Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ПОНЯТТЯ ПРО ПУХЛИНИ.
Пухлина, новоутворення, чи нео плазма — патологічне неконтрольоване розростання клітин будь-яких тка нин організму. Спостерігається у всіх представників тваринного світу — від комахи до людини, і навіть у рослин. Пухлини розвиваються у більшості хребетних тварин.
Точне визначення пухлини поки що дати неможливо, оскільки ми не знаємо глибинних, безпосередніх при чин перетворення нормальної кліти ни на пухлинну. Тому пухлину зви чайно визначають як розростання клітин, що супроводжується характер ними ознаками. З огляду на це пух лину можна визначити як патологіч не реактивне розростання клітин, якому притаманні незакінчений ріст, автономність (не залежить від впливу на нього регуляторних механізмів організму), морфологічний та біохі мічний атипізм та повна функціональ на неспроможність. У цьому визна ченні віддзеркалюється, по-перше, та особливість росту пухлинних клітин, що він не носить фізіологічного, ком пенсаторного чи пристосувального ха рактеру. По-друге, на відміну від фізіологічного росту (регенеративно го чи репаративного, який триває до певних меж і закінчується після замі щення втрачених клітин чи заповнен ня тканинного дефекту, себто регу люється організмом), пухлинний, хоч і має різний темп — то швидкий, то дуже повільний, але ніколи не закін чується і триває до кінця життя орга нізму та практично не регулюється ним.
Клітини пухлини мають різний ступінь диференціації — від високо го, коли вони мало відрізняються від аналогічних клітин здорових тканин, навіть продукують нормальні секрети (наприклад паратгормон, меланін, АКТГ, інсулін), до дуже низького, коли важко визначити, до якої ткани ни належать клітини пухлин, оскіль ки вони несхожі з первинними кліти нами. Проте всі пухлини мають ниж чу організацію, порівняно з нормаль ними тканинами, тобто вони атипові як за своєю структурою, так і за функ цією. Від справжніх пухлин треба відрізняти припухлості, збільшення об'єму ділянок тканин за рахунок на бряку, гематом, ретенційних кіст, гіпертрофії та гіперплазії клітин тощо.
Галузь медицини, яка вивчає пи тання виникнення, поширення, ліку вання та профілактики пухлин, на зивається онкологією ( onkos — пух лина, logos — наука).
З клінічного боку, розрізняють доб роякісні та злоякісні пухлини. Останні пов'язані із загрозою для життя люди ни незалежно від локалізації пухлини та походження. Доброякісні пухлини також можуть становити загрозу для життя людини за певної локалізації (на приклад, порожнина черепа, кишки) — внаслідок механічного впливу на органи, з яких вони ростуть, або на сусідні органи та структури.
Доброякісні пухлини можна вияви ти практично у кожної людини, але їх статистика відсутня, бо вони не реєструються. У більшості країн світу реєструють винятково злоякісні пух лини, поширення яких у промислове розвинутих країнах коливається у ме жах 200—400 на 100 000 населення. Тому, коли йдеться про онкологічні захворювання, мають на увазі прак тично злоякісні пухлини, які назива ють загальним терміном "рак", "канцер", "карцинома", хоча в суто нау ковому плані раком називають зло якісні пухлини, що походять з епіте лію будь-якого органа (слизових обо лонок шлунка, кишок, бронхів, епі телію екзокринних та ендокринних залоз тощо). Злоякісну ж пухлину з мезенхімних тканин — сполучної тка нини, м'язів, кісток тощо, назива ють саркомою ( sarkos — м'язи).
Для означення пухлини (як добро якісної, так і злоякісної) широко ви користовують загальний термін "ту-мор" (лат. tumor — пухлина).
Пошуки шляхів боротьби з пухлин ними захворюваннями провадяться повсякчас. Учені шукають відповідей на запитання, які цікавлять усе люд ство: у чому все-таки причина виник нення раку? Що сприяє розвитку зло якісних новоутворень? Чи є такі на роди, що не хворіють на рак? На жаль, є лише градація за кількісни ми співвідношеннями захворювання на той чи той вид раку. В одних краї нах частіше хворіють на рак шкіри, в інших — на рак порожнини рота, ще в інших — на рак шлунка. Це певною мірою пояснюється умовами та спосо бом життя людей, їх звичаями та звич ками. Міста Англії, наприклад, пе ренасичені смогом, внаслідок чого там найбільше поширений рак легень. Для Африки характерним є первинний рак печінки, як наслідок споживання де лікатесних коржиків, вкритих плісня вою, яка містить велику кількість кан церогенних речовин, та ін.
Історія вивчення злоякісних пухлин сягає у глибину віків. Перші повідом лення про рак ми знаходимо у старо давньому "Папірусі Едвіна Сміта" (2500 років до н.е.). На скелетах старо давніх єгиптян, які жили за 2700 років до н.е., помітно сліди злоякісної пухлини.
Матеріали вивчення раку як за хворювання ми знаходимо у старо давніх манускриптах. У них розгляда ються проблеми класифікації пухлин, причини їх виникнення.
Стародавні індуси першими поді лили пухлини на доброякісні і зло якісні. Вони ж вказували і на те, що пухлини треба видаляти.
Першість уведення у медичну прак тику понять "рак" та "саркома" нале жить Гіппократу і Авіценні. Терміни ці збереглися протягом багатьох віків. "Рак", "канцер" — різні назви одно го й того ж поняття. Сьогодні понад сто захворювань об'єднано під загаль ною назвою "рак".
Чому уявлення про злоякісні пух лини пов'язане із зображенням раку або краба?
У стародавні часи, коли ще не вміли розпізнавати ранні стадії зло якісних пухлин і зовсім не знали, як їх лікувати, дуже багато хворих звер талися до лікарів лише в пізніх стадіях захворювання. Глибоко розташовані пухлини були тоді недоступні оку ліка ря, операції не проводилися. Ліка рям вдавалося спостерігати лише зовнішні задавнені пухлини. Так, рак молочної залози має вигляд великого, щільного вузла темно-червоного або багряного кольору, що виступає над поверхнею шкіри, від нього в боки відходять тяжі у вигляді щупалець або лапок. За кольором і контурами пух лина нагадує краба або рака.
Базу для розвитку вчення про пух лини заклали в своїх працях Цельз, Гален, Моргані, Парацельс.
Опис перебігу злоякісних пухлин ми знаходимо в стародавніх джерелах, знайдених на території Русі. Так, у Їпатіївському літописі описується клінічна картина раку нижньої губи у князя галицького Володимира (Васильковича).
У Росії, у грудні 1903 року, при Московському університеті був від критий перший інститут для лікуван ня хворих з пухлинами (сьогодні це Московський науково-дослідний інститут онкології).
Всі ці досягнення стали поштовхом до подальшого вивчення проблеми злоякісних пухлин. Питанням цим почали займатися не лише клініцис ти, а й теоретики: біохіміки, патофізіологи, патологоанатоми, гістоло ги, фармакологи та ін.
Зусилля вчених багатьох країн у бо ротьбі з раком засвідчили, що для розв'язку цієї проблеми потрібне міжна родне співробітництво. Відтак у 1933 p. було організовано Міжнародний про тираковий союз, який об'єднав уче них 70 країн світу. Перший Міжна родний протираковий конгрес відбув ся у тому ж 1933 p. у Мадриді. Пізніше конгреси відбувалися через 3-4 роки. За останні десятиріччя вчені досягай значних успіхів у галузях ядерної фізи ки, електроніки, освоєння космосу, молекулярної біології і багатьох інших науках. Можна очікувати, що й екс периментальна онкологія, спираючись на їх досягнення, зробить вирішаль ний крок у справі пізнання "таємниці раку". Тоді й клінічна онкологія одер жить принципово нові й ефективні методи як профілактики, так і ліку вання цього захворювання.
Рак іноді називають хворобою сто ліття. Є підстави сподіватися, що ця назва буде виправдана не лише тим, що в нашому столітті збільшилася кількість хворих на рак, але, можли во, й тим, що ще в XX ст. ми впри тул наблизимося до перемоги над цим захворюванням.