори і обумовили обрання цієї теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України за тематикою “Актуальні проблеми кримінологічної безпеки України” (держ. реєстраційний № 0101U001007) та “Злочинність і національна безпека України” (держ. реєстраційний № 0101U005665).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є визначення основних закономірностей побудови механізму формування суддівського корпусу, розробка на основі комплексного аналізу доктринальних підходів, чинного законодавства та практики його застосування висновків та пропозицій щодо удосконалення базових юридичних конструкцій в цій складовій організації судової влади з урахуванням особливостей сучасного розвитку правової системи України.
Для досягнення вказаної мети, дисертаційним проектом визначено необхідність вирішити такі задачі: розкрити сутність понять “суддівський корпус” та “корпус професійних суддів України”; виділити неодмінні ознаки та основні характеристики порядку формування корпусу професійних суддів України; визначити зміст та характер взаємозв’язків між принципами та інститутами, що забезпечують гарантії незалежності суддів в процесі наділення та припинення їх повноважень; виявити проблемні аспекти, недоліки і прогалини в правовій регламентації порядку формування корпусу професійних суддів України; розробити відповідні пропозиції, спрямовані на удосконалення правового регулювання відносин у сфері організації судової влади України.
Об’єктом дослідження є механізм формування корпусу професійних суддів та сукупність правових інститутів, що його складають. Поряд з внутрішніми аспектами організації судоустрою об’єкт також включає окремі невід’ємні зовнішні зв’язки досліджуваного порядку з основами організації державної влади та процесуальною формою здійснення правосуддя.
Предмет дослідження –встановлений законом порядок призначення, обрання і звільнення професійних суддів та практика реалізації правових приписів, що його регламентують.
Методологічною основою дисертації є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об’єктивного та всебічного аналізу правових явищ. Для досягнення поставленої мети дослідження застосовано методи: діалектичний, історичний, формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий, системного аналізу та інші. Підґрунтям дослідження виступає діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що вирішуються в дисертації, розглядаються в єдності їх соціального змісту та правової форми. Історичний метод застосовується при дослідженні найголовніших інститутів та принципів формування судового корпусу минулого та відображення їх ознак сьогодні. Системно-структурний метод і системний аналіз сприяли виробленню понять “корпус професійних суддів” та “формування корпусу професійних суддів”, визначенню їх основних елементів та системоутворюючих зв’язків. Ці методи також дозволили охарактеризувати як окремі ознаки елементів досліджуваного явища, так і систему в цілому. Застосування порівняльно-правового методу дозволило проаналізувати способи організації судової влади України в питаннях формування суддівського корпусу у порівнянні з іноземними правовими аналогами. Вимоги формальної логіки щодо послідовності, визначеності, несуперечності й обґрунтованості суджень були дотримані при формулюванні висновків і пропозицій відповідно до мети дослідження.
Теоретичну основу дисертаційних висновків склали наукові праці сучасних вчених та мислителів минулого. Так, підґрунтям дослідження стали правові вчення Аристотеля, Полібія, Цицерона, Лікурга, І.Ієринга, Дж.Локка, Ш.Л.Монтеск’є та ін., а також праці вчених кінця XIX - початку XX століття, зокрема, І.Бентама, Л.Є.Владимирова, С.І.Вікторського, А.Лєонтьєва, Й.В.Михайловського, П.П.Пусторослєвої, Д.Г.Тальберга, В.К.Случевського, І.Я.Фойницького, Б.М.Чичеріна та ін.
При обстоюванні загальнотеоретичних позицій в питаннях організації судової влади дослідник спирався на ідеї та погляди вчених в галузі теорії держави та права і конституційного права, зокрема, С.С.Алєксєєва, А.Б.Венгерова, В.В.Копєйчикова, В.Ф.Сіренка, О.Ф. Скакун, В.Ф.Погорілка, А.О.Селіванова, Г.О.Мурашина, О.В.Батанова, Ю.М.Старілова, Ю.М.Тодики, Б.О.Страшуна, Л.М.Ентіна, В.Є.Чиркіна та ін.
Основу дослідження склали роботи в галузі судоустрою та судочинства, зокрема, Т.В.Апарової, С.Н.Бабуріна, В.Д.Бринцева, Ю.М.Грошевого, К.Ф.Гуценка, В.В.Долежана, М.І.Клєандрова, М.А.Ковальова, В.В.Леоненка, І.Є.Марочкіна, А.А.Мельникова, М.М.Михеєнка, В.Т.Нора, Г.М. Омельяненко, І.Л.Пєтрухіна, М.М.Полянского, Д.М.Притики, Н.В.Радутної, В.М.Савицького, Н.В.Сібільової, Ю.І.Стецовського, М.С.Строговича, В.С.Стефанюка, В.Я.Тація, М.І.Тітова, В.А.Туманова, Г.І.Чангулі, В.І.Шишкіна, Ю.П.Яновича, та ін.
У дисертації використовуються також праці А.Барака, В.Бернхема, Р.Давіда, К.Жофре-Спінозі, Д.Мідора, Л.Фрідмена, Б.Харнетта, Д.Каррі, Б.А.Футея.
Емпіричною базою дослідження є практика застосування національного законодавства суб’єктами права, що складають систему органів з підбору кандидатів, призначення та обрання суддів, звільнення їх з посад, насамперед, результати діяльності кваліфікаційних комісій та Вищої ради юстиції.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше в Україні з урахуванням положень Конституції, законодавчих новел та змін у суспільному та державному житті комплексно на монографічному рівні досліджено проблеми формування корпусу професійних суддів.
Найбільш істотні результати, що відображають внесок автора в розробку зазначеної проблеми, такі:
1. Розкрито роль, місце та значення порядку формування судового корпусу в механізмі стримування і противаг системи поділу влади в Україні. При цьому зроблено висновок про те, що саме механізм формування корпусу професійних суддів є одним з вразливих “місць” в системі гарантій забезпечення незалежності суддів України.
2. З метою вдосконалення механізму формування корпусу професійних суддів обґрунтовано доцільність посилення конкурсного начала при доборі кандидатів для призначення суддею.
. З огляду на необхідність підвищення довіри до судової влади з боку населення, посилення авторитету суду в умовах демократичного розвитку наведено аргументи щодо можливості проведення на місцевому рівні громадських обговорень з питань призначення та обрання суддів на посади. При цьому, висловлено позицію, що у такий спосіб громада зможе ефективно захистити належного суддю і, одночасно, виразити відповідне ставлення до особи, яка негідна бути суддею.
. На основі порівняльного аналізу вимог до кандидатів на посаду судді, що мають місце в різних правових системах, зроблено висновок про необхідність запровадження в Україні системи 2-3 річної спеціальної підготовки кандидатів у судді.
. Наведено детальну правову та історичну аргументацію розвитку інституту суддівської присяги, визначено її сучасне значення та зроблено висновок про необхідність конкретизації в галузевому законодавстві вимог, порядку принесення присяги та підстав притягнення судді до відповідальності в разі її порушення, що прямо передбачено ст. 126 Конституції України.
. Охарактеризовано систему взаємозв’язків між такими важливими принципами організації судової системи як забезпечення незалежності суддів, суддівської незмінюваності та несумісності суддівської посади з іншими посадами та видами діяльності. На цій основі запропоновано висновки та пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, зокрема, в частині посилення гарантій незмінюваності суддів, у зв’язку з чим кардинальної зміни потребує інститут повторного перезатвердження, а також звільнення суддів, яке має гарантуватись судовим захистом.
. З метою уникнення функціонального дублювання між системою кваліфікаційних комісій суддів та Вищою радою юстиції, дисертант пропонує створення єдиної, цілісної системи органів з питань добору кандидатів на посади суддів та притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Ці органи повинні мати статус дисциплінарного суду у сфері юстиції.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції, які містяться в роботі, можуть бути використані при підготовці, розробці й удосконаленні актів законодавства України, що регулюють статус професійних суддів, зокрема, законів України “Про статус суддів” та “Про судоустрій України”.
Положення дисертації використовуються в навчальному процесі, при проведенні методологічних семінарів та складають підґрунтя для підготовки підручників, курсів лекцій, навчальних посібників і методичних рекомендацій для студентів юридичних вищих навчальних закладів.
Окремі результати можуть бути використані в процесі подальших досліджень з проблем судоустрою та організації правоохоронних органів.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана й обговорена у відділі проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України.
Основні положення дисертаційного дослідження доповідались на науково-практичній конференції “Роль засобів масової інформації в правовій освіті населення та запобігання злочинності і правопорушень” (5 квітня 2000 р., м. Київ), на міжнародних науково-практичних конференціях “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правової системи” (17-20 жовтня 2000 р., м. Київ), “Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід” (9 листопада 2001 р., м. Одеса).
Публікації. Основні теоретичні і практичні положення та висновки дисертаційного дослідження викладені в 5 статтях у провідних наукових фахових виданнях відповідно до вимог, які висуває ВАК України, і 3 тезах наукових повідомлень. Усього з теми дисертації автором опубліковано 10 праць.
Структура дисертації. За своєю архітектонікою дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають п’ятнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації –сторінки, з них основний текст –сторінок. Список використаних джерел містить 336 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, охарактеризовано стан її наукової розробленості, визначено мету і задачі, об’єкт, предмет та методологічну основу наукового пошуку, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, їх новизну та апробованість, наведено структуру роботи.
Перший розділ “Загальна характеристика системи формування суддівського корпусу”, що складається з трьох підрозділів, присвячено визначенню поняття, значення і основних змістовних елементів даної системи, окресленню міжнародних стандартів та тенденцій розвитку вітчизняної правової думки з даних питань.
У першому підрозділі “Поняття, значення та зміст системи формування корпусу професійних суддів” досліджуються проблеми забезпечення незалежності суддів, серед яких важливе місце займає порядок призначення, обрання та звільнення суддів (Ю.М.Грошевий, І.Є.Марочкін, М.М.Михеєнко). На сучасному етапі становлення правової системи України особливого значення набула юридична категорія “корпус професійних суддів України”. Дисертант дійшов висновку, що корпус професійних суддів України включає всіх суддів, які відповідно до Конституції України призначені чи обрані суддями і займають штатні суддівські посади в судах України. При цьому, формування корпусу професійних суддів України розглядається як упорядкований процес кадрового забезпечення судової влади, що виражається у механізмі набуття та припинення суддівських повноважень. Тим самим, дисертант розглядає визначене явище як замкнутий та безперервний цикл обігу судової влади, що починається з моменту надання особі судових повноважень та завершується їх припиненням.
У другому підрозділі “Розвиток правової думки та законодавства щодо формування корпусу суддів на території України у ХІХ-ХХ століттях” увага акцентується на періоді Судової реформи 1864 року в Імперській Росії. Зокрема, аналізу піддаються положення “Статуту судових установ” (1864 р.), яким встановлювався механізм призначення суддів монархом та гарантії реалізації принцу незмінюваності суддів. Розглянуто період Української Народної Республіки (1917 –р.р.) та діяльність її органів в питаннях організації судової влади. Дослідник виділяє основні недоліки періоду УРСР (1918 –р.р.), з якими пов’язано нівелювання демократичності в питаннях організації правосуддя. На його думку, однією з головних вад була партійна підконтрольність та піднаглядність суддів радам, що робило їх залежними як під час виборів, так і в безпосередній діяльності.
У третьому підрозділі “Міжнародні стандарти з питань формування корпусу суддів” шляхом аналізу міжнародно-правових документів ООН та Ради Європи розкриваються сучасні тенденції розвитку статусу суддів у світі. Так, передбачається, що всі рішення щодо професійної кар'єри суддів повинні ґрунтуватись на об'єктивних критеріях; як обрання, так і кар'єра суддів мають базуватись на заслугах, з урахуванням їхньої кваліфікації, чеснот, здібностей та результатів праці. Орган, який приймає рішення, що пов’язані з добором кандидатів на посаду судді, підвищенням суддів по службі або припиненням їх повноважень згідно з законом про статус суддів має бути незалежним від виконавчої та законодавчої влади. Ця незалежність досягається його складом та способом комплектування (принаймні наполовину він має складатись із суддів, обраних їх колегами шляхом використання методів, що гарантуватимуть якомога ширше представництво суддівського корпусу).
Дисертант вважає, що інтеграція України до світової спільноти неодмінно пов’язана з реформуванням її судової системи шляхом практичного втіленням міжнародних стандартів статусу суддів.
У другому розділі “Зарубіжні моделі порядку формування суддівського корпусу”, який складається з чотирьох підрозділів, проведено порівняльне дослідження зарубіжних систем кадрового забезпечення судової влади.
У першому підрозділі “Кандидатські вимоги (ценз) на посаду судді” розглядаються вимоги та умови допуску до судових посад. Так, у ряді країн світу кандидатський ценз передбачає як загальні, так і особливі вимоги. Зазвичай, до загальних відносять громадянство, вищу юридичну освіту, вікові обмеження, практичний досвід роботи в галузі права, високі ділові та моральні якості, в свою чергу, особливими вважаються спеціальне навчання за програмами підготовки суддів та обов’язкове професійне стажування (Австрія, Франція та ін.). Програма теоретичної підготовки в навчальних центрах, зазвичай, зорієнтована на професійну судову освіту, яка включає ґрунтовні знання з кримінології, криміналістики, судової медицини та судової психіатрії, психології, техніки (техніки дорожнього руху, обробки даних), економічних наук (теорії економіки підприємств, бухгалтерії), правової соціології та ін. Тим самим, судова освіта передбачає не одноманітне повторення університетських знань з основних галузей права, хоча це теж не виключається, а поглиблене вивчення прикладних наук, які дозволять судді бути обізнаним фахівцем високого рівня.
Також, особливі кандидатські вимоги застосовуються у Німеччині, Італії та Польщі, де практичній підготовці кандидатів приділяється особливе значення. До призначення на посаду стажер під наглядом наставників проходить обов’язкове стажування в судових установах та інших державних органах, засвоюючи навички майбутньої роботи.
Навпаки, у Англії та США професійні судді спеціально не готуються, але їх добирають з кола кваліфікованих юристів-практиків. У Англії визначальною ознакою кандидатського цензу є значний стаж (не менше 10 років) практичної діяльності особи у сфері судочинства. Правові традиції цієї країни передбачають, що саме в якості адвокатів чи непрофесійних суддів (рекордерів) набувається необхідний для судді практичний досвід. у юридичну освіту, 2-3 річний практичний досвід, набуття якого допускається в будь-якій юридичній сфері, в тому числі не пов’язаній з судовим процесом.
У другому підрозділі “Органи та порядок добору кандидатів на посаду судді в зарубіжних країнах” розкриваються як основні організаційні засади, так і окремі процедурні особливості цього процесу. Тенденції розвитку судових систем багатьох європейських країн передбачають створення самостійних та незалежних органів суддівського самоврядування, які вирішують найважливіші питання, що стосуються формування суддівського корпусу та діяльності суддів, серед них: підбір кандидатів, просування суддів по службі та їх переведення, притягнення до дисциплінарної відповідальності та ін. Однією з гарантій незалежності таких органів є порядок їх створення за участю трьох гілок влади з перевагою судової. Такий підхід є цілком виправданим з огляду на необхідність при забезпеченні незалежності суддів збалансовувати політичний вплив законодавчої та виконавчої влади під час вирішення кадрових питань організації судової системи. Зазначені органи діють більш ефективно за умови входження до їх складу значної кількості суддів, як правило, не менше половини. Діяльність цих органів створює умови як для утвердження суддівського самоврядування, так і, одночасно, для запобігання корпоративної замкнутості.
У третьому підрозділі “Правові засади наділення суддів повноваженнями в зарубіжних країнах” аналізуються способи набуття судових повноважень, а також їх вплив на забезпечення незалежності суддів. З проведеного дослідження випливає, що у сучасних країнах світу основними формами є призначення та вибори суддів. Ці форми характеризуються різноманіттям моделей реалізації, включаючи змішані конструкції. Загальновідомо, що ані призначення, ані обрання суддів не вважаються ідеальними способами формування корпусу суддів. Кожен з них має як свої позитиви, так і недоліки.
Дисертант вважає, що помітну загрозу для незалежності суддів складають процедури призначення, які пов’язані з перезатвердженням суддівських повноважень. Водночас, поєднання механізму призначення з суддівською незмінюваністю є важливою запорукою незалежності суддів від надмірного політичного впливу з боку органів влади. Короткостроковість перебування судді на посаді і його вибори за політичними міркуваннями –це вагомі фактори негативного впливу на незалежність судової влади (Д. Мідор)
У четвертому підрозділі “Загальні засади припинення повноважень судді в зарубіжних країнах” аналізуються способи, порядок та умови припинення суддівських повноважень. Дисертант вважає, що чітка законодавча регламентація підстав та порядку припинення повноважень суддів виступає однією з важливих гарантій забезпечення їх незалежності. Центральну роль в цьому аспекті відіграє принцип незмінюваності суддів, юридична природа якого полягає в тому, що суддя стає незмінюваним з моменту свого першого призначення (обрання). Суддя, якого призначено на певний строк, як правило, стає залежним від різноманітних політичних впливів. За таких умов суттєво підриваються основи неупередженості судді в прийнятті справедливих рішень при здійсненні правосуддя.
Дослідник зазначає, що у країнах посттоталітарного режиму, де інститути демократії та правова свідомість тільки зароджуються, для утвердження незалежності суддів, з одного боку, та безпеки суспільства, з іншого, прийнятною є юридична формула, згідно з якою, після успішного завершення нетривалого строку служби (2-5 років) судді автоматично стають незмінюваними, тобто їх статус і повноваження не підлягають повторному перезатвердженню. За таких умов сумлінні, добросовісні та професійні судді гарантовані від довільного звільнення за умови припинення строку призначення. Як вважає дисертант, саме такий підхід повною мірою відображає сутність службового випробування при призначенні на посаду судді та водночас не заперечує принцип незмінюваності. Тим самим, механізми та процедури усунення судів з посади повинні будуватись на засадах, які якнайширше забезпечують їх незалежність.
У третьому розділі “Порядок набуття статусу судді в Україні” досліджуються питання по наділенню суддів владними повноваженнями.
У першому підрозділі “Загальні засади побудови системи формування корпусу суддів України” дослідник доводить, що в організації поділу влади в Україні один з центральних важелів стримування та противаг сконцентровано саме в механізмі формування корпусу професійних суддів. Існуючий механізм наділення суддів повноваженнями, що включає активну роль законодавчої та виконавчої влади, створює умови для прояву помітних політичних впливів.
В даному аспекті досліджуються питання побудови цілісної та ефективно діючої системи органів формування корпусу професійних суддів України. Найважливішу ланку в цьому механізмі становлять кваліфікаційні комісії, які складають розгалужену систему по регіонам України, що дозволяє проводити добір кандидатів на місцях. Водночас, Вищу раду юстиції можна охарактеризувати як самостійний колегіальний орган з формування суддівського корпусу та конституційної відповідальності в якості вищої дисциплінарної інстанції суддів. Дисертант вважає, що правове положення Вищої ради юстиції має прирівнюватись до статусу вищого судового органу в сфері юстиції, а статус його членів, відповідати статусу суддів. Взаємодія та співпраця кваліфікаційних комісій і Вищої ради юстиції –основна форма роботи при призначенні суддів та звільненні їх з посад.
У другому підрозділі “Порядок добору кандидатів на посаду судді” досліджується процедура всебічної перевірки та визначення майбутніх суддів як центральний етап процесу наділення їх повноваженнями. Дисертант вважає, що у випадку появи вакансії на посаду судді місцевого суду кваліфікаційні комісії суддів повинні давати офіційне повідомлення в місцевих засобах масової інформації (газетах, по радіо, телебаченню) про відкриття конкурсу на відповідну посаду судді. Така інформація має бути загальнодоступною для всієї громадськості даної місцевості. Всі бажаючі, що відповідають кандидатському цензу, повинні мати змогу звернутися з заявою про призначення їх на посаду судді.
Для звернення з заявами претендентів на посаду судді бажано передбачити відповідний строк (1-2 місяці), після завершення якого кваліфікаційна комісія зобов’язана оприлюднювати в пресі список всіх кандидатів, що надасть можливість громадськості реагувати стосовно тих чи інших претендентів. В результаті інформація про особисті характеристики претендентів може суттєво доповнюватись різними фактичними даними як позитивного, так і негативного змісту (повідомлення, скарги, листи-характеристики приватних осіб, підприємств, організацій, установ). Кваліфікаційні комісії зобов’язані брати до уваги таку інформацію та за допомогою відповідних правоохоронних органів належним чином її перевіряти.
Важливою умовою цієї процедури має бути відкритість та захищеність від надмірних політичних впливів. Однією із гарантій реалізації засад народовладдя при формуванні судової влади можуть бути публічні (позапартійні) громадські обговорення кандидатів перед їх призначенням, тобто свого роду місцеві плебісцити, результати яких повинні безпосередньо впливати на призначення та обрання суддів. Організація таких заходів має покладатись на кваліфікаційні комісії суддів, яким всебічно повинні сприяти органи виконавчої влади та місцевого самоврядування. Таким чином, громада зможе як підтримати належного суддю перед його безстроковим обранням, так і висловити недовіру особі, яка скомпрометувала себе. Пряма та відкрита участь народу в процесі формування корпусу суддів набуває принципово важливого значення, особливо в період політичного дисбалансу як фактору впливу на незалежність судової влади.
Дослідник пропонує запровадження кваліфікаційних іспитів шляхом тестування, що виключатиме суб'єктивізм при оцінюванні професійних знань кандидатів у судді. Всі особи, які з однаково позитивними результатами склали кваліфікаційний іспит на заміщення однієї вакантної посади судді, повинні бути рекомендовані для призначення на цю посаду. В даному випадку, за результатами перевірок та іспитів орган наділення суддів повноваженнями матиме можливість обирати з представлених кандидатів найкращого.
У третьому підрозділі “Вимоги до кандидатів на посаду судді (кандидатський ценз)” аналізується законодавчо визначений бар’єр щодо заміщення посади судді. Важливе значення при встановленні рівня юридичної підготовленості кандидатів до майбутньої судової діяльності, є виявлення їх знань й розуміння змісту Конституції як Основного закону України, що визначає засади побудови правової системи, закріплює основні права і обов’язки людини й громадянина. При здійсненні правосуддя суддя, в першу чергу, повинен керуватись Конституцією, а тому кандидат на посаду судді мусить досконало її знати та вміти практично застосовувати. Дисертант вважає, що при доборі кандидатів на посаду судді неприйнятно створення переваг чи обмежень залежно від елітності та форми зробити висновок, що традиційно головним критерієм підготовленості до здійснення правосуддя був досвід у сфері юстиції. І це цілком обґрунтовано, бо підготовленість кандидата в цій галузі великою мірою визначає ефективність його діяльності в разі призначення на посаду судді. Оптимальним в сучасних умовах був би варіант, коли б стаж роботи в галузі права за юридичною спеціальністю набувався в якості прокурора (його помічника, заступника) та адвоката. Саме практикуючі в судових справах юристи повинні складати більшість кандидатів на суддівські посади. В системі кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції повинно бути два паралельних джерела: професійні юристи-практики з досвідом роботи 7-10 років, та спеціально підготовлені кандидати, які отримали практичний досвід судової діяльності, поєднаний з навчанням в Академії суддів України.
В штаті місцевих судів було б доцільно затвердити посаду стажиста (кандидата на посаду судді), з визначенням відповідних прав та обов’язків, беручи до уваги те, що в цьому є практична необхідність. За таких умов юрист, що не має належного досвіду судочинства, в якості кандидата на посаду судді набуватиме практичних навичок, необхідних для роботи суддею. Практична підготовка кандидатів під керівництвом досвідчених суддів-наставників має поєднуватись з обов’язковим курсом навчання в Академії суддів України. Навчання в Академії суддів України та складання всіх іспитів повинно передувати призначенню суддею. Діяльність на посаді кандидата (2-3 роки) і саме в судовій системі дасть змогу детально дослідити особистість майбутнього судді, його професійні здібності та недоліки, ряд важливих особистих ознак.
Дисертант вважає, що органи добору кандидатів повинні не формально задовольнятись наданими довідками про стан здоров'я та відсутність нервово-психіатричного диспансерного обліку, а безпосередньо, через незалежну медичну установу, встановлювати факт фізичної та психічної придатності кандидатів. Для цього повинен бути встановлений офіційний перелік захворювань, які унеможливлюють заняття суддівської посади.
У четвертому підрозділі “Призначення та порядок вступу суддів загальної юрисдикції на посаду” досліджується співвідношення та взаємозв’язок статусу судді та судових повноважень. Розглядається процедура призначення суддів та механізм їх вступу на посаду. Дослідник зазначає, що завершальний етап у процедурі наділення суддів владними повноваженнями - це принесення присяги особою, яку призначено на посаду судді вперше. Особливість цієї процедури полягає в тому, що призначені судді набувають в повному обсязі прав і обов’язків представника судової влади лише з моменту офіційного принесення присяги. Особа, яку призначено на посаду судді, але яка не принесла присягу, не несе відповідальність за порушення присяги, а тому вона не повинна допускатись до здійснення судочинства (В.О.Євдокимов, Я.Л.Іваненко). Принесення присяги –це перший службовий акт, з якого повинна починатись діяльність на посаді професійного судді.
У п’ятому підрозділі “Обрання суддів загальної юрисдикції” досліджується процедура обрання суддів безстроково. Дисертант вважає, що результати розгляду судових справ, прийняті судові рішення, що вступили в законну силу, не повинні бути предметом обговорення у Верховній Раді України при обранні суддів безстроково. Існуючий сьогодні поетапний механізм наділення суддів повноваженнями вимагає якомога детальнішої законодавчої регламентації з метою недопущення прямого чи непрямого впливу на незалежність суддів.
У четвертому розділі “Порядок припинення повноважень судді в Україні” досліджуються законодавчі положення звільнення суддів та припинення їх статусу в аспекті забезпечення незалежності суддів.
У першому підрозділі “Загальні засади припинення суддівських повноважень” піддаються детальному аналізу принципи незмінюваності суддів та несумісності суддівської посади з іншими посадами та видами діяльності, а також їх практичне втілення в судовій системі України. Специфіка формування корпусу професійних суддів України полягає в тому, що засади незмінюваності починають діяти лише після обрання суддів Верховною Радою України безстроково. Хоча, з теоретичної точки зору (Д.Г.Тальберг, В.К.Случевський, І.Я.Фойницький), принцип незмінюваності суддів вимагає, щоб: (1) особу, яку призначено на суддівську посаду, не можна було без її згоди звільнити, відсторонити, перевести на іншу посаду, ні на більш низьку, ні на більш високу; (2) раз призначений на посаду суддя з самого початку повинен бути незмінюваним; (3) це право знаходилось під судовим захистом, а його порушення допускалось тільки в судовому порядку; (4) суддя був забезпечений на випадок повного скасування посади, яку займає, тобто, йому повинна негайно надаватись відповідна його положенню і змісту посада, чи держава має брати на себе обов'язок повного утримання судді за весь час знаходження поза штатом.
У другому підрозділі “Підстави припинення повноважень судді України” аналізуються законодавчі положення, що встановлюють підстави звільнення суддів. Правова регламентація на конституційному рівні підстав припинення суддівських повноважень виступає однією з важливих гарантій забезпечення їх незалежності. На думку автора, проблемним є питання про звільнення суддів у зв’язку з закінченням строку їх повноважень. Він вважає, що суддя, який не притягувався до відповідальності, тобто, відносно нього не встановлювались факти порушення присяги судді, не повинен звільнятись по завершенню п’ятирічного строку лише тому, що закінчився строк його призначення. Якщо суддя загальної юрисдикції не був звільнений за загальних чи особливих підстав протягом п’ятирічного строку повноважень, він обов’язково повинен бути представлений Верховній Раді України для вирішення питання про його безстрокове обрання.
У третьому підрозділі “Процедура припинення повноважень та статусу судді” розглядається юридичний механізм звільнення суддів з посади. Дослідник піддає критичному аналізу сучасний стан правового забезпечення процедури припинення суддівських повноважень як однієї із важливих гарантій незалежності суддів. В роботі розкривається правовий зв’язок між звільненням судді та припиненням статусу судді. На думку автора, судді у відставці не повинні знаходитись за межами судової системи, оскільки навіть після почесного звільнення у особи зберігається статус судді (без права на здійснення судочинства). У зв’язку з чим пропонується в законодавстві про судоустрій закріпити за ними право на участь у суддівському самоврядуванні.
У висновках автором формулюються найсуттєвіші результати дисертаційного дослідження. Зокрема, відзначається наступне.
В організації поділу влади в Україні один з головних важелів стримування та противаг судовій владі зосереджений в механізмі формування суддівського корпусу. Саме формування корпусу професійних суддів як центр політичного впливу є потенційно вразливим “місцем” незалежності суддів України.
В Закон України “Про статус суддів” пропонується включити таку обов’язкову вимогу до претендентів на посаду судді, як бездоганна репутація та високий морально-етичний рівень особи.
Пропонується викласти ст.7 Закону України “Про статус суддів” та ст.59 Закону “Про судоустрій України“ в такій редакції: “На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше як три роки, безперервно проживає в Україні не менш як десять років перед призначенням і володіє державною мовою”.
Вагомим посиленням системи гарантій при призначенні судді на посаду главою держави, як гарантом Конституції України, могла б стати детальна регламентація порядку відмови в призначенні на посаду судді у випадку виявлення порушень конституційних вимог й процедури добору кандидатів на посаду судді.
Статус суддів України тісно пов’язаний з суддівською присягою, яка стала невід’ємним і досить суттєвим інститутом організації судової влади. Присяга судді України має природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового зобов’язання особи, яка вступає на суддівську посаду. Лише після принесення присяги суддя набуває судові повноваження по здійсненню правосуддя, тому на рівні конституційного закону необхідно закріпити за суддями загальних судів такий важливий обов’язок, як принесення присяги.
Судові повноваження не повинні підлягати повторному перезатвердженню, а звільнення суддів має гарантуватись судовим захистом. Лише за таких умов принцип незмінюваності суддів буде повноцінно сприяти забезпеченню незалежності суддів
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
Прилуцький С.В. Деякі аспекти процедури формування суддівського корпусу України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 8. –К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2000. - С.395–.
Прилуцький С.В. Актуальні питання статусу незалежного судді //Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 9. –К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2001. - С.159-167.
Прилуцький С.В. Присяга судді: стара категорія –новий правовий зміст // Право України. - 2001. - №6. –С.102-106.
Прилуцький С.В. Формування судового корпусу: національний та світовий досвід // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. –Одеса: Юридична література, 2002. –Вип.13-14. –С.558-564.
Прилуцький С.В. Формування корпусу професійних суддів України в аспекті реалізації поділу влади // Право України. - 2003. - №2. –С.12-16.
Прилуцький С.В. Незмінюваність суддів –питання теорії і практики // Право України. - 2003. - №8. –С.48-51.
Прилуцький С.В. Статус незалежного судді –основний гарант неупередженого судочинства та захисту прав людини // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правової системи: Матеріали міжнародної наукової конференції (12-20 жовтня 2000 р., м. Київ). - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2000. –С.350-353.
Прилуцький С.В. Концептуальні аспекти процесів формування суддівського корпусу в Україні // Роль засобів масової інформації в правовій освіті населення та запобігання злочинності і правопорушень: Матеріали міської науково-практичної конференції (5 квітня 2000 р., м. Київ).–К., 2000. –С.28-33.
Прилуцький С.В. Незалежність суддів // Юридична енциклопедія: В 6 т.- Т.4: Н-П /Редкол.: Ю.С.Шемшученко та ін. –К.: Укр. енцикл., 2002.–С.130.
Прилуцький С.В. Незмінюваність суддів // Юридична енциклопедія: В 6 т.- Т.4: Н-П/ Редкол.: Ю.С.Шемшученко та ін. –К.: Укр. енцикл., 2002. –С.130-131.
АНОТАЦІЇ
Прилуцький С.В. Формування корпусу професійних суддів України. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.10 –судоустрій; прокуратура та адвокатура.- Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.
В дисертації досліджується статус професійних суддів України. Розкриваються поняття “корпус професійних суддів” та “формування корпус професійних суддів України” їх сутність та місце в статусі суддів. Аналізується вплив на забезпечення незалежності суддів правових механізмів передачі та припинення судових повноважень. Виділяються основні критерії кандидатського цензу та дається їх критичний аналіз. Робиться комплексний теоретичний аналіз центральних інститутів статусу судді: незалежності суддів, суддівської незмінюваності та несумісності суддівської посади з іншими посадами та видами діяльності, а також їх практичне втілення в судовій системі України. Виходячи з діючих конституційних норм, наводяться пропозиції щодо вдосконалення правових регулювань формування суддівського корпусу України.
Ключові слова: статус судді, формування корпусу професійних суддів, незалежність суддів, незмінюваність суддів.
Прилуцкий С.В. Формирование корпуса профессиональных судей Украины. –Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.10 –судоустройство; прокуратура и адвокатура. –Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.
В диссертации исследуются проблемы статуса профессиональных судей в аспекте обеспечения их независимости. На современном этапе становления отечественного судебного права выделились как самостоятельные явления корпус профессиональных судей и формирование корпуса профессиональных судей Украины. Корпус профессиональных судей рассматривается как состав судей, которые в соответствии с Конституцией назначены или избраны на штатные судебные должности в суды Украины. Формирование корпуса профессиональных судей определяется как упорядоченный процесс кадрового обеспечения судебной власти, который выражается в механизме передачи и прекращения судебных полномочий по осуществлению правосудия. Неотъемлемой частью работы является исследование документов международных организаций (ООН, Совета Европы), а также законодательства зарубежных стран (Франции, Австрии, Германии, Италии, Англии, США, России, Польши).
Анализируя влияние на независимость судей юридических механизмов передачи и прекращения судебных полномочий, исследователь считает, что в отечественном механизме разделения власти один из главных противовесов судебной власти сконцентрирован в процедуре формирования судебного корпуса. При исследовании процедуры наделения судей полномочиями, выделяются главные критерии кандидатского ценза, проводится их критический анализ. Как считает диссертант, для совершенствования отечественного механизма формирования корпуса профессиональных судей перспективным является усиление конкурсных процедур подбора и рекомендации кандидатов на должность судьи.
Неотъемлемым элементом статуса судей Украины является судебная присяга, которая носит характер индивидуального, публично-правового обязательства лица, которое вступает на судебную должность. Лишь после принятия присяги судья приобретает судебные полномочия по осуществлению правосудия, поэтому диссертант считает необходимым законодательное урегулирование принятия присяги судьями общих судов.
Важное место в работе отведено раскрытию правовой природы принципа несменяемости судей, а также его влиянию на обеспечение независимости судей. Исследователь считает, что принцип несменяемости судей будет полноценно действовать, если судебные полномочия не будут подлежать повторным утверждениям, а увольнение судей будет защищено судебным порядком.
Исходя из действующих конституционных норм, предлагаются пути усовершенствования правового регулирования порядка формирования корпуса профессиональных судей Украины.
Ключевые слова: статус судьи, формирование корпуса профессиональных судей, независимость судей, несменяемость судей.
Prylutskyi S.V. Formation of a corps professional judges in Ukraine. - Manuscript.
A Dissertation on the reception of scientific degree of the Candidate of juridical sciences in the speciality 12.00.10 –court system, advocacy and public procurator's office. –The National University named after Taras Shevchenko, Kyiv, 2003.
The Dissertation is devoted to the research of the professional judges status in Ukraine. The conceptions of the professional judges corps and forming the professional judges corps in Ukraine, their point of the matter and place in a judge’s status are revealed here.
Having analyzed an influence with law gear of delegation and suspension the judicial authority over providing independence of the judges. It determines the main criterions of the candidate’s qualification and their critical analysis are also considered. The author has done a comprehensive theoretical analysis of the judge’s status central institutes: independence of the judges, irremovability of the judges and incompatibility of the judge position with others kind of activities, and also their practical embodiment in the judicial system in Ukraine.
Proceed from the constitutional regulations in force the Dissertation illuminates the suggestions to improve the legal regulations of forming judges corps in Ukraine.
Key words: the judge status, forming the professional judges corps, independence of the judges, irremovability of the judges.