на тему- Правовий акт- поняття види юридичні властивості
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Форма № Н-6.01
Національний університет біоресурсів і природокористування України
КУРСОВА РОБОТА
з теорії держави і права
(назва дисципліни)
на тему: Правовий акт: поняття, види, юридичні властивості. Юридичні акти в Україні.
м. Київ − 2013 р.
ЗМІСТ
Вступ
1. Поняття правового акта. Види правових актів за формою вираження та за юридичною субординацією.
2. Правотворчість. Принципи правотворчості. Стадії правотворчості.
3. Поняття нормативно-правового акта і його відмінність від інших правових
актів.
4. Класифікація нормативно-правових актів за юридичною силою.
4.1. Поняття, юридичні властивості та види законів.
4.2. Поняття та вимоги до підзаконних нормативно-правових актів. Види підзаконних нормативно-правових актів.
4.3. Міжнародні договори.
5. Дія нормативно-правових актів, зокрема у просторі та за колом осіб.
6. Дія нормативно-правових актів у часі (пряма, зворотна, переживаюча).
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Правовий акт, а особливо його вид - нормативний акт, є основною, а іноді єдиною формою (джерелом) права для багатьох держав із континентальною або романо- німецькою моделлю правової системи. Поширеність саме цієї форми права може бути пояснена можливістю чітко, ясно і однозначно сформулювати зміст юридичних приписів та швидко довести до відома зацікавлених суб'єктів зміст нормативних приписів.
Нині в правознавстві домінує точка зору, що основною формою встановлення правових норм є нормативно-правові акти органів держави. Другою за значущістю формою є правові договори. Правовий звичай має обмежене застосування, а судовий прецедент не використовується в Україні взагалі.
Нормативно-правові акти виступають засобами оформлення рішень відповідних державних органів щодо встановлення, зміни або відміни норм права та зовнішньою формою буття самих цих норм. Тому значна увага приділяється їм як в загальній теорії права, так і в окремих галузях юридичної науки. Значною мірою це пояснюється тим, що визначення поняття нормативно-правового акта необхідно для вдосконалення українського законодавства. Безпосереднє практичне значения поняття нормативного акта не вичерпується його значенням для систематизації. Воно важливе для підготовки проектів рішень державних органів, для обліку діючого законодавства в державних органах, для публікації законодавчих актів тощо.
Метою даної роботи буде проаналізувати поняття правового та нормативно-правового актів, а також проаналізувати види нормативно-правових актів за різними критеріями класифікації.
1. Поняття правового акта. Види правових актів за формою вираження та за юридичною субординацією.
Ще наприкінці XIX століття історик В.О. Ключевський визначив акти, як «пам'ятники урядової діяльності та юридичні угоди»3.
У словнику В.І. Даля «акт» (лат «actus») – взагалі всяка справджена дія; якщо в значенні паперу, то постанова, рішення, угода, свідоцтво, грамота, документ, лист; урочисті збори вченого товариства або стану, свято будь-якої установи; в драматичних творах – умовний відділ4.
Велика Російська Енциклопедія, спочатку проводячи відмінність між актом в інших галузях пізнання і актом правовим, визначає останній, як офіційний документ, що видається повноважним органом у заздалегідь встановленій формі, який породжує певні правові наслідки5.
Радянські лінгвісти С.І. Ожегов та Н.Ю. Шведова під актом розуміють: а) одиничну дію, а також окремий вчинок, б) закон, указ державних органів або постанова громадських організацій; в) документ, засвідчує що-небудь; г) урочисті збори з приводу будь-якої події6.
Доктор юридичних наук Р.Ф. Васильєв розуміє правовий акт, як «волевиявлення уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини шляхом встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також встановлення (зміни, припинення) конкретних правовідносин, результати яких у вигляді велінь, звернень, угод і т. п. у встановлених законом випадках фіксуються у документальній формі (акті-документі)»7.
Російський правознавець, доктор юридичних наук С.С. Алексєєв вважає, що «правовий акт – це належним чином (словесно-документально) оформлене, зовнішнє вираження волі держави, її органів, окремих осіб, яка виступає в якості носія змістовних елементів правової системи – юридичних норм, індивідуальних приписів, автономних рішень осіб»8.
Найбільш повно визначення правового акта дано Д. Мілковой, яка вважає, що юридичні акти – «це своєрідне буття правової нормативності (загальної, індивідуальної), по своїй суті вони представляють собою належним способом виражену (найчастіше особливим, словесно документальним) державну волю (респективна та індивідуально-правова воля в індивідуальних актах), спрямовану на досягнення певного юридичного ефекту за допомогою конституювання і закріплення в даних актах основних змістовних елементів правової системи»9.
Виходячи з курсу теорії держави та права, як навчальної дисципліни, правовий акт - акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Він оформляється у встановлених законом випадках у вигляді письмового документа (акта-документа).
Ознаки правового акта:
1) виражає волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні веління;
2) має офіційний характер, обов'язковий для виконання;
3) спрямований на регулювання суспільних відносин;
4) встановлює правові норми, а також конкретні правовідносини;
5) може бути актом-документом, зміст якого фіксується у встановленій законом документальній формі, і актом-дією, за допомогою якого виникає юридичний результат (встановлення правових норм, їх застосування і т.д.);
6) становить юридичний факт, що спричиняє певні правові наслідки.
Види правових актів за формою вираження:
1) письмовий (акт - документ);
2) усний (заяви, розпорядження, накази, вказівки);
3) конклюдентний (акт - дія).
Види правових актів за юридичною субординацією:
— нормативні, що регулюють певну сферу суспільних відносин і є загальнообов'язковими;
— індивідуальні (ненормативні), що породжують права і обов'язки лише у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку;
— інтерпретаційні (акти тлумачення норм права), що мають допоміжний характер і, як правило, "обслуговують" нормативні акти.
Слід мати на увазі, що, крім зазначених класичних актів - нормативних, індивідуальних, інтерпретаційних - є акти змішаного нормативно-конкретного змісту, тобто такі, що складаються з нормативних і індивідуальних норм. Вони притаманні ряду правових систем романо-германського типу.
Є нетипові (спеціалізовані) акти - акти, що затверджують положення, правила статутів, або акти, що складаються з декларацій, закликів, звернень.
2. Правотворчість. Принципи правотворчості. Стадії правотворчості.
Правотворчість — це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов'язана із встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм. Головне призначення правотворчості — встановлення нових правових норм. Зміна і скасування застарілих правових норм сприяє затвердженню нових і, відтак, вони входять до його складу як допоміжні прояви правотворчості.
Ознаки правотворчості:
1) здійснюється державою безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також громадянським суспільством (народом) і його суб'єктами;
2) полягає у створенні нових норм права або в зміні чи скасуванні чинних норм;
3) набуває завершення в письмовому акті-документі, який називається нормативно-правовим актом;
4) відбувається відповідно до правового регламенту, тобто процедури, яка встановлюється правовими нормами;
5) має конкретно-цільову і організаційну спрямованість.
Правотворчість базується на таких принципах:
- гуманізм. Цей принцип означає, що завданням правотворчого процесу є забезпечення і захист прав індивіда, їхньої пріоритетності у системі інших соціальних цінностей;
- демократизм, який означає, що у процесі правотворчості повинні враховуватися і втілюватися воля й інтереси переважної більшості суспільства при забезпеченні прав й інтересів меншості;
- поєднання національного і загальнолюдського. Цей принцип означає, що процес правотворчості повинен опиратися на правові традиції того чи іншого народу, відповідати тим поняттям про право, які склалися в даного народу у процесі його історичного розвитку, і, разом з тим, врахування національних традицій та особливостей не повинно суперечити загальнолюдським цінностям та ідеалам;
- науковість. Суть цього принципу полягає у тому, що у процесі правотворчості повинні використовуватися і враховуватися досягнення та рекомендації юридичної та інших наук, а також те, що нормативно-правові акти повинні відповідати рівню реально існуючих правових відносин, об'єктивним потребам правового регулювання;
- законність. Цей принцип передбачає, що процес правотворчості повинен проходити у тих рамках та за тією процедурою, яка передбачена в законодавстві, нормативно-правові акти приймаються відповідними державними органами відповідно до їхньої компетенції і у суворій відповідності до всього раніше прийнятого законодавства і, перш за все, Конституції;
- техніко-юридична досконалість. Суть цього принципу полягає у тому, що при розробці і прийнятті відповідних правових норм необхідно використовувати розроблені юридичною наукою та випробувані юридичною практикою засоби правотворчої техніки.
Правотворчість, як процес, у результаті якого створюються нові нормативно-правові акти (норми права), складається з певних стадій. Першою стадією є підготовча стадія, яка включає у себе такі етапи: 1) виявлення потреби у прийнятті, зміні чи скасуванні правової норми чи нормативно-правового акту; 2) прийняття рішення про необхідність підготовки проекту нормативно-правового акту; 3) визначення кола осіб, які повинні готувати проект, та його підготовка; 4) обговорення тексту проекту, його узгодження з зацікавленими органами та особами та остаточне доопрацювання проекту. Друга стадія — це прийняття нормативно-правового акту (правової норми). Вона складається з наступних етапів: 1) внесення проекту нормативно-правового акту на обговорення відповідного компетентного органу (або подання на розгляд відповідної посадової особи); 2) обговорення проекту (можливо, у кількох читаннях); 3) прийняття нормативно-правового акту та його підписання. Третя стадія — це надання нормативно-правовому актові юридичної сили, або введення його в дію. Ця стадія складається, по суті, з одного етапу — обнародування, тобто доведення змісту нормативно-правового акту або правової норми до відома тих суб'єктів, дії яких він повинен регулювати.
Правотворчість не можна зводити до законотворчості.
Законотворчість є виключною монополією представницьких вищих органів держави (в Україні — Верховної Ради) або народу (громадянського суспільства) у передбачених законом випадках. Законотворчість — важлива складова частина правотворчості, яка закінчується прийняттям законів. Результат правотворчості — всі нормативно-правові акти: закони, укази, розпорядження, рішення та ін. Вони з'являються внаслідок складної діяльності вищих державних органів, органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації, комерційних і некомерційних організацій, трудових колективів.
Правотворчість — один з важливих напрямків функціонування громадянського суспільства і держави, одна з правових форм («оболонок») їх діяльності.
3. Поняття нормативно-правового акта і його відмінність від інших правових актів.
Результатом правотворчості та основним джерелом права у сучасній Україні є нормативно-правовий акт.
На жаль в Україні на законодавчому рівні чітко не визначено поняття «нормативно-правовий акт».
Більш вдале визначення нормативно-правового акту було наведено у Наказі Державної митної служби “Про затвердження Методичних рекомендацій про порядок підготовки, подання на державну реєстрацію, скасування, обліку та зберігання нормативно-правових актів митних органів України” від 08.07.2003 р. N441 (втратив чинність). Згідно пункту 1.4. зазначених методичних рекомендацій, нормативно-правовий акт (далі – нормативний акт) – це офіційний письмовий документ, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб’єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, який спрямовано на регулювання суспільних відносин, містить нормативні приписи, розрахований на багаторазове застосування й дія якого не вичерпується одноразовим виконанням.
Чинне законодавство містить ще визначення «нормативно-правовий акт». Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.
З огляду на провідне місце, яке займають нормативні акти серед правових форм діяльності держави не викликає сумніву необхідність закріплення на законодавчому рівні (шляхом прийняття відповідного закону) вимог, яким мають відповідати нормативні акти, основних процедур їх розробки, прийняття та реєстрації.
У 2000 році в Україні мала місце спроба врегулювати на законодавчому рівні процес створення системи внутрішньо узгоджених нормативно-правових актів. Верховна Рада України схвалила Закон України “Про нормативно-правові акти”, який визначав види і юридичну силу нормативно-правових актів; встановлював засади їх підготовки, прийняття та набрання чинності; їх тлумачення, обліку і систематизації; регулював порядок усунення та подолання прогалин і суперечностей. Однак на цей Закон Президентом України було накладено вето, отже, питання законодавчого врегулювання системи нормативно-правових актів залишається відкритим.
Отже, виходячи з курсу теорії держави та права, як навчальної дисципліни, нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.
Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.
Ознаки нормативно-правового акта:
1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум);
2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;
3) приймається з дотриманням певної процедури;
4) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:
а) вид акта (закон, указ, постанова);
б) найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);
в) заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);
г) дата ухвалення акта;
ґ) номер акта;
д) дані про посадову особу, яка підписала акт;
5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів — у збірниках постанов уряду України та газеті «Урядовий кур'єр»; закони і підзаконні акти — у часопису «Офіційний вісник України»).
Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.
Основні структурні елементи нормативно-правового акта:
1. Преамбула — вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обгрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.
2. Пункти, статті — містять вихідні одиниці нормативно-правового акта — нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.
Статті можуть поділятися на частини, а пункти — на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю — «ст.», а частини (абзаци) статей — «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.
3. Глави — є у великих за обсягом нормативно-правових актах.
4. Розділи — об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи — у глави.
5. Частини — найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.
Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:
1) зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;
2) у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;
3) іноді в одній статті містяться декілька норм права.
У чому полягає відмінність між нормативним актом та іншими правовими актами (зокрема, актом тлумачення норм права і актом застосування норм права)?
По-перше, нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лише пояснює чинні норми.
По-друге, нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальну спрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене — адресовано до всіх, а Указ Президента призначити «такого-то» головою обласної адміністрації — це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов'язків, відтак, — це акт застосування норм права).
4. Класифікація нормативно-правових актів за юридичною силою.
4.1. Поняття, юридичні властивості та види законів.
Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила. Вони, відповідно, поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти.
Юридична сила — це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка відображає їхнє співвідношення і взаємозалежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави.
Юридичні властивості нормативно-правових актів: вони
- є формально обов'язковим волевиявленням держави;
- містять правила поведінки загального характеру;
- приймаються тільки певними державними органами (або у деяких випадках, передбачених законом, іншими суб'єктами);
- мають точно визначені зовнішні реквізити (ознаки);
- публікуються у спеціальних (офіційних) виданнях;
- поширюють свою чинність на певний час, певну територію, певне коло суб'єктів. За кожним з цих трьох «параметрів» чинності нормативно-правові акти (як і вміщувані в них юридичні норми) можуть бути класифіковані за певними видами.
Правила, за якими визначаються межі чинності нормативно-правових актів, встановлюються законодавством держави та міжнародними договорами.
Слід зазначити, що в ієрархічній структурі законодавства основну роль відіграє Конституція України і закони, що встановлюють відправні засади правового регулювання. Вони мають найвищу юридичну силу, є першоосновою всього законодавства.
Закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку органом законодавчої влади або на референдумі, володіє вищою юридичною силою та регулює найбільш важливі суспільні відносини.
Закон відрізняється від інших видів нормативно-правових актів за такими ознаками:
1) приймається органом законодавчої влади.
В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);
2) порядок його підготовки й видання визначаються Конституцією та Регламентом Верховної Ради України. Закріплена в законах обов'язкова послідовність певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом;
3) володіє вищою юридичною силою, відповідно всі підзаконні акти повинні відповідати йому і ні в чому не суперечити. Це знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював;
4) регулює найбільш важливі, ключові, суспільні відносини: основи суспільного і державного ладу, права, свободи і обов'язки громадян, форма держави, повноваження органів державної влади тощо. Зокрема, як передбачено ст. 92 Конституції України: Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадян” і т. д.
Саме дані ознаки і виділяють закон у системі інших правових актів, додаючи йому якість верховенства. Змінити або скасувати закон вправі тільки той орган, який його прийняв, причому в чітко встановленому порядку. Згідно зі ст. 85 Конституції України закони приймає Верховна Рада України.
4.2. Поняття та вимоги до підзаконних нормативно-правових актів. Види підзаконних нормативно-правових актів.
Підзаконний нормативно-правовий акт — акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм. Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов'язковості. Вони мають необхідну юридичну чинність. Правда, їх юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам. Проте вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.
Підзаконні нормативні акти різняться за юридичною чинністю. Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися не лише «під законом», а й «під» нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати. Наприклад, акти Міністерства освіти повинні відповідати не лише Закону про освіту, а й нормативним документам Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів.
Залежно від характеру норм, що приймаються (первинних чи повторних), підзаконні нормативні акти центральних державних органів можна поділити на дві категорії (групи):
- такі, що містять первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання (можуть видаватися безпосередньо на основі Конституції, у цьому аспекті вони близькі до законів);
- такі, що містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання (відомчі акти).
Підзаконні нормативні акти, що містять первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання:
— укази і розпорядження Президента України, видані в межах його компетенції і обов'язкові до виконання на території України10;
— акти (постанови) Верховної Ради України нормативного характеру (як правило, це постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону);
— акти (постанови та розпорядження) Кабінету Міністрів України, видані в межах його компетенції. Ці постанови є самостійними загальними актами управління, поширюються на всю територію країни і, відповідно до закону (за галузями, групами галузей тощо), можуть поширюватися на все населення (ст. 117 Конституції України);
Відомчий акт — підзаконний нормативний акт (указ, інструкція, нормативний наказ та ін.), що видається в межах компетенції того чи іншого органу виконавчої влади (міністерства, комітету, відомства), який містить вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.
Відомчі акти (акти конкретних міністерств, комітетів, фондів та ін.) мають внутрішнє, внутрішньовідомче юридичне значення:
1) видаються з питань, віднесених виключно до їх відання;
2) поширюються на осіб, які входять до сфери їхнього відання, тобто знаходяться в системі управлінської, службової та дисциплінарної підлеглості лише даних відомств.
Водночас акти деяких відомств (Міністерства фінансів, Фонду Держкоммайна, у певних межах — відомств, що відають транспортом, охороною громадського порядку) в силу їх статусу і делегованих їм прав можуть набувати загального, міжвідомчого значення. Відомчі нормативні акти вступають у дію через 10 днів після їх державної реєстрації (внесення до Державного реєстру), яка здійснюється Міністерством юстиції України, якщо в них не передбачений пізнішій строк, але не раніше їх офіційного дня обнародування. До державної реєстрації не рекомендуються акти нормативно-технічного характеру (державні стандарти, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, форми звітності тощо).
Відомчі акти видаються у випадках, коли в межах сфери відання міністерства, комітету, відомства:
а) нечітко, лише у загальних рисах, визначені права і обов'язки суб'єктів;
б) є прогалини у певних аспектах взаємовідносин суб'єктів;
в) прямо доручено законом (указом, постановою, розпорядженням) видати акт для конкретизації норми закону.
Призначення відомчих актів:
1) встановлення права одного суб'єкта і відповідно до обов'язку іншого;
2) роз'яснення, конкретизація змісту (значення) прав або обов'язків, викладених у законі в загальних рисах;
3) розширення (звуження) змісту права одного суб'єкта і звуження (розширення) права іншого;
4) введення нових або доповнення старих вимог для здійснення суб'єктом свого права;
5) роз'яснення, конкретизація змісту (значення) контрольної функції органу управління, який знаходиться в сфері відання міністерства, комітету, відомства.
Відомчі акти мають певні позитивні риси: мобільність, охоплення всіх сторін суспільних відносин, безпосередність спілкування керівника і підлеглого, швидкість інформованості адресатів виконання і оперативність організації виконання та ін. Відомчі акти, ухвалені з перевищенням компетенції, є незаконними і необов'язковими до виконання.
Слід зважити на те, що серед відомчих актів є багато ненормативних, індивідуальних управлінських актів, які містять індивідуальні розпорядження і вичерпують себе одноразовим застосуванням (наприклад, призначення на посаду, виділення бюджетних коштів). Індивідуальні відомчі акти, як правило, іменуються розпорядженнями, наказами, тоді як відомчі нормативні акти називаються інструкціями, циркулярами, статутами. Не слід їх ототожнювати. Накази і розпорядження міністерств, відомств, які мають разове розпорядницьке значення, не містять нормативних розпоряджень, тому підзаконними нормативно-правовими актами вони не є.
Нова система адміністративного управління ґрунтується на поєднанні двох підсистем — місцевого самоврядування і місцевих органів урядової адміністрації. Вони видають підзаконні нормативні акти, які містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання в межах відповідної території і тому є обмежено-загальними.
Підзаконний нормативний акт органів місцевого самоврядування — акт-документ (постанова, рішення), що видається в межах компетенції органу місцевого самоврядування (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських, районних у містах, обласних і районних рад), який містить норми права, обов'язкові для населення самоврядованих територій, а також для установ і організацій, які здійснюють діяльність у межах цих територій. Це правовий акт громадянського суспільства.
Підзаконні нормативні акти органів місцевого самоврядування:
Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
Рішення органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, обласних і районних рад);
нормативні накази керівників відділів та управлінь виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів.
Особливістю актів місцевого самоврядування є їх територіальна обмеженість і самостійність в ухваленні рішень, які стосуються питань управління комунальною власністю, формування, затвердження і виконання місцевого бюджету, встановлення місцевих податків і зборів, здійснення охорони суспільного порядку та ін. Їхні рішення обов'язкові для розташованих на відповідній території підприємств, установ і організацій незалежно від відомчої підлеглості, а також для посадових осіб і громадян цієї території.
Виконання актів місцевого самоврядування забезпечується заходами адміністративного впливу і захищається в судовому порядку.
Підзаконний нормативний акт місцевих органів виконавчої влади — акт-документ (постанова, рішення), який видається в межах компетенції місцевого органу виконавчої влади (урядової адміністрації), містить норми права, обов'язкові для установ і організацій, які здійснюють діяльність у межах цих територій, а також для населення відповідної території. Це правовий акт держави на місцевому рівні.
Підзаконні нормативні акти місцевих органів виконавчої влади:
— акти (постанови, рішення і розпорядження) Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, є загальними в межах даної території для всього населення;
— акти (розпорядження) місцевих виконавчих органів влади, є обмежено-загальними.
Рішення голів місцевих державних адміністрацій, які суперечать Конституції і законам України, можуть бути (відповідно до закону) скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.
Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації і підзаконний нормативний акт комерційної організації — локальні нормативні акти (нормативний наказ, інструкція адміністрації, статут, положення, правила внутрішнього розпорядку та ін.), що діють лише в межах даного підприємства, установи, організації, комерційної організації.
До локальних нормативних актів належать також санкціоновані державою акти сходів та інших форм народовладдя.
Основне призначення локальних нормативних актів — конкретизувати розпорядження закону стосовно умов діяльності відповідного колективу, не виходячи за рамки закону і не обмежуючи ініціативу виконавців, які діють у межах закону, їх ще називають корпоративними нормативними актами.
Корпоративний нормативний акт — це акт-документ органу управління комерційної та некомерційної корпорації — підприємства, установи, організації, який містить корпоративні норми, спрямовані на саморегулювання відносин, що складаються в ній, шляхом конкретизації розпоряджень нормативно-правових актів, виданих законодавцем, а також вищими правотворчими органами, з якими він знаходиться у відносинах службової підлеглості.
Кожна установа, підприємство або організація мають свій статут, положення або інший фундаторський документ, правила внутрішнього розпорядку для працівників даної організації в управлінні її діяльністю, правила обліку господарської та фінансової діяльності, правила взаємовідносин із клієнтами та ін. Це й є корпоративний нормативний акт, який видається органами управління підприємства, компетентними у вирішенні тих чи інших питань виробничого і соціального життя колективу, тобто питань локальних — лише в межах корпорації. У ньому тією чи іншою мірою має виражатися інтерес (воля) колективу. Звідси виникає владність, офіційність, обов'язковість корпоративного нормативного акта.
Корпоративний нормативний акт має такі ознаки:
1) має правотворчий характер, тому що в ньому корпоративні норми встановлюються, змінюються і припиняються;
2) видається органом (посадовою особою) управління корпорації лише в межах своєї компетенції;
3) видається з дотриманням передбаченого законом порядку, якщо такий встановлено;
4) відповідає Конституції України, законодавству, а також нормативним актам, які мають вищу юридичну чинність;
5) має форму письмового акта-документа (рішення загальних зборів, ради директорів, наказ керівника і т. ін.) із певними реквізитами (найменування акта, дата ухвалення, номер, підписи посадових осіб та ін.).
Корпоративні нормативні акти різняться за суб'єктами:
- акти колективів підприємств, акціонерів у вигляді актів корпоративних референдумів, актів загальних зборів;
- акти виконавчих органів корпорацій — акти рад директорів, правлінь, рад підприємств та ін.;
- акти керівників корпорацій, ухвалених у порядку єдиноначальності.
Корпоративні нормативні акти різняться за галузевою ознакою:
- фінансові корпоративні акти — акти, що регулюють фінансову діяльність корпорації;
- адміністративні корпоративні акти — акти, що регулюють сферу управління;
- трудові корпоративні акти — акти, що регулюють сферу застосування праці;
- цивільно-правові нормативні акти — акти, що регулюють майнову сферу в межах корпорації, та ін.
Слід зазначити, що серед корпоративних нормативних актів є багато актів процедурного характеру, тобто актів, що регулюють порядок застосування матеріальної правової норми (наприклад, Положення про порядок накладення дисциплінарного стягнення, Положення про порядок нарахування заробітної плати, Положення про порядок розподілу прибутку, Положення про порядок укладення договорів тощо).
За наявності типових актів локальні акти розробляються стосовно них, а за їх відсутності — самостійно.
4.3. Міжнародні договори
Міжнародний договір — угода двох або кількох держав про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними, наприклад, міжнародний договір про видачу злочинців (екстрадиція).
Як основне юридичне джерело сучасного міжнародного права міжнародний-правовий акт може мати різні форми і назви: договір, угода, пакт, конвенція, трактат, протокол, обмін нотами, заключний акт та ін. За структурою міжнародний-правовий акт переважно складається з преамбули, основних статей і прикінцевих положень.
Класифікувати міжнародні договори можна за різними підставами: за рівнем, на якому вони укладаються - міждержавні, міжурядові, відомчі; за кількістю сторін – двосторонні, багатосторонні; за об'єктом регулювання - політичні, економічні, з спеціальних питань.
Також розрізняють міжнародні договори:
• що підлягають ратифікації;
• що не підлягають ратифікації.
Договори, що підлягають ратифікації набирають сили в порядку, передбаченому для законів України, тобто через 10 днів із дня їх офіційного обнародування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.
Ратифікація (затвердження) — акт міжнародного права, за допомогою якого держава, через свої компетентні органи, наділені повноваженнями укладати договори, виражає свою згоду взяти на себе зобов'язання в міжнародному плані на підставі відповідного договору.
Держава має право відмовитися від ратифікації договору, не підпадаючи під дію вимог, що випливають із міжнародних зобов'язань. Проте відмова ратифікувати конвенцію, особливо двосторонню, є скоріше винятком, ніж правилом.
Не підлягають ратифікації міжнародні договори, приєднання до яких або прийняття (укладення) яких проводиться: від імені України (міждержавні договори, набирають чинності в порядку, передбаченому для указів Президента України, тобто через 10 днів із дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами); від імені Уряду України (міжурядові договори, набирають чинності в порядку, передбаченому для постанов Кабінету Міністрів України, тобто з моменту їх прийняття, якщо пізнішій строк не передбачений у цих актах); від імені міністерств чи інших центральних органів виконавчої влади України (відомчі договори, набирають чинності з моменту їх підписання або з моменту затвердження міністерствами (відомствами), від імені яких договори були підписані).
Вимоги до міжнародних договорів, що підлягають ратифікації:
1) обов'язковість їх якнайшвидшої ратифікації, яка здатна надати їм внутрішньодержавної сили;
2) суб'єктом ратифікації міжнародних договорів може бути законотворчий орган;
3) порядок ратифікації міжнародних договорів є таким самим, що й порядок ухвалення нормативно-правових актів;
4) строки ратифікації та порядок вступу в дію нормативних міжнародних договорів — такі самі, що й для нормативно-правових актів.
В Україні лише Верховна Рада наділена правом давати згоду на ратифікацію міжнародних договорів України (ст. 85 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.11
Єдина система реєстрації і обліку міжнародних договорів України перебуває у віданні Міністерства закордонних справ України. Реєстрація міжнародних договорів України в Секретаріаті ООН і у відповідних органах інших міжнародних організацій здійснюється Міністерством закордонних справ.
Міжнародні договори, що потребують ратифікації, і міжнародні договори, що не потребують ратифікації, приєднання до яких або ухвалення яких провадиться від імені України, публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України», «Зібранні чинних міжнародних договорів України».
Міжнародні договори, що не потребують ратифікації, приєднання до яких або ухвалення яких провадиться від імені уряду України, публікуються в «Офіційному віснику України», газеті «Урядовий кур'єр».
Договори, укладені від імені міністерств або інших центральних органів державної виконавчої влади України, публікуються в «Зібранні чинних міжнародних договорів України».
5. Дія нормативно-правових актів, зокрема у просторі та за колом осіб.
Дія нормативно-правових актів — це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.
Дія нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами:
а) дією у часі, тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу;
б) простором, на який розповсюджується дія нормативно-правового акту;
в) колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акту, тобто в яких на підставі цього нормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки.
Дія нормативно-правового акту у просторі — це поширення його впливу на певну територію, державу в цілому чи певний регіон.
Нормативні правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.
Територіальний принцип — це дія нормативних актів у межах території держави. Залежно від правового статусу суб'єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися:
а) на всю територію України (закони України, нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);
б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);
в) на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).
Екстериторіальний принцип — це дія нормативних актів поза межами держави. Наприклад, згідно з пунктом 1 ст. 7 Кримінального кодексу України „Громадяни України та особи без громадянства, що постійно
проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають
кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не
передбачено міжнародними договорами України, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України”.
Всі нормативні акти діють за територіальним принципом, а екстериторіальний принцип застосовується тільки у чітко передбачених законом випадках.
Дія нормативно-правового акту за колом осіб визначається їх поширенням на певних суб'єктів права. Розрізняють:
а) нормативні правові акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави, тобто громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, державні й недержавні організації, установи, міжнародні організації та інших суб'єктів правових відносин;
б) нормативні правові акти спеціальної дії, які поширюються на певне коло спеціальних суб'єктів (наприклад, Закон України „Про статус народного депутата України”, Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”).
Тобто, згідно зі загальним правилом, дія нормативно-правового акту поширюється на всіх осіб, що перебувають на певній території, а винятки прямо встановлюються в самому нормативно-правовому акті.
6. Дія нормативно-правових актів у часі (пряма, зворотна, переживаюча).
Дія нормативно-правового акту у часі залежить від:
1) моменту набуття актом чинності, тобто початку його дії;
2) напряму темпоральної дії нормативного акта;
3) моменту зупинення дії нормативного акта;
4) моменту припинення (скасування) дії нормативного акта.
Отже, чинність нормативного акта у часі починається з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його.
В ч. 2 і 3 ст. 57 Конституції України містить чітке правило: „закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом.” І якщо це правило порушується, то вони не є чинними.
Більш детально це питання регулює Указ Президента України від 10 червня 1997 року №503/97 „Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності”.
Ст.1 Указу визнає офіційними друкованими виданнями „Офіційний вісник України”, „Відомості Верховної Ради України”, газету „Урядовий кур'єр”, газету „Голос України”, інформаційний бюлетень "Офіційний вісник Президента України". Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.
Другою найважливішою характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, що визначається як дія закону стосовно фактів, які виникли вже після набуття ним чинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.
За напрямом темпоральної дії дія нормативно-правових актів є:
– пряма, тобто акт поширюється 1) на всі факти, які виникли після набрання ним чинності, та 2) на факти, які виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати (регулює тільки з моменту набрання ним чинності);
– переживаюча дія, яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше і продовжують існувати, діє попередній нормативно-правовий акт;
– зворотна дія — нормативно-правовий акт поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, більше того можливий перегляд попередніх рішень з цих фактів вже за новим нормативно-правовим актом.
Пряму дію мають всі нормативно-правові акти, зворотну та преживаючу тільки у випадках, спеціально передбачених законом. Проте, Конституція України встановлює певні обмеження щодо застосування зворотної сили закону. Зокрема, ст.58 говорить, що закони та iншi нормативно-правовi акти не мають зворотної дiї в часi, крiм випадкiв, коли вони пом'якшують або скасовують вiдповiдальнiсть особи. І навпаки, закон, що встановлює або посилює юридичну відповідальність, зворотної сили не має.
Третій параметр, яким визначається дія нормативного акта в часі, — момент припинення його дії. Припинення чинності закону означає і остаточну втрату ним юридичної сили.
Розглянемо такі підстави припинення дії нормативних актів:
1) закінчення терміну, на який вони були прийняті (наприклад, закон про Державний бюджет України на відповідний рік втрачає силу в 00 годин 1 січня наступного року);
2) зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акти періоду ІІ світової війни після її закінчення);
3) при скасуванні цього акта іншим актом (найпоширеніший випадок). Остання підстава може бути класифікована на:
а) пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те органом;
б) фактичну заміну нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.
Зупинення (призупинення) дії нормативного акта — тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом.
Висновок
В курсовій роботі розкриті поняття таких першочергово базових елементів правової науки, як поняття “правового акта”, “нормативно-правового акта”, а також акцентується увага на ролі нормативно-правового акта як основного елемента системи права України.
Отже, як висновок, варто зазначити, що питання, зв'язане з визначенням поняття нормативно- правового акта, є важливим. Не можна нормативно-правовий акт позначати просто як правовий акт. І тут існує тонке розходження, винятково важливе для юридичної практики. Це розходження стає зрозумілим з такого приклада. Правовим буде акт, що містить як правові норми (правила поведінки), так, наприклад, і вказівка про застосування мір відповідальності до конкретного адресата цих правил, якщо він їх порушив. Наприклад, наказ керівника установи про накладення дисциплінарного стягнення на порушника встановлених у цій установі правил внутрішнього трудового розпорядку (за запізнення на роботу, прогул, інші порушення трудової дисципліни) є правовим актом, тому що має правове значення - Цей наказ є правовим, але не утримуючої норми права, актом. Цей другий вид правового акта позначається як правозастосовчий, а не як право утримуючий. Він також правовий, але не нормативно-правовий акт.
Оскільки зберігається практична потреба враховувати реальне розходження між право утримуючими, правозастосовчими і правореалізуючими актами, остільки для розглянутого джерела права зберігається необхідність його позначення як нормативно-правового акта.
Нормативно правовий акт впливає на всі сторони життя будь-якого суспільства. Завдяки йому регулюються багато соціально-економічних, політичних, трудових, сімейних і інших правовідносин.
Поняття нормативно-правовий акт як - джерело права охоплює усе велике різноманіття правових норм, що регулюють різноманітні і незліченні - соціальні зв'язки в суспільстві. Теоретикам права довелося чимало потрудитися, щоб класифікувати нормативно-правові акти, знайти чіткі критерії цієї класифікації, зробити її зручної для наукового і, головне, практичного вживання.
Список використаної літератури
Ключевский В. О. Сочинения. В 9 тт. Т. VII. «Специальные
курсы» (продолжение) / Под ред. В. Л. Янина. – М., 1989. – С.16.
Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка.
В 4 тт. Т. 1: «А-3». – М., 2006. – С.54.
Большая Российская Энциклопедия: В 30 тт. Т. 1 «А – Анкетирование»./ Председатель науч. -ред. советаЮ. С. Осипов. / Отв. ред. С. Л. Кравец. – М., 2005. – С. 361-362.
Ожегов С. И., Шведова Н. Ю. Толковый словарь русского языка:
80000 слов и фразеологических выражений. 4-е изд., дополн. – М., 1999. – С.21.
Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.
3 Ключевский В. О. Сочинения. В 9 тт. Т. VII. «Специальные
курсы» (продолжение) / Под ред. В. Л. Янина. – М., 1989. – С.16.
4 Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка.
В 4 тт. Т. 1: «А-3». – М., 2006. – С.54.
5Большая Российская Энциклопедия: В 30 тт. Т. 1 «А – Анкетирование»./ Председатель науч. -ред. советаЮ. С. Осипов. / Отв. ред. С. Л. Кравец. – М., 2005. – С. 361-362.
6 Ожегов С. И., Шведова Н. Ю. Толковый словарь русского языка:
80000 слов и фразеологических выражений. 4-е изд., дополн. – М., 1999. – С.21.
7 Васильев Р. Ф. О понятии правового акта // Вестник МГУ.
Сер. 11 «Право». – 1998. – № 5. – С. 25.
8 Алексеев С. С. Общая теория права. – В 2-х тт. – М., 1982. – Т. 2. - С.192-193
9 Милкова Д. Юридические акты в социалистическом праве: понятие и система. – София, 1984. - С.42
10 Конституція України // ВВР України – 1996 - №30. - С.141.
11 Конституція України // ВВР України, №30, 1996. – С.141
2. Программа выполняет методологическую методическую практическую и организационную функции
3. Джефферсоном в 1779 г
4. Бизнес-план развития личного подсобного хозяйства
5. Организационная структура2 Глава 2 Поведение индивидуума группы и организации 11 Глава 3 Руков
6. темаларыны ~м билгел~рне сыйфатларын йр~н~1
7. Картотека домашней библиотеки- выходные данныекниги авторы название издательство и так далее раздел биб
8. Статья 403 Перечисление выдача взысканных сумм взыскателю взыскателям Сумма о
9. Задание к расчетной работе 2 по дисциплине Техническая термодинамика для студентов 2 курСа Для па
10. ПОЛНОЕ САМООБСЛУЖИВАНИЕ Все единицы товара в супермаркете должны быть снабжены RFIDметками метки с
11. Рейтер Reuters Group PLC є найбільшим світовим агенством новин та фінансової інформації
12. СанктПетербургский государственный электротехнический университет им
13. Правовое регулирование рынка бума
14. Тема- Увага Поняття про увагу та її фізіологічні основи
15. Реферат по Истории Предпосылки возникновения и основные этапы становления христианства
16. Шекснахлеб П
17. лекция миниатюрных ружей и револьверов в Тульском музее оружия рядом с обычной зажигалкой 124 Если Вы заг
18. Теплогазоснабжение и вентиляция 140104 Промышленная теплоэнергетика
19. Головна мета економіки
20. методическое пособие для студентов исторического факультета