Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
red0;;
Основи агрохімії
Зміст
.У якій формі надходять основні живильні речовини в рослину
. Агрохімічна характеристика основних підтипів чорноземів (вилужених, типових, звичайних, південних). Ефективність добрив на цих ґрунтах
3. Джерела фосфору для рослин. Винос фосфору із урожаєм
. Роль бору, молібдену, марганцю для рослин
Азот і зольні елементи поглинаються із ґрунту діяльною поверхнею кореневої системи рослин у вигляді іонів (аніонів і катіонів). Так, азот може поглинатися у вигляді аніона й катіона (тільки бобові рослини здатні в симбіозі із клубеньковыми бактеріями засвоювати молекулярний азот атмосфери), фосфор і сірка - у вигляді аніонів фосфорної й сарною киснув лот-калій, кальцій, магній, натрій, залізо - виді катіонів, а мікроелементи - у вигляді відповідних аніонів або катіонів.
Рослини засвоюють іони не тільки із ґрунтового розчину, але й поглинені колоїдами. Більше того, рослини активно (завдяки розчинюючій здатності кореневих виділень, що включають вугільну кислоту, органічні кислоти й амінокислоти) впливають на тверду фазу ґрунту, переводячи необхідні живильні речовини в доступну форму.
У процесі надходження живильних речовин у рослини проявляється синергизм іонів, коли поглинання одних іонів сприяє кращому поглинанню інших.
Фізіологічна врівноваженість легше всього відновлюється при введенні в розчин солей кальцію. При наявності в розчині кальцію створюються нормальні умови для розвитку кореневої системи, тому в штучних живильних сумішах катіон кальцію повинен переважати над всіма іншими іонами. Особливо сильно погіршуються розвиток корінь і надходження в них живильних елементів при високій концентрації іонів водню, тобто при підвищеній кислотності розчину.
Корінь рослин мають дуже високу засвоювану здатність і можуть поглинати живильні елементи із сильно розведених розчинів. Більшість рослин нормально розвивається при змісті N і ДО20 по 20—мг і Р2Оз 10—мг на 1 л розчину й навіть при значно більше низькій концентрації, якщо вона підтримується на тім же рівні.
Для нормального розвитку корінь важливе значення має також співвідношення солей у розчині, його фізіологічна врівноваженість. Фізіологічно врівноваженим називається розчин, у якому окремі живильні елементи перебувають у таких співвідношеннях, при яких відбувається найбільш ефективне використання їхньою рослиною. Розчин, представлений який-небудь однією сіллю, фізіологічно не врівноважений.
Елементи, що надійшли в рослини, мінерального харчування у вигляді катіонів і аніонів використовуються на синтез органічних сполук і забезпечення різних фізіологічних функцій. Зі збільшенням рівня харчування яким-небудь іоном його концентрація в рослинах у мінеральній формі також зростає в певних межах. Так, що надійшов у рослини нітратний азот відновлюється вже в кореневій системі, а амонійний азот швидко використовується на синтез органічних азотистих сполук. Значні кількості нітратів виявляється в надземні органах рослин звичайно лише при підвищеному рівні постачання азотом. Поглинений коріннями фосфор також інтенсивно включається до складу органічних сполук і накопичується в тканинах рослин у мінеральній формі тільки при рясному харчуванні. Концентрація інших мінеральних іонів у рослинних тканинах відбиває ступінь забезпеченості рослин відповідними елементами.
Підвищений зміст мінеральних сполук окремих елементів у рослинах може спостерігатися й при обмеженні синтезу органічних речовин внаслідок недоліку інших елементів харчування, інших несприятливих умов для росту й розвитку рослин.
2. Агрохімічна характеристика основних підтипів чорноземів (вилужених, типових, звичайних, південних). Ефективність добрив на цих ґрунтах
чорнозем агрохімічний рослина живильний
Чорноземи. Агрохімічні властивості основних підтипів чорноземів характеризуються показниками, наведеними в таблиці
Чорноземи від інших ґрунтів відрізняються більше високою природною родючістю, мають потужний гумусовий обрій, значно більше містять гумусу й загального азоту (0,2-0,5 %) в орному обрії з поступовим зниженням їх по профілі. Валовий запас гумусу й азоту в шарі 0-20 див становить відповідно 60-220 і 3-15 т/га, а в метровому шарі - в 3-4 рази більше. Загальний зміст фосфору коливається від 0,1 до 0,3%, а валовий запас його становить 2-4,5 т/га. Всі підтипи чорноземів багаті калієм, загальний зміст його становить 2,5-3 %, а валовий запас- 75-90 т/га. Чорноземи мають високі ємність поглинання й ступінь насиченості підставами.
У типового чорнозему найбільша потужність гумусового обрію, більше високий відносний зміст гумусу й загального азоту, а також фосфору й валові їхні запаси (відповідно 120-220; 7-15 і 3,5-4,5 т/га) і ємність поглинання. До півночі у вилуженого чорнозему й до півдня у звичайного й особливо в південного чорноземів значення цих показників знижуються. У вилуженого чорнозему реакція ґрунту слабокисла, обмінна кислотність, як правило, відсутній, але гідролітична кислотність може досягати значних величин. У звичайного й південного чорноземів реакція нейтральна або слаболужна.
Незважаючи на високу потенційну родючість чорноземів, забезпеченість їхніми засвоюваними формами азоту й рухливим фосфором (особливо старопахотних і слабко, що вдобрювалися чорноземів) дуже часто невисока. Тому тут ефективні фосфорні добрива, а при більше сприятливих умовах зволоження й азотні. На старопахотних і слабко, що вдобрювалися чорноземах, у порівнянні із цілинними зменшуються запаси загального й обмінного калію. На таких ґрунтах, особливо під культури (цукровий буряк, картопля, соняшник і ін.), доцільно вносити калійні добрива (разом з азотними й фосфорними). Застосування мінеральних добрив дає найкращі результати в більше зволожених західних районах Чорноземної зони, у східних районах (паралельно з погіршенням умові зволоження) ефективність добрив знижується.
3. Джерела фосфору для рослин. Винос фосфору із урожаєм
З органічних сполук фосфору найбільш важливу роль у рослинах грають нуклеїнові кислоти - складні високомолекулярні речовини, що складаються з азотистих підстав, молекули вуглеводів (рибози або дезоксирибози) і фосфорної кислоти. Вони беруть участь у найважливіших процесах життєдіяльності організмів - синтезі білка, росту й розмноженні, передачі спадкоємних властивостей. Нуклеїнові кислоти утворять комплекси з білками - нуклеопротіди, що беруть участь у побудові цитоплазми і ядра кліток. Фосфор входить до складу фосфатидів (фосфоглицеридів), які утворять белково-ліпідні клітинні мембрани й регулюють їхня проникність для різних речовин. Значна кількість фосфору в рослинах перебуває в складі фітину - запасної речовини насіння, використовуваного як джерело цього елемента під час проростання. Важлива група фосфорорганічних сполук у тканинах рослин - сахарофосфати, що утворяться в процесах фотосинтезу, синтезу й розпаду вуглеводів. Фосфор входить також до складу вітамінів і багатьох ферментів.
Мінеральні фосфати присутні в тканинах рослин звичайно в невеликих кількостях, але відіграють важливу роль у створенні буферної системи клітинного соку й служать резервом для утворення органічних фосфоровмістких сполук.
Фосфор має велике значення в енергетичному обміні й про різноманітні процеси обміну речовин у рослинних організмах. Він бере участь у вуглеводному й азотному обміні, у процесах фотосинтезу, подихи й шумування. Енергія сонячного світла в процесі фотосинтезу й енергія, виділювана при окислюванні в процесі подиху раніше синтезованих органічних сполук, акумулюється в рослинах у вигляді енергії фосфатних зв'язків макроергичних сполук. Найважливіше з таких сполук - АТФ. Накопичена в АТФ енергія використовується для всіх життєвих процесів росту й розвитку рослини, у тому числі для поглинання живильних речовин із ґрунту, синтезу органічних сполук, їхнього транспорту. При недоліку фосфору порушується обмін енергії й речовин у рослинах.
Фосфору, як і азоту, найбільше втримується в репродуктивному й молодому зростаючому органах і частинах рослини, де інтенсивно йдуть процеси синтезу органічної речовини. З більше старих листів фосфор може пересуватися до зон росту й використовуватися повторно, тому зовнішні ознаки його недоліку проявляються в рослин, насамперед на нижніх листах.
Рослини найбільш чутливі до недоліку фосфору в самому ранньому віці, коли їх слаборозвинена коренева система має низку здатністю. Негативна дія недоліку фосфору в цей період не може бути виправлено наступним навіть рясним фосфорним харчуванням.
Важливу роль грає забезпечення рослин фосфором і в період формування репродуктивних органів. Його недолік у цей період гальмує розвиток і затримує дозрівання рослин, викликає зниження врожаю й погіршення якості продукції.
При недоліку фосфору рослини різко сповільнюють ріст, листи їх здобувають (спочатку із країв, а потім по всій поверхні) сіро-зелене, пурпурне або червоно-фіолетове фарбування. У зернових злаків при дефіциті фосфору зменшуються кущіння й утворення плодоносних стебел. Ознаки фосфорного голодування звичайно проявляються вже в початковий період розвитку рослин, коли вони мають слаборозвинену кореневу систему й не здатні засвоювати важкорозчинних фосфати ґрунту.
Винос живильних речовин із урожаєм - важливий показник, якому необхідно враховувати при визначенні потреби культур у добривах, розрахунку доз добрив у конкретних умовах.
Загальна потреба сільськогосподарських культур в елементах мінерального харчування характеризується розмірами біологічного виносу - кількістю цих елементів у всій формованій біомасі рослин, тобто в надземних органах і коріннях. Отже, біологічний винос включає зміст живильних речовин як у відчужуваній з поля основної й побічної продукції (господарський винос), так і в кореневих і пожнивних залишках, листовому опаде (залишковий винос). Якщо нетоварну частину врожаю (солому або бадилля) залишають у поле, то живильні елементи, що втримуються в ній, не враховують у господарському виносі. Залишкова частина виносу становить значну частку від біологічного виносу, особливо в багаторічних трав (50-60 %) і овочевих культур (40-60 % у капусти белокочанної і огірка, 70-80 % у капусти кольоровий). У зернових культур, картоплі, кукурудзи на силос на залишкову частину виносу звичайно доводиться 20-35 % загального, тобто біологічного виносу цими культурами. Живильні елементи з пожнивно-кореневих залишків, що обпали листів знову утягуються в круговорот і надалі частково використовуються рослинами.
4. Роль бору, молібдену, марганцю для рослин
Бор. Сильно впливає на вуглеводний, білковий, нуклеїновий обмін і інші біохімічні процеси в рослинах. При його недоліку порушуються синтез і особливий пересування вуглеводів, формування репродуктивних органів, запліднення й плодоносіння. Бор не може утилізуватися в рослинах тому при його недоліку страждають насамперед молоді зростаючі органи, відбувається відмирання крапок росту.
Більше вимогливі до бору й чутливі до його недоліку коренеплоди, соняшник, бобові культури, льон, картопля й овочеві рослини. У цукрового, кормового й столового буряка дефіцит бору викликає поразка гнилизною серденька й поява дуплистости коренеплодів. Льон при недоліку бору дивується бактеріозом. Відмирання верхівкової крапки росту приводить до посиленого утворення бічних втеч, які також зупиняються в росту, різко знижуються вихід і якість волокна. У соняшника гострий дефіцит бору викликає повне відмирання крапки росту, при більше пізньому прояві недоліку бору спостерігаються ненормальний розвиток квіток, пустоцвіт і зниження врожаю насінь. При борному голодуванні бобових культур порушується розвиток клубеньків на коріннях і знижується симбіотична фіксація молекулярного азоту з атмосфери, уповільнюються ріст і формування репродуктивних органів. Картопля при недоліку бору дивується паршою, у плодових дерев з'являється суховершинність, розвиваються зовнішня плямистість і опробкування тканин плодів. Недолік бору частіше проявляється на вапнованих дерено-підзолисті й сірих лісових, дерново-гліївих і темноколірних заболочених ґрунтах.
Молібден. Йому належить виняткова роль в азотному харчуванні рослин: він бере участь у процесах фіксації молекулярного азоту (бобовими в симбіозі із клубеньковими бактеріями й ґрунтовими мікроорганізмами) і відновлення нітратів у рослинах. У рослинах утримується молібден (мг на 1 кг сухої речовини): у зерні вівса й пшениці - 0,16-0,19, у коренеплодах і листах цукрового буряка - 0,16-0.6, у сіні конюшини -0,91, у зеленій масі люпину- 1,12.
Особливо вимогливі до наявності молібдену в ґрунті в доступній формі бобові культури й овочеві рослини (капуста, листові овочі, редис).
Зовнішні ознаки недоліку молібдену подібні з ознаками азотного голодування - різко гальмується ріст рослин, внаслідок порушення синтезу хлорофілу вони здобувають блідо-зелене фарбування (листові пластинки деформуються, і листи передчасно відмирають).
Дефіцит молібдену також обмежує розвиток клубеньків на коріннях бобових культур, різко знижує врожай і зміст білка в рослинах. Недолік молібдену при більших дозах азоту може приводити до нагромадження в рослинах, особливо в овочеві й кормових, підвищених кількостей нітратів, токсичних для людини й тварин. Рослинам не вистачає молібдену звичайно на кислих ґрунтах, особливо легені гранулометричної сполуки.
Марганець. Входить до складу окислювально-відновних ферментів, що беруть участь у процесах подиху, фотосинтезу, вуглеводного й азотного обміну рослин, відіграє важливу роль у засвоєнні рослинами нітратного й амонійного азоту. Найбільш чутливі до недоліку марганцю й вимогливі до його наявності в доступній формі в ґрунті буряк і інші коренеплоди, картопля, злакові, а також яблуня, черешня й малина.
Характерний симптом марганцевого голодування - крапковий хлороз листів. На листових пластинках між жилками з'являються дрібні жовті хлоротичні плями, потім уражені ділянки відмирають. Недолік марганцю буває, як правило, на болотних, нейтральних і лужних, а також на легких ґрунтах.
/